Page 1

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Кваліфікаційна робота на здобуття ступеня магістра на тему

«Web-медіа як каталізатор рухів опору в Ірані та Україні»

Студентки 2 р . н. Н аб ито в ич Ір ини Кер івник: с т арш ий в ик л а да ч Г уб е н ко Дмитро

КИЇВ 2010


План І. ВСТУП……………………………………………………………………………..3 ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА Розділ І. Веб-медійний вплив на демократичні процеси як теоретична проблема……………………………………………………………………………...9 1.1. Роль веб-медій в сучасних опозиційних руха…………………………………9 1.2. Теоретичне підґрунтя дослідження впливу веб-медій на демократичні зміни в Україні та Ірані …………………………………………………………………...14 1.3.

Вплив

іранських

веб-медій

на

сучасні

революційні

процеси

в

країні………………………………………………………………………………...20 1.4.

Використання

веб-технологій

під

час

Помаранчевої

революції

в

Україні………………………………………………………………………………28 Розділ ІІ. Методологічні підходи до вивчення мас-медійного впливу на динаміку суспільних процесів..................................................................................34 2.1. Перший етап дослідження: глибинне інтерв’ю...............................................34 2.2. Другий етап дослідження: опитування.............................................................41 Розділ ІІІ. Дослідження процесів демократизації з погляду веб-медійних користувачів в Україні та Ірані................................................................................48 3.1. Парадигматика процесів демократизації блогерів/веб-активістів у контексті результатів глибинного інтерв’ю.............................................................................48 3.2. Тенденції суспільних трансформацій крізь призму інтернет-опитування українських веб-користувачів..................................................................................59 IV. ВИСНОВКИ.........................................................................................................66 V.БІБЛІОГРАФІЯ......................................................................................................74 VI. ДОДАТКИ № 1 – 6..............................................................................................79

2


Вступ Історія становлення журналістики, як засобу впливу на суспільство вказує на дві характерні риси цих діахронічних процесів: з одного боку тут завжди було бажання та намагання вплинути на владні чинники (навіть у тоталітарних суспільствах) для прийняття політичних рішень, а з іншого боку – на формування громадської думки, на поступову мобілізацію, на формування, наприклад, протесних настроїв у суспільстві проти неправомірних дій влади у різних галузях суспільно-політичного та культурного життя. Олег Самарцев наголошує, що «Журналістика як система інтеграції в соціальне середовище з моменту свого виникнення […] намагалася активно впливати на суспільство. […] Журналістика формувалася як спосіб масового впливу на громадську свідомість, однак найбільшої сили вона досягнула тоді, коли слово, яке йшло до реципієнта, повинно було змінити масову свідомість, призвести до реальних соціальних дій» [53, 270-271]. Винайдення Інтернету стало одним із найреволюцініших перетворень останньої чверті ХХ – початку ХХІ віку. Перехід від журналістики ЗМІ до вебмедіа починає творити нову епоху в журналістиці загалом. Веб-медіа стають важливим засобом зміни чутливого вектора суспільної свідомості. Одночасно веб-медіа видозмінюють загальну парадигму взаємин між журналістикою у тоталітарних (таких, наприклад, як Іран) та посттоталітарних державах (як Україна). Однак і в цій ситуації професія журналіста залишається однією з найнебезпечніших: за даними організації «Журналісти без кордонів» у світі вже за 2010 рік (на початок травня) було вбито 9 журналістів, біля 300 перебувають у тюрмах за свою журналістську працю. Одним із найважливіших завдань веб-медій у суспільствах, у яких влада здійснює більший чи менший тиск на ЗМІ, є поборювання симулякрів, які продукують пропагандивні структури влади та засоби масової інформації, що перебувають під контролем владних інституцій. У цьому випадку йдеться не

3


про симулякри у розумінні П’єра Косовського чи Жиля Дельоза. У нашій роботі приймаємо теорію симулякрів, запроновану Жаном Бодріяром, для якого це – копія або відтворення реальних подій чи образів й поетапний перехід до автономного статусу, цілком відірваного від реального: «Це віддзеркалення фундаментальної реальності. Він маскує і спотворює фундаментальну реальність. Він маскує відсутність фундаментальної реальності. Він уже не має стосунку до жодної реальності: він є своїм власним чистим симулякром» [48, 385]. Бодріяр наголошує, що “симулякри – це не просто гра знаків, вони несуть у собі суспільні відносини і суспільну владу”. Симулякри, які продукує владна риторика, це „проект владарювання над політичним і духовним життям, фантазм замкненої розумової субстанції” [47, 88; 90]. Теорія симулякрів дає можливість прослідкувати, як заанґажована журналістика – чи то під тиском репресивної влади, чи під впливом фінансових факторів – творить симулякритивну квазіреальність, яка насправді нічого не представляє у реальному суспільному бутті. Особливо яскравими прикладами творення симулякритивної реальності в новітній українській історії був період президентства Леоніда Кучми – особливо її закінчення: вбивства Георгія Ґонґадзе (засновника одного з найвпливовіших в Україні опозиційних вебмедіа), таємнича загибель Олександра Кривенка та найганебнішого винаходу кумівської диктатури для журналістики – «темниками». Кожна стаття, написана й опублікована, покликана, як відомо, певним чином впливати на авдиторію, змінювати певним чином соціально-політичний простір. Типологічною особливістю кожного тексту журналістики є, зокрема, її дискретність. Журналістський текст у газетному чи журнальному варіанті має дуже короткий час тривання для реципієнта (читача). Доступ до таких повідомлень ЗМІ є достатньо складним. Перехід журналістської діяльності в інтернетний простір творить нову, цілком іншу якісну реальність сучасної журналістики: статті, замітки, репортажі стають і залишаються доступними в будь-якій точці земної кулі. При цьому діахронія та синхронія журналістських

4


текстів перестають бути різночасовими, різнопросторовими явищами. Вони стають, сказати б, тут-реальністю. Таким чином веб-медіа об’єднуються в нову реальність єдиного метатексту (цілісної сукупності усіх текстів). Такий метатекст творить багатогранне полотно соціальної дійсності, ґрунтованої на єдності нескінченної кількості публікацій у веб-медіа. За своїм державним устроєм Іран – ісламська республіка, яка виявляє в суспільному житті серйозні ознаки тоталітарності. У цьому дослідженні буде розглянуто, наскільки впливовими можуть бути блоги, революційні сайти – на прикладі Зеленої революції в Ірані. Україна періоду правління диктатора Кучми й Помаранчева революція, одним із найважливіших локомотивів якої були вебмедіа, буде важливим корелятором у представленні й аналізі того, як веб-медіа можуть впливати на формування демократичних тенденцій та становлення нового громадянського суспільства. Досить важливо й те, що активними користувачами Інтернету та вебмедіа є, в першу чергу, соціально активні верстви населення з великою соціальною мобільністю та відповідним статусом. Особливо це актуально для України, де, хоч і присутній найнижчий в Європі показник користування Інтернетом та потреби в ньому з боку більшості населення, користування Мережею є ознакою належності до суспільно активної частини населення, що має / може мати вплив на суспільні процеси в державі. Приклад впливу Інтернет-ЗМІ та просто активних користувачів мережі на події так званої Помаранчевої революції є дуже наочним – адже виграш «помаранчевим» табором Інтернету став однією з найголовніших запорук їх загальної перемоги. Другою важливою тенденцією актуальності впливу веб-медіа на соціальнополітичні процеси є їх велика персоналізація. Мова йде про те, що коли люди читають друковані ЗМІ, то вони найчастіше керуються брендом видання, а не особистістю журналіста. В Інтернеті ж, реципієнта (читача), який заходить на персональний блог журналіста чи читає його ж статтю в електронній версії, цікавить особистий погляд певного фахівця на конкретно взяті події. Така

5


система

полегшує

донесення

інформації

до

людей

та

збільшує

їх

інтерактивність. Це досить важливо у вивченні революційних подій в Україні та Ірані. Варто відмітити важливість поставленої в дипломній роботі проблеми й у контексті останніх політичних подій в Україні. Адже враховуючи українські політичні реалії, невдовзі Інтернет знову може стати єдиним джерелом достовірної

інформації.

Це

дає

додатковий

стимул

для

вивчення

закономірностей функціонування веб-медій та соціальних мереж як засобів інформаційної боротьби та впливу. Особливо в світлі радикалізації суспільних настроїв, що реєструється зараз в Україні – в період перевиборної боротьби та приходу до влади Януковича та його команди. Критична маса інформації, яка акумулюється в медіа-просторі, може збиратися достатньо довго, однак, після переходу точки так званої «нестійкої рівноваги» в суспільних настроях, викликати потужні зміни в суспільному просторі. Таким чином, зростання впливу веб-медій на суспільну свідомість є безсумнівним. Політичні події, соціальні заворушення в різних країнах різного рівня демократії вказують на те, що веб-медіа можуть нести у собі потужну соціальну активність, діяти цілеспрямовано на масову аудиторію, причому аудиторію високої соціальної активності, мають велику потугу здатності стрімко змінювати погляди цієї аудиторії. У вивченні веб-медіа як факту та фактора демократизації суспільних процесів (на прикладі веб-медіа Ірану та України) полягає новизна роботи. Тому об’єктом нашого дипломного дослідження є окремі веб-медіа та їх діяльність в період наростання та сплеску демократичних змін у суспільствах, в яких формується демократія та які будують громадянські суспільства, а його предметом – мас-медіа як найважливіші фактори змін векторів суспільної свідомості у цих країнах.

6


Практична значимість роботи полягає в тому, що її результати, отримані в дипломному дослідженні можуть, бути використані в процесі підготовки до семінарських занять з історії та теорії журналістики. Основними методами дослідження є: глибинне інтерв’ю та опитування. Робочою теорією (гіпотезою) дипломної роботи є теорія Жана Бодріяра творення симулякрів – як потужної тенденції у сучасних тоталітарних та посттоталітарних суспільствах – таких як Іран та Україна. Актуальність теми дослідження полягає полягає в двох важливих тенденціях, які є й українськими, й загальносвітовими. Перша полягає у все більшій інтернетизації як сфери ЗМІ, так і всього суспільного простору. Відповідно, зростає вплив веб-медіа на соціально-політичні процеси. Інтернет як джерело хоч і не завжди перевіреної та досить нерідко суб'єктивної інформації, є одним з найважливіших засобів боротьби за суспільну думку. А, як відомо, в сучасному світі, той, хто володіє інформаційною ініціативою, має беззаперечну перевагу над опонентом. Навіть якщо цей опонент – авторитарний державно-бюрократичний механізм. Досить важливо й те, що активними користувачами Інтернету та вебмедіа є, в першу чергу, соціально активні верстви населення з великою мобільністю та відповідним статусом. Особливо це актуально для України, де хоч і присутній найнижчий в Європі показник користування Інтернетом та потреби в ньому з боку більшості населення, користування Мережею є ознакою належності до суспільно активної частини населення, що має вплив на суспільні процеси. Приклад впливу Інтернет-ЗМІ та просто активних користувачів мережі на події так званої Помаранчевої революції є дуже наочним – адже виграш «помаранчевим» табором Інтернету став однією з найголовніших запорук їх загальної перемоги. Другою важливою тенденцією актуальності впливу веб-медіа на соціально-політичні процеси є їх велика персоналізація. Мова йде про те, що коли люди читають друковані ЗМІ, то вони найчастіше керуються брендом

7


видання, а не особистістю журналіста. Тоді як в Інтернеті, коли людина заходить на персональний блог журналіста чи читає його ж статтю в електронній версії, її цікавить особистий погляд конкретно взятого фахівця на конкретно взяті події. Така система полегшує донесення інформації до людей та збільшує їх інтерактивність. Що досить важливо у вивченні революційних подій в Україні та Ірані. Варто відмітити актуальність теми і в контексті останніх політичних подій в Україні. Адже враховуючи українські політичні реалії, невдовзі Інтернет знову може стати єдиним джерелом достовірної інформації. Це дає додатковий стимул для вивчення закономірностей функціонування веб-ЗМІ та соціальних мереж як засобів інформаційної боротьби та впливу. Особливо в світлі радикалізації суспільних настроїв, що реєструється зараз в Україні. Основними завданнями даної дипломної роботи є: 1. Визначити місце мас-медіа у демократизації громадської свідомості та демократичних

трансформацій

у

тоталітарних

та

посттоталітарних

суспільствах. 2. Проаналізувати тенденції зростання впливу веб-медіа на соціально-політичні процеси у сучасному світі. 3. Розглянути своєрідність мас-медіа як журналіського напряму діяльності в становленні громадянських суспільств. 4. Простудіювати особливості впливу мас-медіа на протестні настрої в суспільній свідомості в кризових фазах суспільного розвитку (на прикладі України та Ірану). 5. Окреслити місце мас-медіа в журналістиці початку ХХІ століття. Структура даної дипломної роботи обумовлена метою та завданням дослідження й складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

8


Розділ І. Веб-медійний вплив на демократичні процеси як теоретична проблема 1.1. Роль веб-медій в сучасних опозиційних рухах Інтернет докорінно поміняв стиль міжлюдської комунікації. На даний час веб-простір є «не лише великим ринком послуг, а й місцем для політичної взаємодії» [8, 293]. З початку ХХІ століття веб-медії захопили монополію на свободу слова. Особливо це помітно у країнах, де засоби масової інформації тим чи іншим чином підвладні офіційній владі країни. Завдяки своїм властивостям веб-простір стає

каталізатором рухів за демократизацію

суспільства. Лише у веб-просторі журналісти та інші люди, які мають бажання відстоювати своє право на вільне висловлювання альтернативних тверджень, можуть донести їх (власні думки та ідеї) до масової свідомості, яка постійно зомбується традиційними ЗМІ. Web 2.0 – найновіша фаза розвитку Інтернету, яка дає можливість її учасникам бути в курсі реального чи віртуального політичного життя, урядових проектів, міжнародних стосунків та громадських ініціатив. Це дає можливість відповідно реагувати на ці процеси, навіть якщо відповіддю

на

них

стають

опозиційні

настрої.

Іншою

важливою

характеристикою Web 2.0 є можливість безперервної комунікації між зацікавленими учасниками «вебу» та організації соціальних рухів, які практично не можуть бути обмеженими чи зупиненими заборонами влади. Блоги, Вікіпедія та соціальні мережі забезпечують платформи для комунікації активістів. Інтернет сприяє розвитку діяльності опозиційних груп та ідеологічних рухів поза мейнстрімом. На даний час через Інтернет громадянське суспільство дає можливість брати участь у політичному житті певної країни без фізичної приналежності до політичної партії чи організації. Так виникає поняття «кібер-протесту», що визначається як «нове поле для

9


соціального руху, який відбиває роль альтернативних он-лайн медіа, он-лайн протестів та он-лайн комунікації в суспільстві» [8, 275]. Соціально-політичні рухи у віртуалі мають усі шанси не лише зародитися, як реакція на зовнішні подразники (наприклад як реакція на непрозорі, нечесні вибори), а й розвинутися та дозріти до радикальних дій, справляючи вплив і на громадянську думку, і на риторику офіційних ЗМІ. До Web 2.0 не було винайденого жодного медіа, яке б було настільки інтерактивним, особо-центричним та використовувало високорозвинені, проте доступні загалу технології. Чи не вперше людство спонтанно рухається до нелінійного, самоорганізованого демократичного управління [42]. У своєму дослідженні серед веб-медій, які долучаються, а часто й самостійно формують протесні настрої, розглянемо, в першу чергу, блогосферу. Блоги – це віртуальний простір, де окрема людина або група людей пише для онлайн-аудиторії.

Загалом

їх

називають

щоденниками,

які

регулярно

оновлюються їхніми власниками [2]. Записи у блогах часто викликають обговорення, дозволяючи однодумцям чи супротивникам у віртуальному форматі проводити дискусії на потенційно резонансні теми. Спонтанна поява блогосфери перетворила Web 2.0 у «глобальний мозок, тип колективного інтелекту, що безперебійно створює нові знання та нові соціальні цінності. Всеосяжна взаємозалежність блогів та зв’язків (лінків) поміж ними, дає змогу людському розуму долучитися до онлайн спільнот (комюніті) і через анонімне самовираження створювати колективне мислення, яке уніфікується у своїй широкій різноманітності та приводить в рух всю блогосферу» [42, 51]. У країнах, де поняття «демократія» часто має номінальний характер, блоги – чи не єдине мас-медіа, яке досі спромагається обходити обмеження свободи слова. Лише тут можливо публікувати інформацію, яка б інакше була піддана цензурі чи забороні в традиційних медіа. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» видала посібник для блогерів, таким чином

10


підтримуючи «кібер-протест». Особливо у Китаї та Ірані блоги вважаються важливим засобом руху опору. Саме завдяки їм дійсний стан справ у країні доноситься до світової спільноти. Блоги стали джерелом новин для мейнстрімових медіа. Одночасно вони також є ґейткіперами, які визначають, які саме новини та проблеми в суспільстві цікавлять

маси. Вони створюють фрейми політичних дебатів,

мобілізують виборців, виконують роль джерел, за якими новинні медіа перевірять правдивість тих чи інших громадянську

журналістику поза

тверджень. Блогери творять активну

тадиційно-консервативними

та

строго

ієрархічними структурами традиційних медіа. Блогосфера довела свою ефективність минулої весни у Молдові. На базі веб-платформи http://thinkmoldova.org із назвою: Think Moldova – Change Moldova молоді люди брали участь у створенні ідеологічної та культурної продукції, намагалися позитивно вплинути на політичні процеси в країні, дискутуючи та пропагуючи кібер-демократію. Якщо така веб-активність й не принесла видимих політичних змін, проте вселила віру у можливість вираження своїх поглядів, які до цього часу придушувалися або замовчувалися. Результатом цього веб-діалогу між представниками влади, експертами та молоддю стали багатотисячні вуличні демонстрації перед резиденцією президента та будинком парламенту в столиці Молдови. Цей молдовський експеримент доказав, що блоги можуть бути надзвичайно практичними, корисними, ефективними та революційними [42, 53]. Соціальні сайти доказали свою ефективність в першу чергу здатністю вивести людей на вулиці, як сталося в Молдові (подібний досвід Україна мала на початку червня 2010 року – під час студентських протестів проти дій міліції після смерті студента у київському відділку міліції). Але коли люди покидають місця перед моніторами

комп’ютерів, технології стають обмеженими.

Наприклад під час протестів у Молдові спеціально було відключено мобільний зв’язок та Інтернет на площі, яка стала центром демонстрації. Та, незважаючи

11


на такі обмеження, групи протестантів все активніше використовують соціальні мережі та блоги, як Facebook та Twitter для вербування нових учасників та організації протестів. Тобто основна робота із організації відбувається за зачиненими дверима приватних осель [45, 100]. Якщо блоги появилися ще на початку 2000-х років, то нова платформа – мікроблог Twitter появився лише у 2006 році. На відміну від звичайних записів в приватних блогах, у Твітері є обмеження до 140 знаків, що автоматично робить такі повідомлення ефемерними, одноденними, такими, що не розраховані існувати в часі та веб-просторі довше, ніж появиться наступне повідомлення на цю чи схожу тему. Будучи частиною блогосфери і, відповідно, феномену Web 2.0, Twitter представляє реакцію сучасної соціальної культури в світі технологій. «Революція в Twitter» в Молдові та Ірані показує важливість цього місця он-лайн зустрічі, яке задокументувало в собі альтернативний погляд на революційні події в країнах і дало доступ всьому світу слідкувати за появою та розвитком руху опору. Контент створений в Twitter (та інших блогах) під час заворушень сприятиме збереженню в архіві історії реальних подій, які в офіційних медіа або не освітлювалися, або подавалися у неправдивому висвітленні. Проте, веб-медіа мають безліч недоліків. Блоги, мікроблоги та соціальні мережі є відкритими не лише для однодумців опозиції, а й для влади, проти якої вони виступають. Відповідні органи можуть і моніторити, й виявляти опозиційних активістів. У Китаї офіційно заборонені «найбільш небезпечні» платформи: Facebook та Twitter, а також проксі-сервери, які дозволяли обходити ці заборони. Блогери ризикують бути ув’язненими, а часом й страченими, якщо ідентичність «кібер-дисидента» розкривається. Коли ж країнам із тоталітарним режимом стає занадто важко контролювати все, що публікується у мережі, влада перекриває доступ до Інтернету, як це сталося у Бірмі.

