KiDS by ukma journalist

р о т а к а Сло д во ре Усі ми родом з дитинства. При чому, не завжди з рожевого. Це хіба що в рекламі діти завжди радісні та усміхнені. В реальності ж дитинство не менш складне, ніж доросле життя. Треба їсти манну кашу, не можна плакати, якщо ти хлопчик і не можна бруднитися, якщо - дівчинка. Не можна галасувати. Не можна сунути пальці в розетку. Можна і треба носити колготи, які кусаються... Цей журнал створено, аби побачити дитинство в усіх його фарбах, а не лише в рожевих. В різних його проявах. Для всіх і кожного. Приємного читання :)

Заголовок Tits for Kids........................................6

Інтерв’ю з Ганною Наконечною..........16

Дитячі книжки “ПРО ЦЕ“: симптом нації....................................18

Гомосексуальна наука для малят........22

Педерастія як засіб виховання...........26

Нетрадиційні іграшки..........................30

Суворе дитинство...............................34

Бум на екзотичні імена........................38

Грудневі імена....................................41

Kids Tits for 7

Kids Tits for 9

Kids Tits for

Kids Tits for 15

IНТЕРВ’Ю

Ганна наконечна: “Я вирiшила, що в мене будуть tits, i все буде яскраво“

Проект Ганни Наконечної ‘Tits for kids‘, або ‘Циці для діток‘, можна назвати найсміливішим проектом року, що минає. У цьому проекті Ганна поєднала еротичне оголене жіноче тіло, що зазвичає є об’єктом прискіпливих споглядань у чоловічих глянцях, та щиру дитячу творчості, яка зазвичає сприймається за межами сороміцього чи непристойного. В своєму інтерв’ю Ганна детальніше розказала про те, як сприйняла проект аудиторія. В тому числі і дитяча. Kids KIDS: як народилася ідея tits for kids? Ганна: Ідея ‘tits for kids’ народилась давно, майже одразу після зйомки You are FOOD хотілося створити соціальний проект. В принципі, соціальні проекти мене не надихають, адже зазвичай вони похмурі та дуже жорсткі. Я подумала та вирішила, що в мене будуть Tits і все буде маскимально яскраве, щось таке, щось та-

Tits for

Kids

ке, що викликатиме посмішки. годійний арт-проект, який Думаю, що в мене це вий- буде спрямовано на допомогу діткам або з дитячого будиншло. ку, або з клініки. Під час підKids s KIDS: у сучасному світі жіночі готовки виставки ми остатогруди сприймаються як об’єкт чно визначилися, що це буде чоловічих бажань. У вас жіно- допомога дитячій онкологіччі груди - полотно для дітячих ній лікарні в Пущі Водиці. малюнків. Чому ви обрали Kids s KiDS: Ви направляли виручені саме такий ракурс? від виставки кошти на потреби Ганна: Я обрала такий ра- дитячої онкологічної лікарні. курс тому, що від початку Чи знали представники ліпланувалося, що це буде бла- карні , від якого п р о ект у

Kids Tits for KiDS: Хто малював малюнки надійшли ці кошти? Як пред- на жіночих грудях? ставники лікарні це сприйняли? Ганна: Малювали три дівчини, Ганна: Так, знали від якого я к і б у ли м оделям и. А одпроекту. На відкритті вистав- на модель була намальована ки навіть був присутній пред- мною. став н и к к л і н і к и . П роект сприйняли адекватно, адже KiDS: Звідки ви брали теми головне - це допомогти діт- дитячих малюнків? хто, лахам. наприклад, вніс ідею грудей з будильником та книжками? KIDS: сьогодні цицьки є вдалим тлом практично будь- Ганна: Перед тим, як почати якої реклами. Як ви вважаєте, малювати, я узгодила з дитячі малюнки на цицьках художницями те, щоб мені мають більший шанс на хотілося бачити на грудях популярність, аніж просто моделей. Найголовнішою дитячі малюнки, намальовані умовою було, щоб малюнки на папері? здавалися максимально наближеними до дитячих. Ганна: Гадаю, що саме так і Ідея з будильником та є. книжками належить

головному редакторові онлайн журналу FotyMody Галі Руфус. Вона ж і втілила ідею в життя. KiDS: Чи були серед відвідувачів виставки діти? Ганна: На відкритті виставки були мами дівчат-моделей, які під час аукціону купили фото своїх доньок. Я знаю також, що з дітками приходили мої знайомі. Яскраві малюнки викликали у дітей хороші емоції та усмішки.

Дитячi книжки „про це”: симптом нацiй Хтось повинен був мене зробити

итання “звідки я взявся” у радянських дітей поставали регулярно, не зважаючи на тезу про відсутність сексу в Радянському Союзі. Втім, оскільки чоловік та жінка фактично усувалися радянською міфологією з процесу дітонародження, відповіді радянських батьків рясніли поясненнями на кшталт :„тебе знайшли в капусті”. Найбільш вдалим поясненням в дусі соціалізму була

версія „мама знайшла тебе в пологовому будинку”. Іронією радянських версій було те, що усі вони були неспроможні пояснити сам факт творення. Це влучно показав очима дітей класик радянської дитячої літератури Корній Чуковський у своїй книзі „від 2 до 5”: “Тату, звідки я взявся?“ “Я ж казав, що ми тебе купили в магазині!” “Так, але до цього мене повинен був хтось зробити!” Лише у 1989 тема перестала бути табуйо-

