Рис. 1.4.1. Мас-комунікаційна модель Вестлі й МакЛіна1 [30, 11]. У 1976р. МакКомбс та Шоу провели дослідження тактик прийняття рішень різними редакторами. Дослідники встановили: аудиторія настільки переймається важливістю новини, наскільки це роблять самі „воротарі” [67]. Це дослідження мало надзвичайно цікаві результати, оскільки показувало взаємозалежність „ґейткіпінгу” та іншого медійного процесу - „agenda-setting”, тобто визначення порядку денного, за яким медіа кажуть людям не що думати, а про що думати [68]. За Ф.Тейлором, сьогодні політику, який хоче зробити заяву на весь світ, радше зробить її на CNN, а не через свої дипломатичні канали [69, 58]. За М.ЕльНававі, кожне медіа серед багатьох джерел інформації обирає „свої” на наступними принципами: а) відповідність (кількість цікавих історій, що вийшли завдяки повідомленням даного джерела); б) продуктивність (кількість наданої джерелом інформації та охоплених ним тем); с) відповідальність (можливість покластися на джерело); d) надійність (достовірність інформації) [70]. Грабер виділяв чотири моделі створення новин: а) дзеркальна (через новини ЗМІ відображають реальність, при чому журналіст все пропускає через власний світогляд, самостійно приймає рішення, що пропускати, а що – ні); б) професійна (новини відбирають кваліфіковані фахівці за критеріями збалансованої подачі, значущості події); с) організаційна (редакційна політика визначає відбір новин); d) політична (політичні погляди та політичне оточення „воротаря” визначають відбір новин). Утім, як зазначає О.Батюк, контент аналіз лише тих новин, що 1
„А” – „воротар”, „В” – отримувач повідомлення, „С” – медійне повідомлення”, „Xs” – увесь потік новин, які отримує воротар. Деяка інформація (статті інших рубрик видання, рекламні матеріали) потрапляють до медіа в обхід відправника.
24