МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ НАУКА ТА НАУКОЗНАВСТВО № 1 (99) 2018

Page 1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ім. Г.М. ДОБРОВА НАН УКРАЇНИ»

НАУКА ТА НАУКОЗНАВСТВО 1 (99)

НАУКА И НАУКОВЕДЕНИЕ SCIENCE AND SCIENCE OF SCIENCE

2018

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ ЗАСНОВАНИЙ 1993 р. • ВИХОДИТЬ 4 РАЗИ НА РІК • КИЇВ

ЗМІСТ Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства

Доповідна записка Голові Верховної Ради України А.В. Парубію «Про необхідність невідкладних заходів для відновлення наукового потенціалу України» . . . . . . . . . . . . . . . .

Проблеми розвитку БУЛКИН И.А. Парадоксы иностранного финансированауково-технологічного ния научно-технической деятельности в Украине. Часть I потенціалу POREV S.M. What Has the Ukrainian Legislation Proposed to

3

8

Management for Research Quality? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 КАВУНЕНКО Л.Ф., ВЕЛЕНТЕЙЧИК Т.Н., ЧЕРНОГАЕВА О.Г. Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины . . . . . . . . . . . . . 43

Зарубіжна наука

ВАШУЛЕНКО О.С. Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю на прикладі молодіжних академій . . . . . . . 61 ЦИЛИБИНА В.М. Прогноз развития мирового энергетического рынка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73

© Державна установа «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», 2018


Історія науки і техніки

ДОРОНІНА Г.А., ЛУГОВСЬКИЙ О.Г., МУШКАЛО Ю.І., ХРАМОВ Ю.О. Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92 БАЛЫШЕВ М.А. Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома Прасковьи Георгиевны Пархоменко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114

З архівів України

З історії створення Інституту фізики напівпровідників у 1956–1957 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138 Хроніка наукового життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 158

Редактор Т.В. Гончарова Технічний редактор Т.М. Шендерович Коректор Т.В. Гончарова Комп’ютерна верстка І.-К.М. Андріянової Підписано до друку 19.03.2018. Формат 70 × 100/16. Гарн. Ньютон. Ум. друк. арк. 13,81. Обл.-вид. арк. 13,96. Тираж 201 прим. Зам. № 5193. Видавець і виготовлювач Видавничий дім «Академперіодика» НАН України 01004, Київ, вул. Терещенківська, 4 Свідоцтво про внесення до Держреєстру суб'єкта видавничої справи Серії ДК № 544 від 27.07.2001


Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства

Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України традиційно відстежує динаміку науково-технічного потенціалу країни, еволюцію його характеристик та перспективи розвитку, зокрема в контексті євроінтеграції. З цього питання науковцями інституту опубліковано цілу низку досліджень, в тому числі прогнозно-аналітичного плану, в яких висловлюється обґрунтована тривога з приводу подальшої долі вітчизняної науки, звертається увага на те, що в Україні ситуація з розвитком науки за багатьма показниками наблизилась до критичної. Враховуючи, що отримані висновки становлять не тільки суто науковий інтерес, а й заслуговують на серйозну увагу влади і широкої громадськості, керівництвом інституту в грудні 2017 року на ім’я голови Верховної Ради України було направлено доповідну записку «Про необхідність невідкладних заходів для відновлення наукового потенціалу України», текст якої публікується нижче. Наукова громадськість з надзвичайною увагою і надією на істотні зміни в ситуації з підтримкою науки зустріла повідомлення про засідання Національної ради з питань розвитку науки і технологій, яке нарешті відбулося нещодавно. Сподіваємось, що і ця публікація сприятиме цьому. Голові Верховної Ради України ПАРУБІЮ Андрію Володимировичу

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА Про необхідність невідкладних заходів для відновлення наукового потенціалу України В прийнятому Верховною Радою України Державному бюджеті України на 2018 рік передбачено збільшення витрат на НДДКР на 44,3 %. Це, звичайно, означає певні зрушення у підтримці вітчизняної науки з боку держави. Однак чи вирішує такий масштаб зростання проблеми наукового забезпечення інноваційного розвитку України, який за загальним визнанням фахівців є безальтернативним для нашої держави. Адже не забезпечивши інноваційного оновлення економіки, ми не можемо сподіватись, що нам вдасться зробити її конкурентоспроможною в сучасному високотехнологічному світі — такою, яка забезпечить нашій країні незалежність і процвітання, достойне місце в європейській сім’ї народів. Виходячи з цього науковці нашого інституту постійно аналізують світовий досвід державного впливу на прискорення інноваційних процесів, зіставляючи його з процесами, що відбуваються в Україні. Перш за все потрібно звернути увагу на те, що при оцінюванні інноваційного потенціалу країни, тобто можливостей організувати в ній інноваційний розвиток економіки, зазвичай ключового значення надають науковому ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

3


Доповідна записка Голові Верховної Ради України А.В. Парубію

забезпеченню такого розвитку. Його мірилом у світі прийнято вважати кількість дослідників на 1 млн населення. В середньому в країнах ЄС у 2013 році було 3358 дослідників на 1 млн населення; в США — 3984,4; у ФРН — 4355. При цьому керівництво Євросоюзу, проаналізувавши можливості прискорення інноваційного розвитку, дійшло висновку, що такої кількості вчених недостатньо, і поставило завдання залучити до науки Європи додатково щонайменше 3 млн дослідників. І це світова тенденція: як інформує остання доповідь ЮНЕСКО, чисельність наукових працівників у світі збільшилася з 2007 року на 20 % і наближається до 8 млн осіб. В Україні ж загальна кількість дослідників за роки незалежності зменшилась майже у 5 разів, і якщо в 1991 році їх було понад 4 тис. на 1 млн населення, то сьогодні — 1254 особи. Зауважимо, що в Білорусі, науковий потенціал якої був раніше істотно слабше, ніж у нас, хоча кількість дослідників за роки незалежності також істотно зменшилась, все ж не було допущено такого нищення науки як в Україні, — там зараз 1788,3 дослідників на 1 млн населення (тобто у півтора раза більше, ніж в Україні). В Росії, яка раніше схаменулась і припинила скорочення своєї науки, цей показник удвічі вище, ніж у нас, — 2589. При цьому процес скорочення кадрового потенціалу науки України триває. Розрахунки показують: якщо тенденції останнього десятиліття залишаться незмінними, цей показник зменшиться ще удвічі за 5–8 років, тобто Україна остаточно втратить шанси для інноваційного розвитку, адже світовий досвід підтверджує: країни, які не мають власної науки, втрачають здатність не тільки створювати власні технології, а й освоювати ті, що створені за кордоном. Таке безпрецедентне скорочення власного наукового потенціалу — результат багаторічної недооцінки виконавчою владою значення науки, нехтування її мінімальними потребами і прогресуючого недофінансування з боку держави, а також непослідовності Верховної Ради України в її спробах посилити підтримку науки. Через кризові явища в економіці різко зменшився попит на НДДКР — в таких умовах у більшості країн держава посилює підтримку науки, в Україні ж було взято курс на її скорочення. В таблиці наведено дані, що дозволяють порівняти фінансування науки в нашій країні з рядом інших країн. Як бачимо, з усіх країн, представлених в таблиці, найгірше наука фінансується в Україні, і слід відзначити, що інвестиції в науку протягом останніх десятиліть неухильно зменшувались 1 . Найбільшим за роки незалежності фінансування науки було в 2004 році — 95 дол. на душу населення, а нині цей показник став майже удвічі меншим. За цей самий час оцінювана за цим показником фінансова підтримка науки в Угорщині зросла в 2,1 раза, в Польщі — в 2,9 раза, в Туреччині — в 3,1 раза. Отже, доводиться констатува1

4

За досить вірогідними оцінками, на початку 90-х років минулого століття в Україні виділялось на науку приблизно 220 дол. на душу населення. ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Про необхідність невідкладних заходів для відновлення наукового потенціалу України