18 Ілюстрація з книжки ‘Звідки беруться діти?‘

ваною. Прешою спробою „просвітити” юне покоління стала книга А. Аудариня та В.Путиньша „Звідки беруться діти”. Книжка стала свого роду „першовідкривачем” не лише сексуального дискурсу між батьками та дітьми, але й спонуканням до обміну інформацією після 70-річної мовчанки. Особливо дається взнаки фрагмент, коли тато розказує своїм дітям, що чоловічий статевий орган називають „крантиком”, проте зазначає, що в кожній родині його називають по-різному. Обертів розмові додає ілюстрація у стилі типових радянських плакатів: домашній улюбленець – кіт – тримає плакат зі словами: „А як його називаєте ви?” Також виділяється момент інтерпретації акту зачаття. Герої книжки

Ілюстрація з книжки ‘Звідки я знайшовся?‘

дитину „засіюють”. Подвійне витлумачення метафори – не випадкове: саме колгоспний образ допомагає висвітлити заборонену тему в суто радянському ключі та показати її через призму робітничого класу.

Перші коти за плоти „Звідки я знайшовся”, яку з естонської мови у 1993 Після розпаду Радян- році переклав Олесь ського Союзу Україна Ященко. Вибір цієї книвперше за багато років жки був вмотивований ступила на шлях сексу- тим, що її протягом альної самоідентифікації. багатьох років переПершим екперементом в видавали на Заході. царині дитячого сексу- Неабияке значення зіграв ального дискурсу стала той факт, що книжку книжечка Пітера Мейла високо оцінив Бенджамін

Ілюстрація з книжки ‘Мама знесла яєчко‘

Спок, американський лікар, порадами якого щодо виховання дітей керувалася більшість радянських жінок. Втім, зв‘язок книжки з радянським відголосом не завадив їй розвинути українські еротичні образи: родзинкою українського видання книжки стали малюнки художника Геннадія Кузнєцова, який проілюстрував книжку у жартівливих козацьки х тон а х. Т а ка насиченість книжки мала усі шанси відлучити пострадянську дитячу авдиторію від майже столітнього „капустяного міфу”. Як виявилось, до такого відлучення не була готова передусім доросла авдиторія: до захисту образу „невинної” України долучився депутат Борис Олійник, який з трибуни Верховної Ради назвав книжку символом морального занепаду, до якого призвів розвал Радянського Союзу. Після статті депутата Верховної Ради Ірини Калинець „Турбує проблема морально-етичного становлення нації”, книжку заборонили. До читачів вона так і не дійшла. Втім, рецензент книжки кандидат психо-

логічних наук Микола Савич справедливо зазначив: „наївом було би думати, що у вік інформаційного вибуху дорослим вдасться ізолювати своїх дітей від низькопробних еротичних фільмів. […] Паралізувати чи хоча би ослабити їх згубний вплив на психіку дітей покликане це видання”. Заборона книжки, дозволеної в багатьох країнах світу, в тому числі й в пост-радянській Прибалтиці, наочно продемонструвала, що тоді, як ми вже вийшли з Радянсього Союзу, Радянський Союз все ще не вийшов з нас. Мама

знесла

яєчко

Книжка ізраїльської письменниці Бабет Коле, що сама ілюструє свої книжки, вражає передусім тим, що найпекучіші дитячі питання батьки починають пояснювати, відштовхуючись від прийнятих в суспільстві кумедних стереотипів: „Іноді дітей знаходять під камінням” та „Дітей приносять динозаври”. Поступово батьки переходять до такої метафори як „мама зносить яєчко”: символічно яйце означає запляднену яйцеклітину.

Зображення стосунків чоловіка та жінки, як і сам статевий акт, – схематичні, проте досить смішні. Як найпростіший дитячий малюк автор зображує різноманітні пози, в яких батьки „роблять” дітей. Це подається під ракурсом дитячих образів: кольорових повітряних кульок та клоунських ковпачків. Еротична доросла тема зображається саме як дитяча весела забавка. Цікаво, що кожну ілюстрацію коментують не дорослі, а саме діти. У цьому і є новизна погляду на інтерпретацію сексу дітям. Зазвичай дорослі соромляться розповідати дітям „про це” та задовільняють дитячу допитливість вигадками. Пізніше ці вигадки поступаються місцем відвертим розмовам у підворітниці чи в дитячих таборах, де діти, вже не соромлячись, породжують сексуальні міти на кшталт „аби завагітніти, чоловіку та жінці достатньо просто зняти труси”. У цьому випадку книжка ламає звичні стереотипи та символізую певний контроль над ситуацію: саме діти (а не дорослі!) не соромлячись, надають точну інформацію.

Анна Левицька Висвітлення ЛГБТ-тематики на сьогодні є однією з табуйованих тем у дитячій психології: батьки здебільшого соромляться говорити на такі теми, тоді як діти нею починають активно цікавитися. Нещодавно на одному з форумів для мам одна з учасниць емоційно висловилася на досить делікатну тему: “Нещодавно мій 5-річний син запитав мене: “Мамо, а хто такі геї?”, – ділиться враженнями форумлянка. – Я від несподіванки аж рота роззявила: не знала, що відповісти. Добре, що за вікном почулося виття сирени і моє чадо, не дочекавшись відповіді, чкурнуло дивитися на пожежну машину. Проте навіть не уявляю, що мені сказати, якщо він ще раз мене про це спитає”. Подібне питання ставить у глухий кут багатьох батьків. Деякі взагалі не вважають за потрібне підіймати цю тему.

