Регламент поштового зв’язку

Page 1


Правила, що регулюють діяльність оператора поштового зв’язку


ЗМІСТ ВІД АВТОРІВ ............................................................................................................... 4 ВСТУП ............................................................................................................................. 7 ЧАСТИНА І РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 1.1 Історична довідка ................................................................................................... 8 1.2 Сучасна пошта ........................................................................................................ 9 1.3 Перспективи пошти ............................................................................................ 10 1.4 Національна система зв’язку України .......................................................... 15 1.5 Поштовий зв’язок ................................................................................................ 16 1.6 Поштові атрибути ................................................................................................ 19 РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА МІЖНАРОДНОГО ПОШТОВОГО ОБМІНУ 2.1 Всесвітній поштовий союз (ВПС) ................................................................. 20 2.2 Статут Всесвітнього поштового союзу ......................................................... 25 2.3 Восьмий додатковий протокол до Статуту Всесвітнього поштового союзу .................................................................................................. 33 2.4 Всесвітня поштова конвенція .......................................................................... 37 РОЗДІЛ ІІІ РИНОК ПОСЛУГ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ 3.1 Поняття про ринок .............................................................................................. 70 3.2 Про послуги ........................................................................................................... 73 3.3 Предмет праці. Поштові відправлення ......................................................... 74 РОЗДІЛ ІV ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ 4.1 Конституція України про право на інформацію ......................................... 77 4.2 Закон України «Про поштовий зв’язок» ........................................................ 78 4.3 Сутність державного управління поштовим зв’язком ............................. 89 4.4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації ......................................... 91 4.5 Ліцензування .......................................................................................................... 98 4.6 Стандартизація та сертифікація засобів поштового зв’язку ..............100 4.7 Система управління якістю ....................................................................... 103 4.8 Показники економічної та соціальної ефективності виробництва ... 106 ЧАСТИНА ІІ РОЗДІЛ І ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ОПЕРАТОРА ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ 1.1 Особливості діяльності оператора поштового зв’язку на ринку ...... 112

2


1.2 Реєстрація підприємств .................................................................................. 114 1.3 Ліцензування ...................................................................................................... 118 1.4 Правила надання послуг поштового зв’язку ........................................... 119 1.5 Нормативи та нормативні строки пересилання поштових відправлень і поштових переказів .............................................................. 151 1.6 Правила обробки та відправлення міжнародної пошти в місцях міжнародного обміну України ..................................................................... 155 1.7 Порядок пересилання поштових відправлень ........................................ 157 1.8 Правила розповсюдження періодичних друкованих видань ............ 160 1.9 Об’єкти поштового зв’язку в системі оператора ..................................... 180 1.10 Технологічні процеси в поштовому зв’язку ............................................ 184 1.11 Обладнання в поштовому зв’язку ............................................................. 192 1.12 Нормативи якості ............................................................................................ 194 1.13 Нормування в поштовому зв’язку ............................................................. 199 1.14 Показники оцінки роботи поштового оператора ................................. 200 РОЗДІЛ IІ ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ ОПЕРАТОРА ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ 2.1 Доходи від діяльності підприємства ........................................................... 200 2.2 Поняття собівартості продукції .................................................................... 201 2.3 Поняття умовно-постійних і умовно-змінних витрат .......................... 201 2.4 Прибуток ............................................................................................................... 201 2.5 Розподіл прибутку ............................................................................................ 204 2.6 Рентабельність ................................................................................................... 205 2.7 Фонди економічного стимулювання .......................................................... 205 2.8 Поняття економічної ефективності ............................................................ 206 2.9 Основні напрями капітальних вкладень ................................................... 207 2.10 Основні напрями розвитку оператора поштового зв’язку ............... 208 РОЗДІЛ ІІІ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН МІЖ ПРАЦІВНИКАМИ ПОШТОВОГО ОПЕРАТОРА І РОБОТОДАВЦЯМИ 3.1 Право громадянина України на здійснення захисту своїх прав і свобод ................................................................................................................. 219 3.2 Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» .......................................................................................................... 220 3.3 Що потрібно знати при укладанні колективного договору ................ 227 3.4 Охорона праці ..................................................................................................... 249 3.5 Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників УДППЗ «Укрпошта» ....................................................................................... 254 Список використаних джерел і літератури ..................................................... 263

3


ВІД АВТОРІВ У цикл професійної та практичної підготовки навчального плану № 4/11 підготовки бакалаврів за напрямом «Мережі та системи поштового зв’язку» включено дисципліну «Регламент поштового зв’язку». Перш ніж перейти до наповнення змістом навчального посібника, звернемося до тлумачення слова «регламент» в енциклопедії. Регламент – це сукупність (система) правил, що регулюють, обмежують режим праці, технології виконання проектування, ремонтних робіт тощо, наприклад, на шахтах, заводах, у кар’єрах і свердловинах. Дотримання регламенту сприяє підвищенню ефективності та безпеки виконання робіт. Важливим є таке поняття, як «технічний регламент» – законодавчий акт, прийнятий органом влади, що містить обов’язкові технічні вимоги безпосередньо, шляхом посилання на стандарт(и) або застосування взаємопов’язаних стандартів. Вищесказане стосується промисловості. Але регламент має широке використання в діяльності установ, організацій, органів влади тощо. Для прикладу: щоб провести на належному організаційному рівні засідання, необхідно попередньо відпрацювати регламент таких заходів. Регламент – досить багатозначне поняття, яке вживається в різних сферах людської діяльності. Регламент необхідний для впорядкування роботи державних структур. У рамках однієї установи може використовуватися кілька його видів. Наприклад, внутрішній регламент державного органу (включає правила внутрішнього розпорядку), регламент проведення засідань (покроковий опис даної процедури), регламент внесення, розгляду і підписання окремо взятого документа. Надзвичайно важливого значення для роботи Верховної Ради України набуває «Регламент Верховної Ради України», який має статус Закону. Повернемося до нашого випадку. Дамо визначення регламенту поштового зв’язку. Дотримання регламенту будь-якої системи сприяє підвищенню ефективності її функціонування. Регламент поштового зв’язку – сукупність (система) постійних або тимчасових правил, що регулюють внутрішню організацію та форми діяльності поштового зв’язку. Якщо йдеться про систему, то для неї характерна чітка структура з визначеними рівнями ієрархії.

4


Система постійних і тимчасових правил

Конституція України

Закони

Міжнародні закони

Закони України

Статут ВПС

Інші нормативно-правові акти Правила надання послуг поштового зв’язку

Восьмий додатковий протокол до Статуту Всесвітнього поштового союзу

Нормативи розвитку та розміщення у містах і сільській місцевості мережі об’єктів поштового звязку та поштових скриньок національного оператора поштового зв’язку. Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень

Всесвітня поштова конвенція

Інструкція про порядок застосування, виготовлення та обліку розрахункових книжок оператора поштового зв’язку

5


Зупинимося більш детально на галузевих нормах, які регулюють діяльність поштового зв’язку, і правилах, що регламентують роботу поштового оператора. Система постійних або тимчасових правил для поштового зв'язку

Норми і правила, що регулюють діяльність поштового оператора

Галузеві норми і правила

Спробуємо реалізувати наші думки в навчальному посібнику з регламенту поштового зв’язку. Ми поставили собі за мету, щоб студенти отримали за допомогою посібника основу знань про поштовий зв’язок, діяльність поштового оператора і в них сформувалося цілісне бачення поштового зв’язку. Нам можуть опонувати, що начальний план передбачає окремі дисципліни, де вивчається низка положень, про які йдеться в посібнику. Ми не можемо з цим погодитися: по-перше, повторення – це мати навчання; по-друге, ми використали тільки основні норми, їх визначення і короткі коментарі; по-третє, автори намагалися максимально додержувати вимог, що виходять із визначення саме категорії «регламент»; А зрештою, наш головний опонент – той, хто вчиться. Сподіваємося, наша робота буде для них корисною. Автори Володимир Мороз і Ларіса Козловська

6


ВСТУП Пошта невід’ємна від виникнення і становлення земних цивілізацій, а її історія і розвиток завжди йшли з ними поруч. У кожній країні її організація і діяльність мають певні особливості. Свою думку щодо значення пошти та її служителів у житті суспільства висловлювали ще древні. «Ані сніг, ані спека, ані день, ані ніч не зупинять цих кур’єрів від швидкого завершення призначеного маршруту». Ці слова, сказані ще у V ст. до нашої ери, належать давньогрецькому історику Геродоту. Так і ми, користуючись поштовим зв’язком, задоволені, що він допомагає в нашому побуті, або, навпаки, досадуємо з приводу негараздів у його здійсненні. Еволюція вітчизняної пошти безпосередньо пов’язана з розвитком історичних подій в Україні. Рівень розвитку поштової справи у різних країнах, звичайно ж, не однаковий. Це значною мірою залежить від економічного та культурного рівня держави. Як і кожна сфера докладання рук і розуму людини, пошта не позбавлена романтики й загадковості. Цінність кожного поштового відправлення – у його змісті. Зайве наголошувати, що він важливий для відправника й одержувача. Часом це вирішення людських доль. Дбайливе ставлення до поштових відправлень – це вияв уваги і поваги до їх відправників і одержувачів. Попри бурхливий розвиток електронних засобів зв’язку, що заполонили світ, пошта і сьогодні щоденно відправляє і доставляє мільярди листів, бо ніщо не замінить живого почерку людини, оригіналу документа в паперовому вигляді. Пошта завжди притягувала до себе як місце, що дає змогу комунікувати на відстані, і куди можна просто прийти на зустріч. Хочеться, щоб пошта постійно нагадувала суспільству про інше, письмове, побачення, на яке чекають вдалині рідні, друзі, ділові партнери…

7


ЧАСТИНА І РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 1.1 Історична довідка Розвиток поштової справи тісно пов’язаний з історією людства. Істотний стрибок у розвитку людства відбувся з появою писемності. Із зародженням останньої інформація стала передаватися в письмовому вигляді, що поклало початок поштовому зв’язку. Слово «пошта» (роstа) має латинське коріння і, найімовірніше, є скороченням від stаtіо роsіtа іп ... – станція зі змінними кіньми, розташована в певному місці. Таким чином, спочатку це слово означало станцію для обміну коней або кур’єрів. Слово роst у значенні «пошта» вперше стали вживати в XIII ст. Сьогодні під словом «пошта» мають на увазі і установи пошти (поштамт, відділення), і послання, і сукупність отриманої кореспонденції. Упродовж тривалої історії людства способи і засоби передачі інформації зазнали значної еволюції. Використання найпростіших сигналів (голосів, вогню та диму) в доісторичну епоху змінилося організацією поштового сполучення з допомогою піших і кінних гінців у рабовласницьких державах. За феодалізму і капіталізму виникли регулярні загальнодержавні та міжнародні поштові служби з використанням кінної, а потім залізничної, повітряної та інших видів пошти. Поштові реформи в окремих країнах і в міжнародному масштабі призвели до організації загальнодоступних і розвинених поштових систем, укладання міждержавних поштових конвенцій і створення Всесвітнього поштового союзу (1874). Нарешті міжнародні поштові зносини отримали міцний ґрунт і гарантію в організації Всесвітнього поштового союзу, що охопила всі культурні країни. Одним із засновників Всесвітнього поштового союзу був Генріх фон Стефан, який зробив у XIX ст. значний внесок у розвиток німецької та міжнародної пошти. У 1874 р. на І Міжнародному поштовому конгресі 22 країни підписали Загальний єдиний поштовий договір і утворили Загальний поштовий союз (з 1878 р. – Всесвітній поштовий союз). У 1878 році була укладена Всесвітня поштова конвенція, що регулює обмін кореспонденцією, яка містить письмові повідомлення. Історія пошти на території сучасної України бере свій початок з часів Київської Русі і налічує більше тисячі років. У XIII ст. з’явилися перші поштові станції, а до ХV – ХVІ ст. поштовий зв’язок поширився по всій Русі.

8


Після поштової реформи 1830 р. контора в Києві мала другий клас і штат із 23 службовців. Перше міське поштове відділення відкрито 1 червня 1840 р. у Печерській частині міста. Як контора, так і поштамт неодноразово змінювали своє місце розташування. З 1850 р. контора утвердилася на Хрещатику. Друге міське поштове відділення почало діяти 2 грудня 1852 р. при міській Думі на Подолі. 1.2 Сучасна пошта З розвитком Інтернету деякі аналітики прогнозували швидку стагнацію ринку поштових послуг, проте цього не сталося. Більше того, низка державних поштових компаній дотуються, їх планується приватизувати. Подібним чином реформували поштову систему в Німеччині, де в 1995 р. державна Dеиtschе Випdesроst була приватизована і поділена на компанії Dеиtschе Роst АG, Dеиtschе Теlеkот АG і Dеиtschе Роstbank АG. Крім того, існують інші приватні фірми, що надають поштові послуги. Наприкінці XX – початку XXI ст. поштовий зв’язок був і є наймасовішим і найдешевшим видом зв’язку. Незважаючи на створення і швидкий розвиток автоматизованих систем електрозв’язку, космічного та електронного зв’язку, поштовий зв’язок збереже свою вагомість і в осяжному майбутньому. У результаті поштових реформ останніх десятиліть виникає питання про те, чим поштова справа відрізняється від інших галузей транспорту та послуг. Принципово можна говорити про пошту як про високоспеціалізовану форму вантажних перевезень з певними особливостями. Найголовніша особливість пошти – пропозиція загальнодоступних послуг поштових перевезень, які часто здійснюються за ініціативою держави. У поштовій сфері ці послуги є основними, універсальними або засадничими. Поштові скриньки, встановлені на рівномірних відстанях від поштового відділення, з яких відправлення вилучаються незалежно від того, чи один лист знаходиться в ящику, чи тисяча, є наочним прикладом відмінностей поштового обслуговування від інших видів послуг транспортування. Традиційно для оплати письмової кореспонденції (простих і рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей) використовуються поштові марки, що наклеюються безпосередньо на відправлення, номінал яких відповідає тарифу за пересилання. Для більшої зручності поштові відомства випускають марковані конверти. Для здійснення оплати послуг використовуються відбитки спеціальних маркувальних (франкувальних) машин або відбитки про оплату, що наносяться на конверт або аркуш паперу, який наклеюється на упаковку. У деяких країнах (зокрема Німеччині, Великобританії, США й інших) з’явився новий спосіб оплати пересилання простої кореспонденції – через Інтернет. Користувач оплачує послуги пошти на спеціальному порталі, після

9


чого отримує спеціальний штрих-код, який може роздрукувати на домашньому принтері і наклеїти на конверт. У Великобританії такий спосіб оплати називається SmartStamp. Історично пошта виникла з метою пересилки між певними місцевостями і за встановленою таксою листів, творів друку, товарних зразків, посилок, грошових сум, а в деяких державах – і для перевезення пасажирів на конях (там, де не було залізниць). Більшість поштових організацій перебувають у Всесвітньому поштовому союзі. Сучасна пошта – це всесвітня мережа доставки поштової кореспонденції, як правило, через державні поштові компанії. Деякі країни (наприклад, США, Росія) мають державну монополію тільки на частину послуг зв’язку (у США United States Postal Service (UPSP) має монополію на доставку стандартних листів і листів «першого класу»; в Росії монополізовані так звані «універсальні поштові послуги» – доставка листів до 100 грамів). У ряді країн усі поштові послуги монополізовані державною поштою (Великобританія). Україна є рівноправним учасником міжнародних інформаційних зв’язків. Останні події свідчать про те, що створюється загальнодержавна система регулюючих механізмів поштового зв’язку в умовах лібералізації ринку, що ще більше сприятиме інтеграції України у світовий поштовий простір. 1.3 Перспективи пошти Пошта – стрижень розвитку. Поштовий сектор створює тримірну систему для надання фізичних, електронних і фінансових послуг. У конкурентній боротьбі переважатимуть ті оператори поштового зв’язку, які будуть дивитися на себе не як на компанії, що надають виключно поштові послуги, а як на учасників ринку доставки інформації і надання послуг споживачам. Слід пам’ятати, що вільний ринок не гарантує надання універсальних поштових послуг, але за будь-яких умов, що складаються на ринку, надання якісних послуг є ключовим завданням. Серйозною проблемою стає забезпечення безумовного надання універсальних поштових послуг, і обов’язок урядів країн світу забезпечити людям можливість реалізувати право на їх одержання. Коливання в певних секторах поштового ринку включає ефективне поєднання фізичних і електронних систем, а розвиток фінансових послуг і логістики має вирішувати проблему стабільної діяльності поштового сектора економіки. Пошта є надійним брендом і повинна використовувати довіру до неї для впровадження надійних електронних послуг. Пошта має служити плацдармом для розвитку нових електронних послуг, в т.ч. фінансових.

10


Інформаційні і комунікаційні технології (ІКТ) є важливою складовою поштових послуг. ІКТ можуть використовуватися для підвищення ефективності технології, удосконалення можливостей слідкування і знаходження поштових відправлень при їх пересиланні, оптимізації збору даних для управління. При цьому поштова сфера є дуже трудомісткою. Раціоналізація, автоматизація, модернізація і реорганізація впливають на зайнятість людей і умови праці. Тому проблема підготовки робочої сили, здатної швидко адаптуватися до змін, залишається ключовою. Зупинимося коротко на проблемах, які постають перед поштою: внутрішні (заміна поштової кореспонденції альтернативними засобами, демографічні причини, можливості і потреби споживачів, конкуренція з боку поштових операторів, тиск, який здійснюють власники акцій, надійність і безпека, корпоративна відповідальність); зовнішні проблеми (глобалізація, лібералізація і регулювання). Для вирішення подібних завдань поштові оператори повинні розробляти стратегії. Вони неминуче будуть зіштовхуватися з посиленням конкуренції між собою. Це вважається нормальним процесом. Але конкуренція і співпраця не є взаємовиключними елементами. Як може розвиватися пошта? Існують три передбачуваних сценарії розвитку поштового сектора, враховуючи темпи змін: Еволюційний (шляхом подального розвитку). Прогнозований (передбачення майбутньої моделі шляхом детального аналізу). Трансформаційний (шляхом переходу до іншої моделі) і руйнівний (шляхом занепаду). Якою буде пошта в майбутньому? Три можливих типи пошти, які з’являються під впливом цих сценаріїв: Традиційна пошта (добре керована організація, яка надає основні послуги високої якості за допомогою ефективного експлуатаційного процесу). Гібридна пошта (все ще працююча відповідно до службових повноважень, наданих урядом, крім того, великий обсяг фінансових коштів поступає від послуг, наданих на конкурентних ринках). Комерційна пошта (орієнтована на очікування акціонерів). Однак посилення лібералізації і входження на ринок нових гравців вимагатиме жорсткого регулювання з метою захисту інтересів споживачів. Стратегії мають включати ефективність, покращення якості і гнучкості затрат – для захисту основних видів діяльності; розширення асортименту продуктів і надання їм національного характеру – для просування за рамки основної діяльності. Обмеження при виборі стратегічного напряму вміщує декілька основних міркувань і факторів як, наприклад, зобов’язання щодо пенсійного

11


забезпечення, надання універсальних послуг, обмеження бюджетних рамок урядом і трудові правовідносини. Всі ці питання повинні бути вирішені до того, як буде остаточно визначено стратегію. Національний поштовий оператор УДППЗ «Укрпошта» нині зіткнувся з необхідністю серйозної реструктуризації, щоб уникнути поразки. Штучні бар’єри для вступу на ринок не забезпечать довготермінової перспективи. «Ринок не допускає зайвих витрат» – це означає, що слід застосовувати принципи ощадливого виробництва. Державні установи повинні взяти на себе зобов’язання сприяти здійсненню реформи в поштовому секторі, використовуючи погоджений і комплексний підхід, який успішно завершиться тільки в тому випадку, якщо поштовий сектор розглядатиметься як пріоритет високого національномого рівня. Гармонійний і стійкий розвиток поштового сектора повинен враховувати соціальну відповідальність уряду. Модернізація поштового сектору повинна ґрунтуватися на наданні якісних загальнодоступних послуг. Зобов’язання щодо надання загальнодоступних послуг не повинно розглядатися як тягар, скоріше як умова, яка сприяє економічному зростанню і стійкому розвитку. Європейські поштові оператори взяли на себе зобов’язання модернізувати поштові послуги. Лібералізація поштового сектора повинна враховувати його соціальну роль. Промислові і технічні реформи, а також модернізація необхідні для конкуренції з іншими секторами. Вони не увінчаються успіхом, якщо в їх основі не лежатимуть рівноцінні із соціальної точки зору цілі. При реформуванні поштових послуг необхідно опиратися на такі ключові елементи, як цільовий план, до якого включаються заходи, спрямовані на підтримку загальнодоступних послуг, і регіональні умови. Але, перш за все, необхідно добитися від уряду прийняття політичних зобов’язань. Той факт, що пошта сама вносить вклад у розвиток (широка мережа, 5,3 млн співробітників, грошові перекази для здійснення підтримки емітентам, інтеграція нових технологій за допомогою електронних продуктів, підтримка електронної торгівлі, доставка товарів тощо) є найважливішим моментом, на якому з метою одержання подібних зобов’язань необхідно акцентувати особливу увагу. При цьому враховуються поштові закони, мережева інфраструктура, яка є основним надбанням поштових адміністрацій, зобов’язання уряду, можливі варіанти фінансування і передачі технологій. Стратегія націлена на підвищення ефективності і поліпшення результатів. Яким буде майбутнє поштового сектора? – це головне питання, яке постає перед суспільством. Поштові послуги відіграють соціальну роль; вони виконують подвійну функцію – соціальну й економічну. В Директиві 1997 р.

12


Європейського союзу всім його громадянам гарантується надання якісних і уніфікованих загальнодоступних послуг. Беручи до уваги два основні напрями: промислову і технічну модернізацію, а також розвиток послуг з доданою вартістю, соціальна модернізація не відокремлена від промислової та технічної. Розвиток поштового сектору, якщо він носитиме стійкий характер, повинен стати глобальним; він має охоплювати промислові, науково-технічні, комерційні й соціальні аспекти. Щоб залишатися конкурентоздатними і додавати конкуренції стійкого характеру, поштовий сектор має обновлюватися й орієнтуватися на надання нових послуг, адаптованих до потреб суспільства, яке змінюється. На національному рівні в ході поштової реформи слід дати чітке визначення тієї ролі, яку відіграє уряд, регулятор і оператор. Крім того, щоб захистити інтереси споживачів, регулювання повинно бути також направлене на підвищення ефективності послуг, установлення справедливих тарифів і сприяння зростанню всесвітньої економіки. Незалежно від того, який буде обрано тип реформи, завжди потрібно гарантувати надання універсальної послуги. Управління в поштовому секторі можна розділити на три перспективні напрями: перший – на глобальному рівні поштова мережа забезпечує взаємозв’язок, регулюється міжнародними нормами, які містяться в актах ВПС, правилами і стандартами; другий – національний (у даному випадку національна структура визначає взаємовідносини між оператором і регулятором); третій – розвиток оператора. З’явиться велика гнучкість у перегляді тарифів, і оператору буде дозволено розвивати послуги міжнародної логістики, а також інші нові комерційні послуги в умовах більш м’якого регулювання послуг посилок. Очікується, що комбінація більш сильного управління з покращеним наглядом за регулюванням функцій оператора і приватизацією, що забезпечує більш гнучке управління операціями і комерційним адмініструванням, матиме найкращі результати. Поштова служба історично є частиною національного уряду. Поштова реформа в цілому зменшує роль уряду в наданні поштових послуг, однак в кінцевому результаті зберігається необхідність в тому чи іншому управлінні. Що стосується структури управління, то необхідно відокремити функції експлуатації від законодавчих і функцій регулювання. І насамкінець, для досягнення ефективності доставки і оброблення поштових відправлень потрібно мати стандартну чітку систему адресації, після чого здійснювати доставку поштових відправлень клієнтам додому. Що стосується інфраструктури, використання інформаційних технологій (ІТ) технологія розглядає, зокрема, єдиний спосіб подальшого розвитку. Середовище, в якому розвиваються поштові служби, зазнає докорінних змін, і за

13


останні кілька років ці перетворення здійснюються прискореними темпами. Нині нам не уникнути явищ глобалізації й інтернаціоналізації в обміні. Як уже неодноразово зазначалося, відкриття ринків на національному і світовому рівнях також змінило наше середовище. Ми спостерігаємо появу нових учасників на ринках поштових послуг, нові стратегічні альянси приватних або державних операторів. Нові технології стали засобом, необхідним для розвитку поштового сектора і підвищення якості послуг для споживачів (користувачів). Стандарти або стандартизація є ключовими чинниками об’єднання в одну мережу. Відповідним рівнем визначення загальних стандартів є міжнародний. До цього необхідно підходити відкрито разом з іншими організаціями, які, як Міжнародна організація із стандартизації (ISO), головним чином установлюють стандарти в масштабі всього світу. Стандартизація є головним козирем у забезпечені об’єднання і взаємодії мереж і послуг нині і в майбутньому. Поштова реформа містить різні елементи: регулювання поштового сектору, забезпечення універсальної служби, уточнення ролі уряду, регулятора й оператора універсальної послуги. Однією з умов успіху реформи і розвитку пошти є участь усіх зацікавлених сторін на національному рівні. Важливість роботи Всесвітнього поштового союзу полягає в наданні життєздатних моделей для поштової реформи разом з необхідністю подальшого укріплення регіонального співробітництва. Інші конкретні сфери розвитку, які здійснюються в процесі реформування, вміщували надійні поштові статистичні дані, кваліфікований персонал і систему обліку затрат. Є необхідність і в новому алгоритмі для поштових процесів, і в покращенні інфраструктури доставки разом з потребою інтегрування інфокомунікаційних технологій. Якщо не вдасться досягнути цілей у сфері поштового розвитку, це виллється в невдоволеність населення, комерційних клієнтів, уряду, відсутність поєднання між мережами, меншу кількість робочих місць у секторі й дерегулювання роботи операторів. Необхідно звернути особливу увагу на потреби комерційних клієнтів. Те, що збір і доставка соціальної пошти залежать від того, чи буде комерційний сектор і в подальшому користуватися послугами пошти, є встановленим фактом; саме на ньому тримаються поштові послуги. Бізнес-клієнти бажають, щоб їхні потреби і нові схеми, які підходять до вирішення їхніх ділових питань, виконувалися найефективнішими способами. Вони не готові підлаштовувати свої ділові потреби під поштові послуги. Вони хочуть, щоб поштові послуги відповідали їхнім потребам. Конкуренція в цьому відношенні повинна розглядатися як перевага. При наявності конкуренції поліпшуються можливості вибору і виникають нові ідеї, такі, як

14


пізній збір, відстеження одиничного відправлення або машинне сортування об’ємних листів, нові послуги і робочі місця. Необхідна відкрита методика ВПС, що враховує всі елементи, складові поштового сектору: уряд, поштові служби, приватний сектор, промислові партнери, клієнти, працівники, а також інвестори або адвокатські фірми. Ми живемо в новому світі з новою культурою. 1.4 Національна система зв’язку України Сфера зв’язку є надзвичайно важливою у забезпеченні функціонування економічної, соціальної та інших сфер суспільства, що обумовлює особливу значущість (економічну, соціальну) послуг зв’язку. Зв’язок — передача (транспортування) сигналів, інформації, даних на відстань за допомогою засобів зв’язку, технічних, комунікаційних систем. Зв’язок розглядається як галузь економіки, господарства в будь-якій державі. Національна система зв’язку України складається з електричного, у т.ч. стільникового (мобільного, супутникового, пейджингового), телеграфного, Інтернет-зв’язку, а також поштового, спеціального, фельд’єгерського зв’язку. Поштовий зв’язок має завданням приймання, оброблення, перевезення і доставку письмових відправлень, матеріальних цінностей, виконання доручень фізичних і юридичних осіб щодо грошових переказів, банківських операцій. Електричний зв’язок забезпечує передавання, випромінювання, приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків або будь-яких повідомлень радіо, провідниковими, оптичними й іншими електромагнітними системами. Основними його способами є наземний (фіксований, дротовий) і радіозв’язок. До наземного належать телефонний міський, сільський, міжміський і міжнародний, а також телеграфний зв’язок; до радіозв’язку – супутниковий, стільниковий, пейджинговий та Інтернет-зв’язок. Мобільний зв’язок забезпечує відправлення і приймання інформації у будь-якому місці, де він функціонує. Цей вид електрозв’язку є одним із найдинамічніших і найприбутковіших напрямів діяльності телекомунікаційного ринку. Спеціальний зв’язок забезпечує інтереси держави, урядових підрозділів у сфері зв’язку. Фельд’єгерський зв’язок – оперативний військово-кур’єрський зв’язок, завданням якого є доставка важливих, переважно таємних, документів до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, посольств, дипломатичних представництв і консульств.

15


1.5 Поштовий зв’язок Згідно з висновками та рекомендаціями незалежної Міжнародної комісії з розвитку всесвітнього зв’язку встановлено, що програма економічного розвитку будь-якої країни не може розглядатися як збалансована й ефективна, поки в ній не буде приділено належної уваги ролі засобів зв’язку в розвитку національної економіки і надано певний пріоритет розвитку національних засобів зв’язку. Таким чином, у країнах з розвинутою ринковою економікою зв’язок, у тому числі поштовий, розглядається як важливий чинник економічного розвитку, підвищення конкурентоспроможності виробництва і процвітання нації. Національна поштова служба почала своє становлення у 1993 р., коли було прийнято Комплексну програму створення Єдиної національної системи зв’язку. У 1994 р. на основі цієї програми відбувся розподіл галузі і було створено Українську пошту, яка мала на той час організаційну структуру об’єднання. Закон України від 16.05.1995 р. №161/95-ВР «Про зв’язок» установив нормативно-правові засади діяльності пошти. У 1998 р. Кабінет Міністрів України затвердив Програму реструктуризації Укрпошти, яка визначила основні напрями реформування підгалузі. 10 січня 2002 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України Українському державному підприємству поштового зв’язку (УДППЗ «Укрпошта») присвоєно статус «національного оператора поштового зв’язку». Поштовий зв’язок є однією з пріоритетних і важливих підгалузей зв’язку в Україні, основна мета функціонування якого полягає у наданні фізичним і юридичним особам, органам державної влади, місцевого самоврядування, оборони й безпеки держави широкого спектра послуг, з орієнтацією на задоволення їхніх потреб у ринкових умовах. Поштовий зв’язок в Україні є видом зв’язку, який забезпечує здійснення єдиного виробничо-технологічного комплексу робіт із приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень споживачів щодо переказів грошових коштів (поштових переказів). Умовна схема утворення поштового зв’язку має такий вигляд (рис.1). Пошта – установа, призначена для пересилання між визначеними місцевостями і за встановленою таксою листів, друкованих творів, товарних зразків, посилок, грошових сум тощо. Це системно організований зв’язок (рух поштових відправлень), який входить як підсистема в загальне поняття зв’язку. Також поняття «пошта» трактується як сукупність окремих, об’єднаних і згрупованих поштових відправлень, поштових повідомлень, супровідної документації, що пересилається мережею поштового зв’язку. Мережа поштового зв’язку – сукупність об’єктів поштового зв’язку і поштових маршрутів. Розглянемо як поштове відправлення перетворюється

16


Вихідний

Обмін

ПВ

ПВ

А

Тр ан зи

тн

ий дн хі В

ий

В

Рис. 1 Схема утворення поштового зв’язку В – відправник ПВ – поштове відправлення А – адресат Вихідний – вихідний поштовий обмін Транзитний – транзитний поштовий обмін Вхідний – вхідний поштовий обмін Обмін (поштовий) в продукт (товар для ринку) рис. 3. Поштовий потік (рис. 4) – кількість поштових відправлень одного виду, які пересилаються в одному напрямі. Поштове навантаження (рис 5) – кількість поштових відправлень, що надгодять на оброблення до об’єкта поштового зв’язку протягом визначеного інтервалу часу. Відправник – юридична або фізична особа, яка подає оператору поштового зв’язку для пересилання поштове відправлення. Поштове відправлення – листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі поштові контейнери, оформлені відповідно до законодавства України. Адресат (одержувач) – юридична або фізична особа, якій адресується поштове, телеграфне чи інше відправлення. Вихідний поштовий обмін – поштовий обмін, який складається з поштових відправлень, прийнятих від відправників для пересилання за призначенням, та доставки (вручення) їх адресатам. Вхідний поштовий обмін – поштовий обмін, який складається з поштових

17


відправлень, що надійшли до об’єктів поштового зв’язку для вручення адресатам. Транзитний поштовий обмін – поштовий обмін, що складається з поштових відправлень, які одержано з об’єктів поштового зв’язку для відправлення до інших об’єктів поштового зв’язку (рис. 2). Об’єкт поштового зв’язку – 1

Поштові відправлення

Об’єкт поштового зв’язку – 2 (транзитний поштовий обмін)

Об’єкт поштового зв’язку – 3

Рис. 2 Графічні зображення ілюструють як відправлення, пройшовши через поштову мережу, стають продуктом. Обмін поштовий – кількість поштових відправлень, які прийнято, оброблено та передано за призначенням за певний проміжок часу (рис. 3). Поштовий потік

Поштові відправлення

Поштові навантаження

Пошта

Обмін поштовий

Продукт

Рис. 3 Транзитний обмін Поштовий потік

Поштові відправлення

Листи

Визначений напрям

Поштовий потік листів

Посилки

Визначений напрям

Поштовий потік посилок

Бандеролі

Визначений напрям

Поштовий потік бандеролей

Рис. 4

18


Поштове навантаження Рис. 5

Поштові відправлення

Об’єкт поштового зв’язку

Поштове навантаження

Назвемо інших, крім зазначених вище, учасників поштового зв’язку. Відправник і адресат входять у категорію «користувач послуг поштового зв’язку». Учасниками поштового зв’язку є листоноша, оператор (підприємства) поштового зв’язку, перевізник, національний оператор поштового зв’язку. Дамо визначення понять «учасники поштового зв’язку»: Користувач послуг поштового зв’язку (користувач) – фізична або юридична особа, яка користується послугами поштового зв’язку. Листоноша – працівник поштового зв’язку, якому доручено доставку поштових відправлень адресатам додому. Оператор поштового зв’язку – суб’єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства надає послуги поштового зв’язку. Перевізник – будь-яка фізична чи юридична особа, яка здійснює перевезення поштових відправлень, вантажів на комерційній основі або за свій рахунок. Національний оператор поштового зв’язку (національний оператор) – оператор поштового зв’язку, який в установленому законодавством порядку надає універсальні послуги поштового зв’язку на всій території України і якому надаються виключні права на провадження певних видів діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку. 1.6 Поштові атрибути Атрибут поштовий – це суттєва невід’ємна властивість пошти. Атрибут поштовий має викликати асоціацію про пошту. Такими атрибутами є: лист, поштова марка, поштова скринька, поштовий індекс, маркований конверт, маркована картка, листоноша, автомобіль поштовий. Лист – поштове відправлення у вигляді поштового конверта з вкладенням письмового повідомлення або документа, розміри і масу якого встановлено відповідно до законодавства України. Поштова марка – державний знак, виготовлений у встановленому порядку із зазначенням його номінальної вартості та держави, який є засобом оплати послуг поштового зв’язку, що надаються національним оператором. Поштова скринька – скринька із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, яка встановлюється у відведених місцях і призначена для збирання і зберігання простих листів і поштових карток.

19


Поштовий індекс – код поштової адреси у вигляді умовного цифрового позначення об’єктів поштового зв’язку, в тому числі сільських населених пунктів, у яких немає відділень зв’язку. Маркований конверт (маркована картка) – поштовий конверт (поштова картка), виготовлений за встановленим стандартом з надрукованою на ньому поштовою маркою. Листоноша – працівник поштового зв’язку, якому доручено доставку поштових відправлень адресатам додому. Автомобіль поштовий – спеціально обладнаний транспортний засіб поштового зв’язку із нанесеними на ньому розпізнавальними знаками та кольорографічним оформленням, який використовується операторами поштового зв’язку для надання послуг.

РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА МІЖНАРОДНОГО ПОШТОВОГО ОБМІНУ

2.1 Всесвітній поштовий союз (ВПС) Перша спроба встановити деякі загальні принципи, котрі б регулювали міжнародну поштову службу, відбулася на міжнародній конференції в Парижі в 1863 р. До цього часу міжнародний поштовий обмін регулювався безліччю двосторонніх договорів. Через 11 років, 9 жовтня 1874 р., на першому Міжнародному поштовому конгресі представники 22 країн підписали Бернську угоду, створивши Загальний поштовий союз (General Postal Union). Тепер 9 жовтня весь світ святкує Міжнародний поштовий день. Членство в Союзі зростало, тому в 1878 р. назву “Загальний поштовий союз” було змінено на “Всесвітній поштовий союз (Universal Postal Union)”. Бернській угоді 1874 р. вдалося об’єднати плутанину поштових служб і договорів у єдину поштову територію для взаємного обміну поштою. Вона також установила Єдиний поштовий тариф замість 1200 різних тарифів, що існували між 22 країнами, котрі зустрілися в Берні. Бар’єри та кордони, що заважали до цього часу вільному міжнародному обміну поштою та його зростанню, було нарешті скасовано. Головним документом Всесвітнього поштового союзу є його Конституція, яка містить опис діяльності та загальні положення. Вона є дипломатичним документом, який має бути ратифікований компетентними органами кожної країни – члена ВПС. Доповнення до Конституції можуть вноситися лише Конгресом і також підлягають ратифікації. Загальні правила, що регулюють міжнародний поштовий обмін, а також

20


положення, що стосуються відправки листів, втілені у Всесвітній поштовій конвенції. Цей документ і Конституція мають обов’язкову юридичну силу для всіх країн – членів ВПС. З метою чіткого, простого та гнучкого регулювання діяльності у сфері міжнародних поштових послуг на Сеульському конгресі у 1994 р. було внесено доповнення до двох головних документів. Тепер дозволяється вносити зміни до положень щодо міжнародних поштових послуг, не звертаючись до Конгресу. Окремі догоди, котрі є обов’язковими лише для країн, що їх уклали чи приєдналися, регулюють операції із поштовими посилками та поштовими фінансовими службами. Членство у ВПС Кожна країна – член Організації Об’єднаних Націй може приєднатися до Всесвітнього поштового союзу. Незалежні держави, котрі не є членами ООН, також можуть вступити до ВПС, якщо на це дасть згоду щонайменше дві третини країн – членів ВПС. На сьогодні ВПС налічує 189 країн-членів. Органи ВПС Всесвітній поштовий конгрес (Universal Postal Congress), куди делегуються представники всіх країн-членів, є головним органом Союзу. Як правило, він збирається кожні п’ять років. Хоча головною функцією Конгресу є законодавча, останнім часом у ньому намітилася тенденція передавати регуляторні повноваження двом Радам ВПС, зосереджуючись практично на загальних політичних питаннях. На останніх конгресах велика увага надавалася загальним дебатам, де обговорюються та вирішуються ключові запитання, що постануть перед ВПС на наступні п’ять років. Внаслідок загальних дебатів на Сеульському конгресі у 1994 р. ВПС прийняв план змін у поштовій сфері « Сеульська поштова стратегія». Вона має чотири ключові напрями: ефективного реагування на зміну ринкового середовища та потреби клієнтів; контролю та покращання якості поштових товарів і послуг; отримання більшої незалежності у керівництві та сприяння поштовому розвитку; підвищення відповідальності поштового персоналу на всіх рівнях. До інших функцій Конгресу належить вибір Генерального директора, його заступників, членів Виконавчої ради та Ради поштових операторів; Конгрес також встановлює бюджет на наступні п’ять років. Виконавча рада (Executive Council) складається із голови та представників 40 країн-членів і збирається кожного року у штаб-квартирі ВПС у Берні. Вона забезпечує неперервність роботи ВПС між Конгресами, здійснює нагляд за діяльністю ВПС та вивчає регулятивні, законні, адміністративні та законодавчі питання роботи Союзу. Виконавча рада також має право здійснювати дії в межах своєї компетенції, котрі, на її думку, необхідні для вирішення тим-

21


часових справ. Рада затверджує бюджет та рахунки ВПС, а також щорічно доповнює Програму діяльності Союзу. Вона також відповідальна за сприяння та координацію технічної допомоги між країнами-членами. Обов’язки голови Виконавчої ради автоматично надаються країні, де проходив останній Конгрес. Рада поштових операторів (Postal Operations Council) є технічним та оперативним органом ВПС і складається із представників 40 обраних країн- членів. Вона має справу із практичними, економічними та комерційними аспектами діяльності міжнародної поштової служби. Метою програми діяльності Ради є перша допомога поштовим установам в модернізації, поліпшенні та уніфікації їхніх поштових продуктів. Голова Ради поштових операторів обирається її членами. Міжнародне бюро (International Bureau), встановлене Бернською угодою 1874 р., знаходиться у Берні та займається загальною підтримкою органів ВПС. Воно виступає як координаційний, інформаційний і консультативний орган ВПС, а також забезпечує технічну співпрацю між країнами-членами. Міжнародне бюро відповідає за забезпечення представництва ВПС у його зовнішніх стосунках, головним чином із міжнародними організаціями. Воно не втручається у конфлікти між поштовими адміністраціями та їхніми клієнтами. Мова Офіційною мовою ВПС залишається французька, Сеульський конгрес проголосив другою робочою мовою Міжнародного бюро англійську. Під час проведення конгресів і засідань органів ВПС забезпечується одночасний переклад на декілька мов, окрім французької. Документи та публікації ВПС перекладаються на арабську, китайську, англійську, німецьку, португальську, іспанську та російську мови. Оплату послуг перекладу здійснює країна, що його замовила. Обмежені союзи Країни – члени ВПС мають право утворювати обмежені союзи з метою подальшого розвитку кооперації між поштовими адміністраціями та покращання поштових послуг. Для цього вони мають право укладати між собою спеціальні угоди. Однак їхні положення не можуть бути менш сприятливими для суспільства, ніж положення, котрі забезпечуються головними документами ВПС. Зараз існує 14 обмежених союзів, сфера діяльності яких розповсюджується майже на всі регіони світу. Основні програми ВПС ВПС як спеціалізована установа ООН 1 липня 1948 р. ВПС став спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй. З того часу його співпраця з іншими міжнародними організаціями зросла та поширилася. ВПС підтримує тісні зв’язки із такими

22


програмами ООН, як Програма розвитку ООН (United Nations Development Programme), Міжнародна програма ООН з контролю за наркотиками (UN Drug Control Programme), Програма ООН з охорони навколишнього середовища (UN Environment Programme), а також із такими спеціалізованими установами, як Міжнародний союз телезв’язку (International Telecommunication Union), Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organization), Міжнародна організація охорони здоров’я (World Health Organization), ЮНЕСКО та Міжнародна організація торгівлі (World Trade Organization). ВПС також має контакти із такими неурядовими міжнародними організаціями, як Міжнародна організація повітряного транспорту (International Air Transport Association), Міжнародна організація зі стандартизації (International Organization For Standartization), Світова митна організація (World Customs Organization) й Інтерпол. Прикладом співпраці ВПС із міжнародними фінансовими організаціями є його співпраця з Міжнародним банком з метою дослідження процесу реформ у поштовому секторі. Незважаючи на технічну природу своєї діяльності та невеликий бюджет, ВПС бере активну участь у програмах, що розробляються після глобальних конференцій, організованих під егідою ООН, таких, наприклад, як Конференція із захисту навколишнього середовища та розвитку (Conference on Environment and Development), Світовий самміт із соціального розвитку (World Summit for Social Development) та IV конференція щодо проблем жінок (Fourth Conference on Women). Співробітництво заради покращання поштових послуг Принцип технічного співробітництва було додано до Конституції ВПС на Віденському конгресі у 1964 р. Це було викликано необхідністю надавати допомогу багатьом країнам, що нещодавно утворилися і на початку 60-х років приєдналися до ВПС. Кошти на таку допомогу головним чином надходили від Програми розвитку ООН та інших організацій з підтримки розвитку. Тепер, одначе, значна частина коштів на діяльність з технічного співробітництва йде від внесків країн-членів до бюджету чи спеціального благодійного фонду. Одною із головних цілей Групи з розвитку поштової діяльності (Postal Development Action Group), яка була створена в межах ВПС, є підвищення зовнішніх фінансових надходжень, спрямованих на реформи та модернізацію у сфері поштових послуг. ВПС проводить невеликі проекти, котрі включають навчальні цикли, стипендії на навчання майбутніх членів поштового персоналу та послуги консультантів, які здійснюють дослідження у сфері поштових послуг. Якість обслуговування Поштова служба має усі підстави пишатися якістю своїх послуг, що надаються за розумними цінами. Однак разом зі швидким ростом конкуренції,

23


альтернативних форм комунікації та більш високими вимогами клієнтів вона має постійно вносити подальші зміни у якість поштових послуг. Як зазначалося на Сеульскому конгресі у 1994 р., дії ВПС із поліпшення якості служби включають: здійснення якісного обслуговування, заснованого на потребах і вимогах клієнтів; постійний контроль за якістю міжнародного транспортування пошти й ефективністю світової поштової мережі; організацію та розвиток практичних програм, спрямованих на поліпшення якості обслуговування; встановлення служби довідки та допомоги в Міжнародному бюро. Технології Поштова служба постійно використовувала результати наукового прогресу в технології транспортування, аби якнайшвидше доставити пошту до своїх клієнтів. У багатьох країнах автоматизовані технології використовуються для підвищення ефективності та зниження собівартості. Щоб поширити впровадження інформаційних технологій на країни, що розвиваються, ВПС розробив проект Глобального електронного обміну даних (EDI project). З розвитком комп’ютерних технологій, котрі значно полегшують процес обробки пошти та дають змогу обмінюватися електронною інформацією, поштові служби мають можливість відслідковувати відправку, доставку пошти та надавати цю інформацію клієнтам. Поштові служби також продовжують впроваджувати нові технології у коло послуг, котрі пропонують клієнтам. Наприклад, комбіновані поштові вироби, що об’єднують електронну передачу повідомлення із доставкою копії, уже використовуються прогресивними поштовими службами. Філателія Сьогодні у світі існує значна кількість людей, які збирають поштові марки. Політика щодо випуску, продажу та використання поштових марок є важливим напрямом діяльності будь-якої країни. ВПС дає рекомендації щодо тематики поштових марок, що позитивно впливає на розвиток дружніх міжнародних стосунків. Таким чином, у 1989 р. Конгрес, що відбувся у Вашингтоні, випустив «Філателістичний кодекс етики для держав – членів ВПС». ВПС також застосував низку заходів для сприяння філателії та створив Комітет зі зв’язків із основними філателістичними організаціями. Безпека Як Вашингтонський (1989), так і Сеульський (1994) конгреси визнали важливість безпеки як визначального чинника успіху поштової справи сьогодні. Дійсно, поштова безпека займає пріоритетне місце серед діяльності Союзу, аби допомогти поштовим установам поліпшити їх імідж, якість обслуговування та захистити їхні прибутки. Враховуючи це, спеціальна установа – Група із забезпечення поштової безпеки (Postal Security Action Group) – розробила ефективну програму дій до кінця цього століття. Поштові установи

24


мають виконати свої зобов’язання перед клієнтами щодо цілісності пошти та забезпечити безпеку всіх, хто має до неї відношення, включаючи тих, хто відправляє пошту, перевозить її та зберігає. Наголос робиться тепер на співпрацю із організаціями, які представляють значний відсоток користувачів міжнародних поштових послуг. Працюючи у цьому напрямі, контактні комітети були створені спільно з представниками друкарської індустрії та деякими філателістичними організаціями. ВПС також запровадив унікальний проект, спрямований на розвиток і зростання продажу товарів за допомогою пошти в усьому світі. Це перший проект ВПС, який фінансується як поштовими адміністраціями, так і їхніми партнерами з приватного сектора. Всесвітній поштовий союз є сучасною установою із давньою історією та багатими традиціями. Поштові клієнти в усьому світі можуть розраховувати на зручні та надійні поштові послуги, що завжди залишатимуться найбільш доступним і надійним міжнародним засобом зв’язку. Створення Всесвітнього поштового союзу стало для світової спільноти яскравим прикладом, як можна вирішувати проблеми глобального масштабу, долати бар’єри і кордони для вільного міжнародного обміну поштою. Перейдемо від загальних понять про зв’язок і пошту до основного предмету нашого спілкування: регламенту і норм, що визначають функціонування поштового зв’язку. Виходячи з пріоритетності діючих норм, вищими є саме міжнародні норми, виконання яких забезпечує міжнародний поштовий обмін. Спеціаліст поштової справи зобов’язаний оволодіти основами знань для роботи з міжнародними поштовими відправленнями. Як джерело знань, використаємо Статут Всесвітнього поштового союзу, Восьмий додатковий протокол до Статуту Всесвітнього поштового союзу і Всесвітню поштову конвенцію. Далі по тексту наведемо основні положення зазначених міжнародних актів у вигляді витягів із документів. Обов’язково опрацюйте надані вам матеріали. 2.2 Статут Всесвітнього поштового союзу Преамбула З метою розвитку зв’язків між народами шляхом ефективного функціонування поштових служб і сприяння досягненню високих цілей міжнародного співробітництва в культурній, соціальній та економічній сферах повноважні представники урядів договірних країн прийняли, за умови ратифікації, цей Статут.

25


Завданням Союзу є стимулювання сталого розвитку ефективних і доступних всесвітніх поштових служб для сприяння зв’язку між жителями всього світу шляхом: – гарантування вільного обігу поштових відправлень на єдиній поштовій території, яку утворюють взаємопов’язані мережі; – сприяння прийняттю справедливих загальних стандартів і використанню технологій; – забезпечення співробітництва та взаємодії між зацікавленими сторонами; – сприяння ефективному технічному співробітництву; – забезпечення задоволення мінливих потреб клієнтів. Терміни та визначення: 1. Для підготовки актів Всесвітнього поштового союзу використовуються нижченаведені терміни, що мають такі значення: 1.1. Поштова служба – усі поштові послуги, обсяг яких визначається органами Союзу. Основними зобов’язаннями, які стосуються поштових послуг, є досягнення певних соціальних та економічних цілей країн-членів шляхом забезпечення збирання, сортування, пересилання та доставки поштових відправлень. 1.2. Країна-член – країна, яка виконує умови статті 2 Статуту. 1.3. Єдина поштова територія (одна й та сама поштова територія) – зобов’язання, покладене на договірні сторони актів Всесвітнього поштового союзу, забезпечувати взаємний обмін відправленнями письмової кореспонденції, у тому числі свободу транзиту, а також обробляти поштові відправлення, що надсилаються транзитом з інших країн, без дискримінації, так само, як і власні поштові відправлення. 1.4. Свобода транзиту – зобов’язання проміжної країни-члена забезпечувати перевезення поштових відправлень, що надсилаються їй транзитом для іншої країни-члена, й обробляти такі відправлення так само, як і внутрішні відправлення. 1.5. Відправлення письмової кореспонденції – відправлення, які описано в Конвенції . 1.6. Міжнародна поштова служба – поштові операції чи послуги, що регулюються актами; сукупність таких операцій чи послуг. 1.7. Призначений оператор – будь-який урядовий чи неурядовий суб’єкт, офіційно призначений країною-членом для здійснення поштових послуг і виконання пов’язаних із цим обов’язків, що випливають з актів Союзу, на її території. 1.8. Застереження – це положення про звільнення від відповідальності, яким країна-член заявляє про виключення або зміну юридичних наслідків по-

26


ложення акта, іншого, ніж Статут і Загальний регламент, під час його застосування до цієї країни-члена. Будь-яке застереження є сумісним із цілями Союзу, які визначено в преамбулі й статті 1 Статуту. Воно повинно бути належним чином обґрунтоване й підтримане більшістю, необхідною для затвердження відповідного акта, і включене до його Заключного протоколу. Стаття 2 Члени Союзу Країнами – членами Союзу є: a) країни, які є членами на момент набуття чинності цим Статутом; b) країни, що стали членами згідно зі статтею 11. Стаття 3 Належність до Союзу До Союзу належать: a) території країн-членів; b) поштові установи, засновані країнами-членами на територіях, не включених у Союз; c) території, які, не будучи членами Союзу, включені в Союз, тому що, з поштової точки зору, вони підпорядковані країнам-членам. Стаття 4 Виключні відносини Країни-члени, призначені оператори яких обслуговують території, не включені до Союзу, зобов’язані бути посередниками для інших країн-членів. До таких виключних відносин застосовуються положення Статуту та його Регламентів. Стаття 5 Місцеперебування Союзу Місцеперебуванням Союзу і його постійних органів встановлено м. Берн. Стаття 6 Офіційна мова Союзу Офіційною мовою Союзу є французька. Стаття 7 Грошова одиниця Грошовою одиницею, яка використовується в актах Союзу, є розрахункова одиниця Міжнародного валютного фонду (МВФ) – СПЗ (спеціальне право запозичення), яка застосовується країнами – членами Всесвітнього поштового союзу.

27


Стаття 8 Регіональні союзи. Спеціальні угоди 1. Країни-члени чи їхні призначені оператори, якщо законодавство цих країн-членів це дозволяє, можуть засновувати Регіональні союзи та укладати спеціальні угоди, які стосуються міжнародної поштової служби, за умови, що вони ніколи не вноситимуть положень, які є менш сприятливими для населення, ніж ті, що передбачені актами, сторонами яких є відповідні країничлени. 2. Регіональні союзи можуть направляти спостерігачів на Конгреси, конференції та засідання Союзу, до Адміністративної ради, а також до Ради поштової експлуатації. 3. Союз може направляти спостерігачів на Конгреси, конференції та засідання Регіональних союзів. Стаття 9 Відносини з Організацією Об’єднаних Націй Відносини між Союзом і Організацією Об’єднаних Націй регулюються Угодами, тексти яких додані до цього Статуту. Стаття 10 Відносини з міжнародними організаціями З метою забезпечення тісного співробітництва у сфері міжнародної поштової служби Союз може співпрацювати з міжнародними організаціями, які мають спільні із Союзом інтереси і пов’язані з ним у своїй діяльності. Стаття 11 Приєднання чи прийняття до Союзу. Процедура 1. Будь-який член Організації Об’єднаних Націй може приєднатися до Союзу. 2. Будь-яка суверенна країна, яка не є членом Організації Об’єднаних Націй, може звернутися з проханням прийняти її як країну – члена Союзу. 3. Приєднання чи прохання про прийняття до Союзу супроводжується наданням офіційної заяви про приєднання до Статуту й обов’язкових актів Союзу. Вона надсилається урядом відповідної країни Генеральному директору Міжнародного бюро, який, залежно від обставин, повідомляє про приєднання чи консультується з країнами-членами стосовно прохання про прийняття. 4. Країна, яка не є членом Організації Об’єднаних Націй, уважається визнаною як країна-член, якщо її прохання підтримує принаймні дві третини країн – членів Союзу. Країни-члени, які не відповіли в межах чотирьох місяців з дати консультації, уважаються такими, що утрималися.

28


5. Генеральний директор Міжнародного бюро повідомляє урядам країнчленів про приєднання чи прийняття в члени. Приєднання чи прийняття набирає чинності з дати такого повідомлення. Стаття 12 Вихід із Союзу. Процедура 1. Кожна країна-член має право виходу із Союзу шляхом денонсування Статуту, повідомивши про це через уряд зацікавленої країни Генерального директора Міжнародного бюро, який повідомляє уряди країн-членів. 2. Вихід із Союзу набуває чинності після закінчення одного року з дня отримання Генеральним директором Міжнародного бюро заяви про денонсацію, передбачену в параграфі 1. Стаття 13 Органи Союзу 1. Органами Союзу є Конгрес, Адміністративна рада, Рада поштової експлуатації і Міжнародне бюро. 2. Постійними органами Союзу є Адміністративна рада, Рада поштової експлуатації і Міжнародне бюро. Стаття 14 Конгрес 1. Конгрес є вищим органом Союзу. 2. Конгрес складається з представників країн-членів. Стаття 15 Надзвичайні конгреси Надзвичайний конгрес може бути скликаний на прохання або за згодою принаймні двох третин країн – членів Союзу. Стаття 17 Адміністративна рада 1. Між двома конгресами Адміністративна рада (АР) забезпечує безперервність роботи Союзу згідно з положеннями актів Союзу. 2. Члени Адміністративної ради виконують свої функції від імені і в інтересах Союзу. Стаття 18 Рада поштової експлуатації На Раду поштової експлуатації (РПЕ) покладаються питання експлуатаційного, комерційного, технічного та економічного характеру, що цікавлять

29


поштову службу. Стаття 20 Міжнародне бюро Центральна установа, яка функціонує в місці перебування Союзу, названа Міжнародним бюро Всесвітнього поштового союзу і контролюється Адміністративною радою, є виконавчим органом, органом підтримки, зв’язку, інформації і консультації для поштових адміністрацій. Його очолює Генеральний директор. Стаття 21 Видатки Союзу. Членські внески країн-членів 1. Кожний Конгрес встановлює максимальну суму на: a) щорічні видатки Союзу; b) видатки, пов’язані з проведенням наступного Конгресу. 2. Максимальна сума видатків, передбачена в параграфі 1, може бути перевищена, якщо цього вимагають обставини, за умови дотримання положень Спільного регламенту, які стосуються цього. 3. Видатки Союзу, включаючи в належному випадку видатки, згадані в параграфі 2, покриваються спільно країнами – членами Союзу. З цією метою кожна країна-член вибирає клас внесків, до якого вона бажає себе зарахувати. Класи внесків установлені в Спільному регламенті. 4. У випадку приєднання або прийняття в Союз на підставі статті 11 зацікавлена країна вільно вибирає клас внесків, до якого бажає належати при розподілі видатків Союзу. Стаття 22 Акти Союзу 1. Статут є основним актом Союзу. Він містить основні норми Союзу й не підлягає застереженням. 2. Загальний регламент охоплює ті положення, які забезпечують застосування Статуту й діяльність Союзу. Він є обов’язковим для всіх країн-членів і не підлягає застереженням. 3. Всесвітня поштова конвенція, Регламент письмової кореспонденції й Регламент поштових посилок охоплюють норми, що застосовуються до міжнародної поштової служби, а також положення, що стосуються служб письмової кореспонденції та поштових посилок. Ці акти є обов’язковими для всіх країн-членів. Країни-члени забезпечують виконання їхніми призначеними операторами зобов’язань, що випливають з конвенції та її регламентів. 4. Угоди Союзу та їхні регламенти регулюють служби, інші, ніж служби письмової кореспонденції та поштових посилок, між країнами-членами, які є їхніми сторонами. Вони є обов’язковими тільки для цих країн-членів. Країни-

30


члени, що їх підписали, забезпечують виконання їхніми призначеними операторами зобов’язань, що випливають з угод та їхніх регламентів. 5. Регламенти, які містять норми застосування, необхідні для виконання конвенції та угод, розробляються Радою поштової експлуатації з урахуванням рішень, прийнятих Конгресом. 6. Заключні протоколи, що додаються до зазначених у пунктах 3, 4 та 5 актів Союзу, містять застереження до цих актів. Стаття 23 Застосування актів Союзу до територій, міжнародні відносини яких забезпечуються країною-членом 1. Кожна країна може заявити в будь-який час, що прийняття нею актів Союзу поширюється на всі території, міжнародні відносини яких вона забезпечує, або тільки на деякі з них. 2. Заява, передбачена в параграфі 1, повинна бути направлена Генеральному директору Міжнародного бюро. 3. Кожна країна-член може в будь-який час направити Генеральному директору Міжнародного бюро повідомлення про припинення застосування актів Союзу, щодо яких вона зробила заяву, передбачену в параграфі 1. Це повідомлення набуває чинності через рік після дати отримання його Генеральним директором Міжнародного бюро. 4. Заяви і повідомлення, передбачені в параграфах 1 і 3, доводяться до відома країн-членів Генеральним директором Міжнародного бюро. 5. Параграфи 1 – 4 не застосовуються до територій, які є членами Союзу і міжнародні відносини яких забезпечуються країною-членом. Стаття 24 Національні законодавства Постанови актів Союзу не можуть порушувати законодавство кожної країни-члена в усьому, що точно не передбачено цими актами. Стаття 25 Підписання, підтвердження автентичності, ратифікація та інші форми затвердження актів Союзу 1. Акти Союзу, що виникають у результаті роботи Конгресу, підписуються повноважними представниками країн-членів. 2. Автентичність регламентів підтверджується головою та Генеральним секретарем Ради поштової експлуатації. 3. Статут ратифікується якнайшвидше країнами, що його підписали. 4. Затвердження актів Союзу, інших, ніж Статут, регулюється конституційними нормами кожної країни, яка їх підписала.

