16
Міжнародної федерації журналістів, опублікованої 31січня 2010 року, з літа 2008 року в Китаї були введені сотні обмежень, причому найбільше цензурі піддавались інтернет-ЗМІ і жовта преса. Їх представникам часто відмовляли у акредитації на ті чи інші заходи. Якщо ж говорити про український досвід, то вважається, що за радянських часів, з огляду на цензурні перешкоди, жовтої преси взагалі не було. І тільки після розпаду Радянського Союзу з’явилися перші її зразки. Втім, нам не вдалося знайти досліджень, пов’язаних із запровадженням перших бульварних видань в Україні. У книзі «Сучасні медіасистеми: три моделі відносин ЗМІ та політики» автори зазначають, що у середземноморському регіоні таблоїди чи «жовта» преса практично відсутні, за винятком «France Soir», тираж якої суттєво знизився після 1980-х. Спроби впровадити жовту пресу в Іспанії, одну з яких здійснив німецький видавець Аксель Шпрінгер, а іншу – Daily Mirror, «з низки причин» виявилися безуспішними. Роль популярної преси у Південній Європі почасти відіграють спортивні щоденні видання, важливі для будь-якої країни, а у деяких випадках видання, які іспанці називають «prensa del Corazon» – тижневики для переважно жіночої аудиторії, в яких висвітлюється життя зірок і відомих людей та побутові теми [35]. У книзі не конкретизуються причини «не впровадження» жовтої преси в Іспанії, але можемо припустити, що однією з причин є контроль урядом країни діяльності засобів масової комунікації. Адже відомо, що у січні 2011року іспанська влада намагалася встановити цензуру на світову пошукову систему Google, вимагаючи видалити близько ста посилань на сумнівні публікації. Дослідник Пек Дженіс говорить про те, що з модерністичної точки зору, жовта журналістика – це ідеальна модель мас-медіа у наданні інформації людям і життєво необхідний елемент суспільно-політичної сфери. А з постмодерністи чного погляду таблоїдні ЗМІ є більш відкритими та демократичнішими, ніж традиційні часописи (якісні медіа) [15].