Ягода Марія - диплом, 2007 by ukma journalist

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

МОГИЛЯНСЬКА ШКОЛА ЖУРНАЛІСТИКИ

НОВІТНІ ВІЗУАЛЬНІ МЕДІА. СОЦІАЛЬНИЙ ВПЛИВ ТА ВЗАЄМОДІЯ З АУДИТОРІЄЮ. Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Ягоди Марії Володимирівни

Науковий керівник Кандидат політологічних наук, доцент Федченко Є.М.

КИЇВ-2007

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Новітні медіа

1.1 Природа новітніх медіа

1.2 Поява та розвиток новітніх медіа

1.3 Новітні засоби створення інформації

РОЗДІЛ 2. Відеоблоги як новітній тип медіа

2.1 Громадянська журналістика та медіа активізм

2.2 Правові аспекти діяльності у кіберпросторі

2.2.1 Інтелектуальна власність

2.2.2 Захист права на приватне життя та дифамація

2.2.3 Етичні проблеми

2.2 Естетична досконалість

РОЗДІЛ 3. Використання медіакомпаніями матеріалів, створених користувачами 3.1 Робота журналіста в умовах інтерактиву

49 49

3.2 Матеріал, наданий користувачами у роботі традиційних ЗМІ 56

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ

Вступ. Мережа Інтернет своєю появою та розвитком створила медійну революцію. Медіафілософи схильні говорити про те, що термін Маршалла Маклюена „глобальне село” сьогодні швидше стосується вже не телебачення, а Інтернету. Саме в еру Інтернет глобалізація досягла небачених до цього часу масштабів. Жоден медіум не породжував довкола себе стільки суперечливих питань і дискусій. Інтернет можна ідеалізувати чи нищівно критикувати, але важко заперечувати зміни що відбулися із проникнення новітніх технологій у повсякденне життя. А разом із цим появу нових можливостей у різних сферах життя, зокрема журналістиці. Тепер звичайний перехожий, озброєний мобільним телефоном із вмонтованою фото- чи відеокамерою, може стати ньюзмейкером так само, як і досвідчений журналіст, для якого це є частиною роботи. В той час як десять років тому неможливо було створити власний візуальний продукт (документальний фільм, сюжет, передачу, відеоролик), якщо ти не був професіоналом і не мав дорогої техніки і команди, яка б допомагала. І навіть якщо вдавалося подолати перші дві перепони, то це не означало обов’язкового оприлюднення твору, а значить і здобуття своєї аудиторії, що зводило усі зусилля нанівець. Тепер правила гри змінено і в технологічному плані все набагато простіше. Технології стали всюдисущими і кожен має до них доступ. Сьогодні

навіть

непрофесійна

техніка

продукує

більш-менш

якісне

зображення. Крім того, є доступ і до каналу розповсюдження власних творів. Розвиток простих у використанні і недорогих комп’ютерних програм для розміщення інформації у мережі Інтернет сприяв стрімкому зростанню кількості сайтів з аматорським відеоконтентом. Найвідоміші з них: [YouTube.com], [MYspace.com], [Yahoo.com]. Сьогодні є сенс говорити про те, що Інтернет стає відеоцентричним. Тепер кожний бажаючий може створити власний відео продукт, і після розміщення на відповідних сайтах

мати свою аудиторію, яка інколи за кількісним підрахунком може дорівнювати аудиторії невеликої регіональної телемережі. Крім того, аудиторія

постійно

збільшується.

Так,

кількість

переглядів

одного

відеоролика на сайті [YouTube.com] може сягати мільйону. Проте, порівнювати Інтернет аудиторію (вона незмінно росте з часом) та телевізійну не зовсім коректно. В Інтернеті вона носить накопичувальний характер і дорівнює загальній кількості переглядів. Тому рейтинг тут вимірюється кількістю посилань на той чи інший відеосюжет. Таким чином створюється свій внутрішній рейтинг сюжетів. Є також сайти великих медіакорпорацій, таких, як британський Ченнел 4, де поруч із телевізійною продукцією каналу розміщене аматорське відео, створене за певними технічними стандартами, про які поруч пишуть редактори сайту. На сайті [YouTube.com], аматорському за призначенням, розміщують свою продукцію медійні гіганти , такі як американськi Фокс Ньюз Ченнел та Сі-ен-ен. Про зростаючий інтерес до Інтернет сайтів, що працюють в галузі відеосервісу, з боку великих медіа корпорацій свідчить такий факт, як купівля інституалізованою корпорацією Гугл одного з найпопулярніших відеосервісів – Ютьюб (YouTube). А також появу все більшої кількості телевізійних програм у вигляді подкастів (podcast) на сайтах в Інтернеті. Отже, аудиторія, яка колись була лише споживачем інформації, зараз готова і бажає сама її створювати. Це є проявом одного феномену – здатності представників

громадськості

самостійно

здобувати

поширювати

інформацію за допомогою влогінгу (відеоблогінгу) – процесу розміщення користувачами візуальної інформації (відеоінформації) на сайті. Таке явище, що виникло із появою Інтернет, і для багатьох стало нормою повсякденного життя, корегує роботу традиційних медіа, що у своїх діях керуються прописними правилами і юридично вивіреними кодексами, які створювались роками. Тепер вони докорінно перебудовують власну діяльність, враховуючи появу новітніх медіа та технологій. І їм доводиться

зважати на таке явище, як юзер женерейтид контент або матеріал, наданий користувачами – таку назву йому надали у середовищі медіафахівців. Хоча, матеріал, створений користувачами (МСК) – переклад більш актуальний для цього словосполучення, оскільки відображає сутність процесу. Медіа-активізм, а також громадянська журналістика є видами МСК. Активісти – це люди, що не мають спеціальної освіти у галузі журналістики, але займають активну громадянську позицію, хочуть донести свою точку зору до інших і змінити настрої, які культивують традиційні медіа, диктуючи власну точку зору. Інтернет чи не єдине місце, де вони можуть без перешкод займатися своєю активістською діяльністю. Інколи медіа-активізм носить здебільшого політичний характер. Таким чином, певні категорії суспільства перейняли на себе частину функцій традиційних медіа, основним завданням яких є підтримування status quo в суспільстві, про що говорять дослідники медіа, зокрема такі як Ноам Чомскі та Гей Такман1. Існує практика до залучення медіакомпаніями матеріалу, створеного користувачами,

до

створення

ефірних

програм,

відеосюжетів

чи

повідомлень. Різні аспекти використання такого матеріалу обговорюються, довкола них точиться дискусія, оскільки, з одного боку – така діяльність носить журналістський характер, а з іншого – не керується усталеними правилами журналістики (перевірка інформації, наявність різних точок зору, етичність). Щоправда, західні медіакорпорації почали розробляти підходи до опрацювання такої інформації. У зв’язку із цим Національна спілка журналістів Великої Британії у 2006 році розробила новий Кодекс поведінки з метою привернути увагу до важливої проблеми, спричиненої феноменом МСК. Це збірка правил, якими керуються журналісти, коли до них потрапляє подібна інформація. І поки що стосуються такі правила лише матеріалу, що потрапляє у новини.

Див., наприклад: Tuchman, Gaye. Making News.А Study in the Construction of Reality. London, new York: Free Press, 1978 – P.14

Першими МСК почали використовувати спеціалісти Британської мовної корпорації Бі-бі-сі: „Ми й гадки не мали, що коли-небудь не ми повідомлятимемо читачеві сенсаційну новину, а він нам”, - згадує Фелісіті Кові, продюсер Бі-бі-сі Ньюз 24 [41]. Так, фотознімки з місць вибухів бомб у лондонському метро, аматорська зйомка пожежі на нафтосховищі „Бансфілд” були зроблені випадковими перехожими, що опинилися поблизу і потім широко використовувалися професіональними засобами масової інформації. Зараз дискусія точиться довкола питань: наскільки важливим є таке явище як МСК? Чи змінили новітні технології журналістику як фах? Який вигляд матимуть у майбутньому провідні телеканали? Мова йде про тимчасову моду на активізм чи про переділ медіапростору? Як заохочувати активні громадянські маси до співпраці, зберігаючи водночас високий професійний рівень журналістики? І, нарешті, чи є сенс у використанні такого типу відео? Щоправда, останнє запитання частіше лунає від українських журналістів, які не вважають таке явище суспільно важливим. У той час як медіафахівці говорять про те, що під впливом МСК телебачення змінить своє обличчя, що вказує на актуальність теми дослідження. МСК, його вплив на інформаційну картину, раніше створювану медіакорпораціями, умови застосування медіакорпораціями МСК у власній роботі – теми ще зовсім не вивчені. Наукові дослідження, що існують, стосуються текстової частини Інтернету або загальних тенденцій його розвитку;

вузькоспеціалізовані

роботи,

що

присвячуються

технічним

аспектам новітніх медіа. А також функціонуванню медіасфери в нових умовах, тобто із появою Інтернет. Як зазначають деякі експерти, візуалізація (image -oriented) Інтернет носить всеохоплюючий характер і є наслідком більш глобального процесу – цивілізаційної орієнтації на візуальний образ2. Подібне дослідження – перше. Ось чому предметом дослідження є вплив аматорського відео (відеоблогів) в Інтернеті на роботу медійних компаній. 2

Див., наприклад: Умберто Эко От Интернета к Гуттенбергу. Текст и гипертекст// http://www.gagin.ru/internet/10/32.html

Теоретичне значення даної роботи полягає в актуалізації теми взаємодії Інтернет з традиційними мас-медіа. Здійснене дослідження дає змогу концептуально осмислити нові підходи у створенні майбутніх візуальних медіа, дозволить спрогнозувати розвиток телебачення. І в більш глобальному масштабі дозволить побачити загальну картину освоєння Інтернет інституалізованими компаніями. Практичне та теоретичне значення роботи полягає в тому, вона робить ще один крок до вивчення і розуміння медійних процесів. Результати дослідження можуть бути використані, як один із аспектів курсу теорії масових комунікацій, історії, теорії і практики журналістики. А також у подальших дослідженнях в галузі мас-медіа

масових

комунікацій.

Для

розгляду

аспектів

взаємодії

традиційних медіа (телевізійні канали) з МСК (породження новітніх медіа) були використані такі методи дослідження як інтерв’ю, якісний аналіз, порівняння. Метою роботи є дослідження важливості такого явища, як матеріали, надані користувачами, їх можливий вплив на зміну фреймінгу у висвітленні суспільно важливих проблем. Можливі зміни в алгоритмі роботи медіа корпорацій та їх спроби кооптувати та інституціалізувати поки що публічний простір Інтернет. Спрогнозувати подальший розвиток взаємовідносин між МСК і корпораціями, які наразі успішно використовують переваги надані МСК. Переслідуючи вищезазначену мету, завдання роботи можна описати наступним чином: • простежити основні віхи еволюції та становлення новітніх медіа; • охарактеризувати нові можливості, що виникли із появою новітніх медіа як у журналістів, так і у споживачів інформації; • здійснити аналіз впливу МСК на роботу інституалізованих медіаорганізацій; • проаналізувати використання МСК медіакорпораціями;

• з’ясувати

важливість

та

значення

МСК

для

української

медіаіндустрії. Відповідно до поставленої мети і завдань, передбачено таку структури роботи: вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури. У першому розділі „Новітні медіа” подається загальна характеристика теорії новітніх медіа, передумови появи, значення, їх вплив на традиційні медіа. „Відеоблоги як новітній тип медіа” – розділ другий, описує феномен відеоблогів, передумови їх появи, порівнюються види МСК, такі як медіаактивізм,

громадянська

журналістика.

Проводиться

аналіз

етичних,

естетичних, правових аспектів відеоблогерства. За основу взято усталені журналістські стандарти та норми. „Вплив блогів на роботу медіакомпаній” – у розділі описується зміна парадигм роботи медіа у зв’язку із появою новітніх медіа. У роботі використані ексклюзивні інтерв’ю українських медіафахівців і самих громадянських журналістів. Частина інтерв’ю міститься у відеофільмі, що є додатком до роботи.

Глава 1 Новітні медіа. 1.1 Природа новітніх медіа. Не дивлячись на те, що термін новітні медіа (new media), а також пов’язані із ним поняття дигіталізації (digitalization), кіберпростору, віртуальної реальності постійно використовуються дослідниками, донині немає певного, усталеного, завершеного і нормативного їх визначення. Так, термін новітні медіа пов’язують із масовим використанням мережі Інтернет, що розпочалася з 90-х років 20 століття. У масовій пресі його використовують дещо однобоко, визначають як культурний об’єкт, який використовується комп’ютером для дистрибуції та представлення контенту. Проблема із визначенням полягає ще й у тому, що усі медійні винаходи свого часу належали до новітніх. Наприклад, друкарський верстат, телеграф, телефон, кіно та телебачення – були у свій час новітніми. Лев Манович, американський дослідник новітніх медіа, звертає увагу на те, що таке визначення не є правильним, оскільки Інтернет, веб-сайти, мультимедіа, комп’ютерні ігри, Cі-ді-роми, Ді-ві-ді, віртуальна реальність, комп’ютерні спецефекти є об’єктами новітніх медіа. Інші культурні об’єкти: телевізійні програми, фільми, журнали, книги, паперові публікації – не є такими, навіть якщо для їх виготовлення використовують комп’ютер, незважаючи на способи їх дистрибуції. Отже, проблем із таким визначенням, щонайменше, три: • Тенденції змінюються кожні три роки, культурні об’єкти, що не є об’єктами новітніх медіа стають ними; • Всі культурні форми переходять до комп’ютерної дистрибуції і термін новітні медіа, маючи таке визначення, втрачає свою специфіку; • Таке визначення не дає уявлення про можливі ефекти від комп’ютерної

дистрибуції

розповсюджується.

Іншими

на словами,

естетику

того,

що

розповсюджені

через

комп’ютер культурні продукти мусять мати щось спільне у тому вигляді, в якому дійшли до споживача. Тому Л. Манович пропонує розглядати новітні медіа за такими категоріями: • новітні медіа як симбіоз комп’ютеризації та культури; • новітні медіа як комп’ютерні технології, що використовуються як платформи для дистрибуції; • новітні медіа як цифрові дані, що контролюються комп’ютерною програмою; • новітні медіа як симбіоз існуючих культурних традицій та комп’ютерних програм; • новітні медіа як поняття, що супроводжує появу кожних наступних нових медіа (телефон, телеграф, кіно у свій час були новими медіа); • новітні медіа як алгоритмічний процес (комп’ютерні програми, що їх створюють – це набір певних алгоритмів); • новітні медіа як кодування сучасного авангарду, нові медіа як мета-медіа; • новітні медіа як можливість втілення ідей за допомогою комп’ютера. [36]. Новітні Медіа поглинають риси традиційних, наприклад, комп’ютер, як і магнітофон, здатен програвати музику; як і в кінотеатрі ми можемо дивитися фільми; споглядати мистецькі твори як у художній галереї. Це і є комп’ютерною мультимедійністю. Тому постає питання про те, чим докорінно відрізняються культурні продукти, створені традиційними і новітніми медіа. Л. Манович пропонує два фундаментальні принципи, за якими новітні медіа відрізняються від традиційних: • Репрезентація у цифровому вигляді (всі об’єкти нових медіа є суб’єктами алгоритмічної маніпуляції, цифровими об’єктами);

• Модульність (будь – який об’єкт, створений за допомогою новітніх медіатехнологій може бути скопійованим та вставленим до іншого об’єкту, що автоматично створює новий об’єкт). [36]. Отже, говорячи про комп’ютер, як мультимедійний пристрій, не слід забувати про цифрову репрезентацію оброблених комп’ютером даних, тобто про певну видозміну інформації, яку ми отримуємо. Такими є особливі риси нової комп’ютерної культури, що є унікальним синтезом людської творчості і комп’ютерних можливостей. Наше світосприймання формує той медіум, у зоні впливу якого ми постійно перебуваємо. З комп’ютерними технологіями ми маємо справу щодня, тому вони стають частиною того, як ми сприймаємо навколишній світ, мислимо. Тобто формують логіку сучасної людини. Сучасне інформаційне суспільство виразно ілюструє один із основних принципів новітніх технологій – принцип модульності, тобто копіювання деталей одних об’єктів і створення з їх допомогою

інших.