Мати трирічного хлопчика Юлія Щедріва не планує в майбутньому самотужки висвітлювати дитині цю тему: “Особисто я про такі речі дізнавалася у дворі, про що абсолютно не шкодую. Висвітлювати такі теми – означає популяризувати їх. А навіщо? Щоб мій син виріс та став

G A Y Lesbian

Гомосексуальна наука для малят Love different

геєм?” Алла Шаригіна, консультант жіночого центру у Харкові зізнається, що має нетрадиційну орієнтацію, проте додає, що в її родині проблеми пояснення цього явища не існує: “Сама тема гомосексуальности для дітей не є чимось особливим. Діти цікавляться чимось тільки

тоді, коли трапляється щось, пов'язане із явищем, і це їх вражає. Наприклад, моя дитина колись спитала: "Мама, а почєму нянєчка назвала тєбя "лєсбіянка нєсчастная"?" Жінка додає, що для дітей, народжених та вихованих з дитинства у гомосексуальному партнерстві вибір батька або матері є природнім: “Виникають тільки питання хто і як називається. Наприклад, мій шестирічний син питає "хто такі геї" – бо, хто такі лесбійки він давно уже знає. І коли я говорю, що це такі чоловіки, які обирають для стосунків та створення сім'ї чоловіків, дитина відповідає "ух ти!", і задає наступне запитання. Бо насправді проблематизація не у самому явищі, а голові батьків та інших дорослих”. Кандидат психологічних наук, викладач Києво-Могилянської Академії Олена Савчук вважає, що не варто піднімати цю тему, допоки дитина

сама нею не зацікавиться. Проте, коли вже зацікавилась – не слід її замовчувати чи уникати: “Замовчування не призводить ні до чого хорошого. Дитина усвідомлює, що цього потрібно соромитися. Ні до чого хорошого це не призведе. В результаті можуть з’явитися або зайві комплекси, або незадоволена цікавість”. Олена додає, що в аспекті толерантності тема розглядається лише в університетах, а курси, що присвячені даній темі не є обов’язковими. Таким чином, в доуніверситетський період висвітлення цієї теми залишається якщо не справою батьків, то справою вулиці.

Як тато може бути мамою. В Європі та Сполучених Штатах Америки питання висвітлення одностатевих стосунків ще на почтаку 1990-х років вийшло на рівень написання

дитячих брошур. Найпершою спробою пояснити гомосексуальні стосунки стала році книжка Леслі Ньюмен “У Хезер є дві мами”, видана у 1989 році. Сама письменниця була лесбійкою. У передмові вона наголошує, що ідея написати подібну книгу прийшла до неї під час прогулянки містом Нортемптон, штат Масачусетс, США: “Це місто було відоме своїм лібералізмом та великою кількістю лесбійок. Одного разу я зустрілася із жінкою, яка разом зі своєю партнеркою нещодавно вдочерила дитину. “У нас немає жодної книжки, завдяки якій ми могли би пояснити доньці особливості нашої родини, – сказала жінка. – Хтось має написати щось подібне”. Втім, книжка побачила світ не одразу. У 1990 році Американська Асоціація Бібліотек визнала кнжку однією з найбільш проблематичних. В багатьох штатах книжка була вилучена з громадських бібліотек задля захисту дітей від неоднозначної інформації. Проте пізніше, за рішенням місцевих судів, заборону скасували. Явище стигматизації наявне також в Європі незважаючи на присутність великий арсенал дитячих книжок з ЛГБТ тематики. Проте європейські країни мають певну особливість: до висвітлення цієї проблеми починають активно долучатися діти. Одним з найбільш яскравих прикладів є виступ на голандському телебаченні хлопчика на ім’я Теренс. Вокаліст німецького ансамблю ‘Діти - дітям’ співає про негативне ставлення соціуму до нетрадиційних сімей:

“Буває, у школі мене дражнять. Так, приємного мало. Твої батьки – педики. Для них це дивно. Але я лише знизую плечима: “той що? я – їхній син. Це незвично, але цілком нормально” Виступ Теренса став революційним, адже пісня ‘Мої два тата’ була першим позитивним дитячим відгуком на явище гомосексуалізму. Недрадиційне табу Поки що український читач може познайомитися зі спробами висвітлення гомо-тематики дітям лише в інтернеті. Досить популярною серед інтернет-блогерів є німецька брошура Міхаеля Вільхойта “Татів друг”, що вперше була опублікована під замком користувачем Живого Журналу lakshmi-7. Ставлення читачів до запропонованої книжки є зде-

більшого негативним: блогери неофіційно охрестили її ‘блакитним букварем’ та подейкують, що книжка радше є інструкцією з гомосексуальности для дітей: “Забороняти такі книжки чи видавати їх – однакова дурість! – зазначає користувач під ніком VaDIM. – Як в першому, так і в другому випадку відбувається продукування певних ідеалів. Толерантністю в цій книжці і не пахне – йде відверта пропаганда гомосексуалізму! Існують як гетеро, так і гомосексуали. І нехай собі існують. Але навіщо пропагувати друге?” “Татів друг” – чи не єдинаий приклад висвітлення гомосексуальности дітям, з яким можуть ознайомитися українці. Української літератури подібного формату на сьогодні не існує. Ситуація є показовою в тому сенсі, що українське суспільство поки що не готове осмислювати дану проблематику самостійно.