ти: більшість країн світу в своєму розвитку роблять ставку на інноваційний розвиток науки і задля цього нарощують свій науковий потенціал, а Україна рухається в протилежному напрямку. В результаті привабливість професії науковця падає, і вітчизняна наука стає донором для нарощування наукового потенціалу інших країн. Слід підкреслити, що нищення науки в Україні відбувається всупереч прийнятим Верховною Радою України законодавчим актам, які виконавча влада або просто ігнорує, або поступово зводить нанівець, ініціюючи відтермінування всіх конструктивних норм, передбачених законами, або численні поправки до них. Ці тенденції особливо чітко проявилися при реалізації плану заходів Кабінету Міністрів України щодо імплементації положень закону «Про наукову та науково-технічну діяльність», з якого виконано в основному лише ті заходи, що стосуються внутрішнього наукового життя, а більшість заходів щодо державної підтримки розвитку науки традиційно не виконано. Водночас наші дослідження змістовного наповнення вітчизняного законодавства за 1991—2017 роки свідчать про його деінтелектуалізацію — тенденцію зменшення навіть згадок про науку, технології, інновації в текстах законів та інших нормативно-правових актів. Від деяких наших політиків можна почути, що це не страшно: мовляв, зараз важкі часи, не вистачає грошей, а от як з’являться зайві кошти, знову розвинемо вітчизняну науку, і буде вона у нас не гіршою, ніж в передових країнах. Така точка зору свідчить про те, що ці політики не усвідомлюють, наскільки складною й інерційною системою є науковий потенціал, особливо його кадрова складова. Її досить швидко можна зруйнувати, знімаючи фінансування і скорочуючи штати, але принципово неможливо швидко наростити. Це не можна зробити, просто відкривши додаткові вакансії.

Країна

Витрати в розрахунку на одного дослідника (ППС тис. дол. США)

Фінансування НДДКР в розрахунку на душу населення (ППС дол. США)

Сумарні витрати на НДДКР (% ВВП)

Ізраїль

152,9

1556

4,3

США

313

1563

2,8

Франція

172,3

710,8

2,23

Великобританія

139,7

573,8

1,63

Туреччина

112,3

133,5

0,95

Угорщина

62,5

261

1,38

Польща

61

202

1,0

Румунія

36,1

67

0,49

Україна

8,8

49

0,49

163,4

553,5

2,0

В середньому в ЄС

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

5


Доповідна записка Голові Верховної Ради України А.В. Парубію

Щоб наочно оцінити реальну тривалість такого процесу, в нашому інституті було розроблено метод його прогнозування, за допомогою якого здійснено розрахунки різних варіантів нарощування чисельності наукових кадрів в Україні. Вони свідчать: щоб вийти на рівень Європи, нам потрібно протягом 20 років щорічно на 15 % збільшувати прихід молоді до науки і не допустити значних втрат внаслідок того, що науковці середнього віку покидають її (в наших розрахунках ми виходили з того, що в українській науці створено такі умови праці і соціального захисту, за яких покидати науку буде кожні 5 років не більше 5 % дослідників віком до 59 років, 35 % — віком від 60 до 69 років і 50 % тих, кому понад 70 років) 2. Розрахунки показують, що якби ми почали реалізувати таку політику починаючи з 2016 року, то за 20 років змогли б досягти рівня наукового забезпечення інноваційного розвитку, близького до середнього в країнах ЄС у 2013 році 3. А якщо ми «ще почекаємо» і відкладемо радикальні заходи, спрямовані на врятування вітчизняної науки, до 2020 року, то навіть такий форсований варіант державної політики протягом наступних 20 років не дозволить істотно наростити кадровий потенціал нашої науки, і потрібно буде ще 15—20 років (тобто в сумі 35—40), щоб наблизитись до європейських стандартів 4. Таким чином, результати наших досліджень свідчать про необхідність невідкладно вжити радикальних заходів для врятування вітчизняної науки, а відтак для забезпечення інноваційного розвитку країни — її економічного процвітання й обороноздатності. Тому, на наше глибоке переконання, відновлення наукового потенціалу України нині має стати одним із найважливіших стратегічних завдань усіх владних структур нашої держави. Для його реалізації необхідно ініціювати прийняття Верховною Радою України стратегії відновлення і розвитку наукового потенціалу держави, яка передбачала б: 1. Суттєве збільшення витрат держави на науку, адже навіть якби в бюджеті 2918 року було передбачено подвоєння частки витрат на НДДКР і таке подвоєння у порівнянні з попереднім роком 5 відбувалося щороку, то у 2

Мається на увазі, що буде істотно підвищено заробітну плату науковців, яка забезпечить їм достойний рівень життя, житло і престижність професії, а також виділено достатньо коштів на оновлення обладнання і будівництва на сучасному рівні експериментальних установок і т. п. 3 Немає сумнівів, що вони також не стоятимуть на місці, адже керівництво Євросоюзу не раз наголошувало, що вони вважають кадровий потенціал європейської науки недостатнім і вживають заходів не тільки для поліпшення підготовки молоді для роботи в науці, а й для залучення науковців з інших країн. 4 Мусимо визнати, що це ще навіть надто оптимістичний прогноз, адже досягти такого рівня закріплення кадрів, який ми закладали в розрахунки, дуже непросто. Отже, навіть якщо наш уряд, подолавши сумнівну традицію економити на науці, яка склалася за останні десятиліття, і наважиться на екстраординарні кроки для її врятування, немає жодних гарантій, що йому вдасться здійснити це навіть за такий період. 5 Нагадаємо, що навіть подвоєння — це збільшення витрат бюджету на 0,16 % ВВП.

6

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Про необхідність невідкладних заходів для відновлення наукового потенціалу України

2020 році державний бюджет передбачав би витрати на науку в розмірі 1,28 % ВВП (в той час як законом передбачається 1,7 %). 2. Значне (у 2—3 рази) підвищення рівня заробітної плати працівників науки — інакше не можна припинити від’їзд за кордон найбільш кваліфікованих і здібних науковців, адже у передових країнах висококваліфіковані науковці і професори вузів належать до категорії 10 % найбільш високооплачуваних громадян. 3. Розвиток інноваційної інфраструктури, створення інноваційних кластерів та сучасної сфери обслуговування наукового пошуку. 4. Законодавче стимулювання інвестицій у сферу науки і наукового обслуговування з боку бізнесу. 5. Припинення брехливої кампанії дискредитації вітчизняної науки, яка активно продовжується засобами масової інформації. Просимо розглянути і сподіваємося на Вашу підтримку. Директор Інституту, доктор економічних наук, професор Б.А. МАЛІЦЬКИЙ

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

7


Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу

УДК 330.322.1:001+ +338.001.36

И.А. БУЛКИН, кандидат экономических наук, старший научный сотрудник, заведующий лабораторией, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: Bulkin@i.ua

ПАРАДОКСЫ ИНОСТРАННОГО ФИНАНСИРОВАНИЯ НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В УКРАИНЕ. Часть І На основе статистических данных за последнее десятилетие о зарубежном финансировании исследований, разработок и научно-технических услуг раскрыты особенности спроса зарубежных заказчиков на соответствующие работы, производимые украинскими организациями. Результаты исследования показали, что число легальных реципиентов зарубежных средств в научно-технической сфере постоянно снижается и усиливается неравномерность распределения организаций по величине полученных зарубежных средств. В отраслях группы естественных наук спросом у зарубежных заказчиков пользуются исследования в области физико-математических, медицинских и биологических наук, в меньшей мере — химических и сельскохозяйственных наук, а на геологические, географические, фармацевтические и ветеринарные науки он практически отсутствует. Зарубежные заказчики почти не предъявляют спрос на исследования в области экономических наук. В области технических наук наибольшим спросом пользуются создание авиационной и ракетно-космической техники, энергетическое машиностроение и приборостроение с включением работ оборонной направленности, далее — энергетика, металлургия, электротехника, радио и телекоммуникации, электроника, вычислительна техника и автоматизация; низким спросом — материаловедение и сварка, транспорт, судостроение и теория машиностроения; почти не пользуются спросом технологии продовольственных товаров и сельскохозяйственной техники, а нулевой спрос имеют геодезия и технологии разработки полезных ископаемых. К лю ч ев ые слова: исследования и разработки, научно-технические услуги, зарубежное финансирование, зарубежные средства, зарубежные заказы.