12


Коли ж розглядати, чи веб-медіа мають вплив на зміни у країнах, у яких вони долучилися до протесних настроїв, то на прикладі тієї ж Молдови можна стверджувати, що путч, який почався із веб-ресурсів і вивів на вулиці Кишинева п’ятнадцять тисяч активістів, допоміг розпустити уряд і хоча б частково усунути комуністів від влади [45, 101]. З середини 90-х можна можна назвати різноманітні приклади того як використовувався

Інтернет

для

просування

інтересів

якимось

чином

пригноблених груп. Від Європи (Сербія) до Центральної Америки (Мексика), від Центральної Азії (Киргистан) до Далекого Сходу (Філіппіни) політичні опозиційні рухи знайшли застосування для новітніх технологій у своєму радикальному демократичному порядку денному. На сьогоднішній день блогосфера бере на себе вирішальну роль для вираження альтернативних поглядів на демократизацію, політичну активність та опозиційні настрої [42, 53]. Таким чином вона стала фактом і фактором творення елементів структури громаданського суспільства, каталізатором суспільних змін.

13


1.2. Теоретичне підґрунтя дослідження впливу веб-медій на демократичні зміни в Україні та Ірані Робочою гіпотезою представленого дипломного дослідження є теорія симулякрів французького соціолога Жана Бодріяра. Бодріяр запевняє, що в сучасному суспільстві дуже часто суспільне буття трансформується до симулякрів: «Немає більше дзеркала сутності й видимості, реального та його концепту» [46, 6]. Найголовнішою прикметою симулякра є принципова невідповідність будь-яким реаліям. Французький та англійський терміни simulacre є похідними від латинського simulacrum – образ, подібність або відтворення. Теорія симулякрів стає на сьогодні надзвичайно продуктивною у різних галузях гуманітарного знання. Як видається, журналістика, а веб-медіа зокрема, може запозичити з цієї теорії багато ідей, особливо, коли йдеться власне про критику та розвінчування

творення

політичних,

ідейних,

економічних,

релігійних

культурних симулякрів у суспільній свідомості. Особливо це стосується тоталітарних та посттоталітарних суспільств. Боротьба із симулякризацією суспільного життя стає переднім краєм фронту боротьби за демократизацію, за становлення громадянського суспільства. Зазвичай створення терміна симулякр приписують власне Бодріярові. Однак він тільки дав йому найбільш прийнятне для сучасної свідомості та світосприймання визначення й дуже вдало почав застосовувати його для дуже широкого

кола

проблем

від

соціології,

політології,

економіки

до

журналістики. У своїх теоретичних напрацюваннях Жан Бодріяр спирався на уже міцну наукову традицію, яка презентується такими іменами як Жорж Батай (це власне він увів в обіг цей термін в тому актуальному значенні, в якому він використовується в даній дипломній роботі), П’єр Клоссовський і Олександр Кожев.

14


Першим темін симулякр застосував як технічне поняття власне П. Клоссовський, опрацювавши його в 1940–1950-их роках у міфологічних дослідженнях

та

вивченнях

релігійних

практик

Римській

імперії

«симулякрами» називали скульптури римських богів, які стояли при вході у місто). Клоссовський використав цей термін для власної теорії мистецтва, вважаючи, що симулякр – це певне вираження фантазмів. Жиль Дельоз під впливом П’єра Клоссовського запропонував видозмінене поняття симулякра. Посилаючись на ніцшеанський перевернутий платонізм, він “вказував на відмінність між двома різновидами образів, тобто між достеменними, внутрішньо уподібненими до Ідеї копіями та фальшивими, хаотичними симулякрами, що уникають запровадженого Ідеєю ладу, вдаючись до його імітації. […] Платонізм слід «перевертати», аби симулякр став самостійним, не видавався деградованим [50, 394]. Згодом Ж. Дельоз відмовився від цього поняття, надаючи перевагу асамбляжу. Підхід Бодріяра полягає в тому, що він «намагався пояснити симулякри як результат процесу симуляції, яку він трактував як «породження гіперреального» за допомогою моделей реального, які не мають власних джерел і реальності. Під впливом симуляції відбувається «заміна реального знаками реального»,

а,

як

результат,

симулякр

виявляється

принципово

не

співвідносним з будь-чим, крім інших симулякрів» [49, 257]. Дещо перефразовуючи

Бодріяра,

можна

твердити,

що

в

тоталітарних

та

посттоталітарних суспільствах важливим засобом впливу на громадську думку є творення провладними масмедіа симулякрів, які імітують свою політичну та економічну діяльність як „дбання” про народ та державу: «Долучившись до гри масмедій та опитувань громадської думки, себто вступивши до сфери інтегрального циркулювання за схемою «запитання / відповідь», втрачає свою специфіку вся сфера політики […]. Упродовж ХІХ та ХХ сторіч політична та економічна практика дедалі більше й більше поєднуються і єдиному типі дискурсу. Пропаганда й реклама зливаються в єдине явище маркетингу та

15


мерчендайзингу речей або ж масових ідей. Втім, ця мовна конвергенція між економікою та політикою […] взаємно ліквідовуються в іншій реальності, чи радше гіперреальності, – в реальності, створеній масмедіями» [47, 110] Таким чином, наголошує сам Бодріяр, «фактично це вже не реальне, оскільки жодне уявне не покриває його своєю оболонкою [...]. Ера симуляції відкривається, відтак, через ліквідацію всіх референцій – гірше того: через штучне воскресіння їх у системах знаків, матеріалі ще більш в’язкому, ніж смисл, коли той пропонує себе всіляким системам еквівалентності, всіляким бінарним опозиціям, всілякій комбінаторній алгебрі. Вже не йдеться ні про імітацію, ні про повторення, ані навіть про пародію. Мова йде про субституцію, заміну реального знаками реального» [46, 7]. Узагальнено

симулякр

«постає

комунікативним

засобом

суто

конотативних елементів висловлювання, виводячи будь-яке замкнуте існування з його понятійним апаратом у ситуацію відкритих існувань, спрямованих водночас на адресанта й адресата» [50, 394]. Якщо, виходячи з означень Жана Бодріяра незаанґажовану журналістику можна вважати вираженням репрезентації, а журналістику підневільну, в українських реаліях, наприклад, «темникову», то щодо протиставлення симуляції та репрезентації цей автор акцентує на тому, що “остання виходить з принципу еквівалентності знака і реального (навіть якщо ця еквівалентність утопічна, вона є фундаментальною аксіомою). Симуляція, навпаки, виходить з утопії принципу еквівалентності, з рішучого заперечення знака як цінності, із знака як реверсії та умертвлення будь-якої референції» [46, 13]. У той час як «репрезентація намагається поглинути симуляцію, тлумачачи її як хибну репрезентацію, симуляція охоплює всю будову репрезентації, яка сама стає симулякром» [46, 13]. Щоб отримати остаточне викінчення, або, як називає його Бодріяр – «чистий

симулякр»,

трансформація

образу

реальності

проходить

ряд

послідовних стадій:

16


- він є відображенням глибокої реальності; - він маскує і спотворює глибоку реальність; - він маскує відсутність глибокої реальності; - він позбавлений зв’язку з будь-якою реальністю: він є чистим симулякром самого себе. У першому випадку образ є доброю видимістю – репрезентація належить до порядку таїнства. У другому він є поганою видимістю – порядку псування. У третьому він грає роль видимості – і належить до порядку чаклунства. У четвертому випадку він належить аж ніяк не до порядку видимості, але до симуляції [46, 13]. Інакше кажучи, щоб стати «чистим» симулякром (наприклад журналістським мас-медійним продуктом) образ (навколишньої дійсності) долає кілька етапів від відображення дійсності базової до її маскування та спотворення, чи до маскування її відсутності, втрати зв’язків із реаліями, до власної «чистоти» (якої вимагає пануючий режим чи фінансовий власник), коли створюється особливий світ моделей (подій, новин) не співвіднесеним із довкіллям, хоч і такий, що мав би сприйматися за нього (сказати б, реальну реальність довкілля). Надуживання симулякрами характерне для політичної пропаганди,

заанґажованої

журналістики,

реклами

та

інших

текстів,

спрямованих на маніпуляцію масовою свідомістю. У масштабах штучної гіперреальності

окреслюється

«надмірне

роздування»

знаків

дійсності,

інтенсивне вироблення вторинних ознак істини, об’єктивності, референтності, поширення товарів без уваги до їх вартості (у тому числі й журналістського продукту). Спекулятивний образ реальності цілковито долає саму реальність, призводить до мутації предметного світу; приходить відмова від дійсності задля позірних симулякрів, тобто власне таким чином відбувається „розпад реальності в гіперреалізмі» [47, 122]. В результаті процесу творення симулякрів виникає особливий світ, світ моделей і симулякрів, які ніяк не співвідносяться з реальністю але таких, що сприймаються значно реальніше, ніж сама реальність – це світ, який базується

17


лише сам на собі (його власне Бодріяр і називає «гіперреальністю»). Усіма такими процесами керує симуляція, яка видає та декларує відсутнє за присутність і змішує будь-яку різницю між реальним і уявним. Таким чином, сучасність для Жана Бодріяра – це “ера тотальної симуляції” й він повсюди віднаходить симулятивний характер всіх соціальних і культурних феноменів: «влада лише симулює владу, при цьому настільки й симулятивний спротив їй (в цьому випадку йдеться про суспільства розвиненої демократії); щодо інформації, то вона не виробляє ніякого смислового продукту, а лишень «розігрує» його, оскільки заміняє комунікацію симуляцією спілкування, що й породжує

специфіку

світовідчуття

сучасного

масмедійованого

стану

суспільства та суспільної свідомості». Як результат, на думку Бодріяра, «люди мають справу не з реальністю, а з гіперреальністю, яка сприймається реальніше, ніж сама реальність» [49, 258], і позбавлена, таким чином, будь-якого референта. Перехід від знаків, які щось приховують, до знаків, які приковують, що нічого немає, позначає рішучий поворот. Перші відсилають до певних істин і таємниць (до якої ще належить ідеологія). (У випадку журналістської практики йдеться про головні засади журналістської етики – інформативне відображення суспільних процесів, надання читачеві (реціпієнтові) повної та об’єктивної інформації). Другі «відкривають еру симулякрів і симуляції, коли вже не існує (жодних критеріїв) [...], аби відділити хибне від істинного» [49, 258]. Відбувається «інфляція первісних міфів і знаків реальності. Інфляція вторинної істини, вторинної об’єктивності й автентичності» [49, 258]. Для теорії симулякрів Жана Бодріяра важливим є ще один концепт – концепт симуляції (підміна дійсності, притамання сучасній журналістиці зокрема), коли «слова перетворюються на позбавлену сенсу оболонку» (Е. Йонеско). Ця тенденція особливо характерна для сьогоднішнього часу, пронизаного тотальною симуляцією (власне Україна та Іран є важливими прикладами таких тенденцій на всіх рівнях суспільного буття), притаманною

18


владі та, навіть, спротиву їй, журналістській інформації, що розігрує сенси, підмінює справжнє повідомлення потойбіч хибного та істинного. Практичне застосування ідей Жана Бодріяра до досліджень впливу веб-медій на формування

демократичних

процесів

у

суспільстві,

його

політичну

структуризацію, а відтак і прямування до становлення підвалин громадянського суспільства полягає у надзвичайній важливості розуміння симулякритивної природи заангажованих ЗМІ, процесів творення ними фіктивних копій дійсності, позбавлених реалій (коли довколишні події замінюються їх сурогатними знаками або й узагалі симулякрами), що їх продукують такі ЗМІ, які

жодним

чином

не

корелюють

із

реальним

життям.

19


1.3. Вплив іранських веб-медій на сучасні революційні процеси в країні Он-лайн медіа стають щораз більш важливими для дестабілізації авторитарних режимів. Якщо у певній країні рахуються із громадською думкою, то й Інтернет є надзвичайно ефективною, непідконтрольною владі політичною платформою для опору. Розвиток Інтернету в Ірані показує як різноманітні опозиційні групи, громадські організації та асоціації беруть участь у боротьбі проти державного режиму, входячи у віртуальний простір інтеракції у вебі [25, 110]. Веб-простір надає дисидентам безпечніші шляхи для викриття корупції та зловживань авторитарного режиму. Водночас він дозволяє активістам покинути автократичні інституції, де їх повністю контролювали, і перейти в он-лайн [25, 111]. Сувора цензурна політика Ірану спонукає перенесення народного незадоволення в альтернативні медії. Так сталося в кінці 70-х, коли через нетрадиційні медії усунули шаха від влади. «Малі медіа, такі як аудіо-касети, стали електронним продовженням релігійних інституцій та їх політичного дискурсу, а ксерокопії листівок – зброєю, якій надали перевагу прихильники секуляризації, що згодом стало величезним народним рухом» [37, 26]. На даний час роль альтернативних медіа, який передає анти-урядові настрої, повністю перебрав на себе інтернет. Він став успішною і могутнім засобом для іранських політичних активістів, журналістів і блогерів для розповсюдження їхніх нових та поглядів по всьому світу. Перед та після виборів 2009 року, соціальні мережі як Facebook, Youtube і Twitter стали надзвичайно ефективними каналами інформації всередині Ірану та за його межами, коли офіційні медіа не мали змоги жодним чином повідомити про правдивий перебіг подій у країні [13]. Найбільш помітні аспекти революційного потенціалу веб-простору можна впевнено демонструвати на прикладі Ірану: Зеленої революції, яка пройшла в Твітері. Декілька місяців по подіях в Молдові в Ірані повністю оцінили

20


переваги веб-мейдій. Після президентських виборів у червні 2009 на вулиці вийшли тисячі людей, повсюди відбувалися сутички між поліцією і активістами, загинуло від 20 (офіційна цифра) до 150 осіб. У порівнянні із Молдовою, ці протести набули значно більшого розмаху. Більшість комунікації поміж демонстрантами відбувалася через веб-ресурси. Влада робила спроби призупинити Інтернет-комунікацію, проте не вдалося перепитини потік повідомлень у мікроблозі Twitter, який використовувався як інструмент передачі новин про стан справ поміж очевидцями подій та медіа із цілого світу. Серед них за Твітером спостерігали the Guardian, the New York Times, ВВС та CNN. Twitter не призупинив, як було заплановано, роботу сайту із технічних причин, даючи таким чином змогу іранцям безупинно слати повідомлення про перебіг протестів. Водночас на YouTube було викладено коротке відео про смерть 27 річної жінки Неди (Neda Agha-Soltan), яку вбили пострілом у груди. Ця подія, розповсюджена через веб-медіа, стала об’єднавчим моментом для опозиції. Позначення (гештеґ) #neda стало одним із найбільш поширеним під час Зеленої революції у Twitter [45, 100]. Загалом, блогосфера Ірану є досить невпорядкованою комунікаційною активністю (якщо порівнювати із іншими формами вираження поглядів) [42, 53]. Підчас після-виборчого періоду блоги динамічно стали істотною частиною протестів проти іранського уряду (як і проти теократичних засад іранського ісламського

режиму).

Іранські

блогери

зуміли

розповісти

мільйонам

представників світової спільноти про події у своїй країні, розповсюджуючи уривки інформації в реальному часі про насильницькі методи та дії, які влада використовує до активістів на вулицях Тегерану. Ця інформації була підкріплена вражаючими відео і фотографіями побиття та арештів студентів поліцією та військовими. Завдяки блогам також стали відомі випадки, коли військові стріляли у натовп протестуючих. Не зважаючи на систематичні спроби іранської влади зменшити діапазон частот та обмежити доступ до Інтернету, а відповідно й до фото та відеофайлів,

21


соціальним медіа вдалося знайти вихід. Технологічна уява тріумфувала над офіційними заборонами: за допомогою проксі-серверів іранські блогери змогли отримати доступ до заблокованих сайтів [42, 53]. Троє студентів Сальман Джарірі (Salman Jariri), Госсейн Дерахшан (Hossein Derakhshan) та Німа Афшар Надері (Nima Afshar Naderi) були першими хто опублікували свої блоги в кінці 2001 року. А вже у 2003 році іранська блогосфера була на першому місці за темпами поширення та розширення на Близькому Сході. Водночас із 2003 року почалися перші арешти веб-активістів, бо влада оцінила потенційну небезпеку вільнодумства у мережі. Першим серед заарештованих став колишній журналіст і кінокритик Сіна Моталабі, якого звинуватили в загрозі національній безпеці. Блогера відпустили уже через місяць під високу заставу, але арешт насторожив інших блогерів, тому вони змушені були повидаляти минулі пости і прийняти позицію самоцензури. За цим розпочалися арешти інших блогерів та Інтернетдисидентів [12, 85]. У лютому 2004 було запропоновано законопроект про «покарання за злочини, вчинені в інтернеті» - як додаток до Закону про пресу. Ця стаття закону обумовлювала позбавлення волі до трьох років за публікацію інформації, яку можна вважати загрозливою для національної безпеки та від п’яти до п’ятнадцяти років за викриття «вразливої» інформації іноземним організаціям. У новому законі також було визначено близько двадцяти форм он-лайн правопорушень, як от: образа іранських лідерів, релігійної верхівки чи ісламських цінностей та вчень [38]. Того ж року, але трохи пізніше, був створений спеціальний відділ, покликаний виявляти та карати інтернетдисидентів. Також інтернет-провайдери зобов’язалися закривати проксісервери, які дозволяли обійти встановлені веб-фільтри [12, 86]. Відразу ж після впровадження закону, із серпня по листопад 2004 року було зарештовано більше двадцяти блогерів. Серед них Моджтаба Самінеджад (Mojtaba Samienejad), 27-літній студент, якого засудили до двох років ув’язнення за

22


«образу верховного керівництва» і ще на десять місяців за «підбурювання до неморальності». Із обранням нового парламенту Majlis (Меджлісу) того ж року почалися справжні репресії інтернет-активістів. Під хвилю арештів потрапили Магбоубег Аббас-Ґголізадег (Mahboubeh Abbas-Gholizadeh), редактор журналу про жіночі права «Farzaneh», і Форештег Ґгазі (Fereshteh Ghazi) із щоденного «Etemad». Обох жінок було звинувачено у «неморальній поведінці он-лайн». Подальші санкції (у формі технічного фільтрування та блокування) також були застосовані в іранській веб-сфері. Іранський блог, як от Faryad-e Beseda («Світанок свободи»), опублікований Наджамою Омідпавар (Najma Omidparvar) був закритий через «порушення умов використання сервісу», а саму її заарештовано за звинуваченням у неповазі до колишнього президента Хатамі у її блозі. Її чоловіка і ко-блогера було засуджено до 6 місяців ув’язнення за образу лідерів держави, анти-урядову пропаганду і роботу із іноземними медіа [12, 86]. Згідно із повідомленнями організації «Репортери без кордонів», за 2008 рік було заарештовано 17 блогерів, що на 7 більше, ніж у 2007 році, а на даний час 37 журналістів та блогерів знаходяться під арештом [26]. Іранські блогери стали однією із найбільших та найактивніших спільнот у світі. Open Net Initiative, організація, що займається моніторингом цензури в Інтернеті, повідомляє про 60 000 активних іранських блогів. У квітні 2009 року було прийнято поправки до Закону про пресу, які змусили усі веб-сайти отримувати ліцензію. Блоги та інші веб-медії також внесли до списку тих, хто повинен отримати дозвіл на публікації в Департаменті контролю преси при Міністерстві ісламської культури та управління (MICG), який має право відбирати ліцензії, забороняти публікації та посилати позови до спеціального Суду над пресою. Коли поправки ввійши у дію, також було закрито для доступу з Ірану сайти багатьох міжнародних організацій, які виступають за свободу слова. Минулого року іранський уряд заблокував п’ять мільйонів веб-сайтів –

23


через припущення, що у них є порнографічний контент та розповсюдження загрозливої новинної інформації [13]. Пік активності іранської блогосфери прийшовся на період незадовільного для опозиції результату виборів президента, оголошеного 12 червня 2009 року. Іранські активісти заполонили гнівними постами не лише приватні блоги, а й соціальні мережі. Учасники Зеленої революції взяли на озброєння досвід використання веб-медій під час інших «кольорових» революцій: у Грузії у 2003 році, Україні 2004 році та в Киргистані 2005 року [3, 403]. Платформа Twitter вперше була доступна одночасно величезній кількості користувачів. Іранці використали блоги Facebook, Twitter та YouTube щоб достукатися до світу поза межами країни. Ці віртуальні платформи забезпечили важливі інструменти для розповсюдження

слоганів,

зображень

та

дат

демонстрацій.

