http://www.un.org.ua/files/File/ua_full-2 by United Nations in Ukraine ООН в Україні

Звіт з людського розвитку в Україні за 2008 рік Людський розвиток і європейський вибір України

Це видання підготовано Програмою розвитку ООН в Україні. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та упорядникам цього видання і не обов’язково відображають погляди ПРООН. Усі карти, у тому числі та, що зображена на обкладинці, слугують лише ілюстраціями і у жодному випадку не відображають думку ПРООН щодо правового статусу якоїсь із країн, території або щодо делімітації кордонів. © ПРООН Україна, травень 2008 р.

Зміст Зміст

Перелік таблиць, малюнків, вставок і додатків

Подяка

Передмова

Резюме

Глава 1. Питання людського розвитку в Україні

1.1 ООН і людський розвиток 1.2 Що означає для України людський розвиток? 1.3 Європейська інтеграція як фактор, що сприяє людському розвитку в Україні 1.4 Соціальне залучення в ЄС та ЦРТ України 1.5 Децентралізація влади на благо людей та людського розвитку 1.6 Сприяння демократії участі, політичній стабільності та якісному врядуванню задля людського розвитку 1.7 Висновки

Глава 2. Людський розвиток і порядок денний європейської інтеграції 2.1 2.2 2.3 2.4 2.5 2.6

Вступ Політичні, економічні та соціальні вимоги європейської інтеграції Україна і ЄС: Європейська політика сусідства Європейські інтеграційні механізми поза рамками ЄС Децентралізація влади: точка зору ЄС Висновки

Глава 3. Людський розвиток: переваги європейської інтеграції для України

3.1 Людський розвиток і порядок денний європейської інтеграції 3.2 Децентралізація управління за порядком денним європейської інтеграції 3.3 Політика людського розвитку ЄС: скорочення бідності та сприяння зайнятості 3.4 Витрати й вигоди членства ЄС: досвід нових членів ЄС 3.5 Висновки

Глава 4. Сприйняття європейського вибору України громадськістю

4.4 Висновки

Глава 5. Оцінка людського розвитку в Україні за період 2000-2006 років 5.1 5.2 5.3 5.4

Макроекономічний розвиток Прогрес у досягненні ЦРТ і покращенні людського розвитку Людський розвиток в Україні: регіональна оцінка Висновки

ПЕРЕЛІК ТАБЛИЦЬ, МАЛЮНКІВ, ВСТАВОК і ДОДАТКІВ ПЕРЕЛІК ТАБЛИЦЬ Глава 1 1.1 Індекс людського розвитку України, 1990-2007 рр. 1.2 Індекс людського розвитку України за 2005 рік та його складові показники в порівнянні з деякими іншими країнами 1.3 ІРГФ відносно ІЛР; мірило гендерної диспропорції 1.4 Сфера охоплення українських показників людського розвитку та ЦРТ 1.5 Соціальні стандарти, використовувані ПРООН для міжнародного порівняння рівня життя, та рівень цих стандартів в Україні 1.6 Представництво територіальних громад України у відповідних обласних радах 1.7 Видатки Державного бюджету України у 2004-2006 рр. на деякі галузі, пов’язані з людським розвитком 1.8 Умови проживання населення у регіонах України у 2004 році 1.9 Відмінності між нормативами фінансування та запропонованим обсягом фінансування 1.10 Головні цілі у сфері демократичного врядування та прав людини (згідно з документами ООН)

Глава 2 2.1

4.1 Сприйняття населенням України значення та важливості європейського вибору 4.2 Регіональні варіації у сприйнятті європейського вибору України 4.3 Погляди мешканців Європейського Союзу на вступ України до ЄС

2.2 2.3

Виконання Плану дій Україна-ЄС у сферах, важливих для людського розвитку Зведена інформація про оцінки основи для інтеграції до ЄС щодо демократичного врядування та прав людини Показники соціальної згуртованості, застосовувані Радою Європи

Глава 3 3.1 Обсяг ПІІ у країнах ЦСЄ за 1993-1997, 1998-2003 та 2004-2005 роки 3.2 Показники експорту та імпорту нових членів ЄС, 1999-2005 рр. 3.3 Фінансові плани ЄС на 2007-2013 роки: оцінки чистих залишків для нових членів

Глава 4 4.1 Яким повинен бути пріоритетний напрямок зовнішньої політики України? 4.2 Якому шляху розвитку України ви віддаєте перевагу? 4.3 Яке ваше ставлення до вступу України до Європейського Союзу? 4.4 Яке ваше ставлення до вступу України до Союзу з Росією та Білоруссю? 4.5 Погляди на Єдиний економічний простір із Росією, Білоруссю та Казахстаном 4.6 Як би ви голосували на референдумі про вступ України до ЄС? 4.7 Якщо зараз був би оголошений референдум щодо рішення про те, чи вступати Україні до ЄС, до союзу з Росією та Білоруссю або взагалі не вступати в жоден з цих союзів, за який варіант ви проголосували б? 4.8 Відповіді на опитування щодо відносин України з ЄС та Росією й Білоруссю 4.9 Який союз держав був би більш сприятливим для народу України? 4.10 Якою мірою ви згодні з тим, що Україні потрібний такий самий економічний розвиток, що й у Європейському Союзі? 4.11 Якою мірою ви згодні з тим, що Україні потрібний така сама демократія, що й у Європейському Союзі? 4.12 Основні думки стосовно напрямку розвитку України за віковими групами 4.13 Наміри щодо голосування на референдумі про вступ України до ЄС за віковими групами 4.14 Чи згодні ви з думкою про те, що декілька потужних лідерів можуть зробити для країні більше, ніж усі закони й політичні дискусії? 4.15 Уявіть, що наступні країни подали заяву на вступ до Європейського Союзу та виконали всі вимоги. Ви особисто «за» чи «проти» вступу кожної з цих країн?

Глава 5 5.1 Динаміка макроекономічних індикаторів за 2000-2007 роки (темпи росту, %) 5.2 Реалізація завдань ЦРТ щодо скорочення бідності (Ціль 1) 5.3 Реалізація завдання ЦРТ щодо зниження рівня відносної бідності на третину 5.4 Реалізація завдання 1 Цілі 4 ЦРТ: прогрес у зменшенні рівня материнської смертності на 17% 5.5 Реалізація завдання 2 Цілі 4 ЦРТ: прогрес у зменшенні смертності дітей віком до 5 років на 17% 5.6 Реалізація завдання 1 Цілі 5 ЦРТ: зменшити на 13% темпи

поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу 5.7 Реалізація завдання 2 Цілі 5 ЦРТ: зменшити на 42% рівень захворюваності на туберкульоз 5.8 Реалізація завдання 1 Цілі 2 ЦРТ: підвищити рівень охоплення освітою до 2015 року порівняно з 2001 роком 5.9 Реалізація завдання 1 Цілі 3 ЦРТ: збільшити за 2001-2015 рр. на 12% частку населення, що має доступ до питної води 5.10 Реалізація завдання 2 Цілі 3 ЦРТ: стабілізувати забруднення повітря стаціонарними джерелами 5.11 Реалізація завдання 3 Цілі 3 ЦРТ: розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території України 5.12 Чоловіки та жінки на урядових і управлінських посадах, 2001-2006 рр.

ПЕРЕЛІК МАЛЮНКІВ Глава 1 1.1 Українська система регіональних показників людського розвитку 1.2 Середня очікувана тривалість життя при народженні у ЄС, СНД і вибраних європейських країнах 1.3 Показник політичних прав в Україні та деяких інших країнах, 1999-2006 рр. 1.4 Показник громадянських свобод в Україні та деяких інших країнах, 1999-2006 рр. 1.5 Показник «голос і підзвітність» для України та деяких інших країн, 2000-2006 рр. 1.6 Показник сприйняття корупції в Україні та деяких інших країнах, 2001-2006 рр. 1.7 Показник боротьби з корупцією в Україні та деяких інших країнах, 2000-2006 рр. 1.8 Показник політичної стабільності в Україні та деяких інших країнах, 2000-2006 рр. 1.9 Показник верховенства права в Україні та деяких інших країнах, 2000-2006 рр.

Глава 3 3.1 Взаємозв’язок між порядками денними людського розвитку та європейської інтеграції

Глава 5 5.1 Рівні бідності за різними категоріями домогосподарств, 2000-2006 рр. 5.2 Рівень смертності немовлят на 1000 осіб у вибраних країнах, 2005 рік 5.3 Рівень смертності дітей віком до 5 років, на 1000 народжених живими, у вибраних країнах, 2005 рік 5.4 Очікувана тривалість життя при народженні в Україні, 2000-2006 рр. (років) 5.5 Освітні рівні осіб віком 25-70 років за гендером, 2006 р. 5.6 Гендерна диференціація у середніх рівнях доходів 5.7 Диференціація регіонів України за індексом людського розвитку, 2005 р.

5.8 Регіональні відмінності в співвідношенні середньої зарплати та регіонального прожиткового мінімуму (листопад 2006 року) 5.9 Регіональні відмінності між середньою зарплатою, доходами домогосподарств і кількістю автомобілів 5.10 Рівні зарплати й смертності немовлят по регіонах 5.11 Поширення основних хронічних захворювань по регіонах України 5.12 Рівні смертності по регіонах України у 2004 р. (на 100 тис. населення)

ВСТАВКИ 1.1 Теми Доповідей про людський розвиток ПРООН (1990-2007 рр.) 1.2 Система показників людського розвитку ООН 1.3 Український індекс людського розвитку в регіонах 1.4 Європейський вибір України та Порядок денний Європейської інтеграції 1.5 Зміна клімату та енергоефективність: вплив на людський розвиток 3.1 Економічні відносини України з ЄС і Росією: синергізм або потенційні протиріччя 5.1 Прогрес у досягненні ЦРТ країнами Південно-Східної Європи та СНД

ДОДАТКИ 1 2 3

Демографічний профіль України Індекс людського розвитку України, 1998-2005 рр. Індекс розвитку України з урахуванням гендерного фактора,

4 5 6 7 8 9 10 11 12

13 14

15 16 17 18 19 20

1998-2005 рр. Цілі розвитку тисячоліття в Україні, 2001-2015 рр. Основні показники людського розвитку в країнах-членах ЄС і країнах-сусідах ЄС, 2005 р. Карта рейтингів ІЛР країн ЄС і країн-сусідів ЄС, 2005 р. ЄС і Україна; частка населення під загрозою бідності після соціальних платежів ЄС і Україна: нерівність розподілу доходів ЄС і Україна: очікувана тривалість життя при народженні ЄС і Україна: рівні безробіття Зміна клімату та енергоефективність: вплив на людський розвиток в Україні Список погоджених ЄС показників СЗ (EUI SI), погоджених ЄС національних показників СЗ (EU NAT SI) і показників ЦРТ України Контекстна інформація про соціальне залучення в ЄС Частка фінансування галузей, пов’язаних із людським розвитком, у загальних видатках державного бюджету на 2005 та 2006 фінансові роки Фінансування соціального розвитку у 2005 році по регіонах України Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік Європейська політика сусідства Рада Європи, ОБСЄ та ЄАВТ Україна: основні макроекономічні показники за 1995 та 2000-2007 роки Хід виконання Україною завдань за ЦРТ (встановлених у 2003 році Міністерством економіки України, порівняно з фактичними результатами) Прогрес у соціальному залученні у країнах ЄС

ПОДЯКА Звіт з людського розвитку України за 2008 рік був підготовлений колективом українських і міжнародних експертів, які спеціалізуються у широкому спектрі галузей. Колектив працював під загальним керівництвом Френсіса М. О’Доннелла, Координатора системи ООН і Постійного представника ПРООН в Україні. Основні автори: Елла Лібанова (Глави 1 і 5), Євген Большов (Глава 4), Ігор Дір, Сергій Лещенко (Глава 2), Андрій Паляниця (Глава 3). Значний внесок у підготовку тексту також зробили Френсіс М. О’Доннелл, Марчин Свєнчицькі, Наталія Сітнікова, Дмитро Луценко, Сергій Волков, Ярина Басистюк і Алан Скурбати. Важливі доповнення зроблені Ані Шакарішвілі та Ларисою Кобелянською. Зовнішні консультації та корисні коментарі були одержані від Валерія Чалого, Ігоря Бураковського та Андрія Іванова. Англійський текст редагували Єжи Осятинські, Джуліан Екзетер і Луїза Вінтон.

Український текст редагували Олександр Шевцов, Тетяна Лужанська та Андрій Заїка. Підготовка НЗЛР спрямовувалась та координувалась Йоанною Казаною-Вишньовецькою, Олександром Шевцовим, Яриною Басистюк і Андрієм Заїкою. Допомогу також надавала Алла Тинкевич. Інформаційна підтримка – Олександр Сікачина та Віталій Жигадло. Ми вдячні багатьом людям та установам, які залучались до підготовки Звіту про людський розвиток в Україні за 2008 рік, а також читачам, яким цей звіт адресований. Хоча ПРООН підтримувала роботу над НЗЛР фінансово та організаційно, колектив НЗЛР користувався повною авторською самостійністю. Аналіз, погляди, оцінки, представлені у цьому Звіті, повністю належать авторам і не обов’язково відображають думку ПРООН.

ПЕРЕДМОВА Починаючи з 1995 року Програма розвитку ООН в Україні за допомогою періодичних Звітів з людського розвитку постійно привертала увагу політиків та громадськості до викликів, перед якими стоїть країна у сфері соціального так економічного розвитку. Звіти пропонували погляд у довгостроковій перспективі, аналіз ситуації в країні та стратегій посилення людського розвитку. Ці звіти стимулювали дискусії в країні та обумовили появу багатьох ініціатив, що заохочували та посилювали людський розвиток. Звіт з людського розвитку є основою співпраці ПРООН з іншими партнерами у питаннях аналізу та формулювання пропозицій щодо політики реформ. Мета звіту полягає у тому, щоб консолідувати дані про людський розвиток у країні, впливати на національну політику та мобілізувати різні групи суспільства. Протягом останніх років ПРООН сприяла підготовці семи національних Звітів з людського розвитку (1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2001 та 2003 роки). З моменту, коли був опублікований останній звіт «Сила децентралізації» (2003 р.), Україна пройшла через період важливих політичних та економічних трансформацій: зміцнилась демократія та триває перехід до повноцінної ринкової економіки. Вже після того, як цей Звіт було відправлено в друк, Україна ратифікувала протокол про вступ до СОТ, відкривши шлях до переговорів з Європейським Союзом про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі. Втім, незважаючи на такі досягнення, попереду ще багато викликів, які потребують вчасної відповіді від громадянського суспільства та органів влади на усіх рівнях. Слід зауважити, що свого часу було проголошено багато ініціатив, однак прогрес у впровадженні життєво необхідних реформ з метою сприяння людському розвитку малопомітний. Згідно останнього глобального Звіту з людського розвитку Україна за рівнем розвитку посідає 76 місце із 177 країн та вважається країною з середнім рівнем людського розвитку. Звіт виявив, що за більшістю показників Україна значно відстає від усіх країнчленів Європейського Союзу, у тому числі від Румунії та Болгарії, які приєднались до ЄС у 2007 році. Це надзвичайно важливе порівняння, ураховуючи те, що Україна проголосила та підтверджує, що її головною зовнішньополітичною метою є вступ до ЄС. Це геополітичне прагнення, яке часто називають «Європейським вибором», слід розглядати у поєднанні з не менш важливою відданістю України цілям людського розвитку, засвідченою прийняттям адаптованих на національному рівні Цілей розвиту тисячоліття (ЦРТ). Власне, ці дві тісно переплетені концепції є фундаментальною основою для державної політики в Україні.

Отже, цей Звіт має на меті дослідити зв’язок між двома широкими парадигмами та їх програмами, які мають власні системи цілей, завдань та способів моніторингу. Звіт прагне порівняти два порядки денних та виявити, чи є вони сумісними, а якщо є, то яких наслідків слід очікувати від їх впровадження. У Звіті стверджується, що з точки зору економічного, соціального та інституціонального середовища, необхідного для заохочення довготривалого стабільного людського розвитку, цілі двох парадигм повністю співпадають. Ефективна реалізація країною політики європейської інтеграції значно сприяє досягненню більш високих стандартів життя та створенню безпечнішого середовища. Впровадження acquis communautaire Європейського Союзу є, великою мірою, короткою стежкою до успіху на ниві людського розвитку, досягнення ЦРТ та реалізації прагнень, закріплених Декларацією тисячоліття ООН. Незважаючи на регулярні заяви вищих посадових осіб України про незмінність та незворотність курсу на європейську інтеграцію, розуміння європейських цінностей, складних механізмів та функцій ЄС (навіть до набуття чинності Лісабонським договором), а також переваг і втрат від європейської інтеграції все ще досить обмежене в українському суспільстві. У більшості випадків ЄС розглядається з політичної точки зору, у той час як його природа, як складного економічного та соціального механізму, часто нехтується та недооцінюється. Ми маємо надію, що цей Звіт з людського розвитку підвищить обізнаність із цих питань та стане корисним довідником для політиків у процесі досягнення політичного компромісу, заснованого на спільному розумінні того, що головним пріоритетом для української влади є необхідність забезпечити кращу якість життя для усіх громадян. І головне - у міру того, наскільки доволі технічний предмет цього Звіту можна донести до широкої громадськості, ми сподіваємося, що Звіт додасть суспільству упевненості у тому, що шлях європейської інтеграції, обраний Україною, є справді найкращим та найшвидшим способом реалізувати прагнення до загальнонаціонального добробуту, безпеки та процвітання

Френсіс О’Доннелл Координатор системи ООН в Україні Постійний Представник ПРООН в Україні

РЕЗЮМЕ Людський розвиток і європейський вибір України

РЕЗЮМЕ Будь-яка країна, що знаходиться на перехідному етапі, повинна збалансувати широкі політичні, економічні, соціальні та інституціональні реформи, з одного боку, та недостатні фінансові й людські ресурси, з іншого. Встановлювати державні пріоритети завжди важко, навіть коли допомога ззовні є такою щедрою, як у випадку країн, що першими почали мирний перехід до демократії участі та ринкової економіки у 1989-1990 роках. Ці двоїсті цілі грунтуються на спільних цінностях, укорінених у традиції прав і свобод людини, ідеї про те, що держава підпорядкована своїм громадянам, ідеї чіткого розподілу повноважень, прозорості та підзвітності державних службовців та верховенства права. Для країн з перехідною економікою, які прагнуть вступити до Європейського Союзу (ЄС), вибір стає яснішим: програма трансформацій та порядок денний європейської інтеграції взаємно підсилюють один одного, тому що обидва вимагають реалізації однакового пакету політичних, економічних та інституціональних реформ. У вересні 2000 року Президент України затвердив державну Програму інтеграції України до ЄС. З того часу перед українськими політиками, бізнесменами та широкою громадськістю постали можливості та виклики, подібні до тих, котрі десятки років тому виникли для багатьох країн Центральної Європи. У цьому Національному звіті з людського розвитку розглядається тема «Європейського вибору» України. Оцінюючи виклики й можливості, що знаходяться попереду, у звіті зроблено висновок, що заходи, потрібні для забезпечення європейської інтеграції, великою мірою співпадають із широким поняттям «парадигми людського розвитку». У звіті порівнюються цілі, завдання та орієнтири, які використовуються для оцінки й моніторингу прогресу України у сфері людського розвитку, з показниками ходу виконання, які застосовуються в контексті європейської інтеграції. Крім того, показники людського розвитку порівнюються з цілями, завданнями та орієнтирами деяких інших європейських проектів, у яких Україна вже бере участь, таких як Рада Європи та Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ). Відправною точкою будь-якого подібного аналізу обов’язково є визначення парадигми людського розвитку. Вирішальним компонентом є порядок денний Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ), з його цілями, завданнями та показниками, відкоригованими з урахуванням національних потреб. Проте, людський розвиток – це більше, ніж ЦРТ. Останні мають чіткий крайній строк: 2015 рік. Крім того, завдання та показники ЦРТ чітко визначені та підтримані офіційною національною базою даних. У сфері людського розвитку це не так: часові рамки відсутні, а структура показників набагато складніша. Перспектива людського розвитку охоплює також порядок денний соціального залучення, який, хоча він і пов’язаний тісно ЦРТ, в Україні контролювати неможливо через брак базових статистичних даних. ЦРТ адаптовані для України на національному рівні, втім процес адаптації ЦРТ до місцевих умов пішов глибше - до розробки регіональних ЦРТ на обласному рівні. Тут національні

завдання та показники модифіковані з урахуванням розробки проектів регіональних стратегій розвитку. Регіональні показники людського розвитку вимагали глибшої адаптації, ніж ЦРТ, і українські спеціалісти переглянули всю їх систему, маючи на меті вбудувати її у локальний економічний та соціальний контекст. ЦРТ, соціальне залучення та людський розвиток сягають корінням у ті самі спільні цінності, які лежать в основі перехідних процесів. Водночас, хоча принципи політичної свободи, дотримання прав людини й належного врядування визнаються необхідними передумовами людського розвитку, соціального залучення й прогресу на шляху до ЦРТ, вони не систематизовані й не прив’язані до конкретних цілей політики. На відміну від конкретних економічних і соціальних критеріїв, які лежать в основі ЦРТ, людського розвитку та соціального залучення, для цілей належного врядування контрольного переліку показників прогресу на національному рівні не існує. ЗЗ цієї причини вимірювання прогресу у сфері «політики та належного врядування» цих порядків денних людського розвитку, соціального залучення та ЦРТ вимагає застосування інструментаріїв, розроблених спеціалізованими агенціями ООН та іншими міжнародними інституціями, які відстежують рейтинг країн за такими критеріями, як політична свобода, права людини та належне врядування. Проте, у більшості випадків характер належного врядування, який не піддається кількісному вираженню, означає, що звітування про прогрес у цій сфері грунтується на оцінці досягнень країни відносно її сусідів або інших груп країн. Крім цього «політичного стовпа», досягнення цілей людського розвитку, ЦРТ та соціального залучення залежить від децентралізації управління. Оскільки більшість суспільних благ і послуг, пов’язаних із людським розвитком, повинні надаватися державною адміністрацією в місцевості, де люди живуть й працюють, де діти ходять до школи й де люди одержують медичну допомогу, наявність фінансових та інших ресурсів на місцевому рівні має критичне значення для досягнення цілей та виконання завдань людського розвитку, ЦРТ і соціального залучення. Рівною мірою важливою є прозорість процесів прийняття рішень і підзвітність державних посадовців, які приймають рішення на місцевому рівні. Багато зв’язків між пріоритетами ЦРТ і людського розвитку та децентралізацією управління обговорювалися у Національному звіті з людського розвитку України за 2003 рік «Сила децентралізації». Предметом даного Звіту є також виконання рекомендацій звіту 2003 року, аналіз того, чому не досягнуто відчутного прогресу та оцінка причин постійного дефіциту ресурсів, надаваних органам місцевого та регіонального самоврядування для фінансування завдань, які стосуються людського розвитку. У звіті досліджуються механізми виборів і призначення органів місцевого та регіонального самоврядування та нинішній розподіл прав і повноважень між центральним урядом, регіональними, районними та місцевими органами. Розглядається розподіл повноважень

РЕЗЮМЕ Людський розвиток і європейський вибір України

між призначеними місцевими органами влади та виборними органами місцевого самоврядування. У звіті робиться висновок про те, що органи регіонального та місцевого самоврядування приймають рішення з питань, які мають відносно невелике значення для місцевого розвитку і тому становлять невеликий інтерес для громади. Питання, які є важливими та значущими для місцевого рівня, вирішуються призначеними центральною владою адміністраторами, громадська підзвітність яких обмежена, саме тому, що вони не обираються на місцевому рівні. У звіті відстоюється необхідність подальшої децентралізації управління та пропонується система моніторингу прогресу в цій сфері. Як концепції людського розвитку, ЦРТ і соціального залучення співвідносяться з системою цінностей, яка лежить в основі ЄС? Як цілі та завдання людського розвитку, ЦРТ і соціального залучення відображені у політиці ЄС? Як вони пов’язані з критеріями членства у ЄС? Як вони пов’язані з іншими європейськими інтеграційними механізмами? Як децентралізація влади відображена у ЄС та в інших європейських інтеграційних механізмах? Нарешті, як Європейська політика сусідства (ЄПС) може допомогти Україні не лише виконати вимоги порядку денного європейської інтеграції, а й посилити людський розвиток, досягнення ЦРТ і соціального залучення? Щоб відповісти на ці запитання, у Главі 2 звіту підсумовані політичні, економічні та соціальні вимоги європейської інтеграції у формі контрольних переліків. Серед них – контрольний перелік питань для моніторингу критеріїв соціального залучення, аналіз якого демонструє зв’язки між парадигмою людського розвитку-ЦРТсоціального залучення та інтеграцією до ЄС. Кожна сфера реформ, пов’язаних із інтеграцією до ЄС – політична, економічна та соціальна – має власний порядок денний. Кожен із них, у свою чергу, містить власні цілі, завдання та контрольні показники, яких треба досягти для успішного забезпечення інтеграції. Тому побудова комплексної матриці порядку денного європейської інтеграції є вирішальною для розуміння масштабу та складності проекту «Європейського вибору». Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції наведена у Додатку 16. Матриця європейської інтеграції показує складність і системний характер стратегії європейської інтеграції. Цей порядок денний є складним, тому що він передбачає далекосяжні політичні, економічні та соціальні реформи, потрібні не лише для досягнення Україною своєї стратегічної мети – вступу до ЄС, а й для визначення засад і підвалин подальшого розвитку країни, що є важливішим. Це значення даного порядку денного є особливо важливим для досягнення цілей людського розвитку, тому що кожна з цілей, задач і показників інтеграційного порядку денного має вимір людського розвитку. Усі охоплені сфери – соціальна політика та система соціального захисту; ефективні законодавчі та виконавчі органи; незалежна судова влада; дієва антикорупційна стратегія; політичні, громадянські та економічні права громадян, що належним чином поважаються та захищаються; вільний ринок і ліберальне управління економікою – мають безпосередній вплив на повсякденне життя кожного громадянина України. Тому, як стверджується у звіті, кожний громадянин має безсумнівну зацікавленість у розумінні майбутніх викликів та у ретельному моніторингу виконання порядку денного європейської інтеграції. Сучасна європейська архітектура – це багатовимірна

структура, численні міждержавні організації якої, такі як ЄС, Рада Європи, ОБСЄ та Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), вирішують нагальні політичні, безпекові, економічні та гуманітарні проблеми регіонального й глобального масштабу, включаючи викорінення бідності, боротьбу з погіршенням здоров’я та стану довкілля, захист прав і свобод людини, зміцнення демократичних інститутів і верховенства права, боротьбу з тероризмом і організованою злочинністю. Цей спектр питань показує, що у своєму політичному та економічному вимірах порядок денний європейської інтеграції реалізується через інші проекти європейської співпраці, такі як Рада Європи, ОБСЄ та ЄАВТ. Проте, якщо йдеться про соціальний вимір європейської інтеграції, який має найбільший вплив на пересічних громадян, то ці три організації займають, як правило, доволі декларативну позицію. Лише Рада Європи розробила деякі заходи в цій сфері, але їй бракує ресурсів, щоб здійснити їх. На даний час ЄС залишається єдиним європейським проектом, який по-справжньому займається впровадженням серйозної програми соціального розвитку.. Більше того, лише в нього є достатні ресурси та засоби для реалізації свого бачення. Європейська політика сусідства (ЄПС) – це нинішнє вираження політики ЄС щодо України. Розроблена як відповідь країнам, які прагнуть європейської інтеграції після хвилі розширення 2004 року, ЄПС має на меті сприяти утворенню «кола друзів», зони стабільності, добробуту та безпеки, в якій ЄС надавав би допомогу з метою зміцнення політичної та економічної стабільності своїх сусідів. ЄПС передбачає іншу стратегію, ніж розширення ЄС, хоча жодним чином не виключає права на членство у ЄС країн, які це право мають, відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз. Чи надає ЄПС, відображена у Плані дій Україна-ЄС на період 2005-2007 років, достатній простір для реалізації порядку денного європейської інтеграції? У Главі 2 проведено порівняння двох цих механізмів і зроблено висновок про те, що політична складова ЄПС майже ідентичний порядку денному європейської інтеграції. Це пояснюється однаковою відданістю ЄС та його сусідів спільним цінностям демократії, верховенства права, поваги до прав і свобод людини, а також зміцненню інституцій, створених для захисту цих цінностей. Аналогічним чином, у сприянні глибшій економічній інтеграції та регуляторному зближенню з ЄС, економічний порядок денний також, у принципі, ідентичний порядку денному європейської інтеграції. Проте, ЄС не надає своїм сусідам достатньої фінансової та технічної допомоги для забезпечення регуляторного зближення. Щоб уникнути вповільнення виконання економічного порядку денного ЄПС, ЄС слід розглянути питання про збільшення фінансової та технічної допомоги Україні. Чого в ЄПС не передбачено, то це дієвого механізму сприяння реалізації порядку денного ЄС у сфері соціального залучення (що обмежує її потенційно стабілізуючий ефект). У Плані дій була обумовлена необхідність посилення діалогу та співпраці щодо зайнятості та соціальної політики, здійснення ефективних заходів для створення робочих місць і скорочення бідності, поліпшення соціальної згуртованості, зокрема створення сталих систем освіти, охорони здоров’я та інших соціальних послуг для всіх і кожного. Проте, у Плані дій не було жодного практичного, докладного кроку до досягнення цих цілей. Це обумовлено тим, що порядок денний соціального залучення вимагає величезних фінансових витрат і за своєю

РЕЗЮМЕ Людський розвиток і європейський вибір України

природою потребує багато часу. Ані ЄС після двох своїх останніх розширень, ані менш заможні сусідні країни не можуть дозволити собі виділяти достатні ресурси для подолання цих проблем. Враховуючи великий розрив у економічному розвитку та життєвому рівні між новими країнами-членами ЄС і країнамикандидатами та потенційними кандидатами, навряд чи ЄС буде ефективніше сприяти реалізації цього порядку денного через ЄПС у найближчому майбутньому. Обговорення європейських вимог щодо децентралізації влади, згідно з визначенням у Європейській хартії місцевого самоврядування (прийнятої у 1985 році, повністю схваленої всіма країнами-членами ЄС і ратифікованої без застережень українським парламентом 15 липня 1997 року), є останньою темою, розглянутою у Главі 2. Хоча в українське законодавство вже включено багато положень Хартії, з точки зору європейської інтеграції, а також ураховуючи зобов’язання, взяті після підписання Хартії, Україна поки що не скористалася цими можливостями для децентралізації управління. Глава 3 містить порівняння парадигми людського розвитку з парадигмою європейської інтеграції. Тут зроблено висновок про те, що вимоги соціального залучення ЄС, з одного боку, та порядок денний людського розвитку й ЦРТ - з іншого, взаємно доповнюють один одного та спрямовані на виконання головного завдання, яку є вирішальним для України: підвищення рівня добробуту людей на шляху сталого розвитку. ЦРТ тісно узгоджуються з соціальним порядком денним ЄС. Обидві програми спрямовані на сприяння людському розвитку шляхом розширення варіантів вибору та можливостей людей з одночасним забезпеченням того, щоб громадяни користувалися принаймні мінімальним соціальним захистом. Обидва процеси прив’язані до строків: ЦРТ потрібно досягти до 2015 року, тоді як процес соціального залучення в ЄС, здійснюваний в рамках відкритого методу координації, має спричинити вирішальний вплив на проблеми бідності до 2010 року. Обидва процеси мають здійснюватися в рамках дворічних або трирічних національних планів дій. І в обох систем є конкретні контрольні орієнтири для політики та дій. Людський розвиток відображає філософію, яка ставить людей у центр процесу розвитку. Порядок денний ЦРТ, з його цілями, завданнями та показниками, надає людському розвитку практичного виміру, встановлюючи прямі зобов’язання та визначаючи засоби для вимірювання прогресу у виконанні цих зобов’язань. Порядок денний соціального залучення об’єднує ці два процеси, встановлюючи цілі (інтегроване суспільство) та визначаючи показники для вимірювання прогресу. Ці системи різні. Соціальне залучення пристосоване до середовища ЄС та його набору показників, тоді як порядок денний людського розвитку й ЦРТ грунтується на системі ООН і зобов’язаннях, адаптованих на національному рівні. Проте, обидві системи прагнуть досягти однакових результатів: створення більш інтегрованих суспільств, і покращення умов для людського розвитку. У випадку України, порядки денні соціального залучення й людського розвитку доповнюють один одного, підтримуючи краще визначення політичних цілей. Переведення аналізу на нижчий рівень укрупнення шляхом розгляду субнаціональних територіальних одиниць і вразливих груп робить його доречнішим у політичному аспекті. Показники ЦРТ, якщо в них передбачена розбивка за етнічним походженням, гендером,

віком, релігією, субнаціональними районами та поділом на міський та сільський, можна використовувати для висвітлення проблем соціальної ізоляції та бідності в сільській місцевості. Деталізація даних для ЦРТ допомагає доповнити показники соціального залучення ЄС, особливо на національному рівні (третьому рівні Лаекенських показників ЄС). У цей спосіб деталізовані показники ЦРТ слугують містком між порядком денним соціального залучення ЄС і порядком денним глобального розвитку. По суті, саме на субнаціональному рівні ці два порядки денні по-справжньому зближаються. Ураховуючи спільні цінності, що лежать в основі парадигми людського розвитку та ЄПС, здійснення європейської інтеграції означає відданість і дотримання цих цінностей, які, однак, не є характерними лише для ЄС, адже багато принципів випливають з низки багатосторонніх договорів і статутів міжнародних організацій, членом яких Україна вже є. Серед них – конвенції ООН з прав людини, Рада Європи, ОБСЄ, Міжнародна організація праці (МОП), а також конвенції щодо трудових норм і соціальних прав, міжнародні угоди зі сталого розвитку. Людський розвиток базується на тих самих міжнародних конвенціях, тому європейська інтеграція та людський розвиток – паралельні концепції. Використання ЄПС для здійснення європейської інтеграції в Україні також сприяє розвитку в таких сферах, як стратегічне планування, конструктивна участь громадянського суспільства та розбудова спроможності державної адміністрації, котрі є невід’ємними компонентами людського розвитку. Порядок денний європейської інтеграції також вимагає зміцнення місцевої демократії та підзвітності місцевих органів влади місцевому населенню. У Главі 3 зазначено, що в органів місцевого самоврядування немає ані повноважень, ані спроможності проводити місцеву політику. Відстоюється усунення дуалізму повноважень на місцевому рівні між делегованими представниками центральної влади та місцевими виборними органами. Також відстоюється необхідність кращого виборного представництва на районному й обласному рівнях та інституціоналізації механізмів, які розширили б можливість місцевого населення здійснювати контроль за ефективністю та прозорістю діяльності місцевих і регіональних органів влади. Оскільки багато рішень, спрямованих на досягнення ЦРТ, знаходяться в компетенції муніципальних, районних і обласних органів, покращення виборного представництва та підзвітності на регіональному та місцевому рівнях значно сприятиме справі людського розвитку в Україні. Усі політичні цілі порядків денних людського розвитку та європейської інтеграції є узгодженими та значною мірою подібними. Вимоги ООН щодо демократії, належного врядування та прав людини детальніше розроблені та втілені в порядку денному європейської інтеграції, визначеному для України у ЄПС. На відміну від вимог ООН, що встановлюють загальні мінімальні стандарти, яких повинні досягнути країни, що приєднуються до відповідних документів, ЄС орієнтується на індивідуальний підхід, який передбачає роботу з докладними рекомендаціями стосовно змін інституціонального середовища і законодавства. Ураховуючи, що ЄС багато років опікується викоріненням бідності та покращенням систем соціального захисту, чи надає політика ЄС у сфері людського розвитку реальну допомогу країнам-сусідам? У Главі 3 сформульовані наступні висновки: •

Вірогідне виділення додаткових ресурсів. Для досягнення

РЕЗЮМЕ Людський розвиток і європейський вибір України

•

цілей, поставлених у його політиці розвитку, ЄС зобов’язаний надавати більшу допомогу з вищою ефективністю. ЄС ухвалив графік, згідно з яким країни-члени ЄС мають до 2015 року виділяти 0,7 відсотка їхнього ВНД на офіційну допомогу задля розвитку, а на 2010 рік поставлена проміжна сукупна мета – 0,56 відсотка. Завдяки цим зобов’язанням щорічна міжнародна допомога з боку ЄС до 2010 року подвоїться й сягне понад 66 млрд. євро. Статус «сусіда» приваблює фінансові ресурси. ЄПС спрямована на розбудову привілейованого партнерства з сусідніми країнами, наближення їх до Союзу та надання їм частки на внутрішньому ринку Співтовариства, поруч із підтримкою діалогу, реформ, соціально-економічного розвитку. Ці заходи мають чіткий інтеграційний акцент і зазвичай прив’язуються до певних умов надання допомоги задля розвитку. Є можливості для збільшення підтримки з боку ЄС. В Україні програми ЄС у сфері людського розвитку обмежені невеликою кількістю проектів технічної допомоги в таких галузях, як поліпшення якості питної води; управління у сфері охорони здоров’я; допомога в реформуванні системи соціального забезпечення; освітні програми «Еразмус Мундус» і «Темпус»; допомога у боротьбі проти ВІЛ/СНІДу; охорона довкілля.

Які уроки можна винести з досвіду нових країн-членів ЄС щодо вартості та вигод асоціації та наступного повноправного членства? Передвступна допомога цим країнам мала доволі унікальний характер, ураховуючи надзвичайний геополітичний характер «оксамитових революцій» 1989-1990 років. Єдиним іншим прикладом був, імовірно, період відразу після «Помаранчевої революції», до початку наступної політичної кризи, коли багато західних урядів були готові надати додаткові ресурси для того, щоб Україна реалізувала свою програму фундаментальних реформ. Оцінюючи вартість реформ, що їх почали країни задля отримання членства в ЄС, часто забувають, що відсутність реформ також спричинила б величезні витрати. Як стверджується в Главі 3, ці витрати необхідно враховувати в будь-якій формулі , що описує інтеграційний процес, оскільки бездіяльність скоріш за все підірвала б конкурентні можливості країн і поставила б під загрозу їхній довготривалий розвиток. Можна знайти прорахунки у виборі часу, послідовності та структурі конкретних реформ, початих для вступу до ЄС; безсумнівно, були помилки, зважаючи на безпрецедентний характер реформ. Проте, стверджувати, що країни могли б узагалі уникнути витрат, - є надзвичайно хибно, і втрати в довгостроковій перспективі від відсутності реформ були б, імовірно, найвищими з усіх можливих сценаріїв. Багато хто очікував, що членство у ЄС спричинить додаткові економічні та соціальні витрати з боку нових країн-членів Союзу. Мали місце побоювання, що сильна конкуренція з боку старих членів ЄС зруйнує малі підприємства, спричинить масові банкрутства та викличе масштабну купівлю активів. Ці побоювання, однак, виявилися безпідставними. Вигоди від членства у ЄС набагато перевищили витрати (з урахуванням внесків до бюджету ЄС). У Главі 3 вивчаються уроки цього досвіду для України, найважливіші з яких наведені нижче. •

Впродовж передвступного періоду інтеграція з ЄС надає

•

величезний стимул для політичних та економічних реформ усім майбутнім країнам-членам Союзу. Угоди про вільну торгівлю з ЄС дають сильний поштовх зростанню торгівлі. Але, оскільки угоди про вільну торгівлю з ЄС зазвичай не включають усю сільськогосподарську продукцію, важливою метою для України було б прагнення до якомога ширшого доступу до сільськогосподарського ринку ЄС – особливо тому, що це мало б очевидні вигоди для споживачів ЄС. Відкритий доступ до ринку ЄС, імовірно, стимулюватиме масовий приплив до України прямих іноземних інвестицій, за умови, що інвестори матимуть довіру до передбачуваності політики та верховенства права. Довіру іноземних інвесторів можна завоювати, якщо всі виконавчі органи України покажуть свою спроможність до послідовного запровадження стандартів ЄС, які стосуються розвитку ринкової економіки та демократії. Всюди, де можливо, слід уникати використання систем сертифікації, які не відповідають стандартам ЄС, щоб принести користь українським споживачам задовго до отримання членства у ЄС. Європейські кошти, доступні для України, помірні порівняно з передвступною та післявступною допомогою, яка надавалася новим країнам-членам ЄС. Збільшення обсягів фінансування має бути предметом постійних переговорів між Європейською Комісією та урядом і об‘єднуючою ідеєю для друзів України в ЄС. Водночас технічна допомога, що надається для розроблення законодавства, створення нових інституцій, зміцнення місцевого самоврядування та посилення людського капіталу, стабільна, хоча іноді й не використовується повною мірою. Крім того, серйозна реформа державного управління підвищила б спроможність України поглинати більші обсяги допомоги від ЄС у майбутньому. Нарешті, членство в СОТ дозволить почати переговори щодо угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, котра, як можна очікувати, призведе до подальшого зростання торгівлі, як це було після укладення відповідних угод про вільну торгівлю між ЄС та іншими новими членами Союзу з цього регіону.

Угоду про вільну торгівлю з ЄС не слід розглядати як таку, що перешкоджає започаткуванню вільної торгівлі між Україною та Росією чи навпаки. Хоча ці цілі часто вважаються такими, що суперечать одна одній та вимагають політичних і економічних компромісів, потенційні угоди ЄС про вільну торгівлю з Росією та з Україною скоріше мають взаємодоповнювальний характер. Більше того, як тільки обидві країни стануть членами СОТ, будьякий конфлікт інтересів стане значною мірою неактуальним. Ставлення українців до ЄС іноді виявляється парадоксальним. Огляд опитувань громадської думки, зроблений у Главі 4, показує, що очевидна більшість респондентів у всіх регіонах та вікових групах віддає перевагу економічній інтеграції з Росією (або Росією та іншими європейськими країнами СНД), а не інтеграції з ЄС. Цей вибір характерний навіть для вікової групи 18-29 років, у якій підтримка інтеграції з ЄС більша, ніж у будь-якій іншій віковій групі (27,8 проти 23 відсотків у середньому). Незалежно від вікової групи, однак, зв’язку між вибором українцями варіантів інтеграції з Європою чи Росією та їхніми преференціями щодо

РЕЗЮМЕ Людський розвиток і європейський вибір України

економічних, соціальних та інституціональних систем немає. Усі респонденти демонструють чіткий пріоритет європейських цінностей та європейських форм соціальної організації. Тому підтримка інтеграції з Росією може відображати недостатню обізнаність із вигодами європейської інтеграції та її зв’язок із європейськими цінностями, стандартами й культурою. Як ставляться європейці до європейських устремлінь України? Населення обстежених країн-членів ЄС вважає Україну сильним кандидатом на майбутнє членство. У п’яти з шести країн-учасниць, в яких проводилося опитування, кількість прихильників членства України перевищила кількість опонентів. У Росії та Білорусі – двох сусідніх країнах, для котрих майбутнє України особливо важливе – опитувань громадської думки на цю тему не проводилося. Досягнення України у сфері людського розвитку є темою Глави 5. Зафіксовано значний прогрес як по країні в цілому, так і по регіонах. Україна також просунулася вперед у досягненні ряду ЦРТ, особливо у скороченні абсолютної бідності (Ціль 1, завдання 1 і 2), охопленні шкільною освітою (Ціль 2), зниженні смертності матерів, немовлят і дітей віком до 5 років (Ціль 5). Оскільки абсолютна бідність, рівень освіти та очікувана тривалість життя є трьома складниками індексу людського розвитку (ІЛР), глобальний ІЛР України значно покращився, навіть незважаючи на те, що очікувана тривалість життя зменшилася. В інших сферах, однак, прогрес незначний. Відносна бідність залишилася практично незмінною. У сфері охорони здоров’я розрив між тривалістю життя чоловіків і жінок продовжив збільшуватися. Дещо погіршилась ситуація у сфері боротьби з поширенням ВІЛ/СНІДу та туберкульозу (Ціль 5). Результати у сфері забезпечення якісної освіти впродовж життя неоднозначні; багато показників просто не контролювалися. Прогрес у сфері гендерної рівності (Ціль 6) також нерівномірний. З одного боку, жінки досягають більших успіхів, ніж чоловіки, в освіті; крім того, жінки в середньому заробляють 69 відсотків від заробітної плати чоловіків, що більше, ніж у багатьох інших постсоціалістичних країнах. З іншого боку, однак, жінки недостатньо представлені в політиці, особливо в парламенті України, а показники гендерної рівності відстежуються мало. Нарешті, ціль забезпечення сталого розвитку довкілля (Ціль 3) – майже поза досяжністю, тому що всі показники, що контролюються, демонструють відсутність будьякого значного прогресу. Людський розвиток – ширше поняття, ніж Індекс людського розвитку (ІЛР). Через зосередження на показниках абсолютної бідності, охоплення освітою та очікуваної тривалості життя ІЛР таких країн, як Україна, ігнорує такі фактори, як соціальне залучення та розвиток сприятливого середовища, в якому люди вели б довгий, здоровий та творчий спосіб життя, що є істинною метою людського розвитку. Там, де ці фактори включені в оцінку прогресу України, картина має вигляд більш неоднозначний: досягнення України у людському розвитку помітні, однак не суттєві.

середовища, необхідного для стимулювання довгострокового сталого людського розвитку, цілі цих двох парадигм повністю збігаються. Вони спираються на одну й ту саму систему цінностей; «європейські» цінності є фактично універсальними за характером, оскільки в них утілені принципи Декларації тисячоліття, схваленої всіма країнами. Системи соціальної та інституціональної організації, яких вони потребують, є повністю сумісними. Відмінності починаються на рівні конкретних завдань і показників для відстеження прогресу. Тим не менш, у звіті зроблено висновок про те, що вони доповнюють одне одного, а не суперечать одне одному. Ці дві системи також мають різні пріоритети по відношенню до часової послідовності щодо окремих цілей. Найбільші відмінності стосуються показників ходу виконання, проте брак офіційних даних зменшує практичну значущість цих відмінностей. Обидві стратегії просувають людський розвиток, і немає жодної потреби обирати на користь однієї з них. Водночас критично важливим є те, що будьяка стратегія розвитку приймається при якомога ширшому процесі участі, що природні конфлікти інтересів між різними соціальними, регіональними та політичними категоріями розв’язуються прозоро, що обрані цілі досягаються з політичною рішучістю. Висновки, подані у доповіді, повинні також розвіяти деякі потужні міфи, які протиставляють альтернативи вибору, перед якими стоїть Україна, як взаємовиключні варіанти. Обидві стратегії втілені в європейських цінностях і переслідують по суті однакові цілі. Українці, незалежно від того, якій інтеграції вони віддають перевагу, - з Європою чи з Росією, повністю схвалюють європейські цінності та підтримують європейську систему соціальної організації (яка сама по собі є віддзеркаленням ідеї глобального людського розвитку). Думка про те, що Україна повинна знайти компроміс між тіснішими торговельними зв’язками з Росією та тіснішими зв’язками з ЄС, є помилковою; як тільки Росія та Україна вступлять до СОТ і укладуть угоди про вільну торгівлю з ЄС, будь-які конфлікти інтересів повинні зникнути, й усі три сторони отримають приріст обсягів зовнішньої торгівлі. Тому «Європейський вибір» України є швидким шляхом до людського розвитку. Серед нагальних проблем для політиків слід виділити такі:

Висновки. Мета цього звіту – вивчити взаємозв’язок між двома всеосяжними парадигмами розвитку та їх відповідними порядками денним: людським розвитком і європейською інтеграцією, включаючи вибір європейських цінностей. Кожна з цих двох парадигм та відповідних порядків денних має власну систему цілей, завдань і способів відстеження прогресу. Проте, з точки зору економічного, соціального та інституціонального

•

Важливість успішного завершення нинішніх переговорів із ЄС щодо нової, розширеної угоди про розвиток співпраці між Україною та ЄС на період з 2008 року. У трирічному План дій, який щойно закінчився, бракувало конкретних заходів щодо досягнення поставлених цілей у деяких сферах, наприклад, забезпечення ефективного створення робочих місць і заходів із скорочення бідності, а також покращення соціальної згуртованості. Крім того, ЄС слід розглянути питання про збільшення його фінансової та технічної допомоги Україні, що дозволить уряду прискорити прогрес у регуляторному зближенні. Уряду потрібно покращити адресність соціальних програм, щоб забезпечити, аби дефіцитні ресурси не витрачалися даремно. Більшість державних видатків у цій сфері – це допомога з соціального забезпечення та соціальні платежі пенсіонерам, в той час як сприяння людському розвитку вимагає витрат не лише на ці напрямки, а й в інших сферах, таких як охорона здоров’я та освіта.

РЕЗЮМЕ Людський розвиток і європейський вибір України

•

Такі кроки повинні супроводжуватися заходами щодо зміцнення органів місцевого самоврядування в Україні. Останнім слід надати повноваження на прийняття рішень із питань, які мають найбільшу значущість для програми місцевого розвитку, та підтримати це належним фінансуванням й запровадженням механізмів оцінки ефективності надання цих послуг. Ураховуючи дуалістичне ставлення багатьох українців до інтеграції з Європою, слід підвищувати усвідомлення громадськістю істинного значення європейських цінностей та вигод європейської інтеграції для економічного, соціального та людського розвитку. Хоча Україна досягла значного прогресу в деяких сферах людського розвитку, в інших сферах прогрес дуже незначний. Зусилля слід зосередити на наступних напрямках: (і) скорочення відносної бідності; (іі) усунення причин серйозного зниження очікуваної тривалості життя чоловіків; (ііі) уповільнення темпів поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу й туберкульозу; (iv) забезпечення якісної освіти впродовж життя (і моніторинг її головних показників); (v) покращення гендерної рівності, особливо у питанні недостатнього представництва жінок у політиці; (vi) поліпшення стандартів охорони довкілля.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ «Основна мета розвитку – розширення вибору для людей. У принципі людина може робити вибір нескінченну кількість разів і з часом змінювати його. Люди часто надають значення досягненням, які взагалі або безпосередньо не відображаються у показниках доходів і добробуту населення, таким як ширший доступ до знань, краще харчування та медичне обслуговування, безпечніша праця, захист від злочинності та фізичного насильства, задоволення дозвіллям, політичні та культурні свободи, відчуття залучення до життя громади. Метою розвитку є створення середовища, яке надає людям можливість насолоджуватися довгим, здоровим і творчим життям». Махбуб уль Хак, http://hdr.undp.org 1.1. ООН і людський розвиток Людський розвиток можна визначити як надання людям можливості повністю розвивати свій потенціал, жити продуктивно і творчо в гармонії з їхніми потребами та інтересами.1 Проте, знадобилося багато часу, перш ніж людство прийняло доволі просту істину: мета розвитку полягає в розширенні можливостей і свобод кожного. Згодом прийшло краще розуміння соціальних наслідків економічного розвитку, зростаючої нерівності між багатими й бідними країнами, яка супроводжувала глобалізацію, а понад усе – визнання урядами

та широким загалом не лише того, що людський розвиток є досяжним, а й того, що він має практичне значення для соціальноекономічного прогресу та загального процвітання народів і держав. Ураховуючи, що мета людського розвитку полягає в забезпеченні належної якості життя для всіх людей, він повинен охоплювати не лише викорінення бідності та всіх форм економічної та соціальної ізоляції, а й передбачати розвиток демократії із широкою участю громадян, а також підтримувати соціальну й політичну стабільність. Отже, порядок денний людського розвитку має включати не лише економічний розвиток, а й гарантувати основні можливості для довгого та здорового життя, отримання освіти, забезпечення пристойного рівня життя, користування політичними та громадянськими свободами для участі у житті громади. Особливого значення набуває реалізація прав людини, при цьому також важливо збереження здорового навколишнього середовища. Разом з тим, розширюючи діапазон вибору і сферу реалізації цих прав, людський розвиток також повинен передбачати більшу відповідальність при користуванні цими правами, прозору систему підзвітності на всіх рівнях. Отже, ефективний людський розвиток веде до більш етичного суспільства. Таким чином, порядок денний людського розвитку виходить далеко за рамки традиційного уявлення, що бідність пов’язана з низькими доходами. У розумінні людського розвитку економічні ресурси є лише засобом прогресу (хоча й дуже важливим), в той час як кінцева мета полягає у використанні цих ресурсів у сталий спосіб для гарантування найкращих перспектив задоволення прагнень суспільства. Крім того, людський розвиток необхідно також розглядати як процес, що дозволяє людям безперервно розширювати свої здібності.

1 Див. основоположну роботу лауреата Нобелівської премії А.Сена Development as Capability Expansion, Journal of Development Planning, 1989, No.19; див. також Human Development Report 1990, UNDP. New York 1990, Oxford University Press.

Вставка 1.1. 1990 Концепція і вимірювання людського розвитку

1999 Глобалізація з людським обличчям

1991 Фінансування людського розвитку

2000 Права людини та людський розвиток

1992 Глобальні виміри людського розвитку

2001 Використання нових технологій в інтересах людського розвитку

1993 Участь населення у громадському житті

2002 Поглиблення демократії в роз’єднаному світі

1994 Нові виміри людського розвитку

2003 Цілі розвитку тисячоліття: міждержавна угода про подолання людської бідності

1995 Гендерні питання і людський розвиток

2004 Культурна свобода у сучасному різноманітному світі

1996 Економічне зростання й людський розвиток

2005 Міжнародне співробітництво на роздоріжжі: допомога, торгівля й безпека у світі нерівності

1997 Людський розвиток для викорінення бідності

2006 Що ховається за нестачею води: влада, бідність і глобальна криза водних ресурсів

1998 Споживання й людський розвиток

2007 Людський розвиток і зміна клімату

Теми Звітів з людського розвитку ПРООН (1990-2007 рр.)

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

З 1990 року ПРООН щорічно публікує свої глобальні Звіти про людський розвиток (ЗЛР), причому кожний звіт зосереджений на одному питанні, яке вважається ключовим для людського розвитку. Останній ЗЛР, що був опублікований наприкінці 2007 року, стосувався впливу зміни клімату (список тем глобальних ЗЛР ПРООН наведений у вставці 1.1). Пізніше практика підготовки таких документів за підтримки ПРООН була поширена на рівень країн. Україна стала першою країною у Центральній та Східній Європі, а також першою серед держав СНД, яка підготувала Національний звіт з людського розвитку (НЗЛР), котрий побачив світ у 1995 році. З 2003 року звіт «Людський розвиток в Україні» видається українською мовою під егідою Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України. ПРООН також робить свій власний тематичний внесок у дискусію про людський розвиток в Україні, видаючи періодичні НЗЛР, кожний з яких присвячений окремій темі. Мета цієї глави – розглянути основні принципи людського розвитку в Україні. У розділі 1.2 розповідається, як ці принципи можна виміряти і як цей підхід можна поширити на регіональний рівень, а також наводиться співставлення цих принципів із орієнтирами, яких Україна прагне досягти згідно Цілей розвитку тисячоліття ООН (ЦРТ). У наступному розділі окреслено концепцію європейської інтеграції та обговорено один з найважливіших показників людського розвитку – середньої очікуваної тривалості життя. У розділі 1.4 йдеться про те, як політика соціального залучення Європейського Союзу може сприяти досягненню цілей людського розвитку. У наступному розділі вивчається існуюча структура та фінансування органів місцевого самоврядування у контексті надання ними послуг для покращення людського розвитку, а у розділі 1.6 подані деякі результати щодо покращення якості врядування в Україні протягом останніх років.

1.2. Що означає для України людський розвиток? Нині Україна дуже відстає від більшості європейських країн по рівню багатьох показників економічного розвитку. Хоча стабільне економічне зростання впродовж останніх років створило передумови для покращення у довгостроковій перспективі, мине багато років, поки українська економіка досягне

Система показників людського розвитку ООН

сучасного європейського рівня життя. Водночас слід визнати, що економічний розвиток сам по собі не вирішить усіх соціальних проблем України. Глобальний досвід, включно з українським, свідчить, що економічне зростання супроводжується зростаючими диспропорціями в регіональному розвитку та збільшенням нерівності в доходах, і обидві ці проблеми потрібно вирішувати за допомогою дієвих заходів державної політики (демографічні дані по Україні наведені у Додатку 1). Зростання обсягу виробництва важливо для забезпечення ресурсів, необхідних для розвитку суспільства, але само по собі мало чим допомагає розвитку людського потенціалу. Недооцінка впливу людського розвитку на економічне зростання є ключовою, хоча й не єдиною причиною розриву в розвитку між Україною та іншими країнами. Перетворення України на державу з демократичною системою, громадянським суспільством і соціально-орієнтованою ринковою економікою вимагає, щоб влада на всіх рівнях (особливо на місцевому) визнала, що людський розвиток є як кінцевою, так і ключовою метою. Таким чином, видатки на освіту, охорону здоров’я та соціальний захист слід розглядати не просто як «витрачання» бюджетних коштів, а й як соціальні інвестиції (особливо у поєднанні з необхідними реформами), які могли б суттєво і тривало вплинути на розвиток України. Більше того, увагу слід зосередити не стільки на регулярному наданні допомоги нужденним, скільки на заохоченні їх особистого розвитку, посиленню їх ролі в суспільстві та розширенню їх можливостей щодо вибору свого майбутнього, водночас дбаючи, щоб вони брали на себе відповідальність як за свій вибір, так і за його реалізацію. Люди стають епіцентром людського прогресу, тому що людський розвиток є не лише ключовою метою, а й найбільшим важливим детермінантом і чинником соціального й економічного розвитку. На жаль, соціальна політика України за своїм характером пасивна і зосереджена здебільшого на наданні допомоги бідним, аніж на зменшенні бідності шляхом розширення можливостей. Це сформувало культуру залежності, коли бенефіціари системи стають пасивними одержувачами, що покладаються на матеріальну допомогу. Нинішня система соціального захисту в Україні також страждає від недоліків, типових для країн із соціалістичним минулим. Уряд, як правило, надає допомогу завеликій кількості бенефіціарів (наприклад, шляхом регулювання цін на хліб), що

Вставка 1.2. Індекс людського розвитку ІЛР = 1/3IВВП + 1/3Iосвіта + 1/3Iтривалість життя

Індекс доходу Iввп (ВВП на душу населення, доларів США за ПКС)

Індекс освіти I освіта = 2/3 I письменість + 1/3 I охоплення освітою Індекс письменності дорослого населення, частка письменних серед населення старше 15 років, % I письменість

Індекс охоплення всіма видами освітньої діяльності – початковою, середньою, професійно-технічною та вищою освітою, частка учнів і студентів у загальній чисельності населення, % I охоплення освітою

Індекс стану здоров’я Iтривалість життя (очікувана середня тривалість життя при народженні, років)

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

виходить далеко за межі його фінансових можливостей. Водночас рівень соціальних виплат дуже низький і не вирішує питання бідності. Крім того, в деяких випадках на фоні низької середньої зарплати розмір соціальної допомоги знеохочує людей бути економічно активними, що закріплює залежність від матеріальної допомоги. До того ж, така система може спокушати політиків обіцяти зростання виплат перед виборами, не надто звертаючи увагу на наслідки виконання цих зобов’язань у майбутньому. Ще один дуже важливий вимір людського розвитку – консолідація суспільства, що є наріжним каменем формування соціального капіталу в Україні.2 Перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки вимагає, щоб сталий людський розвиток був не тільки головною метою соціальної політики уряду, а й також мірою соціального прогресу, тому що людський розвиток є найбільш потужним чинником економічного зростання. Отже, Україні потрібно реалізувати стратегію людського розвитку, в якій буде об’єднана державна політика в таких галузях, як демографічний розвиток, охорона здоров’я, зайнятість і оплата праці, соціальний захист, регіональний розвиток, освіта. Вироблення такої стратегії повинно передбачати активну участь усіх зацікавлених сторін. Вимірювання людського розвитку. З метою вимірювання людського розвитку ООН у 1990 році розробила багаторівневу систему показників, покликану допомогти у визначенні прогресу, досягнутого кожною країною в людському розвитку, за єдиною шкалою (див. вставку 1.2). Показник найвищого рівня – індекс людського розвитку (ІЛР), який є середньоарифметичним трьох індексів другого рівня, що охоплюють дохід, стан здоров’я та рівень освіти. Останній є середньозваженим двох компонентів – письменності дорослого населення (з вагою у 2/3) та частки учнів і студентів у загальній чисельності населення (1/3). Нарешті, третій рівень складається з профільних показників людського розвитку, згрупованих у 31 блок. Більшість цих профільних показників є кількісними, але деякі – здебільшого ті, що пов’язані з правами та свободами людини, – неможливо виміряти, й вони представлені даними про ратифікацію державою конкретних міжнародних угод. Розраховується також індекс бідності населення (ІБН), причому окремо для розвинених країн і для країн, що розвиваються. Він ілюструє не лише відсутність матеріального добробуту, а й, зокрема, відсутність доступу до життєво необхідних ресурсів – здоров’я, освіти, роботи й чистої води. Як правило, для розвинених країн цей показник (ІБН-2) включає показник довгого здорового життя (очікувана тривалість життя 60 років), показник рівня освіти (частка дорослих, які мають функціональні навички читання й спілкування) та показник соціального виключення (рівень постійного безробіття). Відповідний індекс для країн, що розвиваються, (ІБН-1) включає менш вимогливі показники бідності (очікувана тривалість життя 40 років), письменності та рівня життя (доступність чистої води та частка дітей з недостатньою масою тіла). Україна віднесена до категорії розвинених країн. Є також два показники, які враховують нерівність між чоловіками та жінками. Індекс розвитку з урахуванням гендерного фактора (ІРГФ) оцінює нерівність з точки зору різної очікуваної тривалості життя, різних рівнів освіти, різних рівнів оплати праці чоловіків і жінок. Показник розширення можливостей жінок (ПРМЖ) є виміром нерівності, вираженим з точки зору представництва жінок у парламенті, кількості жінок на державних

посадах вищого рівня, а також різниці в заробітній платі. Отже, створена ООН багаторівнева система показників людського розвитку охоплює майже всі істотні аспекти життя людини і, в принципі, надає можливість моніторингу змін у людському розвитку. Розрахунки ІЛР для України були вперше включені у Звіт ПРООН з людського розвитку у 1993 році. На тому етапі Україна посідала 45 місце й була віднесена ПРООН до країн з високим рівнем людського розвитку. З того часу її показники та рейтинг значно погіршилися, і зараз Україна перебуває серед країн із середнім рівнем людського розвитку (див. табл. 1.1, 1.2 та Додаток 2). Головною причиною цього спаду стала глибока економічна криза 1990-х, хоча свій внесок зробили і зміни у методології обчислення ІЛР, а також розрахунок ВВП за паритетом купівельної спроможності. Кількість країн, для яких розраховується ІЛР, з часом також змінювалася. Після економічного відновлення, яке почалося у 2000 році, у рейтингу України за ІЛР відбулося відносне покращення: з 80 місця у 2000 році країна піднялася до 77 місця у 2004 році. Незважаючи на таке просування, сам індекс України у 2000-2004 роках суттєво не покращився і виріс лише на 2,5 відсоткових пункти. У найостаннішій ДЛР (за 2007 рік, базується на даних за 2005 рік) Україна посіла 76 місце з ІЛР, рівним 0,788. ІЛР використовується в Україні також для порівняння людського розвитку в різних регіонах. Проте, загальна методологія оцінки ЛР, прийнята ПРООН, виявилась недоречною для розроблення системи оцінювання людського розвитку в окремих регіонах України через ряд причин, зокрема: • Обчислення загального ІЛР грунтується на обмеженій кількості показників, наявних для всіх країн, тоді як українська база даних містить значно більше інформації. • Достовірна інформація, включена в деякі показники для країни в цілому, може бути недостовірною для окремих регіонів. Наприклад, частка студентів вищих навчальних закладів у загальній чисельності населення може бути завищена у регіонах із міцними освітніми установами через приплив студентів із інших регіонів. • Оскільки різні фактори спричиняють різний вплив на людський розвиток у цілому, видається доречнішим розраховувати загальний показник за зваженою формулою. • Оскільки розрахунки ІЛР грунтуються на вузькому наборі показників, то загальний індекс сильно залежить від якості даних із кожного складового показника (або від їхніх випадкових коливань). Класичний приклад – індекс рівня освіти: очевидно, базовий рівень письменності дорослого населення не надає достатню уяву про конкурентне становище особи на ринку праці або про її шанси знайти роботу з належною винагородою та прийнятними умовами праці. Ці фактори сприяли тому, що Україна розробила власну методологію відстеження прогресу в людському розвитку на регіональному рівні.3 Ця методологія грунтується на трьох рівнях показників. Показник вищого рівня – це загальний індекс людського розвитку регіону (ІЛРР). Другий рівень складається з дев’яти загальних блоків показників розвитку, які представляють головні аспекти людського розвитку (наведені на мал. 1.1). Показники третього рівня представляють окремі аспекти

2 Фізичний капітал має кількісні властивості; людський капітал включає здібності, знання та навички населення; соціальний капітал стосується міжособистісних стосунків.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Індекс людського розвитку України, 1990-2007 рр.