© И.А. БУЛКИН, 2018

8

Введение. Одним из лейтмотивов последних трех лет эволюции отечественной научной политики стало вхождение Украины в международное научно-техническое пространISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

ство, прежде всего европейское. Предполагается, что опыт и потенциал украинских исследователей окажется востребованным европейскими политическими, научными и промышленными кругами, что пойдет на пользу всем участникам этого процесса и придаст мощный толчок развитию отечественной науки [1—3]. При этом сохраняется убеждение, что имеющийся в стране научно-технический потенциал не подвержен старению, даже если он создавался в советские времена, и что он обязательно найдет применение в странах доброжелательного Евросоюза. Однако, несмотря на пропагандистскую риторику, факты говорят о противоположном: в весомых вложениях именно в исследовательскую (подчеркнем этот принципиальный момент!) деятельность научных и научно-технических организаций, расположенных на территории Украины, зарубежный заказчик особого смысла не видит. Актуальность проблемы. Как ни странно, иностранному финансированию как самостоятельному объекту исследования в отечественном науковедении уделялось мало внимания. Этот тезис требует пояснения. При анализе развития как научной системы в целом, так и ее отдельных структурных элементов поступления из иностранных источников действительно упоминаются в огромном массиве работ, посвященном инновационному развитию Украины, — сейчас это модная тема в контексте евроинтеграционных устремлений руководства страны. Однако инверсия методологического подхода к рассмотрению ситуации, когда во главу угла ставится анализ канала финансирования в призме классификаций, используемых украинской статистикой, то есть вариант, при котором структурные элементы научной системы имеют подчиненную функцию индикации распределения зарубежных ресурсных потоков, в исследованиях до сих пор не использовалась. Между тем такой подход получил распространение в зарубежной аналитике (например, в специализированных докладах ОЭСР, ННФ США и др.). Поэтому предметом исследования нами выбран анализ динамики и структуры зарубежного финансирования научно-технической деятельности в призме отечественных учетных форматов, а целью — выявление фактических приоритетных направлений вложений средств иностранного происхождения. Для этого крайне важно суметь выйти за рамки ведомственного восприятия действительности (например, с точки зрения потенциала Министерства образования и науки (МОН) Украины или Национальной академии наук (НАН) Украины) и попытаться хотя бы конспективно отразить имеющееся в стране разнообразие дисциплинарного и видового профиля выполняемых научных и научно-технических работ. Получаемая картина будет контрастировать с видением отечественных координаторов и аналитиков международных программ, объективно привязанных к конкретным ресурсным каналам и личному, преимущественно естественнонаучному исследовательскому опыту. Интересы иностранных экономических субъектов и научная политика Украины. Мировой рынок прагматичен и заинтересован в содействии создаISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

9


И.А. Булкин

нию научно-технической продукции с максимально высокой степенью технологической готовности. Именно поэтому в 2016 году 89,9 % от совокупного объема финансирования украинской науки из зарубежных источников было направлено на разработки. Вложения в фундаментальные и прикладные исследования составили, соответственно, 1,0 и 9,1 %, что в абсолютном измерении равнялось 24,7 и 233,1 млн грн в текущих ценах, то есть всего лишь 10,1 млн долл. по среднегодовому официальному курсу. В это же время в разработки было вложено почти 2,3 млрд грн, то есть соотношение между видами работ в плане интенсивности ресурсной поддержки является порядковым 1. Обратим внимание и на то, что сумма по фундаментальным и прикладным исследованиям примерно соответствует запланированному объему взносов Украины в Рамочную программу Евросоюза «Горизонт — 2020» (в 2016 году — 252,8 млн грн). Если учесть, что в основном фонде государственного бюджета по этой статье было проведено 168,5 млн грн, это означает, что реальная мера заинтересованности Евросоюза в развитии исследований в нашей стране составляла примерно 90 млн грн. Остальное — это, по сути, делегированные внешнему распорядителю средства украинского государства, преподнесенные отечественным ученым — победителям конкурсов в европейской «оболочке». Фактически это совместное финансирование работ в соотношении 2:1, но с добровольным отчуждением в пользу Евросоюза права принятия решения по конкурсным процедурам — ради 50 % добавки к собственным вложениям. Такая же пропорция сохранена и в плановой росписи бюджетов на 2017 и 2018 годы. При этом смущает, что запланированный объем расходов на 2018 год превышает значение 2016 года лишь на 38 % — вряд ли этого хватит для значимого прироста в постоянных ценах с учетом прогнозируемой инфляции. Таким образом, «чистый» приз для Украины от участия в программе «Горизонт — 2020» оказался невелик — это поддержка работ на сумму около 3,2 млн евро в год. И он еще меньше, если допустить, что средства для проведения исследований предоставлялись не только со стороны Евросоюза. К сожалению, отечественная статистика научно-технической деятельности в отличие от статистики внешнеэкономической деятельности не предусматривает обязательного отражения географического признака, то есть указания, откуда именно приходят ресурсы. Это приходится выяснять дополнительно по косвенным признакам (общая специализация научной организации, ориентация материнских предприятий на рынки). С другой стороны, увеличивает оценку вклада ЕС принятие во внимание налаженной практики проведения средств непосредственно исполнителям работ через персональные платежные системы, минуя бухгалтерии научных организа1

Объем вложений в прикладные исследования примерно в 10 раз (математически — на порядок) больше, чем в фундаментальные, а в разработки — примерно в 10 раз больше, чем в прикладные. — прим. авт.

10

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

ций, а значит и формы статистического учета. Поскольку эти деньги большей частью предназначены для оплаты труда и командировочных расходов (дорогостоящее исследовательское оборудование на них не приобрести), такая практика уместна лишь для финансирования некапиталоемких научных проектов, то есть «теневой» сектор в науке все равно остается гораздо меньшим, чем в других отраслях, по любым критериям. Выпадают из рассмотрения и разного рода прогнозно-аналитические центры в области политологии, социологии и экономики, получающие финансирование со стороны зарубежных неправительственных организаций, но не заявившие себя как профильные исполнители исследований и разработок и поэтому не попадающие в число респондентов отчетности. Обратившись к статистике внешнеэкономической деятельности, мы обнаруживаем, что величина отечественного экспорта услуг в области исследований и разработок в 2016 году заметно превысила объем зарубежного финансирования по статистике научно-технической деятельности — соответственно, 3,34 и 2,55 млрд грн при пересчете в единую валюту по среднегодовому курсу. Это означает, что выборка организаций, участвовавших во внешнеэкономических операциях, значительно превосходит круг респондентов отечественной статистики исследований и разработок, хотя основные ресурсные потоки (76,3 %) последняя учитывает. В пятерке основных импортеров услуг оказались Великобритания (16,7 % от совокупного объема экспорта), Саудовская Аравия (15,5 %), США (11,5 %), Бразилия (9,3 %) и Россия (9,1 %). Таким образом, далеко не все поступления в украинскую науку следует увязывать с фондами Евросоюза. Суммарно его страны импортировали только 31,5 % от общего объема предоставленных Украиной услуг. В 2015 году также наблюдались расхождения в оценке величины иностранных поступлений по обоим видам статистик — соответственно, 3,13 и 2,08 млрд грн. Состав ведущей пятерки импортеров в 2015 году был таким же, хотя их внутренняя иерархия заметно отличалась: Великобритания (17,1 %), Россия (16,7 %), США (13,5 %), Саудовская Аравия (12,3 %) и Бразилия (8,6 %). Для оценки произошедших геополитических трансформаций вспомним, что в 2013 году в пятерку входили Россия (28,5 %), Великобритания (15,6 %), Дания (13,1 %), США (8,9 %) и Китай (5,5 %). Таким образом, за последние три года из числа ведущих импортеров услуг выбыла Дания, а Россия и Китай резко уменьшили свое долевое представительство (Россия — особенно). На наш взгляд, из-за отсутствия надежной альтернативы этими пропорциями следует руководствоваться при описании географического распределения зарубежного финансирования применительно и к статистике исследований и разработок, хотя в строгом смысле отклонения должны присутствовать по причине различного состава выборок. В полном соответствии с посылом о прагматической мотивации основным реципиентом иностранных средств является отечественный предпринимательский сектор науки, аккумулировавший в 2016 году 89,0 % всех ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