Можна

стверджувати, що ця віртуальна активність стала продовженням дій учасників протестів у реалі [40]. Багато блогерів вважало, що вже сама демографічна ситуація в Ірані дозволить змінити владний режим: через урядову політику 80-х населення Ірану на 50-70% складається із людей віком до 30 років. Крім власне іранських блогерів, в опозиційних діях у вебі також брали участь користувачі із інших країн. Наприклад, Арік Фрамович (Arik Fraimovich) із сайтом Topify.com розпочав кампанію «Допоможи іранським виборам», просячи користувачів Твітеру накласти на своє фото в профілі зелений відтінок. Інші користувачі Твітеру виявляли свою підтримку тим, що змінювали часову зону на Тегеранську, завдяки чому іранській владі важче було визначати скільки точно користувачів дійсно присутні в Тегерані, а скільки підлаштовані під їхній часовий пояс. Також відбувалися постійні «перепости» одних користувачів іншими, що давало змогу інформації про події охоплювати більшу віртуальну

територію.

За

два

тижні

активності

кампанія

Фрамовича

«громадянська активність» зібрала 160 тис. користувачів [3, 403]. Інша кампанія і вебсайт Sea of Green запросила до співпраці волонтерську організацію United Way. Американські хакери атакували іранські веб-сервери із

24


«відмова у сервісі» результатом. Інші, як Anonymous Iran та Haystack намагалися обійти фільтри іранського уряду, які перекривали покриття міжнародних новин. Проте жодна допомога ззовні не могла ані призупинити подальші протести, ані змінити результати виборів. Лідер іранських шиїтів Алі Хаменеі (Ali Khamenei) підтвердив президентство Магмуда Агмадінеджада (Mahmoud Ahmadinejad) на другий термін 3 серпня, з подальшою інавгурацією 5 серпня. Водночас друга хвиля закликів у Twitter пророкувала розкол еліти. А офіційна сторінка

Мір-Госейна

Моусаві

(Mir-Hossein

Mousavi),

претендента

на

президентський пост від опозиції, була перенесена на Facebook [3, 404]. Пік креативності іранських веб-активістів прийшовся поміж червнем 2009 та лютим 2010 року. В цей час вони ще вірили в можливість перемоги в найближчому майбутньому. В останні декілька місяців, після 11 лютого, річниці Ісламської революції, віртуальна активність, як і активність в реалі, була остаточно придушена [40]. Побічним ефектом перенесення революції у веб стала нова хвиля репресій блогерів. «Іранська революційна варта» та воєнізовані відділи влади використали Твітер для виловлювання іранських про-демократичних активістів, що робилося й раніше під час спроба діяльності опозиції в он-лайні [21]. Ці відділи «боротьби із організованою злочинністю» запустили сайт Gerdab (фарсі – «Коловорот»). На цьому сайті під час протестів після виборів-2009 почали розміщувати новини і фотографії арештованих, із проханням їх опізнати і доповісти владним структурам. Цей сайт полює на блогерів і до цього часу [40]. Десятки блогерів були серед кількох сотень арештованих після виборів 12 червня іранських журналістів, політичних та громадських активістів. Деякі із тих, яким вдалося звільнитися (як от Могаммеду Алі Абтагі (Mohаmmad Ali Abtahi), колишньому лідеру опозиції та дуже активному блогеру), більше не дозволяють собі критикувати Іранський уряд. Владі таки вдалося створити атмосферу страху. Khyaboon, андеґраундна інтернет-газета більше не має ані

25


сайту, ані блогу – з огляду на власну безпеку. Її лише розсилають напряму на електронну пошту вартим довіри передплатникам [40]. Навіть на даний час влада має можливість блокувати інтернет, тому що вона

безпосередньо

контролює

комунікаційну

інфраструктуру

та

опосередковано інтернет-провайдерів. Близко десятка опозиційних сайтів було закрито,

серед

яких:

Влада

має

можливість

блокувати

Entekhab

(http://www.entekhab.ir/), Ayandenews, Teribon, новинні сайти Khordadeno, Aftabnews та Ghalamesabz, Norooznews, та сайт Ghalamsima – офіційний ресурс опозиційного лідера [26]. Іншим проектом влади проти кібер-десидентів стало створення Іранської кіберармії. Це група хакерів – військовий ісламістський проект, який покликаний ламати сайти опозиціонерів. Так було пошкоджено або зламано платформи Radio Zamaneh, Jaras та Kalameh – сайти прихильників Зеленої революції. Ці провладні хакери також оголосили, що виявлять та опублікують інформацію про активістів, що стоять за цими сайтами [40]. ншими словами, іранський уряд та його прихильники створили велику кількість ініціатив та проектів, щоби змусити віртуальний світ замовкнути. Продовжуючи попередню думку, слід додати, що не всі із дослідників подій в Ірані дають позитивний відгук про роль веб-медій у Зеленій революції. Події після виборів показали, що можливо соціальні медіа й дійсно були джерелом інформації, але вони не змогли стати силою супроти насильства військових на вулицях Тегерану. Водночас ті, хто надіялися, що Твітер та інші соціальні мережі нададуть звичайним людям силу протистояти репресивному режиму, мусіли передбачити долю іранських активістів, які заплатили життям за ентузіастичне бажання застосувати практику веб-технологій в реальних умовах [6, 306]. Постійна нестача нових ідей стратегії дій – із одного боку – та загроза фізичній свободі – з іншого, може випхати блогерів із їх віртуального світу – хоча б до нової хвилі протестів [40]. Таким чином події в інтернетному просторі в Ірані перебувають у постійній трансформації – в залежності від

26


динамічних

змін

у

ситуації

політичній.

Досвід

діяльності

інтернет-

опозиціонерів у періоди політичних криз та революційних змін в Ірані свідчать про те, що в тих ситуаціях, коли владні структури цієї країни не можуть забезпечити

функціонування

в

медіа-просторі

таких

інформативних

симулякрів, які б створювали видимість демократичності їх діяльності, вони переходять до радикальних дій ліквідації тих медійних центрів, які такі симулякри розвінчують. Власне ці антимократичні дії влади стають ще одним виявом симулякритивності демократичності влади в Ірані.

27


1.4.

Використання веб-технологій під час Помаранчевої революції в

Україні Переглядаючи історію Української держави з моменту її сучасного утворення можна з упевненістю твердити, що Помаранчева революція однозначно стала переломним моментом на шляху до демократизації українського суспільства. Революції – складний, але історично випадковий процес. Вони є «поєднанням слабкостей у структурі існуючого режиму та успішної тактики опозиції» [41]. Помаранчева революція водночас була першим опозиційним великомасштабним виступом, організованим он-лайн [12]. Вона стала важливим перехрестям, на якому зійшлися поява відкритих мереж і зміна політичних настроїв у суспільстві. Завдяки незадоволенню існуючою владою і реакцією на неї під назвою «Україна без Кучми», виник найбільш помітний на той час веб-ресурс Майдан, який став платформою для опозиційно настроєних людей, готових власними силами щось змінити в Україні. Оскільки ефективність розмов про політичні зміни прямопропорційно залежать від рівня свободи в конкретному режимі, то Україну при Кучмі можна охарактеризувати як конкуруючий авторитарний режим, в якому «ті, хто при владі, регулярно нападають на опозицію, цензурують медіа, намагаються сфальсифікувати вибори. Але, водночас, вибори настільки часто відбуваються, що опозиційні кандидати мають шанс перемогти» [19]. Такий тип державного режиму має значиний вплив на різні аспекти життя: від потужності поширення корупції до обмеженого економічного росту. З іншого боку, оскільки кучмівський режим, на відміну від, наприклад, іранського, не ув’язнював опозиційних журналістів, це дало можливість для альтернативного медіа оточення, в основному он-лайн, запропонувати своє бачення подій у країні, на противагу продукту мейнстрімових медій.

28


Щоби зрозуміти вагу виникнення веб-медій, які змогли виразити опозиційні настрої, потрібно згадати самоцензуру усіх традиційних медій того часу, яка не була вимогою законодавства, але стала неписаним законом, бо більшість телевізійних каналів в Україні належать олігархам. Продюсери каналів отримували так звані «темники» – директиви від правлячої верхівки, яким чином висвітлювати ті чи інші новини в країні, кого з полічних, культурних діячів у якому насвітленні представляти (а кого замовчувати взагалі). Схоже як в Ірані, де сучасні веб-медії замінили аудіо-касети та ксерокопії листівок, що привели до революції в кінці 70-х, в Україні на початку 2000-х років веб-медії перейняли на себе роль самвидаву 80-х. Сайти, як от «Українська

правда»,

журналістики,

вперше

стали

сумішшю

викладаючи

громадянської

контент,

який

та

професійної

намагався

правдиво

відображати події в країні та критикував існуючий режим. При цьому такі новинні сайти відрізнялися від активістських принаймні спробами бути неупередженими, осягнути якнайширшу аудиторію, а не лише проющенківськи настроєну демократичну опозицію. Вражаючим є інший фактор, який спрацював підчас Помаранчевої революції. Веб-медії мали величезний влив на її перебіг, хоча реальна кількість користувачів Інтернету в Україні на той час становила не більше 2-4% від загальної кількості населення країни [16] (На сьогодні, теоретично, кожен четвертий українець користується Інтернетом). На практиці це означало, що для того, щоби розповсюдити потрібну інформацію, опозиційним сайтам потрібно було орієнтуватися на користувачів вебу, які мали більше зв’язків, ніж звичайне населення [1]. Наприклад, «ефект сайту «Майдан» був у тому, що його

читало

багато

«опініон-мейкерів»:

журналістів,

студентів,

правозахисників, політиків. Це був приклад такої «боттом-ап комунікації», коли ідеї йшли з низів і розходилися у різних напрямках, формулючи громадську думку» [див. дод. 1].

29


Акція «Україна без Кучми» об’єднала в собі весь опозиційний потенціал, який назрівав на початку 2000-х. Починаючи із грудня 2000 року із незначних вуличних протестів, акція переросла в скоординований рух, який уже в березні 2001 року об’єднав проти кучмівського режиму правий спектр українських політичних сил із соціалістами. Водночас, як офіційний сайт для підтримки акції було створено портал «Майдан», що «спочатку являв собою сторінку, на якій вивішувалися оголошення про акції чи маніфести. А потім туди додався форум. На форумі придумувалися ідеї, знаходилися люди-однодумці, між якими створювалася довіра, в тому числі й у реалі. Починаючи із 2001 року, відбувалася постійна робота по створенню спільноти» [див. дод. 1]. Сайт було засновано декількома національно-свідомими знавцями Інтернет-технологій. Серед них були Анатолій Бондаренко, Андрій Ігнатов та ін., які вірили в девіз сайту: «Ти можеш змінити світ, в якому живеш. Ти можеш це зробити вже сьогодні. В Україні» [зі сайту]. Одним із основних завдань, які перед собою ставили учасники «Майдану», був моніторинг виборів та співпраця із іншими про-демократичними організаціями Східної Європи. Під час виборів спеціально підготовані учасники «Майдану» були спостерігачами, а їхні висновки про масові порушення на виборах на користь Януковича стали чи не основними доказами нечесних виборів [10]. Крім

форуму,

завдяки

якому

учасникам

спільноти

вдавалося

підтримувати зв’язок між собою, на сайті «Майдану» була дошка повідомлень, на якій розміщувалися не лише оголошення про акції та протести, а й практичні поради для активістів, гумор, пов’язаний із реальними подіями, фото-галерея, архіви. Всього на час закінчення Революції на сайті розміщувалося більше 20Гб. заархівованої інформації, що стало визначальним джерелом документації перебігу Помаранчевою революції в реалі. Водночас, «Майдан» був чи не єдиним джерелом інформації для діаспори, яка із інтересом спостерігала за подіями в Україні та допомагати фінансово учасникам акцій протесту на Майдані Незалежності в Києві [10].

30


Сайт «Майдан» був відомий публіці як децентралізована он-лайн група активістів, як Вікіпедія, що спирається на незнайомих між собою в реалі людей, які хотіли б внести певні зміни в ситуацію в країні. Насправді, регулярні зустрічі учасників спільноти в реальному житті були дуже важливими для існування спільноти у віртуалі. Такі зустрічі сприяли підвищенню довіри та результативності розмов, коли люди поверталися в он-лайн. Також важливою була присутність централізованого провідництва на сайті – людей, які несли відповідальність

за

результати,

впливали

на

культуру

спілкування,

підтримували сайт у відповідному стані. Наприклад, лідери сайту створили набір правил поведінки на сайті, щоб підтримувати продуктивний рівень спілкування, а під час конфліктів не дозволяти учасникам спільноти «переходити на особистості» [10]. Оскільки розмови в он-лайні на опозиційні політичні теми могли мати негативні наслідки для професійної діяльності та для безпеки в реальному житті, «Майдан» дозволяв анонімність учасників, проте підбадьорював відкривати свою ідентичність для інших користувачів. Технологічно оснащені веб-медії, звичайно, не забезпечують ані прямої демократії, де кожен може впливати на результат рішення, ані репрезентативної демократії, де вибирають вибирають тих, хто далі буде приймати рішення, ані не можуть забезпечити демократії в стилі референдуму. Проте вони можуть почати процес порозуміння і взаємопідтримки поміж користувачами [27, 26]. Коли одні користувачі мали утопічне бачення формування через веб неієрархічної, прямої демократії, а інші скептично ставилися до впливу подій у веб-просторі на перебіг реальних подій, то досвід «Майдану» показує можливість золотої середини. Засновники цього сайту та його користувачі розуміли, що він є багатоликим засобом залучення, тренування, підвищення свідомості та отримування коштів, потрібних для проведення усього цього і в он-лайні, і в реальному житті [10]. Оскільки на початку 2000-х років активних користувачів Інтернету в Україні була надзвичайно мала кількість, то більшість акцій, спрямованих на

31


інформування громадськості проводилося традиційним шляхом, через «малі медіа». На той час вони вважалися шляхом до успіху, бо «виникнення аудіо і відеокасет, ксерокопій та факсів уможливили їх масову продукцію та поширення [...]. Будь-хто може створювати такі речі, й дійсно динаміка опозиційного руху залежить від кожного учасника, який створює додаткові копії і розповсюджує їх» [37, 26-27]. Такими способами донесення до мас своєї позиції скористалася й молодіжна організація «Пора», знаючи, що через традиційні медіа із обмеженою свободою слова до суспільства їм не достукатися. Вони використовували друковану продукцію (брошури, листівки, наклейки), дрібні сувеніри,

організовували

акції

та

демонстрації,

створювали

візуальні

презентації (постери і ґрафіті), медіа-презентації (кліпи та інтерв’ю). Але все це організовувалося за допомогою їхнього веб-сайту. Цей сайт, як і «Майдан», був джерелом інформації та платформою для комунікації активістів, які уже власними силами розповсюджували інформацію далі [10]. Таким чином «Порі» вдалося поєднати веб-медіа із більш традиційними засобами поширення інформації, що в результаті дало значний ефект під час Помаранчевої революції. Ще одна причина, чому в Україні, під час режиму Кучми, коли про свободу слова знали лише теоретично, а на практиці ЗМІ мусіли дотримуватися «темників»,

веб-медіа

отримали

можливість

розвитку

та

вільного

висловлювання завдяки особливостями українського законодавства. Згідно із ним, інтернернет-сайти вважаються не мас-медіями, а засобами мережевої комунікації. Відповідно, коли багатьом журналістам мейнстрімових медіа загрожувало звинувачення у наклепі, он-лайн журналістів це не стосувалося [32]. «Українська

правда»,

незалежний

новинний

веб-сайт,

постійно

оновлювався, забезпечуючи своїм читачам інформацію із швидкістю і точністю, яку жоден інший медіум не міг у той час забезпечити. «Поки

32


Помаранчева революція поширювалася із Києва в області, «Українська правда» писала сторінку в сучасній історії України. Новинні матеріали із регіонів були життєво-важливими. Кожних десять-п’ятнадцять хвилин виникало нове наметове містечко в тому чи іншому місті, про що відразу оголошувалося на сайті. Лідери опозиції читали новини із областей на Майдані для мільйонів слухачів на вулицях України» [24]. Як і в Ірані, в Україні часів диктатури Леоніда Кучми вед-медіа стали одним із глобальних засобів руйнування симулякритивної системи владної міці. Основні властивості незалежних інтернет-медій, розвінчуючи позолоту цієї піраміди симулякрів, здійснили величезний вплив на вибух Помаранчевої революції, на формування в Україні елементів громадянського суспільства як неодмінної складової демократії.

33


Розділ ІІ. Методологічні підходи до вивчення мас-медійного впливу на динаміку суспільних процесів Для відповіді на поставлене у темі роботи дослідницьке питання лише наукової літератури, документів та офіційної статистики недостатньо. Тому для вивчення цієї проблеми та певних узагальнень необхідно було зібрати власний

емпіричний

матеріал,

відповідно

його

проаналізувати,

проінтерпретувати його та зробити узагальнення, відповівши, таким чином, на дослідницькі

питання.

Для

досягнення

найбільш

точних

результатів

дослідження необхідно було вибрати спостереження як метод предсатавленого дослідження. Але через брак ресурсів, часу, доступу до віртуальних спільнот це практично неможливо. Тому ми відкинули цей метод. Ми також не можемо використовувати опитування як основний метод нашого дослідження, оскільки дослідницьке питання настільки складне й багатопланове, що окремі відповіді на закриті питання опитувальника не дозволяють зібрати всесторонньо багатої, об’єктивної та достатньої інформації. Саме тому ми обрали метод глибинного інтерв'ю як основного у представленій роботі. 2.1. Перший етап дослідження: глибинне інтерв’ю 2.1.1 Методологічні підходи до вивчення проблеми Для нашого дослідження найбільш підходящими є якісні методи. Вони є більш

сучасними,

такими,

що

дозволяють

зрозуміти

респондента,

гуманстічними [55, 319]. Якісні методи – це не лише вивчення питаннь, але й дослідження того, що є важливим для людей, з якими про це розмовляють [30, 15]. До цих методів відносяться експерименти, глибинні інтерв’ю, опитування, фокус-групи. Тут досліджується погляд із середини, фокусується суб’єктивне бачення соціальних явищ [33, 3]. Відповідно, щоб дослідити настрої, мотивацію

34


та особисте бачення руху за демократизацію суспільства у веб-просторі ми провели низку глибинних інтерв’ю із блогерами та журналістами, які створюють контент веб-медій. Щодо переваг глибинного інтерв’ю як якісного методу дослідження, то, по-перше, в інтерв'ю у порівнянні з опитувальником, дослідник завжди може попросити приклади,

респондента запитати

про

пояснити те,

що

свою

він/вона

відповідь,

намагається

навести

уникнути

чи

опустити; по-друге, дослідник може слідкувати за міммікою і жестами респондента, що дозволяє краще інтерпретувати його відповідь і уникнути непорозумінь;

по-третє,

глибинне

інтерв’ю

«може

бути

найдзвичайно

непередбачуваним» [29, 12]. Можна розпочати інтерв’ю з одним дослідницьким пититанням, а закінчити дещо іншим. Це тому, що глибинне інтерв'ю конструюється одночасно як інтерв’юером, так і респондентом. Тому інтерв'юер повинен вміти завжди підлаштовуватись під ситуацію, дозволяти респонденту говорити й фіксувати те, що важливо для нього. З іншого боку, інтерв’юер має також пильнувати щоб респондент не відходив занадто далеко від теми. У порівнянні із журналістським інтерв’ю, яке не займає багато часу, глибинне інтерв’ю вимагає від дослідника значно більше уваги та часових затрат: воно може тривати протягом декількох днів; воно залежить від порозуміння, яке склалося між інтерв’юером та респондентом та від комунікативних якостей дослідника. Інтерв’юер повинен брати активну участь у процесі інтерв’ю, бути готовим реагувати на відповіді респондента, орієнтуватися, коли потрібно повторити, переформулювати чи змінити порядок запитань [43, 135]. За структурою розрізняють декілька типів глибинних інтерв’ю: - структуроване, у якому є достеменно визначені не лише запитання та їх порядок, а й набір слів у запитаннях. Цього порядку дотримуються зі всіма

35


респондентами. Такий тип інтерв’ю використовується коли є чітко окреслена проблема і велика вибірка респондентів [34]; - наративне, в якому у респондента запитують про його бачення певного явища чи стану справ. Тут також допускаються біографічні та лейтмотивні частини; - неструктуроване, в якому респонденту надана можливість вільно висловити свою думку чи точку зору, розповісти про особистий досвід. Тут відбувається «збір багатого на деталі матеріалу, котрий якнайкраще придається для якісного аналізу. Його завдання – визначити що саме відбувається в певній сфері, а не частоту попередньо визначених подій» [18, 76]; - напівструктуроване, яке складається із декількох блоків, розбитих за тематикою. В процесі розмови запитання у блоках можуть змінюватися [55, 319]. Для даного дослідження ми вибрали саме останній із названих типів інтерв’ю, поділивши його на три умовні блоки. У першому із них ми дізнаватимемось загальні відомості про професійну діяльність респондента та вид веб-ресурсу, яким він володіє/розпоряджається. У другому блоці говоритимемо про роль веб-медій в русі опору та демократичних процесах, а у третьому розглядатимемо конкретні приклади та передбачення на майбутнє щодо досліджуваної проблеми. Для проведення успішного інтерв’ю використовуються різні типи запитань та прийомів у ході розмови. Спочатку задаються питання для «розігріву» респондента (наприклад, «у чому полягає ваша робота?») для встановлення

довіри

між

використовує спочатку

інтерв’юером

відкриті

питання,

та

респондентом.

