ворожнечу. Зазначимо, що публікація за розміром більше 18 тисяч знаків та була розміщена на 1-ій сторінці номеру. Джерела У таблицю № 4 ми внесли усі джерела та експертів, які були використані авторами у проаналізованих нами публікаціях. Ми розділили їх за статусом та об’єднали у п’ять груп: 1) офіційні особи, політики; 2) науковці; 3) публіцисти, громадські та релігійні діячі; 4) документи; 5) спогади очевидців. Таблиця складається із двох частин: української, до якої внесене вітчизняних експертів і документи та польської (закордонної), де містяться іноземні джерела, переважно польські. Українські джерела та експерти представлені у публікаціях удвічі частіше за польські (63:33). Посилання на документи обох країн майже однакова (11:10). Ситуація із другою (15:12) та третьої (12:6) групами менш рівномірна. Найбільша диспропорція спостерігається у посиланні на офіційних осіб та політиків, з яких українських представлено 18 експертів, а польських
–
всього
5.
Зазначимо,
що
деякі
джерела
авторами
використовувалися по кілька разів. Наприклад, директора Бюро національної безпеки Польщі Марека Сівєця цитували 6 разів, історика Ігоря Ільюшина – тричі. Важливо, що готуючи матеріали на контраверсійну історичну тему польсько-українського збройного конфлікту на Волині 1943-1944 років, автори більше цитують політиків та чиновників, ніж істориків і аналітиків. Українські політики помітно переважають усіх інших експертів: вони є авторами публікацій, виступають експертами як на політичну, так й історичну тематику, з ними беруть інтерв’ю, запрошують на «круглі столи».
70