31


5. У випадках, коли країна-член не ратифікує Статуту чи не затверджує інших актів, які вона підписала, Статут й інші акти є не менш чинними для інших країн, які їх ратифікували чи затвердили. Стаття 26 Повідомлення про ратифікацію та про інші форми схвалення актів Союзу Документи про ратифікацію Статуту, додаткових протоколів до нього та, у випадку необхідності, про схвалення інших актів Союзу передаються на зберігання в найкоротші терміни Генеральному директору Міжнародного бюро, який повідомляє про це уряди країн-членів. Стаття 27 Приєднання до угод 1. Країни-члени можуть у будь-який час приєднатися до однієї або кількох угод, передбачених у статті 22, параграф 4. 2. Про приєднання країн-членів до угод повідомляється згідно зі статтею 11, параграф 3. Стаття 28 Денонсування угоди Кожна країна-член має право припинити свою участь в одній або кількох угодах на умовах, передбачених у статті 12. Стаття 29 Подання пропозицій 1. Країна-член має право подавати або Конгресові, або в період між конгресами пропозиції стосовно актів Союзу, сторонами яких вона є. 2. Проте пропозиції стосовно Статуту й Загального регламенту можуть подаватися на розгляд тільки Конгресові. 3. Крім того, пропозиції стосовно регламентів подаються на розгляд безпосередньо Раді поштової експлуатації, але вони повинні бути попередньо надіслані Міжнародним бюро всім країнам-членам і призначеним операторам. Стаття 30 Зміни до Статуту 1. Для того, щоб пропозиції, які представлені Конгресу та стосуються цього Статуту, могли бути прийняті, вони повинні бути схвалені принаймні двома третинами країн – членів Союзу, які мають право голосу. 2. Прийняті Конгресом зміни становлять предмет Додаткового протоколу і, якщо Конгрес не прийме іншого рішення, набувають чинності одночасно з актами, чинність яких продовжено на цьому Конгресі. Вони ратифікуються

32


країнами-членами якомога швидше, а ратифікаційні грамоти розглядаються згідно з процедурою, встановленою в статті 26.

Стаття 31 Зміни до Загального регламенту, конвенції та угод 1. У Загальному регламенті, конвенції та угодах визначаються умови, які повинні бути виконані для прийняття пропозицій, що стосуються їх. 2. Конвенція та угоди набувають чинності одночасно й мають однаковий термін дії. З дня, установленого Конгресом для набуття чинності цими актами, відповідні акти попереднього Конгресу скасовуються. Стаття 32 Арбітраж У разі виникнення спору між двома чи більше країнами-членами стосовно тлумачення актів Союзу або відповідальності, що покладається на країнучлена під час застосування цих актів, спірне питання вирішується арбітражем. Стаття 33 Набуття чинності і строк дії Статуту Цей Статут набуває чинності 1 січня 1966 р. і залишається чинним на невизначений час. На посвідчення чого повноважні представники урядів договірних країн підписали цей Статут в одному примірнику, який буде зберігатися в архівах уряду країни місця перебування Союзу. Копія цього примірника буде передана кожній Стороні урядом країни місця проведення Конгресу. Здійснено у Відні 10 липня 1964 р.

2.3 Восьмий додатковий протокол до Статуту Всесвітнього поштового союзу Витяг з протоколу (Протокол ратифіковано Законом № 3595-VI ( 3595-17 ) від 06.07.2011) Офіційний переклад Повноважні представники урядів країн – членів Всесвітнього поштового союзу, які зібралися на Конгрес у м. Женева, з урахуванням пункту 2 статті 30 Статуту Всесвітнього поштового союзу, укладеного в м. Відень 10 липня 1964 р., прийняли, за умови ратифікації, такі зміни до цього Статуту.

33


Стаття I Визначення 1. Для цілей актів Всесвітнього поштового союзу викладені нижче терміни мають такі значення: 1.1. Поштова служба – усі поштові послуги, обсяг яких визначається органами Союзу. Основними зобов’язаннями, які стосуються поштових послуг, є досягнення певних соціальних та економічних цілей країн-членів шляхом забезпечення збирання, сортування, пересилання та доставки поштових відправлень. 1.2. Країна-член – країна, яка виконує умови статті 2 Статуту. 1.3. Єдина поштова територія (одна й та сама поштова територія) – зобов’язання, покладене на договірні сторони актів Всесвітнього поштового союзу, забезпечувати взаємний обмін відправленнями письмової кореспонденції, у тому числі свободу транзиту, а також обробляти поштові відправлення, що надсилаються транзитом з інших країн, без дискримінації, так само, як і власні поштові відправлення. 1.4. Свобода транзиту – зобов’язання проміжної країни-члена забезпечувати перевезення поштових відправлень, що надсилаються їй транзитом для іншої країни-члена, й обробляти такі відправлення так само, як і внутрішні відправлення. 1.5. Відправлення письмової кореспонденції – відправлення, які описано в конвенції. 1.6. Міжнародна поштова служба – поштові операції чи послуги, що регулюються актами; сукупність таких операцій чи послуг. 1.7. Призначений оператор – будь-який урядовий чи неурядовий суб’єкт, офіційно призначений країною-членом для здійснення поштових послуг і виконання пов’язаних із цим обов’язків, що випливають з актів Союзу, на її території. 1.8. Застереження – це положення про звільнення від відповідальності, яким країна-член заявляє про виключення або зміну юридичних наслідків положення акта, іншого, ніж Статут і Загальний регламент, під час його застосування до цієї країни-члена. Будь-яке застереження є сумісним із цілями Союзу, які визначено в преамбулі й статті 1 Статуту. Воно повинно бути належним чином обґрунтоване, підтримане більшістю, потрібною для затвердження відповідного акта, і включене до його Заключного протоколу. Стаття II Виключні відносини Країни-члени, призначені оператори яких обслуговують території, не включені до Союзу, зобов’язані бути посередниками для інших країн-членів. До таких виключних відносин застосовуються положення Статуту та його регламентів.

34


Стаття III Регіональні союзи. Спеціальні угоди 1. Країни-члени чи їхні призначені оператори, якщо законодавство цих країн-членів це дозволяє, можуть засновувати Регіональні союзи та укладати спеціальні угоди, які стосуються міжнародної поштової служби, за умови, що вони ніколи не вноситимуть положень, які є менш сприятливими для населення, ніж ті, що передбачені актами, сторонами яких є відповідні країничлени. 2. Регіональні союзи можуть направляти спостерігачів на конгреси, конференції та засідання Союзу, до Адміністративної ради, а також до Ради поштової експлуатації. 3. Союз може направляти спостерігачів на конгреси, конференції та засідання Регіональних союзів. Стаття IV Приєднання чи прийняття до Союзу. Процедура 1. Будь-який член Організації Об’єднаних Націй може приєднатися до Союзу. 2. Будь-яка суверенна країна, яка не є членом Організації Об’єднаних Націй, може звернутися з проханням прийняти її як країну – члена Союзу. 3. Приєднання чи прохання про прийняття до Союзу повинно спричинювати надання офіційної заяви про приєднання до Статуту й до обов’язкових актів Союзу. Вона надсилається урядом відповідної країни Генеральному директору Міжнародного бюро, який, залежно від обставин, повідомляє про приєднання чи консультується з країнами-членами стосовно прохання про прийняття. 4. Країна, яка не є членом Організації Об’єднаних Націй, уважається визнаною як країна-член, якщо її прохання підтримує принаймні дві третини країн – членів Союзу. Країни-члени, які не відповіли в межах чотирьох місяців з дати консультації, уважаються такими, що утрималися. 5. Генеральний директор Міжнародного бюро повідомляє урядам країнчленів про приєднання чи прийняття в члени. Приєднання чи прийняття набирає чинності з дати такого повідомлення. Стаття V Акти Союзу 1. Статут є основним актом Союзу. Він містить основні норми Союзу й не підлягає застереженням. 2. Загальний регламент охоплює ті положення, які забезпечують застосування Статуту й діяльність Союзу. Він є обов’язковим для всіх країн-членів і не підлягає застереженням.

35


3. Всесвітня поштова конвенція, Регламент письмової кореспонденції й Регламент поштових посилок охоплюють норми, що застосовуються до міжнародної поштової служби, а також положення, що стосуються служби письмової кореспонденції та служби поштових посилок. Ці акти є обов’язковими для всіх країн-членів. Країни-члени забезпечують виконання їхніми призначеними операторами зобов’язань, що випливають з конвенції та її регламентів. 4. Угоди Союзу та їхні регламенти регулюють служби, інші, ніж служби письмової кореспонденції та служби поштових посилок, між країнами-членами, які є їхніми сторонами. Вони є обов’язковими тільки для цих країн-членів. Країни-члени, що їх підписали, забезпечують виконання їхніми призначеними операторами зобов’язань, що випливають з угод та їхніх регламентів. 5. Регламенти, які містять норми застосування, необхідні для виконання конвенції та угод, розробляються Радою поштової експлуатації з урахуванням рішень, прийнятих Конгресом. 6. Заключні протоколи, що додаються до зазначених у пунктах 3, 4 та 5 актів Союзу, містять застереження до цих актів. Стаття VI Підписання, підтвердження автентичності, ратифікація та інші форми затвердження актів Союзу 1. Акти Союзу, що виникають у результаті роботи Конгресу, підписуються повноважними представниками країн-членів. 2. Автентичність регламентів підтверджується головою та Генеральним секретарем Ради поштової експлуатації. 3. Статут ратифікується якнайшвидше країнами, що його підписали. 4. Затвердження актів Союзу, інших, ніж Статут, регулюється конституційними нормами кожної країни, яка їх підписала. 5. У випадках, коли країна-член не ратифікує Статуту чи не затверджує інших актів, які вона підписала, Статут й інші акти є не менш чинними для інших країн, які їх ратифікували чи затвердили. Стаття VII Подання пропозицій 1. Країна-член має право подавати або Конгресові, або в період між конгресами пропозиції стосовно актів Союзу, сторонами яких вона є. 2. Проте пропозиції стосовно Статуту й Загального регламенту можуть подаватися на розгляд тільки Конгресові. 3. Крім того, пропозиції стосовно регламентів подаються на розгляд безпосередньо Раді поштової експлуатації, але вони повинні бути попередньо

36


надіслані Міжнародним бюро всім країнам-членам і призначеним операторам. Стаття VIII Арбітраж У разі виникнення спору між двома чи більше країнами-членами стосовно тлумачення актів Союзу або відповідальності, що покладається на країнучлена під час застосування цих актів, спірне питання вирішується арбітражем. Стаття IX Приєднання до Додаткового протоколу та інших актів Союзу 1. Країни-члени, які не підписали цього протоколу, можуть будь-коли до нього приєднатися. 2. Країни-члени, які є сторонами актів, чинність яких продовжена Конгресом, але які не підписали їх, приєднуються до них якнайшвидше. 3. Документи про приєднання, які стосуються випадків, викладених у пунктах 1 та 2, надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро, який повідомляє урядам країн-членів про передачу таких документів на зберігання. Стаття X Набрання чинності додатковим протоколом до Статуту Всесвітнього поштового союзу й строк дії цього одаткового проколу Цей Додатковий протокол набирає чинності 1 січня 2010 р. й залишається чинним упродовж невизначеного часу. На посвідчення чого повноважні представники урядів країн-членів склали цей Додатковий протокол, який має таку саму чинність і такий самий термін дії, які він мав би, якби його положення було внесено до самого тексту Статуту, і підписали його в одному оригінальному примірнику, який передається на зберігання Генеральному директору Міжнародного бюро. Копія цього примірника передається кожній стороні Міжнародним бюро Всесвітнього поштового союзу. Учинено в м. Женева 12 серпня 2008 р. 2.4 Всесвітня поштова конвенція Витяг із Конвенції (Конвенцію затверджено Указом Президента № 5/2013 від 09.01.2013) Повноважні представники урядів країн – членів Союзу, які підписалися нижче, з урахуванням пункту 3 статті 22 Статуту Всесвітнього поштового союзу, укладеного в м. Відень 10 липня 1964 р., за взаємною згодою та відповідно до пункту 4 статті 25 Статуту виробили в цій конвенції правила, які застосовуються до міжнародної поштової служби.

37


ЧАСТИНА І Загальні правила, які застосовуються до міжнародної поштової служби ГЛАВА ЄДИНА Загальні положення Стаття 1 Визначення 1. Для цілей Всесвітньої поштової конвенції викладені нижче терміни мають такі значення: 1.1. Посилка – відправлення, яке перевозиться відповідно до умов конвенції та Регламенту поштових посилок. 1.2. Закрита кореспонденція – мішок, який має ярлик, або декілька мішків чи інших ємностей, опломбованих чи опечатаних, які містять поштові відправлення. 1.3. Помилково надіслана кореспонденція – вміщена в тару чи ємності, отримані в установі обміну, іншій, ніж та, яку зазначено на ярлику (мішка). 1.4. Заслані відправлення – відправлення, отримані в установі обміну, призначені для установи обміну в іншій країні-члені. 1.5. Поштове відправлення – загальний термін, який стосується будь-якого предмета, що відправляється поштовими службами (письмова кореспонденція, поштові посилки, поштові перекази тощо). 1.6. Транзитні витрати – компенсація за послуги, надані перевізником у країні перетину (призначеним оператором, іншою службою чи їхнім об’єднанням), пов’язані із сухопутним, морським та (або) повітряним транзитом кореспонденції. 1.7. Кінцеві витрати – оплата, яку призначений оператор країни відправлення повинен виплатити призначеному оператору країни призначення для відшкодування витрат, пов’язаних з отриманням у країні призначення відправлень письмової кореспонденції. 1.8. Призначений оператор – будь-який державний чи недержавний суб’єкт, офіційно призначений країною-членом для здійснення поштових послуг і виконання пов’язаних із цим обов’язків, що випливають з актів Союзу, на її території. 1.9. Дрібний пакет – відправлення, яке перевозиться відповідно до умов конвенції та Регламенту письмової кореспонденції. 1.10. Вхідний сухопутний тариф – оплата, яку призначений оператор країни відправлення повинен сплатити призначеному оператору країни призначення для відшкодування витрат, пов’язаних з отриманням посилок у країні призначення. 1.11. Транзитний сухопутний тариф – компенсація за послуги, надані перевізником у країні перетину (призначеним оператором, іншою службою чи

38


їхнім об’єднанням), пов’язана із сухопутним та (або) повітряним транзитом посилок через її територію. 1.12. Морський тариф – компенсація за послуги, надані перевізником (призначеним оператором, іншою службою чи їхнім об’єднанням), який бере участь у перевезенні посилок морським шляхом. 1.13. Універсальна поштова служба – забезпечення на постійній основі якісних основних поштових послуг у всіх пунктах на території країни-члена для всіх клієнтів за доступними цінами. 1.14. Відкритий транзит – пересилання через країну-посередницю транзитом відправлень, кількість або маса яких не є підставою для формування закритої кореспонденції для країни призначення. Стаття 2 Призначення суб’єкта чи суб’єктів, відповідальних за виконання зобов’язань, що випливають з приєднання до конвенції 1. Країни-члени повідомляють Міжнародному бюро в межах шести місяців після завершення Конгресу назву та адресу державного органу, відповідального за контроль поштової діяльності. Країни-члени повідомляють Міжнародному бюро в межах шести місяців після завершення Конгресу також назву та адресу оператора чи операторів, які офіційно призначені для здійснення поштових послуг і виконання обов’язків, що випливають з актів Союзу, на їхній території. У період між конгресами про зміни стосовно державних органів та офіційно призначених операторів якнайшвидше повідомляється Міжнародному бюро. Стаття 3 Універсальна поштова служба 1. Для сприяння концепції єдиної поштової території Союзу країни-члени забезпечують, щоб усі користувачі (клієнти) мали право доступу до універсальної поштової служби, що включає забезпечення на постійній основі якісних основних поштових послуг у всіх пунктах на їхній території за доступними цінами. 2. Для цього країни-члени в рамках свого національного поштового законодавства чи іншими звичайними засобами визначають обсяг пропонованих поштових послуг, а також вимоги стосовно якості й доступних цін з урахуванням як потреб населення, так і своїх національних умов. 3. Країни-члени забезпечують, щоб надання поштових послуг і досягнення стандартів якості здійснювалося операторами, відповідальними за забезпечення універсальною поштовою службою. 4. Країни-члени забезпечують належне забезпечення універсальною поштовою службою, гарантуючи таким чином її стабільність.

39


Стаття 4 Свобода транзиту 1. Принцип свободи транзиту викладено в статті 1 Статуту, яка передбачає зобов’язання кожної країни-члена забезпечити, щоб її призначені оператори надсилали завжди найшвидшими шляхами та з використанням найнадійніших засобів, які вони застосовують для своїх відправлень, закриту кореспонденцію та відправлення письмової кореспонденції, які надсилаються відкритим транзитом, що передаються їм іншим призначеним оператором. Цей принцип також застосовується до засланих відправлень і помилково надісланої кореспонденції. 2. Країни-члени, що не беруть участі в обміні листами, які містять інфекційні чи радіоактивні речовини, мають право не допускати цих відправлень для відкритого транзиту через свою територію. Це також стосується відправлень письмової кореспонденції, інших, ніж листи, поштові картки та література для сліпих. Також це стосується друкованих видань, періодики та журналів, дрібних пакетів і мішків М, вміст яких не відповідає законним вимогам, що регулюють умови їхнього публікування чи обігу в країні перетину. 3. Свобода транзиту поштових посилок, які надсилаються наземними й морськими шляхами, обмежується територією країн, що беруть участь у цій службі. 4. Свобода транзиту авіапосилок гарантується на всій території Союзу. Однак країни-члени, що не здійснюють служби поштових посилок, не є зобов’язаними забезпечувати надсилання авіапосилок наземним шляхом. 5. Якщо країна-член не дотримується положень, що стосуються свободи транзиту, інші країни-члени можуть припинити поштовий зв’язок із цією країною-членом. Стаття 5 Приналежність поштових відправлень. Відкликання відправлень з пошти. Зміна чи виправлення адреси. Переадресування. Повернення відправнику невідправлених відправлень 1. Поштове відправлення належить відправнику доти, доки його не доставлено законному власнику, за винятком випадків, коли відправлення затримано відповідно до законодавства країни відправлення або призначення та в разі застосування пункту 2.1.1 статті 15 або пункту 3 статті 15 згідно із законодавством транзитної країни. 2. Відправник поштового відправлення може відкликати його з пошти, змінити чи виправити його адресу. Збори та інші умови встановлено в регламенті. 3. Країни-члени забезпечують, щоб їхні призначені оператори переадресовували поштові відправлення, якщо адресат змінив свою адресу, а також повертали відправнику невідправлені відправлення. Збори та інші умови

40


встановлено в регламенті. Стаття 6 Збори 1. Збори за різноманітні міжнародні поштові й спеціальні послуги встановлюються країнами-членами або їхніми призначеними операторами залежно від національного законодавства й відповідно до принципів, викладених у конвенції та її регламентах. Вони повинні, у принципі, стосуватися витрат на надання цих послуг. 2. Країна-член або її призначений оператор залежно від національного законодавства установлює поштові збори за пересилання відправлень письмової кореспонденції та поштових посилок. Поштові збори включають доставку відправлень до місця адреси, за умови, що в країні призначення діє така служба доставки відповідних відправлень. 3. Збори, що стягуються, у тому числі й ті, які наведені для орієнтовних цілей, повинні, принаймні, дорівнювати зборам, що стягуються стосовно внутрішніх відправлень, які мають ті самі характеристики (категорію, кількість, час обробки тощо). 4. Країнам-членам або їхнім призначеним операторам залежно від національного законодавства дозволяється перевищувати будь-які орієнтовні збори, наведені в актах. 5. У разі перевищення мінімального рівня зборів, установленого в пункті 3, країни-члени або їхні призначені оператори можуть дозволяти знижені збори, що ґрунтуються на їхньому національному законодавстві, для відправлень письмової кореспонденції та поштових посилок, які відправляються на території країни-члена. Вони, наприклад, можуть надавати пільгові тарифи для основних користувачів поштою. 6. Заборонено стягувати з клієнтів поштові збори, інші, ніж ті, які передбачено в актах. 7. За винятком випадків, передбачених в актах, кожний призначений оператор залишає на свою користь стягнені ним збори. Стаття 7 Звільнення від сплати поштових зборів 1. Принцип 1.1. Випадки звільнення від сплати поштових зборів, тобто звільнення від поштової передоплати, чітко передбачено конвенцією. Проте регламенти можуть передбачати як звільнення від поштової передоплати, так і від оплати транзитних, кінцевих витрат і вхідних тарифів за відправлення письмової кореспонденції та поштові посилки, що належать до поштової служби та пересилаються країнами-членами, призначеними операторами

41


та регіональними союзами. Крім того, відправлення письмової кореспонденції та поштові посилки, які надсилаються Міжнародним бюро ВПС регіональним союзам, країнам-членам та призначеним операторам, уважаються відправленнями, що стосуються поштової служби, й звільняються від сплати всіх поштових зборів. Проте країна-член або її призначений оператор мають право стягувати додаткові авіаційні збори за ці відправлення. 2. Військовополонені та інтерновані цивільні особи 2.1. Звільняються від усіх поштових зборів, за винятком додаткових авіаційних зборів, відправлення письмової кореспонденції, поштові посилки та відправлення поштових фінансових служб, адресовані військовополоненим або відправлені ними безпосередньо чи за посередництвом установ, передбачених у регламентах конвенції та Угоді про поштові платіжні послуги. Особи, які належать до сторони, що воює, прийняті та інтерновані в нейтральній країні, прирівнюються власне до військовополонених настільки, наскільки це стосується застосування попередніх положень. 2.2. Положення, передбачені в пункті 2.1, застосовуються також до відправлень письмової кореспонденції, поштових посилок і відправлень поштових фінансових служб, що адресовані визначеним Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року цивільним інтернованим особам або відправляються ними безпосередньо чи за посередництвом установ, передбачених у регламентах конвенції та Угоді про поштові платіжні послуги. 2.3. Установи, зазначені в регламентах конвенції та Угоді про поштові платіжні послуги, також користуються правом звільнення від сплати поштових зборів стосовно відправлень письмової кореспонденції, поштових посилок і відправлень поштових фінансових служб, що стосуються осіб, зазначених у пунктах 2.1 та 2.2, які вони відправляють, одержують безпосередньо чи як посередники. 2.4. До безоплатного поштового пересилання допускаються посилки масою до 5 кг. Гранична маса збільшується до 10 кг для посилок, вміст яких не може бути розділеним, і для посилок, адресованих у табір чи представникам полонених («hommes de confiance») для розподілу між полоненими. 2.5. Під час розрахунків між призначеними операторами тарифи не застосовуються до службових посилок і посилок військовополонених та інтернованих цивільних осіб, за винятком витрат на повітряне перевезення авіапосилок. 3. Література для сліпих 3.1. Література для сліпих звільняється від усіх поштових зборів, за винятком додаткових авіаційних зборів.

42


Стаття 8 Поштові марки 1. Термін «поштова марка» захищений відповідно до цієї конвенції та використовується виключно стосовно марок, які відповідають умовам цієї статті й регламентів. 2. Поштові марки: 2.1. випускаються й уводяться в обіг виключно органом країни-члена чи території згідно з актами Союзу; 2.2. є уособленням суверенітету та доказом здійснення передоплати поштового збору в розмірі, що відповідає їхній дійсній вартості, коли вони наклеєні на поштові відправлення відповідно до актів Союзу; 2.3. повинні знаходитися в обігу на території країни-члена чи території, яка випускає, для передоплати поштових зборів і філателії відповідно до її національного законодавства; 2.4. повинні бути доступними всім жителям у межах країни-члена чи території, яка випускає. 3. Поштові марки повинні містити: 3.1. написану латинськими літерами назву країни-члена* чи території, яка випускає; *виняток робиться для Великобританії, країни, де було винайдено поштову марку; 3.2. номінальну вартість, виражену: 3.2.1. у принципі, в офіційній грошовій одиниці країни-члена чи території, яка випускає, або як літера чи символ; 3.2.2. іншими особливими ідентифікуючими знаками. 4. Емблеми держави, офіційні службові написи й логотипи міжурядових організацій, відтворені на поштових марках, захищаються в рамках положень Паризької конвенції про охорону промислової власності. 5. Теми й дизайн поштових марок: 5.1. повинні відповідати духові преамбули до Статуту ВПС та рішенням, прийнятим органами Союзу; 5.2. повинні бути тісно зв’язані з культурною самобутністю країни-члена чи території або сприяти поширенню культури чи підтриманню миру; 5.3. у разі випуску пам’ятних марок на честь видатних осіб чи подій, які не належать до історії тієї країни-члена чи території, вони повинні бути тісно пов’язані із цією країною-членом чи територією; 5.4. не повинні мати політичного характеру чи бути образливими для будьяких особистостей чи країн; 5.5. повинні мати важливе значення для країни-члена чи території. 6. Знаки поштової передоплати, відбитки франкувальних машин та відбитки, зроблені друкарським пресом або іншими способами друкування чи

43


штемпелювання, відповідно до актів ВПС можуть проставлятися лише з дозволу країни-члена чи території. Стаття 9 Поштова безпека 1. Країни-члени та їхні призначені оператори затверджують і реалізують стратегію дій у сфері безпеки на всіх рівнях поштової експлуатації для збереження й підвищення довіри широких верств населення до поштових служб в інтересах усіх залучених службовців. Така стратегія включає обмін інформацією стосовно збереження надійності й безпеки перевезення й транзиту кореспонденції між країнами-членами та їхніми призначеними операторами. Стаття 10 Сталий розвиток Країни-члени та (або) їхні призначені оператори затверджують і реалізують стратегію дій у сфері сталого розвитку, приділяючи велику увагу екологічній, соціальній та економічній діяльності на всіх рівнях поштової експлуатації, і сприяють приверненню уваги до питань, пов’язаних зі сталим розвитком у рамках поштових служб. Стаття 11 Порушення 1. Поштові відправлення 1.1. Країни-члени беруть на себе зобов’язання вживати всіх необхідних заходів для запобігання вчиненню, а також для переслідування та покарання будь-якої особи, яку визнано винною у вчиненні таких дій: 1.1.1. укладення в поштові відправлення наркотиків, психотропних або вибухонебезпечних, горючих чи інших небезпечних речовин, якщо їхнє вкладення чітко не дозволене конвенцією; 1.1.2. укладення в поштові відправлення предметів, пов’язаних з педофілією чи дитячою порнографією. 2. Засоби поштової передоплати й поштова оплата як така 2.1. Країни-члени беруть на себе зобов’язання вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушенням, переслідуванням та покаранням за порушення, що стосуються засобів поштової передоплати, які передбачені в цій конвенції, а саме: 2.1.1. поштових марок, що знаходяться в обігу чи вилучені з обігу; 2.1.2. знаків поштової передоплати; 2.1.3. відбитків франкувальних машин чи друкарських станків; 2.1.4. міжнародних купонів для відповіді. 2.2. У цій конвенції під порушеннями у сфері засобів передоплати мається

44


на увазі одна з наведених нижче дій, яка здійснюється з наміром незаконного збагачення виконавця чи третьої особи. Передбачається покарання за такі дії: 2.2.1. фальсифікація, імітація чи підробка будь-яких засобів поштової передоплати чи будь-які інші незаконні або злочинні дії, пов’язані з їхнім недозволеним виготовленням; 2.2.2. використання, поширення, збут, розповсюдження, транспортування, експонування, показ чи рекламування будь-яких фальсифікованих, імітованих чи підроблених засобів поштової передоплати; 2.2.3. використання чи поширення для поштових цілей уже використаних засобів передоплати; 2.2.4. спроба здійснення будь-якого із цих порушень. 3. Принцип взаємності 3.1. Що стосується санкцій, то не наводиться жодної різниці між діями, які передбачені в пункті 2, незалежно від того, чи йдеться про національні або іноземні засоби поштової передоплати; на це положення не поширюються будь-які умови взаємності на законних підставах чи договірній основі.

ЧАСТИНА II Правила, що застосовуються до письмової кореспонденції та поштових посилок ГЛАВА 1 Надання послуг Стаття 12 Основні служби 1. Країни-члени забезпечують, щоб їхні призначені оператори приймали, оброблювали, перевозили та доставляли відправлення письмової кореспонденції. 2. Відправленнями письмової кореспонденції є: 2.1. пріоритетні й непріоритетні відправлення масою до 2 кг; 2.2. листи, поштові картки, друковані видання та дрібні пакети масою до 2 кг; 2.3. література для сліпих масою до 7 кг; 2.4. спеціальні мішки, що містять газети, періодичні видання, книги й подібну друковану продукцію для того самого одержувача за тією самою адресою, що мають назву «мішки М», масою до 30 кг. 3. Відправлення письмової кореспонденції класифікуються на основі швидкості обробки відправлень або вкладень відправлень відповідно до Регламенту письмової кореспонденції.

45


4. Ліміт маси, вищий, ніж той, який зазначений у пункті 2, застосовується вибірково для визначених категорій відправлень письмової кореспонденції відповідно до умов, передбачених у Регламенті письмової кореспонденції. 5. З урахуванням пункту 8 країни-члени забезпечують, щоб їхні призначені оператори приймали, оброблювали, перевозили та доставляли поштові посилки масою до 20 кг або на підставі положень конвенції, або у випадку вихідних посилок і після двосторонньої домовленості, використовуючи будьякі інші вигідніші для їхніх клієнтів засоби. 6. Ліміт маси, що перевищує 20 кг, застосовується вибірково для визначених категорій поштових посилок відповідно до умов, передбачених у Регламенті поштових посилок. 7. Будь-яка країна-член, призначений оператор якої не бере на себе перевезення посилок, може доручити виконання положень конвенції транспортним підприємствам. Вона може водночас обмежувати цю службу посилками, які надсилаються з населених пунктів, що обслуговуються цими підприємствами, або посилками, які надсилаються в ці пункти. 8. Незалежно від пункту 5, країни-члени, які до 1 січня 2001 р. не були сторонами Угоди про поштові посилки, не зобов’язані надавати послуги у сфері поштових посилок. Стаття 13 Додаткові послуги 1. Країни-члени забезпечують надання таких додаткових обов’язкових послуг: 1.1. послуга реєстрації для вихідних пріоритетних та авіаційних відправлень письмової кореспонденції; 1.2. послуга реєстрації для вихідних непріоритетних і наземних відправлень письмової кореспонденції, що надсилаються в пункти призначення, у яких немає пріоритетних чи авіаційних послуг; 1.3. послуга реєстрації для всіх вхідних відправлень письмової кореспонденції. 2. Надання послуги реєстрації для вихідних непріоритетних і наземних відправлень письмової кореспонденції, що надсилаються в пункти призначення, у яких є пріоритетні чи авіаційні послуги, є вибірковим. 3. Країни-члени або їхні призначені оператори можуть надавати такі додаткові необов’язкові послуги у відносинах між призначеними операторами, що прийняли рішення надавати ці послуги: 3.1. страхування відправлень письмової кореспонденції та посилок; 3.2. доставка відправлень письмової кореспонденції під розписку; 3.3. послуга післяплати для відправлень письмової кореспонденції та посилок;

46


3.4. послуга термінової доставки відправлень письмової кореспонденції та посилок; 3.5. доставка особисто адресату рекомендованих відправлень письмової кореспонденції, відправлень письмової кореспонденції з оголошеною цінністю або відправлень письмової кореспонденції під розписку; 3.6. послуга відправлень без стягування зборів і тарифів для відправлень письмової кореспонденції та посилок; 3.7. послуга доставки неміцних і громіздких посилок; 3.8. послуга консигнаційної доставки колективних відправлень від одного відправника, які надсилаються за кордон. 4. Такі три додаткові служби мають і обов’язкову, й необов’язкову частини: 4.1. служба міжнародної комерційної кореспонденції з відповіддю (МККВ), що в основному є необов’язковою. Однак усі країни-члени або їхні призначені оператори зобов’язані забезпечувати службу повернення відправлень МККВ; 4.2. служба міжнародних купонів для відповіді, які обмінюються в будьякій країні-члені. Продаж міжнародних купонів для відповіді є необов’язковим; 4.3. повідомлення про доставку рекомендованих відправлень письмової кореспонденції та відправлень письмової кореспонденції під розписку, посилок і відправлень з оголошеною цінністю. Усі країни-члени та їхні призначені оператори приймають повідомлення про доставку для вхідних відправлень. Однак надання послуги повідомлення про доставку для вихідних відправлень є необов’язковим. 5. Опис цих послуг та їхні тарифи наводяться в регламентах. 6. У випадках, коли за наведені нижче послуги у внутрішній службі стягується оплата спеціальних тарифів, призначені оператори мають право стягувати ті самі тарифи за міжнародні відправлення відповідно до умов, зазначених у регламентах: 6.1. доставка дрібних пакетів масою понад 500 г; 6.2. відправлення письмової кореспонденції, що подається після граничного терміну подання; 6.3. відправлення, що подаються після закінчення зазначеного часу відкриття; 6.4. приймання відправлень за місцем проживання відправника; 6.5. відкликання відправлення письмової кореспонденції після закінчення визначеного часу відкриття; 6.6. відправлення до запитання; 6.7. зберігання відправлень письмової кореспонденції масою понад 500 г і поштових посилок; 6.8. доставка посилок у відповідь на повідомлення про надходження;

47


6.9. покриття ризиків, пов’язаних з дією форс-мажорних обставин. Стаття 14 Електронна пошта, EMS, комплексна логістика та нові служби 1. Країни-члени або призначені оператори можуть домовлятися між собою про участь у службах, описаних у регламентах: 1.1. електронна пошта, що є поштовою службою, у якій використовується електронна передача повідомлень; призначені оператори можуть поліпшити електронну пошту, запропонувавши службу, що реєструє електронну пошту за рахунок надання підтвердження відправлення та доставки, надійного каналу зв’язку між аутентифікованими користувачами, що доповнює електронну пошту; 1.2. EMS, яка є службою термінового пересилання документів і вантажів, а також, де це можливо, найшвидшою поштовою послугою із застосуванням фізичних засобів. Ця служба може надаватися на підставі багатосторонньої типової угоди EMS чи двосторонніх угод. 1.3. комплексна логістика, яка є службою, що цілком задовольняє потреби клієнтів у сфері логістики та включає етапи, які передують і настають за фізичним перевезенням товарів і документів; 1.4. електронний поштовий штемпель для сертифікації, що є доказом електронної передачі документів у відповідній формі у визначений час за участю однієї чи більше сторін. 2. За спільної згоди країни-члени або призначені оператори можуть створити нову службу, не передбачену конкретно актами Союзу. Тарифи, що стосуються нової служби, установлюються кожним відповідним призначеним оператором з урахуванням експлуатаційних витрат служби. Стаття 15 Відправлення, що не допускаються. Заборони 1. Загальні положення 1.1. Відправлення, які не відповідають умовам, визначеним у конвенції та регламентах, не приймаються. Відправлення, які пересилаються для сприяння акту шахрайства чи з наміром ухилитися від повної сплати належних сум, не допускаються. 1.2. Винятки стосовно заборон, зазначених у цій статті, наводяться в регламентах. 1.3. Усі країни-члени або їхні призначені оператори мають можливість доповнювати списки заборон, які містяться в цій статті та можуть бути застосовані відразу після їхнього внесення до відповідного довідника. 2. Заборони для всіх категорій відправлень 2.1. Унесення зазначених нижче предметів забороняється в усіх категоріях

48


відправлень: 2.1.1. наркотиків і психотропних речовин, визначених Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками, або інших незаконних речовин, заборонених у країні призначення; 2.1.2. предметів непристойного чи аморального характеру; 2.1.3. контрафактних і піратських предметів; 2.1.4. інших предметів, увезення чи обіг яких заборонено в країні призначення; 2.1.5. предметів, що за своїм характером чи упакуванням можуть становити небезпеку для поштових працівників або населення, забруднювати чи псувати інші відправлення, поштове обладнання чи власність третьої сторони; 2.1.6. документів, що мають характер поточного та особистого листування між особами, іншими, ніж відправник та одержувач, чи особами, що проживають з ними. 3. Вибухові, займисті чи радіоактивні матеріали та небезпечні речі 3.1. Укладання вибухових, займистих чи інших небезпечних речей, а також радіоактивних матеріалів забороняється в усіх категоріях відправлень; 3.2. укладання неспоряджених вибухових пристроїв і боєприпасів, у тому числі неспоряджених гранат, снарядів та інших аналогічних предметів, а також муляжів таких пристроїв і предметів заборонено в усі категорії відправлень; 3.3. як виняток, приймаються для пересилання такі небезпечні вантажі: 3.3.1 радіоактивні матеріали, що пересилаються у відправленнях письмової кореспонденції та поштових посилках, про які йдеться в статті 16.1; 3.3.2 інфекційні речовини, що пересилаються у відправленнях письмової кореспонденції та поштових посилках, про які йдеться в статті 16.2. 4. Живі тварини 4.1. Живих тварин забороняється пересилати в усіх категоріях відправлень. 4.2. Як виняток, приймаються для пересилання у відправленнях письмової кореспонденції, крім відправлень з оголошеною цінністю: 4.2.1. бджоли, п’явки та шовковики; 4.2.2. паразити й винищувачі шкідливих комах, призначені для контролю цих комах і які обмінюються між офіційно визнаними установами; 4.2.3. мушки родини дрозофіла з метою медико-біологічних досліджень для офіційно визнаних установ. 4.3. Як виняток, приймаються для пересилання в посилках: 4.3.1. живі тварини, пересилання яких поштою дозволено поштовими правилами відповідних країн. 5. Укладання кореспонденції в посилки 5.1. Заборонено вкладати в поштові посилки зазначені нижче предмети: 5.1.1. кореспонденцію, за винятком архівних документів, якою обміню-

49


ються особи, інші, ніж відправник та одержувач, чи особи, що проживають з ними. 6. Монети, банківські білети й інші цінні предмети 6.1. Забороняється вкладати монети, банківські білети, банкноти чи будьякі цінні папери на пред’явника, дорожні чеки, платину, золото чи срібло у виробах чи в необробленому вигляді, дорогоцінні камені, ювелірні вироби та інші цінні предмети: 6.1.1. у відправлення письмової кореспонденції без оголошеної цінності; 6.1.1.1. однак якщо національне законодавство країн подання та призначення це дозволяє, такі предмети можуть пересилатися в закритому конверті як рекомендовані відправлення; 6.1.2. у посилках без оголошеної цінності, крім випадків, коли відповідно до національного законодавства країн подання та призначення це дозволяється; 6.1.3. у посилках без оголошеної цінності, якими обмінюються дві країни, що приймають посилки з оголошеною цінністю; 6.1.3.1. крім того, кожна країна-член або призначений оператор може заборонити вкладення злитків золота в посилках з оголошеною цінністю чи без оголошеної цінності, що виходять або надсилаються на її територію чи пересилаються транзитом її територією; вона може обмежити фактичну вартість цих відправлень. 7. Друковані видання й література для сліпих 7.1. Друковані видання й література для сліпих: 7.1.1. не мають будь-яких написів або не містять будь-яких відправлень кореспонденції; 7.1.2. не містять будь-яких поштових марок чи бланків передоплати, проштемпельованих чи ні, жодних документів, що мають грошову цінність, крім випадків, коли відправлення містить як вкладення картку, конверт чи бандероль з друкованою адресою відправника відправлення або його агента в країні подання чи призначення першого відправлення, повернення якого попередньо сплачено. 8. Обробка помилково прийнятих відправлень 8.1. Обробка помилково прийнятих відправлень визначається в регламентах. Однак відправлення, які містять предмети, зазначені в пунктах 2.1.1, 2.1.2, 3.1 і 3.2, за жодних обставин не підлягають доставці за призначенням, врученню адресатам чи поверненню до місця подання. У разі виявлення під час транзитного пересилання предметів, зазначених у пункті 2.1.1, 3.1 і 3.2, з ними поводяться згідно з внутрішнім законодавством транзитної країни. Стаття 16 Допустимі радіоактивні матеріали й інфекційні речовини 1. Радіоактивні матеріали приймаються для пересилання у відправленнях

50


письмової кореспонденції та посилках між країнами-членами, що заявили про свою готовність приймати ці відправлення або на взаємній основі, або в одному напрямку відповідно до умов, зазначених нижче: 1.1. радіоактивні матеріали комплектують й упаковують згідно з відповідними положеннями регламентів; 1.2. коли вони пересилаються у відправленнях письмової кореспонденції, за них стягується тариф пріоритетних відправлень чи тариф за листи й реєстрацію; 1.3. радіоактивні матеріали, що містяться у відправленнях письмової кореспонденції чи поштових посилках, надсилаються найшвидшим шляхом, звичайно повітряним, за умови оплати відповідних додаткових авіаційних зборів; 1.4. радіоактивні матеріали можуть подаватися лише відповідно вповноваженими на це відправниками. 2. Інфекційні речовини, за винятком речовин категорії А, заразні для людини (ООН 2814) і тварин (ООН 2900), допускаються до вкладення у відправлення письмової кореспонденції та поштові посилки за таких умов: 2.1. Обмін інфекційними речовинами категорії В (ООН 3373) може здійснюватися поштою тільки між офіційно призначеними відправниками, визначеними їхніми компетентними органами. Ці небезпечні вантажі можуть дозволятися в пошті за умови дотримання чинного національного та міжнародного законодавства й видання Рекомендацій ООН з перевезення небезпечних вантажів, затверджених Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО). 2.2. Інфекційні речовини категорії В (ООН 3373) повинні оброблятися, залаковуватися й маркуватися згідно з відповідними положеннями Регламенту письмової кореспонденції та Регламенту поштових посилок. Ці відправлення оплачуються за тарифом пріоритетних відправлень або рекомендованих листів. За поштове оброблення цих відправлень дозволено стягувати додатковий збір. 2.3. Звільнені від податків діагностичні зразки хворих (людей або тварин) можуть пересилатися поштою лише між офіційно визнаними відправниками, що визначені їхніми компетентними органами. Ці небезпечні вантажі можуть допускатися в пошті за умови дотримання чинних положень національного та міжнародного законодавства та видання Рекомендацій ООН з перевезення небезпечних вантажів, затверджених Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО). 2.4. Діагностичні зразки хворих (людей або тварин), що звільнені від поштових зборів, повинні оброблятися, запаковуватися й маркуватися відповідно до положень Регламенту письмової кореспонденції. За ці відправлення стягується тариф пріоритетних відправлень або рекомендованих листів. За

51


поштове оброблення цих відправлень дозволяється стягувати додатковий тариф. 2.5. Допуск інфекційних речовин і звільнених від поштових зборів діагностичних зразків хворих (людей або тварин) обмежується відносинами між країнами-членами, що оголосили згоду прийняти ці відправлення або на взаємній основі, або в одному напрямку. 2.6. Інфекційні речовини та звільнені від поштових зборів діагностичні зразки хворих (людей або тварин) дозволяється пересилати найшвидшим шляхом, звичайно повітряним, за умови оплати відповідних додаткових авіаційних зборів і з наданням пріоритету в доставці. Стаття 17 Рекламації 1. Кожний призначений оператор зобов’язаний приймати рекламації стосовно посилок чи рекомендованих відправлень, відправлень з оголошеною цінністю або відправлень під розписку, які подані в його службі чи в службі іншого призначеного оператора, якщо тільки рекламації представлені протягом шести місяців, починаючи з наступного дня після дня подачі відправлення. Рекламації надсилаються пріоритетною поштою, EMS або електронною поштою. Період у шість місяців стосується відносин між позивачами та призначеними операторами й не включає строку пересилання рекламацій між призначеними операторами. 2. Рекламації приймаються відповідно до умов, передбачених у регламентах. 3. Рекламації є безоплатними. Однак додаткові послуги, пов’язані з проханням про пересилання відповіді за допомогою EMS, у принципі, оплачуються за рахунок подавця рекламації. Стаття 18 Митний контроль. Мито й інші збори 1. Призначені оператори країни подання та країни призначення відповідно до законодавства цих країн мають право подавати відправлення для митного огляду. 2. За відправлення, що підлягають митному контролю, може стягуватися тариф за надання до митниці, орієнтовний розмір якого встановлено в регламентах. Цей тариф стягується лише за надання до митниці або митний огляд відправлень, на які нараховуються митні збори чи будь-які інші подібні збори. 3. Призначені оператори, що мають дозвіл здійснювати митний огляд від імені клієнтів, можуть стягувати з клієнтів тариф, що ґрунтується на фактичних витратах. Відповідно до національного законодавства цей тариф може стягуватися за всі задекларовані на митниці відправлення, у тому числі відправлення, звільнені від митних зборів. Клієнти повинні бути заздалегідь

52


поінформовані про відповідний тариф. 4. Призначеним операторам дозволяється стягувати з відправників чи одержувачів відправлень, залежно від випадку, митні й усі інші можливі збори. Стаття 19 Обмін закритою кореспонденцією з військовими підрозділами 1. Обмін закритою письмовою кореспонденцією може здійснюватися за допомогою сухопутних, морських чи повітряних служб інших країн: 1.1. між поштовими установами будь-якої країни-члена та командувачами військових підрозділів, що знаходяться в розпорядженні Організації Об’єднаних Націй; 1.2. між командувачами таких військових підрозділів; 1.3. між поштовими установами будь-якої країни-члена та командувачами морських, повітряних чи військових підрозділів, військових суден чи літаків тієї самої країни, що знаходяться за кордоном; 1.4. між командувачами морських, повітряних чи військових підрозділів, військових суден чи літаків однієї й тієї самої країни. 2. Закриті відправлення письмової кореспонденції, зазначені в пункті 1, обмежуються відправленнями, що адресуються членам військових підрозділів або офіцерам й екіпажам суден чи літаків, що одержують або відправляють кореспонденцію. Тарифи та умови відправлень, що до них застосовуються, визначаються згідно з правилами призначеного оператора країни-члена, що надала в розпорядження військовий підрозділ або якій належать судна чи літаки. 3. За відсутності особливої домовленості призначений оператор країничлена, що надала в розпорядження військовий підрозділ або якій належать військові судна чи літаки, зобов’язаний оплатити відповідним призначеним операторам транзитні витрати стосовно кореспонденції, кінцеві витрати й витрати на повітряне перевезення. Стаття 20 Стандарти й норми якості служби 1. Країни-члени або їхні призначені оператори повинні встановлювати та публікувати свої стандарти й норми доставки вхідних відправлень письмової кореспонденції та посилок. 2. Ці стандарти й норми, збільшені на час, який є необхідним для митного контролю, не повинні бути менш сприятливими, ніж ті, що застосовуються до подібних відправлень їхньої внутрішньої служби. 3. Країни-члени або їхні призначені оператори повинні також встановлювати й публікувати стандарти пересилання з кінця в кінець для пріоритетних

53


відправлень та авіаційних відправлень письмової кореспонденції, а також для поштових посилок і посилок економ-класу (наземних). 4. Країни-члени або їхні призначені оператори здійснюють оцінку застосування стандартів у сфері якості служби. ГЛАВА 2 Відповідальність Стаття 21 Відповідальність призначених операторів. Відшкодування 1. Загальні положення 1.1. За винятком випадків, передбачених у статті 22, призначені оператори відповідають за: 1.1.1. втрату, крадіжку чи пошкодження рекомендованих відправлень, простих посилок і відправлень з оголошеною цінністю; 1.1.2. втрату відправлень під розписку; 1.1.3. повернення рекомендованих відправлень, відправлень з оголошеною цінністю і простих посилок, про причину недоставлення яких не повідомлено. 1.2. Призначені оператори не несуть відповідальності за відправлення, інші, ніж ті, які зазначені в пунктах 1.1.1 та 1.1.2. 1.3. В усіх інших випадках, не передбачених цією конвенцією, призначені оператори не несуть відповідальності. 1.4. Якщо втрата чи повне пошкодження рекомендованих відправлень, простих посилок і відправлень з оголошеною цінністю є результатом форс-мажорних обставин, які не дають приводу для відшкодування, то відправник має право на відшкодування сплачених під час подання відправлення зборів, за винятком страхового збору. 1.5. Суми відшкодування, які сплачуються, не повинні перевищувати сум, установлених у Регламенті письмової кореспонденції та Регламенті поштових посилок. 1.6. У справі про відповідальність непрямі збитки та нереалізовані прибутки не враховуються у відшкодування, яке повинно бути сплачено. 1.7. Усі положення стосовно відповідальності призначених операторів є беззаперечними, обов’язковими та вичерпними. Призначені оператори за будь-яких обставин не несуть відповідальності, навіть у випадку серйозної помилки, вище межі, установленої в конвенції та регламентах. 2. Рекомендовані відправлення 2.1. У разі втрати, повних крадіжки чи пошкодження рекомендованого відправлення відправник має право на відшкодування, установлене в Регламенті письмової кореспонденції. Якщо відправник вимагає суму, меншу за встановлену в Регламенті письмової кореспонденції, то призначені оператори

54


мають право сплатити цю меншу суму й на цій підставі одержати відшкодування від інших призначених операторів, яких це може стосуватися. 2.2. У разі часткових крадіжки або пошкодження рекомендованого відправлення відправник має право на відшкодування, що відповідає, у принципі, фактичній вартості завданих збитків або пошкодження. 3. Відправлення під розписку 3.1. У разі втрати, повних крадіжки чи пошкодження відправлення під розписку відправник має право тільки на відшкодування сплачених під час подання відправлень зборів. 4. Прості посилки 4.1. У разі втрати, повних крадіжки чи пошкодження простої посилки відправник має право на відшкодування, установлене Регламентом поштових посилок. Якщо відправник вимагає суму, меншу за встановлену в Регламенті поштових посилок, то призначені оператори мають право сплатити цю меншу суму й на цій підставі одержати відшкодування від інших призначених операторів, яких це може стосуватися. 4.2. У разі часткових крадіжки або пошкодження простої посилки відправник має право на відшкодування, що відповідає, у принципі, фактичній вартості завданих збитків або пошкоджень. 4.3. Призначені оператори можуть домовлятися між собою про застосування у двосторонніх відносинах суми за посилку, установленої в Регламенті поштових посилок, незалежно від її маси. 5. Відправлення з оголошеною цінністю 5.1. У разі втрати, повних крадіжки чи пошкодження відправлення з оголошеною цінністю відправник має право на відшкодування, яке відповідає, у принципі, сумі оголошеної цінності в СПЗ. 5.2. У разі часткових крадіжки або пошкодження відправлення з оголошеною цінністю відправник має право на відшкодування, яке відповідає, у принципі, фактичній вартості завданих збитків. Однак це відшкодування в жодному разі не може перевищувати суми оголошеної цінності, вираженої в СПЗ. 6. У разі повернення рекомендованого відправлення письмової кореспонденції чи відправлення письмової кореспонденції з оголошеною цінністю, про причину недоставлення яких не повідомлено, відправник має право тільки на відшкодування сплачених під час подання відправлення зборів. 7. У разі повернення посилки, про причину недоставлення якої не повідомлено, відправник має право на відшкодування зборів, сплачених під час подання посилки в країні подання, та затрат, пов’язаних з поверненням посилки з країни призначення. 8. У випадках, зазначених у пунктах 2, 4 та 5, сума відшкодування розраховується відповідно до конвертованої в СПЗ існуючої ціни таких самих

55


предметів чи товарів у місці та в момент прийому відправлень для пересилання. За відсутності існуючих цін відшкодування розраховується відповідно до звичайної ціни предметів чи товарів, вартість яких оцінюється на тих самих підставах. 9. Якщо відшкодування необхідно сплатити за втрату, повні крадіжку чи пошкодження рекомендованого відправлення, простої посилки чи відправлення з оголошеною цінністю, відправник чи, залежно від випадку, адресат має право на відшкодування сплачених ним під час подання відправлення тарифів і зборів, за винятком реєстраційного чи страхового зборів. Те саме стосується рекомендованих відправлень, простих посилок чи відправлень з оголошеною цінністю, від яких через їхній поганий стан відмовилися одержувачі, якщо до цього причетна поштова служба й за це необхідно нести відповідальність. 10. Незалежно від положень пунктів 2, 4 та 5, адресат має право на відшкодування після доставки розкраденого чи пошкодженого рекомендованого відправлення, простої посилки чи відправлення з оголошеною цінністю. 11. Призначений оператор країни подання має право у своїй країні виплачувати відправникам за рекомендовані відправлення та посилки з оголошеною цінністю відшкодування, передбачені її національним законодавством, якщо тільки вони не менші від тих, що зазначені в пунктах 2.1 та 4.1. Те саме стосується й призначеного оператора країни призначення, коли відшкодування виплачується адресатові. Однак суми, установлені в пунктах 2.1 та 4.1, застосовуються: 11.1. у разі вимоги, висунутої проти відповідального призначеного оператора; 11.2. якщо відправник відмовляється від своїх прав на користь адресата або навпаки. 12. Жодні застереження стосовно перевищення термінів розгляду рекламацій і виплати відшкодувань призначеним операторам, у тому числі періодів та умов, установлених у регламентах, не застосовуються, крім випадків двосторонньої домовленості. Стаття 22 Звільнення країн-членів і призначених операторів від відповідальності 1. Призначені оператори не несуть відповідальності за рекомендовані відправлення, відправлення під розписку, посилки та відправлення з оголошеною цінністю, доставку яких вони здійснили відповідно до умов, установлених їхніми внутрішніми правилами для відправлень тієї самої категорії. Однак відповідальність зберігається: 1.1. якщо крадіжка чи пошкодження встановлені до доставки або під час доставки відправлення;

56


1.2. якщо внутрішнє законодавство це дозволяє, адресат чи, у належному випадку, відправник під час повернення відправлення в місце подання робить застереження стосовно прийняття розкраденого чи пошкодженого відправлення; 1.3. якщо внутрішнє законодавство це дозволяє й рекомендоване відправлення доставляється в поштову скриньку, але одержувач заявляє про неодержання відправлення; 1.4. якщо одержувач або, у випадку повернення в місця подання, відправник посилки чи відправлення з оголошеною цінністю, незважаючи на отриману належну розписку, негайно заявляє призначеному оператору, що видав відправлення, про виявлення ним крадіжки чи пошкодження. Він повинен надати доказ того, що крадіжка чи пошкодження не сталися після доставки. Термін «негайно» повинен тлумачиться відповідно до національного законодавства. 2. Країни-члени та призначені оператори не несуть відповідальності: 2.1. у разі дії форс-мажорних обставин за умови дотримання статті 13.6.9; 2.2. у випадку, коли вони не можуть нести відповідальність за відправлення внаслідок знищення службових документів у результаті форс-мажорних обставин, якщо їхню відповідальність не доведено іншим чином; 2.3. якщо така втрата, крадіжка чи пошкодження є виною чи наслідком недбалості відправника чи викликані властивостями вмісту відправлення; 2.4. у випадку відправлень, що підпадають під заборони, зазначені в статті 15; 2.5. у разі конфіскації згідно із законодавством країни призначення відповідно до повідомлення країни-члена або призначеного оператора цієї країни; 2.6. у випадку відправлень з оголошеною цінністю, стосовно яких заявлено неправдиву цінність, яка перевищує фактичну вартість вмісту; 2.7. якщо відправник не подав жодної рекламації в межах шести місяців від дня, наступного за днем подання відправлення; 2.8. у випадку посилок військовополонених та інтернованих цивільних осіб; 2.9. якщо в діях відправника вбачаються елементи шахрайства для отримання компенсації. 3. Країни-члени та призначені оператори не несуть жодної відповідальності за митні декларації, у якій би формі вони не були складені, та за рішення, прийняті митними службами під час перевірки відправлень, що підлягають митному огляду. Стаття 23 Відповідальність відправника 1. Відправник несе відповідальність за тілесні ушкодження, заподіяні

57


поштовим службовцям, і за всі пошкодження, завдані іншим поштовим відправленням, а також поштовому обладнанню в результаті відправлення предметів, які є неприйнятними для пересилання чи не відповідають умовам допуску. 2. У випадку пошкодження інших поштових відправлень відправник несе відповідальність за кожне пошкоджене відправлення в тих самих межах, що й призначені оператори. 3. Відправник несе відповідальність, навіть якщо установа подання прийняла таке відправлення. 4. Однак якщо відправник дотримувався умов допуску, він не несе відповідальності, якщо з боку призначених операторів або перевізників під час обробки відправлення мали місце помилки чи недбалість після його приймання. Стаття 24 Виплата відшкодування 1. За умови дотримання права подання позову до призначеного оператора, який несе відповідальність, зобов’язання виплати відшкодування та повернення тарифів і зборів покладається на призначеного оператора країни подання або країни призначення. 2. Відправник має право відмовитися від своїх прав на відшкодування на користь адресата. І навпаки, адресат має право відмовитися від своїх прав на користь відправника. Відправник чи адресат можуть уповноважити третю особу одержати відшкодування, якщо внутрішнє законодавство це дозволяє. Стаття 25 Можливе стягнення відшкодування з відправника чи адресата 1. Якщо після виплати відшкодування рекомендоване відправлення, посилка чи відправлення з оголошеною цінністю або частина вмісту, що раніше вважалися втраченими, знайдені, то відправник чи адресат, залежно від ситуації, отримує повідомлення про те, що відправлення може бути йому передано в межах трьох місяців після повернення ним суми виплаченого відшкодування. Водночас у нього запитують, кому повинно бути вручено відправлення. У разі відмови чи відсутності відповіді в межах установленого строку такий самий порядок застосовується стосовно адресата чи, залежно від обставин, щодо відправника з наданням цій особі права дати відповідь у межах того самого періоду часу. 2. Якщо відправник та адресат відмовляються одержати відправлення чи не дають відповіді в межах періоду часу, передбаченого в пункті 1, то воно переходить у власність призначеного оператора чи, де це є доцільним, призначених операторів, які зазнали збитків.