щоб

дозволити

Дослідник респонденту

розкритися і звикнутися із обстановкою, далі продовжує із більш конкретними навідними та «зондувальними» запитаннями [29, 13]. Також при цьому використовуються непрямі (відкриті) запитання, для того щоб уникнути соціально

бажаних

і

передбачуваних

відповідей.

Дуже

важливо

36


використовувати такі прийоми як перефразування і мовчання, щоб «витягнути» більше інформації. Є

декілька

способів

налагодити

щиру

та

відверту

розмову

із

респондентом. Потрібно вести розмову в розслабленій доброзичливій манері, бути зацікавленим у тому, що говорить респондент, але при тому не цькувати його надмірним інтересом. Не варто говорити про абстрактні речі, а просити конкретизувати загальне явище більш конкретним прикладом. Бажано заохочувати респондента до відповідей підказками, але водночас потрібно слідкувати, щоби не змушувати респондента повторювати ті висловлювання, які насправді він не мав на увазі сказати. Дослідник може повторювати чи перефразовувати запитання, якщо респондент не відразу розуміє його суть. Також, у напівструктурованому, як і неструктурованому інтерв’ю дозволяється, щоб дослідник висловлював свою точку зору або пропонував декілька варіантів відповіді на запитання, а потім дізнавався думки респондента щодо них. У такому інтерв’ю дослідник та респондент можуть мінятися ролями, навіть декілька разів – для того, щоб отримати якнавичерпніші відповіді на поставлені запитання. Під час глибинного інтерв’ю дослідник повинен займати абсолютно нейтральну позицію, не оцінювати висловлювань респонтдента, пам’ятаючи, що вони становлять виключно наукову цінність і не повинні ставати предметом дискусії. Незважаючи на те, що глибинне інтерв’ю не потребує чіткого сценарію розмови, проте воно повинно бути наперед детально продумане дослідником. У даному дослідженні чітко виділяються тематичні блоки напівструктурованого інтерв’ю, а запитання, продумані для кожного блоку, можуть мінятися місцями чи зніматися – у залежності від відповідей респондента. Аналіз отриманих відповідей також буде проводитися за блоками. Перебіг розмови під час інтерв’ю передбачає спочатку відкриті, а потім уточнюючі запитання, в залежності від ситуації. Підводити підсумки окремих блоків інтерв’ю можна за допомогою закритих запитань. У такому разі

37


дослідник перераховує уже названі респондентом судження, просячи його уточнити їх і співставити між собою [54, 144]. 2.1.2. Схема проведення глибинного інтерв’ю Оскільки темою нашої кваліфікаційної роботи є веб-медії як каталізатор руху за демократизацію, відповідно було визначено основні дослідницькі питання, відповіді на які допоможуть дати результати глибинних інтерв’ю. Для їх проведення був сформований орієнтовний опитувальник, який складається із трьох

умовних

блоків.

Така

структура

інтерв’ю

повинна

допомогти

респонденту краще орієнтуватися в ході розмови, а досліднику спростити подальше опрацювання отриманої інформації. Перший блок: загальні відомості про проект респондента, його специфіку та спрямування. Другий блок: роль веб-медій у русі за демократизацію, протестних настроях, діяльності опозиції. Третій блок: висновки респондента про участь веб-медій у подіях в Ірані/Україні. Передбачення щодо майбутнього руху за демократизацію у цих країнах та ролі веб-медій у ньому. Згідно із рекомендаціями соціологів, набір запитань в інтерв’ю повинен містити серію відкритих та прямих запитань [18]. Для того, щоби знизити вплив інтерв’юера на респондента, та щоб підвищити результативність збирання інформації, дослідник повинен ставити ті самі запитання в практично тому ж порядку

кожному

із

респондентів.

Для

цього

потрібно

створити

стандартизований протокол, що легко піддається контен-аналізу та порівнянню [17].

Проте, часом потрібно задавати додаткові уточнюючі запитання, які

аналізуються окремо. Всього буде задано від 13 до 20 запитань – у залежності від активності респондента та глибини розкриття ним проблемних питань. Під час розмови

38


буде проводитися аудіо-запис та додатково робитимуться нотатки, для зазначення основних моментів інтерв’ю. 2.1.3. Обґрунтування вибірки Перед проведенням глибинного інтерв’ю було визначено завдання дослідження

та

очікування

від

його

результатів.

Після

цього

було

сформульовано дослідницькі питання та визначено вибірку респондентів за ступенем обізнаності в темі. Оскільки темою нашого дослідження є роль вебмедій у рухах за демократизацію суспільства, то відповідно респондентами для глибинних інтерв’ю визначено блогерів та представників веб-медій із активною громадянською

позицією.

Також

вибірка

респондентів

є

обмеженою

географічними та часовими рамками, бо нас цікавлять респонденти, які брали активну участь у веб-житті під час Помаранчевої революції в Україні восени 2004 року та під час Зеленої революції в Ірані влітку 2009 року. Відповідно у ході консультацій із науковим керівником цієї кваліфікаційної роботи, було визначено, що достатньою кількість респондентів для якісного інтерв’ю є по двоє представників блогосфери/веб-журналістики із кожного (іранського та українського боку) та одного «нейтрального» респондента, який зможе висловити неупереджену точку зору із даного питання, але водночас добре орієнтується в темі. Після дослідження літератури та веб-ресурсів, було визначено п’ятьох респондентів, що візьмуть участь у наших глибинних інтерв’ю: 1. Анатолій Бондаренко, редактор сайту “ZaUA.org”, засновник сайту «Майдан». 2. Сергій Татарєнцев, блогер, політтехнолог, журналіст, упорядник всеукраїнського ресурсу «Сила народу», та дніпропетровського сайту «За правду». 3. Sparow_hawk, блогер-активіст, юрист.

39


4. Гамід Теграні (Hamid Tehrani), іранський блогер, редактор спільноти блогів та громадських медіа «Глобальні голоси» (“Global Voices”). 5. Зафар Ікбал (Zafar Iqbal), іранський блогер, виконавчий директор сайту «Преса за мир» (“Press For Peace”). 6. Ентоні Льовенштайн (Antony Loewenstein), австралійський блогер та журналіст-фрілансер, автор книжки «Революція у блогосфері» (“The Blogging Revolution”). 2.1.4. Аналіз результатів Для того, щоби отримати результати напівструктурованого інтерв’ю, потрібно зробити аналіз отриманого матеріалу за блоками. Він поділяється на декілька етапів: розшифрування аудіо-записів у транскрипти, порівняння думок респондентів, їх узгодженість чи неузгодженість між собою, виділення основних моментів та обґрунтована на них сукупність позицій щодо досліджуваної проблеми [51]. Наступний крок – підготовка детального описузвіту, використовуючи цитати із інтерв’ю. Аналіз результатів інтерв’ю включає в себе виявлення, декодування та вилучення непотрібної інформації. Потім усі інтерв’ю перевіряються на присутність спільних висловлювань та тверджень, спільних тем та мотивів, повторів та спільних ідей у відповідях. Аналіз інтерв’ю відбувається конструюванням типології чи систем класифікації, за допомогою яких зібрані дані розподіляються на окремі категорії [35, 716-717]. Розшифровані інтерв’ю із усіма респондентами будуть наведені у додатках до нашої роботи. Оскільки респонденти не завжди дотримувалися структури нашого глибинного інтерв’ю та відхилялися від запитань, що стосувалися

завдань

нашого

дослідження,

то

транскрипти

інтерв’ю

подаватимуться скорочено.

40


У результатах даного дослідження будуть представлені три обширні категорії, які відповідатимуть трьом умовним блокам запитань, які ми вибрали для нашого дослідження. У них ми описово-порівняльним методом виявимо спільні риси та приховані відмінності у баченні респондентами ролі веб-медій у рухах за демократизацію суспільства. 2.2. Другий етап дослідження: опитування Поруч із багатьма позитивами та перевагами глибинного інтерв’ю в науковому дослідженні, в ньому є й недоліки. По-перше, такі інтервю завжди субєктивні. По-друге, дослідник не може бути впевненим чи він розмовляє з компетентною людиною (проблема репрезентативності). Тому ми вирішили доповнити інтерв’ю опитуванням. Одним

із

найсучасніших

методологічних

підходів

у

наукових

дослідженнях є поєднання якісних та кількісних методів. Тому після інтерв’ю очікуваним доповненням до нього стає опитування. Перевага опитування полягає в тому, що воно не лише дозволяє перевірити достовірність й об’єктивність інформації отриманої з інтерв’ю, але додає дослідженню репрезентативності, що збільшує шанси на правильне узагальнення наукових висновків [16]. 2.2.1. Пояснення методу Опитування є універсальним методом, тому воно приваблює дослідників. Якщо дотримувати усіх правил, то можна отримати надійну інформацію про події минулого чи теперішнього. Особливість цього методу полягає у розумінні як саме запитувати, про що, які запитання ставити і як переконатися в тому, що отриманим відповідям можна довіряти, кого запитувати, як формулювати запитання, як обробляти дані [54, 127-128].

41


Щоби створити хороший опитувальник, потрібно більше, ніж чітко сформульована концепція та доступна термінологія. Також потрібно зважати на довжину опитувальника. Надто довга анкета може втомити респондента, він робитиме помилки через неуважність і незадоволення, а дослідник отримає незакінчені відповіді. Також потрібно взяти до уваги й такі моменти, як порядок запитань в анкеті, їхня довжина та зовнішній вигляд анкети: її розмір і формат [31, 17]. Опитування методом анкетування має фіксований порядок, зміст та форму

запитань.

Також

зрозуміло

зазначаються

способи

відповідей.

Анкетування поділяється, в першу чергу, за змістом та конструкцією запитань. Анкети бувають: а) відкритими – коли респондент має можливість висловитися у довільній формі; б) закритими – всі варіанти відповідей передбачені наперед; в) напівзакриті анкети поєднують у собі обидва варіанти. Під час проведення опитування виявляються суб’єктивне ставлення і оцінки, люди часто вагаються у своїх відповідях. Щоб мінімізувати викривлення пов’язаних із цими факторами даних, опитування потрібно проводити в обмежений термін. Опитування не можна розтягувати в часі, бо до кінця збору даних можуть змінитися зовнішні обставини. Також інформація, що таке опитування проводиться, буде обговорюватися між респондентами, а їхні коментарі та судження впливатимуть на відповіді тих, кому анкету роздали пізніше [54, 129]. Не менш важливою для успішного опитування є лексика, що в ньому використовується. Складна, малозрозуміла для людей мова може звести на нівець навіть добре підготоване анкетування. З іншого боку занадто проста, наївна мова, а тим більше жаргон певного середовища, також можуть викликати негативну реакцію респондентів. Не можна формулювати запитання із подвійним запереченням. Тобто мова опитувальника повинна бути ані занадто складною, ані надто спрощеною. Коли ж проводиться опитування експертів, то потрібно використовувати ту лексику, якою вони самі

42


користуються. Тут не можна використовувати буденну лексику, а навпаки термінологія повинна підкреслювати особливе ставлення дослідника експертареспондента та враховувати його стиль мислення [54, 130] – тобто користуватися відповідним фаховим або груповим тезаурусом. Дослідник повинен враховувати, що достовірність та глибина інформації залежать від рівня освіченості та світогляду респондента. Водночас із запитаннями, дослідник повинен підготувати статут респондента – «паспортичку»: блок запитань про особисті дані респондента: вік, стать, освіта, стаж роботи, сімейний стаж, доходи і т.д. Паспортичка пропонується в кінці інтерв’ю чи анкети. Якщо вона складена із однозначних термінів, то вона не буде складною для заповнення респондентом [54, 131]. Є певні особливості формулювання запитань в опитувальнику. а) оскільки потрібно чітко відділяти подієву інформацію від оцінок та інтерпретації, то формулюючи запитання подієвого характеру, не слід вживати оцінних суджень: багато-мало, добре-погано, сильно-слабко, вдало-невдало і т.д., оскільки у кожного свої уявлення про ці критерії; б) запитання для вияснення мотивації, оцінок і точок зору є найбільш складними. Найбільш небезпечними тут є «підвідні» запитання (наприклад: «Ви любите свою роботу?», «Ви любите свою роботу, чи не так?»). Правильне формулювання передбачає нейтральну інтонацію. в) формулюючи запитання стеоретипно, дослідник отримає таку ж стеоретипну відповідь; г) небажаним є ставлення прямих запитань. Краще дати респонденту можливість вибрати серед варіантів найбільш прийнятну для нього відповідь; д) хороші результати дають проективні запитання. Вони дозволяють виявити загальне спрямування інтересів, мотивів діяльності, ціннісні орієнтації. Тут респонденту пропонується набір ситуацій, які б могли трапитися в його житті і він вибирає варіант, який був би найбільш бажаним в певній ситуації чи умовах;

43


е) соціологи рекомендують запитання про зміст доповнювати запитаннями на інтенсивність впевненості. Тобто не лише фіксувати якість вибору, але й те, в якій мірі респондент у цьому виборі впевнений (наприклад: повністю впевнений – впевнений – не дуже впевнений – важко відповісти) [54, 135-138]; є) недопустими є комбінування декількох ідей в одній фразі; ж) найбільш гострі та інтимні запитання розташовують в останній третині опитувальника; з) в кінці опитувальника дослідник повинен подякувати респондентам за співпрацю. Динаміка розвитку опитувальника (анкетного чи інтерв’ю) залежить від цілі та змісту дослідження, проте має спільні риси. Тривалість дослідження може коливається від десяти-п’ятнадцяти хвилин до півтора-двох годин. У першій половині дослідження – плавний підйом, потім близько 15% часу виділяється на «відпочинок» (спад), згодом близько однієї четвертої часу дослідник відводить на складні запитання, після яких наступає завершувальний етап із помітним зниженням інтенсивності запитань [54, 152]. 2.2.2. Схема проведення опитування Як і для глибинного інтерв’ю, для опитувальника ми сформулювали запитання згідно із темою нашої кваліфікаційної роботи. Для того, щоби вияснити думку блогерів про роль веб-медій у рухах за демократизацію, ми використаємо техніку поступового розгортання запитання: а) для відсіювання некомпетентних першим (або одним із перших) задаємо фільтруюче запитання; б) наступні запитання, що використовуємо у нашому опитувальнику, будуть на виявлення загальної спрямованості поглядів та переконань респондентів, тобто прямі запитання;

44


в) дихотомійні запитання дозволяють респонденту погодитися чи не погодитися із твердженнями та припущеннями дослідників; г) уточнюючі запитання ставляться наприкінці опитувальника. За їх допомогою дослідник уточнює думку респондента, просить його пояснити свою позицію; д) наостанок задають запитання на вияснення інтенсивності переконання респондента. Зазвичай його подають у формі шкали [54, 139]. 2.2.3. Обґрунтування вибірки Більшість опитувань, що проводяться соціологами та науковцями, використовують

випадкову

вибірку.

Метод

випадкової

вибірки

добре

співвідноситься із теорією статистики та теорією ймовірностей. Дослідження відповідно опрацьованої вибріки респондентів дає надійний та достовірний результат. Звичайно це у випадку, якщо більшість респондентів погодяться відповісти на запитання. Конкретний вид вибірки залежить від мети та меж дослідження. Фактори, що впливають на вибір типу вибірки, включають в себе потенційно доступну кількість респондентів, загальний бюджет дослідження, метод збору інформації, поставленої проблеми, та яких респондентів потрібно [31, 18]. Важливим для формування вибірки є відомості про компетентність респондента в даному опитуванні. Оцінювання рівня компетентності залежить а) від змісту інформації, яку очікує отримати дослідник; б) від її характеристик: вона подієва (фактична) чи оцінювальна. Проблема компетентності в опитуваннях – у першу чергу виявлення об’єктивної можливості отримати достовірну інформацію від вибраної категорії населення і відповідно до цього побудувати вибірку респондентів [54, 133]. Також,

щоби

знизити

можливість

неправдивих

чи

несумлінних

відповідей, у опитувальник дослідники включають запитання-фільтри. Такі

45


запитання є дійсно дієвими, бо дозволяють вчасно виокремити та не допустити до опрацювання анкети, які мають в собі помилки. Проте водночас помічено, що надмірна кількість фільтруючих запитань призводить до збільшення кількості не до кінця заповнених анкет. Респонденти, відповідаючи на такі анкети, швидко заплутуються і перестають відповідати на ті запитання, на які не було накладено обмежень [54, 134-135]. Оскільки темою нашого дослідження є роль веб-медій у рухах за демократизацію суспільства, то респондентами для опитування було обрано дописувачів української блогосфери. Вибірку респондентів було визначено за ступенем активностів ведення блогу (який оновлювався не менше одного тижня назад на момент проведення опитування), а також обмежено географічними рамками (українською блогосферою). Під час консультацій із науковим керівником цієї кваліфікаційної роботи було визначено, що достатня вибірка респондентів для якісного результату опитування є не менше 100 представників блогосфери/веб-журналістики. Після цього було створено опитувальник, який розповсюджувався через інтернет, поданий у вигляді лінку в моєму особистому блозі та декількох інших блогах активних користувачів платформи Livejournal. 2.2.4. Аналіз результатів Надійність результатів залежить не лише від змісту запланованої інформації, а й від формулювання запитання. Відкриті запитання підходять для дослідження на стадії визначення його області. Вважається, що довільна форма відповіді дозволяє виявити, які переконання, думки і оцінки побутують в середовищі, яке досліджується [54, 140]. Проте у своєму дослідженні ми вирішили не використовувати відкритих запитань через ряд недоліків, що з ними пов’язані: а) оцінки та судження тут пов’язані із невідомою нам шкалою порівння;

46


б) дані, отримані завдяки відкритим запитанням, є надзвичайно складні для опрацювання методом контент-аналізу; в) «розшифрування» справжнього сенсу, який респонденти мали на увазі, вкладаючи в свої судження, є відмінним від того, яке може бути розшифроване операціями контент-аналізу. Зважаючи на це для нашого опитника ми вибрали ряд закритих запитань, які на нашу думку зможуть якнайповніше та якнайоб’єктивніше відобразити ставлення представників блогосфери та веб-журналістів до опозиційних настроїв та процесів демократизації, що відбуваються за допомогою веб-медій. У нашому опитувальнику закриті запитання полегшують завдання респондентів, дозволяючи їм вибрати один із уже запропонованих варіантів відповідей, а також самому досліднику, оскільки дозволяють більш точно інтерпретувати відповіді. Відповіді на запитання повинні бути взаємно виключаючими, щоб та сама відповідь не могла збігатися із більше, ніж однією із запропонованих категорій. Різниця між відповідями також повинна бути зрозумілою, щоби респондент міг із легкістю вибрати ту з них, що відображає їхню думку [31, 41]. Водночас ми використовували напівзакриті запитання, дозволяючи респонденту вказати свій варіант відповіді, чи вибрати декілька із можливих відповідей. Тут є надзвичайно важливим передбачити усі можливі варіанти відповідей. Сформулювавши запитання таким чином, ми отримуємо більше можливостей співставляти отримані дані за спільною шкалою оцінювання [54, 141]. Контент-аналіз співставлення оцінок і суджень визначається тут набором спільних для всіх респондентів варіантів відповідей.