Табл. 1.1. Рік Звіту ООН

Рік моніторингу

ІЛР України

Світовий ІЛР

Рейтинг України за ІЛР

Кількість країн у рейтингу ІЛР

1993

1990

0,800

–

177

1998

1995

0,748

0,772

102

174

1999

1997

0,721

0,706

174

2000

1998

0,744

0,712

174

2001

1999

0,742

0,716

162

2002

2000

0,755

0,722

173

2003

2001

0,766

0,722

175

2004

2002

0,777

0,729

177

2005

2003

0,766

0,741

177

2006

2004

0,774

0,741

177

2007

2005

0,788

0,743

177

Джерело: http://hdr.undp.org

Індекс людського розвитку України за 2005 рік та його складові показники в порівнянні з деякими іншими країнами (ЗЛР за 2007 рік)

Табл. 1.2.

Значення ІЛР

Рівень письменності дорослого населення (% від чисельності населення віком 15 років і старше)

Очікувана тривалість життя при народженні (років)

Сукупна валова частка осіб, які вступили до початкових, середніх і вищих навчальних закладів (%)

ВВП на душу населення (ПКС, дол. США)

1. Ісландія (0,968)

1. Японія (82,3)

1. Грузія (100)

1. Австралія (113)

1. Люксембург (60228)

74. Венесуела (0,792)

108. Фіджі (68,3)

9. Таджикистан (99,5)

37. Сінгапур (87,3)

83. Боснія та Герцеговина (7032)

75. Колумбія (0,791)

109. Гренада (68,2)

10. Російська Федерація (99,4)

38. Польща (87,2)

84. Габон (6954)

76. Україна (0,788)

110. Україна (67,7)

11. Україна (99,4)

39. Україна (86,5)

85. Україна (6848)

77. Самоа (0,785)

111. Азербайджан (67,1)

12. Вірменія (99,4)

40. Бахрейн (86,1)

86. Китай (6757)

78. Таїланд (0,781)

112. Мальдівські острови (67,0)

13. Молдова (99,1)

41. Болівія (86)

87. Сент-Люсія (6707)

177. Сьєра-Леоне (0,336)

177. Замбія (40,5)

139. Буркіна-Фасо (23,6) 172. Нігер (22.7)

174. Малаві (667)

Джерело: The 2007/08 Human Development Report, http://hdr.undp.org/en/reports/global/hdr2007-08/ ІЛР вимірює середній рівень досягнень країни, але не відображає ступеня гендерного дисбалансу в цих досягненнях. Індекс розвитку з урахуванням гендерного фактора (ІРГФ), запроваджений у Звіті з людського розвитку 1995 року, вимірює такі самі досягнення, але враховує нерівності в досягненнях між жінками й чоловіками. Це просто ІЛР, скоригований на гендерну нерівність. Чим більше гендерні диспропорції у базових показниках людському розвитку, тим нижче ІРГФ країни відносно її ІЛР. У 2005 році ІРГФ України дорівнював 0,785, і його можна порівняти зі значенням ІЛР України, 0,788, тобто ІРГФ України склав 99,6 відсотка її ІЛР (див. табл. 1.3 і Додаток 3). Із 156 країн, для яких розраховувалися як ІЛР, так і ІРГФ, 30 країн мали краще співвідношення ІРГФ/ІЛР, ніж Україна.

ІРГФ відносно ІЛР; вимір гендерної диспропорції (ДЛР 2007 року)

Табл. 1.3. ІРГФ у % від ІЛР

Очікувана тривалість життя при народженні (років), 2005 р. Жінки у % від чоловіків

Сукупна валова частка осіб, які вступили до початкових, середніх і вищих навчальних закладів (%), 2005 р.

Жінки у % від чоловіків

1. Мальдівські острови (100,405%)

1. Російська Федерація (123,0%)

1. Лесото (122,5%)

1. ОАЕ (125,9%)

29. Словаччина (99,652%)

2. Білорусь (119,5%)

38. Казахстан (99,5%)

87. Кіпр (101,3%)

30. Уругвай (99,648%)

3. Україна (118,7%)

39. Російська Федерація (99,4%)

88. Люксембург (101,2%)

31. Україна (99,619%)

4. Казахстан (118,2%)

40. Україна (99,4%)

89. Україна (101,2%)

32. Вірменія (99,613%)

5. Естонія (117,3%)

41. Вірменія (99,4%)

33. Філіппіни (99,611%)

6. Литва (116,6%)

42. Таджикистан (99,4%)

156. Ємен (92,913%)

173. Нігер (96,8%)

140. Чад (29,2%)

90. Мальта (100,0%) 91. Багамські острови (100,0%) 169. Чад (59,6%)

Джерело: див. табл. 1.2

Рівень письменності дорослого населення (% від чисельності населення віком 15 років і старше), 2005 р.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

регіонального розвитку (приблизно 15 показників на кожний аспект). У цілому в українській методології вимірювання людського розвитку використовується 94 первинних показники й понад 20 допоміжних. Отже, на відміну від міжнародної методології обчислення ІЛР, українська методологія передбачає проміжний етап – розробку складових показників ЛР, які представляють дев’ять основних блоків людського розвитку (див. вставку 1.3). Це дозволяє уникнути надмірного інформаційного навантаження на ключовий показник, водночас забезпечуючи необхідне охоплення, а також зводячи до мінімуму вплив випадкових шоків. Кожен із дев’яти блоків регіонального людського розвитку в Україні характеризується як узагальнюючими, так і конкретними показниками. Останні, у свою чергу, розділені на основні показники, які використовуються для обчислення складових показників, та профільні показники, які відіграють допоміжну роль. Цілі розвитку тисячоліття. Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ), погоджені 189 державами у вересні 2000 року на Саміті тисячоліття ООН, вимагають від цих країн прогресу у досягненні ключових пріоритетів людського розвитку до 2015 року. Проте, на відміну від системи показників, застосовуваних для обчислення ІЛР, моніторинг прогресу в досягненні ЦРТ не грунтується на розрахунку якогось єдиного загального індексу, і всі показники, що контролюються, мають однакову інформаційну цінність. Глобальні ЦРТ включають 8 цілей розвитку: (і) подолання крайньої бідності та голоду; (іі) забезпечення загальнодоступної початкової освіти; (ііі) просування до рівності між чоловіками та жінками та розширення прав і можливостей жінок; (iv) скорочення дитячої смертності; (v) поліпшення материнського здоров‘я; (vi) зупинення поширення ВІЛ/СНІД, малярії, туберкульозу та інших епідемій; (vii) забезпечення сталого розвитку довкілля; (viii) формування глобального партнерства задля розвитку. Не всі ці цілі однаково важливі для України: забезпечення загальнодоступної початкової освіти менш важливо у країні, де середня освіта є обов’язковою; немає також потреб у встановленні конкретних цілей щодо боротьби з малярією. Водночас є деякі цілі людського розвитку, які мають вирішальне значення для України, хоча вони й не входять до глобальних ЦРТ, наприклад, забезпечення якісної освіти та обмеження поширення туберкульозу. Оскільки кожна країна може коригувати глобальні ЦРТ під свої конкретні потреби (у рамках широко визначених цілей), в Україні визначено тільки шість цілей. Вони стосуються подолання бідності, покращення освіти, сталого розвитку довкілля, поліпшення здоров’я матерів і зменшення дитячої смертності, обмеження поширення ВІЛ/СНІД та туберкульозу, забезпечення гендерної рівності. Для кожної цілі поставлено конкретне завдання, яке має бути виконано до кінця 2015 року, та передбачені показники прогресу для відстеження ходу виконання завдання (див. Додаток 4). Отже, система Цілей розвитку тисячоліття в Україні складається з 6 цілей та 13 конкретних завдань, які прив’язані до них і адаптовані до завдань економічної, соціальної та екологічної політики України. Їх підтримують 23 показники для моніторингу

Мал. 1.1. Українська система регіональних показників людського розвитку Інтегральний індекс людського розвитку регіону (ІЛРР)

Індекс демографічного

Індекс охорони здоров’я

розвитку

Індекс ринку праці

Індекс рівня освіти

Індекс соціального

Індекс доходу

середовища Індекс фінансування

Індекс умов проживання

людського розвитку

Індекс екологічної ситуації

Вставка 1.3. Український індекс людського розвитку в регіонах

ІЛРР у регіоні j, Ij, розраховується за формулою: m

Ij= ΣIkjWk, де k=1

m - номер блоку людського розвитку (m=9) та Wk – вага k-аспекту людського розвитку. Цей метод розрахунку ІЛРР уможливлює визначення рейтингу кожного регіону України з точки зору людського розвитку загалом, а також розвитку його конкретних компонентів (показників блоків людського розвитку). У розрахунках використовуються дані Державного комітету статистики України, в тому числі його поточні статистичні обстеження та обстеження у конкретних сферах. Це забезпечує необхідну узгодженість результатів у часі.

3 Національна методологія оцінки людського розвитку регіонів України, Києва та АР Крим була розроблена у 1999 році групою спеціалістів Національної академії наук України та Державного комітету статистики під керівництвом Е. Лібанової та була затверджена у 2001 році. У національній методології використовується офіційна статистична база даних щодо 3 рівнів показників. 4 Всебічна оцінка виконання Україною завдань на шляху до досягнення ЦРТ наведена у Главі 5.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

ходу виконання, кожний з яких має однакову інформаційну цінність. Ці ЦРТ та відповідні показники значною мірою співпадають із профільними показниками людського розвитку – як глобальними, так і побудованими на українській методології розрахунку ІЛР. Крім того, у сферах, де вони співпадають, і ЦРТ, і ІЛР загалом грунтуються на одних і тих же джерелах даних та іншої інформації (див. табл. 1.4). Коригування глобальних Цілей розвитку тисячоліття та показників ходу виконання під конкретні умови України уможливлює використання цих цілей для вироблення довгострокової стратегії економічного й соціального розвитку України в новому тисячолітті. Це було враховано в ході розроблення національних Цілей розвитку тисячоліття. У багатьох сферах завдання, поставлені у національних ЦРТ для України, були більш амбітними та вимагали істотно вищих рівнів розвитку, ніж глобальні ЦРТ. Виконання завдань, поставлених у національних

Сфера охоплення українських показників людського розвитку та ЦРТ

ЦРТ для України, не лише допоможе досягти більшого прогресу в людському розвитку, а й також прискорить інтеграцію України у глобальні процеси розвитку, зокрема у Європейський Союз.

1.3 Європейська інтеграція як фактор сприяння людському розвитку в Україні Прагнення України вступити до ЄС передбачає в кінцевому підсумку досягнення європейського рівня життя, що тісно пов’язано з пріоритетами людського розвитку України, включаючи ЦРТ, адаптовані до національних умов. Європейський рівень життя – висока очікувана тривалість життя, високі рівні освіти, високі рівні споживання, низький рівень бідності, помірна нерівність доходів, значне державне фінансування освіти й охорони здоров’я – повністю відповідає принципам людського розвитку. Усі країни-

Табл. 1.4. Блоки показників Людський розвиток Методологія ООН

Українська методологія

Демографічні тенденції

Цілі розвитку тисячоліття

Демографічний розвиток

Система охорони здоров’я, гігієни та санітарії, в тому числі доступ до чистої води Нерівність в охороні здоров’я матерів і дітей

Сталий розвиток довкілля

Стан здоров'я

Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності Обмеження поширення ВІЛ/СНІД та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів

Виживання Глобальні ризики для здоров'я Доступність освіти, в тому числі письменність і охоплення освітою Розробка й технологій

застосування

Освіта

Забезпечення якісної освіти впродовж життя

Доходи

Подолання бідності

нових

Нерівність у доходах та (або) витратах Бідність Економічні ресурси для ЛР Рівень життя Структура торгівлі Зобов’язання багатих країн Інвестиції Пріоритети державного фінансування

Фінансування ЛР

Безробіття

Розвиток ринку праці

Споживання енергії та забруднення довкілля

Екологічна ситуація

Статус біженців і жертв військових конфліктів

Сталий розвиток

Умови соціального середовища

Статус потерпілих Гендерна нерівність (пов’язана з доходами, статусом, прийняттям рішень, доступом до освіти, економічною активністю, структурою робочого часу) Засоби забезпечення прав людини

Забезпечення гендерної рівності

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

члени ЄС, у тому числі Болгарія та Румунія, що вступили до ЄС у 2007 році, мають відносно високі рівні людського розвитку. На відміну від цього, з-поміж усіх країн, що є сусідами ЄС, до цієї групи відноситься лише Хорватія; решта країн, у тому числі й Україна, демонструють лише середні рівні людського розвитку. В інших країнах поза межами Європи також спостерігаються високі рівні людського розвитку. Як правило, всі країни-члени ОЕСР характеризуються найвищими у світі рівнями зарплати, стандартами освіти та тривалістю життя і, отже, відповідними показниками людського розвитку. Проте, не можна заперечувати значний збіг європейських цінностей з пріоритетами людського розвитку. У деяких сферах результати України дуже пристойні, наприклад у рівні освіти, рівні імунізації немовлят від туберкульозу та кору, рівні народжуваності за допомогою кваліфікованого медичного персоналу, рівні поширення контрацептивів як засобу планування сім’ї та рівні тривалого безробіття. Проте, судячи з більшості показників людського розвитку, Україна далеко відстає від усіх країн-членів ЄС (див. Додатки 5 і 6). Порівняння між ЄС та Україною за такими показниками, як частка населення, якому загрожує бідність, нерівність розподілу доходів, очікувана тривалість життя та безробіття, представлено в Додатку в табл. 7-10 включно. Середня очікувана тривалість життя – це показник людського розвитку, який надає найбільш усебічну інформацію про рівень життя. Тому тенденції змін очікуваної тривалості життя в країнахчленах ЄС у цілому і, зокрема, в Польщі та країнах Балтії, з одного боку, і в Україні та СНД, з іншого боку, найкраще доводять ефект для людського розвитку від практичної реалізації стратегії європейської інтеграції. Показники очікуваної тривалості життя в

країнах-членах ЄС значно перевищують відповідні показники країн СНД і України, як видно з мал. 1.2. Більше того, цей розрив із часом збільшився: порівняно з СНД він подвоївся з 5,6 року у 1985 р. до 11,3 року у 2005 р.; порівняно з Україною він виріс за той самий період із 4,4 до 11 років. Крім того, після падіння очікуваної тривалості життя на початку 1990-х років, у Польщі та країнах Балтії з’явилася загалом стабільна тенденція зростання цього показника; цей період співпадає з підготовкою до вступу й вступом до ЄС. Хоча очікувана тривалість життя залишається нижчою за середній рівень у ЄС, за останнє десятиріччя цей показник у зазначених країнах збільшився на 3-5 років. Цьому сприяло поступове поширення європейських стандартів і способів життя (хоча й не повністю) серед населення Польщі та держав Балтії. На відміну від цього, в Україні та інших країнах СНД очікувана тривалість життя в середньому зменшилася, особливо за останні 5 років. Як результат цих тенденцій очікувана тривалість життя в Україні, яка на початку 1990-х була майже такою, як у Польщі (відповідно 70,5 і 71 рік у 1990 році), у 2005 році вже була на 7,7 року менше. Є багато факторів, що впливають на очікувану тривалість життя, як глобального характеру – наприклад, зміна клімату, так і специфічних для України – наприклад, вкрай низька енергоефективність, яка значною мірою є причиною недостатнього постачання тепла та енергії (див. вставку 1.5 і Додаток 11). Серед головних причин передчасної смертності, особливо надмірної смертності чоловіків працездатного віку, - дуже толерантне ставлення суспільства до пияцтва, частого паління, неправильного харчування, поєднаного із неналежним фізичним навантаженням, неналежним станом здоров’я та

ВСТАВКА 1.4. Пересічні громадяни, політики та політичні аналітики часто називають «європейський вибір» України головним напрямком внутрішнього політичного процесу та зовнішньої політики, та ідентифікують його з європейською інтеграцією або членством у ЄС. Тому вважається, що «європейський вибір» передбачає європейську інтеграцію в її інституціональному аспекті, зазвичай у вигляді членства у ЄС чи процесі вступу до ЄС, або принаймні у визнанні прагнень України стати членом ЄС. Водночас термін «європейський вибір» не обов’язково означає досягнення членства у ЄС. Поняття європейського вибору скоріше стосується філософії економічного й соціального розвитку, де ключову роль відіграють цінності. У цьому сенсі «європейський вибір» включає такі цінності, як демократія, політичний плюралізм, ринкова економіка та соціальна згуртованість, у тому вигляді, в якому вони сформувалися в Західній Європі протягом ХХ століття. Ці цінності є основою системного підходу до соціального, економічного та інституціонального розвитку, який дозволив західноєвропейським країнам просунутися вперед, зробити свою економіку конкурентоспроможною та забезпечити високий рівень соціальних стандартів. Звідси й сильний зв’язок між економічним добробутом, людським розвитком і цими цінностями. Поняття «європейського вибору» України використовується в цьому звіті також у двох вищезгаданих розуміннях. По-перше, воно стосується численних заяв і нормативних документів України, зроблених і виданих в різні часи та за різних обставин, щодо прагнень України вступити до Європейського Союзу. (Див., наприклад, , «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу» (1998), «Програму інтеграції України до Європейського Союзу» (2000)) По-друге, воно означає прагнення українського народу до кращої якості життя, яка тісно асоціюється з європейськими цінностями та з Європейським Союзом як їх носієм і охоронцем. У технічному розумінні “порядок денний європейської інтеграції» використовується в цьому звіті як позначення комплексного переліку вимог, які необхідно виконати для інтеграції до ЄС, без урахування різних геополітичних аспектів цього процесу. Для країни-заявника чи кандидата цей порядок денний є важливим для запровадження положень правової бази ЄС (acquis communautaire). Таким чином, «європейський вибір» відображає відданість цінностям, тоді як порядок денний європейської інтеграції показує шляхи їх реалізації.

Європейський вибір України та Порядок денний європейської інтеграції

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

поганими умовами безпеки на робочому місці. Поширення алкоголізму набуло дуже серйозних масштабів, і алкогольне сп’яніння у 2006 році стало причиною 8000 смертей. Алкоголізм також дуже поширений серед молоді, й частка непитущих серед населення віком 18-24 роки майже така сама, як серед населення в цілому (відповідно 27,4 та 23,2 відсотка). Ще один важливий чинник, який скорочує очікувану тривалість життя в Україні, паління. 58 відсотків чоловіків і 14 відсотків жінок віком старше 15 років палять, причому частка чоловіків, які палять, є значно вищою, ніж у всіх інших європейських країнах, за винятком Албанії. Крім того, майже повністю відсутня державна політика профілактики, необхідної для скорочення масштабів пияцтва та паління. В Україні немає заборони або навіть будь-якого обмеження реклами алкоголю та тютюнових виробів. Майже всі великі культурні та спортивні заходи, такі як концерти популярних виконавців і трансляція футбольних матчів, спонсоруються виробниками алкоголю, які користуються цією нагодою для реклами своєї продукції. Крім того, правила щодо продажу цієї продукції практично не виконуються (зокрема, заборона продажу особам до 21 віку повсюдно ігнорується). Не передбачені також санкції за паління у недозволених громадських місцях. Потрібно докласти більше зусиль, аби заохочувати людей брати на себе відповідальність за власне здоров’я та якість життя. Ще одна причина надмірної передчасної смертності українського населення – низька якість медичного обслуговування. Це відображає проблеми недостатнього фінансування та поганого управління. Хоча бюджетні видатки на охорону здоров’я за період 2002-2005 рр. подвоїлися, у ВВП вони становлять лише 3,6 відсотка, що вдвічі менше середнього показника країн-членів ОЕСР. В Україні надається фінансування не лише на медичне обслуговування, а й на утримання медичних закладів, яке визначається відповідною кількістю медичних приміщень, ліжок, персоналу тощо. Співвідношення кількості лікарів і ліжок та чисельності населення України загалом відповідає

європейським стандартам. Разом з тим, медичний персонал не має у своєму розпорядженні сучасних засобів і апаратури; недостатньо уваги приділяється запобіганню небезпек для здоров’я, своєчасній діагностиці та лікуванню хвороб на ранніх стадіях. Тому доречно припустити, що прогрес у напрямку досягнення європейських соціальних стандартів загалом призвів би до збільшення середньої очікуваної тривалості життя в Україні.

1.4. Соціальне залучення в ЄС та ЦРТ України Програма ЄС щодо соціального залучення (СЗ) є обов’язковою для держав-членів ЄС і країн-кандидатів на вступ до ЄС. При цьому, однак, спільної соціальної політики ЄС не існує, і реалізація заходів у цій сфері є в основному обов’язком національних урядів. З цією метою ЄС у 2000 році узгодив Лісабонську стратегію, якою був запроваджений «відкритий метод координації» як засіб розповсюдження передового досвіду та досягнення більшої конвергенції в напрямку головних цілей СЗ5. Цілі, завдання й політичні заходи СЗ значною мірою співпадають із цілями, завданнями й політичними заходами ПРООН стосовно людського розвитку, а також із ЦРТ. Отже, зосередження соціальної політики на людському розвитку, а також прогрес у досягненні ЦРТ могли б наблизити Україну до моделей соціальної політики ЄС, сприяючи в кінцевому підсумку вступу до ЄС. У цьому підрозділі розглядаються дві вищезгадані програми та їх відповідні цілі та показники. Представлено також деякі соціальні стандарти ООН і оцінено прогрес України у дотриманні цих стандартів. Головна мета оптимізованого відкритого методу координації політики ЄС у галузі соціального захисту та соціального залучення – сприяти соціальній згуртованості, рівності між чоловіками й жінками та рівним можливостям для всіх за допомогою гнучких і ефективних систем соціального захисту й політики соціального залучення. Соціальні результати політики ЄС у сфері соціального

5 Відповідно до Висновків Голови Ради ЄС за результатами засідання Ради ЄС у Лісабоні у 2000 році, цей метод призначений для надання країнам-членам ЄС допомоги у розробленні їхньої політики та включає: (і) запровадження керівних принципів для ЄС у поєднанні з конкретними графіками досягнення цілей на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу; (іі) встановлення, де це доречно, кількісних і якісних показників і орієнтирів відносно передового міжнародного досвіду, скоригованих під потреби різних країн-членів ЄС; (iii) запровадження цих європейських керівних принципів у національну й регіональну політику шляхом встановлення конкретних цілей та вжиття заходів з урахуванням національних і регіональних відмінностей; (iv) періодичний моніторинг, оцінку та експертизу, організовані в формі процесів взаємного навчання.

Середня очікувана тривалість життя при народженні у ЄС, СНД і вибраних європейських країнах, 1985-2005 рр. Польща Україна ЄС СНД Естонія Латвія Литва

Мал. 1.2.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

захисту й залучення мають багато вимірів, таких як дохід і рівень життя, доступ до якісного медичного обслуговування, можливості освіти й роботи. Відкритий метод координації є інструментом ЄС для досягнення цих результатів, особливо через сприяння зайнятості та подолання бідності, а також для моніторингу прогресу, досягнутого у соціальному залученні на рівні ЄС. Нові оптимізовані завдання ЄС у сфері соціального залучення спрямовані на здійснення «рішучого впливу на викорінення бідності та соціальної ізоляції» шляхом забезпечення: доступу кожного до ресурсів, прав і послуг, необхідних для участі в житті суспільства, запобігання та подолання ізоляції, боротьби з усіма формами дискримінації, що ведуть до ізоляції; активного соціального залучення всіх, як шляхом сприяння участі у ринку праці, так і шляхом боротьби з бідністю та ізоляцією; чіткої координації політики соціального залучення, яка повинна охопити всі рівні влади та всі зацікавлені сторони, в тому числі людей, які живуть у бідності. Ця політика повинна бути ефективною й дієвою та відображатися в усіх відповідних державних політичних документах, зокрема з економічної, бюджетної, освітньої й навчальної політики, та у програмах структурних фондів. З метою моніторингу прогресу в реалізації політики соціального залучення Стратегія соціального захисту й соціального залучення ЄС великою мірою побудована на системі оновлених «Лаекенських показників».6 У цій методології розрізняються основні та допоміжні показники. Перші обмежені рядом «провідних» показників, які охоплюють найважливіші фактори, що ведуть до соціальної ізоляції. Другі підтримують «провідні» показники, більш детально описуючи характер проблеми та (або) інші її виміри. Країни-члени ЄС повинні застосовувати у своїх відповідних національних звітах принаймні основні показники. Перелік показників, погоджених країнами-членами ЄС, містить 11 основних, 3 допоміжні та 11 контекстних показників. На практиці перелік основних показників був відкоригований і включає лише найважливіші дані, які представляють різні виміри бідності та соціальної ізоляції, тоді як решту показників поміщено у перелік допоміжних. Інші Лаекенські показники зараз

включені у комплексний портфель (портфель показників, які мають відношення до багатьох вимірів соціального залучення). Це може пояснюватися тим, що вони доречніші для моніторингу загальної соціальної згуртованості (у цьому випадку вони збираються лише як контекстна інформація). Іншим поясненням може бути те, що вони вважаються основними показниками для моніторингу як соціальної згуртованості (та/або її взаємодії із зайнятістю та зростанням), так і соціальної ізоляції та бідності (у цьому випадку вони включаються до обох переліків). Нарешті, деякі показники були визнані зайвими та виключені: це, наприклад, відповідні частки довгостроково безробітних і дуже довгостроково безробітних. Перелік основних і допоміжних показників соціального залучення (СЗ), прийнятий ЄС, із визначенням цих показників і порівнянням із показниками ЦРТ України, наведений у Додатку 12. Інформація про соціальні контекстні показники ЄС наведена у Додатку 13. Хоча сфери охоплення кожної з цих систем показників великою мірою співпадають, погоджені ЄС показники СЗ та погоджені ЄС національні показники СЗ, як правило, конкретніші та вимагають докладнішої інформації, ніж показники ЦРТ України. У деяких випадках є важливі відмінності між відповідними визначеннями. Наприклад, в індексі «небезпеки бідності» ЄС та деяких інших індексах, пов’язаних із бідністю, в якості орієнтира використовується поріг у 60 відсотків національного скоригованого медіанного доходу, тоді як у показниках бідності ЦРТ України межа бідності визначена як рівень нижче 75 відсотків медіанної сукупної купівельної спроможності дорослого. Більше того, офіційна статистика України відстежує не всі показники контекстної інформації СЗ. Ці відмінності відображають різноманітні методологічні фактори й фактори охоплення, недоступність офіційних даних, на яких будуються деякі показники, а також великі диспропорції у рівні життя у країнах-членах ЄС і Україні, що знаходить відображення у характеристиках відповідних соціальних показників. Гармонізація відповідних систем ЦРТ і показників СЗ ЄС із системою статистичних показників соціального розвитку України сприяла б моніторингу прогресу України у досягненні пріоритетних соціальних цілей та у порівнянні з іншими країнами.

6 На засіданні Європейської Ради, яке відбулося у грудні 2000 року в Лаекені, був погоджений набір спільних статистичних показників для оцінювання бідності та соціальної ізоляції у ЄС.

Вставка 1.5. Зміна клімату, або глобальне потепління, є головною глобальною екологічною проблемою, яка загрожує усталеності екосистем, несучи при цьому серйозні економічні та соціальні наслідки для людства. Комплексна оцінка основних причин зміни клімату, заходи, які можуть бути здійснені для їх усунення, та аргументи на користь міжнародного співробітництва для забезпечення дієвої реалізації цих заходів містяться у останній глобальному Звіті ПРООН з людського розвитку, який був опублікований наприкінці 2007 року. Це питання має особливу значущість для України, тому що вона є одним із найбільших у світі виробником парникових газів. Україна підписала Кіотський протокол у 1999 році та вжила заходів для зменшення своїх викидів. Фактично Україна має не лише свої зобов’язання за Протоколом на період 2008-2012 рр., які повинна виконувати, а й великий простір для торгівлі своїми надлишковими викидами, якщо вона зможе залучити інвестиції у відповідні проекти. Одна з особливих проблем, які стоять перед Україною, полягає у необхідності підвищення її енергоефективності, враховуючи, що енергоємність ВВП залишається дуже високою. Це частково відображає наслідки низьких цін на енергію та недостатніх інвестицій у енергоефективні технології. У країнах Центральної Європи є, однак, достатні докази того, що ринкові заходи, в тому числі ціни, які відображають вартість, поетапне скасування субсидій та приватизація, можуть, за підтримки необхідними регуляторними реформами, мати істотний вплив на покращення енергоефективності, сприяючи в такий спосіб вирішенню проблеми глобального потепління. Докладніше ці питання досліджуються у Додатку 3.

Зміна клімату та енергоефективність: вплив на людський розвиток

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Співставлення деяких соціальних стандартів, досягнутих Україною, з даними міжкраїнового порівняльного аналізу, здійсненого ПРООН, надає певні свідчення досягнень України у сфері соціального залучення (див. табл. 1.5). Перші чотири стандарти використовуються ПРООН для розрахунку індексу людського розвитку досліджуваної країни. Стандарти з п’ятого по десятий використовуються для вивчення та прогнозування соціального та політичного розвитку. У країнах із перехідною економікою, особливо у країнах СНД, національна статистика не включає багато показників, які застосовуються ПРООН для міжнародних порівнянь і визначення рівня життя.

Соціальні стандарти, використовувані ПРООН для міжнародного порівняння рівня життя, та рівень цих стандартів в Україні

Україні потрібно зміцнити інституціональну спроможність до формування соціальної політики, вдосконалити державну систему стратегічного планування й статистики (збирання даних), досягти консенсусу щодо пріоритетних цілей розвитку. Лише за наявності всіх цих компонентів може існувати надійна та стабільна основа для сприяння майбутньому розвитку та визначення його напрямку. У внутрішній економічній та соціальній політиці необхідно враховувати міжнародні вимоги та критерії розвитку соціально орієнтованої економіки, а також залучати всі відповідні зацікавлені сторони до державних процесів прийняття рішень. Це допоможе забезпечити громадський контроль над процесом досягнення ЦРТ,

Табл. 1.5. Стандарт ООН

Параметри

Національні показники в Україні

очікувана тривалість життя

від 25 (мінімум) до 85 (максимум) років

Показник середньої очікуваної тривалості життя при народженні у 1989-1990 рр. дорівнював 70,7 р., у тому числі 65,9 р. для чоловіків і 75,0 р. для жінок; у 2003-2004 рр. ці показники становили відповідно 68,2, 62,6 і 74,1 р.; у 2006 р. вони дорівнювали відповідно 68,1, 62,4 та 74,1 р.

грамотність населення

100%

99,4 % письменного населення

середня тривалість навчання

15 років

12 років

реальний ВВП на душу населення за ПКС

від 200 (мінімум) до 40 тис. (максимум) доларів

ВВП на душу населення за ПКС у 2005 році – 5583 доларів

сукупний рівень народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінками дітородного віку, від 20 до 45 років)

2,14-2,15

2004 рік – 1,218 2006 рік – 1,254

рівень старіння населення (частка людей старше 65 років у загальній чисельності населення)

16,2% станом на 1 січня 2006 р.

10 : 1

За офіційними даними, у 2004-2005 роках співвідношення між грошовими витратами найбагатших 10% та грошовими витратами найбідніших 10% населення становило 6,9; у 2006 році воно дорівнювало 7,1.

частка населення, що живе за межею бідності

10%

Частка населення, що жило за межею бідності (75% медіанних сукупних еквівалентних витрат), у 2005 році становила 27,1%; у 2006 році вона дорівнювала 28,1%.

співвідношення мінімальної та середньої зарплати

1:3

2005 рік - 1:2,69. 2006 рік - 1:2,78.

мінімальна погодинна зарплата

3,00 долари

0,49 долара (1 квартал 2006 року).

рівень безробіття (з урахуванням прихованого безробіття)

8-10%

2005 рік – 7,2%. 2006 рік – 7,4%.

кількість злочинів на 100 тисяч населення

до 5 тис. випадків

У 2004 році зареєстровано 1112 злочинів; у 2006 році – 918.

50 : 50

У 2004 році кількість новонароджених на тисячу населення дорівнювала 9, а кількість померлих – 16 (співвідношення 36:64); у 2006 році співвідношення становило 38:62.

до 284 осіб

У 2004 році кількість пацієнтів із розладами психіки та поведінки на 100 тис. населення становила 244 особи; у 2006 році – 463.

співвідношення між найбагатшими 10% та найбіднішими 10% населення

рівень депопуляції населення (співвідношення між кількістю новонароджених і кількістю померлих)

поширеність розладів психіки на 100 тисяч населення

Джерело: дані Державного комітету статистики України

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

сприятиме належному та своєчасному коригуванню державної соціально-економічної політики, стимулюватиме розвиток людського потенціалу, підвищуючи рівень життя в Україні.

1.5. Децентралізація влади на користь людей та людського розвитку Українському суспільству ще належить повністю визнати, що визначення потреб індивіда не є обов’язком держави; це – обов’язок самих індивідів. Задоволення потреб, які неможливо реалізувати в індивідуальному порядку, наприклад, у сфері освіти та базової охорони здоров’я, найкращим чином організується та оплачується на рівні громади, у межах компетенції органів місцевого самоврядування, які повинні мати повноваження на збирання місцевих податків для фінансування базових місцевих громадських послуг. Це – найкраща гарантія ефективної місцевої соціальної політики. Така схема, у сукупності з розширенням прав і можливостей громадян, допомогла б оптимізувати розподіл ресурсів платників податків задля людського розвитку на рівні громади. Суспільні послуги, які не можуть надаватися на рівні громади, слід організовувати на наступному рівні структур самоврядування – району та області. Уряд (або його спеціалізовані органи) має залучатися лише тоді, коли відповідні послуги вимагають підтримки з його боку. Супутня фіскальна децентралізація, разом із реальним джерелом місцевих податкових надходжень, є, таким чином, необхідною передумовою для децентралізації влади, яка могла б стати важливим інструментом

сприяння людському розвитку в Україні. Що стосується тих структур самоврядування, які надають суспільні послуги населенню, то чим ближчі вони до людей і чим більше вони підзвітні, тим успішнішою буде їх діяльність. Отже, як правило, найбільш успішними в цьому відношенні є органи місцевого самоврядування. Проте, самоврядування як форма місцевої демократії не дуже добре вкорінена в Україні. Це відображає сильні радянські очікування того, що держава повинна дбати про більшість потреб людей. Як результат, громадяни рідко демонстрували почуття згуртованості при вирішенні місцевих проблем, особливо там, де ресурси людського розвитку були обмежені. Тим не менш, ураховуючи, що покращення людського розвитку в Україні критично залежить від місцевого врядування, зміцнення та консолідація цього рівня влади істотно необхідні. Це, у свою чергу, вимагає вирішення питань, які наразі серйозно обмежують функціонування органів місцевого самоврядування. Вони стосуються політичних і адміністративних повноважень органів місцевого самоврядування, їхньої фінансової системи та економічних ресурсів. Якщо не вирішити всі ці проблеми, то прогрес у багатьох аспектах людського розвитку буде обмежений. Багато з обмежень, які впливають на функціонування місцевого врядування в Україні, розглядалися у НДЛР України за 2003 рік «Сила децентралізації». Прогрес у виконанні цих рекомендацій досі незначний, хоча здатність органів місцевого самоврядування вирішувати деякі проблеми людського розвитку покращилася. Окрім того, з’явилися нові обмеження для людського розвитку на регіональному й місцевому рівнях. Ці нові проблеми все ще належить розв‘язати, але вони мають кардинальне значення для

Табл. 1.6. Обласна рада

Громади, представлені в обласних радах, %

Верховна Рада Автономної Республіки Крим

60,0

Вінницька область

81,8

Волинська область

80,0

Дніпропетровська область

34,3

Донецька область

58,7

Житомирська область

60,8

Закарпатська область

72,2

Запорізька область

74,0

Івано-Франківська область

94,7

Київська область

83,3

Кіровоградська область

84,0

Луганська область

81,2

Львівська область

62,1

Миколаївська область

83,3

Одеська область

31,2

Полтавська область

70,0

Рівненська область

85,0

Сумська область

68,0

Тернопільська область

100,0

Харківська область

55,9

Херсонська область

61,9

Хмельницька область

73,1

Черкаська область

80,8

Чернігівська область

68,0

Чернівецька область

93,3

Представництво територіальних громад України у відповідних обласних радах

Джерело: Головна служба регіональної та кадрової політики Секретаріату Президента України.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

забезпечення децентралізації врядування на користь людей та людського розвитку в Україні. Вони включають: • •

•

взаємозв’язок між належним політичним представництвом на регіональному та місцевому рівнях і публічною підзвітністю; фінансування ініціатив і обов’язків органів регіонального та місцевого самоврядування, пов’язаних із наданням товарів і послуг, які забезпечують належну якість людського розвитку; забезпечення ефективності й дієвості державних витрат.

Політичні та адміністративні фактори, що перешкоджають людському розвитку. За статтею 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні з’явилося у Середньовіччі, але у 1918-1919 роках було викоренене та замінене системою централізованого управління (у Західній Україні – у 1939-40 роках). Місцеве самоврядування знов з’явилося в Україні після здобуття незалежності у 1991-1992 роках. Спочатку цей процес був доволі хаотичним: місцеве самоврядування було присутнє на різних рівнях (громади, райони, області), а губернатор області обирався. Після прийняття Конституції України (1996), Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997) та «Про місцеві державні адміністрації» (1999) була створена нинішня система місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування. Багато повноважень, які забезпечують людський розвиток, були делеговані центральним урядом на рівень місцевого самоврядування. Зокрема, місцеві органи влади почали відповідати за надання послуг із освіти, охорони здоров’я та комунальних послуг. Тим не менш, українська система місцевого

самоврядування характеризується високим рівнем фінансової та адміністративної залежності від центру, плутаниною у компетенції, конфліктами між місцевими державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування, а також територіальними обмеженнями юрисдикції органів місцевого самоврядування. В Україні – 456 великих міст, 886 малих міст і 28585 сільських населених пунктів. Проте, лише 783 малих міста й 10281 сільський населений пункт мають органи місцевого самоврядування: ради та їхні виконавчі органи. Ці ради представляють місцеве самоврядування територіальних громад, до складу яких входять один чи кілька населених пунктів. На практиці, однак, реальне самоврядування існує лише у 176 так званих містах обласного значення. Кожне з них має окремий рядок видатків у Державному бюджеті України для визначення його фінансових потреб на відповідний фінансовий рік. Усі інші громади залежать від виділення коштів із бюджету відповідного району, яких в Україні 490. На районному рівні самоврядування представлено районними радами. Проте, згідно з Конституцією України, районні ради не мають виконавчих структур. Крім того, районний бюджет входить до Державного бюджету України. Тому фактична влада на районному рівні належить не районним радам, а районним державним адміністраціями, які є місцевими органами державного управління.7 На обласному рівні спостерігається аналогічна ситуація, тобто обласні ради представляють самоврядування, тоді як обласні державні адміністрації представляють державу8. Водночас, саме районні й обласні ради затверджують відповідні районні та обласні бюджети, які, з-поміж іншого, включають кошти на фінансування надання послуг, що забезпечують людський розвиток. Проводяться вибори мерів всіх великих міст, голів малих

7 Є два винятки: Красноліманський район Донецької області та Свердловський район Луганської області управляються міськими радами відповідних районних центрів, тобто органами місцевого самоврядування, а не місцевими державними адміністраціями. 8 На цьому рівні також є винятки, наприклад, Автономна Республіка Крим, де є власна Верховна Рада й Рада Міністрів; Київ, де мер одночасно представляє самоврядування й державну владу (Київську міську державну адміністрацію); Севастополь, особливий статус якого зазначений у Конституції України, хоча цей статус ще й досі не визначений і не уточнений у відповідних законах України.

Видатки Державного бюджету України у 2004-2006 рр. на деякі галузі, пов’язані з людським розвитком (за функціональною бюджетною класифікацією, млн. грн.)

Табл. 1.7.

Галузь, що забезпечує людський розвиток

2004 р.

2005 р.

2006 р.

План

Факт

Виконання річного плану, %

План

Факт

Виконання річного плану, %

План

Факт

Виконання річного плану, %

Охорона здоров'я

3 212,4

3 434,9

106,9

3 301,7

3 508,1

106,2

4 012,0

4 082,7

101,8

12 122,5

101,1

Освіта

6 983,9

7 197,3

103,1

10 001,7

9 932,8

99,3

11 991,6

Культура і спорт

1 063,9

1 004,4

94,4

1 336,9

1 273,7

95,3

1 532,2

1 389,2

90,7

Соціальне забезпечення та допомога

8 438,1

12 157,5

144,1

32 460,7

31 604,3

97,4

31 319,3

30 227,2

96,5

Соціальне забезпечення пенсіонерів

4 894,4

8 548,6

174,5

28 104,8

27 692,8

98,5

25 307,8

25 535,8

100,9

Житловокомунальні послуги

237,1

106,6

44,9

88,3

110,0

124,6

162,4

180,7

111,2

Охорона довкілля

905,4

895,8

98,9

1 044,4

981,1

93,9

1 425,7

1 306,9

91,7

Джерело: Моніторинг бюджету: аналіз виконання бюджету за 2006 рік, проект «Реформа муніципальних бюджетів», RTI International, Київ, 2006 р.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

міст і сіл, а також депутатів сільських, селищних, місцевих, районних і обласних рад. Проте, глави районних державних адміністрацій призначаються наказами Президента України, а глави обласних державних адміністрацій – указами Президента України за поданням Кабінету міністрів України. Отже, широка громадськість може впливати на політичні рішення лише через вибори керівників своїх територій та депутатів місцевих, районних і обласних рад. Проте, за винятком вищезазначених міст обласного значення, голови та депутати рад мають небагато повноважень із прийняття рішень. Фактична влада на рівні областей, районів і міст районного значення належить главам обласних і районних адміністрацій. Оскільки вони призначаються згори, а не обираються відповідними місцевими та регіональними виборчими округами, народу вони не підзвітні. Ситуація ускладнюється тим, що багато послуг, пов’язаних із людським розвитком (наприклад, певні види послуг із освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення й культури), закріплено за районним або обласним рівнем. А саме на цих рівнях вплив людей на тих, хто приймає рішення, є мінімальним. Крім того, більшість цих суспільних послуг фінансується за

рахунок трансфертів із Державного бюджету України, що заважає здатності відповідних органів місцевого та регіонального самоврядування суттєво впливати на місцеву політику людського розвитку. Більше того, як буде показано нижче, через недостатні надходження місцевих податків і зборів здатність місцевого самоврядування виконувати функції, пов’язані з людським розвитком, що є її прямим обов’язком і не фінансується за рахунок трансфертів із Державного бюджету, істотно підривається. Пропорційна система виборів місцевих, районних і обласних рад, запроваджена з часу парламентських виборів 2006 року, також значно погіршила здатність громадян обирати підзвітні органи місцевого самоврядування. Наприклад, у багатьох районах і областях у виборчих списках партій переважали бізнесмени, багато з яких піклувалася в основному про власні інтереси. Пропорційна система також призвела до ситуації, де, приміром, у багатьох областях і територіальні громади, і райони були істотно недопредставлені в обласних радах, що спричинило ризик того, що інтереси та потреби цих громад і районів не будуть представлені. Це також пояснює різницю у виділенні коштів обласних бюджетів на фінансування людського

Умови проживання населення у регіонах України у 2004 році

Табл. 1.8. Умови проживання населення, 2004 рік

Щільність населення (осіб на 1 кв.км

Рівень урбанізації (частка міських жителів)

Забезпечення житлом (у середньому на душу населення; кв. м загальної площі)

Україна

67,9

22,0

Автономна Республіка Крим

62,9

19,0

Частка населення, що мешкає у містах із чисельністю населення понад 100 тис. чол

30,1

Кількість лікарняних ліжок (на 10 тис. жителів)

Планова ємність амбулатор-нополіклі-нічних закладів (кількість відвідувань на 10 тис. жителів)

95,2

211,7

90,6

176,6

Вінницька обл.

47,7

25,4

21,3

92,1

152,5

Волинська обл.

50,7

19,5

19,7

82,5

173,2

Дніпропетровська обл.

108

83,4

22,5

64,7

109,0

270,6

Донецька обл.

174

90,3

21,5

52,3

90,5

204,0

Житомирська обл.

56,8

23,3

20,8

80,8

242,7

Закарпатська обл.

37,1

21,1

9,4

82,0

199,7

Запорізька обл. Івано-Франківська обл.

76,2

21,4

57,7

98,6

199,4

100

42,6

21,6

15,9

91,3

149,0

Київська обл.

59,5

27,7

11,7

81,5

195,0

Кіровоградська обл.

61,1

23,2

23,1

97,2

254,1

Луганська обл.

86,4

23,2

32,9

106,7

222,2

Львівська обл.

118

60,1

19,8

28,5

97,0

187,6

Миколаївська обл.

67,1

21,2

41,7

87,2

183,4

Одеська обл.

66,1

21,0

41,7

91,1

212,8

Полтавська обл.

59,8

23,4

34,7

89,1

246,5

Рівненська обл.

47,3

20,1

21,4

90,9

204,7

Сумська обл.

65,9

22,0

22,8

93,2

224,4

Тернопільська обл.

42,9

21,7

19,7

91,4

181,8

Харківська обл.

79,3

21,6

51,7

98,7

216,3

Херсонська обл.

60,5

21,4

28,1

105,0

190,6

Хмельницька обл.

52,7

23,4

18,7

88,8

184,2

Черкаська обл.

54,9

25,3

21,8

90,7

206,2

Чернівецька обл.

112

41,1

21,3

26,8

91,5

175,3

Чернігівська обл.

60,3

24,0

25,7

112,1

205,6

3367

100,0

20,2

100,0

113,6

307,7

421

94,1

19,4

89,7

79,1

195,1

місто Київ місто Севастополь

Джерело: Державний комітет статистики України, 2005 р.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

розвитку в окремих районах, що лише загострює диспропорції у фінансуванні на лише на міжрегіональному, а й на міжрайонному рівні. Представлення територіальних громад України у відповідних обласних радах показано у табл. 1.6. Публічна підзвітність органів місцевого самоврядування обмежується відсутністю механізмів і засобів для забезпечення підзвітності органів влади, окрім чергових виборів. Наприклад, громадські слухання, загальні збори громадян або місцеві ініціативи використовуються дуже рідко й лише у деяких громадах. Більше того, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не вимагає обов’язкового розроблення статутів міст або статутів інших видів громад. Вони є своєрідними місцевими конституціями, які визначають як адміністративну структуру, так і механізми участі громадськості у прийнятті рішень і здійсненні контролю. Лише кілька десятків міст в Україні розробили й ухвалили такі статути. Як результат, громадяни України мало знають про місцеве самоврядування й мало цікавляться ним, віддаючи перевагу пасивному очікуванню вирішення їхніх проблем місцевими органами влади за державної підтримки або самостійному розв’язанню цих проблем без урахування інтересів всієї громади. Таке ставлення сильно впливає на якість людського розвитку в регіонах України. Водночас серйозно обмежується здатність держави підтримувати людський розвиток на місцевому рівні високоякісними послугами. Фінансування людського розвитку в Україні. Наявність у державному бюджеті коштів на фінансування послуг є критичним чинником людського розвитку. За даними ООН, у 2003-2004 роках Україна виділила всього 3,6 відсотка ВВП на фінансування охорони здоров’я, що приблизно вдвічі менше, ніж виділяється

Відмінності між нормативами фінансування та запропонованим обсягом фінансування (грн. на 1 одержувача послуг)

на такі цілі в розвинених країнах. За період 2002-2004 рр. Україна виділила на освіту 5,3 відсотка ВВП, тоді як у 1991 році цей показник становив 6,2 відсотка. Економічне відновлення в Україні в останні роки забезпечило певне покращення фінансування деяких галузей, важливих для людського розвитку. Наприклад, у 2004-2006 роках дещо збільшилися асигнування на житло й комунальні послуги, як і асигнування на охорону здоров’я та освіту. Проте, асигнування на охорону довкілля залишаються недостатніми, так само як і витрати на культуру і спорт, а також, у деякі роки, на соціальне забезпечення та соціальну допомогу. Асигнування із Державного бюджету України на деякі галузі, пов’язані з людським розвитком (згідно з функціональною класифікацією видатків бюджету) у 2004-2006 роках, наведені у табл. 1.7. В абсолютних цифрах найкраще за всі інші галузі фінансувалися – і, отже, були найбільш пріоритетними – соціальне забезпечення та допомога, пенсійне забезпечення, освіта та охорона здоров’я. Проте, у видатках значною мірою переважали платежі з соціального забезпечення й соціальної допомоги, на які припадала приблизно третина загальних видатків з бюджету за 2005 та 2006 роки (див. Додаток 14). Спостерігаються відмінності між регіонами щодо обсягів фінансування галузей, які сприяють людському розвитку. Проте, в цьому немає нічого незвичайного, тому що українські регіони відрізняються як демографічно, так і з точки зору економічного розвитку й інфраструктури (див. Додаток 15, у якому подано дані про фінансування різних галузей за 2005 рік). Відмінності між регіонами України у щільності населення, рівні урбанізації, забезпеченні житлом, частці населення, яке мешкає

Табл. 1.9.

2005 рік (ці дані були використані для визначення обсягу дотацій вирівнювання)

Розрив між запропонованими фінансовими нормативами на 2006 рік і фактичними фінансовими нормативами на 2005 рік

Фінансові нормативи на: Місцеві бюджети, які отримують трансферти з Державного бюджету

2006 рік (за пропозицією Робочої групи) Середня освіта

Бюджет АР Крим, обласні бюджети

2278

1531

748

Міста обласного та республіканського (АР Крим) значення, Київ і Севастополь

2278

1531

748

Районні бюджети

2278

1531

748

Дошкільна освіта Міста обласного та республіканського (АР Крим) значення, Київ і Севастополь

4170

2056

2113

Районні бюджети

4170

2056

2113

Охорона здоров'я Бюджет АР Крим, обласні бюджети

116

Міста обласного та республіканського (АР Крим) значення, Київ і Севастополь

282

144

138

Районні бюджети

262

126

136

Культура Джерело: Постанова Верховної Ради України від 17 листопада 2005 року № 3117-IV «Про деякі питання вдосконалення системи надання державних соціальних послуг на місцевому рівні»

Бюджет АР Крим, обласні бюджети

Міста обласного та республіканського (АР Крим) значення, Київ і Севастополь

Районні бюджети

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

у містах з чисельністю населення понад 100 тис. чоловік, а також у двох показниках, які стосуються охорони здоров’я (кількість лікарняних ліжок і планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів у розрахунку на 10 тисяч жителів), наведені у табл. 1.8. Хоча показники забезпечення житлом і кількості лікарняних ліжок досить рівномірні, мають місце значні регіональні відмінності в деяких із інших параметрів. Тому без запровадження належних компенсаційних заходів після передачі повноважень від центрального уряду органам місцевого самоврядування відмінності між ресурсною та дохідною базою деяких регіонів можуть загостритися, значно загальмувати процес реформи управління та призвести до нерівності у людському розвитку. Цю нерівність можна усунути за допомогою ефективної системи трансферу доходів від багатших громад і регіонів до менш заможних. Така система вирівнювання вже діє в Україні після прийняття Бюджетного кодексу. Наприклад, відсутність будь-яких значних регіональних відмінностей у кількості лікарняних ліжок обумовлена, вірогідно, функціонуванням цієї системи. Водночас, існуюча система обтяжена масою проблем, які необхідно вирішувати, щоб децентралізація управління могла мати позитивний вплив на людський розвиток. Економічні ресурси для фінансування місцевого самоврядування та його здатності вирішувати проблеми людського розвитку. Система фінансування суспільних послуг, пов’язаних із забезпеченням людського розвитку, в Україні побудована на чіткому розрізненні між фінансуванням відповідних програм уряду і установ, які або належать державі, або виконують національні завдання, з одного боку, та фінансуванням програм і установ місцевого характеру, з іншого боку. Відповідно до Бюджетного кодексу України фінансування останніх здійснюється на трьох рівнях бюджету, а саме: 1) з бюджетів сіл, селищ і міст районного значення або їх об’єднань; 2) з районних бюджетів, бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та бюджетів міст обласного значення; 3) з бюджету Автономної Республіки Крим, а також із обласних бюджетів. Багато функцій, пов’язаних із забезпеченням людського розвитку, визнаються такими, що мають національне значення, і їх виконання передається місцевим органам влади (так звані «делеговані» завдання). Фінансування цих функцій здійснюється за рішеннями про міжбюджетні трансферти, спрямовані на вирівнювання диспропорцій між регіонами, районами й містами. Отже, деякий обсяг доходів забирається у міст і районів, які перевищують бюджетні норми, встановлені урядом, і передаються тим містам і районам, у яких недостатньо ресурсів для фінансування надання послуг у потрібному обсязі. Щоб сприяти процесу вирівнювання, держава передає у компетенцію місцевих органів влади деякі національні податки та інші джерела доходів. Найважливішим із них є прибутковий податок з громадян. У 2005 році 69,9 відсотка надходжень від прибуткового податку були передані до місцевих бюджетів, а у 2006 році відповідна частка становила 73,7 відсотка. Підвищення ставки прибуткового податку з громадян із 13 до 15 відсотків із 1 січня 2007 року може призвести до подальшого збільшення частки, яка передається до місцевих бюджетів. Частка цього

податку в загальнодержавних податкових надходженнях у 2005 році становила 22,2 відсотка. Призначення такого значного джерела бюджетних доходів, разом із іншими податковими надходженнями, місцевим бюджетам можна розглядати як доказ того, що важливість належного фінансування послуг місцевого самоврядування повністю усвідомлюється. На практиці, однак, ситуація далека від задовільної, і органи місцевого самоврядування, яким делеговані численні функції забезпечення людського розвитку, знаходяться під значним фінансовим тиском, що обмежує їхню здатність відігравати роль ефективних менеджерів послуг. Це, звичайно, впливатиме на якість людського розвитку в Україні. У чому причини цієї проблеми? Один із основних факторів полягає в тому, що функції та обов’язки держави та органів місцевого самоврядування є надмірними й не завжди чітко визначені. Майже всі послуги, пов’язані з забезпеченням людського розвитку в Україні, повинні надаватися на безкоштовній основі. Проте, нестача ресурсів не дозволяє державі здійснювати достатнє фінансування всього спектра гарантованих нею послуг. Тому дефіцитні ресурси розподіляються потроху по всіх напрямках. У результаті як функції, важливі для людського розвитку, так і «пріоритетні» функції недофінансуються. Через це населення вдається до надання «додаткового фінансування» на відповідні послуги за власний рахунок, що часто призводить до корупції, тоді як якість таких послуг лишає бажати кращого. Ще один чинник полягає в тому, що фінансові нормативи, які застосовуються при плануванні та виконанні бюджету, неоптимальні, а часто й нижчі від рівня відшкодування витрат. Наприклад, згідно зі статтею 94 Бюджетного кодексу України, «загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави». На практиці це означає, що асигнування, необхідні для виконання конкретних завдань і функцій, грунтуються не на їхній фактичній вартості, а на оцінках того, скільки уряд налаштований виділити на дані цілі в наступному фінансовому році. При надмірному тягарі державних функцій та обов’язків цей фактор загострює проблему недостатнього фінансування людського розвитку в Україні. Масштаби недофінансування стають очевидними, якщо порівняти орієнтовну вартість надання певних послуг із обсягом запропонованого фінансування у 2006 році, яке має виділятися з місцевих бюджетів і гарантуватися державою (див. табл. 1.9). Існуючі фінансові нормативи у розрахунку на одного одержувача для певних галузей є значно заниженими порівняно з обсягом, який експерти вважають «реальною потребою». Наприклад, державне бюджетне фінансування середньої освіти становить лише 67 відсотків від фактичних потреб, дошкільної освіти – 49 відсотків, охорони здоров’я – від 48 відсотків у районах до 57 відсотків в областях, культури – від 42 відсотків в областях до 47 відсотків у районах. Отже, фактичний обсяг фінансування з державного бюджету для конкретних галузей був майже вдвічі меншим, ніж розрахункова реальна вартість послуг у цих галузях. Оскільки занижені фінансові нормативи застосовуються у всеукраїнській системі вирівнювання, то суспільні послуги недофінансуються як у «профіцитних», так і у «дефіцитних» містах і районах. Ураховуючи, що важливим джерелом доходів місцевих бюджетів є надходження від прибуткового податку з громадян і

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

від спрощеного єдиного податку на прибуток підприємців, можна було б очікувати, що міська влада й районні адміністрації будуть зацікавлені у розвитку бізнесу та створенні нових робочих місць. Проте, система вилучення надлишкових доходів, а також сплати прибуткового податку з громадян до бюджетів тих громад, де люди працюють, а не тих, де вони живуть, зменшує для місцевих органів влади стимули до створення сприятливого бізнесового середовища. Міста й райони, які намагаються це робити, можуть «постраждати», тому що додаткові місцеві доходи будуть вилучені, тоді як міста й райони, які не сприяють розвиткові бізнесу, в будь-якому разі одержуватимуть додаткове фінансування, нехай і недостатнє, у вигляді дотацій вирівнювання. Намагаючись принаймні частково компенсувати недостатнє фінансування освіти, охорони здоров’я та культури, багато міст вдаються до використання коштів так званого «другого кошика» місцевих бюджетів. «Другий кошик» містить кошти, призначені для фінансування програм місцевого розвитку, надання комунального житла, підтримки інфраструктури комунальних служб, а також для деяких місцевих програм людського розвитку (соціальної допомоги, культури та спорту тощо). Ці кошти також повинні покривати потреби у розвитку та вдосконаленні комунальних служб і використовуватися на програми охорони довкілля. Отже, кошти з «другого кошика» бюджетів розвитку місцевого самоврядування можуть «переливатися», щоб компенсувати недостатні дотації вирівнювання для гарантованих державою послуг, у тому числі тих, що стосуються людського розвитку. Отже, не дивно, що обсяг капіталовкладень на місцевому рівні, зокрема на проекти з покращення інфраструктури людського розвитку

Головні цілі у сфері демократичного врядування та прав людини (згідно з документами ООН)

Табл. 1.10. Документ ООН

Мета

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Захист прав людини

Загальна декларація прав людини

Захист прав людини

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання

Захист прав людини

Стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права

Справжні регулярні вибори, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців.

Конвенція ООН проти корупції, Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб

Уникнення конфлікту інтересів, розголошення відомостей про активи, регульоване приймання подарунків і послуг, ведення політичної діяльності поза службою.

Декларація тисячоліття ООН

(ремонт і утримання шкіл, дитсадків, розважальних центрів і клубів, бібліотек, лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів, забезпеченням необхідними ліками у цих лікарнях і пунктах), далекий від достатнього. У видатках місцевих бюджетів переважають поточні потреби галузі соціального забезпечення, на яку у 2006 році припадало 89,1 відсотка витрат місцевого самоврядування. На такі напрямки, як громадські житлово-комунальні служби, припадало 5,6 відсотка загальних видатків, тоді як частка галузей, що забезпечують людський розвиток, була наступною: поточний ремонт обладнання, будівель і приміщень (не всі вони пов’язані з забезпеченням людського розвитку) – 1,1 відсотка, ліки та перев’язувальні матеріали – 1,6 відсотка, харчування – 2,1 відсотка. Джерела доходів «другого кошика» місцевих бюджетів доволі обмежені. Цей кошик формується з певних місцевих податків і зборів, зокрема, з земельного податку і податку з власників транспортних засобів. У 2006 році частка «інших» місцевих податків і зборів у загальному обсязі податкових надходжень місцевих бюджетів становила 2,1 відсотка, частка податку з власників транспортних засобів – 3,5 відсотка, частка земельного податку – 10,1 відсотка. Земельний податок (з урахуванням орендної плати за землю) був другим за обсягом джерелом доходів місцевих бюджетів після прибуткового податку з громадян. Проте, пільги щодо земельного податку, надані на рівні центрального уряду, а також часте призупинення норм Закону «Про платежі за землю» і пільги, передбачені щорічними законами «Про Державний бюджет», не дозволяють місцевим органам влади перетворити ці джерела доходів «другого кошика» на солідний

Належне врядування, верховенство права

Походження даних

Щорічний огляд свободи («Фрідом Хаус»), Інститут Світового банку, програма «Голос і підзвітність»

Спостереження ОБСЄ за виборами у 2006 році

«Трансперенсі Інтернешнл»

Поточне значення показника Політичні права - 3 Громадянські свободи – 2 45,7

Прогрес

Україна переведена з категорії Частково вільні до категорії Вільні Стійкий прогрес із 2002 року. З 2004 року прогрес швидкий

Вибори проведені «в основному» відповідно до зобов’язань перед ОБСЄ і Радою Європи та згідно з іншими міжнародними стандартами демократичних виборів.