58


3. У разі подальшого виявлення відправлення з оголошеною цінністю, вартість вмісту якого визнана нижчою від суми виплаченого відшкодування, відправник чи одержувач, залежно від випадку, повинен повернути суму відшкодування за вручення відправлення, незалежно від наслідків, що випливають зі зловмисного оголошення цінності. ГЛАВА 3 Особливі положення, що стосуються письмової кореспонденції Стаття 26 Подача відправлень письмової кореспонденції за кордон 1. Призначений оператор не зобов’язаний ні пересилати, ні доставляти адресатам відправлення письмової кореспонденції, відправники яких, проживаючи на території країни-члена, здають чи доручають здачу відправлень в іншій країні для того, щоб скористатися сприятливішими тарифними умовами в тій країні. 2. Положення пункту 1 застосовуються однаковою мірою як до відправлень письмової кореспонденції, укомплектованих у країні проживання відправника та перевезених після цього через кордон, так і до відправлень письмової кореспонденції, укомплектованих в іншій країні. 3. Призначений оператор країни призначення може вимагати від відправника, а у випадку, коли це неможливо, від призначеного оператора країни подання сплати внутрішніх тарифів. Якщо ні відправник, ні призначений оператор країни подання не згодні сплачувати ці тарифи в строк, установлений призначеним оператором країни призначення, цей призначений оператор може або повернути ці відправлення призначеному оператору країни подання, маючи право на відшкодування витрат за повернення, або обробляти їх згідно зі своїм національним законодавством. 4. Призначений оператор не зобов’язаний надсилати чи доставляти одержувачам відправлення письмової кореспонденції, які відправники подали самі або через кого-небудь у великій кількості в країні, іншій, ніж та, у якій вони проживають, якщо сума кінцевих витрат, які необхідно стягнути, виявляється меншою, ніж сума, яку стягували б, якби відправлення були подані в країні проживання відправників. Призначений оператор країни призначення може вимагати від призначеного оператора країни подання відшкодування витрат, які не можуть перевищувати найбільшої суми двох таких сум: або 80% внутрішнього тарифу, що застосовується до еквівалентних відправлень, або тарифів, що застосовуються відповідно до статей 28.3 – 28.7 чи 29.7, залежно від випадку. Якщо призначений оператор країни подання відмовляється сплатити необхідну суму в термін, установлений призначеним оператором країни призначення, то останній може або повернути відправлення призначеному

59


оператору країни подання, маючи право на відшкодування витрат за повернення, або обробляти їх відповідно до свого національного законодавства. ЧАСТИНА III Оплата ГЛАВА 1 Особливі положення, що стосуються письмової кореспонденції Стаття 27 Кінцеві витрати. Загальні положення 1. За винятком передбачених у регламентах випадків звільнення від оплати, кожний призначений оператор, що одержує від іншого призначеного оператора відправлення письмової кореспонденції, має право стягувати з призначеного оператора плату за витрати, пов’язані з одержаною міжнародною поштою. 2. Для застосування положень про сплату кінцевих витрат своїми призначеними операторами, країни й території класифікуються згідно зі списками, складеними з цією метою Конгресом в його резолюції С 18/2008, як зазначено нижче: 2.1. країни й території, що входять до кінцевої системи до 2010 р.; 2.2. країни й території, що входять до кінцевої системи з 2010 й 2012 р. (нові країни кінцевої системи); 2.3. країни й території, що входять до перехідної системи. 3. Положення цієї конвенції стосовно сплати кінцевих витрат є перехідними домовленостями, що призведе до прийняття наприкінці перехідного періоду системи оплати з урахуванням специфічних для кожної країни елементів. 4. Доступ до внутрішньої служби. Прямий доступ 4.1. У принципі, кожний призначений оператор застосовує стосовно інших призначених операторів усі тарифи, умови, що пропонуються в його внутрішній службі, на умовах, аналогічних тим, що пропонуються для його національних клієнтів. Призначений оператор країни призначення повинен оцінити, чи виконав призначений оператор країни подання умови у сфері прямого доступу. 4.2. Призначені оператори країн кінцевої системи надають іншим призначеним операторам тарифні ставки, умови, що пропонуються в їхній внутрішній службі на умовах, аналогічних тим, що пропонуються для їхніх національних клієнтів. 4.3. На свій розсуд призначені оператори нових країн кінцевої системи мають право не надавати іншим призначеним операторам тарифних ставок,

60


умов, що пропонуються в їхній внутрішній службі на умовах, аналогічних тим, що пропонуються для їхніх національних клієнтів. Однак ці призначені оператори мають право надавати обмеженому числу призначених операторів умови внутрішнього режиму на взаємній основі протягом дворічного пробного періоду. Після закінчення цього періоду вони повинні або припинити, або продовжувати надавати умови внутрішнього режиму всім призначеним операторам. Однак, якщо призначені оператори нових країн кінцевої системи звертаються до призначених операторів країн кінцевої системи з проханням про застосування до них умов внутрішнього режиму, вони повинні надавати всім іншим призначеним операторам тарифи, умови, що пропонуються в їхній внутрішній службі, на умовах, аналогічних тим, що пропонуються для їхніх національних клієнтів. 4.4. На свій розсуд призначені оператори країн перехідної системи можуть не пропонувати іншим призначеним операторам користуватися умовами внутрішнього режиму. Однак вони можуть на свій вибір зробити доступними умови внутрішнього режиму для обмеженого числа призначених операторів на взаємній основі протягом дворічного пробного періоду. Після закінчення цього періоду вони повинні вибрати один із варіантів: або припинити надавати доступ до умов свого внутрішнього режиму, або й надалі робити доступними для всіх призначених операторів умови свого внутрішнього режиму. 5. Оплата кінцевих витрат ґрунтується на якості служби в країні призначення. Унаслідок цього Рада поштової експлуатації уповноважена дозволяти додаткові виплати компенсації, зазначеної в статтях 28 і 29, для заохочення участі в системах контролю та заохочення призначених операторів, що дотримуються контрольних показників у сфері якості. У разі недостатнього рівня якості Рада поштової експлуатації може також установлювати штрафи, однак компенсація не може бути нижчою за мінімальну компенсацію відповідно до статей 28 й 29. 6. Будь-який призначений оператор може цілком або частково відмовитися від оплати, передбаченої в пункті 1. 7. Для мішків М застосовується тарифна ставка кінцевих витрат, що становить 0,793 СПЗ* за кілограм. Для розрахунку кінцевих витрат мішки М масою менше 5 кг прирівнюються до мішків масою 5 кг. *СПЗ – спеціальне право запозичення – резервний та платіжний засіб, що імітується Міжнародним валютним фондом (МВФ). Існує лише у безготівковій формі у вигляді записів на банківських рахунках. СПЗ – умовна розрахункова одиниця, яка застосовується країнами – членами ВПС для визначення тарифу на поштові відправлення. СПЗ створено МВФ у 1969 р. 1 СПЗ = 18,25 грн. 8. Для рекомендованих відправлень передбачається додаткова оплата в розмірі 0,55 СПЗ за відправлення на 2010 і 2011 р. й 0,6 СПЗ на 2012 і 2013 р. Для відправлень з оголошеною цінністю передбачається додаткова оплата в

61


розмірі 1,1 СПЗ за відправлення на 2010 і 2011 р. й 1,2 СПЗ на 2012 та 2013 р. Рада поштової експлуатації має право дозволяти додаткові виплати компенсації за ці та інші додаткові послуги в разі, якщо послуги, що надаються, містять додаткові характеристики, обумовлені в Регламенті письмової кореспонденції. 9. На підставі двосторонньої чи багатосторонньої угоди будь-який призначений оператор може застосовувати для розрахунків за кінцевими витратами інші системи оплати. 10. На необов’язковій основі призначені оператори можуть проводити обмін непріоритетною поштою, надаючи знижку в розмірі 10% пріоритетної тарифної ставки кінцевих витрат. 11. На необов’язковій основі призначені оператори можуть проводити обмін відсортованою за форматом поштою за дисконтованою тарифною ставкою кінцевих витрат. 12. Положення, що застосовуються між призначеними операторами країн кінцевої системи, поширюються на будь-якого призначеного оператора перехідної системи, який заявляє про своє бажання приєднатися до кінцевої системи. Рада поштової експлуатації може визначити в Регламенті письмової кореспонденції перехідні заходи. Положення кінцевої системи можуть поширюватися в повному обсязі на будь-яких нових призначених операторів кінцевої системи, що заявляють про своє бажання в повному обсязі застосовувати всі ці положення без перехідних заходів. Стаття 28 Кінцеві витрати. Положення, що застосовуються до поштових потоків між призначеними операторами країн кінцевої системи 1. Оплата за відправлення письмової кореспонденції, у тому числі пошти у великій кількості, за винятком мішків М і відправлень МККВ, установлюється, виходячи із застосування тарифів за відправлення й за кілограм, що відображають витрати на обробку в країні призначення; ці витрати повинні бути пов’язані з внутрішніми тарифами. Розрахунок тарифів здійснюється відповідно до умов, зазначених у Регламенті письмової кореспонденції. 2. Плата за відправлення МККВ здійснюється так, як це описано в Регламенті письмової кореспонденції. 3. Тарифи за відправлення й за кілограм розраховуються на основі відсотка суми тарифу за пріоритетний лист внутрішнього режиму масою 20 г таким способом: 70% – для країн, що приєдналися до кінцевої системи до 2010 р., і 100% – для країн, що приєднуються до кінцевої системи з 2010 або 2012 р. (нові країни кінцевої системи). 4. Протягом 2009 й 2010 р. Рада поштової експлуатації проведе вивчення стосовно витрат на обробку вхідної пошти. Якщо це вивчення покаже

62


процентне значення, інше, ніж 70%, встановлені в пункті 3, то РПЕ повинна визначити, чи треба змінити відсоток тарифу за пріоритетний лист масою 20 г на 2012 і 2013 р. 5. З використовуваного для розрахунку тарифу, зазначеного в пункті 3, для 2010 й 2011 р. віднімається 50% ПДВ чи інших податків, для 2012 й 2013 р. це вирахування складає 100%. 6. Тарифи, які застосовуються до потоків між країнами, що приєдналися до кінцевої системи до 2010 р., не можуть перевищувати: 6.1. на 2010 р.: 0,253 СПЗ за відправлення та 1,980 СПЗ за кілограм; 6.2. на 2011 р.: 0,263 СПЗ за відправлення та 2,059 СПЗ за кілограм; 6.3. на 2012 р.: 0,274 СПЗ. за відправлення та 2,141 СПЗ за кілограм; 6.4. на 2013 р.: 0,285 СПЗ за відправлення та 2,227 СПЗ за кілограм. 7. Тарифи, які застосовуються до потоків між країнами, що приєдналися до кінцевої системи до 2010 р., не можуть бути нижче тарифних ставок 2009 р. до застосування зв’язку з якістю послуги. Ці тарифи також не повинні бути нижче таких: 7.1. на 2010 р.: 0,165 СПЗ за відправлення та 1,669 СПЗ за кілограм; 7.2. на 2011 р.: 0,169 СПЗ за відправлення та 1,709 СПЗ за кілограм; 7.3. на 2012 р.: 0,173 СПЗ за відправлення та 1,750 СПЗ за кілограм; 7.4. на 2013 р.: 0,177 СПЗ за відправлення та 1,792 СПЗ за кілограм. 8. Тарифні ставки, що застосовуються для потоків призначенням у нові країни кінцевої системи, з них або між ними, за винятком пошти у великій кількості, установлюються в розмірі: 8.1. на 2010 р.: ОД 55 СПЗ за відправлення та 1,562 СПЗ за кілограм; 8.2. на 2011 р.: 0,159 СПЗ за відправлення та 1,610 СПЗ за кілограм; 8.3. на 2012 р.: 0,164 СПЗ за відправлення та 1,648 СПЗ за кілограм; 8.4. на 2013 р.: 0,168 СПЗ за відправлення та 1,702 СПЗ за кілограм. 9. Оплата за пошту у великій кількості здійснюється відповідно до застосування тарифних ставок за відправлення й за кілограм, передбачених у пунктах 3 – 7 статті 28. 10. За рекомендовані відправлення та відправлення з оголошеною цінністю, що не мають ідентифікатора зі штриховим кодом або мають ідентифікатор зі штриховими кодом, що не відповідає технічному стандарту S10 ВПС, стягується додаткова плата в розмірі 0,5 СПЗ за відправлення, якщо не буде досягнуто іншої домовленості на двосторонній основі. 11. Жодні застереження, крім випадків двосторонньої домовленості, до цієї статті не застосовуються. Стаття 29 Кінцеві витрати. Положення, що застосовуються до поштових потоків призначенням у країни перехідної системи, з них та між ними

63


1. Під час підготовки до приєднання до кінцевої системи для призначених операторів країн перехідної системи кінцевих витрат оплата за відправлення письмової кореспонденції, у тому числі пошти у великій кількості, за винятком мішків М і відправлень МККВ, установлюється на підставі щорічних збільшень у розмірі 2,8% за тарифними ставками 2009 р., скоригованими відповідно до всесвітньої середньої кількості відправлень за кілограм, що становить 14,64. 2. Плата за відправлення МККВ здійснюється так, як це описано в Регламенті письмової кореспонденції. 3. Тарифні ставки, що застосовуються до потоків призначенням у країни перехідної системи, з них та між ними, є такими: 3.1. на 2010 р.: ОД55 СПЗ за відправлення та 1,562 СПЗ за кілограм; 3.2. на 2011 р.: 0,159 СПЗ за відправлення та 1,610 СПЗ за кілограм; 3.3. на 2012 р.: 0,164 СПЗ за відправлення та 1,648 СПЗ за кілограм; 3.4. на 2013 р.: ОД68 СПЗ за відправлення та 1,702 СПЗ за кілограм. 4. Для потоків менше 100 тонн на рік компоненти за кілограм і відправлення повинні бути перетворені в загальну ставку за кілограм на основі всесвітньої середньої кількості відправлень за кілограм, що становить 14,64. Застосовуються такі тарифні ставки: 4.1. на 2010 р.: 3,831 СПЗ за кілограм; 4.2. на 2011 р.: 3,938 СПЗ за кілограм; 4.3. на 2012 р.: 4,049 СПЗ за кілограм; 4.4. на 2013 р.: 4,162 СПЗ за кілограм. 5. Для поштових потоків понад 100 тонн на рік зазначені тарифні ставки застосовуються в тому випадку, якщо ні призначений оператор країни подання, ні призначений оператор країни призначення не звернуться з проханням про застосування механізму перегляду для зміни тарифної ставки на основі фактичної кількості відправлень за кілограм, а не на основі всесвітнього середнього значення. Вибірка для застосування механізму перегляду застосовується відповідно до умов, передбачених у Регламенті письмової кореспонденції. 6. Перегляд на зниження загального тарифу, зазначеного в пункті 4, не може застосовуватися країною кінцевої системи стосовно країни перехідної системи, якщо тільки остання не вимагає перегляду в протилежному напрямі. 7. Відшкодування призначеним операторам країн кінцевої системи за пошту у великій кількості установлюється шляхом застосування тарифів за відправлення й кілограм, передбачених у статті 28. За отриману пошту у великій кількості призначені оператори перехідної системи можуть вимагати оплати відповідно до пункту 3. 8. Жодні застереження, крім випадків двосторонньої домовленості, до цієї статті не застосовуються.

64


Стаття 30 Фонд якості служби 1. За винятком мішків М, відправлень МККВ і відправлень у великій кількості, кінцеві витрати, що сплачуються всіма країнами й територіями країнам, уключеним Конгресом до країн групи 5 стосовно кінцевих витрат і Фонду якості служби, підлягають збільшенню на 20% від розміру тарифів, зазначених у статті 29, для поповнення Фонду якості служби (далі – ФЯС) з метою поліпшення якості служби в країнах групи 5. Жодні такі платежі не здійснюються між країнами, уключеними до групи 5. 2. За винятком мішків М, відправлень МККВ та поштових відправлень у великій кількості, кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями, уключеними Конгресом до групи 1, країнам, уключеним Конгресом до групи 4, підлягають збільшенню на 10% від розміру тарифів, зазначених у статті 29, для поповнення ФЯС з метою поліпшення якості служби в країнах, уключених до групи 4. 3. З 1 січня 2012 року кінцеві витрати, за винятком мішків М, відправлень МККВ та поштових відправлень у великій кількості, оплачувані країнами та територіями, уключеними Конгресом до групи 2, країнам, уключеним Конгресом до групи 4, підлягають збільшенню на 10% від розміру тарифів, зазначених у статті 29, для поповнення ФЯС з метою поліпшення якості служби в країнах, уключених до групи 4. 4. За винятком мішків М, відправлень МККВ і поштових відправлень у великій кількості, кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями, уключеними Конгресом до групи країн 1, які знаходилися в кінцевій системі до 2010 р., країнам, уключеним Конгресом до групи 3, підлягають збільшенню на 8% від розміру тарифів, зазначених у статті 29, для поповнення ФЯС з метою поліпшення якості служби в країнах групи 3. 5. За винятком мішків М, відправлень МККВ і поштових відправлень у великій кількості, кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями, уключеними Конгресом до групи країн 1, які приєднаються до кінцевої системи у 2010 році, країнам, уключеним Конгресом до групи 3, підлягають збільшенню на 4% від розміру тарифів, зазначених у статті 29, для поповнення ФЯС з метою поліпшення якості служби в країнах групи 3. 6. За винятком мішків М, відправлень МККВ і поштових відправлень у великій кількості, з 1 січня 2012 р. кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями, уключеними Конгресом до групи 2, країнам, уключеним Конгресом до групи 3, підлягають збільшенню на 4% від розміру тарифів, зазначених у статті 29, для поповнення ФЯС з метою поліпшення якості служби в країнах групи 3. 7. За винятком мішків М, відправлень МККВ і поштових відправлень у великій кількості, кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями,

65


уключеними Конгресом до групи 1, країнам, уключеним Конгресом до групи країн 2, які до 2010 р. користувалися збільшенням у розмірі 8%, у 2010 й 2011 р. підлягають збільшенню на 4% від розміру тарифів, зазначених у статті 29, а у 2012 й 2013 р. – збільшенню на 2% від розміру тарифів, зазначених у статті 28.8, з метою поповнення ФЯС для поліпшення якості служби в країнах групи 2. 8. За винятком мішків М, відправлень МККВ і поштових відправлень у великій кількості, кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями, уключеними Конгресом до групи 1, країнам, уключеним Конгресом до групи країн 2, які до 2010 р. користувалися збільшенням у розмірі 1%, підлягають у 2010 й 2011 р. збільшенню на 1% від розміру тарифів, установлених у статті 29, для поповнення ФЯС з метою поліпшення якості служби в країнах групи 2. 9. Сукупна сума кінцевих витрат, яка виплачується у ФЯС для поліпшення якості послуг у країнах, що входять до груп 2, 3, 4 та 5, обмежується мінімумом 12 565 СПЗ за рік для кожної країни-одержувача. Додаткові грошові суми, необхідні для досягнення цієї мінімальної суми, виставляються в рахунках країнам, які входили до кінцевої системи до 2010 року, пропорційно обмінюваним обсягам. 10. Регіональні проекти повинні, зокрема, сприяти реалізації програм ВПС стосовно підвищення якості служби та впровадженню систем аналітичного обліку в країнах, що розвиваються. Не пізніше 2010 р. Рада поштової експлуатації затвердить відповідні процедури стосовно фінансування цих проектів. Стаття 31 Транзитні витрати 1. За пересилання закритої кореспонденції та відправлень, що пересилаються відкритим транзитом, якими обмінюються два призначених оператори чи дві установи однієї й тієї самої країни-члена за допомогою служб одного чи декількох призначених операторів (послуги третьої сторони), необхідно сплачувати транзитні витрати. Вони є компенсацією за послуги сухопутного, морського та повітряного транзиту. Цей принцип також застосовується до засланих відправлень або помилково надісланої кореспонденції.

ГЛАВА 2 Інші положення Стаття 32 Основні тарифи та положення, що стосуються витрат на авіаційні перевезення 1. Основний тариф, який застосовується у розрахунках між призначеними

66


операторами за авіаційні перевезення, затверджується Радою поштової експлуатації. Він розраховується Міжнародним бюро згідно із формулою, наведеною в Регламенті письмової кореспонденції. 2. Розрахунок витрат на авіаційні перевезення закритої кореспонденції, пріоритетних відправлень, авіаційних відправлень та авіаційних посилок, що надсилаються відкритим транзитом, засланих відправлень і помилково надісланої кореспонденції, а також відповідні методи обліку описуються в Регламентах письмової кореспонденції та поштових посилок. 3. Витрати на перевезення на всій відстані повітряного шляху покриваються: 3.1. за рахунок призначеного оператора країни подання, якщо йдеться про закриту кореспонденцію, у тому числі коли ця кореспонденція проходить транзитом через одного чи більше проміжних призначених операторів; 3.2. у випадку пріоритетних та авіаційних відправлень, які пересилаються відкритим транзитом, у тому числі засланих відправлень, призначеним оператором, що передає ці відправлення іншому призначеному оператору. 4. Такі самі правила застосовуються до відправлень, звільнених від зборів за сухопутний і морський транзит, якщо вони надсилаються повітряним шляхом. 5. Кожний призначений оператор країни призначення, що забезпечує повітряне перевезення міжнародної пошти всередині своєї країни, має право на відшкодування додаткових витрат, пов’язаних із цим перевезенням, якщо тільки середньозважена відстань пройдених ділянок перевищує 300 км. Рада поштової експлуатації може замінити середньозважену відстань іншим прийнятним критерієм. Якщо немає домовленості, що передбачає безоплатне перевезення, витрати повинні бути єдиними для всієї пріоритетної й авіаційної кореспонденції, що надходить із-за кордону, незалежно від того, чи досилається ця пошта повітряним шляхом, чи ні. 6. Однак у випадках, коли кінцеві витрати, що стягуються призначеним оператором країни призначення, ґрунтуються безпосередньо на витратах або внутрішніх тарифах, жодного додаткового відшкодування витрат за внутрішнє повітряне перевезення не здійснюється. 7. Призначений оператор країни призначення виключає для цілей розрахунку середньозваженої відстані масу всієї кореспонденції, для якої розрахунок кінцевих витрат безпосередньо ґрунтувався на витратах або внутрішніх тарифах призначеного оператора країни призначення. Стаття 33 Сухопутні та морські тарифи за поштові посилки 1. За посилки, якими обмінюються два призначені оператори, стягуються вхідні сухопутні тарифи, розраховані шляхом комбінації основного тарифу за посилку й основного тарифу за кілограм, що встановлені в регламенті.

67


1.1. З огляду на наведені вище основні тарифи, призначені оператори можуть, крім того, отримати право вимагати додаткові тарифи за посилку й за кілограм відповідно до положень, установлених у регламенті. 1.2. Тарифи, зазначені в пункті 1 та 1.1, сплачуються призначеним операторам країни подання, якщо тільки в регламенті поштових посилок не передбачається винятків із цього принципу. 1.3. Вхідні сухопутні тарифи повинні бути єдиними для всієї території кожної країни. 2. За посилки, якими обмінюються два призначені оператори чи дві установи однієї й тієї самої країни за допомогою наземних служб одного чи більше інших призначених операторів, на користь призначених операторів, служби яких беруть участь у наземному перевезенні, належать транзитні сухопутні тарифи, установлені в регламенті відповідно до ступеня відстані. 2.1. Стосовно посилок, що пересилаються відкритим транзитом, проміжним призначеним операторам дозволяється стягувати за відправлення фіксований тариф, установлений у регламенті. 2.2. Транзитні сухопутні тарифи оплачуються призначеним оператором країни подання, якщо тільки в Регламенті поштових посилок не передбачається винятків із цього принципу. 3. Будь-якому призначеному оператору, служби якого беруть участь у морському перевезенні посилок, дозволено стягувати морські тарифи. Ці тарифи оплачуються призначеним оператором країни подання, якщо тільки в регламенті поштових посилок не передбачається винятків із цього принципу. 3.1. За кожне використовуване морське перевезення морський тариф установлюється в Регламенті поштових посилок відповідно до ступеня відстані, що застосовується. 3.2. Призначені оператори мають право підвищувати, максимально на 50%, морський тариф, розрахований відповідно до пункту 3.1. З іншого боку, вони можуть знижувати його на свій розсуд. Стаття 34 Право РПЕ встановлювати збори й тарифи 1. Рада поштової експлуатації уповноважена встановлювати наведені нижче тарифи та збори, які повинні сплачуватися призначеними операторами відповідно до умов, викладених у регламентах: 1.1. транзитні збори за обробку та перевезення письмової кореспонденції принаймні однією проміжною країною; 1.2. основні тарифи й витрати на авіаційні перевезення, що застосовуються до авіапошти; 1.3. вхідні сухопутні тарифи за обробку вхідних посилок; 1.4. транзитні сухопутні тарифи за обробку та перевезення посилок

68


проміжною країною; 1.5. морські тарифи за морське перевезення посилок. 2. Будь-який перегляд, зроблений відповідно до методології, яка гарантує виплату справедливої компенсації призначеним операторам, що забезпечують послуги, повинен ґрунтуватися на надійних і показових фінансово-економічних даних. Рішення про можливу зміну набирає чинності від дати, визначеної Радою поштової експлуатації. ЧАСТИНА IV Прикінцеві положення Стаття 35 Умови затвердження пропозицій стосовно конвенції та регламентів 1. Для набрання чинності пропозиції, які подані Конгресу й стосуються цієї конвенції, повинні бути схвалені більшістю присутніх і голосуючих країн-членів, які мають право голосу. Принаймні половина країн-членів, представлених на Конгресі, й тих, які мають право голосу, повинні бути присутніми під час голосування. 2. Для набрання чинності пропозиції, які стосуються регламентів письмової кореспонденції та поштових посилок, повинні бути схвалені більшістю членів Ради поштової експлуатації, які мають право голосу. 3. Для набрання чинності пропозиції, внесені між конгресами, а також ті, які стосуються цієї конвенції та її Заключного протоколу, повинні набрати: 3.1. дві третини голосів, принаймні половина країн – членів Союзу, які мають право голосу, узяли участь у голосуванні, якщо йдеться про поправки; 3.2. більшість голосів, якщо йдеться про тлумачення положень. 4. Незважаючи на положення, передбачені в пункті 3.1, будь-яка країначлен, національне законодавство якої ще не є сумісним із запропонованою поправкою, у межах дев’яноста днів з дати повідомлення про цю поправку може подати Генеральному директору Міжнародного бюро письмову заяву, у якій ідеться про те, що вона не може прийняти поправку. Стаття 36 Застереження, зроблені в ході Конгресу 1. Будь-яке застереження, не сумісне з метою й завданнями Союзу, не дозволяється. 2. Як правило, будь-яка країна-член, погляди якої не поділяють інші країни-члени, повинна докласти всіх можливих зусиль і приєднатися до думки більшості. Застереження потрібно робити в разі абсолютної необхідності з поданням відповідних причин. 3. Застереження до будь-якої статті цієї Конвенції повинні подаватися

69


Конгресу у вигляді пропозиції в письмовій формі однією з робочих мов Міжнародного бюро та згідно з відповідними положеннями Внутрішнього регламенту конгресів. 4. Для набрання чинності пропозиції стосовно застережень повинні бути затверджені більшістю голосів, необхідних для внесення поправок до статті, якої стосується застереження. 5. У принципі, застереження застосовуються на взаємній основі між країною-членом, що робить застереження, та іншими країнами-членами. 6. Застереження до цієї конвенції повинні бути внесені до її Заключного протоколу на підставі пропозицій, затверджених Конгресом. Стаття 37 Набрання чинності й термін дії конвенції 1. Ця конвенція набирає чинності 1 січня 2010 р. і залишається чинною до набрання чинності актами наступного Конгресу. На підтвердження чого повноважні представники урядів країн-членів підписали цю конвенцію в одному примірнику, який передається на зберігання Генеральному директору Міжнародного бюро. Копія цього примірника передається кожній стороні Міжнародним бюро Всесвітнього поштового союзу. Учинено в м. Женева 12 серпня 2008 року. РОЗДІЛ ІІІ РИНОК ПОСЛУГ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ 3.1 Поняття про ринок Наголосимо ще раз, що найголовніша особливість пошти – пропонувати і надавати загальнодоступні поштові послуги. Ми з’ясували, що послуга є товаром, а значить, призначена (послуга) для продажу. Щоб продати свій товар, пошта має йти на базар або ринок. Базар або ринок – місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару. Походження терміну пов’язують з німецьким словом «Ring», що означає кільце, оскільки центр середньовічного міста був площею з будинком магістрату (ратушею) в центрі та будинками довкола (кільцем). Як правило, після надання місту магдебурзького права на такій площі періодично проводилися ярмарки, а згодом розміщувалися крамниці та торгові ятки. Звідси перенесення назви центральної площі міста «площа-ринок» на явище, яке по-східному ще називають «базаром». Ринок – це спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на

70


децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну. Головними суб’єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Важливими умовами виникнення та успішного функціонування ринку є: суспільний розподіл праці і спеціалізація; економічна відокремленість суб’єктів ринкового господарювання, яку дає приватна власність; вільний обмін ресурсів; величина трансакційних витрат. * Суспільний розподіл праці означає, що в будь-якій господарській системі ніхто не може жити за рахунок повного самозабезпечення необхідними благами. Різні групи виробників займаються окремими видами господарської діяльності, що означає спеціалізацію у виробництві тих чи інших благ, цінностей. Спеціалізація, у свою чергу, визначається принципом порівняльної переваги, тобто здатністю виробляти блага при відносно меншій альтернативній вартості. Виробники мають різні навички, уміння, по-різному забезпечені обмеженими ресурсами. Це і примушує їх зосередитися (спеціалізуватися) на виробництві товарів, які мають відносно меншу альтернативну вартість у виробника. * Економічна відокремленість – сукупність умов господарювання, яка передбачає відокремлене економічне функціонування фірм, виходячи з їх інтересів. Господарюючі суб’єкти економічно відокремлені, якщо їхні активи і пасиви, доходи і витрати відділені один від одного. Це дає змогу кожному виробнику вирішувати, що виробляти, як виробляти, кому і де продавати створену продукцію. Економічна відокремленість історично виникає на базі приватної власності. Надалі з розвитком ринку вона почала опиратися і на колективну власність, але обов’язково обмежену будь-яким локальним колом інтересів (кооперативи, товариства, акціонерні товариства і т. д.). * Вільний обмін ресурсів означає, що підприємці мають можливість самостійно встановлювати ціни на свою продукцію. Ціни, що вільно формуються, виступають своєрідним «сигналізатором», який підказує господарюючим суб’єктам найбільш ефективні напрями їх діяльності. Вільний ціновий механізм координує розподіл і використання ресурсів на ринку. Завдяки наявності вільних цін, у ринковій економіці виробляється саме та продукція, яка має попит і дає прибуток виробникам. Ціновий механізм ефективно працює тільки в умовах вільної конкуренції. Функції ринку: * Регулююча – ринок як регулятор виробництва через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам, ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів і послуг.

71


* Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. * Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами. * Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. * Інтеграційна — ринок об’єднує суб’єктів економічної системи, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і світової економіки. * Інформаційна – саме ринок дає об’єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво. * Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем. * Сануюча (оздоровча) – ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких і нежиттєздатних господарських одиниць. Суб’єктами ринку виступають власники грошей, товарів, виробники послуг. Об’єкти ринку – матеріальні блага, фактори виробництва, ресурси, товари та послуги, з приводу яких суб’єкти ринку вступають у взаємодію, в ринкові відносини. Формами організації ринку служать базар, магазин, аукціон і т. д. Класифікації ринків За територіальною ознакою: – місцевий – регіональний – національний – світовий За об’єктами обміну: – ринки засобів виробництва – ринок товарів і послуг – фінансовий ринок – ринок інтелектуальної власності За ступенем конкуренції: – конкурентний (досконала конкуренція) – регульований щодо монополії – олігопольний – монопольний З урахуванням асортименту: – замкнутий – насичений – змішаний

72


Економічні закони, що діють на ринках: – закон вартості – попиту та пропозиції – конкуренції Закон попиту та пропозиції – об’єктивний економічний закон, що встановлює залежність обсягів попиту та пропозиції товарів на ринку від їхніх цін. За інших рівних умов, чим нижча ціна на товар, тим більшою є величина попиту (готовність купувати) і тим меншою – величина пропозиції (готовність продавати). Зазвичай ціна встановлюється в точці рівноваги між пропозицією і попитом. Спробуємо зобразити схематично поштовий зв’язок держави в умовах ринку.

ДЕРЖАВА

Ринкові закони щодо поштового зв'язку

Ринок поштових послуг

Виробники поштових послуг

Оператори поштового зв'язку

Споживачі поштових послуг

Юридичні особи

Фізичні особи

3.2 Про послуги У сьогоднішніх умовах становлення ринку послуг поштового зв’язку перш за все необхідно закріпити на рівні законодавчої норми визначення поняття «послуга поштова». Без такої норми не можливо встановити виробника поштових послуг. Спочатку розглянемо поняття і суть такої категорії, як послуга. З виробниками послуг ми зустрічаємося щодня, а точніше на кожному кроці: авіаперевезення, банківські послуги, поштові парки атракціонів, готелі,

73


перукарні, страхові компанії, телефонний зв’язок, кінотеатри, ресторани та багато іншого. Підприємства, що надають послуги вирізняються великою різноманітністю, але відрізняються від постачальників товарів своїм цільовим ринком, формою організації торгівлі та способом підтримання конкурентоспроможності. Якщо послуга – це результат корисної діяльності, що змінює стан особи або товару, то в умовах ринкової економіки цей результат, безумовно, є товаром, він має і цінову вартість, і корисність. Але це товар специфічний. Поштові послуги повинні відігравати важливу роль у наших колективних зусиллях, спрямованих на прискорений розвиток і виконання. Поштові служби утворюють важливий сектор у торгівлі послугами, інтегруючи фізичну, електронну і доставну мережі. Пошта у значній мірі сприяє розвитку торгівлі в усьому світі. Хоча інформаційні і комунікаційні технології (ІКТ) витісняють певні категорії поштових відправлень у цілому, є лише незначна загроза зникнення поштових послуг. Оскільки ці два види комунікаційних засобів доповнюють один одного. Однак поштовому сектору необхідно проводити реформу і використовувати ІКТ для створення нових послуг, які пропонуються клієнтам, водночас ІКТ використовуються для підвищення якості послуг своєї основної діяльності. Поштові послуги вважаються надійним брендом, який має використовуватися для впровадження електронних послуг з великою довірою. Прослідковується пряма залежність між економічним зростанням і поштовими послугами. Поштові послуги складають дуже важливу частину інформаційного суспільства, оскільки вони можуть забезпечити зв’язок з найменш населеними районами за рахунок використання існуючих мереж і логістики для впровадження нових послуг на основі ІКТ. Інформаційні і комунікаційні технології (ІКТ) не замінять поштових послуг. Разом з тим ІКТ можна розглядати одночасно як загрозу і сприятливу можливість для поштового сектора. 3.3 Предмет праці. Поштові відправлення Праця – це єдність трьох складових. Перший з них – предмет праці. Це річ, яка працею людини перетворюється в потрібну споживачу цінність (деталь, хлібина, послуга поштова тощо). Друга складова праці – річ або комплекс речей, засобів праці, за допомогою яких людина виробляє заздалегідь намічену зміну предмета праці (АРМ – оснащення робочого місця оператора відділення поштового зв’язку для надання послуг – створення додаткової вартості поштового відправлення).

74


Третя – власне праця як свідок діяльності людини щодо зміни предмета праці за допомогою засобів праці (надання послуги поштового зв’язку – перетворення поштового відправлення – перетворення поштового відправлення в послугу). Таким чином, предметом праці в пошті є поштові відправлення, що діляться на категорії залежно від технології приймання, обробки, пересилання, доставки (вручення): прості, рекомендовані з оголошеною цінністю… Враховуючи технологію приймання, обробки та пересилання, слід виділити в окрему категорію міжнародні поштові відправлення. Категорії поштових відправлень (ПВ)

ПВ залежно від категорії приймання

ПВ залежно від обробки

ПВ залежно від пересилання

ПВ залежно від доставки (вручення)

Міжнародні поштові відправлення

Доцільно зупинитися на визначеннях основних видів поштових відправлень. Терміни: поштова картка – поштове відправлення у вигляді стандартного бланка, що містить відкрите письмове повідомлення; лист – поштове відправлення, що приймається для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені Правилами надання послуг поштового зв’язку; бандероль – поштове відправлення з друкованими виданнями, діловими паперами, предметами культурно-побутового та іншого призначення, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені Правилами надання послуг поштового зв’язку; дрібний пакет – міжнародне рекомендоване поштове відправлення зі зразками товарів, дрібними предметами подарункового та іншого призначення, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені Правилами надання послуг поштового зв’язку; секограма – поштове відправлення, що приймається для пересилання у відкритому вигляді з вкладенням письмових повідомлень, написаних секографічним способом, друкованих видань для сліпих, кліше зі знаками секографії, а також звукових записів і спеціального паперу, призначеного виключно для сліпих;

75


посилка – поштове відправлення з предметами культурно-побутового та іншого призначення, не забороненими законодавством до пересилання, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені відповідно до законодавства України; поштове відправлення – лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, міжнародне відправлення з оголошеною цінністю, посилка, прямий поштовий контейнер, що оформлено відповідно до законодавства України; мішок «М» – реєстрована міжнародна поштова одиниця з вкладенням друкованих видань, що здається для пересилання одним відправником і адресується одному одержувачу; відправлення «EMS» – міжнародне відправлення з документами чи товарним вкладенням, яке приймається, обробляється, перевозиться та доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) прискореним способом; міжнародні згруповані поштові відправлення з позначкою «Консигнація» – кілька поштових відправлень, що одночасно подаються одним відправником для пересилання за межі України або надходять на її територію від одного відправника з іншої країни. Поштові відправлення залежно від технології приймання До внутрішніх поштових відправлень належать: поштові картки – прості, рекомендовані; листи – прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; бандеролі – прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; секограми – прості, рекомендовані; посилки – без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. До міжнародних поштових відправлень належать: поштові картки – прості, рекомендовані; листи – прості, рекомендовані; поштові відправлення з оголошеною цінністю; бандеролі – прості, рекомендовані; секограми – прості, рекомендовані; дрібні пакети – рекомендовані; мішки «М» – рекомендовані; посилки – без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю; відправлення «EMS»; згруповані поштові відправлення з позначкою «Консигнація». Національний оператор поштового зв’язку забезпечує надання універсальних послуг поштового зв’язку на всій території України. До універсальних послуг поштового зв’язку належать послуги з пересилання

76


поштових карток, листів, бандеролей, секограм (простих і рекомендованих), посилок без оголошеної цінності масою до 10 кг тощо. РОЗДІЛ ІV ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ Законодавство – сукупність усіх нормативно-правових актів, що діють у державі. У вузькому значенні під терміном «законодавство» розуміють систему законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору (ст. 9 Конституції України). У широкому значенні під терміном «законодавство» розуміють систему законів та інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, — постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України. Ці акти розвивають, конкретизують відповідні закони і не мають їм суперечити. Юридична сила таких нормативних актів визначається компетенцією державного органу, який приймає відповідні акти. Законодавство поштового зв’язку – сукупність наказів, законів, постанов у сфері надання послуг поштового зв’язку, що регулюються Конституцією України та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв’язку спеціального призначення (фельд’єгерського і спеціального зв’язку) провадиться відповідно до законодавства України. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в Законі, застосовуються правила міжнародного договору. 4.1 Конституція України про право на інформацію Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, передбаченим і гарантованим ст. 34 Конституції України, а саме: право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

77


Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено, насамперед, Законами України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» та іншими нормативно-правовими актами. 4.2 Закон України «Про поштовий зв’язок» (витяг) До 2 лютого 1994 р. зв’язок розглядався як єдина, цілісна галузь економіки держави. Управління зв’язком здійснювало Міністерство зв’язку України. Галузь у своїй роботі керувалася Законом України «Про зв’язок». 02.02.1994 р. була прийнята постанова Кабінету Міністрів України про розподіл галузі на електрозв’язок і поштовий зв’язок. У жовтні 2001 р. набрав чинності прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про поштовий зв’язок». Цей Закон визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв’язку і користувачами їх послуг. Визначення основних термінів У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: абонементна скринька – скринька із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, що встановлюється в об’єктах поштового зв’язку і орендується адресатом на визначений термін для одержання на його ім’я поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань; абонентська поштова скринька – спеціальна скринька із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, призначена для одержання адресатами простих поштових відправлень, періодичних друкованих видань, повідомлень про надходження реєстрованих поштових відправлень; абонентська поштова шафа – спеціальна шафа з абонентськими поштовими скриньками із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, яка встановлюється у під’їздах, вестибюлях житлових та адміністративних будинків для одержання адресатами простих поштових відправлень, періодичних друкованих видань, повідомлень про надходження реєстрованих поштових відправлень; адресат (одержувач) – юридична або фізична особа, якій адресується поштове відправлення, телеграфне чи інше повідомлення; бандероль – поштове відправлення з друкованими виданнями, діловими паперами, предметами культурно-побутового та іншого призначення, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені відповідно до законодавства України;

78


дрібний пакет – міжнародне рекомендоване поштове відправлення зі зразками товарів, дрібними предметами подарункового та іншого характеру, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені відповідно до законодавства України; засоби поштового зв’язку – поштові пристрої та обладнання, транспортні засоби поштового зв’язку, поштові марки, марковані конверти та картки, а також будівлі (приміщення в будівлях), що використовуються для надання послуг поштового зв’язку; лист – поштове відправлення у вигляді поштового конверта з вкладенням письмового повідомлення або документа, розміри і масу якого встановлено відповідно до законодавства України; маркувальна машина – пристрій, призначений для нанесення на письмову кореспонденцію відбитка державного знака, що підтверджує оплату послуг поштового зв’язку, дату приймання та іншу інформацію; мережа поштового зв’язку – сукупність об’єктів поштового зв’язку і поштових маршрутів; національний оператор поштового зв’язку (національний оператор) – оператор, який у встановленому законодавством порядку надає універсальні послуги поштового зв’язку на всій території України і якому надаються виключні права на провадження певних видів діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку; об’єкти поштового зв’язку – поштамти, центри обробки та перевезення пошти, зональні вузли, вузли поштового зв’язку, відділення поштового зв’язку, пункти поштового зв’язку та інші підрозділи, задіяні у єдиному виробничотехнологічному процесі з надання послуг поштового зв’язку; оператор поштового зв’язку (оператор) – суб’єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв’язку; переказ грошових коштів (поштовий переказ) – послуга поштового зв’язку щодо виконання доручення користувача на пересилання та виплату адресату зазначеної ним суми грошей; пересилання поштових відправлень (поштових переказів) – сукупність операцій з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень (поштових переказів); письмова кореспонденція – прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми та дрібні пакети; посилка – поштове відправлення з предметами культурно-побутового та іншого призначення, не забороненими законодавством до пересилання, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені відповідно до законодавства України; послуги поштового зв’язку – продукт діяльності оператора поштового

79


зв’язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів; поштова безпека – визначений законодавством комплекс заходів, спрямованих на захист таємниці інформації у поштовому зв’язку, збереження поштових відправлень, грошових коштів і засобів поштового зв’язку; поштова картка – поштове відправлення у вигляді стандартного бланка, що містить відкрите письмове повідомлення; поштова марка – державний знак, виготовлений у встановленому законодавством порядку із зазначенням його номінальної вартості та держави, який є засобом оплати послуг поштового зв’язку, що надаються національним оператором; поштова скринька – скринька із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, яка встановлюється у відведених місцях і призначена для збирання від відправників простих листів і поштових карток; поштові відправлення – листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі поштові контейнери, оформлені відповідно до законодавства України; поштовий зв’язок – приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій; поштовий зв’язок загального користування – складова частина поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості всім користувачам; поштовий зв’язок спеціального призначення – складова частина поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку окремим категоріям користувачів; поштовий індекс – код поштової адреси у вигляді умовного цифрового позначення об’єктів поштового зв’язку, в тому числі сільських населених пунктів, у яких немає відділень зв’язку; секограми – письмові повідомлення, написані секографічним способом, друковані видання для сліпих, кліше зі знаками секографії, що подаються у відкритому вигляді, а також звукові записи та спеціальний папір, призначені виключно для сліпих, за умови, що вони відправляються офіційно визнаними установами для сліпих або на їх адресу; користувачі послуг поштового зв’язку (користувачі) – фізичні та юридичні особи, які користуються послугами поштового зв’язку; універсальні послуги поштового зв’язку – набір послуг поштового зв’язку загального користування встановленого рівня якості, які надаються усім користувачам на всій території України за тарифами, що регулюються державою.

80


Законодавство про поштовий зв’язок України Основні засади діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку Основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку є: захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв’язку; забезпечення надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості; доступність до ринку послуг поштового зв’язку; законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг поштового зв’язку; забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв’язку; забезпечення прав операторів поштового зв’язку; єдність правил, стандартів і норм у сфері надання послуг поштового зв’язку. Мова у сфері надання послуг поштового зв’язку Мова у сфері надання послуг поштового зв’язку визначається статтею 25 Закону України «Про засади державної мовної політики». Обліково-звітний час у поштовому зв’язку У сфері надання послуг поштового зв’язку застосовується єдиний обліково-звітний час, що діє в Україні. Охорона таємниці інформації у сфері надання послуг поштового зв’язку Таємниця поштових відправлень, у тому числі листування та іншої письмової кореспонденції, електронних повідомлень, що пересилаються (передаються) засобами зв’язку, гарантується Конституцією та законодавством України. Оператори вживають організаційно-технічних заходів щодо захисту інформації згідно із законодавством України. Виїмка та огляд письмової кореспонденції, вкладень в інших поштових відправленнях, одержання будь-яких довідок щодо них заборонено, крім випадків, визначених законом. Державне регулювання діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку Державне регулювання діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку здійснюється з метою формування орієнтованого на користувача ринку послуг поштового зв’язку шляхом: нормативно-правового забезпечення діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку; контролю за додержанням законодавства про поштовий зв’язок; формування єдиної науково-технічної політики у сфері надання послуг поштового зв’язку; формування переліку показників якості послуг поштового зв’язку та вста-

81


новлення їх рівня; стандартизації та сертифікації засобів поштового зв’язку; регулювання тарифів на послуги поштового зв’язку; забезпечення конкуренції у сфері надання послуг поштового зв’язку. Компетенція органів виконавчої влади у сфері надання послуг поштового зв’язку Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень забезпечує загальне регулювання діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку. Реалізацію державної політики у сфері надання послуг поштового зв’язку здійснює уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі зв’язку. На уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі зв’язку покладається: розроблення нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв’язку; визначення порядку введення та виведення з обігу поштових марок; забезпечення поштової безпеки та таємниці інформації у сфері надання послуг поштового зв’язку; організація роботи, пов’язаної зі стандартизацією та сертифікацією засобів поштового зв’язку; забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів для надання послуг поштового зв’язку; сприяння розвитку ринку послуг поштового зв’язку. Ефективність функціонування ринку послуг поштового зв’язку забезпечує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, на основі збалансування інтересів суспільства, операторів і користувачів послуг поштового зв’язку. Компетенція Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, та її повноваження визначаються цим та іншими законами України. На Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, покладаються: ведення єдиного державного реєстру операторів поштового зв’язку; формування цінової політики та регулювання відповідно до законодавства України тарифів на послуги поштового зв’язку. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, може виконувати й інші функції відповідно до законодавства України. На Державну інспекцію зв’язку (далі – ДІЗ) покладається здійснення державного нагляду за ринком послуг поштового зв’язку шляхом: 1) контролю за якістю послуг поштового зв’язку;

82


2) контролю за додержанням операторами поштового зв’язку, їх відокремленими підрозділами законодавства про поштовий зв’язок, стандартів та інших нормативних актів у сфері надання послуг поштового зв’язку. Державний нагляд за ринком послуг поштового зв’язку здійснюється в порядку, встановленому Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, шляхом проведення планових і позапланових перевірок, здійснення інших заходів відповідно до законодавства, спрямованих на запобігання, виявлення та усунення порушень законодавства про поштовий зв’язок. Тарифне регулювання у сфері надання послуг поштового зв’язку Тарифне регулювання у сфері надання послуг поштового зв’язку здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, відповідно до законодавства України і повинно стимулювати впровадження операторами новітніх технологій, підвищення якості надання послуг, збільшення обсягів і розширення номенклатури послуг. Тарифному регулюванню у сфері надання послуг поштового зв’язку підлягають виключно універсальні послуги поштового зв’язку. Стандартизація і сертифікація засобів поштового зв’язку Засоби поштового зв’язку, що застосовуються у мережах поштового зв’язку загального користування, підлягають стандартизації та сертифікації відповідно до законодавства України згідно з переліком, який встановлюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі зв’язку. Розвиток мереж і засобів поштового зв’язку Розвиток та реконструкція мереж і засобів поштового зв’язку здійснюються відповідно до державних програм розвитку єдиної національної системи зв’язку України з урахуванням її пріоритетних напрямів і на основі сучасних досягнень науково-технічного прогресу в цій сфері. Розвиток мереж і засобів поштового зв’язку здійснюється за рахунок інвестицій, джерелами яких є ресурси операторів, кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а також залучені або запозичені в установленому законодавством України порядку кошти фізичних і юридичних осіб. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень: надають допомогу операторам у розміщенні на відповідних територіях об’єктів поштового зв’язку; погоджують розміщення національним оператором поштових скриньок у зручних для користувачів місцях; сприяють операторам в укладанні договорів оренди приміщень у житлових і нежитлових будинках з їх власниками для надання послуг поштового зв’язку;

83


сприяють операторам у доставці поштових відправлень до віддалених населених пунктів; розглядають пропозиції операторів щодо створення сприятливих умов для їх діяльності. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень всебічно сприяють ефективній діяльності та розвитку об’єктів поштового зв’язку на відповідних територіях. Порядок надання послуг поштового зв’язку Оператори надають користувачам послуги поштового зв’язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв’язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв’язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України та повинні відповідати встановленим нормам якості. Забезпечення схоронності поштових відправлень і грошових коштів Оператори забезпечують схоронність поштових відправлень і грошових коштів. У разі виявлення дефектів поштового відправлення (розходження фактичної маси з масою, зазначеною у супровідних документах, пошкодження упаковки, печаток, перев’язу тощо) оператор у порядку, встановленому уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку, зобов’язаний письмово оформити факт дефекту та вжити заходів до вручення даного поштового відправлення адресату або відправнику. Заборонені до пересилання у поштових відправленнях вкладення та порядок їх вилучення Забороняються до пересилання у поштових відправленнях вкладення, які можуть становити загрозу життю та здоров’ю людей, призводити до знищення чи псування (пошкодження) інших поштових відправлень і поштового обладнання. Перелік вкладень, заборонених до пересилання у поштових відправленнях, порядок їх вилучення із поштових відправлень та розпорядження ними визначаються Кабінетом Міністрів України. Особливості діяльності національного оператора Національний оператор забезпечує надання на всій території України універсальних послуг поштового зв’язку за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує фінансову підтримку національного оператора у наданні універсальних послуг поштового зв’язку. Національний оператор має виключне право на: видання, введення в обіг та організацію розповсюдження поштових марок,

84


маркованих конвертів і карток, а також виведення їх з обігу; офіційне видання каталогів і цінників колекційних поштових марок та іншої філателістичної продукції; пересилання простих листів масою до 50 грамів і простих поштових карток; розміщення та використання поштових скриньок для збирання листів і поштових карток на всій території держави відповідно до нормативів, встановлених уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку; використання маркувальних машин і надання дозволу на їх використання іншим фізичним і юридичним особам; нанесення зображення Державного Герба України на поштові скриньки, транспортні засоби поштового зв’язку, а також використання у своїй діяльності контрольно-гербових і страхових печаток із зображенням Державного Герба України. Персоналу національного оператора під час виконання службових обов’язків надається право носіння форменого одягу та нагрудного знака, зразки яких затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку. Персонал оператора До персоналу оператора належать його працівники, які забезпечують надання послуг поштового зв’язку. Трудові відносини персоналу оператора регулюються законодавством України про працю та правилами внутрішнього трудового розпорядку. За втрату, недостачу або пошкодження вкладень поштових відправлень, недостачу грошових коштів, порушення контрольних строків доставки поштових відправлень і переказів персонал оператора, з вини якого завдані збитки, несе відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України. Керівник національного оператора та керівники його філіалів наймаються на роботу за контрактом. Національний оператор створює робочі місця для працевлаштування інвалідів в обсязі, встановленому законом, виходячи із загальної кількості персоналу, за винятком чисельності листонош, водіїв і працівників, зайнятих на роботах з важкими та небезпечними умовами праці. Права та обов’язки операторів Усі оператори незалежно від їх організаційно-правової форми користуються рівними правами і виконують однакові обов’язки відповідно до законодавства України, крім виключних прав і обов’язків національного оператора, визначених цим Законом. Оператори забезпечують доступ користувачів до інформації про тарифи, пра-

85


вила надання послуг поштового зв’язку, строки пересилання поштових відправлень, режими роботи об’єктів поштового зв’язку, заборонені до пересилання предмети, відповідальність операторів перед користувачами тощо. Оператори мають право інформувати користувачів про надання ними послуг поштового зв’язку через засоби масової інформації та шляхом розповсюдження рекламних повідомлень. Відповідальність операторів За порушення законодавства у сфері надання послуг поштового зв’язку оператори несуть відповідальність згідно із законами України. У разі неможливості вручити адресатам поштові відправлення (поштові перекази) вони повертаються відправникам. У разі неможливості вручити адресатам і відправникам поштові відправлення (поштові перекази) вони зберігаються в об’єктах поштового зв’язку протягом шести місяців з дня їх приймання. Порядок розкриття невручених поштових відправлень визначається уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку. Порядок розпорядження грошовими коштами за невиплаченими поштовими переказами, вкладеннями з невручених поштових відправлень установлюється Кабінетом Міністрів України. Права та обов’язки користувачів Користувачі мають рівні права на користування послугами поштового зв’язку на всій території України. Користувачі мають право на одержання поштових відправлень на свою домашню, службову адресу, до запитання чи з використанням абонементних скриньок. Поштові відправлення для адресатів, які перебувають за межами населених пунктів, вручаються цим адресатам у найближчому до них об’єкті поштового зв’язку. Поштові відправлення належать відправникам до моменту вручення адресатам, якщо вони не вилучені відповідно до закону. Користувачі відповідно до закону несуть відповідальність за збитки, завдані операторам або третім особам унаслідок вкладення до поштових відправлень предметів, заборонених до пересилання, або неналежного упакування вкладення, що пересилається. Функціонування мереж поштового зв’язку в умовах воєнного чи надзвичайного стану або надзвичайних ситуацій Забезпечення функціонування мереж поштового зв’язку в умовах воєнного стану та їх мобілізаційна готовність здійснюється відповідно до закону.