11


И.А. Булкин

поступлений в научную систему и вполне ожидаемо расходовавший их на проведение разработок (объем финансирования — 2,1 млрд грн или 92,3 % от объема всех научно-технических работ по иностранным заказам). Это уточнение неслучайно, ибо предпринимательский сектор получает средства и для проведения фундаментальных исследований. Связано это с тем обстоятельством, что отдельные структуры, находящиеся в подчинении государственных ведомств, относятся к предпринимательскому, а не к государственному сектору, например Международный центр электронно-лучевых технологий и Научно-инженерный центр сварки и контроля в области атомной энергетики (в обоих случаях — Института электросварки им. Е.О. Патона НАН Украины). Сложилось так, что по факту понятия «государственный» и «предпринимательский» в украинской экономической системе не являются антонимами. Четкого разделения функциональной роли в обществе и формы собственности не произошло. Поэтому в пару к частному бесприбыльному сектору, несмотря на консерватизм принципов построения Системы национальных счетов, будет логичным поставить альтернативную категорию «государственный предпринимательский сектор». Его институциональным примером является деятельность Государственного концерна «Укроборонпром». Применение к анализу отечественного научнотехнического потенциала Классификации по организационно-правовым формам хозяйствования (незаслуженно игнорируемой в науковедении) позволяет выяснить, что в 2016 году доля государственных и казенных предприятий среди всех реципиентов иностранных фондов достигла 75,8 %. Еще 11,1 % принадлежит государственным учреждениям и организациям. Резюме. Тезис об украинском частном капитале, якобы активно создающем научные подразделения ради укрепления конкурентоспособности собственного производства на мировой арене, идеологически преувеличен и относится лишь к сравнительно узкому сегменту научной системы. В реальности речь идет о постепенной приватизации советского наследия, в то время как зарубежные заказчики не спешат связываться с новыми собственниками. Разумеется, этот тезис справедлив только на уровне системы в целом, поскольку на уровне отдельных научно-технических направлений такая кооперация давно и успешно существует. Мера концентрации иностранных средств в научной системе Украины. Оценим меру концентрации средств иностранного происхождения в научной системе Украины, а также выясним предметно-тематический профиль работ, представляющих повышенный интерес для зарубежных заказчиков. В 2015 году (правительство А. Яценюка при президентстве П. Порошенко) зарубежное финансирование получали 168 организаций из 978, оказавшихся в выборке по научной системе в целом. Из них каждая из 80 получала эквивалент менее 1 млн грн, каждая из 62 — от 1 до 10 млн грн. Объем иностранных вложений только в 23 организациях находился в интервале 10—100 млн грн, и только в трех превышал 100 млн грн. В послед12

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

нюю группу входили Конструкторское бюро «Южное» им. М.К. Янгеля (создание ракетно-космической техники), Запорожское машиностроительное конструкторское бюро «Прогресс» им. А.Г. Ивченко (двигателестроение для авиационной техники) и ПАО «Турбогаз» (энергетическое машиностроение для нефтегазовой промышленности). Всего три организации аккумулировали 54,5 % от общего объема вложений в украинскую науку из зарубежных источников, а это почти десятая часть от совокупного финансирования науки в стране, то есть концентрация иностранных ресурсов очень велика! В первые десять организаций, ранжированных по убыванию объема поступлений, было вложено 74,0 % от совокупного объема иностранных средств, в первые двадцать пять — 88,5 %, а в первые сто — 99,2 %. Обратимся к совершенно иной политической эпохе (правительство Н. Азарова при президентстве В. Януковича). В 2013 году реципиентами иностранных средств оказались 222 научные организации из 1143. При пересчете в постоянные цены 2015 года в восемь организаций из 222 направлялось более 100 млн грн, в 34 — от 10 до 100 млн грн, в 74 — от 1 до 10 млн грн, а 106 организаций получали менее 1 млн грн. Ресурсная база первой тройки научных организаций (для удобства сопоставления наблюдений разных лет сохраним фильтр 2015 года) составила 45,1 % от общего объема зарубежных вложений, что гораздо меньше, чем в 2015 году. Ведущая десятка научных организаций аккумулировала 70,2 % иностранных средств, первые двадцать пять — 85,5 %, а первая сотня — 98,6 %, то есть характер распределения был более сглаженным. В лидирующей группе первое место занимал Научно-производственный комплекс газотурбиностроения «Заря-Машпроект» Государственного концерна «Укроборонпром» (двигательные установки для кораблей), сместивший упомянутую выше тройку лидеров 2015 года на одну позицию. Также в 2013 году в число реципиентов с объемом финансирования более 100 млн грн входили Казенное предприятие специального приборостроения «Арсенал» Государственного космического агентства (приборостроение для нужд космоса и военно-производственного комплекса), Украинский научнотехнический центр металлургической промышленности «Энергосталь» Министерства экономического развития и торговли (далее — МЭРТ) Украины, не подчиненное органам исполнительной власти Центральное конструкторское бюро «Коралл» (техника для морских нефтяных и газовых месторождений, плавучие краны и баржи) и Государственное киевское конструкторское бюро «Луч» (военное ракетостроение, также в ведении «Укроборонпрома»). Двумя годами раньше зарубежное финансирование получали 226 научных организаций из 1255. В 2011 году в одиннадцать научных организаций направлено более 100 млн грн (в постоянных ценах 2015 года), в 34 — от 10 до 100 млн грн, в 80 — от 1 до 10 млн грн, а 101 научная организация получала менее 1 млн грн. Тройка лидеров привлекла 37,0 % от общего ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