Позитивні зміни порівняно з виборами до Верховної Ради 2002 року та президентськими виборами 2004 року

2,8

Деяке покращення з 2004 року

ІСБ, програма «Боротьба з корупцією»

27,7

Швидке покращення у 2005 році з наступним погіршенням у 2006-му

ІСБ, програма «Верховенство права»

32,4

Швидке покращення у 2005 році з наступним погіршенням у 2006-му

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

фундамент для фінансування соціальних і економічних потреб. Ще одне потенційне джерело зміцнення фінансової спроможності органів місцевого самоврядування в їхніх зусиллях із фінансування людського розвитку – об’єднання економічних ресурсів територіальних громад, районів і областей. Конституція України передбачає можливість такого об’єднання, але ця можливість не використовується з наступних причини: i) Конституція дозволяє об’єднувати ресурси лише тих територіальних громад, які мають власні бюджети місцевого самоврядування, тоді як районні й обласні бюджети є невід’ємною частиною Державного бюджету України і як такі не підпадають під цю норму; ii) через політичні та законодавчі обмеження місцевим органам влади важко закривати чи перепрофілювати об’єкти соціальної інфраструктури, навіть там, де це рішення було б оптимальним; iii) ураховуючи, що освітні та медичні заклади фінансуються через механізм дотацій вирівнювання, будь-яка спроба закрити чи перепрофілювати якийсь об’єкт соціальної інфраструктури спричинила б зменшення обсягу цих трансфертів. Тому це надає територіальним громадам стимул утримувати економічно нежиттєздатні чи іноді навіть непотрібні об’єкти. На практиці об’єднання ресурсів територіальних громад без шкоди для одержання міжбюджетних трансфертів має сенс лише для надання послуг, які не охоплені дотаціями вирівнювання, тобто для задач, фінансованих із «другого кошика». Проте, як зазначено вище, місцеві органи влади мають дуже обмежені можливості для наповнення цього кошика і, отже, не можуть забезпечити достатнє фінансування. Більше того, законодавчих механізмів для такого об’єднання ресурсів немає, а способи, в які необхідно управляти об’єднаними ресурсами, не визначені. Останній чинник, який перешкоджає людському розвиткові на місцевому рівні, полягає в тому, що ефективність і дієвість реалізації як програм центрального уряду та органів місцевого самоврядування, так і відповідних інвестицій на практиці навряд чи контролюється. Відсутність ефективних механізмів контролю створює сприятливе підгрунтя для корупції, в такий спосіб ще більше обмежуючи ефективність державних витрат. Отже, місцеве самоврядування в Україні, незважаючи на його близькість до людей і, відповідно, на його потенційну здатність виконувати численні функції, пов’язані з людським розвитком, значною мірою неспроможне це робити. Вкрай потрібні реформи, які посилили б роль місцевого самоврядування у забезпеченні людського розвитку в Україні та покращили б його фінансову спроможність. По суті це рівноцінно потребі запровадження ефективної децентралізації управління в Україні. Варто взяти до уваги: • • • •

•

вимоги європейських документів з питань місцевого самоврядування; передовий досвід європейських країн; потребу в підзвітності перед громадою депутатів місцевих рад і посадових осіб місцевого самоврядування; потребу в належних джерелах фінансування людського розвитку як за рахунок власне доходів місцевих бюджетів, так і через збалансовану систему фінансового вирівнювання; запровадження механізмів для підвищення ефективності та дієвості бюджетних асигнувань, виділених місцевим органам влади з метою забезпечення людського розвитку.

1.6. Сприяння демократії з широким залученням громадян, політичній стабільності та якісного врядування задля людського розвитку Показники врядування. Для досягнення прогресу в людському розвитку потрібне середовище, яке дозволяє людям повністю розкрити свій потенціал і жити продуктивно та творчо. Тому порядок денний людського розвитку має включати не лише питання, пов’язані з економічним розвитком, бідністю, доступом до громадських послуг і різними аспектами соціального залучення, а й питання, які стосуються прав людини та належного врядування, заснованого на прозорості, підзвітності та якості послуг, надаваних громадянам. Виміри порядку денного людського розвитку, пов’язані із політикою та належним врядуванням, включені до основних документів ООН: Декларації тисячоліття, Плану дій Генерального секретаря ООН, підсумкових документів Саміту тисячоліття з ЦРТ. У них чітко підтверджено, що основні права людини – громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні – є фундаментом людської гідності, є загальними, взаємозалежними та повинні захищатися в ім‘я людського розвитку. У Декларації тисячоліття обстоюється принцип колективних дій «задля забезпечення більшої відкритості політичних процесів, створюючи умови для справжньої участі в них усіх громадян в усіх наших країнах». У Плані дій Генерального секретаря ООН наголошується на важливості «сприяння національним установам із прав людини, підтримки практичного застосування правозахисного підходу до розвитку, надання допомоги під час виборів для консолідації нових і відновлених демократій, роботи над реалізацією демократичних принципів через програми інституціональних реформ, надання допомоги в забезпеченні свободи й незалежності засобів масової інформації». Демократичне врядування в той же час є ключовою передумовою для досягнення ЦРТ, тому що воно створює сприятливе середовище для їх реалізації та, зокрема, для подолання бідності. Визнаючи це, Декларація тисячоліття закликає не шкодувати «зусиль для заохочення демократії та зміцнення правопорядку, а також для забезпечення поваги до всіх міжнародно визнаних прав людини та основних свобод, зокрема права на розвиток». Ухвалюючи Декларацію тисячоліття, світові лідери вирішили «зміцнювати спроможність усіх країн до реалізації принципів і практики демократії та поваги до прав людини». Відповідно до стратегічного документа ООН щодо ЦРТ (див. «ООН і ЦРТ: ключова стратегія»), «ЦРТ необхідно поставити у рамки ширших норм і стандартів Декларації тисячоліття», зокрема тих, що стосуються «прав людини, демократії та належного врядування». ООН установлює ряд стандартів, яких країни повинні дотримуватися у сферах демократії та врядування. Найбільш широко прийняті стандарти стосуються громадянських і політичних прав, а також стандартів вільних і чесних виборів. Загальна декларація прав людини,9 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права,10 та Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання11 стосуються питання прав людини. Стаття 25 Пакту про громадянські і політичні права передбачає також, що «кожен громадянин повинен мати право і можливість… брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництва вільно обраних

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Показник політичних прав в Україні та деяких інших країнах, 1999-2006

Мал. 1.3.

ЄС Румунія Україна Молдова Росія Білорусь

Джерело: http://www.freedomhouse.org/uploads/fiw/FIWAllScores.xls

Показник громадянських свобод в Україні та деяких інших країнах, 1999-2006 рр.

Мал. 1.4.

ЄС Румунія Україна Молдова Росія Білорусь

Джерело: http://www.freedomhouse.org/uploads/fiw/FIWAllScores.xls.

Показник «голос і підзвітність» для України та деяких інших країн, 2000-2006 рр.

Мал. 1.5.

Білорусь Росія Молдова Україна Румунія Польща

Джерело: http://info.worldbank.org/governance/kkz2005/mc_region.asp.

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

представників; обирати і бути обраним на справжніх регулярних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців». Крім того, ООН займається проблемою корупції після прийняття у 2003 році Конвенції Організації Об’єднаних Націй12 проти корупції . Також у 1996 році Генеральна Асамблея на своєму 82-му пленарному засіданні прийняла Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб13 у рамках своєї Програми дій проти корупції. Цей кодекс охоплює такі питання, як конфлікти інтересів, розголошення відомостей про активи, приймання подарунків або послуг, проведення політичної діяльності поза службою. Нарешті, у своїх численних договорах, конвенціях і деклараціях, у тому числі згаданих вище, ООН торкається таких понять, як верховенство права, зокрема, потреба у неупередженій судовій системі, принцип рівності, свобода засобів масової інформації. У документах щодо людського розвитку також висвітлюється питання загального належного врядування. Проте, на відміну від сфер прав людини та корупції, у галузі належного врядування чи свободи ЗМІ чітко визначених стандартів ООН немає. Для сприяння розбудові потенціалу та надання країнам допомоги у досягненні належного врядування був створений Центр врядування ПРООН в Осло. Цей центр підготував список джерел, рекомендованих для вимірювання прогресу в досягненні належного врядування.14 Проте, на відміну від економічних і соціальних питань, які лежать в основі порядку денного людського розвитку, немає всеосяжного пакету заходів, за допомогою котрих можна було б вимірювати прогрес у питаннях політики і врядування. Огляд головних цілей у сфері демократичного врядування і прав людини, які визначені документами ООН і зазвичай вимірюються шляхом незалежних оцінок, наведено у

табл. 1.10. Кожне контролююче відомство, зазначене у таблиці, користується власною методологією вимірювання прогресу, і зведення їх висновків щодо України подано в останньому стовпчику таблиці. Показники політичних прав і громадянських свобод організації «Фрідом Хаус» наведені відповідно на мал. 1.3 та 1.4 (показники «Фрідом Хаус» - єдине джерело таких даних для України, і вони охоплюють зміни лише після 2004 року). Показник політичних прав – це сукупний показник, який включає три окремі вимірювання, а саме «виборчий процес», «політичний плюралізм і участь» та «функціонування уряду». Значення цього показника знаходиться в діапазоні від 1 до 7, де 1 представляє повні права, а 7 – відсутність політичних прав. Як можна побачити на графіку, політичні права в Україні з 2004 року покращилися, на відміну від Білорусі та Росії, й наразі ситуація в Україні схожа з ситуацією в Молдові та лише трохи гірша, ніж у Румунії, яка нещодавно стала новим членом ЄС. Ще більш помітне поліпшення спостерігається у галузі громадянських свобод в Україні після 2003 року (див. мал. 1.4). Показник «Фрідом Хаус» складається з 4 аспектів: «свобода самовираження та переконань», «асоціативні та організаційні права», «верховенство права», «особиста незалежність та права особистості». У результаті покращення у двох показниках за останні два роки «Фрідом Хаус» перевела Україну з категорії «частково вільні» до категорії «вільні». Підтвердження покращення ситуації з політичними правами та громадянськими свободами в Україні надано Інститутом Світового банку (ІСБ), який веде моніторинг показників урядування для більшості країн світу на щорічній основі. Це, можливо, найбільш комплексне й широко застосовуване мірило для визначення рейтингу країн за якістю врядування в них. Показник, який найтісніше може бути зв’язаний із громадянськими та політичними правами, - це «голос і підзвітність», і результати за ним для України показані на мал. 1.5 (показники ІСБ мають значення у діапазоні від

9 http://daccess-ods.un.org/access.nsf/Get?Open&DS=A/RES/217(III)&Lang=E&Area=Resolution 10 Цей Пакт був прийнятий та відкритий для підписання, ратифікації та приєднання Резолюцією Генеральної Асамблеї 2200A (XXI) від 16 грудня 1966. Дата набрання чинності – 23 березня 1976 року, згідно зі статтею 49. 11 http://daccess-ods.un.org/access.nsf/Get?Open&DS=A/RES/57/199&Lang=E 12 http://daccess-ods.un.org/access.nsf/Get?Open&DS=A/RES/58/4&Lang=E 13 http://www.un.org/documents/ga/res/51/a51r059.htm 14 http://www.undp.org/governance/docs/policy-guide-IndicatorsUserGuide.pdf

Мал. 1.6.

Показник сприйняття корупції в Україні та деяких інших країнах, 2001-2006 рр. Білорусь Росія Молдова Україна Румунія Польща

Джерело: http://transparency.org/policy_research/surveys_indices/cpi

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Показник боротьби з корупцією в Україні та деяких інших країнах, 2000-2006 рр.

Мал. 1.7.

Білорусь Росія Молдова Україна Румунія Польща Джерело: http://info.worldbank.org/governance/kkz2005/mc_region.asp

Показник політичної стабільності в Україні та деяких інших країнах, 2000-2006 рр.

Мал. 1.8.

Білорусь Росія Молдова Україна Румунія Польща

Джерело: http://info.worldbank.org/governance/kkz2005/mc_indicator.asp

Показник верховенства права в Україні та деяких інших країнах, 2000-2006 рр.

Мал. 1.9.

Білорусь Росія Молдова Україна Румунія Польща

Джерело: http://info.worldbank.org/governance/kkz2005/mc_indicator.asp

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

0 до 100 відсотків; чим ближче до 100 відсотків, тим вище якість урядування). Ці показники врядування для України свідчать про помітний прогрес після 2004 року; зокрема, за 2004-2005 роки цей показник збільшився майже на 10 відсоткових пунктів (з 31,9 до 40,1). Усі ці показники свідчать, що ситуація в Україні щодо громадянських свобод, відкритості, загальних свобод і політичної участі з 2004 року значно покращилася. Ситуація явно набагато краща, ніж у найближчих сусідів з колишнього СРСР, особливо у Росії та Білорусі, та наблизилася до рівня Румунії. Проте, Україна все ще відстає від Польщі та, звичайно, від усіх інших країн ЄС. Друга сфера, яка пов’язана з демократичним врядуванням і якою безпосередньо займається ООН, стосується корупції. Один із найбільш широко використовуваних показників корупції – ступінь громадського сприйняття масштабів корупції в будь-якій одній країні, яку щорічно публікує організація «Трансперенсі Інтернешнл». За цим показником Україна до 2004 року мала гірші результати, ніж деякі її сусіди, що показувало, що українські громадяни твердо вірили, що їхня країна сильно корумпована. З 2004 року, однак, частково завдяки певному поліпшенню в громадському сприйнятті корупції в Україні, але здебільшого через значне погіршення ситуації в Білорусі та Росії, Україна займає позицію посеред своїх сусідів (див. мал. 1.6, де 1 означає тотальну корупцію, а 10 – відсутність корупції). Серед своїх показників урядування ІСБ також вимірює комплексний показник «боротьба з корупцією». Цей показник для України до 2004 року мав стабільно низьке значення і був єдиним показником урядування, за яким у той період Україна стояла нижче всіх своїх сусідів. За 2004-2005 роки у цьому показнику для України спостерігається помітне покращення, але після 2005 року має місце певне погіршення (див. мал. 1.7). Незважаючи на відсутність чітко визначених ЦРТ з належного врядування, є зв’язки з політичними цілями та показниками ходу виконання, схваленими ООН у цілому та скоригованими на національному рівні для врахування конкретних проблем кожної країни, які підкреслюють важливість належного врядування. Це справедливо і для порядку денного людського розвитку, в якому прогрес у належному врядуванні, політична свобода та права людини є фундаментом прогресу в усіх інших пріоритетах розвитку. У Національних звітах із людського розвитку щодо України як у 2001, так і у 2003 році обговорювалося питання демократії із широким залученням громадян та її важливість для прогресу в людському розвитку. У цих документах вивчалися зв’язки між участю громадян, децентралізацією врядування, належним врядуванням та почуттям причетності до змін і відповідальності за них. Питання якості врядування було ключовим у двох попередніх Звітах із людського розвитку щодо України – головним чином тому що на фоні явно недостатньої якості надаваних послуг існував попит громадянського суспільства на її покращення. До кінця 2003 року Україна в основному подолала економічний застій, і якість життя почала покращуватися, що підтверджується соціально-економічними показникам, проаналізованими у цьому звіті. Найважливіше, однак, те, що старі надто централізовані та патерналістські інститути врядування й соціального захисту виявилися недієздатними та були поступово замінені більш гнучкою та менш дорогою системою. Україна також провела певний час у відносній політичній стабільності, яка

була встановлена сильно централізованою та непрозорою системою управління. Незважаючи на демократичний фасад, результати виборів як на національному, так і на місцевому рівнях мали в основному заздалегідь визначений результат, і факти фальшування були дуже поширені. Цю дихотомію між політичною стабільністю та «голосом і підзвітністю» в Україні можна відстежити шляхом порівняння показника політичної стабільності ІСБ (див. мал. 1.8) з мал. 1.5. Протягом періоду 2000-2003 рр. стабільність неухильно зростала, тоді як покіазник голосу громадськості та підзвітності знижувався. Корупція, що неминуче розквітає у такій системі, почала поглинати все більшу частку ресурсів і призвела до більшого розшарування суспільства, економічної та соціальної ізоляції, а також росту незадоволення серед населення. Здається, що вся система врядування в Україні обмежувала підзвітність правлячої еліти та утримувала статус-кво. Ця система була стабільною та характеризувалася рівновагою між низькими очікуваннями громадян, високою пристосовуваністю бізнесу та внутрішньою передбачуваністю влади. Не було окремих зон корупції; корумпованою скоріше була цілком уся система. Вище вже було показано, що показник боротьби з корупцією в Україні до 2004 року мав дуже низьке та стабільне значення (див. мал. 1.7). Траєкторія цього показника значною мірою корелює з останнім із показників урядування, які вимірює ІСБ – верховенством права (див. мал. 1.9). Політична ситуація в Україні. Фальсифікації, допущені під час президентських виборів восени 2004 року, спонукали громадськість до дій, і «Помаранчева революція» стала на захист ключових цінностей, таких як свобода особистості та цілісність держави. З 2005 року система врядування в Україні почала змінюватися. Перед урядом країни постала задача виправдати високі очікування та виконати дані обіцянки. Уряд досяг успіху в утвердженні основних свобод преси та об’єднань (див. показники «політичні права», «громадянські свободи» та «голос і підзвітність» на мал. 1.3, 1.4 та 1.5). Сфера політики стала набагато конкурентнішою. Вперше за багато років парламентські вибори 2006 року були оцінені міжнародними спостерігачами як вільні та чесні. Проте, мали місце істотні недопрацювання у виконанні обіцянок щодо боротьби з корупцією, реформування судової гілки влади та збільшення підзвітності уряду (незважаючи на певний прогрес у цих сферах, виміряний показниками, наведеними на мал. 1.6, 1.7 та 1.9). Більше того, незавершена конституційна реформа, тривалі перемовини щодо створення коаліції після парламентських виборів 2006 року та політичні суперечки, які виникли після розпуску Верховної Ради президентським указом у квітні 2007 року, підготували підгрунтя для зростання політичної нестабільності. Хоча даних за 2007 рік ще немає, ймовірно те, що висхідна тенденція у показниках політичних прав, громадянських свобод і голосу та підзвітності збережеться або стабілізується, позаяк вибори до Верховної Ради наприкінці вересня 2007 року були проведені у вільній та чесний спосіб. Водночас, значення показника корупції, вірогідно, погіршуватиметься через те, що він грунтується на сприйнятті людей та на впливі деяких останніх політичних подій на це сприйняття. Показники, значення яких, скоріш за все, падатиме, - політична стабільність і верховенство права. Ці показники безпосередньо відображатимуть нестабільність, яка призвела до розпуску парламенту і зросла через цю подію, а також загострилася через сприйману слабкість

ГЛАВА 1 ПИТАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

судової системи та правоохоронних органів в Україні. На закінчення можна ствердити, що принципи політичної свободи, дотримання прав людини та належного врядування утворюють необхідні передумови людського розвитку. Проте, вони не систематизовані й не прив’язані до конкретних політичних цілей, немає матриці критеріїв і показників виконання, аналогічної тій, яку можна було б розробити для відповідних систем ЦРТ або показників людського розвитку і показників ходу виконання. Для оцінки прогресу у сфері політики та належного врядування можна було б застосувати «інструментарії», розроблені спеціалізованими агенціями ООН та іншими міжнародними інституціями, які відстежують рейтинг країн за такими напрямками, як політична свобода, громадянські права та належне врядування. Проте, через природу політики і належного врядування зазвичай прогрес у цій сфері має відносний характер, і контрольними точками є як зміни у даній країні, так і становище порівняно з іншими країнами загалом і країнами з аналогічними умовами зокрема. Є, однак, один виняток із цього правила. Для країн, які прагнуть стати членами ЄС, навіть якщо набуття реального членства може вважатися довгостроковим процесом, після підписання угоди про приєднання (або іноді навіть до цього) потрібно дотримуватися «політичного стовпа» членства в ЄС. Після засідань Європейської Ради 1993 р. (Копенгаген) і 1999 р. (Амстердам) ці політичні критерії (які згодом стали конституційними засадами Договору про Європейський Союз та були передбачені у Хартії основних прав ЄС, прийнятій Європейською Радою у грудні 2000 році у Ніцці) встановили загальні правила, які роз’яснені в acquis communautaire, відповідних директивах та іншому законодавстві ЄС. До цих правил не входить підсистема критеріїв виконання та показників для моніторингу. Але такі показники розробляються в індивідуальному порядку для кожної країни, і після їх узгодження з країною-заявником їх виконання ретельно відстежується, а звіти про результати подаються щорічно, особливо якщо ЄС надавав фінансову допомогу для їх виконання. Таку систему відстеження прогресу можна легко запозичити з процедур вступу/асоційованого членства у ЄС, і, як буде показано у Главі 2, матрицю показників ходу виконання можна використати для доповнення відповідної матриці показників ЦРТ/ЛР, оскільки політичні стовпи людського розвитку та Європейської інтеграції великою мірою співпадають.

1.7 Висновки Уряд повинен забезпечити широкий спектр політичних заходів, зокрема в таких сферах, як освіта, охорона здоров’я та соціальне забезпечення, які б дозволили громадянам повністю розкрити свій людський потенціал – ключ до економічного розвитку. Крім того, Україна прийняла політику «європейського вибору», яку можна вважати такою, що означає не тільки намір країни на певному етапі вступити до ЄС, а й також її безумовне прийняття сукупності цінностей, які не є унікальними для Європи, але які, тим не менш, лежать в основі структури більшості європейських суспільств: це, зокрема, демократія, політичний

плюралізм, ринкова економіка та соціальна згуртованість. Є кілька показників, за допомогою яких можна вимірювати прогрес у сприянні людському розвитку, в тому числі індекс людського розвитку, ЦРТ, критерії соціального залучення до ЄС, а також ряд оцінок стану демократичного врядування. Всі ці показники побудовані на детальних критеріях і охоплюють основні аспекти людського розвитку, отже, між ними є значна схожість. Перевага ІЛР у тому, що він надає єдиний показник для оцінки (на основі вимірювань доходу, стану здоров’я та рівня освіти), хоча українські соціологи розробили методологію застосування цього підходу на регіональному рівні для отримання точнішої картини подій на цьому рівні. В останній глобальній ДЛР (за даними 2005 року) Україна отримала показник 0,788, що означає певне покращення в абсолютних цифрах, але незначні зміни в загальному відносному глобальному рейтингу. Україна прийняла 6 ЦРТ, і хід досягнення цих окремих цілей докладніше висвітлено далі в цьому звіті, хоча загалом очевидно, що на даний час прогрес неоднозначний. Один із найбільш виразних статистичних результатів – продовження скорочення очікуваної тривалості життя в Україні; зокрема, у 2006 році середня очікувана тривалість життя становила 68,1 року (порівняно з 70,7 у 1989/90 роках). Це в основному викликано різким падінням очікуваної тривалості життя чоловіків – до 62,4 року в 2006 році, що здебільшого відображає надмірне вживання алкоголю й тютюну, обтяжене професійними захворюваннями. За цим конкретним показником Україна відстає від тих країн Центральної Європи, які нещодавно вступили до ЄС, як і від самого ЄС. Загальний сигнал із усіх цих показників полягає в тому, що існує значне відставання від стандартів, досягнутих у ЄС, тоді як деякі з нових членів ЄС поступово покращують свої рейтинги у міру запровадження європейських цінностей. Ефективне надання ряду соціальних послуг залежить від наявності дієвого місцевого самоврядування, яке підзвітне народові та має належні фінансові ресурси – з центру або з власних доходів – для виконання своїх зобов’язань у цьому відношенні. У даній главі з певною мірою докладності вивчається існуюча структура місцевого самоврядування в Україні та наводяться причини, чому механізми фінансування потребують змін. Хоча ці проблеми не унікальні для України, майже немає сумнівів у тому, що вони загострюються через недоліки у спрямуванні соціальної допомоги та відсутність будь-якого ефективного бачення шляхів покращення якості послуг. Єдиного мірила або системи показників врядування – критичного аспекту людського розвитку – немає. У цій главі представлені результати дослідження деяких організацій, які відстежують розвиток подій у даній сфері. Ці показники демонструють відчутне покращення у сфері політичних прав і громадянських свобод після Помаранчевої революції наприкінці 2004 року, що дозволило організації «Фрідом Хаус» перевести Україну з категорії «частково вільні» до категорії «вільні», а також помірне покращення у сприйнятті корупції. Залишається побачити, який вигляд матимуть ці показники після вивчення результатів 2007 року, враховуючи політичну нестабільність після розпуску Ради та наступних вільних і чесних парламентських виборів наприкінці 2007 року.

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

ГЛАВА 2 ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ Співтовариство і країни-члени, пам’ятаючи про фундаментальні соціальні права, які визначені Європейською соціальною хартією, … матимуть на меті сприяння зайнятості, поліпшення умов життя та праці з метою уможливлення їх гармонізації у ході постійного поліпшення, відповідний соціальний захист, діалог між управлінцями і працівниками, розвиток людських ресурсів для забезпечення довготривалого рівня зайнятості та боротьби зі звільненнями. Договір про заснування Європейського співтовариства, стаття 136 2.1. Вступ За останні п‘ятдесят років європейський континент глибоко поринув у процес регіональної інтеграції. Цей процес охопив політичну, економічну й військову сфери. Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років західноєвропейські країни створили базові інтеграційні структури у відповідь на виклики післявоєнного середовища. Рада Європи (1949), Європейське співтовариство вугілля і сталі (1951) та Організація Північноатлантичного договору (1949) стали міцною підвалиною для подальшого поглиблення інтеграційних процесів у Європі. Спільними для всіх цих політичних, економічних і військових інтеграційних процесів були колективні цінності, які сторони, що інтегрувалися, бажали захищати, розвивати та заохочувати в регіональному й глобальному масштабах. У 1957 році Римська угода заклала основи для утворення Європейського економічного співтовариства, яке еволюціонувало у найбільш амбітний інтеграційний проект сучасного світу – Європейський Союз (ЄС). Політична інтеграція почалася в Європі заснуванням у 1949 році Ради Європи, членами якої спочатку стали десять країн.1 Зараз Рада Європи налічує 47 країн-членів. Її найбільш вагомий доробок – Європейська конвенція про права людини, прийнята у 1950 році, яка слугує основою для роботи Європейського суду з прав людини. Ще однією ініціативою з європейської політичної інтеграції, спрямованою на зміцнення регіональної безпеки та створення майданчика для діалогу з радянським блоком, стало заснування у 1975 році Конференції з безпеки та співробітництва в Європі, яка у 1995 році перетворилася на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Із поступовим розвитком і розширенням Ради Європи, ЄС

і Організації Північноатлантичного договору (НАТО) сфера їх діяльності та механізми прийняття рішення ставали все більше взаємопов’язаними та взаємозалежними, в результаті чого сформувалася нинішня багатовимірна європейська архітектура. Грунтуючись на трьох «інтеграційних стовпах» (спільна зовнішня та безпекова політика, Європейські економічні співтовариства, політика у сфері справедливості, свободи й прав людини), ЄС є найбільш розвиненою організацією з обмеженим членством і дуже масштабним політичним, економічним і соціальним порядком денним. Членство у ЄС вимагає виконання дуже жорстких критеріїв, що потребують, у свою чергу, аби перехідні країни здійснили значні політичні, економічні та соціальні реформи, для яких потрібно багато часу й коштів. Ця глава має три основні мети. По-перше, тут підсумовано філософію та ключові принципи, що лежать в основі політичних, економічних і соціальних вимог європейської інтеграції; для цього використано досвід кількох держав, які нещодавно стали членами ЄС. Віддзеркалюючи ці події, окреслено орієнтовний перелік політичних, економічних і соціальних вимог до членства у ЄС. Цей контрольний список має суто ілюстративну функцію; його мета – показати, як парадигма людського розвитку узгоджується з системою цінностей, що лежать в основі ЄС, і як людський розвиток та Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ) й відповідні задачі відображені у політиці ЄС, а також продемонструвати їхній зв’язок із критеріями членства у ЄС. Друга мета – обговорити Європейську політику сусідства в контексті програми європейської інтеграції України, з особливим наголосом на прогрес, досягнутий у сферах, які стосуються питань прав людини та врядування. Третя мета – розглянути, зокрема, і з точки зору порядку денного людського розвитку, деякі європейські моделі співробітництва поза межами ЄС. На закінчення подано короткий огляд способу, в який ЄС міг би сприяти процесу децентралізації влади в Україні.

2.2. Політичні, економічні та соціальні вимоги європейської інтеграції У 1993 році Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгагені ухвалила рішення, що асоційовані країни Центральної та Східної Європи, які виявили бажання стати членами Європейського Союзу, вступлять до нього.2 Рада також визначила політичні, економічні та інституціональні вимоги, які країни-кандидати мали виконати для вступу до ЄС. Ці вимоги були детальніше викладені у Висновках за підсумками засідань Європейської Ради у Мадриді (1995) та Люксембурзі (1997). Політичні критерії включають стабільність інститутів, які

1 Рада Європи – окрема організація, а не частина Європейського Союзу. Її не слід плутати з Радою Європейського Союзу чи Європейською Радою. 2 Див. висновки Голови Європейської Ради за результатами засідання у Копенгагені, 21-22 червня 1993, с. 13.

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

гарантують демократію, верховенство права, права людини, повагу до меншин та їх захист. Пізніше, з набуттям чинності у травні 1999 року Амстердамської угоди, ці критерії стали конституційними засадами Договору про Європейський Союз і були закріплені у Хартії основних прав ЄС, прийнятій Європейською Радою на засіданні у Ніцці в грудні 2000 року. Економічні критерії визначені як існування функціонуючої ринкової економіки, а також здатність упоратися із конкурентним тиском і ринковими силами всередині Союзу. Нарешті, інституціональні критерії визначені як здатність виконувати зобов’язання, які випливають з членства в ЄС, зокрема дотримуватись цілей політичного, економічного та валютного союзу, що передбачає повний спектр політичних та інших заходів, які утворюють acquis communautaire, тобто законодавчу та інституціональну базу Союзу. На наступних самітах Європейської Ради, зокрема на Мадридському саміті 1995 року, було наголошено на важливості адміністративної спроможності до транспонування законодавства ЄС у національне законодавство. На Люксембурзькому саміті 1997 року було уточнено, що інкорпорація acquis у національне законодавство є необхідним, але не достатнім доказом реального прийняття acquis, і що потрібно також належне застосування цього законодавства на практиці.3 У 1997 році Європейська Рада вирішила розпочати процес вступу для десяти країн-заявниць із Центральної та Східної Європи, а також Кіпру.4 Як результат, Європейська Комісія почала щорічно у своїх регулярних звітах оцінювати прогрес, досягнутий країнами-кандидатами на шляху до виконання Копенгагенських критеріїв. З цією метою Комісія розробила спеціальну методику, за якою прогрес країни у виконанні кожного критерію оцінюється в індивідуальному порядку за докладним типовим контрольним переліком, у якому детально викладені вимоги для досягнення Копенгагенських критеріїв. Вимірювання прогресу на шляху до європейської інтеграції. Потенційний контрольний перелік політичних, економічних і соціальних критеріїв, який Комісія використовує для оцінювання прогресу країни-кандидата, є основою матриці для порядку денного європейської інтеграції, яка викладена нижче. Кожний з трьох основних блоків розбитий на декілька компонентів, що, у свою чергу, поділені на сфери, кожна з яких охоплює ряд конкретних вимог. Політичний блок розділено на два основні компоненти: (1.1) стабільність інститутів, які гарантують демократію та верховенство права, та (1.2) права людини, повага до меншин і захист меншин. Перший компонент включає, у свою чергу, критерії, пов’язані з: (1.1.а) ефективною структурою та функціонуванням парламенту, (1.1.b) ефективною структурою та функціонуванням виконавчої влади, (1.1.c) ефективною структурою та функціонуванням судової влади, та (1.1.d) боротьбою проти корупції. Усі ці сфери охоплюють численні конкретні умови. Наприклад, загальна рубрика «ефективна структура та функціонування парламенту» (1.1.а) охоплює такі конкретні вимоги, як:

• •

• • • • • • •

забезпечення проведення вільних і чесних парламентських виборів; прийняття узгодженого і стабільного виборчого законодавства, яке регламентує такі питання, як списки виборців, голосування поза межами країни, прозоре фінансування виборчої кампанії; забезпечення незалежності відповідної державної виборчої комісії; забезпечення спокійної передачі влади після виборів; забезпечення поваги інших гілок влади до повноважень парламенту; забезпечення стабільного функціонування парламенту; визначення чітких і рівних умов функціонування політичних партій, зокрема регламентацію їхнього фінансування; забезпечення належної ролі та участі опозиції; гарантування представництва меншин у парламенті.

Другий політичний компонент, який стосується прав людини, поваги до меншин і захисту меншин, включає зобов’язання держави дотримуватися міжнародного права у галузі прав людини шляхом ратифікації та належного виконання численних документів щодо прав людини й рішень Європейського суду з прав людини у цій сфері. Він вимагає також розроблення комплексної антидискримінаційної стратегії, яка забезпечить культурне розмаїття та сприятиме повазі до меншин і захисту меншин відповідно до найкращих міжнародних стандартів. Усі випадки злочинів з етнічних мотивів повинні бути належним чином розслідувані та покарані. Повинні бути підготовлені стратегія та план дій щодо захисту та інтеграції ромів й виділені кошти, необхідні для реалізації цих документів. Блок економічних критеріїв складається з третього та четвертого елементів: (і) існування функціонуючої ринкової економіки; (іі) спроможність витримувати конкурентний тиск і ринкові сили всередині Союзу. Конвергенція у кожній з цих сфер оцінюється за рядом конкретних критеріїв, відображених у «Програмі – 2000» Європейської Комісії.5 Сім конкретних критеріїв, які стосуються існування функціонуючої ринкової економіки, необхідно задовольнити не пізніше моменту підписання договору про вступ; дев’ять критеріїв, які стосуються спроможності витримувати конкурентний тиск і ринкові сили всередині Союзу, необхідно задовольнити до того, як країна-кандидат стане країною-членом. Критерії соціального залучення відповідають трьом усеосяжним сферам політики соціального залучення ЄС, кожна з яких також складається з ряду політичних цілей та показників ходу виконання. Політичні сфери включають: (і) викорінення бідності та соціальної ізоляції; (іі) належні та стабільні пенсії; (ііі) доступна, високоякісна та стабільна охорона здоров’я й довготривала допомога. Кожна з цих сфер включає конкретні політичні цілі. Реалізація Соціального порядку денного ЄС: Спільний меморандум про соціальне залучення. Реалізація Соціального порядку денного ЄС вимагає мобілізації різноманітних інструментів: законодавства, соціального діалогу, політичної координації та фінансової підтримки через Європейський соціальний фонд. Кожна нова країна-член ЄС повністю бере участь

3 Див. http://www.fifoost.org/EU/strategy_en_2002/node7.php. 4 Див. висновки Голови Європейської Ради за результатами засідання у Люксембурзі, 12-13 грудня 1997 р., п. 10. 5 Див. Progress towards meeting the economic criteria for accession: 2005 Country Assessment by Directorate General for Economic and Financial Affairs of the European Commission, N° 26 November 2005, ISSN 1608-9022, p.5-6.

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

у виконанні Соціального порядку денного ЄС через Спільний меморандум про соціальне залучення (СМСЗ), підписаний у передвступний період, та Національні плани дій з соціального залучення у період членства. Ці меморандуми та плани дій передбачають вивчення характеру та масштабів бідності й соціальної ізоляції у кожній країні, виявлення основних тенденцій та викликів, окреслення докладних заходів державної політики, які плануються разом із Європейською Комісією. Виконання СМСЗ є обов’язковим для всіх країн, які вступають до ЄС. 18 грудня 2003 року Європейська Комісія та представники національних урядів підписали десять таких меморандумів. СМСЗ з Болгарією був підписаний у лютому 2005 року, а з Румунією – у червні того ж року. Меморандум із Чеською Республікою використовується нижче як приклад викликів, які стоять перед кожною країною-кандидатом у виконанні вимог ЄС щодо соціального залучення. У СМCЗ між Європейською Комісією та Чеською Республікою були окреслені десять ключових сфер політики соціального залучення, кожна з котрих була розбита на конкретні заходи. Перша сфера згаданого СМСЗ – це створення та розвиток всеохоплюючого ринку праці відповідно до чеської економічної політики, підтримка зайнятості та можливості працевлаштування, реагування на поточні структурні зміни. Для досягнення цієї мети потрібні такі заходи: • підтримка мотивації та активне залучення безробітних і осіб, яким загрожує безробіття, до пошуку й прийняття роботи та їхньої участі у програмах консультування й перепідготовки; • зробити так, щоб робота приносила дохід, що дозволить звести до мінімуму пасивне одержання допомоги за системою соціального забезпечення; • підвищити мотивацію приватного сектора до створення нових робочих місць, у тому числі шляхом надання стимулів компаніям, та надання їх у першу чергу шукачам роботи, яким важко влаштуватися, особливо у регіонах із високим рівнем безробіття; • модернізувати систему освіти у співробітництві з роботодавцями та запровадити принцип навчання протягом усього життя з метою приведення освіти у відповідність вимогам ринку праці та потребам громадян; • підтримувати вдосконалення освітньої структури шляхом проведення перепідготовки (освітньої), спрямованої на одержання чи збереження підхожої роботи; • збільшити зайнятість і можливість працевлаштування малозабезпечених груп, таких як особи з вадами, особи з несприятливого соціально-культурного середовища, особи похилого віку, мігранти тощо; • створити умови для входження на ринок праці за допомогою дорадчої діяльності соціальних служб. Друга сфера СМСЗ між ЄС і Чеською Республікою – забезпечення мінімального доходу та ресурсів для гідного життя та захисту від соціальної ізоляції. Ця сфера включає такі заходи, як (і) забезпечення того, щоб мінімальний дохід забезпечував достатній та еквівалентний захист від матеріальних злиднів у всіх типах домогосподарств і, разом із мінімальною зарплатою, надавав особам із нижчою кваліфікацією адекватну мотивацію до прийняття та збереження роботи. Водночас мета полягає у забезпеченні підтримання більш позитивного співвідношення мінімальної зарплати й мінімального доходу, не лише для окремих громадян, але й для сімей із метою збільшення

ваги доходу від роботи відносно доходу від соціальної підтримки; (іі) наближення співвідношення між мінімальною зарплатою та середньою зарплатою до показника, що існує у країнах ЄС; (ііі) забезпечення того, щоб наслідки пенсійної реформи не призвели до переходу пенсіонерів за межу бідності, наприклад, шляхом запровадження категорії мінімальної пенсії (доходу). Третя сфера політики соціального залучення стосується ліквідації нерівності в доступі до освіти, головним чином через: (і) поступове покращення умов для інтеграції учнів із серйозними вадами, учнів із вадами та учнів із несприятливого соціальнокультурно середовища у звичайні школи (із особливою увагою до етнічної групи ромів) з метою забезпечення адаптованості та гнучкості шкіл не лише через розвиток підготовчих класів, а й через підтримку переведення на більш високі навчальні рівні, в основному на середній, але й також на вищий; (іі) підтримку подальшої підготовки викладачів, які працюють із знедоленими дітьми; (ііі) створення умов усім групам населення для доступу до навчання протягом усього життя; (iv) розвиток інформаційного суспільства, особливо запровадження інформаційних технологій у шкільні навчальні програми та шкільне життя, зокрема забезпечення доступу до Інтернету. Забезпечення всіх житлом – четверта сфера СМСЗ між ЄС і Чеською Республікою. Цю мету належить досягати шляхом (і) усунення економічних і правових перешкод, які заважають створенню функціонуючого ринку житла, та поступове вжиття заходів для формування сектора соціального житла; (іі) забезпечення доступу до якісного житла та підвищення його фінансової доступності; (ііі) надання більшої підтримки вразливим групам, таким як інваліди, молоді випускники навчальних закладів, особи, які втратили житло через несприятливі життєві обставини, представники етнічних меншин, особливо роми; (iv) покращення мотивації муніципалітетів до ефективнішого розв’язання проблем людей, уразливих до соціальної ізоляції та просторової сегрегації. Підтримання сімейної солідарності, захист прав дітей та запобігання соціально патологічним явищам – п’ята сфера СМЗ. Конкретні заходи у цій сфері включають підтримку сімей, яким загрожує бідність, особливо сімей з одним з батьків і багатодітних сімей, зокрема, за допомогою розширення нинішньої «пасивної» сімейної політики шляхом включення до неї додаткових заходів для забезпечення їхньої активізації; зміни податкової системи з тим, щоб вона стала ще більш сприятливою для сімей з дітьми; надання сім’ям допомоги у збалансованому поєднанні їхніх професійних та батьківських обов’язків. Шоста сфера політики стосується забезпечення рівного доступу до якісних соціальних послуг, зокрема, шляхом (і) децентралізації та трансформації соціальних послуг, у тому числі системи фінансування соціальних послуг та її правової основи; (іі) розширення діапазону надаваних соціальних послуг, із акцентом на надання послуг у рідному середовищі користувача; (ііі) запровадження незалежного аудиту якості соціальних послуг на основі стандартів якості соціальних послуг, визначених законодавством, та спрямованих на користувачів послуг. Забезпечення рівного доступу до якісних медичних послуг є предметом сьомої сфери СМСЗ, підвищення доступності транспорту – восьмої, сприяння відродженню депресивних регіонів відповідно до принципу сталого розвитку – дев’ятої, сприяння координації та моніторингу стратегій соціального залучення – останньої, десятої сфери. Кожну з цих загальних сфер підтримують конкретні заходи

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

політики, покликані гарантувати досягнення погоджених цілей. Матриця порядку денного Європейської інтеграції. Цей нарис структури і сутності критеріїв членства у ЄС дозволяє вибудувати теоретичну матрицю порядку денного європейської інтеграції (див. Додаток 16). Створення такої матриці допомагає кодифікувати вимоги для вступу до ЄС та показати, як вони пов’язані з порядком денним людського розвитку. Водночас матриця надає «дорожню карту» будь-якій країні, що прагне задовольнити критерії вступу до ЄС. У першій графі матриці перелічені цілі, задачі та орієнтири, яких треба досягти для реалізації цього порядку денного; охоплено п’ять головних економічних, політичних і соціальних цілей. Кожна задача представляє відповідне завдання, яке треба виконати з метою забезпечення відповідності критерію. Кожний орієнтир представляє захід, якого треба вжити для виконання задачі. У решті граф матриці передбачено місце для зазначення ходу досягнення критеріїв (тобто прогресу в напрямку впровадження acquis communautaire). Графи розбиті на два розділи – «Копенгаген» (прийняття рішень) і «Люксембург» (належне виконання та правозастосування) – кожен із яких поділений на чотири конкретні етапи виконання. У розділі «Копенгаген» вони наступні: прогрес відсутній; підготовка до дії (вироблення концепції реформи, розроблення проектів законодавства тощо); дія, що сама є позитивним результатом (прийняття законодавства, ратифікація міжнародних документів, ужиття відповідного заходу); нарешті, формування нових орієнтирів на виконання прийнятих рішень. Розділ «Люксембург» починається з моменту завершення процесу прийняття рішень і відображає оцінку Європейською Комісією прогресу країни у виконанні відповідних рішень. Запропонована матриця порядку денного європейської інтеграції підкреслює складність і системний характер стратегії європейської інтеграції. Цей порядок денний є складним, тому що він повинен включати всі політичні, економічні та соціальні реформи, потрібні не лише для досягнення кінцевої мети – вступу до ЄС – а й, головним чином, для визначення принципів і засад подальшого розвитку країни. Тому порядок денний європейської інтеграції особливо важливий для досягнення цілей політики людського розвитку, адже кожна з цілей, задач і орієнтирів порядку денного інтеграції має власний вимір людського розвитку. Всі ці аспекти – соціальна політика та система соціального захисту, дієва законодавча влада й дієві органи виконавчої влади, незалежна судова влада, проведена в життя антикорупційна стратегія, належним чином шановані та захищені політичні, громадянські та економічні права громадян, а також вільний ринок і ліберальне управління економікою – мають безпосередній вплив на повсякденне життя громадян. Тому кожний громадянин України має глибинний інтерес у розумінні викликів, що постануть попереду, та у залученні до ретельного моніторингу виконання порядку денного європейської інтеграції.

2.3. Україна і ЄС: Європейська політика сусідства (ЄПС) Пункт 1 статті 6 Договору про Європейський Союз зазначає:

«Союз базується на спільних для всіх держав-членів принципах свободи, демократії, дотримання прав людини та основних свобод і верховенства права». У статті 49 також наведені основні критерії для вступу до ЄС, зокрема, «будь-яка європейська держава, що визнає принципи, визначені у п. 1 ст. 6, може звернутися з проханням про прийняття її у члени Союзу».6 Політичний компонент Копенгагенських критеріїв вимагає, щоб для вступу до ЄС будь-яка країна-кандидат забезпечила «стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховенство права, права людини, повагу до меншин і захист меншин». Він також вимагає «спроможності виконувати зобов’язання, що випливають з членства, зокрема дотримуватися цілей політичного, економічного та валютного союзу». Саміт Європейської Ради у Мадриді у грудні 1995 року додав до цього, що «критерії членства також вимагають, щоб країна-кандидат створила умови для своєї інтеграції шляхом реформування власних адміністративних структур, … щоб законодавство ефективно впроваджувалося через відповідні адміністративні та судові структури».7 Виконання Копенгагенських і особливо Мадридських критеріїв оцінюється, з-поміж іншого, за повним виконанням країнамикандидатами 31 глави acquis.8 Хоча лише дві глави безпосередньо пов’язані з урядуванням – глава 24 «Юстиції та внутрішні справи» та глава 21 «Регіональна політика та координація структурних інструментів» - усі інші глави непрямо посилаються на вимоги щодо систем належного врядування. Оцінювання країн-кандидатів здійснюється в індивідуальному порядку. Загальних кількісних еталонів у сфері політичних та інституціональних вимог для вступу до ЄС немає. Після того, як країна-кандидат представить свою позицію на перемовинах, Комісія подає до Ради проект спільної позиції (ПСП). Рада приймає спільну позицію, що дозволяє „відкрити” глави acquis.. Комісія належним чином інформує Раду й Парламент про підготовку кандидатів до членства за допомогою «моніторингових звітів» про політичні, економічні та інституціональні критерії. План дій України в рамках Європейської політики сусідства. Україна чітко висловила свої прагнення стати членом ЄС. Проте, з огляду на розширення ЄС, яке відбулося в перші роки цього десятиріччя, відповіддю Союзу стало ухвалення у 2002 році Європейської політики сусідства (ЄПС), що мала на меті розвиток відносин із новими східними сусідами ЄС – Україною, Молдовою та Білоруссю. У 2004 році ЄПС була доопрацьована з метою «недопущення появи нових розподільчих ліній між розширеним ЄС і новими сусідами, забезпечення зміцнення добробуту, стабільності та безпеки всіх зацікавлених сторін.»9 ЄПС передбачає відданість ЄС та його сусідів спільним цінностям - «демократії та правам людини, верховенству права, належному врядуванню, принципам ринкової економіки та сталому розвитку.»10 Хоча ЄПС не виключає повноправного членства в ЄС у майбутньому, Україна ніколи не вважала ЄПС належною відповіддю на її прагнення вступити до ЄС. Докладніша довідкова інформація про ЄПС наведена у Додатку 17. Національні плани дій, складені Європейською Комісією та сусідніми країнами, мають бути головною операційною

6 http://eur-ex.europa.eu/en/treaties/dat/12002M/htm/C_2002325EN.000501.html#anArt59 7 http://ec.europa.eu/enlargement/enlergement_process/accession_process/criteria/index_en.htm 8 Див., наприклад, http://ec.europa.eu/enlargement/archives/enlargement_process/future_prospects/negotiations/eu10_bulgaria_romania/chapters/index_en.htm 9 Див. http://ec.europa.eu/world/enp/policy_en.htm 10 Там само.

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

платформою ЄПС; у них «спільно визначається порядок денний політичних і економічних реформ через короткострокові та середньострокові (3-5 років) пріоритети)»11. Ці плани дій, як правило, містять ряд пріоритетів, покликаних зміцнити відданість спільним цінностям. План дій Україна-ЄС (ПД) був ухвалений у лютому 2005 року на спеціальному засіданні двосторонньої Ради з питань співробітництва у Брюсселі. У цьому документі, підготовленому спільно українськими та європейськими експертами у 2004 році (у січні 2005 року до нього було внесено лише незначну кількість змін), були запропоновані нові стимули для поглиблення відносин між Україною та ЄС протягом наступних трьох років, тобто до кінця 2007 року. У Плані дій Україна-ЄС викладено всеосяжний набір пріоритетів у галузях, які виходять далеко за рамки сфери дії попередньої Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. Головні цілі ПД полягали у зміцненні демократії, верховенства права та поваги до прав людини в Україні, заохоченні та підтримці подальшої інтеграції України до європейських економічних і соціальних структур, сприянні наближенню українського законодавства, норм і стандартів до законодавства ЄС, наданні Україні допомоги у забезпеченні економічного зростання й соціальної згуртованості, підвищенні життєвого рівня, захисті довкілля та сприянні досягненню довгострокової цілі сталого розвитку.12 ЄС вважає політичні реформи та відданість спільним цінностям такими, що мають вирішальне значення у його відносинах із партнерами. Інакше кажучи, готовність ЄС до активізації співробітництва безпосередньо залежить від міри, якою поділяються спільні цінності. ПД охоплював політику економічного й соціального розвитку, яка має величезне значення для людського розвитку. Поступова економічна інтеграція, законодавче та нормативне наближення до правил і директив ЄС, участь у програмах ЄС, збільшені обсяги фінансової та технічної допомоги ЄС Україні – все це має серйозні економічні наслідки для людського розвитку, адже

сприяє покращенню інвестиційного клімату та фінансовій і макроекономічній стабільності. У сфері економічних реформ ПД передбачав заходи, потрібні для подальшого прогресу у створенні повністю функціонуючої ринкової економіки, включаючи обмеження державної допомоги підприємствам та законодавче середовище, яке б забезпечувало чесну конкуренцію між суб’єктами господарювання. ПД також вимагав подальшої адаптації законодавчої та регуляторної бази до законодавства ЄС; покращення інвестиційного клімату, прогресу у макроекономічній стабілізації та політиці зростання; приватизацію, включаючи приватизацію великих підприємств; зменшення участі держави у ціноутворенні; посилення регулювання та контролю за банківською діяльністю; активізацію реформування фінансового сектора. Ще одна ключова частина ПД охоплювала соціальноекономічний розвиток, зайнятість, соціальну політику та структурні реформи. У цій частині були поставлені наступні цілі: зменшення бідності, збільшення зайнятості, посилення основних трудових норм і сприяння соціальному діалогу, зменшення регіональних диспропорцій, покращення умов праці, підвищення ефективності соціальної допомоги, реформування національних систем соціального забезпечення. Соціальний діалог розглядається як ключ до виявлення слабких місць у соціальній політиці та сприяння пошуку відповідних шляхів покращення ситуації. Значущість усіх цих заходів для людського розвитку очевидна. Пріоритети у сфері міжлюдських контактів, відповідні програми та агентства зі співробітництва відображають готовність ЄС розвивати соціальні, культурні та освітні зв’язки з сусідніми країнами. В галузі розвитку спроможності “твінінг” (twinning) дозволить посилити обмін найкращим досвідом. Країни-сусіди ЄС повинні консультуватися з соціальними партнерами та громадянським суспільством, щоб довести, що вони не лише планують і проводять реформи, а й також широко залучають всі зацікавлені сторони. Допомога ЄС у секторі „міжлюдських

11 European Commission, The Policy: How does the European Neighbourhood Policy work?, http://europa.eu.int/comm/world/enp/howitworks_en.htm . 12 Повний перелік пріоритетів наведено у Плані дій Україна-ЄС (EU-Ukraine Action Plan. Brussels, Commission of the European Communities). 13 Див. EU/Ukraine Action Plan. Brussels, Commission of the European Communities.

Табл. 2.1. Індекс виконання заходів a

Індекс виконання Плану дій b

Розділи Плану дій Україна-ЄС 2005

2006

2005

2006

Прогрес у політичному діалозі (демократія, верховенство права, права людини, основні свободи)

0,65

0,64

0,45

0,48

Економічні та соціальні реформи і розвиток

0,74

0,59

0,45

0,39

Торгівля, ринкові та регуляторні реформи

0,84

0,78

0,52

0,50

Виконання Плану дій Україна-ЄС у сферах, важливих для людського розвитку

a Індекс виконання заходів визначається на основі кількісного моніторингу реалізації Заходів із виконання Плану дій. Якщо конкретний захід або група заходів виконані, повністю або частково, то числове значення індексу – 1; якщо не виконані – 0. Отже, індекс варіюється від 1 до 0, залежно від ступеню та своєчасності виконання конкретного заходу (або групи заходів). b Індекс виконання Плану дій (індекс досягнення цілей) визначається методом експертної оцінки. Експерти оцінювали відповідність заходів цілям і пріоритетам, установленим у Плані дій, та ступінь впливу їх виконання/невиконання на досягнення цілі (пріоритету). Якщо заходи не відповідають поставленим цілям і їх результати негативі, індекс дорівнює 0. Джерело: «Оцінки виконання Плану дій Україна-ЄС протягом 2005-2006 рр.», Національна безпека і оборона, № 5(89) 2007 р., Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Докладний опис методики оцінки виконання Плану дій Україна-ЄС наведено у № 2(86) вищезгаданого журналу за 2007 рік.

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

контактів” повинна заохочувати розвиток співпраці між членами громадянського суспільства всередині ЄС та поза його межами. У ПД розвиток людських ресурсів був виділений як істотний чинник досягнення таких цілей, як підвищення конкурентоспроможності, соціальне залучення та активне громадянство. Заохочувалися також заходи у сфері громадського здоров’я щодо покращення стану здоров’я населення. Крім того, через ЄПС та відповідний ПД чітко робився наголос на таких заходах, як поступове наближення до стандартів і норм ЄС шляхом спрощення візового режиму та доступу до програм ЄС, зокрема щодо обмінів у сфері освіти та науки, а також у сфері культурного та аудіовізуального співробітництва.13 Прогрес оцінювався на основі цілей, визначених у ПД, та за докладним переліком показників ходу виконання. Фактично, кожний рік, починаючи з 2005 року, уряд України ухвалював Заходи щодо виконання Плану дій Україна-ЄС.14 У цих заходах зазначалися показники, яких треба було досягнути, та дії, які треба було виконати у наступному році, надаючи можливість проведення щорічної оцінки виконання Плану дій. З точки зору людського розвитку найбільш значущими частинами ПД Україна-ЄС є ті, що стосуються політичної реформи й економічної та соціальної політики. Обстеження показують, що

прогрес України в цих галузях слід істотно покращити. У табл. 2.1 наведено оцінку виконання Плану дій в вищезгаданих сферах. Прогрес у сприянні демократичному врядуванню.15 У Плані дій також був визначений ряд пріоритетів, серед яких - чотири пріоритети, пов’язані з питанням демократичного врядування: • Подальше посилення стабільності та ефективності органів, що забезпечують демократію та верховенство права. • Забезпечення демократичного проведення виборів в Україні. • Забезпечення поваги до свободи засобів масової інформації та свободи слова. • Поступове наближення законодавства, норм і стандартів України до законодавства, норм і стандартів ЄС, подальше посилення дієздатності адміністративних та судових органів. За Планом дій Україна взяла чіткі зобов’язання «продовжувати внутрішні перетворення на основі зміцнення демократії, верховенства права, поваги до прав людини, принципу розподілу влади та незалежності суду, демократичних виборів відповідно до норм і стандартів ОБСЄ та Ради Європи (політичний плюралізм, свобода слова та ЗМІ, повага до прав осіб, які належать до

14 Заходи зазвичай затверджуються Розпорядженнями Кабінету Міністрів (№ 117 у 2005 році, № 243 у 2006 році, № 238 у 2007 році). 15 Див. http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/action_plans/ukraine_enp_ap_final_en.pdf 16 Див. Повідомлення Європейської Комісії за грудень 2006 р. «Про зміцнення Європейської політики сусідства», яке супроводжувалося звітами по окремих країнах.

Резюме оцінки процесу Європейської інтеграції України відносно принципів демократичного врядування та прав людини

Табл. 2.2. Цілі та зобов’язання

Висновки

Вибори у березні 2006 року відповідно до зобов’язань перед ОБСЄ та Радою Європи

Вибори проведені «здебільшого» відповідно до зобов’язань перед ОБСЄ та Радою Європи, а також до інших міжнародних стандартів демократичних виборів.

Позитивний порівняно з кампаніями 2002 та 2004 років.

Рекомендації Венеціанської комісії щодо імперативного мандату, узгодженості відносин між президентом, урядом і парламентом

У вересні 2005 році набрали чинності Кодекс адміністративного судочинства та новий Цивільний процесуальний кодекс. Інші рекомендації здебільшого не виконані.

Здебільшого прогресу немає.

Боротьба проти корупції

Членство в Групі держав Ради Європи проти корупції (GRECO), переглянута антикорупційна стратегія та проект закону про державну службу в органах виконавчої влади.

Деякий прогрес за результатами.

Права людини та основні свободи

Ратифіковано Протоколи 12 і 14 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Законодавство про компенсацію жертвам насильницьких злочинів – не прийнято. Викорінення практики застосування «темників». Введення в дію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Зміни у законодавстві, які кваліфікують катування з боку працівників правоохоронних органів кримінальним злочином. Погане поводження з боку міліції все ще дуже поширено. Вислання 10 узбецьких біженців порушило питання про недотримання Женевської конвенції 1951 року про статус біженців.

Значний прогрес, хоча деякі проблеми вирішені не повністю.

Належне врядування через ефективне державне управління

Державне управління все ще не функціонує як система з чітким конституційним статусом, на яку покладено забезпечення цілісності держави, захист законності та яка має визнану роль у формулюванні та реалізації політики.

Немає прогресу. Деякі позитивні тенденції нівелюються невдачами.

Джерело: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/sec06_1505-2_en.pdf

Прогрес

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

національних меншин, недискримінація за ознакою статі та політичної, релігійної та етнічної приналежності)». Загалом у сфері демократичного врядування Україна взяла за ПД 30 конкретних зобов’язань. В останні роки для України були проведені дві оцінки, що стосувалися проблематики належного врядування; інформація про них наведена у табл. 2.2. Європейська Комісія у грудні 2006 року підготувала звіт про досягнутий прогрес в рамках ЄПС.16 Головні висновки полягали в тому, що Україні ще потрібно виконати свої зобов’язання щодо чіткого розмежування повноважень та обов’язків між президентом, урядом і парламентом. Необхідно також було обмежити повноваження прокуратури та унеможливити використання її у внутрішньополітичних суперечках. Другу, менш офіційну оцінку, провела програма «Сігма» Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР)17 на запит українського уряду про проведення оцінки системи державного управління в Україні. «Сігма» провела оцінку в тих самих рамках і за тією ж методологією, що й у країнах-кандидатах на вступ до ЄС,18 і подала звіт у березні 2006 року. Вона провела аналіз систем управління та інституціональних механізмів, які визначають функціонування адміністрації в Україні. Проведений спеціалістами програми «Сігма» аналіз полягав у оцінці врядування, яка охоплювала наступні сфери: система формування політики, адміністративно-правова основа, управління людськими ресурсами, система управління державними видатками, державний внутрішній фінансовий контроль, система державних закупівель і зовнішній аудит. Кількісні (вимірювані) показники у цій оцінці не застосовувалися. «Сігма», однак, провела комплексний аналіз кожної з цих сфер і доповнила його пакетом конкретних рекомендацій щодо реформування. Із семи охоплених сфер чотири стосувалися інституціональної цілісності державних процесів. Це прямо корелювало з антикорупційними вимогами, передбаченими як ООН, так і ЄС, а також групою інших установ і міжнародних організацій, у тому числі ОЕСР, Світовим банком та МВФ. Оцінка також була пов’язана з двома показниками корупції, представленими на мал. 1.6 та 1.7 у Главі 1. Інші три сфери, охоплені аналізом «Сігма», стосувалися верховенства права та ефективного адміністрування через управління людськими ресурсами та процесами. Найбільш значущі висновки, подані у звіті експертів «Сігма», полягали у наступному: (і) врядування в Україні продовжувало функціонувати за успадкованими моделями організації, практики та мислення; (іі) сформовані інституції, які є стабільними та стійкими до змін у соціологічному сенсі; (ііі) їх неможливо модифікувати самими лише правовими змінами. «Сігма» також дійшла висновку про те, що «державне управління все ще не функціонує як система з чітким конституційним статусом, на яку покладено забезпечення цілісності держави, захист законності та яка має визнану роль у формулюванні та реалізації політики.»20 Деякі позитивні тенденції, виявлені у ході аналізу, проведеного програмою «Сігма», такі як зміцнення систем фінансового управління та контролю й розвиток адміністративних судів, нівелюються невдачами в інших сферах або не повністю

запроваджені чи приведені в дію. Головна рекомендація програми «Сігма» - досягти консенсусу щодо сталої та стабільної системи врядування, функціонуючої за європейськими стандартами, яка потім має бути закріплена у Конституції та інших правових і адміністративних механізмах. Пріоритети ЄПС в Україні та порядок денний європейської інтеграції. Чи допоможе ЄПС Україні забезпечити європейську інтеграцію? Чи надасть вона достатній простір для реалізації порядку денного європейської інтеграції? Чи є вона ефективною базою для виконання критеріїв членства у ЄС, не враховуючи питання політичної волі? Щоб допомогти відповісти на ці запитання, корисно буде порівняти цілі порядку денного європейської інтеграції з політичними, економічними та соціальними пріоритетами й цілями ЄПС, відображеними у Плані дій Україна-ЄС 2005 року (та зазначеними в останній графі Додатку 16). По-перше, політичний порядок денний ЄПС значною мірою співпадає з політичною частиною порядку денного європейської інтеграції. Це пояснюється тим, що обидві концепції передбачають відданість ЄС та сусідніх країн спільним цінностям демократії, верховенства права, поваги до прав людини й основних свобод, а також зміцненню інститутів, які гарантують ці цінності. По-друге, економічний порядок денний ЄПС, зокрема, поглиблення економічної інтеграції та законодавче й регуляторне зближення з ЄС, також у принципі ідентичний порядку денному європейської інтеграції. Головна проблема, яка ускладнює виконання економічного порядку денного, тут полягає у недостатній фінансовій та технічній допомозі з боку ЄС у рамках ЄПС для сприяння країнам у виконанні вимог регуляторного наближення. Цей дефіцит фінансування значно вповільнює темпи виконання економічної частини ЄПС. ЄС потрібно істотно збільшити фінансову й технічну допомогу Україні з метою досягнення цих цілей. По-третє, ЄПС не забезпечує підгрунтя для сприяння програмі соціального залучення. У Плані дій Україна-ЄС схвалена загальна ідея зміцнення діалогу та співробітництва з питань зайнятості та соціальної політики і запровадження ефективних заходів щодо створення робочих місць і скорочення бідності. Ці заходи були спрямовані на забезпечення значного зменшення кількості осіб, доходи яких знаходиться за межею бідності, та зміцнення соціального залучення, включаючи стабільні системи освіти, охорони здоров’я та інші соціальні послуги, доступні для всіх. Проте, у ПД не було передбачено конкретних заходів, спрямованих на досягнення цих цілей. Серед причин цього було, в першу чергу, те, що з самого початку головна мета ЄПС полягала у формуванні основи для співпраці між ЄС і сусідніми країнами, тому інші питання залишались поза увагою По-друге, порядок денний соціального залучення, вочевидь, вимагає колосальних фінансових асигнувань і за своєю природою потребує багато часу. Ані ЄС після двох останніх розширень, ані бідніші сусідні країни не можуть дозволити собі виділяти такі величезні ресурси, що необхідні для прийняття цього порядку денного. По-третє, у процесі європейської інтеграції соціальне залучення та соціальна політика майже виключно

17 «Сігма» - спільна ініціатива ОЕСР і ЄС, фінансована здебільшого ЄС. 18 Див. http://www.sigmaweb.org/dataoecd/46/63/37127312.pdf 19 Редакторські вказівки з боку держави засобам масової інформації щодо того, як слід подавати новини. 20 Див. http://www.sigmaweb.org/dataoecd/46/63/37127312.pdf

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

входять до компетенції національних держав. Більшість бюджетних видатків, пов’язаних із соціальним залученням, здійснюються з національних бюджетів країн-членів ЄС. Для нових членів ЄС передвступна допомога з боку ЄС відіграла певну роль в активізації трансформацій, але становила практично мінімальні обсяги порівняно з загальними видатками, пов’язаними з соціальним забезпеченням, підвищенням зайнятості та соціальним залученням. Враховуючи величезний розрив у економічному розвитку та життєвому рівні між новими країнами-членами ЄС і потенційними країнами-кандидатами, навряд чи ЄС почне виділяти ресурси заради дієвішої підтримки цього порядку денного в рамках ЄПС у найближчому майбутньому. З цієї причини першорядний інтерес ЄС і, отже, стрижень ЄПС наразі зосереджений на підвищенні безпеки ЄС через послаблення загроз політичній та економічній безпеці, що походять від реальної чи потенційної політичної та економічної нестабільності у країнах-сусідах Союзу.