86


Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень надають операторам допомогу в ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та пошкодження об’єктів поштового зв’язку. Поштові марки Поштові марки (в тому числі надруковані на поштових конвертах і поштових картках) є засобом оплати послуг поштового зв’язку з пересилання письмової кореспонденції, що надаються національним оператором. Національний оператор видає поштові марки, марковані конверти і картки за тематикою і зразками, які погоджуються з Редакційно-художньою радою, склад, функції, права та обов’язки якої визначаються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку. Транспортні засоби поштового зв’язку Оператори для перевезення пошти використовують власні транспортні засоби, а також на договірних засадах транспорт інших фізичних і юридичних осіб. Спеціально обладнані транспортні засоби із нанесеними на них розпізнавальними знаками та кольорографічним оформленням, які використовуються операторами для надання послуг поштового зв’язку, є спеціалізованими транспортними засобами поштового зв’язку. Проїзд транспортних засобів поштового зв’язку до об’єктів поштового зв’язку, в тому числі розташованих при вокзалах, станціях і портах, а також у пунктах пропуску через державний кордон України, з метою обміну поштових відправлень здійснюється безперешкодно, позачергово і безоплатно. Особливості використання засобів поштового зв’язку Поштові скриньки, абонементні скриньки, абонентські поштові шафи виготовляються відповідно до встановлених стандартів. Доставка простих листів, поштових карток, бандеролей, періодичних друкованих видань і повідомлень про надходження реєстрованих поштових відправлень здійснюється до абонентських поштових шаф (абонентських поштових скриньок) адресатів. Придбання, установка і утримання в належному стані абонентських поштових шаф (абонентських поштових скриньок) здійснюються власниками житлових та адміністративних будинків. Абонентські поштові шафи (абонентські поштові скриньки) встановлюються у місцях, зручних для доставки пошти. Невиконання вимог щодо розміщення абонентських поштових шаф (абонентських поштових скриньок) звільняє оператора від відповідальності за доставку адресату поштових відправлень. У цьому разі оператор зобов’язаний

87


повідомити користувачів про свою відмову від доставки поштових відправлень. Поштові скриньки, призначені для збирання від відправників простих листів і поштових карток, розміщуються у зручних місцях, визначених національним оператором за погодженням з місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Економічні основи діяльності операторів Оператори відповідно до законодавства України самостійно планують свою діяльність і визначають перспективи свого розвитку виходячи з попиту на послуги поштового зв’язку та замовлень держави на ці послуги. Виконання державних замовлень щодо надання послуг поштового зв’язку Державне замовлення щодо надання послуг поштового зв’язку обумовлюється державним контрактом між уповноваженим центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України, та оператором. Оператори надають відповідно до законодавства України послуги на пільговій основі з покриттям пов’язаних з цим витрат за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Митний контроль та митне оформлення міжнародних поштових відправлень Міжнародні поштові відправлення під час переміщення через митний кордон України пред’являються операторами для митного контролю. Міжнародне співробітництво Міжнародне співробітництво у сфері надання послуг поштового зв’язку здійснюється відповідно до законодавства України та відповідних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Правові, організаційні та фінансові відносини з міжнародними організаціями поштового зв’язку, а також представництво України у міжнародних організаціях поштового зв’язку, міжнародний правовий захист інтересів України у питаннях поштового зв’язку в межах своїх повноважень здійснює уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі зв’язку. Національний оператор у порядку, визначеному законодавством України, підтримує співробітництво з операторами поштового зв’язку інших держав, забезпечує виконання рішень, визначених нормативними актами Всесвітнього поштового союзу, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

88


Відповідальність за порушення законодавства про поштовий зв’язок Порушення правил надання послуг поштового зв’язку, виготовлення з метою збуту чи збут свідомо підроблених поштових марок і кліше державних знаків маркувальних машин, псування засобів поштового зв’язку, крадіжка чи пошкодження поштових відправлень тягне за собою відповідальність відповідно до закону. 4.3 Сутність державного управління поштовим зв’язком Система державного управління визначена в Конституції України та законах України. До складу центральних органів державного управління входять Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, інші органи. Президент України є главою держави. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі виконавчої влади. До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади. Кабінет Міністрів України (КМУ) здійснює управління об’єктами державної власності. Національний оператор поштового зв’язку УДППЗ «Укрпошта» є державним підприємством, тому відноситься до сфери управління Уряду України, яке здійснюється Міністерством інфраструктури України. КМУ може утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону державні підприємства. КМУ визначає методику затвердження фінансових планів державних підприємств, координує та контролює діяльність державних підприємств, керівники яких несуть персональну відповідальність перед Урядом за результати роботи, ефективне використання державного майна. Повноваження щодо управління поштовим зв’язком виписані в Положенні Міністерства інфраструктури, яке від імені Уряду наділене такими повноваженнями. На уповноважений центральний орган виконавчої влади Мінінфраструктури в галузі поштового зв’язку покладається: розробка нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв’язку; визначення порядку введення та виведення з обігу поштових марок; забезпечення поштової безпеки та таємниці інформації у сфері надання послуг поштового зв’язку; організація роботи, пов’язаної зі стандартизацією та сертифікацією засобів поштового зв’язку;

89


забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів для надання послуг поштового зв’язку; сприяння розвитку ринку послуг поштового зв’язку. Положення про Міністерство інфраструктури України (витяг) 1. Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України. Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері надання послуг поштового зв’язку Одним з основних завданнь Мінінфраструктури України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері надання послуг поштового зв’язку. 4. Мінінфраструктури України відповідно до покладених на нього завдань: 4.1 у сфері регулювання інфраструктурної галузі: 4.1.1 визначає пріоритетні напрями та здійснює відповідні заходи щодо формування та реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв’язку; 4.1.9 інформує та надає роз’яснення щодо здійснення державної політики у галузі транспорту, дорожнього господарства, поштового зв’язку, туризму та курортній сфері; 4.1.12 затверджує прогнозні (планові) показники діяльності служб і підприємств, що входять до сфери управління Міністерства, а також звіти про їх виконання; 4.1.14 вносить на розгляд і затвердження Кабінету Міністрів України фінансові плани підприємств, що є суб’єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн грн; 4.1.16 затверджує фінансові плани підприємств, що належать до сфери управління Міністерства; 4.1.17 затверджує форми звітності про оперативну діяльність служб і підприємств, що належать до сфери управління Міністерства; 4.1.20 розробляє та впроваджує державну політику у сфері міжнародного співробітництва з питань транспорту, дорожнього господарства, поштового зв’язку, туризму та курортної сфери; 4.1.23 узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Міністерства, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України

90


та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 4.1.24 здійснює внутрішній фінансовий контроль (як в апараті Міністерства і центральних органах виконавчої влади, так і на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Міністерства); 4.1.28 здійснює організаційно-методичне керівництво вищими навчальними закладами, що перебувають у його підпорядкуванні, формує державне замовлення на підготовку ними фахівців, аспірантів і докторантів; 4.1.49 вирішує в межах своїх повноважень питання готовності до функціонування мереж поштового зв’язку загального користування у разі виникнення надзвичайної ситуації в умовах надзвичайного стану та особливого періоду, забезпечує в особливий період переведення мереж поштового зв’язку на відповідний режим роботи; 4.1.55 утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства; 4.1.56 виконує в межах повноважень інші функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління; 4.1.57 здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов’язані з виконанням покладених на Міністерство Президентом України завдань; 4.2 у сфері ліцензування: 4.2.2 затверджує положення про ліцензійну картку, що додається до ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом, та про ліцензійну раду; 4.3 у сфері тарифної політики: – регулює тарифи на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою; 4.3.28 затверджує за погодженням із Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Пенсійним фондом України тарифи на оплату послуг, пов’язаних із виплатою і доставкою пенсій і грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду України. 4.4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (витяг) 1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (НКРЗІ), є державним колегіальним органом, підпорядкованим

91


Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. НКРЗІ є органом державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку. У визначеній сфері НКРЗІ здійснює повноваження органу ліцензування, дозвільного органу, регуляторного органу та органу державного нагляду (контролю). 2. НКРЗІ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами. 3. Основними завданнями НКРЗІ є: 1) забезпечення проведення єдиної державної політики з питань державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку; 2) здійснення державного регулювання та нагляду у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку, використання інфраструктури з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв’язку й інформаційні послуги, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг і підвищення їх якості, розвитку й модернізації телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки; 3) забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом і функціонування ринку телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних, інформаційних послуг і послуг поштового зв’язку на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів господарювання та споживачів цих послуг; 4) сприяння розвитку конкуренції та підприємництва, забезпечення рівних умов діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, вдосконалення механізму регулювання ринкових відносин у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку; 5) забезпечення системності, комплексності й узгодженості розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в державі. 4. НКРЗІ відповідно до покладених на неї завдань: 1) бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері телекомунікацій, інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку; 2) проводить аналіз стану ринку телекомунікаційних послуг і послуг поштового зв’язку, готує пропозиції щодо забезпечення ринкової збалансованості та вдосконалення механізму державного регулювання у сфері

92


телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку 3) реалізує державну стратегію розвитку у сфері телекомунікацій, інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку; 4) в установленому порядку бере участь у підготовці проектів законів, інших нормативно-правових актів у сфері телекомунікацій, інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку, вносить на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів з цих питань; 5) подає в установленому порядку пропозиції щодо розвитку інформаційного суспільства, сфери телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку, проекту Державного бюджету України на відповідний рік, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, у межах своїх повноважень здійснює контроль за їх виконанням; 6) забезпечує у межах своїх повноважень формування та реалізацію державної тарифної політики у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку, вдосконалення нормативної та методологічної бази формування тарифів, які підлягають державному регулюванню, а також проведення моніторингу цін у зазначених сферах; 7) встановлює відповідно до закону граничні або фіксовані тарифи на загальнодоступні телекомунікаційні послуги, надання в користування каналів електрозв’язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, розрахункові такси за послуги пропуску трафіка до телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій з істотною ринковою перевагою на певному ринку пропуску трафіка або операторів телекомунікацій, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, тарифи на надання в користування кабельної каналізації електрозв’язку операторів телекомунікацій, порядок взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій, граничні тарифи на універсальні послуги поштового зв’язку, а також тарифи на роботи (послуги) Українського державного центру радіочастот (УДЦР) і розміри плати за видачу документів дозвільного характеру – висновків щодо електромагнітної сумісності, дозволів на експлуатацію, ввезення з-за кордону радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, здійснює відповідно до законодавства інші заходи щодо тарифного регулювання у зазначеній сфері; 8) здійснює організаційно-правове забезпечення загальнодоступних телекомунікаційних послуг, послуг пропуску трафіка та послуг поштового зв’язку;

93


9) забезпечує державний нагляд (контроль) за: а) додержанням суб’єктами ринку законодавства про телекомунікації, інформатизацію та поштовий зв’язок; б) додержанням операторами, провайдерами телекомунікацій установлених показників якості надання телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних послуг, а операторами поштового зв’язку – установлених показників якості послуг поштового зв’язку; в) додержанням операторами поштового зв’язку вимог нормативно-правових актів і нормативних документів щодо застосування засобів поштового зв’язку; г) додержанням суб’єктами господарювання, які здійснюють ввезення, отримання в поштових відправленнях з-за кордону радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, що призначені для використання на території України в смугах загального користування, вимог законодавства щодо ввезення, отримання з-за кордону відповідних радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв; д) наявністю ліцензій та інших дозвільних документів, передбачених законами у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом і поштового зв’язку; 11) забезпечує проведення перевірок дотримання законодавства у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, а також поштового зв’язку, в тому числі наявності в операторів телекомунікацій проектів будівництва, реконструкції та модернізації телекомунікаційних мереж, забезпечення операторами телекомунікацій сталості телекомунікаційних мереж, відповідності договорів про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж обов’язковим вимогам до таких договорів, здійснення вимірювання параметрів телекомунікаційних мереж; 111) здійснює відповідно до закону державний ринковий нагляд у межах сфери своєї відповідальності; 24) застосовує в установленому законодавством порядку адміністративні стягнення до суб’єктів ринку телекомунікацій і послуг поштового зв’язку, а також до осіб, винних у порушенні законодавства про радіочастотний ресурс України; 241) застосовує згідно із законом відповідні санкції до суб’єктів господарювання за порушення законів щодо державного ринкового нагляду; 25) бере в межах своїх повноважень участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у галузі зв’язку (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання застосування антимонопольного законодавства), передає до Антимонопольного комітету України матеріали в разі виявлення фактів порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

94


27) співпрацює з організаціями, які представляють інтереси споживачів, забезпечує в установленому законом порядку такі організації та споживачів необхідною інформацією про діяльність операторів і провайдерів телекомунікацій та операторів поштового зв’язку; 28) створює сприятливі організаційні й економічні умови для залучення інвестицій у сферу телекомунікацій, у тому числі щодо надання телекомунікаційних послуг для потреб телебачення і радіомовлення, сферу інформатизації, поштового зв’язку; 29) забезпечує рівні умови діяльності у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв’язку; 30) встановлює порядок ведення і веде реєстри операторів і провайдерів телекомунікацій та операторів поштового зв’язку; 33) здійснює координацію робіт з підтвердження відповідності засобів телекомунікацій, радіоелектронних засобів, випромінювальних пристроїв, які виробляються в Україні та ввозяться з-за кордону, забезпечує в межах своїх повноважень стандартизацію у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку, узгоджує перелік акредитованих у встановленому порядку органів, уповноважених на провадження діяльності з підтвердження відповідності технічних засобів телекомунікацій; 331) приймає у випадках і порядку, встановлених законом, рішення про вжиття обмежувальних (коригувальних) заходів із забезпечення безпечності продукції, про внесення змін до таких рішень чи їх скасування; 37) узгоджує тематичні плани науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт щодо розподілу, виділення і присвоєння радіочастот, їх міжнародно-правового захисту, забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів і функціонування системи радіочастотного моніторингу; 44) розглядає звернення споживачів і приймає рішення з питань, що належать до її компетенції; 45) здійснює співробітництво з відповідними міжнародними організаціями та органами регулювання у сфері телекомунікацій, електронних комунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку іноземним державам; 46) бере в установленому порядку участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, укладає відповідно до закону міжнародні договори міжвідомчого характеру; 49) видає офіційний друкований бюлетень, забезпечує публікацію в ньому нормативно-правових актів, відомостей, передбачених законом, та іншої інформації.

95


5. НКРЗІ з метою організації своєї діяльності, для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право: отримувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в установленому порядку документи, матеріали, статистичну та іншу визначену законодавством інформацію; безоплатно в установленому законом порядку від операторів, провайдерів телекомунікацій, суб’єктів господарювання на ринку інформаційних послуг, операторів поштового зв’язку необхідну для виконання своїх повноважень звітність та інформацію, у тому числі таку, що містить фінансово-економічні показники; 5.2 приймати в межах своїх повноважень рішення, які є обов’язковими для виконання суб’єктами ринку телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку; 5.3 приймати рішення про накладання адміністративних стягнень на суб’єктів ринку телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку; 5.4 складати відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення протоколи про порушення посадовими особами суб’єктів ринку телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку законодавства про телекомунікації, поштовий зв’язок і радіочастотний ресурс; 5.5 застосовувати в установленому законом порядку відповідні санкції до суб’єктів ринку телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку за порушення ними умов і правил здійснення підприємницької діяльності у сферах телекомунікації, поштового зв’язку та радіочастотного ресурсу (ліцензійних умов); 5.6 застосовувати відповідно до закону санкції до суб’єктів господарювання за порушення законів щодо державного ринкового нагляду; 5.7 висвітлювати питання розвитку та функціонування ринків послуг зв’язку в засобах масової інформації; 5.8 приймати з питань, що належать до компетенції НКРЗІ, нормативноправові акти, контролювати їх виконання; 5.9 звертатися до суду з відповідними позовними заявами в разі порушення суб’єктами господарювання, що провадять діяльність на ринку телекомунікаційних послуг і послуг поштового зв’язку, законів про телекомунікації, інформатизацію, користування радіочастотним ресурсом та поштовий зв’язок, а також з позовами про скасування державної реєстрації у випадках, передбачених законом; 6. НКРЗІ як колегіальний орган утворюється у складі Голови НКРЗІ та шести членів Комісії. 7.Голова та члени НКРЗІ призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу.

96


Термін повноважень Голови та членів НКРЗІ становить шість років. Одна й та ж особа не може бути Головою та/або членом комісії більше двох термінів підряд. НКРЗІ як колегіальний орган набуває повноважень з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу. 10. Голова НКРЗІ: 10.1 здійснює керівництво поточною діяльністю НКРЗІ та вирішує всі питання діяльності комісії, за винятком тих, які належать до компетенції НКРЗІ як колегіального органу; 10.2 діє без довіреності від імені НКРЗІ в межах, установлених законодавством України; 10.3 представляє НКРЗІ у відносинах із державними органами інших держав з питань нагляду за сферою зв’язку та інформатизації, міжнародними організаціями; головує на засіданнях НКРЗІ; 10.5 видає накази, розпорядження з питань, що належать до його компетенції; 10.6 приймає на роботу і звільняє з роботи працівників апарату НКРЗІ, присвоює їм ранги державних службовців, заохочує їх і накладає дисциплінарні стягнення; 10.7 підписує документи, які видаються відповідно до рішень НКРЗІ; 10.8 представляє інтереси НКРЗІ у Кабінеті Міністрів України, має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу; 10.9 подає Президентові України пропозиції щодо призначення на посади та звільнення з посад членів НКРЗІ; 10.10 виконує інші функції, необхідні для забезпечення організації роботи та діяльності НКРЗІ, передбачені законодавством. 11. Організаційно-технічну та іншу роботу щодо забезпечення діяльності НКРЗІ здійснює її апарат відповідно до цього Положення. Апарат очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою НКРЗІ. Керівник апарату підзвітний і підконтрольний безпосередньо Голові НКРЗІ. Обов’язки керівника апарату визначаються Головою НКРЗІ. 12. Основною формою роботи НКРЗІ як колегіального органу є засідання, які проводяться за рішенням Голови НКРЗІ. Засідання НКРЗІ є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини її загального кількісного складу. Штатний розпис НКРЗІ затверджується Головою НКРЗІ за погодженням із Міністерством фінансів України.

97


Структура НКРЗІ затверджується Головою НКРЗІ в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України. 16. НКРЗІ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є державною власністю, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України. 4.5 Ліцензування Основною функцією ліцензування є узгодження інтересів суб’єктів господарювання та суспільства в цілому. Саме така форма державного регулювання господарської діяльності, як ліцензування, має забезпечити їх охорону від протиправних посягань, а також сприятливі умови для їх розвитку. Відповідно до ст. 14 Господарського кодексу України ліцензування визначається як засіб державного регулювання у сфері господарювання, спрямований на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства й окремих споживачів. У ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування визначається як видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також порушень законодавства у сфері ліцензування. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: анулювання ліцензії – позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності; виробництво (виготовлення) – діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва; господарська діяльність – будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт; ліцензіат – суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку в разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов; ліцензійні умови – установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’яз-

98


кових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; місце провадження фізичною особою-підприємцем господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, – територія, приміщення, що відповідають вимогам ліцензійних умов і належать фізичній особі-підприємцю на праві власності та/або користування; орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, уповноважений законом державний колегіальний орган, спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності; плата за ліцензію – разовий платіж, що вноситься суб’єктом господарювання за одержання ліцензії; повторне порушення – вчинення ліцензіатом протягом строку дії ліцензії повторного порушення певних ліцензійних умов після застосування санкцій за аналогічне порушення; розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов – рішення органу ліцензування про необхідність усунення ліцензіатом у встановлені строки порушень ліцензійних умов; розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування – рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування про необхідність усунення органом ліцензування в установлені строки порушень законодавства у сфері ліцензування; суб’єкт господарювання – зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізична особа-підприємець, а також інвестор, у тому числі іноземний, що є стороною угоди про розподіл продукції відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції», його підрядник, субпідрядник, постачальник та інший контрагент, що виконує роботи, передбачені угодою про розподіл продукції, на основі договорів з інвестором; торгівля – будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари. Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Повноваження органів державної влади у сфері ліцензування Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері ліцензування, законодавчі основи її реалізації. Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а

99


також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, уповноважені законом державні колегіальні органи, спеціальні виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності. Розробку та реалізацію державної політики ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. У зв’язку з набуттям чинності з 17 листопада 2010 р. Закону України №2608 – VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» скасовано ліцензування послуг поштового зв’язку. Змінами до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено припинення ліцензування діяльності з пересилання поштових переказів, простих і реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей і посилок масою до 30 кг. 4.6 Стандартизація та сертифікація засобів поштового зв’язку Одним із напрямів державного регулювання діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку є стандартизація та сертифікація засобів поштового зв’язку. Сертифікація – це діяльність з підтвердження відповідності продукції установленим вимогам. Сертифікація (лат. sertifico – підтверджую) – підтвердження відповідності якісних характеристик товару стандартам якості, на що отримується відповідний документ, сертифікат. Об’єктами сертифікації є: – продукція; – роботи (послуги); – системи управління; – персонал. Ст. 10 Закону України «Про поштовий зв’язок» визначає: «Засоби поштового зв’язку, що застосовуються в мережах поштового зв’язку загального користування, підлягають стандартизації та сертифікації відповідно до законодавства України згідно з переліком, який встановлюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі зв’язку (в нинішній час – Міністерством інфраструктури України). У 1996 р. в Українському науково-дослідному інституті зв’язку (УНДІЗ) створено Центр сертифікації випробувань «УНДІЗ», що складається із семи випробувальних лабораторій в усіх напрямах провідного, електричного та поштового зв’язку. Перш ніж перейти до питання стандартизації, ознайомимося з двома

100


важливими термінами: «регламент» і «технічний регламент». Регламент (рос. регламент; англ. regulations, schedule, нім. Reglement n, Dienstvorschrift f, Dienstordnung f) – сукупність (система) правил, що регулюють, обмежують режим праці, технології виконання проектування, ремонтних робіт тощо, наприклад, на шахтах, у кар’єрах, свердловинах, на заводах. Регламент ремонту укладається науково-дослідними організаціями чи організаціями-розробниками нових методів ремонту і ремонтними організаціями, а затверджується видобувними підприємствами чи акціонерним товариством. Дотримання регламенту сприяє підвищенню ефективності та безпеки виконання робіт. Технічний регламент (ТР) — законодавчий акт, прийнятий органом влади, що містить обов’язкові технічні вимоги безпосередньо, шляхом посилання на стандарт(и) або шляхом застосування взаємопов’язаних стандартів. ТР є найсуворішою формою нетарифного регулювання, дозволяючи органам влади вирішувати завдання захисту життя, здоров’я, майна, охорони довкілля. В Україні «Технічний регламент» — це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено: характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва; вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим. Технічний регламент може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва. Метою розроблення і застосування технічних регламентів є захист життя та здоров’я людини, тварин, рослин, національної безпеки, охорони довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній практиці. Відповідність уведених в обіг в Україні продукції, процесів і послуг технічним регламентам є обов’язковою. Вимоги, встановлені технічними регламентами, повинні відображати ризики стосовно споживачів, довкілля та природних ресурсів, які створюватиме невідповідність продукції, процесів і послуг. Для оцінювання ризиків повинна розглядатися, зокрема, наявна науково-технічна інформація, пов’язана з переробними технологіями або кінцевим використанням продукції, процесів або послуг. Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву.

101


Під стандартизацією розуміється діяльність, спрямована на досягнення впорядкування в певній області за допомогою встановлення положень для загального і багатократного вживання відносно реально існуючих і потенційних завдань. Ця діяльність виявляється в розробці, публікації й використанні стандартів. Стандартом називається документ, у якому з метою добровільного багатократного використання встановлюються характеристики продукції, правила здійснення і характеристики процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації й утилізації, виконання робіт або надання послуг. Стандарт також може містити вимоги до термінології, символіки, упаковки, маркування або етикеток і правил їх нанесення. Стандарти «Зв’язок поштовий» станом на 01.01.2014 р. № Позначення з/п 1

ДСТУ 26232001

Назва Зв'язок поштовий. Терміни та визначення

Стан К-ть документа сторінок чинний

30

чинний

22

Зв'язок поштовий.

2 ЛСТУ 3806-98 Розповсюдження періодичних видань. Терміни та визначення

3 ДСТУ 3875-99

Зв'язок поштовий. Картки поштові. Технічні умови

чинний

27

4 ДСТУ 3876-99

Зв'язок поштовий. Конверти поштові. Технічні умови

чинний

57

5 ДСТУ 3916-99

Зв'язок поштовий. Видання періодичні. Пакування й маркування

чинний

30

6

ДСТУ 4364:2004

Зв'язок поштовий. Скринька абонентська поштова. Шафа абонентська поштова. Шафа поштова з абонементними скриньками. Загальні технічні умови

чинний

23

7

ДСТУ 6002:2008

Зв'язок поштовий. Пристрої поштові штемпелювальні та штампувальні. Графічне зображення відбитків. Загальні вимоги

чинний

23

чинний

42

чинний

8

8

ДСТУ КОЛЕС Інформаційні технології. Словник термінів. Частина 32. Електронна пошта 2382-32:2003 (КОЛЕС 2382-32:1999, ГОТ) Інформаційні технології. Системи опра-

ДСТУ КОЛЕС цювання повідомлень (МШ). Взаємодія 9 з електронною поштою Інтернету ТЯ 18016:2009 (КОЛЕС ТЯ 18016:2003, ГОТ)

102


№ Позначення з/п

Назва

Стан К-ть документа сторінок

10

ГОСТ 2238177

Почта пневматическая. Типы, основные параметры и размеры

чинний в Україні

8

11

ГОСТ 2679685

Мешки для перевозки международных почтовых отправлений. Общие технические условия

чинний в Україні

6

12

Автоматы для продажи почтовых ГОСТ 28095карточек, конвертов и почтовых марок. 89 Общие технические требования

чинний в Україні

13 ГОСТ 6657-77 Бумага почтовая. Технические условия 14 ГОСТ 7271-74

Бумага для почтовых документов. Технические условия

чинний в Україні чинний в Україні

12

4.7 Система управління якістю Сучасні підходи з підвищення якості у світі спрямовані на вдосконалення існуючих систем управління підприємством шляхом упровадження систем управління якістю. Стандарт ISO 9001 є однією з моделей управління діяльністю організації з метою забезпечення її результативності. Застосування підходів ISO 9001 у системі управління підприємством допомагає вирішити багато внутрішніх і зовнішніх запитань: * покращити якість продукції та послуг, тим самим підвищити задоволеність своїх замовників; * стати конкурентоспроможним на внутрішньому та зовнішніх ринках; * реалізовувати продукцію за світовими цінами; * налагодити співпрацю із закордонними партнерами (зокрема щодо отримання інвестицій); * отримати переваги перед конкурентами при участі в тендерах; * забезпечити прозорість і легкість управління діяльністю організації; * запровадити механізм постійного покращення системи управління та підвищити ефективність роботи співробітників на всіх рівнях. Основу стандартів на системи управління якістю формують вісім принципів: * орієнтація на замовника; * лідерство; * залучення працівників; * процесний підхід; * системний підхід до управління; * постійне поліпшення;

103


* прийняття рішень на підставі фактів; * взаємовигідні стосунки з постачальниками. Одним із ключових принципів побудови системи менеджменту якості відповідно до вимог ISO 9001 є процесний підхід: діяльність організації складається з ряду взаємозалежних процесів. При цьому вихідні дані одного процесу є вхідними даними для наступного. Тому процесний підхід полягає в систематичній діяльності з визначення процесів, їхньої послідовності й взаємодії, управління процесами й зв’язками між ними. Відповідно до вимог ISO 9001 для створення системи управління якістю організація повинна: * визначити процеси, необхідні для системи управління якістю, та їхнє застосування в усій організації; * визначити послідовність і взаємодію цих процесів; * визначити критерії й методи, необхідні для результативного функціонування цих процесів та управління ними; * забезпечити наявність ресурсів та інформації, необхідних для функціонування та моніторингу цих процесів; * здійснювати контроль, вимірювання й аналіз цих процесів; * здійснювати заходи, необхідні для досягнення запланованих результатів і постійного поліпшення цих процесів. Вимоги стандарту ISO 9001 носять загальний характер і не передбачають забезпечення однаковості структури систем управління якістю або однаковості документації, тому що застосовні до діяльності будь-якої організації незалежно від типу, розміру та продукції, що випускається (послуги, що надається). Текст ISO 9001 не містить вимог до інших систем менеджменту (екологічний менеджмент, техніка безпеки й охорона праці, фінансовий менеджмент), але дає змогу організації інтегрувати свою систему менеджменту якості з відповідними вимогами загальної системи менеджменту. Розвитком вимог ISO 9001 є стандарт ISO 9004, не призначений для цілей сертифікації. Вимоги ISO 9004 рекомендуються як керівництво для організацій, які бажають перевищити вимоги ISO 9001 з метою вдосконалення: концепція ISO 9001 спрямована на досягнення поставлених цілей, а виконання положень ISO 9004 дає змогу досягати поставлених цілей з більшою ефективністю. Розробником міжнародних стандартів серії ISO 9000 є Міжнародна організація зі стандартизації ISO (International Organization for Standardization) – це всесвітня федерація національних органів стандартизації (комітетів – членів). Міжнародна організація зі стандартизації розташована в Женеві (Швейцарія) – http://www.iso.org. Сімейство міжнародних стандартів ISO 9000:

104


* ISO 9000:2005 – Системи управління якістю – Основні положення і словник. * ISO 9001:2000 та ISO 9001:2008 – Системи управління якістю – Вимоги. (до 15.11.2010 р. «стара» та «нова» версії стандарту діють паралельно. З 15.11.2009 р. проводиться сертифікація лише за «новою» версією стандарту 2008 р.). * ISO 9004:2009 – Управління для підтримання успіху організації – підхід до управління якістю. В Україні стандарти ДСТУ ISO 9000:2007, ДСТУ ISO 9001-2001 та ДСТУ ISO 9001:2009, ДСТУ ISO 9004-2001 прийняті як національні шляхом ідентичного перекладу міжнародних стандартів. У сучасних умовах господарювання для того, щоб успішно розвиватися і конкурувати, підприємство має не тільки правильно вибрати стратегічний напрям, упроваджувати сучасні технології, а й грамотно управляти повсякденною діяльністю. Від якості управління підприємством залежить його майбутнє, добробут і ефективність. Сучасні підходи з підвищення якості у світі спрямовані на вдосконалення існуючих систем управління підприємством шляхом упровадження систем управління якістю (надалі – СУЯ) згідно з вимогами міжнародного стандарту ISO 9001. Вимоги цього стандарту спрямовані на те, щоб переконати користувача в потенційній здатності постачальника забезпечити відповідні його вимоги щодо якості продукції. Підприємство, яке впровадило СУЯ, не може випускати неякісну продукцію. Саме тому національний оператор поштового зв’язку УДППЗ «Укрпошта» веде активну роботу з розробки, впровадження та сертифікації СУЯ на відповідність вимогам міжнародного стандарту ISO 9001:2009. У 2007 р. Київська міська дирекція першою з філій УДППЗ “Укрпошта” на добровільних засадах отримала сертифікати на СУЯ: національний і міжнародний, створення і розвиток СУЯ тривали близько двох років. Підприємство поштового зв’язку має багато специфічних характеристик, які породжують проблеми при створенні та сертифікації СУЯ: різноманіття послуг, розгалужена мережа, велика чисельність працівників, орієнтація на вищі показники діяльності при низьких тарифах та інші зарегульованості. Сертифікацією СУЯ підприємств займаються в усіх країнах світу, про що свідчать численні публікації з питань теорії і практики оцінки СУЯ. Дослідження в даній області показують, що вирішення проблемних питань сертифікації СУЯ в багатьох країнах стало національним рухом. Але поки що залишається не визначеним питання оцінки економічної ефективності сертифікації СУЯ підприємств, зокрема поштового зв’язку, яку, між іншим, не можна виразити кількісно (бажано в грошовому виразі), з огляду на те, що концепція TQM, покладена в основу сучасного управління якістю, не враховує вартісні оцінки капіталу. За таких обставин набуває важливого

105


значення розробка методичних засад оцінки ефективності сертифікації СУЯ на об’єктах поштового зв’язку з метою визначення економічного росту підприємства, зниження витрат на якість, задоволеність користувачів і забезпечення гнучкості економічної діяльності оператора поштового зв’язку тощо. Сертифікація СУЯ підприємств на відповідність стандартам ISO серії 9000 полягає в експертизі упровадженої системи якості уповноваженим органом із сертифікації. У разі відповідності СУЯ підприємства стандартам ISO серії 9000 органом із сертифікації видається сертифікат строком на 3 – 5 років. У більшості випадків сертифікація СУЯ є добровільною, і лише в окремих – вона необхідна при сертифікації продукції. Український науково-дослідний інститут зв’язку «УНДІЗ» є головним системним галузевим інститутом. Одним із існуючих напрямів діяльності є сертифікація систем, технічних засобів і послуг зв’язку, виконання системних робіт у галузі електричного і поштового зв’язку. 4.8 Показники економічної та соціальної ефективності виробництва Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання виділяють два способи оцінки результатів функціонування економіки країн: економічне зростання й ефективність суспільного виробництва. Ці понятті близькі й взаємопов’язані, проте не тотожні. Показники економічної і соціальної ефективності виробництва

Розмір ВВП та національного доходу на душу населення

Частка фонду споживання в національному доході

Рівень життя населення

Якість життя населення або індекс розвитку людини

Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) і національного доходу (НД). Валовий внутрішній продукт (ВВП) – один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів і послуг, виготовлених цими

106


одиницями для кінцевого використання. ВВП – сума валової доданої вартості (ВДВ). Резиденти – це: 1. юридичні особи та їх відокремленні підрозділи, що утворені та проводять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцем знаходження як на її території, так і за її межами; 2. дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет; 3. фізична особа-резидент – фізична особа, яка проживає в Україні. Національний дохід (НД) – це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за її межами. Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якими ціною й витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто про якість економічного зростання. В економічній теорії та практиці розрізняють економічну й соціальну ефективність виробництва. Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці, трудомісткість, фондомісткість, матеріаловіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість, екологоефективність. Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції. Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів. Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Капіталомісткість – це показник, близький до фондомісткості продукції.

107


Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції. Екологоефективність. Сучасна економічна наука вважає, що поряд із показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування суб’єкта господарювання за допомогою показника еколого-економічної ефективності. Соціальна ефективність суспільного виробництва показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї головної, кінцевої мети – служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини. Фонд нагромадження (ФН) – це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів. Фонд споживання (ФС) – це фонд, за допомогою якого забезпечується (повністю або частково) задоволення потреб в освіті й культурі, охороні здоров’я і житлі, утримання непрацездатних членів суспільства. Індекс розвитку людини (ІРЛ) – індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни. Індекс був розроблений у 1990 р. пакистанським економістом Махбубом ель Хаком (Mahbub ul Haq) і використовується з 1993 р. ООН у щорічному звіті щодо розвитку людського потенціалу. На основі індексів розвитку людини формується показник якості життя населення. Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період. Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ і послуг на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – прожитковому мінімуму. Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Законом України прожитковий мінімум на 2014 р. на одну особу встановлено в розмірі 1218 грн на місяць. Це соціальний орієнтир для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат. Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за

108


якою настає деградація особистості. У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують: – обсяг реального ВВП на душу населення; – середня тривалість життя; – рівень грамотності населення; – середня тривалість навчання в країні. Ці чотири стандарти (ІРЛ) використовуються у світовій практиці експертами ООН для встановлення відповідності рівня життя, освіченості й довголіття країни міжнародним стандартам. Крім того, для аналізу стану прогнозування соціально-економічної ситуації в країні розраховують й інші показники: – рівень мінімальної погодинної заробітної плати; – рівень безробіття; – межу бідності; – коефіцієнт народжуваності; – рівень охорони здоров’я; – рівень фізичного розвитку людини; – якість і комфортність житла; – тривалість робочого тижня; – кількість вільного часу та наявність можливостей його раціонального використання; – умови праці та безпеки; – ступінь розповсюдження засобів зв’язку та комунікацій; – стан і екологічну місткість навколишнього середовища тощо. Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв’язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва. Зв’язок є однією з пріоритетних і надзвичайно важливих галузей економіки України, покликаний задовольняти потреби споживачів, органів державної влади, місцевого самоврядування, оборони й безпеки держави у засобах і послугах поштового й електричного зв’язку. Для оцінки діяльності підприємства поштового зв’язку використовуються такі показники: обсяг продукції зв’язку в грошовому виразі; доходи, витрати, прибуток, рентабельність. На формування системи обслуговування підприємств і населення устано-

109


вами зв’язку впливає географічне розташування окремих регіонів. Кожен регіон характеризується особливими природно-кліматичними, економічними, історичними та іншими умовами, наявністю населення, розвитком продуктивних сил. Все це формує специфічний ринок послуг, особливу структуру видів послуг зв’язку, що споживаються. У таких умовах необхідно вдосконалювати планування діяльності підприємств зв’язку із врахуванням регіональних особливостей і попереднім вивченням зовнішніх факторів, що визначають наявність постійних споживачів, попиту, його обсяг тощо. Також необхідно врахувати дотримання загальної технічної політики експлуатації засобів зв’язку, формування єдиної автоматизованої мережі зв’язку держави та загальнодержавної системи передачі даних. Вагомою стає роль органів місцевого самоврядування. Ці органи зобов’язані забезпечувати підтримку діяльності підприємств зв’язку, сприяти створенню належних умов для їх розміщення, проектування та будівництва об’єктів зв’язку відповідно до встановлених норм, враховуючи обслуговування віддалених від регіональних центрів населених пунктів. Ознаки, що характеризують поштовий зв’язок: всі компоненти структуровані і взаємодіють один з одним, підпорядковані загальним цілям і методам управління, загальним і специфічним законам і закономірностям розвитку суспільного виробництва та спрямовані на інтеграцію діяльності. Економічна модель господарювання вміщує чотири взаємопов’язані блоки: по-перше, потреби і попит на послуги, зовнішнє середовище, його вимоги і обмеження; по-друге, ресурси, їх обсяги, склад, динаміка; по-третє, процес виробництва як перетворення ресурсів у циклі задоволення потреб; його структура, результати, якість послуг, ефективність системи; по-четверте, розподіл мережних доходів системи (всередині і поза системою). Поштовий зв’язок відноситься до природної монополії за двома основними ознаками: виробництво ефективне в умовах відсутності конкуренції; попит на послуги слабо реагує на зміну ціни. Такі послуги, як пересилання письмової кореспонденції (листів, поштових карток, бандеролей), мають унікальний характер, задовольняють найважливіші потреби населення і суспільного виробництва і є незамінними для окремих категорій споживачів; попит на них мало залежить від ціни. Послуги з пересилання посилок і переказів грошових коштів більшою мірою піддаються впливу конкуренції, і попит на них залежить від тарифів: споживач може скористатися наземним або повітряним шляхом пересилання посилок, переказати грошові кошти поштовим чи телеграфним зв’язком або скористатися послугами альтернативних структур. Специфічними ознаками природної монополії для поштового зв’язку є також забезпечення доступності послуг, що надаються, єдність поштової території.

110


Принциповим є вирішення проблеми конкуренції і монополії не всіх, а окремих видів діяльності. Обґрунтованість такого підходу продиктована як економічною доцільністю, так і світовою практикою адаптації до умов і конкурентного оточення, що змінюються. ВПС виділяє резервовані послуги, до яких відноситься письмова кореспонденція, інші можуть надаватися поштовими службами в умовах конкуренції. Особливе значення для регулювання природних монополій мають питання тарифної політики, стимулювання інвестицій та інновацій, вибору відповідного режиму і секторів регулювання. Важливе значення для поштового зв’язку має державне регулювання витрат поштового виробництва. Пряме втручання держави в сферу ціноутворення через суспільну значущість низки поштових послуг, що надаються за тарифами, нижчими їх вартості, закономірно викликає необхідність фінансової підтримки і покриття збитків. Додатковими аспектами державного регулювання витрат поштової діяльності є надання послуг малозабезпеченим прошаркам населення країни. І, в першу чергу, населенню сільської місцевості. В умовах ринкових відносин в основі механізму господарювання лежить модель ринку, яка відображає умови виробництва і реалізації товарів або послуг, принципи формування цін і державного втручання в діяльність виробників. Специфіка ринку поштових послуг, його структури визначається особливостями поштового продукту і потреб, що задовольняються, а також виробництва і споживання поштових послуг.

111


ЧАСТИНА ІІ РОЗДІЛ І ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ОПЕРАТОРА ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ 1.1 Особливості діяльності оператора поштового зв’язку на ринку Закон України «Про поштовий зв’язок» регулює відносини між операторами поштового зв’язку і користувачами їхніх послуг. В Законі сказано, що оператор поштового зв’язку (оператор) – суб’єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв’язку. Основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку є: захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв’язку; забезпечення надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості; доступність до ринку послуг поштового зв’язку; законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг поштового зв’язку; забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв’язку; забезпечення прав операторів поштового зв’язку; єдність правил, стандартів і норм у сфері надання послуг поштового зв’язку. Послуги поштового зв’язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв’язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України та мають відповідати встановленим нормам якості. Оператори надають користувачам послуги поштового зв’язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв’язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв’язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України та повинні відповідати встановленим нормам якості. Оператори забезпечують схоронність поштових відправлень і грошових коштів. У разі виявлення дефектів поштового відправлення (розходження фактичної маси з масою, зазначеною у супровідних документах, пошкодження упаковки, печаток, обв’язок тощо) оператор у порядку, встановленому уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку, зобов’язаний письмово оформити факт дефекту та вжити заходів до вручення даного поштового відправлення адресату або відправнику. Забороняються до пересилання у поштових відправленнях вкладення, які

112


можуть становити загрозу життю та здоров’ю людей, призводити до знищення чи псування (пошкодження) інших поштових відправлень і поштового обладнання. Перелік вкладень, заборонених до пересилання у поштових відправленнях, порядок їх вилучення із поштових відправлень та розпорядження ними визначаються Кабінетом Міністрів України. Всі оператори незалежно від їх організаційно-правової форми користуються рівними правами і виконують однакові обов’язки відповідно до законодавства України, крім виключних прав і обов’язків національного оператора, визначених цим Законом. Оператори забезпечують доступ користувачів до інформації про тарифи, правила надання послуг поштового зв’язку, строки пересилання поштових відправлень, режими роботи об’єктів поштового зв’язку, заборонені до пересилання предмети, відповідальність операторів перед користувачами тощо. Оператори мають право інформувати користувачів про надання ними послуг поштового зв’язку через засоби масової інформації та шляхом розповсюдження рекламних повідомлень. Відповідальність операторів За порушення законодавства у сфері надання послуг поштового зв’язку оператори несуть відповідальність згідно із законами України. У разі неможливості вручити адресатам поштові відправлення (поштові перекази) вони повертаються відправникам. У разі неможливості вручити адресатам та відправникам поштові відправлення (поштові перекази) вони зберігаються в об’єктах поштового зв’язку протягом шести місяців з дня їх приймання. Порядок розкриття невручених поштових відправлень визначається уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку. Порядок розпорядження грошовими коштами за невиплаченими поштовими переказами, вкладеннями з невручених поштових відправлень установлюється Кабінетом Міністрів України. Особливості діяльності національного оператора Національний оператор забезпечує надання на всій території України універсальних послуг поштового зв’язку за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує фінансову підтримку національного оператора у наданні універсальних послуг поштового зв’язку. Національний оператор має виключне право на: видання, введення в обіг та організацію розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток, а також виведення їх з обігу; офіційне видання каталогів і цінників колекційних поштових марок та іншої філателістичної продукції; пересилання простих листів масою до 50 грамів та простих поштових карток;

113


розміщення та використання поштових скриньок для збирання листів і поштових карток на всій території держави відповідно до нормативів, установлених уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку; використання маркувальних машин та надання дозволу на їх використання іншим фізичним і юридичним особам; нанесення зображення Державного Герба України на поштові скриньки, транспортні засоби поштового зв’язку, а також на використання у своїй діяльності контрольно-гербових і страхових печаток із зображенням Державного Герба України. Персоналу національного оператора під час виконання службових обов’язків надається право носіння форменого одягу та нагрудного знака, зразки яких затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку. Оператори відповідно до законодавства України самостійно планують свою діяльність і визначають перспективи свого розвитку, виходячи з попиту на послуги поштового зв’язку та замовлень держави на ці послуги. Порушення Правил надання послуг поштового зв’язку, виготовлення з метою збуту чи збут свідомо підроблених поштових марок і кліше державних знаків маркувальних машин, псування засобів поштового зв’язку, крадіжка чи пошкодження поштових відправлень тягне за собою відповідальність відповідно до закону. 1.2 Реєстрація підприємств З набранням 1 липня 2004 р. чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» в Україні встановлені єдина система, порядок та орган державної реєстрації юридичних осіб. Дія вищезазначеного Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб, при цьому окремими законами можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об’єднань громадян, благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ, бірж тощо. Державна реєстрація є однією з основних умов набуття учасниками у сфері господарювання статусу суб’єкта господарювання. Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців – засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осібпідприємців включає, зокрема:

114


перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, вказаних у реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру. Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі – імені) або місця проживання фізичної особи-підприємця підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом. Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації. Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом. Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця. Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено ряд дій, які здійснюються державним реєстратором, в тому числі: передача органам державної статистики (далі – органи статистики), доходів і зборів, Пенсійного фонду України повідомлень і відомостей з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, передбачених цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб; формування та ведення реєстраційної справи; оформлення та видача виписок, витягів та довідок з Єдиного державного реєстру; державна реєстрація змін до установчих документів юридичних осіб та державна реєстрація зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців тощо. Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору та їх перелік встановлені у статтях 8, 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Державний реєстратор після внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця зобов’язаний сформувати реєстраційну справу. Реєстраційна справа має реєстраційний номер, який присвоюється при внесенні запису про проведення державної реєстрації до Єдиного

115


державного реєстру. Документи, що знаходяться в реєстраційній справі, не підлягають виїмці або розукомплектуванню, крім випадків, передбачених вищевказаним Законом. Єдиний державний реєстр створюється і ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який є його розпорядником. Адміністратором Єдиного державного реєстру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, поданих для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Вищезазначеним Законом у статті 27 чітко визначені підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які включають: невідповідність відомостей, вказаних у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;

116


порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема: наявність обмежень на обіймання відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону; наявність у Єдиному державному реєстрі найменування, тотожного найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування державного органу або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону щодо найменування окремих видів юридичних осіб (банк, кредитна спілка, недержавний пенсійний фонд тощо); встановлена іншими законами заборона використання у найменуванні юридичної особи певних термінів, абревіатур, похідних термінів. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається. За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов’язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновник (засновники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи, які розглядаються у порядку, передбаченому цим Законом для проведення державної реєстрації юридичної особи. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді. Треба також зазначити, що юридична особа припиняється в результаті

117


передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або рішенням державних органів, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. 1.3 Ліцензування Важливою вимогою для поштових операторів як суб’єктів господарської діяльності є додержання умов ліцензування. До такого питання ми зверталися в першій частині запропонованого читачам навчального видання. Коротко нагадаємо про основні норми, що відносяться до господарської діяльності оператора поштового зв’язку. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Відповідно до статті 1 вказаного Закону: господарська діяльність – будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт; ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» від 19.10.2010 № 2608-VI внесено зміни до статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». При цьому ліцензування такого виду господарської діяльності, як пересилання поштових переказів, простих і реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей і посилок масою до 30 кілограмів до зазначеної статті не включено. Враховуючи вищезазначене, здійснення господарської діяльності у сфері пересилання поштових переказів, простих і реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей і посилок масою до 30 кілограмів не підлягає ліцензуванню.

118


1.4 Правила надання послуг поштового зв’язку Правила надання послуг поштового зв’язку – комплекс (сукупність) вимог для виконання операторами і користувачами послуг поштового зв’язку при пересиланні поштових відправлень (поштових переказів). Враховуючи, що поштовий зв’язок розглядається як важливий чинник розвитку економіки в країнах світової спільноти, то, відповідно, такий значимий документ, що регулює відносини між користувачами послуг і поштовими операторами в державі, реєструється Урядом, Кабінетом Міністрів України. Правила визначають порядок надання послуг поштового зв’язку, права й обов’язки операторів поштового зв’язку і користувачів послуг поштового зв’язку та регулюють відносини між ними. У Правилах терміни вживаються у такому значенні: адресат – фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім’я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці; адресний бік поштового відправлення – бік, передбачений для зазначення найменування та поштової адреси відправника й адресата; блок поштовий – спеціальна форма видання поштових марок; відправлення електронної пошти – повідомлення, що подається для пересилання на паперовому або електронному носії інформації, передається з використанням інформаційно-комунікаційних технологій і доставляється/ вручається одержувачу відтвореним на паперовому або електронному носіях інформації. Відправлення електронної пошти, відтворене на паперовому носії інформації, доставляється/вручається одержувачу упакованим як письмова кореспонденція; відправлення «EMS» – міжнародне реєстроване поштове відправлення з вкладенням документів та/або товарів, що приймається, перевозиться і доставляється найшвидшим способом; відправник – фізична або юридична особа, прізвище, ім’я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці, яка безпосередньо або через уповноважену особу подає оператору поштового зв’язку для пересилання поштове відправлення, поштовий переказ; вручення поштового відправлення, поштового переказу – виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу; згруповані поштові відправлення, поштові перекази – внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, кількість яких становить п’ять і більше, що одночасно подаються для пересилання одним відправником;

119


маркований конверт, маркована картка – поштовий конверт, бланк поштової картки, виготовлені за встановленим стандартом із надрукованою на них поштовою маркою; міжнародне поштове відправлення з оголошеною цінністю – міжнародне реєстроване поштове відправлення з вкладенням паперів, документів або інших предметів, оцінка вартості яких визначається відправником; міжнародний купон для відповіді – спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітнього поштового союзу, виготовлений на папері з водяними знаками, що використовується як засіб оплати послуг поштового зв’язку; міжнародні згруповані поштові відправлення з позначкою «Консигнація» – кілька поштових відправлень, що одночасно подаються одним відправником для пересилання за межі України або надходять на її територію від одного відправника з іншої країни; мішок «М» – міжнародне реєстроване поштове відправлення (спеціальний мішок) з вкладенням друкованих видань (книг, газет, журналів тощо), що подається для пересилання одним відправником і адресується одному адресатові; номінал поштової марки – вартість послуги поштового зв’язку, що зазначається на поштовій марці арабськими цифрами або латинськими літерами; обробка поштових відправлень, поштових переказів – виробничо-технологічні операції, що забезпечують пересилання поштових відправлень, поштових переказів; одержувач – адресат або особа, уповноважена ним на одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом; повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу – повідомлення, яким оператор поштового зв’язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача; поштова адреса – адреса відправника та адресата, зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці. Зазначення на поштовій картці, листі, бандеролі, секограмі, дрібному пакеті, мішку «М», посилці, прямому контейнері, відправленні «EMS» поштової адреси й найменування відправника й адресата є ознакою поштового відправлення; поштове відправлення з оголошеною цінністю – реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником; поштове відправлення з післяплатою – поштове відправлення з оголошеною цінністю, під час подання якого відправник доручає оператору поштового зв’язку стягнути визначену ним суму вартості відправлення з одержувача

120


і переслати її за зворотною адресою поштовим переказом; поштовий конверт – упаковка, виготовлена за встановленим стандартом і призначена для пересилання письмових повідомлень та іншого вкладення відповідно до цих Правил; приймання поштового відправлення, поштового переказу – виробнича операція, яка полягає в оформленні поштового відправлення, поштового переказу, що подаються для пересилання; просте поштове відправлення – поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки; прямий поштовий контейнер під пломбою (печаткою) відправника (прямий контейнер) – внутрішнє реєстроване поштове відправлення з вкладенням товарів та інших матеріальних цінностей у спрощеній упаковці, пересилання якого здійснюється без розкриття; реєстроване поштове відправлення – поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів і вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення – реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «М», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення; розрахунковий документ – документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв’язку; штампувальний поштовий пристрій – пристрій, призначений для оформлення поштових відправлень, поштових переказів, супровідної та іншої поштової документації; штриховий кодовий ідентифікатор – штрихова позначка, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень. Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про поштовий зв’язок» та інших актах законодавства. Біля входу до об’єкта поштового зв’язку повинна розміщуватися вивіска із зазначенням його найменування і режиму роботи. У разі, коли об’єкт поштового зв’язку працює за змінним графіком (з обідньою перервою або вихідним днем), повинна також розміщуватися інформація про місцезнаходження найближчого об’єкта поштового зв’язку, що надає послуги поштового зв’язку за іншим режимом роботи. Режим роботи об’єкта поштового зв’язку встановлюється оператором поштового зв’язку.

121


В операційному залі об’єкта поштового зв’язку повинна розміщуватися інформація із зазначенням переліку видів послуг поштового зв’язку, що надаються оператором поштового зв’язку, порядку адресування поштових відправлень, поштових переказів, розмірів і граничної маси поштових відправлень, тарифів на послуги поштового зв’язку, предметів, заборонених для пересилання у поштових відправленнях, нормативних строків пересилання поштових відправлень, поштових переказів, строків їх зберігання в об’єктах поштового зв’язку, відомостей про відповідальність оператора поштового зв’язку перед користувачами за невиконання чи неналежне виконання послуг поштового зв’язку та користувачів за порушення цих Правил, переліку адрес і номерів телефонів організації вищого рівня та відповідних органів, уповноважених забезпечувати захист прав споживачів, номера, дати видачі і строку дії ліцензії, якщо послуга ліцензується, а також книга пропозицій, заяв і скарг, яка повинна видаватися на першу вимогу користувача. В операційному залі об’єкта поштового зв’язку національного оператора поштового зв’язку також повинна розміщуватися інформація із зазначенням поштового індексу. Правила надання послуг поштового зв’язку, документ з приймання міжнародних поштових відправлень (Керівництво з приймання міжнародних поштових відправлень) видаються користувачеві послуг поштового зв’язку на його прохання для ознайомлення. Об’єкти поштового зв’язку національного оператора поштового зв’язку також видають користувачеві послуг поштового зв’язку на його прохання інформацію про поштові індекси України. Для одержання адресатами простих поштових відправлень, періодичних друкованих видань, повідомлень про надходження поштових відправлень, поштових переказів в операційних залах об’єктів поштового зв’язку можуть встановлюватись абонементні скриньки. Абонементна скринька надається у користування фізичній або юридичній особі згідно зі встановленими тарифами за письмовою заявою, що подається на ім’я керівника об’єкта поштового зв’язку. У заяві зазначаються: для фізичної особи – прізвище, ім’я та по батькові, дані документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), адреса місця проживання (реєстрації), а також строк надання абонементної скриньки у користування; для юридичної особи – дані про державну реєстрацію (повна та скорочена назва, серія, номер, дата реєстрації, найменування органу, який видав, місцезнаходження), номер телефону (телефаксу), банківські реквізити, а також строк надання абонементної скриньки у користування. Під час подання заяви пред’являється виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних

122


осіб і фізичних осіб-підприємців. Не допускається надання однієї абонементної скриньки у користування кільком особам. Фізичній або юридичній особі може бути надано у користування кілька абонементних скриньок. За додаткову плату на підставі договору можливе надання у використання іменної абонементної скриньки (без зазначення її номера). Про видачу ключа від абонементної скриньки працівник об’єкта поштового зв’язку робить на заяві відмітку, яка посвідчується підписом абонента. Після закінчення визначеного строку користування абонементною скринькою або в разі відмови абонента від подальшого користування нею ключ підлягає поверненню об’єктові поштового зв’язку. Установлення в абонементній скриньці нового замка або заміна ключа, а також ремонт замка або самої скриньки у разі їх пошкодження з вини абонента провадяться за його рахунок об’єктом поштового зв’язку або самим абонентом на його вибір.

Після закінчення визначеного строку користування абонементною скринькою або у разі відмови абонента від подальшого користування абонементна скринька може надаватися в користування іншому абонентові не раніше ніж через місяць. Поштові відправлення, поштові перекази, що йому надходять, повертаються за зворотною адресою, а в разі відсутності зворотної адреси зберігаються об’єктом поштового зв’язку протягом установленого законодавством строку. Національний оператор поштового зв’язку має виключне право на розміщення та використання поштових скриньок на всій території України відповідно до нормативів, установлених Мінтрансзв’язку. Поштові скриньки розміщуються національним оператором поштового зв’язку у зручних місцях: біля входу до об’єктів поштового зв’язку, на стоянках пересувних відділень поштового зв’язку, а також, за погодженням з місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, на залізничних станціях, в аеропортах, морських і річкових портах, на пристанях, автовокзалах, автостанціях, житлових масивах та в інших доступних для користувачів послуг поштового зв’язку місцях. На поштовій скриньці повинен розміщуватися символ (товарний знак) національного оператора поштового зв’язку, номер скриньки та час початку останнього виймання простих поштових карток і листів, а в сільській місцевості – також поштовий індекс та дні, коли проводиться виймання. Оператор поштового зв’язку для оформлення приймання, перевезення, доставки та вручення поштових відправлень, поштових переказів і здійснення інших пов’язаних з цим виробничих операцій повинен мати штампувальні поштові пристрої, інші засоби поштового зв’язку, перелік і порядок застосування

123


яких установлюється Мінтрансзв’язку. Передача в користування іншим операторам поштового зв’язку, фізичним і юридичним особам штампувальних поштових пристроїв забороняється. Оператори поштового зв’язку під час надання послуг поштового зв’язку застосовують штампувальні поштові пристрої, відбитки яких відмінні від відповідних пристроїв національного оператора поштового зв’язку. Зразки бланків, що застосовуються у поштовому зв’язку, затверджуються Мінтрансзв’язку. Оператори поштового зв’язку самостійно визначають перелік послуг поштового зв’язку, що надаються об’єктами поштового зв’язку з урахуванням попиту користувачів, державних замовлень, а також відповідних нормативів, які затверджуються в установленому законодавством порядку. Оператори поштового зв’язку надають послуги з пересилання внутрішніх і міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать: поштові картки – прості, рекомендовані; листи – прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; бандеролі – прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; секограми – прості, рекомендовані; посилки – без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю; прямі контейнери – без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. До міжнародних поштових відправлень належать: поштові картки – прості, рекомендовані; листи – прості, рекомендовані; поштові відправлення з оголошеною цінністю; бандеролі – прості, рекомендовані; секограми – прості, рекомендовані; дрібні пакети – рекомендовані; мішки «М» – рекомендовані; посилки – без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю; відправлення «EMS»; згруповані поштові відправлення з позначкою «Консигнація». Національний оператор поштового зв’язку забезпечує надання універсальних послуг поштового зв’язку на всій території України. До універсальних послуг поштового зв’язку належать послуги з пересилання: поштових карток, листів, бандеролей, секограм – простих і рекомендованих; посилок без оголошеної цінності масою до 10 кілограмів. Оператори поштового зв’язку зобов’язані забезпечувати: надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості відповідно до нормативно-правових актів, що регламентують діяльність операторів поштового зв’язку, умов договору;

124


пересилання поштових відправлень, що належать до універсальних послуг поштового зв’язку, у нормативні строки, встановлені Мінтрансзв’язку; пересилання поштових відправлень, що не належать до універсальних послуг поштового зв’язку, поштових переказів у нормативні строки, встановлені ними самостійно згідно із законодавством; схоронність поштових відправлень і коштів; таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв’язку; доступ користувачів до інформації, передбаченої Законом України «Про поштовий зв’язок». Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Поштові відправлення залежно від швидкості обробки і перевезення поділяються на пріоритетні та непріоритетні. Пріоритетними поштовими відправленнями є поштові відправлення, що перевозяться найшвидшим способом (повітряним або наземним) у першочерговому порядку. Поштові перекази залежно від способу пересилання поділяються на прості (пересилаються мережею поштового зв’язку) та електронні (пересилаються телекомунікаційними мережами). Для окремих відправників і адресатів установлено такі розряди поштових відправлень: урядові – до них належать поштові відправлення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади; виборчі – поштові відправлення Центральної виборчої комісії, виборчих комісій з виборів Президента України, народних депутатів України, комісій із всеукраїнського референдуму, що приймаються для пересилання в період проведення відповідних виборів; військові – поштові відправлення військовослужбовців строкової служби. Поштові відправлення, поштові перекази поділяються на внутрішні (пересилаються в межах України) та міжнародні (пересилаються за межі України, надходять до України, переміщуються через територію України транзитом). Внутрішні поштові відправлення поділяються на місцеві, що пересилаються в межах населеного пункту, а в сільській місцевості – в межах території, що обслуговується одним об’єктом поштового зв’язку, та іногородні, що пересилаються за межі населеного пункту, а в сільській місцевості – за межі території, що обслуговується одним об’єктом поштового зв’язку.

125


Внутрішні поштові відправлення : Вид поштового відправлення

Гранична маса, кг

Таблиця

Розмір в упаковці, мм максимальний: 120 х 235

Поштові картки мінімальний: 90 х 140

Листи

2

Бандеролі

2

Із вкладенням однієї книжки

3

Секограми

7

Посилки

30

З одягом військовослужбовців строкової служби

15

Прямі контейнери нетто

500

максимальний: 450 – в одному з трьох вимірів (довжина, ширина, висота), а згорнутих трубкою: 700 – завдовжки і 150 – у діаметрі, в окремих випадках бандеролі можуть прийматися завдовжки до 1500, якщо вкладення не можна перегинати (карти, схеми тощо); мінімальний: 100 – в одному вимірі та не менш як 50 – в іншому вимірі (будьякої мінімальної товщини), а загорнутих трубкою: 100 – завдовжки і 50 – у діаметрі максимальний: 500 х 500 х 400 приймаються окремі посилки з предметами завдовжки до 2000, периметр (довжина кола) найбільшого поперечного перерізу яких не перевищує 1500; мінімальний: 90 х 140 х 50

Примітки: 1. Поштові картки розміром 105 х 148 мм та листи в поштових конвертах розміром 110 х 220 мм, 114 х 162 мм, 114 х 229 мм, 162 х 229 мм, 229 х 324 мм належать до стандартної письмової кореспонденції. 2. Допускається перевищення граничної маси посилки до 500 г. Посилки: маса яких перевищує 10,5 кг, вважаються великоваговими; розмір яких перевищує 500 х 500 х 400 мм, вважаються громіздкими; найбільший бік яких не перевищує 300 мм, сума трьох вимірів – 500 мм, а маса – 3 кг, вважаються дрібними. Приймання і видача великовагових і громіздких (масою понад 10,5 кг) посилок здійснюються у визначених об’єктах поштового зв’язку. 3. Перелік населених пунктів, між якими здійснюється пересилання прямих контейнерів, визначається оператором поштового зв’язку. Приймання і видача прямих контейнерів провадиться у приміщеннях визначених об’єктів поштового зв’язку. Доставка прямих контейнерів одержувачам здійснюється їх силами та засобами, якщо інше не встановлено договором.