47


Розділ ІІІ. Дослідження процесів демократизації з погляду вебмедійних користувачів в Україні та Ірані 3.1. Парадигматика процесів демократизації блогерів/веб-активістів у контексті результатів глибинного інтерв’ю Наші глибинні інтерв’ю ми розбили на три умовні блоки, а вже із них виділили окремі дослідницькі питання, які є цікавими для нашої наукової роботи. Перший блок запитань був присвячений загальним відомостям про проект респондента: ознайомлювальним запитанням до блогерів/веб-активістів про їх досвід із веб-медіями, компетентність у питаннях он-лайн журналістики, про аудиторію їх читачів, дієвість їхніх веб-платформ під час акцій протесту та громадянську позицію. Усі українські блогери/журналісти (їх троє) почали використовувати Інтернет-платформи для ведення блогів та опозиційних сайтів до початку Помаранчевої революції. Один із них вів персональний блог, де в «ріал-тайм» режимі описував перебіг подій, інші двоє створювали контент сайтів, що підтримували «Нашу Україну»: дописували на форумах, викладали новини. На відміну від українських респондентів, усі іноземні блогери (їх теж троє) створили свої блоги у 2005 році. Визначальною рисою усіх шістьох ресурсів є те, що респонденти назвали їх саме тими платформами, на яких можна було, не зважаючи на цензуру, висловлювати альтернативні до офіційно-державних погляди та знаходити однодумців. Також тут можна було надавати правдиву інформацію, якої у пресі чи на телебаченні ні в Україні, ані в Ірані знайти було неможливо. Щодо кількості людей, які читають блоги/сайти респондентів, то числа тут дуже відрізняються. Вони варіюються від «декілька сотень хітів на день» до ситуації, про яку розповів Анатолій Бондаренко: «Людей було по-різному.

48


Починалося із 1000 хостів на день на хвилі «Україна без Кучми», а в 2004 восени, коли відбувалися найбільш пікові події, як оголошення перемоги Януковича, чи коли в нього кинули яйцем, то у нас було 50 000 відвідувачів за день. Це був абсолютний рекорд і він більше не повторився. А в середньому щодня під час Революції приходило близько 20 000 користувачів». А от характер аудиторії читачів усіх із респондентів практично не відрізняється. Більшість із опитаних вважає, що їх читають журналісти, активісти та захисники прав людини. Накращий зріз української аудиторії під час

Помаранчевої

революції

подав

Сергій

Татарінцев:

«Недостатня

розповсюдженість Інтернету на той момент надавала інформації, що через нього розповсюджувалася, велику адресність; тобто, ми чітко знали, для кого і як треба надавати інформацію, щоб адресати її розповсюдили далі; до того ж, більшість тогочасних популярних блогерів в нашому регіоні підтримували Віктора Ющенка з ідеологічних міркувань, тому допомагали нам на громадських засадах – і нерідко набагато ефективніше за кадрових штабних працівників. За нашою інформацією, більшість з цих 8%, що мали Інтернет, складали активні молоді люди, що працювати переважно в сфері розумової праці; вони були мобільними, тобто, якщо ми їх вигравали, ми вигравали одночасно всіх їх друзів і товаришів, до яких вони доносили б потрібну інформацію». Щодо віку іранської аудиторії, то жоден з іранських респондентів не зміг дати тут вичерпної відповіді. Лише український блогер Sparrow_hawk звернув увагу, що мережею користується, переважно, молодь – найактивніша частина суспільства, яка у нашій владі практично не представлена. Другий

блок

демократизацію,

запитань

протестних

стосувався

ролі

настроях, діяльності

веб-медій

в

русі

за

опозиції. Аналізуючи

відповіді респондентів, можна зробити висновок, що абсолютна більшість погоджуються, що на даний час веб «став єдиним перевіреним і вартим довіри

49


засобом масової мобілізації. Онлайн-медіа стали альтернативним голосом звичайних людей». Так склалося, що громадянське суспільство в таких країнах як Іран чи Україна не має жодного шансу для розвитку в реалі. На думку Гаміда Теграні, громадянське суспільство в цих країнах має лише Інтернет, особливо блоги, для вираження ідей, розповсюдження правдивих відомостей, комунікації між собою та світом поза межами країни, а в окремих вирадках й організації протестів. Але, з іншого боку, як слушно підмітив Ентоні Льовенштайн, більшість людей у країнах, що розвиваються, не мають доступу до цього засобу комунікації. Головною перевагою веб-медій в порівнянні із традиційними, в ситуації протесних настроїв у країні респонденти назвали охоплення величезної аудиторії, у порівнянні із традиційними медіями, швидкість передавання інформації, інтерактивність, неможливість для влади «заткнути їм рота, завадити координувати людей», вони «містять більш обширний контент та розмаїття поглядів». Також Зафар Ікбал вважає, що, наприклад в Ірані, традиційні медії знаходяться під цензурою, а відповідно в них не вистачає детального і правдивого висвітлення політичної ситуації країни. Тому вебресурси – єдині медіа, яким можна довіряти. Також усі респонденти погодилися із твердженням, що веб-активність є надзвичайно ефективною, коли йдеться про боротьбу за демократизацію суспільства. Проте, як зазначив Ентоні Льовенштайн «сам по собі Інтернет не зможе привести до демократії. Такі зміни можливі лише при залученні великого громадянського фактору». Із ним погоджується Зафар Ікбал, кажучи, що «Віртуальна опозиція може лише підсилити акції протесту та іншу пов’язану із цим активність, але не ініціювати її». На думку Sparrow_hawk, щоби посилити вплив веб-медій, потрібно більше використовувати ресурси, які пропонує Інтернет, а для цього потрібно знайомити людей з його можливостями: витягати людей в реал, проводити зібрання, семінари, розглядати проблеми місцевих громад, які людей зацікавлять більше, ніж глобальні політичні питання, шукати шляхи громадської координації та впливу

50


на владу ініціативними групами громадян. Показовий приклад ефективності веб-медій під час Помаранчевої революції навів Сергій Татарінцев: «Більшість голосів, які дала Дніпропетровщина Ющенку, – то, без зайвої скромності, є результатом роботи нашого сайту. Адже, за нашою внутрішньої статистикою, 84% голосів з тих, що були віддані за нашого кандидата, належали людям віком до 35 років. Себто, саме тим 8%, у яких був Інтернет і яких ми виграли в опонентів з владного табору». Думка респондентів щодо запитання про можливість існування сучасних опозиційні рухів без допомоги веб-медій/блогерів розійшлася. Ентоні Льовенштайн та Sparrow_hawk вважають, що теоретично це є можливим. Але погоджуються, що на даний час, у суспільствах із масовим онлайнпроникненням, мобільними телефонами, веб-сайтами, Twitter практично це собі уже важко уявити. А от іранські активісти категорично заперечують можливість протестних рухів без використання інтернет-технологій. Гамід Теграні вважає, що в такому разі це буде опозиційний рух без засобів комунікації: новини і т. і. розповсюджуються із занадто малою швидкістю, щоби учасники протесту могли вчасно мобілізуватися. А Зафар Ікбал переконаний, що зважаючи на специфічну медійну ситуацію в Ірані, зараз було б просто неможливим для активістів провадити успішну діяльність без вебмедій. Схожої думки притримується й Сергій Татарінцев, вважаючи, що будьякі суспільно-політичні події в сучасному світі взагалі вже неможливо уявити без могутньої інтернет-складової. Він підкреслив, що «мобільність веб-медіа, на відміну від друкованих ЗМК чи ТБ, продовжує зростати. Хоча б тому, що їх частиною може стати будь-хто – при наявності бажання та найпростіших технічних можливостей». Говорячи про веб-медії, та використання їх опозицією, ми запитали наших респондентів, чи на їхню думку уряд використовує веб-ресурси, блогерів та веб-медійників у своїх власних цілях. Ентоні Льовенштайн, займаючись моніторингом ситуації із веб-дисидентами у світі, переконаний, що оскільки

51


влада знаходиться в тому самому інформаційному просторі, що й опозиція, то вона використовує абсолютно ті самі засоби, що й всі інші. Для неї не просто легко, а ще й зручно моніторити е-мейли дисидентів, їх смс-повідомлення, їхню активність в соціальних мережах та висловлювання в блогах. Щодо української ситуації, то, на думку Sparrow_hawk, влада намагається це робити, проте її спроби є жалюгідними. Він каже, що при владі в Україні досі залишаються номенклатурники ще радянського загартування. Вони не користуються Інтернетом й не знають про сучасні мережеві комунікації. А от іранські блогери переконують, що їх уряд оцінив корисність мікроблогу Twitter для моніторингу активістів, збирання інформації про них, та навіть вистежування учасників протестів. «Іранський уряд фільтрує блогосферу, маніпулюючи нею на свою користь. Водночас Міністерство інформації платить деяким іранським блогерам, що осуджують активістів та пишуть про-урядові матеріали у своїх блогах», – поділився переконаннями Зафар Ікбал. Ентоні Льовенштайн радить блогерам в такій ситуації бути обережними, уникаючи викриття себе урядом. Він вважає, що блогери повинні не лише генерувати опозиційний контент, а й навчитися його добре приховувати. А також повинні використовувати проксі-сервери, щоби не видавати ресурсів, які вони відвідують. Ствердну відповіді на запитання, чи на їхню думку є ефективним перенесення віртуальних рухів опору в реал, і чи такий вид опозиційної діяльності діє на практиці, дали п’ятеро із шести респондентів. Лише Зафар Ікбал висловив думку, що віртуальна опозиція здатна лише підсилити опір у реальному житті, лише підтримати акції протесту та іншу пов’язану із цим активність, але не ініціювати їх. Ілюстративний приклад такого ефективного перенесення зробив Гамід Теграні розповідаючи про випадок, коли люди на демонстрації несли карикатуру, намальовану іранським художником в Канаді і розповсюджену через веб. Тобто постери і слогани створюються та публікуються в Інтернеті, а потім люди використовують їх в реальному житті –

52


наприклад під час протестів на вулицях. Анатолій Бондаренко вважає, що такий перехід віртуалу у реал залежить від дуже багатьох факторів: від початкової мети, здатності її дотримуватися, наполегливості й відвертості у віртуальній спільноті. «Один із головних факторів – успішно створена спільнота навколо сайту. Якщо вона є, то обов’язково буде сильний ефект назовні в реальному світі, а не лише у віртуальному. Якщо ж спільноти немає, чи якщо хтось намагається штучно створити видимість підтримки, то й не буде ефекту. Для того, щоби веб-активність дала хороший результат, на думку Sparrow_hawk потрібно разом, скоординовано виходити в реал. Показати, що ці люди не тільки віртуальна, але і реальна громада. Впливати хоча б, для початку, на маленькі події локального рівня. Третій блок запитань складається із поглядів респондентів на використання веб-медій у минулих опозиційних діях в Ірані/Україні, передбаченнь майбутнього рухів за демократизацію у цих країнах та ролі вебмедій у ньому. І українські опозиційні веб-ресурси під час Помаранчевої революції восени 2004 року, так і іранські – під час Зеленої революції влітку 2009 року, отримали багато не лише захоплених відгуків про їхню діяльність, але й достатньо критики. Зафар Ікбал вважає, що Twitter став найбільш помітним «голосом» протестів проти дій уряду після виборів у червні 2009 не лише в Ірані, а й відлунюючи по цілому світу: «Коли в звичайних газетах були порожні шпальти, відцензоровані урядом, Твітер англійською та фарсі передавав історії протестів, повідомляючи про події всім, хто бажав про них довідатися. Twitter підбадьорив учасників протестів, підкріпив їхнє переконання, що вони не самі у своїй опозиційній діяльності». Гамід Теграні більш скептично ставиться до ролі, яку зіграв цей ресурс, та інші веб-медіа в Зеленій революції. Він вважає, що вплив мікро-блогу Twitter був мінімальний: «Він не був здатним організовувати акції, мобілізувати людей, проте, він таки допоміг у

53


розповсюдженні новин». Теграні переконаний, що наріжним каменем цього руху були не технології, а самі люди. Цю ситуацію пояснює Ентоні Льовенштайн: «Twitter відіграв важливу, але не найголовнішу роль. Є докази, що деякі найбільш популярні під час революції іранські користувачі Twitter могли мати локацію в Сполучених Штатах. Звичайно, що деякі іранці використовували Твітер, проте, коли уряд заблокував спочатку цю вебплатформу, а часто й взагалі будь-який Інтернет-доступ, то його використання звелося нанівець». Ентоні вважає, що іранська опозиція отримала б масову підтримку в будь-якому разі. Але веб-медіа залучили до революції саме молоде покоління, мільйони представників якого постійно віртуально живуть в онлайні. Усі троє українських респондентів дали позитивний відгук щодо використання Інтернет-технологій опозицією під час Помаранчевої революції. Активний уже на той час блогер Sparrow_hawk розповів, що на кінець 2004 – початок 2005-го українських блогерів було ще дуже мало, але вони зіграли значну роль не так на внутрішньому, а на зовнішньому фронті – повідомляючи закордонних блогерів, в першу чергу з російськомовного жж-сектору. У своїх блогах вони ілюстрували перебіг революційних подій «очами простої людини», не з офіційних новин. Анатолій Бондаренко стверджує, що вся історія існування сайту «Майдан» говорить про те, що джерелом інформації під час революції були саме вони: «Система підготовки спостерігачів йшли від нас, тобто ми розробляли вказівки і їх поширювали. А вже потім їх поширювали партійні структури, бо наші розробки були кращі, ніж їхні». Він переконаний, що їхній сайт був прикладом «боттом-ап комунікації», коли ідеї йшли з низів і розходилися у різних напрямках, формулючи громадську думку. Популярне під час протистояння «помаранчевих» гасло «Разом нас багато, нас не подолати» також пішло із «Майдану». Багато ідей щодо того, як робити агітацію, було розроблено саме на його сайті.

54


Впевненим у дієвості свого сайту під час революції є й Сергій Татарінцев. Він розповів, що на той час найбільш важливим для дніпропетровського порталу всеукраїнського ресурсу «Сила народу» та місцевого сайту «За правду» було інформування зацікавлених людей про події в країні та хід передвиборчих перегонів. «Ми свідомо намагалися уникати будь-якої агітації за Ющенка, робили ставку на елементарне об’єктивне висвітлення подій. І найцікавіше, що наші ресурси почали читати навіть не-симпатики Ющенка – в пошуках правди вони неодмінно потрапляли до нас». Сергій розповів ілюстративний випадок, коли їхня людина, що працювала в штабі Януковича, майже кожного дня бачила відкритим сайт «За правду» на комп’ютерах керівника штабу та його заступника. Також С. Татарінцев розповів про систему роботи із блогерами: «Спочатку була ідея найняти декількох райтерів, які б займалися цим за грошове винагородження. Але практика перших двох місяців показала, що ніякої необхідності в тому не було – на ентузіазмі люди все робили самі». Респондент-політтехнолог підбив підсумок діяльності блогерів восени 2004 року. Тоді соціальні мережі на території України знаходилися в зародковому і були представлені в основному платформою «Живого журналу» (Livejournal). Майже всі вони й так були симпатиками «Нашої України», тому їхнім головним завданням було розповсюдженні інформації та рекламування інформаційних ресурсів опозиції. Іншим важливим спрямуванням роботи блогерів було коментування новин та статей на усіх інформаційних ресурсах. Щодо ролі веб-медій у майбутніх опозиційних протистояннях, усі респонденти погодилися, що Інтернет буде у них дуже важливою складовою: він полегшить завдання активістів, пришвидшить усі процеси, завдяки тій швидкості обертання інформації, яка у ньому є; його роль буде постійно зростати пропорційно з інтернетизацією населення. Лише Гамід Теграні висловив уточнення, що найближчим часом нічого радикально не зміниться: «Інтернет ще на довго залишатиметься головним каналом інформації та обміну

55


ідеями на національному та міжнародному рівні. Що лише підтримуватиме опозицію в її веб-діяльності». Ентоні Льовенштайн бачить в майбутньому більше можливостей для опозиційних рухів створювати кращі веб-ресурси, щоб режим не міг їх викрити. «За їх допомогою будуть залучатися більше людей, що забезпечуватимуть підтримку у реалі. А також знаходити людей із схожими поглядами на Заході без посередників. У такому випадку буде можливим проведення виборів у країні без допомоги ззовні, бо Америка та Західна Європа має ганебну звичку втручатися у процес виборів» – переконанй Льовенштайн. Анатолій Бондаренко припускає, що існує декілька сценарів розвитку українського вебу, зважаючи на інші більш глобальні процеси, які відбуваються в Україні. «Є декілька сценаріїв. Найгірший – це русифікація усього медіапростору, із веб-простором включно. Буде дуже обмежена група людей, що вільно спілкуватиметься в Інтернеті, шляхом «останньої барикади». Інтернет – це просто інструмент, який сам по собі нічого не означає. Але з його допомогою, при правильному застосуванні, виникають величезні можливості». Щодо майбутнього використання веб-медій політичними силами, в тому числі й опозиційними, то Сергій Татарінцев прогнозує, що уже на наступних виборах відбудеться вибух веб-медіа-технологій. На думку політтехнолога, останні президентські вибори виявили глибоку кризу методів впливу на людей. Виходом із неї повинна бути присутність веб-медій, які здатні забезпечити максимальну мобільність та інтерактивність у спілкуванні політиків з людьми та інформуванням їх про свої вчинки та плани. Він вважає, що потрібно враховувати, що з кожним роком до мережі приєднується як мінімум 150-200 тисяч українців виборчого віку. А також те, що з кожним роком виборче право отримують молоді люди, які взагалі свого життя без Інтернету не уявляють. Останнім запитанням нашого глибинного інтерв’ю було вияснення у респондентів чи вони у майбутньому ще збираються вести активну опозиційну діяльність, а також у яких саме протестних діях у вебі вони потенційно могли б брати участь у майбутньому. Ентоні Льовенштайн, єдиний із респондентів,

56


який особисто ніколи не брав безпосередньої участі у акціях протесту, продовжуватиме свою дослідницьку та журналістську діяльність, пишучи про боротьбу он-лайн дисидентів в Китаї, Ірані, Єгипті та інших країнах з репресивними державними режимами. Зафар Ікбал надіється застосовувати нові навики й технології, яких він навчився під час останніх акцій, спрямованих проти дій уряду. Анатолій Бондаренко висловив ідею, що потрібно не продовжувати вже розпочаті проекти в Інтернеті, а створювати нові. Гамід Теграні та Сергій Татарінцев не побажали відповідати на це запитання. А Sparrow_hawk – навпаки готовий брати участь у будь-яких. «Якщо влада остаточно знахабніє й не залишить нам, чесним громадянам, які хочуть жити за законом, а не за злодійськими «поняттями», вибору – я не виключаю навіть збройних сутичок в Україні. І всі акції спротиву, у т.ч. і силові, можна і треба (через те, що владі складніше їх відслідкувати чи «підшити до справи») координувати через Інтернет», – пояснив позицію блогер. На його думку для цього потрібно створити коло однодумців, між якими буде довіра. Узагальнюючи, можна твердити наступне. Інтернет-простір давав/дає можливість

у

межах

існуючого

напівдемократичного

(Україна),

або

антидемократичного (Іран) режимів, обходячи цензуру та утиски владних інституцій, проводити широку роботу як по розповсюдженні правдивої інформації, висловлюванні альтернативних до провладних інституцій поглядів, так і щодо нарощування протестних настроїв у суспільстві. Роль веб-медій у русі за демократизацію, протестних настроях, діяльності опозиції стає однією з визначальних. Розуміння цих процесів призводить до спроб владних органів контролювати інтернет-простір і навіть намагатися нав’язати в ньому свої «правила гри». Важливим бачиться вплив через інтернет-ресурси на формування елементів громадянського суспільства, а у випадку загрози демократії – й організації та нарощування руху опору владі. У кожних

57


наступних кризових, революційних ситуаціях, а чи під час виборів, роль масмедіа все зростатиме й набуватиме все більшої ваги та можливості впливу на ці процеси.