2.4. Європейські інтеграційні механізми поза рамками ЄС Інституціональні та політичні перешкоди означають, що подальше розширення ЄС після вступу Туреччини та країн колишньої Югославії (які вже ведуть переговори про вступ) наразі не стоїть на найближчому порядку денному. Водночас, ряд інших європейських країн прагнуть стати членами ЄС у майбутньому. Україна, Молдова та Грузія чітко заявили про свої європейські устремління та здійснюють національні стратегії реформ у відповідності до порядку денного європейської інтеграції. Через цю причину варто подивитися, чи могли б інші форми європейського співробітництва – і якою мірою – допомогти потенційним кандидатам реалізувати свої прагнення щодо інтеграції до ЄС. Це стосується, зокрема, Ради Європи та Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) у політичному та соціальному аспектах, а також Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) – в економічному аспекті. Рада Європи та ОБСЄ є міжурядовими, радше ніж наднаціональними організаціями, тому вони, строго кажучи, не є європейськими інтеграційними проектами. Вони спрямовані на зближення політики країн-членів шляхом забезпечення дотримання спільних стандартів, але, як правило, в них немає повноважень для того, щоб примусити країни-члени виконувати відповідні програми. Тим не менш, Україна здатна досягти прогресу в своєму європейському виборі завдяки повному дотриманню стандартів Ради Європи та ОБСЄ. Україна вступила до Ради Європи у 1995 році, а до ОБСЄ – у 1992-му; хоча вона не є членом ЄАВТ, вона могла б вступити до цієї організації в разі успішного створення зони вільної торгівлі з ЄС і ефективного наближення свого економічного законодавства й нормативних актів із законодавством ЄС. Цей процес уже йде через виконання ЄПС (вигоди для України угоди про вільну торгівлю з ЄС висвітлені у вставці 3.1). У решті цього розділу стисло оглянуті головні цілі трьох вищезгаданих організацій та оцінюється внесок, який вони можуть зробити в надання Україні допомоги у досягненні цілей її європейської інтеграції. Докладна інформація про Раду Європи, ОБСЄ та ЄАВТ наведена у Додатку 18.

Рада Європи. Рада Європи заснована у 1949 році для реалізації широкого спектру цілей, зокрема зміцнення демократичної стабільності в Європі, захисту прав людини, сприяння культурній самобутності та розмаїттю Європи. Як результат, вона має програму діяльності, що охоплює такі сфери, як права людини, свобода засобів масової інформації, правове співробітництво, охорона здоров’я, освіта, захист довкілля та регіональне планування. Результатом великої проробленої роботи став масив спільних цінностей, які нині закріплені приблизно у 190 конвенціях і понад 1000 рекомендаціях. У 1961 році Рада прийняла Соціальну хартію, яка була переглянута у 1996 році й у якій сформульовані соціальні права та свободи, особливо в таких сферах, як житло, освіта, зайнятість, соціальний захист і запобігання дискримінації. У 2004 році Рада ухвалила Стратегію соціальної згуртованості,21 яку вона визначила як здатність суспільства забезпечувати добробут усіх його членів, зводячи до мінімуму диспропорції та уникаючи поляризації. Держава є головним гарантом забезпечення соціальної згуртованості через створення дієвої системи соціального захисту, сприяння рівному доступу всіх членів суспільства до житла, охорони здоров’я та освіти й забезпечення використання вигод економічного розвитку для досягнення цілей соціальної згуртованості. Для вимірювання прогресу в сфері соціальної згуртованості Рада Європи застосовує систему показників. Ключові показники соціальної згуртованості розділені на чотири основні групи: (і) справедливість у користуванні правами; (іі) гідність/визнання; (ііі) самостійність / професійний, сімейний та особистий розвиток; (iv) участь / відданість. Уся ця система окреслена нижче у таблиці. Відносини між Україною та Радою Європи. Після приєднання до Ради Європи Україна зобов’язалася реформувати своє законодавство відповідно до стандартів Ради. До середини 2007 року Україна підписала й ратифікувала 52 правові інструменти Ради. Проте їй усе ще треба забезпечити відповідність нормам у таких сферах, як діяльність прокуратури, прийняття законодавства, що регламентує повноваження та функціонування окремих гілок влади, а також судова реформа. Ці сфери необхідно перебудувати, виходячи з рекомендацій Венеціанської комісії. Україні також потрібно прийняти новий кримінальнопроцесуальний кодекс. Нинішні взаємини між Україною та Радою Європи регламентуються трирічним Планом дій для співробітництва, затвердженим Комітетом міністрів Ради Європи у червні 2005 року з метою надання Україні підтримки у виконанні її зобов’язань як держави-члена Ради Європи, розширення співпраці між Україною та європейськими інституціями, заохочення наближення українського законодавства до європейських норм у сфері дотримання прав людини, демократії та верховенства права. Цей План дій замінив П’яту спільну програму співробітництва між Радою Європи та Європейською Комісією, яка також була спрямована на зміцнення демократичної стабільності в Україні. План дій включає наступні пріоритетні сфери: (і) розроблення стратегії конституційної реформи в Україні з метою забезпечення належного балансу між гілками влади; (іі) наближення українського законодавства до європейських норм у таких сферах, як вибори, діяльність НУО, імплементація конвенцій Ради Європи та норм Європейської конвенції про права людини; (ііі) зміцнення

21 Див. A New Strategy for Social Cohesion, Council of Europe, Strasbourg, October 2004, http://www.coe.int/t/dg3/socialpolicies/socialcohesiondev/source/RevisedStrategy_en.pdf

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Табл. 2.3. Компоненти

Процеси, що вимірюються

Справедливість у користуванні правами

Гідність / визнання

Головний показник Західна Європа

Центральна та Східна Європа

Справедливість у доходах

Нерівність у розподілі доходів

Справедливість у доступі до роботи

Рівень тривалого безробіття

Справедливість в охороні здоров’я

Очікувана тривалість життя при народженні

Справедливість у житлі

Частка бездомних у загальній чисельності населення

Гендер: рівні можливості

Передбачення керівних обов’язків для жінок

Культурне та етнічне походження: рівні можливості

Етнічні чи релігійні гетто

Вік: гідність літніх людей

Літні люди, які отримують мінімальну допомогу по старості

Достатність доходів

Частка домогосподарств із надмірною заборгованістю

Освітня достатність

Відсоток відсіву в мінімальному віці випускника середньої школи без кваліфікації

Соціальна мобільність

Здатність дітей з неблагополучних соціальних груп встигати у школі

Участь у виборах

Участь 18-34-річних осіб у виборах

Відданість місцевих органів влади

Частка бюджету, виділена на соціальні питання

8 Самостійність / професійний, сімейний та особистий розвиток

2. Дія (колективна відповідальність)

Працівники з вадами у державному та приватному секторах

Відданість гро-

Частка робочих місць у добровільному

мадян

секторі

Відданість сімей

Кількість літніх людей, які живуть із своїми сім’ями

Довіра

Довіра до державних установ

Втрата соціальних зв’язків

Кількість самогубств

Спільні знання

Обізнаність із правами людини та право на правосуддя

Сприйняття / задоволеність

Суб’єктивне сприйняття стану здоров’я

14 Участь / відданість

3. Основні складові життя

Частка домогосподарств, які знаходяться за межею бідності, хоча обидва батьки працюють

Відданість корпоративного сектора

Толерантність і 20 Кількість убивств повага Source: http://www.coe.int/t/dg3/socialpolicies/socialcohesiondev/indicators_en.asp

- Середня невідшкодована частка витрат на консультацію лікаря загального профілю - Частка осіб, не охоплених соціальним забезпеченням

Чисельність населення, що не має доступу до якісного житла

1. Ситуації 7

Інші можливі показники

Показники соціальної згуртованості, що використовуються Радою Європи

Вимушена неповна зайнятість

- Літні люди без пенсії із внесків - Розрив між мінімальним розміром соціальної допомоги та порогом бідності Відсоткова частка населення, яка отримує мінімальний гарантований дохід Діти, які працюють до досягнення встановленого законом мінімального віку випускника середньої школи

- Працівники з вадами у державному та приватному секторах - Зайнятість на фіксований термін / постійна зайнятість

- Частка покинутих дітей - Індекс корупції

- Частка засуджених осіб або ув’язнених на 1000 жителів - Почуття безпеки

Джерело: http://www.coe.int/t/dg3/ socialpolicies/socialcohesiondev/ indicators_en.asp

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

верховенства права шляхом реформи судової системи, пенітенціарної системи та прокуратури; (iv) захист і повага до прав людини з метою забезпечення імплементації Європейської конвенції про права людини на національному рівні, що вимагає підготовки працівників прокуратури, суддів і адвокатів; (v) свобода засобів масової інформації; (vi) боротьба проти корупції та організованої злочинності; (vii) боротьба проти торгівлі людьми; (viii) допомога у підготовці парламентських виборів; (ix) розвиток місцевого самоврядування; (x) підготовка молодих державних службовців; (xi) міжкультурний та міжрелігійний діалог через освіту; (xii) підтримка громадянського суспільства. У Плані дій також передбачені положення про експертну допомогу в розробленні законопроекту про культурну автономію національних меншин в Україні, навчання з питань гендерної рівності, емансипацію жінок, соціальний захист літніх людей, захист біженців і транскордонне співробітництво. Організація з безпеки та співробітництва в Європі. ОБСЄ була заснована у 1975 році (як Конференція з безпеки та співробітництва в Європі) після прийняття Гельсінського заключного акту 1975 року. Її головною метою було стати форумом для обговорення питань безпеки в Європі, причому не лише у політичній, а й у економічній та гуманітарній сферах. Події у Європі за останні 30 років, зокрема нові економічні та екологічні виклики, спонукали ОБСЄ у 2003 році запровадити нову Стратегію в галузі економічного та екологічного виміру. У стратегії був визначений ряд широких сфер, де потрібні дії для пом’якшення потенційних загроз. Вони включали не лише сприяння економічному співробітництву, а й наголошували на важливості інституційного розвитку та сприянні належному врядуванню й боротьбі з корупцією. ОБСЄ надає особливого значення правам людини, демократії та верховенству права. Прогрес у виконанні зобов’язань із прав людини відстежується Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ), яке також підтримує демократію через систему направлення спостерігачів з метою забезпечення проведення виборів у країнах-учасницях у чесний і прозорий спосіб. Європейська асоціація вільної торгівлі. ЄАВТ була заснована у 1960 році для сприяння вільній торгівлі між 10 країнами. Проте, внаслідок розширення ЄС наразі до ЄАВТ входять лише чотири члени – Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія. У 1994 році набрала чинності Угода про Європейську економічну зону між трьома країнами ЄАВТ і ЄС, яка забезпечує вільне пересування товарів, послуг, капіталу та людей в Європейській економічній зоні (яка зараз охоплює 30 країн). Європейські проекти співробітництва та порядок денний людського розвитку. Нагальні регіональні та глобальні проблеми, такі як викорінення бідності, старіння населення, погіршення стану здоров’я та довкілля, дотримання прав людини і основних свобод, зміцнення демократичних інститутів, верховенство права, тероризм, організована злочинність і

нелегальна міграція, вимагають тісної, активної взаємодії та співпраці між ЄС, Радою Європи, ОБСЄ та ЄАВТ. Сучасні виклики є багатовимірними; всі вони пов’язані один з одним і тому є взаємозалежними. Одним з найкращих прикладів такого співробітництва є співпраця між Радою Європи, ЄС та ОБСЄ. У травні 2007 року Рада Європи та ЄС підписали Меморандум про взаєморозуміння для зміцнення своїх взаємин у всіх сферах, що становлять спільний інтерес: це, зокрема, сприяння плюралістичній демократії та її захист, повага до прав людини та основних свобод, верховенство права, політичне та правове співробітництво, демократія та належне врядування; демократична стабільність; міжкультурний діалог і культурне розмаїття; освіта, молодь і сприяння міжлюдським контактам; соціальна згуртованість, у тому числі через спільні програми та співпрацю зі спеціалізованими органами Ради Європи, такими як Венеціанська комісія, Комітет з питань запобігання тортурам, Група держав проти корупції, Європейська комісія проти расизму та нетерпимості, Комісар із прав людини, Європейська комісія з ефективності судочинства. Глибше співробітництво має грунтуватися на існуючому досвіді та відповідних порівняльних перевагах згаданих організацій, з метою уникнення дублювання та сприяння синергізму між Радою Європи та ЄС. Сторони Меморандуму погодилися, що Рада Європи залишиться орієнтиром у галузі прав людини, верховенства права та демократії в Європі, а також загальноєвропейською «бібліотекою» прав людини.22 У цьому контексті відповідні норми Ради Європи цитуються як посилання у документах ЄС. Рішення та висновки моніторингових структур Ради Європи повинні враховуватися установами ЄС, де це доречно. Сторони передбачили намір зблизити законодавство Ради Європи та ЄС у сферах, які становлять спільний інтерес. Ураховуючи загальну мету сприяння та зміцнення демократичної стабільності в Європі, Рада Європи та ЄС погодилися активізувати спільні зусилля в напрямку розширення загальноєвропейських відносин. Це мало включати подальшу співпрацю в країнах, які беруть участь у ЄПС або у процесі розширення, з належним урахуванням конкретних повноважень обох інституцій та при дотриманні країнами-членами Ради Європи своїх зобов’язань і обов’язків. У сфері соціальної згуртованості Рада Європи та ЄС співпрацюють на основі Соціальної хартії Ради Європи та відповідних політичних заходів ЄС, підтримуючи зусилля країнчленів із обміну сумлінною практикою соціальної згуртованості та солідарності – зокрема, у боротьбі проти насильства, бідності та ізоляції, а також у захисті вразливих груп – із розроблення ефективнішої політики в цій сфері. Рада Європи також посилює співробітництво з ОБСЄ. На Варшавському саміті Ради Європи у травні 2005 року було затверджено декларацію про співробітництво між двома організаціями. Сторони ще раз підкреслили своє бажання покращувати координацію та розвивати співпрацю в сферах, що становлять спільний інтерес, починаючи з боротьби з тероризмом, захисту прав національних меншин, боротьби з торгівлею людьми і

22 15 лютого 2007 року Рада створила Агентство Європейського Союзу з основних прав (АОП; Регламент (СЕ) № 168/2007). Агентство почало працювати 1 березня 2007 року. Воно замінило Європейський центр із моніторингу расизму та ксенофобії (ЄЦМРК) і використовує у своїй діяльності результати його роботи. АОП виконує три ключові функції: 1) збирання інформації та даних; 2) надання консультацій Європейському Союзу та державам-членам ЄС; 3) сприяння діалогу з громадянським суспільством для підвищення рівня обізнаності громадськості із основними правами. Шляхом створення АОП ЄС підсилив правозахисний компонент порядку денного європейської інтеграції. Водночас, щоб уникнути дублювання діяльності та забезпечити взаємодоповнюваність, Агентство має координувати свою діяльність з агентствами Ради Європи й робити внесок у діяльність Ради Європи. Агентство повинно співпрацювати з країнами-членами ЄС, національними правозахисними установами країн-членів ЄС, громадянським суспільством, ОБСЄ та органами ООН у сфері прав людини.

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

закінчуючи сприянням терпимості та недискримінації. Ці приклади говорять про те, що порядок денний європейської інтеграції, у його політичному та економічному вимірах, також підтримується через інші європейські проекти співробітництва, такі як Рада Європи, ОБСЄ чи ЄАВТ. Проте, найважливіший вимір порядку денного європейської інтеграції – соціальний вимір, що є найближчим до пересічних громадян, – має для цих трьох організацій доволі декларативний характер. Фактично лише Рада Європи почала діяльність у цій сфері, але їй бракує ресурсів для вжиття відповідних заходів. Це залишає ЄС єдиним європейським проектом, який по-справжньому охопив соціальний порядок денний та має достатні ресурси для його виконання.

2.5. Децентралізація влади: точка зору ЄС Щоб досягти своєї мети та зрештою вступити до ЄС, Україна повинна, поряд із багатьма основоположними соціальними, економічними та політичними змінами, забезпечити децентралізацію управління та стимулювати регіональний і місцевий розвиток. Це означає виконання ряду європейських вимог і рекомендацій стосовно розширення прав і повноважень місцевого населення, зокрема, надання йому ширших повноважень для вирішення своїх повсякденних проблем і задоволення своїх поточних потреб. Увага приділятиметься сферам, які ще не охоплені достатньою мірою українським законодавством або існуючими в Україні політичними та інституціональними механізмами. Основні вимоги для будь-якої країни, що бажає вступити до ЄС, включені до Копенгагенських критеріїв. Проте, у цьому контексті ці критерії є доволі загальними. Конкретніші вимоги визначені в інших європейських документах, зокрема у Європейській хартії місцевого самоврядування, прийнятій у 1985 році та згодом повністю схваленій ЄС. Український парламент ратифікував цей документ без застережень 15 липня 1997 року. Багато з положень Хартії вже включені до українського законодавства, однак потрібно ще багато зробити для досягнення повної відповідності цьому документу. Європейська хартія місцевого самоврядування визнає органи місцевого самоврядування підвалиною будь-якої демократичної системи та підтверджує право громадян на участь в управлінні державними справами як один із демократичних принципів, які поділяються всіма державами-членами Ради Європи. У Хартії також відзначено, що це право безпосередньо слід здійснювати саме на місцевому рівні. Надання реальних повноважень органам місцевого самоврядування розширює їхню підзвітність і тому забезпечує ефективне та близьке до громадянина державне управління. Отже, місцеве самоврядування вважається важливим фактором у розбудові Європи на принципах демократії та децентралізації влади. Згідно зі статтею 3 Хартії, місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Ключові слова у цьому визначенні – «право» та «спроможність». Хартія зауважує, що право регулювання суспільних справ здійснюється органами місцевого самоврядування в формі рад або зборів, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі

прямого, рівного, загального виборчого права. Ці ради та збори можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Водночас, Хартія не встановлює обмежень на здійснення цього права зборами громадян, референдумами або будь-якою іншою формою прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом. Спроможність органів місцевого самоврядування управляти суспільними справами сильно залежить від фінансування. Тому в Хартії прямо передбачено, що обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування повинен відповідати функціям, передбаченим конституцією або законом. Згідно з Хартією, фінансові системи, які складають підгрунтя ресурсів органів місцевого самоврядування, повинні мати достатньо диверсифікований та підвищувальний характер для того, щоб ці органи могли покривати витрати на виконання їхніх завдань. Це особливо важливо в Україні, враховуючи, що органи місцевого самоврядування великою мірою відповідають за надання послуг, пов’язаних із людським розвитком. Ресурси, що виділяються в Україні на такі цілі, недостатні, а це означає, що відповідні положення Європейської хартії не виконуються. Щоб звести до мінімуму диспропорції у фінансуванні різних функцій органів місцевого самоврядування, Хартія передбачає, що слабкіші у фінансовому відношенні регіони повинні захищатися адекватними механізмами фінансового вирівнювання або еквівалентними заходами. Вони призначені для подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування окремих регіонів порівняно з їхніми фінансовими зобов’язаннями. Крім того, Хартія вимагає, щоб такі механізми й заходи вирівнювання не обмежували повноваження, які органи місцевого самоврядування здійснюють у межах їхньої власної компетенції. Органи місцевого самоврядування повинні також відповідним чином інформуватися про порядок виділення їм перерозподілених ресурсів. В Україні успішно запроваджена система вирівнювання, але вона має багато недоліків, і органи місцевого самоврядування не мають голосу при визначенні порядку її функціонування. Європейська хартія місцевого самоврядування також містить положення, згідно з яким органи місцевого самоврядування мають право, здійснюючи свої повноваження, співпрацювати та в межах своїх законних повноважень створювати консорціуми з іншими органами місцевого самоврядування для виконання завдань, що становлять спільний інтерес. Це дозволило б їм ліквідувати дефіцит ресурсів, але в Україні такі спільні ініціативи на практиці також жорстко обмежені (див. розділ 1.5 Глави 1). Європейські ідеї зміцнення місцевої демократії за широкої участі населення та покращення надання суспільних послуг не обмежуються Європейською хартією місцевого самоврядування. В останній чверті 20-го століття Європа стала свідком тенденції регіоналізації, тобто встановлення проміжного рівня управління між національним урядом і органами місцевого самоуправління та передачі деяких урядових функцій регіональним органам за принципом субсидіарності, який є наріжним каменем місцевого самоврядування. Багато країн запровадили регіональні органи врядування у своїх адміністративних структурах, делегуючи їм певні повноваження й надаючи кошти для виконання ними делегованих завдань. Поступове запровадження органів регіонального самоврядування призвело до розробки проекту Європейської хартії регіонального самоврядування. Проте, відсутність ясності щодо регіонального самоврядування та джерел його фінансування, а також нечіткий розподіл

ГЛАВА 2. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК І ПОРЯДОК ДЕННИЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

повноважень між регіональним та місцевими органами самоврядування завели прийняття цього документа в глухий кут. Поки що регіоналізація відбувалася в Європі без погодженого документа, який би визначав її підвалини та окреслював її головні особливості. Головна ідея, що лежить в основі понять місцевого та регіонального самоврядування, полягає в забезпеченні надання суспільних послуг на рівні, якомога ближчому до громадян. Ураховуючи, що суспільні послуги включають масив послуг, пов’язаних із людським розвитком, доречною є Резолюція Ради Європи «Про роль органів місцевого та регіонального самоврядування в наданні місцевих соціальних послуг», прийнята на Стамбульській конференції міністрів у квітні 2000 року. У цій резолюції закладені принципи, на яких повинно грунтуватися надання таких послуг. Ці принципи поділені на чотири основні категорії: • принципи щодо ролі та обов’язків різних рівнів управління у секторі соціальних послуг; • принципи щодо покращення якості та ефективності місцевих соціальних послуг; • принципи щодо співробітництва й координації між різними відомствами місцевого та регіонального самоврядування, а також між урядовим сектором, з одного боку, та приватним і громадським секторами (громадськими організаціями та НУО), з іншого боку; • принципи щодо розширення ролі місцевих соціальних послуг у боротьбі з соціальною ізоляцією. Зокрема, один із принципів щодо ролі та обов’язків різних рівнів управління у секторі соціальних послуг передбачає, що визначення ролі кожного рівня управління повинно враховувати наступні фактори: • близькість послуг до користувачів; • повноваження органу, відповідального за надання послуги, та адаптацію її до потреб і обставин (гнучкість); • якість, дієвість, ефективність і економічність у наданні послуг; • взаємодоповнюваність у діях державних органів. Слід зазначити, що дотепер Україна запровадила ці принципи лише частково. Гнучкість, наприклад, усе ще залишається доволі обмеженою, а вимога про якість, дієвість, ефективність і економічність далека від повного виконання. Крім того, принцип, згідно з яким передача повноважень органам місцевого чи регіонального самоврядування повинна супроводжуватися відповідною передачею фінансових та інших ресурсів, в Україні не дотримується. Як результат, Україна страждає хронічним недофінансуванням ряду послуг, які стосуються людського розвитку, і це частково пояснює доволі низький рейтинг України у досягненні цілей людського розвитку. Україна дотепер не скористалася можливостями, які

надає децентралізація управління, незважаючи на ту видатну роль, яку децентралізація відіграє у європейській інтеграції та зобов’язання, узяті Україною із прийняттям Європейської хартії місцевого самоврядування. Децентралізація влади могла би бути корисною для людського розвитку, незалежно від того, чи обумовлена вона порядком денним людського розвитку, прийнятим Україною, вимогами Резолюції Ради Європи, чи порядком денним європейської інтеграції. Зрештою, те, з якою мотивацією буде замінена успадкована від Радянського Союзу адміністративно-територіальна система справжньою децентралізацією управління - під прапором порядку денного людського розвитку, на виконання Європейської хартії місцевого самоврядування, чи ж грунтуючись на обох концепціях,- є менш важливим, аніж сам процес послідовної децентралізації управління.

2.6. Висновки У цій главі розглянуто питання про те, як концепції людського розвитку, ЦРТ і соціального залучення корелюють з системою цінностей, яка лежить в основі ЄС. Як крок до відповіді на це запитання, розроблено контрольний перелік основних політичних, економічних критеріїв і критеріїв соціального залучення. Це показує не лише далекосяжний характер реформ, яких потребує європейська інтеграція, а й зв’язки між людським розвитком, ЦРТ і соціальним залученням та європейською інтеграцією. Розглянуто основні аспекти ЄПС і, зокрема, Плану дій УкраїнаЄС на період 2005-2007 рр., у тому числі оцінки прогресу в сфері людського розвитку та демократичного врядування. Висновок: існує значний збіг між політичними та економічними цілями ЄПС і порядком денним європейської інтеграції. Проте, фінансова й технічна допомога в рамках ЄПС недостатня для того, щоб країни могли забезпечити регуляторне зближення. Крім того, у плані дій України немає конкретних заходів, які дозволили б Україні досягти деяких із цілей соціальної політики. Рада Європи, ОБСЄ та ЄАВТ також є важливими інституціями в тому, що вони надають засоби для співпраці й, отже, є частиною порядку денного європейської інтеграції. Україна є членом і Ради Європи, і ОБСЄ. З цих трьох організацій Рада Європи має найбільшу соціальну програму, яка сфокусована на соціальній згуртованості. Україна має План дій для співробітництва з Радою Європи, покликаний стимулювати наближення українського законодавства до європейських норм у сфері прав людини, демократії та верховенства права. Однак, якщо мова йде про сприяння соціальним питанням, то ЄС є головною організацією, частково завдяки своєму соціальному порядку денному, але й завдяки тому, що має ресурси для здійснення змін.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

ГЛАВА 3 ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ Людський розвиток грунтується на одних і тих самих міжнародних підходах, отже європейську інтеграцію та людський розвиток можна вважати паралельними порядками денними. Використання ЄПС для здійснення європейської інтеграції також забезпечує розвиток в сферах стратегічного планування, конструктивної участі громадянського суспільства та розбудови спроможності державного управління,- а всі вони є невід’ємними складниками людського розвитку. 3.1. Людський розвиток і порядок денний європейської інтеграції Взаємодоповнюваність між вимогами ЄС щодо соціального залучення та порядком денним людського розвитку. ВВимоги ЄС щодо соціального залучення та національні пріоритети людського розвитку/ Цілей розвитку тисячоліття (ЛР/ЦРТ) стосуються схожих питань і проблем, які є вирішальними для українського суспільства, – покращення добробуту людей на шляху сталого розвитку. Різниця полягає у політичних основах. Порядок денний соціального залучення (СЗ), із власним набором показників, сформульований у рамках середовища ЄС, тоді як порядок денний ЛР/ЦРТ установлений у рамках ООН, однак із зобов’язаннями, узгодженими на національному рівні. Втім, результат обох порядків денних аналогічний – більш інтегровані суспільства та кращі умови для людського розвитку.1 Тут важливе тлумачення людського розвитку. Його часто зводять до трьох компонентів індексу людського розвитку (ІЛР), які відображують тільки ті аспекти ЛР, які можна напевне виміряти, якщо виходити за межі ВВП як посередника розвитку. Повна концепція людського розвитку, як уже було показано, є складнішою та ширшою, ніж сфери ІЛР, та включає такі питання, як участь громадян, права людини, стале довкілля та особиста безпека. Усі ці аспекти відображені у парадигмі СЗ, і саме вони об’єднують дві концепції. Ширше тлумачення людського розвитку полягає в тому, що це - фактично відображення порядку денного СЗ, окреслене у дещо іншому наборі показників, які, тим не менш, є взаємодоповнювальними за характером. Дуже важливо розрізняти елементи трьох концепцій «СЗЛР-ЦРТ», позаяк лише за цієї умови можна оцінити потенціал взаємодоповнюваності. ЦРТ тісно узгоджуються з Соціальним

порядком денним ЄС. Обидва порядки денні спрямовані на сприяння людському розвитку шляхом розширення альтернатив і можливостей людей, водночас забезпечуючи, щоб усі громадяни користувалися хоча б мінімальним ступенем соціального захисту. Обидва процеси прив’язані до строків: ЦРТ необхідно досягти до 2015 року, тоді як процес соціального залучення ЄС, який реалізується в рамках відкритого методу координації, спрямований на здійснення вирішального впливу на бідність до 2010 року. Обидва процеси реалізуються в рамках національних планів дій (НПД), розрахованих на два-три роки, і в кожному випадку прогрес відстежується за рядом контрольних показників. Ці два процеси та системи також мають відмінності – але відмінності, які роблять їх взаємодоповнювальними. Людський розвиток - це концепція або, радше, філософія розвитку, яка ставить людину у центр цього процесу. Порядок денний ЦРТ, із його системою цілей, задач і показників, надає практичного виміру парадигмі людського розвитку, додаючи конкретні зобов’язання й інструменти для вимірювання прогресу в досягненні цих цілей. У порядку денному СЗ ставляться цілі (інтегровані суспільства) та визначаються показники для вимірювання прогресу в напрямку досягнення цих цілей. У збалансованому середовищі досягнення прогресу у сфері соціального залучення веде до прогресу в досягненні ЛР та ЦРТ. Це означає також, що механічне «прив’язування» до показників менш важливе, ніж відображення природи викликів. Виклики, перед якими знаходиться українське суспільство, вимагають політики, спрямованої на покращення можливостей людського розвитку, а СЗ є вдалим концептуальним підгрунтям для досягнення цих цілей. Кажучи конкретніше, Україна як країна з перехідною економікою має відносно високі рівні ВВП на душу населення, освіти, охорони здоров’я та екологічних стандартів, які дозволяють вважати, що вона майже виконала глобальні завдання ЦРТ. Проте, Україна також має конкретні проблеми, які треба розв’язувати, зокрема, великі зони бідності та вразливі громади, що не дає країні виконувати вимоги Соціальної хартії ЄС. Якби Україна виконувала лише порядок денний ЦРТ, ці виклики могли б опинитись поза увагою державної політики. Отже, порядок денний СЗ доповнює порядок денний ЦРТ. Тому, найбільш прийнятний підхід полягав би у концентрації уваги на проблемах, а не на самих показниках. Проблеми слід розробляти як частину процесу, яка, грунтуючись на загальному підході до розвитку, утворює підвалини для всіх дій та політик, зокрема тих, що спрямовані на боротьбу з бідністю та соціальною ізоляцією. Показники ЦРТ стосуються в основному завдань (і результатів) з чітко визначеними часовими

1 Зв’язки між порядком денним соціального залучення та порядками денними ЦРТ/ЛР докладно обговорені у доповіді Social inclusion and integration in Poland: an indicators-based approach, UNDP Poland and the Ministry of Labour and Social Policy, 2006, та National Millennium Development Goals: a framework for action, Europe and the CIS Regional MDG Report, 2006, http://europeandcis.undp.org/?menu=p_cms/show&content_id=EAB43C00-F203-1EE9-B6945B73B400C40F.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

рамками. Вони також дуже добре визначені кількісно, щоб з їх допомогою можна було мобілізувати ширшу громадську думку та ініціювати політичні дії та проекти. Підхід ЄС спрямований на посилення взаємодії та синергізму між політикою зайнятості, політикою соціального залучення та політикою економічного зростання. Водночас він доповнює набір показників ООН заходами, які мають особливе значення з точки зору сталого розвитку (і які інколи недооцінюються у підходах ООН). Особливо це стосується зайнятості, яка є основоположною умовою стабільного економічного зростання, всеосяжного за характером, результати якого також можуть бути корисними для найбідніших верств населення. Моніторинг прогресу. У випадку України не існує зобов’язання звітувати про прогрес у сфері СЗ. Проте, в деяких сферах доповнення показниками СЗ національної програми розвитку було б корисним для країни, аби тільки були доступні офіційні дані. Це особливо стосується показників укоріненої бідності та безробіття. Кількісні показники щодо ризику бідності, представлені у рамках ЦРТ, не відповідають на всі запитання та, крім того, не здаються завжди рівною мірою доречними по відношенню до нових країн-членів ЄС. Проблеми бідності та соціальної ізоляції у центральноєвропейських та східноєвропейських країнах є, звичайно, специфічними й мають тлумачитися в контексті ширшої трансформації та розвитку, що відбуваються в регіоні. Соціальні диспропорції, особливо на національному рівні, не викликають великого занепокоєння в багатьох із цих країн, можливо, за винятком динаміки зростаючої нерівності доходів. Нижчий середній дохід на душу населення у цих країнах відображає, головним чином, нижчі рівні розвитку порівняно з країнами ЄС-15. Їх нижчі рівні розвитку призвели, у свою чергу, до обмеження доступу до базових послуг. Часто останні погіршувалися в перехідний період, коли скорочувалися функції системи соціальної допомоги, а децентралізація влади не супроводжувалася паралельним процесом бюджетної децентралізації. Усі ці фактори вказують на те, що у нових країнах-членах ЄС проблеми бідності – як відносної, так і абсолютної (остання зустрічається набагато частіше в цьому регіоні, ніж у Західній Європі) – та соціальної ізоляції мають дещо інший характер. З цієї причини питання бідності необхідно розглядати у ширшій перспективі розвитку. Природа соціальної нерівності та ізоляції в нових країнах-членах, так міцно вкорінена в історичній спадщині, також обумовлена регіональними чинниками. Це підкреслює необхідність застосування більш комплексного підходу, заснованого на поєднанні політики соціального залучення з ширшими процесами розвитку. Те саме стосується й зайнятості. З точки зору СЗ зайнятість – а не соціальна допомога – розглядається як вирішальний елемент процесу залучення. Зайнятість є не лише джерелом доходу, а й основою для гідності та самореалізації особистості. Це – один із елементів, які є особливо значущими як з точки зору СЗ, так і з точки зору людського розвитку. У деяких сферах системи показників, застосовувані в цих двох порядках денних, відрізняються одна від одної. Наприклад, у моніторингу бідності в порядку денному СЗ використовується міра відносної бідності, а у порядку денному ЦРТ – абсолютної.

Щодо України, то тут слід застосовувати обидва підходи, тому що вони відображають різні аспекти проблеми. Ще однією сферою взаємодоповнюваності концепцій соціального залучення та людського розвитку в такій країні, як Україна, є потреба у кращому спрямуванні політики. Перенесення аналізу на нижчий рівень (за субнаціональними територіальними одиницями та вразливими групами) зробило б його більш доречним з точки зору державної політики. Національні статистичні дані не відображають регіональних варіацій та відмінностей між етнічними групами чи статями. Це особливо характерно для країн, що знаходяться на перехідному етапі, та для деяких регіонів в процесі великої промислової трансформації, де швидкий темп змін може залишити деякі групи позаду інших (або швидко вивести їх уперед). За таких обставин певні групи чи регіони можуть набувати соціальноекономічних і поведінкових характеристик нижчого прошарку суспільства, що ставить під загрозу соціальну згуртованість і стабільність. Це підкреслює важливість розукрупнення статистичних даних за етнічним походженням, гендером, віком, а також за субнаціональними територіальними одиницями та поділом на місто/сільську місцевість. При розбивці за етнічним походженням або за субнаціональними регіонами показники ЦРТ можна використовувати, приміром, для виявлення проблеми соціальної ізоляції або проблеми бідності в сільській місцевості. Така розбивка робить показники ЦРТ корисним інструментом доповнення показників соціального залучення ЄС, особливо на національному рівні («рівні 3», або рівні «Лаекенських» показників). При розгляді запланованого розроблення 3 рівня Лаекенських показників (адаптованих для контексту держави, регіону чи місцевої зони) видається, що простір для співробітництва та інтеграції цих двох систем доволі широкий. Тому деталізовані показники ЦРТ можуть виконувати роль своєрідного містка між порядками денними соціального залучення ЄС і глобального розвитку. В Україні розбивка як системи показників ЛР на регіональні підсистеми (що обговорювалося у Главі 1 ), так і регіональних ЦРТ (як це уже зроблено для деяких пілотних регіонів України) проливає додаткове світло на складність цих двох порядків денних і може допомогти узгодити їх з вимогами СЗ ЄС. Фактично саме на субнаціональному рівні ці два порядки денні реально об’єднуються. Це рівень, на якому звітність набуває відносно меншого значення, ніж належне визначення проблем і їх вирішення за допомогою цільової політики. При певному прогресі в децентралізації місцеві органи починають нести все більшу відповідальність за надання базових громадських послуг. На місцевому рівні органи влади мають безпосередній зворотний зв’язок від громадян; отже, процес виявлення проблем віддзеркалює реальність точніше. Завдяки прозорим та таким, що передбачають участь громадян, процесам планування місцевого розвитку аналіз показників соціального залучення й ЦРТ дозволили б політикам одержувати точну картину основних викликів для розвитку на місцевості. Це також допомогло б їм визначити причини проблем – безпосередні (прямо пов’язані з суттю питання) або непрямі (пов’язані з більш основоположними питаннями врядування, такими як недостатня місцева автономія, відсутність можливості отримувати доходи, обмежені можливості для навчання персоналу державного сектора тощо).

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

Мал. 3.1. Взаємозв’язок між порядками денними людського розвитку та європейської інтеграції Підсумок, процес

Порядки денні переговорів країнкандидатів на вступ до ЄС, протоколи, План дій в рамках ЄПС

Результат

Договори ЄС, Копенгагенські, Мадридські та Люксембурзькі критерії

ЛР, ЦРТ, інші вимоги ООН у сферах демократії, прав людини та належного врядування

Оцінка

Індивідуальні звіти Європейської Комісії про хід виконання

Загальні показники, такі як показники «Фрідом Хаус» та Інституту Світового Банку

Показники для вимірювання належного врядування будуть розроблені Центром ПРООН з питань врядування (м. Осло)

Ці показники забезпечили б легкий та простий моніторинг місцевої політики. Включення порядків денних соціального залучення й ЦРТ у процес формування місцевої політики також покращило б сумісність місцевої політики з національними пріоритетами розвитку та політикою. Спільні цінності людського розвитку та європейського вибору. Як показано у Главі 2, європейська інтеграція для України здійснюється через Європейську політику сусідства (ЄПС). Мета ЄПС – оточити розширений ЄС «колом друзів» або «колом країн із належним урядуванням», які поділяють цінності ЄС і проводять політику безпеки та іншу зовнішню політику, яка загалом узгоджується з політикою ЄС. Цінності ЄС випливають із його установчих угод і передбачають повагу до людської гідності, свободу, демократію, рівність, верховенство права й повагу до прав людини, в тому числі до прав меншин. Ці цінності є спільними для країн-членів ЄС у суспільстві плюралізму, толерантності, справедливості, солідарності та недискримінації. Отже, включення у процес європейської інтеграції означає відданість спільним цінностям і дотримання їх. Ці цінності, однак, не є властивими лише ЄС. Більшість цих принципів випливає з ряду багатосторонніх договорів і статутів міжнародних організацій, членом яких є Україна, наприклад, конвенцій ООН із прав людини, Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, трудових норм і конвенцій МОП про соціальні права, угод за підсумками самітів зі сталого розвитку. Людський розвиток грунтується на таких самих міжнародних конЛюдський розвиток грунтується на таких самих міжнародних конвенціях, отже, європейську інтеграцію та людський розвиток можна вважати паралельними порядками денними. Використання ЄПС для здійснення європейської інтеграції також сприяло б розвитку в сферах стратегічного планування, конструктивної участі громадянського суспільства та

розбудови спроможності системи державного управління, які є невід’ємними складниками людського розвитку. Це особливо стосується зв’язків між людським розвитком, правами людини та соціальним залученням. З кінця 1990-х років у порядку денному європейської інтеграції приділяється набагато більше уваги здійсненню «права на захист від бідності та соціальної ізоляції». Європейська концепція соціального залучення тісно пов’язана з парадигмою людського розвитку та з підходом ООН до розвитку, заснованим на дотриманні прав людини (ПЗПЛ). Соціальне залучення бере початок у європейській традиції мислення й може бути простежене до зобов’язання щодо соціальної солідарності, відображеного у різних європейських соціальних моделях. Хоча ці моделі різняться, вони, тем не менш, підкреслюють важливість солідарності, спільності та справедливості. «Соціальне залучення грунтується не лише на економічних і соціальних правах, а й пов’язано з усіма правами, що мають значення для розширення вибору громадян щодо ведення гідного та змістовного життя». У той же час розширення можливостей вибору – центральний аспект підходу до ЛР, який ставить у основу свободу людей – а точніше свободу або «спроможність» робити позитивний вибір. Отже, концепція ЛР грунтується на розбіжності між колосальним обсягом людського потенціалу та обмеженнями, накладеними життєвими реаліями. Недостатня освіта, погана охорона здоров’я, недостатні можливості економічного розвитку, порушення політичної свободи, нехтування правами громадян – усе це обмежує свободу людей. Підхід ООН до розвитку, заснований на правах людини (ПЗПЛ), доповнює людський розвиток, аналізуючи та усуваючи різноманітні форми нерівності та ізоляції у політичному, економічному чи соціальному сенсі з використанням механізму, побудованого на концепції прав людини. Окрім виявлення та визначення порушень і недотримання прав людини, він спрямований на запобігання, передбачаючи розбудову спроможності носія прав розуміти й заявляти права про них, а також спроможності носія обов’язків на всіх рівнях управління поважати й захищати права людини та дотримуватися їх. У цей спосіб ПЗПЛ запроваджує підзвітність відповідних суб’єктів, які мають обов’язки щодо забезпечення розвитку та сприяння йому. Для підходу, орієнтованого на соціальне залучення, харДля підходу, орієнтованого на соціальне залучення, характерна спільна з ПЗПЛ турбота щодо справедливості, недискримінації та важливості участі, яка повинна передбачати залучення громадян. У цьому відношенні підхід до соціальної ізоляції стосується врядування і прав, що випливають з громадянства, з інституціональним виміром ізоляції та з організаціями, установами й процесами, які призводять до ізоляції. Комплексний підхід до людського розвитку, прав людини й гендеру в плануванні розвитку – ось спосіб усунення певних форм соціальної ізоляції та зміцнення політики залучення. Підхід, орієнтований на соціальне залучення, передбачає задоволення потреб або усунення відчуження там, де воно існує. Соціальне залучення виходить за рамки забезпечення дотримання прав у юридичному аспекті, розв’язуючи проблеми позбавлення матеріальних статків, стигматизації та соціального

2 UNDP Bosnia and Herzegovina (2007), NHDR - Social Inclusion in BiH, UNDP: Sarajevo, BiH. 3 Там само.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

відділення, тобто цей підхід спрямований на розуміння цього складного соціального явища не тільки через його результати, а й через його причини. Він також має практичний ухил, знаходячи життєздатні політичні відповіді, по суті визнаючи, що держава має «обов’язок виявляти турботу» для включення та залучення всіх членів суспільства до політичних, економічних і соціальних процесів. ЦРТ є важливими віхами для надбання економічних і соціальних прав. Соціальне залучення може допомогти удосконалити стратегії досягнення цих цілей, усуваючи проблеми дискримінації, ізоляції, безсилля та підзвітності, які лежать в основі бідності та інших складнощів розвитку. Політичний порядок денний для сприяння людському розвитку та європейському вибору. В контексті політичної складової порядків денних людського розвитку та європейської інтеграції всі цілі є узгодженими та великою мірою схожими. Вимоги ООН щодо демократії, належного врядування та прав людини детальніше розроблені та втілені в порядку денному європейської інтеграції, визначеному для України у ЄПС. На відміну від вимог ООН, що формують загальні мінімальні стандарти, яких повинні дотримуватися країни, котрі підписують відповідні документи, ЄС орієнтується на індивідуальний підхід, що передбачає роботу з докладними рекомендаціями стосовно змін інституціонального середовища і законодавства. Взаємозв’язок між ООН і ЄС представлений на мал. 3.1. Отже, інтеграційні вимоги ООН і ЄС великою мірою доповнюють одне одного. Оскільки критерії ЄС, а особливо плани дій в рамках ЄПС, є дуже детальними, розрахованими на конкретну країну й орієнтованими на політику, їх легше запровадити, хоча й може бути важче досягти. Тим не менш, досягаючи їх, відповідна країна також досягає стандартів ООН, що виражені у загальнішому вигляді, та ЦРТ. Це відображено також у різноманітності показників ходу виконання у сфері демократії, прав людини та належного врядування. Ось один приклад, що ілюструє цей взаємозв’язок: після «Помаранчевої революції» 2004 року Україна швидко піднялася в рейтингу, пов’язаному із захистом прав людини й основних демократичних принципів, таких як вільні й чесні вибори та свобода засобів масової інформації. Аж до середини 2006 року було очевидно, що Україна є політично стабільною та що органи врядування, хоча й уражені корупцією, проте функціонують. Інакше кажучи, за основними показниками, представленими у Главі 1, Україна досягла значного прогресу в політичній сфері. Проте, як у національному звіті з ЄПС, так і у звіті програми «Сігма» було висловлене занепокоєння щодо розбалансованості конституційних норм стосовно повноважень Президента, Кабінету Міністрів і Верховної Ради (див. Главу 2). Крім того, головний висновок, якого дійшли експерти програми «Сігма», вказує на те, що хоча українські політичні групи, як здавалося, досягли консенсусу щодо архітектури управління, можуть бути серйозні системні проблеми, що відображають ці дисбаланси, які в кінцевому підсумку можуть спричинити нестабільність і розлад системи урядування. У квітні 2007 року після розпуску Верховної Ради в Україні почалася політична криза. Політична стабільність зруйнувалася, і, незважаючи на те, що того ж року були проведені вільні та

чесні вибори, стурбованість щодо стабільності, скоріш за все, буде відображена при оновленні показників. Цей приклад показує, що розуміння, досягнуте шляхом поглибленого аналізу інтеграційних критеріїв ЄС в Україні та аналізу виконання Плану дій ЄПС, одразу виявило потенційні проблеми й запропонувало шляхи їх усунення задовго до їх виникнення.

3.2. Децентралізація управління за порядком денним європейської інтеграції Відповідно до даних моніторингу Україна досягла значного прогресу в виконанні кількох ЦРТ, які вона визначила для себе. Це стосується, головним чином, забезпечення якісної освіти впродовж життя, поліпшення здоров’я матерів і зменшення дитячої смертності. Успіх України навіть вимагав перегляду деяких завдань ЦРТ з метою встановлення більш високих показників для цих цілей. Проте, залишається ще багато роботи стосовно подолання бідності, сталого розвитку довкілля, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу й боротьби з ним, а також у сфері гендерної рівності. Навіть за тими цілями, де Україна просувається вперед, можна було б зробити набагато більше для підвищення якості та ефективності систем освіти й охорони здоров’я. Оскільки основний обсяг зусиль, спрямованих на досягнення ЦРТ, докладається на місцевому рівні – через фінансовані державою програми або як делеговані функції органів місцевої влади, то роль децентралізації у досягненні чи покращенні ЦРТ не можна недооцінювати. Саме місцева влада має вирішувати, як різні установи повинні працювати для досягнення ЦРТ на щоденній основі. Проте, саме держава має визначати, яку інституціональну основу слід побудувати для здійснення такої діяльності й які кошти виділяти на ці цілі. Отже, досягнення ЦРТ – задача як для центрального, так і для місцевого рівнів управління. ЦРТ вимагають досягнення кількісних показників до визначених років, але вони не визначають способу, у який це можна зробити. Хоча показники належного врядування та рекомендації про те, як виконувати їх, ще тільки розробляються Центром врядування ПРООН (м. Осло), підходи та принципи, визначені європейськими документами, згаданими у Главі 2, цілком можуть допомогти таким країнам, як Україна, досягти ЦРТ. Отже, порядок денний ЦРТ і вимоги європейської інтеграції доповнюють одне одного. Хоча у ЦРТ встановлені чіткі параметри, яких Україна має досягти у рамках широко визначених цілей людського розвитку, виконання вимог європейської інтеграції надасть засоби для такого досягнення й сприятиме цьому процесу. Що стосується більшої децентралізації управління, існує потреба в одночасному вирішенні декількох проблем, що повинно зробити істотний внесок у покращення показників діяльності України для досягнення ЦРТ. Зокрема, уряд повинен здійснити наступні заходи: • забезпечити краще представництво й розширення повноважень місцевого населення, посилити підзвітність і прозорість місцевих органів влади; • виділити належне фінансування галузям, які забезпечують

4 Див., наприклад, Міністерство економіки України. Україна: Цілі розвитку тисячоліття 2000+5. Київ, видавництво «Дія», 2005.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

•

людський розвиток; забезпечити ефективність і дієвість функціонування галузей, які працюють над питаннями людського розвитку. Ці три напрямки заходів розглянуті нижче.

Забезпечення кращого представництва й розширення можливосетй місцевого населення. Порядок денний європейської інтеграції вимагає зміцнення місцевої демократії та поліпшення підзвітності місцевих органів влади місцевому населенню. Оскільки багато українських громад або недостатньо представлені, або взагалі не представлені в усіх обласних радах, здебільшого через пропорційну систему виборів, запроваджену 2006 року, вони по суті позбавлені будь-якого впливу на хід подій та політичні рішення, які можуть стосуватися їхніх повсякденних потреб. Те саме можна сказати про районний рівень. Тому Україні потрібно запровадити систему, яка б забезпечувала краще виборче представництво на районному та обласному рівнях із тим, щоб потреби тих громад, які наразі недостатньо представлені, адекватніше відображалися відповідно у районних або обласних бюджетах. Існує також сильна потреба у механізмах, які б розширювали повноваження місцевого населення для здійснення контролю за ефективністю та прозорістю роботи місцевих і регіональних органів влади. Нині громадяни позбавлені можливості відкликати депутатів рад і мерів, як і здійснювати будь-які інші права, які дозволили б притягувати цих посадовців до відповідальності. Більше того, знову-так через пропорційну систему виборів, підзвітність депутатів місцевих рад значною мірою знеосіблена, що негативно впливає на можливість примусити нести відповідальність за свої дії тих, хто приймає рішення на місцевому рівні. Місцеві референдуми та інші види місцевих ініціатив у законодавстві прописані недостатньо, що перешкоджає застосуванню цих інструментів для здійснення впливу на місцеві та регіональні справи. Оскільки багато напрямків діяльності, спрямованих на досягнення ЦРТ, входять до компетенції муніципальних, районних і обласних органів влади, покращення виборчого представництва та підзвітності на цих рівнях значно сприятиме справі людського розвитку в Україні. Виділення належного фінансування. Хронічне недофінансування послуг, пов’язаних із людським розвитком, давно є предметом стурбованості як громадян, так і місцевої влади. Недостатнє фінансування галузей людського розвитку суперечить вимогам європейської інтеграції та є головною причиною недовиконання Україною завдань у досягненні ЦРТ. У тих сферах, де досягнуто прогресу, це відбулося значною мірою завдяки відданості вчителів і лікарів, а також фінансуванню цих послуг з кишень громадян, аніж завдяки істотному покращенню державного фінансування. Головна проблема з забезпеченням належного фінансування послуг, пов’язаних із людським розвитком, - відсутність чітко визначених вимог про забезпечення мінімальної якості надаваних послуг. Необхідність таких вимог і оцінок була передбачена Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Хоча цей закон був прийнятий у жовтні 2000 року, він залишається великою мірою невиконаним. Деякі стандарти, що зараз існують в певних сферах, наприклад, в охороні здоров’я, застаріли, а, отже,

непридатні для цілей фінансового планування. Ці стандарти й вимоги фінансування слід регулярно оновлювати на основі оцінки того, наскільки вони фактично задовольняють реальні потреби, враховуючи інфляцію та інші показники, які можуть впливати на фінансування. Визначення соціальних стандартів для галузей, які стосуються людського розвитку, - тривалий процес, який повинен не лише враховувати інтереси численних зацікавлених сторін, а й необхідність тривалого часу для налагодження нової системи. Між тим, треба оцінити витрати на надання належного рівня цих послуг. Такі оцінки могли б грунтуватися на даних, визначених у Постанові Верховної Ради України від 17 листопада 2005 року «Про деякі питання вдосконалення системи надання державних соціальних послуг населенню на місцевому рівні». Їх також можна було б виробити на основі так званих «стандартних оцінок видатків» (СОВ), які використовуються у Великобританії з метою забезпечення належного фінансування та передбачають заходи вирівнювання для громад із різними рівнями добробуту. Проте, вжиття будьяких подібних заходів вимагало б значної політичної волі з боку українських політиків. Громади, райони та області слід заохочувати до надання послуг, пов’язаних із людським розвитком, на більш високих рівнях, ніж мінімум, визначений у державних соціальних стандартах. З цією метою громадам, районам і областям слід надавати достатні фінансові стимули, наприклад, у формі частини доходів, одержаних понад прогнозованих обсягів, яка залишатиметься у їх віданні, з вимогою використовувати ці кошти для надання послуг на рівні вище середнього. Багато послуг, що стосуються людського розвитку, є виключно обов’язком місцевих органів влади і, як такі, вони не можуть фінансуватися дотаціями вирівнювання з державного бюджету. Це особливо стосується послуг житлово-комунальних служб. Вони є дуже дорогими, й без достатньої державної підтримки зазнали різкого занепаду й погіршення. Наприклад, саме браком фінансування пояснюється те, що Україна вже багато років не може забезпечити, щоб більш ніж 63 відсотки сільського населення мало доступ до чистої питної води, що є показником за ЦРТ 3 «Сталий розвиток довкілля». У цьому відношенні держава повинна виробити й реалізувати програму поступового покращення інфраструктури водопостачання, особливо в сільських районах, з використанням державного фінансування, а також коштів банківських установ і громадян. Органам місцевого самоврядування також повинні бути надані чіткі законодавчі повноваження на об’єднання їхніх ресурсів для виконання спільних задач і обов’язків. Такого механізму в Україні наразі немає, хоча він передбачений Європейською хартією місцевого самоврядування. Цей механізм дозволив би місцевим органам влади покращити надання послуг, пов’язаних із людським розвитком, і зміцнив би їх фінансову спроможність у цьому відношенні. Забезпечення дієвості та ефективності діяльності з покращення людського розвитку. Виділення достатніх коштів на фінансування людського розвитку на місцевому та регіональному рівнях – не панацея, якщо немає надійної системи періодичної перевірки дієвості та ефективності використання цих коштів, зокрема аналізу витрат і результатів, аналізу економічної ефективності чи аналізу корисності витрат.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

Результати періодичної оцінки державних, регіональних і місцевих програм можна було б використовувати для вдосконалення або перегляду соціальних стандартів і відповідних фінансових розрахунків. Це також створило би канал для збирання даних зворотного зв’язку від громадян щодо того, як функціонують такі галузі, як охорона здоров’я, освіта, культурна діяльність або комунальні служби, і що можна було б зробити для покращення їх роботи на національному, регіональному та місцевому рівнях. Фактично вимога про встановлення чітких показників виконання та про періодичний моніторинг цих показників є суттю так званого програмно-цільового методу бюджетування на основі результатів, який застосовується в багатьох європейських країнах для формування бюджетів і перевірки ефективності державних видатків. Резолюція Ради Європи «Про роль місцевих і регіональних органів влади у наданні місцевих соціальних послуг» визначає це як один із головних факторів покращення якості й ефективності місцевих соціальних послуг. Уряд України формально запровадив цільове бюджетування у 2002 році, проте повсякденне застосування цього методу формування бюджетів і контролю над їх виконанням лишає бажати кращого. Отже, існує нагальна потреба в активізації застосування цього методу, який міг б сприяти покращенню людського розвитку в Україні. Реалізація цих заходів із покращення людського розвитку на місцевому рівні не лише відповідала б порядку денному

європейської інтеграції України, а й підвищила б якість людського розвитку в регіонах держави. Оскільки одна з передумов успіху будь-якої справи – довіра, то корисним було б розширення повноважень місцевих органів. За даними опитування, проведеного у 2007 році5, місцеві органи влади, особливо на рівнях міста, селища та села, користуються серед усіх органів влади найбільшою довірою в Україні, маючи рейтинг за цим показником 22,7 відсотка. Це набагато перевищує рейтинг довіри структур центральної виконавчої влади, таких як Кабінет Міністрів (16,4%), Президент і його Секретаріат (15,3%), обласні органи влади (12,9%) або Верховна Рада (10%). Це дає підставу вважати, що зусилля з децентралізації стосовно людського розвитку можуть принести плоди й бути корисними для українського народу, як і відповідні заходи, вжиті центральними органами виконавчої влади України.

3.3. Політика людського розвитку ЄС: скорочення бідності та сприяння зайнятості ЄС завжди опікувався проблемами викорінення бідності та покращення соціальної системи. Стаття 2 Римської угоди 1957 року передбачала, що Співтовариство має на меті сприяти високому рівню зайнятості та соціального захисту, рівності між чоловіками та жінками, сталому розвитку, досягненню високого

5 Див. «Стан корупції в Україні. Результати загальнонаціонального дослідження 2007 р.». Київ, проект «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні», травень 2007 р. Опитування проводилося проектом «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні» (фінансується Корпорацією «Виклики тисячоліття», здійснюється компанією «Менеджмент Системз Інтернешнл»). 6 Головні задачі європейської соціальної політики визначені у статті 136 Договору про заснування Європейського Співтовариства: «Співтовариство й держави-члени… мають на меті сприяння зайнятості, поліпшення умов життя та праці з метою уможливлення їх гармонізації у ході постійного поліпшення, відповідний соціальний захист, діалог між управлінцями і працівниками, розвиток людських ресурсів для забезпечення довготривалого рівня зайнятості та боротьби зі звільненнями».

Табл. 3.1. Угорщина

Литва

Латвія

Польща

6813

995

19748

641

1342

16655

1998-03

31254

3018

18478

3148

1795

37412

2004-05

15966

3901

11353

1782

1331

20597

Естонія

1993-97

Чехія

Обсяг ПІІ у країнах ЦСЄ за 1993-1997, 1998-2003 та 2004-2005 роки

Загальний обсяг ПІІ, млн. доларів

Населення, тис. чол. (Джерело: FAOStat) 1997

10312

1405

10297

3575

2432

38656

2003

10238

1341

10150

3455

2330

38587

2005

10220

1330

10098

3431

2307

38530

1918

179

552

431

Обсяг ПІІ на душу населення, доларів 1993-97

661

708

1998-03

3053

2251

1820

911

770

970

2004-05

1562

2933

1124

519

577

535

Обсяг ПІІ на душу населення за рік, доларів 1993-97

132

142

384

110

1998-03

509

375

303

152

128

162

2004-05

781

1467

562

260

288

267

Джерело: ЮНКТАД, база даних FDI/TNC

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

рівня конкурентоспроможності, захисту й поліпшенню довкілля, кращій якості життя, економічній і соціальній інтеграції та солідарності між країнами-членами6. У 1975 році ЄС розпочав програму «Бідність І», яка була спрямована на викорінення бідності та функціонувала до 1993 року. У 1990-ті роки цілі соціального захисту та викорінення бідності були передбачені у ряді офіційних документів ЄС. У 1992 році Європейська Рада закликала країни-члени ЄС визнати основне право людей на достатні ресурси, які дозволяють їм жити в умовах, сумісних із людською гідністю. В Амстердамській угоді (1997) як «поліпшення умов життя», так і «відповідний соціальний захист» були визначені принципами діяльності Співтовариства та його країн-членів. У 2000 році Європейська Рада прийняла Лісабонську стратегію, покликану до 2010 року зробити ЄС «найбільш динамічною та найбільш конкурентоспроможною, наукомісткою в світі економікою, яка здатна до стабільного економічного зростання, забезпечує більше кращих робочих місць, тісніше соціальне згуртування та охорону довкілля». 22 листопада 2005 року Європейська Рада прийняла Спільну заяву про політику розвитку Європейського Союзу «Європейський консенсус із розвитку». У Заяві зазначалося, що викорінення бідності в контексті сталого розвитку, включаючи досягнення ЦРТ, а також сприяння демократії, належному врядуванню та повазі до прав людини є головною метою співробітництва ЄС у сфері розвитку. Прийнявши Спільну заяву, ЄС ще раз підтвердив свою прихильність схваленню ЦРТ як політики Співтовариства у внутрішньому та зовнішньому вимірах його діяльності.

Враховуючи багатовимірний характер бідності, ЄС пропонує боротися з нею, надаючи рівне значення інвестиціям у людей (перш за все в охорону здоров’я та освіту й боротьбу з ВІЛ/ СНІДом), охороні природних ресурсів (лісів, води, морських ресурсів і грунтів), забезпеченню джерел існування у сільській місцевості, інвестиціям у створення достатку (з наголосом на такі питання, як підприємництво, створення робочих місць, доступ до кредитів, права власності та інфраструктура). Такий підхід вочевидь співпадає з задачами порядку денного ЦРТ і економічними, соціальними та екологічними вимірами викорінення бідності в контексті сталого розвитку. Він охоплює багато напрямків діяльності з розвитку - від демократичного врядування, політичних, економічних і соціальних реформ, запобігання конфліктам, соціальної справедливості, сприяння правам людини та рівноправного доступу до державних послуг, освіти, культури, охорони здоров’я, в тому числі статевого й репродуктивного здоров’я та прав, викладених у Каїрському порядку денному МКНР 1994 року8. Цей підхід також охоплює питання довкілля та сталого управління природними ресурсами, орієнтоване на бідних економічне зростання, торгівлю та розвиток, міграцію та розвиток, продовольчу безпеку, права дітей, гендерну рівність, сприяння соціальній згуртованості. ЄС розробляє свою політику розвитку на основі таких загальних принципів, як: - співучасть країн-партнерів у програмах розвитку і партнерство у виконанні цих програм; - поглиблений політичний діалог, де регулярно оцінюється

7 Див. http://www.dfid.gov.uk/eupresidency2005/eu-consensus-development.pdf 8 Міжнародна конференція з народонаселення й розвитку.