126


Міжнародні поштові відправлення повинні мати такі розміри і граничну масу: Примітки (до таблиці на с. 128): 1. Поштові картки розміром 105 х 148 мм та листи в поштових конвертах розміром 110 х 220 мм, 114 х 162 мм, 114 х 229 мм, 162 х 229 мм належать до стандартної письмової кореспонденції. 2. Посилки з крихким вкладенням, громіздкі, а також посилки масою понад 20 кг приймаються тільки до країн, визначених у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень. Поштові відправлення пересилаються наземним, водним або повітряним транспортом чи комбіновано. Внутрішні реєстровані поштові відправлення (крім прямих контейнерів), поштові перекази можуть прийматися для пересилання з рекомендованим повідомленням про їх вручення. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення. Матеріали звітності, документи і декларації платників податків пересилаються в межах України в листах, бандеролях, посилках з оголошеною цінністю з додержанням цих Правил та з урахуванням особливостей, визначених у Порядку оформлення поштових відправлень із вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 р. за № 799 (Офіційний вісник України, 1997 р., число 31, с. 41). Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Послуги з пересилання відправлень електронної пошти надаються операторами поштового зв’язку за наявності відповідних технічних засобів. Адресат внутрішнього поштового відправлення (посилки, листа чи бандеролі з оголошеною цінністю), поштового переказу повідомляється про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу за телефоном, номер якого зазначається відправником на поштовому відправленні, бланку поштового переказу, або за відповідним повідомленням. Функції зі зважування згрупованих поштових відправлень, їх тарифікації (у тому числі наклеювання поштових марок на них), тарифікації згрупованих поштових переказів, проставлення особливих відміток на згруповані поштові відправлення, поштові перекази покладаються на відправників. Такі послуги також можуть надаватися оператором поштового зв’язку за додаткову плату. Міжнародні поштові відправлення приймаються для пересилання до країн, з якими встановлено поштовий обмін. Реєстровані міжнародні поштові відправлення приймаються для пересилання лише до країн, перелік яких та умови приймання поштових відправлень

127


Міжнародні поштові відправлення. Таблиця Вид поштового відправлення

Гранична маса, кг

Розмір в упаковці, мм максимальний: 120 х 235

Поштові картки мінімальний: 90 х 140 Листи

2

Відправлення з оголошеною цінністю

2

Бандеролі

5

Секограми

7

Дрібні пакети

2

Мішки «М»

30

Посилки

Відправлення «EMS»

максимальний: сума довжини, ширини і товщини не повинна перевищувати 900, а найбільший вимір – 600. Сума довжини і подвійного діаметра рулонів не повинна перевищувати 1040, а найбільший вимір – 900 мінімальний: 90 х 140, сума довжини і подвійного діаметра рулонів – 170 (найбільший вимір не повинен перевищувати 100)

30

будь-який вимір не повинен перевищувати 1050. Сума довжини і найбільшого периметра (довжини кола) у будь-якому напрямку (крім довжини) не повинна перевищувати 2000; для громіздких посилок: будь-який вимір посилки не повинен перевищувати 2000, а сума довжини і найбільшого периметра (довжини кола) у будь-якому напрямі (крім довжини) не повинна перевищувати 3000; мінімальний: 90 х 140 х 50

30

будь-який вимір не повинен перевищувати 1500. Сума довжини і найбільшого периметра (довжини кола) у будь-якому напрямку (крім довжини) не повинна перевищувати 3000

будь-який вимір кожного з них не поЗгруповані поштові винен перевищувати 1050. Сума довжини відправлення 30 і найбільшого периметра (довжини кола) (кожного) з позначкою у будь-якому напрямі (крім довжини) не «Консигнація» повинна перевищувати 2000

128


визначені у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень, що формується операторами поштового зв’язку на підставі відомостей Міжнародного бюро Всесвітнього поштового союзу. Оператор поштового зв’язку, на якого покладаються функції з пересилання відправлень «EMS», визначається Мінтрансзв’язку. Міжнародні реєстровані поштові відправлення можуть прийматися для пересилання лише з простим повідомленням про їх вручення. Міжнародні поштові відправлення можуть прийматися для пересилання з позначкою «З посильним», доставка яких адресатам здійснюється кур’єром відразу після їх прибуття до об’єкта поштового зв’язку, куди доставляється таке поштове відправлення. Міжнародні рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Вручити особисто» приймаються для пересилання лише з повідомленням про вручення. Міжнародні рекомендовані поштові відправлення з позначкою «З посильним» та «Вручити особисто» приймаються для пересилання лише до країн, визначених у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень. Послуга з пересилання міжнародних згрупованих поштових відправлень з позначкою «Консигнація» надається на підставі угоди, укладеної між оператором поштового зв’язку України й операторами поштового зв’язку інших держав. Міжнародні поштові відправлення з післяплатою приймаються для пересилання лише до країн, з якими оператор поштового зв’язку уклав відповідні угоди. Такі поштові відправлення можуть прийматися для пересилання без оцінювання вартості вкладення відправником. Поштові відправлення, які подаються для пересилання в межах території України дипломатичними представництвами, консульськими установами зарубіжних країн, міжнародними, міждержавними організаціями або надходять на їх адреси, пересилаються як внутрішні поштові відправлення. Поштові відправлення, поштові перекази до моменту вручення їх одержувачам є власністю відправників. У внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання. Не можуть пересилатися у поштових відправленнях предмети, які становлять загрозу життю, здоров’ю людей, призводять до знищення чи псування (пошкодження) інших поштових відправлень і поштового обладнання. У внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати: вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї (крім несправних частин рушниць, які відправляються магазинами мисливських і рибальських знарядь, правлінням Товариства мисливців і рибалок на адресу заводів-виробників або майстерень з ремонту рушниць, а також цими заводами або

129


майстернями на адресу відповідних магазинів і правління Товариства мисливців і рибалок), холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу й оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства; токсичні та радіоактивні речовини, ртуть, кислоти, отруйні, їдкі речовини; тварин та отруйні рослини; національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту; харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб. Також може бути обмежено або заборонено пересилання посилок з овочами, фруктами, насінням, рослинами, готовими харчовими продуктами тваринного походження у місцевостях, де оголошено особливий карантинний режим. У разі виявлення у внутрішніх поштових відправленнях предметів і речовин, які заборонені для пересилання, оператор поштового зв’язку повертає їх відправнику або вживає заходів до їх вилучення в установленому порядку. Зазначені поштові відправлення тимчасово зберігаються об’єктом поштового зв’язку за місцем їх виявлення з додержанням вимог ведення обліку, схоронності й обмеження доступу до них сторонніх осіб. Про факт виявлення у внутрішніх поштових відправленнях предметів і речовин, зазначених в абзацах другому – четвертому пункту 32 цих Правил, та їх затримання оператор поштового зв’язку невідкладно повідомляє органам внутрішніх справ. Уповноважені представники зазначених органів у присутності відповідальних працівників об’єкта поштового зв’язку в установленому законом порядку проводять вилучення заборонених для пересилання предметів і речовин, про що складається відповідний акт. Виявлена у внутрішніх поштових відправленнях національна валюта повертається відправнику або пересилається адресатові поштовим переказом. Плата за пересилання поштового переказу стягується оператором поштового зв’язку за встановленими тарифами за рахунок виявлених коштів. Іноземна валюта, вилучена з поштових відправлень, пересилається адресатові чи відправнику в листі з оголошеною цінністю з описом вкладення в установленому порядку зі стягненням під час його вручення одержувачу плати за пересилання такого поштового відправлення відповідно до встановлених тарифів. Виявлені у поштових відправленнях тварини й отруйні рослини передаються

130


відповідно ветеринарним органам чи органам фітосанітарного контролю, про що складається акт. Виявлені у поштових відправленнях харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб, а також предмети, які за своїми властивостями чи упакуванням можуть спричинити небезпеку для життя та здоров’я працівників поштового зв’язку або третіх осіб, забруднювати чи псувати (пошкоджувати) інші поштові відправлення та поштове обладнання, вилучаються оператором поштового зв’язку та знищуються, якщо цю небезпеку неможливо усунути іншим шляхом. У зв’язку з цим у порядку, встановленому Мінтрансзв’язку, складається акт про вилучення і знищення таких предметів та речовин, про що повідомляється відправнику й адресату, за винятком випадків, коли за фактом виявлення зазначених предметів і речовин органами внутрішніх справ чи служби безпеки приймається рішення про проведення оперативно-розшукових дій. У міжнародних поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені до ввозу на територію України та вивозу з території України відповідно до законодавства. Міжнародні поштові відправлення підлягають митному контролю та митному оформленню зі сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів) в установленому законодавством порядку. У випадках, передбачених законодавством, фізичні особи мають право на пересилання через митний кордон України предметів у межах установлених норм без сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). У міжнародних поштових відправленнях забороняється пересилати: вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї, холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства, та радіоактивні речовини; дозволи на право носіння зброї, трудові книжки, військові квитки, документи, що посвідчують особу (крім паспортів громадянина України для виїзду за кордон); інші предмети, ввезення яких заборонено до країн відповідно до законодавства й актів Всесвітнього поштового союзу; живих тварин тощо. У міжнародних посилках, бандеролях, мішках «М» забороняється пересилати письмові повідомлення, що мають характер ділового і особистого листування, а також будь-яку кореспонденцію, яка не належить відправникам або

131


адресатам, за винятком рахунків та описів вкладення. Міжнародні поштові відправлення, що переміщуються через митний кордон України, пред’являються операторами поштового зв’язку митним органам для здійснення митного контролю та митного оформлення. У разі виявлення у міжнародних поштових відправленнях предметів і речовин, які заборонено для пересилання, їх вилучення здійснюється у порядку, встановленому законодавством. Упаковка поштового відправлення обирається відправником залежно від форми та характеру вкладення, виду поштового відправлення з урахуванням часу на пересилання, інших умов пересилання, а також унеможливлення заподіяння шкоди життю та здоров’ю працівників поштового зв’язку або третіх осіб, забруднення чи псування (пошкодження) інших поштових відправлень і поштового обладнання. Упаковка повинна забезпечувати схоронність вкладення, а також можливість обробки поштового відправлення з використанням технічних засобів. Порядок упакування поштових відправлень залежно від вкладення установлюється операторами поштового зв’язку. Поштові перекази, що пересилаються за межі населеного пункту, а в сільській місцевості – за межі території, що обслуговується одним об’єктом поштового зв’язку, можуть прийматися для пересилання на бланках, виготовлених відправниками з використанням технічних засобів, за умови, якщо питома вага паперу, з якого вони виготовлені, становить не менше як 65 г на м2. Адресування поштових відправлень, поштових переказів На поштовому відправленні, поштовому переказі зазначаються: 1) найменування адресата: для фізичних осіб – прізвище, ім’я та по батькові (у називному відмінку), для юридичних осіб – повне найменування підприємства, установи, організації, а також посада, ім’я та прізвище адресата. На простих і рекомендованих поштових картках, листах і бандеролях (крім тих, що адресуються до запитання) може бути зазначено лише прізвище й ініціали або ім’я та прізвище адресата. На поштових відправленнях, адресованих до населених пунктів, які не мають вулиць і нумерації будинків, прізвище, ім’я та по батькові адресата зазначаються повністю; 2) поштова адреса в такій послідовності: найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулка), номер будинку, квартири; найменування населеного пункту, району, області; поштовий індекс; країна призначення. У разі, коли поштове відправлення, поштовий переказ адресуються до запитання або на абонементну скриньку, після найменування адресата

132


зазначається: до запитання (абонементна скринька); найменування населеного пункту, району, області; найменування об’єкта поштового зв’язку місця призначення; поштовий індекс; країна призначення. На внутрішній простій поштовій картці і листі, що адресуються до запитання, замість прізвища, імені та по батькові адресата можуть зазначатися дані його паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. Найменування адресата та його поштова адреса зазначаються внизу праворуч з лицьового боку поштового відправлення без пробілів між рядками і літерами у словах. Найменування відправника та його поштова адреса зазначаються вгорі ліворуч з лицьового боку поштового відправлення або у верхній частині зворотного боку поштового конверта. На поштовому відправленні, для якого використовується ярлик, на бланках супровідної адреси, поштового переказу найменування та поштова адреса відправника й адресата зазначаються у спеціально призначеному для цього місці. Поштова адреса повинна бути точною та повною, без скорочених найменувань чи будь-яких знаків, що її не стосуються. Найменування відправника та адресата, їх поштові адреси на поштовому відправленні, бланках супровідної адреси, поштового переказу пишуться розбірливо чорнилом чи кульковою ручкою (крім червоного, жовтого та зеленого кольорів) або друкуються. На поштове відправлення можна наклеювати ярлик з адресою (адресний ярлик), написаною від руки або надрукованою. Для такого ярлика використовується папір світлих тонів. На міжнародному поштовому відправленні найменування адресата та його поштова адреса зазначаються латинськими літерами й арабськими цифрами. У разі, коли поштова адреса написана мовою країни призначення, під нею повторюється найменування населеного пункту і країни призначення українською мовою (великими літерами). Найменування відправника та його поштова адреса зазначаються українською мовою або латинськими літерами й арабськими цифрами. У разі зазначення поштової адреси українською мовою найменування населеного пункту і країни повторюється латинськими літерами. Реєстровані поштові відправлення, поштові перекази без зазначення відправника та його поштової адреси для пересилання не приймаються. На бланках поштових переказів, адресованих юридичним особам, відправниками яких є юридичні особи, крім зазначення найменування адресатів і їх

133


поштових адрес, вказуються також номери їх поточних рахунків в установах банків, найменування банків і необхідні банківські реквізити. На бланках поштових переказів, які пересилаються на адреси установ банків для подальшого зарахування коштів на особисті рахунки фізичних осіб, зазначається номер особистого рахунка фізичної особи в установі банку та необхідні банківські реквізити. На бланках міжнародних поштових переказів найменування відправника й адресата і їх поштові адреси зазначаються мовою, визначеною міжнародними угодами про їх пересилання, або латинськими літерами й арабськими цифрами. Сума коштів, які пересилаються поштовим переказом, повинна бути написана розбірливо, без виправлень, підчищень або повторних обведень літер і цифр. Цінність поштових відправлень оголошується лише в гривнях цілим числом. Сума оголошеної цінності й післяплати зазначається цифрами та словами. Відправник посилки на бланку супровідної адреси повинен зробити розпорядження про подальші дії у разі неодержання посилки одержувачем. Для міжнародних посилок це розпорядження зазначається також на спеціальному ярлику, який наклеюється на лицьовому боці посилки. Приймання поштових відправлень, поштових переказів У поштові скриньки опускаються для відправлення за призначенням прості поштові картки розміром 105 х 148 мм та листи у поштових конвертах розміром до 162 х 229 мм. Прості листи, які за розмірами неможливо опустити в поштову скриньку, а також реєстровані поштові відправлення, поштові перекази подаються для пересилання в об’єкті поштового зв’язку. Прості листи масою до 20 г і поштові картки з нанесеним на них відбитком спеціального штампа, відправниками яких є військовослужбовці строкової служби, подаються для пересилання уповноваженими представниками військових частин за реєстрами безпосередньо до об’єкта поштового зв’язку відповідно до цих Правил. Зразок відбитка спеціального штампа для поштових відправлень військовослужбовців строкової служби затверджується Мінтрансзв’язку разом з Міноборони. Поштові відправлення осіб, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, подаються для пересилання до об’єкта поштового зв’язку, що їх обслуговує, особами, уповноваженими цими установами. Поштові відправлення, які на адресному боці містять написи, наклейки або знаки, не передбачені для їх оформлення, а також з пошкодженими, забрудненими упаковками чи без належного упакування пересиланню не підлягають і

134


повертаються відправникам. Вийняті з поштових скриньок такі поштові відправлення, а також неоплачені або оплачені не в повному обсязі поштові відправлення повертаються за зворотною адресою з першого етапу обробки. До них прикріплюється довідка із зазначенням причини повернення, яка засвідчується підписом працівника поштового зв’язку та відбитком календарного штемпеля. У разі відсутності зворотної адреси такі поштові відправлення зберігаються об’єктом поштового зв’язку протягом установленого законодавством строку. Також не підлягають пересиланню поштові відправлення, поштові перекази, порядок адресування яких не відповідає вимогам, визначеним цими Правилами. Сума оголошеної цінності внутрішнього поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та можливих витрат на відновлення документів, що пересилалися, у разі їх втрати. Сума оголошеної цінності міжнародного поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та суми, визначеної у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень. Сума оголошеної цінності документів, що пересилаються у поштовому відправленні, не повинна перевищувати можливих витрат на відновлення цих документів у разі їх втрати. Загальна вартість вкладення дрібного пакета не повинна перевищувати суми, яка встановлюється актами Всесвітнього поштового союзу для відшкодування збитків у разі втрати дрібного пакета. Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. Внутрішні поштові відправлення з позначкою «Звіт» (листи та бандеролі з оголошеною цінністю, посилки), а також поштові відправлення з вкладенням дорогоцінних металів, ювелірних виробів і нумізматичних монет та їх колекцій подаються для пересилання лише з описом вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв’язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв’язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника, на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися. У разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник

135


заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу. На кожне поштове відправлення, що подається для пересилання з позначкою «Післяплата», відправник заповнює бланк поштового переказу. При цьому найменування адресата поштового переказу з післяплатою та його поштової адреси повинно відповідати найменуванню відправника поштового відправлення з позначкою «Післяплата» та його поштової адреси. Сума післяплати, визначена відправником, не повинна перевищувати суми оголошеної цінності поштового відправлення. Внутрішні листи, бандеролі з оголошеною цінністю та посилки юридичних осіб можуть подаватися для пересилання у відкритому та закритому вигляді. Подані для пересилання закритими поштові відправлення повинні бути скріплені власною печаткою юридичних осіб або опломбовані в установленому порядку чи обклеєні спеціальною клейовою стрічкою з логотипом (товарним знаком) відправника. Подані для пересилання закритими внутрішні поштові відправлення незалежно від їх кількості, способу упакування, наявності печатки чи пломби, клейової стрічки з логотипом (товарним знаком) відправника можуть вибірково перевірятися працівником поштового зв’язку. У разі виявлення у поштових відправленнях вкладень, заборонених для пересилання, усі поштові відправлення повертаються відправникові, якщо інше не передбачено законодавством. Поштові відправлення юридичних осіб, що подаються для пересилання відкритими, опечатуються чи обклеюються клейовою стрічкою з логотипом (товарним знаком) оператора поштового зв’язку за додаткову плату згідно з установленими тарифами. Поштовий переказ у межах України пересилається лише в національній валюті після внесення відправником суми, призначеної для переказу, та плати за його пересилання в готівковій формі чи шляхом безготівкового розрахунку. Поштові перекази юридичних осіб приймаються для пересилання після надходження коштів, призначених для переказу, та плати за їх пересилання на поточний рахунок переказних операцій об’єкта поштового зв’язку. Міжнародний переказ грошей (поштовий переказ) здійснюється в іноземній або національній валюті в установленому законодавством порядку. Сума плати за пересилання міжнародного поштового переказу подається відправником лише в національній валюті. У разі подання для пересилання поштового переказу, сума якого підлягає фінансовому моніторингу, оператор поштового зв’язку проводить ідентифікацію особи відповідно до законодавства. У разі відправляння згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список. Кількість поштових відправлень, поштових

136


переказів одного виду та категорії, що включаються до одного списку, кількість примірників списків і необхідність подання їх в електронному вигляді визначаються оператором поштового зв’язку. До списку включаються поштові відправлення, поштові перекази, згруповані за способом пересилання. Список засвідчується підписом відправника. Якщо відправником є юридична особа, список згрупованих внутрішніх рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей засвідчується підписом відповідального працівника цієї особи, список згрупованих внутрішніх листів і бандеролей з оголошеною цінністю, посилок, прямих контейнерів, поштових переказів – підписами керівника та головного бухгалтера. Підписи скріплюються відповідними печатками. Про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові. Фізичні особи подають для пересилання міжнародні посилки, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, відправлення «EMS», дрібні пакети відкритими. Для пересилання дрібних пакетів, мішків «М», міжнародних посилок, міжнародних відправлень з оголошеною цінністю, відправлень «EMS» відправник у встановленому порядку заповнює митні декларації у кількості, визначеній країною призначення у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень. У разі подання для пересилання фізичною особою в міжнародних поштових відправленнях товарів, сукупна вартість яких перевищує суму, визначену законодавством, приймання здійснюється у порядку та на умовах, установлених законодавством для юридичних осіб. Юридичні особи для пересилання реєстрованих міжнародних поштових відправлень складають список таких відправлень незалежно від їх кількості, який оформляється у порядку, передбаченому для внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю. У разі подання для пересилання міжнародних поштових відправлень, на які складається митна декларація, підписи, якими засвідчується список, повинні відповідати підписам у митній декларації. Юридичні особи подають для пересилання міжнародні посилки, міжнародні поштові відправлення з оголошеною цінністю, відправлення «EMS» із товарним вкладенням, дрібні пакети закритими. На міжнародні поштові відправлення, для декларування вкладення яких відповідно до законодавства використовувалася вантажна митна декларація, посадовими особами митних органів можуть накладатися засоби ідентифікації. Під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адрес-

137


ному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток календарного штемпеля. Дата відбитка календарного штемпеля маркувальної машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, немає відбитка календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, поштові відправлення повертаються відправникові для відповідного оформлення. У разі виявлення у поштових скриньках поштових відправлень, оплату яких здійснено із застосуванням відбитків маркувальної машини, відбитків про оплату письмової кореспонденції, нанесених друкарським чи іншим способом, або інших відміток про оплату, вони за призначенням не пересилаються, а першочергово повертаються за зворотною адресою. У разі відсутності зворотної адреси такі поштові відправлення зберігаються об’єктом поштового зв’язку протягом установленого законодавством строку. Проставлення календарного штемпеля не є обов’язковим для письмової кореспонденції, що оплачується з використанням відбитків маркувальних машин, відбитків про оплату, нанесених друкарським чи іншим способами, пересилається за договірними тарифами, якщо на відбитках і поштових відправленнях зазначено найменування оператора поштового зв’язку, дату та об’єкт поштового зв’язку місця приймання. Пріоритетні поштові відправлення приймаються для пересилання з позначкою «Пріоритетне». Оплата послуг поштового зв’язку Послуги поштового зв’язку оплачуються під час їх замовлення у національній валюті за діючими тарифами. Тарифи на універсальні послуги поштового зв’язку відповідно до законодавства регулюються НКРЗІ. Тарифи на інші послуги поштового зв’язку встановлюються операторами поштового зв’язку згідно із законодавством. Порядок оплати послуг поштового зв’язку визначається операторами поштового зв’язку згідно із законодавством. У межах України безоплатно пересилаються: прості листи масою до 20 г і поштові картки, відправниками й адресатами яких є військовослужбовці строкової служби; посилки з одягом військовослужбовців строкової служби, що відправляються в установленому порядку військовими частинами; секограми (крім тих, що перевозяться авіатранспортом). Оплата послуг з пересилання у межах України простих листів масою до 20 г та поштових карток, відправниками й адресатами яких є військовослужбовці строкової служби, а також посилок з одягом військовослужбовців стро-

138


кової служби, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, передбачених на утримання відповідних бюджетних установ. Підтвердженням оплати послуг поштового зв’язку є: поштові марки, наклеєні на письмову кореспонденцію або нанесені типографським способом на поштові конверти, поштові картки; відбитки державного знака, нанесені маркувальними машинами; відбитки про оплату письмової кореспонденції, нанесені друкарським чи іншим способами. На внутрішніх згрупованих рекомендованих поштових відправленнях також можуть наноситися відмітки, які свідчать про те, що оплату здійснено в повному обсязі («Плату стягнено»). Такі відмітки наносяться на зазначені поштові відправлення поряд зі штриховим кодовим ідентифікатором за умови нанесення дати приймання. На міжнародних поштових відправленнях можуть наноситися відмітки, які свідчать про те, що оплату проведено в повному обсязі («Taxe percue»). Для оплати міжнародних поштових відправлень можуть використовуватися міжнародні купони для відповіді, що видаються Міжнародним бюро Всесвітнього поштового союзу. Міжнародні купони для відповіді під час подання для пересилання поштового відправлення обмінюються на поштові марки України у такому співвідношенні: один купон відповідає вартості пересилання одного простого пріоритетного міжнародного листа масою до 20 г або одного простого міжнародного авіалиста масою до 20 г. Поштові марки та міжнародні купони для відповіді використовуються як засоби оплати лише у разі надання послуг з пересилання письмової кореспонденції національним оператором поштового зв’язку. Поштові марки наклеюються на адресному боці простої або рекомендованої поштової картки, листа, бандеролі вгорі праворуч, окремо одна від одної. Поштові марки, вилучені з обігу, забруднені, пошкоджені, погашені будьяким способом, вирізані з маркованих конвертів і поштових карток, а також випущені поштовими адміністраціями зарубіжних країн, для оплати внутрішніх і міжнародних поштових відправлень не використовуються. Продані поштові марки, блоки поштові, марковані конверти і картки поверненню та обміну не підлягають. Маркувальні машини можуть використовуватися фізичними та юридичними особами за дозволом національного оператора поштового зв’язку після укладання відповідних договорів і внесення авансових платежів. Поштові відправлення з відбитками кліше державного знака маркувальної машини подаються для пересилання лише до об’єкта поштового зв’язку, визначеного у відповідних договорах, після надходження на його поточний рахунок коштів для надання такої послуги.

139


Порядок введення та виведення з обігу поштових марок, використання як засобу оплати відбитків кліше державного знака маркувальних машин, відбитків про оплату письмової кореспонденції, нанесених друкарським чи іншим способом, визначається відповідно до цих Правил Мінтрансзв’язку. Доставка та вручення поштових відправлень, поштових переказів Реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред’явлення ними документа, що посвідчує особу, – паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина, виданої органами внутрішніх справ. Адресат може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю, що оформляється в установленому законодавством порядку. Довіреність на одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом може бути посвідчена нотаріально, посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. Поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв’язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об’єкті поштового зв’язку. Поштові перекази, адресовані юридичним особам і фізичним особам на особисті рахунки, перераховуються на відповідні рахунки в установах банків. Підлягають доставці додому: рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів; відправлення «EMS», крім тих, на вкладення яких нараховані митні платежі. За бажанням адресата, поштові перекази, рекомендовані бандеролі, листи та бандеролі з оголошеною цінністю, посилки за додаткову плату можуть бути доставлені йому додому. З використанням абонентської поштової скриньки доставляються: прості поштові відправлення; повідомлення про надходження поштових відправлень, які підлягають видачі в об’єкті поштового зв’язку, поштових переказів; повторні повідомлення про надходження рекомендованих поштових відправлень; періодичні друковані видання. За письмовою згодою адресата, рекомендовані поштові відправлення,

140


рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів можуть доставлятися з використанням абонентської поштової скриньки. Порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв’язку за місцем обслуговування. Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи в інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об’єкта поштового зв’язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти. У разі вручення рекомендованих поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про надходження поштових відправлень з використанням абонентської поштової скриньки згідно з укладеним договором датою вручення вважається дата їх вкладення до скриньки. Відправлення «EMS», адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, у приміщенні адресата. У разі відсутності або несправності абонентської поштової скриньки, невиконання вимог щодо її встановлення, відсутності договору юридичної особи з оператором поштового зв’язку про доставку пошти оператор поштового зв’язку зобов’язаний письмово повідомити користувача послуг поштового зв’язку про свою відмову від доставки адресованих йому поштових відправлень, періодичних друкованих видань. Реєстровані поштові відправлення (крім рекомендованих), адресовані юридичним особам, видаються їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, в об’єкті поштового зв’язку на підставі довіреності, оформленої в установленому порядку. Копія довіреності, засвідчена в установленому порядку, зберігається в об’єкті поштового зв’язку. Поштові відправлення, зазначені в абзаці другому пункту 79 цих Правил, адресовані військовослужбовцям строкової служби, видаються за реєстрами у приміщеннях об’єкта поштового зв’язку за довіреністю представникам, уповноваженим на одержання пошти, чи адресатам. Прості поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані

141


фізичним особам за місцем роботи, перебування (гуртожитки, інтернати, дитячі будинки, готелі, оздоровчі та лікувальні заклади), доставляються адресатам з використанням абонентських поштових скриньок або вручаються представникам юридичних осіб (закладів), уповноваженим на одержання пошти, якщо інше не передбачено договором, укладеним цими юридичними особами (закладами) з оператором поштового зв’язку за місцем обслуговування. Зазначені поштові відправлення, адресовані працівникам риболовецьких господарств, геологорозвідувальних партій (експедицій), сільськогосподарських організацій, залізничних роз’їздів, лісництв, особам, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, вручаються представникам цих підприємств, установ, організацій, уповноваженим на одержання пошти, у визначеному об’єкті поштового зв’язку. Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або вручення в об’єкті поштового зв’язку вручаються адресату, а в разі його відсутності – повнолітньому члену сім’ї за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв’язки з адресатом (свідоцтва про народження, шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім’ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу. Поштові відправлення з позначкою «Вручити особисто», адресовані фізичним особам, підлягають врученню особисто адресатам або особам, уповноваженим ними на це в установленому порядку. Вручення зазначених поштових відправлень, а також рекомендованих листів із позначкою «Судова повістка», адресованих посадовим і службовим особам органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, або за місцем роботи фізичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному в цих органах, підприємствах, установах, організаціях з урахуванням Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України

142


від 17 жовтня 1997 р. за № 1153 (Офіційний вісник України, 1997 р., число 43, с. 50). У разі, коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу. В об’єкті поштового зв’язку вручаються: прості поштові відправлення, які неможливо вкласти до поштової скриньки; рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, не вручені адресатам під час доставки додому; дрібні пакети; мішки «М»; поштові відправлення з оголошеною цінністю; посилки; прямі контейнери; поштові відправлення, щодо яких складено відповідний акт (за винятком відправлень «EMS»); поштові перекази. У разі виявлення пошкодження упаковок простих і рекомендованих поштових відправлень працівниками поштового зв’язку вживаються необхідні заходи для їх усунення, при цьому на поштовому відправленні робиться позначка «Надійшло у пошкодженому вигляді», яка засвідчується підписом працівника поштового зв’язку, і проставляється відбиток календарного штемпеля. У разі виявлення розходжень фактичної маси посилки, листа чи бандеролі з оголошеною цінністю, міжнародного відправлення з оголошеною цінністю, дрібного пакета з масою, зазначеною у супровідних документах, на поштовому відправленні або бланку супровідної адреси до нього, чи пошкодження оболонки, печатки, обв’язки, що не забезпечує схоронності вкладення, працівник поштового зв’язку складає відповідний акт, який підписується ним і керівником об’єкта поштового зв’язку. Поштові перекази, посилки, листи чи бандеролі з оголошеною цінністю, а також прямі контейнери, згруповані поштові відправлення з позначкою «Консигнація», відправлення «EMS», міжнародні поштові відправлення з оголошеною цінністю, дрібні пакети, мішки «М» видаються адресату за умови пред’явлення ним документа, що посвідчує особу, або уповноваженій ним особі за умови пред’явлення нею документа, що посвідчує особу, та відповідної довіреності, засвідченої в установленому законодавством порядку. Для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за пошто-

143


вим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред’явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатися. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається адреса, за якою фактично проживає одержувач. Під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв’язку на підставі пред’явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище. Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», адресованого юридичній або фізичній особам за місцем роботи. Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» повертається за зворотною адресою у першочерговому порядку. Під час видачі поштових відправлень з оголошеною цінністю, дрібних пакетів, посилок, мішків «М» працівник поштового зв’язку перевіряє їх масу. За бажанням одержувача такі відправлення можуть розкриватися в його присутності в об’єкті поштового зв’язку за додаткову плату. Поштові відправлення з позначкою «З описом» та поштові відправлення, щодо яких складено відповідний акт, розкриваються працівником поштового зв’язку у присутності одержувача на його вимогу. У разі, коли під час розкриття таких поштових відправлень нестачу, пошкодження, зіпсуття чи заміну вкладення не буде виявлено, видача їх проводиться в установленому порядку. У разі виявлення нестачі, заміни, повного або часткового пошкодження чи зіпсуття вкладення працівник поштового зв’язку складає акт у трьох примірниках, який підписується ним, керівником об’єкта поштового зв’язку і одержувачем. Один примірник акта видається одержувачу. У разі, коли одержувач не вимагає розкриття поштового відправлення, що надійшло з позначкою «З описом», перевірці підлягає лише його маса, про що

144


працівник поштового зв’язку на зворотному боці повідомлення про надходження робить позначку, яка засвідчується підписом одержувача. Поштове відправлення з позначкою «Післяплата» видається одержувачу після внесення визначеної відправником суми післяплати та здійснення оплати за її пересилання поштовим переказом. Одержувач має право одержати інформацію про найменування та поштову адресу відправника до внесення ним встановленої плати. Вручене одержувачу відповідно до цих Правил поштове відправлення з позначкою «Післяплата» поверненню не підлягає, а внесена ним сума післяплати і оплата за її пересилання поштовим переказом не повертаються. Поштові відправлення з позначкою «Післяплата. З описом», а також з позначкою «Післяплата», щодо яких складено відповідний акт, можуть розкриватися працівником поштового зв’язку в присутності одержувача без попереднього внесення ним суми післяплати та оплати за її пересилання поштовим переказом. Про відмову одержувача від одержання поштового відправлення, в якому під час розкриття виявлено нестачу, заміну, зіпсуття чи пошкодження вкладення, працівник поштового зв’язку складає акт у трьох примірниках, який підписується ним, керівником об’єкта поштового зв’язку і одержувачем. Один примірник такого акта видається одержувачу, а поштове відправлення з одним примірником акта підлягає поверненню відправнику. У разі, коли адресат не з’явився за одержанням реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу протягом трьох робочих днів після доставки першого повідомлення про надходження зазначеного поштового відправлення, поштового переказу, йому під розписку вручається повторне повідомлення (крім повторних повідомлень про надходження рекомендованих поштових відправлень). Повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів, адресованих до запитання та на абонементну скриньку, вкладаються відповідно до картотеки «До запитання» та абонементної скриньки адресата. За кожну добу зберігання понад п’ять робочих днів в об’єкті поштового зв’язку після надходження посилки без оголошеної цінності масою до 10 кг з одержувача стягується плата відповідно до тарифів, установлених оператором поштового зв’язку. Строк безоплатного зберігання поштових відправлень, що не належать до універсальних послуг поштового зв’язку, визначається оператором поштового зв’язку. При цьому день видачі поштового відправлення не враховується. Поштові відправлення, поштові перекази, адресовані неповнолітнім або громадянам, визнаним в установленому порядку недієздатними, видаються їх законним представникам за умови пред’явлення ними документів, що посвідчують особу, а також документів, що посвідчують родинні зв’язки з адре-

145


сатом (свідоцтва про народження, шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. Реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, адресовані неповнолітнім, які перебувають в інтернатах, дитячих будинках, оздоровчих і лікувальних закладах, вручаються представникам таких закладів, уповноваженим на одержання пошти, у порядку, встановленому для юридичних осіб. Адресат, який унаслідок фізичних вад не може розписатися про одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, має право з відома працівника поштового зв’язку скористатися допомогою іншої особи. У цьому разі на відповідному бланку зазначаються дані пред’явлених документів (назва, серія, номер, дата видачі і найменування органу, який видав), що посвідчують особу адресата й особу, яка розписалася за одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом. Міжнародні поштові відправлення, на вкладення яких нараховані податки і збори (обов’язкові платежі), вручаються одержувачу лише після сплати ним таких платежів і плати за їх пересилання (у разі пересилання таких платежів поштовим переказом). Одержувач може звернутися до митного органу із заявою про коригування сум нарахованих податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законодавства. У такому разі міжнародне поштове відправлення зберігається об’єктом поштового зв’язку протягом строку, що не перевищує двох місяців з дня його надходження. Одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Такі поштові відправлення, поштові перекази повертаються за зворотною адресою. Адресовані фізичним особам внутрішні поштові перекази виплачуються в готівковій формі в національній валюті, а міжнародні – відповідно до укладених угод. Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об’єктом поштового зв’язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» – 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази – відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових

146


відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об’єкта поштового зв’язку місця призначення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п’ять календарних днів з дня надходження листа до об’єкта поштового зв’язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об’єктом поштового зв’язку відправнику в разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв’язку виконати обов’язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів. Невручені міжнародні поштові відправлення надсилаються до місця міжнародного поштового обміну, з якого вони були одержані. Поштові відправлення (крім відправлень «EMS»), поштові перекази за заявою відправника/адресата можуть бути доставлені на іншу адресу за окрему плату згідно із встановленими тарифами. У разі досилання міжнародних поштових відправлень, поштових переказів за межі України застосовуються тарифи, встановлені для міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. У разі повернення внутрішніх реєстрованих поштових відправлень, крім рекомендованих, з відправника або одержувача стягується плата згідно із встановленими тарифами. За повернення з-за кордону або досилання посилки відповідно з відправника стягується додаткова плата за її пересилання згідно з положеннями актів Всесвітнього поштового союзу. Невручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об’єктом поштового зв’язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази – не виплачені. Невручені поштові відправлення зберігаються об’єктом поштового зв’язку до закінчення шестимісячного строку з дня прийняття їх для пересилання, невиплачені поштові перекази – протягом трьох років з дня прийняття їх для пересилання. Протягом зазначеного строку відправник/адресат може звернутися до оператора поштового зв’язку щодо одержання такого поштового відправлення, коштів за таким поштовим переказом. Також об’єктами поштового зв’язку протягом шести місяців зберігаються

147


вийняті з поштових скриньок прості поштові картки та листи без адреси або з неповною чи скороченою адресою, посилки з пошкодженими адресами та пошкоджені під час обробки чи транспортування поштові відправлення, які неможливо відправити за призначенням або повернути відправнику. Після закінчення шестимісячного строку з дня прийняття для пересилання невручені поштові відправлення підлягають розкриттю у порядку, визначеному відповідно до законодавства. Права, обов’язки та відповідальність користувачів послуг поштового зв’язку, відповідальність операторів поштового зв’язку До вручення одержувачу поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом відправник має право за місцем приймання цього поштового відправлення, поштового переказу для пересилання за додаткову плату подати заяву про: повернення поштового відправлення (міжнародного – згідно з актами Всесвітнього поштового союзу), поштового переказу (міжнародного – згідно з міжнародними угодами про обмін); вручення поштового відправлення (міжнародного – згідно з актами Всесвітнього поштового союзу), виплату коштів за поштовим переказом (міжнародним – згідно з міжнародними угодами про обмін) іншій особі та за іншою адресою або цьому ж адресатові за іншою адресою; вручення поштового відправлення з позначкою «Післяплата» без внесення одержувачем суми післяплати або поштового відправлення, що було прийняте для пересилання без зазначення суми післяплати, з внесенням ним суми післяплати під час одержання; зменшення визначеної ним суми післяплати або збільшення її, але не більше ніж сума оголошеної цінності поштового відправлення; продовження строку зберігання поштового відправлення, поштового переказу об’єктом поштового зв’язку місця призначення до двох місяців з дня його надходження; розшук відправленого ним реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу; одержання інформації про вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом. У випадках, передбачених в абзацах сьомому – восьмому цього пункту, у разі, коли поштове відправлення, поштовий переказ було подано для пересилання з повідомленням про вручення, плата за надання довідки про його пересилання із заявника не стягується. Внутрішні поштові перекази, відправниками яких є юридичні особи, повертаються шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в установах банків, а внесена ними плата за пересилання цих переказів не повертається. Відправник також має право:

148


забрати реєстроване поштове відправлення, кошти за поштовим переказом, якщо це поштове відправлення, поштовий переказ ще не відправлено за призначенням. У цьому разі відправникові повертається внесена ним плата за пересилання, крім вартості поштових марок; відмовитися від одержання поверненого на його ім’я поштового відправлення, вкладення якого частково або повністю пошкоджене, з відшкодуванням його повної вартості. У заяві про випадки, передбачені пунктом 121 цих Правил, зазначається: вид, категорія та номер поштового відправлення або категорія та номер поштового переказу, місце та дата прийняття, прізвище, ім’я та по батькові (для юридичних осіб – найменування) і поштова адреса відправника та адресата, а у відповідних випадках – суми поштового переказу, сума оголошеної цінності поштового відправлення, післяплати, дані пред’явленого документа, що посвідчує особу заявника. У разі, коли це стосується посилки, прямого контейнера або листа, бандеролі з оголошеною цінністю, у заяві зазначається вид упаковки, детальний перелік і вартість вкладення. У разі, коли це стосується згрупованих поштових відправлень, поштових переказів, до заяви також долучається їх список, відправлень «EMS» – копія адресного ярлика. Під час подання заяви відправник повинен пред’явити документ, що посвідчує особу, а також розрахунковий документ. Заяви про внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання, про міжнародні реєстровані поштові відправлення – у строки, передбачені актами Всесвітнього поштового союзу, про міжнародні поштові перекази – у строки, передбачені міжнародними угодами про обмін поштовими переказами. Адресат має право за додаткову плату подати заяву про: продовження строку зберігання в об’єкті поштового зв’язку місця призначення адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу до двох місяців з дня надходження; пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень, поштових переказів на іншу адресу; розшук відправленого йому реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу. Зазначені в абзацах другому – третьому цього пункту норми не поширюються на рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка». Адресат також має право відмовитися від одержання поштового відправлення, поштового переказу. Заяви про випадки, передбачені пунктом 123 цих Правил, подаються адресатом у порядку і строки, визначені пунктом 122 цих Правил. У заяві про пересилання або доставку поштових відправлень, поштових переказів на іншу адресу зазначається строк, протягом якого необхідно здійс-

149


нювати пересилання або доставку. Такий строк не повинен перевищувати більш як один місяць. У випадках, передбачених в абзацах сьомому – восьмому пункту 121 та абзаці четвертому пункту 123 цих Правил, у разі встановлення перевіркою факту невиконання чи неналежного виконання оператором поштового зв’язку обов’язків з надання послуг поштового зв’язку щодо пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу відправникові/адресату не пізніше десяти днів з дня встановлення перевіркою такого факту в об’єкті поштового зв’язку за місцем приймання або вручення поштового відправлення, прийняття поштового переказу або виплати коштів за ним виплачується відшкодування у розмірі, визначеному законом. У разі, коли поштове відправлення, поштовий переказ подавалися для пересилання без повідомлення про вручення, заявникові також відшкодовується вартість оплаченої ним послуги за наведення відповідної довідки. У разі, коли поштове відправлення виявлено після виплати одержувачу чи відправнику належної суми відшкодування, поштове відправлення вручається одержувачу чи відправнику. При цьому одержувач чи відправник повертає виплачену йому суму відшкодування з відрахуванням суми за затримку пересилання, зокрема за несвоєчасну доставку поштового відправлення. Користувач послуг поштового зв’язку має право: одержати інформацію про порядок і строк надання послуг поштового зв’язку; звернутися для захисту своїх прав як споживача до територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а також до суду; оскаржити неправомірні дії працівників поштового зв’язку в порядку, встановленому законом. Заява не розглядається, якщо: заявник не є ні відправником, ні адресатом, ні уповноваженою ними особою; минув установлений для прийняття заяв строк. Про причини відмови у розгляді заяви заявнику у письмовій формі надається обґрунтована відповідь, водночас повертаються подані ним документи. Оператор поштового зв’язку за невиконання чи неналежне виконання послуг поштового зв’язку несе відповідальність перед користувачами послуг поштового зв’язку згідно із законом. Будь-яка інформація про поштове відправлення, поштовий переказ, відправника (найменування, поштова адреса) надається лише адресату або його законному представнику за його заявою. Працівники поштового зв’язку, які допустили порушення зазначених вимог, несуть відповідальність згідно із законом.

150


1.5 Нормативи та нормативні строки пересилання поштових відправлень і поштових переказів Загальні положення Ці нормативи і нормативні строки розроблено відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв’язок», актів Всесвітнього поштового союзу, Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. за № 1155, та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв’язку. Дія цих нормативів і нормативних строків поширюється на операторів поштового зв’язку всіх форм власності, які згідно із законодавством надають послуги поштового зв’язку з пересилання поштових відправлень і поштових переказів. Нормативи виймання простих листів і поштових карток з поштових скриньок згідно зі статтею 15 Закону України «Про поштовий зв’язок» установлено для національного оператора поштового зв’язку. Пересилання міжнародних поштових відправлень на території України здійснюється у нормативні строки, установлені для внутрішніх поштових відправлень. У цьому нормативно-правовому акті вживаються такі основні поняття: місцева письмова кореспонденція – письмова кореспонденція, що пересилається у межах населеного пункту, а в сільській місцевості – у межах території, яка обслуговується одним об’єктом поштового зв’язку; норматив – показник норм, за якими здійснюють певні елементи виробничо-технологічного процесу при наданні послуг поштового зв’язку з пересилання поштових відправлень і поштових переказів; нормативний строк пересилання поштових відправлень і поштових переказів (крім простих листів і поштових карток) – час, установлений для пересилання поштових відправлень і поштових переказів від об’єкта поштового зв’язку місця приймання до об’єкта поштового зв’язку місця вручення; нормативний строк пересилання простих листів і поштових карток – час, установлений для пересилання простих листів і поштових карток з часу останнього виймання з поштових скриньок до часу вкладання до абонентської поштової скриньки адресата (одержувача); пересилання поштових відправлень і поштових переказів (крім простих листів та поштових карток) – сукупність операцій з приймання поштових відправлень і поштових переказів у об’єктах поштового зв’язку, їх обробки, перевезення та доставки (вручення); пересилання простих листів і поштових карток – сукупність операцій з виймання простих листів і поштових карток з поштових скриньок, обробки, перевезення та доставки (вкладання) до абонентської поштової скриньки адресата (одержувача);

151


письмова кореспонденція – прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми, а також дрібні пакети, мішки «М»; поштові відправлення – листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі контейнери, оформлені відповідно до законодавства України; сортувальний вузол – виробничий підрозділ оператора поштового зв’язку, який здійснює обмін пошти, її обробку та тимчасове зберігання. Нормативи виймання простих листів і поштових карток з поштових скриньок Національний оператор поштового зв’язку організовує виймання простих листів і поштових карток з поштових скриньок у строки, що забезпечують їх обробку та відправку за призначенням у день виймання: у м. Києві, обласних центрах – щоденно. Останнє виймання простих листів і поштових карток з поштових скриньок повинно розпочинатися не раніше 17-ї години, у суботу, неділю та святкові дні – не раніше 15-ї години; у містах обласного підпорядкування, районних центрах – не менше шести днів на тиждень (крім неділі і святкових днів). Останнє виймання простих листів і поштових карток з поштових скриньок повинно розпочинатися не раніше 15-ї години; у м. Севастополі – щоденно. Останнє виймання простих листів і поштових карток з поштових скриньок повинно розпочинатися не раніше 15-ї години. В інших населених пунктах, де функціонують стаціонарні об’єкти поштового зв’язку, прості листи, поштові картки виймають із поштових скриньок перед відправкою пошти із зазначених об’єктів поштового зв’язку на поштовий маршрут. В інших населених пунктах, де немає стаціонарних об’єктів поштового зв’язку, прості листи, поштові картки виймають із поштових скриньок із частотою, установленою для доставки пошти до цих населених пунктів. З поштових скриньок, розташованих в операційних залах об’єктів поштового зв’язку та біля входу до об’єктів поштового зв’язку, виймання простих листів і поштових карток з яких здійснюють працівники цих об’єктів поштового зв’язку, – з частотою, установленою для відправки пошти на поштовий маршрут. Нормативи перевезення пошти Пошта перевозиться: на магістральних маршрутах – щоденно, не менше одного разу на день; на внутрішньообласних – не менше шести днів на тиждень та одного разу на день; на внутрішньорайонних – не менше п’яти днів на тиждень та одного разу на день; на міських маршрутах – не менше шести днів на тиждень та двох разів на день.

152


Нормативи доставки поштових відправлень і поштових переказів Кількість доставок пошти адресатам (одержувачам): у містах Києві та Севастополі, обласних центрах, містах обласного підпорядкування – шість днів на тиждень (крім неділі і святкових днів), один – два рази на день; у районних центрах – шість днів на тиждень (крім неділі і святкових днів), не менше одного разу на день; в інших населених пунктах з чисельністю жителів: до 500 чол. – не менше чотирьох днів на тиждень та одного разу на день; понад 500 чол. – не менше п’яти днів на тиждень та одного разу на день. Поштові відправлення та прості поштові перекази, які відповідно до законодавства підлягають доставці, доставляють адресатам (одержувачам) у день їх надходження, якщо вони надійшли до сортувальних вузлів: у м. Києві – до 8-ї години; в обласних центрах, містах Сімферополі та Севастополі, містах обласного підпорядкування – до 10-ї години; у районних центрах, а також до доставних об’єктів поштового зв’язку в інших населених пунктах – до 14-ї години. Зазначені поштові відправлення та поштові перекази, які надійшли після цього строку, повинні бути доставлені адресатам (одержувачам) не пізніше наступного робочого дня об’єкта поштового зв’язку. Повідомлення на вхідні поштові відправлення та поштові перекази, які підлягають видачі безпосередньо в приміщеннях об’єкта поштового зв’язку, повинні бути доставлені адресатам (одержувачам) не пізніше наступного робочого дня об’єкта поштового зв’язку. Адресатам (одержувачам), які перебувають поза межами населених пунктів, поштові відправлення доставляють силами і за рахунок зацікавлених організацій. Також на підставі угод з такими адресатами (одержувачами) поштові відправлення можуть видаватися їм особисто чи їх довіреним особам у найближчому об’єкті поштового зв’язку або в об’єкті поштового зв’язку з використанням абонементних скриньок. Нормативні строки пересилання поштових відправлень і поштових переказів Нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв’язку (без урахування вихідних днів об’єктів поштового зв’язку): місцевої – Д+1; у межах області та між обласними центрами України – Д+2; між районними центрами різних областей України – Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України – Д+4,

153


Непріоритетні

Пріоритетні

Непріоритетні

Пріоритетні

Непріоритетні

Пріоритетні

Непріоритетні

Пріоритетні

Між Між іншими районними населеними Між центрами пунктами Місцевої обласними центрами різних облас- різних областей України тей України

Пріоритетні

У межах однієї області

Непріоритетні

Посилки

Листи та бандеролі Рекомендована письмова з оголошеною кореспонденція цінністю

Найменування поштових відправлень

де: Д – день подання поштового відправлення до пересилання в об’єкті поштового зв’язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1 (2, 3, 4) – кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в попередньому пункті нормативні строки збільшуються на один день. Уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі зв’язку визначає для національного оператора поштового зв’язку, який згідно із законодавством забезпечує надання на всій території України універсальних Нормативні строки пересилання поштових відправлень Таблиця

Д+4

Д+2

Д+4

Д+2

Д+5

Д+3

Д+6

Д+5

Д+3

Д+2

Д+4

Д+2

Д+4

Д+2

Д+5

Д+3

Д+6

Д+5

Д+3

Д+2

Д+4

Д+2

Д+4

Д+2

Д+5

Д+3

Д+6

Д+5

Д+3

Д+2

154


послуг поштового зв’язку, відсоток кількості письмової кореспонденції, яка повинна бути доставлена в установлені нормативні строки. Нормативні строки пересилання листів і бандеролей з оголошеною цінністю, посилок, поштових переказів, внутрішніх поштових відправлень з позначкою «Експрес», міжнародних поштових відправлень прискореної пошти «EMS» установлюють оператори поштового зв’язку і погоджують з уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі зв’язку. Нормативні строки пересилання поштових відправлень і поштових переказів для міст Києва, Сімферополя та Севастополя уважати відповідно як для обласних центрів України, для міст обласного підпорядкування – як для районних центрів України. Нормативні строки пересилання поштових переказів Таблиця Найменування поштових відправлень Поштові перекази

Між об’єктами Між об’єктами Між об’єктами поштового зв’язку, поштового зв’язку, поштового зв’язку, не оснащеними та не оснащеними оснащеними АРМ оснащеними АРМ АРМ 3 години

Д+1

Д+2

Примітка: Д – день подання в об’єкті поштового зв’язку поштового відправлення, поштового переказу до пересилання або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останньої виїмки; 1 (2,3,4,5,6) – кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення та поштовий переказ; АРМ – автоматизоване робоче місце «Приймання та передача електронних переказів». 1.6 Правила обробки та відправлення міжнародної пошти в місцях міжнародного обміну України Оброблення вихідної міжнародної пошти: Виділення вихідної міжнародної пошти в окремі потоки, розподілення міжнародної пошти за видами (посилки, письмова кореспонденція), шляхом пересилання (наземний, авіа); письмової кореспонденції – за категорією (проста, рекомендована, відправлення з оголошеною цінністю). Також виділення в окремі потоки повернених згрупованих відправлень «Консигнація» за видами (посилки, письмова кореспонденція).

155


Митний контроль вихідної міжнародної пошти. Сортування вихідної пошти згідно з планом направлення міжнародної пошти до зарубіжних місць міжнародного поштового обміну (ММПО) (посилки, письмова кореспонденція). Необхідно звернути увагу на окреме сортування авіа- та наземних відправлень, а також на категорію письмової кореспонденції (проста та рекомендована). Формування депеш до міжнародних ММПО. Технологічні операції (п. 2, 3, 4) повинні відбуватися в зоні митного контролю, яка узгоджується з Митними органами. Оброблення вхідної міжнародної пошти: Вхідна міжнародна пошта повинна відразу потрапляти в зону митного контролю. Розподіл вхідного міжнародного потоку пошти за видами (посилки, письмова кореспонденція), шляхом пересилання (наземний, авіа). Виділення в окремі потоки згрупованих відправлень «Консигнація» за видами (посилки, письмова кореспонденція). Приймання міжнародних поштових відправлень (для посилок, рекомендованої письмової кореспонденції та відправлень з оголошеною цінністю – поіменне) та підготовка відправлень до митного контролю. Митний контроль міжнародних відправлень. Пред’явлення міжнародних відправлень суміжним службам (ветеринарний, екологічний контроль, карантин та вирішити інші служби). Після отримання дозволу до пересилання можлива консолідація потоків з внутрішніми поштовими відправленнями, але це необхідно узгодити та врахувати при визначенні обладнання як для посилок, так і письмової кореспонденції; також необхідно внести зміни до планів направлення міжнародної пошти та вирішити інші оргпитання. Якщо консолідації потоків не відбудеться, тоді сортування та відправка міжнародних відправлень здійснюватиметься встановленим порядком, але для цього необхідні площі та робочі місця. Загальні вимоги до організації оброблення міжнародної пошти: Облаштування зони митного контролю. Облаштування адміністративних офісів, архівів для митної служби та суміжних служб, задіяних у наданні дозволів на пересилання міжнародної пошти. Облаштування складу для затриманих поштових відправлень. Облаштування робочої зони для оброблення міжнародної тари. Врахувати діюче інформаційне забезпечення, яке використовується для формування міжнародних супровідних документів, передачу необхідної інформації до митної служби та зарубіжних ММПО. На робочому кресленні виробничої території оброблення міжнародної

156


пошти необхідно урахувати всі технологічні групи та вказати технологічні потоки надходження та відправки міжнародної пошти. 1.7 Порядок пересилання поштових відправлень Пересилання поштових відправлень – сукупність технологічних процесів приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, синхронізованих у часі на всій території України та за її межами. Для того, щоб такий складний виробничий механізм надійно продукував послуги, необхідно проводити на високому професійному рівні технологічну підготовку виробництва. Технологічна підготовка виробництва – це розробка, проектування технологічної документації. Коротко зупинимося лише на одному із технологічних документів загального призначення «Порядок пересилання поштових відправлень». «Порядок пересилання поштових відправлень» – технологічна інструкція, яка містить опис технологічних процесів, методів і прийомів, що повторюються під час пересилання поштових відправлень. Порядок затверджує оператор поштового зв’язку своїм наказом. Значення понять дасть змогу майбутньому спеціалісту вже на цьому етапі навчального процесу скласти уяву про Порядок. У Порядку поняття вживаються у такому значенні: великовагова посилка – посилка, маса якої перевищує певні граничні значення; виймання письмової кореспонденції – сукупність операцій з виймання простої письмової кореспонденції з поштових скриньок, транспортування і передавання їх до об’єкта поштового зв’язку, в якому здійснюватиметься оброблення; виробнича документація – звітні документи за місяць (робочий день), документи на відправлені, одержані та видані поштові відправлення, бланки, книги, ярлики, форми яких установлені уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку, що застосовуються при наданні послуг поштового зв’язку; відбиток про оплату письмової кореспонденції – нанесений друкарським або іншим способом друкування чи штемпелювання відбиток, форма якого установлена уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку, що застосовується при наданні послуг із пересилання письмової кореспонденції в межах України; відправник згрупованих поштових відправлень «Консигнація» – фізична чи юридична особа, яка здає для пересилання згруповані поштові відправлення «Консигнація»;

157


громіздка посилка – посилка, розмір чи об’єм якої перевищують певні граничні значення; дефектна пошта – поштове відправлення (закрита поштова річ), що надійшло до об’єкта поштового зв’язку з пошкодженням упаковки, перев’язу, пломб, клейової стрічки типу «скотч», невідповідністю маси тощо; завантаження (вивантаження) поштових відправлень – технологічний процес переміщення поштових відправлень до (з) транспортного засобу; закриті поштові речі – мішок, планшет або поштовий контейнер з поштовими відправленнями чи вкладенням службового характеру, запакований та оформлений відповідно до встановлених правил; календарний штемпель – спеціальний штамп (печатка), призначений для погашення поштових марок на поштових відправленнях, оформлення поштових відправлень, розрахункових квитанцій, касових документів та іншої виробничої документації; касова довідка – звітний документ працівника об’єкта поштового зв’язку за робочий день (зміну) за надані послуги; касовий звіт – звітний документ об’єкта поштового зв’язку (цеху, дільниці) з обліку грошових сум, інших цінностей і товарів; касовий чек – чек, що друкується реєстратором розрахункових операцій, який підтверджує факт надання послуги; локальна мережа – група комп’ютерів, з’єднаних за допомогою комунікаційної мережі, що забезпечує взаємодію обладнання в мережі; маршрутна накладна – документ на поштовий маршрут, який містить такі дані: найменування маршруту, марку та номер автомобіля, номер подорожнього листа, прізвище, ім’я, по батькові супровідників (водіїв-супровідників) пошти, найменування об’єктів поштового зв’язку, що відправляють і отримують пошту, її кількість. Форма маршрутної накладної затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв’язку; постпакет – письмова кореспонденція, бланки поштових переказів, згруповані за видами й ознаками напряму, оформлені та запаковані відповідно до встановлених правил, або вкладення службового характеру; поштова тара – ємності (мішки, ящики, планшети, контейнери), призначені для пересилання поштових відправлень, поштових марок, маркованих конвертів і карток, товарів та інших цінностей між об’єктами поштового зв’язку; поштовий контейнер – спеціалізований контейнер, призначений для перевезень і тимчасового зберігання поштових відправлень, періодичних друкованих видань, поштової тари, товарів тощо; поштовий маршрут – заздалегідь установлений (визначений) напрям прямування автомобільного транспорту між об’єктами поштового зв’язку (магістральний, міжобласний, внутрішньообласний, внутрішньорайонний,

158


міжрайонний, міський, міжнародний); пріоритетні відправлення – відправлення письмової кореспонденції, що перевозяться найшвидшим шляхом (повітряним чи наземним) і користуються пріоритетом при обробці щодо інших відправлень, які вважаються непріоритетними; розписка-зобов’язання – документ встановленої форми та змісту, за яким працівникам, які надають послуги користувачам, видаються для продажу марки, марковані конверти, картки тощо; розрахункова квитанція – квитанція встановленої форми та змісту, що виписується під копіювальний папір із квитанційної книжки, яка підтверджує факт надання послуг; сканер – пристрій для зчитування штрихового коду; сканування – зчитування штрихового коду за допомогою сканера (терміналу); сортувальний вузол – виробничий підрозділ оператора поштового зв’язку, який здійснює обмін пошти, її обробку та тимчасове зберігання; супровідник – працівник, на якого покладені обов’язки із супроводження пошти при перевезенні її між об’єктами поштового зв’язку та здійснення обміну пошти; формування інформації – надання інформації певної форми (вигляду), необхідної для подальшого застосування у роботі; X-звіт – денний звіт без обнулення інформації в оперативній пам’яті. Для РРО, у X-звіті яких не зазначається інформація про операції «службового внесення» або «службової видачі» сум готівки, X-звіт означає сукупність X-звіту та будь-якого іншого звіту, де зазначені суми за цими операціями; Z-звіт – денний звіт з обнуленням інформації в оперативній пам’яті та занесенням її до фіскальної пам’яті РРО. Для РРО, у Z-звіті яких не зазначається інформація про операції «службового внесення» або «службової видачі» сум готівки, Z-звіт означає сукупність X-звіту та Z-звіту, при цьому першим виконується X-звіт; штриховий код – комбінація послідовно розташованих паралельних штрихів і проміжків між ними, розміри та розташування яких встановлені певними правилами; призначена для автоматизованої ідентифікації одиниць обліку; штриховий кодовий ідентифікатор (ШКІ) – штрихова позначка, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень і закритих поштових речей. У Порядку вживаються скорочені визначення: АРМ – автоматизоване робоче місце; АРМ ВЗ – автоматизоване робоче місце відділення зв’язку; АСРК – автоматизована система реєстрації та контролю; ВПС – Всесвітній поштовий союз;

159


РРО – реєстратор розрахункових операцій; ЦОПМР – Центр оброблення переказів та міжнародних рахунків. Порядок описує в повному обсязі технологію пересилання внутрішніх і міжнародних поштових відправлень, в тому числі досилання та повернення поштових відправлень, механізм відправлення та обміну пошти, початок і закінчення операційного дня. 1.8 Правила розповсюдження періодичних друкованих видань Сфера діяльності щодо розповсюдження періодичних друкованих видань була, є і буде дуже важливою в суспільному житті. Великий обсяг такої роботи виконує поштовий зв’язок, тому майбутні спеціалісти поштової галузі зобов’язані знати, яким чином це відбувається в житті. На думку авторів, цьому може добре дослужитися офіційний документ «Правила розповсюдження періодичних видань», затверджений наказом Державного комітету зв’язку України, Міністерством інформації України, Міністерством транспорту України 10 грудня 1998 р. за № 169/81/492. Визначення основних термінів Терміни, що вживаються у цих Правилах, мають таке значення: абонементна скринька – скринька у спеціальній шафі, встановленій у відділенні поштового зв’язку, яка орендується на визначений адресатом термін для одержання на його ім’я поштових відправлень і періодичних видань; адресна система експедирування періодичних друкованих видань – система експедирування періодичних друкованих видань безпосередньо на адресу передплатника; газетний вузол – дільниця структурного підрозділу поштового зв’язку, яка одержує періодичні друковані видання від дільниць експедирування, обробляє та відправляє їх у прикріплені відділення поштового зв’язку; договір передплати – договір доручення, відповідно до якого видавець доручає розповсюджувачу здійснювати операції з продажу (передплати) й доставки (на всіх етапах) періодичних друкованих видань; доставне підприємство – поштамт, вузол зв’язку, відділення поштового зв’язку, які здійснюють доставку періодичних друкованих видань; доставка періодичних друкованих видань – виробничі операції з доставки на всіх її етапах – від редакції до передплатника; експедиція – дільниця експедирування періодичних видань, розташована при друкарні чи в іншому приміщенні і призначена для експедирування періодичних друкованих видань; експедирування періодичних друкованих видань – виробнича операція,

160


до якої входить приймання від видавця, редакції періодичних друкованих видань, обробка та здавання їх за призначенням; карткова система експедирування періодичних друкованих видань – система експедирування періодичних друкованих видань до газетних вузлів згідно із сортувальними таблицями; періодичні друковані видання – газети, журнали, альманахи, бюлетені, збірники, календарі, дайджести, які виходять з постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію; посилковий комплект (посил) періодичних друкованих видань – декілька мішків і пачок з періодичними друкованими виданнями, що одночасно відправляються до одного газетного вузла; видавець – фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку й випуск періодичного друкованого видання; розповсюдження періодичних друкованих видань – оформлення передплати, замовлення тиражів уроздріб, експедирування, перевезення, оброблення, доставка та вручення видань передплатнику, продаж видань уроздріб; розповсюджувач – фізична чи юридична особа, яка займається розповсюдженням періодичних друкованих видань. Розповсюдження періодичних друкованих видань, зареєстрованих у встановленому порядку, здійснюється згідно з договорами, укладеними між редакціями і видавцями або друкарнями, між редакціями (видавцями) та розповсюджувачами й адміністраціями транспортних підприємств незалежно від форм власності. Суб’єкти видавничої справи, що внесені до Державного реєстру України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, укладають угоди на розповсюдження періодичних видань з фізичними і юридичними особами, які займаються розповсюдженням періодичних друкованих видань відповідно до цих Правил. З метою скорочення термінів доставки газет передплатникам Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України разом з Державним комітетом зв’язку України забезпечують організацію пунктів децентралізованого друкування газет. Адміністрації транспортних підприємств Міністерства транспорту України при складанні розкладу руху поїздів та літаків враховують пропозиції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» (далі – Укрпошта). Порядок оформлення передплати на періодичні друковані видання Розповсюджувач визначає пункти оформлення передплати, в приміщеннях яких обов’язково розміщує копію свідоцтва про реєстрацію як суб’єкта видавничої справи, встановлює вивіску із зазначенням свого найменування,

161


графіка роботи, місцезнаходження (поштову адресу, номер контактного телефону), правила розповсюдження періодичних друкованих видань за передплатою, каталоги періодичних друкованих видань, інформацію про строки оформлення передплати та терміни доставки періодичних друкованих видань передплатникам, перелік послуг, які надаються, та тарифи на ці послуги, покажчики із прізвищами обслуги, зразки заповнення передплатних документів, перелік адрес і номерів телефонів вищої організації розповсюджувача та відповідних органів, уповноважених здійснювати захист прав передплатників. Договір передплати на періодичні друковані видання передплатник укладає із розповсюджувачем. Розповсюджувач під час оформлення передплати зобов’язаний видати передплатнику квитанцію, має реквізити розповсюджувача і засвідчує факт, умови та терміни передплати, найменування періодичного видання, його передплатний індекс, адресу та прізвище передплатника, вартість передплати. Передплата на періодичні друковані видання проводиться згідно з Каталогами періодичних друкованих видань, які формуються розповсюджувачами на підставі договорів, укладених з видавцями. Для включення видання до Каталогу засновник, редакція повинні подати копію свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації та свідоцтва про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, завіреного нотаріусом, надати повну інформацію про видання (назву, індекс, обсяг видання, періодичність виходу, видавничу вартість на мінімальний термін передплати, собівартість одного примірника видання, кількість реклами в загальному обсязі видання). Строки проведення передплати визначаються розповсюджувачами періодичних друкованих видань. У галузі зв’язку строки визначаються наказом Адміністрації зв’язку України. Строки закінчення передплати на місцеві видання визначаються на місцях наказами керівників регіональних дирекцій Укрпошти. Оплата передплати на періодичні друковані видання здійснюється готівкою у національній валюті України або шляхом безготівкового розрахунку. Передплата на періодичні друковані видання здійснюється поштамтами, районними (міськими) вузлами зв’язку, відділеннями поштового зв’язку, пунктами приймання передплати, листоношами, громадськими й іншими розповсюджувачами періодичних друкованих видань. Замовлення на тиражі передплати, прийнятої поштамтами, вузлами та відділеннями зв’язку передаються за підпорядкованістю регіональним дирекціям Укрпошти. Розповсюджувачі повідомляють про тиражі періодичних друкованих видань і направляють замовлення з передплати редакціям (видавцям). Умови і порядок розрахунків за розповсюдження періодичних

162


друкованих видань визначаються укладеними договорами між видавцями та розповсюджувачами. Приймання періодичних друкованих видань від видавництв, друкарень Для експедирування періодичних друкованих видань видавець на договірних умовах при друкарні виділяє спеціальне приміщення для експедиції, яке відповідає технологічним нормам. При відсутності приміщення для експедирування, перевезення періодичних друкованих видань до експедиції здійснюється силами та засобами видавців, редакцій або за їх рахунок іншими підприємствами згідно з укладеним договором. Видавець або редакція здають періодичні друковані видання на експедирування експедиції за її місцезнаходженням, а на перевезення (при самостійному експедируванні) – до структурного підрозділу поштового зв’язку або іншого перевізника в терміни, встановлені графіком для кожного видання. Інший порядок здавання обумовлюється договором. Графіки видачі тиражів видань розробляються видавцями, погоджуються з друкарнями та розповсюджувачами і є невід‘ємною частиною договору. У графіках видачі тиражів вказується загальний тираж, стандарт пакування за різних обсягів видання: для газет – дні тижня, час початку і кінця видачі, тираж, виданий за кожну годину; для журналів – номери, числа місяця або дні тижня здавання тиражів Газети та журнали з періодичністю 1 номер (випуск) у місяць при порушенні видавцем (друкарнею) графіка їх видачі приймаються для експедирування в терміни, узгоджені з розповсюджувачами відповідної експедиції. При зміні строків здавання газет і журналів редакція, видавець не звільняються від матеріальної відповідальності. У разі затримки виходу з друку періодичного друкованого видання або змін його обсягу редакція, видавець за свій рахунок повідомляють про це у засобах масової інформації та сповіщають розповсюджувача, який у свою чергу інформує про це передплатників за їх зверненням. Редакція, видавець здають газети експедиції сфальцьованими по одному примірнику. За домовленістю сторін можлива інша кількість газет в одному зошиті. Періодичні друковані видання формуються в стандартні пачки: газети по 25 – 50 – 100 примірників залежно від кількості сторінок, почергово згинами в один та інший бік; журнали – по 5 – 10 примірників залежно від розміру та пакуються в тару, що забезпечує збереження видань при перевезеннях. Видання, упаковані з порушенням вказаних вимог, експедиціями не приймаються, про що негайно повідомляються видавці, редакції та підприємства, які уклали договір з видавцями, редакціями. Вага пачки не повинна перевищувати граничні норми допустимих навантажень – 7 кг.