58


3.2. Тенденції суспільних трансформацій крізь призму інтернетопитування українських веб-користувачів Для розширення нашого дослідження додатковим методом до глибинного інтерв’ю ми обрали інтернет-опитування. Нашою метою було вияснення ставлення сучасних українських блогерів до опозиційної активності у веб-просторі, а також їхнє бачення впливу веб-медій на процеси демократизації в Україні. Аналіз результатів опитування складався із чотирьох кроків: 1) кількісний аналіз закритих запитань; 2) опрацювання

відповідей

множинного

вибору

та

додаткових

коментарів респондентів; 3) систематизація результатів та якісний аналіз основних тенденцій та дискусійних питань; 4) підготовка графіків та діаграм. Відповіді на запитання нашого опитувальника ми умовно поділити на три блоки. У першому блоці респонденти відповідали на запитання про особисту мотивацію ведення блогів та про їх ставлення до політичних тем у власному чи чужому блозі. Майже 60% блогерів вважають, що таким чином самовиражаються. Інших 23% надає перевагу читанню інших блогів. Решта ж поділилося на тих, хто веде блоги з ідейних міркувань (7%), вважає його щоденником, вправляється в писанні, шукає спілкування або контакти в реальному житті. Це запитання ми використали для «розігріву», тому особливого значення для нашого дослідження воно не має. На запитання, чи писали коли-небудь на політичну тему у своєму блозі (таб. 1), 67% респондентів дали ствердну відповідь та ще 6% відповіли, що хотілося б, але ніколи не писали, й 1% – писав би, але боїться можливих наслідків. Лише четверта частина усіх опитаних не пише на політичні теми.

59


Такий результат свідчить про високу політичну активність української блогосфери. 6%

1%

так ні

26%

хотілося, але не писав/писала боюся наслідків такого писання 67%

Таблиця 1

Блогери також розповіли про своє ставлення, як читачів, до політичних тем у блогах інших. 86% цікавляться думками інших блогерів на політичні теми. Із них 43% додали, що подобається читати про політику лише час від часу, а ще для 25% блогерів важливим є особистість, авторитет автора, що пише на цю тему. Другий блок відповідей складається із запитань, що відображають переконання респондентів щодо впливу блогосфери на становлення демократії, здатність веб-медій розпалювати протестні настрої. А також запитання, які з ЗМК, на їх переконання, є найкориснішими для підтримки діяльності опозиції. Більше половини (55%) усіх респондентів (таб. 2) вважає, що блогерством можна добитися певних демократичних змін, навіть у таких державах, як Україна. Проте, більша частина із них – 38%, думає, що вона має незначний вплив на процеси демократизації суспільства. Майже однакова кількість респондентів вважає, що блогосфера не має ніякого впливу (13%) на

60


ці процеси, або що якщо й має, то не в Україні (16%). Трохи більше десятої частини вірить, що блогосфера таки стане впливовою у майбутньому. Цікавим зауваженням одного із респондентів було те, що вона має вплив, але лише в певних, обмежених суспільних колах. 13%

має великий вплив має, але незначний вплив

38%

16%

не має жодного впливу має, але не в нашій країні матиме в майбутньому Інше

11%

5% 17% Таблиця 2

Щодо здатності веб-медій ініціювати рух опору (таб. 3), то лише четверта частина респондентів (23%) вважає їх достатньо впливовими для цього. 7% 23%

так ні

13%

лише як допоміжний опозиційний засіб лише коли традиційні медіа продалися владі

57%

Таблиця 3.

61


При цьому майже 2/3 блогерів (57%) впевнені, що веб-медії можуть бути хорошим допоміжним засобом у такому процесі. Лише 13% усіх респондентів не вірять у можливість ключового впливу веб-медій на опозиційні настрої в країні. А останніх 7% готові надіятися на веб-медії лише у випадку, якщо усі інші ЗМК потрапляти під повний контроль владної диктатури.

90,0% 77,6%

80,0% 70,0% 61,5% 60,0% 50,0% 36,4%

40,0%

39,2% 34,3%

30,0% 21,0%

21,0%

20,0% 10,0% 0,0% національне телебачення

приватні канали

іноземні канали (ВВС, CNN)

радіо

новинні сайти

блоги

мікроблоги (Twitter)

Таблиця 4.

Водночас українські блогери визначили найбільш ефективні засоби масової

комунікації,

які

може

використовувати

опозиція

під

час

протестів/революцій (таб. 4). Найбільш ефективними засобами комунікації у таких ситуаціях, на думку респондентів, будуть блоги (78% ефективності) та новинні сайти (62%). За ними йде телебачення: майжу одинакову прихильність набрали приватні канали (39%) та іноземні канали (34%). А також, не зважаючи на те, що національне телебачення є державною структурою, його ефективності довіряють на 36%. На радіо та Твітер в ситуації протестів/революцій блогери покладають найменше надій. Тут можна зробити припущення, що сучасні блогери найменше довіряють найстаршому (із названих) та найновішому із популярних ЗМК.

62


Третій блок відповідей стосувався ставлення блогерів до Помаранчевої революції, їх готовність брати участь у схожих ситуації в Україні у майбутньому та способи, якими блогери вважають за необхідне стимулювати рух опору. На час Помаранчевої революції блоги вели лише 13% респондентів. Водночас результати показують, що 21% респондентів коли-небудь писали про неї у своєму блозі. Проте, на запитання, якщо б повторилася революційна ситуація в Україні, чи вони б написали про неї у своєму блозі, 75% дало ствердну відповідь. Щодо дієвості веб-засобів, якими можна підтримати протестні дії в реалі (таб. 5), найбільш ефективним, на думку респондентів, є розповсюдження інформації про дії опозиції у своєму блозі (60%). Не менше ефективним також блогери вважають анонсування власними силами заходів, які влаштовує опозиція (59%). Важливе місце, на думку блогерів, відводиться публікаціям про здобутки опозиції (37% ефективності).

70,0% 60,0%

60,1%

58,7%

50,0% 37,1%

40,0% 30,0% 18,9%

20,0% 10,0%

6,3%

9,1%

0,0% писати про дії опозиції в своєму блозі

агітувати приєднатися до опозиції

писати про здобутки опозиції

делікатно вивішувати в мовчати про своєму блозі поразки анонси заходів, опозиції які організовує опозиція

Інше

Таблиця 5.

63


Багато

блогерів

(хоча

такого

варіанту

не

було

зазначено

в

опитувальнику), внесли ще одну проблему в опитування, як коментар до «іншого»: необхідність та важливість писати про несправедливі дії та порушення з боку існуючої влади, розповсюджувати недолугі вислови Президента та його урядовців, висвітлювати комічні ситуації, в яких влада опиняється. Всього в опитування взяло участь 143 українських блогери, з них 53% жінок та 47% чоловіків. Трохи більше респондентів (52%) було віком 23-27 років, ще четвертина (25%) віком до 22 років та лише 22% опитаних віком старше 28 років. Що свідчить про молодий вік українських веб-активістів. Очевидним є те, що інтернет-опитування не може бути цілком репрезентативним. Однак із опрацьованого нами матеріалу можна виснувати кілька загальних тенденцій, які тут проглядаються. Однією з найважливіших із них є те, що вони підтверджують висновки, задекларовані в попередньому підрозділі (тільки з іншої перспективи): інтернет-медії стають важливим фактом і фактором залучення української молоді до становлення демократії та розвитку громадянського суспільства в Україні: безсумнівним свідченням цього є готовність 2 із 3 опитаних допомагати опозиції в поширенні відомостей про її діяльність. Абсолютна більшість з респондентів – блогерів/веб-активістів – це молодь, яка завтра стане найактивнішою в суспільній діяльності. Ще один важливий факт, який висновується з цього опитування – майже повна втрата страху перед можливими переслідуваннями за публікації своїх думок, які матимуть антиурядове, протестне спрямування. У цьому контексті звертає на себе увагу зростання тих хто писав будь-коли на своєму блозі про революційні події 2004-го й готовність 3 з 4 респондентів писати про такі події, коли для них надійне час. Представлене опитування також демонструє виразне переконання респондентів про те, що у випадку революційної ситуації в Україні

64


найдієвішим засобом самоорганізації протестного сегменту суспільства мають стати інтернет-медії: блоги, новинні сайти, мікроблоги. Однак лише невеликий прошарок опитаних вірить при цьому у здатність вирішального впливу вебмедій на опозиційні настрої в країні. Проведене дослідження показує розуміння респондентами симулякритивної природи влади в Україні й демонструє готовність до побудови громадянського суспільства, здатного критикувати й боротися з цією симулякризацією діяльності владних структур.

65


Висновки Важливою специфікою інтернету в просторі мас-медій є те, що він є особливим новим комунікаційним засобом епохи інформатизації. Власне масмедійні джерела займають в Інтернеті дуже поважне місце. Особливістю взаємодії традиційних мас-медіа та інтернету є, зокрема, створення, окрім традиційних версій цих мас-медіа й їх інтернет-версій. Загалом же інтернет-видання об’єднують усі функції усіх традиційних масмедіа. Однак технологічна специфіка інтернету, яка базується на трьох основних принципах (глобальність, мультимедійність, інтерактивність) значно розширює засоби впливу на читача й творить нову синтетичну медіареальність. Глобальність Інтернету пов’язана з тим, що доступ до нього є необмеженим. За останніми даними в Інтернеті зареєстровано кілька мільярдів користувачів, що значно перевищує кількість користувачів усіх окремо взятих традиційних масмедіа. Використовуючи

особливості

друкованих

медій

(текст,

статичні

зображення), і радіо (аудіопростір), і телебачення (аудіо- і відеопростір), Інтернет створює синтетичну цілісність – мультимедійність, нову форму представлення інформації, доповнюючи одночасно традиційні мас-медійні джерела додатковими новими властивостями. Усі ці характерні риси інтернетних мас-медіа мають особливий вплив на створення громадської думки в певних кризових ситуаціях, на формування протестних настроїв у суспільстві. Одним із важливих факторів формування протестних настроїв є оперативність веб-медій: на інформаційних порталах оновлення новин та повідомлень проходять у режимі on-line. Cпецифікою пошуку в інтернетпросторі є можливість отримання не тільки акутальної інформації, а й доступ до бази архівних даних. Одночасно, посилання на інші сайти, яке ґрунтується

66


на гіпертексті та інтерактивності, багатократно посилює інформаційне наповнення опублікованого матеріалу. На сьогодні веб-медіа й в Україні, й у Ірані уже сформовані як засіб масового впливу на громадську думку, можуть змінювати масову свідомість, призводити своїм впливом до реальних соціальних дій. Тексти блогів, які динамізують критичну ситуацію, є надзвичайно соціально активними, вони мають важливий вплив на читачів, можуть формувати та змінювати громадські настрої. Вектор суспільної свідомості є, зазвичай, надзвичайно інертним, однак критична маса публікацій, інформацій в інтернеті може збиратися дуже довго, однак наслідки її соціально-політичного впливу та детонація можуть бути достатньо радикальними. Таким чином, у сучасному світі інтернет стає одним із найважливіших місць для політичної взаємодії, для становлення і розвитку демократичних інституцій. Для тих країн, де ЗМІ перебувають під впливом офіційної влади або провладних олігархічних структур, веб-простір може ставати головним каталізатором рухів за демократичні перетворення в суспільстві. Саме вебпростір дає можливість журналістам, опозиціонерам до владних структур боротися за свободу слова, доносити свої думки до великих мас громадян, борючись із симулякрами, які творять офіційні ЗМІ. На сьогодні Web 2.0 як найновіша фаза розвитку інтернету дозволяє будь-кому з користувачів бути як учасником реального чи віртуального політичного життя, так і слідкувати за розвитком міжнародних стосунків та громадських ініціатив і, одночасно, впливати на їх динаміку. Однією з важливих ділянок такої спроможності всебічного заанґажування є можливість безпосередньої участі в опозиційній діяльності та безперервної комунікації між зацікавленими учасниками вебу в організації протестно-соціальних рухів, які практично не можуть бути обмеженими чи зупинені заборонами влади.

67


Одним із яскравих прикладів такого функціонування веб-медій є реакція на жорстку (і жорстоку) цензурну політику Ірану, яка спонукає перенесення суспільного невдоволення в альтернативні медії. Так сталося в кінці 70-х, коли нетрадиційні медії допомогли усунути від влади шаха. Сьогодні роль альтернативних медій, які репрезентують антиурядові настрої, повністю перебрав на себе інтернет-простір. Веб-медії є успішним і могутнім засобом становлення громадянського суспільства та боротьби проти панівного режиму для іранських опозиціонерів (політичних діячів, журналістів, блогерів). Найважливіші фази Зеленої революції інспірувалися, готувалися та проходили в Twitter. Однак, слід відзначити, що не всі дослідники подій в Ірані дають позитивний відгук про роль веб-медій у Зеленій революції. Поствиборні події продемонстрували, що хоча соціальні медіа й реально стали під час цих подій джерелом інформації, але так і не змогли стати щитом проти насильства місцевої влади. Після Зеленої революції в інтернетному просторі в Ірані веб-медії перебувають у постійній трансформації – в залежності від динамічних змін у політичній ситуації. Вони намагаються, зокрема, продовжувати руйнувати ті симулякри та симулякритивні структури в інформаціно-ідеологічному просторі, які продукує пропагандивна владна система. Функціонування веб-інформаційного простору в Україні в останні роки правління

«м’якої

диктатури»

Л.

Кучми,

в

порівнянні

з

іранським

інформаційним веб-простором, має як свої особливості, так і подібності до реалій Ірану. Найяскравішим виразом прямувань веб-медіа в українському просторі є сайт «Українська правда», яка стала сумішшю громадянської та професійної журналістики. Тут вперше в українському веб-медійному просторі з’явився контент, який намагався правдиво відображати події в країні та критикував існуючий режим. А до створення спільноти однодумців, що під час Помаранчевої революції творили веб-контент в підтримку кандидата в президенти Віктора Ющенка, великою мірою долучився сайт «Майдан». Він не

68


лише розповсюджував, а й створював свій автентичний опозиційни до влади Кучми контент, який згодом використовувався у протистояннях у реалі. Веб-медії мали величезний влив на перебіг Помаранчевої революції, хоча реальна кількість користувачів інтернету в Україні на той час становила не більше 2-4% від загальної кількості населення країни. Однак практично розповсюдження інформації опозиційними сайтами було реалізоване через орієнтацію на користувачів інтернету. Технологічні можливості веб-медій не забезпечували при цьому ані вирішального впливу на провладні структури, ані на результати репрезентативної демократії, ані не забезпечували демократії в стилі референдуму. Найважливіше, що їм тоді вдавалося зробити – це розпочати

процес

порозуміння

та

взаємопідтримки

між

опозиційно

налаштованими інтернет користувачами інтернету. Робочою гіпотезою нашого дослідження стала теорія симулякрів французького соціолога Жана Бодріяра. Ця теорія дає можливість побачити функціонування владних структур (на прикладі України та Ірану), спрямовану на продукування різнопланових симулякрів – образів владного дискурсу, за яким реально нічого немає. Найважливіша функція опозиційних мас-медій (веб-медіа через свою специфіку відіграють тут вирішальну роль), яка найвиразніше виявляється під час революційних потрясінь – руйнувати ці симуляритивні наративні структури влади, показуючи їхню антидемократичну, антигуманну сутність. Саме така діяльність веб-медіа стає одним із найважливіших

засобів

формування

громадянського

суспільства,

на

демократичних перетвореннях у країнах, де ця демократія починає «спинатися на ноги». Проведені глибинні інтерв’ю показують, що й українські, й іранські блогери/журналісти почали використовувати інтернет-платформи для ведення блогів та опозиційних сайтів до початку революційних подій у своїх країнах. Вони реалізовувались або у персональних блогах, де в «ріал-тайм» режимі фіксувалися події, або у створенні наповнення сайтів. Головним спільним, що

69


об’єднує досліджувані ресурси є те, що вони були тими платформами, на яких можна було ігнорувати цензуру, надавати правдиву інформацію (на відміну від традиційних ЗМІ) та висловлювати альтернативні до офіціозу погляди, знаходити однодумців. Моніторинг ситуації із веб-дисидентами у світі доводить, що владні структури намагаються використовувати у веб-просторі абсолютно ті самі засоби, що й їх опоненти. Ними проводиться моніторинг е-мейлів дисидентів, їх смс-повідомлень, їхньої активності в соціальних мережах та висловлювання в блогах. В Україні така діяльність владних інституцій, на відміну від того ж Ірану, є дещо обмежена. В ефективності та здатності перенесення віртуальних рухів опору в реал переконана більшість респондентів. Однак для цього необхідне існування певної ідейно згуртованої спільноти, яка має переконання та ідеї. В іншої частини респондентів існує бачення, що віртуальна опозиція здатна лише підсилити опір у реальному житті та підтримати акції протесту та інші пов’язані з цим види громадянської активності, але не ініціювати їх. І в Україні під час Помаранчевої революції (2004 р.), й у Ірані під час Зеленої революції (2009 р.) інтернет-ресурси стали важливим «голосом» протестів проти дій влади. Веб-медіа активізували та залучили до революції молоде покоління користувачів інтернету. Щодо ролі веб-медій у майбутніх опозиційних протистояннях, то швидш за все Інтернет буде у них одним із найважливіших факторів і засобів організації,

динамізації

протестних

настроїв,

завдяки

швидкості

розповсюдження інформаційних ресурсів. Ця роль зростатиме пропорційно до інтернетизації населення як України, так і Ірану. Зростання цього фактора буде пов’язане й із тим, що кожного року електоральний простір збільшувається власне молоддю, яка отримує виборче право й є активним користувачем інтернету.

70


Велика роль веб-медій у русі за демократизацію, протестних настроях, діяльності опозиції є незаперечною, а веб-простір сьогодні й в Україні, й у Ірані є єдиним перевіреним і вартим довіри засобом масової мобілізації. Якщо в Україні можливість існування сучасних опозиційних рухів без допомоги вебмедій/блогерів ще проглядається, то в Ірані без використання інтернеттехнологій вони абсолютно неможливі. Інтернет-опитування достатньо великої кількості блогерів/веб-активістів дає можливість побачити важливі тенденції розгортання настроїв інтернеткористувачів щодо можливостей впливу веб-медій на формування в суспільстві протестних настроїв, самоорганізації опозиційних структур в Україні та шляхів розвитку процесів демократизації. Однією з найважливіших із них є те, що вони підтверджують наведені вище висновки (тільки з іншої перспективи): потенційно інтернет-медії є важливим фактором залучення молодої ґенерації громадян України до зацікавлення політикою. Користувачі інтернет-ресурсів стають важливим елементом становлення громадянського суспільства в Україні: важливим свідченням цього є готовність 2/3 з них вивішувати в своїх блогах анонси заходів, які проводить опозиція та готовність навіть дещо більшої кількості респондентів писати про дії опозиції в своїх блогах. 4/5 з респондентів – це молодь, яка не досягла віку 28 років, тобто це найактивніший прошарок у громадсько-політичному, культурному, науковому, економічному житті нашої країни у наступній чверті століття. Такі результати є одночасно свідченням

того,

що

респонденти

достатньо

ясно

уявляють

собі

симулякритивне спрямування владних структур і готові своєю діяльністю в інтернет-просторі розвінчувати симулякритивну природу влади в Україні, недолугість найвищого її керівного складу. Інтернет-опитування демонструє також втрату страху перед можливими переслідуваннями за публікації своїх думок, які матимуть антиурядовий, протестний характер. Як видається, це один із найважливіших здобутків демократії в Україні часів незалежності. Оскільки кожен третій блогер готовий

71


писати про здобутки опозиції, це свідчить про достатньо високий рівень протестних настроїв серед користувачів інтернет-простору та про зацікавлення політичними процесами в державі. У цьому контексті звертає на себе увагу зростання тих хто писав будьколи на своєму блозі про революційні події 2004-го й готовність 3 з 4 респондентів писати про такі події, коли для них надійне час. Представлене опитування також демонструє виразне переконання респондентів про те, що у випадку революційної ситуації в Україні найдієвішим засобом самоорганізації протестного сегменту суспільства стануть інтернет-медії: блоги, новинні сайти, мікроблоги. Однак лише кожний сьомий блогер вірить при цьому про здатність вирішального впливу веб-медій на опозиційні настрої в Україні. Представлене дослідження демонструє надзвичайну вагу веб-медій у формуванні демократичних інституцій, громадянського суспільства в Україні та Ірані, показує певні тенденції розвитку діяльності веб-медій у процесі створення опозиційних настроїв у суспільстві а також самоорганізації та структуруванні опозиційних сил через веб-медійний простір у періоди революційних ситуацій у напівдемократичних та антидемократичних державах сучасності. З З погляду перспективності досліджень впливу веб-медіа на формування демократичних інституцій, громадянського суспільства, на становлення та розгортання протестних настроїв на пострадянському просторі, а також у інших країнах, де демократія знаходиться в зародковому стані, можна твердити, що вони мають безпосереднє прикладне значення. Представлені у дипломній роботі теоретичні обґрунтування та проведені дослідження можна було б розширити й поглибити за рахунок як компаративістичних підходів, так і розширення аудиторії соціологічних шунтувань. Одним із напрямків майбутніх досліджень, які могли б бути продовженням поставленої у нашій роботі проблеми, могло б стати соціологічне дослідження громадської думки поза

72


межами блогерської сфери (тобто думок звичайних користувачів інтернетом) про їх ставлення до інтернетних публікацій, удоступнення у веб-просторі тієї чи іншої інформації в період соціальних катаклізмів та про довіру до таких інформаційних потоків – у порівнняні з традиційними ЗМІ. А також дослідження ситуації та настроїв, що виникли у веб-медійному просторі після президентських виборів взимку 2010 року. Важливою бачиться перспектива розвідки не лише сфери користувачів веб-ресурсами у тих чи інших кризових (революційних) ситуаціях, а й тих представників

владних

структур,

які

намагалися/намагаються

творити

симукритивний інформаційний простір для попередніх/нинішніх владних структур. Однак останній тип досліджень можливий лише у анонімному режимі, або з тими респондентами, які з тих чи інших причин залишили вже таку діяльність. Уже проведені дослідження, й ті, що запроновані нами на перспективу, могли б дати можливість у майбутньому створити достатньо дієву модель проєктування соціально-політичної поведінки політично активного прошарку користувачів інтернету в періоди соціально-політичних криз та революційних ситуацій.