1,968 1,967

Білорусь

3170

Україна

9493

1323

Російська Федерація

2798

Румунія

Словаччина 1311

Болгарія

Словенія 888

850

2332

11410

1770

499

6172

8623

22952

4743

1281

5666

12905

30044

9523

469

5,386

8,162

22,435

147,691

50,733

10,177

5,402

7,834

21,866

144,618

47,508

9,866

1,967

5,401

7,726

21,711

143,202

46,481

9,755

451

243

104

1,422

1,757

788

394

159

100

130

673

587

733

594

210

205

237

293

131

336

293

367

297

105

102

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

дотримання засад належного врядування, прав людини, демократичних принципів і верховенства права; - належна участь громадянського суспільства; - гендерна рівність і права жінок, що є основоположним правом людини й питанням соціальної справедливості, а також інструментом для досягнення всіх ЦРТ і реалізації Пекінської програми дій, Каїрської програми дій та Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок; - вирішення проблеми нестійкості держави за допомогою реформ урядування, верховенства права, антикорупційних заходів і розбудови життєздатних державних інституцій. Політика розвитку ЄС також окреслює сфери дій. Вони, зокрема, включають: -

- - - - - -

торгівлю та регіональну інтеграцію країн-партнерів через сприяння рівноправному та екологічно сталому зростанню, їхню плавну та поступову інтеграцію у світову економіку, пов’язування торгівлі зі стратегіями скорочення бідності або еквівалентними стратегіями; захист довкілля та стале управління природними ресурсами; інфраструктуру, зв’язок і транспорт; воду та енергію; розвиток сільських районів; територіальне планування; сільське господарство та продовольчу безпеку; прогрес у захисті прав людини, належному врядуванні та демократизації, який є основоположною умовою для скорочення бідності та для сталого розвитку; запобігання конфліктам і питання нестабільних держав.

Людський розвиток – це сфера особливого значення для політики розвитку ЄС. Політична основа Співтовариства щодо людського розвитку в таких галузях, як охорона здоров’я, освіта, культура та гендерна рівність, спрямована на покращення життя людей відповідно до ЦРТ за допомогою дій на глобальному та національному рівні. Її спонукає принцип інвестування в людей та цінування людей, сприяння гендерній рівності та рівноправності. Крім того, інвестиції в людський потенціал, кваліфікацію та навички, зокрема через кращі освітньо-навчальні системи, а також через освіту впродовж життя, вважаються стратегічними елементами для забезпечення сталого людського розвитку. У контексті викорінення бідності ЄС прагне запобігати соціальній ізоляції та протистояти дискримінації по відношенню до всіх груп. Він надає інструменти для створення рівних можливостей для всіх і для максимального збільшення соціально-економічного потенціалу Союзу. ЄС заохочує соціальний діалог і захист, зокрема для усунення гендерної нерівності, забезпечення прав корінних народів, боротьби з дискримінацією, врахування становища інвалідів, а також для захисту дітей від торгівлі людьми, збройних конфліктів і найгірших форм дитячої праці. Усередині ЄС має місце стурбованість тим, що більша кількість людей може опинитися перед небезпекою бідності через повільніше економічне зростання, а також через процес реструктуризації в нових країнах-членах ЄС. Основні жертви бідності й безробіття в ЄС – це ті категорії населення, які часто стають мішенню для відторгнення чи дискримінації. Серед них – жінки іншого етнічного походження, літні люди та інваліди. Такі

особи залежать від мінімального доходу з державної допомоги чи благодійної. Крім того, до ізоляції від суспільства можуть призводити проблеми, спричинені безробіттям, зловживанням алкоголем і наркоманією, а також занепадом ролі сім’ї. У минулому ЄС використовував широкий спектр заходів для боротьби з бідністю. Програми скорочення бідності сприяли інтеграції знедолених, а програма «Геліос» допомагала країнам-членам ЄС і неурядовим організаціям закладати нове підгрунтя в їх зусиллях щодо сприяння людям із вадами. Сьогодні ЄС прихильний до широкої стратегії, яка передбачає співробітництво з країнами-членами Союзу, неурядовими організаціями та соціальними партнерами. На рівні ЄС ця стратегія налічує сім основних пріоритетів: 1. збільшити участь у ринку праці шляхом розширення активної політики й забезпечення кращого зв’язку між соціальним захистом, освітою та навчанням впродовж життя; 2. модернізувати системи соціального захисту, забезпечивши їхню стабільність, адекватність і доступність для всіх; 3. усунути перешкоди в освіті та підготовці кадрів, інвестуючи додаткові кошти у людський капітал на всіх вікових етапах, особливо зосереджуючись на найбільш знедолених групах; 4. викорінити дитячу бідність, гарантуючи освіту дітей, збільшуючи допомогу їхнім сім’ям, забезпечуючи захист їхніх прав; 5. забезпечити гідне житло для вразливих груп і розробити комплексні підходи до боротьби проти безпритульності; 6. покращити доступ до якісних послуг у таких сферах, як охорона здоров’я, соціальні послуги, транспорт, нові інформаційно-комунікаційні технології; 7. усунути статеву дискримінацію та підвищити соціальну інтеграцію осіб із вадами, етнічних меншин та іммігрантів. Ці пріоритети реалізуються за допомогою національних стратегій, адаптованих до потреб кожної країни. Розроблення Національних планів дій проти бідності та соціальної ізоляції (НПДБ) чітко показує намір країн-членів ЄС посилити процес соціального залучення. Ці стратегії грунтуються на широкому партнерстві, яке охоплює національні, регіональні та місцеві органи влади, соціальних партнерів і всі зацікавлені сторони. Відкритий метод координації, підтримуваний програмою дій Співтовариства щодо боротьби з соціальною ізоляцією, створює належну базу для подальших дій на національному рівні й рівні Співтовариства, спрямованих на сприяння соціальному залученню. Високий рівень соціального захисту повинен гарантувати соціальну згуртованість і створити сприятливе середовище для зростання й зайнятості. Країни-члени ЄС розпочали процес модернізації, враховуючи фактор скорочення робочої сили та ймовірність того, що певна частина населення опиниться в зоні ризику. Така модернізація систем соціального захисту повинна підтримуватися підвищенням зайнятості впродовж усього життя. Це означає, що політика соціального залучення повинна відігравати свою роль у загальних зусиллях із збільшення пропозиції робочої сили. Збереження обсягу коштів, виділених Структурними фондами, зокрема Європейським соціальним фондом (ЄСФ), зробить істотний внесок у досягнення цієї мети та у боротьбу з бідністю. Зайнятість – вирішальний та стратегічний чинник у

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

досягненні високого рівня соціальної згуртованості. ЄС заохочує інвестиції, які генерують зайнятість і підтримують розвиток людських ресурсів. Союз прагне координувати зусилля країн-членів ЄС у зростанні рівня зайнятості та збільшенні робочої сили, підвищенні якості робочих місць, гармонізації трудового, сімейного та особистого життя. На Люксембурзькому саміті 1997 року глави європейських держав/ урядів вперше прийняли пакет «керівних принципів зайнятості» з метою розробки активнішої політики на ринку праці. Керівні принципи не обмежуються суто підтримкою рівня доходу безробітних, а наголошують на важливості вжиття заходів зі сприяння можливості працевлаштування шукачів роботи, підприємництву, адаптованості підприємств і працівників до економічних і технологічних змін, рівним можливостям для жінок і чоловіків та для людей з вадами. Ці керівні принципи витримуються на регіональному, національному та європейському рівнях. У рамках Європейської стратегії зайнятості країни-члени ЄС координують свою політику на ринку праці в рамках річного циклу. На початку року за пропозицією Комісії Рада затверджує ряд пріоритетних сфер для дії – Керівні принципи зайнятості. Вони включають конкретні цілі. На основі цих цілей кожна країна формує національний план дій, який повинен передбачати участь широкого кола партнерів: спілок, роботодавців, місцевих і регіональних органів влади. Комісія та Рада спільно вивчають кожний національний план дій та подають звіт на грудневий саміт Європейської Ради. Комісія також представляє рекомендацію про перегляд Керівних принципів зайнятості в наступному році. Відразу після першого саміту з зайнятості 1997 року було досягнуто домовленостей про «ініціативу із зростання й зайнятості», мета якої полягала у забезпеченні доступу до ризикового капіталу й фінансових гарантій для малих і середніх підприємств (МСП). Соціальний порядок денний ЄС підтримується рядом програм ЄС, особливо Європейським соціальним фондом (ЄСФ), який є фінансовим інструментом ЄС для інвестування в людський капітал. ЄСФ зосереджений в основному на підтримуванні потреби окремих громадян у підвищенні їх спроможності до працевлаштування. Водночас, його також можна використовувати для вдосконалення систем і структур з тим, щоб сам ринок праці функціонував краще. П’ять пріоритетних напрямків ЄСФ є такими: (і) розроблення активної політики ринку праці; (іі) допомога людям, які ризикують опинитися в соціальній ізоляції, особливо що стосується їхніх шансів на ринку праці; (ііі) покращення системи загальної освіти й професійно-технічної підготовки з метою навчання впродовж життя та набуття навичок, яких потребує ринок праці; (iv) сприяння адаптованості працівників, підприємництву та навичкам робочої сили в сфері досліджень, науки й технології; (v) заохочення самозайнятості та можливості працевлаштування жінок, а також заходи із боротьби проти гендерної нерівності на ринку праці. Удосконалення навичок працівників не обмежується роботою ЄСФ, а здійснюється також як невід’ємна частина кількох інших заходів ЄС. У галузі освіти дві програми -

«Сократ» і «Леонардо да Вінчі» - сприяють міжнародному обміну між університетами та школами, а також обміну в галузі професійно-технічної освіти. Крім того, пріоритетом підтримки ЄС у сфері досліджень та технологічного розвитку є проекти, які гарантують фактичне використання нових технологій у повсякденному житті з тим, щоб якомога більше європейських громадян мала необхідні навички, аби відігравати повноцінну роль у суспільстві, заснованому на знаннях. У 2007 році ЄС відкрив Європейський фонд регулювання глобалізації (ЄГФ), з якого щороку виділятиметься до 500 млн. євро на надання працівникам, звільненим за скороченням штатів у результаті зміни структури глобальної торгівлі, допомоги, щоб ті якомога швидше знайшли іншу роботу. Фонд надає ряд послуг, які передбачають сприяння людям у пошуку роботи.9 У жовтні 2006 року ЄС запровадив іншу Програму Співтовариства у сфері зайнятості та соціальної солідарності – ПРОГРЕС, бюджет якої на 2007-2013 роки становить 743 млн. євро. Програма ПРОГРЕС призначена для покращення узгодженості дій Співтовариства у сферах зайнятості, соціального захисту та залучення, умов праці, різноманіття, протидії дискримінації, рівності між жінками та чоловіками. Її головними цілями є: (і) покращення знання й розуміння ситуації у країнах-членах ЄС шляхом аналізу, оцінювання й ретельного моніторингу політики; (іі) підтримка розробки статистичних інструментів і методик та загальних показників; (ііі) підтримка й моніторинг імплементації законодавства й політичних цілей; (iv) сприяння налагодженню зв’язків, взаємному навчанню, визначенню та розповсюдженню передової практики на рівні ЄС; (v) забезпечення обізнаності зацікавлених сторін і широкого загалу щодо політики ЄС у сферах зайнятості, соціального захисту й залучення, умов праці, різноманіття, протидії дискримінації, рівності між жінками та чоловіками; (vi) нарощування спроможності ключових мереж ЄС до сприяння політиці ЄС та її підтримки. У досягненні цілей, поставлених у своїй політиці розвитку, ЄС також зобов’язується надавати більшу та кращу допомогу іншим країнам. Зокрема, ЄС прийняв для країн-членів графік, згідно з яким до 2015 року вони повинні забезпечити виділення 0,7 відсотка ВНД на офіційну допомогу з розвитку, а проміжна сукупна цифра на 2010 рік дорівнює 0,56 відсотка. Завдяки цим зобов’язанням щорічна допомога з боку ЄС до 2010 року подвоїться й сягне понад 66 млрд. євро. Принаймні половина цього збільшення припадатиме на Африку, при повному дотриманні пріоритетів окремих країн-членів у допомозі в цілях розвитку. Передвступна політика, якщо мова йде про країни, що розвиваються, спрямована на підтримку перспективи членства країн-кандидатів і країн, що готуються ними стати, а Європейська політика сусідства націлена на розбудову привілейованого партнерства з сусідніми країнами, наближаючи їх до Союзу та пропонуючи їм частку внутрішнього ринку Співтовариства разом із підтримкою діалогу, реформ та соціально-економічного розвитку. Хоча ця політика має чіткий інтеграційний акцент, вона зазвичай включає широку програму

9 Ці послуги включають професійну орієнтацію, спеціалізовану підготовку та перепідготовку, зокрема навички у сфері ІТ і підтвердження набутого досвіду, допомогу у працевлаштуванні, сприяння підприємництву, надання допомоги для самозайнятості, спеціальні обмежені в часі заходи, такі як грошова допомога на пошук роботи, допомога на транспортні витрати, допомога особам, які беруть участь у заходах із навчання й підготовки впродовж життя, заходи із стимулювання знедолених або літніх працівників з метою залишення їх на ринку праці чи повернення їх на ринок праці.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

розвитку. Цілі скорочення бідності та соціального розвитку допомагають розбудовувати більш заможні, справедливі й, отже, стабільні суспільства переважно у країнах, що розвиваються. В Україні існуючі програми людського розвитку ЄС обмежуються невеликою кількістю проектів технічної допомоги в таких сферах, як (і) поліпшення якості питної води; (іі) управління у сфері охорони здоров’я; (ііі) допомога в реформуванні існуючої системи соціального забезпечення; (iv) освітні програми «Еразмус», «Мундус» і «Темпус»; (v) допомога у боротьбі проти ВІЛ/СНІДу.

3.4. Витрати й переваги членства ЄС: досвід нових членів ЄС Коли держави Центральної та Східної Європи скинули ярмо комунізму й почали перетворення на шляху до політичної демократії та ринкової економіки, багато країн ОЕСР допомагали їм в їхніх зусиллях. Через лічені тижні після того, як у вересні 1989 року у Польщі було створено перший некомуністичний уряд Тадеуша Мазовецького і паралельно відбулися зміни в Угорщині, ЄС заснував спеціальний фонд допомоги. Хоча його скорочена назва, PHARE, означає „Poland’s and Hungary’s Assis-

tance for Restructuring their Economies”, тобто «Допомога Польщі та Угорщині для реструктуризації економіки», протягом кількох місяців діяльність фонду поширилася на всі країни регіону, які перебували в процесі трансформації. У 1990 році було створено паралельний фонд допомоги, TACIS, для надання допомоги у трансформації країн СНД. Проте, два інші фонди передвступної допомоги були створені лише тоді, коли країни Центральної та Східної Європи почали переговори про вступ у 1997 році (після укладення угод про співробітництво з ЄС).10 Крім того, PHARE був згодом реорганізований для прискорення необхідних змін у цих країнах, щоб дозволити їм успішно завершити переговори про вступ, а також ознайомити їх із порядком використання структурною допомогою ЄС в майбутньому. Отже, здобуття членства у ЄС, як головна мета державної політики, навіть у тому разі, коли терміни її досягнення неможливо чітко визначити, прискорило перехід до ринкової економіки й парламентської демократії та сприяло цьому процесу. Перспектива членства в ЄС стала найважливішим зовнішнім чинником, який прискорює проведення реформ у країнах ЦСЄ, особливо реструктуризацію їх економічної системи. Водночас ЄС надавав істотну технічну підтримку для трансформації. Сотні експертів, а також твінінг-програми з

10 Передвступні інструменти структурної політики (ПІСП) були запроваджені для сприяння в розвитку інфраструктури та для того, щоб згодом ці країни скористалися Фондом згуртованості ЄС і структурними фондами. Спеціальна програма підтримки передвступних заходів у сільському господарстві та розвитку села (САПАРД) була створена з такою самою метою для реструктуризації сільського господарства і наступного користування Спільною сільськогосподарською політикою ЄС.

Показники експорту та імпорту нових членів ЄС, 1999-2005 рр. (у незмінних цінах)

Табл. 3.2. Експорт (попередній рік = 100) Країна

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

Середньорічний темп, 1999-2003 (%)

Середньорічний темп, 2004-05 (%)

Чехія

107,4

118,5

113,5

106,1

108,6

10,7

Естонія

101,6

137,6

99,8

104,8

114,1

10,8

Угорщина

115,9

121,7

107,8

105,6

109,6

117,6

110,9

12,0

14,2

Литва

83,7

119,2

125,0

116,0

111,0

114,9

115,7

9,9

15,3

118,2

110,6

12,9

Латвія

101,9

114,5

110,0

109,0

108,3

Польща

102,0

125,3

111,8

108,3

118,7

8,7

Словенія

103,7

111,3

105,2

104,8

104,5

110,1

124,0

112,0

117,9

109,1

115,3

107,8

13,6 a

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

Середньорічний темп, 1999-2003 (%)

14,3

5,9

Словаччина Румунія

Імпорт (попередній рік = 100) Країна

a 1999-2005; b 1999-2002 (дані стосуються загального обсягу торгівлі)

Чехія

103.5

119.7

114.0

104.2

109.2

10.0

Естонія

92.8

126.0

105.2

106.7

115.2

8.6

Угорщина

114.4

120.8

104.0

104.8

110.1

115.8

105.0

10.6

10.3

Литва

87.0

107.3

120.4

119.2

108.4

117.4

114.8

7.7

16.1

Латвія

101.4

111.9

113.1

7.5

Польща

104.4

110.8

103.2

107.3

108.2

117.3

105.2

6.7

Словенія

108.9

103.7

100.5

104.0

105.7

4.5

99.7

129.9

123.9

115.3

118.2

122.5

117.9

17.9a)

Словаччина Румунія

Джерело: Statistical yearbook of the Republic of Poland, 2006, Warsaw, pp. 848-9.

Середньорічний темп, 2004-05 (%)

11.1

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

партнерськими установами країн-членів ЄС несли законодавче ноу-хау, надавали допомогу в створенні нових інституцій та сприяли розвитку людського капіталу. Ці зусилля забезпечили значні досягнення, особливо на таких напрямках, як прямі іноземні інвестиції, розширення торгівлі, імпорт ноу-хау, який виявився важливим в управлінні традиційно монополізованими секторами економіки. Прямі іноземні інвестиції. Стійкий прогрес, якого країни ЦСЄ досягли на шляху до членства у ЄС, зміцнив довіру з боку потенційних інвесторів, яку підтриману підвищення кредитних рейтингів країн, здійснене агентствами з оцінки ризиків. Інвестори почали довіряти країні, передбачуваність її законодавства й державної політики стала фактом задовго до вступу до ЄС, хоча проведення великомасштабної приватизації також зіграло свою роль. Це знайшло відображення у збільшенні обсягів прямих іноземних інвестицій. Найбільших успіхів у залученні іноземних інвесторів (у показнику обсягу ПІІ на душу населення й на рік) досягли Естонія, Угорщина та Чехія, особливо в роки, що передували їхньому вступу (тобто у 1998-2003 роках). Інвестицій вони залучили більше, ніж Польща, Словаччина, Литва й Латвія за перші два роки після вступу. У 2004-2005 роках Україна й Росія залучили більше ПІІ на душу населення, ніж декілька майбутніх членів ЄС із ЦСЄ у свій ранній передвступний період (1993-1997 рр.). Ураховуючи, що План дій Україна-ЄС передбачає наближення законодавства України до законодавства ЄС, якщо не втручатимуться політичні фактори, ця тенденція, вірогідно, збережеться (див. табл. 3.1, де подано сукупний обсяг ПІІ за три періоди; для країн ЦСЄ ці періоди відповідають періоду перед початком переговорів про членство (1993-1997 рр.), періоду переговорів (1998-2003 рр.)11 та періоду після вступу (2004-2005 рр.)12. Торгівля. Задовго до завершення вступу до ЄС були укладені угоди про вільну торгівлю (УВТ) між ЄС і країнами ЦСЄ. Вони передбачали вільну торгівлю несільськогосподарською продукцією на період від 3 до 6 років. У цих угодах було

застосовано асиметрію на користь країн ЦСЄ: ЄС скасував більшість своїх тарифів відразу після набуття угодами чинності, тоді як країни ЦСЄ зазвичай знижували свої тарифи протягом 5 років, щороку на 1/5. Скасування тарифів і квот призвело до безпрецедентного зростання торгівлі, й у 1990-ті роки імпорт до країн ЦСЄ, як правило, зростав швидше, ніж їх експорт. Доступ до колосального обсягу імпорту з ЄС також покращив привабливість країн ЦСЄ для іноземних інвесторів, і приплив капіталу, що став результатом цього процесу, допоміг фінансувати їх зовнішньоторговий дефіцит. У половині нових країн-членів ЄС перед вступом експорт та імпорт товарів зріс на 10 і більше відсотків (у незмінних цінах), а після вступу темпи зростання обсягів зовнішньої торгівлі зросли ще більше (див. табл. 3.2). Після 2000 року темпи зростання експорту перевищили темпи зростання імпорту в кількох майбутніх країнах-членах. Із вступом до ЄС було нарешті покінчено з необхідністю мати два технічних паспорти на продукцію – один для ринку ЄС, другий для внутрішнього ринку. Крім того, після вступу до ЄС були нарешті усунені декілька перешкод у торгівлі сільськогосподарською продукцією. Наприклад, експорт сільськогосподарської продукції з Польщі до ЄС за перші 8 місяців після набуття членства у ЄС збільшився на 51 відсоток. Імпорт ноу-хау до традиційно монополістичних секторів. Наслідуючи досвід США, ЄС ухвалив директиви, які передбачають конкуренцію у традиційних державних монополіях, таких як телекомунікації, залізничний та повітряний транспорт, розподілення газу, розподілення електроенергії. Конкуренція у деяких із цих галузей вимагає складного регулювання, наприклад, щоб забезпечити доступ постачальників до єдиних розподільчих мереж, якщо мова йде про телекомунікації, газ і електроенергію. Вступаючи до ЄС, нові члени повинні були прийняти ці нові підходи до забезпечення конкуренції. Після прийняття належного регуляторного законодавства й створення необхідних регуляторних органів почалося дерегулювання ринку з певними відчутними покращеннями у якості обслуговування й

11 Переговори з Латвією, Литвою, Словаччиною, Болгарією та Румунією почалися лише у 2000 році. 12 Болгарія та Румунія стали членами ЄС лише у 2007 році.

Табл. 3.3. Країна

Внесок

Асигнування

Чистий залишок

Польща

21,8

65,2

Румунія

7,2

24,8

Угорщина

8,4

23,6

Чехія

9,2

21,8

Словаччина

3,5

10,5

Болгарія

2,3

9,7

Литва

1,7

7,3

Латвія

1,4

4,6

Естонія

0,8

3,2

Словенія

2,1

2,9

Кіпр

1,1

-0,1

Фінансові плани ЄС на 2007-2013 роки: оцінки чистих залишків для нових членів (млрд. євро)

Джерело: аналітичні доповіді Великобританії як країни, що головувала в Раді ЄС, грудень 2005 р.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

цінах. Запровадження євро. У нових країн ЄС немає можливості залишатися поза межами євро-зони, як у Великобританії чи Швеції. Після виконання Маастрихтських критеріїв, які встановили граничні показники валютно-фінансової політики, такі як граничний рівень інфляції, довгострокові відсоткові ставки, рівні дефіциту державного бюджету та сукупного державного боргу, стабільність обмінних курсів, новим членам ЄС доведеться запроваджувати євро. Тим часом вони зобов’язані проводити відповідальну валютно-фінансову політику, щоб наблизитися до потрібних Маастрихтських показників. Якщо вони цього не зроблять, то згідно з Процедурою надмірного дефіциту, встановленою ЄС, у крайньому випадку вони можуть бути покарані втратою допомоги з Фонду згуртованості ЄС. Отже, членство у ЄС також сприяє дотриманню фінансової дисципліни й тому допомагає підтримувати макроекономічну стабільність у цих країнах. Передвступні побоювання, що виявилися безпідставними. У країнах ЦСЄ перед вступом мали місце побоювання щодо можливих негативних економічних наслідків вступу до ЄС, зокрема більш високої інфляції та банкрутства. Загалом ці страхи не матеріалізувалися. Після вступу зростання цін у цілому було помірним; наприклад, у Польщі за перший рік після вступу максимальний темп зростання цін становив 4,8 відсотка, хоча деякі ціни, наприклад, на цукор, збільшилися на третину. Очікувалися також поширені банкрутства підприємств, особливо малих і середніх фірм, але цього не сталося. Навпаки, у Польщі та багатьох інших нових членах ЄС малі підприємства почали успішно працювати у «старих» країнах-членах ЄС, створюючи сильну конкуренцію для місцевого бізнесу в плані якості послуг і вартості. Продукти харчування з ЄС не переповнили ринки нових країнчленів; трапилося, скоріше, навпаки. Скасування торгових бар’єрів для сільськогосподарської продукції призвело до значного зростання обсягів експорту з нових членів ЄС до старих. Крім того, іноземці не почали масово скуповувати нерухомість у нових країнах-членах Союзу, хоча, наприклад, у Болгарії та Румунії перед вступом до ЄС спостерігався бум у секторі нерухомості, особливо на прибережних курортах. Тим не менш, після підвищення цін, що стало результатом цього процесу, вартість нерухомості в цих країнах та інших нових членах ЄС залишається набагато нижчою, ніж ціни на подібну нерухомість у Москві, Києві чи Львові. Є, однак, і зростаюча проблема, яку навряд чи згадували до розширення ЄС у 2004 та 2007 роках: еміграція молодих, освічених і підготовлених спеціалістів і кваліфікованої робочої сили, яку приваблює вищий життєвий рівень і кращі умови праці в старих країнах-членах ЄС. З точки зору нових мігрантів різниця полягає в тому, що після вступу вони можуть претендувати на легальну роботу, користуючись усім захистом, який забезпечується працівникам із ЄС у країні, яка їх приймає. Проте для нових країнчленів ЄС ця доволі значна міграція матиме важливі економічні, демографічні та політичні наслідки, яким треба буде протиставити адекватні заходи державної політики, причому з повагою до найближчих сусідів. Фінансова допомога ЄС новим країнам-членам Союзу.

Згідно з документом ЄС «Програма – 2000», максимальний обсяг підтримки 12 нових членів у 2002-2006 році становив 45 млрд. євро (до сплати), з яких 12,5 млрд. євро було виділено на сільське господарство. Крім сільського господарства, структурні фонди були спрямовані на будівництво доріг, автомагістралей та об’єктів охорони довкілля, модернізацію залізниць і аеропортів, підготовку кадрів, інноваційну діяльність і підтримку МСП. Досвід Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії у 1990-ті роки свідчить, що вплив допомоги ЄС на створення робочих місць і розвиток інфраструктури в цих країнах був відчутним. За деякими оцінками, допомога ЄС забезпечила у цих країнах протягом 1994-1999 років додатково від 0,5 до 1,0 відсоткового пункту річних темпів зростання. Очікується, що допомога ЄС матиме аналогічні ефекти у 10 країнах ЦСЄ, які стали новими членами Союзу. У 2005 році відношення асигнованих видатків ЄС до валового національного доходу становило: • у Литві – 3,3%, у Греції – 3,2%, на Мальті та у Латвії – 3,1%, у Португалії – 2,7%, у Естонії – 2,5 відсотка; • в Ірландії, Польщі, Словаччині, Іспанії, Угорщині та на Кіпрі – від 1,6 до 1,8%; • у Словенії - 1,4%, у Чехії – 1,2%, у Фінляндії – 0,9%.13 Проте, після відрахування власних внесків до бюджету ЄС чистий залишок для нових членів у середньому склав приблизно половину від загальної суми допомоги, яку вони отримали від ЄС у 2004-2006 роках. Останні фінансові прогнози ЄС на 2007-2013 роки передбачають значне зростання видатків ЄС на нових членів, як показано у табл. 3.3. Фінансова перспектива на 2007-2013 роки стосовно загального бюджету ЄС передбачає розподіл видатків за п’ятьма основними статтями. Близько 48 відсотків усіх видатків будуть надані за статтею «Стале зростання» з метою сприяння конкурентоспроможності, зайнятості та згуртованості (що включає транспортну інфраструктуру, навколишнє середовище, підготовку кадрів, а також підтримку МСП). Спільна сільськогосподарська політика фінансується за статтею «Стале управління й захист природних ресурсів», і для неї передбачено близько 38 відсотків бюджету ЄС (з яких 80 відсотків виділяється на сільське господарство, а решта – на розвиток села й рибальство). Зовнішні відносини та зовнішня політика ЄС поглинуть приблизно 10 відсотків усіх асигнувань, а стаття «Правосуддя та права громадян» - 2 відсотки. Адміністративні витрати фінансуватимуться за рахунок залишку видатків бюджету. Фінансові витрати на членство. Членство у ЄС передбачає прийняття acquis communautaire – норм і правил ЄС. Дотримання нормативних актів ЄС, особливо тих, що стосуються сільського господарства і захисту довкілля, передбачає значні витрати з боку країн ЦСЄ. Згідно з деякими оцінками, жорсткі норми ЄС щодо охорони довкілля вимагають від країн ЦСЄ загальних витрат у розмірі до 120 млрд. євро.14 Витрати на адаптацію польського сільськогосподарського сектора до вимог ЄС за період 1999-2004 рр. склали, за оцінками, 6 млрд. доларів. Щоб сприяти дотриманню високих стандартів, яких вимагає ЄС, новим членам було надано

13 Див. Allocation of 2005 EU expenditure by Member States, European Commission, Budget. September 2006, p. 15. 14 Див. Marian L. Tupy, EU Enlargement. Costs, Benefits, and Strategies for Central and Eastern European Countries, Policy Analysis, 18 September, 2003, the Cato Institute.

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

Вставка 3.1. Економічні відносини України з ЄС і Росією: синергізм або потенційні протиріччя Співдружність Незалежних Держав (СНД) уклала Угоду про створення зони вільної торгівлі (УВТ) у 1994 році, а у 1999 році внесла до неї поправки. УВТ функціонує, хоча багато торгових спорів залишається невирішеними через відсутність ефективного механізму арбітражу за правилами СОТ. Укладення УВТ між Україною та ЄС було б сумісним із УВТ між Україною та Росією та іншими державами СНД, тому що одна країна чи торговельна зона може мати різні УВТ з іншими сторонами. Отже, УВТ між Україною та ЄС не матиме негативних наслідків для УВТ між Україною та СНД. Митний союз – більш досконалий торговельний механізм у тому плані, що він додає спільний зовнішній тариф для всіх третіх сторін до угоди про вільну торгівлю між двома (або більше) сторонами. Потенційний майбутній вступ України до ЄС потягнув би за собою прийняття зовнішнього тарифу ЄС. Нова країна-член також повинна припинити дію всіх своїх УВТ з іншими країнами, але водночас він приймає всі УВТ ЄС з іншими країнами. Отже, вищі тарифи та інші обмеження у торгівлі між Україною та Росією могли б з’явитися після вступу України до ЄС лише в тому випадку, якщо торгівля між ЄС і Росією була б більш обмежувальною, ніж торгівля між Україною та Росією. На практиці існує тенденція до вільної торгівлі по всій Європі, включаючи Росію. Обидва партнери, ЄС і Росія, прагнуть лібералізувати взаємну торгівлю. Якщо ця тенденція збережеться, то потенційний вступ України до ЄС матиме дуже незначні наслідки для торгівлі України з Росією. Вірно також, що створення Єдиного економічного простору, зокрема митних союзів між Росією, Україною, Білоруссю й Казахстаном, унеможливить двосторонню УВТ між Україною та ЄС. Торговельні стосунки між Україною та ЄС визначались би домовленістю між Єдиним економічним простором і ЄС. Варто зазначити, що станом на початок 2008 року Білорусь і Росія не є членами СОТ. Росія залишається важливим економічним партнером України. Обсяг товарообігу між Україною та Росією порівнянний з обсягом товарообігу між Україною та ЄС. Протяжність спільних кордонів, легкі канали зв’язку, достаток енергетичних ресурсів у Росії та високі темпи економічного зростання дають широкий простір для розвитку економічної співпраці в майбутньому. УВТ між Росією та Україною, вірогідно, працюватиме краще, коли Росія стане членом СОТ. УВТ з ЄС розширить торгівлю з Союзом. З економічної точки зору ЄС, звичайно, має більший потенціал, ніж Росія: він має ринок, на якому у 3,5 рази більше покупців, кожен з яких має в середньому купівельну спроможність у 3-4 рази вищу, ніж російські покупці. Тому розвинені торговельні відносини з обома партнерами є важливим ключем для економічного процвітання України.

декілька перехідних періодів для запровадження змін; вони отримали технічну допомогу, потім – передвступну допомогу й, нарешті, звичайні кошти ЄС. Членство у ЄС також вимагає сплати внесків до загального бюджету ЄС, які розраховуються на основі економічних і фінансових критеріїв, у тому числі ВВП на душу населення. Тому впродовж багатьох років нові члени залишатимуться чистими бенефіціарами бюджету ЄС. Наслідки для України. Інтеграція з ЄС впродовж передвступного періоду надала величезну політичну та економічну підтримку всім країнам ЦСЄ, і є всі підстави вважати, що у довгостроковій перспективі подальше європейська інтеграція принесе Україні значне підвищення ефективності та добробуту завдяки лібералізованому доступу до єдиного ринку ЄС. Основні виграші, вірогідно, стосуватимуться торгівлі та інвестицій. Угоди про вільну торгівлю з ЄС надали колосальний поштовх зростанню торгівлі країн ЦСЄ. Водночас, угоди про вільну торгівлю з ЄС, як правило, не охоплюють усю сільськогосподарську продукцію, й тому якомога ширший доступ до сільськогосподарського ринку ЄС був би важливою вигодою як для українських виробників продовольства, так і для споживачів ЄС. Деякі вимоги ЄС щодо сільського господарства та довкілля є, однак, надзвичайно дорогими, і якщо вони ще не є включеними до політичних цілей українського уряду, то, можливо, їм доведеться зачекати доки перспектива членства у ЄС стане ближчою. Проте, всюди, де можливо, слід уникати подвійної сертифікації, щоб допомогти українським споживачам задовго до здобуття країною членства у ЄС. Хоча обсяги українського експорту до країн Заходу зростають, Україна все ще дуже залежить від російського ринку. Через поєднання низьких доходів домогосподарств, низьких цін і низької якості продукції багато українських товарів споживчого призначення продається або на внутрішньому, або на російському ринку. Тому швидка європейська інтеграція може призвести до радикальних змін у деяких галузях української економіки, зокрема до короткострокового та середньострокового економічного та соціального коригування. Проте, поступові покращення як у конкурентоспроможній позиції українського бізнесу, які стануть наслідком економічної реструктуризації, так і у доступі до єдиного ринку, матимуть серйозний позитивний вплив на перспективи експорту, а також ПІІ, пов’язаних із експортом. Важливою подією стало підписання Україною у лютому 2008 року Протоколу про членство у СОТ, який, у випадку його ратифікації Радою не пізніше липня 2008 року, дозволить Україні офіційно стати членом СОТ за 30 днів після ратифікації. Цей факт має для України три безпосередні наслідки. Поперше, членство у СОТ повинно, звичайно, бути корисним для української торгівлі в цілому, не в останню чергу по відношенню до вирішення торгових спорів. По-друге, він має сприяти продовженню переговорів із ЄС щодо угоди про вільну торгівлю й, нарешті, означає, що Україна стане членом СОТ раніше, ніж Росія. Це матиме деякі наслідки для торговельних домовленостей між Україною та Росією порівняно з домовленостями між Україною та ЄС. Хоча часто стверджують, що ці відносини суперечать одне одному, як видно із вставки 3.1, на практиці вони скоріше доповнюють одне одного, і як тільки Росія також стане членом СОТ, цей конфлікт інтересів значною мірою втратить свою

ГЛАВА 3. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК: ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

актуальність. Досвід нових країн-членів ЄС показує, що найбільші переваги від економічної інтеграції з ЄС можуть мати форму прямих іноземних інвестицій (ПІІ), котрі можуть залучатися завдяки географічній близькості та преференційному доступу до єдиного ринку. Як видно з досвіду нових країн-членів ЄС, ці ПІІ можуть дати безпрецедентні переваги в плані реструктуризації та модернізації таких галузей, як обробна промисловість, енергетика та фінанси. Відносно низький рівень сукупних ПІІ на душу населення, якого Україна досягла дотепер, може бути пояснений багатьма чинниками, такими як обсяг ринку, географія, інфраструктура транспорту й зв’язку, відсутність преференційного доступу на ринки ЄС. На відміну від нових країн-членів ЄС, однак, Україна все ще стоїть перед серйозними викликами у розвитку спроможності держави, необхідної для забезпечення єдиних правил гри для бізнесу та сприятливого інвестиційного клімату. Головні перешкоди пов’язані з системою оподаткування та високим рівнем корупції, які сприяють існуванню великого тіньового сектора. Обсяг ПІІ повинен істотно зрости, коли в України з’явиться вільний доступ на ринок ЄС, а в інвесторів буде більше довіри до передбачуваності політики та верховенства права в Україні. Впевненість іноземних інвесторів може бути зміцнена, якщо органи виконавчої влади в Україні продемонструють свою рішучість до послідовного запровадження стандартів ЄС. Дотепер обсяг коштів ЄС, виділених Україні, був помірним порівняно з передвступною та післявступною допомогою, що надавалась країнам ЦСЄ. Це має бути предметом постійних переговорів між Європейською Комісією та Урядом України за підтримки з боку друзів України в ЄС. Разом з тим, технічна допомога, яка надається ЄС для розроблення законодавства, створення нових інституцій, розвитку людського та ресурсного потенціалу органів місцевого самоврядування, зміцнення людського капіталу в цілому є стабільною, хоча іноді вона використовується не повною мірою.

3.5 Висновки У цій Главі показано, що порядок денний людського розвитку ООН та інтеграційний порядок денний ЄС повністю сумісні, хоча й охоплюють різні етапи одного процесу та роблять це з різною глибиною. Порядок денний європейської інтеграції набагато більше орієнтований на конкретні країни

та більш практичний; він ураховує складні політичні процеси. Наразі він ширший з точки зору демократичного врядування, ніж порядок денний людського розвитку ООН. Останній, однак, можна легше контролювати через систему вимірюваних показників; отже, він також дозволяє проводити порівняння між країнами. Якщо уряд України дійсно бажає сприяти людському розвитку, то є, безсумнівно, лише один вибір – дотримуватися порядку денного європейської інтеграції, який дозволить Україні успішно діяти у нинішньому конкурентному світі, забезпечуючи ефективність і найвищу чесність своєї системи врядування. Ураховуючи взаємодоповнюваність ЦРТ і порядку денного європейської інтеграції, а також необхідність зосередитися на місцевому рівні для досягнення ЦРТ, у цій Главі визначені три сфери, де потрібні реформи для вдосконалення місцевого самоврядування в Україні. Вони включають краще представництво місцевого населення, особливо на районному та обласному рівнях, розширення бази фінансування послуг, особливо через прийняття чітких критеріїв для забезпечення мінімальної якості послуги, і, нарешті, вжиття заходів, широко використовуваних у багатьох інших європейських країнах для забезпечення максимально ефективного надання послуг. Далі в цій Главі розглянутий широкий підхід ЄС до людського розвитку, з особливим наголосом на програмах скорочення бідності та сприяння зайнятості. Вони включають Європейський соціальний фонд для інвестування у людський капітал, Європейський фонд регулювання глобалізації для сприяння у вирішенні проблем економічного корегування та програму ПРОГРЕС для підтримки політики соціального залучення; всі ці інструменти підтримані значними обсягами фінансування. Обсяги допомоги ЄС для підтримки людського розвитку в Україні дотепер були помірними. Грунтуючись на досвіді нових членів ЄС, аналізуються деякі економічні витрати й переваги членства в ЄС. Загальний висновок полягає в тому, що членство є корисним для цих країн: наприклад, значно зросли торгівля та обсяг інвестицій у передвступний період. ЄС надав фінансування для підтримки процесу вступу, і всі нові члени з даного регіону будуть нетто-бенефіціарами бюджетних схем, запропонованих на період 2007-2013 рр. Якби Україна стала офіційним кандидатом на членство у ЄС, вона обгрунтовано могла б очікувати на аналогічні переваги. Між тим, нещодавнє підписання Україною Протоколу про членство у СОТ відкриває їй шлях для переговорів про укладення Угоди про вільну торгівлю з ЄС.

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

ГЛАВА 4 СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ1 4.1. Сприйняття населенням України значення та важливості європейського вибору Загальні напрямки зовнішньої політики України. Дані опитувань показують, що український народ надає значення двом головним напрямкам зовнішньої політики – інтеграції з Заходом, особливо з Європейським Союзом, і тіснішим зв’язкам із СНД, особливо з найближчими сусідами. У 2005 році 36 відсотків опитаних підтримали відновлення тісних взаємин із Росією та Білоруссю з перспективою приєднання до Союзу слов’янських держав, тоді як 23 відсотки підтримали європейську інтеграцію. Ще 14 відсотків також підтримали інтеграцію України в Європу за умови, що ця інтеграція здійснюватиметься разом із Росією. Проте, близько 17 відсотків українських громадян висловилися проти концепції інтеграції, вважаючи, що Україні слід розвивати власний особливий підхід до питань зовнішньої політики (див. нижче табл. 4.1). Ці результати громадського вибору двох основних зовнішньополітичних альтернатив загалом підтверджуються результатами інших опитувань (тут не показаних), наприклад, проведених Центром Разумкова. Більше того, ці зовнішньополітичні преференції за останні десять років не зазнали значних змін, що показують результати щорічних опитувань, проведених Інститутом соціології Національної академії наук України. Згідно з цими результатами (див. табл. 4.2), частка населення, яке підтримує розвиток відносин із Росією та СНД, ніколи не падала нижче 42 відсотків, і у 2006 році становила 56 відсотків, тоді як частка населення, яке віддає перевагу тіснішим зв’язкам із Заходом, доволі стабільно знаходилася на рівні близько 14-15 відсотків. Проте, вкрай важливо розмежовувати зовнішньополітичні альтернативи та вибір моделей розвитку суспільства й економіки,

які відображають думку громадськості щодо прийнятності певних принципів організації суспільства. Так, незважаючи на те, що домінуючим зовнішньополітичним пріоритетом є співробітництво й розбудова тісніших зв’язків із Росією та країнами СНД, 50 відсотків українців вважають, що Україні потрібно йти шляхом розвитку західних країн (хоча 21 відсоток респондентів не погодилися з цим), про що свідчать дані опитування «Соціальні очікування»2. Отже, європейський вибір у його зовнішньополітичному вимірі не є тотожним європейського вибору у його соціальному вимірі, особливо в контексті прийнятності конкретних цінностей та способів організації суспільства. Отже, можна припустити, що українці загалом поділяють європейські цінності, але водночас орієнтуються на Росію в сфері зовнішньополітичних пріоритетів завдяки їхній спільній історії, активним культурним зв’язкам і досвіду життя в одній країні. Ставлення до інтеграції. В цілому українці дивляться на ЄС позитивно. Це відображено в результатах ряду опитувань, проведених в останні роки, де приблизно половина респондентів вважала, що Україні слід вступити до ЄС. Однак, водночас має місце сильна підтримка проекту пострадянської інтеграції (наприклад, у рамах Єдиного економічного простору чи союзу з Росією та Білоруссю). Часто в ході одного й того ж опитування одні й ті ж респонденти висловлюють підтримку як ідеї вступу України до ЄС, так і ідеї інтеграції з Росією та Білоруссю. Така половинчаста тенденція зовнішньополітичного вибору відображена нижче у табл. 4.3 та 4.4. Ці результати опитування показують, що кількість українців, які позитивно ставляться до вступу України до ЄС, змінилася за період 2001-2006 рр. з 44 відсотків у 2002 році до 61 відсотка у 2006 році та завжди перевищувала кількість тих, хто виступає проти ЄС, хоча

1 Цей аналіз грунтується на різноманітних соціологічних опитуваннях, проведених Київським міжнародним інститутом соціології, Центром соціальних та політичних досліджень СОЦІС, Інститутом соціології Національної академії наук України, Київським центром політичних досліджень і конфліктології, Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, Фондом «Демократичні ініціативи», «Фондом громадської думки», Центром соціального моніторингу, інформаційно-аналітичною фірмою ЕКСОР, «Українським демократичним колом» і дослідницькою агенцією Taylor Nelson Sofres. Більшість даних, використаних тут, є результатами кількісних національних репрезентативних опитувань, дані Taylor Nelson Sofres є репрезентативними по 6 країнах-членах ЄС. 2 Проведеного у 2003 році Київським міжнародним інститутом соціології під керівництвом Є. Головахи.

Табл. 4.1. Запитання

Серпень 2005 р.b

Розвиток України повинен орієнтуватися на Захід, з перспективою вступу до Європейського Союзу

Україні слід перш за все відновити тісні відносини з Росією та Білоруссю, з перспективою приєднання до Союзу слов’янських держав

Україна, разом із Росією, повинна інтегруватися в Європу

Майбутнє України полягає у збереженні повної незалежності та розробленні власного особливого шляху, який відрізняється від існуючої світової практики

Важко сказати

Яким повинен бути пріоритетний напрямок зовнішньої політики України? (%)a a Запитання було поставлено так: «На цій картці представлені основні думки щодо напрямків розвитку України. Будь ласка, прогляньте їх і виберіть напрямок, який, на вашу думку, більш раціональний, ніж інші». b Дані опитування, проведеного Київським центром політичних досліджень і конфліктології та Центром соціальних та політичних досліджень СОЦІС; всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2500 респондентів.

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

варто уваги те, що частка останньої групи за період опитування мала тенденцію до збільшення – до 25 відсотків у 2006 році. Це можна частково пояснити політичними подіями, такими як поляризація думок, пов’язана з президентськими виборами 2004 року та подальшим розвитком ситуації. У досліджуваний період кількість прихильників вступу України до Союзу з Росією та Білоруссю також перевищувала 50 відсотків і завжди була більшою, ніж кількість противників цього шляху інтеграції. Слід також зазначити, що, хоча саме формулювання цього запитання передбачає, що респондент повинен зробити вибір, на практиці ці відповіді не є взаємовиключними. Так, більшість українців дали позитивні відповіді на обидва запитання, прагнучи до вступу України до Європейського Союзу, а також до Союзу з Росією та Білоруссю. Поширена серед українців тенденція займати очікувальну позицію, уникаючи необхідності робити вибір, також підтверджується відповідями на запитання про умови, на яких Україні слід приєднатися до Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном (див. табл. 4.5). Діапазон відповідей на це запитання показує, що більшість українців (у різні роки від 40 до 50 відсотків) розглядають вступ до ЄС як стратегічну мету, якої має досягти Україна, й тому вони бажають, щоб інші інтеграційні проекти (у даному випадку приєднання України до Єдиного економічного простору) не перешкоджали цьому прагненню. Результати багатьох опитувань свідчать, що у випадку референдуму про вступ України до ЄС кількість тих, хто проголосує «за», перевищила б кількість голосів «проти» (див., наприклад, табл. 4.6).3 Ці дані, однак, не надають достатніх підстав для висновку про те, що європейський вибір – домінуючий зовнішньополітичний пріоритет для населення України. Як показано вище, зовнішньополітичний вибір українців характеризується значною амбівалентністю. Наприклад, дані інших опитувань показують, що приєднання України до Єдиного економічного простору також отримало б сильну підтримку – 62 відсотки «за», 17 відсотків «проти».4 Дилема європейської та східнослов’янської інтеграції: регіональні аспекти вибору українців. Ураховуючи те, що за результатами цих опитувань більшість українців одночасно підтримують інтеграцію з ЄС та із східнослов’янськими державами, важливо з’ясувати, в чому полягає їхній пріоритет. Щоб відповісти на це запитання, українські соціологи застосовують ряд методик, які не лише вивчають привабливість кожної інтеграційної альтернативи, а й вимагають від респондентів зробити чіткий вибір між конкуруючими інтеграційними проектами. Наприклад, ураховуючи, що вступ до ЄС вимагав би запровадження візового й митного контролю з Росією, результати низки опитувань, проведених у 2003-2005 роках, виявили, що приблизно половина опитаних не готова була б вступити до ЄС на цих умовах, тоді як чверть була б готова; ці пропорції в кожному з трьох зазначених років були дуже стабільними.5 Результати цих опитувань мають вирішальне значення для розуміння ієрархії варіантів зовнішньополітичного вибору українців. Як йшлося вище, ряд показників громадської думки дозволяє дійти висновку, що українці в цілому позитивно ставляться до ідеї вступу

України до ЄС. Проте, це відповідає дійсності лише у випадках, де формулювання запитання не передбачає, що вступ України до ЄС може ускладнити стосунки України з Росією та перешкодити вільному пересуванню мешканців з однієї країни до іншої. Отже, на підставі цих результатів можна дійти висновку: там, де українцям пропонують зробити прямий вибір між ЄС та Росією (або у зв’язку з країнами колишнього СРСР),6 їхній пріоритет полягає у збереженні дружніх і тісних взаємин із Росією, навіть якщо це означає втрату шансу вступити до ЄС. Відповіді, дані в ході цих опитувань, також узгоджувалися з відповідями на запитання про бажаний напрямок зовнішньополітичного розвитку України. Від 50 до 60 відсотків опитаних надають значення розвитку партнерських стосунків із країнами колишнього СРСР, передусім з Росією та Білоруссю, з перспективою приєднання до союзу з цими державами, тоді як лише від 15 до 25 відсотків підтримують розбудову відносин із Заходом з можливою перспективою вступу до ЄС. Ці висновки щодо зовнішньополітичних пріоритетів підтверджуються також результатами опитування, де в українців запитали, якою була б їхня вірогідна відповідь у випадку проведення референдуму про вибір між вступом України до ЄС, з одного боку, та до союзу з Росією та Білоруссю, з іншого боку. Як можна побачити з табл. 4.7, майже половина опитаних зазначила, що підтримала б союз із Росією та Білоруссю.7 Є також свідчення того, що, хоча понад 60 відсотків українців схильні підтримувати ідею про проведення Україною рівновіддаленої політики у взаєминах із Європейським Союзом і Росією, лише 18 відсотків респондентів наполягали на політиці підтримки вступу України до ЄС. Водночас, коли ставилося аналогічне запитання стосовно вступу України до союзу з Росією та Білоруссю, 46 відсотків опитаних були готові відмовитися від рівних відносин із ЄС та Росією на користь вступу України до вищезгаданого союзу (див. табл. 4.8). За даними соціологічних опитувань, прихильники союзу України з Росією та Білоруссю численніші, ніж ті, хто підтримує вступ до ЄС – 56 відсотків проти 31 на початку 2006 року, що знову-таки демонструє пріоритет, який надається проекту східнослов’янської інтеграції (див. табл. 4.9). На основі цих результатів опитувань щодо зовнішньополітичних альтернатив можна дійти висновку: українці позитивно ставляться до тіснішої інтеграції з Європою. Водночас їхній пріоритет полягає у збереженні особливих стосунків із Росією та країнами колишнього СРСР із можливістю приєднання на певному етапі в майбутньому до проекту східнослов’янської інтеграції. Отже, якщо вибір треба було б робити зараз, то, ймовірно, було б більше прихильників інтеграції з Росією та іншими державами колишнього СРСР, ніж прихильників вступу до Європейського Союзу.

4.2. Регіональні варіації у сприйнятті європейського вибору України Ураховуючи регіональну, політичну та культурну різноманітність

3 За винятком опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у грудні 2005 року. Слід зазначити, що інші джерела підтверджують певне послаблення підтримки вступу до ЄС. За даними Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова частка українців, які вважають, що Україні слід вступити до ЄС, упала з 66 відсотків у січні 2002 року до 58 відсотків у квітні 2007 року, а кількість тих, хто виступає проти вступу до ЄС, зросла за цей період з 13 до 26 відсотків. 4 Дані Київського центру політичних досліджень і конфліктології та Центру соціальних та політичних досліджень СОЦІС, серпень 2005 року. 5 Опитування 2000 осіб по всій Україні, проведене Київським міжнародним інститутом соціології у 2003 та 2004 роках і порівняльне опитування 2500 осіб, проведене Київським центром політичних досліджень і конфліктології та Центром соціальних та політичних досліджень СОЦІС у 2005 році. 6 Інші варіанти є непопулярними. 7 Раніше відзначалося, що близько однієї п’ятої частини населення України можна вважати «ізоляціоністами».

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

Табл. 4.2. 1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Розвиток відносин із СНД

Розвиток відносин головним чином із Росією

Перш за все зміцнення східнослов’янського блоку (Україна, Росія, Білорусь)

Розбудова відносин передусім із розвиненими західними країнами

Покладання передусім на власні ресурси, зміцнення незалежності

Різні регіони повинні самі вибирати шлях розвитку

Табл. 4.3. Ставлення

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Скоріше негативне

Важко сказати

Скоріше позитивне

Табл. 4.4. Ставлення

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Скоріше негативне

Важко сказати

Скоріше позитивне

Табл. 4.5. Вересень 2003 р.a

Квітеньтравень 2004 р.a

Серпень 2005 р.b

Не слід приєднуватися за жодних обставин

Слід приєднатися лише на умовах, які дозволяють на пізнішому етапі вступити до Європейського Союзу

Слід приєднатися навіть на умовах, які перешкоджають вступові до Європейського Союзу на пізнішому етапі

Важко сказати

Запитання

Table 4.6 Червень 2004 р. a

Лютий 2005 р.b

Серпень 2005 р.c

Грудень 2005 р.d

Грудень 2006 р. e

Голосував би за вступ України до ЄС

Голосував би проти вступу України до ЄС

Не брав би участі у референдумі

Важко сказати

Запитання

Якому шляху розвитку України ви віддаєте перевагу? (%)

Джерело: дані контрольного соціального опитування, проведеного Інститутом соціології Національної академії наук України; репрезентативна вибірка по Україні; розмір вибірки – 1800 респондентів.

Яке ваше ставлення до вступу України до Європейського Союзу? (%)

Яке ваше ставлення до вступу України до Союзу з Росією та Білоруссю? (%) Джерело: дані моніторингового опитування, проведеного Інститутом соціології Національної академії наук України

Погляди на Єдиний економічний простір із Росією, Білоруссю та Казахстаном (%) a Дані опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології; всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів. b Дані опитування, проведеного Київським центром політичних досліджень і конфліктології та Центром соціальних та політичних досліджень СОЦІС.

Як би ви голосували на референдумі про вступ України до ЄС? (%)

a Дані Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру соціального моніторингу. b Дані Фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології. c Дані Київського центру політичних досліджень і конфліктології та Центру соціальних та політичних досліджень СОЦІС. d Дані Київського міжнародного інституту соціології. e Дані ІАФ ЕКСОР.

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

України, важливо дослідити, чи є сильні регіональні варіації у ставленні українців до політики «європейського вибору», а також у зовнішньополітичних пріоритетах у цілому. Для аналітичних цілей області були згруповані у чотири регіони за методикою, запропонованою професором В. Хмельком (Київський міжнародний інститут соціології). Результати дослідження свідчать, що в Україні існують значні регіональні відмінності у ставленні громадськості до європейського вибору та зовнішньополітичних пріоритетів узагалі. Лише у Західному регіоні більшість підтримала ідею орієнтації України на Захід із перспективою вступу до ЄС. В інших трьох регіонах прихильники цієї зовнішньополітичної альтернативи опинилися в меншості. Таку саму регіональну тенденцію демонструє розподіл відповідей на запитання щодо напрямку, в якому Україні слід зосередити свої інтеграційні

зусилля – вступ до ЄС або до союзу з Росією та Білоруссю. У Західному регіоні 66 відсотків мешканців підтримали необхідність вступу України до ЄС. Більшість мешканців інших трьох регіонів підтримує розвиток економічних і політичних зв’язків із Росією та Білоруссю з перспективою приєднання України до союзу з цими державами.8 Ці результати тісно кореспондують із відповідями на запитання про можливий референдум щодо союзу, до якого Україні слід вступити – ЄС або союзу з Росією та Білоруссю. У трьох із чотирьох регіонів (Центральному, Південному та Східному), а також у цілому по Україні було б більше прихильників інтеграції з Росією та Білоруссю.9 Основними чинниками, що визначають відмінності у зовнішньополітичних пріоритетах у різних регіонах України, особливо у ставленні до європейського вибору, виявилися мовноетнічні особливості українців – мова, використовувана у спілкуванні

8 Дані обстеження, проведеного Київським центром політичних досліджень і конфліктології та Центром соціальних та політичних досліджень СОЦІС, у всеукраїнській репрезентативній виборці з 2500 респондентів. Запитання було сформульовано таким чином: «Який варіант стратегії України в наступні кілька років ви б підтримали?» Варіанти відповідей: 1) Я впевнений, що необхідно зосередити зусилля на вступі України до Європейського Союзу та його економічних структур. 2) Скоріше необхідно зосередити зусилля на вступі України до Європейського Союзу та його економічних структур. 3) Важко сказати, на якому напрямку слід зосередити зусилля. 4) Україні скоріше необхідно зосередити зусилля на розвитку економічних та політичних відносин із Росією та Білоруссю в рамках Єдиного економічного простору. 5) Я впевнений, що Україні необхідно зосередити зусилля на розвитку економічних та політичних відносин із Росією та Білоруссю в рамках Єдиного економічного простору. 9 Дані Київського міжнародного інституту соціології, березень 2006 року; вибірка з 2000 респондентів.

Якщо зараз був би оголошений референдум щодо рішення про те, чи вступати Україні до ЄС, до союзу з Росією та Білоруссю або взагалі не вступати в жоден з цих союзів, за який варіант ви проголосували б? (%) Відповіді на опитування щодо відносин України з ЄС та Росією й Білоруссю

Табл. 4.7. Запитання

Березень 2006 р.a

Вступ до Європейського Союзу

Вступ до союзу з Росією та Білоруссю

Утримання від вступу до цих союзів і підтримання зв’язків з усіма сторонами

Важко сказати

a Дані Київського міжнародного інституту соціології за результатами опитування всеукраїнської репрезентативної вибірки з 2000 респондентів.

Табл. 4.8. Запитання 1

Запитання 2

Україні слід проводити політику рівних відносин із ЄС та Росією

Україні слід докладати зусиль для вступу до ЄС

Україні слід проводити політику рівних відносин із ЄС та Росією

62%

18%

37%

Україні слід докладати зусиль для вступу до союзу з Росією та Білоруссю 46%

Джерело: дані Київського міжнародного інституту соціології за результатами опитування всеукраїнської репрезентативної вибірки з 2000 респондентів, яке проводилося у 2006 році.

Який союз держав був би більш сприятливим для народу України? (%)

Табл. 4.9. Відповідь

2001a

безсумнівно, членство в ЄС

ймовірніше, членство в ЄС

ймовірніше, союз із Росією та Білоруссю

безсумнівно, союз із Росією та Білоруссю

важко сказати

Січень 2006 р.b

56 12

16 15 24 32 13

56 13

a Дані «Фонду громадської думки» за результатами опитування всеукраїнської репрезентативної вибірки з 1800 респондентів. b Дані Київського міжнародного інституту соціології за результатами опитування всеукраїнської репрезентативної вибірки з 2000 респондентів.

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

(російська чи українська), а також етнічна група, з якою вони себе ототожнюють – росіяни чи українці10. Найбільш проєвропейська група представлена україномовними українцями. У відповідь на ряд запитань (які не були взаємовиключними) 66 відсотків зазначили, що проголосували б на референдумі за вступ до ЄС (проти були лише 13 відсотків); 50 відсотків вважають, що Україні слід розвивати економічні та політичні відносини з європейськими країнами й намагатися вступити до ЄС; 63 відсотки з цієї групи вважають, що Україна колись таки вступить до ЄС. Проте, 43 відсотки не були готові відмовитися від відкритих кордонів із Росією без візового й митного режимів на користь вступу до ЄС. Серед російськомовних українців кількість тих, хто голосував би за вступ до ЄС, майже співпадає з кількістю тих, хто голосував би проти – відповідно 40 і 38 відсотків. 56 відсотків із них вважають, що Україні слід розвивати економічні та політичні зв’язки з Росією та Білоруссю з перспективою вступу до Союзу слов’янських держав; 59% цієї групи представників готові відмовитися від ідеї вступу до ЄС на користь збереження відкритих кордонів із Росією, без візового режиму та митниць. Очевидно, сильним пріоритетом для цієї групи є проект східнослов’янської інтеграції. Найбільш проросійськи орієнтованою є, звичайно, група російськомовних росіян. Серед них майже половина голосувала б проти вступу України до ЄС («за» голосувала б чверть). 74 відсотки з них упевнені, що Україні слід зосередити свої зусилля на поглибленні зв’язків із Росією та Білоруссю з перспективою вступу до Союзу слов’янських держав. 75 відсотків цієї групи готові відмовитися від прагнень України щодо вступу до ЄС на користь збереження відкритих кордонів із Росією, без візового режиму та митниць. Отже, аналіз даних соціологічних опитувань показує, що у трьох із чотирьох регіонів України та у двох із трьох мовно-етнічних груп прихильники зовнішньополітичної альтернативи, яка передбачає східнослов’янську інтеграцію, кількісно переважають тих, хто віддає перевагу європейській інтеграції. Водночас, якщо врахувати політичну та соціальну систему, якій респонденти віддають перевагу, то результати опитувань показують, що ці відмінності майже зникають, коли мова йде про вибір моделі розвитку суспільства. Фактично соціологічні опитування виявляють, що мешканці обласних центрів Заходу, Центру, Півдня та Сходу України визнають, що майже така сама соціально-економічна модель, яка діє у ЄС, могла б бути вигідною для України (див. табл. 4.10 та 4.11). Отже, ті українці, які обирають пріоритет східнослов’янської інтеграції у зовнішній політиці, не обов’язково відкидають модель соціально-економічного розвитку, що діє в ЄС. Результати опитувань показують, що у мешканців різних регіонів України, які різняться оцінками пріоритету зовнішньополітичних інтеграційних проектів, багато спільного стосовно вибору політичного та економічного розвитку. У Західній Україні, як і на Сході та Півдні, більшість респондентів погоджуються, що Україні потрібна така сама політична демократія, як і у ЄС – від 76 відсотків у Рівному до 58 відсотків у Сімферополі – й такий самий економічний розвиток, як у країнах ЄС – від 74 відсотків у Вінниці до 54 відсотків у Харкові. Слід зазначити, що кількість опонентів розвитку в Україні політичних та економічних систем, орієнтованих на країни ЄС, невелика в усіх містах незалежно від регіону.