163


Видавцям і редакціям не дозволяється вкладати в періодичне друковане видання додаткових листів, вкладок для доставки без укладення відповідної на це угоди зі структурними підрозділами поштового зв’язку. Для відправлення за призначенням контрольні примірники періодичних видань здаються редакціями безпосередньо у відділення поштового зв’язку бандеролями, відправлення яких здійснюється безкоштовно. Експедиція приймає від видавця, редакцій тиражі періодичних друкованих видань за кількістю стандартних пачок, із зазначенням на ярликах найменування видання, а для журналів, крім того, номери, кількість примірників у пачці, прізвище працівника, який пакував, або відбитка особистого штампу з номером. При нестачі видань у стандартних пачках або виявленні бракованих примірників експедиція складає акт у двох примірниках. Перший примірник акта негайно передається видавцю для покриття нестачі, другий залишається в експедиції. При неможливості додрукування тиражів газет або журналів за актами експедиція направляє видавцю рахунок на відшкодування передплатної вартості видань для повернення передплатникам з урахуванням плати за оформлення та пересилку грошових переказів, а також суму штрафу, яка обумовлюється договором. Прийняття тиражу на експедирування здійснюється за накладними, які складаються видавцем, редакцією у двох примірниках на кожну видачу окремо, а коли експедиція знаходиться при редакції – за жетонами погодинно на весь тираж, який видається за день. Перший примірник накладної передається в експедицію, а другий – з розпискою працівника експедиції повертається видавцю, редакції. Облік тиражів періодичних друкованих видань, які одержує експедиція, ведеться за відомостями, у яких зазначається тираж кожного видання окремо (на кожну годину протягом доби) та час його одержання, а також окремим рядком – тираж, виданий на перерахунок. У відомості зазначається загальний тираж, виданий протягом доби, в тому числі з порушенням графіка за кожну годину (для журналів – за кожний день). Відомість підписується представниками обох сторін і є документом для контролю за своєчасним одержанням тиражів періодичних друкованих видань та пред’явлення претензій видавцю, редакції при порушенні термінів їх видачі. Експедирування періодичних друкованих видань Експедирування періодичних друкованих видань здійснюється за картковою й адресною системами. Експедирування періодичних друкованих видань за картковою системою включає такі операції: приймання періодичних друкованих видань від видавця, редакції;

164


підготовка документації для обробки і відправлення періодичних видань до газетних вузлів; видачу періодичних друкованих видань на робочі місця обробки; формування посилів періодичних друкованих видань; сортування газетних пачок, мішків з періодичними друкованими виданнями за напрямами; здавання мішків і пачок для відправлення за призначенням. За картковою системою газети і журнали експедируються відповідно до сортувальних таблиць, які передаються в експедиції розповсюджувачами, котрі проводять обробку передплатної документації та складають замовлення, видавцями або редакціями, якщо це обумовлено угодою. Сортувальні таблиці (додаток 1) складаються на кожне видання окремо і надсилаються до експедиції не пізніше ніж за три робочі дні до початку одержання тиражів за графіком. Редакції, видавці повідомляють про зміни посилів та обсягів газет експедиціям не пізніше вищезазначеного терміну. Відправлення періодичних друкованих видань у газетні вузли проводиться експедиціями відповідно до планів направлення, в яких зазначаються час відправлення з експедиції, вид транспорту, час його відправлення і номер рейсу, пункти перевантаження та резервний спосіб відправлення. Плани направлення періодичних друкованих видань розробляються філіями Укрпошти (центрами оброблення та перевезення пошти), погоджуються з керівництвом Укрпошти та затверджуються регіональними дирекціями. Плани направлення періодичних друкованих видань повинні надходити в експедицію не пізніше ніж за 10 днів до введення нового розкладу руху поїздів, літаків та автомаршрутів, а зміни до плану – не пізніше ніж за 3 дні до введення його в дію. Експедиція на підставі сортувальних таблиць готує супровідні документи для відправлення періодичних друкованих видань до газетних вузлів: накладні ф.33, ф.33-а, ф.33-б, адресні ярлики, описи-переліки ф.34, переліки ф.35, фактури ф.36 (додатки 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8). Періодичні видання за передплатою відправляються за накладними ф.33, а за накладними ф.33-б – за передплатою й уроздріб разом. Накладні складаються в одному примірнику на адресу кожного газетного вузла із зазначенням кількості примірників видань, мішків (пачок), підписуються працівниками, які їх складали та відраховували видання, і проставляється відбиток календарного штемпеля. При автоматизованій виписці документів на накладній зазначаються номер і дата (для газет – дня виходу з друку, для журналів – дня пакування). При одночасній відправці газет за декілька днів (при несвоєчасному виході з друку) кількість газет вказується окремо за кожне число.

165


Якщо дата друкування окремих найменувань газет не збігається з датою виходу газет, зазначеною у верхній частині накладної, то у відповідних рядках зазначаються номер та дата виходу цих газет. При відправленні періодичних друкованих видань автотранспортом на адресному ярлику зазначається назва маршруту (місця відправлення та призначення). При відправленні поїздом на адресному ярлику зазначається номер поїзда та поштового вагона. При відправленні періодичних друкованих видань у багажних вагонах у верхній частині адресного ярлика проставляється додаткова відмітка «Вантажобагаж» та зазначається станція здавання періодичних друкованих видань. При відправленні періодичних друкованих видань повітряним транспортом на адресних ярликах мішків і пачок по діагоналі друкується червона смуга. На ярлику вказуються пункти здавання періодичних друкованих видань, якщо їх назва не збігається з найменуванням газетного вузла. Мішки і пачки з періодичними друкованими виданнями в експедиції приписуються до переліків ф.35, які складаються у 2-х примірниках: перший примірник здається разом з періодичними друкованими виданнями, а другий залишається в експедиції. Окремі (прямі) переліки на мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями складаються на адресу кожного газетного вузла, до якого прямує 20 і більше мішків, пачок, поїзда, пункту обміну магістральних автомаршрутів, пункту обміну поштових вагонів, через які направляються періодичні друковані видання для інших газетних вузлів. Усі переліки ф.35, що підлягають відправленню з кожним поїздом, літаком, автомобілем, приписуються до фактури ф.36, яка складається в трьох примірниках. При відправленні періодичних друкованих видань літаком або в багажних вагонах у переліках і фактурі вказується вага. Якщо з експедиції одним автомобілем відправляються мішки і пачки з періодичними друкованими виданнями, призначені для відправлення кількома поїздами (літаками), то, крім фактур на кожний поїзд (літак), складається загальна фактура на адресу центрів оброблення та перевезення пошти або інших підприємств поштового зв’язку, які здійснюють подальшу обробку та перевезення періодичних друкованих видань. У такій фактурі робиться відмітка «Загальна» і до неї за адресами і кількістю мішків і пачок з періодичними друкованими виданнями приписується кожна окрема фактура. При відправленні періодичних друкованих видань літаком (автомобілем) фактура складається на кожний пункт обміну. Один примірник фактури з розпискою про одержання передається працівнику, який супроводжує мішки та пачки, для повернення в експедицію.

166


Тиражі періодичних друкованих видань на робочі місця сортування видаються стандартними пачками, а залишок – з поекземплярним обрахунком. Посили періодичних друкованих видань формуються за накладними ф.33, 33-а, 33-б, які упаковуються в мішки або пачки. При одночасному відправленні за однією адресою декількох мішків або пачок періодичних друкованих видань накладна ф.33 вкладається в один із мішків (пачок), на адресному ярлику якого робиться відбиток штампа або наклеюється додатковий ярлик «Накладна тут». Пачки з періодичними друкованими виданнями вагою до двох кілограмів запаковуються в збірні мішки, приписуються до опису-переліку ф.34. На адресних ярликах збірних мішків, окрім загальних даних, зазначаються номер маршруту поштового вагона та дільниці, назва центру оброблення та перевезення пошти або пункту посадки літака із зазначенням області, республіки, а замість трактування – слово «Збірний». Експедиція доставляє мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями групами в поїзди з припискою переліків до фактур в підрозділи структурних підрозділів поштового зв’язку, які відправляють їх за призначенням у строки, встановлені планом направлення періодичних друкованих видань. Підготовлені до відправлення мішки та пачки з переліками і двома примірниками фактур експедиція здає працівнику, який супроводжує, загальним рахунком під розписку на третьому примірнику фактури, яка залишається в експедиції. При неможливості своєчасної доставки мішків і пачок з періодичними друкованими виданнями на черговий поїзд або літак, експедиція зобов’язана підготувати їх для подальшого відправлення та внести у супровідні документи відповідні зміни. Працівники підрозділів підприємств поштового зв’язку, що приймають мішки, пачки з періодичними друкованими виданнями для відправлення за призначенням, розписуються у двох примірниках фактури, зазначають час прибуття автотранспорту, початок і закінчення приймання і проставляють відбиток календарного штемпеля. Другий примірник фактури з розпискою передається працівнику, який супроводжує, для повернення фактури в експедицію. За адресною системою періодичні друковані видання відправляються бандеролями, посилками. Для відправлення передплатних видань до експедиції передаються доставні картки передплатників, для роздрібних тиражів – списки, в яких зазначаються найменування та індекс видань, адреси передплатників (одержувачів), кількість примірників, терміни передплати (одержання). Бандеролі, посилки з періодичними друкованими виданнями

167


упаковуються та відправляються порядком, передбаченим Правилами користування послугами поштового зв’язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.97 р. за № 1446. Перевезення періодичних друкованих видань Перевезення періодичних друкованих видань здійснюється згідно з Правилами перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України, затвердженими спільним наказом Міністерства зв’язку України і Міністерства транспорту України від 20.03.97 р. за № 26/90 і зареєстрованими в Мін’юсті України 14.04.97 р. за № 121/1924, Правилами перевезення пошти автомобільним транспортом, затвердженими спільним наказом Міністерства зв’язку України і Міністерства транспорту України від 12.03.97 р. за № 32/76 і зареєстрованими в Мін’юсті України від 28.05.97 р. за № 195/1999, Повітряним кодексом України та цими Правилами. Працівник структурного підрозділу, який здійснює перевезення пошти, приймає мішки (пачки) з періодичними друкованими виданнями прорахунком за групами з переглядом адреси, звіряє прийняту кількість пачок з підсумком у супровідному документі, звіряє переліки ф.35, що надійшли, із записом у фактурі ф.36. Про виявлені під час обміну між експедицією та структурним підрозділом, який здійснює перевезення пошти, невідповідності фактичної кількості мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями запису в супровідних документах (фактурах, переліках, накладних), робиться відмітка в супровідних документах про фактично прийняту кількість пачок, мішків і складається акт ф.51 у двох примірниках. Мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями в структурних підрозділах поштового зв’язку, які здійснюють перевезення періодичних друкованих видань, відправляються на кожний вид транспорту відповідно до переліків і фактур. Мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями приписуються до загальної накладної ф.16 (додаток 9), яка складається у трьох примірниках, їх здають працівнику, який здійснює обмін з поштовими вагонами або іншими транспортними засобами, з двома примірниками загальної накладної під розписку у третьому примірнику. До загальної накладної ф.16 додається фактура ф.36 з переліками ф.35. При перевезенні залізничним транспортом підготовлені до відправлення мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями завантажуються у поштовий вагон рівномірно в обидві кладові з виділенням перших пунктів поштового обміну. Мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями приймають у поштовий вагон та автотранспорт загальним рахунком по пунктах обміну з переглядом адреси та зовнішнього стану. У першу чергу приймаються

168


періодичні друковані видання для дальніх пунктів обміну. Рахунок мішків, пачок, що приймаються, здійснюється вголос, їх кількість звіряється працівником поштового вагону з підсумками у документах, після чого дається розписка за одержану кількість на загальній накладній ф.16. У поштових вагонах мішки і пачки з періодичними друкованими виданнями, які підлягають видачі в пунктах обміну, приписуються до накладних ф.16 із зазначенням їх кількості, пунктів відправлення та структурних підрозділів, які здійснюють експедирування. В записі транзитних мішків і пачок додатково зазначається пункт їх призначення. Якщо в будь-якому пункті обміну встановлено пряме передавання мішків з письмовою кореспонденцією, то працівники поштового вагона повинні підготувати також пряме передавання мішків і пачок з газетами. При цьому виділяються газетні пачки на адресу перших пунктів обміну. Перед видачею з поштового вагона мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями звіряються з документами за адресами, назвами структурних підрозділів, які здійснюють експедирування, і кількістю місць до окремого газетного вузла. У пунктах обміну мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями видаються з поштових вагонів загальним рахунком працівникам структурних підрозділів поштового зв’язку. У випадках виявлення у поштовому вагоні або структурному підрозділі поштового зв’язку, що здійснює перевезення пошти, неправильної приписки до прямого переліку мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями, що не підлягають обробці, дозволяється вилучення цих мішків (пачок) шляхом викреслення їх із переліку з наступним приписанням до загальної накладної поштового вагона або структурного підрозділу поштового зв’язку, що здійснює перевезення. У фактурі (накладній), з якою одержані періодичні друковані видання, робиться відмітка про причини вилучення приписаних до переліків мішків, пачок, яка засвідчується підписом начальника поштового вагона (відповідального працівника структурного підрозділу поштового зв’язку) та відбитком календарного штемпеля. Якщо під час обміну буде виявлено пошкодження мішків або пачок з періодичними друкованими виданнями, то працівник, який їх здає, повинен вжити заходів щодо розпакування. Якщо для розпакування мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями часу недостатньо, то працівник, який здійснює обмін, робить відмітку про пошкодження на накладній ф.16, обов’язково зазначивши інформацію про стан упаковки. У разі відсутності такої відмітки працівник, який приймає періодичні друковані видання, повинен одночасно з видачею розписки зробити на оригіналі накладної ф.16 та її копії (під копірку) відмітку: «Мішок, пачка з періодичними друкованими видан-

169


нями до... (зазначити куди і від якої експедиції) прийнята у пошкодженому стані» та зазначити стан швів машинного прошивання мішка. Такі мішки, пачки слід розпакувати негайно після закінчення обміну. При розпакуванні пошкоджених мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями у поштовому вагоні або структурному підрозділі поштового зв’язку, яке здійснює перевезення, складається акт ф.51 у трьох примірниках. За кожним актом про пошкодження керівники структурних підрозділів поштового зв’язку повинні провести перевірку та вжити заходів за її результатами. Газети можуть бути відправлені у багажних вагонах поїздів, а також автобусами загального користування згідно з укладеними договорами структурних підрозділів поштового зв’язку з управліннями (відділеннями) залізниці або автотранспортними підприємствами. На кожний пункт здавання періодичних друкованих видань, які відправляються багажем, складається окрема накладна ф.16 у двох примірниках. Крім того, складається здавальний список у трьох примірниках. При одночасному відправленні періодичних друкованих видань і поштових відправлень складається один здавальний список. До здавального списку записують мішки, пачки, приписані до окремої накладної ф.16, у порядку послідовності пунктів здавання мішків, пачок. Мішки і пачки з періодичними друкованими виданнями для відправки багажем здаються у багажне відділення під розписку на другому примірнику здавального списку. За прийняту пошту працівнику поштового зв’язку видається багажна квитанція. Перший примірник здавального списку разом з оригіналами окремих накладних ф.16 передається прийомо-здавальнику багажу. Другий примірник і багажна квитанція та копії окремих накладних підшиваються до документів структурних підрозділів поштового зв’язку пункту відправки. Третій примірник залишають у багажному відділенні. Завантаження і розвантаження мішків (пачок) з періодичними друкованими виданнями проводяться силами працівників поштового зв’язку. За домовленістю з начальником станції мішки (пачки) з періодичними друкованими виданнями після оформлення документів здаються працівниками поштового зв’язку безпосередньо у багажний вагон. Оплата за перевезення періодичних друкованих видань у багажних вагонах здійснюється згідно з чинним законодавством. Мішки та пачки з багажного вагона приймаються в пунктах здавання з перевіркою за здавальним списком. У випадку невідповідності фактичної кількості речей, приписаних до документів, або виявленні пошкодження упаковки складається акт у трьох примірниках, який підписують працівники підприємства поштового зв’язку та залізниці. При короткочасній стоянці поїзда і неможливості складання акта праців-

170


ник залізниці робить у супровідних документах відмітку про відсутність мішка (пачки) або пошкодження його упаковки. У цих випадках акт складається працівником поштового зв’язку в присутності представника залізничної станції негайно після відправлення поїзда. Перший примірник акта залишається у працівника поштового зв’язку, другий видається представнику залізничної станції у пункті складання акта, третій надсилається структурному підрозділу поштового зв’язку, яке відправило періодичні друковані видання на перевірку. Перевезення періодичних друкованих видань повітряним транспортом здійснюється пасажирськими, вантажними, поштовими рейсами згідно з укладеними договорами, які передбачають гарантовані квоти завантаження. Гарантованими квотами поштового завантаження вважаються щомісячні заявки структурних підрозділів поштового зв’язку на перевезення періодичних друкованих видань. Термін подання заявок і порядок їх узгодження обумовлюють договорами. Періодичні друковані видання, пред’явлені структурними підрозділами поштового зв’язку понад гарантованої квоти, приймаються до перевезення авіапідприємством і відправляються рейсовими повітряними суднами при наявності вільного квотового тоннажу з урахуванням броні. Структурний підрозділ поштового зв’язку завчасно повідомляє авіапідприємства про перевезення додаткового вантажу. Структурний підрозділ поштового зв’язку зобов’язаний здати, а авіапідприємства – прийняти мішки, пачки з періодичними друкованими виданнями до перевезення в термін, обумовлений договором. Мішки, пачки з періодичними друкованими виданнями відправляються прямими рейсами. За неможливості відправлення періодичних друкованих видань прямими рейсами, їх перевезення, за узгодженням зі структурним підрозділом поштового зв’язку і транзитними аеропортами, здійснюється іншими літаками з перевантажуванням. В аеропортах перевантажування структурним підрозділам поштового зв’язку надається право визначати терміни і черговість відправлення транзитних мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями. При накопиченні мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями в аеропортах у зв’язку з нерегулярністю польотів або з вини авіапідприємств останні вживають заходів щодо відправлення мішків, пачок з черговими та додатковими рейсами літаків поза квотами навантаження. Мішки та пачки з газетами, що підлягали відправленню визначеними пасажирськими рейсами, але не доставлені з вини видавців структурним підрозділам поштового зв’язку в установлені терміни, відправляються іншими рейсами за наявності вільного квотового тоннажу переважно перед іншими вантажами.

171


Періодичні друковані видання приймаються від структурних підрозділів поштового зв’язку в упаковці, що забезпечує збереження видань при пересиланні. На адресних ярликах, прикріплених до мішків і пачок з періодичними друкованими виданнями, повинна бути нанесена по діагоналі червона смуга із зазначенням пункту здавання, якщо їх назви не збігаються з назвою газетного вузла. На періодичні друковані видання, що відправляються повітряним транспортом, структурні підрозділи Укрпошти, Державного підприємства з розповсюдження періодичних друкованих видань «Преса» (далі – ДП Преса) складають: переліки ф.35; загальні накладні ф.16-а – на пачки та мішки до кожного пункту посадки літака; рейсові накладні ф.16-б – на всю пошту на кожен рейс. До загальної накладної ф.16-а на адресу структурного підрозділу поштового зв’язку пункту посадки літака приписуються всі переліки ф.35. Перевезення періодичних друкованих видань автомобільним транспортом здійснюється автотранспортом структурних підрозділів поштового зв’язку та інших підприємств, а також транспортом загального користування. Для організації перевезення періодичних друкованих видань автомобільним транспортом структурні підрозділи поштового зв’язку укладають договір з автотранспортними підприємствами встановленим порядком. Розклад руху автотранспорту складається структурними підрозділами поштового зв’язку і узгоджується з автотранспортними підприємствами, за винятком транспорту загального користування. На поштових маршрутах періодичні друковані видання перевозяться автомобілями, обладнаними закритими кузовами, зачиненими на замок чи опломбованими, і в контейнерах. Якщо періодичні друковані видання перевозяться в автомобілі з відкритим кузовом, то вони щільно укладаються, закриваються брезентом і перев’язуються так, щоб забезпечити їх збереження. Мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями, що перевозяться, приписані до накладної ф.16, складеної на адресу кожного зі структурних підрозділів поштового зв’язку, розташованих на маршруті, разом з фактурою ф.36, переліками ф.35 і маршрутною накладною ф.24. Працівникам, на яких покладені обов’язки з супроводження й обміну періодичних друкованих видань, перед виїздом зі структурного підрозділу поштового зв’язку видається під розписку посвідчення на право супроводження й обміну пошти за підписом керівника структурного підрозділу поштового зв’язку. Обмін мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями здійснюється після пред’явлення супровідником посвідчення. Мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями при перевезенні

172


автомобільним транспортом приймаються і здаються загальним рахунком з перевіркою зовнішнього стану. Обробка періодичних друкованих видань у газетних вузлах Процес обробки періодичних друкованих видань у газетних вузлах включає операції приймання, формування посилів до прикріплених відділень поштового зв’язку та їх відправлення у відділення зв’язку. Періодичні друковані видання надходять у газетний вузол у поліетиленових, лляних мішках, іншій тарі або пачках, упакованих у крафт-папір, при фактурі ф.36 з переліками ф.35 чи при накладній ф.16, без доступу до вкладень. Мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями, що надійшли в газетний вузол, приймаються від супровідника загальним рахунком з перевіркою їх зовнішнього стану працівниками, на яких покладені обов’язки з приймання та відправлення періодичних друкованих видань. За прийняті мішки, пачки у фактурі ф.36 або маршрутній накладній ф.24 чи накладній ф.16 розписується працівник, який їх приймав, зазначається час приймання, ставиться відбиток календарного штемпеля. При порушенні упаковки про це робиться відмітка у супровідних документах. Перший примірник фактури ф.36 або накладної ф.16 залишається в газетному вузлі, другий – видається супровіднику. За невідповідності фактичної кількості отриманих мішків, пачок з періодичними друкованими виданнями кількості, зазначеній у супровідних документах, про це (у накладних – переліках або фактурах) робиться відмітка за підписами представників обох сторін; у структурний підрозділ поштового зв’язку, з якого надійшли періодичні друковані видання, негайно направляється повідомлення засобами електрозв’язку і складається акт ф.51 у двох примірниках про факт нестачі. Перший примірник акта направляється в структурний підрозділ поштового зв’язку, з якого надійшли мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями, другий – залишається в документах. Одержані періодичні друковані видання перераховуються за кількістю примірників або стандартних пачок і підсумки їх звіряються з даними накладної ф.33 чи 33-б і сортувальних таблиць. Періодичні друковані видання для роздрібної торгівлі, що надійшли в об’єднаних посилах (для передплатників і роздрібної торгівлі разом), у газетних вузлах відраховуються працівниками одночасно з передплатними виданнями і передаються на корінці накладної ф.33-б або в накладній ф.33, виписаній працівниками газетного вузла, під розписку. Роздрібні тиражі видаються одержувачам у стандартних пачках без перерахунку, а в нестандартних пачках – за кількістю примірників. На недосили у стандартних пачках акти складаються одержувачами й направляються їх видавцям, а на недосили в нестандартних пачках – газетними вузлами в трьох

173


примірниках, один з яких видається одержувачу. Порожні мішки повертаються газетним вузлом до експедиції. При невідповідності одержаних примірників вказаним у накладній ф.33 (за рахунок винної сторони), в експедицію направляється – телеграфом або електронною поштою – повідомлення про розходження, факт якого підтверджується актом. При одержанні недосланих окремих примірників видань наступним транспортом, газетний вузол негайно повідомляє відповідний структурний підрозділ поштового зв’язку про одержання. Якщо фактична кількість одержаних періодичних друкованих видань відповідає вказаній у накладній ф.33, але розходиться з даними сортувальної таблиці, то акт про розходження направляється до структурного підрозділу поштового зв’язку, ДП «Преси», який уклав договір на розповсюдження видань і здійснює обробку замовлень на періодичні друковані видання. При недосиланні окремих примірників періодичних друкованих видань для доставки передплатникам вони можуть бути придбані за готівку з роздрібного тиражу. У кожному такому випадку газетний вузол складає акт із зазначенням найменування, кількості й вартості видання, примірники якого взяті з роздрібного тиражу, і направляє його до експедиції для проведення перевірки і встановлення винних. Якщо кількість примірників видань поповнена з роздрібного тиражу, то винна сторона, яка допустила порушення, зобов’язана відшкодувати газетному вузлу вартість видань відповідно до акта з урахуванням плати за пересилання грошових переказів. Про отримання газетним вузлом надлишку газет або журналів повідомляється засобами електрозв’язку в експедицію, яка зобов’язана повідомити, як вчинити із зайвими примірниками (повернути в експедицію чи передати для продажу вроздріб). Періодичні видання, які досилаються чи повертаються, пересилаються в мішках, пачках, у супровідних документах вказується «Досилання преси», «Повернення преси». Оплата відправлених газетними вузлами телеграм, посилкових комплектів із досланими або поверненими виданнями провадиться за рахунок винних сторін, які допустили порушення. Якщо кількість примірників видань, яких не вистачає, може бути поповненою з роздрібного тиражу, то структурний підрозділ поштового зв’язку, який допустив порушення, зобов’язаний відшкодувати газетному вузлу вартість видань з урахуванням плати за оформлення та пересилання грошових переказів. За актами, складеними та відправленими несвоєчасно або з порушенням вищевказаного порядку, періодичні друковані видання досилаються експеди-

174


ції за кошти відповідних газетних вузлів. Відрахування періодичних друкованих видань до прикріплених відділень поштового зв’язку, доставних дільниць провадиться за сортувальними таблицями. Сортувальні таблиці передаються на дільницю обробки періодичних друкованих видань або виділені робочі місця не пізніше ніж за два дні до початку чергового місяця. Повідомлення про зміни в сортувальних таблицях надаються не пізніше ніж за 24 години до їх запровадження. Стандартні пачки, що направляються в прикріплені відділення зв’язку, не розпаковуються і відправляються в тій самій упаковці, в якій надійшли з експедиції. Залишок примірників перераховується і відправляється у мішках. Мішки та пачки з періодичними друкованими виданнями приписуються загальною кількістю до окремої накладної ф.16, складеної у двох примірниках, на адресу кожного структурного підрозділу поштового зв’язку. Крім того, мішки та пачки разом з іншими поштовими відправленнями, що підлягають перевезенню за даним маршрутом, записуються у маршрутну накладну ф.24, яка складається у двох (при потребі – у трьох) примірниках у порядку черговості обмінів. Перед відправленням періодичних друкованих видань працівник поштового зв’язку зобов’язаний перевірити правильність оформлення супровідних документів, підписати їх, здати мішки та пачки разом з документами супровіднику під розписку в маршрутній накладній ф.24 і забезпечити обережне завантажування та своєчасне відправлення. З моменту прийняття мішків і пачок до здачі за призначенням супровідник несе відповідальність за їх зберігання та вчасне проходження на поштовому маршруті. При поверненні з маршруту супровідник повертає накладну ф.24 працівнику газетного вузла, який повинен перевірити правильність її оформлення, і зробити відмітку про наслідки перевірки. Всі листи з претензіями структурних підрозділів поштового зв’язку та недержавних структур, які надійшли до експедиції, штемпелюються днем надходження і реєструються в спеціальному журналі. Претензії на недосилання періодичних друкованих видань розглядаються протягом 24 годин. У вищезазначений термін експедиція повинна дослати неодержані вчасно примірники газет і журналів, виявити винних, а також вжити заходів щодо упередження недосилів. За наслідками перевірки і вжитих заходів за кожною претензією газетному вузлу направляється вичерпна відповідь: коли, за якими документами відправлені періодичні друковані видання, з проханням повторного підтвердження їх неодержання. Після повторного підтвердження газетним вузлом неодержання мішка або

175


пачки складається контрольно-шляховий лист (КШЛ), який разом з довідкою направляється після перевірки протягом 48 годин у наступний структурний підрозділ поштового зв’язку по шляху проходження періодичних друкованих видань. Копія довідки направляється до експедиції і структурного підрозділу поштового зв’язку, який їх не отримав. Якщо періодичні друковані видання не надійшли з вини видавця, редакції, а дослати їх неможливо, то акт газетного вузла передається до видавця, редакції для проведення розрахунку з газетним вузлом з метою виплати відшкодування передплатникам, про що повідомляється газетний вузол. Досилання періодичних друкованих видань або відшкодування їх вартості проводяться за кошти підприємства, яке припустилося порушення. Доставлення періодичних друкованих видань (назва розділу зі змінами, внесеними згідно з наказом Держкомзв’язку № 135/31/585 від 06.12.99 р.) При автоматизованій обробці передплатної документації сортувальні таблиці, ходовики та зміни до них, внесені у зв’язку з переадресуванням, ануляцією та поточною передплатою, складаються інформаційно-обчислювальним Центром та направляються до структурних підрозділів поштового зв’язку. Якщо обробка є ручною, то сортувальні таблиці та ходовики складаються безпосередньо в доставних відділеннях поштового зв’язку. Керівник структурного підрозділу поштового зв’язку призначає працівника, відповідального за ведення картотеки доставних карток і сортувальних таблиць. Доставні картки ф.СП-1(додаток 9) з передплати, які надійшли до доставного відділення поштового зв’язку, штемпелюються, їх кількість звіряється з карткою замовлення ф.СП-5 (додаток 10). Сортувальні таблиці складаються по доставних дільницях із зазначенням кількості періодичних видань для кожної доставної дільниці і загального підсумку видань з метою контролю за повним надходженням періодичних видань до відділень поштового зв’язку. Видача періодичних видань листоношам на доставлення здійснюється згідно із сортувальними таблицями. Підсумки за кожним виданням, зазначеним у сортувальній таблиці, повинні відповідати кількості примірників, вказаних на картці замовлення ф.СП-5 та в накладній ф.33. Складання сортувальних таблиць проводиться на підставі доставних карток, які зберігаються у картотеці в алфавітному порядку найменувань видань, і за доставними дільницями (окремо – на газети та журнали). Доставні картки кожного найменування видання відокремлюються в картотеці прокладками, на яких вказується індекс і найменування видання. На прокладках, які розділяють доставні картки на журнали, додатково зазначається: кількість примірників, дата надходження і видача в доставку чергових

176


номерів журналів. Доставні картки на періодичні друковані видання для військових частин зберігаються в окремій картотеці. Доставні картки з передплати і вхідних переадресувань, які надійшли до відділень поштового зв’язку не за призначенням, а також дефектні доставні картки з передплати і вихідних переадресувань, у яких немає належних даних для доставки видань передплатникам, повертаються з першою відправкою пошти до структурного підрозділу поштового зв’язку з карткою замовлення ф.СП-5. На картці замовлення ф.СП-5 зазначається «Засортування» або «Дефектна» і ставиться відбиток календарного штемпеля. Другий примірник картки замовлення ф.СП-5 залишається в картотеці відділення поштового зв’язку. При ручній обробці всі доставні картки на газети в кінці кожного місяця переглядаються, і ті, на яких термін передплати закінчується, вилучаються з картотеки і переносяться до архіву, а доставні картки з передплати з перервою на частину строку – в тимчасову картотеку. У тимчасовій картотеці доставочні картки зберігаються підібраними за строками відновлення доставлення періодичних видань. У такому самому порядку зберігаються доставні картки, за якими переадресування оформлене на частину строку. Доставні картки на журнали вилучаються із картотеки тільки після одержання останнього номера журналу за відповідний період передплати. Після вручення останнього номера передплатного видання доставні картки направляються до структурного підрозділу поштового зв’язку для зберігання та знищення в установленому порядку. Газети й журнали доставляються передплатникам за списками (ходовиками), складеними листоношами за кожною доставною дільницею згідно з доставними картками ф.СП-1 у послідовності обходження доставної дільниці. У ходовику вказуються: найменування населеного пункту; назва вулиці; номер будинку і квартири; прізвище передплатника або назва установи (організації); назва видання; кількість примірників кожного видання; строк передплати на кожне видання; загальний підсумок за кожним виданням. Усі зміни, пов’язані з прийманням нової передплати, переадресуванням або ануляцією передплати, як при автоматизованій, так і ручній обробці вносяться до ходовиків і сортувальної таблиці працівником, який відповідає за ведення картотеки та сортувальної таблиці.

177


Підсумки у ходовиках щомісячно звіряються із загальними підсумками в сортувальній таблиці. При надходженні до доставного відділення поштового зв’язку мішків і газетних пачок їх кількість звіряється із супровідними документами. Газети і журнали перераховуються, їх кількість звіряється із кількістю, зазначеною в накладних ф.33. При виявленні розбіжностей посилу періодичних видань і даних сортувальної таблиці складається акт ф.51. Книги та літературні додатки до журналів видаються у відділеннях поштового зв’язку за повідомленнями ф.22 за умови пред’явлення абонемента або документа, який засвідчує особу. За одержання видання передплатник розписується в спеціальній картці або журналі. У селищах міського типу та сільській місцевості книги й літературні додатки можуть доставлятися за домашньою адресою. При одержанні періодичних видань для доставки передплатникам листоноша звіряє наявну кількість отриманих газет і журналів із загальними підсумками в ходовику. При виявленні розбіжностей – негайно з’ясовує їх причини і вживає відповідних заходів. Для доставки періодичних видань застосовуються абонентські поштові шафи з індивідуальними скриньками для кожної сім’ї та абонементні поштові скриньки, які встановлюються безпосередньо у відділеннях поштового зв’язку. Для доставки періодичних видань передплатникам невеликих населених пунктів, хуторів і віддалених окремих дворів абонентські поштові шафи встановлюються біля приміщень сільрад, магазинів та в інших, зручних для населення, місцях з урахуванням середньої віддаленості. При обслуговуванні віддалених доставочних дільниць можуть встановлюватися опорні пункти, тобто в певних місцях, на внутрішньорайонних маршрутах або маршруті пересувного відділення поштового зв’язку, встановлюються металеві шафи, призначені для періодичних видань, що підвозяться листоношам для подальшої доставки передплатникам Підприємствам, організаціям та установам періодичні видання можуть доставлятися як листоношами, так і системою МСП (міська службова пошта). Періодичні видання вручаються уповноваженому цих установ або вкладаються у шафи опорних пунктів, які встановлюються організаціями на перших поверхах будинків. Таким самим порядком доставляються періодичні видання адресатам за місцем їх роботи або навчання, а також адресатам, які проживають в гуртожитках, інтернатах, дитячих будинках, готелях або перебувають в оздоровчих і лікувальних установах. Безпосереднє вручення видань передплатникам здійснюється представниками цих установ та організацій. Адресатам, які перебувають за межами населеного пункту (будинки обхід-

178


ників залізничних колій, лісові сторожки тощо), періодичні видання видаються у найближчому відділенні поштового зв’язку або доставляються силами і за рахунок зацікавлених організацій. Керівникам відділень поштового зв’язку рекомендується, за погодженням з такими адресатами, надавати для одержання пошти абонементні скриньки. При доставці періодичних видань листоноші повинні звертати особливу увагу на стан абонентських поштових шаф і опорних пунктів. Вкладати періодичні видання у несправні шафи категорично забороняється. У випадку несправності шафи періодичні видання доставляються безпосередньо до будинку (у квартиру). Періодичні видання доставляються безпосередньо до будинку (у квартиру), а не вкладаються до скриньок абонентських поштових шаф, встановлених у під’їздах житлових будинків і на вулицях, у випадках хвороби, інвалідності чи похилого віку, за умови відсутності в будинках (квартирах) інших членів сім’ї, які можуть самостійно одержувати періодичні видання, а також – безпосередньо до будинків (квартир) інвалідів Великої Вітчизняної війни, які за станом здоров’я не можуть користуватися шафами поштових скриньок; про це листоноша робить відповідну відмітку в ходовику. Такий порядок доставки встановлюється під час обстеження доставочних дільниць або за наявності заяв одержувачів у відділенні поштового зв’язку. Невручені газети та журнали листоноша здає працівнику, який контролює доставлення, для з’ясування причини невручення та вжиття належних заходів. Періодичні видання на адресу військових частин видаються у відділенні поштового зв’язку військовому листоноші за довіреністю. Права та обов’язки розповсюджувачів, видавців, редакцій і транспортних підприємств Розповсюджувач має право на розповсюдження періодичних друкованих видань згідно з чинним законодавством. Розповсюджувач зобов’язаний визначити тиражі видань з передплати та вроздріб і своєчасно надати їх видавцям, редакціям. Видавець, редакція зобов’язані видати експедиції в установлені строки періодичні друковані видання в упаковці, яка забезпечує їх збереження. Підприємства транспорту зобов’язані здійснювати перевезення пошти за призначенням згідно з розкладом руху залізничного, повітряного й автомобільного транспорту. Особи, винні у порушенні цих Правил, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

179


1.9 Об’єкти поштового зв’язку в системі оператора Нормативи розвитку та розміщення у містах і сільській місцевості об’єктів поштового зв’язку та поштових скриньок національного оператора поштового зв’язку Нормативи розроблено відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв’язок», актів Всесвітнього поштового союзу, Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 р. за № 270, та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв’язку. Дія Нормативів поширюється на національного оператора поштового зв’язку, який згідно зі статтею 15 Закону України «Про поштовий зв’язок» забезпечує надання на всій території України універсальних послуг поштового зв’язку. У Нормативах поняття вживаються у таких значеннях: базова мережа об’єктів поштового зв’язку – визначена національним оператором поштового зв’язку кількість відділень поштового зв’язку, що забезпечує доступ до універсальних послуг поштового зв’язку на всій території України за встановленими показниками якості; відділення поштового зв’язку – об’єкт поштового зв’язку, який надає користувачам послуги поштового зв’язку з пересилання поштових відправлень та поштових переказів, а також інші послуги згідно із законодавством. Залежно від умов обслуговування відділення поштового зв’язку поділяються на такі типи: стаціонарні, центральні, пересувні, сезонні; доставна дільниця – територія, яка закріплюється для обслуговування за одним листоношею; нормативна (розрахункова) мережа – кількість відділень поштового зв’язку, визначена відповідно до цих Нормативів; пересувне відділення поштового зв’язку – відділення поштового зв’язку, організоване на спеціально обладнаному автомобілі для обслуговування користувачів, а також перевезення та моторизованої доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про надходження реєстрованих поштових відправлень і поштових переказів; поштова скринька – скринька із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, яка встановлюється у відведених місцях і призначена для збирання від відправників простих листів і поштових карток; сезонне відділення поштового зв’язку – відділення поштового зв’язку, організоване для обслуговування санаторно-курортних, оздоровчих установ тощо упродовж певного періоду року; сельбищна територія – територія, до якої входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у тому числі навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв,

180


внутрішньосельбищна вулично-дорожня і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об’єкти зеленого будівництва й місця загального користування; стаціонарне відділення поштового зв’язку – відділення поштового зв’язку, організоване в певному населеному пункті з визначеною територією обслуговування; точка присутності – місце надання послуг поштового зв’язку, розміщене у приміщенні селищної ради, будинку культури, бібліотеки, магазину, заправочної станції, а також територія обслуговування листоношами користувачів (доставна дільниця); центральне відділення поштового зв’язку – відділення поштового зв’язку, організоване для координації роботи відділень поштового зв’язку певної території, взаємодії з місцевими органами влади та надання послуг. Для забезпечення доступу до послуг поштового зв’язку національний оператор поштового зв’язку створює базову мережу відділень поштового зв’язку та розміщує поштові скриньки відповідно до цих Нормативів. Національний оператор поштового зв’язку здійснює організаційні заходи щодо відкриття та закриття відділень поштового зв’язку. Закриття відділень поштового зв’язку здійснюється за умови забезпечення надання населенню послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості відповідно до вимог законодавства про поштовий зв’язок, інших нормативно-правових актів і встановлених нормативів. Базова мережа об’єктів поштового зв’язку включає в себе усі типи відділень поштового зв’язку. Тип кожного відділення поштового зв’язку визначається національним оператором поштового зв’язку. Базова мережа об’єктів поштового зв’язку може відрізнятися від нормативної (розрахункової): збільшуватися – з урахуванням попиту на послуги поштового зв’язку й економічної доцільності функціонування відділення поштового зв’язку, та зменшуватися – за умови забезпечення доступу до послуг поштового зв’язку користувачів за рахунок створення місць надання послуг поштового зв’язку (точок присутності). Базова мережа об’єктів поштового зв’язку встановлюється національним оператором поштового зв’язку щороку. Нормативи мережі об’єктів поштового зв’язку в містах Нормативна (розрахункова) мережа об’єктів поштового зв’язку в місті визначається шляхом поділу показників чисельності населення міста на установлений норматив чисельності населення, що обслуговується одним відділенням поштового зв’язку, залежно від групи поселення згідно з додатком 1 до цих Нормативів. Для визначення нормативної (розрахункової) мережі об’єктів поштового

181


зв’язку в селищі міського типу використовується норматив чисельності населення, що обслуговується одним відділенням поштового зв’язку, установлений для малих груп поселень (додаток 1). У містах (селищах міського типу) з чисельністю населення, меншою за мінімальний норматив чисельності населення, що обслуговується одним відділенням поштового зв’язку, відкривається не менше одного відділення поштового зв’язку. Відділення поштового зв’язку розміщуються на всій території міста в найбільш доступних і багатолюдних місцях. Нормативи мережі об’єктів поштового зв’язку в сільській місцевості Нормативна (розрахункова) мережа об’єктів поштового зв’язку в сільській місцевості визначається за формулою: N=

x 1+NxxK + x 2 NsxK , де 2

N – нормативна (розрахункова) кількість відділень поштового зв’язку усіх типів; Ns – розрахункова кількість відділень поштового зв’язку залежно від площі, що визначається таким чином: S , де Ns= 62 S – загальна площа сільських населених пунктів області (км2); 62 – норматив доступності за площею обслуговування одним відділенням поштового зв’язку (км2); K1 – поправочний коефіцієнт питомої ваги за площею, який визначено у додатку 2 до цих Нормативів. Nx – розрахункова кількість відділень поштового зв’язку залежно від чисельності населення, що визначається наступним порядком: x , де Nx= 1300 X – загальна кількість сільського населення області (чол.); 1300 – норматив чисельності населення, що обслуговується одним відділенням поштового зв’язку (чол.); K2 – поправочний коефіцієнт питомої ваги за населенням, який визначено у додатку 2 до цих Нормативів. Стаціонарні відділення поштового зв’язку відкриваються в сільських поселеннях адміністративно-територіальної одиниці (району), які мають найбільш зручне сполучення з іншими населеними пунктами зони обслуговування. Нормативи розміщення мережі поштових скриньок Поштові скриньки, призначені для збирання від відправників простих листів, поштових карток і подальшого їх пересилання за призначенням, розмі-

182


щуються національним оператором поштового зв’язку в зручних місцях: біля входу до об’єктів поштового зв’язку, на стоянках пересувних відділень поштового зв’язку, а також, за погодженням з місцевим органом виконавчої влади (органом місцевого самоврядування) чи власником будівлі та/або земельної ділянки, – на залізничних станціях, в аеропортах, морських і річкових портах, на пристанях, автовокзалах, автостанціях, території житлових масивів та в інших доступних для користувачів місцях. У містах кількість поштових скриньок в цілому визначається, виходячи з розрахунку: одна поштова скринька на 1 км2 сельбищної території. У сільських поселеннях з чисельністю населення понад 500 чоловік розміщується не менше однієї поштової скриньки. Додаток 1 до Нормативів розвитку та розміщення у містах і сільській місцевості мережі об’єктів поштового зв’язку та поштових скриньок національного оператора поштового зв’язку(пункт 1 розділу ІІ) Нормативні показники чисельності населення, що обслуговується одним відділенням поштового зв’язку, залежно від групи поселення

Група поселення

Чисельність населення, чол.

Норматив чисельності населення, що обслуговується одним відділенням поштового зв’язку (чол.)

Найзначніші Значні

понад 500 000

15 000

Великі

понад 250 000 до 500 000

12 000

понад 100 000 до 250 000

11 000

понад 50 000 до 100 000

10 000

понад 10 000 до 50 000

7 000

до 10 000

6 000

Середні

Малі

Додаток 2 до Нормативів розвитку та розміщення у містах і сільській місцевості мережі об’єктів поштового зв’язку та поштових скриньок національного оператора поштового зв’язку (пункт 1 розділу ІІІ)

183


Назва дирекції Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська обласна Кіровоградська Кримська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастопольська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернігівська Чернівецька

Поправочні коефіцієнти Поправочний Поправочний коефіцієнт питомої ваги коефіцієнт питомої ваги за площею (К1) за населенням (К2) 0,96 0,94 0,97 0,96 0,95 0,96 0,96 0,97 0,95 0,96 0,98 0,94 0,96 0,97 0,98 0,94 0,95 0,95 0,96 0,97 0,96 0,95 0,96 0,98 0,96 0,93 0,96 0,97 0,94 0,94 0,95 0,96 0,97 0,96 1,00 1,00 0,96 0,97 0,98 0,96 0,95 0,96 0,95 0,97 0,97 0,96 0,97 0,96 0,95 0,96 0,99 0,97

1.10 Технологічні процеси в поштовому зв’язку Надання послуг поштового зв’язку здійснюють виробничі комплекси. Комплекс означає сукупність організаційних структур, нормативної документації, технічних засобів поштового зв’язку, поштові технології і трудові ресурси. Головне призначення виробничих комплексів у поштовому зв’язку – надавати послуги.

184


На базі такого комплексу організовується і здійснюється виробничий процес. Що ж таке виробничий процес? Це комплекс первинних процесів: основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують своєчасне надання поштових послуг. Іншими словами, виробничий процес є сукупністю технологічних процесів. Основні компоненти виробничого процесу, що визначають характер виробництва: професійно підготовлений персонал; засоби праці (машини, устаткування, будівлі, споруди і так далі); предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати); енергія (електрична, теплова, механічна, світлова, мускульна); інформація (науково-технічна, комерційна, оперативно-виробнича, правова, соціально-політична). Виробничий цикл є календарним періодом часу від моменту запуску сировини і матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції. Виробничий цикл включає час виконання основних, допоміжних операцій і перерв у процесі виготовлення виробів. Час виконання основних операцій складає технологічний цикл і визначає період, протягом якого виробляється безпосередня дія на предмет праці або самим робітником, або машинами і механізмами під його управлінням, а також час природних технологічних процесів, які відбуваються без участі людей і техніки. Виробничий цикл – один з найважливіших техніко-економічних показників, який є початковим для розрахунку багатьох показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Перевезення пошти – транспортування пошти між об’єктами поштового зв’язку транспортними засобами поштових маршрутів. Доставка поштових відправлень – комплекс виробничих операцій, який включає переміщення поштових відправлень по доставній дільниці, розкладання їх до абонентських скриньок поштових шаф і поштових абонентських скриньок. Вручення поштових відправлень (поштових переказів) – виробнича операція, що полягає у видачі поштових відправлень (поштових переказів) особисто адресатові (одержувачу) чи його представникові. На його основі розраховуються виробничі потужності підприємства і його підрозділів, установлюються терміни запуску виробу з урахуванням термінів його випуску, визначається обсяг незавершеного виробництва, здійснюються інші планово-виробничі розрахунки. Скорочення тривалості виробничого циклу – одне з найважливіших джерел інтенсифікації і підвищення ефективності виробництва на підприємствах.

185


Чим швидше здійснюється виробничий процес (менше тривалість виробничого циклу), тим краще використовується виробничий потенціал підприємства, вища продуктивність праці, менший обсяг незавершеного виробництва, нижча собівартість продукції. Існують такі види поєднання операцій: послідовний; паралельно-послідовний. При послідовному русі кожна наступна виробнича операція починається після закінчення попередньої. Застосовується на підприємствах з незначним навантаженням. При паралельно-послідовному русі кожна наступна виробнича операція може починатися, коли інша ще не закінчилася. Таке поєднання операцій може застосовуватися на великих підприємствах. Технологічний процес (англ. Manufacturing process, фр. Processus technologique) — це частина виробничого процесу, що вміщує дії зі зміни стану предмета праці. Технологічні процеси у відділенні поштового зв’язку пов’язані з безпосереднім обслуговуванням клієнтів і є найбільш масовими. Доставка пошти здійснюється до 15 млн абонентських скриньок. В УДППЗ «Укрпошта» працює понад 46 тис. листонош, які надають послуги поштового зв’язку через мережу об’єктів поштового зв’язку, зокрема через поштамти, відділення поштового зв’язку, пересувні відділення поштового зв’язку. Основні операції у відділенні поштового зв’язку: продаж поштових марок, карток, конвертів, газет, журналів, різних бланків, товарів широкого вжитку; маркування, штемпелювання ПВ, обробка супровідних документів; упаковка і зважування ПВ; поштово-касові операції; накопичення, зберігання, доставка і вручення ПВ; допоміжні операції. Способи приймання письмової кореспонденції: через зовнішні поштові скриньки; через поштові скриньки, розміщені у ВЗ; через операційні вікна у ВЗ; операторами міської служби пошти на підприємствах, в організаціях та установах; листоношами. Обробка поштових відправлень – виробничо-технологічні операції, що забезпечують підготовку поштових відправлень для пересилання за призначенням та їх доставку. Перевезення пошти – транспортування пошти між об’єктами поштового зв’язку транспортними засобами поштових маршрутів. Склад технологічних операцій з обслуговування клієнтури визначається нормативними документами прийому, обробки, зберігання та видачі різних видів поштових відправлень. Незважаючи на різноманітність поштових операцій, їх

186


можна об’єднати в групи з певними технологічними властивостями, що дає можливість використовувати однорідні засоби автоматизації та механізації. У свою чергу технологічний процес – частина виробничого процесу, яка складається з дій, спрямованих на зміну та визначення стану предмету праці. Іншими словами, технологічний процес – сукупність операцій і елементарних процесів. Рухаємося далі виробничим комплексом, де відбувається дуже цікаве явище – створюється руками працівників продукт, у нашому випадку, послуга. І таке явище зветься виробництвом. Усе, що відбувається на конкретному робочому місці визначено терміном «операція технологічного процесу», «технологічна операція». Операція технологічна – окрема частина технологічного процесу, сукупність робочих дій (прийомів), що характеризуються однорідністю технологічного змісту і єдністю предмета праці, заснованого інструменту (устаткування) і робочих пристосувань. Технологічна операція – закінчена частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці. Виробничий комплекс

Виробничий процес

Технологічні процеси

Операції технологічних процесів

Виходячи з вищевикладеного: Виробничий процес поштового зв’язку – це сукупність технологічних процесів пересилання поштових відправлень, а саме: приймання, оброблення, перевезення, доставка без вручення або із врученням поштового відправлення. Прикладом типового виробничого комплексу, де здійснюється виробничий процес надання поштових послуг, є Українське державне підприємство поштового зв’язку (УДППЗ «Укрпошта»), національний поштовий оператор України. Виробничий комплекс УДППЗ «Укрпошта» включає всі складові, притаманні виробничому комплексу. Технологічні операції приймання Приймання поштового відправлення (поштового переказу)

виробнича операція, яка полягає в оформленні поштового відправлення (поштового переказу), що подається відправником для пересилання

Касові операції

операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку

187


Оформлення поштового відправлення (поштового переказу)

виробничі операції, що полягають у нанесенні на поштові відправлення (перекази) службових відміток (відбитків штемпелів і штампів), наклеюванні ярликів, у яких зазначають дату приймання, номер, категорію та розряд поштових відправлень, спосіб та умови їх пересилання, а також – в опечатуванні поштових відправлень

Поіменна перевірка пошти

звірка кожного реєстрованого поштового відправлення та закритої поштової речі із відповідним записом у супровідних документах згідно з поштовими правилами

Приписування поштового відправлення

виробнича операція, яка полягає у записуванні реквізитів поштових відправлень у спеціальний документ з метою контролю за їх проходженням до місця

Штемпелювання поштових відправлень

нанесення відбитка календарного штемпеля на поштові відправлення і (або) погашення поштової марки

Відправлення електронної пошти

повідомлення, що подається відправником для пересилання на паперовому або електронному носії інформації, передається і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) відтвореним на паперовому або електронному носії інформації. Відправлення електронної пошти, відтворене на паперовому носії інформації, доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) упакованим як письмова кореспонденція Технологічні операції оброблення

Обробка поштових відправлень (поштових переказів)

виробничо-технологічні операції, що забезпечують підготовку поштових відправлень (поштових переказів) для пересилання за призначенням та їх доставку (вручення)

188


Сортування поштових відправлень

виробнича операція, яка полягає у групуванні поштових відправлень за адресними ознаками

Детальне сортування

сортування письмової кореспонденції, яке полягає у групуванні її до обласних центрів, міст обласного підпорядкування, районних центрів, безпосередньо до об’єктів поштового зв’язку (доставних дільниць) місця призначення, а також – пунктів обміну на магістральних, внутрішньообласних маршрутах перевезення пошти.