73


Бібліографія 1. Bandera S. The Role of the Internet and Ukraine’s 2004 Presidential Election. // Development Associate Report, June 2006. - P.12 2. Beer, D., Burrows R. (2007) Sociology and, of and in Web 2.0: Some Initial Considerations. Sociological Research, 2007. Vol. 12(5). 3. Burns A., Eltham B. Twiter Free Iran: an Evaluation of Twitter’s Role in Public Diplomacy and Information Operations in Iran’s 2009 Election Crisis // Record of the Communications Policy & Research Forum 2009. - P. 298-309. http://eprints.vu.edu.au/15230/1/CPRF09BurnsEltham.pdf 4. Byrne B. Qualitative interviewing. // Seale, C. (Ed.). Researching Society and Culture. – London: SAGE Publications, 2004 5. Сontent analysis.// Busha and Harter: Research Methods in Librarianship Techniques and Interpretation. New York: Academic Press, 1980. // www.ischool.utexas.edu/~palmquis/courses/content.html. 6. Dillman Don A. Mail and Internet Surveys: the Tailored Design Method. – New York: Wiley, 2000 7. Fox S. The New Imagined Community: Identifying and Exploring a Bidirectional Continuum Integrating Virtual and Community Embodiment Model (CEM). // Journal of Communication Inquiry, 2004, Vol. 28, No 1. – P. 47-62 8. Fuchs C. The Self-Organization of Cyberprotest. // Morgan, K., Brebbia, C., Carlos, A. ,Spector, J. M. (Eds.). The Internet Society II: Advances in Education, Commerce & Governance. – Southampton, Boston: WIT Press, 2006. – P. 275-295. 9. Genner S. Blogs - a Democratic Tool? A Global Megaphone for Civil Protest? // Individual Papers, 2009 - P. 181-185 10. Goldstein J. The Role of Digital Networked Technologies in the Ukrainian Orange Revolution // Internet & Democracy Case Study Series. – Berkman Center Research Publication, 2007 – No.14.

74


11. Gorden R. Interviewing: Strategy, techniques, and tactics. – Georgetown, 1980. – 297 pp. 12. Hendelman-Baavur L. Promises and Perils of Weblogistan Online Personal Jo urnals and the Islamic Republic of Iran // Middle East Review of International Affairs, 2007. Vol. 11, No. 2. – P. 77-93. 13. Iqbal Z. Media Repression in Iran // http://www.groundreport.com/Media_and_Tech/Media-Repression-in-Iran 14. Kahn R., Kellner D. Oppositional Politics and the Internet: a Critical/ Reconstructive Approach Cultural Politics: an International Journal, Volume 1, No 1, March 2005 , pp. 75-100(26) // http://www.protest-cultures.unisiegen.de/pdf/Kahn_Oppositional_Politics_an_the_Internet.pdf 15. Karatnycky A. Ukraine’s Orange Revolution // Foreign Affairs, Vol. 84 (2), March-April 2005. 16. Levy J. Qualitative Methods and Cross-Method Dialogue in Political Science. Comparative Political Studies: 2007, 40. – P. 196-214. 17. Lindlof T. R. Qualitative Communication Research Methods. London: SAGE Publications, 1995. 18. Lofland J., Lofland L. H. Analyzing Social Settings: A Guide to Qualitative Observation and Analysis. California: Wadsworth, 1995 19. Lukan A. Way. Kuchma’s Failed Autoritarism. // Journal of Democracy, Vol. 16 (2), April 2005. – P. 131-145 20. McFaul M. Transition from Postcommunism // Journal of Democracy, Vol. 16, July 2005. 21. Morozov, E. 2009. ‘Think Again: Twitter. // Foreign Policy (6 August 2009). // http://www.foreignpolicy.com/articles/2009/08/06/think_again_twitter?page=full 22. Minty R. 2009. ‘Providing Context: The Role of Social Media in Iran. // Media140 Conference, Sydney (6 November 2009). // http://riyaadm.com/2009/08/02/providing-context-the-role-of-socialmedia-in-iran/

75


23. Neumayer C., Raffl C. Facebook for Global Protest: The Potential and Limits of Social Software for Grassroots Activism. - Prato CIRN, 2008 // Community Informatics Conference: ICTs for Social Inclusion: What is the Reality? 24. Prytula O. The Ukrainian Media Rebellion. // Aslung. McFaul (eds). Revolution in Orange. – Washington D.C: Carnegie Endowment for International Peace, 2006. – 111 pp. 25. Rahimi B. Cyberdissent: the Internet in Revolutionary Iran // Middle East Review of International Affairs, 2003. Vol. 7, No. 3 – P. 101-115. // http://meria.idc.ac.il/journal/2003/issue3/jv7n3a7.html 26. Reporters Without Borders. // http://en.rsf.org 27. Rossiter N. Organized Networks and Non-Representative Democracy. // Reformatting Politics. – Routledge, 2006 28. Rubin M., Clawson P. Patterns of Discontent: will History Repeat in Iran? // Middle East Review of International Affairs, 2006. Vol. 10, No. 1. // http://meria.idc.ac.il/journal/2006/issue1/Clawson_Rubin.pdf 29. Rubin H.J., Rubin, I.S. (2005). Qualitative Interviewing. The Art of Hearing Data. – London: SAGE Publications, 2005. 30. Sassen S. Electronic Networks, Power, and Democracy. // R. Mansell, C. Avgerou, D. Quah, Silverstone R. The Oxford Handbook of New Media. – Oxford: Oxford University Press, 2007. – P. 339-361. 31. Sheuren, F. What is a survey? - 2004. // <http://www.amstat.org/sections/srms/pamphlet.pdf 32. Silenced Ukraine. Privacy International, - September 2007. // www.privacyinternational.org 33. Silverman D. Qualitative Research: theory, method and practice. – London: SAGE Publications, 1997. – 262 pp. 34. Smith M. Interviewing in market and social research. – London, 1972. – 19 pp. 35. Sonora Jha. Why they wouldn’t cite from sites: A study of journalists’ perceptions of social movement web sites and the impact on their coverage of social

76


protest. // Journalism, SAGE Publications, 2008 No. 9. - P. 711-732. // http://jou.sagepub.com/cgi/content/abstract/9/6/711 36. Spurlock C. Inhabiting Spaces of Resistance: A Meditation on Co-Performative Acts of Protest. – University of North Carolina at Chapel Hill, 2009. // http://enculturation.gmu.edu/drupal/6.2/spurlock 37. Sreberny-Mohammadi, A., Ali Mohammadi. Small Media, Big Revolution: Communication, Culture, and the Iranian Revolution. – University of Minesota Press, Mineapolis, 1994, - 225 pp. 38. Taking Tougher Line on Internet, Authorities Try Cyber-Dissident and Draft Harsh Bill // Reporters Without Borders, August 3, 2004. // http://www.rsf.org.article.php3?id_article=11066 39. Tehrani H. Iran’s Revolutionary Guards Take on the Internet // Internet & Democracy Blog. January 8th, 2009. // http://blogs.law.harvard.edu/idblog/2009/01/08/irans-revolutionary-guards-take-onthe-internet 40. Tehrani H. Iran: State Reaps Real Dividends of Double-edged Persecution // http://globalvoicesonline.org/2010/04/11/iran-real-dividends-of-double-edgedpersecution/ 41. Toqueville A de. The Old Regime and the French Revolution. – New Yourk: Doubleday, 1995. 42. Tsekeris C. Blogging as Revolutionary Politics // Research Journal of Social Sciences, 2009. No.4. – P. 51-54. 43. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research: An introduction. 8th Edition. – Wadsworth Pub. Co., 2005. 118 pp. 44. Zarni M. Resistance and Cybercommunities. // De Vaney A., Gance S., Ma Y. (Eds.). Digital Communications and New Coalitions Around The World. – New York: PETER LANG, 2000. – P. 71-88

77


45. Zee B., van der. Twitter Triumphs. // Index on Censorship 2009, - Writers and Scholars International Ltd, SAGE Publications, 2009. - P. 97-102. // http://ioc.sagepub.com/cgi/content/abstract/38/4/97 46. Бодріяр Жан. Прецесія симулякрів // Бодріяр Жан. Симулякри і симуляція. – Київ: Основи, 2004. – С. 5-64. 47. Бодріяр Жан. Символічний обмін і смерть. – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с. 48. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Е. Вінквіста, В. Е. Тейлора. – Київ: Основи, 2003. – 503 с 49. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. – Москва: Интрада, 2001. – 384 с. 50. Літературна енциклопедія / Упорядник Ю. Ковалів. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2007. – Т. 2. – 624 с. (Енциклопедія Ерудита). 51. Обработка экспертной информации. // Методика и техника социологических исследований. // www.socioline.ru/_seminar/exams/USUexpert.doc. 52. Потятиник Б. Електронні ЗМІ в демократичних процесах 2004-2006 рр. – Вісник Львівського університету, 2007, №7. - C. 199-205 // www.franko.lviv.ua/faculty/jur/vypusk7/visnyk07-21.pdf 53. Самарцев О. Р. Творческая деятельность журналиста. Очерки теории и практики. – Москва: Академический Проект, 2007. – 528 с. 54. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. - М., 1987. – 253 с. 55. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. - М.: Добросвет, 2003. – 595с.

78


Додаток № 1 Глибинне

інтерв’ю

з

Анатолієм

Бондаренком,

редактором

сайту

“ZaUA.org”, засновником сайту «Майдан». - Розкажіть, будь-ласка, з чого почався проект сайту «Майдан»? - Все почалося із створення офіційного сайту для акції «Україна без Кучми» в грудні 2000 року. Спочатку він являв собою сторінку, на якій вивішувалися оголошення про якісь акції чи маніфести. А потім, буквально за декілька місяців туди додався форум, після чого почалося найцікавіше. На форумі придумувалися ідеї, знаходилися люди-однодумці, між якими створювалася довіра, в тому числі й у реалі. Починаючи із 2001 року, відбувалася постійна робота по створенню спільноти. -

Яка була відвідуваність вашого сайту? Скільки людей його регулярно

читала? - Людей було по-різному. Починалося із 1000 хостів на день на хвилі «Україна без Кучми», а в 2004 восени, коли відбувалися найбільш пікові події, як оголошення перемоги Януковича, чи коли в нього кинули яйцем, то у нас було 50 000 відвідувачів за день. Це був абсолютний рекорд і він більше не повторився. А в середньому щодня під час Революції приходило близько 20 000 користувачів. - Якою була аудиторія вашого форуму-сайту? - З активних учасників, не просто читачів, а активістів спільноти, на той час було декілька сот чоловік. Про мобілізаційні здатності спільноти можна судити вже з того, що ми запустили декілька проектів лише за підтримкою, допомогою і розголошенням через сайт. Також через форум нам вдалося організувати групу спостерігачів із 200 чоловік на Донецьку область. Через сайт ми також назбирали близько 10 000 анкет добровольців, які були готові щось робити. Це був один із механізмів як ми назбирали спостерігачів. В анкетах люди

79


вказували, що вони готові робити. Всі ці анкети згодом, правда, пішли в штаб Нашої України, де благополучно були поховані. - Чи вважаєте ви, що влада чи опозиційні організації використовують медіа, а в нашому випадку, веб-медіа в своїх цілях? - Вся історія існування сайту говорить про те, що джерелом інформації були ми. Наприклад, система підготовки спостерігачів йшли від нас, тобто ми розробляли вказівки і їх поширювали. А вже потім їх поширювали партійні структури, бо наші розробки були кращі, ніж їхні. Гасло «Разом нас багато, нас не подолати» також пішло із Майдану. Дуже багато ідей щодо того як робити агітацію було розроблено саме на нашому сайті. - В чому на Вашу думку запорука успіху проекту Майдан? - Взагалі, що було найкраще на цьому сайті – це те, що сюди приходили різні розумні люди, спілкувалися, генерували щось цікаве і те, що народжувалося й створювало опозицію. Ефект сайту був у тому, що його читало багато «опініонмейкерів»: журналістів, студентів, правозахисників, політиків, депутатів з БЮТу. Це був приклад такої «боттом-ап комунікації», коли ідеї йшли з низів і розходилися у різних напрямках, формулючи громадську думку. - Чи була б можливою така опозиційна діяльність без використання вебу? - Ефект, який виник за допомогою веб-медій, - простота, із якою ти можеш друкуватися, легкий вихід на ринок, контент, який генерується учасниками, а не якоюсь центральною установою – те, що стало можливим лише завдяки ресурсам інтернету. - Наскільки ефективними є перенесення віртуальної опозиції в реальне життя? - Я ніколи не займався кількісними вимірами. Але впевнений, що воно працює. Із мого власного досвіду, якщо б не було сайту Майдан, то не було б середовища, яке у 2004 році дало старт багатьом іншим дуже цікавим проектам. Наприклад не було б Чорної Пори, не було цілого ряду речей, які були важливі саме для того, що відбувалося в реалі. Тобто все залежить від дуже багатьох факторів: від початкової мети, здатності її дотримуватися, наполегливості і

80


відвертості у спільноті. Один із головних фактові – успішно створена спільнота навколо сайту. Якщо вона є, то вона обов’язково дасть сильний ефект назовні в реальному світі, а не лише у віртуальному. Якщо ж спільноти немає, чи якщо хтось намагається штучно створити видимість підтримки, то й не буде ефекту. - Як ви бачите продовження опозиційних настроїв у веб-медіах в Україні, зважаючи на сучасний стан справ? - Я бачу декілька сценарів розвитку українського вебу, зважаючи на якісь більш глобальні процеси, які відбуваються в Україні. Є декілька сценаріїв. Найгірший – це русифікація усього медіа-простору, із веб-простором включно. Буде дуже обмежена група людей, що вільно спілкуватиметься в інтернеті, шляхом «останньої барикади». Інтернет – це просто інструмент, який сам по собі нічого не означає. Але з його допомогою, при правильному застосуванні виникають величезні можливості. Є ідея, що потрібно не продовжувати вже початі речі в інтернеті, а створювати нові. У нас зараз є унікальний момент в історії за всі вісімнадцять років: випиляти цей мутант, який соціал-демократи зробили консенсус, щоби створити видимість держави. Зараз є чудова нагода повністю змінити, що сучасна система спрямована на розпад. Бо вона не може змінюватися, реалізувати якихось довгострокових проектів, а це прирікає її на розпад. Зараз для людей, яких дійсно цікавить існування такої держави як Україна, є хороша можливість подумати, чи може така країна взагалі існувати. А інтернет буде тут дуже важливою складовою: він полегшить завдання активістів, пришвидшить усі процеси, завдяки тій швидкості обертання інформації, яка у ньому є.

81


Додаток №2 Глибинне інтерв’ю із Сергієм Татарінцевим, політ технологом та журналістом, упорядником всеукраїнського ресурсу «Сила народу», та д ніпропетровського сайту «За правду» - Розкажіть, будь-ласка, з чого почався проект сайту - З березня 2004-го року по лютий 2005-го року я працював в інформаційному відділі штабу Віктора Ющенка в Дніпропетровську. Одним з головним напрямків роботи був Інтернет. Хоча на 2004-ий рік ми чітко знали, що населення Дніпра було забезпечене мережею максимум на 8 %, я доводив керівництву важливість використання Інтернету через декілька важливих причин: - Яким було основне завдання вашого сайту? - Ми майже не мали нормального доступу навіть до друкованих ЗМІ, не кажучи вже ТБ-канали; при цьому наші конкуренти з провладного штабу аж до вересня не «заморочилися» наповненням інформаційної стрічки свого ресурсу, просто копіюючи майже дослівно контент свого центрального ресурсу; тому Інтернет став єдиним інформаційним простором, де ми могли отримати й отримали рішучу перемогу; звичайно, були ще вуличні акції, але ними займався не я. - Якою була аудиторія вашого форуму-сайту? - Недостатня розповсюдженість Інтернету на той момент надавала інформації, що через нього розповсюджувалася, велику адресність; тобто, ми чітко знали, для кого і як треба надавати інформацію, щоб адресати її розповсюдили далі; до того ж, більшість тогочасних популярних блогерів в нашому регіоні підтримували Віктора Ющенка з ідеологічних міркувань, тому допомагали нам на громадських засадах, і нерідко набагато ефективніше за кадрових штабних працівників. За нашою інформацією, більшість з цих 8 %, що мали Інтернет, складали активні молоді люди, що працювати переважно в сфері розумової

82


праці; вони були мобільними, тобто, якщо ми їх вигравали, ми вигравали одночасно всіх їх друзів і товаришів, до яких вони доносили б потрібну інформацію. Зрештою, так і сталося. - Які основні завдання ставив перед собою Ваш веб-ресурс? - Головна функція всіх наших веб-медіа ресурсів полягала в розповсюдженні інформації. Тобто, в першу чергу, інформуванні про заходи опозиції та передвиборчої програми нашого кандидата. Велике місце займала політична сатира. Адже ми достатньо швидко вловили тренд на політичний гумор, який дозволив нам легко перемогти конкурентів. - В чому на Вашу думку запорука успіху Вашого проекту? - Найбільш важливим було просте інформування зацікавлених людей про події в країні та хід передвиборчих перегонів. Ми свідомо намагалися уникати будьякої агітації за Ющенка, зробили ставку на елементарне об'єктивне висвітлення подій на дніпропетровському порталі всеукраїнського ресурсу «Сила народу», а також місцевого сайту «За правду». І найцікавіше, що наші ресурси почали читати навіть не-симпатики Ющенка – в пошуках правди вони неодмінно потрапляли до нас. Був навіть веселий випадок, коли наша людина, що працювала в штабі Януковича, майже кожного дня бачила відкритим наш сайт на комп'ютерах керівника штабу та його заступника. - Яку роль зіграли українські блогери в Помаранчевій революції? - Важливим спрямуванням нашої роботи було підключення блогерів до нашої роботи. Тоді соціальні мережі на території України знаходилися в зародковому і були представлені в основному сайтом «Живого журналу», себто, Livejournal. Аудиторія якого була мінімальною, тому в якості поле для діяльності сам ЖЖ майже не розглядався. Як я вже зазначав, майже всі вони й так були нашими симпатиками, тому нашим головним завданням було координувати їх роботу в руслі розповсюдженні інформації та рекламування наших ресурсів. Ще одним важливим спрямуванням роботи блогерів було коментування новин та статей на усіх інформаційних ресурсах. Спочатку була ідея найняти декількох

83


райтерів, які б займалися цим за грошове винагородження, але практика перших двох місяців показала, що ніякої необхідності в тому не було – на ентузіазмі люди все робили самі. - Як ви бачите продовження опозиційних настроїв у веб-медіах в Україні, зважаючи на сучасний стан справ? - Щодо майбутнього веб-медіа, то зрозуміло, що їх роль буде постійно зростати пропорційно з інтернетизацією населення. Хоча великою проблемою й надалі, так само як й в 2004-му році залишається, низьке покриття мережею не так території України, як розумів людей. Більшість українців й надалі знаходяться в полоні телебачення, яке вони сприймають в якості єдиного джерела інформації. Чим більш вікова людина – тим менше в ній є попиту на Інтернет як джерело інформації. Але молодь інтернетизується дуже швидкими темпами. Але вже буквально на наступних виборах я прогнозую вибух веб-медіатехнологій. Адже останні президентські вибори виявили глибоку кризу методів впливу на людей. Виходом з них я бачу саме веб-медіа, які здатні забезпечити максимальну мобільність та інтерактивність у спілкуванні з людьми та інформуванням їх про свої вчинки та плани. Особливо враховуючи, що з кожним роком до мережі приєднується як мінімум 150-200 тисяч українців виборчого віку. А також те, що з кожним роком виборче право отримують молоді люди, які взагалі свого життя без Інтернету не уявляють.