Вік як чинник європейського вибору. Поряд із регіональним аспектом європейського вибору вік також є важливим фактором у визначенні вибору серед бажаних варіантів інтеграції України. Згідно з популярною думкою, євроскептицизм є поширеним явищем серед літніх людей (віком 60 років і старше), які вважаються радянським поколінням, котре виросло за комуністичними догмами, і про яких часто думають, що вони ностальгують за соціалістичною системою та політикою соціального забезпечення радянської епохи. Молодше покоління (до 35 років), напроти, виросло у практично іншому суспільстві й соціально-політичному середовищі, і його представники сповнені більшого ентузіазму щодо членства України в ЄС. Результати опитування 2005 року щодо думки про вибір Україною варіантів розвитку/інтеграції, показані для країни в цілому в табл. 4.1, розбиті за віковими групами у табл. 4.12. Вони показують, що немає сильної варіації серед різних вікових груп прихильників західно-орієнтованого розвитку України в напрямку вступу до Європейського Союзу, за винятком респондентів віком 60 років і старше, де таку тенденцію підтримують лише 16 відсотків. Чіткий пріоритет багатьох представників найстарішої вікової групи (більше 44 відсотків) полягає у підтримці тісних стосунків із Росією та Білоруссю з перспективою вступу до Союзу слов’янських держав. Рівною мірою цікаві відповіді стосовно вибору українців у випадку проведення референдуму про вступ України до ЄС. Як можна побачити в табл. 4.13 (де показані ті ж результати опитування, що й у табл. 4.6, за серпень 2005 року), загальна кількість тих, хто голосував би «за», значно перевищила б кількість голосуючих «проти», особливо серед наймолодших вікових груп. Виняток – люди віком 60 років і старше, де кількість тих, хто голосував би «проти» (трохи більше 35 відсотків), дещо перевищує кількість тих, хто голосував би «за». Ці результати опитувань свідчать про те, що існує сильна кореляція між віком і ставленням до порядку денного європейської інтеграції. Проект європейської інтеграції користується більшменш однаковою відносною підтримкою серед усіх вікових груп (у середньому 25,4 відсотка), за винятком респондентів віком 60 років і старше. Ці результати показують також, що літнє населення демонструє сильну підтримку тісніших зв’язків із колишніми радянськими республіками (перш за все з Росією). Водночас, хоча всі молодші вікові групи більше підтримують європейську інтеграцію, ніж люди віком 60 років і старше, все одно більша частка осіб у всіх вікових групах висловлює підтримку радше тіснішим зв’язкам із Росією та Білоруссю та потенційному Союзу слов’янських держав, ніж проекту європейської інтеграції. Політична культура та демократичні цінності. Під концепцією європейського вибору тут мається на увазі не лише готовність підтримувати політичний проект вступу України до ЄС, а й готовність українців прийняти основоположну систему цінностей і модель суспільства, що існують у країнах ЄС. Фундаментом цих моделей є, звичайно, система демократичних цінностей. На думку директора Інституту соціології Національної академії наук України Євгена Головахи, в українському суспільстві існує суперечливе ставлення до демократичних цінностей; певні риси

10 В Україні 42% україномовних українців, 41% російськомовних українців та 17% російськомовних росіян. Ідея цієї класифікації належить професору В. Хмельку з Київського міжнародного інституту соціології. 11 Див. http://dialogs.org.ua/dialog.php?id=8&op_id=241#241. За даними опитування, проведеного у 2000 році Київським міжнародним інститутом соціології, для 54% громадян України важливим є право говорити про все, навіть якщо це підвищує напруженість у суспільстві (для 24% воно не є важливим); для 64% - право кожного громадянина не виконувати будь-який наказ, що суперечить державному праву (не важливо – для 9%); для 55% - можливість видавати газети будь-якої політичної орієнтації (не важливо – для 24%); для 48% - вільне створення політичних партій, що суперничають на виборах (не важливо – для 24%). Варто також зазначити, що 85% українців не згодні з ідеєю про те, що державою повинна правити армія.

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

демократичного суспільства прийнятні та важливі для українців, тоді як інші – ні.11 Грунтуючись на даних опитування, проведеного Інститутом соціології Національної академії наук України, Є. Головаха зазначає наступні демократичні риси українського суспільства: і) підтримка дій соціального протесту, регламентованих законом; іі) низький рівень ксенофобії і, отже, високий рівень толерантності, який веде до викорінення серйозних міжетнічних конфліктів; ііі) українцям властивий індивідуалізм, який може слугувати підгрунтям для розвитку ліберальних цінностей, котрі, в свою чергу, можуть стати основою для демократичного перетворення за західним зразком. Негативні риси, на думку Головахи, включають соціальний атомізм, який веде до небажання громадян створювати добровільні організації, зайняті захистом їхніх прав, а також високий рівень патерналізму. За даними соціологічних опитувань, українці також надають важливості праву вести політичні дебати, праву створювати політичні партії, праву діяти в межах закону. Всі ці ставлення означають демократичну орієнтацію. Водночас мешканці України здебільшого орієнтовані на потужного й харизматичного лідера, а не на правопорядок і політичне посередництво, що демонструє недостатнє прийняття демократичних норм12. Є також деякі свідчення того, що українське суспільство є менш толерантним у своєму ставленні до меншин порівняно з іншими європейськими країнами13. Крім того, видається, що в останні роки в багатьох європейських країнах, у тому числі в Україні та Росії поширилася ксенофобія. В Україні про це свідчить збільшення частоти інцидентів на расовому та етнічному грунті, що підтверджується даними обстежень, проведених Інститутом соціології Національної академії наук України, котрі показують зростання індексу ксенофобії (виміряного за шкалою Богардуса) після 2000 року порівняно з 1990-ми роками. Регіональні особливості політичної культури та європейський вибір. ЗЗа даними українських соціологічних досліджень, хоча у політичній культурі спостерігаються лише незначні регіональні варіації, зовнішньополітичні пріоритети мешканців сильно відрізняються. Водночас, дані опитувань містять мало свідчень того, що мешканці деяких регіонів ближче за своїми пріоритетами до європейських цінностей, ніж мешканці інших регіонів . Це можна проілюструвати шляхом вивчення результатів опитування 2005 року про прихильне ставлення до авторитаризму

серед мешканців різних регіонів України (див. табл. 4.14). Результати опитування показують по всій країні в цілому, з невеликими регіональними варіаціями, чітку прихильність до ідеї «сильної руки» механізму кращого, ніж більш демократичні методи. Крім того, за цим самим дослідженням, спостерігаються незначні регіональні варіації у рівні політичного залучення17, тоді як мешканці всіх регіонів України згодні з неприйнятністю незаконних шляхів соціального протесту й підтримують законні засоби захисту власних прав. Отже, можна стверджувати, що відмінності у зовнішньополітичному виборі мешканців різних регіонів України не пов’язані з відмінностями у підтримці демократичних цінностей.

4.3. Погляди мешканців Європейського Союзу на вступ України до ЄС Ураховуючи нещодавнє розширення ЄС, доречно буде також з’ясувати думку громадськості ЄС на можливе членство деяких інших країн, зокрема України. На запит міжнародної неурядової організації «Ялтинська європейська стратегія»18 дослідницька агенція Taylor Nelson Sofres провела у шести країнах ЄС у грудні 2006 року та січні 2007 року опитування щодо подальшого розширення ЄС і можливості вступу до нього України. На ці шість країн припадає 75 відсотків усього населення ЄС, а потенційними країнами-кандидатами були Україна, Туреччина, Росія та Марокко. За результатами цього обстеження можливе членство України отримало сильну громадську підтримку: 55 відсотків «за», 34 відсотки «проти» (див. табл. 4.15). Крім того, у 5 з 6 країн-учасниць опитування кількість прихильників вступу України до ЄС перевищила кількість опонентів (винятком стала Німеччина, де 40 відсотків респондентів проголосували «за», а 50 відсотків – «проти»)19. Найсильніша підтримка надійшла з Польщі (де 73 відсотки віддали голоси «за» й лише 15 відсотків – «проти»), а також із Іспанії (66 відсотків «за», 19 відсотків «проти»)20. Крім того, у чотирьох із шести країн ЄС респонденти зазначили, що Україна з чотирьох вищезгаданих країн – їхній пріоритетний кандидат на членство, що навіть випереджає Туреччину, яка давно вважається потенційним членом ЄС (і яка отримала наступні результати: 40 відсотків «за», 50 відсотків «проти»). Загалом думка у ЄС щодо вступу України до ЄС була позитивною. Результати проведених раніше (у 2005 році) досліджень, пов’язаних із цим опитуванням, дають деяку інформацію про причини таких результатів опитування. Респонденти могли вибрати ряд причин

12 Наприклад, за даними того ж опитування, 46% українців згодні з тим, що потужний та харизматичний лідер міг би дати країні більше, ніж будь-яке законодавство (з цією думкою не згодні близько 30%). Майже така сама частка респондентів (44%) вважає, що було б краще позбутися Верховної Ради й виборів і мати сильного лідера, який міг би негайно вирішувати будь-які проблеми (не згодні з цією думкою приблизно 44%). Крім того, як приклад недемократичного ставлення, слід зазначити, що 61% українців не схвалюють велику кількість кандидатів і партій на парламентських і президентських виборах. Про негативне ставлення українців до багатопартійної системи свідчать також дані моніторингового опитування, проведеного Інститутом соціології Національної академії наук України, згідно з яким в Україні лише у 1994 році було більше прихильників, ніж опонентів багатопартійної системи. У 2006 році, приміром, це співвідношення становило 46% «за», 22% -«проти». 13 За даними порівняльного європейського соціального обстеження 2005 року, українці продемонстрували один із найнижчих у Європі рівнів толерантності до сексуальних меншин. Наприклад, в Україні лише 37% респондентів згодні, що гомосексуалісти та лесбіянки можуть, не соромлячись, жити так, як хочуть (менше кількість прихильників цього твердження тільки в Туреччині – 25%). Водночас у країнах «старої» Європи (Австрії, Бельгії, Швейцарії, Німеччині, Іспанії та Франції) кількість прихильників цієї ідеї перевищує 70%. 14 Шкала соціальної дистанції Богардуса – це психометрична шкала, за якою емпірично вимірюється готовність людей брати участь у соціальних контактах різного ступеню близькості з членами різноманітних соціальних груп. 15 Див. Погоріла Н.Б., Регіональні поділи в Україні: на прикладі політичної культури // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К., 2004, с. 63-81. 16 Наприклад, А. Стегній відзначає, що у 1994 році найвища частота авторитарного ставлення спостерігалася серед мешканців Сходу й Півдня, тоді як у Центрі та на Заході ситуація була протилежною. Через десять років кількість прихильників «сильної руки» збільшилася, перш за все серед респондентів на Заході та в Центрі, тоді як мешканці Сходу й Півдня стали більш демократично орієнтованими. Ситуація різко змінилася після Помаранчевої революції (див. Стегній А.Г. Регіональний фактор розвитку політичної культури населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2005, № 3). 17 Використаний показник політичного залучення складався з таких показників, як (і) членство у неурядових або політичних організаціях; (іі) частота участі у політичних мітингах; (ііі) частота безпосередніх контактів із активістами соціально-політичних рухів і партій. 18 Див. http://www.yes-ukraine.org/ru/mission.html 19 За умови, що країна виконає вимоги вступу до ЄС. 20 Як заявили автори опитування, найбільш активними прихильниками вступу України до ЄС були чоловіки, молодь і особи з вищою освітою та (або) кращим соціальним статусом. Ці категорії надають найбільшу підтримку ідеї загального розширення ЄС.

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

Табл. 4.10. Відповідь

Вінниця

Черкаси

Повністю згоден

Скоріше згоден

Важко сказати, згоден я чи не згоден

Скоріше не згоден

Повністю не згоден

24 21

6 13

Хмельницький

Рівне

6 10

44 28 21

7 9

Сімферополь

Запоріжжя

11 9

7 13

Харків 26 28

10 12

Табл. 4.11. Відповідь

Вінниця

Повністю згоден

Скоріше згоден

Важко сказати, згоден я чи не згоден

Скоріше не згоден

Повністю не згоден

Черкаси 41 31 14

9 18

Хмельницький

Рівне 40

36 9

30 11

11 11

7 15

Сімферополь

Запоріжжя 38

30 7

16 11

11 21

Харків 30 35 6

Думки b

Вікова група

Україні слід перш за все відновити тісні відносини з Росією та Білоруссю, з перс пек-тивою приєднаннядо Союзу слов’ян-ських держав (%)

Україна, разом із Росією, повинна інтегруватися в Європу (%)

Майбутнє України полягає у збереженні повної незалежності та розробленні власного особливого шляху, який відрізняється від існуючої світової практики (%)

Важко сказати (%)

Якою мірою ви згодні з тим, що Україні потрібна така сама демократія, що й у Європейському Союзі? (%)

Джерело: дані Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру соціальних та політичних досліджень СОЦІС, вибірка з 400 міських жителів, 2003-2004 рр.

Разом (%)

18-29 років

27.8

30.6

14.2

19.4

8.0

100.0

30-39 років

26.9

32.4

15.9

16.7

8.1

100.0

40-49 років

22.5

34.7

15.8

18.3

8.6

100.0

50-59 років

24.3

36.5

13.6

16.8

8.7

100.0

60 років і більше

16.1

44.4

12.7

14.9

11.9

100.0

Разом

23.0

36.2

14.3

17.2

9.3

100.0

Табл. 4.13. Думки Вікові групи (років)

Основні думки стосовно напрямку розвитку України по вікових групах a

Табл. 4.12.

Розвиток України повинен орієнтуватися на Захід, із перспективою вступу до Європейсько-го Союзу (%)

розвиток, що й у Європейському Союзі? (%)

Якою мірою ви згодні з тим, що Україні потрібний такий самий економічний

Голосував би за вступ України до ЄС (%)

Голосував би проти вступу України до ЄС (%)

Не брав би участі у референдумі (%)

Важко сказати (%)

Разом (%)

18-29

57,1

25,6

5,2

12,1

100,0

30-39

55,9

27,3

6,2

10,6

100,0

40-49

49,1

28,6

8,0

14,3

100,0

50-59

48,1

27,8

7,2

16,8

100,0

60+

33,6

35,4

7,5

23,5

100,0

Разом

47,9

29,4

6,8

15,9

100,0

a Запитання було поставлено так: «На цій картці представлені основні думки щодо напрямків розвитку України. Будь ласка, прогляньте їх і виберіть напрямок, який, на вашу думку, більш раціональній, ніж інші». b Дані опитування, проведеного Київським центром політичних досліджень і конфліктології та Центром соціальних та політичних досліджень СОЦІС; всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2500 респондентів.

Наміри щодо голосування на референдумі про вступ України до ЄС за віковими групами a

a Дані Київського центру політичних досліджень і конфліктології та Центру соціальних та політичних досліджень СОЦІС, серпень 2005 р.

ГЛАВА 4. СПРИЙНЯТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКІСТЮ

4.4. Висновки

того, чому Україні слід вступити до ЄС. Основним аргументом була думка, що «Україна – частина Європи» (38 відсотків мешканців шести країн-членів ЄС). Близько 34 відсотків вважають, що «вступ (до ЄС) призведе до зміцнення демократії в Україні», тоді як інші вважають, що «вступ України (до ЄС) розширить економічне співробітництво з цією країною». Слід зазначити, що аргумент на користь підтримки України для того, щоб «досадити» Росії – він був сформульований таким чином: «українці ризикують своїми відносинами з Росією, звертаючись до ЄС, і тому потребують підтримки» - був лише четвертим із згаданих чинників; цю думку поділяли 24 відсотки опитаних. Серед головних причин того, чому деякі учасники опитування висловилися проти вступу України до ЄС, було те, що демократія в Україні потребує подальшого розвитку (підтримали 38 відсотків); загальне небажання розширювати ЄС і приймати нові країни (34 відсотки); економічні міркування – «Україна є бідною країною, її вступ може ослабити ЄС» (33 відсотки). Слід відзначити, що аргумент «догодити Росії» - «ми повинні заспокоїти Росію, яка не схвалює вступ України до ЄС» - не був важливим фактором; цю думку поділяли лише 7 відсотків мешканців шести країн-учасниць опитування. Європейці оптимістично оцінюють шанси України на вступ до ЄС – 56 відсотків респондентів, які мешкають у шести країнах, вважають, що Україна стане членом ЄС у десятирічний термін. Це порівнюється з поглядами «європейських оптимістів» в Україні, з яких лише 41 відсоток вірить, що Україна вступить до ЄС протягом 10 років. Мешканці шести країн-учасниць опитування вважають, що Україні не слід відмовляти у шансі вступити до ЄС у майбутньому. Половина респондентів вважає, що ЄС повинен заохотити Україну до проведення необхідних реформ з метою виконання вимог із перспективою почати переговори щодо майбутнього членства, тоді як 10 відсотків вважають, що переговори стосовно вступу України до ЄС повинні початися негайно. Проте, чверть опитаних вважає, що ЄС не повинен надавати Україні жодних знаків щодо можливості вступу до ЄС у майбутньому.

Чи згодні ви з думкою про те, що декілька потужних лідерів можуть зробити для країни більше, ніж усі закони й політичні дискусії? (%)

Видається, що українці розділені щодо широкого кола зовнішньополітичних альтернатив, причому незначна більшість прихильно ставиться до розвитку Україною відносин і співпраці з Росією та Білоруссю, а незначна меншість підтримує розвиток України за моделлю західних країн з перспективою вступу до ЄС. Варто зазначити, однак, що розділення у зовнішньополітичних пріоритетах не ідентичне преференціям українців стосовно моделей економічного й соціального розвитку або відповідних моделей організації суспільства. У цілому українці позитивно ставляться до ЄС, його цілей та діяльності, а ідея вступу до ЄС є популярною. Водночас, існує сильна підтримка інтеграції з Росією та Білоруссю. Отже, зовнішньополітичні преференції українців половинчасті; багато людей бажають, щоб можна було одночасно реалізувати обидва інтеграційні проекти – вступ до ЄС та інтеграцію з Росією та Білоруссю. Проте, коли вони роблять вибір між двома цими альтернативами, більшість українців обирають інтеграцію з Росією та Білоруссю, а не з країнами ЄС. Слід також відзначити, що ставлення до європейського вибору в Україні значно варіюється регіонах за регіонами, а також залежно від мовно-етнічних характеристик українського населення. Проте, основна частина мешканців більшості регіонів України вважає, що політичні та економічні моделі організації суспільства, що діють у ЄС, добре підходять і до України. Водночас ставлення українців до демократії як основи європейського вибору є половинчастим. З одного боку, вони визнають важливість конкретних демократичних принципів, а також цінність демократичного суспільства як такого, а з іншого - нинішня політична культура має ряд недемократичних характеристик. Мешканці ЄС загалом позитивно ставляться до перспективи вступу України до ЄС, що відображає їхню думку про те, що Україна є частиною Європи та що ЄС допоміг би зміцнити демократію в Україні.

Табл. 4.14. Відповідь

Центр

Захід

Схід

Південь

Згоден

Не згоден

Не знаю

Джерело: Стегній А.Г. Регіональний фактор розвитку політичної культури населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2005, № 3.

Уявіть, що наступні країни подали заяву на вступ до Європейського Союзу та виконали всі вимоги. Ви особисто «за» чи «проти» вступу кожної з цих країн? (%)a

a Думки лише стосовно України.

Табл. 4.15. Думка

Франція

Німеччина

Італія

Польща

Іспанія

Великобританія

Усі шість країн

Повністю підтримую

Скоріше підтримую

Загалом «за»

У цілому не підтримую

Абсолютно не підтримую

Загалом «проти»

Не знаю

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

ГЛАВА 5 ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 років 5.1. Макроекономічний розвиток Економічне зростання України за період, що розглядається, було швидким – темпи приросту реального ВВП становили у середньому близько 7,5% на рік. Це зростання сприяло підвищенню рівня життя та зменшенню бідності. Ріст ВВП відобразив значне збільшення внутрішнього попиту, як на споживання, так і на інвестиції в основний капітал на фоні стабільного підвищення доходів домогосподарств, а також швидке зростання обсягів експорту. Ці тенденції знайшли відображення у значному рості обсягів виробництва, особливо у промисловому секторі. Загалом, економічне зростання було підтримано змінами та реформами у внутрішній економічній політиці та інституціональним розвитком. Проте, ближче до кінця періоду, що розглядається, з’явився дефіцит поточного рахунку. Хоча сальдо зовнішньої торгівлі є від‘ємним з 2003 року, головним чином у результаті збільшення імпорту засобів виробництва та зростання конкуренції з боку інших держав, традиційно позитивне сальдо торгівлі послугами було достатнім для забезпечення профіциту поточного рахунку. Останнім же часом підвищення цін на імпортні нафту й газ спричинило виникнення дефіциту поточного рахунку. Після певного початкового успіху у зниженні інфляції в результаті жорсткішого контролю за державними видатками та підвищення стабільності національної валюти, в останні роки інфляція уперто залишалася на рівні двозначної цифри й наприкінці 2007 року перевищувала 16 відсотків (див. табл. 5.1 і Додаток 20). Зростання внутрішнього споживання підтримувало ріст обсягу виробництва переробної промисловості, особливо у харчовій промисловості та машинобудуванні, на які разом припадає близько

30 відсотків обсягу продукції української переробки. Хоча у зростанні обсягу сільськогосподарського виробництва мав місце певний регрес, особливо у 2003 та 2005 роках, сільськогосподарська галузь, тим не менш, стала лідером реформ. Серед найважливіших реформ, що були запроваджені, - утвердження права приватної власності на землю та нерухомість, запровадження ринкових механізмів для надання фінансових і технічних ресурсів у сільській місцевості, зокрема кредитів. Проте, залишається розв’язати ще багато складних проблем, а мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, який був подовжений до 2008 року, обмежив розвиток по-справжньому ринкових умов у цьому секторі. Зростання споживання було підтримано ростом реальних доходів (на душу населення) та середньої зарплати, які за 2000-2006 роки збільшилися відповідно у 3,2 та 2,9 раза. Ріст доходів став результатом підвищення рівня зайнятості, збільшення мінімального розміру соціального забезпечення (тобто мінімальної ставки заробітної плати та мінімальної пенсії за віком), підвищення пенсій деяким категоріям населення та збільшення прибутків підприємств. Частка фонду заробітної плати у загальних доходах домогосподарств зросла, що стало свідченням пожвавлення економічної активності населення. Проте, частка соціальних платежів у структурі доходів домогосподарств залишається дуже високою (у 2006 році – 39,2%), що доводить дуже високу залежність доходів домогосподарств від цих платежів. Проте, не у всіх галузях спостерігався швидкий ріст зарплати. Працівники соціальної сфери та сільського господарства залишаються в категоріях із низькими доходами. Зокрема, у 2006 році середня зарплата медичних працівників і працівників сфери соціального забезпечення була у 1,6 раза нижча, ніж середня зарплата в економіці

Табл. 5.1. 2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

5.9

9.2

5.2

9.6

12.1

2.7

7.3

Обсяг продукції промисловості

13.2

14.2

7.0

15.8

12.5

3.1

6.2

10.2

Обсяг сільськогоспо-дарського виробництва

9.8

10.2

1.2

-11.0

19.1

-0.1

0.4

-5.6

14.4

20.8

8.8

31.3

28.0

1.9

19.0

28.5a

4.1

10.0

18.0

9.1

16.5

19.8

16.3

12.5b

18.8

9.7

11.1

24.1

39.0

6.3

13.7

25.7

3.2

2.9

6.9

2.5

-1.6

-2.2a

Реальний ВВП

Інвестиції в основний капітал Реальні доходи населення Експорт товарів та послуг Сальдо поточного рахунку (млрд. дол.)

1.5

1.4

Баланс бюджету (% до ВВП)

0.6

-0.3

0.7

-0.2

-3.2

-1.8

-0.7

0.9b

Інфляція за ІСЦ (грудень до грудня, %)

25.8

6.1

-0.6

8.2

12.3

10.3

11.6

16.6

Рівень безробіття (%)

12.4

11.7

10.3

9.7

9.2

7.8

7.4

6.7

Динаміка макроекономічних показників за 2000-2007 роки (темпи росту, %)

a січень-вересень b січень-листопад

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

та більш ніж у 3 рази менша, ніж у фінансовому секторі. Середня ставка зарплати у сільському господарстві була у 2,2 раза менша, ніж у обробній промисловості, частково в результаті сильних позицій роботодавців у сільській місцевості. Офіційний рівень безробіття (за методологією МОП) падав і наразі аналогічний середньому рівню безробіття у ЄС. Проте, офіційна статистика не враховує прихованого безробіття, як наприклад, вимушена неповна зайнятість і так звані примусові «адміністративні відпустки», з одного боку, та зайнятість у тіньовій економіці, з іншого боку. В останні роки уряд досяг успіхів у скороченні дефіциту бюджету до рівня нижче 3 відсотків від ВВП (за винятком 2004 року), незважаючи на постійне зростання витрат. Одна з головних цілей соціальноекономічної політики уряду полягала у скороченні крайньої бідності за допомогою збільшення соціальних платежів найбільш уразливим категоріям населення. За період 2000-2006 рр. ці платежі виросли у реальних цифрах у 2,6 раза. Базовим соціальним стандартом в Україні є прожитковий мінімум, на основі якого уряд визначає обсяг платежів з соціального забезпечення та розраховує загальний рівень життя. Основні платежі з соціального забезпечення, гарантовані урядом, включають мінімальну ставку зарплати; мінімальну пенсію за віком; неоподатковуваний мінімум та державну соціальну допомогу. За останні сім років (2000-2006) прожитковий мінімум виріс у 1,7 раза, з 270,10 грн. на місяць у 2000 році до 472,00 грн. на місяць наприкінці 2006 року. Мінімальна пенсія за віком за той самий період зросла у 12,2 раза – з 30 грн./міс. у 2000 році до 366 грн./міс. наприкінці 2006 року, і наприкінці 2005 року досягла рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Мінімальна зарплата збільшилася за період 2000-2006 рр. із 118 грн. до 400 грн. на місяць – тобто у 3,4 раза, але все одно залишилася на рівні лише 79,2 відсотка прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проте, тенденції, що зберігаються, поширеність і глибина відносної бідності показують, що багато з цих соціальних проблем вирішуються неефективно або недостатньо. Навіть незважаючи на те, що соціальноорієнтовані бюджетні асигнування, як правило, збільшувалися, якість соціальних послуг залишається низькою через підвищення витрат на утримання соціальної інфраструктури. Як результат, уряд не здатний надавати соціальні послуги у необхідних обсягах, і частка приватного бізнесу в наданні певних послуг соціального сектора зростає (наприклад, у деяких медичних і освітніх послугах). Таким чином, покращення програм соціальної допомоги залежить від посилення

адресності, з тим, щоб підтримка надавалася тим, хто дійсно її потребує. Необхідний постійний контроль, причому не лише за бюджетними видатками на соціальну допомогу, а й за їх ефективністю та дієвістю. Будь-який показник рівня бідності залежить від фактичного визначення бідності. У 2006 році він перебував у діапазоні від 1,0 відсотка загальної чисельності населення, якщо поріг бідності визначати як вартість добового споживання типового дорослого менше 4,3 долара США за паритетом купівельної спроможності (ПКС), до 67,0 відсотка загальної чисельності населення, якщо поріг бідності визначати як вартість добового споживання дорослого менше 14,76 долара (за ПКС), де різні пороги відображають різницю у рівні життя між країнами з перехідною економікою та розвиненими країнами. У цілому бідність в Україні за останні роки поступово скорочувалася як за міжнародними критеріями бідності, так і за критеріями, визначеними в українському законодавстві. За українським визначенням бідності (де споживання особи менше 75% медіанного споживання типового дорослого, вираженого у поточних цінах) рівень бідності, однак, залишився високим – 28,1% на кінець 2006 року.

5.2. Прогрес у досягненні ЦРТ і покращенні людського розвитку1 ЦРТ 1. Скорочення бідності

Перше завдання Цілі 1 глобальних ЦРТ пропонує країнам за період 1990-2015 рр. зменшити вдвічі частку населення, вартість добового споживання якого не перевищує 1 дол. США за ПКС. В Україні ж ця категорія у 2000 році становила менше 1% населення. Водночас суворість клімату призводить до значних витрат на житло, одяг і продовольство. Тому для України, як і для інших країн, що перебувають у процесі економічного та політичного переходу, межа абсолютної бідності визначена не нижче 4,3 дол. США на добу. Отже, Україна поставила собі набагато амбітнішу мету для Завдання 1 – до 2015 року зменшити вдвічі частку населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за середнім ПКС (порівняно з 2001 роком). Крім того, враховуючи європейський досвід, де оцінюється не абсолютна, а відносна бідність, Завдання 2 для Цілі 1 ЦРТ було визначено наступним чином: Зменшити на

1 Зведення всіх цілей та завдань ЦРТ, запланованих і фактично реалізованих за контрольними показниками, наведено у Додатку 21. Проте, важливо зазначити, що, ймовірно, існують незначні відмінності між даними, наведеними в таблицях у тексті, та даними, наведеними в Додатку. Перші надані в основному Державним комітетом статистики України та, враховуючи, що ЦРТ фактично не були введені до 2003 року, вони включають оцінки планових рівнів певних показників за попередні роки. Дані у Додатку взяті з джерел Міністерства економіки України.

Реалізація завдань ЦРТ щодо скорочення бідності (Ціль 1) (%)

a 2001 р. b План на 2007 р.

Табл. 5.2. Показник

2000

2002

2004

2006

Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. за середнім ПКС (план)

11.0a

…

9.8

8.6b

Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. за ПКС (факт)

11.9

6.9

3.2

1.0

Частка населення за національною межею бідності (план)

27.2a

25.0

22.6b

Фактичні показники глибини бідності

20.0

18.8

17.2

21.9

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

третину частку бідного населення (за національною межею бідності).

ЦРТ 4. Поліпшення здоров’я

Найбільш важливим безпосереднім результатом збільшення доходів домогосподарств стало сильне скорочення абсолютної бідності. Завдяки цьому перше завдання за ЦРТ 1, яке вимагало зменшити рівень бідності з 11,0% у 2000 році до 5,5% у 2015 році, було виконано у 2003 році, а до 2006 року абсолютна бідність в Україні була майже викорінена, досягаючи природного мінімуму в 1%. Ризик абсолютної бідності залишається у сім’ях із більш ніж двома дітьми (у 2006 році – 5,6%). Проте, був досягнутий значний прогрес, ураховуючи, що у 2000 році порівнянна цифра для цієї групи становила 32,4%. Забезпечити скорочення відносної бідності (Завдання 2) виявилося складніше через відсутність успіху у зниженні матеріальної нерівності, разом із швидким зростанням доходів найбагатших категорій населення (див. табл. 5.3). Глобальні ЦРТ включають ще одне завдання для Цілі 1 – «За період 1990-2015 рр. зменшити вдвічі частку населення, яке страждає від голоду». За відсутності жодної інформації про смертність від голоду в Україні головним показником реалізації цього завдання є частка дітей з дефіцитом маси віком до 5 років. Проте, оскільки в Україні ця частка становить лише близько 1% і відповідає аналогічним показникам у найбільш розвинених країнах, в Україні це завдання не застосовується.

Здоров’я та знання нині визнаються нематеріальними компонентами людського розвитку, які мають першорядне соціальне значення. Прогрес у людському розвитку в Україні залежить не лише від економічних, а й також від соціальних і демографічних факторів. Поліпшення як стану здоров’я населення, так і якості освіти може істотно допомогти розірвати порочне коло бідності. Збільшення фінансування охорони здоров’я та освіти, яке не супроводжувалося реформами задля покращення управління цими послугами, не привело до підвищення якості надаваних послуг чи покращення їх доступності. За оцінками експертів, понад 16% населення не має належного доступу до якісних медичних закладів і послуг, хоча 93% домогосподарств вважаються такими, що потребують таких послуг. Менше 40% населення оцінює стан свого здоров’я як добрий.2 Одна з найсерйозніших проблем у сфері охорони здоров’я, перед якою стоїть Україна, - проблема низького рівня очікуваної тривалості життя, головним чином через вкрай високу смертність чоловіків віком від 25 до 65 років (особливо серед мешканців сільської місцевості) – безпосередньо не включена до ЦРТ. Зусилля з розв’язання проблеми епідемії туберкульозу, від якого страждає більшість чоловіків середнього віку, виявилися безуспішними, а смертність від захворювань органів травлення стрімко зросла. Тому Україна має серйозну демографічну

2 Це випливає з результатів обстеження умов життя у 10000 домогосподарствах, яке систематично проводить Державний комітет статистики України.

Табл. 5.3. Показник

2000

2002

2004

2006

Планові рівні показника 2 Цілі 1 ЦРТ

27.2a

…

25.0

22.6b

Фактичні значення показників рівня бідності

26.4

27.2

27.3

28.1

Фактичні значення показників глибини бідності

23.8

23.9

24.0

23.8

Мал. 5.1.

Реалізація завдання ЦРТ щодо зниження рівня відносної бідності на третину (%)

a 2001 р. b 2007 р.

Рівні бідності по різних категоріях домогосподарств, 2000-2006 рр. (%)a.

a Національне визначення бідності, прийняте в Україні

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

проблему. Тим не менш, досягнуто значного прогресу в розв’язанні деяких із проблем охорони здоров’я, визначених у ЦРТ. Наприклад, усі показники, наведені для Цілі 4 «Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності», перевиконані (див. табл. 5.4 та 5.5). Рівень материнської смертності впав нижче встановленої завданням цифри ще до 2003 року (хоча у 2005 році він знову зріс), а кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку поступово зменшувалася й зараз набагато нижча, ніж завдання, встановлене на 2015 рік. Фактичні рівні дитячої смертності також нижчі за поточні завдання (див. табл. 5.5). Частково цей прогрес відображає успіх заходів урядової політики, спрямованих на підвищення народжуваності. Проте, охорона здоров’я на дому (зокрема, акушерські та педіатричні служби) не досягла значного прогресу. У цих сферах слід негайно здійснити ефективні заходи для покращення медичних послуг. Зокрема, слід урахувати, що перехід із 2007 року на міжнародні стандарти визначення кількості живонароджених (а це передбачає, зокрема, зменшення мінімальної маси до 500 грамів), неминуче призведе до статистичного підвищення рівня смертності немовлят (де дотепер падіння рівня смертності дітей віком до 5 років є дуже вражаючим). Проте, ситуація щодо смертності немовлят не виглядає настільки доброю, якщо порівняти її з ситуацією у країнах ЄС. Лише дві країни, які вступили до ЄС у 2007 році, – Болгарія та Румунія – мають рівні смертності немовлят гірші, ніж в Україні (див. мал. 5.2). Сьогодні ширше застосовуються показники смертності дітей віком до 5 років, ніж смертності немовлят, тому що сучасна охорона здоров’я досягла дуже великих успіхів у «виграші» одного-двох років життя навіть для дуже хворого немовляти, хоча запобігти смерті такої дитини у майбутньому не завжди можливо. Має також місце загальне покращення якості догляду за немовлятами. З обох цих причин міжнародні організації, як правило, використовують у своїх оцінках показники смертності дітей віком до 5 років. Розвиток цього показника в Україні доволі задовільний, хоча порівняння з ЄС дає результати, аналогічні порівнянню щодо рівня смертності немовлят (див. мал. 5.3).

Рівень смертності немовлят на 1000 осіб у вибраних країнах, 2005 рік

Мал. 5.2.

Головна причина розриву між Україною та іншими країнами в рівнях смертності дітей віком до 5 років, особливо між Україною та Чехією, Польщею, Угорщиною, Францією, полягає у високій смертності через зовнішні фактори. Хоча загальна кількість дитячих смертей в Україні не надто велика, розрив між показником України та середнім показником інших країн дуже відчутний. ЦРТ 5. Обмеження поширення ВІЛ/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів Прогресу в досягненні цієї цілі, як виявляється, досягти набагато складніше, оскільки ці захворювання поширюються, а відповідні рівні смертності зростають. Кількість нових випадків ВІЛ-інфекції на 100 тис. осіб з 2001 року не впала, а більш ніж подвоїлася. Хоча має місце покращення діагностики та скорочення частки прихованих випадків, спостерігається також хвиля смертності від СНІДу. За останні чотири роки кількість таких випадків на 100 тис. населення виросла більш ніж уп’ятеро і, можна стверджувати, що була б іще вищою, якби не успіх, досягнутий у профілактиці передачі ВІЛ від матері до дитини. В основному завдяки підтримці з боку міжнародних організацій частка ВІЛ-інфікованих дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями, впала з 35% у 2001 році до 8% у 2005-му (див. табл. 5.6 і Додаток 21). ЦРТ 2. Підвищення освітнього рівня та професійної кваліфікації

У суспільстві, заснованому на знаннях, освіта й підготовка кадрів відносяться до найвищих політичних пріоритетів. Набуття високого рівня знань, навичок і кваліфікації, його постійне підвищення та оновлення вважається передумовою для особистого розвитку всіх громадян і для участі в усіх аспектах життя суспільства – від активного громадянства до інтеграції у ринок праці. Освіта

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

Табл. 5.4. Показник

2000

2002

2004

2006

Кількість померлих від ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду на 100 тис. народжених живими, план

24.7

…

22.0

20.3a

Фактичний показник материнської смертності, на 100 тис. живонароджених

24.7

21.8

13.1

15.2

Кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку, план

34.1

…

26.7

26.1a

Фактичний показник абортів – кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку

34.1

27.6

23.2

18.7

Реалізація завдання 1 Цілі 4 ЦРТ: прогрес у зменшенні рівня материнської смертності на 17%

a2007 р.

Табл. 5.5. Показник

2000

2002

2004

2006

2.1. Смертність дітей віком до 5 років (кількість померлих на 1000 дітей віком до 5 років), план

15.6

…

14.3

14.3a

Фактичний показник смертності дітей віком до 5 років, на 1000 народжених живими

15.5

13.5

12.4

12.0

2.2. Рівень смертності немовлят (кількість померлих на 1000 дітей віком до 1 року), план

11.9

…

10.4

10.4a

Фактичний показник смертності немовлят, на 1000 народжених живими

12.0

10.3

9.2

9.8

Табл. 5.6. Показник

2000

2002

2004

2006

Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення, план

12.6

…

15.4

14.1a

Фактичний показник кількості осіб з уперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення

12.7

15.5

25.8

34.4

Кількість померлих від СНІДу на 100 тис. населення, план

0.8c

1.2c

0.6c

Фактичний показник кількості померлих від СНІДу на 100 тис. населення

1.1

2.3

3.8

5.2

0.8

…

1.2

0.7a

…

10.0

8.0b

Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, %, план Фактичний показник питомої ваги ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛінфікованих матерів, %

Мал. 5.3.

Реалізація завдання 2 Цілі 4 ЦРТ: прогрес у зменшенні смертності дітей віком до 5 років на 17%

a 2007 р.

Реалізація завдання 1 Цілі 5 ЦРТ: зменшити на 13% темпи поширення ВІЛінфекції/СНІДу

a 2007 р. b 2005 р. c ЦРТ для України 2000+5

Рівень смертності дітей віком до 5 років, на 1000 народжених живими, у вибраних країнах, 2005 рік

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

впродовж життя перетворилася на всеохоплюючу стратегію надання громадянам можливості відповідати на нові виклики. Європейська доповідь щодо показників якості освіти впродовж життя. Європейська Комісія, Брюссель, 2002. У досягненні цієї цілі, пов’язаної з «якісною освітою впродовж життя», спостерігається значний прогрес, частково завдяки, безсумнівно, досягнутому високому рівню письменності . Завдання по всіх показниках успішно виконані, а в деяких випадках є значне випередження графіка. Це, зокрема, чистий показник охоплення освітою дітей від 5 років у дошкільних навчальних закладах і чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років (див. табл. 5.8). Має також місце вражаюче збільшення кількості спеціалістів, які отримали вищу освіту, хоча цей аспект не охоплений системою моніторингу показників ЦРТ. На жаль, немає й чітко визначених показників для відстеження змін у таких критично важливих сферах, як освіта дорослих і запровадження європейських стандартів освіти. Хоча останні охоплені конкретним завданням (Ціль 2, завдання 2) «Підвищити якість освіти» та прив’язані до показника 2.1 (частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам ЄС), система показників для моніторингу прогресу в досягненні цих конкретних цілей не розроблена. Кількість осіб, які пройшли перепідготовку та підвищили свою професійну кваліфікацію, зросла (з 157700 у 2001 році до 193000 у 2005-му). Проте, показники охоплення освітою дорослого населення залишаються набагато нижчими, ніж відповідні показники у розвинених країнах. Це, у свою чергу, явно перешкоджає зростанню демографічного потенціалу, а також конкурентоспроможності української робочої сили. ЦРТ 3. Покращення стану довкілля.

Довкілля та його ключові проблеми, зокрема зміна клімату, природні небезпеки, забруднення повітря, генетично модифіковані культури та біорізноманіття, домінуватимуть у 21-му сторіччі, оскільки вони є абсолютно вирішальними для майбутнього планети. Більш стале використання води, управління морськими ресурсами, зменшення кількості відходів, підвищення енергоефективності – всі ці складники необхідні для створення багатств і підвищення якості

життя, а також для забезпечення сталості довкілля. Усі головні екологічні показники демонстрували тенденцію до погіршення порівняно зі станом справ на початку десятиліття, тому третя ЦРТ «Сталий розвиток довкілля» знаходиться на межі зриву. Немає жодного значного покращення у забезпеченні доступу населення до чистої води (див. табл. 5.9), обсяг викидів шкідливих речовин у атмосферу зі стаціонарних джерел збільшився на 10 відсотків замість того, щоб стабілізуватися (див. табл. 5.10), не забезпечено розширення мережі заповідників та природних національних парків (див. табл. 5.11). Причини відсутності прогресу полягають у тому, що уряд не визнає важливість цих завдань, що призвело до недостатнього фінансування. ЦРТ 6. Забезпечення гендерної рівності.

Гендерна рівність означає важливість забезпечення рівних можливостей для участі жінок у всіх сферах суспільного життя. Він є основою людського розвитку і прав людини, яка сприяє розширенню повноважень жінок та їхньому успіху. Він впливає на спроможність жінок до сталого й дієвого залучення до процесів розвитку, активної участі в них і користування результатами цих процесів. Гендерна рівність також сприяє викоріненню дискримінації та відчуження жінок, розширює їх доступ до прийняття рішень і контролю за ресурсами, такими як земля і господарчі активи, а також повністю визнає їхній внесок як суб’єктів економіки та інших сфер суспільного життя. Надзвичайно високий рівень смертності серед чоловіків в Україні призвів до великого розриву в очікуваній тривалості життя при народженні між жінками й чоловіками, який у поточному десятилітті дорівнює мінімум 11,5 року (див. мал. 5.4). Високі рівні смертності серед чоловіків характерні майже для всіх країн колишнього СРСР, навіть для країн Балтії. В Україні розрив у очікуваній тривалості життя збільшувався впродовж останніх 40 років, і єдиним періодом, коли було зафіксовано значне його скорочення, були 1980-ті роки, коли держава вжила заходів щодо боротьби з алкоголізмом та споживанням алкоголю на робочому місці. Основні причини високого рівня смертності серед чоловіків аналізувалися у главі 1; серед них - алкоголізм, суворі умови праці, а останнім часом – вища, ніж у жінок, вірогідність інфікування соціально небезпечними хворобами,

3 The literacy level of the adult population was 99.4 per cent in 2004.

Реалізація завдання 2 Цілі 5 ЦРТ: зменшити на 42% рівень захворюваності на туберкульоз

a 2007 р. b 2005 р.

Табл. 5.7. Показник

2000

2002

2004

2006

Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом туберкульозу (у т.ч. органів дихання) на 100 тис. населення, плані

60.4

…

80.0

56.4a

Фактичний показник кількості осіб з уперше встановленим діагнозом туберкульозу на 100 тис. населення

60.4

76.0

81.2

84.1b

Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення, план

22.2

…

19.0

17.0a

Фактичний показник кількості померлих від туберкульозу на 100 тис. населення

22.3

20.5

22.7

22.3

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

Табл. 5.8. Показник

2000

2002

2004

2006

Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у дошкільних навчальних закладах, план (%)

50.7

…

57.0

60.0a

Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у дошкільних навчальних закладах, факт (%)

…

Чистий показник охоплення освітою дітей 5 років у дошкільних навчальних закладах, план (%)

47.6

…

53.0

55.0a

Чистий показник охоплення освітою дітей 5 років у дошкільних навчальних закладах, факт (%)

99.2b

…

99.3

99.3c

Чистий показник охоплення початковою освітою дітей у віці 6-9 років, план (%)

96.7

…

99.3

99.5a

Чистий показник охоплення початковою освітою дітей у віці 6-9 років, факт (%)

…

99.3

…

Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою, план (%)

90.0

…

92.0

95.0a

Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою, факт (%)

…

92.0

…

Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років, план (%)

53.4

…

60.0

63.0a

Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років, факт (%)

…

65.2

…

Планова чисельність випускників вищих навчальних закладів (тис. осіб)

…

Реалізація завдання 1 Цілі 2 ЦРТ: підвищити рівень охоплення освітою до 2015 року порівняно з 2001 роком

Кількість випускників вищих навчальних закладів (план) d Сукупний валовий показник осіб, які підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку, тис. осіб (план) d Фактична кількість спеціалістів із вищою освітою (тис. осіб)

422.2

512.2

464.4

551.5

Табл. 5.9. Показник

2001 a

2004

2006

Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у містах, план (%)

88 b

Фактичний показник частки населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам (%)

87 c

Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у сільській місцевості, план (%)

66 b

Фактичний показник частки населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у сільській місцевості (%)

63 c

a 2007 р. b 2001 р. c2005 р. d ЦРТ для України 2000+5

Реалізація завдання 1 Цілі 3 ЦРТ: збільшити за 2001-2015 рр. на 12% частку населення, що має доступ до питної води

a Даних за 2000 рік немає. b 2007 р. c 2005 р.

Табл. 5.10. Показник

2001 a

2004

2006

Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення (млн. тонн на рік), план

4.05

4.15

4.20 b

Фактичний показник обсягу шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення (млн. тонн на рік)

4.05

4.15

4.45 c

Table 5.11 Показник

2000 a

2004

2006

Площа природних біосферних заповідників та національних природних парків, % від загальної території України, план

4.2

6.1

7.5 b

Фактичний показник площі природних біосферних заповідників та національних природних парків, % від загальної території України

4.2

4.6

4.7 c

a Даних за 2000 рік немає.b 2007 р. c 2005 р.

Реалізація завдання 2 Цілі 3 ЦРТ: стабілізувати забруднення повітря стаціонарними джерелами a Даних за 2000 рік немає. b 2007 р. c 2005 р.

Реалізація завдання 3 Цілі 3 ЦРТ: розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території України

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

такими як ВІЛ/СНІД і туберкульоз. Розрив між чоловіками та жінками у очікуваній тривалості життя відчутно більший, ніж у «старих» країнах-членах ЄС, де різниця між чоловіками й жінками в очікуваній тривалості життя при народженні близька до нормального біологічного рівня – 5 років. Проте, при досягненні людиною 60-річного віку, коли багато ризиків смертності дорослого населення, пов’язаних із роботою, зникають, різниця між чоловіками й жінками у очікуваній тривалості життя в Україні зменшується до 3,9 року, що повністю відповідає середньому показнику в ЄС. Гендерна рівність якнайкраще забезпечена в освіті (див. мал. 5.5), і в цьому відношенні досягнуто значного прогресу, ураховуючи, що жінки в Україні добре освічені та орієнтовані на ведення активного професійного життя. Хоча рівень письменності українських жінок нижчий, ніж чоловіків (відповідно 99,2% та 99,7%), це можна віднести на рахунок наявності великої частки жінок віком 80 років і старше й того факту, що більшість неписьменних відноситься до цієї

Очікувана тривалість життя при народженні в Україні, 2000-2006 рр. (років)

Мал. 5.4.

Освітні рівні осіб віком 25-70 років за гендером, 2006 р.

Мал. 5.5.

вікової групи. Рівні охоплення чоловіків і жінок початковою та середньою освітою майже ідентичні, але у вищій освіті частка охоплення жінок на 19% більша, ніж частка чоловіків. Як результат, частка економічно активного жіночого населення з повною або неповною вищою освітою становить 47,5% від загальної кількості, тоді як відповідна частка чоловіків – лише 39,5%. Завдання ЦРТ з забезпечення гендерної рівності стосуються скорочення розриву в доходах жінок і чоловіків (завдання 6.2) і забезпечення більшого представництва жінок у суспільному житті (завдання 6.1). В частині доходів, відношення середньої зарплати жінок до середньої зарплати чоловіків мало досягти 73% у 2004 році та 76% у 2007-му. У 2006 році це відношення дорівнювало лише 69%, хоча воно і підвищувалося стабільно з рівня 2000 року у 64,6% (див. мал. 5.6). Це відношення нижче передбаченого завданням ЦРТ, але воно перевищує відповідні показники більшості постсоціалістичних країн (60-65%) і майже досягає рівнів деяких країн, найбільш успішних із точки зору

28,0 41,3 59,4 65,7

2687

6340

13990

27116

148517

третій

четвертий

шостий

Спеціалісти

57,1 70,8 68,1 77,2 84,2

2236

2086

16106

44581

83462

третій

четвертий

15,8

22,8

31,9

29,2

42,9

69,6

20,2

34,3

40,6

58,7

72,0

81,1

94,4

42,1

25,8

чоловіки

86058

61393

21923

3285

2891

175645

34678

18812

7744

3269

1061

243

65807

241452

Разом, осіб

16,6

19,7

28,6

35,7

40,1

64,2

80,0

68,4

64,4

45,1

33,8

19,1

7,8

61,8

75,1

жінки

Частки, %

2004

83,4

80,3

71,4

64,3

59,9

35,8

20,0

31,6

35,6

54,9

66,2

80,9

92,2

38,2

24,9

чоловіки

88120

64413

23354

3215

3117

182304

34978

18086

7180

3127

1152

297

64820

247124

Разом, осіб

83,2

80,1

71,8

63,7

60,1

41,2

79,9

69,2

65,5

45,5

36,1

23,9

13,8

62,9

75,4

жінки

Частки, %

2005

16,8

19,9

28,2

36,3

39,9

58,8

20,1

30,8

34,5

54,5

63,9

76,1

86,2

37,1

24,6

чоловіки

91025

66329

24984

3544

3317

189298

35802

18126

7200

3144

1244

315

65831

255129

Разом, осіб

2006

83,2

79,2

71,0

62,4

61,8

34,3

79,4

69,9

65,5

46,4

38,1

23,0

14,6

63,5

75,3

жінки

Частки, %

* З 2001 року службовці органів місцевого самоврядування, які підпадають під дію Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», включаються до іншого статистичного огляду.

сьомий

шостий

п’ятий

30,4

другий

службовий ранг:

п’ятий

79,8

18,9

другий

857

57,9

74,2

жінки

Частки, %

5,6

51203

199720*

Разом, осіб

213

перший

службовий ранг:

Менеджери/керівники

Кількість працівників, які обіймають посаду менеджерів/керівників і спеціалістів, у тому числі:

2001

16,8

20,8

29,0

37,6

38,2

65,7

20,6

30,1

34,5

53,6

61,9

77,0

85,4

36,5

24,7

чоловіки

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

Табл. 5.12. Чоловіки та жінки на урядових і керівних посадах, 2001-2006 рр.

Джерело: статистичний огляд «Жінки та чоловіки в Україні», Державний комітет статистики України, 2007 (готується до публікації)

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

Вставка 5.1.

Прогрес у досягненні ЦРТ країнами Південно-Східної Європи та СНД Країни з перехідною економікою Південно-Східної Європи та СНД зазнають соціально-економічних злетів і падінь з початку 1990-х років, і прогрес у досягненні Цілей розвитку тисячоліття, як видається, прив’язаний до різких підйомів і спадів крайньої бідності та нерівності доходів. Частка людей, які живуть менш ніж на долар на добу, підскочила з менш ніж 1 відсотка населення країн СНД і Південно-Східної Європи у 1990 році відповідно до 5,5 відсотка та 1,3 відсотка у цих регіонах у 2004 році, а потім впала назад до низького рівня передперехідного періоду 1980-х років. Проте, уповільнення крайньої бідності супроводжувалося зростанням нерівності доходів у регіоні. Нерівність у країнах СНД у 1990-ті роки була дуже незначною. Частка споживання (або доходу) найбіднішого квінтилю населення країн СНД зменшилася з одного з найвищих рівнів серед усіх регіонів (майже 8%) в 1990 році до трохи більше ніж 6% у 2004-му. На межі століть загальна ситуація знову демонструвала ознаки покращення, хоча інші тривалі проблеми продовжували непокоїти країни СНД і Південно-Східної Європи. Існують різкі відмінності між європейськими та азіатськими країнами СНД. Наприклад, у першій групі країн загальний чистий показник охоплення дітей початковою освітою впав із 91% у 1991 році до 83% у 1999-му, а потім, у 2005 році знову підскочив до 90%. Навпаки, рівень охоплення початковою освітою в азіатських країнах СНД, який у 1990 році був нижчим, ніж у європейських країнах СНД, у перехідному періоді поступово зростав, сягнувши у 2005 році позначки 94 відсотки. Аналогічним чином, смертність дітей віком до 5 років значно скоротилася в європейській частині СНД і країнах Південно-Східної Європи, впавши до 17 смертей на 1000 народжень. В азіатських країнах СНД, навпаки, повільний темп прогресу був драматизований цифрами, які показували, що за рівнем дитячої смертності цей регіон іде третім серед усіх регіонів.

Гендерна диференціація у середніх рівнях доходів, грн.

Мал. 5.6.

Тим не менш, країни СНД і Південно-Східної Європи ввійшли в останнє десятиріччя з відносною перевагою порівняно з усіма іншими регіонами, що розвиваються. Приклади включають відносно високий рівень щеплення від кору (85% у 1990 році), дуже поширені медичні послуги жінкам при народженні дітей (рівень охоплення яких вже дорівнював 99% у 1990 році), відносно широкий доступ до покращених санітарних зручностей (82% у 1990 році), спад захворюваності та поширення таких захворювань, як туберкульоз. Проте, темпи вирішення в регіоні таких проблем, як викорінення бідності, запобігання основним інфекційним захворюванням і гендерна рівність, були повільними, що стримувало прогрес у швидкому русі до виконання завдань ЦРТ. Що стосується боротьби проти туберкульозу, регіону доведеться прискорити темпи своїх зусиль, якщо він хоче виконати завдання ЦРТ щодо зменшення вдвічі рівня поширеності туберкульозу та смертності від нього. Останні статистичні дані показують, що низька поширеність туберкульозу, яка спостерігалася в регіоні у 1990 році (83 випадки на 100 тис. населення), у 2000 році подвоїлася до 163 випадків. У прагненні забезпечити гендерну рівність жінки у країнах СНД і Південно-Східної Європи традиційно користувалися вільним доступом до оплачуваної роботи та участі в політичній діяльності, зазначається у доповіді. Проте з початком переходу представництво жінок у парламенті різко скоротилося, тому що їх участь у національній політиці вже не гарантувалася. З того часу тенденція змінилася на зворотну, і жінки поступово знову роблять успіхи.

Доповідь щодо Цілей розвитку тисячоліття за 2007 рік, ООН, Нью-Йорк, 2007.

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

гендерної рівності (Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії та Фінляндії), де співвідношення доходів жінок і чоловіків перевищують 70 відсотків. Проте, покращення цього співвідношення частково є результатом змін у загальних стандартах винагороди за працю, включаючи декілька підвищень мінімальної зарплати, та єдиної системи ставок зарплати, застосовуваної до всіх працівників бюджетного сектора незалежно від їхнього гендера. Вивчення змін у ставках зарплати у будь-якому секторі, а також кількості жінок на посадах з найвищою зарплатою, не дає свідчень будьякої очевидної тенденції до скорочення гендерних нерівностей у доходах. У цілому на роботах із більш високою зарплатою зайнята більша частка чоловіків, ніж жінок, особливо в урядовому секторі та бізнесі. Водночас, зарплата – лише одне джерело доходу, хоча й дуже важливе, а співвідношення зарплати жінок і чоловіків, як правило, нижче, ніж відповідне співвідношення доходів. Прогрес у збільшенні частки жінок на керівних посадах має вимірюватися кількісними показниками, вираженими у чітко сформульованих 9 гендерних співвідношеннях у представницьких органах, а також на вищих посадах у виконавчій владі, багато з яких до 2015 року вимагають досягнення гендерного співвідношення 30:70. Проте, моніторинг наразі здійснюється лише щодо кількох показників. У деяких ключових сферах політичного життя представництво жінок дуже низьке. Наприклад, у Верховній Раді 5-го скликання кількість жінок серед депутатів становила лише 8,5%. У більшості європейських країн цей показник знаходиться у діапазоні від 23 до 38%, а у Швеції він дорівнює близько 45%. У Кабінеті Міністрів жінки мали б обіймати 15% усіх посад, але фактично цей показник дорівнює лише 8%. Майже повна відсутність жінок на верхньому рівні прийняття політичних рішень в Україні контрастує з їхньою відносно активною участю на посадах, де приймаються економічні рішення. Жінки становлять більшість посадовців в органах влади: понад 63% менеджерів/керівників і майже 80% спеціалістів (див. табл. 5.12). Проте, більшість жінок займають посади нижчого рівня, тоді як набагато менша частка жінок обіймає вищі посади

на державній службі. Ці цифри, які відповідають показникам Росії та Молдови, частково пояснюються відносно малою часткою професіоналів і спеціалістів серед усіх зайнятих – риса колишньої структури зайнятості. У більшості європейських країн частка жінок серед вищих посадовців і менеджерів близька до їх представництва у парламенті, а їх частка серед професіоналів, спеціалістів і технічних службовців дорівнює майже 50%. Багато з завдань, передбачених ЦРТ, є по-справжньому складними, і досвід деяких інших країн регіону в цьому відношенні узагальнено у вставці 5.1. Україна також відстає від інших європейських країн у людському розвитку (довідка щодо прогресу в цих країнах подана у Додатку 22), що означає, що уряд повинен робити більше для утвердження своєї політики в цих сферах.

5.3. Людський розвиток в Україні: регіональна оцінка Огляд. Характерна риса регіональних відмінностей у людському розвитку в Україні – відсутність будь-якої позитивної кореляції з економічним розвитком. Високі рівні смертності, особливо серед людей працездатного віку, співіснують із відносно високими рівнями доходів у найбільш економічно розвинених регіонах південного сходу країни. Регіональні відмінності в освіті незначні. Усе це дає підстави стверджувати, що плоди економічного зростання не завжди спрямовуються на досягнення цілей людського розвитку і не обов’язково сприяють людському розвитку регіону. Якщо порівняти економічний розвиток із індексом людського розвитку окремих регіонів, то найнижче значення індексу людського розвитку регіонального (ІЛРР) буде у промислово розвинених Донецькій (0,401 – 27 позиція) та Луганській областях (0,416 – 26 місце). Водночас відносно високий ІЛРР спостерігається в аграрних і відносно бідних Закарпатській та Полтавській областях (0,511 – відповідно 5 та 6 місця), а також у Рівненській області (0,509 – 7 позиція).

4 Calculated according to UN methodology and by the Ukrainian methodology of a hierarchy of HD indicators.

Мал. 5.7.

Диференціація регіонів України за індексом людського розвитку, 2005 р.

Інекс людського розвитку 0.509 - 0.628 0.488 - 0.509 0.47 - 0.486 0.455 - 0.47 0.401 - 0.455

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

Донецька й Луганська області займають дві останні позиції в національному рейтингу людського розвитку за весь період 2000-2005 рр. Рівень екологічного забруднення, характерного для всіх індустріальних регіонів, у цих областях вкрай високий, що пояснюється зосередженням гірничодобувної, металургійної та інших галузей важкої промисловості. Забруднення довкілля, поряд із високою часткою людей, які працюють у шкідливих умовах, - основні причини низького рівня індексів людського розвитку в цих областях. Як наслідок, висока частота травм на виробництві супроводжується малою очікуваною тривалістю життя, високою смертністю немовлят і негативними соціальними чинниками (зокрема, алкоголізмом, злочинністю, безпритульністю). Через них, у свою чергу, погіршується сімейне середовище, зникає увага до дітей, що спричиняє низький рівень охоплення шкільною освітою. Херсонська та Кіровоградська області також досягають стабільно низьких показників у рейтингах ІЛРР. У цих регіонах економічні проблеми співпадають із соціальними, призводячи до кризи майже в усіх аспектах людського розвитку. Недостатня розвиненість освітньої та медичної інфраструктури зумовлює низький рівень охоплення молоді вищою освітою, високу смертність немовлят, поширення соціально небезпечних захворювань і низьку очікувану тривалість життя. Рівненська область, з іншого блоку, - один із небагатьох регіонів, яким удалося значно покращити свій рейтинг. Незважаючи на низькі показники матеріального добробуту та високий рівень смертності немовлят, Рівненська область досягла великого успіху в підвищенні рівня охоплення дітей шкільною освітою, як і в більш загальному покращенні соціального середовища. Карта людського розвитку по регіонах представлена на мал. 5.7. Проте, деякі з головних відмінностей у регіональному людському розвитку в Україні пов’язані з особливостями регіональних ринків праці, доходів, стану здоров’я та освіти населення, які докладніше висвітлюються нижче. Ринок праці й доходи населення. Розвиток подій на ринку праці – ключ до визначення доходів, особливо рівня й тривалості безробіття. Неурядові статистичні дослідження також відзначають набагато вразливіше становище мешканців аграрних або сільських областей (за винятком лише Миколаївської області), тому що вони не мають доступу до більш розвинених ринків праці в містах. Отже, враховуючи, що 66 відсотків регіональних варіацій у зарплаті пояснюються безробіттям, відмінності у легкості доступу до ринків праці є важливим фактором варіацій у регіональних доходах. Значні регіональні відмінності в оплаті праці відображають відмінності у галузевій структурі регіональної економіки, а також значні варіації у зарплаті в окремих галузях економіки. Це, у свою чергу, спричиняє багато проблем, пов’язаних із запровадженням єдиної національної системи стандартів життєвого рівня, які були б застосовні до всіх регіонів, а також із подоланням бідності. Регіональна диференціація рівнів зарплати веде перш за все до диференціації цін і, отже, до відмінностей у купівельній спроможності працівників державного сектора й тих, хто залежить від системи державної соціальної допомоги. Регіональні відмінності між середнім національним рівнем зарплати та регіональним прожитковим мінімумом для населення працездатного віку показані на мал. 5.8. На діаграмі показано відносно привілейоване становище мешканців Києва і Дніпропетровської та Донецької областей,

де співвідношення національної середньої зарплати та регіонального прожиткового мінімуму склало відповідно 319, 218 і 214 відсотків. Найнижчі значення цього показника спостерігалися у Тернопільській, Чернігівській та Херсонській областях (відповідно 155, 156 і 159 відсотків). У Закарпатській та Івано-Франківській областях купівельна спроможність середньої зарплати забезпечує майже 178 відсотків товарів і послуг, які складають прожитковий мінімум. Відповідна цифра у Львівській області дорівнювала 190,6% (майже така сама, як, приміром, в Одеській області). Отже, виявляється, традиційна теза про нижчий рівень життя у західних регіонах України не має підстав. Звичайно, для багатьох сімей зарплата - єдине джерело доходу. В Україні велика частка доходів домогосподарств також представлена доходами безробітних, пенсіонерів, а також доходами, одержаними в неформальній економіці, які за різними оцінками становлять 15-45 відсотків загальних доходів домогосподарств. Тому дуже важливо враховувати тіньові доходи при визначенні регіональних варіацій у доходах домогосподарств. Загальні доходи домогосподарств знаходять опосередковане вираження в інших показниках, наприклад в обсязі банківських депозитів, у цінах 1 кв. м житла, у кількості власників автомобілів або в перевищенні видатків над доходами. Перехресні кореляції цих змінних призводять до висновку, що зв’язку між сумою доходу, отриманого з цих неформальних джерел, і сумою офіційного доходу немає, за винятком Одеської, Запорізької та Волинської областей. Це пояснюється наявністю дуже великих роботодавців, у тому числі автозаводів, а також Чорноморського флоту в Севастополі. Взаємозв’язок між середньою зарплатою, загальним доходом домогосподарств і кількістю автомобілів по регіонах України показаний на мал. 5.9. Важливий чинник регіональної соціальної справедливості– рівень бідності. Як йшлося вище, бідність можна визначити за багатьма критеріями, але найважливіші з них відображені у ЦРТ – абсолютна та відносна бідність. Ураховуючи, що поріг абсолютної бідності в розмірі вартості добового споживання 4,3 дол. в Україні не має сенсу (див. вище), то для вивчення регіональних рівнів бідності застосовується встановлений законом прожитковий мінімум. Кореляція між регіональними рівнями абсолютної та відносної бідності дуже висока (r=0,959). Регіональна варіація доволі значна: 150,7% середнього показника відносної бідності по Україні та 120,3% відносно показника абсолютної бідності. Звідси випливає, що регіональні відмінності у ринках праці та доходах в Україні доволі значні. Більш розвинений ринок житла міг би скоротити ці відмінності, сприяючи збільшенню міграції робочої сили, тому що економічно активні працівники прагнули б мігрувати до регіонів, де існує високий попит на робочу силу з відповідними навичками і, отже, краще оплачувану, а працівники вже непрацездатного віку мігрували б до регіонів із нижчими цінами. Проте, в Україні можливості міжрегіональної міграції обмежені, а відсутність належної транспортної мережі перешкоджає «човниковій» міграції. Стан здоров’я. Істотні регіональні відмінності в доступі до якісних медичних послуг безпосередньо відображені у відмінностях у смертності немовлят. Ці рівні варіюються від 6,3% у Севастополі до 13,3% у Кіровоградській області, а середній показник по Україні у 2006 році становив 9,8%. Відсутність доступу до медичних послуг є проблемою в основному для сільських жителів – у містах первинна медико-санітарна допомога надається незалежно від стану здоров’я пацієнта. У

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

Мал. 5.8.