Де-юре, висвітлення питання гомосексуалізму не вважається табуйваною темою Національною комісією з питань моралі. Де-факто, подібна тема ніяк не висвітлюється. Доказом цього може слугувати відсутність будь-яких освітніх матеріалів на дану тематику. Соціальний працівник Марія Приходько стверджує, що серед освітніх лекцій тема гомосексуалізму продовжує лишаєтися в тіні: “Освітні матеріали, які ми отримуємо для проведення тренінгів стосуються більшою мірою питання раси та нації. Також ми працюємо в напрямку толерування людей, хворих на СНІД. Проте я не пам’ятаю жодного випадку, коли б ми розказували про толерантність до людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією”. Таким чином, подача інформації про ЛГБТ спільноти залишається в Україні на рівні волонтерства та батьківської ініціативи. Очевидним також є те, що замовчування теми не відгороджує дітей від самостійного її осмислення. Безперечним доказом є те, що за останні роки змінився сам акцент дитячих жартів: якщо десять років тому діти піднімали на кпини своїх однокласників надписами на кшталт ‘Коля любить Маню’, то сьогодні гомосексуальні жарти здаються більш привабливими для дітей молодшого шкільного віку. Таким чином, діти самостійно залучаються до гомосексуального дискурсу, і в його інтерпретації, нехай досить своєрідній, вони поки що випереджають дорослих.

www ww w ww ww

ІСТОРІЯ

педерастiя як засiб виховання

вердження про зіпсованість молоді існували завжди. І завжди існували системи, як зіпсованости уникнути та виховати молодь гідними представниками соціуму. У Стародавній Греції одним із засобів виховання була педерастія, а саме – стосунки між дорослим чоловіком та хлопчиком-під-літком. Вона – педерастія – була явищем законним та настільки поширеним, що вважалася “головною культурною моделлю для вільних стосунків між громадянами”. Педерастія як засіб виховання з’явилася наприкінці архаїчного періоду грецкої історії (650 – 625 рр. до н.е.) В наступному столітті цей звичай поширюється на всю територію Греції. Про грецьку практику педерастії стає відомо в кінці архаїчного періоду грецької історії. Нам відомі латунні дошки 650 – 625 рр. до н.е., які є свідченням найбільш давньої традиції педерастії. У п’ятому столітті до н.е. цей звичай поширюється по всій Греції. Автор книги ‘Гомосексуальна Греція’ Кеннет Довер говорить, що педерастія розподілялася за ролями:

це були так звані ‘ерастес’ (‘erastês’) та ‘ероменас’ (erômenos). Обидва терміни походили від грецького ero – любити, але мали різне значення. Ерастес дослівно називали ‘того, хто любить’, тоді як ‘ероменас’ – ‘той, кого люблять’. Ерастес означав домінуючу роль. Це був заможний чоловік 20 – 30 років, який залицявся до підлітка, якого вподобав. Передбачалося, що ерастес мав проявляти першим свої почуття до ероменас, пестити його та дарувати ‘коханому’ якісь подарунки (зазвичай це були якісь екзотичні птахи чи рослини). Ероменас, в свою чергу, грав пасивну роль. Ним міг бути хлопчик від 13 до 20 років. Вважалося, що хлопчики могли бути ероменас лише доти, доки в них не з’являлося на обличчі волосся. Багато хто з ерастес шукав собі коханців у гімнасіях – місцях, де молоді греки займалися атлетикою. Час від часу в гімнасіях проводили змагання, під час яких хлопці оголені змагалися у різних видах спорту. Ерастес відвідували змагання у якості глядачів та могли об-

рати собі потенційного коханця. Якщо ерастес подобався певний хлопець, він міг послати посередника, який передавав юному хлопчику ім’я дорослого залицяльника. Якщо хлопчик ніяк не виявляв зацікавлення, і не призначав побачення, ерастес міг діяти наступним чином. Він міг крадучись ходити за ним по вулицях на безпечній відстані. поступово приближуючись до підлітка, він починав просити його проявити прихильність. При цьому ерастес не мав жодного права торкатися хлопця, якщо той його не запрошував, або не проявляв принаймні мовчазної згоди. Якщо ерастес торкався хлопця без його згоди, це автоматично робило його хубріс (hubris) – пихатим чваньком, що порушив неписане правило та вчинив зле іншій особі лише задля власної втіхи. Хубріс вважався злочином, і навіть найлегше торкання до хлопця без його на те згоди засуджувалося. З іншого боку, якщо хлопець давав згоду на залицяння, вони починали

дружити. Довер зазначає, що дружба означала не лише сексуальні стосунки, але також наставництво з боку ерастес: „він вчив підлітка тому, чому не вчили в школі: моральним чеснотам, патріотизму до полісу, прямоті, хоробрості тощо”. Саме дружба робила хлопчика ‘ероменас’. Відтак, ці двоє могли разом з’являтися на публіці як п а р а . Після періоду ‘навчання’, ерастес також пропонував своєму коханому подарунок: зазвичай це були рідкісні птахи або рослини, які привозили з екваторіальної Африки або Індії. Ероменас міг не прийняти подарунок, якщо той здався йому недостатньо рідкісним чи цінним. Якщо ероменас приймав подарунок, ерастес міг розпочинати з ним сексуальні стосунки. Під час цих стосунків ‘ерастес’ зазвичай стояв перед своїм

‘ероменас’ та лего торкався своїми пальцями генітал і й хлопчика п о верх

його туніки. Якщо хлопець соромився, він міг випити трохи вина. Коли хлопець збуджувався, ерестес міг зняти з нього туніку. Довер пише, що під час спільних ласк у коханців завжди була під рукою олія: „на столику стояла пляшечка з олією. Педерастія була настільки вкорінена у свідомості греків, що іноді хлопці носили флакони з олією з собою. Вони носили їх навиду – на шиї, або на мотузці навколо талії, щоб таким чином рекламувати себе потенційним ерастес”. Разом з тим, Довер змальовував ‘ероменас’ як красивого, але скромного х л о п ц я : “‘Ероменас’ усвідомлює свою привабливість, але повністю занурений у стосунки з тим, кому він подобається. Він буде солодко посміхатися своєму старшому коханцю та буде проявляти