13


И.А. Булкин

объема зарубежных вложений, ведущие десять организаций аккумулировали 67,4 % средств, первые двадцать пять — 85,2 %, а первая сотня — 98,5 %. Несложно заметить, что с погружением в ретроспективу значения параметров распределения уменьшаются, что свидетельствует о большем внимании зарубежных заказчиков к деятельности организаций, не попавших в число лидеров. В 2011 году в число реципиентов зарубежного финансирования с объемом более 100 млн грн входили Научно-технический комплекс «Антонов» (авиастроение), КБ «Южное» (здесь и далее после полного названия организаций будет применяться его сокращенная форма, а однажды обозначенный профиль деятельности дублироваться не будет), КБ «Прогресс», «Заря-Машпроект», КБ «Луч», «Арсенал», Харьковское конструкторское бюро по машиностроению им. А.А. Морозова (бронетанковая техника, «Укроборонпром»), Научно-исследовательский институт комплексной автоматизации (управление технологическими процессами в энергетике), «Энергосталь» (переоснащение предприятий горно-металлургического комплекса и промышленная экология) и Украинский институт по проектированию металлургических заводов МЭРТ Украины (название само говорит о профиле). И, наконец, ради выявления долгосрочных трендов рассмотрим ситуацию в 2006 году (правительство В. Януковича при президентстве В. Ющенко), отражающую этап более-менее устойчивого развития украинской экономики до мирового финансового кризиса. В качестве реципиентов зарубежных средств выступили 289 научных и научно-технических организаций (НиНТО) из 1452 в выборке того года. Из них в шесть НиНТО направлено более 100 млн грн (при этом в одну — более 1 млрд грн), в 48 — от 10 до 100 млн грн, в 112 — от 1 до 10 млн грн, а 123 НиНТО получали менее 1 млн грн. Ресурсная база тройки лидеров составила 47,6 % от общего объема зарубежных вложений, что меньше, чем в 2015 году, но заметно больше, чем в наблюдениях 2011 и 2013 годов. Это можно было бы попытаться истолковать как бóльшую закрытость украинской науки в нулевых годах, однако изменение распределения было вызвано активной деятельностью на международном рынке всего одного исполнителя работ — НТК «Антонов». Включение режима полноценного экономического функционирования (на фоне всей научной системы) очень крупной научно-технической организации всегда дает подобные эффекты. Ведущие десять НиНТО в 2006 году аккумулировали 65,8 % общего объема зарубежных средств, первые двадцать пять — 79,4 %, а первые сто — 96,0 %. То есть, несмотря на выброс величин по группе лидеров, в дальнейшем распределение становится более пологим и вполне вписывается в общий тренд. Помимо «Антонова» реципиентами зарубежного финансирования с объемом более 100 млн грн оказались уже ранее упомянутые КБ «Прогресс», КБ «Южное», КБ «Арсенал», ЦКБ «Коралл» и НПК «Заря-Машпроект». 14

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

Резюме. Число легальных реципиентов зарубежных средств постоянно снижается: за девять лет 131 организация потеряла доступ к иностранным источникам. Вследствие упадка общего уровня финансирования число организаций, получавших более 10 млн грн в постоянных ценах, сократилось вдвое. При этом с каждым годом распределение организаций по величине зарубежных средств становится все более неравномерным и сопровождается отрывом лидирующей группы от всех остальных по объему привлекаемых зарубежных средств. Параллельно уменьшается и ресурсная база аутсайдеров: к 2015 году на все организации, кроме группы первых двадцати пяти (ранжированных по убыванию), оставалось только 11,5 % от всего объема зарубежных средств. На наш взгляд, это связано с особенностями менеджмента в крупных НиНТО, включая как действие имиджевого фактора на зарубежных заказчиков, так и содействие таким связям со стороны государства. Остальные организации полагаются лишь на собственные силы и авторитет. Хотя состав организаций-лидеров в целом продемонстрировал высокую устойчивость, он испытал влияние военно-политических факторов, приведших к уходу из-под украинской юрисдикции ЦКБ «Коралл» (г. Севастополь) и запрету на сотрудничество с Россией в отношении деятельности НПК «Заря-Машпроект» и КБ «Арсенал» (в пересчете на цены 2015 года потери только по этим трем организациям составили около 0,9 млрд грн), а также экономических — связанных с временным переключением на оформляемые как национальные источники финансирования в НТК «Антонов» 2. Особенности распределения иностранного финансирования в контексте Классификации видов научно-технической деятельности. Мировое развитие не стоит на месте и не имеет критической привязки к научно-технической системе Украины в целом, которая с каждым годом все более устаревает из-за законсервированного, а точнее гомеостатичного режима своего существования 3. Исключением являются несколько технологически-ориентированных направлений, имеющих спрос на мировых рынках, а также важных для поддержки кооперационных цепочек на постсоветском пространстве. Попытаемся их локализовать в дополнение к идентифицированному выше профилю организаций-лидеров, а также выделим зоны отрицательной приоритетности. Будем использовать разбивку проводимых работ в соответствии с Классификацией видов научно-технической деятельности (КВНТД). Из-за отмены действия КВНТД в 2012 году ниже мы будем опираться на авторские сводки и группировки параметров деятельности научных организаций по их усредненному дисциплинарному профилю в 2

Ранее НТК «Антонов» получал средства из нескольких источников, в том числе и из-за рубежа, но в 2015 году отчитывался только за средства из внутренних источников предприятия, а иные не указывал. — прим. авт. 3 Это означает, что отдельные сегменты могут развиваться, но на уровне всей системы наблюдается застой. — прим. авт. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

15


И.А. Булкин

2006—2011 годах. Этот методический прием не совсем оптимален из-за гипотетической возможности коррекции профиля организаций в более поздние годы, но иных способов сохранить преемственность параметрических рядов, исходя из возможностей регулярно сокращаемой информационной базы отечественной статистики, к сожалению, не существует. В 2015 году легальное зарубежное финансирование гуманитарных наук отсутствовало вообще, а четырем организациям, специализирующимся в области социальных наук, перепало лишь 2,6 млн грн из зарубежных источников. Для сравнения, в 61 организацию естественнонаучного профиля поступило 178,7 млн грн. Все остальные средства, не включая Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко с традиционно очень диверсифицированным дисциплинарным профилем работ, были адресованы техническим наукам, а это 2,05 млрд грн или 92,0 % от общего объема средств из зарубежных источников. Ожидалось, что в естественных науках зарубежные средства должны преимущественно направляться на проведение исследовательских работ (в советские времена именно такие работы котировались в мировом научном сообществе), однако это допущение не подтвердилось: в 2015 году на фундаментальные исследования было направлено только 11,26 млн грн, а на прикладные — 25,09 млн грн. В совокупности это соответствует объему финансирования из всех источников одного не самого крупного института НАН Украины. Естественнонаучные организации оказались ориентированными на выполнение разработок, доля которых в 2015 году составила 59,3 % или 106,05 млн грн в абсолютном измерении. А при исключении из рассмотрения научно-технических услуг доля разработок в этой группе наук достигла 74,5 %. Всего двумя организациями, получившими в 2015 году более 1 млн грн из зарубежных источников на проведение фундаментальных исследований, были Институт ядерных исследований НАН Украины и харьковское ООО «Клиникал акселерейтор» (медицина). Меньшими 1 млн грн, но заметными на общем фоне естественных наук были поступления зарубежных средств в Институт ботаники им. Н.Г. Холодного и Институт химии поверхности им. А.А. Чуйко (в обоих случаях НАН Украины). Среди реципиентов иностранных средств в области прикладных исследований объемом более 1 млн грн упомянем Украинский научный центр экологии моря (эволюционно выходец из океанографии — раздела географических наук, вплоть до 2017 года находился в подчинении Государственного агентства экологических инвестиций Украины), Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, Институт медицины труда НАМН Украины, Институт органической химии НАН Украины, центр «Энергосталь» (формально относится к техническим наукам, но работы проводил в области экологии, которая относится к биологическим наукам), Житомирский национальный агроэкологический университет. Всего за счет зарубежных средств исследования различной интенсивности прово16