Регіональні відмінності в співвідношенні середньої зарплати та регіонального прожиткового мінімуму (листопад 2006 року) a

Мал. 5.9.

Регіональні відмінності між середньою зарплатою, доходами домогосподарств і кількістю автомобілів, за регіонами, %а

Мал. 5.10.

Рівні зарплати й смертності немовлят по регіонахa

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

Києві, однак, рівень смертності немовлят дуже високий – 8,1%, що, скоріш за все, відображає схильність лікарів направляти жінок із ускладненнями вагітності до столиці. Немає також тісного зв’язку між рівнем смертності немовлят і економічним розвитком. Регіональні рівні зарплати й регіональні рівні смертності немовлят відносно цих відповідних показників по Україні в цілому показані на мал. 5.10. Багато регіонів, де спостерігалися високі темпи економічного розвитку, однак, мали також високі рівні захворюваності та смертності. Це демонструється поширенням основних хронічних захворювань, таких як гіпертонія, ішемічна хвороба серця та артрит, на які разом припадає 76,5% регіональної варіації хронічних захворювань. Найвища захворюваність на хвороби серцево-судинної системи спостерігається в індустріальних регіонах, таких як Харківська область, де ними уражено 30% населення, Донецька область (24,4%), Луганська область (23,2%) і Дніпропетровська область (22,4%). Дивно, що ці показники також високі в деяких сільських регіонах, таких як Вінницька (26,4%), Черкаська (23,9%), Полтавська (21,2%) та Закарпатська (20,5%) області. На жаль, хвороби серцево-судинної системи поєднуються з надмірною смертністю. Поширення основних хронічних захворювань по регіонах України представлено на мал. 5.11. Регіональні відмінності в середній очікуваній тривалості життя при народженні варіюються від 71,5 року в Одеській області до 76,2 року у Львівській області для жінок і від 59,9 року у Чернігівській області до 65,9 року в Києві – для чоловіків. Ці відмінності пояснюються широким спектром факторів, зокрема екологічними факторами (головним чином наслідками Чорнобильської катастрофи, яка призвела до надмірних рівнів смертності сільського населення в Київській, Житомирській та Чернігівській областях), безробіттям, злочинністю, дорожньотранспортними пригодами та особливостями способу життя. Варіація очікуваної тривалості життя по регіонах перевищує типову різницю, характерну для європейських країн. Ця різниця в очікуваній тривалості життя більше спільна для країн із різним соціально-економічним розвитком, аніж для різних регіонів однієї країни. Максимальна гендерна різниця у рівнях смертності

Поширення основних хронічних захворювань по регіонах України у 2005 р.

Мал. 5.11.

спостерігається у Чернігівській області, де вона дорівнює 14 рокам, а мінімальна – у Закарпатській області, 8,5 року. Хоча загальні рівні смертності високі, ситуація в західних регіонах країни є відносно сприятливою, особливо у Тернопільській та Чернівецькій областях (див. мал. 5.12). Водночас існує помітний «чорний пояс», що охоплює всю економічно розвинену південно-східну частину країни. Починаючи з 2004 року, його доповнює «острів» навколо Чорнобильської атомної електростанції. За рівнями смертності Україна далеко відстає від країн ЄС. Більше того, у вищезазначених регіонах рівні смертності, особливо серед чоловіків, не відповідають стандартам, досягнутим розвиненими країнами у 21-му столітті. Дійсно, можна провести порівняння з показниками смертності, які спостерігалися в середині минулого століття, та географічно з країнами, що розвиваються. Вражає відсутність будь-якого прогресу в цих регіонах, що обмежує людський потенціал і загрожує загостренням демографічної кризи. Рівень освіти.

Роль освіти та її розвитку є визначальною для сьогоднішнього суспільства, основаного на знаннях, а також є життєво важливою для сталого людського розвитку, скорочення бідності, заохочення загальних людських цінностей і розвитку нових інформаційнокомунікаційних технологій. Освіта впродовж життя важлива для озброєння людей знаннями, кваліфікацією та навичками, потрібними для відповіді на нові виклики та для створення сталого майбутнього. Значні регіональні відмінності за рівнем освіти тісніше пов’язані з економічним розвитком і становищем на ринку праці, ніж із станом здоров’я населення. Проте, переважання в економіці важкої промисловості, поряд із великою часткою некваліфікованих працівників серед зайнятих, означає, що

ГЛАВА 5. ОЦІНКА ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД 2000-2006 рр.

промислові центри не завжди приваблюють тих, хто має найкращу освіту. Водночас, центри деяких промислових регіонів, такі як Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Одеса і, звичайно, Київ, приваблюють більшість фінансових інституцій та великих транснаціональних корпорацій. Тому в великих містах є більше можливостей знайти хорошу роботу, і саме там (а не в регіоні в цілому) зосереджено більше висококваліфікованих і краще освічених категорій населення. Багато залежить також від наявності вищих навчальних закладів. Як результат, через відсутність такого закладу Луганська область значно поступається за рівнем освіти Донецькій області, Запорізька область – Дніпропетровській, Рівненська й Тернопільська – Львівській, Миколаївська й Херсонська – Одеській. Регіональний акцент на перепідготовку та підвищення кваліфікації населення є ключовим чинником людського розвитку. Його можна було б забезпечити більш рівномірним розподіленням освітніх центрів по країні, а також фактичним запровадженням єдиної системи стандартів якості освіти, що забезпечило б рівний доступ до освіти всім громадянам незалежно від місця їхнього проживання.

5.4. Висновки Прогрес України в досягненні ЦРТ до цього часу неоднозначний. Серед успіхів – сильний ріст доходів, який сприяв падінню абсолютної бідності до дуже низького рівня, хоча відносна бідність змінилася мало. Завдання щодо освіти виконуються або перевиконуються; спостерігається помітне поліпшення у стані здоров’я матерів і зниження дитячої смертності. Досягнуто певного прогресу в зменшенні гендерної нерівності. Відношення доходів жінок і чоловіків у 2006 році становило 69 відсотків (порівняно з планом 76% на 2007 рік), а подальший прогрес частково залежить від збільшення кількості жінок на керівних посадах. Крім того, більша частка жінок отримала вищу освіту, хоча формально це не є завданням за ЦРТ. Проте, досягнення цілей у галузі охорони довкілля виявляється проблематичним, хоча можна стверджувати, що найбільш

Мал. 5.12.

серйозним недоліком з точки зору виконання завдань є швидке зростання кількості випадків ВІЛ-інфекції, збільшення смертності від СНІДу та поширення туберкульозу. Коли основні показники людського розвитку оцінюються в регіональному розрізі, стає очевидно, що існують сильні регіональні варіації, немає сильних позитивних кореляцій з економічним процвітанням. Отже, частково через екологічні проблеми деякі регіони, які досягли значного економічного зростання, мають також високі рівні смертності, високу смертність немовлят і соціальні проблеми. Це відображає ряд факторів, зокрема ступінь економічної спеціалізації, що є переважно спадщиною колишньої адміністративно-командної економіки; відмінності в ефективності регіонального управління, а також різні темпи пристосування до ринкових умов; збереження строгої фінансової централізації, яка також була рисою адміністративно-командної економіки, але залишається здебільшого незмінною. В основі всіх цих чинників - повільний темп економічних та інституціональних реформ, здійснюваних за роки після здобуття незалежності. Динамічна регіональна політика не повинна бути націлена виключно – або навіть більшою мірою – на зменшення регіональної, соціальної та економічної диференціації. Головна політична мета має полягати у створенні підвалин і стимулів для прискореного регіонального розвитку, з одночасним вирішенням важливих питань, які впливають на людський розвиток.

Рівні смертності по регіонах України у 2004 р. (на 100 тис. населення) Стандартизовані коефіцієнти смертності населення України за регіонами, 2004 рік, на 100 тис. осіб 1108 - 1183 1184 - 1258 1259 - 1333 1334 - 1408 1409 - 1482

Бібліографія 1. Council of Europe 2000. Conference of European Ministers responsible for local government. 12th session, Istanbul (Turkey) 6-7 April 2000. The Role of Local Authorities in the Field of Local Social Services, Strasbourg: Publishing, 2000.

2. Council of Europe 2004. A New Strategy for Social Cohesion, Strasbourg: Publishing, October 2004 [http://www.coe.int/t/dg3/socialpolicies/socialcohesiondev/source/ RevisedStrategy_en.pdf]

3. Council of Europe. Social Cohesion Indicators. [http://www.coe.int/t/dg3/socialpolicies/socialcohesiondev/indicators_en.asp]

4. EFTA (European Free Trade Association) 2007. This is EFTA. [http://secretariat.efta.int/Web/Publications/this_is_EFTA/note/this_is_ efta_2007.pdf]

5. EFTA. Lisbon Strategy [http://secretariat.efta.int/Web/EuropeanEconomicArea/LisbonStrategy]

6. EU (European Union). Consolidated Version of the Treaty on European Union [http://eur-lex. europa.eu/en/treaties/dat/12002M/htm/C_2002325EN.000501. html#anArt59]

7. European Charter of Local Self-Government of October 15, 1985 www.coe.int

8. European Commission 2007. Joint Report on Social Protection and Social Inclusion, [http://ec.europa.eu/employment_social/social_inclusion/docs/2007/ joint_report/sec_2007_329_en.pdf] 6 March 2007, Brussels.

9. European Commission. Accession criteria [http://ec.europa.eu/enlargement/enlargement_process/accession_process/criteria/index_en.htm]

10. European Commission. Accession Negotiations: State of Play [http://ec.europa.eu/enlargement/archives/enlargement_process/ future_prospects/negotiations/eu10_bulgaria_romania/chapters/ index_en.htm], 17 December 2004

11. European Commission. Allocation of 2005 EU expenditure by Member States, Budget. September 2006, p. 15.

12. European Commission. EU/Ukraine Action Plan [http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/action_ plans/ukraine_enp_ap_final_en.pdf]

13. European Commission. EU/Ukraine Action Plan. Brussels, Commission of the European Communities.

14. European Commission. Progress towards meeting the economic criteria for accession: 2005 Country assessment by Directorate General for Economic and Financial Affairs of the European Commission, N° 26 - November 2005, ISSN 1608-9022

15. European Commission. Progress towards meeting the economic criteria for accession: 2005 Country assessment by Directorate General for Economic and Financial Affairs of the European Commission, N° 26 - November 2005, ISSN 1608-9022, p.5-6.

16. European Commission. Strategy Paper and Report 2003, Annex 3: the list of Human Rights Conventions.

17. European Commission. The European Neighborhood Policy Progress Report Ukraine http:// ec.europa.eu/world/enp/pdf/sec06_1505-2_en.pdf

18. European Commission. The Policy: How does the European Neighborhood Policy work? [http:// europa.eu.int/comm/world/enp/howitworks_en.htm ]

19. European Commission. The Policy: What is the European Neighborhood Policy? [http:// ec.europa.eu/world/enp/policy_en.htm]

20. European Commission: Strategy Paper and Report 2003

21. European Council. Copenhagen Presidency conclusions of 21/22 June 1993.

22. European Council. Luxembourg Presidency conclusions of 12/13 December 1997

23. European Council. Presidency conclusions of the Copenhagen European Council of 21/22 June 1993, p. 13. [http://www.fifoost.org/EU/strategy_en_2002/node7.php]

24. European Council. Presidency conclusions of the Luxembourg European Council of 12/13 December 1997, paragraph 10, [http://www.fifoost.org/EU/strategy_ en_2002/node7.php]

25. European Council. The European Consensus on Development, 14820/05 [http://www.dfid. gov.uk/eupresidency2005/eu-consensus-development.pdf]

26. European Social Survey 2005 data [http://europeansocialsurvey.org]

27. Freedom House. Freedom in the World Country Ratings [http://www.freedomhouse.org/ uploads/fiw/FIWAllScores.xls]

28. International Labour Organization. Employment, Productivity and Poverty Reduction: World Employment Report 2004-05 – Geneva, 2004.

29. Marian L. Tupy 2003. EU Enlargement: Costs, Benefits, and Strategies for Central and Eastern European Countries, Policy Analysis, 18 September, 2003, the Cato Institute.

30. Promoting Active Citizen Engagement (PACE) 2007. The State of Corruption in Ukraine. The Results of the 2007 National Survey, Management Systems International, May 2007

31. Sen Amartya. Development as Capability Expansion, Journal of Development Planning, 1989, No.19;

32. SIGMA (Support for Improvement in Governance and Management). Ukraine Governance Assessment [http://www.sigmaweb.org/ dataoecd/46/63/37127312.pdf]

33. Transparency International 2006. Corruption Perceptions Index (CPI) for 2006 [http://transparency.org/ policy_research/surveys_indices/cpi]

34. UN (United Nations). General Assembly Resolution 51/59 Action against corruption [http:// www.un.org/documents/ga/res/51/a51r059.htm]

35. UNDP (United Nations Development Programme) 1990. Human Development Report 1990. New York 1990, Oxford University Press.

36. UNDP 2006. National Millennium Development Goals: a framework for action, Europe and the CIS Regional MDG Report for 2006; [http://europeandcis. undp.org/?menu=p_cms/show&content_id=EAB43C00-F203-1EE9B6945B73B400C40F]

37. UNDP 2006. Social inclusion and integration in Poland: an indicators-based approach, UNDP Poland and the Ministry of Labour and Social Policy, 2006

38. UNDP 2007. BiH NHDR - Social Inclusion in BiH, UNDP: Sarajevo, BiH(2007).

39. UNDP Human Development Report 2006. Beyond scarcity: Power, poverty and the global water crisis – New York, 2006.

40. UNDP. Governance Indicators. A Users Guide [http://www.undp.org/governance/docs/policy-guideIndicatorsUserGuide.pdf]

41. United Nations Department of Economic and Social Affairs, Population Division World Population Prospects: The 2004 Revision, Volume III: Analytical Report -http://esa.un.org/unpp

42. United Nations Economic Commission for Europe. The Millennium Development Goals. The Way Ahead: A Рan-European Perspective – New York and Geneva, 2006.

43. World Bank. Governance Indicators for 1996–2006 [http://info.worldbank.org/governance/kkz2005/mc_region.asp]

44. World Bank. WGI: Worldwide Governance Indicators Country Snapshot. Comparison for one governance indicator across a number of countries. [http://info. worldbank.org/governance/kkz2005/mc_indicator.asp], 1995-2006

45. World Health Organization, and International Union Against Cancer. The Tobacco Control Country Profiles (2nd edition) – Atlanta, 2003.

46. World Health Organization, Department of Mental Health and Substance Abuse. Global Status Report on Alcohol 2004 – Geneva, 2004.

47. Yalta European Strategy and Taylor Nelson Sofres 2007. Europeans and the Accession of Ukraine to the European Union. Results of survey of 6 in six EU-member countries. [http://www.yes-ukraine. org/en/survey/november.html ]

48. Агентство «Євразійський моніторинг», 2006. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів, 2006.

49. Верховна Рада України, 2005. Постанова від 17.11.2005 р. № 3117-IV «Про деякі питання вдосконалення системи надання державних соціальних послуг населенню на місцевому рівні» [www.rada.gov.ua]

50. Головаха Є. “У українців є перспектива для демократичних перетворень” [http://dialogs.org.ua/dialog.php?id=8&op_id=241#241]

51. Декларація Тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, схвалена Резолюцією № 55/2 Генеральної Асамблеї ООН від 8 вересня 2000 р.

52. Держкомстат України. Діти, жінки та сім’я в Україні. Статистичний збірник /– К., 2006. – 398 с.

53. Держкомстат України. Економічна активність населення України у 2006 році. Статистичний збірник – К., 2007. – 230 с.

54. Держкомстат України. Праця в Україні у 2006 році. Статистичний збірник /. – К., 2007. – 334 с.

55. Держкомстат України. Регіональний людський розвиток. Статистичний збірник /– К.:, 2006. – 39 с.

56. Держкомстат України. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Держкомстат України. – К.: Вид-во„Консультант”, 2006. – 576 с.

57. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ, Держкомстат України. Людський розвиток в Україні: 2003 рік. Щорічна науково-аналітична доповідь / (колектив авторів) за ред. Е.М. Лібанової. – К.:, 2004. – 290 с.

58. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ. Людський розвиток в Україні: можливості та перспективи соціальних інвестицій / (колектив авторів) за ред. Е.М.Лібанової. – К.:, 2006. – 356 с.

59. Інформаційно-аналітична фірма ЕКСОР, 2006. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2040 респондентів. [http://www.ecsor.com.ua/books/book10.htm].

60. Київський міжнародний інститут соціології, 2000. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів.

61. Київський міжнародний інститут соціології, 2001. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів. 62.

Київський міжнародний інститут соціології, 2003. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів.

63. Київський міжнародний інститут соціології, 2004. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів.

64. Київський міжнародний інститут соціології, 2006. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів.

65. Київський міжнародний інститут соціології. Під ред. Є. Головахи. Дані обстеження «Соціальні очікування», всеукраїнська репрезентативна вибірка, 3500 респондентів, 2003.

66. Київський центр політичних досліджень і конфліктології та Київський міжнародний інститут соціології, 2001. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2100 респондентів.

67. Київський центр політичних досліджень і конфліктології та Київський міжнародний інститут соціології, 2001. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 10000 респондентів.

68. Київський центр політичних досліджень і конфліктології та Центр соціальних та політичних досліджень СОЦІС, 2005. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2500 респондентів.

69. Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні http://www.aidsalliance.kiev.ua/

70. Міністерство економіки України, 2003. ЦРТ: Україна, Київ, 2003.

71. Міністерство економіки України, 2005. Україна: цілі розвитку тисячоліття 2000+5. Київ, видавництво «Дія», 2005.

72. Паніна Н., Інститут соціології НАН України, 2006. Українське суспільство у 1992-2006 роках: соціологічний моніторинг, Київ.

73. Погоріла Н.Б., Регіональні поділи в Україні: на прикладі політичної культури Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К., 2004, с. 63-81.

74. Проект „Реформа місцевих бюджетів в Україні” (РМБУ). Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету у 2006 році Research Triangle Institute International, Київ 2006,

76. Секретаріат Президента України. Головна служба регіональної та кадрової політики. Презентація: ”Напрямки та ризики реформи місцевого самоврядування” 2006 р.

77. Ставлення громадян України щодо її вступу до Євросоюзу і НАТО та їхня оцінка своєї обізнаності стосовно цих організацій. Хмелько В., Київський міжнародний інститут соціології, дані обстеження проведеного, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2040 респондентів; 2006 р. [http://www. kiis.com.ua/index.php?id=4&sp=1&num=24]

78. Стегній А.Г. Регіональний фактор розвитку політичної культури населення України Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2005, № 3.

79. Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки «Шляхом європейської інтеграції», 2004. 80. Україна – Цілі розвитку тисячоліття 2000+5 / Матеріали до ювілейної 60-ї сесії Генеральної асамблеї ООН; підготовлено за сприяння ПРООН. – К., 2005. – 47 с.

81. Українське демократичне коло, 2002, 2006. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів.

82. Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, 2002. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2100 респондентів.

83. Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, 2005. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів.

84. Український центр соціальних реформ. Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. / (колектив авторів) за ред. Е.М.Лібанової. – К.: 2006. – 138 с.

85. Фонд «Демократичних ініціативи» та Центр соціального моніторингу, 2004. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2000 респондентів.

86. Фонд «Демократичні ініціативи» та Київський міжнародний інститут соціології, 2005. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 2040 респондентів.

87. Фонд «Демократичні ініціативи» та Центр соціальних та політичних досліджень СОЦІС. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 400 мешканців різних міст України, 2003-2004.

88. Фонд громадської думки, 2001. Дані обстеження, всеукраїнська репрезентативна вибірка, 1800 респондентів

75. Региональное бюро ПРООН по странам Европы и Содружества Независимых Государств. Национальные Цели развития тысячелетия: платформа для действий. Региональный доклад о Целях развития тысячелетия в странах Европы и СНГ – Братислава, 2006. – 212 с.

ДОДАТКИ

ДЕМОГРАФІЧНИЙ ПРОФІЛЬ УКРАЇНИ

Додаток 1. 2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Загальна інформація Чисельність населення на початок року (1000 чол.)

49430

48923

48457

48004

47622

47281

46930

46646

Чоловіки

46,3

46,2

46,1

46.1

Жінки

53,7

53,8

53,9

53.9

Щорічний приріст/скорочення чисельності населення на початок року (%)

-0,98

-1,03

-0,95

-0,93

-0,80

-0,72

-0,74

-0.61

Notes: * розраховано як коефіцієнт населення, яке залежить від населення працездатного віку.

Урбанізація Міське населення на початок року (%)

67,4

67,2

67,3

67,5

67,7

67,9

68.1

Населення найбільшого міста на початок року (% від загальної чисельності міського населення)

7,9

8,1

8,0

8,1

8,2

8,3

8,4

8.6

Населення міст із населенням понад 1 млн. чол. на початок року (% від загальної чисельності міського населення)

21,6

22,3

22.3

Вікові характеристики Середній вік населення

38,5

39,0

Населення віком 60 років і старше (%)

20,7

21,3

21,0

20,7

20,4

68,1

66,9

65,6

Очікувана тривалість життя досягненні 60 років (роки)

39.8 20.3

при

Жінки

14,1

Чоловіки

18,9

Коефіцієнт залежності (%) *

74,9

72,3

Кількість народжених (1000 осіб)

385,1

376,5

390,7

408,6

427,3

426,1

460,4

Кількість померлих (1000 осіб)

758,1

746,0

754,9

765,4

761,3

782,0

758,1

Смертність немовлят (померло на 1000 народжених )

11,9

11,3*

10,3

9,6

9,5

10,0

9,8

Смертність дітей віком до 5 років (на 1000 народжених)

16,0

14,4*

Смертність матерів народжених)

24,7

23,9*

Народжуваність/смертність

(на

100

тис.

13,0 17,4

Рівень смертності (на 1000 осіб відповідної вікової групи) Населення віком 60-64 роки

24,8

24,6

25,3

25,4

25,6

26,5

Населення віком 65-69 років

35,3

34,1

34,2

34,3

34,5

35,2

24,8 34,1

Населення віком 70 років і старше

86,4

83,9

84,5

87,4

85,8

88,3

86,8

Кількість зареєстрованих шлюбів (тис.)

274,5

309,6

317,2

371,0

278,3

332,1

355,0

Кількість зареєстрованих розлучень (тис.)

197,3

181,3

183,5

177,2

173,2

183,5

179,1

Частка дітей, народжених поза шлюбом (% від загальної чисельності народжених)

17,3

18,0

19,0

19,9

20,4

21,4

21,1

Соціальні показники

Міграція Імміграція до України (тис. осіб)

53,7

45,8

42,5

39,5

38,6

39,6

44,2

Еміграція з України (тис. осіб)

100,3

88,8

76,3

63,7

46,2

35,0

30,0

Міграційний приріст/ населення (тис. осіб)

-46,6

-43,0

-33,8

-24,2

-7,6

4,6

14,2

скорочення

Джерело: джерелами даних для складення цієї таблиці слугували демографічні дані Державного комітету статистики, представлені у відповідних обстеженнях і на офіційній веб-сторінці Комітету http://www.ukrstat.gov.ua/ та http://www. ukrcensus.gov.ua/.

ДОДАТКИ

Індекс людського розвитку (ІЛР) України, 1998-2005 рр.

Додаток 2. 1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

69,1

68,1

69,2

69,5

66,1

67,7

Письменність дорослого населення (%)

99,6

99,4

Показник охоплення всіма типами освітньої діяльності (%)

86,5

ВВП на душу населення (доларів США, за ПКС)

3194

3458

3816

4350

4870

5491

6394

6848

Індекс тривалості життя

0,73

0,72

0,74

0,69

0,711

Індекс рівня освіти

0,92

0,93

0,94

0,95

0,94

0,948

Індекс ВВП на душу населення, ПКС

0,58

0,59

0,61

0,63

0,65

0,67

0,69

0,705

Індекс людського розвитку (ІЛР)

0,744

0,742

0,761

0,766

0,777

0,766

0,774

0,788

78/174

74/162

80/173

75/175

70/177

78/177

77/177

76/177

2002

2003

2004

2005

Значення показників Очікувана тривалість народженні (років)

життя

при

Значення індексів

Джерело: підготовлено на основі даних щорічних глобальних Доповідей ПРООН про людський розвиток за 2000-2007 роки.

Індекс розвитку України з урахуванням ґендерного фактору (ІРҐФ), 1998-2005 рр.

Рейтинг

Додаток 3. 1998

1999

2000

2001

Значення показників Очікувана тривалість народженні (років)

життя

при

Жінки

73,9

73,5

74,4

74,6

72,5

72,4

73,6

Чоловіки

64,2

62,7

64,1

64,5

60,1

62,0

Письменність дорослого населення (%) Жінки

99,4

99,5

99,2

Чоловіки

99,7

99,8

99,7

Жінки

Чоловіки

Жінки

2327

2488

2716

3071

3429

3891

4535

4970

Чоловіки

4191

4576

5085

5826

6493

7329

8583

9067

Індекс розвитку з урахуванням ґендерного фактору (ІРГФ)

0,740

0,739

0,744

0,761

0,773

0,763

0,771

0,785

Показник охоплення всіма типами освітньої діяльності (%)

Розрахунковий показник доходу (доларів США за ПКС)

Рейтинг

ДОДАТКИ

Додаток 4. Ціль

Завдання

Показник

Ціль І. Подолання бідності

1. Зменшити до 2015 року вдвічі частку населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за середнім ПКС

1. Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за середнім ПКС

2. Зменшити на третину частку бідного населення (за національною межею бідності)

2. Частка бідного населення за національною межею бідності 1.1. Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у дошкільних навчальних закладах 1.2. Чистий показник охоплення освітою дітей 5 років у дошкільних навчальних закладах

Ціль ІІ. Забезпечення якісної освіти впродовж життя

1. Підвищити до 2015 року рівень охоплення освітою порівняно з 2001 роком

1. Збільшити за 2001-2015 роки на 12% частку населення, що має доступ до чистої питної води

Ціль IV. Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності Ціль V. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/ СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів

1.4. Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою 1.5. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років 1.6. Чисельність випускників вищих навчальних закладів 1.7. Сукупний валовий показник осіб, які підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку

2. Підвищити якість освіти

Ціль ІІІ. Сталий розвиток довкілля

1.3. Чистий показник охоплення початковою освітою дітей 6-9 років

2.1. Частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам ЄС (%) 1.1. Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у містах 1.2. Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у сільській місцевості

2. Стабілізувати забруднення повітря стаціонарними джерелами

2. Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення (тонн на рік)

3. Розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території України

3. Площа природних біосферних заповідників і національних природних парків, % від загальної території України

1. Зменшити рівень материнської смертності на 17% 2. Зменшити смертність дітей віком до 5 років на 17% 1. Зменшити на 13% темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу 2. Зменшити на 42% рівень захворюваності на туберкульоз

1.1. Кількість померлих від ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду на 100 тис. народжених живими 1.2. Кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку 2.1. Кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб віком до 5 років 2.2. Рівень смертності немовлят (кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000 народжених живими) 1.1. Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення 1.2. Кількість померлих від СНІДу на 100 тис. населення 1.3. Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, % 2.1. Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення 2.2. Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення 1.1. Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис.жін./чис.чол.

Ціль VI. Забезпечення ґендерної рівності

1. Забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70 тієї чи іншої статі у пред-

1.2. Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис.жін./чис.чол.

ставницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади

1.5. Ґендерне співвідношення серед депутатів міських органів влади, чис.жін./чис.чол.

1.3. Ґендерне співвідношення серед депутатів обласних органів влади, чис.жін./чис.чол. 1.4. Ґендерне співвідношення серед депутатів районних органів влади, чис.жін./чис.чол. 1.6. Ґендерне співвідношення серед депутатів міських органів влади, чис.жін./чис.чол 1.7. Ґендерне співвідношення серед депутатів сільських органів влади, чис.жін./чис.чол. 1.8. Ґендерне співвідношення у складі членів Кабінету Міністрів України, чис.жін./чис.чол.

2. Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків

1.9. Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 посадових категорій), чис. жін./чис.чол. 2.1. Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків, %

Цілі розвитку тисячоліття в Україні на 2001-2015 роки

ДОДАТКИ

Основні показники людського розвитку в державах-членах ЄС і державах-сусідах ЄС, 2005 р.

Додаток 5.

Рейтинг за ІЛР

ІЛР

Індекс стану здоров’я

Індекс рівня освіти

Індекс зарплати

Індекс з урахуванням ґендерного фактора

Середня очікувана тривалість життя, років

Рівень охоплення освітою, %

ВВП на душу населення, дол. за ПКС

Очікувана тривалість життя у 60 років, %

ЄС-15 (старі члени ЄС) Ірландія

0,959

0,890

0,993

0,994

0,940

78,4

99,9

38 505

8,7

Швеція

0,956

0,925

0,978

0,965

0,955

80,5

95,3

32 525

6,7

Нідерланди

0,953

0,904

0,988

0,966

0,951

79,2

98,4

32 684

8,3

Франція

0,952

0,919

0,982

0,954

0,950

80,2

96,5

30 386

8,9

Фінляндія

0,952

0,898

0,993

0,964

0,947

78,9

101,0

32 153

9,4

Іспанія

0,949

0,925

0,987

0,935

0,944

80,5

98,0

27 169

7,7

Данія

0,949

0,881

0,993

0,973

0,944

77,9

102,7

33 973

10,3

Австрія

0,948

0,907

0,966

0,971

0,934

79,4

91,9

33 700

8,8

Велика Британія

0,946

0,900

0,970

0,969

0,944

79,0

93,0

33 238

8,7

Бельгія

0,946

0,897

0,977

0,963

0,940

78,8

95,1

32 119

9,3

Люксембург

0,944

0,891

0,942

1,000

0,924

78,4

84,7

60 228

9,2

Італія

0,941

0,922

0,958

0,944

0,936

80,3

90,6

28 529

7,7

Німеччина

0,935

0,902

0,953

0,949

0,931

79,1

88,0

29 461

8,6

Греція

0,926

0,898

0,970

0,910

0,922

78,9

99,0

23 381

8,2

Португалія

0,897

0,879

0,925

0,888

0,895

77,7

89,8

20 410

9,5

0,917

0,874

0,974

0,902

0,914

77,4

94,3

22 273

10,8

ЄС-10 (нові члени ЄС) Словенія Кіпр

0,903

0,900

0,904

0,905

0,899

79,0

77,6

22 699

…

Чехія

0,891

0,849

0,936

0,889

0,887

75,9

82,9

20 538

11,6

Мальта

0,878

0,901

0,856

0,877

0,873

79,1

80,9

19 189

7,6

Угорщина

0,874

0,799

0,958

0,866

0,872

72,9

89,3

17 887

17,9

Польща

0,870

0,836

0,951

0,823

0,867

75,2

87,2

13 847

14,5

Словаччина

0,863

0,821

0,921

0,846

0,860

74,2

78,3

15 871

14,6

Литва

0,862

0,792

0,965

0,831

0,861

72,5

91,4

14 494

20,0

Естонія

0,860

0,770

0,968

0,842

0,858

71,2

92,4

15 478

21,4

Латвія Держави, що вступили до ЄС у 2007 р. Болгарія

0,855

0,784

0,961

0,821

0,853

72,0

90,2

13 646

19,8

0,824

0,795

0,926

0,752

0,823

72,7

81,5

9 032

15,9

Румунія

0,813

0,782

0,905

0,752

0,812

71,9

76,8

9 060

17,7

Хорватія

0,850

0,839

0,899

0,813

0,848

75,3

73,5

13 042

12,7

Сусідні країни

Білорусь

0,804

0,728

0,956

0,730

0,803

68,7

88,7

7 918

24,8

Російська Федерація

0,802

0,667

0,956

0,782

0,801

65,0

88,9

10 845

32,4

Албанія

0,801

0,853

0,887

0,663

0,797

76,2

68,6

5 316

11,3

Македонія

0,801

0,814

0,875

0,714

0,795

73,8

70,1

7 200

13,5

Україна

0,788

0,711

0,948

0,705

0,785

67,7

86,5

6 848

26,5

Туреччина

0,775

0,773

0,812

0,740

0,763

71,4

68,7

8 407

…

Молдова

111

0,708

0,724

0,892

0,508

0,704

68,4

69,7

2 100

24,2

ДОДАТКИ

Додаток 6.

Карта рейтингів ІЛР країн ЄС і держав-сусідів ЄС, 2005 р.

Джерело: Human Development Report, 2007, http://hdr.undp.org/en/statistics/

Додаток 7. 2002

2003

2004

2005

Базовий рік коригування доходу 2001

Базовий рік коригування доходу 2002

Базовий рік коригування доходу 2003

Базовий рік коригування доходу 2004

ЄС (25 країн)

ЄС (15 країн)

Бельгія

Болгарія

Чехія

Данія

Німеччина Естонія

13 18

Ірландія

Греція

Іспанія

Франція

Кіпр

18 20 20

Італія

19 16

Латвія

Литва

Люксембург Угорщина

11 10

Австрія

Румунія

Словенія

Швеція

Велика Британія

Україна (е)

11 b

18 e

Словаччина Фінляндія

Польща Португалія

Частка осіб, еквівалентний наявний дохід яких після соціальних виплат нижче порога ризику бідності, котрий встановлено на рівні 60% національного скоригованого медіанного наявного доходу. Примітки: b: розрив у ряді; p: тимчасовий; s: оцінка Євростату; e: для України межа бідності визначена як 60% національних медіанних витрат. Показники бідності стосуються лише грошових витрат (без доходу в натуральній формі).

Мальта Нідерланди

ЄС і Україна: частка населення під загрозою бідності після соціальних платежів

12 9 18

Джерело: Eurostat, Social Cohesion, http:// ept.eurostat.ec.europa.eu/portal/page?_ pageid=1996,45323734&_dad=portal&_schem a=PORTAL&screen=ExpandTree&open=/strind/ socohe&product=_STRIND&nodeid=1651&vind ex=6&level=2&portletid=39993100_QUEENPOR TLET_92281242&scrollto=0. Обстеження доходів і витрат домогосподарств України за 2004 рік (відповідно до вибіркового дослідження умов життя домогосподарств). Статистична збірка, Державний комітет статистики України. Обстеження доходів і витрат домогосподарств України за 2002 рік (відповідно до вибіркового дослідження умов життя домогосподарств). Статистична збірка, Державний комітет статистики України.

ДОДАТКИ

ЄС і Україна: нерівність розподілу доходів

Відношення загального доходу, отриманого 20% населення з найвищим доходом, до доходу, отриманого 20% населення з найнижчим доходом. Примітки: b: розрив у ряді; p: тимчасовий; s: оцінка Євростату; e: для України – відношення грошових витрат 20% населення з найбільшими витратами до грошових витрат 20% населення з найменшими витратами.

Додаток 8. 2002

2003

2004

2005

Базовий рік коригування доходу 2001

Базовий рік коригування доходу 2002

Базовий рік коригування доходу 2003

Базовий рік коригування доходу 2004

ЄС (25 країн)

4.6

ЄС (15 країн) Бельгія Болгарія

3.8

4.8

4.9

4.6

4.8

4.3

4.0

3.6

4.1

4.0

Чехія

3.7

Данія

3.6

3.4

3.5

Німеччина Естонія

4.1 6.1

5.9

7.2

5.0

Греція

6.4

5.9

5.8

5.1

Франція

3.9

5.1

5.4

3.8

4.2

4.0

5.6

5.7

Італія Кіпр

4.1

5.9

Ірландія

Іспанія

4.3

Латвія

6.7

Литва

6.9

Люксембург Угорщина

4.0 3.0

3.9

3.8

3.3

Мальта Нідерланди

4.0

Австрія

4.0

4.1

3.8

7.4

7.2

7.3

Румунія

4.7

4.6

Словенія

3.1

Фінляндія

3.7

3.6

Швеція

3.3

Велика Британія

5.5

Україна (е)

6.0

4.8

5.7

4.0

6.6

8.2

3.4

3.9

3.5

3.6

3.3

5.3

4.9

Словаччина

4.1

3.8

Польща Португалія

4.0

5.7

5.5

ДОДАТКИ

ЄС і Україна: очікувана тривалість життя при народженні

Додаток 9.

Жінки

Чоловіки

Жінки

Чоловіки

Жінки

2005

Чоловіки

2004

Жінки

ЄС (25 країн)

2003

Чоловіки

2002

74.5

80.9

74.6

80.8

ЄС (15 країн)

75.0

81.3

75.1

81.2

Бельгія

75.1

81.2

75.3

81.1

76.0

81.8

75.8

81.8

Болгарія

68.8

75.5

68.9

75.9

69.0

76.2

69.2

76.4

Чехія

72.1

78.7

72.0

78.6

72.6

79.2

72.7

79.1

Данія

74.8

79.4

75.0

79.8

75.4

80.2

75.5

80.1

Німеччина

75.7

81.3

75.8

81.3

76.5

81.9

76.2

81.8

Естонія

65.3

77.0

66.1

77.1

66.5

77.9

65.5

76.8

Ірландія

75.2

80.5

75.9

80.8

76.5

81.4

76.0

80.9

Греція

76.2

81.1

76.5

81.2

76.6

81.3

76.7

80.9

Іспанія

76.3

83.2

76.3

83.0

76.9

83.7

77.2

83.8

Франція

75.7

82.9

75.8

82.7

76.7

83.8

76.6

83.7

Італія

77.4

83.2

77.1

82.8

83.2

77.2

Кіпр

76.4

81.0

77.4

81.6

76.8

82.1

76.6

81.5

Латвія

64.7

76.0

65.6

75.9

65.9

76.2

66.5

77.3

Литва

66.2

77.5

66.4

77.8

66.3

77.7

66.9

78.0

Люксембург

74.7

81.5

74.8

80.8

75.9

82.3

75.4

81.4

Угорщина

68.3

76.7

68.4

76.7

68.7

77.2

68.8

77.0

Мальта

76.3

81.3

76.4

80.8

77.4

81.2

76.8

81.1

Нідерланди

76.0

80.7

76.3

81.0

76.9

81.5

76.9

81.4

Австрія

75.8

81.7

75.9

81.5

76.4

82.1

76.5

82.2

Польща

70.3

78.8

70.5

78.8

70.6

79.2

71.0

79.4

Португалія

73.8

80.6

74.2

80.6

75.0

81.5

74.5

80.9

Румунія

67.4

74.7

67.7

75.0

68.3

75.5

68.4

75.6

Словенія

72.6

80.5

72.5

80.3

73.5

80.8

73.6

81.1

Словаччина

69.8

77.7

69.8

77.7

70.3

78.0

70.3

78.2

Фінляндія

74.9

81.6

75.2

81.9

75.4

82.5

75.6

82.0

Швеція

77.8

82.2

78.0

82.5

78.4

82.8

78.3

82.7

Велика Британія

76.0

80.6

76.2

80.5

76.8

81.0

76.7

81.2

Україна (е)

62.6

74.1

62.6

74.1

62.2

74.0

62.0

73.6

Середня кількість років, яку новонароджена дитина може прожити, якщо впродовж її життя збережуться поточні умови смертності (вікова вірогідність смерті). Примітки: e: для України: 2002 — 2002-2003; 2003 — 2003-2004; 2004 — 2004-2005

Джерело: Eurostat, Population and social conditions, http://ept.eurostat.ec.europa.eu/portal/page?_pageid=1996,39140985&_dad=portal&_schema=PORTA L&screen=detailref&product=Yearlies_new_population&language=en&root=/C/C1/C14/cba10000 Щорічний статистичний огляд за 2005 рік, Статистична збірка. Державний комітет статистики України. Human Development Report, 2007/2008, http://hdr.undp.org/en/statistics/

ДОДАТКИ

Додаток 10.

9.0

8.0

10.2

9.0

8.1

10.2

8.7

7.9

9.8

7.9

7.1

9.0

8.8

7.9

7.0

9.2

8.0

7.1

9.2

7.9

7.0

9.0

7.4

6.5

8.5

Жінки

10.0

6.5

Чоловіки

7.7

7.5

Разом

8.7

ЄС (15 країн)

Жінки

ЄС (25 країн)

Чоловіки

2006

Разом

2005

Жінки

2004

Чоловіки

Рівні безробіття – це кількість безробітних осіб у відсотках від загальної чисельності робочої сили. Робоча сила – це загальна кількість зайнятих і безробітних. Безробітні – це особи віком від 15 до 74 років, які: а) були без роботи протягом базового тижня; б) були готові стати до роботи, тобто були готові до оплачуваної роботи чи самозайнятості до закінчення двох тижнів після базового тижня; с) активно шукали роботу, тобто вжили конкретних заходів у чотирьохтижневий період, що закінчився базовим тижнем, для пошуку оплачуваної роботи або самозайнятості або знайшли роботу з пізнішим початком, тобто впродовж максимум трьох місяців.

2003

Разом

2002

Разом

ЄС і Україна: рівні безробіття

Бельгія

7.5

6.7

8.6

8.2

7.6

8.9

8.4

7.5

9.5

8.4

7.6

9.5

8.2

7.4

9.3

Болгарія

18.1

18.9

17.3

13.7

14.1

13.2

12.0

12.5

11.5

10.1

10.3

9.8

9.0

8.6

9.3

Чехія

7.3

5.9

9.0

7.8

6.2

9.9

8.3

7.1

9.9

7.9

6.5

9.8

7.2

5.8

8.8

Данія

4.6

4.3

5.0

5.4

4.8

6.1

5.5

5.1

6.0

4.8

4.4

5.3

3.9

3.3

4.5

Німеччина

8.2

7.1

9.5

9.0

8.1

10.1

9.5

8.7

10.6

9.4

8.7

10.3

8.4

7.7

9.2

Естонія

10.3

10.8

9.7

10.0

10.2

9.9

9.7

10.4

8.9

7.9

8.8

7.1

5.9

6.2

5.6

Ірландія

4.5

4.7

4.1

4.7

5.0

4.3

4.5

4.9

4.1

4.3

4.6

4.0

4.4

4.6

4.1

Греція

10.3

6.8

15.6

9.7

6.2

15.0

10.5

6.6

16.2

9.8

6.1

15.3

8.9

5.6

13.6

Іспанія

11.1

8.1

15.7

11.1

8.2

15.3

10.6

8.0

14.3

9.2

7.0

12.2

8.5

6.3

11.6

Франція

8.7

7.8

9.8

9.5

8.5

10.6

9.6

8.8

10.6

9.7

8.8

10.7

9.4

8.7

10.4

Італія

8.6

6.7

11.5

8.4

6.5

11.3

8.0

6.4

10.5

7.7

6.2

10.1

6.8

5.4

8.8

Кіпр

3.6

2.9

4.5

4.1

3.6

4.8

4.6

3.6

6.0

5.2

4.3

6.5

4.6

4.0

5.4

Латвія

12.2

13.3

11.0

10.5

10.6

10.4

10.6

10.2

8.9

9.1

8.7

6.8

7.4

6.2

Литва

13.5

14.2

12.8

12.4

12.7

12.2

11.4

11.0

11.8

8.3

8.2

8.3

5.6

5.8

5.4

Люксембург

2.7

2.0

3.7

3.0

4.7

5.1

3.7

7.1

4.5

3.5

5.8

4.8

3.5

6.2

Угорщина

5.8

6.2

5.4

5.9

6.1

5.6

6.1

7.2

7.0

7.4

7.5

7.2

7.8

Мальта

7.5

6.6

9.3

7.6

6.9

9.1

7.4

6.6

9.0

7.3

6.5

9.0

7.3

6.5

8.9

Нідерланди

2.8

2.5

3.1

3.7

3.5

3.9

4.6

4.3

4.8

4.7

4.4

5.1

3.9

3.5

4.4

Австрія

4.2

4.0

4.4

4.3

4.0

4.7

4.8

4.4

5.3

5.2

4.9

5.5

4.8

4.4

5.2

Польща

19.9

19.1

20.9

19.6

19.0

20.4

19.0

18.2

19.9

17.7

16.6

19.1

13.8

13.0

14.9

Португалія

5.0

4.1

6.0

6.3

5.5

7.2

6.7

5.8

7.6

6.7

8.7

7.7

6.5

9.0

Румунія

8.4

9.1

7.7

7.0

7.6

6.4

8.1

9.1

6.9

7.2

7.8

6.4

7.3

8.2

6.1

Словенія

6.3

5.9

6.8

6.7

6.3

7.1

6.3

5.8

6.8

6.5

6.1

7.0

6.0

4.9

7.2

Словаччина

18.7

18.6

18.7

17.6

17.4

17.7

18.2

17.4

19.2

16.3

15.5

17.2

13.4

12.3

14.7

Фінляндія

9.1

9.0

9.2

8.9

8.8

8.7

8.9

8.4

8.2

8.6

7.7

7.4

8.1

Швеція

4.9

5.3

4.6

5.6

6.0

5.2

6.3

6.5

6.1

7.4

7.5

7.3

7.0

6.9

7.2

Велика Британія

5.1

5.6

4.5

4.9

5.5

4.3

4.7

5.0

4.2

4.8

5.1

4.3

5.3

5.7

4.9

Україна

10.1

10.3

10.0

9.1

9.4

8.8

8.6

8.9

8.3

7.2

7.5

6.8

7.0

6.6

Джерело: Eurostat, http://ept.eurostat.ec.europa.eu/portal/page?_pageid=1996,39140985&_dad=portal&_schema=PORTAL&screen=detailref&language=en &product=sdi_ed&root=sdi_ed/sdi_ed/sdi_ed_emp/sdi_ed1431 Державний комітет статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua Human Development Report, 2007/2008, http://hdr.undp.org/en/statistics/

100

ДОДАТКИ

Додаток 11. Зміна клімату та енергоефективність: вплив на людський розвиток в Україні Зміна клімату Основні аспекти внеску України до глобальної зміни клімату такі: • Україна – найбільш неефективна у світі держава з точки зору споживання енергії; • Україна – шосте у світі джерело парникових газів; викиди СО2 на душу населення дорівнюють близько 4,75 т вуглецю на рік; • для українського опалювального сектору не рідкістю є втрати у передачі та розподілі на рівні 25-40 відсотків. Пройшло декілька десятиріч, перш ніж питання зміни клімату, яке зазвичай називають глобальним потеплінням, було визнано як основна глобальна екологічна проблема, яка загрожує сталості екосистем і призводить до серйозних економічних і соціальних викликів для людей та держав усієї планети. Зміна клімату має серйозні наслідки для різних галузей: Усі ці ефекти затримуватимуть економічний розвиток і скорочення бідності, а також ускладнять досягнення Цілей розвитку тисячоліття. У відповідь на нові виклики глобального потепління у 1992 році на Самміті Землі у Ріо-де-Жанейро було підписано Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗКООН), яка закликала держави зменшити антропогенні викиди парникових газів (ПГ) – речовин, котрі, як доведено, викликають глобальне потепління. Конвенція заклала підвалини для глобальної політики щодо зміни клімату, яка була далі розроблена у 1990-ті роки та значно посилена після набрання

чинністю у 2005 році Кіотським протоколом. Кіотський протокол передбачає економічні інструменти для скорочення викидів ПГ для країн, які погодилися взяти зобов’язання зменшити рівні своїх викидів ПГ за період з 2008 до 2012 року, коли дія Протоколу закінчиться. Україна є стороною РКЗКООН із серпня 1997 року. Україна підписала Кіотський протокол у березні 1999 року, чим узяла на себе зобов’язання, як сторона Додатку І, стабілізувати свої викиди ПГ у 2008-2012 рр. на рівні обсягу 1990 року. Парламент України ратифікував Кіотський протокол у лютому 2004 року. Для того, щоб виконати свої зобов’язання за РКЗКООН, уряд України прийняв Національний план заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до РКЗКООН (Розпорядження Кабінету Міністрів № 346-р, серпень 2005 року) та ще два важливі нормативні акти. Ці документи надають правові та процедурні підстави для залучення до України іноземних інвестицій за механізмами Кіотського протоколу, а також дозволяють Україні почати реалізацію взаємно погоджених проектів із скорочення викидів ПГ. Наявна інформація про поточні обсяги викидів ПГ в Україні показує, що в першому періоді зобов’язань за Кіотським протоколом (2008-2012 роки) Україна виконає свої кількісні показники. Насправді Україна має значний потенціал для торгівлі деякими надлишками викидів ПГ на міжнародному ринку, тому що її викиди ПГ навряд чи досягнуть обсягу 1990 року, який є базовим роком для припустимих викидів ПГ за Конвенцією. Отже, в України є хороші можливості для участі у гнучких механізмах Кіотського протоколу та залучення значних фінансових ресурсів для своєї економіки за рахунок збільшення внесків інших країн у глобальне потепління клімату. Проте, дотепер лише

Додаток 11. Сільське господарство

Підвищення температури повітря, триваліші засухи та побічні ефекти, такі як збільшення обсягів озону в приземному шарі, можуть призвести до істотного зменшення врожайності в наступні десятиріччя.

Страхування

За останні три десятиріччя 35-40 відсотків найбільших катастроф пов’язані зі зміною клімату; частка населення Землі, вражена лихами, пов’язаними з погодою, подвоїлася за лінійним трендом, збільшившись із близько 2 відсотків у 1975 році до 4 відсотків у 2001 році.

Інфраструктура

Інвестиції

Енергетика

Дороги, злітно-посадкові смуги аеропортів, залізничні лінії та трубопроводи можуть потребувати збільшення обсягів технічного обслуговування та ремонту, тому що на них починають впливати значніші коливання температури. Потрібні великі ресурси для вдосконалення інфраструктури та запровадження чистих технологій, які могли б допомогти скоротити викиди газів, що призводять до глобального потепління. Вони включають інвестиції бізнесового сектору у екологічно чисті енергетичні технології (сонячну та вітрову енергетику), виробництво біопалив та пластмас на біооснові, які витісняють продукцію на основі нафти, розвиток інформаційних технологій (апаратні засоби та програмне забезпечення для створення ефективнішої, «інтелектуальної мережі»), розробку хімікатів нового покоління («зелені хімічні» альтернативи нафтохімікатам), виробництво більш ефективних двигунів для літаків, автомобілів і промислової експлуатації. Хоча річний обсяг споживання енергетичних ресурсів для опалювальних цілей може зменшитися, обсяг споживання для охолодження може зрости.

Міграція

За оцінками Міжурядової групи експертів ООН із зміни клімату, у 2050 році на планеті буде приблизно 150 мільйонів екологічних біженців, здебільшого через наслідки прибережних повеней, розмиву берегової лінії та руйнування об’єктів сільського господарства (ця цифра складає 1,5 відсотка прогнозного населення світу у 2050 році).

Довкілля

Зміни в екосистемах (можливо, зникнення деяких із них), зменшення біорізноманіття.

Дефіцит води

Позитивна евстазія (підвищення рівня моря) може забруднити ґрунтові води, вплинути на питну воду та сільське господарство у прибережних зонах. Підвищене випаровування зменшить ефективність водоймищ. Жорсткіші екстремальні погодні умови означають збільшення водоспадів на твердий ґрунт, не здатний поглинути воду, що призводить до раптових повеней замість поповнення ґрунтової вологи чи рівнів ґрунтових вод. Це також може вплинути на наявність стоку прісної води з гір для природних систем і для споживання людьми.

Охорона здоров'я

Зменшення смертності від холоду; збільшення смертності, пов’язаної зі спекою. Розширення зон, що мають сприятливі умови для інфекційних хвороб, таких як малярія, чума тощо.

101

ДОДАТКИ

кілька проектів зареєстровані в Україні як проекти спільного впровадження (тобто проекти, які надають країнам можливість забезпечувати економічно ефективне скорочення викидів ПГ через доступ до міжнародних інвестицій, збільшуючи їхню технічну та управлінську спроможність), тому досвід України у цій сфері дуже обмежений. Рекомендації: Уряд України повинен зосередитись на наступних задачах: • настійливе продовження виконання угод, контрактів та інших відповідних документів, пов’язаних із створенням взаємних проектів в Україні; • підтримання дієвих відносин із Секретаріатом РКЗКООН (у тому числі регулярне подання національних звітів), міжнародними донорами та компаніями з питань, пов’язаних із взаємно створеними проектами в Україні; • підготовка пакету документів для розгляду міжвідомчою радою, зокрема «експертних висновків», зроблених за результатами рекомендацій щодо затвердження чи відхилення пропозицій; • моніторинг взаємно створених проектів, як узагалі, так і на окремих етапах, з подальшими пропозиціями щодо їхнього вдосконалення чи припинення впровадження; • надання консультаційних послуг щодо виконання Кіотського протоколу приватному сектору, як на національному, так і на міжнародному рівні; • сприяння проведенню загальнонаціональної інформаційної кампанії зі зміни клімату. Енергоефективність Збільшення очікуваної тривалості життя людини за останні два століття не могло б відбутися без енергетичних ресурсів високого рівня – для домашнього використання, для підвищення продуктивності сільськогосподарських культур і в такий спосіб зменшення голоду, для транспортних і промислових потреб. По мірі розвитку економіки вдосконалені технології допомагають скорочувати споживання енергії на одиницю продукцію. Проте, взагалі економічний ріст відбувається швидшими темпами, ніж зростання ефективності, й загальна енергоємність виробництва продовжує збільшуватися. Враховуючи зростаючу стурбованість щодо впливу викопних палив на забруднення та на зміну клімату і, отже, на очікувану тривалість життя, вкрай важливе значення має дієва політика сприяння енергоефективності. Ефективне використання енергетичних ресурсів, їхня вартість і доступність мають значний вплив на економічний розвиток і рівень життя. Крім того, підвищена енергоефективність – через скорочення споживання палива, яке призводить до зменшення викидів речовин, що забруднюють повітря, і супутнього використання води та інших ресурсів – сприяє охороні довкілля. Україна, однак, залишається вкрай неефективною економікою з точки зору енергоспоживання. У 2003 році енергоємність української економіки (виражена в загальному обсязі споживання первинних енергоресурсів на одиницю ВВП) дорівнювала 0,53 кг нафтового еквівалента на одиницю ВВП, тоді як у Польщі, Угорщині та Чехії цей показник становив відповідно 0,22, 0,19 і 0,27 кг. У Франції та Німеччині, країнах, порівнянних з Україною за площею та населенням, енергоємність становила 0,17 кг нафтового еквіваленту. Незважаючи на це, політичні зміни для підвищення енергоефективності відбуваються повільно. У житловому секторі є широкий простір для раціоналізації

102

використання енергії, враховуючи, що тепло та гаряча вода зазвичай складають приблизно 70 відсотків побутового споживання енергії. Підвищення енергоефективності та краще регулювання опалення могло б скоротити витрати на енергію в жилих будинках щонайменш на 25 відсотків зі строком окупності п’ять років або менше. Більш високі витрати на енергію призвели до жорсткого бюджетного тиску на ті муніципальні органи, які продовжують субсидіювати вартість житла та комунальних послуг, навіть після приватизації квартир. Витрати на опалення та гаряче водопостачання для типової квартири становили від 30 до 50 доларів США, що складає від 25 до 40 відсотків середньомісячної зарплати. Типові субсидії в середньому дорівнюють 50-70 відсоткам фактичних витрат, і муніципальні органи влади витрачають на ці субсидії в середньому від 30 до 40 відсотків своїх загальних муніципальних бюджетів. У відповідь муніципальним органам довелося скоротити обсяг комунальних послуг. У результаті серед населення зростає незадоволення неналежним постачанням тепла й гарячої води. Українському уряду потрібно грати ключову роль у підтримці реформ для скорочення споживання енергії. Ринкові ціни на енергоносії, поетапне скасування субсидій, приватизація підприємств і квартир – усе це є важливими кроками для сприяння енергоефективності. Проте, ці ринкові механізми повинні бути підтримані шляхом розробки урядом змістовної стратегії збереження енергії. Крім того, необхідно впровадити сильне регуляторне законодавство та інституціональні механізми на вкрай монополізованих ринках постачання, особливо перед приватизацією. Очевидно, що Україна має значні можливості для підвищення енергоефективності. Уряду також не слід надто турбуватися через перспективу підвищення цін на газ. Ситуація у країнах Центральної Європи однозначно показує, що зростання цін на енергію до рівнів відшкодування собівартості надає вирішальну можливість для подальшої реструктуризації економіки. Досвід Польщі, Угорщини та Чехії чітко демонструє, що реформи, які надають підприємствам і домогосподарствам відповідні ринкові стимули, можуть призвести до радикального скорочення енергоспоживання на одиницю продукції чи послуг, а також до помітних покращень у енергоємності. Ці реформи також допоможуть Україні дотримуватися стандартів ЄС у сфері енергоефективності, охорони довкілля та інфраструктурної безпеки і, зрештою, безпосередньо вплинуть на добробут кожного громадянина України. Рекомендації. Уряду слід: - запровадити політику, яка зміцнює правові та ринкові інституції та сприяти залученню всіх форм інвестицій у енергоефективність; - сприяти розвитку об’єднань власників будинків як засобу для підвищення енергоефективності; - проводити громадські інформаційні кампанії для підвищення рівня обізнаності домогосподарств щодо енергоефективності; - розробляти успішні державні та громадські проекти з енергоефективності для підтримання заходів із зменшення навантаження на електромережі; - запровадити стандарти та сертифікати енергоефективності для засобів перетворення енергії, промислового обладнання, систем і технологій, побутових приладів та будинків.

ДОДАТКИ

Контекстна інформація про соціальне залучення в ЄС

Додаток 13. №

Показник

Квінтильний коефіцієнт доходу (S80/S20) a

Коефіцієнт Джіні

Регіональна згуртованість: дисперсія регіональних рівнів зайнятості a

Очікувана тривалість здорового життя та очікувана тривалість життя при народженні, у віці 65 років (за соціально-економічним статусом, де можливо) a

Рівень ризику бідності, прив’язаний до моменту в часі a

Рівень ризику бідності до моменту готівкових соціальних виплат (інших, ніж пенсії)

Безробітні домогосподарства за основними типами домогосподарств

Ризик бідності для зайнятих, розбивка за повною/неповною зайнятістю

Показники пастки оплати праці: пастка безробіття, пастка пасивності (особливо у випадку другого годувальника), пастка низької зарплати

10.

Чистий дохід одержувачів соціальної допомоги у відсотках від порогу небезпеки бідності для трьох типів безробітних домогосподарств

11.

Обмеження повсякденної діяльності, за самостійними повідомленнями, з розбивкою по квінтилях, за статтю та віком (0-17, 18-64, 65+)

Додаток 14. Частка у загальних видатках Державного бюджету, %

Галузь, яка обумовлює людський розвиток Соціальне забезпечення та допомога (у тому числі пенсіонерам) Освіта

2005

2006

35.3

29.4

11.1

11.8

Охорона здоров'я

3.9

4.0

Культура і спорт

1.4

1.3

Охорона довкілля

1.1

1.3

Житлово-комунальні послуги

0.1

0.2

Регіон (область)

Видатки місце-вих бюджет-тів на охорону здоров’я на душу населення (грн.)

Видатки місцевих бюджетів на соціальне забезпечення та допомогу, на душу населення (грн.)

Частка фінансування галузей, пов’язаних із людським розвитком, у загальних видатках державного бюджету на 2005 та 2006 фінансові роки Джерело: Моніторинг бюджету: аналіз виконання бюджету за 2006 рік, проект реформи муніципальних бюджетів

Додаток 15. Видатки місцевих бюджетів на освіту, на душу населен-ня (грн.)

a Також включений до всеохоплюючого пакету показників СЗ. Джерело: як у Додатку 12.

Обсяг соціальних виплат із Дер-жавного бюджету України, на душу населення (грн.)