Митне оформлення

виконання митним органом дій (процедур), пов’язаних із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів

Лицювання письмової кореспонденції

підбирання письмової кореспонденції за адресним боком у положення, зручне для штемпелювання та читання адреси

Митний контроль

сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм Митного кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку

Штемпелювання поштових відправлень

нанесення відбитка календарного штемпеля на поштові відправлення і (або) погашення поштової марки

Розробка сортувальної таблиці

створення таблиць, що містять перелік газетних вузлів, відділень зв’язку чи доставних дільниць та інших розповсюджувачів із зазначенням кількості примірників цього періодичного видання, призначеного для кожного з них

189


Технологічні операції перевезення Розробка плану направлення пошти

створення документа, який визначає оптимальний порядок перевезення пошти

Переміщення товарів через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях

переміщення товарів через митний кордон України в упакованих та оформлених відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та Правил користування послугами поштового зв'язку листах, бандеролях, спеціальних мішках з позначкою "M", дрібних пакетах, поштових посилках, відправленнях прискореної пошти з позначкою "EMS", які приймаються до пересилання за межі України, доставляються в Україну або переміщуються територією України транзитом підприємствами поштового зв'язку Технологічні операції доставки (вручення)

Вручення поштових відправлень (поштових переказів)

виробнича операція, що полягає у видачі поштових відправлень (поштових переказів) особисто адресатові (одержувачу) чи його представникові

Досилання поштового відправлення

направлення поштового відправлення за новою адресою

Доставка поштових відправлень

комплекс виробничих операцій, який включає переміщення поштових відправлень по доставній дільниці, розкладання їх до абонентських скриньок поштових шаф і поштових абонентських скриньок

Вручення поштових відправлень (поштових переказів)

виробнича операція, що полягає у видачі поштових відправлень (поштових переказів) особисто адресатові (одержувачу) чи його представникові

190


Особливості оброблення міжнародної пошти Оброблення вихідної міжнародної пошти: Виділення вихідної міжнародної пошти в окремі потоки, розподіл міжнародної пошти за видами (посилки, письмова кореспонденція) за шляхом пересилання (наземний, авіа), письмової кореспонденції за категорією (проста, рекомендована, відправлення з оголошеною цінністю), виділення в окремі потоки повернених згрупованих відправлень «Консигнація» за видами (посилки, письмова кореспонденція). Митний контроль вихідної міжнародної пошти. Сортування вихідної пошти згідно з планом направлення міжнародної пошти до зарубіжних місць міжнародного поштового обміну (ММПО) (посилки, письмова кореспонденція), також слід звернути увагу на окреме сортування авіа- та наземних відправлень, категорію письмової кореспонденції (проста та рекомендована). Формування депеш до міжнародних ММПО. Технологічні операції п. 2, 3, 4 повинні відбуватися в зоні митного контролю, яка узгоджується з митними органами. Оброблення вхідної міжнародної пошти: Вхідна міжнародна пошта повинна одразу потрапляти в зону митного контролю. Розподіл вхідного міжнародного потоку пошти за видами (посилки, письмова кореспонденція), за шляхом пересилання (наземний, авіа), виділення в окремі потоки згрупованих відправлень «Консигнація» за видами (посилки, письмова кореспонденція). Приймання міжнародних поштових відправлень (для посилок, рекомендованої письмової кореспонденції та відправлень з оголошеною цінністю – поіменне) та підготовка відправлень до митного контролю. Митний контроль міжнародних відправлень; пред’явлення міжнародних відправлень суміжним службам (ветеринарний, екологічний контроль, карантин та інші служби). Після отримання дозволу до пересилання можлива консолідація потоків із внутрішніми поштовими відправленнями, але це необхідно узгодити та врахувати при визначенні обладнання як для посилок, так і письмової кореспонденції. Також необхідно внести зміни до планів направлення міжнародної пошти, вирішити інші оргпитання. Якщо консолідації потоків не відбудеться, сортування та відправка міжнародних відправлень здійснюватимуться встановленим порядком, але для цього необхідні площі та робочі місця. Загальні вимоги до організації оброблення міжнародної пошти: облаштування зони митного контролю; облаштування адміністративних офісів, архівів для митної служби та

191


суміжних служб, задіяних у наданні дозволів на пересилання міжнародної пошти; облаштування складу для затриманих поштових відправлень; облаштування робочої зони для оброблення міжнародної тари; врахування діючого інформаційного забезпечення, яке використовується для формування міжнародних супровідних документів, передача необхідної інформації до митної служби та зарубіжних ММПО. На робочому кресленні виробничої території оброблення міжнародної пошти необхідно врахувати всі технологічні групи та вказати технологічні потоки надходження та відправки міжнародної пошти. 1.11 Обладнання в поштовому зв’язку У великому тлумачному словнику української мови та словнику синонімів української мови термін «обладнання» ототожнюється зі значенням слів «устаткування», «спорядження». Обладнання – сукупність предметів, механізмів, приладів, пристроїв і т.і., необхідних для чого-небудь. Устаткування – сукупність механізмів, пристроїв, приладів, необхідних для надання поштових послуг. Спорядження – сукупність предметів, пристроїв, необхідних для надання послуг поштового зв’язку. Наприклад, спорядження листоноші. Розглянемо структуру обладнання, яке використовується операторами поштового зв’язку. Обладнання

Обладнання для основних технологічних процесів

Допоміжне обладнання для підтримки основних технологічних процесів

Обладнання для обслуговування виробничого процесу

Обладнання для основних технологічних процесів

Обладнання для обслуговування споживачів

Обладнання для оброблення поштових відправлень

Транспортні засоби та устаткування для перевезення пошти

192

Транспортні засоби та устаткування для доставки поштових відправлень


Структура обладнання та засобів оператора поштового зв’язку на прикладі УДППЗ «Укрпошта» 1. Обладнання для обслуговування споживачів: Шафи абонентські. Поштові скриньки міські й сільські. Ваги (електронні, механічні). Штемпелі різні. Пломбіратори. Накатні пристрої. АРМ ВЗ (ПК, принтер, сканер-копір, модем, касовий апарат, програмне забезпечення «Софтлайн»). Детектори валют. Калькулятори. Сейфи. Засоби малої механізації. 2. Машини і пристрої для обробки пошти: Листорозбиральна установка УРП. Штемпелювальні машини й апарати. Машини й установки для сортування письмової кореспонденції. Пачков’язальні машини. Мішкозашивна машина. Номенклатурно-адресувальні машини. Установка для сортування постпакетів УСПП-4. Установки для сортування важких штучних вантажів. Накопичувачі. Маркувальна машина ММ-48. Типове обладнання диспетчерського зв’язку і сигналізації «ТОДАС». Палетопакувальні машини. 3. Вантажотранспортні і вантажопідйомні пристрої: Контейнери. Контейнери стрічкові стаціонарні. Стрічковий контейнер, вмонтований у підлогу. Комплекс механізмів МПВ для завантаження поштових вагонів. Конвеєри для вікон обміну пошти. Стаціонарні телескопічні стрічкові контейнери. Пересувні стрічкові контейнери. Контейнери підвісні ланцюгові. Ланцюгові підйомники безперервної дії. Гравітаційні конвеєри. Вантажопідйомні пристрої періодичної дії.

193


Безрейковий транспорт. Вантажні ліфти та підйомники різні. Електронавантажувачі. Електроштабелери. Візки акумуляторні типу «Рокла». Рольганти. Гравітаційні спуски. Візки ручні різні. 4. Транспортні засоби та устаткування для доставки поштових відправлень: Пересувні відділення поштового зв’язку. Спеціальні автомобілі для перевезення поштових відправлень і готівки. Мотоцикли. Велосипеди. Візки ручні. Сумки листоноші. Опорні пункти. Абонементні поштові скриньки у ВПЗ. Абонементні поштові скриньки у споживача (власність споживача послуг). Обладнання доставних дільниць. 1.12 Нормативи якості Якість послуги поштового зв’язку – комплексна характеристика здатності послуги поштового зв’язку задовольняти встановлені та передбачувані потреби споживачів. Показник якості послуги поштового зв’язку – окрема складова якості послуги поштового зв’язку. Рівень якості послуги поштового зв’язку – чисельна оцінка якості послуги поштового зв’язку, визначена за встановленою методикою. З метою задоволення вимог користувачів послуг поштового зв’язку та відповідно до рекомендацій Всесвітнього поштового союзу оператором поштового зв’язку розробляється система оцінки якості надання послуг поштового зв’язку. Системою передбачені: розробка показників якості; розробка нормативних строків і нормативів (стандартів) якості; контроль нормативних строків і нормативів (стандартів) якості; порівняння результатів контролю з установленими нормативними строками і нормативами (стандартами) якості. Норматив якості – процентне вираження кількості листів, доставлених у

194


встановлені нормативні строки (88%, 90%...). Контроль за якістю пересилання письмової кореспонденції може проводитися двома способами – поетапним або безперервним. До поетапного способу відноситься контроль окремих етапів пересилання письмової кореспонденції. Безперервним є контроль «із кінця в кінець», тобто пересилання кореспонденції від відправника до адресата. Перевірка якості пересилання простої письмової кореспонденції здійснюється шляхом направлення контрольних листів адресатам на території України. Стандарт якості – нормативний строк, доповнений нормативом якості (наприклад, у нормативний строк Д+3 між обласними центрами повинно бути доставлено не менше 90% простої письмової кореспонденції). Перевірки якості пересилання письмової кореспонденції здійснюються щоквартально. За необхідності можуть бути заплановані додаткові перевірки. Терміни здійснення перевірок визначаються відділом якості і контролю (відповідальним щодо контролю за якістю). Кількість контрольних листів, які необхідно відправляти для контролю за якістю пересилання письмової кореспонденції, залежить від кількості структурних підрозділів оператора поштового зв’язку, частоти перевезення пошти тощо. Після визначення кількості контрольних листів розробляються плани їх направлення. Плани направлення контрольних листів розробляються таким чином, щоб контролем були охоплені всі сполучення, включаючи найвіддаленіші. Система діагностичного контролю (QTS) застосовується з метою виявлення причин тривалого пересилання кореспонденції. Тест-листи направляються за напрямами, де за результатами постійного контролю виявлені випадки уповільнень поштових відправлень. Для проведення перевірок створюється база адрес фізичних осіб, які є відправниками й адресатами контрольних листів. Нормативні строки – оптимальний термін між поданням поштового відправлення в місці приймання та доставкою його в місце призначення (Д+2, Д+3, ...). Нормативні строки і нормативи якості пересилання письмової кореспонденції для оператора поштового зв’язку та його структурних підрозділів розробляються і встановлюються на підставі діючих розкладів пересилання письмової кореспонденції з урахуванням результатів обстеження її потоків. Виконання встановлених нормативів якості пересилання письмової кореспонденції перевіряється шляхом розсилання контрольних листів. За результатами контролю здійснюється аналіз причин неякісного пересилання письмової кореспонденції та розробляються заходи щодо їх усунення

195


Система управління якістю визначає основні цінності, до яких прагне поштовий оператор. Вона базується на теперішніх і майбутніх потребах та очікуваннях споживачів. Тож визначено місію, стратегічні завдання, цілі та шляхи їх досягнення, першочергові завдання. Головними напрямами оператора у сфері якості визнано: задоволення зростаючих потреб споживачів і перевищення їх сподівань; упровадження новітніх, в т.ч. інформаційних технологій, і сучасних форм обслуговування; дотримання на належному рівні корпоративної культури. Оператор поштового зв’язку та його структурні підрозділи зобов’язані забезпечувати відповідність системи оцінки якості встановленим вимогам. Для цього проводиться встановлення, вимірювання і відстеження рівнів якості, здійснюється аналіз одержаної інформації та, за результатами аналізу, проводиться удосконалення виробничих процесів. Основою для цієї діяльності є визначення сукупності показників, за якими проводиться оцінка ефективності системи. Показники встановлюються для оператора поштового зв’язку та його структурних підрозділів. Перелік показників якості може періодично переглядатися. З метою відстеження та контролю показників якості встановлюються нормативні строки та нормативи (стандарти) якості. Методика оцінки показників якості надання послуг поштового зв’язку та їх контролю Оператор поштового зв’язку та його структурні підрозділи постійно забезпечують відповідність системи оцінки якості встановленим вимогам. Для цього проводиться встановлення, вимірювання і відстеження рівнів якості, здійснюється аналіз одержаної інформації та, за результатами аналізу, проводиться удосконалення виробничих процесів. Основою для цієї діяльності є визначення сукупності показників, за якими проводиться оцінка ефективності системи. Показники встановлюються для оператора поштового зв’язку та його структурних підрозділів. Перелік показників якості може періодично переглядатися. З метою відстеження та контролю показників якості встановлюються нормативні строки та нормативи (стандарти) якості. Нормативні строки – оптимальний термін між поданням поштового відправлення в місці приймання та доставкою його в місце призначення (Д+2, Д+3, …). Норматив якості – процентне вираження кількості листів, доставлених у встановлені нормативні строки (88%, 90%...). Стандарт якості – нормативний строк, доповнений нормативом якості (на-

196


приклад, у нормативний строк Д+3 між обласними центрами повинно бути доставлено не менше 90% простої письмової кореспонденції). Нормативні строки і нормативи якості пересилання письмової кореспонденції для оператора поштового зв’язку та його структурних підрозділів розробляються і встановлюються на підставі діючих розкладів пересилання письмової кореспонденції з урахуванням результатів обстеження її потоків. Виконання встановлених нормативів якості пересилання письмової кореспонденції перевіряється шляхом розсилання контрольних листів. За результатами контролю здійснюється аналіз причин неякісного пересилання письмової кореспонденції та розробляються заходи щодо їх усунення. Контроль за якістю пересилання письмової кореспонденції може проводитися двома способами – поетапним або безперервним. До поетапного способу відноситься контроль окремих етапів пересилання письмової кореспонденції. Безперервним є контроль «із кінця в кінець», тобто пересилання кореспонденції від відправника до адресата. Перевірка якості пересилання простої письмової кореспонденції здійснюється шляхом направлення контрольних листів адресатам на території України. Одночасно для контролю якості пересилання письмової кореспонденції можуть застосовуватися різні методи (планові та цільові перевірки, розсилання листів споживачам послуг, направлення тест-листів). Система діагностичного контролю (QTS) застосовується з метою виявлення причин тривалого пересилання кореспонденції. Тест-листи направляються за напрямами, де, за результатами постійного контролю, виявлені випадки уповільнень поштових відправлень. Для проведення перевірок створюється база адрес фізичних осіб, які є відправниками й адресатами контрольних листів. Перевірки якості пересилання письмової кореспонденції проводяться щоквартально. За необхідності, можуть бути заплановані додаткові перевірки. Терміни здійснення перевірок визначаються відділом якості і контролю (відповідальним щодо контролю за якістю). Кількість контрольних листів, які необхідно відправляти для контролю за якістю пересилання письмової кореспонденції, залежить від кількості структурних підрозділів оператора поштового зв’язку, частоти перевезення пошти тощо. Після визначення кількості контрольних листів розробляються плани їх направлення. Плани направлення контрольних листів розробляються таким чином, щоб контролем були охоплені всі сполучення, включаючи найвіддаленіші. Адресатам направляються контрольні листи вагою до 20 г у конвертах формату110х220 мм або 114х162 мм. До кожного конверта вкладається супро-

197


відна листівка та додатковий конверт, у якому одержаний контрольний лист і супровідна листівка повертаються до місця формування пакета (при контролі окремих показників якості додаткові конверти можуть не застосовуватися). Зміст супровідної листівки може бути таким:

Шановний адресате! Ви знаєте, наскільки важливо одержати лист своєчасно! Цей лист є контрольним, за його допомогою Українське державне підприємство поштового зв’язку “Укрпошта” перевіряє якість пересилання простої письмової кореспонденції. Ми просимо Вас сприяти здійсненню цієї перевірки. Прохання заповнити пропущені графи. Лист одержаний “____” ____________________ о ____год _____ хв. Конверт контрольного листа разом із супровідною листівкою просимо вкласти в конверт, що додається, та відправити за вказаною адресою наступного дня, перед вийманням письмової кореспонденції із поштових скриньок. Лист відправлений “____” ___________________ о ____год _____ хв.

Формується пакет контрольних листів, який направляється до дирекцій. На сформовані пакети складаються відомості. У відомостях вказуються найменування відправника та адресата, а також планується дата відправлення листів (у місці відправлення контрольних листів проставляється час і номер поштової скриньки). Відправка контрольних листів планується протягом усього робочого тижня. Відомість і пакет контрольних листів направляються до структурного підрозділу оператора поштового зв’язку, який виступає в ролі відправника контрольних листів. У місці призначення адресат, який одержав контрольний лист, відкриває конверт, проставляє на супровідній листівці дату і час його отримання. Одночасно проставляється дата відправлення листа, після чого лист відправляється у додатковому конверті, що знаходиться всередині контрольного листа, на адресу, вказану на ньому (до місця формування пакета контрольних листів). Листи повинні бути відправлені наступного дня після їх одержання до початку першого виймання кореспонденції із поштової скриньки. У разі несвоєчасного виймання контрольного листа адресатом із поштової абонентської скриньки в супровідній записці вказується причина несвоєчасного відправлення листа. Втрачені контрольні листи враховуються як уповільнені. Закінченням перевірки є період, коли всі листи в додаткових конвертах надходять до місця формування пакета, де проводиться їх обробка та детальний аналіз. Аналіз перевірки фактичного пересилання простої письмової ко-

198


респонденції відображується у зведених таблицях і діаграмах. Проводиться порівняння результатів контролю зі встановленими нормативами якості. Результати контролю направляються структурним підрозділам оператора поштового зв’язку, відповідальним за організацію виробничих процесів, для вжиття заходів щодо прискорення пересилання письмової кореспонденції. Результати пересилання контрольних листів включаються до результатів роботи оператора поштового зв’язку та його структурних підрозділів. У разі виявлення уповільнень письмової кореспонденції вищою установою, ці порушення включаються до результатів роботи оператора поштового зв’язку та його структурних підрозділів. Контрольні листи зберігаються упродовж кварталу, наступного за звітним періодом. Після закінчення встановленого терміну зберігання вони передаються до архіву з наступним їх знищенням. Періодично проводиться інформування користувачів послуг поштового зв’язку про встановлені нормативні строки пересилання поштових відправлень і нормативи якості пересилання письмової кореспонденції, зміни до них, обов’язково надаються результати перевірки якості пересилання. 1.13 Нормування в поштовому зв’язку Нормування – обґрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, об’єктивно необхідних для ведення ефективного виробництва за досягнутого рівня розвитку продуктових сил (Закон України «Про поштовий зв’язок»). Нормування часу виймання листів із поштових скриньок – значення граничного часу виймання листів з поштових скриньок, при якому ще забезпечується виконання установлених нормативних строків їхнього пересилання. Нормування часу надходження пошти до об’єкта поштового зв’язку – значення граничного часу надходження пошти з об’єкта поштового зв’язку, при якому ще забезпечується виконання установлених нормативних строків її пересилання. Норматив чисельності населення – значення кількості жителів міста (смт) або сільського населеного пункту, встановлене нормативним документом, за якого виникає підстава для відкриття об’єкта поштового зв’язку, що має обслуговувати цих жителів. Нормування часу здавання пошти в об’єкті поштового зв’язку – значення граничного часу здавання пошти в об’єкті поштового зв’язку, при якому ще забезпечується виконання установлених нормативних строків її пересилання. Нормування часу відправлення пошти з об’єкту зв’язку – значення граничного часу відправлення пошти з об’єкта поштового зв’язку, при якому ще забезпечується виконання установлених нормативних строків її пересилання.

199


1.14 Показники оцінки роботи поштового оператора Перш ніж говорити про оцінку результатів роботи поштового оператора, необхідно визначитися з показниками, що характеризують ефективність виробництва. Таким узагальнюючим показником для виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – абсолютний показник ефективності оператора, що розраховується для кожного виду діяльності і в цілому як різниця відповідних доходів і витрат. За критерій економічної ефективності виробництва використовується відносна величина прибутку (ступінь його прибутковості) – рівень рентабельності. Рентабельність – економічна категорія, що характеризує ефективність діяльності підприємств на засадах господарського розрахунку. Вона означає дохідність, прибутковість підприємства. Рентабельно працює підприємство тоді, коли воно отримало надлишок над витратами на виробництво продукції у вигляді доходу. Доходом підприємства є частина вартості валової продукції, що залишилася після відшкодування затрат на її виробництво. Рентабельність належить до показників, що певною мірою узагальнено характеризують економічну ефективність діяльності підприємства. У ньому відображаються результати затрат не лише живої, а й уречевленої праці, ступінь використання засобів виробництва, якість реалізованої продукції, рівень організації виробництва та його управління. Приклади основних економічних показників оператора поштового зв’язку наведено в таблиці на с. 202 – 203) РОЗДІЛ ІІ ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ ОПЕРАТОРА ПОШТОВОГО ЗВЯ’ЗКУ 2.1 Доходи від діяльності підприємства Дохідність є одним із найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вона визначає мету підприємницької діяльності. Доходи – сума коштів, одержаних підприємством зв’язку за реалізацію власної продукції. Водночас під доходом розуміють фінансовий показник, що визначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності, та матеріальними і прирівняними до них витратами. Як дохід, заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується основним працівникам – власникам підприємства. Це стосується в основному індивідуальних і колективних підприємств. Як витрати, заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується найманим працівникам (приватні,

200


спільні, державні підприємства та ін.). Таке тлумачення доходу та заробітної плати в ньому або поза ним також є невдалим. Економічна сутність заробітної плати не може змінюватися залежно від форми власності. З практичного погляду показник «дохід» характеризує загальну суму коштів, що надходять на підприємство за певний період і, за вирахуванням податків, можуть бути використані на споживання й інвестування. Отже, дохід є виручкою підприємства від реалізації продукції, надання послуг і виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору. 2.2 Поняття собівартості продукції Собівартість продукції – грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Від собівартості продукції залежить кінцевий показник діяльності підприємств – прибутковість. Собівартість визначається як сума сукупних витрат, поділених на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати на одиницю продукції. Виробнича собівартість – це сума всіх виробничих витрат, а повна собівартість – це сума виробничої собівартості і невиробничих витрат. Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає: рівень організації виробничого процесу; продуктивність праці; технічний рівень. 2.3 Поняття умовно-постійних і умовно-змінних витрат Умовно-постійні витрати – витрати підприємств на виробництво продукції, які слабо залежать від обсягу виробленої продукції. Умовно-змінні витрати – витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеням обсягів випуску продукції і зменшується із їх зниженням, тобто витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати. 2.4 Прибуток Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характе-

201


Приклади основних економічних показників оператора поштового зв’язку

Назва показника 1

Одиниця виміру 2

2011 рік 2010 рік план

факт

3

4

5

І. ДОХОДИ Загальні доходи без ПДВ, всього

тис.грн 5 234 994,3 5 383 822,0 5 125 044,0

чисті доходи

3 815 888,0 3 689 047,0

3 640 761,0

доходи від іншої діяльності

1 419 106,3 1 694 775,0

1 484 283,0

Загальні витрати, всього

5 167 994,3 5 357104,0

5 059 583,0

собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

3 518 763,8 3 435 087,0

3 329 888,0

II. ВИТРАТИ

адміністративні витрати витрати на збут інші операційні витрати

129 798,5

126 776,0

146 479,2

131 287,0

1 370 214,5 1 663 933,0

фінансові витрати

122 941,0 138 293,0 1 467 887,0 350,0

інші витрати

2 738,3

21,0

224,0

III. ПРИБУТОК Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування Податок на прибуток

67 000,0

26 718,0

65 461,0

33 000,0

23 982,0

33 287,0

23 632,0

Дохід з податку на прибуток Надзвичайні доходи

Надзвичайні витрати

Чистий прибуток

34 000,0

26 368,0

32 174,0

0,5

0,6

IV. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ Рентабельність від звичайної діяльності V. РОЗРАХУНКИ

%

0,7

Дебіторська заборгованість

тис.грн

X

64 665,8

48 189,5

X

2 115 658,9

2 330 372,0

1600,5

1646,5

1483,4

Кредиторська заборгованість VI. ПРАЦЯ ТА ЗАРОБІТНА ПЛАТА Середньомісячна з/плата одного штатного працівника

грн

202


Темп росту Виконання (зниження) плану, % 2011/2010, % 6

7

102,8

105,0

в т.ч. IV квартал 2011 року план

факт

8

9

Темп росту IV квартал 2010 року Виконання (зниження) плану, % 2011/2010, % факт 10

1 363 250,3 1 439 239,0 1 404 706,0

11

12

105,6

102,5

96,7

101,3

998 114,0

980 048,0

994 375,0

98,2

98,6

119,4

114,2

365 136,3

459 191,0

410 331,0

125,8

111,9

103,7

105,9

107,0

103,0

97,6

103,2

920 139,6

894 263,0

911 128,0

97,2

98,1

97,7

103,1

33 253,3

37 556,0

33 394,0

112,9

112,5

1 332 403,6 1 425 098,0 1 383 292,0

89,6

94,9

37 639,5

35 743,0

37 688,0

95,0

94,8

121,4

113,4

338 807,9

457 536,0

401 080,0

135,0

114,1

....

0,8

9,4

2 563,3

2,0

39,9

40,8

ЗО 846,7

14141,0

21 414,0

45,8

66,0

72,7

72,0

15 194,5

23 982,0

9 162,0

157,8

261,8

17 757,0

77,6

82,0

15 652,2

7 916,0

12 252,0

50,6

64,6

1,2

0,6

0,9

X

134,2

X

64 665,8

48 189,5

X

134,2

X

90,8

X

X

90,8

102,9

111,0

1681,8

102,6

106,2

2 115 658,9 2 330 372,0

1726,2

203

1625,3


ризує ефективність виробництва і, зрештою, свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Водночас прибуток впливає на зміцнення фінансового стану підприємства, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави. Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Збитком вважається перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснювалися витрати. Чистий прибуток (збиток) підприємства (остаточний результат діяльності підприємства) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування і надзвичайного прибутку (збитку) після оподаткування. 2.5 Розподіл прибутку Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. Подруге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший – це розподіл загального прибутку, учасниками якого є держава й підприємство. Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави стосовно суб’єктів господарювання. Прибуток, що залишається після податків і платежів (тобто чистий прибуток), надходить у повне розпорядження підприємства. Основними напрямами використання прибутку вважаються виробничо-технічний, соціальний розвиток підприємства, матеріальне заохочення, включаючи виплату дивідендів у акціонерних товариствах, та інші витрати. Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання прибутку, який зали-

204


шився у розпорядженні підприємства. Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку підприємства Прибуток підприємства

Податок на прибуток

Чистий прибуток

Використання прибутку: створення резервного фонду; виплата дивідендів; поповнення статутного капіталу; інші напрями використання.

Нерозподілений прибуток 2.6 Рентабельність Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступінь прибутковості підприємства і характеризує рентабельність. Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступінь використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції. Загальний рівень рентабельності (виробництва) визначається як відношення балансового прибутку до середньої вартості основних фондіві нормованих оборотних коштів. Рентабельність підприємства – відношення одержаного прибутку підприємства до вартості капіталу або собівартості реалізованої продукції. 2.7 Фонди економічного стимулювання Фонди економічного стимулювання і спеціального призначення є матеріальними носіями госпрозрахункових відносин підприємств з їхніми підрозділами та працівниками і покликані забезпечити послідовне здійснення принципу розподілу за працею з урахуванням не лише індивідуальних результатів кожного конкретного виконавця, а й виробництв, досягнень колективу в цілому.

205


Наприклад, до фондів економічного стимулювання і спеціального призначення належать: фонд матеріального заохочення; фонд соціально-культурних заходів і житлового будівництва; фонд розвитку підпиємства; резервний фонд. Формування та використання фондів економічного стимулювання і спеціального призначення державних підприємств, об’єднань і підприємств здійснюються відповідно до Положень про ці фонди. Витрачаються кошти згідно з кошторисами, затвердженими дирекцією за погодженням з профспілковою організацією; у виробничих об’єднаннях – радою об’єднання за погодженням з комітетом профспілки. 2.8 Поняття економічної ефективності Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані одне з одним, проте не тотожні. Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД). Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й те, якою ціною, витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто засвідчує якість економічного зростання. В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва. Ефективність виробництва

Економічна ефективність — цс досягнений виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат па одиницю продукції

Соціальна ефективність — це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини

Види ефективності виробництва

206


Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність. Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції. Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів. Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Капіталомісткість – це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції: Екологоефективність. Сучасна економічна наука вважає, що поряд з показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування суб’єкта господарювання за допомогою показника еколого-економічної ефективності. 2.9 Основні напрями капітальних вкладень Капітальні вкладення – інвестиції у відтворення основних фондів і приріст матеріальних виробничих запасів. Вони є реальними (виробничими) інвестиціями і здійснюються у формі нового капітального будівництва, технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих виробничих об’єктів і об’єктів соціальної інфраструктури фірми (підприємства, організації). Успішна діяльність поштового зв’язку та інших галузей економіки можлива за умови їх неперервного розвитку, що, у свою чергу, необхідності проведення/здійснення капітального будівництва. У процесі капітального будівництва відбуваються нове будівництво, реконструкція і технічне переозброєння діючого виробництва. Капітальне будівництво виконується за рахунок власного прибутку, амортизаційних відрахувань і залучених інвестиційних коштів. До складу капітальних вкладень включаються витрати на оборотні засоби й основні фонди, до яких входять: вартість і монтаж обладнання з урахуванням транспортних витрат; будівництво виробничих будівель та інших споруд

207


цивільного призначення, інструментів, інвентарю тощо, зарахованих в основні фонди. Зазначене вище можемо виділити в технологічну структуру капітальних вкладень: будівництво об’єктів, споруд для поштового зв’язку; придбання обладнання, інструменту, інвентарю; монтаж обладнання; проектно-розвідувальні роботи; утримання дирекції і об’єкта будівництва; підготовка кадрів. При визначені ефективності капітальних вкладень необхідно співставляти нове будівництво, технічне переозброєння, реконструкцію діючих підприємств. Для визначення обсягу капітальних вкладень використовуються нормативи питомих капітальних вкладень, установлених на одиницю уведеної потужності або приросту обсягу продукції. Для упровадження нової техніки, механізації, автоматизації виробництва підприємство використовує власні і залучені кошти. Кошти державного бюджету можуть використовуватися для будівництва об’єктів державної ваги. Важливим проблемним питанням у діяльності підприємства є оцінка ефективності заходів інвестиційної діяльності. Передусім необхідно визначити загальні інвестиційні, виробничі витрати, провести розрахунок і аналіз чистої дисконтованої вартості, прибутків, періодів погашення інвестиційних витрат тощо. 2.10 Основні напрями розвитку оператора поштового зв’язку Сучасною тенденцією розвитку світового господарства є зростання частки індустрії послуг у валовому внутрішньому продукті країн. Рівень розвитку невиробничої сфери є одним із найважливіших показників стану соціальноекономічного комплексу країни. Зростаюча частка індустрії послуг у валовому внутрішньому продукті країн – сучасна тенденція розвитку світового господарства. Зважаючи на стабільно високу затребуваність послуг поштового зв’язку в суспільстві (пошта залишається найбільш поширеною й економічно доступною формою зв’язку), ефективна, успішна, сильна поштова галузь робитиме вагомий внесок у соціально-економічний розвиток нашої держави. Водночас швидко зростаюча конкуренція, нові очікування споживачів, технологічний прогрес ставлять перед поштою дуже складні й масштабні завдання, розв’язання яких залежить, зокрема, від якості служби, її продуктивності, комерціалізації та фінансової життєздатності. Якою ж має стати Укрпошта, аби повною мірою відповідати на виклики

208


сьогодення та вимоги середовища, в якому вона функціонує? Насамперед, на порядку денному стоїть нагальна потреба упорядкувати як систему виробництва, так і систему управління. Якщо відкинути зайві зв’язки та дублюючі ланки, спростити їх, то це надасть змогу зменшити непродуктивні витрати, а відтак – покращити результати діяльності підприємства. Ці першочергові зміни створять необхідні передумови для виконання одного із основних завдань Укрпошти – створення ефективного маркетингового механізму управління розвитком підприємства, що дасть йому змогу гнучко реагувати на ринкову ситуацію. Закон України «Про поштовий зв’язок» дає визначення категорії «поштовий зв’язок»: «приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій». По суті, таке визначення «поштового зв’язку» характеризує виробничий процес як послідовність виконання технологічних процесів, у результаті чого отримується ринковий продукт – послуга, що задовольняє споживацькі потреби користувачів. Логічно, що вдосконалення виробничої структури і системи управління нашого підприємства необхідно здійснювати із врахуванням наведеного визначення. Майбутнє залежить від ефективної трансформації підприємства У формулюванні Закону, власне, вже закладено виробничу структуру поштового оператора у вигляді окремих блоків: 1. Об’єкти поштового зв’язку (ОПЗ), у яких здійснюється продаж послуг споживачу, такі собі «поштові крамниці». Саме в цих ОПЗ заробляються доходи Укрпошти. Ці ж ОПЗ доставляють поштові відправлення отримувачам. Таку мережу утворюють відділення зв’язку. Відповідно до ДСТУ 2623-2001 підсистема 1 може мати такий вигляд (рис.1). Рис. 1

ВПЗ

ОПЗ, які обслуговують споживачів

Поштамти – головні поштові відділення обласних і промислових центрів*

ПВПЗ

ОПЗ – об’єкт поштового зв’язку ВПЗ – відділення поштового зв’язку ПВПЗ – пересувне відділення поштового зв’язку * – Розглядається як поштове відділення, що обслуговує споживачів

209


Поштамти, ВПЗ, ПВПЗ входять у виробничу структуру центрів поштового зв’язку (ЦПЗ). 2. Об’єкти поштового зв’язку (ОПЗ), де здійснюється оброблення поштових відправлень та обмін відповідно до затвердженої технології (рис. 2, 3) Рис. 2

ОПЗ, де здійснюється оброблення пошти

Міжрегіональні сортувальні центри (МСЦ)

Функції: сортування відповідно до затвердженої стратегії; детальне сортування для своєї зони

Рис. 3

Дільниці обміну пошти (ДОП)

Центри оброблення пошти (ЦОП)

Функції: обміну пошти з магістральними машинами; обміну пошти з машинами внутрішньообласних трактів; створення інформації про вихідний потік; сортування згідно із затвердженою стратегією.

Функції: обміну пошти з машинами внутрішньообласних трактів; обмін пошти з автомобілями, які працюють у ЦПЗ

Міжрегіональні сортувальні центри (МСЦ) Перспектива

Київський сортувальний центр (СЦ)

Дніпропетровський СЦ

Львівський СЦ

Миколаївський СЦ

Такі виробничі структури утворюють другу підсистему (рис. 2, 3): обласні центри оброблення пошти (ЦОП); дільниці обміну пошти (ДОП). Дільниці обміну пошти (ДОП) та обласні центри оброблення пошти (ЦОП) на нинішньому етапі можна віднести до структури ЦПЗ, на території дії якого вони розміщені. Необхідно розглянути й інші варіанти. Наприклад, управління ДОП здійснюється з ЦОП.

210


3. Об’єкти поштового зв’язку (ОПЗ), що забезпечують перевезення поштових відправлень по всій території України підсистема 3. (рис. 4). ОПЗ, що забезпечують перевезення матеріального потоку

Рис. 4

Обласні ЦПП

Автомобілі, які працюють у ЦПЗ

Функції: обслуговування внутрішньообласних маршрутів

Функції: обслуговування внутрішньорайонних маршрутів

Автотранспошта

Функції: обслуговування магістральних маршрутів; обслуговування Києва, Київської області

Усі об’єкти поштового зв’язку кожної із заданих вище підсистем і всього виробничого комплексу необхідно підтримувати в працездатному стані через матеріально-технічне забезпечення, обслуговування основних засобів і технологічних комплексів. Для того мають існувати окремі служби й підрозділи, які забезпечують надійне функціонування всього виробничого комплексу підсистема 3. (рис. 5). Рис. 5

Служби, що забезпечують функціювання виробничого комплексу

Відділ інформаційних технологій Ремонтнобудівельна група

Група матеріально-технічного забезпечення

Дільниця (група) механізації

Дільниця (група) ремонтно-технічного забезпечення

Наразі в структурі філіалів функціонують такі підрозділи: Відділ інформаційних технологій. Група матеріально-технічного забезпечення.

211


Дільниця (група) механізації. Дільниця (група) ремонтно-технічного забезпечення. Ремонтно-будівельна група. З погляду раціонального господарювання, доцільно розглянути як варіант замовлення на сторонні послуги щодо підтримки надійного функціонування всіх складових виробничого комплексу підприємства. Наприклад, інформаційна підтримка технологічних процесів та управлінських задач сьогодні здійснюється з центру інформаційних технологій (ЦІТ) генеральної дирекції відділами інформаційних технологій (ВІТ) філіалів і їх спеціалістами в центрах поштового зв’язку (ЦПЗ). Слід зазирнути в недалеке майбутнє і розглянути два альтернативних рішення: а) створити власну автономну сервісну мережу для підтримки інформаційних технологій; б) якщо замовляти роботу іншим фірмам, у тому числі і щодо згаданих служб, то необхідно відпрацювати узгоджену політику між генеральною дирекцією і філіалами. Кожна із зазначених вище підсистем має свою внутрішню виробничу структуру й управління. Отже, схема виробничої структури підприємства, виходячи із внутрішньокорпоративної спеціалізації і кооперації може мати такий вигляд (рис. 6): Удосконалення поштової мережі – безперервний процес Національний оператор УДППЗ «Укрпошта» належить до поштового зв’язку загального користування і є мережевим підприємством. Він керується принципом: «Пошта працює там, де живуть люди!» Мережа підприємства – сукупність об’єктів поштового зв’язку і поштових маршрутів, є нашим національним надбанням. Економічним фундаментом підприємства є ОПЗ, що безпосередньо обслуговують споживачів і формують доходну частину бюджету підприємства. Усі підсистеми, що утворюють виробничу структуру підприємства, вимагають раціоналізації й удосконалення. Але передусім необхідно вдосконалити мережу відділень поштового зв’язку. Водночас не можна залишати поза увагою зміну демографічного стану в державі, міграцію населення, розвиток ринку та інше. Вирішуючи проблему раціоналізації поштової мережі підприємства, доцільно встановити критерії оптимізації розміщення відділень поштового зв’язку залежно від виду поселень, а саме: мегаполіс; місто (обласні центри);

212


Рис. 6

ПВПЗ

Дільниці обміну пошти (ДОП)

ВПЗ Центри (обласні) оброблення пошти (ЦОП)

Поштамти – головні поштові відділення обласних і промислових центрів

Міжрегіональні сортувальні центри (МСЦ)

ОПЗ, які працюють зі споживачами

ОПЗ, де здійснюється оброблення пошти

Виробнича структура

Автотранспошта

Служби, що забезпечують функціювання виробничого комплексу

Центри перевезення пошти (ЦПП)

Відділ інформаційних технологій

ОПЗ, що забезпечують перевезення пошти

Автомобілі, які працюють у ЦПЗ

Дільниця (група) механізації

Ремонтно-будівельна група Дільниця (група) ремонтно-технічного забезпечення

Група матеріальнотехнічного забезпечення

місто обласного значення; поселення зі статусом міста; селище міського типу; село. 2. За функціональним призначенням об’єктів поштового зв’язку мережа підприємства має три складових: мережа обслуговування споживачів; мережа об’єктів, що здійснюють оброблення поштових відправлень; мережа поштових маршрутів. Не менш важливим за значимістю для успішної роботи мережевого підприємства є застосування уніфікації у виробничому процесі.

213


У схемі виробничої структури, зображеній на рис. 6, запропоновано наближений до уніфікованого варіанта об’єктів поштового зв’язку. Разом з тим необхідно: 1. Систематизувати та уніфікувати технологічні процеси: приймання; обробки; надання електронних поштових послуг. 2. Систематизувати доставні дільниці. 3. Уніфікувати технологічні процеси доставки залежно від характеристики доставних дільниць. 4. Упровадити єдині для всієї мережі зразки технологічної тари. 5. Розробити і впровадити уніфіковані модулі для виконання технологічних операцій. Ефективне управління – запорука сталого розвитку підприємства. Зазначене вище – це лише частина передумов, які необхідно виконати для успішної роботи підприємства. УДППЗ «Укрпошта» – підприємство зі своїми структурами в усіх адміністративно-територіальних утвореннях держави. Побудова структури управління таким підприємством має включати специфіку потреб і умов різних регіональних ринків. При реформуванні структури управління підприємством і його регіональними підрозділами необхідно врахувати низку проблемних особливостей, зокрема: збереження єдиного корпоративного іміджу компанії, пов’язаного зі значним ступенем свободи регіональних керівників у формуванні стратегії; потенційні можливості дублювання операцій на корпоративному і регіональному рівнях, наслідком чого може стати зниження цінової конкурентоздатності ринкових продуктів підприємства. Тому, перш за все, необхідно: а) здійснити класифікацію об’єктів управління в системі підприємства за напрямами діяльності; б) визначити рівні управління для кожного об’єкта з урахуванням наступних змін у виробничій структурі. Затим слід здійснити перетворення в системі управління, використовуючи принципи функціональності й територіальності. Діяльність національного поштового оператора України «Укрпошта» охоплює всі регіони держави, тому в існуючій системі управління використовується територіальний принцип її побудови. Головною структурною одиницею управління є генеральна дирекція, розташована в м. Києві. Відповідно до територіального устрою України її регіонами визначено адміністративні області, Автономну республіку Крим, міста Київ і Севастополь.

214


У кожному адміністративно-територіальному регіоні функціонує філія Укрпошти, управління якою здійснює відповідна дирекція. На нинішньому етапі функціональний принцип побудови структури управління в умовах унітарного підприємства ще не вичерпав себе, але вимагає удосконалення (рис. 7). УДППЗ «Укрпошта»

Рис. 7

Генеральний директор

Персонал

Маркетинг

Забезпечення надійного функціонування виробничого комплексу

Філії

Технологічне забезпечення (розробка, впровадження, супровід технологічних процесів)

Фінанси

Технічна політика (стратегія розвитку, проекти)

Виробництво

Матеріальнотехнічне забезпечення

На нашу думку, в умовах лібералізації поштового ринку, що супроводжується жорсткою конкуренцією, враховуючи існуючі проблеми в регулюванні поштового сектора економіки в Україні (зарегульованість роботи національного оператора), удосконалення управління філіями необхідно проводити, орієнтуючись на споживача (рис. 8 с. 216). Необхідно рухатися до побудови продуктової (лінійно-функціональної) структури. Такий підхід прийнятний для нашого державного підприємства і може розглядатися як наступний етап його трансформації, що дасть змогу поставити в числі головних пріоритетів – потреби споживачів, які відчують розуміння їхніх очікувань і увагу з боку виробника послуг. Від ідей до практики Жодна підприємницька структура не може довго існувати в статичному стані. Такої розкоші їй не дозволять як внутрішні виклики, так і зовнішні впливи. Підтвердженням цьому є зміни, які відбулися і відбуваються в УДППЗ «Укрпошта». Так, уже здійснено значні перетворення у транспортній логістиці підприємства, зокрема системі магістральних внутрішньообласних перевезень. Створено корпоративну комп’ютерну мережу, у виробництво й управління

215


Філія

Рис. 8

Директор

Курєрська доставка

Фінанси

Торгівля

Обслуговування юридичних осіб

Продаж послуг

Обслуговування населення

Організація продажу послуг

Кадри

Матеріальнотехнічне постачання

Виробництво

ЦОП

ДОП

ЦПЗ

ВПЗ

ЦПП

Автомобіль, який працює в ЦПЗ

впроваджено низку автоматизованих систем. Мережу вузлів поштового зв’язку трансформовано через їх об’єднання в центри поштового зв’язку. Удосконалення поштової мережі – процес безперервний. Уже здійснені підприємством кроки – не остаточні. Постійно перетворюючи поштовий зв’язок відповідно до потреб сьогодення, ми водночас замислюємося над тим, що потрібно робити далі, аби й у майбутньому галузь могла не лише гнучко адаптуватися до існуючої ситуації, а й «працювати на випередження». Саме про такі, на думку авторів, кроки йшлося вище. Відомо, що найкращий спосіб перевірити теорію – практика. Тож частина з вищеописаних ідей уже апробована. Перевіряли їх «на міцність» у Закарпатському філіалі Укрпошти, де нині завершується формування запропонованої фахівцями нової виробничої структури дирекції. Так, замість колишніх 12 вузлів поштового зв’язку (ВуПЗ) сьогодні в мережі дирекції працюють 6 центрів поштового зв’язку (ЦПЗ). А після проведення заключного етапу оптимізації філіалу функціонуватиме 4 ЦПЗ. У Закарпатській дирекції проведено складну в організаційному й емоційному плані роботу зі створення у виробничій структурі підсистеми об’єктів, де здійснюється обробка поштових відправлень – центр обробки пошти (ЦОП) і дільниця оброблення пошти (ДОП). Ця робота тривала з жовтня 2006 р. до квітня 2010 р. Без перебільшення можна сказати, що зміни в технологічній логістиці філії відбулися радикальні. Завдяки їм, ми змогли об’єднати матеріальний потік поштових відправлень і періодичних видань і запровадити їх двоетапне сортування.

216


До жовтня 2006 р. обмін вхідної та вихідної пошти і часткове сортування періодичних видань проводилися в цеху обміну пошти в м. Ужгороді. Детальне ж сортування поштових відправлень до відділень здійснювалося в Ужгородському поштамті та 12-ти ВуПЗ. Із 9 жовтня 2006 р. місце обміну пошти відповідно до вимог технологічної та транспортної логістики перенесено до м. Мукачевого, де створили Центр обробки пошти (ЦОП). Це дало змогу об’єднати матеріальний потік, удосконалити технологічний процес обробки, зокрема сортування, раціоналізувати систему перевезень. У Центрі оброблення пошти детальне сортування проводиться до всіх відділень поштового зв’язку, а також до доставних дільниць ВПЗ, де їх 5 і більше. Розсортована в ЦОП до відділень зв’язку і сформована в контейнерах відповідними посилами пошта поштовими маршрутами через дільниці обміну (ДОП) доставляється до відділень зв’язку. В ДОП сортування пошти не проводиться – тут здійснюється лише обмін. Завдяки формуванню в ЦОП до місць обміну контейнерів із поштою та періодичними друкованими виданнями на внутрішньообласних і внутрішньорайонних трактах скоротився час на завантаження контейнерів і їх розвантаження. Яку ж вигоду отримала Закарпатська дирекція від запровадження у виробництво змін? На сьогодні вже механізовано вантажно-розвантажувальні операції в ЦОП і ДОП. Вивільнені приміщення здаються в оренду, що дало додаткові доходи. Рівень використання корпоративних автоматизованих систем доведено до 100%, при цьому для надання послуг вивільнено 20 комп’ютерів. Також запроваджено технічні засоби зменшення трудомісткості операції сортування періодичних друкованих видань до відділень поштового зв’язку. Удосконалення транспортної логістики надало змогу скоротити кількість поштових маршрутів: внутрішньообласних з 4 до 3, а внутрішньорайонних – з 54 до 38. При цьому доставку пошти пришвидшено на 15 – 130 хв. Кількість автомобілів, що обслуговують внутрішньообласні та внутрішньорайонні маршрути, зменшилася на 43 одиниці. Завдяки скороченню операцій у технологічному процесі зросла продуктивність праці, якість обробки поштових відправлень при одночасному скороченні витрат на експломатеріали, поліпшилася схоронність тощо. Істотні зміни відбулися і в системі управління Закарпатської філії. Так, укладання договорів, а також здійснення відповідних фінансових розрахунків проводяться на рівні обласної дирекції. Управління автотранспортом у частині його реєстрації, забезпечення пальним і запасними частинами здійснюється централізовано. Матеріально-технічне постачання, облік товарно-матеріальних цінностей організований теж обласною дирекцією.

217


Було централізовано управління фінансовими потоками, а структурні підрозділи переведено на кошторисне фінансування. Інструкторів з контролю за експлуатаційними, виробничими й організаційними питаннями переведено в штат обласної дирекції і підпорядковано службі поштової безпеки та контролю. Відділ інформаційних технологій структурований у вигляді трьох секторів, а всі працівники відділу переведені в штат дирекції. Здійснено дослідну експлуатацію пересилання письмової кореспонденції в технологічній тарі (спеціальних пластмасових ящиках). Використання у виробничому процесі єдиних зразків технологічної тари дасть змогу зберегти естетичний вигляд письмової кореспонденції, покращити схоронність і зменшити трудовитрати на виконання технологічних операцій. Пропозиції щодо вдосконалення поштової мережі та системи управління, описані вище, в Закарпатській дирекції впроваджувалися впродовж 2009 – 2011 рр. На шляху до успіху Враховуючи практичний досвід Закарпатської філії щодо використання в роботі пропозицій з удосконалення поштової мережі та системи управління унітарного підприємства УДППЗ «Укрпошта», можна зробити низку висновків: Актуальність удосконалення поштової мережі шляхом унесення змін у виробничу структуру підприємства, виходячи із внутрішньокорпоративної спеціалізації та кооперації, зростає. З метою зниження трудомісткості технологічних процесів назріло проведення систематизації й уніфікації технологічних процесів за видами продуктів і затвердження типових операційних модулів. Усі рівні транспортної логістики потребують запровадження контейнерних перевезень поштових відправлень у технологічній тарі. Система управління підприємством потребує реформування за принципом розподілу функцій, а саме: а) управління виробничими підрозділами; б) управління з метою створення умов для ефективної роботи підприємства за всіма напрямами його діяльності. Для цього потрібно провести класифікацію об’єктів управління в системі підприємства за напрямами діяльності, встановити рівні управління для кожного об’єкта, управління філією на нинішньому етапі слід будувати, орієнтуючись на продаж послуг. Отож можна стверджувати, що Закарпатська дирекція має стати прикладом моделі філіалу для проведення удосконалення поштової мережі та системи управління унітарного державного підприємства УДППЗ «Укрпошта».

218


РОЗДІЛ ІІІ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН МІЖ ПРАЦІВНИКАМИ ПОШТОВОГО ОПЕРАТОРА І РОБОТОДАВЦЯ 3.1 Право громадянина України на здійснення захисту своїх прав і свобод Стаття 36 Конституції України проголошує: «Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом». Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань визначається Законом України «Про громадські об’єднання». Витяг із Закону Стаття 1. Поняття громадського об’єднання Громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація – це громадське об’єднання, засновниками та чле-

219


нами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка – це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Громадське об’єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку. До громадських організацій частина 3 статті 36 Конституції відносить професійні спілки. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Таким чином, профспілки – це колективні організації, чиє першорядне завдання – покращувати фінансові та нефінансові умови зайнятості своїх членів. Головною ознакою профспілок є незалежність від роботодавця у побудові своєї політики. Такі категорії, як моральний тиск та лобі з боку роботодавця і держави – не припустимі. 3.2 Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Витяг із Закону Цей Закон визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі застосовуються такі терміни: професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки – добровільне об’єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, забезпечують себе роботою самостійно або навчаються в одному навчальному закладі; організації профспілки – організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом і цим Законом; член профспілки – особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески; профспілковий орган – орган, створений згідно зі статутом (положенням) профспілки чи об’єднання профспілок, через який профспілка здійснює свої повноваження;

220


профспілковий представник – керівник профспілки, її організації, об’єднання профспілок, профспілкового органу, профорганізатор або інша особа, уповноважена на представництво статутом або відповідним рішенням профспілкового органу; роботодавець – власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю; працівник – фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю. Стаття 2. Професійні спілки Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною. Стаття 3. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об’єднань, профспілкових органів і профспілкових представників у межах їхніх повноважень; на роботодавців, їх об’єднання, а також державні органи й органи місцевого самоврядування. Дія цього Закону не поширюється на діяльність об’єднань громадян, створених відповідно до інших законів України. Визначення «профспілка» або похідні від нього можуть використовувати у своєму найменуванні лише ті організації, які діють на підставі цього Закону. Стаття 4. Законодавство про профспілки Законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об’єднання громадян», цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. Закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України, цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом. Закон України «Про об’єднання громадян» застосовується до профспілок, якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо міжнародними договорами, угодами, конвенціями, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено більш високий рівень гарантій щодо забезпечення діяльності профспілок, то застосовуються норми міжнародного договору або угоди. Стаття 5. Заборона дискримінації за ознаками належності до профспілок Належність або неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких

221


обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, іншими законами України. Забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору у зв’язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї. Стаття 6. Право на об’єднання у профспілки Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них і виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами. Стаття 7. Членство у профспілках Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, забезпечують себе роботою самостійно, навчаються в навчальному закладі. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження щодо подвійного членства у профспілках. Стаття 8. Право профспілок, їх організацій на створення об’єднань З метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об’єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознаками, а також входити до складу об’єднань і вільно виходити з них. Стаття 9. Міжнародні зв’язки профспілок Профспілки та їх об’єднання відповідно до своїх статутних цілей і завдань мають право вступати до міжнародних профспілкових, інших організацій та об’єднань, які представляють інтереси працівників, і брати участь у їх діяльності, співробітничати з профспілками інших країн, здійснювати іншу діяльність, яка не суперечить законодавству України. Стаття 10. Рівність профспілок Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки. Стаття 12. Незалежність профспілок

222


Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів, органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Забороняється втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об’єднань. Стаття 13. Професійні спілки та держава Держава забезпечує реалізацію права громадян на об’єднання у професійні спілки й додержання прав та інтересів профспілок. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об’єднаннями. Держава сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового, економічного та соціального захисту працівників. Стаття 13-1. Професійні спілки, їх об’єднання та організації роботодавців, їх об’єднання Професійні спілки, їх об’єднання визнають організації роботодавців, їх об’єднання повноважними представниками роботодавців і захисниками їх законних прав і інтересів, сприяють їх діяльності. Професійні спілки, їх об’єднання взаємодіють з організаціями роботодавців, їх об’єднаннями на принципах соціального діалогу. Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом. Професійним спілкам, їх об’єднанням забороняється втручатися у діяльність організацій роботодавців, їх об’єднань. Стаття 14. Статути профспілок Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статути (положення) профспілок приймаються з’їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України. Розділ II ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ ПРОФСПІЛОК, ЇХ ОБ’ЄДНАНЬ Стаття 19. Право профспілок, їх об’єднань представляти і захищати права й інтереси членів профспілок Профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх

223


прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ. Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами й органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства. Стаття 20. Право профспілок, їх об’єднань на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод Профспілки, їх організації та об’єднання ведуть колективні переговори, укладають колективні договори, генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди від імені працівників у порядку, встановленому законом. Роботодавці, їх об’єднання, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування зобов’язані брати участь у колективних переговорах щодо укладання колективних договорів і угод. Забороняється ведення переговорів та укладання угод і колективних договорів від імені працівників особам, які представляють роботодавців. Профспілки, їх об’єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об’єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду. Стаття 21. Повноваження профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю Профспілки, їх об’єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Профспілки, їх об’єднання мають право вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи і відповідним державним органам про прийняття або внесення змін до законів і інших нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) або територіальними угодами. Якщо колективний договір не укла-

224


дено, роботодавець зобов’язаний погодити зазначені питання з профспілковим органом. Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників. Стаття 22. Права профспілок, їх об’єднань у забезпеченні зайнятості населення Права і повноваження профспілок щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством, колективними договорами та угодами. Стаття 23. Права профспілок, їх об’єднань щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян Профспілки, їх об’єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Стаття 24. Права профспілок, їх об’єднань у галузі соціального страхування Профспілки, їх об’єднання беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб. До складу правлінь і наглядових рад фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування представники застрахованих осіб обираються (делегуються) репрезентативними на відповідному рівні професійними спілками та їх об’єднаннями. Стаття 25. Права профспілок в управлінні підприємствами та при зміні форм власності Профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об’єктів державної та комунальної власності. Роботодавці зобов’язані брати участь у заходах профспілок щодо захисту трудових і соціально-економічних прав на їх запрошення. Стаття 26. Права профспілок, їх об’єднань у вирішенні трудових спорів Профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси працівників

225


в органах, що розглядають індивідуальні трудові спори. Профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) у порядку, встановленому законодавством. Стаття 27. Право профспілок, їх об’єднань на організацію страйків і проведення інших масових заходів Профспілки, їх об’єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону. Стаття 28. Право профспілок, їх об’єднань на інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку Профспілки, їх об’єднання мають право одержувати безоплатно інформацію від роботодавців або їх об’єднань, державних органів та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів, а також результатів господарської діяльності підприємств, установ або організацій. Профспілки, їх об’єднання мають право безоплатно одержувати від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, статистичні дані з питань праці, соціально-економічних питань, виробничого та невиробничого травматизму, профзахворювань. Стаття 30. Повноваження профспілок, їх об’єднань щодо питань охорони здоров’я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля Профспілки, їх об’єднання організовують і здійснюють громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров’я, медикосоціальної допомоги. Профспілки, їх об’єднання беруть участь в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу, сприяють діяльності громадських природоохоронних організацій, можуть проводити громадські екологічні експертизи, здійснювати іншу не заборонену законом діяльність у цій сфері. Стаття 31. Права профспілок, їх об’єднань у сфері захисту духовних інтересів трудящих Профспілки, їх об’єднання можуть брати участь у створенні умов для загальнодоступного користування громадянами надбаннями української національної культури, культур національних меншин, які проживають на території України, світової культури, свободи літературної, художньої, наукової, технічної творчості, соціального захисту працівників інтелектуальної сфери діяльності. Стаття 33. Право профспілок, їх об’єднань щодо притягнення до відповідальності посадових осіб Профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він по-

226


рушує цей Закон, законодавство про працю, колективні договори й угоди. 3.3 Що потрібно знати при укладанні колективного договору Регулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців визначає Закон України «Про колективні договори й угоди». Досвід укладання колективного договору між власником підприємства і найманими працівниками існує давно, оскільки колективний договір – це основний документ, що регулює трудові відносини та соціально-економічні інтереси власника підприємства і найманих працівників. Укладання колективного договору значною мірою сприяє регулюванню виробничих і трудових відносин, підвищенню ефективності виробництва та зміцненню дисципліни, поліпшенню умов та охорони праці, посиленню соціального захисту трудящих та їхніх сімей, запобіганню соціально-економічної напруги в ринкових умовах. Колективний договір, який включає локальні норми щодо використання праці й відтворення робочої сили, є важливою юридичною основою для укладання індивідуальних трудових договорів між працівником і власником або уповноваженим ним органом. В укладанні колективного договору не менше, ніж працівники, має бути зацікавлений власник або уповноважена ним особа, оскільки існує безпосередній зв’язок між стимулами праці й соціальними резервами виробництва. Що оптимальніші локальні правові норми, то більшою мірою колективний договір сприятиме ефективному господарюванню і стимулюватиме виробництво. Проявляючи турботу про себе, працівники тим самим роблять значний внесок у розвиток виробництва, підвищення його ефективності. Але інтереси найманих працівників і власника, їх погляди на одні й ті ж питання не в усьому і не завжди збігаються. Працівники зацікавлені насамперед у високому рівні оплати праці, встановленні додаткових пільг, гарантій, створенні належних умов праці, скороченні тривалості робочого часу, а підприємець – в одержанні високих прибутків, підвищенні ефективності виробництва при менших витратах і конкурентоспроможності підприємства. Звідси і суперечності, спори, конфлікти. Однак спільність інтересів є позитивною основою для розробки і укладання колективного договору як юридичного документа, яким встановлюються загальні зобов’язання сторін, що відповідають чинному законодавству України. Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими як для власника, так і найманих працівників. Тому під час укладання колективного договору та внесення до нього змін постає чимало запитань, які розглядаються в цій статті.