Цей

принцип

тісно

пов’язаний

філософією

постмодернізму. [31;303] Тандем відбору та композиції: перша дія застосовується для відбору елементів з культурної бази даних, інша – для їх розташування у новому об’єкті. Ці дві дії – відбір та композиція – є ключовими для розуміння обох процесів: постмодернізму та створення об’єктів новітніх медіа за допомогою комп’ютера. Набір заготованих деталей та текстур у комп’ютерних програмах, накладання різних фільтрів на знайомі нам об’єкти реальності, створення власних об’єктів реальності за допомогою комп’ютера, робить користувача творцем об’єктів новітніх медіа та власної реальності. Перші спроби модифікації існуючих медіаоб’єктів та їх частин можна відшукати у прикладах

традиційних

медіа.

Так,

наприклад,

спроба

колоризації

(розмальовування) кіноплівки за часів чорно-білих німих фільмів. Ще одним прикладом модифікації сигналу під час передачі можна назвати телефон, телеграф, радіо та телебачення, які змінюють сигнал під час передачі, пропускаючи його через фільтри. Людський голос, пройшовши через

телефонний кабель чи супутник, є об’єктом нових медіа, оскільки пройшовши через фільтри, презентується у цифровому вигляді, що є однією з ознак новітніх медіа. Більше того, на відміну від використання фільтрів „вручну” і їх накладання місцями (як у прикладі з кіноплівкою), електронні фільтри модифікують весь спектр сигналу одразу. Заглиблюючись далі у питання, можна говорити про високу ступінь мутабильності (mutable) чи, радше, варіативності об’єктів новітніх медіа. Об’єкт новітніх медіа може існувати у великій кількості варіантів. З появою новітніх медіа пристосування стало варіативним. Так, наприклад, аналогове телебачення (об’єкт традиційних медіа) дозволяє глядачеві змінювати сигнал за двома параметрами: яскравістю та насиченістю. Власник радіоприймача може притишити або зробити сильнішим звук. У той час, як об’єкти нових медіа можуть змінюватись за багатьма параметрами, що виражаються чисельним кодом, за допомогою одиниць та нулів. Наприклад, користувач комп’ютера може змінити шрифти, по-своєму налаштувати інтерфейс комп’ютера, так, як йому зручно. І все це з однієї цифрової бази даних віртуального середовища. Одним словом, об’єкти новітніх медіа – це щось, що може існувати у великій кількості версій, у масі варіантів. Різноманіття варіантів обмежується лише кількістю людей, які мають до цього причетність.[46;565] Ще однією характерною рисою, яка відрізняє новітні медіа від традиційних є телепрезентація (telepresence) чи дистанційність. Вона кардинально відрізняється по суті від попередніх двох – відбору та композиції – але має безпосереднє відношення до розуміння процесу впливу новітніх медіа на повсякденне життя. З часів зародження новітніх медіа технологій до тих форм, які ми спостерігаємо сьогодні, новітні технології розвивалися двома різними траєкторіями. Перша – репрезентаційна технологія: кіно, аудіо- та відеомагнітні плівки, різні цифрові накопичувачі. Друга траєкторія – комунікація в прямому ефірі або все, що має приставку теле-: телеграф, телефон, телекс. Лише у 20 столітті, з появою телебачення та

радіо, ці дві траєкторії інтегрувалися в одну. Внаслідок такої інтеграції, комунікаційні

технології

стали

підпорядковуватись

репрезентаційним.

Телекомунікація почала використовуватись для дистрибуції, що дало змогу телеглядачам та радіослухачам отримувати сигнал в прямому ефірі. Це створило ефект присутності та інтерактивності. Але культурний продукт, який передається в прямому ефірі: теле -чи радіопрограма, є естетичними об’єктом традиційних медіа, що реконструюють реальність, створені з елементів реальності і відредаговані професіоналами перед трансляцією.[37] Поява Інтернет змушує нас переглянути парадигму попередніх комунікаційних відносин: предмет комунікації, засіб комунікації, реципієнт. Саме по собі слово телепрезентація означає присутність на відстані. Але присутність де? Теоретик та конструктор новітніх медіа Бренда Лаурель (Brenda Laurel)3 визначає телепрезентацію як медіум, який дозволяє вам перенестись в інше середовище. [46] Воно може бути генероване комп’ютером, чи створене за допомогою відеокамери, а може бути комбінанацією

цих

двох

середовищ.

Згідно

цим

визначенням,

телепрезентація є комбінацією цих двох різних ситуацій: „присутності” у генерованому комп’ютером середовищі чи у реально існуючому місці через відеокартинку, що транслюється наживо. Різниця у взаємодії користувача з першим і другим. Якщо на телебаченні ефект телеприсутності зумовлено розташуванням об’єктива оператора щодо об’єкта, то віртуальна реальність чимдалі – більше пристосовується до користувача, не обмежуючи його дій. Наприклад, за допомогою сервера Гул Ерз (від англ. Earth - планета), де знаходяться супутникові фотографії всієї земної поверхні із космосу, які дозволяють побачити найвіддаленіші об’єкти у деталях, ми можемо зазирнути на інший бік земної кулі, а це створює ефект присутності великої сили. Це стосується ще однієї риси, характерної для новітніх медіа, яка називається автоматизацією чи автоматичною обробкою даних, що

Див., наприклад: Laurel,Brenda Two selections by Brenda Laurel // http://mrl.nyu.edu/~noah/nmr/book_samples/nmr-38-laurel.pdf

дозволяє новітнім медіатехнологіям дуже точно імітувати реальність. Так, античні міста, натовп людей, доісторичні тварини, яких можна побачити у голлівудських фільмах, зроблено за допомогою комп’ютерної програми.[36] Отже, підводячи підсумки вищесказаного, комп’ютер – це технічний багаторівневий засіб, кожен рівень якого взаємодіє з багатьма іншими. На одному рівні ця взаємодія відбувається згідно із законами фізики та електроніки, на іншому – відповідно до шифрів мікрокоду, на третьому – відповідно до особливостей мови програмування, на четвертому – до принципів лічби чи письма. Але до цього потрібно додати ще феномен Інтернету, як системи, де комп’ютери перебувають у складній взаємодії між собою, і тоді ми отримаємо ще більше рівнів та дискурсів, які поглиблюють розуміння того, чим є новітні медіа.

1.2 Поява та розвиток новітніх медіа. Передумови появи новітніх медіа. Темпи та масштаби технологічного прогресу змушують переглянути парадигму усталених відносин, які виникли за часів освоєння медіапростору традиційними медіа. Епоха, коли головним у медіа був носій, закінчилася – вважають фахівці – тепер головним буде контент. [15] Поява новітніх медіатехнологій, примушують традиційні медіа пристосовуватись та змінювати підходи у роботі. Серйозні зміни відбулись майже в кожному аспекті їх роботи: як у методах передачі програм в ефір, так і в їх створенні. Разом із цим не можна не помітити тих змін, що відбулися смаках аудиторії. В тому, що вона хоче чути, бачити і коли. Тому є сенс у рамках цієї роботи прослідкувати технологічну еволюцію з точки зору можливості аудиторії редагувати і створювати власний контент. Коли півстоліття тому з’явилося телебачення, існування радіо опинилося під загрозою. Але воно витримало удар і змінилося, зайнявши власну нішу. Сьогодні важко собі уявити, наприклад, автомобіль без радіо. На довгих і коротких його хвилях можна почути весь спектр програм від розважальних до новинних. [39] Після того, як настала ера телебачення, воно стало членом кожної родини. Глядачі збирались біля телевізорів аби побачити своїх улюблених героїв, вболівати за спортсменів, заглибитися у вир подій, що відбуваються на іншому континенті. Телебачення стало основним джерелом новин для людей, і головною зброєю рекламодавців, оскільки воно найкраще приваблювало увагу і впливало на підсвідомість. Однак, постійне вдосконалення технологій знову змушує переглянути правила гри. Результатом змагань новітніх технологій із традиційними медіа стала поява нового контенту, сервісів та платформ, а також перегляд старих схем, за якими працюють медіакорпорації. Першим великим потрясінням для ефірного телебачення стало виникнення та розвиток кабельних мереж, які

поступово почали завойовувати великі міста та використовувати сигнали інших

телевізійних

станцій.

Крім

того

сітці

почали

з’являтися

спеціалізовані кабельні мережі, такі як Cі-ен-ен (новинна кабельна мережа) та Ем-ті-ві (музичний канал). Це призвело до переділу аудиторії, тобто втрати

аудиторії

певними

телеканалами,

перетікання

її

до

інших,

спеціалізованих каналів. В свою чергу, аудиторія отримала різноманітний контент і можливість обирати тематику того, що переглядає. В дев’яностих роках минулого століття конкуренція між кабельними та ефірними каналами підсилилась. Це пов’язано із появою прямого супутникового мовлення – першої телевізійної служби з цифровим сигналом. Кабельне телебачення теж створило служби, що використовували цифровий код. Зручність цифрового кодування сигналу полягає у тому, що його легше передавати на великі відстані. Крім того, цифровий канал може містити декілька потоків інформації, на відміну від аналогового. Це дає змогу збільшити кількість каналів передачі із декількох десятків до сотень. У процесі еволюції технічних засобів з’являються перші побутові магнітофони. Тепер, як радіо, так і телебаченню доводилося мати справу із аудиторіями глядачів, які б взагалі могли не дивитись і не слухати передачі в ефірі, а просто записувати їх на касети аби переглядати у зручний для себе час. Таким чином, метод запису на носій та перегляду програми був єдино можливим методом, в якому проявлявся контроль глядача за контентом і певна маніпуляція ним. Протягом десятиліть ці методи вибору інформації були єдино можливими у арсеналі аудиторії, і водночас незручними, оскільки вимагали у тій чи іншій мірі присутності користувача. Тому такі методи не прижилися. Проблема була вирішена з приходом Ті-ай-ві-о (комп’ютерного пристрою для персонального телебачення, що виконує цифровий запис відеозображення), а також аналогічні пристрої, що можуть мати програму телепередач та вести запис потрібної передачі, пропускаючи рекламу. Так, програма телепередач почала втрачати свою особливу важливість і з’явилася нова тенденція – посилення контролю аудиторії тим, що вона переглядає.

Починаючи з кінця 1980-х років еволюція технічних засобів, що дозволяють глядачеві контролювати перегляд телепрограм, розвивається із великою

швидкістю.

Якраз

цей

період

іде

активний

розвиток

супутникового телебачення. Передаючи сигнал через супутник прямо до супутникових тарілок, що можуть розміщуватися на приватному будинку, глядач отримує можливість переглянути стільки каналів, як ніколи до того.[29] У 1990-х роках ХХ століття телебачення втратило частину своєї аудиторії. Дослідники висувають різні версії пояснення цього факту. Починаючи від тих, що у людей просто забракло часу на перегляд телепрограм до версії про те, що конкуренцію телебаченню склали перегляд фільмів на Ді-ві-ді, Інтернет, відеоігри та інші види нових електронних технологій. За даними Інвестиційного банку „Вероніс Шулер”, що вкладає інвестиції

інформаційні

та

електронні

технології,

2000

році

співвідношення між часом, проведеним біля екрану телевізора і час, витрачений на користування Інтернетом складав 8 до 1, а у 2005 році – лише 4 до 1. [34] Інтернет не лише конкурував з традиційними медіа, але й доповнював їх. Так, телебачення могло анонсувати свої передачі в режимі онлайн, а також надавати інформацію про них. А, наприклад, місцева радіостанція, підключившись до Інтернету, могла розповсюджувати свої програми для усіх охочих, у будь-яку точку світу. Мовні корпорації змогли спрямувати аудиторію на відповідні веб-сайти аби вона отримувала більш детальну інформацію новинного характеру, та їм було набагато складніше спонукати аудиторію переключитись на новинні програми в ефірі. Не дивлячись на те, що загальна кількість телевізійних глядачів новин виросла, продюсерам новин довелося мати справу з непостійною, розрізненою аудиторією. До змагань за аудиторію приєднався Інтернет. Такі корпорації як Сі-ен-ен надавали новини, випуски погоди та спортивні огляди майже цілодобово. Зникли так звані „терміни”, новини завжди були в наявності, постійно

оновлювались. Репортери скаржились на те, що їм не вистачає часу на сюжети, оскільки весь час доводилось готувати нові включення в прямому ефірі. Швидке розповсюдження цілодобових новин та миттєві повідомлення в Інтернеті залишали людям, які генерують новини, політичним діячам та спеціалістам по зв’язкам з громадськістю замало часу для їх обдумування та реакції на них, особливо коли супутникові канали „підживлювали” ту чи іншу кризу інтерв’ю, які передавалися з місця події в прямий ефір. Ряд факторів, серед яких і перенасичений телевізійний ефір, призвів до появи такого явища, як заппінг (англ. zapping, channel zapping) – практики постійного перемикання глядачем каналів телевізора на дистанційному пульті. [6] Корпорації в боротьбі з заппінгом починають йти на різні хитрощі. Деякі канали, анонсуючи новинні сюжети, починають вказувати час , в який буде показано той чи інший сюжет у випуску новин. Таким чином, глядачі, які мали звичку переходити з одного каналу на інший, могли повернутися і вчасно переглянути репортаж, що привернув їхню увагу. Крім того, мовні корпорації знайшли нову технологію, що дозволяла зробити репортажі більш наочними, візуалізованими. Так, в новинних програмах з’являються нові графічні зображення. Це перш за все – графічні малюнки, за допомогою яких показують, як, наприклад, рухається ураган на певній місцевості. Ще один рівень, якого досягли новітні технології – це співучасть аудиторії. Окрім того, що програми стали інтерактивними, кожен глядач відчуває себе частиною події, про яку дивиться репортаж. Репортажі в прямому ефірі, що транслюються через супутник дозволяють показувати подію, що відбувається на іншому континенті, безпосередньо, так як вона відбувається в реальному часі. Тут іде мова про так званий „ефект присутності”. Новітні технології дають можливість маніпулювати точками зйомки. Наприклад, можна спостерігати за подією з авіаносця чи з колони військового автотранспорту, що повільно рухається пустелею. Гарною ілюстрацією цьому може слугувати трансляція перших днів війни в Іраку:

вперше звичайні громадяни могли бачити війну, яка починалася в прямому ефірі, змогли бачити бойові дії такими, якими, як вони виглядали насправді, а не записаними і відредагованими. Новітні технології змогли викликати у глядача відчуття того, що він є свідком подій, що, безперечно, приваблює аудиторію. А дослідники телебачення ще раз переконалися у силі та дієвості цього медіуму, особливою рисою якого є вміння перетворити будь-що, навіть війну, у шоу. Таким чином, телебачення у другій половині ХХ, на початку ХХI століття постійно змагається з новими конкурентами за аудиторію, пропонуючи новітні можливості. Йому поки що вдалося утримати позицію, головного медіума. Крім того, впродовж багатьох років, телевізійна індустрія знаходиться в стані очікування наступного кроку на шляху підвищення якості

–

появу

телебачення

підвищеної

чіткості.