Частка видатків на освіту у зведених соціальних видатках (%)

Частка видатків на охорону здоров’я у зведених соціальних видатках (%)

Частка видатків на соціальний захист і підтримку у зведених соціальних видатках (%)

АР Крим

2488,6

293,0

151,3

521,4

47,4

34,7

17,9

Вінницька

1980,0

240,1

170,2

610,9

45,7

31,8

22,5

Волинська

1933,2

236,5

216,1

697,3

46,2

28,1

25,7

Дніпропетровська

2114,7

257,6

141,0

339,5

45,2

35,4

19,4

Донецька

1983,4

252,8

123,0

312,2

43,3

38,1

18,6

Житомирська

2128,3

238,4

170,4

620,5

48,4

30,1

21,5

Закарпатська

1871,4

217,0

160,0

636,7

50,9

28,3

20,8

Запорізька

2206,8

268,8

146,7

426,3

45,1

35,5

19,4

ІваноФранківська

1856,1

233,1

190,4

670,3

46,3

29,5

24,1

Київська

2278,3

251,6

152,4

491,9

48,2

32,3

19,5

Кіровоградська

2168,3

240,7

181,9

596,4

46,5

30,5

23,0

Луганська

1788,9

236,0

130,6

385,8

41,5

37,6

20,8

Львівська

1806,4

221,2

155,4

528,3

46,9

31,2

21,9

Миколаївська

2159,5

222,6

166,5

480,2

48,5

29,5

22,0

Одеська

1910,9

224,6

146,8

412,6

46,4

32,4

21,2

Полтавська

2210,5

251,6

169,6

472,2

45,5

32,6

22,0

Рівненська

1846,9

240,5

182,3

633,5

47,8

29,7

22,5

Сумська

2163,1

234,0

161,0

521,2

46,1

31,9

22,0

Тернопільська

1920,7

228,3

192,0

657,4

45,9

29,4

24,7

Харківська

2051,2

234,6

145,5

397,8

43,6

34,8

21,6

Херсонська

2135,6

232,5

159,5

588,3

48,9

30,3

20,8

Хмельницька

2219,3

232,6

168,0

637,6

49,3

29,4

21,3

Черкаська

2253,5

251,2

177,9

589,1

46,4

31,3

22,2

Чернівецька

1844,0

220,7

171,0

612,3

47,6

29,5

22,9

Чернігівська

2371,9

256,0

162,4

598,4

46,3

32,8

20,8

м. Київ

3050,3

374,3

169,7

560,7

43,9

38,6

17,5

м. Севастополь

2690,7

273,2

147,7

489,9

47,6

34,0

18,4

Фінансування соціального розвитку у 2005 році за регіонами України

Джерело: Державний комітет статистики України, 2005 р.

103

104 Частка осіб будь-якого віку з еквівалентним наявним доходом нижче порогу небезпеки бідності в поточному році та принаймні у двох із трьох попередніх роках (вікові групи: 0-17; 18-64; 65+). Частка осіб будь-якого віку з еквівалентним наявним доходом нижче 40%, 50% та 70% національного скоригованого медіанного доходу (вікові групи: 0-17; 18-64; 65+). Різниця між медіанним скоригованим доходом осіб будь-якого віку нижче порогу ризику бідності та самим порогом, виражена у відсотках від порогу ризику бідності (вікові групи: 0-17; 18-64; 65+). Загальна кількість населення, що є тривало безробітним (безробіття протягом 12 місяців і більше за визначенням МОП), як частка загальної кількості активного населення віком 15 років і старше. Частка осіб, які живуть у домогосподарствах із безробіттям, виражена як частка всіх людей тієї самої вікової групи (вікові групи: - 0-17; - 18-59). Студенти віком 18-24 роки, які живуть у домогосподарствах, що складаються виключно із студентів, не враховуються ані в чисельнику, ані у знаменнику. Цей показник слід аналізувати у світі контекстного показника № 7: безробітні домогосподарства за основними типами домогосподарств (див. табл. XX). Частка осіб віком 18-24 роки, які мають лише нижчу середню освіту (їхній найвищий рівень освіти чи підготовки – 0, 1 або 2 за Міжнародною стандартною класифікацією освіти 1997 року – ISCED 97) і не проходили освіту чи підготовку протягом чотирьох тижнів, що передували обстеженню. Частка дорослого населення (віком 25 років і старше), найвищий рівень освіти чи підготовки якого за ISCED - 0, 1 або 2 (вікові групи: 25-34; 35-54; 55-64; 65+; 25-64). d Частка учнів віком 15 років, що мають рівень 1 або нижче за комбінованою шкалою навичок читання за системою PISA.

ЄС: ризик бідності

ЄС: рівень стійкої небезпеки бідності ЄС: дисперсія навколо порогу ризику бідності ЄС: відносний медіанний розрив у ризику бідності ЄС: рівень тривалого безробіття

ЄС: частка населення, що живе у домогосподарствах із безробіттям

ЄС: частка осіб, які кинули школу, не завершивши освіту чи підготовку ЄС: частка осіб із низьким освітнім рівнем ЄС: низький рівень навичок читання учнів

зайнятості іммігрантів

Виражена у відсоткових пунктах різниця між рівнем зайнятості неіммігрантів та рівнем зайнятості іммігрантів. Іммігранти визначаються на основі змінної «народжені за кордоном ЄС» (кожна держава-член ЄС сама має вирішувати, чи включати громадян, народжених за кордоном, залежно від обставин).

Частка осіб будь-якого віку з еквівалентним наявним доходомb нижче 60% національного скоригованого медіанного доходуc (вікові групи: 0-17; 18-64; 65+). Цей індекс доповнюється величиною порогу ризику бідності (60% медіанного національного скоригованого доходу) в ПКС для двох ілюстративних домогосподарств: одноосібного домогосподарства та домогосподарства, що складається з двох дорослих і двох дітей.

Національні: розрив у

Визначення

Показник

Показники СЗ ЄС і національні показники СЗ

Сукупний валовий показник осіб, які підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку.

Чисельність випускників вищих навчальних закладів.

Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років.

Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою.

Net enrollment rate for children with a secondary education.

Чистий показник охоплення початковою освітою дітей 6-9 років.

Чистий показник охоплення освітою дітей 5 років у дошкільних навчальних закладах.

Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у дошкільних навчальних закладах.

Частка бідного населення за національною межею бідності. Визначений критерій для вимірювання бідності в Україні як 75% медіанних сукупних витрат на одного дорослого.

Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за середнім ПКС.

Показники ЦРТ Україниa

ДОДАТКИ

Додаток 12

Список погоджених ЄС показників соціального залучення (СЗ) (EUI SI), погоджених ЄС національних показників СЗ (EU NAT SI) і показників ЦРТ України

a Показники ЦРТ, установлені для України, контролюються Міністерством економіки України та Державним комітетом статистики України і враховуються в щорічних звітах із досягнення ЦРТ. b Дохід, потрібний домогосподарству для досягнення даного рівня життя, залежатиме від його розміру та складу. Наприклад, сім’я з дітьми на утриманні потребуватиме більшого доходу, ніж самотня бездітна особа, для досягнення одного й того самого матеріального рівня життя. «Еквівалентний» означає дохід домогосподарства, скоригований на розмір і структуру домогосподарства, щоб можна було аналізувати доходи всіх домогосподарств на порівнянній основі. Офіційна статистика доходів використовує шкалу еквівалентності Макклемента (1977), в якій доросла пара без дітей на утриманні береться за еталон із показником еквівалентності 1. c Скоригований медіанний дохід визначається як загальний наявний дохід домогосподарства, поділений на його «еквівалентний розмір», щоб урахувати розмір і склад домогосподарства, і відноситься до кожного члена домогосподарства. Коригування здійснюється на основі модифікованої шкали ОЕСР. d Визначення підлягає зміні після проведення Євростатом роботи за цим показником.

Кількість померлих від ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду на 100 тис. народжених.

Кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб віком до 5 років. Рівень смертності немовлят (кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000 народжених). Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення. Кількість померлих від СНІДу на 100 тис. населення. Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів. Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення.

Частка населення, охопленого страхуванням в разі хвороби чи потреби у догляді, яке починається як обов’язковим, так і добровільним державним і приватним страхуванням, у тому числі індивідуальним і груповим медичним страхуванням, та включає первинну, амбулаторну та стаціонарну вторинну допомогу, фармацевтичні препарати, медичну апаратуру, стоматологічну допомогу, профілактичну допомогу, психічну допомогу та довгострокову допомогу. Довгострокова допомога повинна зазначатися окремо, де вона є. Звітність про часткове охоплення, якщо необхідно. a) Загальний обсяг видатків на охорону здоров'я на душу населення за ПКС, та b) річні темпи зростання видатків на душу населення у реальному вираженні (за двадцятирічний період із субперіодами 5-6 років).

a) Загальний обсяг державних і приватних видатків на охорону здоров'я у відсотках від ВВП, та b) тенденції у загальних і державних видатках за останні 10 років і обчислення темпів зміни обсягу видатків на охорону здоров'я у відсотках від ВВП за період 5-6 років.

Рівень ризику бідності за гендером (загалом і одинокі жінки/чоловіки). Відносний дохід осіб віком 65 років і старше відносно населення віком 0-64 роки (загалом і одинокі жінки/чоловіки).

Сукупний коефіцієнт заміни.

Національні: частка населення, охопленого медичним страхуванням

ЄС: загальні видатки на охорону здоров'я на душу населення

ЄС: загальні видатки на охорону здоров'я у відсотках від ВВП

ЄС: відмінності у ризику бідності за ґендером ЄС: відмінності у відносному доході літніх людей за ґендером

ЄС: відмінності у сукупному коефіцієнті заміни за ґендером

Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади. Ґендерне співвідношення серед депутатів обласних органів влади. Ґендерне співвідношення серед депутатів районних органів влади. Ґендерне співвідношення серед депутатів міських органів влади. Ґендерне співвідношення серед депутатів селищних органів влади. Ґендерне співвідношення серед депутатів сільських органів влади. Ґендерне співвідношення у складі членів Кабінету Міністрів України Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 категорій) Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків.

Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України.

Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення.

Рівень смертності немовлят (кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000 живими).

Очікувана тривалість життя

ЄС: очікувана тривалість життя

Частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам ЄС (%).

Рівні смертності немовлят

ЄС: смертність немовлят

ДОДАТКИ

Джерело: складено на основі документа Joint Report on Social Protection and Social Inclusion, European Commission, Brussels, March 6, 2007, Supporting Paper SEC (2007) 329, pp. 132-5, http://ec.europa. eu/employment_social/social_inclusion/docs/2007/joint_report/sec_2007_329_en.pdf

105

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Ціль 1. Стабільність інституцій, які гарантують демократію та верховенство права

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Мета I. Ефективна структура та функціонування парламенту

Задача 1. Забезпечити проведення вільних і чесних парламентських виборів

Задача 2. Прийняти узгоджене та стабільне виборче законодавство, яке регулює такі питання, як список виборців, голосування поза межами країни та прозоре фінансування виборчої кампанії

Задача 3. Забезпечити незалежність відповідної державної виборчої комісії Задача 4. Забезпечити плавну передачу влади після виборів Задача 5. Забезпечити повагу до повноважень парламенту з боку інших гілок влади

Задача 6. Забезпечити стабільне функціонування парламенту

Задача 7. Визначити чіткі та рівні умови функціонування політичних партій, зокрема регулювання фінансування Задача 8. Забезпечити ефективну роль і участь опозиції Задача 9. Гарантувати представництво меншин у парламенті для забезпечення проведення вільних і чесних парламентських виборів Мета II. Ефективна структура та функціонування виконавчої влади

Задача 1. Забезпечити нормальне функціонування центральних установ держави.

Задача 2. Запровадити у правову систему практику оцінки регуляторного впливу Задача 3. Провести реформу державного управління на центральному, регіональному та місцевому рівнях з метою передачі повноважень центрального уряду місцевим адміністраціям та фінансової децентралізації

Задача 4. Повністю здійснити заходи з реформи державного управління щодо набору кадрів, просування по службі та підготовки, а також удосконалити управління людськими ресурсами в усіх органах державного управління з метою забезпечення підзвітності, ефективності, відкритості, прозорості, деполітизації та високого рівня професіоналізму державної служби

Задача 5. Запровадити інститут омбудсмена, який створює інституціональну основу для моніторингу державного управління з боку громадян

106

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Задача 6. Запровадити чіткі та прозорі правила й процедури щодо місцевих виборів і формування органів самоврядування на місцевому рівні Задача 7. Забезпечити ефективну взаємодію між безпосередньо обраними посадовцями та місцевими зборами Задача 8. Провести реформу державної служби, зокрема запровадити відкриту, конкурентну систему просування по службі та забезпечити деполітизацію державної служби

Задача 9. Забезпечити цивільний контроль над усіма органами безпеки Задача 10. Забезпечити баланс між інтересом громадськості в інформації та захистом потреб національної безпеки в управлінні секретністю даних Задача 11. Провести реформу правоохоронних органів з метою усунення недоліків у наборі кадрів та управлінні трудовими ресурсами Мета III. Ефективна структура та функціонування судової влади Задача 1. Реалізувати стратегію та план дій щодо судової реформи шляхом консультацій з зацікавленими органами, зокрема, прийняти необхідне нове законодавство

Задача 2. Забезпечити незалежність судової влади Задача 3. Створити відкриту, справедливу та прозору систему набору, атестації та просування кадрів, підвищити рівень професіоналізму працівників судової влади шляхом забезпечення достатнього державного фінансування високоякісної підготовки суддів, прокурорів і адміністративного персоналу

Задача 4. Вжити заходів для скорочення кількості незакінчених розглядів справ у всіх судах Задача 5. Раціоналізувати організацію судів, зокрема розробити сучасні інформаційнотехнологічні системи Задача 6. Забезпечити належне та повне виконання судових рішень Задача 7. Забезпечити узгодженість у підході працівників судової влади до тлумачення законодавства Задача 8. Забезпечити доступ до правосуддя та правової допомоги, надати відповідні бюджетні кошти Мета IV. Боротьба проти корупції

107

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Задача 1. Прийняти та реалізувати національну стратегію запобігання корупції та боротьби з нею, передбачити належну координацію між відповідними органами

Задача 2. Створити у складі відповідних служб спеціальні підрозділи для боротьби проти корупції, забезпечити їхню належну підготовку та надати їм належні ресурси Задача 3. Забезпечити, щоб стандарти, встановлені міжнародними документами, дотримувалися, запровадивши відповідні законодавчі та адміністративні заходи

Задача 4. Вжити заходів для забезпечення оптимізації правової бази боротьби проти корупції, одноманітного запровадження та застосування цієї правової бази, забезпечити більш активні зусилля з метою запобігання корупції, особливо на високому рівні, її виявлення та дієвого переслідування Задача 5. Продовжити розроблення кодексів поведінки/етики посадовців та виборних представників, а також планів дій щодо запобігання корупції у відповідних правоохоронних органах (прикордонній службі, міліції, митних органах, судовій владі) Задача 6. Підвищувати усвідомлення корупції як серйозного кримінального злочину Задача 7. Забезпечити прозорість державного управління

Задача 8. Забезпечити оптимальний ступінь парламентської недоторканості Ціль 2. Дотримання прав людини, повага до меншин і захист меншин Мета I. Дотримуватися норм міжнародного права у галузі прав людини шляхом ратифікації та належного виконання документів щодо прав людини

108

Задача 1. ЄКПЛ (Європейська конвенція про права людини)

Задача 2. Протокол 1 (право власності)

Задача 3. Протокол 4 (свобода пересування тощо)

Задача 4. Протокол 6 (смертна кара)

Задача 5. Протокол 7 (ne bis in idem)

Задача 6. Європейська конвенція з запобігання тортурам

Задача 7. Європейська соціальна хартія

Задача 8. Переглянута Європейська соціальна хартія

Задача 9. Рамкова конвенція про національні меншини

Задача 10. МПГПП (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права)

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Задача 11. Факультативний протокол до МПГПП (право на індивідуальне повідомлення)

Задача 12. Другий факультативний протокол до МПГПП (смертна кара)

Задача 13. МПЕСКП (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права)

Задача 14. КПТ (Конвенція проти тортур)

Задача 15. КЛРД (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації)

Задача 16. КЛДВЖ (Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації у відношенні жінок)

Задача 17. Факультативний протокол до КЛДВЖ

Задача 18. КПД (Конвенція про права дитини)

Мета II. Належним чином виконувати рішення Європейського суду з прав людини

Мета III. Розробити та почати виконання комплексної антидискримінаційної стратегії

Мета IV. Забезпечити культурне різноманіття, сприяти повазі до меншин і захисту меншин згідно з міжнародними нормами

Мета V. Забезпечити належне розслідування та покарання всіх випадків злочинів із етнічних мотивів Мета VI. Розробити стратегію та план дій щодо захисту та інтеграції ромів, забезпечити наявність необхідних коштів Ціль 3. Існування функціонуючої ринкової економіки

Мета I. Прийняти, запровадити та належним чином застосовувати acquis внутрішнього ринку

Мета II. Забезпечити вільну взаємодію ринкових сил із метою встановлення потрібної рівноваги між попитом і пропозицією

Мета III. Забезпечити лібералізацію цін і торгівлі

Мета IV. Забезпечити наявність правової система, зокрема регулювання прав власності, та можливість застосування та захисту в судах законів і контрактів

Мета V. Забезпечити належну макроекономічну стабільність і загальний консенсус щодо основ економічної політики

Мета VI. Передбачити чітко функціонуючий фінансовий сектор та банківську реформу

109

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

Мета VII. Забезпечити відсутність значних перешкод для виходу на ринок (створення нових фірм) та з ринку (банкрутства), покращити бізнесове середовище шляхом спрощення правил виходу на ринок і з ринку. Зокрема, прискорити процедури реєстрації, покращити застосування правил банкрутства, поліпшити умови для розвитку приватних підприємств і вкладення прямих іноземних інвестицій, зокрема шляхом підвищення адміністративної ефективності

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Ціль 4. Спроможність витримувати конкурентний тиск і ринкові сили всередині Союзу

Мета I. Забезпечити стабільну макроекономічну основу з достатнім ступенем макроекономічної стабільності для того, щоб господарюючі суб’єкти приймали рішення в атмосфері стабільності та передбачуваності

Мета II. Передбачити постійне поглиблення торгівельної інтеграції з ЄС

Мета III. Передбачити основу для підвищення здатності підприємств до коригування шляхом відкриття підприємствам доступу до зовнішнього фінансування, їхньої реструктуризації та інновацій Мета IV. Забезпечити належну реструктуризацію державних підприємств, зокрема у Польщі вона охоплювала підприємства вугільної промисловості, металургії, оборонної галузі та хімічної промисловості

Мета V. Передбачити достатній обсяг людського й фізичного капіталу, зокрема інфраструктуру, освіту та дослідження, а також майбутній розвиток у цій сфері

Мета VI. Провести реформу пенсійної системи та системи соціального забезпечення Мета VII. Модернізувати сільськогосподарський сектор і прискорити земельну реформу, особливо реєстрацію та приватизацію земель сільськогосподарського призначення, шляхом створення сучасного та ефективного кадастру та реєстру земель з метою усунення перешкод у розвитку ринків землі та житла Мета VIII. Передбачити покращення інфраструктури, транспорту та зв’язку

Мета IX. Передбачити сприятливий клімат для прямих іноземних інвестицій

Ціль 5. Досягнення критеріїв соціального залучення

Мета I. Створення та розвиток всеохоплюючого ринку праці згідно з державною економічною політикою, підтримка зайнятості та можливості працевлаштування, реагування на поточні структурні зміни

110

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Задача 1. Підтримка мотивації та активного залучення безробітних і тих, кому загрожує безробіття, до пошуку та прийняття роботи, а також підтримка їхньої участі у програмах консультування й перепідготовки Задача 2. Забезпечити належну оплату роботи, щоб звести до мінімуму пасивне отримання допомоги з соціального забезпечення Задача 3. Підвищити мотивацію бізнесового сектора до створення нових робочих місць, зокрема шляхом надання стимулів компаніям, та надання цих робочих місць у першу чергу шукачам роботи, яким важко влаштуватися, особливо у регіонах із високим рівнем безробіття

Задача 4. Модернізувати систему освіти у співробітництві з роботодавцями та запровадити принцип навчання впродовж усього життя з метою приведення освіти у відповідність вимогам ринку праці та потребам громадян Задача 5. Підтримувати вдосконалення освітньої структури шляхом проведення перепідготовки (освітньої), спрямованої на одержання чи збереження підхожої роботи Задача 6. Збільшити зайнятість і можливість працевлаштування малозабезпечених груп, таких як особи з вадами, особи зі знедоленого соціально-культурного середовища, особи похилого віку, мігранти тощо Задача 7. Створити умови для входження на ринок праці за допомогою дорадчої діяльності соціальних служб

Мета II. Забезпечення мінімального доходу та ресурсів для ведення гідного життя і для захисту від соціальної ізоляції

Задача 1. Забезпечити, щоб мінімальний дохід надавав достатній та еквівалентний захист від матеріальних злиднів у всіх типах домогосподарств і, разом із мінімальною зарплатою, надавав особам із нижчою кваліфікацією більшу мотивацію до прийняття та збереження роботи; необхідно досягти більш позитивного співвідношення мінімальної зарплати й мінімального доходу не лише для окремих громадян, а й для більших сімей із метою збільшення ваги доходу від роботи відносно доходу від соціальної підтримки Задача 2. Наблизити співвідношення між мінімальною зарплатою та середньою зарплатою до того, що існує у країнах ЄС Задача 3. Забезпечити, щоб наслідки пенсійної реформи не призвели до падіння пенсіонерів за межу бідності, наприклад, шляхом запровадження категорії мінімальної пенсії (доходу)

Мета III. Ліквідація нерівності в доступі до освіти

111

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Задача 1. Поступово покращувати умови для інтеграції учнів із серйозними вадами, учнів із вадами та учнів із соціально-культурно знедоленого середовища у звичайні школи (із особливою увагою до етнічної групи рома) з метою забезпечення адаптованості та гнучкості шкіл не лише через розвиток підготовчих класів, а й через підтримку переведення на більш високі навчальні рівні, в основному на середній, але й також на вищий Задача 2. Підтримувати подальшу підготовку викладачів, які працюють із знедоленими дітьми

Задача 3. Створити всім групам населення умови для доступу до навчання впродовж усього життя Задача 4. Розвивати інформаційне суспільство, особливо запроваджувати інформаційні технології у шкільні навчальні програми та шкільне життя, зокрема забезпечувати доступ до Інтернету

Мета IV. Забезпечення всіх житлом

Задача 1. Усунути економічні та правові перешкоди, які заважають створенню функціонуючого ринку житла та поступово вживати заходів для формування сектора соціального житла Задача 2. Забезпечити доступ до якісного житла та підвищити його загальну та фінансову доступність Задача 3. Надавати більшу підтримку вразливим групам, які опинилися поза сферою підтримки житлової політики, таким як особи з вадами та погіршеною самостійністю, молоді випускники навчальних закладів, особи, які втратили житло через несприятливі життєві обставини, члени етнічних меншин, особливо ромів Задача 4. Мотивувати муніципалітети до ефективнішого розв’язання проблем людей, уразливих до соціальної ізоляції та просторової сегрегації, працювати з ними ефективно та дієво з економічної точки зору

Мета V. Підтримання сімейної солідарності, захист прав дітей та запобігання соціально патологічним явищам

Задача 1. Підтримувати сім’ї, яким загрожує бідність, особливо сім’ї із одним батьком і багатодітні сім’ї, зокрема, за допомогою розширення нинішньої «пасивної» сімейної політики шляхом включення до неї додаткових заходів для забезпечення їхньої активізації Задача 2. Змінити податкову систему з тим, щоб вона стала ще більш сприятливою для сімей з дітьми

112

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

Відмінний прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Задача 3. Допомагати сім’ям у погодженні їхніх професійних та батьківських обов’язків, підтримуючи гнучкі форми зайнятості та можливість для обох партнерів брати батьківську відпустку, а також надаючи доступ до дошкільних дитячих закладів Задача 4. Посилити захист сімей (у тому числі дітей та літніх людей) від соціально патологічних явищ, особливо від побутового насильства та жорстокого поводження з дітьми, за допомогою громадських кампаній, змін у законодавстві (поправки до Кримінального кодексу) та подальшого вдосконалення й розширення мережі організацій та установ, які надають допомогу жертвам побутового насильства і лікують злочинців Задача 5. Забезпечувати попередження злочинності серед дітей та підлітків, особливо у неблагополучних у соціально-культурному сенсі та ізольованих громадах/ районах

Мета VI. Забезпечення рівного доступу до якісних соціальних послуг

Задача 1. Завершити децентралізацію та трансформацію соціальних служб, у тому числі системи фінансування соціальних служб та їхньої правової основи Задача 2. Розширити діапазон надаваних соціальних послуг, із акцентом на надання послуг у домашньому середовищі користувача Задача 3. Запровадити незалежний аудит якості соціальних послуг на основі стандартів якості соціальних послуг, визначених у законодавстві та спрямованих на користувачів послуг Задача 4. Створити та розвивати партнерство й планування на рівні регіонів, муніципалітетів, НУО та користувачів соціальних послуг у формуванні регіональної соціальної політики Задача 5. Створити та запровадити у практику систему розвитку людських ресурсів у соціальних службах

Мета VII. Забезпечення рівного доступу до якісних медичних послуг

Задача 1. Забезпечити функціонування фінансово сталої системи охорони здоров’я

Задача 2. Створити та запровадити стандарти, зокрема систему сертифікації, яка б забезпечила мінімальний рівень допомоги з точки зору як кількості, так і якості Задача 3. Створити комплексну систему допомоги громади, тобто зв’язати медичну допомогу та соціальний догляд, особливо враховуючи конкретні цільові групи такі як особи з вадами, одинокі літні люди, ромів, алкоголіки та наркомани. Задача 4. Підтримати систему комплексної реабілітації інвалідів

113

ДОДАТКИ

Додаток 16. Теоретична матриця порядку денного європейської інтеграції та Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік

Розділ «Копенгаген»

Розділ «Люксембург»

Ціль/мета/задача Немає прогресу

Підготовка до дії

Прийняття рішень

Формування наступних задач

Немає прогресу/ незначний прогрес

Певний прогрес

Хороший прогрес

План дій УкраїнаЄС з Європейської політики сусідства

Відмінний прогрес

Мета VIII. Підвищення доступності транспорту Задача 1. Підвищити доступність транспорту, особливо у неблагополучних регіонах, з метою стабілізації чисельності населення у віддалених і сільських районах, а також забезпечити його кращу інтеграцію у ринок праці Задача 2. Усунути технічні перешкоди для використання громадського транспорту інвалідами та літніми громадянами та їхнього доступу до цього транспорту, а також продовжити розвиток доступних транспортних засобів Мета IX. Сприяння відродженню депресивних регіонів відповідно до принципу сталого розвитку Задача 1. Пом’якшити міжрегіональні відмінності, особливо для поступового відродження вражених регіонів

Задача 2. Приділяти увагу спеціальним програмам розвитку в цих регіонах

Задача 3. Розвивати соціальну та суспільну інфраструктуру в цих регіонах

Задача 4. Використовувати інші інструменти активної політики зайнятості, такі як інвестиційні стимули та підтримка промислових зон, з метою відновлення економічного та соціального рівня неблагополучних районів

Мета X. Сприяння координації та моніторингу стратегій соціального залучення Задача 1. Зміцнювати поточну координацію та оптимізацію політики та програм викорінення бідності та соціальної ізоляції

Задача 2. Розширювати співпрацю на національному та регіональному рівнях, мобілізувати всіх відповідних гравців Задача 3. Сприяти залученню соціальних партнерів на всіх рівнях

114

Задача 4. Створити систему моніторингу бідності та соціальної ізоляції

Задача 5. Розробити відповідну інституціональну структуру для координації, моніторингу та оцінки політики та заходів у сфері соціальної політики

ДОДАТКИ

Додаток 17. Європейська політика сусідства

Додаток 18. Рада Європи, ОБСЄ та ЄАВТ

Європейська політика сусідства (ЄПС) була розроблена ЄС як необхідна відповідь на реалії, що склалися після розширення Союзу. ЄПС була розпочата у 2002 році з Україною, Молдовою та Білоруссю, які мали незабаром стати сусідами розширеного ЄС, а потім була трансформована у широкий політичний інструмент, який охоплює не лише сусідів, а й середземноморські країни. У 2003 році Європейська Комісія представила своє Повідомлення «Ширша Європа – нові сусіди», в якому були окреслені основні засади й цілі політики сусідства, запропоновані інструменти для їхнього досягнення. Цей документ було доопрацьовано, деталізовано і покладено в основу Стратегії «Європейська політика сусідства» (2004 рік), а згодом, через два роки після запровадження, Комунікація «Про зміцнення Європейської політики сусідства» (грудень 2006 року). Усі документи були схвалені державами-членами ЄС на рівні Ради з загальних питань і зовнішніх відносин, а також на рівні Європейської Ради. Основоположною ідеєю ЄПС було створення «кола друзів», тобто зони стабільності, процвітання та безпеки, шляхом об’єднання різнорідних сусідів навколо спільних цінностей демократії, верховенства права, дотримання прав людини, створення відкритого та інтегрованого ринку у загальноєвропейському масштабі на основі гармонізованих правил, поступової лібералізації торгівельних режимів, а також ефективного проведення політичних, економічних та інституціональних реформ, зокрема наближення національного законодавства до законодавства ЄС. ЄПС була задумана як засіб недопущення появи нових ліній розподілу у Європі та надання сусідам ЄС можливості поглиблення політичної, безпекової, економічної та культурної співпраці. З самого початку держави-члени ЄС уточнили, що політика сусідства – стратегія, відмінна від розширення, хоча, як часто наголошують посадовці та політики ЄС, ЄПС жодним чином не виключає права на членство у ЄС країн, які мають таке право згідно зі статтею 49 Договору про Європейський Союз. Залежно від досягнутого прогресу та відповідно до принципу диференціації ЄС може запропонувати кожній сусідній країні частку у внутрішньому ринку ЄС і перспективу подальшої інтеграції та лібералізації, що стимулюватиме вільне пересування людей, товарів, послуг і капіталу – «чотири свободи» ЄС. Цей рівень інтеграції є максимально можливим для країн, які не є членами ЄС. Станом на жовтень 2007 року ЄПС ґрунтується в основному на існуючій договірно-правовій основі – угодах про партнерство та співробітництво з партнерами зі Східної Європи та угодах про євро-середземноморську асоціацію з партнерами у Північній Африці та на Близькому Сході. У ЄПС використовуються вже встановлені формати політичного діалогу та функціонуючі механізми співробітництва між ЄС та його сусідами, але додано ряд нових елементів, які виходять за рамки чинних угод. У трьох комунікаціях Європейської Комісії стосовно ЄПС окреслений лише загальний підхід ЄС до подальшого розвитку відносин із партнерами з ЄПС. Практичні аспекти ЄПС і її конкретні заходи та ініціативи відображені лише у «планах дій», узгоджених між ЄС та кожним сусідом.

Рада Європи. Рада Європи була створена з метою: (і) захисту прав людини, плюралістичної демократії та верховенства права; (іі) сприяння консолідації демократичної стабільності в Європі шляхом підтримання політичних, законодавчих і конституційних реформ; (ііі) сприяння обізнаності та заохочення розвитку культурної самобутності та багатоманітності Європи; (iv) пошуку рішень для таких проблем, як дискримінація меншин, ксенофобія, нетерпимість, охорона довкілля, СНІД, наркоманія, тероризм і організована злочинність. Будь-яка європейська держава може стати членом Ради за умови, що вона приймає принцип верховенства права та гарантує права людини й основні свободи. У випадку серйозного порушення державою-членом своїх зобов’язань перед Радою право представництва держави може бути призупинено або навіть скасовано. Програма роботи Ради Європи охоплює такі сфери, як права людини, свобода засобів масової інформації, правове співробітництво, соціальна згуртованість, охорона здоров’я, освіта, культура, спадщина, спорт, молодь, місцева демократія та прикордонне співробітництво, захист навколишнього середовища та регіональне планування. Ця робота веде до прийняття європейських конвенцій та угод, які є юридично обов’язковими для держав, котрі їх ратифікували. Держави-члени Ради Європи зобов’язані гармонізувати своє законодавство з правовими інструментами, прийнятими Радою, та належним чином забезпечувати їхнє дотримання. Станом на середину 2007 року спільні цінності Ради закріплені приблизно у 190 конвенціях та більш ніж 1000 рекомендацій. Створені спеціальні контрольні механізми, такі як Європейський суд із прав людини та Європейський комітет з питань запобігання тортурам. Згідно зі статтею 57 Європейської конвенції про права людини, на запит Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Сторона Конвенції надає роз’яснення щодо того, яким чином її внутрішнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень Конвенції. Якщо держава-член Ради Європи стикається з будь-якими проблемами у забезпеченні виконання своїх зобов’язань перед Радою, вона може розраховувати на допомогу Ради через спеціальні програми зміцнення демократичної стабільності. У Європейській соціальній хартії (1961) та переглянутій Європейській соціальній хартії (1996) викладені економічні та соціальні права і свобода, в тому числі в таких сферах, як житло, охорона здоров’я, освіта, зайнятість, соціальний захист, особисті поїздки та недискримінація. Рада Європа також активно опікується питанням сприяння рівності між жінками та чоловіками шляхом боротьби проти будь-якого зазіхання на свободу й гідність жінок, проблемою усунення ґендерної дискримінації та питанням сприяння збалансованому представництву жінок і чоловіків у політичному та суспільному житті. У сфері правового співробітництва Рада заохочує гармонізацію європейських правових систем з тим, щоб вони слугували демократії, сприяли підвищенню ефективності правосуддя та могли протистояти новим викликам. Пріоритетні сфери у цьому напрямку – міжнародне публічне право, боротьба з тероризмом, організованою злочинністю, кіберзлочинністю, відмиванням грошей та корупцією. Для роботи в останній сфері Рада Європи прийняла Конвенцію про корупцію в контексті кримінального права та Цивільно-правову 115

ДОДАТКИ

конвенцію проти корупції, а також створила спеціальний орган – Групу держав проти корупції (GRECO). Ще одна пріоритетна сфера діяльності Ради – інституціональна реформа у держава-членах. Вона охоплює, зокрема, такі важливі питання, як конституційна реформа, зміцнення незалежної судової влади, підготовка адвокатів, у тому числі правоохоронних органів, та реформа пенітенціарних систем. Конституційні питання Рада вирішує через Європейську комісію за демократію через право (Венеціанську комісію), яка надає відповідні дослідження, доповіді та рекомендації з прийняття конституційних актів та висновки щодо тлумачення різноманітних правових актів. Рада Європи також активно працює над сприянням соціальній згуртованості, яку вона у 1997 році визначила своїм головним пріоритетом, з метою: (і) гарантувати належний рівень соціального захисту, (іі) сприяти зайнятості, (ііі) надавати захист найбільш уразливим групам суспільства, (iv) сприяти рівним можливостям для всіх, (v) протистояти відчуженню та дискримінації, (vi) зміцнювати європейське співробітництво з питань міграції. Стратегія соціальної згуртованості Ради Європи (вперше розроблена у 2000 році, прийнята у 2001 році, остаточно затверджена у 2004 році), визначає соціальну згуртованість як спроможність суспільства забезпечувати добробут усіх його членів, зводити до мінімуму диспропорції та уникати поляризації. Стратегія ґрунтується на принципах рівності прав усіх, без дискримінації; доступності якісних послуг для всіх; наданні особливої уваги потребам уразливих категорій; проведенні справедливої та сталої фіскальної політики; партнерстві з органами громадянського суспільства, зокрема з профспілками, представниками роботодавців та НУО. Сприяння соціальній згуртованості вимагає належного захисту та реалізації прав тих соціальних груп, які знаходяться в особливій небезпеці. Це, зокрема, (і) діти, (іі) молодь узагалі, з точки зору сталого розвитку, (ііі) сім’ї, що перебувають у небезпечних життєвих обставинах, особливо сім’ї з одним із батьків, (iv) мігранти та етнічні меншини, (v) особи з вадами, (vi) літні люди, особливо ті, хто живе самотньо або більше не мають підтримки від своїх сімей. Відповідно до Стратегії держава є головним гарантом забезпечення соціальної згуртованості через створення та вдосконалення ефективної системи соціального забезпечення, побудованої на солідарності та покликаної захищати всіх членів суспільства від життєвих небезпек за допомогою широкого спектру соціальних послуг для всіх і соціальної допомоги для тих, хто її потребує. Ключ до викорінення бідності та соціальної ізоляції – надання реального доступу до основних соціальних прав, поширення стандартів соціального захисту на всі держави-члени Ради, сприяння зайнятості, надання всім і кожному доступу до житла, охорони здоров’я та освіти. Держава також повинна використовувати економічний розвиток з метою досягнення цілей соціальної згуртованості, яка у відповідь сприятиме подальшому економічному розвитку шляхом створення сприятливого середовища для бізнесового сектора, інвестицій та ринкової економіки в цілому. Роль Ради Європи полягає в тому, щоб надихати та підтримувати державні зусилля через свої нормотворчі інструменти, свій апарат міжурядової співпраці і адресні заходи, призначені для надання окремим державами або групам державам допомоги у запровадженні стандартів і 116

рекомендацій Ради Європи. Рада тісно співпрацює з цих питань із іншими міжнародними інституціями, зокрема, в рамках спільних програм із Європейською Комісією, а над питаннями, пов’язаними з соціальним забезпеченням, - з Міжнародною організацією праці. Як міжнародна фінансова установа, що працює задля соціального розвитку, Банк розвитку Ради Європи грає важливу роль у наданні Стратегії практичного значення. ОБСЄ. Конференція з безпеки та співробітництва у Європі (від 1995 року – Організація з безпеки та співробітництва у Європі) була створена у 1975 році як форум для обговорення питань безпеки в Європі. У Гельсінському заключному акті 1975 року, її першому масштабному документі, були передбачені десять принципів, так званий «Декалог», на яких мали ґрунтуватися відносини між державами-учасницями. Головна мета цього форуму полягала у створенні вільної, демократичної та більш інтегрованої зони без розділових ліній. Головною інновацією «Декалога» було те, що він розширив поняття безпеки та розділив його на три виміри: (і) політиковійськовий, (іі) економіко-екологічний та (ііі) гуманітарний. Ця концепція спільної, всеохоплюючої, заснованої на співпраці та неподільної безпеки робить ОБСЄ невід’ємною частиною європейської без пекової архітектури. За три десятиріччя після започаткування цього проекту зрушення в Європі спонукали ОБСЄ адаптуватися до нових вимог і включити в своє бачення безпеки економічні та екологічні фактори. У 2003 році держави-учасниці ОБСЄ затвердили нову стратегію щодо загроз безпеці та стабільності у 21-му столітті, в якій вони відзначили, що безпеці можуть загрожувати: (і) незабезпечення державою таких цінностей, як повага до прав людини та основних свобод, демократія та верховенство права; (іі) поглиблення економічних диспропорцій між державами та всередині держав; (ііі) погіршення стану довкілля; (iv) погіршення стану здоров’я населення; (v) погіршення демографічних факторів; (vi) відсутність відкритості та прозорості у політико-військових питаннях. Якщо цими факторами серйозно не займатися, вони можуть спровокувати багато потенційних загроз на національному, регіональному та глобальному рівнях. Відповідь ОБСЄ на економічні та екологічні виклики для безпеки була сформульована у «Стратегічному документі в галузі економічної та екологічної діяльності» (2003 рік). Там були окреслені наступні напрямки подальших дій щодо економічних та екологічних загроз: (і) сприяння економічному та екологічному співробітництву в зоні ОБСЄ на основі солідарності, прозорості, рівноправного та недискримінаційного партнерства, взаємної підзвітності та повної поваги до інтересів держав-учасниць ОБСЄ з метою недопущення нових розділів та звуження диспропорцій між країнами та всередині країн; (іі) взаємна підтримка в інтеграції до міжнародної фінансово-економічної системи, в першу чергу до Світової організації торгівлі (СОТ); (ііі) сприяння взаємовигідній регіональній та субрегіональній економічній інтеграції; (iv) збільшення обсягів міжнародної торгівлі з метою створення відкритих та інтегрованих ринків, функціонуючих на основі сумісних або гармонізованих правил та подальшої лібералізації, а також заохочення інвестицій як необхідної умови для сталого та екологічно безпечного економічного зростання, збільшення зайнятості, підвищення рівня життя та зменшення бідності; (v) забезпечення фінансової стабільності;

ДОДАТКИ

(vi) забезпечення високого рівня енергетичної безпеки через прогнозоване, надійне, економічно прийнятне, комерційно обґрунтоване та екологічно безпечне енергопостачання; (vii) розвиток транспортних мереж; (viii) необхідність забезпечення належного врядування та сильних інституцій як передумови здорової економіки, яка може залучати інвестиції, скорочувати бідність і нерівність, розширяти соціальну інтеграцію та можливості для всіх, охороняти довкілля; (viii) боротьба з корупцією як фактором, що має вкрай шкідливий вплив на економіку та суспільство; (ix) сприяння соціальному партнерству та згуртованості з метою забезпечення розширеного доступу всіх і кожного до основних соціальних благ, таких як зайнятість, доступні медичні послуги, пенсії та освіти, а також надання належних рівнів захисту соціально вразливим категоріям і запобігання соціальній ізоляції. Людський вимір також є стовпом європейської архітектури безпеки, поряд із політико-військовими та економікоекологічними питаннями. Він охоплює норми та заходи ОБСЄ, що стосуються дотримання прав людини та основних свобод, демократії та верховенства права. Варто нагадати, що у Гельсінському заключному акті 1975 року як один із десяти його керівних принципів визнана «повага до прав людини та основних свобод, зокрема, свободи думки, совісті, релігії та переконань, для всіх, без розрізнення раси, статі, мови та релігії». Основоположний аспект людського виміру ОБСЄ полягає в тому, що права людини та плюралістична демократія не вважаються внутрішньою справою будь-якої окремої держави. Держави-учасниці «категорично та остаточно» заявили, що «зобов’язання, взяті ними у сфері людського виміру ОБСЄ, є питаннями, які становлять безпосередній та законний інтерес для всіх держав-учасниць, і не відносяться виключно до внутрішніх справ відповідної держави» (Московський документ, 1991 р.). Держави-учасниці ОБСЄ не можуть застосовувати принцип невтручання для уникнення дискусій про проблеми прав людини в їхніх країнах. У досягненні цієї мети ОБСЄ працює через свої установи: Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ), Верховного Комісара у справах національних меншин (ВКНМ), Уповноваженого з питань свободи засобів масової інформації (УСЗ) та представництв на місцях. Що стосується виборчого процесу, то держави-учасниці, згідно зі своїми зобов’язаннями перед ОБСЄ, погоджуються запрошувати інші держави-учасниці для спостереження за виборами. Роль БДІПЛ полягає у наданні методології та координації процесу спостереження. Групи експертів направляються для спостереження за ходом усього виборчого процесу та перевірки того, чи проводяться вибори відповідно до принципів загальності, рівноправності, чесності, таємності, свободи, прозорості та підзвітності. БДІПЛ також надає допомогу в перегляді виборчого законодавства, консультації на конкретні теми, допомогу в виконанні рекомендацій, викладених у заключному звіті про спостереження за виборами. Мета діяльності БДІПЛ щодо демократизації полягає в тому, що громадяни беруть на вільній, істинній та рівноправній основі участь у прийнятті рішень на всіх рівнях суспільства. У діяльності БДІПЛ із демократизації є три головні напрямки: (і) верховенство права (надання поточної допомоги для заохочення реформ у системах кримінального судочинства),

а також законодавча підтримка (надання державам допомоги у приведенні їхнього законодавства у відповідність до зобов’язань ОБСЄ та до інших міжнародних норм); (іі) демократичне врядування (з акцентом на підвищенні прозорості та розширенні участі у формуванні політики) та розширення участі жінок у демократичних процесах (з метою просування ролі жінок на всіх рівнях прийняття рішень і забезпечення принципу рівних прав); (ііі) свобода пересування та зміцнення поваги до прав мігрантів (допомога у реформуванні міграційного законодавства). У сфері прав людини БДІПЛ контролює виконання зобов’язань державами-учасницями ОБСЄ й надає допомогу у сприянні правам людини та їхньому захисті. БДІПЛ дуже активно працює в боротьбі проти торгівлі людьми й тероризму, а також у навчально-освітній діяльності у сфері прав людини. Бюро також працює над питаннями свободи зібрань та асоціацій, моніторингу судів і смертної кари. Дискримінація та нетерпимість належать до чинників, які можуть провокувати конфлікти, що підривають безпеку й стабільність. У 2004 році БДІПЛ почало реалізацію програми терпимості та недискримінації з метою підтримання державучасниць у виконанні ними своїм зобов’язань перед ОБСЄ, а також зміцнення спроможності громадянського суспільства відповідати на ці виклики. Діяльність БДІПЛ зосереджена на наданні правової допомоги, навчанні у правоохоронній сфері, моніторингу, повідомленні про злочини та інциденти на ґрунті ненависті, освітній діяльності для сприяння терпимості, повазі та взаєморозумінню. Бюро також створило Групу експертів з питань свободи релігії та переконань з метою сприяння свободі думки, совісті, релігії та переконань, а також з метою підтримки виконання зобов’язань ОБСЄ у цій сфері. Ці напрямки діяльності показують, що порядок денний ОБСЄ може бути корисним для будь-якої країни, що прагне проводити політичні реформи, спрямовані на зміцнення інститутів і гарантування демократії, верховенства права та поваги до прав людини. Економічні та соціальні питання, на відміну від цього, в діяльності ОБСЄ виражені менше. Європейська асоціація вільної торгівлі. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) була заснована у 1960 році Австрією, Данією, Норвегією, Португалією, Швецією, Швейцарією та Великою Британію через чотири роки після підписання Римського договору про заснування Європейського економічного співтовариства. У 1970 році членом ЄАВТ стала Ісландія. У наступні роки держави-члени ЄС вийшли з ЄАВТ, і зараз її членами є Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія. ЄАВТ – міжурядова організація, створена для сприяння вільній торгівлі та економічній інтеграції на благо чотирьох її членів. Кажучи більш конкретно, Асоціація відповідає за управління: • •

Конвенцією ЄАВТ, яка є правовою базою організації та регламентує відносини вільної торгівлі між її членами; всесвітньою мережею угод ЄАВТ про вільну торгівлю та партнерство.

Угода про Європейську економічну зону (ЄЕЗ) дозволяє трьом із чотирьох країн ЄАВТ (Ісландії, Ліхтенштейну та Норвегії) брати участь у внутрішньому ринку ЄС. Конвенція ЄАВТ регламентує відносини вільної торгівлі між державами-членами і є правовою базою ЄАВТ як організації. 117

ДОДАТКИ

У червні 2003 року сферу дії Конвенції було розширено, й вона охопила торгівлю послугами та інвестиції, взаємне визнання оцінок відповідності, вільне пересування людей, соціальне забезпечення, взаємне визнання дипломів, наземний та повітряний транспорт, державні закупівлі, права інтелектуальної власності, а також розширення функцій Ради ЄАВТ. За допомогою ЄАВТ держави-члени створили одну з найбільших у світі мереж партнерів з вільної торгівлі. Мережа угод про вільну торгівлю (УВТ) ЄАВТ забезпечує господарюючим суб’єктам вільний доступ до ринків, загальна чисельність споживачів на яких дорівнює близько 440 мільйонам. Угода про Європейську економічну зону (ЄЕЗ), яка набрала чинності у 1994 році, зводить разом 27 державчленів ЄС і три країни ЄАВТ в єдиний ринок, який називають «Внутрішнім ринком». Угода про ЄЕЗ передбачає застосування законодавства ЄС, яке охоплює чотири свободи – вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та людей – в усіх 30 державах ЄЕЗ. Крім того, угода охоплює співробітництво в інших важливих сферах, таких як дослідження й розробки, освіта, соціальна політика, охорона довкілля, захист споживачів, туризм і культура. Що стосується питань людського розвитку, держави ЄАВТ схвалили стратегічну ціль ЄС, поставлену в висновках засідання Європейської Ради в Лісабоні у 2000 році: стати найбільш динамічною та найбільш конкурентоспроможною в світі економікою, що базується на знаннях, здатна до сталого економічного зростання, забезпечує більше кращих робочих місць і тіснішу соціальну згуртованість. У жовтні 2000 року Постійний комітет держав ЄАВТ створив спеціальну групу для відстеження ходу виконання рішень Лісабонського саміту. У січні 2002 року група розробила план дій, у якому були визначені напрямки подальшої діяльності щодо ініціатив Лісабонської стратегії, які становили спільний інтерес для держав ЄЕЗ і ЄАВТ. Через Угоду про ЄЕЗ держави-члени ЄАВТ задіяні у більшості ініціатив, охоплених комплексом заходів із виконання Лісабонської стратегії. У своїй заяві Стокгольмському засіданню Європейської Ради 23-24 березня 2001 року країни ЄАВТ підтвердили, що Європі потрібна економіка, заснована на знаннях, яка надає великий потенціал для зменшення соціальної ізоляції як шляхом створення відповідних економічних умов для більшого процвітання, так і за допомогою відкриття нових шляхів участі у житті суспільства. У цьому відношенні зміцнення узгодженості між зайнятістю, економічною реформою, дослідженнями та інноваційною діяльністю й соціальною згуртованістю визнано таким, що має велике значення для всіх європейських країн.

Додаток 19. 1995

Загальна інформація Номінальний ВВП (1990..1995 рр. – млрд. крб.., з 1996 р. – млрд. грн.)

5451642

170.1

Щорічний приріст/спад реального ВВП (%)

-12.2

5.9

Щорічний приріст/спад реального ВВП на душу населення (%)

-11.5

6.7

Рівень інфляції (грудень до грудня попереднього року, %)

181.7

25.8

Національні рахунки

Структура виробництва (% ДВ)

Промисловість

34.6

31.4

Сільське господарство

14.9

16.2

Приватне споживання

Структура споживання (% ВВП)

49.7

54.3

Валове нагромадження основного капіталу

23.3

19.7

Платіжний баланс

Експорт товарів і послуг (% ВВП)

47.1

62.4

Імпорт товарів і послуг (% ВВП)

-50.2

-57.4

Сальдо торгового балансу (% ВВП)

-3.1

Прямі іноземні інвестиції в Україну (млн. дол. США)

896.9

3875.0

Середній офіційний курс обміну (грн./дол. США)

1.473

5.44

Бюджет

Видатки бюджету (млрд. грн.)

…

48.15

Видатки бюджету (% ВВП)

…

28.31

у тому числі:

Державне управління

…

1.99

Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави

…

1.65

Соціально-культурні заходи

…

11.21

Освіта

…

4.17

Охорона здоров'я

…

2.87

Соціальний захист та соціальне забезпечення

…

3.52

Культура

…

0.37

Засоби масової інформації

…

0.13

Фізична культура і спорт

…

0.15

Промисловість, енергетика та будівництво

…

Сільське господарство, лісове господарство, рибальство та мисливство

…

0.52

Транспорт і зв'язок

…

1.11

Житлово-комунальне господарство

…

0.64

Національна оборона

…

1.35

Дефіцит бюджету (% ВВП)

(за методологією України)

-6.6

0.6

Споживання енергії Електроенергія (млрд. кВт-год)

191

136.4

Вугілля (млн. т)

63.3

Природний газ (млрд. м3)

68.4

Нафта, у т.ч. газовий конденсат (млн. т)

9.4

Україна: основні макроекономічні показники за 1995 та 2000-2007 роки

118

ДОДАТКИ

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

204.2

225.8

267.3

345.1

441.5

537.7

630.01

9.2

5.2

9.6

12.1

2.7

7.3

11.1

6.3

10.5

13.0

3.5

7.8

6.1

-0.6

8.2

12.3

10.3

11.6

2007

2008

план

679.5

24.4

25.1

25.2

24.5

25.4

29.6

16.3

14.6

12.1

11.9

10.9

8.7

7.0

55.1

54.7

52.3

57.2

58.7

58.2

19.7

19.2

20.6

22.6

25.2

55.4

55.1

57.8

63.6

51.5

47.2

47.3

-53.8

-50.7

-55.2

-56

-50.6

-50.1

-51.5

1.6

4.4

2.6

7.7

0.8

-2.9

-4.2

4555.3

5471.8

6794.4

9047.0

16890.0

21186.0

29489.4

5.372

5.327

5.333

5.319

5.125

5.050

55.53

60.32

75.79

102.54

141.99

175.28

188.31

27.2

26.71

28.35

29.71

33.43

32.6

29.91

1.85

3.8

3.75

3.56

3.64

3.71

2.662

1.97

2.23

2.19

2.28

2.41

2.36

2.192

12.64

14.85

15.21

20.17

18.45

4.73

5.43

5.6

5.31

6.31

6.28

5.752

3.09

3.34

3.63

3.52

3.64

3.67

2.972

4.13

5.6

4.85

5.6

9.40

7.69

6.452

0.41

0.36

0.43

0.47

0.13

0.11

0.12

0.13

0.12

0.15

0.16

0.21

0.22

0.21

1.9

1.1

1.34

1.4

1.00

1.09

0.54

0.61

1.05

0.86

1.16

1.24

0.89

0.8

1.04

1.9

1.28

1.68

0.77

0.62

0.68

0.77

0.92

1.49

0.352

1.51

1.57

1.97

1.79

1.42

1.19

0.842

-0.3

0.7

-0.2

-3.2

-1.8

-0.7

0.91

135.8

137.1

143.4

149.6

152.9

143.4

148.3

64.2

62.9

66.9

65.9

63.9

70.6

65.5

72.2

73.0

71.0

16.9

21.9

22.9

19.2

15.4

(

2010

очікується

2011 )

921.2

944.2

1100.0

1275.4

6.8

6.5

6.2

5.4

4.9

16.6

65.8

2009

4.95-5.25

Джерело: щорічні статистичні огляди за відповідні роки; прогнози Міністерства економіки на 2008-2011 роки Збірка національних рахунків України за відповідні роки Національний банк України www.bank.gov.ua; Міністерство фінансів України www.minfin.gov.ua; Міністерство економіки України http://www.me.gov.ua; Міністерство палива і енергетики України http://mpe.kmu.gov.ua

119

ДОДАТКИ

Додаток 20 Ціль

Завдання/показник

Рік 1

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2011

2015

факт

план

факт

план

факт

план

Ціль 1. Подолання бідності Завдання 1.1.

Зменшити до 2015 року вдвічі частку населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за середнім ПКС

Показник 1.1.

Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за середнім ПКС

Завдання 1.2.

Зменшити на третину частку бідного населення (за національною межею бідності)

Показник 2.1.

Частка бідного населення за національною межею бідності

11,9

26,4

11,0

27,2

6,9

27,2

3,7

26,6

3,2

27,3

9,8

1,0

8,6

7,1

5,5

28,1

22,6

21,5

18,4

76,9

61,9

63,7

99,3

99,5

99,8

100

99,7

98,9

66,8

66,0

794,8

559,6

4,20

4,10

8,6

10,4

25,0

1,3

27,1

Ціль 2. Забезпечення якісної освіти впродовж життя Завдання 2.1.

Підвищити до 2015 року рівень охоплення освітою порівняно з 2001 роком

Показник 1.1.

Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у дошкільних навчальних закладах (%)

Показник 1.2.

Чистий показник охоплення освітою дітей 5 років у дошкільних навчальних закладах (%)

Показник 1.3.

Чистий показник охоплення початковою освітою дітей 6-9 років (%)

Показник 1.4.

Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою (%)

Показник 1.5.

Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років (%)

50,7

47,6

96,7

53,4 Показник 1.6.

50,5

99,2

57,5

61,9

54,5

99,2

64,2

67,2

56,1

99,3

65,2

99,3

72,1

Чисельність випускників вищих навчальних закладів (тис.) -

Показник 1.7.

55,6

460,3

565

579

Сукупний валовий показник осіб, які підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку (тис.) -

157,7

166,6

188

193

Завдання 2.2.

Підвищити якість освіти

Показник 2.1.

Частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам ЄС (%)

193

У процесі визначення відповідно до Болонського процесу Ціль 3. Сталий розвиток довкілля Завдання 3.1.

Збільшити за 2001-2015 роки на 12% частку населення, що має доступ до чистої питної води

Показник 1.1.

Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у містах, % -

Показник 1.2.

Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у сільській місцевості, % -

Завдання 3.2.

Стабілізувати забруднення повітря стаціонарними джерелами

Показник 2.1.

Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення (млн. т на рік)

Завдання 3.3.

Розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території України

Показник 3.1.

Площа природних біосферних заповідників і національних природних парків, % від загальної території України

4,05

4,2

4,09

4,5

4,15

4,57

4,15

6,1

4,45

4,65

4,82

4,73

4,20

7,5

Ціль 4. Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності Завдання 4.1.

Зменшити рівень материнської смертності на 17%

Хід виконання Україною завдань за ЦРТ (встановлених у 2003 році Міністерством економіки України, порівняно з фактичними результатами)

120

ДОДАТКИ

Показник 1.1.

Кількість померлих від ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду на 100 тис. народжених живими 24,7

23,9

17,4

13,7

22,0

17,6

11,5

20,3

20,0

19,8

21,3

26,7

19,5

18,6

26,1

25,3

24,4

12,9

12,0

14,3

13,7

12,3

10,4

9,8

9,3

Показник 1.2.

Кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку

Завдання 4.2.

Зменшити смертність дітей віком до 5 років на 17%

Показник 2.1.

Кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб віком до 5 років

34,1

15,6 Показник 2.2.

29,1

14,9

23,4

12,9

12,4

14,3

Рівень смертності немовлят (кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000 народжених живими) 11,9

11,3

9,7

9,5

10,4

9,8

Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів Завдання 5.1.

Зменшити на 13% темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу

Показник 1.1.

Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення 12,6

Показник 1.2.

20,8

26,2

15,4

29,2

34,4

14,1

13,7

12,4

1,2

4,6

5,2

0,7

0,6

0,5

8,0

25,0

15,0

5,0

Кількість померлих від СНІДу на 100 тис. населення 0,8

Показник 1.3.

14,2

0,9

2,7

3,7

Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів -

35,0

10,5

10,0

30,0

Завдання 5.2.

Зменшити на 42% рівень захворюваності на туберкульоз

Показник 2.1.

Кількість осіб з уперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення 60,4

Показник 2.2.

69,5

77,5

81,2

80,0

84,1

83,2

56,4

49,0

40,0

19,0

25,3

22,1

17,0

12,0

10,0

Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення 22,2

22,4

21,8

22,6

Ціль 6. Забезпечення ґендерної рівності Завдання 6.1.

Забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади

Показник 1.1.

Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України

Показник 1.2.

Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади

Показник 1.3.

5/95

42/58

5/95

42/58

5/95

9/91

13/87

20/80

30/70

42/58

35/65

43/57

44/56

45/55

10/90

12/88

19/81

20/80

30/70

24/76

21/79

27/73

28/72

30/70

25/75

22/78

26/74

28/72

29/71

30/70

47/53

40/60

48/52

50/50

47/53

50/50

49/51

50/50

8/92

0/100

15/85

20/80

30/70

19/81

20/80

25/75

30/70

42/58

11/89

10/90

15/85

Ґендерне співвідношення серед депутатів районних органів влади -

Показник 1.5.

42/58

Ґендерне співвідношення серед депутатів обласних органів влади -

Показник 1.4.

8/92

21/79

Ґендерне співвідношення серед депутатів міських органів влади -

22/78

Показник 1.6.

Ґендерне співвідношення серед депутатів селищних органів влади

Показник 1.7.

Ґендерне співвідношення серед депутатів сільських органів влади

Показник 1.8.

47/53

48/52

Ґендерне співвідношення у складі членів Кабінету Міністрів України -

Показник 1.9.

47/53

0/100

1/99

10/90

Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 категорій) -

15/85

16/84

13/87

17/83

Завдання 6.2.

Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків

Показник 2.1.

Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків -

68,6

70,9

72,8

121

ДОДАТКИ

Додаток 21. Прогрес у сфері соціального залучення у країнах ЄС Бідність. У 2004 році 16 відсотків громадян ЄС-25 жили за межею бідності, визначеним як 60 відсотків медіанного доходу відповідної країни; ця ситуація може заважати їхній здатності брати повноцінну участь у житті суспільства. Цей показник варіювався від 9-10 відсотків у Швеції та Чехії до 21 відсотка у Литві та Польщі. Діти часто знаходяться у більшій небезпеці бідності, ніж решта населення (у ЄС-25 – 19 відсотків). Це вірно для більшості країн, за винятком скандинавських держав, Греції та Кіпру. Безробіття. У 2006 році майже 10 відсотків дорослого населення ЄС-25 працездатного віку (18-59 років, не студенти) жили у сім’ях, де ніхто не працював. Цей показник коливався від менш ніж 5 відсотків на Кіпрі, у Люксембурзі та Словенії до більш ніж 13 відсотків у Польщі та Бельгії; аналогічна частка дітей жила у безробітних сім’ях (9,5 відсотка по ЄС у 2006 році). Проте, в одних країнах сім’ї з дітьми більш уражені безробіттям, ніж в інших. Частка дітей, що жили у безробітних домогосподарствах, сильно варіюється по державах-членах ЄС і коливається від менш ніж 3 відсотків у Люксембурзі до 14 і більше відсотків у Бельгії та Великій Британії. Проживання у домогосподарстві, де жодна особа не працює, впливає як на поточні умови життя дітей, так і на умови, в яких вони розвиваються за відсутності відповідного взірця для наслідування. Бідність серед працюючих. Наявність роботи не завжди захищає людей від небезпеки бідності. У 2004 році 8 відсотків зайнятих громадян ЄС-25 (віком 18 років і старше) жили за порогом бідності, стикаючись через це зі складнощами у повноцінній участі в житті суспільства. Цей показник коливався від 5 відсотків і менше у Чехії, Данії та скандинавських країнах до 13-14 відсотків у Естонії, Польщі та Португалії. Зайнятість пенсіонерів. Один із шляхів забезпечення як сталості пенсійних систем, так і належного рівня доходів пенсіонерів – продовження трудового життя. Лісабонські цілі полягають у досягненні до 2010 року 50-відсоткового рівня зайнятості працівників літнього віку. У 2004 році рівень зайнятості працівників літнього віку у країнах ЄС-25

122

становив 43 відсотки порівняно з 38 відсотками у 2001 році, а Швеція, Данія, Велика Британія, Естонія, Фінляндія, Ірландія, Кіпр і Португалія досягли 50 відсотків. Тим не менш, ця мета ще дуже далека для групи країн, де рівень зайнятості працівників літнього віку усе ще залишається біля 30 відсотків. Наразі пенсійні системи загалом змогли досягти масштабного викорінення бідності літніх людей, і громадяни віком 65 років і старше мають дохід, що дорівнює близько 85 відсоткам доходу молодших; цей показник варіюється від приблизно 85 відсотків на Кіпрі до понад 100 відсотків в Угорщині та Польщі. Нещодавні реформи у багатьох державах-членах ЄС, однак, призвели до зниження середнього розміру пенсії порівняно з середньою зарплатою середнього працівника даного пенсійного віку (коефіцієнти заміни). Охорона здоров’я та довгостроковий догляд. Очікувана тривалість життя за останні півстоліття вражаюче збільшилась. У середньому очікувана тривалість життя за період 1995-2005 роки збільшилась на 3 роки у чоловіків і на 2 роки у жінок. Водночас наразі мають місце значні диспропорції у стані здоров’я в масштабах ЄС; зокрема, очікувана тривалість життя чоловіків варіюється з 65,4 років (Литва) до 78,4 років (Швеція), а жінок – із 75,4 років (Румунія) до 83,9 років (Іспанія). Ресурси, що виділяються на охорону здоров’я. Загальні видатки на охорону здоров’я у ЄС коливаються від 5,5% ВВП в Естонії до 10,9% у Німеччині, проте це все одно ще значно менше, ніж у країнах із найбільшими видатками на охорону здоров’я, таких як США (15,3%). У ЄС в цій сфері зайнято від 3 до 10 відсотків населення. Загальні видатки на охорону здоров’я включають і державні, і приватні видатки, зокрема безпосередні витрати з бюджетів домогосподарств. Приватні видатки в ЄС складають приблизно чверть загальних витрат.

Джерело: Joint Report on Social Protection and Social Inclusion, MEMO/07/66, Brussels, February 2007