2727 27

свою вдячність за поради, які йому надає друг та його допомогу. Він дозволятиме коханцю вітати його, торкатися його обличчя та геніталій, а сам, при цьому скромно спустить очі додолу”. Його наставник міг також забрати його на два місяці у сільську місцевість, де вони з друзями могли бенкетувати та розважатися. Наприкінці цього етапу ерастес дарував своєму ероменас три обов’язкові подарун к и : в і й с ьковий одяг, вола та чашу для пиття.. Після повернення у місто, ‘молодий’ приносив Зевсу у жертву вола, а його друзі приєднувалися до цього дійства. Військовий одяг означав, що він вступив у доросле життя, і став тепер ‘kleinos’, тобто ‘знаменитий’, ‘відомий’. Вважалося, що після цього коханці мали припинити свої стосунки, адже ероменас вже подорослішав, і більше не міг грати пасивну роль. Після того, як ероменас дорослішав, стосунки припинялися. Але були й такі коханці, які продовжували стосунки. На таких греки дивилися поблажливо, говорячи: “ви можете підняти бика, якщо несли теля”. Для обох учасників педерастії – як для ерастес, так і для ероменас – основним фактором стосунків ставав вік. Після того, як його обличчі з’являлося перше волосся, юнак уже не міг бути ероменас. Для

дорослого громадянина ганебним вважалося добиватися прихильності такого юнака. Ерастес також мав свої ‘вікові рамки’, та, зазвичай, мав одружитися після тридцяти років заради продовження роду. Втім, дружні стосунки між коханцями могли тривати усе життя.

Регіональні особливості Схід Греції На відміну від дорійців, що мали лише одного ‘ероменас’, на сході Греції чоловік міг залицятися до кількох хлопців протягом свого життя. З поем Алкея знаємо, що зазвичай ерастес запрошував потенційного ероменас пообідати з ним Спарта Спарта, дорійський поліс, було першим містом, яке стало практикувати оголеність під час занять атлетикою, і одним з перших, яке офіційно визнало педерастію . Спартанці вірили, що любов старшого, вишуканого аристократа до юнака була необхідною умовою його виховання як вільного громадянина. Старший коханець був відповідальний за військову підготовку юнака. Втім, Ксенофонт зазначав, що стосунки між спартанськими чоловіками та хлопчиками ‘мають опиратися’

педерастії, що чоловік має бути для хлопця перш за все ‘найкращим другом’. Те, що юнак міг сексуально приваблювати чоловіка, Ксенофонт оцінював як ‘мерзоту’ рівноцінну інцесту . Плутарх також вважав, що такі стосунки мають бути цнотливими. Він вважав неприпустимим з боку ‘ерастес’ сексуально експлуатувати ‘ероменас’ та розцінював це як сексуальне дійство між батьком та сином . Мегара Мегара мала добрі стосунки зі Спартою, тому її мешканці почали наслідувати поведінку спартанців у сьомому столітті до нашої ери, тобто практично одразу після її виникнення. Мегара була рідним містом бігуна Орсипуса, який прославився тим, що першим пробігся на Олімпійських іграх оголеним. Мегарійський поет Тегоніс у своїх віршах писав, що оголеність атлетів послугувала прелюдією до педерастії: “Щасливий той коханець, хто працює голим/ А потім іде додому та цілий день спить із вродливим хлопцем”. Афіни В Афінах, як і скрізь, спочатку педерастія почала практикуватися аристокрами, але з часом поширилася серед інших прошарків суспільства. Вік молодшого коханця зазвичай варіювався від 12 до 18 років.

Беотія У Фівах, головному беотіському полісі, традиція педерастії була пов’язана із міфом про виникнення міста. Історія змальована двома прикладами. Вона показує Лая, одного з міфічних предків фіванців, який зрадив свого батька та

згвалтував свого сина. Згідно з Плутархом, педерастія у Фівах була запроваджена як метод, аби “ пом’якшити запальну вдачу хлопців та приборкати їхню природню лють”.

НЕТРАДИЦІЙНІ Грудень 2010 року у світі іграшок відзначився появою першою в світі гейляльки. Принаймні так стверджує Роберт Тоннер, власник компанії ‘Тонер долл’, що вже багато років поспіль виробляє іграшки. Піонера іграшкового світу звати Енді Мілз. Він живе у Нью-Йорку та заробляє, організовуючи вечірки. За словами Тоннера, така лялька була створена для того, аби створити певний позитивний імідж гея на рівні ляльки: “Ми стурбовані великою кількістю самогубств серед гомосексуальної молоді. Тому ми вирішили створити ляльку, яка би репрезентувала позитивну модель гея”. Гомосексуальна спільнота Америки на-

лежним чином оцінила типом вважають такого появу подібної ляльки. собі Брайана Рафанеллі На сайті queerty.com Енді – організатора вечірок з Нью-Йорку. Рафанеллі відомий тим, що був організатором весілля Челсі Клінтон та Марка Мезвінські. Та щоб не казав Роберт Тоннер, а ляльку Енді-таки важко назвати піонером у виробництві гомосексуальних іграшок. Першу ляльку-гея було створено в Америці понад 30 років тому, а саме у 1977 році. Боб був блондином. Його зріст дорівнював 13 дюймам. Він був одягнений у фланелеву сорочку, тугі джинси та ковбойські чоботи. У Боба також був пірсинг у лівому вусі, що традиційно є ознакою гомосексуалів. Копрозвали ‘великим го- робка, в якій продавався мосексуалом з великою Боб, була стилізована під історією’, а його проти- шафу, з якой він “мав ви-