Це

стосується

медіакорпорацій. Але поруч із цим розвиваються й інші засоби створення інформації, які надають аудиторії можливість приймати участь у створенні інформаційного потоку. І це вже, так би мовити, новий щабель розвитку новітніх медіа.

Наступний щабель розвитку новітніх медіа. До 80-х років ХХ століття говорячи про медіа, йшлося про такі галузі, як

друковані

видання,

кінематограф.

Радіо,

телебачення,

аудіо

та

відеопродукція на магнітних, а згодом і на цифрових носіях. У 90-х роках ХХ століття засобом масової комунікації стає комп’ютерна мережа – Інтернет. Поки точилися суперечки про те, до якої класифікаційної чарунки медіа його віднести, всесвітня мережа, на базі мультимедійних технологій, стрімко набула рис супермедіуму, який поглинає всі існуючі раніше засоби комунікації і, відповідно, перекреслює попередню класифікацію.[21] Історія розвитку телевізійних технологій була б не повною без згадки ще, принаймні, двох ключових моментів у розвитку медіа. По-перше, це створення компанією Apple портативного цифрового пристрою – „Айпод” („iPod”) – мініатюрного музичного програвача з великою місткістю жорсткого диску або флеш – пам’яті.[26] iPod та подібні пристрої можуть зберігати будь-яку аудіовізуальну продукцію, починаючи з музики та радіопередач,

закінчуючи

відеороликами

та

відеофільмами,

потім

відтворювати її у будь-який зручний для користувача момент. Так як переважна більшість користувачів Інтернету надає перевагу плеєрам Apple iPod (на початку квітня 2007 року у світі було продано 100 мільйонів пристроїв), то саме його назву покладено в основу неологізму „подкастинг” (англ. podcasting від iPod і англ. broadcasting – мовлення) – і означає спосіб публікації аудіовізуальної продукції у всесвітній мережі.[43] Крім того, виробники цього пристрою обіцяють щороку випускати iPod з більшою місткістю жорсткого диску. Так, останнє покоління портативних пристроїв вміщуватиме 100GB (гігабайт) інформації, що дорівнюватиме двадцяти п’яти тисячам скачаних з Інтернету аудіотреків, або ста двадцяти п’яти годинам відео.[39] iPod та аналогічні пристрої можуть зберігати контент, а потім відтворювати його. Власник iPod може вільно прослухати чи переглянути інформацію у будь-який зручний для нього момент.

Глядачі вже давно мали змогу записувати телевізійні передачі та переглядати їх на портативних пристроях (наприклад, побутові відеомагнітофони), але ніколи аудиторія не мала такого різноманіття контенту високої якості, такої повноти контролю над переглядом і здатності легко маніпулювати змістом, як стало це можливим із появою Інтернету. Можливо, телевізійні мовні компанії та корпорації кабельного телебачення увійшли б у XXI століття всього з декількома новинками – телебаченням підвищеної чіткості, новими каналами, супутниковим телебаченням та ще кількома винаходами – якби не два дійсно епохальні технологічні винаходи, що відбулися у дев’яностих роках минулого століття: створення доступної високошвидкісної служби Інтернет та розробка зжатого формату відео. Високошвидкісні служби Інтернету, що могли пропускати велику кількість інформації за проміжок часу (цими високошвидкісними службами були цифрова абонентська лінія, створена телефонними компаніями та кабельні модеми, створені індустрією кабельного телебачення) і стали доступними для користування у домашніх умовах та на малих підприємствах. Зжатий цифровий формат відео за допомогою цифр (одиниць та нулів) описує кожен біт інформації в системі відео, знаходить ту інформацію, що не сприймає людське око і забирає її без шкоди для відеозображення. Таке „легке” відео можна без перешкод передавати Інтернетом, надсилати на жорсткі диски комп’ютерів користувачів. Десятки таких зжатих сигналів вміщуються в електронні канали, які раніше могли вмістити лише один аналоговий сигнал. За наявності потужного пристрою для запам’ятовування інформації (комп’ютерного жорсткого диску великої місткості), системи великої пропускної здатності та виробництва, домашні комп’ютери легко можуть відтворювати і навіть редагувати відеозображення, понижуючи бар’єри входження на ринок для невеликих незалежних виробників відеопродукції, що створює велику кількість конкурентів на ринку мовлення. А також появу нових відеосерверів в Інтернеті, де кожен охочий може

розміщувати власний продукт. Такий етап у розвитку медіа можна назвати персоналізацією засобів виробництва відеопродукції. Така персоналізація стає загрозою для традиційної прибуткової моделі існування телебачення за рахунок реклами. По мірі того, як Інтернет пропонує все більшу кількість відео, телекомунікаційні корпорації та компанії інформаційних технологій починають діяльність у напрямку освоєння Інтернет-простору вигляді Ай-пі-ті-ві (Інтернет – телебачення). Ніхто не може спрогнозувати те, який вигляд матиме відео в Інтернеті створене молодими незалежними продюсерами та новими компаніями. Однак, можна бути впевненими в тому, що більшість традиційних мовних компаній, що мають значні ресурси та досвід, вміють виживати та досягати успіху, почнуть жорстоку боротьбу за аудиторію.

1.3 Новітні засоби створення інформації. Характеристика бурхливого розвитку медіа та технологій, який почався десятиліття тому, буде не повним, якщо залишити без уваги пристрої, що фактично стають ключовими засобами виробництва візуальної продукції під час процесу персоналізації. Розвиток технологій швидкісної передачі даних на мобільні пристрої й від них разом із новітніми технологіями у сфері телефонії, стало причиною появи мобільних телефонів у широкому вжитку. Нове покоління цих пристроїв також здатне отримувати і передавати відеозобрження. Для досліджуваної теми ці функції є найбільш вагомими. Поява стільникового зв’язку третього покоління – 3G, – забезпечує високошвидкісну передачу даних, що є особливо важливим для передачі відеоінформації на мобільні пристрої. Цей винахід був визнаний фахівцями ключем до майбутнього комунікаційних технологій. „Те, що транзисторний приймач зробив у свій час для розвитку аудіо, сотовий телефон робить зараз для розвитку відео. Ми використовуємо його як „третій екран” для перегляду зображення, так само, як і для пересилання відеозображення на інші „треті екрани”. А це назавжди змінить способи спілкування у глобальному суспільстві” – говорить Джефф Гралнік (Jeff Gralnik) – професор факультету журналістики Колумбійського університету, консультант Ен-бі-ес Ньюз у питаннях Інтернету та новітніх технологій. [34] Такий тип передачі даних, як планують його організатори, має зв’язати між собою найбільших операторів мобільного зв’язку у кожній країні і забезпечити безперервний роумінг. Це утворення

нагадуватиме

таку-собі

мережу

Інтернет

із

мобільних

лише

операторів

телефонів.[27] Впровадження

технологій

зацікавило

не

мобільного зв’язку, а й телевізійні компанії. Ось лише деякі з тих подій, що відбулися з поступовим освоєнням простору 3G технологіями:

• Кабельні інформаційні мережі, такі як Сі-ен-бі-сі, Ем-ес-ен-бі-сі, Фокс вже транслюють свої програми на мобільні телефони абонентів на території Сполучених Штатів. Наступний крок – прямі репортажі за допомогою сотових телефонів. • На конференції по новим засобам масової інформації та бездротового зв’язку у Медіа-центрі у Лос-Анджелесі у травні 2005 року віцепрезидент з мобільного зв’язку компанії „Ньюзкорпс” Люсі Корпс проголосила короткотермінову програму розвитку п’яти телеканалів для стільникових телефонів, що включають у себе новини, спорт та розваги. • У лютому 2006 року на конференції по 3G технологіям, що відбувалася у Барселоні, компанія „Вірджин мобайл” оголосила про створення нового

телефону,

одним

натисканням

кнопки

якого

можна

завантажувати новини компанії „Бі-ті груп”; • І, нарешті, телевізійні компанії вже сьогодні використовують відео, відзняте телефонами, у випусках новин. Першою про таке заявила компанія „Ай-ті-ен”, що видала в ефір запис пожежі у Лондоні, зробленої телефоном. [34] Але це тільки початок майбутніх змін, так вважають експерти. Директор компанії „Ті мобайл” Рене Оберманн зауважує, що „мобільний телефон буде поступово ставати головним засобом доступу в Інтернет.” В Україні зв’язок нового покоління тільки входить у вжиток. Перешкодою на шляху до його розповсюдження є дороге устаткування. Так, щоб встановити лише у Києві 3G зв’язок, потрібно близько 10 мільйонів доларів. Тому найближчим часом цей вид зв’язку з’явиться лише в містахмільйонниках, де мешкає найбільша кількість користувачів Інтернетом. Так, Руслан Загоруйко, технічний директор української спортивної телекомпанії НПО

„Поверхность”

вважає,

що

таке

мобільне

телебачення

не

користуватиметься популярністю в українських умовах. „Телеглядач звик до якісного звуку та картинки, тому телевізійна компанія швидше відкриє нові

кабельні канали, аніж перейде на мобільні телефони. Хоча, можливо, такий зв’язок може бути гарним для інтерактиву, яким часто користуються телевізійні канали.” 3G технології – ще один крок на шляху до глобалізації, вільного перетікання, створення і використання контенту. Рубен Абрахам, аспірант Колумбійського університету в Нью-Йорку, проводив наукове дослідження в Індії і спостерігав за таким явищем: „Я спостерігав, як рибалки, які поверталися після цілого дня, проведеного в океані додому, дивилися новини та відео на своїх мобільних телефонах. Якщо таке відбувається вже там, де цього найменше очікував побачити, ти розумієш, що скоро все вибухне” – резюмував він. [34]. Дослідник мав змогу спостерігати за ще одним етапом розвитку процесу глобалізації, який миттєво перетворює світ на одне „глобальне село”, про яке писав Маршалл Маклюен. Процес, який досягнув рибалок на березі Індійського океану і примусив їх дивитись відео на мобільному телефоні. Марк Донован (Mark Donovan), головний аналітик та віцепрезидент компанії „Ем: Метрікс”, яка займається дослідженнями ринку мобільних технологій, говорить, що „мобільний телефон стає тим пристроєм, який більше ніж інші відповідає салогану „з’єднувати людей” (connecting people) і ця тенденція посилюватиметься наступні два-три роки.” Зараз з упевненістю можна сказати, що 3G зв’язок зробив революцію не тільки у сфері телекомунікацій, а й у царині медіа. Те, що мобільний телефон із камерою може опинитися в руках будь-кого, хто є свідком події, а новітні

засоби

передачі

даних

допоможуть

негайно

оприлюднити

інформацію – це і є та медійна революція, що стає реальністю. Це процес, який тільки вивчається, його важко спрогнозувати, оскільки його важко з чим-небудь порівнювати, все відбувається на наших очах і примушує постійно аналізувати.

Розділ 2. Відеоблоги як новітній тип медіа. 2.1 Феномен відеоблогерства. Громадянська журналістика. Термін веб-лоґ (англ. weblog – веб-журнал) у грудні 1997 р. запропонував Йорн Барґер, у квітні чи травні 1999 р. Пітер Мерхольц ввів скорочення блоґ (blog), яке швидко перетворилося на усталений термін.[38] Блогінг – це процес розміщення користувачами інформації на Інтернет-сайті. Є такі види блогінгу: • Моблогінг – пересилання інформації з мобільного телефону; • Влогінг – розміщення відео матеріалу; • Громадянська журналістика; • Вікіпедія. [41] Відповідно до мети, яку переслідує дана робота, ми розглянемо влогінг

(розміщення

відеоматеріалу),

його

прояв

–

громадянську

журналістику і медіа-активізм. Адже саме вона є найбільш впливовою складовою влогінгу по відношенню до медіа організацій. Найбільш коротке і ємке визначенням громадянської журналістики належить Джею Розену (Jay Rosen), професору журналістики НьюЙоркського університету: „громадянські журналісти – це ті, кого раніше ми називали аудиторією.”[42] Існує міф, що громадянська журналістика (citizen journalism) з’явилася разом з Інтернетом. Деякі дослідники відносять її перші прояви до 60-х років ХХ століття. Так, наприклад, директор по новим медіа центру підвищення кваліфікації журналістів ТОЛ, дослідник новітніх медіа Євгеній Морозов, вважає, що її прототипом були саморобні журнали – зіни, що з’явилися спочатку у Франції, а потім і в інших країнах Західної Європи. Вони робилися вручну, з газет та книг люди вирізали ілюстрації та вклеювали їх у свої самвидатівські проекти. Такі зіни робилися у кількості 15-30 екземплярів і розповсюджувалися у колі „своїх”. Це був типовий прояв контркультури, яким займалися не для заробляння, а для творчого самовираження. У 80-х роках філософія „зроби сам” почала переходити із контркультури у мейнстрім. Прикладом може слугувати мережа магазинів

„Ікеа”. І лише потім з’явився Інтернет: 1990 роки – е-мейли (електронні скриньки), 1995 рік – форуми, 2000 рік – ком’юніті (співтовариства), що дало можливість вести діалог, тоді й виникли блоги. 2005 – скайп (програма, що дає можливість дзвонити у будь-яку точку світу, сплачуючи лише трафік) та підкастинг – спосіб розміщення аудіо- відеопередач в Інтернеті, що в деякій мірі став альтернативою для радіо. Інтернет став якісним та швидкісним з 2005 року. У ньому з’явилися сайти для обміну фото-, відео- та аудіоінформацією. Заговорили про створення нової версії всесвітньої мережі WEB 2.0 – покращеного варіанту всесвітньої мережі, що дозволятиме користувачам співпрацювати та обмінюватись інформацією онлайн. Такий підхід до створення інформації характеризується відкритістю, свободою обміну та використання даних. [20] Якщо

громадянська

журналістика,

або

матеріал,

створений

користувачами – такий термін громадянська журналістика отримала у середовищі фахівців – більш загальне поняття, то медіа-активізм – специфічне та вузькоспрямоване. І, якщо громадянські журналісти йдуть на співпрацю з організованими медіа, то останні ретельної її уникають, вважаючи що свобода самовираження – понад усе. Їх називають „бійцями інформаційної герильї”, а вони проголошують боротьбу із „Спільнотою Спектаклю” – термін, який ввів у обіг французький філософ Гі Дебор для характеристики суспільства, де інформацією керують медіакорпорації, які є найбільш яскравим проявом Спектаклю. Так висловлює себе радикально налаштована частина суспільства, миттєво реагуючи на політичні події в країні та за її межами, даючи їм свою, подекуди неоднозначну, характеристику. Одним з найвідоміших активістських проектів є сайт [indymedia.org]

[7],

що

позиціонує

себе

як

новий

некомерційний

інформаційний канал, що відкритий для взаємозв’язку усіх користувачів. На сайті реалізований механізм „вільної публікації”. Це означає, що матеріали та коментарі до них надходять до стрічки новин від будь-яких користувачів, які зацікавлені у вільному обміні інформації та дискусії. Щоправда, медіа-

активізм може носити і більш радикальні форми. Такі активісти можуть влаштовувати акції в Інтернеті, говорячи, що вони „нове покоління, яке живе в сучасному світі, де у всіх є віртуальні яйця у вигляді сайтів, е-мейлів, мобільних телефонів та іншого. Більше, ніж бійця з „Калашниковим”, влада боїться

людину

відеокамерою

та

диктофоном.