227


Щодо обов’язковості укладання колективного договору Законом «Про колективні договори й угоди» від 01.07.93 р. за № 3356-XII (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 3356-XII), який визначає правові засади розробки, укладання та виконання колективних договорів, передбачено укладання колективних договорів, угод на добровільній основі, що відповідає нормам конвенцій Міжнародної організації праці «Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів», «Про сприяння колективним переговорам», ратифікованих Україною. Водночас згідно із частиною сьомою ст. 65 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. за № 436-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом – Господарський кодекс) на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником чи уповноваженим ним органом і трудовим колективом, або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Проте відповідно до ст. 4 цього Кодексу колективний договір не регулює трудові відносини, а визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. У зв’язку з цим у листі Мінпраці «Щодо обов’язковості укладання колективного договору на підприємстві та відповідальності за його відсутність» від 07.04.2006 р. за № 2411/0/14-06/18 зазначено, що при вирішенні питання стосовно доцільності укладання колективного договору потрібно враховувати, що лише достатньо повний і змістовний колективний договір може забезпечити стабільні відносини між працівниками і роботодавцями, чітко визначаючи права та обов’язки сторін, стати надійною правовою основою для створення належних умов праці, в тому числі її оплати. В колективному договорі мають бути враховані особливості діяльності певного підприємства для використання його можливостей і ресурсів в інтересах працівників, розвитку виробництва. Потреба в укладанні колективного договору зумовлена також тим, що він має включати нормативні положення, щодо яких в актах законодавства міститься пряме визначення про обов’язковість закріплення цих положень у колективному договорі. Так, приміром, відповідно до ст. 15 Закону «Про оплату праці» від 24.03.95 р. за № 108/95-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 108/95-ВР) шляхом переговорів і на умовах, визначених колективним договором, повинні встановлюватися форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням норм і

228


гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво органом. Подібні вимоги містяться в законах «Про охорону праці» від 14.10.92 р. за № 2694-XII (у редакції Закону України від 21.11.2002 р. за № 229-IV), «Про відпустки» від 15.11.96 р. за № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 504/96-ВР) та інших законодавчих актах. Отже, колективний договір, укладений з дотриманням чинного законодавства й урахуванням реальних можливостей підприємства, сприятиме стабільності, високопродуктивній діяльності підприємства, створенню надійної основи для соціального захисту працівників, запобіганню трудовим конфліктам, соціальній напруженості в колективі. Підприємства, де потрібно укладати колективний договір Згідно зі ст. 11 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (за текстом – КЗпП) і ст. 2 Закону № 3356-XII колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю та мають права юридичної особи. Під найманою працею слід розуміти виконання працівником роботи за певну винагороду, що обумовлена трудовим договором або контрактом на підприємствах будь-якої форми власності: державних, орендних, колективних, в кооперативних організаціях, акціонерних товариствах, фермерських господарствах, на колективних сільськогосподарських підприємствах тощо. Крім того, колективний договір укладається на підприємствах, які здійснюють науково-дослідну діяльність або займаються комерцією з метою одержання прибутку, а також у бюджетних і громадських організаціях, які використовують найману працю. Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи, не зобов’язані укладати колективний договір із найманими працівниками. На новоствореному підприємстві колективний договір укладається за ініціативою однієї зі сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, якщо не передбачено його реєстрації. Колективний договір також може укладатися в структурних підрозділах підприємств (цехах, відділах, лабораторіях, секторах тощо) як додаток до загального колективного договору підприємства, положення якого регулюють лише окремі питання соціально-економічних і трудових відносин у підрозділі, та враховувати фінансові, економічні, організаційні й матеріальні можливості цих підрозділів для встановлення працівникам додаткових соціальних

229


пільг з урахуванням специфіки роботи конкретного підрозділу в межах його компетенції. Відповідно до ст. 9 Закону № 3356-XII та ст. 18 КЗпП положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і працівників підприємства. Крім того, усі працюючі, а також щойно прийняті на підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором власником або уповноваженим ним органом. Сторони укладання колективного договору Сторони укладання колективного договору залежать від форми власності підприємства. Якщо власність державна, колективний договір укладається на основі генеральної та галузевих угод. Сторонами генеральної угоди виступають професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися також для ведення таких переговорів. На сьогодні в Україні більшість найманих працівників зайняті в державному секторі економіки, тому інтереси власника при укладанні генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України. Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання власників або інші представницькі організації роботодавців. На підприємствах державної власності інтереси власника представляють міністерства і відомства, інтереси працівників – галузеві об’єднання профспілок. Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної виконавчої влади або регіональними об’єднаннями підприємців, якщо вони створені та мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами. За наявності на галузевому чи територіальному рівні кількох профспілок, їхніх об’єднань чи інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладання колективної угоди. У разі недосягнення згоди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об’єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи, до яких входять більше половини найманих працівників галузі, території. На підприємствах згідно зі ст. 12 КЗпП і ст. 3 Закону № 3356-XII колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом, з однієї сторони, і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а в разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом, з другої сторони.

230


У разі відсутності на підприємстві первинної профспілкової організації, створених нею профспілкових органів або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів другою стороною колективного договору визнаються представники, обрані й уповноважені трудовим колективом. За наявності на підприємстві декількох первинних профспілкових організацій або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони повинні на пропорційній основі сформувати об’єднаний представницький орган для ведення переговорів та укладання колективного договору. При цьому первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об’єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників під час підписання колективного договору (ст. 12 КЗпП). Угода про створення загального представницького органу вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів, до яких входить більше половини працівників. Не допускається ведення переговорів та укладання колективних договорів і угод від імені працівників організаціями або органами, які створені чи фінансуються власниками або уповноваженими ними органами, політичними партіями. У разі, коли інтереси трудового колективу представляє профспілковий орган, інтереси власника або уповноваженого ним органу не можуть представляти особи, які є членами виборного органу цієї профспілки. Порядок підготовки колективного договору до укладання Укладанню колективного договору передують колективні переговори. Відповідно до ст. 10 Закону № 3356-XII будь-яка зі сторін не раніше як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори. У загальних положеннях колективного договору, що готується до прийняття, можна зазначити конкретний строк, протягом якого повинні розпочатися наступні колективні переговори. Після того як сторони домовляться про строки та порядок ведення переговорів, утворюється робоча комісія з представників сторін, наділених відповідними повноваженнями. Крім представницьких сторін, до участі в переговорах можуть залучатися також спеціалісти, експерти, запрошені за домовленістю сторін. Повноваження членів комісії встановлюються відповідними рішеннями сторін, які ведуть переговори. Ці рішення оформляються наказами, розпорядженнями, постановами тощо, які визначають статус і права членів комісії, порядок їх діяльності, встановлюють певні гарантії на час ведення переговорів.

231


Наприклад, для ведення колективних переговорів і підготовки проекту колективного договору сторони домовилися створити на рівноправній основі комісію з наділених необхідними повноваженнями представників, по сім осіб від кожної сторони. За необхідності внесення змін і доповнень до колективного договору, проект розробляється цією самою комісією. Робоча комісія розробляє проект колективного договору з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, громадських організацій, адміністрації, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом. Під час розробки проекту колективного договору сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів. При цьому сторони колективних переговорів зобов’язані надавати учасникам переговорів усю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди, не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов’язання. Особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а також фахівці, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів і підготовки проекту звільняються від основної роботи зі збереженням середнього заробітку та включенням цього часу до трудового стажу. Всі витрати, пов’язані з участю в переговорах і підготовці проекту колективного договору, компенсуються в порядку, передбаченому законодавством про працю, колективним договором, угодою. Дії, які потрібно здійснити, якщо не прийнято узгоджене рішення під час переговорів щодо укладання колективного договору Переговори можуть також перериватися, якщо сторони не дійшли згоди при обговоренні конкретних пропозицій. У таких випадках складається протокол розбіжностей, до якого вносяться зміст розбіжностей і пропозиції сторін про проведення необхідних заходів, причини, які унеможливлювали прийняття рішення. У протоколі обумовлюються також строки відновлення переговорів. Для вирішення розбіжностей, що виникають у ході переговорів, після складання протоколу розбіжностей сторонами протягом трьох днів створюється примирна комісія, до якої має входити однакова кількість представників сторін, для підготовки рекомендацій щодо вироблення рішення, яке задовольнило б обидві сторони. У разі недосягнення згоди на підставі пропозиції примирної комісії сторони можуть звернутися до посередника, який у строк до семи днів повинен розглянути протокол розбіжностей і винести рекомендації щодо суті спору. Посередник визначається сторонами за їх спільним вибором. На основі рекомендацій примирної комісії або посередника, якщо вони прийняті сторонами, комісія з переговорів доопрацьовує проект.

232


Участь працівників підприємства в обговоренні проекту колективного договору та внесення пропозицій Якщо колективні переговори закінчилися успішно і робоча комісія сформувала проект колективного договору, він передається на обговорення трудового колективу. Процес обговорення може проходити в різних формах: на зборах структурних підрозділів, окремих цехових профспілкових організацій і профгруп, шляхом тиражування і розповсюдження проекту серед працівників. При цьому власник (уповноважений ним орган) зобов’язаний забезпечити профкому можливість доведення колективного договору до відома кожного працівника, надати йому необхідні засоби внутрішнього зв’язку, інформації, копіювальну техніку, приміщення для проведення зборів, консультацій, місця для розміщення стендів. Після обговорення трудового колективу робоча комісія збирає, узагальнює і розглядає пропозиції, надані в ході обговорення, приймає рішення щодо доцільності і можливості їх реалізації та вносить відповідні зміни і доповнення до проекту колективного договору. З пропозицій, що не можуть бути прийняті, готуються обґрунтування та інформація. Доопрацьований проект колективного договору виноситься на загальні збори чи конференцію трудового колективу для його обговорення і прийняття. Якщо загальні збори чи конференція трудового колективу відхилили проект колективного договору в цілому або окремі його положення, сторони зобов’язані поновити переговори для реалізації рішень і пропозицій зборів чи конференції. Строк таких переговорів для пошуку необхідного рішення відповідно до ст. 13 Закону № 3356-XII не повинен перевищувати 10 днів. Перелік питань, які повинні регулюватися колективним договором Оскільки законодавством не встановлено єдиних вимог щодо структури колективного договору, сторони самостійно визначають його структуру, розділи та додатки. Згідно зі ст. 7 Закону № 3356-XII у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати й інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслугову-

233


вання, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. Колективний договір може передбачати додаткові поряд з чинним законодавством і угодами гарантії та соціально-побутові пільги. При цьому норми соціального захисту найманих працівників з питань оплати праці, режиму роботи і відпочинку та з інших питань, встановлені в колективному договорі, мають бути не нижчими за ступенем захисту порівняно з генеральною та галузевими угодами. Положення нормативно-правових актів, які потрібно передбачити в колективному договорі Як зазначалося вище, потреба в укладанні колективного договору зумовлена також тим, що до колективного договору мають бути включені нормативні положення, щодо яких в законодавстві міститься обов’язковість їх закріплення в колективному договорі, зокрема: відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з додержанням внутрішнього трудового розпорядку. При цьому власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Власник або уповноважений ним орган до початку роботи за укладеним трудовим договором зобов’язаний відповідно до ст. 29 КЗпП та ст. 5 Закону № 2694-XII роз’яснити працівникові його права й обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, а також ознайомити його з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірва-

234


ний з ініціативи працівника на умовах, визначених ст. 38 КЗпП, зокрема, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Крім того, ст. 39 КЗпП установлено, що строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 ст. 23 КЗпП) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою ст. 38 цього Кодексу. Переважне право на укладання трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу відповідно до ст. 42 1 КЗпП надається особам, зазначеним у ст. 42 КЗпП, та в інших випадках, передбачених колективним договором. Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до вивільнення, також повинні бути визначені колективним договором. При припиненні трудового договору з підстав, передбачених п. 6 ст. 36 та пунктами 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, працівникові відповідно до ст. 44 КЗпП виплачується вихідна допомога у розмірі – не менше середнього місячного заробітку. Розмір вихідної допомоги внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП, ст. 6 Закону № 2694-IX) повинен бути передбачений колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Статтею 50 КЗпП визначено нормальну тривалість робочого часу працівників, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень. При цьому підприємства й організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж це передбачено частиною першою зазначеної статті. Статтею 85 КЗпП визначено норми праці (виробітку, часу, обслуговування, чисельності), які встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. При цьому в умовах колективних форм організації й оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені та комплексні норми. Порядок оплати праці на підприємствах, в установах і організаціях регламентовано ст. 97 КЗпП, зокрема, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями

235


самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою ст. 97 КЗпП. Порядок оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, регламентується ст. 98 КЗпП і здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань і позабюджетних доходів. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Порядок оплати праці при виконанні робіт різної кваліфікації регламентовано ст. 104 КЗпП, відповідно до якої при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації. При цьому праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. В тих галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, робітникам, які виконують такі роботи, виплачується міжрозрядна різниця. Виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективними договорами. Статтею 105 КЗпП регламентовано порядок оплати праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обов’язків тимчасово відсутнього працівника, згідно з яким працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

236


Робота у нічний час (ст. 54 КЗпП) оплачується відповідно до ст. 108 КЗпП у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Відповідно до ст. 115 КЗпП та ст. 24 Закону № 108/95-ВР заробітна плата працівникам повинна виплачуватися регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Власник або уповноважений ним орган відповідно до ст. 161 КЗпП повинен за участю професійних спілок розробити і реалізувати комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України «Про охорону праці». План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. Для проведення заходів щодо охорони праці відповідно до ст. 162 КЗпП виділяються в установленому порядку кошти і необхідні матеріали. При цьому витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється. Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних договорах. Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на охорону праці. Статтею 200 КЗпП передбачено участь молодіжних організацій у розгляді питань праці та побуту молоді, згідно з якою виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць у гуртожитках, охорону праці, їх звільнення, використання коштів на розвиток культурно-масової та спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначених колективним договором. За наявності письмових заяв працівників, які є членами професійної спілки, власнику або уповноваженому ним органу згідно зі ст. 249 КЗпП потрібно щомісяця безоплатно утримувати із заробітної плати та перераховувати на рахунок професійної спілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в строки, визначені цим договором чи угодою. Власник або уповноважений ним орган не вправі затримувати перерахування зазначених коштів. Статтею 21 Житлового кодексу визначено, що за рішенням трудових колективів підприємств та організацій у колективних договорах можуть передбачатися для робітників і службовців, які мають право на першочергове одержання жилих приміщень, а також новаторів і передовиків виробництва, які добилися високих показників у праці і беруть активну участь у громадському житті, пільгові підстави визнання їх особами, що потребують поліпшення житлових умов при забезпеченні жилою площею за місцем роботи, а також і кількість жилої площі, що виділяється для цієї мети. У колективних

237


договорах зазначеним новаторам і передовикам виробництва може бути передбачено надання жилих приміщень у першочерговому порядку. Статтею 4 Закону № 504/96-ВР визначено такі види відпусток: щорічні: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; творча відпустка; соціальні: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається відповідно до ст. 7 Закону № 504/96-ВР працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Конкретна тривалість такої відпустки повинна встановлюватися колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Відповідно до ст. 8 Закону № 504/96-ВР щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається: окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних та умовах підвищеного ризику для здоров’я, – тривалістю до 35 календарних днів за списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Статтею 10 Закону № 504/96-ВР встановлено порядок надання щорічних відпусток, зокрема визначено перелік осіб, яким передбачено надання щорічних відпусток повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника, та перелік працівників, яким щорічні відпустки надаються в зручний для них час. При цьому зазначено, що така відпустка може надаватися в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором. Організація оплати праці відповідно до ст. 5 Закону № 108/95-ВР здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів, генеральної

238


угоди на державному рівні, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, трудових договорів тощо. Систему договірного регулювання оплати праці передбачено ст. 14 Закону № 108/95-ВР, згідно з якою договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори й угоди». Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців. Умови оплати праці працівників, які виконують роботи (надають послуги), не властиві основній діяльності галузі (підгалузі), передбачено ст. 17 Закону № 108/95-ВР, згідно з якою такі умови оплати праці повинні встановлюватися в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей (підгалузей), до яких ці підрозділи належать за характером виробництва, та в актах чинного законодавства. Умови оплати праці працівників загальних (наскрізних) професій і посад передбачено ст. 18 Закону № 108/95-ВР, згідно з якою розміри ставок (окладів) працівників загальних (наскрізних) професій і посад повинні бути встановлені на умовах, визначених колективним договором, з дотриманням гарантій, встановлених законодавством і генеральною, галузевою, регіональною угодами. Умови оплати праці за контрактом встановлено ст. 20 Закону № 108/95ВР, згідно з якою оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов’язана з виконанням умов контракту. Права працівника на оплату праці встановлюються відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Зокрема, розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Статтею 22 Закону № 108/95-ВР визначено гарантії дотримання прав щодо

239


оплати праці, згідно з якою суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Заробітна плата працівників підприємств на території України відповідно до ст. 23 Закону № 108/95-ВР виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Колективним договором, як виняток, може передбачатися часткова виплата заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 % нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пільги і компенсації працівникам за важкі та шкідливі умови праці встановлено ст. 7 Закону № 2694-XII, зокрема, у разі роз’їзного характеру роботи працівникові повинна виплачуватися грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором. Крім того, роботодавець може за свої кошти додатково за колективним договором (угодою, трудовим договором) встановлювати працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Норми забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами встановлено ст. 8 Закону № 2694-XII, згідно з якою роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу й утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором. Згідно з умовами, визначеними колективним договором, роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування. Відповідно до ст. 9 Закону № 2694-XII відшкодування шкоди, заподіяної

240


працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Крім того, відповідно до колективного чи трудового договору роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим і членам їх сімей. Статтею 20 Закону № 2694-XII визначено регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді, згідно з якою сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за встановлений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів. На умовах, передбачених колективним договором, угодою, відповідно до ст. 25 Закону № 2694-XII провадиться економічне стимулювання охорони праці, зокрема, до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Статтею 42 Закону № 2694-XII встановлено уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці. Для виконання їх обов’язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці. Їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором. Статтею 20 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. за № 1057-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 1054-IV) встановлено особливості створення та функціонування корпоративних і професійних пенсійних фондів. Зокрема, сплата пенсійних внесків фізичними особами до корпоративних і професійних пенсійних фондів є добровільною. Колективним договором може передбачатися створення корпоративного пенсійного фонду роботодавцем або відрахування пенсійних внесків роботодавців до інших пенсійних фондів. Юридичні особи, що входять до складу засновників корпоративного чи

241


професійного пенсійного фонду або є роботодавцями – платниками корпоративного пенсійного фонду, а також юридична особа, що є одноосібним засновником корпоративного фонду, мають право прийняти рішення щодо тимчасового припинення сплати пенсійних внесків за власні кошти на період до одного року за погодженням із Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, повідомивши про це учасників фонду, професійного адміністратора, якщо такий залучався, осіб, що здійснюють управління активами, та зберігача протягом семи календарних днів після прийняття такого рішення. Умовою прийняття такого рішення є внесення відповідних змін до колективного договору, якщо у ньому передбачено сплату таких пенсійних внесків. Статтею 48 Закону № 1057-IV встановлено умови використання пенсійних активів, згідно з якими корпоративний і професійний пенсійні фонди можуть укласти договір страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду для всіх учасників фонду за рахунок частини їх пенсійних внесків. Порядок укладання такого договору та розмір страхового внеску за таким видом страхування визначаються в колективному договорі. Права та соціальні гарантії працівників гірничих підприємств передбачено ст. 43 Гірничого закону України від 06.10.99 р. за № 1127-XIV (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 1127-XIV), згідно з якою підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства повинні безоплатно надавати визначеним у цій статті категоріям осіб вугілля на побутові потреби у розмірі, що встановлюється колективним договором. Пільги та компенсації працівникам гірничого підприємства у зв’язку з припиненням його діяльності встановлено ст. 46 Закону № 1127-XIV, згідно з якою працівникам гірничих підприємств, які звільняються у зв’язку з виходом на пенсію при ліквідації або консервації гірничого підприємства, виплачується компенсація, яка повинна бути передбачена колективним договором (галузевою угодою) у розмірі, що залежить від стажу роботи працівника. Соціальний захист працівників залізничного транспорту визначено ст. 16 Закону «Про залізничний транспорт» від 04.07.96 р. за № 273/96-ВР (зі змінами та доповненнями), зокрема, працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі чи в інші галузі внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію за інвалідністю чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші

242


пільги, встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами й угодами. Відповідно до ст. 15 Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.93 р. за № 3721-XII (зі змінами та доповненнями) з метою забезпечення поступового переходу від трудової діяльності до її припинення на підприємствах, в установах, організаціях розробляються і реалізуються програми підготовки до виходу на пенсію за віком. Вони можуть передбачати щадні умови праці, поступове скорочення за бажанням працівника робочого часу, а також заходи, що розширюють можливості громадян похилого віку в подальшій освіті, веденні здорового способу життя, у задоволенні інтересів, опануванні ремесел, та інші заходи, що сприяють адаптації громадян похилого віку до нового способу життя. Програми підготовки до виходу на пенсію за віком можуть включатися до колективних договорів і угод. За рішенням трудових колективів, для поліпшення умов життя громадян похилого віку в колективному договорі чи угоді за рахунок власних коштів підприємств можуть передбачатися пільги щодо пенсійного забезпечення, надання й оплати житла, торговельно-побутового, медичного і санаторно-курортного обслуговування, а також надання безоплатної допомоги в погашенні заборгованості за банківським кредитом. Одноразові грошові виплати громадянам похилого віку у зв’язку з виходом на пенсію, що здійснюються за рішенням трудового колективу за рахунок коштів підприємств, оподаткуванню не підлягають. Положення колективного договору, які можуть бути викладені у вигляді додатків Колективний договір може бути доповнений додатками, про які в загальній формі може зазначатися в тексті колективного договору. Додатки оформляються у вигляді відповідних документів. Додатками до колективного договору можуть бути: перелік професій і посад зі шкідливими умовами праці, що дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день; перелік посад працівників із ненормованим робочим днем, яким надається додаткова відпустка; список професій зі шкідливими умовами праці, що дає право на одержання молока або інших рівноцінних продуктів; норми безкоштовної видачі спецодягу, спецвзуття й інших засобів індивідуального захисту; перелік професій і посад працівників, яким дозволяється встановлювати підсумований облік робочого часу; угода з охорони праці тощо. Метою прийняття колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підвищення рівня

243


охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працівників. Основою цивілізованих відносин профспілок із власниками підприємства є укладання колективних угод. Порядок укладання є досить демократичним, оскільки однією зі сторін переговорів щодо укладання колективного договору виступають уповноважені представники трудящих. Фактично колективні переговори розпочинаються ще до їх офіційного початку, оскільки і власник або уповноважена ним особа, і представники трудового колективу готуються до їх проведення, збирають необхідну інформацію, визначають свою лінію поведінки, тактику і стратегію ведення переговорів, у загальних рисах вирішують коло питань, які мають виноситися на розгляд. Кожна зі сторін готує пакет аргументованих пропозицій щодо структури і змісту колективного договору, який передається іншій стороні з метою його попереднього вивчення, аналізу, підготовки висновків, для подальшого обговорення під час проведення переговорів. Порядок розгляду проекту колективного договору на загальних зборах (конференції) трудового колективу Після закінчення переговорів проект колективного договору в цілому профкомом і власником (уповноваженим ним органом) виноситься на розгляд загальних зборів чи конференції трудового колективу. Конференція представників трудового колективу є правомочною за участі в ній не менше 2/3 представників трудового колективу, обраних делегатами на конференцію. У разі, якщо збори (конференція) трудового колективу відхилять проект колективного договору або окремі його положення, сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект у цілому виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу. Якщо загальні збори чи конференція трудового колективу схвалюють проект колективного договору, він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше як через п’ять днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами чи конференцією трудового колективу. Порядок реєстрації підписаного колективного договору в органах державної влади Відповідно до ст. 15 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (за текстом – КЗпП) колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади. Порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів з метою забезпечення можливості для врахування їх умов під час розгляду трудових спорів (індивідуальних і колективних), що можуть виникнути за результатами застосування норм цих угод (договорів) уповноваженими на те органами, і засвідчення автентичності примірників і копії, поданих на реєстрацію,

244


визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів» від 05.04.94 р. № 225 (зі змінами та доповненнями, за текстом – постанова № 225). Згідно з цією постановою у двотижневий термін з дня одержання галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Мінпраці України, а колективний договір – районними державними адміністраціями, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими комітетами сільських, селищних і міських рад. Угода, колективний договір, що подаються на реєстрацію, повинні не суперечити вимогам чинного законодавства й умовам угод більш високого рівня, обов’язковим для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які їх підписали; містити інформацію про джерела фінансування заходів щодо надання додаткових (порівняно з чинним законодавством) соціальних пільг і гарантій: за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій, галузі, місцевого бюджету тощо; відповідати вимогам законодавства про мови і викладатися за загальними нормами правопису. Угода, колективний договір подаються на реєстрацію сторонами, які їх підписали, у трьох примірниках (перший, другий і копія). Разом з угодою, колективним договором на реєстрацію подаються всі додатки до них (обов’язковими є Правила внутрішнього трудового розпорядку та Положення про оплату праці), протоколи розбіжностей, а також інформація про склад повноважних представників сторін, які брали участь у колективних переговорах. Не пізніше наступного дня після реєстрації чи прийняття рішення про відмову в реєстрації перший і другий примірники угоди, колективного договору повертаються сторонам, які подали їх на реєстрацію. Копії цих документів зберігаються реєструючим органом. У повідомній реєстрації може бути відмовлено лише у тому разі, якщо подані на реєстрацію примірники і копія угоди, колективного договору не будуть автентичними. Набрання чинності колективним договором і термін його дії Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в колективному договорі, угоді. Після закінчення терміну дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. Колективний договір, угода зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір, угоду. У разі реорганізації підприємства колективний договір зберігає чинність протягом терміну, на який його укладено, або може бути переглянутий за зго-

245


дою сторін. У разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом терміну його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладання нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору. У разі ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього терміну проведення ліквідації. Порядок внесення змін і доповнень до колективного договору Зміни і доповнення до колективного договору протягом терміну його дії вносяться лише за взаємною згодою сторін, у порядку, що визначається колективним договором, а якщо він не визначений – у порядку, встановленому для його укладання. У випадку, коли сторони визнають за необхідне продовжити термін дії колективного договору в цілому або окремих його частин, рішення про це виносять загальні збори (конференції) трудового колективу. Якщо одна зі сторін вважає за неможливе подальше виконання умов колективного договору, то вона повинна письмово повідомити про це іншу сторону, де зазначити причину розриву договору або зміни окремих положень і розпочати переговори з іншою стороною стосовно цього питання у визначений термін. Зміни і доповнення, що вносяться до угоди, колективного договору, підлягають повідомній реєстрації в порядку, встановленому постановою № 225. Контроль за виконанням колективного договору, угоди Контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками. При здійсненні контролю сторони зобов’язані надавати необхідну для цього наявну інформацію. При цьому сторони, що підписали колективний договір, угоду, щороку в терміни, передбачені колективним договором, угодою, звітують про їх виконання перед трудовими колективами. Крім того, до органів державної статистики в порядку, який встановлюється Мінстатом України, направляються статистичні дані про колективні договори, угоди. Для здійснення контролю за виконанням колективного договору, угоди можуть створюватися комісії, які за наслідками перевірки складають акт. Такий акт є основним документом, який свідчить про результати роботи з виконання колективного договору, угоди. Водночас він є підставою для вжиття заходів щодо усунення виявлених недоліків. Акт перевірки має відображати стан роботи з виконання колективного договору, угоди. У ньому зазначаються заходи, включені до колективного договору, угоди, які виконано або причини невиконання тих чи інших заходів. До акта можуть вноситися конкретні пропозиції комісії щодо притягнення до відповідальності винних у невиконанні заходів колективного договору чи усунення недоліків, які стали причиною їх невиконання. Акт перевірки обговорюється на спільному засіданні сторін. Наслідком та-

246


кого обговорення є прийняття рішення, в якому визначаються заходи щодо усунення виявлених недоліків, прорахунків, дається оцінка діяльності працівників, які допустили невиконання двосторонніх зобов’язань, зазначаються терміни їх виконання і особи, яким доручено здійснювати контроль за реалізацією колективного договору. Може також прийматися рішення про направлення акта перевірки для обговорення в колективах структурних підрозділів, цехів, дільниць, лабораторій, бригад тощо. Відповідальність за порушення норм законодавства щодо укладання колективного договору Законодавство не містить норм, які б передбачали відповідальність за відсутність колективного договору, але ст. 17 Закону «Про колективні договори й угоди» від 01.07.93 р. за № 3356-XII (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 3356-XII) та ст. 41 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. за № 8073-X (зі змінами та доповненнями, за текстом – КпАП) визначають відповідальність за ухилення від участі в переговорах. На осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки, або інші уповноважені трудовим колективом органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладання, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, або навмисно порушили термін, визначений частиною третьою ст. 10 цього Закону, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами терміни, накладається штраф до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. На осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і з вини яких порушено чи не виконано зобов’язання щодо колективного договору, угоди, відповідно до ст. 18 Закону № 3356-XII накладається штраф до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов’язання за колективним договором, угодою. Ненадання власниками або уповноваженими ними органами чи профспілками, або іншими уповноваженими трудовим колективом органами, представниками трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод, відповідно до ст. 19 № 3356-XII тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або вони несуть дисциплінарну відповідальність. Порядок і терміни накладання штрафів, передбачених Законом № 3356-XII,

247


регламентовано КпАП. Справи з цих питань розглядаються судом за поданням однієї зі сторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативи прокурора. Крім адміністративної відповідальності, особи, винні в ухиленні від участі в переговорах, порушенні й невиконанні колективного договору, угод, неподанні інформації, необхідної для успішного проведення колективних переговорів і здійснення контролю, можуть бути притягнуті й до інших видів юридичної відповідальності. Такими видами є дисциплінарна, матеріальна, а в окремих випадках навіть кримінальна відповідальність за порушення зобов’язань за колективним договором у разі, коли таке порушення створює склад кримінального злочину. Матеріальна відповідальність полягає в обов’язку працівника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству невиконанням зобов’язань за колективним договором. Повноваження виборного органу профспілкової організації при відмові власника або уповноваженого ним органу укладати колективний договір, угоду чи ухиленні від ведення переговорів Виборний орган профспілкової організації при відмові власника або уповноваженого ним органу укладати колективний договір, угоду чи ухиленні від ведення переговорів може: офіційно звернутися до роботодавця з пропозицією розпочати колективні переговори та вимогою надати письмову відповідь про причини відмови (зволікання) від переговорів; звернутися до відділення Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю й відділення Національної служби посередництва та примирення; ініціювати звернення до місцевого суду з метою накладення в судовому порядку адміністративних стягнень на осіб, які ухиляються від участі в колективних переговорах; просити про солідарну підтримку обласний чи центральний комітет профспілки; ініціювати виникнення колективного трудового спору. Повноваження виборного органу профспілкової організації при невиконанні зобов’язань за колективним договором, угодою Виборний орган профспілкової організації при невиконанні зобов’язань за колективним договором, угодою може: направити подання роботодавцю, організаціям (об’єднанням) роботодавців, органам виконавчої влади чи місцевого самоврядування щодо усунення цих порушень відповідно до ст. 20 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.99 р. за № 1045-XIV (зі змінами та доповненнями). У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у тижневий термін

248


оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду; звернутися до відділення Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю; ініціювати накладання в судовому порядку адміністративних стягнень на осіб, які не виконують колективного договору, угоду; ініціювати виникнення колективного трудового спору; вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади згідно зі ст. 45 КЗпП. 3.4 Охорона праці (ОП) Охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних і нешкідливих умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства. Відповідно до наказу Міністерства освіти України «Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих навчальних закладах освіти України» від 02.12.1998 р. за №420 при підготовці фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється вивчення дисципліни «Основи охорони праці». Умови праці розглядалися в роботах Арістотеля (387 – 322 рр. до н. е.), Гіппократа (400 – 377 рр. до н. е.). Ще за 379 років до н. е. Гіппократ звернув увагу на шкідливий вплив на організм рудокопів пилу, який утворюється при видобуванні руди. Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу. У 1700 р. вийшла книга Бернардино Рамацині «Роздуми про хвороби ремісників», у якій були детально розглянуті питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій. М.В. Ломоносов (1711 – 1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Питання гігієни праці були висвітлені Ф.Ф. Ерисманом (1842 – 1915 рр.) у його книзі «Професійна гігієна фізичної та розумової праці» (1877 р.). Значний вклад у розвиток гігієни праці вніс І.М. Сеченов (1829-1905 рр.), який у своїй праці «Нарис робочих рухів людини» (1907 р.) науково обґрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці. Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д.П. Нікольський (1855 – 1918 рр.), О.О. Прес (1857 – 1930 рр.), В.О. Левицький (1867 – 1943 рр.), М.О. Вигдорчик (1875 – 1955 рр.) та ін.

249


Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення в усі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що, у свою чергу, змінює умови праці. В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних і прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади. 3.4.1 Стан ОП в Україні та інших країнах За статистичними даними МОП, кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн чол. щорічно, з них близько 220 тис. осіб гине. кожні 3 хв унаслідок виробничої травми чи професійного захворювання у світі помирає одна людина; в Україні внаслідок травм кожні 5 год помирає одна людина; кожної секунди у світі на виробництві травмується 4 особи; в Україні кожні 8 хв травмується одна людина; щомісяця у світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий. 3.4.2 Законодавство з ОП в Україні Правовою основою законодавства з охорони праці є: Конституція України; Закон України «Про охорону праці»; Закон України «Про охорону здоров’я»; Закон України «Про пожежну безпеку»; Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист»; Закон України «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення»; Кодекс законів про працю України (КЗпП). У Конституції України (стаття 43) записано: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється». Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпе-

250


чується наданням щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. 14 жовтня 1992 року Верховна рада України прийняла Закон «Про охорону праці». Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У цьому законі, що складається із 8 розділів та 49 статей, задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці: пріоритет життя і здоров’я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства; повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці; обов’язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці; комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань, і з урахуванням інших напрямів економічної й соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форми власності і видів їх діяльності; здійснення навчання населення, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з охорони праці; співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та професійними спілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці; міжнародне співробітництво у галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращання умов і підвищення безпеки праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.

251


3.4.3 Державні нормативні акти про охорону праці Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими. Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності. Державний галузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі. Трудові стосунки робітників і службовців регламентуються законами Верховної Ради, Постановами Кабінету Міністрів, Державним Комітетом з нагляду за охороною праці. 3.4.3.1 Система стандартів безпеки праці У 1974 р. була введена «Система стандартів безпеки праці» (ССБП), у межах якої систематизується і постійно оновлюється нормативно-технічна документація з безпеки праці. Основоположний ГОСТ 12.0.001-82 «Система стандартів безпеки праці і основні положення» встановлює таку класифікацію державних стандартів безпеки праці: 0 – організаційно-методичні стандарти; 1 – стандарти вимог безпеки і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів; 2 – стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання; 3 – стандарти вимог безпеки до виробничих процесів; 4 – стандарти вимог безпеки до захисту працюючих; 5 – стандарти вимог безпеки до споруд і будинків. На початок 1990 р. в Україні діяло понад 300 державних стандартів, які встановлювали науково обґрунтовані вимоги безпеки праці. Крім державних стандартів, діяли галузеві і республіканські стандарти. З 1990 р. почали розробляти державні стандарти України (ДСТУ), наприклад: ДСТУ2293-93. Охорона праці. Терміни та визначення. – К.: – Держстандарт України. – 1994. – 18 с. ДСТУ2272-93. Пожежна безпека. Терміни та визначення. – К.: – Держстандарт України. – 1994. – 20 с. 3.4.3.2 Основні норми і правила з охорони праці: будівельні норми і правила;

252


санітарні норми; правила установки електроустановок; установки і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів; установки та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском. 3.4.3.3 Нормативні акти про ОП, що діють у межах підприємства Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють і затверджують на основі ДНАОП власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування «Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12. 12. 1993 р. за № 132, до основних нормативних актів підприємства належать: Положення про систему управління охороною праці на підприємстві. Положення про службу охорони праці підприємства. Положення про комісію з питань охорони праці підприємства. Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці. Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці. Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму. Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці. Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників. Положення про санітарну лабораторію підприємства. Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт. Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві. Загально-об’єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки. Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці. Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування. Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах. Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

253


Виходячи зі специфіки виробництва та вимог чинного законодавства, власник затверджує нормативні акти з вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці. Крім того, на підприємствах, в організаціях, установах діють правила внутрішнього трудового розпорядку, яких мають дотримуватися всі працюючі. Важливі питання і заходи щодо охорони праці включаються також у колективні договори, які щорічно укладаються між адміністрацією і профспілковою організацією, а також в угоди з охорони праці. 3.5 Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників УДППЗ «Укрпошта» 1. Загальні положення 1.1 Відповідно до Конституції України кожен громадянин України має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Дотримання трудової дисципліни в УДППЗ «Укрпошта» забезпечується створенням необхідних організаційно-економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до неї працівників підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу), заохоченням за сумлінність і працьовитість. Важливою ланкою зміцнення дисципліни праці є ефективне використання прав, наданих трудовому колективу Законами України. 1.2 Правила внутрішнього трудового розпорядку мають на меті сприяти вихованню працівників, які сумлінно ставляться до праці, подальшому зміцненню трудової дисципліни, раціональному використанню робочого часу, а також досягненню високої якості виконуваних робіт, підвищенню продуктивності, ефективності виробництва. 1.3 Ці Правила поширюються на всіх працівників УДППЗ «Укрпошта». 1.4 Питання, пов’язані із застосуванням Правил внутрішнього трудового розпорядку, вирішуються адміністрацією підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу) в межах наданих їм прав, а у випадках, передбачених чинним законодавством, спільно або за погодженням із профспілковою організацією, а також трудовим колективом відповідно до його повноважень. 2. Порядок прийому та звільнення працівників 2.1 Кожен громадянин реалізує право на працю шляхом укладання трудового договору або контракту щодо роботи на підприємстві (філіалі, безбалансовому виробничому підрозділі). 2.2 При прийомі на роботу громадянин зобов’язаний подати: Паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, доку-

254


мент про освіту (спеціальність, кваліфікацію), а у випадках, передбачених законодавством, також документ про стан здоров’я, довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного коду), свідоцтво про загальнообов’язкове державне страхування та інші документи. Громадянин, звільнений з військової служби, а також від призову на строкову службу, подає військовий квиток або тимчасове посвідчення. Призовник подає посвідчення про приписку до призовної дільниці. Особа, звільнена з місць позбавлення волі, зобов’язана пред’явити довідку про звільнення. Забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхню партійну й національну приналежність, походження та документи, подання яких не передбачене законодавством. Укладання трудового договору оформляється наказом керівника підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу), який оголошується працівникові під розпис. У наказі має бути зазначене найменування посади відповідно до класифікатора професій і штатного розпису, розмір посадового окладу (тарифної ставки). З особами, які приймаються на посади, пов’язані з прийманням, зберіганням, відпуском матеріальних цінностей, а також прийманням і обробкою для доставки поштових відправлень і грошових цінностей, їх доставкою й видачею, укладається письмовий договір щодо повної матеріальної (індивідуальної, колективної) відповідальності згідно з переліком посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з котрими підприємство може укладати договори про повну матеріальну відповідальність, забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ не був виданий, але працівника фактично було допущено до роботи. 2.3 При прийманні працівника на роботу або переведенні його в установленому порядку на іншу роботу адміністрація зобов’язана: 2.3.1 Роз’яснити працівникові його права та обов’язки, ознайомити під розписку з умовами праці на робочому місці, повідомити про небезпечні та шкідливі виробничі чинники, якщо вони є і діють на робочому місці, а також можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я. Працівник ознайомлюється зі своїми правами, наявністю відповідних пільг і компенсацій за роботу в даних умовах згідно з чинним законодавством і колективним договором. 2.3.2 Ознайомити працівника з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором. 2.3.3 Визначити працівникові робоче місце, зону обслуговування, забезпечити його необхідними для роботи засобами та обладнанням. 2.3.4 Проінструктувати працівника з питань охорони праці та пожежної безпеки.

255


2.4 На всіх працівників, які працюють на підприємстві (у філіалі, безбалансовому виробничому підрозділі) понад 5 днів, оформляються записи у трудові книжки. Порядок ведення трудової книжки визначається чинним законодавством. 2.5 Припинити трудовий договір або контракт можна лише на підставах, передбачених чинним законодавством або контрактом. Працівники мають право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це адміністрацію письмово за два тижні. У разі припинення трудового договору з поважних причин, передбачених законодавством, керівник повинен розірвати трудовий договір у строки, про які просить працівник. Якщо працівник по закінченні строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, адміністрація не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо адміністрація не виконує вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договорів. Строковий трудовий договір підлягає розірванню на вимогу працівника в разі його тимчасової непрацездатності або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення адміністрацією чинного законодавства про працю, колективного або трудового договорів та в інших випадках, передбачених законодавством. Припинення трудового договору оформляється наказом адміністрації. 2.6 Трудовий договір, укладений на невизначений строк, чи строковий трудовий договір можуть бути розірвані адміністрацією за погодженням із профспілковою організацією до закінчення строку їх дії лише у випадках: 2.6.1 Змін в організації виробництва та праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства підприємства або за умови його перепрофілювання, скорочення чисельності (або штату) працівників. 2.6.2 Виявлення невідповідності працівника посаді, яку він обіймає, або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи. 2.6.3 Систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше, хоча б одноразово впродовж року, застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. 2.6.4 Прогулу, у т.ч. відсутності на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня без поважних причин. 2.6.5 Неявки на роботу в термін понад чотири місяці підряд унаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо

256


законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місця роботи (посади) при відповідному захворюванні зберігаються до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. 2.6.6 Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. 2.6.7 Появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння. 2.6.8 Вчинення за місцем роботи розкрадання (зокрема дрібного) державного майна, за фактом якого винесено вирок суду, що набрав законної сили, чи зроблено відповідні висновки постановою органу, до компетенції якого входить накладання адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. 2.6.9 Одноразового грубого порушення трудових обов’язків працівником. 2.6.10 Якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинив дії, що дають підстави для втрати довіри до нього з боку адміністрації. Звільнення відповідно до підстав, зазначених у пунктах 2.6.1, 2.6.2, 2.6.5, 2.6.6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи адміністрації в період його тимчасової непрацездатності (крім випадків, зазначених у п.2.6.5), а також у період його перебування у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу). 2.7 У день звільнення працівника адміністрація зобов’язана видати йому трудову книжку із внесеним до неї записом про звільнення та зробити з працівником остаточний фінансовий розрахунок. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного робочого дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Запис про причини звільнення до трудової книжки вноситься відповідно до формулювання чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Днем звільнення вважається останній день роботи. 3. Основні обов’язки працівників 3.1 Працівники зобов’язані: 3.1.1 Працювати чесно й сумлінно, добре знати свою справу, додержувати вимог трудової дисципліни, утримуватися від дій, які заважають іншим працівникам виконувати їхні трудові обов’язки. 3.1.2 Підвищувати продуктивність праці, своєчасно й ретельно виконувати планові, нормовані та виробничі завдання. 3.1.3 Поліпшувати якість роботи, не допускаючи помилок і браку, додержувати технологічної дисципліни, суворо берегти державну, комерційну таємницю, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфних та інших

257


повідомлень, що передаються засобами зв’язку, не розголошувати конфіденційну інформацію про споживачів послуг зв’язку, контрагентів. 3.1.4 Додержувати вимог з питань охорони праці, пожежної безпеки, охорони навколишнього природнього середовища, передбачених відповідними правилами й інструкціями, користуватися необхідними засобами індивідуального захисту. 3.1.5 Вживати заходів щодо негайного усунення причин та умов, які перешкоджають нормальному виконанню робіт (простій, аварія) або ускладнюють їх виконання, терміново повідомляти про те, що сталося, адміністрацію. 3.1.6 Утримувати своє робоче місце, обладнання та пристрої і передавати їх працюючим по зміні у відповідному порядку, чистоті та справному стані, підтримувати чистоту у відділі, цеху, на дільниці та території підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу), додержувати встановленого порядку збереження матеріальних цінностей і документів, 3.1.7 Берегти засоби і споруди зв’язку, обладнання, устаткування, матеріали, а також інші цінності, закріплені за підприємством (філіалами, безбалансовими виробничими підрозділами). 3.1.8 Поводитися гідно, додержувати моральних й етичних правил у взаєминах з іншими працівниками, утримувати їх від порушень трудової дисципліни та сприяти її зміцненню. 3.1.9 Зберігати видані працівникові службове посвідчення чи перепустку, які засвідчують особу працівника УДППЗ «Укрпошта» (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу). 3.1.10 Систематично підвищувати рівень знань, свою кваліфікацію, професійні навички. 3.1.11 Не вживати алкогольні напої на робочому місці. 3.1.12 Надавати споживачеві послуги належного рівня культури обслуговування, а саме: поводитися гідно, стримано, бути емоційно врівноваженим, мати охайний зовнішній вигляд з дотриманням робочого або ділового стилю в одязі. 3.2 Коло обов’язків (робіт), які виконує кожний працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, технічними правилами, посадовими інструкціями й положеннями, затвердженими в установленому порядку. 4. Основні обов’язки адміністрації 4.1 Адміністрація підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу) зобов’язана: 4.1.1 Ознайомлювати працівників з їхніми посадовими інструкціями. Організовувати роботу працівників відповідно до спеціальності та кваліфікації на закріплених за ними робочих місцях, своєчасно ознайомлювати із завдан-

258


ням до початку роботи та забезпечувати роботою впродовж усього робочого дня. Забезпечити здорові й безпечні умови праці, справний стан інструменту, машин, верстатів та іншого обладнання, а також нормативні запаси сировини, матеріалів та інших ресурсів, необхідних для безперебійної і ритмічної роботи. 4.1.2 Створювати умови для зростання продуктивності праці шляхом упровадження новітніх досягнень науки і техніки, кращої організації праці, здійснювати заходи щодо підвищення ефективності виробництва, якості роботи, скорочення застосування ручної, малокваліфікованої й важкої фізичної праці, поліпшення організації та підвищення культури виробництва. 4.1.3 Своєчасно доводити планові завдання до виробничих підрозділів, бригад і ланок, забезпечувати їхнє виконання з найменшими витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, повніше використовувати внутрішні резерви, підвищувати рентабельність, прибуток підприємства (філіалу), поліпшувати інші економічні показники роботи. 4.1.4 Вдосконалювати організацію оплати та нормування праці, забезпечувати матеріальну зацікавленість працівників у результатах їхньої особистої праці, виплачувати заробітну плату у строки відповідно до колективного договору. Усім працівникам адміністрація зобов’язана видавати розрахункові листки під час виплати заробітної плати. 4.1.5 Забезпечувати додержання трудової та виробничої дисципліни, раціонально використовувати трудові ресурси, формувати стабільні трудові колективи; вживати заходів впливу до порушників трудової дисципліни з урахуванням думки трудових колективів. 4.1.6 Неухильно дотримуватися законодавства про працю, поліпшувати умови праці, забезпечувати належне технічне обладнання всіх робочих місць, створювати на них умови роботи, які відповідають правилам охорони праці. 4.1.7 Вживати необхідних заходів щодо профілактики виробничого травматизму, професійних та інших захворювань працівників у випадках, передбачених чинним законодавством. Своєчасно надавати пільги і компенсації у зв’язку зі шкідливими умовами праці, а саме: скорочений робочий день, додаткові відпустки, лікувально-профілактичне харчування тощо. Забезпечувати працівників відповідно до діючих типових норм спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту. 4.1.8 Постійно контролювати знання і додержання працівниками всіх вимог інструкцій з охорони праці, пожежної безпеки. 4.1.9 Створювати умови для постійного підвищення продуктивності праці, ефективності діяльності підприємства, поліпшення якості робіт, зниження собівартості робіт і послуг, раціонального використання робочого часу, матеріалів, сировини, енергоресурсів, підвищення ролі морального та матеріального стимулювання. Забезпечувати розповсюдження передового досвіду й ініціатив працівників підприємства (філіалів, безбалансових виробничих підрозділів).

259


4.1.10 Своєчасно розглядати і впроваджувати винаходи та раціоналізаторські пропозиції, підтримувати й заохочувати новаторів виробництва, сприяти розвитку технічної творчості. 4.1.11 Забезпечувати систематичне підвищення професійної кваліфікації працівників, економічних і правових знань, створювати умови для поєднання роботи з навчанням на виробництві та в навчальних закладах. 4.1.12 Створювати трудовому колективу необхідні умови для виконання його повноважень, зміцнення сприятливого психологічного клімату, поліпшення ділової, творчої обстановки, розвитку ініціативи й активності працівників, своєчасно розглядати критичні зауваження працівників, повідомляти їх про вжиті заходи. 4.1.13 Пропагувати здоровий спосіб життя, зокрема проводити активну роботу щодо обмеження куріння. 5. Робочий час і його використання 5.1 Час початку і закінчення роботи та перерви для відпочинку і вживання їжі встановлюються на місцях розпорядженням адміністрації підприємства (філіалів, безбалансових виробничих підрозділів) за погодженням із профспілковою організацією. В окремих випадках тривалість щоденної роботи, у тому числі початку і закінчення щоденної роботи та перерви для відпочинку і вживання їжі, визначаються графіками змінності, які затверджуються адміністрацією за погодженням з профспілковою органанізацією, з дотриманням встановленої тривалості робочого часу за тиждень або інший обліковий період. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як правило, не пізніше ніж за 2 тижні до введення їх у дію. Працівники працюють позмінно рівномірно, перехід з однієї зміни до іншої має відбуватися, як правило, через кожен тиждень у години, визначені графіками змінності. 5.2 До початку роботи кожен працівник має зробити відмітку про своє прибуття на роботу, а по закінченні робочого дня – про своє відбуття та залишення робочого місця у порядку, встановленому на підприємстві (філіалі, безбалансовому виробничому підрозділі). 5.3 Адміністрація повинна організовувати облік початку і закінчення роботи. Працівника, який прибув на роботу в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння, адміністрація відсторонює від роботи у цей день (цю зміну). На безперервних роботах забороняється залишати робоче місце до прибуття змінника. У разі неприбуття змінника працівник заявляє про це старшому по роботі, який зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни його іншим працівником. На тих роботах, де, за умовами виробництва, перерву для відпочинку та вживання їжі встановити неможливо, працівнику має бути надано можливість вживання їжі впродовж робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце вживання їжі встановлюються

260


адміністрацією за погоодженням із профспілковою організацією. 5.6 Надурочні роботи не допускаються. Застосування таких робіт адміністрацією може практикуватися у виняткових випадках та в межах, передбачених чинним законодавством, за погодженням із профспілковою організацією. 6. Заохочення за успіхи у роботі 6.1 За зразкове виконання трудових обов’язків, успіхи в роботі, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, творчу ініціативу, тривалу бездоганну роботу та інші досягнення в роботі застосовуються заохочення, передбачені умовами Колективного договору. Заохочення застосовуються адміністрацією за погодженням з профспілковою організацією. Заохочення оголошуються в наказі, доводяться до відома колективу і заносяться до трудової книжки працівника. При застосуванні різних видів заохочення допускається поєднання морального й матеріального стимулювання праці. 7. Відповідальність за порушення трудової дисципліни 7.1 Порушення трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків, зокрема недодержання культури обслуговування споживачів, що призвело до виникнення обґрунтованих скарг споживачів, спричиняє вжиття заходів дисциплінарного стягнення або передачу питання порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу. 7.2 За порушення трудової дисципліни адміністрація підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу) застосовує такі дисциплінарні стягнення: догану, звільнення. Звільнення як дисциплінарне стягнення може бути застосоване за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення, за прогул (у тому числі відсутність на роботі понад три години впродовж робочого дня без поважних причин), а також явку на роботі у нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп’яніння. Керівника дирекції може бути звільнено при одноразовому грубому порушенні умов контракту. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які призвели до погіршення якості продукції (робіт), працівникові в установленому порядку може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду проводиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження. Упродовж строку дисциплінарного стягнення одноразове преміювання до працівника не застосовується.

261


7.3 Дисциплінарне стягнення може застосовуватися керівником, який має право прийняття на роботу даного працівника. Замість накладення дисциплінарного стягнення на працівника керівник підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу) може винести питання порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу. 7.4 Працівникам, які несумлінно виконують трудові обов’язки, члени трудового колективу роблять товариські зауваження, передають матеріали про порушників трудової дисципліни на розгляд трудового колективу, порушують питання про застосування до порушників судової дисципліни заходів впливу, передбачених чинним законодавством України. 7.5 Перед застосуванням дисциплінарного стягнення слід зажадати від порушника трудової дисципліни пояснення у письмовій формі. Відмова працівника дати пояснення не може бути перешкодою до застосування такого стягнення. Дисциплінарне стягнення застосовується адміністрацією безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше ніж через місяць з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці. Дисциплінарні стягнення не можуть бути застосовані пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення проступку. 7.6 За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При застосуванні виду стягнення мають враховуватися ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяна ним шкода, обставини, за яких його скоєно, попередня робота та поведінка працівника. 7.7 Наказ (розпорядження) про застосування дисциплінарного стягнення із зазначенням мотивів його застосування оголошується (повідомляються) працівникові під розпис. Наказ у необхідних випадках доводиться до відома працівників підприємства (філіалу, безбалансового виробничого підрозділу). 7.8 Якщо впродовж року з дня накладання дисциплінарного стягнення працівник не був підданий новому стягненню, він вважається таким, що не був підданий дисциплінарному стягненню. Адміністрація, за своєю ініціативою або за клопотанням трудового колективу, може достроково зняти стягнення, не чекаючи закінчення року, якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і при цьому виявив себе як сумлінний працівник. Трудовий колектив має право порушити клопотання про дострокове зняття дисциплінарного стягнення або припинення дій інших заходів, що застосовувалися до працівника адміністрацією за порушення трудової дисципліни, якщо член колективу не допустив нового порушення та виявив себе як сумлінний працівник. Правила внутрішнього трудового розпорядку доводяться до відома всіх працівників УДППЗ «Укрпошта».

262


CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ: Бизина В. Г. Из истории украинской почты (К 225-летию Киевского почтамта). – К.: [Б.в.], 2000. – 91 с. Вигилев А. Н. История отечественной почты. – М. – «Связь». – 1977. – 160 с. ВПС. Найробийская почтовая стратегия на 2009 – 2012 г. – 26 с. – 5 прилож. Горак Г. І. Філософія: курс лекцій. – К.: Вілбор, 1997. – 272 с. Кант И. Критика чистого разума. – Симферополь: Реноме, 1998. Мартинюк Т.С., Плотнікова Д.О. Інтерв’ю з керівником// г-та «Поштовий вісник», №6, 10.02.2012 р. – с. 3. Мартинюк К. А., Мокрицький Г. П., Нечипорук О. С. Поштовий зв’язок на Житомирщині: Сторінки історії: (від перших поштових станцій до дирекції Укрпошти)/ Вст. сл. І. М. Синявська, І. Кравець; передмова О.С. Нечипорук. – (Історико-краєзнавчий ілюстрований нарис)/(Серія «Історія трудових колективів Житомирщини». – Кн. 18) – Житомир: «Волинь», 2006. – 428 с. – 392 іл.; 5 мал.; 7 сх.; 26 табл. Материалы по истории связи в России XVIII – начала ХХ вв.: Обзор документальных материалов / Под ред. Н. А. Мальцевой. – Ленинград: Б.и., 1966. – с. 44. Мухін В., Мороз В., Дюков П., Іванов В., Юрій В. Від гінця до Інтернету. Нариси з історії української пошти. – К.:[Б.в.], 2002. – 327 с. Пашук А. І. Нариси з історії філософії середніх віків: підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 712 с. Сімонян К. М. Пошта як фактор суспільного розвитку Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка № 63. 2012. – с. 87 – 90. – ISSN 2076–6173. Соркин Е. Почта спешит к людям. – М. – «Знание». – 1977. – 128 с. Статут, Додатковий протокол до Статуту, Конвенція Всесвітнього поштового союзу. – Пекін, 1999. – 472 с. Статут, Додатковий протокол до Статуту, Конвенція Всесвітнього поштового союзу. – Бухарест, 2004. – 598 с. Universal Postal Union (125 years 1874 – 1999). – 276 p. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_101 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_297 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/055_014 Управління якістю інфокомунікаційних послуг: навч. посіб./ Борисевич Є. Г., Буряк В. Г., Станкевич І. В., Стрельчук Є. М. – Одеса: ОНАЗ, 2010. – 272 с. Скляренко С.Н. Опыт внедрения системы управления качеством / С.Н.Скляренко // «Почтовая связь. техника и технологии». – 2007. – № 9. http://www.vestnik-sviazy.ru/post/z/content.php?article.93

263


Е. А. Зінь. Регіональна економіка: Підручник. — К.: «ВД «Професіонал», 2007. — 528 с. Орлов В.М., Потапова-Сінько Н.Ю., Редькін О.С., Спільна Н.П., Захарченко Л.Н., Отливанська Г.А., Кузнецона Л. В. Економіка поштового зв'язку: Навчальний посібник – Одеса: ВМВ, 2006. – 468 с. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. Посібник – К.: Атіка, 1999, 336с Фінанси підприємств: Підручник/За ред. а. м. Поддєрьогіна. – К.; КНЕУ, 2004, – С. 105.} Матеріали Вікіпедії – відкритої багатомовної мережевої енциклопедії.

Навчальне видання Мороз Володимир Михайлович, Козловська Ларіса Олександрівна Регламент поштового зв’язку Головний редактор Т.С. Мартинюк Коректор Л.В. Бацай Комп’ютерна верстка Ю.І. Міщенко Упорядкування матеріалів за змістом і комп’ютерний набір К.М. Сімонян Підписано до друку 07.07.2014 р. Формат – А 5. Папір офсетний №1. Друк офсетний. Тираж – 100 прим.

Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» Хрещатик, 22, Київ, 01001, тел. (044)323-20-27 E-mail: postv@ukrposhta.com

264


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.