ІГРАШКИ йти” після того, як його купить та розпакує споживач. Реакцію на появу ляльки важко було назвати паозитивною: колумніст газети ‘Чикаго Сан Таймз’ Енн Лендерс написала огудливу статтю, у якій вона віщувала згодом появу інших ‘відразливих’ ляльок – ‘Шльондри Прісцилли’ та ‘Наркоділка Денні’. Творець ляльки Гарві Розенберг заявив, що він справді випускатиме ‘ліберальних’ ляльок, але до ‘шльондр’ та ‘наркоділків’ справа не дійде. У Боба також були прототипи – Пол Ньюмен та Роберт Редфорд. Обидвоє були голівудськими акорами та вважалися неабиякими красенями. Свого часу Пола Ньюмена вважали воло-

дарем ‘найблакитніших все одно, що сказати “Ви очей в історії кіно’. Кра- ж не красень!” Разом з са Роберта Редфорда теж тим лишається незрозумілим, чому Розенберг обрав цих двох як приклад для створення ляльки. Жоден з них не був гомосексуалом. Більш того, вони обидвоє двічі одружувалися. Так, у Роберта Редфорда від двох шлюбів було шестеро дітей. Є також третя лялька-гей, замовчувати існування котрої було би несправедливо. Чарлі є уособленням не лише нетрадиційної сексуальної ідентичності, але також політичних та суспільних конфліктів, які навколо неї виникають. Скульптор ляльки Чарлі Фернандо Карпанеда створював її з образів була беззаперечною: двох людей. Прототипом сказати чоловікові ‘Ви ж тіла Чарлі стало тіло гейне Роберт Редфорд!’ було символа та російського

журналіста Слави Могутіна. Обличчя Чарлі було скопійоване з Едіно Фонсека – бразильського священника та політика, який відомий своїми гомофобськими настроями. Останній відомий тим, що хоче побудувати в Бразилії клініку, у якій би гомосексуалів лікували. Скульптор говорить, що зробив ляльку “на честь Володимира Путіна, оскільки той намагався заборонити проведення гей-парадів в Росії”. Чарлі був створений майже на два роки раніше за Енді. При цьому Карпанеда не вважає їх суперниками: “У Чарлі немає суперників. Він унікальний. Енді Міллз радше репродукція Кена. Вони обидвоє були створені лише заради заробляння грошей та штампуються серіями. Натомість Чарлі – твір мистецтва, а не якась тупа лялька”. Фернандо додає, що Чарлі є іграшкою для дорослих, а не для дітей, а тому вони з Бобом та Енді знаходяться у принципово різних категоріях. Втім, комерційна ідея створення Енді додає ще одну цікаву деталь: творці ляльки всерйоз подумують над

тим, щоб створити для нього партнера. Піарменеджер компанід Стефані Фінеган говорить, що вони з Робертом серйозно обдумували, чи потрібне Енді партнер: “Ну як його

представити? - дивується Стефані. – Це має бути його бізнеспартнер чи друг дитинства? Чи доречні ці деталі, коли люди просто живуть разом?” Стафані додає, що якщо такий партнер і буде створений, то лише для того, аби закріпити позитивну

роль за лялькою-геєм, і таким чином протистояти самобвбивствам з боку гомосексуальної молоді: “Подальше вигадування того, як живе Енді Міллз, матиме лише функцію рятувальника для хлопців, які заплуталися у власних судженнях та рішеннях”.

“Оскільки я сама лесбійка, то вважаю ю,, ю що в дитини мають бути як гетеро-, так і гомосексуальні ляльки. Але я не вважаю ю, що потрібно купувати якусь спеціальну у ляльку. Невже не можна купити якось ь Пєтрушку, і просто вигадати йому у сексуальну ідентичність? А пошуки спеціальної ляльки-гея я вважаю ідіотизмом. Гал а ин ина, а,, 3 32 2 ро р ки

Я своїй дитині таку іграшку би не купив. Нащо нав’язувати? Як спитає мене, хто такі лєсбіянки, я скажу. А як сам дізнається - то й добре. Просто не треба дитині в душу лізти з тою гомосексуальністю. Прийде час - сам розбереться. Без іграшок. Констянтин, 41 рік

Я, як віруюча людина, вважаю А продаж гомосексуалізм гріхом. таких іграшок не просто гріхом, а блюзнірством. Ні до чого хорошого такі іграшки не призводять. Слава Богу, у нас в магазинах таких іграшок нема,і ще не скоро з’являться... Любомир, 64 роки

Ну я взагалі про таке не чула... Може купила би, але не дитині. А так... собі... І то просто заради інтересу Ліда, 22 роки

СУВОРЕ ДИТИНСТВО

Для дитинства, яке проходить в Норильську – місті із субарктичним кліматом - важко підібрати інший епітет. Ще б пак! Сніг тут лежить 8-9 місяців поспіль, 45 днів триває полярна ніч, а середня річна температура – 11 градусів. В таких умовах вони гуляють на вулиці, ходять у дитячий садочок та школу, виїжджають на екскурсії – тобто роблять все те, що роблять мільйони інших дітей в Росії.

34 35

НОРИЛЬСЬК місто в Красноярському краї Росії. Воно знаходиться за полярним колом, а його мешканці так і називали себе – діти сімдесятої паралелі. Норильск вважається одним з найбільш холодних міст світу – набагато холоднішим, ніж, наприклад, Мурманськ. Його важко назвати придатним для життя навіть дорослих людей, а дітей – тим більше.