Навчись

ними

користуватись.”[17]. „На місце старомодних анархістів з їх бомбами та „коктейлями Молотова” приходять медіа-активісти, які підривають усталені традиції своїми власними, можливо, більш ефективними засобами: за допомогою відкритого програмного забезпечення, сайтів без цензури та самвидаву, що розповсюджується за допомогою новітніх технологій.”[8] Такі сайти активістів, є як правило, відкритим ресурсом, тому поповнити ряди медіа-активістів може будь-хто, хто розділяє їх погляди. „Поваренная книга активиста” – так називається книга Олега Кірєєва, одиного із активістів руху. Він пише: „Інтернет – великий форум, в якому кожен може донести свій голос та свою платформу до тих , хто бажає почути його. Хоча, як ми бачимо, для створення власного електронного інформаційного ресурсу потрібні інвестиції, але багато можна зробити і малим коштом.” У кожному розділі книги він описує процес загарбання медіакомпаніями вільного простору, опанованого активістами. Так, він описує знищення піратського радіо 1960 – 80-х років, маніпулятивні техніки монтажу, що використовують на телебаченні, просвітлюючи таким чином активістів, які розпочинають свою діяльність. „Медіакомпаніям ніколи не вдасться знищити активістів, як неможливо знищити індивідуальний протест та громадянську протидію” [10] Як було зазначено раніше, завдяки появі новітніх комунікаційних технологій відбувається демократизація засобів масової інформації. І, якщо зіни були нелегальними, а дисиденти (так називають себе сучасні активісти) переслідувалися законом, то тепер сфера Інтернет дозволяє отримати всім власну трибуну для проголошення ідей та аудиторію у вигляді прихильників та однодумців, або ж просто поділитися інформацією. Концепція відкритого

ресурсу швидко стала популярною і здобула нові аудиторії, через що медійні компанії опинилися під загрозою їх втрати. Так сталося із відомим відеосервером Ютьюб. З’явився він у 2005 році, можна сказати, випадково. Трьом друзям: Чаду Херли (Chad Hurley), Стівену Чену (Steve Chen)та Джоуеду Кариму (Jawed Karim) просто потрібно було розіслати відеоролик зі святкування вечірки. Так був створений Інтернет-ресурс, де можна не тільки переглядати короткі відеоролики формату Флеш відео (формат, який зменшує об’єм ролика так, що його зручно переглядати користувачам відразу у вікні Інтернет-браузера, не витрачаючи багато трафіку), а також дозволяє розміщувати в онлайні любительське відео і пересилати його електронною поштою. Якщо в серпні минулого року сайт Ютьюб відвідували 2,8 млн. користувачів, то вже через рік їхня кількість досягла 72 млн. На місяць веб-сайт компанії відвідує близько 20 млн. чоловік, а щоденний перегляд відеокліпів сягає 100 млн. [5] Сьогодні Ютьюб вважають найбільшим відеосервісом, салоганом якого звучить, як „Поширюй себе” (broadcast yourself), що вказує на його соціальну зорієнтованість. Дехто Ютьюб називає „сховищем відео матеріалів людства”. Бо все, що приносять користувачі на сайт – це відео, яке вони знімають самостійно. Весілля, дні народження, корисні поради, домашні улюбленці та інше відео, створене користувачами. І хоча компанія Ютьюб перебуває у критично молодому віці – створена у лютому 2005 року – її популярність стрімко зростає впродовж усього часу існування: • Сьогодні вартість Ютьюб знаходиться на рівні 1.5 мільярдів доларів; • 100 мільйонів відео файлів проглядається на Ютьюб за добу; • Щоденне заповнення знаходиться на рівні 65 тисяч нових відео файлів на добу;

• На 31 серпня 2006 року загальна маса даних на сервері Ютьюб дорівнювала 45 Терабайтам і зростає до цього часу. [24] Є

інші

подібні

відеосервери,

такі,

як

[Yahoo!.com],

[GoogleVideo.сom], які, щоправда, є менш популярними серед користувачів. Навесні 2006-го компанія Ютьюб посіла перше місце в рейтингу інтернетсервісів, які розміщують відеоматеріали для публічного доступу: її відеопослугами користувалися 43% зацікавленої аудиторії, відеорозділ на [MySpace.com] посів друге місце (24,2%); інші подібні сайти слідують із значним відривом: Яху (9,5%), Ем-ес-ен (9,2), Гугл (6,5), АОЛ (4,3%).[5] Так, наслідуючи лідера у сфері відеосервісів, в Україні виник власний Ютьюб: Хобот ТВ, Барбус ТВ. Щоправда, формати, в яких працюють ці відеосайти, відрізняються один від одного. Так, Хобот ТВ, судячи з контенту, позиціонує себе як аматорське телебачення, ком’юніті, доступ сторонніх осіб до якого є закритим. Таке-собі відео з народу і для народу, яке робить група людей. Тут є постійний ведучий, який з тим чи іншим питанням звертається до перехожих або проходить певні випробування. Відеоматеріал, який потім потрапляє на сторінки сайту, попередньо редагується шляхом відбору найкращих фрагментів та їх монтажу. Барбус ТВ за наповненням більше схожий на Ютьюб, оскільки має відкритий доступ, тобто пропонує користувачам самостійно викладати відеоінформацію, а також намагається одержати авторські відеоматеріали для демонстрації на сайті. Високий рейтинг компанії Ютьюб – піонера на ринку відеосервісів, є найкращим показником успішності матеріалів, створених користувачами. Це не просто аматорське відео, розміщене в Інтернеті. Деякою мірою цей процес відображає і потреби аудиторії у таких матеріалах, позитивні і негативні сторони яких буде розглянуто нижче.

2.2 Правові аспекти діяльності відеоблогерів. 2.2.1 Інтелектуальна власність. Серед усіх новітніх інформаційних технологій, мережа Інтернет є однією з найбільш значимих. Єдиною суттєвою функцією Інтернету є передача інформації, з якої витікають всі інші функції. Суперечки довкола питання: чи можна підпорядкувати Інтернет тим законам, за яким діють традиційні медіа – точиться давно. Точки зору з цього приводу можна згрупувати за таким принципом: 1. Проблеми не існує взагалі, існують усталені правила, а поява нових інформаційних технологій нічого не змінює, потрібно дотримуватись цих правил; 2.Відносини, що з’являються з появою новітніх технологій мають свою специфіку, а значить повинні отримати особливе регулювання. Потрібно прийняти „рамковий закон” у межах існуючого законодавства і регулювати вищезгадані

відносини

за

допомогою

спеціальних

міжнародних

домовленостей; 3.Новітні інформаційні технології призведуть до корінних змін у відносинах суспільства, в тому числі і у сфері інтелектуальної діяльності. Відповідно, зміна правил гри буде відбуватися із зміною базису; 4.Мережа Інтернет створювалась як механізм вільного обміну даними, тому не потрібно екстраполювати старі закони на відношення, які виникають у мережі. Вона повинна залишатися вільною від впливу держави і права. Є можливість саморегулювання і це єдиний спосіб регламентації Інтернет відносин. [12] Існує дві концепції розвитку Інтернету: лібертаріанська (від англ. „liberty” свобода) та обмежувальна. Лібертаріанці пропонують не вважати Інтернет частиною традиційного суспільства, вважати що мережа повинна мати свої

закони

основним

законом

Інтернету

те,

що

там

нічого

не

обмежено.[11;144] Ці люди заперечують також і гроші в Інтернеті, оскільки вони є частиною „фальшивого світу” і не повинні існувати в новому суспільстві. Модем, тобто пристрій для зв’язку двох комп’ютерів через телефонну мережу, був винайдений двома студентами у 1978 році. Оскільки вони хотіли розповсюдити комунікаційні можливості максимально широко, то винайдені технології повинні були розповсюджуватись безкоштовно. Ідеологом лібертаріанців можна назвати Джона Барлоу, одного із засновників „Фонду Електронного Кордону”. Його цитата: „У нас немає кордонів, тому ваші закони не розповсюджуються на нас” – є самим розповсюдженим аргументом противників регулювання кіберпростору. Інша концепція – обмежувальна, пропонує так чи інакше, але регулювати Інтернет, вважаючи, що ця система все-таки є частиною існуючої системи суспільних відносин, в якій більшість країн гарантує захист приватного життя, честі і достоїнства, авторського права, тощо. Однак, відразу потрібно зауважити, що піонерами обмежувальної концепції були виробники програмного забезпечення. Той ентузіазм та лібертаріанський дух, почасти анархістський, на якому трималися перші мережі, де майже усе було безкоштовним, повністю зник сьогодні зі сфери Інтернету. Світові законотворчі тенденції направлені на створення певної бази законів та загальних засад діяльності в кіберпросторі. Особливо гострою стала проблема інтелектуальної власності в Інтернеті, особливо в аудіовізуальному його секторі. Нормальним явищем стали позови від компаній, які володіють правами на відеоматеріали, викладені на сайтах. Суть проблеми полягає у тому, що користувачі часто викладають на сайти фрагменти фільмів, телешоу, відеокліпів, не маючи на них відповідних авторських прав, що може бути приводом до судового позову від правовласників до власників хостингу. Власники прав опиняються перед вибором: вимагати вилучення контенту, що був незаконно розміщений на сайті або ж популяризувати власний продукт. Прикладом такої проблеми може слугувати позов на один мільйон доларів

медійного гіганта Віаком - власника Ем-ті-ві нетворкс, студії Парамаунт – до відеообмінного серверу Ютьюб з вимогами вилучити більше 100 тисяч відеокліпів, права на які належать Віаком. За законом про авторське право, Ютьюб повинна вилучити із обігу кліпи на вимогу власника. З іншої сторони, медіакорпорації Віаком доводиться шукати компромісне рішення, баланс між необхідністю популяризувати власний продукт, і захищати авторські права. Поки що Ютьюб видаляти їх не поспішає і виправдовує власні дії тим, що його популярність переважує незначні порушення авторських прав: “ Віаком і сама пропонує безкоштовні версії власної продукції на своєму сайті, але їх набагато рідше відвідує молодь, порівняно з Ютьюб” – говорить адміністрація сайту Ютьюб.[3], [13] Іншим, більш вдалим, прикладом взаємодії традиційних медіа з онлайн може слугувати телекомпанія Бі-бі-сі, яка заявила про свій вихід у простір Ютьюб із власною продукцією, а генеральний директор Бі-бі-сі Марк Томпсон, називає таке рішення революційним, таким „яке дозволить отримувати доступ до нової аудиторії у Великобританії, Ірландії та за кордоном”. При цьому компанія зовсім не боїться порушення авторських прав: „контракт не має відношення до розповсюдження повноцінних програм; Ютьюб для нас – інструмент просування на ринку. Ми не хочемо бути занадто прискіпливими у питаннях авторського права. Там є багато матеріалів, що працюють на нас” – сказав Ешлі Хайфілд, директор відділу, що займається технологіями та медіа майбутнього. В такому разі телевізійна компанія просто просуває свою продукцію на ринок, розміщуючи в Інтернеті тільки фрагменти власної продукції. Подібні угоди Ютьюб має з такими телевізійними гігантами, як Сі-бі-ес, Бі-бі-сі та Фокс. [1] Таку ж ситуацію описують і власники українського сайту Барбус ТВ, на

якому

сьогодні

можна

побачити

фрагменти

анімації

відомих

мультфільмів: „З однієї сторони, ми поважаємо закон і не хочемо порушувати авторське право. Ми надсилаємо запити до власників прав на

розміщення їх продукції. Подібне відео привабить аудиторію. Але, з іншого боку, якщо власником виступає відомий телевізійний бренд, то йому не вигідно іти на маловідомий сайт з невеликою аудиторією.” Існує дві концепції, які можуть виконувати регулятивну роль у проблемі інтелектуальної власності в Інтернеті: це концепція авторських прав, яка діє в основному в європейських країнах, та концепція копірайту, що існує в країнах з англосаксонською системою права. Концепція авторського права полягає у тому, що автор чи спадкоємець його прав може дозволити чи заборонити використання твору. Принцип копірайту передбачає те, що автор продає свої права виконавцю, який може розпоряджатися ними і навіть перепродати. Поки що, еволюція просуває Інтернет у бік системи копірайтів, до того ж в мережі популярними стають електронні ліцензії. Таке ліцензування можна спостерігати під час інсталяції комп’ютерних програм, коли вас просять ввести певний код. Є безліч видів і підвидів копірайт ліцензування авторського права в кіберпросторі, від „Усі права застережені” (All Rights Reserved) до „жодні права

не

застережені”(Open

source).

Тому,

задовольняючи

вимоги

медіакорпорацій, які, як правило, є власниками прав на більшість відеоматеріалів і зацікавлені у постійному зростанні своїх прибутків, а також для зручності використання творів чужого інтелекту, була винайдена ще одна ліцензія під якою друкується більшість творів в Інтернеті. Це Кріейтів Каммонз (КК) [45]. Неприбуткова організація Кріейтів Каммонз існує з 2001 року і надає підтримку авторам, які прагнуть вільної комунікації та спільних проектів. Ліцензії КК уможливлюють легальну публікацію, пошук та використання аудіо, відео та текстових творів. У всіх своїх проектах, ліцензії КК створюють легальне середовище для вільного обміну цифровими творами, для релізів, реміксів та інших експериментів з новими мистецькими формами та науково-освітніми матеріалами. В 2003 році КК вийшли за межі Сполучених

Штатів.