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

дили 22 организации этой группы наук, но при этом ни одна из них в 2015 году не получила финансирования более 7,5 млн грн. По поводу зарубежного финансирования разработок в области физикоматематических наук укажем, что только в Национальном научном центре «Харьковский физико-технический институт» (самой крупной научной организации НАН) объем зарубежных вложений в 2015 году оказался большим 10 млн грн, а превышением планки в 1 млн грн отметились Институт импульсных процессов и технологий, Радиоастрономический институт и Институт радиофизики и электроники (во всех случаях — НАН Украины). Без учета научно-технических услуг отечественные организации физикоматематического профиля в 2015 году привлекли из-за рубежа всего лишь 32,4 млн грн или 1,5 млн долл. по среднегодовому курсу. Вместе с услугами эта величина возрастает до 40,8 млн грн — благодаря предпочтениям иностранных заказчиков по спектру работ вышеупомянутого научного центра: им важны лишь разработки и услуги. Поэтому пора расстаться с устаревшим представлением о том, что физико-математические дисциплины — это исключительно сфера фундаментального поиска и «чистой» науки, а технические дисциплины — сфера исключительно практическая, с фундаментальными исследованиями не связанная 4. Дисциплинарная классификация ортогональна разбивке по видам научно-технических работ, поэтому возможны любые сочетания признаков. Для понимания недостаточной заинтересованности иностранных заказчиков в результатах физико-математических наук обратим внимание на то, что только в исследования и разработки в области химических наук (без услуг) из иностранных источников в 2015 году поступило 68,3 млн грн. Помимо Института органической химии НАН Украины эти средства распределились между Научно-производственным предприятием «Укроргсинтез» (позиция № 10 в индивидуальном рейтинге организаций по убыванию объема зарубежного финансирования, выше организации естественнонаучного профиля не поднимались), Научно-производственным предприятием «Енамин» (дочернее от упомянутого института, специализация — органический синтез и биологический скрининг), а также Государственным научно-исследовательским и проектным институтом основной химии «Ниохим» МЭРТ Украины. Первые две организации не подчинены органам исполнительной власти и являют собою успешный пример эволюции негосударственного сектора науки. В области биологических наук объем зарубежного финансирования составил 26,6 млн грн. Ведущими его реципиентами (в совокупности 17,6 млн грн), помимо «Энергостали» и Украинского научного центра эко4

Физико-математические работы, проводимые в Украине, преимущественно интересны для иностранных заказчиков именно в части разработок и научно-технологических услуг, а не фундаментальных исследований. В развитых странах своих исследователей«фундаментальщиков» достаточно, а «подмастерья» им всегда нужны. — прим. авт.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

17


И.А. Булкин

логии моря, были Чернобыльский центр по проблемам ядерной безопасности, радиоактивных отходов и радиоэкологии МЭРТ Украины и Научно-контрольный институт биотехнологии и штаммов микроорганизмов Государственной ветеринарной и фитосанитарной службы Украины, которые занимались исключительно проведением разработок. Интересно, что в сельскохозяйственных науках разработки на зарубежные средства не проводились, а 2,8 млн грн, поступившие из зарубежных источников в 2015 году, направлялись большей частью в уже упомянутый Житомирский национальный агроэкологический университет и Украинский научно-исследовательский институт горного лесоводства (Государственное агентство лесных ресурсов Украины). При этом иностранных заказчиков преимущественно интересовали научно-технические услуги, которые, согласно международным стандартам, в состав исследований и разработок не входят. Не углубляясь в тему, все-таки упомянем, что этот «паразитарный» с учетной точки зрения вид деятельности 5 вплоть до 2016 года был присущ и куда более мощным научным организациям, в том числе Харьковскому физико-математическому институту. Пикантно, что лидером среди естественных наук по оказанию научно-технических услуг был Научный центр превентивной токсикологии, пищевой и химической безопасности им. Л.И. Медведя Министерства здравоохранения Украины, вдвое превзошедший Харьковский физико-математический институт по объему привлеченного финансирования, но вообще не проводивший исследований и разработок и попавший в выборку 2015 года только из-за причастности к оказанию таких услуг. Общий объем иностранных заказов на научно-технические услуги в естественных науках в 2015 году составил 36,3 млн грн, что до очередного этапа реформ статистического учета в 2016 году добавляло к объему финансирования научно-технической деятельности из зарубежных источников лишние 25,5 %. Это сильное искажение, хотя и не такое экстремальное, как в социальных науках. В медицинских науках (привлечено 11,2 млн грн из зарубежных источников) в структуре финансирования доминируют прикладные исследования (более 9,0 млн грн, что на фоне 25 млн грн по всем естественнонаучным дисциплинам смотрится прилично), при минимальной доле разработок и относительно высокой — научно-технических услуг. В последнем случае речь идет о клинических испытаниях, сертификационных и адаптационных процедурах. Однако говорить о наличии сколь-нибудь цельного научнопроизводственного цикла для создания медицинских технологий на базе зарубежных заказов нельзя: прикладные исследования и последующие виды работ проводятся в различных по профилю организациях. Фактически сло5

В пособии Фраскати научно-технические услуги не относятся к исследованиям и разработкам, но наша статистика по политическим и учетно-техническим соображениям игнорировала это требование и раздувала объем научно-технической деятельности. — прим. авт.

18

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

жилась аутсорсинговая схема, имеющая общее подобие с работой на давальческом сырье в обрабатывающей промышленности. Резюме. В группе естественных наук умеренно котирующимися у зарубежных заказчиков являются исследования (не смешивать с разработками!) в области физико-математических (благодаря монопольному положению в области фундаментальных работ Института ядерных исследований НАН Украины), медицинских и биологических наук (благодаря прикладным работам Центра экологии моря НАН Украины, Национального медицинского университета им. А.А. Богомольца и Института медицины труда Национальной академии медицинских науки Украины), в меньшей мере — химических и сельскохозяйственных наук, а геологические, географические, фармацевтические и ветеринарные науки остались практически без внимания извне. В части разработок выраженным приоритетом являются работы в области органической химии и химии элементоорганических соединений, чуть менее значимым — работы в области промышленной экологии, физики твердого тела и физики приборов. В социальных науках зарубежное финансирование исследований и разработок составляло всего 1,2 млн грн с перекосом в сторону разработок, выполнявшихся Институтом проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины. При этом зарубежные заказы на оказание научно-технических услуг оказались количественно бόльшими, прежде всего за счет участия в их выполнении Киевского национального экономического университета имени Вадима Гетьмана. Зарубежные заказчики почти не заинтересованы в выполнении отечественными организациями исследований в области экономических наук (единственной организацией, указавшей в 2015 году на зарубежные поступления для выполнения фундаментальных исследований, был Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины), а поступления в другие дисциплины социальных и гуманитарных наук официально не регистрировались вообще! Если исходить из примата прозрачности в практике учета, говорить о приоритетности этой группы в сравнении с объектами естественных и технических наук нельзя. Состояние зарубежного финансирования в группе технических наук характеризуется на три порядка бóльшими величинами. Тем не менее, финансирование фундаментальных исследований как таковое в ней отсутствовало, и даже в прикладных исследованиях объем зарубежных заказов едва превысил 46 млн грн. Поэтому совокупная ресурсная база исследований технологической направленности составила эквивалент 2,1 млн долл., которые были адресованы всего лишь 18 организациям из 103 в этой группе наук. Для сравнения, объем зарубежных средств на проведение разработок достиг 1,89 млрд грн., а научно-технических услуг — 106,9 млн грн. То есть завышение объема научно-технических работ из-за включения услуг составило всего 5,5 %, что гораздо меньше, чем в естественных науках. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

19


И.А. Булкин

Более-менее значимое (не менее 5 млн грн) зарубежное финансирование прикладных исследований имели всего три организации — Государственный научно-исследовательский институт строительных конструкций Министерства регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Украины, Научный центр изучения рисков «Рызыкон» (безопасность жизнедеятельности) и Центральное конструкторское бюро «Ритм» (твердотельная электроника). Примечательно, что последние две организации не находятся в подчинении органов исполнительной власти государства. Максимум зарубежного финансирования прикладных исследований на одну организацию в технических науках в 2015 году составил 17,3 млн грн (то есть в 2,1 раза больше, чем в естественных науках), что, однако, сложно квалифицировать как весомое достижение из-за высокой доли материальных затрат в себестоимости таких работ. Перейдем к дисциплинарному разрезу работ в области технических наук. В общетехнических науках для выполнения исследований и разработок было привлечено всего 5,8 млн грн зарубежных средств и лишь в четыре организации. Помимо центра «Рызыкон» в части проведения разработок отметился Украинский государственный научно-исследовательский институт азотной промышленности и продуктов МЭРТ Украины. В этой подгруппе дисциплин ожидаемо обнаружились организации, занимавшиеся оказанием исключительно научно-технических услуг в области стандартизации и сертификации, с учетом которых объем зарубежных средств увеличивается до 14,4 млн грн. С точки зрения содержания общетехнических наук, которые как раз и занимаются вопросами стандартизации и метрологии, это смотрится вполне естественно, но возникают два резонных вопроса: каково реальное содержание спектра услуг, оказываемых организациями иного тематического профиля (к примеру, в тех же экономических науках), и насколько такие услуги являются научно-техническими по содержанию? Немного бóльшими (14,5 млн грн) оказались зарубежные средства в шести организациях, занимавшихся научным обеспечением работ в области строительства и архитектуры при выраженном доминировании вышеупомянутого Государственного научно-исследовательского института строительных конструкций Министерства регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Украины (позиция № 26 в рейтинге реципиентов иностранного финансирования, см. приложение 6). Шесть организаций, специализирующихся в области химических технологий, привлекли из-за рубежа 19,7 млн грн. Недоминантным лидером здесь является Украинский научно-исследовательский институт огнеупоров им. А.С. Бережного. Примечательно, что в плане подчиненности это независимая организация, а также то, что в этой дисциплине почти отсутствует внешний спрос на научно-технические услуги. 6