84


Додаток № 3 Глибинне

інтерв’ю

із

Sparrow_hawk

(справжнє

ім’я

та

прізвище

респондент побажав не вказувати), блогером-активістом, юристом, м. Дніпропетровськ - Розкажіть, будь ласка, коли і з яких причин Ви стали блогером? - Серпень 2004 року. Аккаунт живого журналу мені подарувала подруга, дівчина з Москви, з якою я познайомився в мережі, на тематичному форумі, що був присвячений нашому спільному хобі. Про жж та про блоги взагалі до того не чув. Тоді ця тема в мережі була не така розповсюджена. У тієї дівчини вже був аккаунт, вона туди багато писала, я її читав. Щоб я бачив підзамочні пости та мав змогу коментувати, вона подарувала мені аккаунт, який вже був нею трохи раніше заведений, але не використовувався. - Яка відвідуваність вашого блогу? Скільки людей регулярно його читає? - Я вже давно тисячник. наразі мене додали до друзів близько 1300 людей. У день мене читає щонайменше 100 людей (це тільки ті, що заходять на окремий пост, не рахуючи тих, хто просто читає у френд-стрічці). Коли пишу на якусь гостру тему відвідувачів може бути і тисяча в день. - Якою, на Вашу думку, є роль веб-медій, зокрема блогів, в опозиційних рухах? - По-перше, координація. Люди, які вже давно знайомі між собою у мережі, які знають один одного, довіряють - легко можуть домовитися через свої жж про якісь дії в реалі, особливо якщо вони з одного міста. Нещодавній «мовчазний флеш-моб»

зі

стрічками

національних

кольорів

у

Києві

це яскраво

проілюстрував. Тоді міліція виявилася повністю до цього не готова, тобто вони не відслідкували це у блогах, для них це було «приємною несподіванкою». По-друге, завоювання довіри. Політик чи громадський діяч, що справді (а не через підставних осіб) веде свій блог, пише, у тому числі, не тільки про політику, але і про свої звичайні буденні події, викликає у простих громадян-

85


блогерів набагато більше поваги і довіри. Однак таких (відомих) в Україні практично немає. Бродський спробував, але провалився через свої обмеження в доступі всіх, хто з ним незгоден і невміння вести нормальну людську бесіду. По-третє, пошук однодумців. Щоб скоординуватися – треба спершу знайтися. По-четверте, розробка ідеологій й тактики і стратегії дій. Перед тим як робити щось в реалі треба визначитися, на що все це направлено (я звісно, не за якісь ситуативні акції, на кшталт рятування парку, коли діяти треба швидко і об’єднуються часто люди з протилежними поглядами). - На Вашу думку, чи використовує влада блогерів у своїх власних цілях? - Намагається, можливо. Але це все жалюгідно. У владі зараз номенклатурники ще радянського загартування. Вони не користуються інтернетом, здебільшого, не знають про сучасні мережеві комунікації. Вони взагалі минуле сторіччя. - Чи вважаєте Ви веб-активність достатньо ефективною, коли йдеться про проблеми в реальному житті (як рухи за демократичні зміни)? - Так, тільки треба над цим працювати. Більше використовувати веб-ресурси. Знайомити людей з його можливостями. Витягати людей в реал, проводити зібрання, семінари, розглядати проблеми місцевих громад, які людей зацікавлять більше, ніж глобальні політичні питання, шукати шляхи громадської координації та впливу на владу ініціативними групами громадян. - Що повинні робити блогери, щоби їхня активність мала якийсь результат? - Щось робити. Не сидіти, а виходити (разом, скоординовано!) в реал. Показати, що вони не тільки віртуальна, але і реальна громада. Впливати на події, хоча б маленькі для початку, локального рівня. - Яка найбільша перевага веб-медіа в порівнянні із іншими засобами масової комунікації під час рухів опору? - Неможливість для влади заткнути їм рота, завадити координувати людей. навіть у такій країні як Іран блоги зіграли свою роль. Мережею користується, переважно, молодь – найактивніша частина суспільства, яка у нас у владі практично не представлена.

86


- Чи можуть опозиційні рухи бути ефективними без допомоги вебмедій/блогерів? - Гадаю, так. Але навіщо не використовувати сучасний інструмент, відставати у часі? - Яку роль зіграли українські блогери в Помаранчевій революції? - На кінець 2004 - початок 2005 українських блогерів було ще дуже-дуже мало. Але ми зіграли значну роль, вважаю, не на внутрішньому, а на зовнішньому фронті

-

повідомляючи

закордонних

блогерів,

в

першу

чергу

-

з

російськомовного жж-сектору, А це не тільки колишній СССР, але й наші мігранти по всьому світу, про перебіг революційних подій "очами простої людини", не з офіційних новин. - Як ви бачите продовження опозиційних настроїв у веб-медіах в Україні, зважаючи на сучасний стан справ? - Гадаю, якщо влада не припинить свій тотальний наступ, свою відверту зневагу до громадських прав - агресія інтернет-спільноти буде наростати. Люди будуть все більше координуватися і спочатку закликати, а потім і провадити після планування в інтернеті всяких акцій протесту. - В яких опозиційних діях у вебі Ви потенційно могли б брати участь у майбутньому? - У будь-яких. Якщо влада остаточно знахабніє і не залишить нам, чесним громадянам, які хочуть жити за законом, а не за «воровськими поняттями», вибору – я не виключаю навіть збройних сутичок в Україні. І всі акції спротиву, у т.ч. і силові, можна і треба (через те, що владі складніше їх від слідкувати чи «підшити до справи») координувати через інтернет. Звісно, для цього треба створити

коло

однодумців,

між

якими

буде

довіра.

87


Додаток № 4 Глибинне інтерв’ю із Гамідом Теграні (Hamid Tehrani), іранським блогером, редактором спільноти блогів та громадянських медіа “Global Voices”. - Розкажіть, будь-ласка коли і з яких причин Ви стали блогером? - Свій особистий блог я почав вести у 2005 році. Водночас я почав співпрацювати із іранським відділом сайту Global Voices. В той час, на мою думку, було багато неправдивої інформації про Іран, більшість людей не мало й гадки що насправді твориться в іранському суспільстві. Читання хороших блогів може дійсно допомагає в такій ситуації. - Яка відвідуваність вашого блогу? Скільки людей регулярно його читає? - Зараз я публікуюся лише на Global Voices. Цей сайт читають багато людей, особливо журналістів та активістів. Також я даю досить багато інтерв’ю про ситуацію в Ірані. - Якою, на Вашу думку, є роль веб-медій, зокрема блогів, в опозиційних рухах? - Так склалося, що громадянське суспільство в таких країнах як Іран чи Україна не має жодного шансу для розвитку в реалі. На даний час, коли веб став достатньо популярним, а головне – доступним, громадянське суспільство в цих країнах

має

лише

інтернет,

особливо

блоги,

для

вираження

ідей,

розповсюдження правдивих відомостей, комунікації між собою та світом поза межами країни, а в окремих вирадках й організації протестів. - Чи вважаєте Ви веб-активність достатньо ефективною, коли йдеться про проблеми в реальному житті (як рухи за демократичні зміни)? - Так, звичано! Веб є дуже активним інструментом. Іранські опозиційні лідери використовують соціальні медіа для комунікації між собою. Світ взнав про демонстрації в Ірані завдяки сайтам Facebook, Youtube i Twitter. На даний час дуже ефективні кампанії також організовуються за межами Ірану.

88


- На Вашу думку, чи використовує влада блогерів у своїх власних цілях? - Так, нажаль. Наш президент має свій власний блог. Також є ісламісти, які також використовують блоги. Але це не можливо порівнювати із Зеленою революцією. - Яка найбільша перевага веб-медіа в порівнянні із іншими засобами масової комунікації під час рухів опору? - В порівнянні із мейнстрімовими медіами, вони вільні, інтерактивні, в легкому доступі для мас. - На скільки ефективним є перенесення віртуальної опозиції в реальне життя? - В окремих випадках навіть дуже ефективним. Я пам’ятаю як люди на демонстрації в Ірані несли карикатуру, намальовану іранським художником в Канаді. Постери і слогани створюються і публікуються в інтернеті, а потім люди використовують їх в реальному житті під час протестів на вулицях. З іншого боку я мушу додати, що на даний час віртуальна опозиція опинилася під величезним тиском і стала жертвою гонінь Ісламістської Республіки. Також їх не зовсім правильно розуміють Західні медіа та Західний світ. - Чи можуть опозиційні рухи бути ефективними без допомоги вебмедій/блогерів? - Не настільки ефективними як із допомогою веб-медій. В такому разі це буде опозиційний рух без засобів комунікації. Іншими словами, новини і т.д. розповсюджуються із занадто малою швидкістю, щоби учасники протесту могли вчасно мобілізуватися. - Якою була роль Twitter в Зеленій революції минулого літа? - Twitter у Зеленій революції відіграв мінімальну роль. Він не був здатний організовувати акції, мобілізувати. Проте, він таки допоміг у розповсюдженні новин. - Чи є веб-активність вартою того, щоби її провадити під час революцій?

89


- Ну, по-перше я не вважаю, що минулорічні події були революцією. Швидше рухом опору. Але все одно відповідь буде «так». Немає сумніву, що громадяни, що оскаржували результати виборів в Ірані ефективно використали Twitter, Facebook, YouTube і блоги, щоби зробити «безсмертним» цей рух і щоби опублікувати

докази

несправедливості,

що

чинилася

проти

громадян

охоронними силами уряду. Проте наріжним каменем цього руху були не технології, а самі люди. - Як будуть розвиватися веб-медіа у майбутньому опозиційному дискурсі? - Не думаю, що найближчим часом щось радикально зміниться. Він ще на довго залишатиметься

головним

каналом

інформації

та

обміну

ідеями

на

національному та міжнародному рівні. Що лише підтримуватиме опозицію в її веб-діяльності.

90


Додаток № 5 Глибинне інтерв’ю із Зафаром Ікбалом (Zafar Iqbal), іранським блогером, виконавчим директором сайту «Преса за мир» (“Press For Peace”). - Розкажіть, будь ласка, коли і з яких причин Ви стали блогером? - Порівнюючи із іншими медіа, блог є легким засобом комунікації. Для того, щоби комуні кувати із людьми із схожими поглядами, я й завів свій блог чотири роки тому. - Яка відвідуваність вашого блогу? Скільки людей регулярно його читає? - Вбільшості мій блог читають активісти із захисту людських прав, журналісти та люди, що працюють в гомунітарному секторі. На даний час цей блог веде група людей. Ми наповнюємо контент власними постами та інформацією, яку беремо із інших джерел. Більшість інформації на даний час є пов’язана із правами людей в загальному та жінок зокрема. Також пишемо про Талібан та інші екстремістські тенденції, про мирську та ліберальну інтерпретацію ісламу. - Якою, на Вашу думку, є роль веб-медій, зокрема блогів, в опозиційних рухах? - Інтернет ефективно використовувався для пропаганди рухів опору політичній диктатурі в різних частинах світу ще з початку 1990-х. Для Ірану, Пакистану та ряду інших країн, що розвиваються, коли авторитарний уряд підім’яв під себе традиційні медіа, веб став єдиним перевіреним і вартим довіри засобом масової мобілізації. Он-лайн медіа стали альтернативним голосом звичайних людей. - Чи вважаєте Ви веб-активність достатньо ефективною, коли йдеться про проблеми в реальному житті (як рухи за демократичні зміни)? - Не зважаючи на те, що іранські про-демократичні сили застосовували інтернет ще з часу його першого представлення в країні, характеру рушійної сили він набув лише після результатів виборів у 2009 році. На той час люди були регулярно та жорстко придушувані. Відповідно, вони почали широко

91


використовувати он-лайн ресурси, щоби донести свої месиджі, особливо, щоби осудити авторитарну політику уряду. - На Вашу думку, чи використовує влада блогерів у своїх власних цілях? - Ми виявили, що уряд оцінив корисність мікроблогу Twitter для моніторингу активістів, збирання інформації про них, та навіть вистежування учасників протестів. Також були докази, що іранський уряд фільтрує блогосферу, маніпулюючи нею на свою користь. Водночас Міністерство інформації платить деяким блогерам, що осуджують активістів та пишуть про-урядові матеріали у своїх блогах. - Яка найбільша перевага веб-медіа в порівнянні із іншими засобами масової комунікації під час рухів опору? - Як і в інших частинах світу, іранські он-лайн ресурси є більш популярними серед молодого покоління. Громадяни Ірану також покладаються на вебресурси, бо традиційні медії знаходяться під цензурою, а відповідно в них не вистачає детального і правдивого висвітлення політичної ситуації країни. На відміну від традиційних медіа, веб-платформи містять більш обширний контент та розмаїття поглядів. - Наскільки ефективним є перенесення віртуальної опозиції у реальне життя? - Віртуальна опозиція може підсилити опір у реальному житті. Але на мою думку, вона може лише підсилити акції протесту та іншу пов’язану із цим активність, але не ініціювати її. - Чи можуть опозиційні рухи бути ефективними без допомоги вебмедій/блогерів? - Зважаючи на специфічну медійну ситуацію в Ірані, зараз було б просто неможливим для активістів провадити успішну діяльність без веб-медій. На сьогоднішній день веб-медії стали найбільш вартим довіри засобом комунікації. - Якою була роль Twitter в Зеленій революції минулого літа? - Він став найчутнішим голосом протестів проти дій уряду після виборів в червні 2009. Не лише в Ірані, а й відлунюючи по цілому світу. Водночас, коли в

92


звичайних газетах були порожні шпальти, відцензоровані урядом, Твітер англійською і фарсі передавав історії протестів, повідомляючи про події всіх бажаючих. Можна сказати, що Twitter підбадьорив учасників протестів, підкріпив їхнє переконання, що вони не самі та залучив емоції аудиторію поза Іраном, що ніколи не було можливим до цього. - В яких опозиційних діях Ви потенційно могли б брати участь у майбутньому? - Я постійно беру участь у акціях протесту та інших видах опозиційної діяльності. А в майбутньому я надіюся застосовувати нові навики і технології, яким я навчився під час останніх акцій проти дій уряду.

93


Додаток № 6 Глибинне інтерв’ю із Ентоні Льовенштайном (Antony Loewenstein), австралійським блогером та журналістом-фрілансером, автором книжки «Революція в блогосфері» (The Blogging Revolution). - Розкажіть, будь ласка, коли і з яких причин Ви стали блогером? - На початку 2005 року я почав вести блог, чим активно займаюся й по сьогоднішній день. На той час для мене було важливо знайти платформу, на якій я б міг вільно та необмежено публікувати альтернативні погляди події Ізраїльсько-Палестинського конфлікту. - Яка відвідуваність вашого блогу? Скільки людей регулярно його читає? - Мій блог отримує декілька сотень хітів щодня і, можу із впевненістю стверджувати, що він стає що раз то більш популярним. Відвідуваність часто збільшується після того, як мої публікації чи інтерв’ю зі мною появляються у мейнстрімових медіа. Це лише доказує, що традиційні та веб-медіа можуть співпрацювати, замість того, щоби конкурувати. - Якою, на Вашу думку, є роль веб-медій, зокрема блогів, в опозиційних рухах? - Веб-медії, Facebook, Twitter and YouTube забезпечують платформи, через які опозиційні рухи можуть доносити в маси свої послання. Проте не варто забувати, що більшість людей у країнах, що розвиваються не мають доступу до цього засобу комунікації. - Чи вважаєте Ви веб-активність достатньо ефективною, коли йдеться про проблеми в реальному житті (як рухи за демократичні зміни)? -

Часом веб-медіа є навіть дуже помічними в боротьбі за демократизацію

суспільства. Проте, сам по собі інтернет не зможе привести до демократії. Такі зміни можливі лише при залученні великого громадянського фактору. Наприклад у випадку із Іраном, Західні медіа переплутали присутність

94


опозиційного руху у веб-просторі із знаками, що державний режим буде повалено - На Вашу думку, чи використовує влада блогерів у своїх власних цілях? - Оскільки влада знаходиться в тому самому інформаційному просторі, що й опозиція, то звичайно, що вона використовує абсолютно ті самі засоби, що й всі інші. Для неї не просто легко, а ще й зручно моніторити е-мейли дисидентів, їх смс-повідомлення, їхню активність в соціальних мережах та висловлювання в блогах. - Яка найбільша перевага веб-медіа в порівнянні із іншими засобами масової комунікації під час рухів опору? - Часом важко уявити наскільки велику аудиторію можуть засягнути новітні технології. В більшості традиційні медіа на таке не здатні. - Чи можуть опозиційні рухи бути ефективними без допомоги вебмедій/блогерів? - Теоретично так. Але, на даний час, в суспільствах із масовим он-лайн проникненням, мобільними телефонами, веб-сайтами, Твітером практично це собі уже важко уявити. Проте, використання доступних в інтернеті інструментів досі залишається в руках еліти середнього класу. - Що повинні робити блогери-активісти, щоби їхня активність мала якийсь результат? - Бути обережними, уникаючи викриття себе урядом. Повинні не лише генерувати опозиційний контент, а й навчитися його добре приховувати. Також вони повинні використовувати проксі-сервери, щоби не видавати ресурсів, які вони відвідують. - На Вашу думку, чи могла бути Зелена революція в Ірані можливою без використання веб-медій? - Думаю, опозиція отримала б масову підтримку в будь-якому разі. Але вебмедіа легко залучили до революції молоде покоління, мільйони якого постійно віртуально живуть в он-лайні.

95


- Якою була роль Twitter в Зеленій революції минулого літа? - Думаю, що Twitter відіграв важливу, але не найголовнішу роль. Є докази, що деякі найбільш популярні під час революції іранські користувачі Twitter могли мати

локацію

в

Сполучених

Штатах.

Звичайно,

що

деякі

іранці

використовували Twitter, проте, коли уряд заблокував спочатку цю вебплатформу, а часто й взагалі будь-який інтернет-доступ, то його використання стало менш важливим. - Чи веб-активність є вартою того, щоби її провадити під час революцій? - Так, звичайно! Це ризиковано, бо уряд може виявити твою активність, але створювати опозицію до нечесних виборів надзвичайно важливою справою. - Як будуть розвиватися веб-медіа у майбутньому опозиційному дискурсі? - Опозиційні рухи будуть мати можливість створювати кращі веб-ресурси, щоби режим не міг їх викрити. За їх допомогою будуть залучатися більше людей, що забезпечуватимуть підтримку у реалі. А також знаходити людей із схожими поглядами на Заході без посередників. В такому випадку буде можливим проведення виборів у країні без допомоги ззовні, бо Америка та Західна Європа має ганебну звичку втручатися у процес виборів. - В яких опозиційних діях Ви потенційно могли б брати участь у майбутньому? - Не знаю, що саме я можу безпосередньо робити, але однозначно буду продовжувати писати про боротьбу он-лайн дисидентів в Китаї, Ірані, Єгипті та інших репресивних країнах.

96

Набитович Ірина - диплом, 2010  

Тема: "WEB-МЕДІА ЯК КАТАЛІЗАТОР РУХІВ ОПОРУ В ІРАНІ ТА УКРАЇНІ". Могилянська школа журналістики, 2010

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you