Зараз

проходить

адаптація

цих

ліцензій

до

законодавства 41 країни. Україна теж є у списку, але активне використання таких ліцензій у нас стане можливим тільки після легалізації електронних ліцензій на рівні українського законодавства. [14] Розробка інноваційних технічних засобів – ще один варіант боротьби, з піратством в Інтернеті, який розробляють медіакомпанії. Останній презентували нещодавно у Сполучених Штатах. Такі системи, відомі як цифрова дактилоскопія, використовують велику кількість баз даних, в яких зберігаються цифрові образи художнього твору, дані про авторські права на твір. Але „відеофайл складніше аналізувати, потрібно зберігати багато інформації у цифрових образах”, говорить Білл Розенблатт (Bill Rosenblatt), президент

консалтингової

компанії

Гіант

Степс

Медіа

Технолоджі

Стратеджіс в Нью-Йорку. Також він підкреслив, що поки ще існує багато методів обманути технологію. Та й відеообмінні сайти не поспішають її встановлювати, оскільки це призведе до того, що користувачі почнуть іти на інші ресурси, де все дозволено. А це потягне за собою втрату рекламодавців та матеріальні втрати. Крім того, в Ютьюб заявили, що „что встановлення авторських прав на завантажені кліпи вимагає співпраці з власниками таких прав, встановлення авторського права на сайті не може бути перероблено в один автоматизований процес.”[18] Крім того, поки процес автоматизованого встановлення авторських прав не діє на Ютьюб, користувачам потрібно заповнювати анкети вручну. Дослідники кіберпростору дійшли висновку, що „різниця між Старим та Новим Світом у розвитку Інтернету в тому, що у Європу Інтернет прийшов пізніше, як би після лібертанського етапу розвитку. Результатом чого є те, що саме в Європі підіймаються такі питання, які в США врегульовуються автоматично. У Сполучених Штатах юридична система направлена швидше на захист інтелектуальних прав власників у Інтернеті тобто інтересів комерційних. А в Європі законодавство у більшій мірі

спрямоване на забезпечення рівних можливостей доступу до Інтернету, тобто на задоволення соціальних потреб. Вільний обмін інформацією – таку ідею закладали в Інтернет його засновники. Невпинна комерціалізація цього простору призвела до того, що частина інформації стала платною. Для запобігання багатьом проблемам правового характеру, у тому числі проблеми порушення авторського права, з’явилася необхідність у створенні правил, які б врегульовували відносини в Інтернеті, оскільки законодавство, що врегульовує відносини у традиційних медіа, виявилося таким, що не діє у відношенні дотримання авторського права в мережі. Наразі це питання хвилює багатьох дослідників. Головною проблемою тут є відсутність загальної згоди усіх учасників процесу щодо необхідних правил регулювання, а також, зважаючи на міжнародний характер мережі, різна правова база країн-учасниць процесу. Тому цю проблему, а також ряд юридичних проблем, про які піде мова, можна назвати такими, що потребують глобального вирішення.

2.2.2 Порушення права на приватне життя та дифамація у відеоблогах. Захист права на приватне життя з появою глобальної мережі стає реальною проблемою. Інтернет-середовище менш чутливе також до інформації особистого характеру. Влучно про це сказав Саймон Уолдмен із корпорації „Медіа Гардіан”: „Чого я боюся понад усе, то це виникнення тенденції до втручання в чиєсь приватне життя з метою особистої вигоди. Мені подобається ідея співробітництва людей зі ЗМІ, якщо вони помітили таке, про що слід розповісти іншим. Але мені не подобається ситуація, за якої неможливо пройти вулицею без того, щоб хто-небудь не виставив свій телефон з фотокамерою перед вашим обличчям.” Оберігання персональної інформації, оприлюднення даних, що паплюжать особу (дифамація), розміщення неправдивих даних (наклеп) – всі ці питання стоять дуже гостро, оскільки інформація розповсюджується мережею миттєво і якщо сьогодні розмістити на власній сторінці чи відеосервері з відкритим доступом приватні відеоматеріали, а завтра їх видалить провайдер на вимогу потерпілого, то немає ніякої гарантії, що вони зникнуть з мережі, оскільки їх можуть завантажити десятки інших сайтів та тисячі користувачів по всьому світу можуть зберегти таке відео на своїх комп’ютерах. Одним з головних аспектів існування мережі є міжнаціональний аспект. Поки що невизначеним залишається питання про те, як на глобальному рівні будуть співвідноситись, наприклад, національні особливості законів різних країн. Взяти хоча б закон про дифамацію. Скажімо, якщо в більшості європейських країн, у тому числі і в Україні, відповідач має довести правдивість дифамаційних фактів, то в Сполучених Штатах, позивач має довести, що дифамаційні факти не відповідають дійсності. Звичайно ж, ми говоримо про матеріали, які мають суспільний інтерес. Говорячи про глобальність мережі також потрібно пам’ятати, що проблеми виникають у сфері приналежності сайту певній країні (тобто того, хто відповідає за розміщення матеріалів на ньому) та

особливостей її законодавства. Оскільки Інтернет – це місце, де потенційно неможливо проконтролювати величезні інформаційні потоки, то, згідно закону, за невчасне вилучення інформації має відповідає власник хостингу. Яскравим прикладом того, як конфліктують законодавства різних країн у сфері Інтернету, є випадок, який досі викликає суперечки та дискусії у правознавців. У квітні 2000 року французька організація Міжнародна ліга проти расизму та антисемітизму „Лікра” звернулася в Трибунал Найвищої інстанції Парижу з ціллю запобігти продаж на аукціонах міжнародного Інтернет-сайту Яху нацистських об’єктів. На сайті було виставлено більше тисячі зображень таких об’єктів: уніформа, прапори зі свастикою, навіть коробка „Циклону Б” – продукту, що використовувався в газових камерах і таке

інше.

За

французьким

національним

законодавством

такі

дії

класифікуються як пропаганда нацизму, є протиправними і переслідуються законом. Виходячи з особливостей мережі, зрозуміло, що зображення об’єктів було доступним і на території Франції. Головна проблема – компетенція французького суду вирішувати справу американського сайту, що фізично розташований у Каліфорнії, а французькі користувачі Інтернету могли потрапити на нього через гіпертекстове посилання. Проблем було, щонайменше дві: по-перше - з точки зору американського законодавства, на відміну від французького, нічого нелегального в таких аукціонах немає. Подруге, „Лікра” могла вимагати закриття доступу лише для французького сегменту користувачів сайту, а це означало технічне переоснащення каліфорнійського серверу. Однак, Яху відмовився виконувати рішення французького суду і блокувати доступ для французького сегменту мережі не поспішав, вважаючи таке рішення просто незаконним, що пізніше підтвердив Окружний суд штату Каліфорнія. Це приклад того, як в різних країнах одну й ту ж проблему на рівні законодавства тлумачать по-різному. У випадку з глобальною мережею неможливо судити правопорушення, якщо по закону однієї із сторін воно таким не є. [11;175] „Як судді, так і користувачі далеко не завжди добре розуміють технічні деталі, які стають джерелом проблем для

тих та інших” – говорить Джилл Коттрелл, старший викладач юридичного факультету Гонконгського університету.[13] Для урегулювання таких протиріч сьогодні розробляють закони про можливі порушення і незаконні дії в інтернеті, які були б спільними для всіх країн. Так, Австралія прийняла закон, за яким „незнання про зміст матеріалів” не накладає на адміністраторів сайту відповідальність, і пояснює це тим, що весь потік інформації, що надходить до сайтів, контролювати фізично неможливо. Під час судових засідань, де розбирають позови стосовно дифамації, враховують усі аспекти та умови, за яких потрапив матеріал на сайт: був сайт „інтерактивним” чи закритим ресурсом, кількість відвідувань сайту, чи були в правилах розміщення матеріалів на сайті прописані усі умови публікації. Якщо, наприклад, відкрити відповідну сторінку відеосерверу Ютьюб в Інтернеті [http://youtube.com/t/terms], то там чітко прописані правила викладення контенту. Користувач не має права: • Розміщувати матеріали, на які у вас немає права власності або ж матеріали що є комерційною таємницею; приватні матеріали якщо у вас немає дозволу від третьої сторони або право власника на них; • Публікувати фальсифіковані матеріали, що можуть зашкодити репутації сайту або будь-якої третьої сторони; • Публікувати матеріали, що заборонені законом, неетичні, дифамаційні, пасквілі, погрози, порнографію, такі, що зачіпають чиїсь інтереси, расистські чи такі, що спонукають до протиправних дій чи порушення законів; • Розміщувати рекламу чи ділові пропозиції; • Видавати себе за іншу особу.

Але, в той же час пошук на сайті Ютьюб видає посилання на фрагменти фільмів, що були заборонені у деяких країнах. Прикладом може слугувати нещодавній скандал довкола фільму, знятого британським актором Сашою Бароном Коеном, де співавтором у створенні псевдодокументального фільму „Борат: Культурне вивчення Америки на користь Чудової Нації Казахстану” ("Borat: Cultural Learnings of America for Make Benefit Glorious Nation of Kazakhstan") виступила кінокомпанія 20th Century Fox. Фільм приніс його творцям величезні касові збори, але до них додалися ще й судові позови. Люди, що знімалися у фільмі і гадки не мали з якою ціллю їх знімають, і як потім використають інтерв’ю з ними. Потрібні авторам фільму репліки були вирізані із загального контексту інтерв’ю і змонтовані у потрібній для авторів послідовності. Так, похила жінка з румунського села стала „мамою” головного героя, а двоє американських студентів постали сексистами та расистами. Це стало причиною подання в суд з вимогою надати моральну компенсацію і вилучити вищевказані сцени із фільму. Казахстанський уряд теж погрожував судом та заборонив доменне ім’я Бората в зоні .kz. Деякі країни заборонили прокат фільму на своїй території. Але якщо ввести у пошукову систему сайту Ютьюб вищезгаданий фільм, то система видасть безліч його фрагментів, а це приваблює аудиторію та рекламодавців на подібні сайти. Інтернет

–

потужний

медіаканал,

який

надає

можливість

розповсюдити будь-яку інформацію. З приведених вище прикладів видно, що порушення права на приватне життя та дифамація, так, як і порушення авторського права у відеоблогах, що розміщують користувачі в мережі, є сьогодні нагальною проблемою. І, якщо, порушення авторського права більшою мірою має матеріальні наслідки, то дифамація та порушення права на приватне життя можуть вплинути на життєдіяльність того, чиї права були порушені. Крім того, існує ще одна проблема існування відео в Інтернеті етична. Вона не підпадає під дію юридичних законів, а швидше має відношення до того, що є моральністю.

2.1 Етичні проблеми відеоблогів. Існує не один суперечливий аспект існуваня такого явища як матеріал, створений користувачами (МСК), різні аспекти його існування у кіберпросторі та взаємодія з реальним життям. Срі Срінівасан (Sreenath Sreenivasan) очолює кафедру новітніх медіа на факультеті журналістики Колумбійського університету, консультант Ен Бі-Сі Ньюз у питаннях Інтернету і нових медіа-технологій. Він регулярно відслідковує відео та коментарі, залишені користувачами в Інтернеті і вказує на ще одну мало привабливу сторону громадянської журналістики. Він каже, що медійне майбутнє світу виглядає „хвилююче і в той же час лякає його”. Адже люди матимуть доступ до „відео репортажів про такі речі, з якими раніше були незнайомі чи мало знайомі.” Як приклад він наводить жахливу аварію авіалайнера „Конкорд” у Парижі в 2000 році. „Замість кількох фотографій поганої якості ми отримаємо записи високої чіткості від сотень або й мільйонів людей, які готові вихопити свої камерафони і знімати кожну подію в шокуючих деталях.”[34] Це світ „миттєвих репортажів”, які продукуються громадянами-журналістами,

що

озброєні

всього

лише

мобільними

телефонами. Ще одним прикладом, який наводить Срінівасану, є веб-сайт вуличних

хуліганів

[hollabacknycblogspot.com],

де

вони

викладають

фотографії власних „подвигів”. „Уявіть собі, як може відреагувати кожен скривджений на прояв агресії та погрози, зроблені за допомогою такого камерафона.” Свобода популяризації контенту за допомогою новітніх технологій - ситуація, що привела багатьох дослідників медіа у стан ейфорії, а потім шокувала. Повертаючись до слів Срінівасану хочеться нагадати ще один приклад з практики МСК. Страта Саддама Хусейна, що відбулася наприкінці 2006 року була продемонстрована, здавалося б, на всіх відеосервісах Інтернету. Хоча офіційно страту документували, але присутнім знімати було заборонено. Комусь із свідків вдалося зняти весь процес у подробицях на мобільний телефон, після чого викласти в Інтернеті. Світ

побачив акт повішання у жахливих деталях. Після чого з’явилися повідомлення про імітацію дітьми страти Саддама. Такі публікації призвели до трагічних наслідків. Сьогодні відеофрагменти зі стратою мають близько двох мільйонів переглядів і їх кількість збільшується щодня. Хоча записи були показані телебаченням у вигляді кількасекундних змонтованих сцен, або просто обличчя Саддама Хусейна крупним планом з заплющеними очима. Та ефект від цих двох різних медіа не можна порівнювати, оскільки онлайн відео можна зберегти на власному комп’ютері і після цього є можливість розповсюджувати його. І навіть якщо провайдер на вимогу суду вилучить такий контент, то моральний збиток умовно вимірюється тією кількістю людей, що змогли переглянути його до вилучення. Хоча подібна небезпека існуює від будь-якої інформації, що потрапляє в мережу: як від зображення так і аудіо- чи друкованого контенту. В цьому випадку особливість відео полягає у тому, що воно у високій мірі інтерактивне та має більше можливостей до маніпуляцій. Таким чином мережа нагадує телебачення у прямому ефірі, коли важко контролювати те, що скаже той чи інший учасник передачі. Хоча етичний аспект не підпадає під юрисдикцію судів, та він є необхідною умовою існування та взаємодії з аудиторією традиційних медіа, запорукою успішної роботи таких всесвітньо відомих медіа корпорацій, як Бі-бі-сі та Cі-ен-ен. Правила, які стали наріжним каменем їх роботи, стандарти, що вони „встановили для себе у ході багаторічної практики.” Так, в репортажах з війни ви не побачите кривавих сцен – відірваних кінцівок та розплющених тіл, зображення яких ви зможете побачити в Інтернеті, які не обов’язково спеціально шукати. На сьогоднішній день такі зображення заполонили Інтернет. Це є однією з причин, чому журналісти не визнають явище МСК суттєвим з точки зору створення інформації. Нові

комп’ютерні

технології,

які

дозволяють

авторам

легко

розміщувати їх власні твори в Інтернеті, кинули виклик традиційним засобам масової інформації на шляху до масової аудиторії. Це явище викликає

полярно протилежне ставлення журналістів. Одні прирівнюють його за значимістю до винайдення друкарського верстата, а інші не надають йому особливого значення: „Адже ми не змагаємось на рівних. Критики вигадали новий термін – МСК – матеріал, створений користувачами. По-нашому – народна самодіяльність, яка і повинна бути винахідливішою та креативнішою. Вона служить народу і з нього живиться. Тому найближче майбутнє – за нею” – пише один із журналістів російської служби Бі-бі-сі у власному блозі. [bbc.co.uk] Але з іншого боку – зараз виникла ситуація, коли та ж Бі-бі-сі відкрито використовує МСК у власних програмах, підживлюючи тим самим інтерес до власного ефіру і збільшуючи таким чином власну аудиторію.