В рейтинг, составленный автором, включены организации, которые получали из зарубежных источников более 10 млн грн.

20

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

Зарубежное финансирование исследований и разработок в области транспорта в совокупности составило удручающие 4,3 млн грн на девять организаций при лидерстве Национального авиационного университета Министерства образования и науки (МОН) Украины. При этом наблюдалось полуторное превышение совокупного объема зарубежного финансирования научно-технических услуг над аналогичным объемом для исследований и разработок. С учетом научно-технических услуг лидером оказывается Украинский научно-исследовательский институт вагоностроения Министерства экономического развития и торговли (МЭРТ) Украины. И здесь мы получаем частичный ответ на ранее поднятый вопрос. Научно-техническими услугами применительно к данному случаю оказываются регламентные работы по продлению сроков службы вагонов с локальной модернизацией подвижного состава. По уровню новизны технологических решений до статуса разработок такие работы не «дотягивали», иначе были бы отмечены таковыми. Однако организация в идентификационных документах уже прописана как специализирующаяся на выполнении исследований и разработок в области технических наук (код 71.2 в ныне действующей редакции Классификатора видов экономической деятельности), что до последнего времени способствовало предоставлению минимальных налоговых льгот, тем более что она находится в подчинении МЭРТ. Поэтому потребовалось любым путем изобразить «научность» в деятельности института, и термин «услуги» оказался очень кстати. Чуть лучше ситуация в области технологий легкой промышленности, где 3,2 млн грн зарубежных средств были направлены в единственную профильную организацию, Киевский национальный университет технологий и дизайна, для выполнения разработок. Отечественный бизнес возлагал слабые надежды на способности университета в данном виде работ, хотя иностранные заказчики в них не сомневались. В 2015 году относительно крупные зарубежные средства поступили в область энергетики — 40,2 млн грн в четыре организации, однако они почти на 80 % были обусловлены поступлениями в Государственный научнотехнический центр по ядерной и радиационной безопасности Государственной инспекции ядерного регулирования Украины (почетное место № 8 в индивидуальном рейтинге научных организаций). При условном исключении Центра спрос зарубежных заказчиков на работы остальных пяти организаций в области энергетики оказывается близким к совокупному спросу в области химических технологий. Обычно сводные группировки дисциплин «исследования и разработки в области металлургии, металлообработки, производства машин и оборудования», а также «исследования и разработки в области приборостроения и электроники» в науковедении детализировано не рассматриваются из-за качественного разнообразия множества входящих в них объектов. Для анализа научной политики это имеет критическое значение, поскольку они ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

21


И.А. Булкин

являются реципиентами значительных средств, которые по объему нередко превышают финансирование всех остальных объектов по дисциплинарной классификации. Не будут группировки рассматриваться и дальше из-за последовательной отмены не только КВНТД в 2011 году, но и ВАКовской Классификации по отраслям наук в 2015 году. Начиная с 2016 года в новом варианте государственной статистической отчетности все технические науки предстают в разбивке всего на шесть объектов с двумя уровнями иерархии (для сравнения, в КВНТД таких уровней было четыре!). Однако группировка индивидуальных параметров организаций, произведенная в соответствии с упраздненным форматом КВНТД на информационной базе последующих четырех лет, позволяет разложить каждую из сводных группировок по профилю работ. Так, несмотря на многолетнее повторение тезиса об особой развитости материаловедения в Украине, зарубежное финансирование работ этого профиля в 2015 году адресовалось только четырем организациям, причем в совокупности его объем составил всего 3,5 млн грн, а вместе с услугами — 4,3 млн грн. Для таких крупных организаций как Институт проблем материаловедения им. И.Н. Францевича и Физико-механический институт им. Г.В. Карпенко (в обоих случаях — НАН Украины) это крайне мало. Схожее положение и в области технологии машиностроения, где тремя организациями было привлечено еще меньше зарубежных средств — 1,3 млн грн (с услугами — 1,9 млн грн), а также в области обработки материалов и сварки (на исследования и разработки — 2,6 млн грн). Пикантность ситуации придает нахождение в группе организаций материаловедческого профиля такого гиганта как Институт электросварки им. Е.О. Патона НАН Украины, который вместе с дочерними структурами в аспекте иностранных заказов переключился на преимущественное оказание научно-технических услуг, зарубежное финансирование которых впятеро превысило этот же показатель для разработок. Даже если объединить такие классификационно обособленные объекты как само материаловедение, технология машиностроения и обработка материалов в машиностроении, придав материаловедению самую широкую учетную трактовку, реципиентами зарубежных средств на выполнение исследований и разработок окажутся 11 организаций, которые привлекли их на сумму 9,5 млн грн. Это крайне мало. По-настоящему важным приоритетом для иностранных заказчиков выступили разработки в области энергетического машиностроения, где было привлечено 282,0 млн грн, неравномерно распределенных по шести организациям. Ведущими реципиентами зарубежных средств являются ПАО «Турбогаз (третье место в рейтинге), ООО «НВФ ДКБ ХМ» (производство холодильного оборудования, четвертое место), ООО Научно-производственная фирма «Изотерм» (тоже холодильное оборудование, девятое место) и ПАО «Турбоатом» (производство паровых и гидравлических турбин для электростанций, позиция № 25). 22

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

Обратим внимание на то, что ведущие предприятия энергетического машиностроения не находятся в подчинении органов государственной власти. Таким образом, негосударственная научно-техническая политика в Украине может быть успешной! Расходы из зарубежных источников на выполнение услуг здесь составили всего 11,4 млн грн и оказались определяющими в профиле видов работ только для НПК «Заря-Машпроект» Государственного концерна «Укроборонпром», лишившегося заказа со стороны России на разработку турбин для фрегатов нового поколения, и в меньшей мере — ПАО «Турбоатом». Ведущим же приоритетом для иностранных заказчиков в 2015 году являлись разработки в области авиационной и ракетно-космической техники, на которые девяти организациями было получено 1141,3 млн грн. Сумма солидная, если учесть, что это 54,9 % совокупного зарубежного финансирования и 10,4 % совокупного финансирования исследований и разработок в Украине. Среди реципиентов зарубежных средств к уже упомянутым КБ «Южное» Государственного космического агентства Украины (первое место в рейтинге) и КБ «Прогресс» (второе место) Государственного концерна «Укроборонпром» добавляются независимое ПАО «Хартрон» (системы управления космическими аппаратами, седьмое место), ее дочерние научно-производственные предприятия «Хартрон-Юком» (приборы для космических аппаратов, позиция № 24) и ООО «ХартронАркос», а также Харьковское агрегатное конструкторское бюро (агрегаты для гидравлических, топливных и электрических систем авиационной техники, позиция № 13, «Укроборонпром»). В группу входит и Государственное научно-производственное предприятие «Объединение Коммунар» (системы управления ракетной техникой, позиция № 18, Государственное космическое агентство), однако практически все средства, полученные им из-за рубежа, направлялись на оказание научно-технических услуг. На таком фоне поступления в Казенное предприятие «Опытно-проектный центр кораблестроения» Государственного концерна «Укроборонпром» и Национальный университет кораблестроения им. адмирала Макарова МОН Украины (3,6 млн грн) выглядят ничтожно малыми. Иностранные заказы по всей сводной группе «исследования и разработки в области приборостроения и электроники» также можно отнести к числу приоритетов первого эшелона (наряду с авиационно-космическим и энергетическим машиностроением), величина которых только в части выполнения исследований и разработок достигла 307,0 млн грн в 2015 году. Поскольку такой комплексный объект малооперабелен в научно-политической практике, произведем его разложение по дисциплинарным составляющим. Объем зарубежного финансирования на проведение разработок в области радио и телекоммуникаций составил в 2015 году 46,0 млн грн. Как и в большинстве других дисциплин, распределение между восемью организациями оказалось крайне неравномерным: более 90 % зарубежных средств ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