ГУЛАГ Норильськ був створений на місці колишнього радянського табору ГУЛАГУ. Спочатку звільнені в’язні, а також новоприбулі мешканці жили у таборових бараках. Їх використовували не лише під гуртожитки, але навіть для дитячих садків. Втім, згадки про ГУЛАГ почали знищувати ще в 1950-ті рр: під час суботників знімали колючу проволку, палили бараки, що поступово звільнювались.

ШКОЛА стерти усі згадки про ГУЛАГ не вдалося. Міський уряд зараз офіційно використовує термін ‘актировка’, запозичений якраз з таборових часів. ‘Актировка’ означала офіційне звільнення від роботи через важкі погодні умови. При температурі – 45 градусів усіх в’язнів звільняли від робіт. Тепер цей термін використовується для звільнення від навчання норильських школярів. Для кожного класу ‘актировка’ починається з різних температур. Для учнів молодших класів актировка починалася, коли стовпчик термометра падав до - 35 градусів, для учнів 5 класів актировка починається з 37 градусів, для шестикласників – з 38. Учні 8 та дев’ятих класів не навчаються, якщо температура сягає – 40 градусів. Якщо температура опускалася нижче, актировку оголошували для всіх учнів з 1 по11 клас. В радянські часи на вулицях за розпорядженням міськради протягували спеціальні троси, аби люди могли триматися за них та таким чином орієнтуватися під час сильної завірюхи. Про це згадує одна з учасниць норильського форуму за ніком Піранья: “Коли я була ученицею, нас водили на екскурсію в перший будинок (норильський історичний музей). Мене вразила розповідь екскурсовода про те, що діти ходили у школу, тримаючись за мотузку”.

ВОЙЛОК За іронією долі під актировку не попадали дошкільнята, адже батьки мусили працювати за будь-якої погоди. Тому дітей вдягали якомога тепліше та йшли з ними до дитячого садка. Аби захистити дитину від разючого холоду, ссанчата також утеплювали. На них одягали кабінку з войлоку. У цю кабінку саждали дитину, а саму кабінку застібали на замочок. Кабіна захищала не лише від холоду, а й від пронизливо вітру, через який підвищувалася жорсткість погоди, і тому холод відчувався ще більше.

МУЖНІСТЬ У літописі Норильська В.Толстов згадує випадок, що трапився у 1979 році. Історію автор так і назвав: ‘Мужність’: “Суботнім ранком автобус № 82-84 маршрута 101 виїхав з Кайєркана (нині – один з районів Норильська) в Норильськ, попав у хуртовину. В автобусі здебільшого їхали школярі та мами з маленькими дітьми. Шість годин, доки не надійшла допомога. водій автобуса А.Ісламов та кондуктор Н.Журавльова вели мовчазну сутичку і завірюхою: змушували малих пасажирів рухатися, розтирали їм замерзлі ноги, заспокоювали переляканих дітей. Найменшого пасажира, якому було півтора року, пересадили в кабіну водія, і той віддав малюку свій верхній одяг. Коли хуртовина стихла, пасажирів доставили додому”.

ДИТЯЧИЙ САДОК Через нестачу сонячного світла діти в Норильську ростуть кволі. Для оздоровлення дітей в Норильську створювали спеціальні програми. У 1957 році в диячих садочках, школах та лікарнях втановлюють перші фотарії (лампи, що лікували ультрафіолетом). За словами очевидців, це вигладало так: діти в трускиах та сонцезахисних окулярах під музику крокували навколо ультрафіолетової лампи. Це називалося ‘відвідати солюкс’. Аби підтримати здоров’я дітей, у садочках запроваждувалось посилене харчування: крім традиційних риб’ячого жиру та вітамінів, дітям завозили делікатесні тоді цитрусові – апельсини та банани. Анна Купінська народилася та провела дошкількні роки в Ноильську. Вона пригадує, що діти часто викидали банани, бо не розуміли, що це таке. Аня також запам’ятала, що для оздоровлення дітей в садочках встановлювали басейни: “У кожному садочку був басейн. Я це сприймала як щось обов’язкове, тому коли я в 6 років переїхала з мамою в Україну та почала відвідувати новий садочок, в якому вже не було басейну, це мене шокувало. Для мене, садочок з басейну був як садочок без туалету”.

Бум на екзотичнi iмена Євгенія Куца

«Крістіан, позбирай іграшки!... Лєтісія та Флоренсія, дівчатка, беріть фарби, будемо малювати» - таке звернення раніше можна було почути лише в іноземних фільмах. Тепер такі колоритні імена звучать в одному із дитячих садочків міста Хмельницького. Бум на незвичайні імена, здається, охопив усе місто. Але й не тільки місто, по всій Україні батьки усе частіше підбирають своїм дітлахам оригінальні імена, мовляв Тані та Маші – це вже давно не актуально.