2.2 Естетична досконалість відеоблогів. Відеоконтент в Інтернеті зараз переживає свій підйом та величезну популярність. Водночас виникає маса питань щодо жанрового та візуального його втілення: наприклад, чи приживуться, в Інтернеті жанри, що стали традиційними на телебаченні? Існує гіпотеза, за якою кожні наступні новітні медіа створюють свій контент, що найкраще відповідає їх природі та призначенню. Так, коли виникло телебачення – кіно вже існувало, а спроби заповнити весь телевізійний ефір кінострічками - ні до чого не призвели. Так сталося тому, що технології зйомки для кінопрокату дуже дорогі, не рентабельні на телебаченні. Фільм знімається довго і вимагає великих капіталовкладень, що не підходить для конвеєрного типу виробництва на телебаченні. Тому різноманіття жанрів воно запозичило від радіо та газет, що тоді вже існували. Ось ці нові жанри, скопійовані частково з інших медіа, частково створені заново, склали 90 відсотків телевізійного продукту. Наприклад, ток-шоу – це типовий радіоформат. Новини прийшли з газет та радіо. З’явилися серіали, яких в кіно не існувало. Крім того, є певна культура перегляду відеоконтенту. Наприклад, телеглядачі звикли до фонового режиму роботи телевізора. Великий екран кінотеатру, темрява у залі, інші глядачі, що оточують – все це зумовлює співучасть кожного присутнього у кінозалі під час перегляду кіно. Від перегляду фільму в кінотеатрі і , наприклад, удома – ефект різний. Виходячи із особливостей комп’ютерної інтерактивності, а саме із принципів відношення людина-комп’ютер, відеоконтент в Інтернеті, теж потребує співучасті, його неможливо переглядати фоново, але принцип перегляду – зовсім інший. Тому і вимоги до нього інші. І, якщо слово „формат” для телебачення є природнім, то тут швидше потрібно застосувати „не формат”, як термін, що характеризує відео, створене користувачами. Щодо майбутнього вигляду відеоконтенту в Інтернеті, то прогнози робити рано. Він зараз перебуває у стані формування. Наразі, відеоконтент, створений користувачами і поширений через мережу Інтернет має свій специфічний вигляд. Поки що він нагадує мішанину з

традиційних жанрів і класифікувати чи виокремити з нього будь-що – неможливо, але вже можна спостерігати за певними тенденціями, про які говорить популярність того чи іншого відеоролика. На Інтернет сайтах діє рейтингова система, тобто вказана кількість переглядів сюжету і формально вони розділені на жанри. Так, на вищезгаданому сайті Ютьюб існують категорії, за якими фільми розподіляються за жанрами, за часом завантаження, за групами, за кількістю переглядів. Деякі з них переглянуті мільйони раз. Кількість переглядів – основний показник успіху для відеоконтенту в Інтернеті. Тут „відчувається „жива” реакція людей” – так говорять телевізійники, що викладають продукцію в Інтернет. Таким чином вони тестують успішність продукту і роблять планування щодо майбутнього розміщення програми в ефірі. „Для того, аби зробити продукт, який зацікавить велику кількість глядачів, потрібно написати хороший сценарій, запросити акторів, гарно зняти та здійснити постпродакшн. Це питання не ціни, а професіоналізму” – пише Єгор Яковлєв, директор департаменту продажів та маркетингу „Амедіа”, компанії що займається виготовленням та дистрибуцією

телевізійних

програм.

Телеглядачі

звикли

до

певної

телевізійної якості, тому відеофільмам, створеним користувачами доведеться шукати свою нішу в Інтернеті. Як показує практика, такий контент має бути особливо оригінальним для того аби завоювати популярність.[25] Ось приклади відеотворів, що стали особливо популярними: Ной Калина фотографує себе щодня протягом шести років. Всі кадри змонтовано в хронологічній послідовності. Ролик, який триває 3 хвилини 25 секунд має 5.603.942 переглядів. Ідея фільму нагадує задум відомого документального фільму Герца Франка „На 10 хвилин доросліше”, де автор впродовж 10 хвилин фільмував обличчя хлопчика прихованою камерою. Останній слідкував за перебігом подій у ляльковому театрі. Хлопчик переживав стільки емоцій, що на очах у глядачів ставав іншою особистістю. У фільмі Ноя Калини простежується щось подібне. Його обличчя знаходиться постійно в одній площині та крупності, а деталі інтер’єру, що змінюються з

великою швидкістю, нагадують про плин часу так само, як і зміни, що відбуваються із зовнішністю самого героя. Ной Калина 6 років тому і тепер.[9;58] „Якщо у вас є цікава історія, то не важливо у якому форматі вона буде представлена” – говорить Жан Іглсон (Jan Egleson), відомий режисер, що веде курс зйомки на мобільний телефон у Бостонському університеті. Студенти не очікували таких результатів від нововведення: „Режисерупочатківцю важко звернути на себе увагу відомих студій. Якщо вони не хочуть чи не можуть це зробити, то й не потрібно намагатися привернути до себе увагу стандартними способами.” [22] Історія вже має приклади того, як початківці ставали відомими завдяки Інтернету: 26-річний американець, автор сюжету „Де, чорт забирай, Метт?” (“Where the hall is matt?”), подорожував по світу і танцював у кожній країні, яку відвідував. Танці він записував на стареньку камеру. Після чого змонтував ролик і розмістив його на сайті Ютьюб. Реакцією стали статті у провідних американських виданнях, таких як Гардіан, Вашингтон пост, Лос-Анжелес Таймс та кількість переглядів: 6.172.492. Цей маленький кліп мав настільки приголомшливий успіх, що відома американська компанія - виробник жувальної гумки запропонувала йому навколосвітню подорож за свій рахунок з рекламними цілями. Ділан Ейлері, якому двічі відмовили в прийомі у кіношколу, написав сценарій документального фільму. В ньому розповідається про те, що атака на Всесвітній торгівельний центр є не акцією ісламістів, а операцією американських спецслужб. За різними даними його переглянули 20.000.000 чоловік, а в Австралії вийшов офіційний ДІ-ві-ді. В останній, перемонтованій версії фільму, що називатиметься „Файнал кат” текст начитуватиме голлівудський актор Чарлі Шин.[9;60] Вищезгадані приклади ще раз підтверджують те, що з приходом новітніх медіа відбулася демократизація засобів виробництва. Тепер будь-хто може втілити власну ідею в життя і популяризувати її. Британський

телеканал Ченнел 4 є більш просвітительським з точки зору практичного підходу до перевтілення ідей у візуальний ряд. Тут редактори та режисери телеканалу на своєму сайті [channel4.com] послідовно описують кожен крок створення документального фільму і пропонують відразу ж застосувати отримані знання на практиці. Це нагадує віртуальну творчу лабораторію, коли кожен доробок, надісланий у редакцію, переглядають досвідчені спеціалісти і дають поради автору щодо корекції готового твору. Тільки пройшовши такий відбір фільм може потрапити на сайт. Таким чином публікуються найбільш оригінальні та естетично досконалі роботи, які потім за кількістю переглядів отримують рейтинг та аудиторію. Фільми з найкращими рейтингами виходять на перші позиції. Таким чином автор здобуває популярність, публікують його інтерв’ю на сайті, де він ділиться досвідом з іншими та розповідає історію створення фільму. Так, у рейтингу найчастіше переглянутих фільмів, вже котрий місяць тримається фільм Тома Каррі „Хтось повинен це робити” (“Somebody's Gotta Do it”). Це фільмпортрет 61-річного водія машини, що вивозить сміття з міста. Його робота починається вдосвіта і продовжується весь день. Під час своєї роботи він розповідає про те, як у нього склалося життя, про дружину, про власну професію. „Люди завжди розповідають один одному історії, кожна нова хвиля прогресу вносить корективи у цей процес. Це водночас і історія сучасної медіа-революції, оскільки технології дали нам комунікаційні інструменти,

що

дозволяють

кожному

стати

оповідачем

історій

глобальному контексті. Нічого подібного історія людства ще не знала” – пише у своїй книзі „Ми - медіа” відомий експерт і дослідник явища громадянської журналістики Ден Гіллмор (Dan Gillmor).[41] Про успіх такого явища говорить і те, що традиційні кінофестивалі відкривають конкурсні секції для фільмів створених користувачами, а також поява фестивалів, що повністю складаються з подібних творів. Якщо піонери Ютьюб, створюючи свій сервіс, не здогадувалися про те, яким популярним він скоро стане, то Барбус ТВ - першопрохідці

українського відеоринку в Інтернеті, ставляться до розміщуваного контенту більш вибірково. Вони відслідковують найкращі відеороботи в Інтернеті і пропонують правовласникам таких робіт розміщуватися на їх сайті. Власники сайту пояснюють це тим, що ринок IT-технологій, до якого належать і відеообмінні сайти – швидко змінюється, тому кожен наступний сервіс повинен приваблювати відвідувачів чимось принципово іншим. Як тільки вони здобудуть у користувачів популярніст, відразу залучатимуть на свій сайт і телевізійні канали. Досліджуючи такі сайти, можна говорити про певну конкуренцію між телевізійними каналами, які розміщують свою продукцію онлайн, та матеріалами, створеними користувачами (МСК). Наскільки успішно будуть конкурувати фільми, створені користувачами із професійною продукцією залежить від того, як швидко вони знайдуть свою форму. Має виникнути певний специфічний формат, так би мовити – „мобільний контент”, в якого б були свої особливі риси, зумовлені не тільки драматургічною побудовою твору, а й розмірами екрану, на якому доведеться його переглядати, незалежно від того чи буде це вікно браузера, чи екран мобільного телефону. Фактично сцени в такому фільмі мають бути коротшими, переходи між ними швидші, а об’єкти відеоряду – крупніші, ніж у класичних телевізійних програмах. Рецепти виготовлення таких робіт повинні бути доступними, так щоб їх міг повторити будь-який власник мобільного телефону. Крім того, не кожен телефон може записувати відео у великому обсязі. Це притаманно тільки телефонам нового покоління. Тож щодо майбутнього вигляду відеоконтенту в Інтернеті, особливо його художніх якостей, то прогнози робити рано. Оскільки він зараз перебуває у стані формування.

Глава 3. Вплив відеоблогів на роботу медіа-компаній. 3.1 Робота журналіста в умовах інтерактиву. Поява новітніх медіа технологій, таких як цифрове та супутникове телебачення, та розвиток мережі Інтернет призвели до того, що людям доступні новини та інформація, які не обмежені традиційними просторовочасовими бар’єрами. Інновації породжують нові медіа-формати з новими моделями розповсюдження і використання інформації. Там, де перетнулася журналістика і всесвітня мережа виникли нові відносини, з’явився новий вид журналістики – мультимедіа-журналістика. Мультимедіа - (Lat. Multum + Medium) — одночасне використання різних форм представлення інформації та її обробка в одному носії. Наприклад, в одному носії може знаходитись текстова, аудіо, графічна та відеоінформація, а також можливий спосіб інтерактивної взаємодії з нею. Термін мультимедіа також використовують для визначення електронних носіїв інформації. В такому випадку термін мультимедіа означає, що комп’ютер може надавати інформацію користувачеві через всі можливі канали даних, такі як аудіо, відео, анімація та інші доповнення до традиційних способів подачі інформації.[40] Марк Дуз (Mark Deuze) з амстердамського університету пропонує розглядати вплив мультимедіа технологій на журналістику у технологічній, інституціональній, організаційній та культурній перспективах. Звідси два визначення мультимедіа у журналістиці: • Мультимедіа журналістика – це презентація новинарних сюжетів у

двох

більше

медіаформатах.

Наприклад:

вербальна,

невербальна, відео, музика, стоп-кадри, графічна анімація, інтерактивність та гіпертекст; •

Мультимедіа журналістика як адаптація сюжетів до різних типів медіа: веб-сайтів, радіо, телебачення, друкованих видань.

Посилаючись на численні наукові дослідження впливу новітніх медіа на журналістику, Марк Дуз робить висновок, що „рано чи пізно, всі медіа-

організації прийдуть до конвергенції різних частин процесу створення новин. (аудіо, відео, тексту, зображення, графіки), а також до конвергенції ринків розповсюдження і інтерактивності із читачами.” [30] В кожному з цих випадків журналістові доводиться вирішувати ряд питань. пов’язаних з тим, як найкраще представити ту чи іншу інформацію, які переваги надає у кожній окремо взятій ситуації той чи інший медіум, а також питання журналістської етики в нових умовах інтерактивності. Інтерактивність у сфері медіа та комунікацій, з’явилася і почала використовуватись у роботі традиційних медіа задовго до появи новітніх технологій. Так, листування з редакціями, дзвінки в прямий ефір, були і залишаються розповсюдженим явищем. Новітні технології надали нові можливості для спілкування професіоналів від медіа зі своїми адресатами і змусили прислухатися до думок останніх. Це новий вид спілкування, породжений новітніми технологіями. „Сьогоднішні користувачі – це не колишня аудиторія. Вони самостійно „серфінгують” Інтернетом у пошуках інформації, відповідають на електронні листи, спілкуються на Інтернетфорумах. Змінюється форма, у якій люди співпрацюють з медіа, стають суттєвішими наслідки такої інтерактивності, те, як ми уявляємо один одного і світ навколо нас.”[30] Ден Гіллмор (Dan Gillmor), знавець феномена громадянської „журналістики”, у своїй книзі „Ми-медіа” наводить приклад такої інтерактивності та її впливу на процес створення інформації, який його шокував і став легендарним. Автор був присутнім на конференції Пі-сі Форум, де виступав Джо Наччо (Joe Nacchio) – представник телефонної компанії, що надає послуги зв’язку в 14-ти Американських Штатах. Наччо повідомляв про зменшення доходів компанії і звільнення працівників. Ден Гіллмор, вів власний блог із конференції, в цей час у мережі були присутні генеральні та фінансові директори, підприємці та журналісти. „через секунду я отримав листа від Базза Бруджмана (Buzz Bruggeman) – юриста із Флориди, який слідкував за перебігом подій, читаючи блоги з конференції. Він надіслав посилання на фінансову сторінку сайту Яху <…> Там повідомлялося, що

Наччо перетворив на готівку акції своєї компанії на суму 200 мільйонів доларів. Після чого вартість акцій на біржі почала стрімко падати. Я терміново опублікував це у своєму блозі <...> реакція була миттєвою.” Це приклад увійшов до посібників по громадянській журналістиці і є фактичним свідченням того, як громадянська журналістика може впливати на процес створення інформації і отримувати суспільний резонанс. Енн Комптон (Ann Kompton), журналістка, що працює в Інтернет-сайті Ен-бі-ес

Ньюз

описує

принципову

різницю

між

„онлайновими”

телевізійними працівниками її компанії так: „Ми пишемо яскравіше, використовуємо більше сленгу. Висвітленню подій в Інтернеті притаманне багатство творчих ідей, які просто неможливо реалізувати на телебаченні.” Дійсно, зважаючи на мультимедійність, інформація може мати дуже „креативний” вигляд. Постає питання сумісності „багатства творчих ідей” із журналістськими стандартами. Так, процес створення стандартів інтернетжурналістики розвивається під дією таких факторів: • Лідируючі новинні веб-сайти знаходяться і будуть знаходитись під владою старих, традиційних засобів масової інформації, таких як газети, журнали теле- та радіомовні мережі, крупні компанії кабельного телебачення. Така розстановка сил характеризує ринок, який з настороженістю відноситься до стрімкого розвитку інтернет-компаній. Ті, у кого слабка репутація, недостатньо капіталу, слабкі маркетингові стратегії - безжалісно витісняються чи поглинаються. Серед тих, хто уцілів – ведучі інформаційні служби, що мають необхідні ресурси для створення веб-сайтів і забезпечення того аби ці платформи відповідали строгим стандартам, у відповідності до яких пишуться та редагуються їх друковані публікації; • Інтернет-журналісти самі намагаються розробити стандарти для „всесвітньої

мережі”.

Асоціація

інтернет-новин

розробила

жорсткі правила роботи, включно з рекомендаціями по їх застосуванню і контролю за їх дотриманням. • Третьою і, можливо, найвагомішою причиною, що впливає на журналістські стандарти, є інтерактивність, яка з’являється як тільки журналіст публікує в інтернеті свою зворотну адресу для електронної кореспонденції. [33] Поява новітніх медіатехнологій збагатила інструментарій традиційної журналістики. З одного боку – це отримання нових можливостей для ефективного пошуку і перевірки інформації, складення фактологічних та історичних довідок, виявлення авторитетних джерел. З іншого боку, новітні технології диктують інші умови гри, де важко дотримуватись журналістських стандартів, що прописувалися під впливом іншого типу відносин. Електронна пошта дозволяє журналістам та редакторам отримувати інформацію від людей, що є професіоналами у даній темі і можуть поділитися авторитетною думкою, являючи собою додаткові джерела інформації; або ж підіймати питання про можливу незбалансованість чи викривлення інформації. В основі такої інтерактивності лежить те, що вона може сприяти підвищенню ефективності журналістської діяльності. Вебкоментатор Джон Кац, який пише матеріали для сайта [Slashdot.com] говорить так: „Мене дивує та ступінь відповідальності, яку читачі покладають на мене за те, що я роблю. Про що б я не написав, зміст моєї колонки стає відомим людям, які найбільш компетентні у цій галузі. Ви починаєте розуміти, що ваша колонка – це не останнє, а перше слово.” Водночас, співпраця із кореспондентами-очевидцями приховує у собі ряд небезпек. Так, у кодексі поведінки Національної спілки журналістів Об’єднаного Королівства, спеціально створеного для врегулювання відносин між журналістами та кореспондентами-очевидцями, прописані усі умови використання таких матеріалів. „Усі представники засобів масової інформації повинні дотримуватися високих професійних стандартів” – говориться у кодексі – „Зобов’язання щодо правдивості та надійності матеріалу, безпеки

кореспондента, який сумлінно виконує свої обов’язки, можуть бути піддані сумніву чи скомпрометовані використанням інформації кореспондентівочевидців.” У кодексі порушуються питання вірогідності інформації та перевірки її джерел, проблеми авторських, юридичних та моральних прав, проблема оплати роботи громадянських кореспондентів. „Дуже легко заплутатися у семантиці слова „журналісика”. Якщо під цим словом ми розуміємо різноманітне коло проблем, висвітлення й аналіз певної події, то було б недоречно називати журналістом людину, яка випадково опинилася в центрі події з мобільним телефоном у задній кишені. Але безапеляційно заперечувати цінність цієї кореспонденції з місця подій було б також неправильним.”[41] Проте, як показує практика, всі можливі варіанти співпраці, врегулювати правилами неможливо. Пропозиції від однієї сторони цього процесу – журналістів, викликають бурхливі суперечки в іншої - самих громадянських журналістів. Зауваження Національної спілки журналістів, викладені у „вказівках щодо роботи з добровільними кореспондентами” здивували Дена Гіллмора: „Ці вказівки радше свідчать про контроль над роботою добровільних кореспондентів, аніж про співробітництво з ними.” Все частіше ми стаємо свідками того, як медіа залучають матеріали, створені

користувачами

свої

матеріали.

Захисники

громадянської

журналістики вважають, що така поведінка з боку медіакомпаній носить споживацький характер і за рахунок цікавих матеріалів користувачів телеканали задарма наповнюють свій ефір сенсаційною інформацією: „Ви забезпечуєте нас інформацією, а ми робимо на ній гроші.” Нещодавно Перший російський телеканал оголосив збір відеоконтенту, що проходив під гаслом „Ваше відео в ефірі Першого”. За умовами акції той, хто надішле відео незвичайної події, отримає 10.000 рублів. [2] Таке фінансове стимулювання явища громадянської журналістики є небезпечним з точки зору права і додає роботи співробітникам телекомпанії. Джонатан Манро, заступник директора Ай-ті-ві Ньюз називає людину з камерафоном „відеосвідком”: „це набагато краще, ніж просто очевидець, але водночас,

набагато гірше, ніж журналіст. А раптом блогер навмисне стане відвідувати небезпечне місце, прагнучи винагороди від ЗМІ? А що, коли він там отримає травму? Хто відповідатиме? Або, наприклад, блогером надається зйомка заколоту чи демонстрації, яку він сам і зорганізував. Ми, у редакції Ай-ті-ві Ньюз просимо надсилати фотознімки після події, а не напередодні.” Така комерціалізація явища громадянської журналістики додає чималий об’єм роботи для самих журналістів. Тільки ретельна перевірка матеріалів, створених користувачами (МСК) може принести позитивний результат. Так, троє ведучих „Бі-бі-сі Ньюз онлайн” заснували центр перевірки МСК, що надходить на їх сайт. Незважаючи на те, чи фотографії з камера фону, що були

надіслані

повідомленням,

чи

за

допомогою

інтернет-пошти,

потрапляють на інтернет-скриньку МСК. „Перше, що варто зробити – визначити їхню достовірність і законність. Треба зважати на те, що люди можуть надіслати неправдиву чи незаконну інформацію, підроблені фотографії. Ми не публікуємо інформацію не перевіривши її” – розповідає один із засновників центру МСК. Ось чому всі ініціативи із залучення і використання МСК можуть бути дорогими на практиці. „У нас немає ресурсів, щоб скористатися ідеєю залучення МСК на практиці. Адже наша команда – це 11 журналістів, тоді як на сайті „Бі-бі-сі Ньюз” 10-12 працівників обробляють виключно інформацію користувачів” – кажуть члени редакції [Independent.co.uk] „Що нас найбільше турбує у даний момент – це обсяг інформації, а він невпинно зростає. Нам потрібна система, яка допомогла б упоратися з ним” – говорить редактор „Бі-бі-сі Ньюз” Вікі Тейлор,

яка

контролює

центр

оброблення

матеріалу,

наданого

користувачами. Центр оброблення МСК планує збільшити свій штат на 3 особи. Саймон

Уолдмен,

керівник

Інтернет-видання

газети

„Гардіан”

дотримується думки, що навички журналіста скорочувати, приділяти увагу першорядному

розумінню

надають

надавати

інформації

змістовності.

довершеної „Ми

завжди

форми,

сприяють

потребуватимемо

редагування. <...> Роль традиційних ЗМІ за часів новітніх інформаційних технологій

полягає

полегшенні

доступу

до

інформації,

наданні

устаткування й редагуванні” – зауважує Том Глосер, керівник інформаційної агенції Рейтер. Можливо, у майбутньому такий підхід до використання матеріалів, створених користувачами зміниться, але зараз телеканали воліють діяти дуже консервативно. Як зазначає Джонатан Манро, заступник редактора Ай-ті-ві Ньюз: “Ми перебуваємо тільки на початку шляху освоєння інтерактивних технологій, нам ще доведеться зазнати різних труднощів і, напевно, рідкістю буде яка-небудь сенсаційна новина, не відзнята на чий-небудь мобільний телефон. Але ми змінюємось разом із нашою аудиторією. І це є справді дієвий спосіб дізнатися про громадську думку.”

3.2 Досвід використання матеріалів, наданих користувачами у телевізійних програмах. Традиція

використання

журналістами

матеріалу,

створеного

користувачами, на наш погляд, виникла задовго до появи новітніх медіатехнологій. Робота з так званими джерелами інформації, коли громадянин мав певні докази зловживань чи компрометуючі матеріали, і з ними звертався до мас-медіа. Поява подібних матеріалів в журналістській обробці, як правило, викликала серйозний суспільний резонанс. З такої співпраці мас-медіа мали подвійну вигоду: по-перше – вони виконували свою функцію „вартового пса суспільства”, по-друге – суспільний інтерес зростав, збільшувалися наклади такого видання а відповідно збільшувалися прибутки видавців. Фактично зараз повторюється та ж сама ситуація із залученням матеріалів, створених користувачами (МСК), але дещо видозміненого під впливом новітніх технологій. Все більше прикладів професійного застосування МСК в роботі телевізійних каналів. Вмонтовані у професійні сюжети, вони дають багатовимірну картину події. Ілюстрацією цьому можуть слугувати трагічні події у лондонському метро, що мали місце влітку 2005 року. Спочатку телеканали передавали офіційну інформацію від поліції про перепади напруги у метро. Але в повідомленнях, що надходили від користувачів на скриньку Бі-бі-сі – спочатку текстових, а потім і відео - йшлося про інші історії. Фотографії камерафонів із поїздів, що зупинилися в підземних тунелях, а також зйомки біля станцій метро, включаючи і нині широковідомий знімок двоповерхового автобуса, в якого вибухом зірвало дах, що став „іконічним” зображенням тих подій. Частішими стали застосування UGC й українськими каналами. Так, вибух на газопроводі „Уренгой-Ужгород”, що стався 7 травня 2007 року, висвітлювався телеканалами із застосуванням аматорського відео. Надзвичайна ситуація сталася миттєво, жоден телеканал не встиг її відзняти. Для новинної інформації, коли головним завданням журналістів та редакторів є ілюстрація

текстового повідомлення, ці кадри виявилися незамінними. Більш того, такі кадри, неякісно зняті, досить нечіткі є прекрасним задокументованим доказом, що несе у собі емоційне навантаження та передає атмосферу присутності, являють собою велику інформаційну цінність. Журналісти переконалися, що кадри, відзняті користувачами, бувають корисними не тільки тоді, коли вони відображають якусь катастрофу. Редактор „Бі-бі-сі Ньюз”описав такий сценарій: „Припустімо, у нас є працівник гуманітарної організації, який застряг незрозуміло де, за обрієм, і робить щоденник про своє перебування в цьому місці протягом кількох днів. Або мешканець окупованого Багдаду, який виходить у магазин і ризикує не повернутись додому. Я уявляю якими сильними можуть бути ці історії...” Ще один приклад, але тепер вже з кінодосвіду, можна привести у якості зразка

для

кінорежисер

використання Олексій

подібних

Балабанов

матеріалів.

створює

власній

Відомий проект

російський „Кіно”

із

застосуванням п’ятихвилинних непрофесійних відеофільмів.[19] Сценарій фільму прописаний так, що на будь-якому етапі його створення у фільм можна вмонтувати надісланий користувачем мініфільм, який стане частиною великого кіно. Режисера цікавить все: від миттєвих вражень до реальних історій. Ролики, які сподобаються йому найбільше, будуть перезняті на професійну техніку і вставлені у сюжет. Таким чином Балабанов пропонує всім бажаючим стати співавторами. Матеріал, створене користувачами, може бути не лише інкорпорованим у професійні сюжети, є досвід створення з нього самостійних програм. Прикладом може слугувати успішний запуск телевізійної мережі „Каррент ТВ нетворк” для користувачів Великої Британії та Ірландії. Ідея створення такої мережі належить Альберту Гору (Al Gore), екс-віце-президенту Сполучених Штатів Америки, де подібний проект успішно пройшов випробування. „Телебачення для Інтернет покоління” складається із доробків користувачів. Щодо контенту, то немає жодних обмежень для фантазії, є лише умови толерантності та якості. „Таке телебачення поєднує в собі

інтерактивність Інтернету та силу телебачення” – підкреслює засновник.[32] Проблема такого відео хіба що в якості. Якщо воно непогано виглядає на екрані Інтернет-браузера, то в умовах високоякісного цифрового сигналу, на який починають переходити телевізійні канали, його застосування ставиться під сумнів. В такому випадку вступають в дію інші критерії, такі як ексклюзивність. Уже протягом кількох хвилин після зсуву грунту, який стер з лиця землі село Гуінсагон на Філіппінах, на сайт Бі-бі-сі надійшло повідомлення від очевидця. Один з рятувальників, що працював на місці подій, зв’язався з редакцією через веб-сайт. У прямий ефір він вийшов уже через

півгодини,

розповідаючи

про

побачене.

Нещодавні

події

Політехнічному університеті штату Вірджинія, коли студент розстріляв викладачів та студентів, загалом 27 чоловік, на території інституту, висвітлювались кореспондентами із застосуванням мобільної зйомки одного із свідків тих подій. Хаос та розгубленість перших хвилин трагедії, що зафіксував камерафон, найкраще передають атмосферу, у якій все відбувалось. І тільки через певний час з’явилися перші кадри відзняті операторами, що прибули на місце трагедії. Фотознімки поганої якості з місць вибухів бомб у Лондонському метро, аматорська зйомка пожежі на нафтосховищі „Бансфілд”, стрілянина у Політехнічному університеті штату Вірджинія, перші кадри якої були зняті мобільним телефоном одного із студентів і продемонстровані провідними телеканалами – все це приклади ексклюзивних матеріалів, які, незважаючи на сумнівну якість, надовго запам’яталися аудиторії. Щоправда, на процес залучення користувачів до створення програм, впливає ряд факторів, а також, великою мірою політична ситуація в країні. Такий висновок можна зробити із досвіду застосування МСК українськими медіа. „Я думаю, що більшою проблемою є саме заохочення мас до активної участі у роботі ЗМІ. Соціальний рівень, проблеми реального життя в Україні є

настільки

серйозними,

що

потенційно

активними

громадськими

журналістами, на жаль, можуть бути передусім, люди ображені на владу, або

занадто заполітизовані. Тобто, зараз ті, хто пише у газети, телефонує в ефір самостійно - це досить специфічна категорія громадян. Знайти інших набагато складніше” – каже Світлана Дорош, журналістка української служби Бі-бі-сі. Як приклад взаємодії з аудиторією вона приводить приклад українського сайту Бі-бі-сі, де нещодавно було впроваджено жанр щоденника, коли людині (не обов’язково відомій) дають магнітофон і мікрофон і ставлять завдання протягом певного часу записувати усі свої враження від життя, роздуми і таке інше. Потім ці щоденники лунають в ефірі Бі-Бі-Сі як окремий цикл. Українська служба Бі-Бі-Сі нещодавно запропонувала читачам сайту [bbc.uа] надсилати фотографії, зроблені власноруч. Такі галетерї вже неодноразово публікувалися на сайті і за рейтингом відвідувань посідають чільні місця. Досвід застосування МСК, правда менш вдалий, ніж у Бі-Бі-Сі, описує продюсер „5 каналу” Олексій Берменко. „Ми пропонували людям надіслати фото- чи відеоматеріали „помаранчевої революції”, для того, аби змонтувати документальний фільм „Революція очима людей”. Нас цікавило цілодобове життя Майдану, щось таке, чого не знімали студійні відеокамери. В результаті, відео надходило мало, а те що приходило, зовсім не стосувалося революції.” Власники українського відеообмінного сайту Барбус ТВ теж вказують на надмірну за політизованість суспільства. Зміст матеріалів, що надходять від користувачів, напряму залежить від економічної, політичної та соціальної ситуацій. Тому, з огляду на сучасну складну політичну ситуацію, що склалася в країні, є загроза того, що завантажене відео може зачіпати чиїсь політичні вподобання чи інтереси. В такій ситуації власники сайту воліють залишатися аполітичними. „Коли ми бачимо таке відео, що зачіпає чиїсь політичні інтереси, ми просто видаляємо його без попередження.” Для того, аби продемонструвати свою точку зору на окремі політичні питання існує ряд сайтів, таких як [maidan.org.ua], який існує як соціальний проект, де

дописувачами є сама аудиторія. Організатори планують незабаром також відкрити розділ для відеодоробків дописувачів. Зарубіжний досвід застосування матеріалів, створених користувачами є більшим за український. Цьому є багато причин: від неприйняття МСК, як вагомої підтримки для приваблення аудиторії, до скептичного ставлення до нього українських журналістів. І, якщо, застосування МСК західними журналістами вже має певні традиції та культуру, то в Україні цей процес тільки розпочинається. Українські фахівці дають цьому різні пояснення, головний акцент робиться на непідготованості української аудиторії до співпраці. При цьому нічого не говориться про непідготованість до неї українських журналістів. Оскільки, як видно із західного досвіду, мова йде не тільки про фінансовий бік справи (як то розширення штату журналістів для роботи з такою інформацією чи сплата громадянським журналістам за надану інформацію), а й про етичні та моральні аспекти. Отже, з одного боку є потреба у підвищенні медіаграмотності аудиторії, а з іншого боку – перегляду позицій самих журналістів щодо застосування МСК у власних програмах.