одина Ольги Степанівни та Віталія Станіславовича Мей – українська, хоча у роду чоловіка дідусь та бабуся були етнічними поляками. Саме від них у спадок перейшло й екзотичне прізвище Мей. Ольга висловлює припущення, що, можливо, під час війни з різних причин доводилось змінювати прізвища, от і польське прізвище дідуся скоротилось й перетворилось на коротше – Мей, що по звучанню більше нагадує китайське, аніж польське. В молодої пари троє діток – Крістіан, Лєтісія та Флоренсія. Саме екзотичне прізвище чоловіка, за словами Ольги, наштовхнуло на пошуки незвичайних імен для майбутніх дітей. «Коли я була на п’ятому місяці вагітності й дізналась,

що буде хлопчик – чоловік запропонував назвати Марк, але мені так подобалось ім’я Крістіан, що Віталію довелось поступитись. Ми підбирали не тільки за гарним звучанням, цікавило також значення імені. До речі, Крістіан означає Христовий, християнин – ну як тут втриматись від такої краси! Коли з’явилась дочка, тут варіантів було дуже багато. Але вже цього разу називав чоловік – йому дуже подобалось ім’я Лєтісія. Правда, я хотіла назвати Флоренсія, бо дуже люблю це місто. Але зупинились на виборі Віталія. Ще, пам’ятаю, подруга шукала в Бельгії значення цього імені, бо ми ніяк не могли знайти. Виявляється, Лєтісія – значить повна радості. Це ж прекрасно! І от, коли уже народилась друга дочечка,

дивує. Цей самий дошкільний заклад разом з Крістіаном, Лєтісією та Флоренсією ще відвідують дітки із такими незвичними іменами, як: Річард, Санта, Саманта, Мадіна, Адам, Герман, Еріка, Єва, Лаура, Ельвіра, Адріана, Ренат, Ангеліна. Олена зауважує, що діти з традиційними українськими іменами абсолютно не відчувають «інакшості» тих, чиє ім’я нетипове, адже з самого малечку сприймають їх як абсолютно звичайні. «Дітям подобається, Для них і Тарас, і Річард – це буває питають: «мамо, просто імена, і не важливо, а чому більше немає якого вони походження. Лєтісій?» Ну, доводиться Працівники дитячого закладу пояснювати, що назвали також не акцентують увагу їх так гарно, бо дуже на незвичності імені дитини, сильно любили» вони самі вже давно звикли до такої оригінальності й «Адже це все від вели- відмічають, що дійсно щороку кої любові, не від бажання все більше дітей приходять із виділитися, похизуватися. нетрадиційними іменами. Крім любові ми ще щось змоВ Швеції батьків, гли дати дітям від самого їхякі хотіли назвати нього народження – красиве немовля багатозначним ім’я. Дай Бог, будуть жити математичним числом, за кордоном, так проблем не змусили сплатити буде. Щодо реакції знайомих, штраф то переважно усім дуже подобається. Моя 19-річна племінниця взагалі у захваті. От Проте, існує й інша тільки з бабусею та дідусем були деякі непорозуміння. тенденція. У молодій сім’ї Вони відразу не сприймали, Тараса Компаніченка, вікобзаря, четведуже насторожено стави- домого дітей: Вишеславались. Переживали, як будуть ро Богдана, Богуслав-Миколай, сприймати їх у суспільстві, та коли вони виростуть. Це усе Святополк-Віталій від радянської закомплексо- Предислава-Софія. «Ми перше давали ім’я слов’янське, ваності!», - говорить Ольга. Олена Усенко, дефек- хотіли, щоб такі староруські, толог дитячого садочку, у старослов’янські імена функякий ходять усі троє дітлахів ціонували, тому і Богусик, родини Мей, говорить, що Вишенька, Святусик», - готака екзотика – вже зовсім не ворить Тарас. нарешті назвали Флоренсією», - згадує Ольга. Щаслива мати розповідає, що вибирала імена так, щоб вони гармонійно поєднувались між собою, адже існує думка, що якщо імена вдало сполучаються, то і дітки між собою будуть гарно ріднитися. Тому усі три імені – італійські, латинського походження.

І дійсно, поряд з європейськими іменами, сьогодні багато молодих батьків дають дітям староукраїнські імена, як от: Богодар, Назар, Богдан, Микита, Леся, Мирослава, Іванна, Софія. Одна з причин, якою керуються молоді пари, це відродження автентичних українських імен, адже ім’я – це відчуття належності до своєї культури. Яким шляхом піти – справа суто індивідуальна, аби лише не вдаватись до крайнощів. Адже відомо багато абсурдних прикладів ще з радянської доби, коли дітей називали Сталін, Октябрина, Комуна, Вілорій (Володимир Ілліч Ленін організатор інтернаціоналу) чи Барикада, Комбайн, Трактор і Даздрапермай («да здраствует

Первое мая») у 1930-х. А от у 1960-х популярними стали імена Урюрвкос (Ура! Юра в космосі), Скафандр, Коментарій, Геній, Грація, Пінцет і Ланцет.

В Італії влада «застрахувалася» від неадекватних ідей батьків законом, згідно з яким заборонено давати «смішні та ганебні» імена малюкам

íå

åíà

Ãðóä

1 грудня Платон, Роман 2 грудня - Адріан 3 грудня - Анатолій, Анна, григорій, Прокіп 5 грудня - Архип, Михаїл, Петро, Цецилія, Ярополк 6 грудня - Олександр, Олексій, Григорій, Макар 7 грудня - Августа, Катерина 8 грудня - Климент, Петро 9 грудня - Георгій (Єгор, Юрій), Іннокентій, Яков 10 грудня - Всеволод, Роман, Гавриїл 11 грудня - Стефан, Федір 13 грудня - Андрій 14 грудня - Наум 15 грудня - Андрій, Опанас, іван, Стефан 16 грудня - Савва 17 грудня - Варвара, Іван, Уляна 19 грудня - Миколай, 20 грудня - Антон, Іван, Стефан 21 грудня - Анфіса, Кирило 22 грудня - Ганна, Софрон 23 грудня - Ангелина, Іван 24 грудня - Данило Олександр, 25 грудня - Олександр, Спиридон 26 грудня - Аркадій, Арсеній, Євгеній, Орест 28 грудня - Стефан, Трифон 30 грудня - Данило 31 грудня - Зоя, Михайло, Модест, Семен.

Розміщено на правах реклами