ВИСНОВКИ. В рамках роботи був розглянутий та охарактеризований феномен громадянської журналістики або матеріалу, створеного користувачами (МСК), що виник внаслідок впливу розвитку новітніх технологій на суспільство. Цей процес призвів до появи такого феномену, як громадянська журналістика чи МСК, коли користувачі беруть активну участь в інформаційній діяльності. Це безпрецедентне явище, яке без перебільшення можна назвати революцією у сфері медіа. Тепер до створення і поширення інформації мають доступ ті, хто вчора вважався аудиторією. Разом із цим не можна не помітити тих змін, що відбулися в її смаках. В тому, що вона хоче чути, бачити і коли. У цьому відношенні журналістика у класичному сенсі цього слова, як вид суспільної діяльності по збиранню, обробці та періодичному розповсюдженню актуальної інформації через канали масової комунікації, перестає бути привілеєм професіоналів. Навпаки, будь-хто може зробити свій внесок в інформаційну картину, що створюють професіонали. Тож говорячи сьогодні про інформаційне тло, на якому розвиваються ті чи інші події, варто враховувати не тільки ту картину реальності, що створюють медіакорпорації, а й інший бік барикад – суспільну думку, і громадянську журналістику, як один з її виразників. З іншого боку, поява новітніх медіатехнологій, примушує традиційні мас-медіа пристосовуватись та змінювати підходи у роботі. Серйозні зміни відбулись майже в кожному аспекті їх роботи: як у методах передачі програм в ефір, так і в їх створенні. Наразі, у журналістських сферах, точиться дискусія довкола застосування МСК. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву важливість цього явища, проте ще немає встановлених правил щодо того, які підходи використовувати та як оптимізувати роботу із створеним користувачами матеріалом. Втім, не варто розглядати ці дві позиції (МСК та традиційну журналістику) у протиборстві. Швидше в органічному доповненні один одного.

Все частіше ми стаємо свідками того, як традиційні медіа цікавить будь-який прояв громадянської активності, який вони можуть застосувати у своїй роботі. Більше того, вона стає невід’ємною частиною роботи медіа. Процес опановування вільного простору медіакорпораціями, який відбувається щодня і розгортається прямо перед нами, важко спрогнозувати. Окремі фахівці схильні розглядати його, як процес загарбання, що лише поглибився з появою новітніх медіа, які стали каталізатором розвитку громадянської журналістики. Спочатку традиційні медіа обходили МСК і називали його непрофесійним чи не вартим публікації. Потім почали діяти за принципом „якщо не можеш протистояти процесові, потрібно його очолити”. Наразі питання стоїть так: „чи може громадянська журналістика існувати окремо від традиційної?”. Самостійне існування громадянської журналістики як окремого виду медіа, можливе лише за умови високого загального рівня медіа грамотності. І це вже питання впровадження медіа-освіти в школах. По-друге, громадянська журналістика є дзеркалом багатьох процесів, в тому числі політичного та економічного, які відбуваються в суспільстві. Прикладом цьому можуть слугувати українські реалії, на тлі яких громадянська журналістика носить яскраво виражений політичний характер, що підтверджують і фахівці мас-медіа. З іншого боку, таке віддзеркалення є позитивним з точки зору вивчення суспільної думки і суспільних настроїв. А також може мати вплив на програмування ефіру, тобто певним чином допомогти спрогнозувати успішність тієї чи іншої програми в ефірі телевізійного каналу. Не можна залишити і поза увагою деякі естетичні, етичні, моральні та правові аспекти доробків, створених користувачами. Стосовно естетичних цінностей МСК, то висока зацікавленість ними фахових спеціалістів, наприклад, у сфері кіно, вказує на великий творчий потенціал, який може дати поштовх до створення нових форм мистецтва. Також не

можна заперечувати величезні можливості, які дають новітні технології для втілення творчих ідей як звичайним громадянам, так і фахівцям. Водночас, незважаючи на технологічну новизну та новаторство, що стає можливим завдяки подібним технологіям, такі питання, як правове регулювання даної сфери, моральні та етичні проблеми залишаються тими ж, що турбують і традиційні медіа. Більше того, вони стають чимдалі – гострішими у зв’язку із правовою неврегульованістю Інтернет-сфери і проблемам, що виникають під час спроб врегулювати її. Застосування МСК традиційними медіа є сьогодні актуальною стороною

роботи

професійних

журналістів.

Проблемою

залишається

фінансування таких проектів. Ініціативи із залучення і використання МСК професійними

каналами

можуть

бути

дорогими

на

практиці.

Так,

використання відоматеріалів, як і будь-яких інших матеріалів, наданих користувачами, потребує додаткової перевірки, що призводить до збільшення об’єму роботи і навантаження на кожного журналіста у редакції і вимагає збільшення штату працівників. В Україні таке явище, як МСК є не надто розповсюдженим. Фахівці пов’язують це із такими проблемами: нестабільною політичною ситуацією в країні і низьким загальним рівнем медіаграмотності. Останнє відчувається найгостріше, оскільки процес співавторства вимагає від людей нових навичок: від елементарної технічної грамотності до комунікативних. Тому, стимулювання медіакомпаніями громадянської активності може породжувати потік псевдоінформації до редакцій, що зменшить корисний коефіцієнт МСК. Не можна не зауважити і того, що останнім часом українські ЗМІ стали більше приділяти уваги МСК, постійно оголошуючи про акції про збір таких матеріалів. Наразі, випадки залучення подібних відеоматеріалів українськими телеканалами у телевізійні випуски носять спорадичний характер. Не варто зменшувати, так само як і перебільшувати вплив громадянської журналістики на традиційну журналістику. З вищезгаданих

причин, сама по собі вона не може замінити журналістику як таку, але при вірному

підході

до

її

застосування

може

додати

журналістським

відеоматеріалам більшої вагомості, ефекту присутності та співучасті, збільшуючи таким чином аудиторію глядачів програми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Би-би-си выходит в видеопространство Ютьюб http://news.bbc.co.uk/hi/russian/business/newsid_6412000/6412387.stm, запит 06.05.2007 2. Ваше видео в эфире Первого http://www.1tv.ru/owa/win/ort6_video.main, запит 04.06.2007 3. «Виаком» не видит эффективности в размещении видеозаписей на «Ютьюб» - http://www.adme.ru/business/2007/02/06/14882/, запит 05.05.2007 4 Вказівки продюсерам Бі-бі-сі. - Переклад, „Інтерньюз-Україна”, 1998. – 287с. 5. Загоруйко Юлія. На небокраї GOOGLE - нові інтернет-зірки. // Дзеркало тижня. - http://www.dt.ua/2000/2250/54840/, запит 06.04.2007 6. Зеппинг // Wikipedia, the free encyclopedia http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BF%D0% B8%D0%BD%D0%B3, запит 10.03.2007 7. Индимедиа. - http://piter.indymedia.ru/ru/taxonomy/term/33, запит 04.06.2007 8. Кагарлицкий Борис. Эпос для самиздатчиков http://offline.computerra.ru/2006/639/270441/, запит 12.04.2007 9. Качать его! // Эсквайр. травень 2007. – С. 58-64 10. Киреев Олег. Поваренная книга активиста http://macb.media-activist.ru/pt1sec1ch2.htm, запит 01.04.2007 11. Кирия И.В. Телевидение и Интернет Франции на пути к информационному обществу. – М.: Изд-во МГУ,2005. – С. 145-152 12. Кобелев Юрий. Авторское право и Интернет http://www.russianlaw.net/law/doc/a142.htm, запит 06.05.2007 13. Коттрелл Джил. Диффамация и Інтернет http://www.hrights.ru/text/inter/b4/Chapter7.htm, запит 01.05.2007

14. Кучма Ірина. Creative Commons: авторські права - гнучкі та креативні // Дзеркало тижня - http://www.dt.ua/3000/3050/55155, запит 10.05.2007 15. Локоша Лена. Княжицкий + Костерин = холдинг «МедиаДом» http://www.telekritika.kiev.ua/articles/132/0/7940/knjazhickij_+_kosterin_= _kholding_mediadom 16. Маклюен Маршалл. Понимание Медиа: внешние расширения человека – М.: «Канон-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. – 464с 17. Медиа-активист - http://www.mediactivist.ru/ - назва з домашньої сторінки в Інтернеті, запит 10.04.2007 18. Новое оружие в войне против пиратства в сети. http://www.newsland.ru/News/Detail/id/19805/, запит 10.05.2007 19. Обращение Алексея Балабанова к авторам роликов для проекта «Кино» - http://www.film-kino.ru/, запит 04.06.2007 20. Поляк Римма. Журналистика в эпоху Интернета http://www.realno.info/blog/amirpol/1068, запит 04.02.2007 21. Потятинник Борис. Медіа: ключі до розуміння. – Львів, Паіс, 2004. – С.176-182 22. Труджило Меліса. Студенты создают фильмы с помощью мобильных телефонов. - http://telnews.ru/news.php?id=1076, запит 06.05.2007 23. Українське законодавство: засоби масової інформації. - Київ, 2000. – 256с. 24. «Ютьюб»: чудо современного интернета http://internetno.net/2006/10/05/youtube-chudo-sovremennogo-interneta/, запит 01.05.2007 25. Яковлев Егор. Ютьюб – труба. http://media-online.ru/index.php3?&id=99054, запит 06.05.2007 26. 25000 песен на iPod // Новости // iPodshop http://ipodshop.com.ua/newsdesk_info.php?newsdesk_id=35, запит 20.03.2007 27. 1G-2G-3G-4G // Електронний словник –

http://dictionaries.rin.ru/cgi-bin/detail.pl?sel=sotov&word=1G-2G-3G-4G, запит 15.04.2007 28. Blood Rebecca. Weblogs: A History and Perspective // Rebecca's Pocket http://www.rebeccablood.net/essays/weblog_history.html, запит 15.01.2007 29. Bucy Eric P. Living in the Information Age. A New Media reader. – 2nd ed / Frances Cairncross. The Roots of Revolution. - Wadsworth, 2005. - P.5 30. Deuze Mark. What is Multimedia Journalism. http://convergence.journalism.indiana.edu/media/documents/convergence/D euzeMultimediaJS.pdf, запит 05.03.2007 31. Elliot Anthony. Contemporary Social Theory. / David Harvey. Postmodernism. – Great Britain: Dlackwell Publishers, 1999. – P.303 32. Gibson Owen. Al Gore brings DIY television ‘revolution’ to Britain http://media.guardian.co.uk/newmedia/story/0,,2030546,00.html, запит 19.03.2007 33. Giles Bob. Journalism in the Era of the Web. http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0401/ijge/gj07.htm, запит 04.06.2007 34. Jeff Gralnick. The Next New Thing Is Here http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0306/ijge/gralnick.htm, запит 05.03.2007 35. Lunenfeld Peter. The Digital Dialectic. New Essays on New Media / Erkki Hubtamo. From Cybernation to Interaction: A Contribution to an Archeology of Interactivity. – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 1999. – P. 96-112. 36. Manovich Lev. The Language of New Media. - Cambridge, Massachusetts: The MIT Press,2001. – 354p. 37. Marris Paul, Thornham Sue. Media Studies. - 2nd ed / Winston Brian. How are media born? – Edinburgh: University Press, 1996. – P. 781-786. 38. Merholz P. Play With Your Words // peterme.com http://www.peterme.com/archives/00000205.html, запит 15.01.2007 39. Michael Murrie. Broadcasters Getting Online, Staying On Air http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0306/ijge/murrie.htm, запит 05.03.2007

40. Multimedia. // Wikipedia, the free encyclopedia http://en.wikipedia.org/wiki/Multimedia, запит 07.05.2007 41. Reporter’s guide to citizen journalism // Press Gazette http://blogs.pressgazette.co.uk/pdf/reportersguide_citizenjournalism.pdf, запит 20.10.2006 42. Rosen Jay. The People Formerly Known as the Audience. http://journalism.nyu.edu/pubzone/weblogs/pressthink/2006/06/27/ppl_frmr. html, запит 04.06.2007 43. Podcast // Wikipedia, the free encyclopedia. http://en.wikipedia.org/wiki/Podcast, запит 12.03.2007 44. Severin Werner J. Communication Theories: Origins, Methods, and Uses in the Mass Media. / Controlling the News Staff and Maintaining the Status Quo / Addison Wesley Longman, Inc., 2001. – P. 332-336. 45. Share, reuse, and remix - legally. - http://creativecommons.org, запит 10.05.2007 46. Wardrip-Fruin Noah, Montfort Nick. The New Media Reader / Two Selections by Brenda Laurel. The six elements and the Causal Relations Among Them, 1991 - Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 2003. – P 563-575.

АНОТАЦІЯ кваліфікаційної роботи Тема: “Новітні візуальні медіа. Соціальний вплив та взаємодія з аудиторією.” Автор: Ягода Марія Володимирівна Науковий керівник: кандидат політологічних наук Федченко Євген Миколайович. Захищена “___” ________________ 2006 р.

Короткий зміст роботи В кваліфікаційній роботі всебічно досліджується таке явище, як візуальні матеріали, створені користувачами (МСК) та їх застосування медіакомпаніями у своїй роботі. Висвітлюються питання, повязані із юридичними, етичними та естетичними сторонами таких відеоматеріалів. Аналізуються можливі варіанти їх практичного застосування. За основу взято досвід у цій сфері таких медіакомпаній, як „Бі-бі-сі”, „Рейтер”, „Сі-ен-ен” тощо. Аналіз ситуації з використання таких матеріалів українськими медіакомпаніями проведено за допомогою експертних інтерв’ю як фахових журналістів, так і тих, хто створює подібні матеріали. Загалом робота покликана проаналізувати новий тип відносин, що виник між традиційними медіа і їх аудиторією, в умовах розвитку новітніх технологій. Ця робота є особливо актуальною, зважаючи на посилення інтересу медіакомпаній до таких матеріалів і за умови повної відсутності подібних досліджень, які б враховували українські реалії.