23


И.А. Булкин

направлялось в Научно-исследовательский институт радиолокационных систем «Квант-радиолокация» Государственного концерна «Укроборонпром» (одиннадцатое место в рейтинге) и независимое Научно-производственное предприятие «Сатурн» (радиометрия и радионавигация). Исследования и разработки в области электроники привлекли только 35,7 млн грн из зарубежных источников и более чем на 90 %, примерно в равной степени, опирались на активность независимого ЦКБ «Ритм» (твердотельная электроника, позиция № 21) в части прикладных исследований и Научно-исследовательского института «Орион» МОН Украины (микроволновая электроника, позиция № 22) в части разработок. Сопоставимый объем зарубежных средств был привлечен восьмью организациями, специализирующимися в области вычислительной техники и автоматизации (37,8 млн грн). Однако подавляющая их часть пришлась на независимое ООО «Вестрон» (автоматизация технологических процессов, достаточно высокая позиция № 12). Как и в электронике, в этой области практически отсутствуют внешние заказы на выполнение научно-технических услуг. Наибольший объем зарубежного финансирования в рамках рассматриваемой сводной группы дисциплин был направлен в разработки в области приборостроения — 164,9 млн грн. Лидером среди семи организаций здесь является ЦКБ «Арсенал» Государственного космического агентства Украины (оптические, навигационные приборы и головки самонаведения для зенитных и авиационных ракет, пятое место в рейтинге). Далее в числе реципиентов зарубежных средств на сумму более 10 млн грн следуют Научнотехнический комплекс «Электронприбор» Фонда государственного имущества Украины (информационно-измерительные системы, шестое место) и Институт сцинтилляционных материалов НАН Украины (позиция № 23 и третье место среди организаций НАН в аспекте источника средств). К числу приоритетов второго эшелона для иностранных заказчиков в группе в группе технических наук отнесем разработки в области металлургии (55,6 млн грн из зарубежных источников, вместе с услугами — 57,8 млн грн). Среди семи научных организаций лидерами по объемам зарубежного финансирования являются Государственное предприятие «Украинский институт по проектированию металлургических заводов» МЭРТ Украины (позиция № 14 в рейтинге) и Международный центр электронно-лучевых технологий Института электросварки им. Е.О. Патона НАН Украины (позиция № 19), доля которых 85 % общего объема финансирования этой области из-за рубежа. Позитивный имидж украинскому материаловедению создает именно его расширенная трактовка, устоявшаяся в практике управления НАН, — вместе с металлургией и организациями физико-механического профиля. Невозможно оспорить тезис, что технологические науки опираются на физико-математические, но классификационно это самостоятельные объекты. 24

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине

Исследования и разработки в области электротехники привлекли 30,4 млн грн зарубежных средств (с услугами — 32,8 млн грн) на девять организаций, что, однако, было обусловлено повышенным интересом к деятельности одной ведущей научной структуры — ПАО «Украинский научно-исследовательский, проектно-конструкторский и технологический институт трансформаторостроения» (позиция № 17 в рейтинге). Несмотря на емкое название, исследований институт почти не проводил, занимаясь в основном разработками и услугами, и это касается не только иностранных средств. Нечастым явлением в науке является и формальное подчинение ПАО городскому совету, в данном случае — г. Запорожье. После геополитических пертурбаций последних лет единственным реципиентом зарубежных средств по линии ВПК остался Научно-производственный комплекс «Прогресс» Государственного концерна «Укроборонпром» (разработка управляемых боеприпасов и прицельных систем, учетно маскируемая под общее приборостроение). Разумеется, создание такого рода боеприпасов объективно базируется на приборостроении, но предметная область — военно-техническая (подобно тому, как системы управления космической техникой относятся к разработкам в области последней). В случае же ЦКБ «Арсенал» оборонную составляющую выделить затруднительно из-за одновременной деятельности предприятия в нескольких направлениях и номинально невоенной его подчиненности. Несмотря на боевые действия на юго-востоке Украины и проистекающие из этого объективные предпосылки для расширения внутреннего спроса на оборонные разработки, именно зарубежные средства преобладают в структуре совокупного финансирования НПК «Прогресс» (83,2 %). Примечательно, что это предприятие (позиция № 15) сумело обойти в рейтинге Харьковский физико-технический институт, даже не прибегая к оказанию услуг. Увы, знаменательная история национального научного центра, каковым является Харьковский физико-технический институт, не способна отменить то обстоятельство, что в мире сформировались собственные сильные школы физиков, а устойчивое внимание зарубежных заказчиков нужно суметь завоевать! Верхним же пределом объема зарубежного финансирования работ оборонной направленности является сумма поступлений в «Квант-радиолокацию», «Арсенал» и «Прогресс», которая в 2015 году составила 136,7 млн грн. Резюме. С точки зрения зарубежного финансирования в 2015 году ведущими приоритетными направлениями исследований и разработок (первый эшелон объектов) в области технических наук были создание авиационной и ракетно-космической техники, энергетическое машиностроение и приборостроение с включением работ оборонной направленности. К числу приоритетов второго эшелона следует с оговорками отнести энергетику, металлургию, электротехнику, радио и телекоммуникации, электронику, вычислительную технику и автоматизацию. Оговорки связаны с тем, что ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

25


И.А. Булкин

уровень финансирования по дисциплинарной группе обусловлен состоянием дел всего в одной-двух организациях, что говорит об избыточной монополизации ресурсной базы. Любой возможный сбой у лидеров отразится на динамике по соответствующей дисциплине, и компенсировать негатив будет просто нечем. Слабым спросом из-за рубежа пользовались работы в области общетехнических наук, строительства и химических технологий. Крайне низкой приоритетностью характеризовались исследования и разработки в области материаловедения и сварки, транспорта, судостроения и технологии машиностроения. Вложения из-за рубежа в развитие технологий продовольственных товаров и сельскохозяйственной техники стремились к нулю, а геодезия и технологии разработки полезных ископаемых вообще не интересовали зарубежных заказчиков. Рейтинг научных и научно-технических организаций Украины по величине поступлений из иностранных источников

№ п/п

1

Научные и научно-технические организации

Государственное предприятие «Конструкторское бюро «Южное» им. М.К. Янгеля» 2 Государственное предприятие «Запорожское машиностроительное конструкторское бюро «Прогрес» им. А.Г. Ивченко» 3 Публичное акционерное общество «Турбогаз» 4 Общество с ограниченной ответственностью «НВФ ДКБ ХМ» 5 Казенное предприятие специального приборостроения «Арсенал» 6 Публичное акционерное общество «Научно-технический комплекс «Электронприбор» 7 Публичное акционерное общество «Хартрон» 8 Государственное предприятие «Государственный научно-технический центр по ядерной и радиационной безопасности» 9 Общество с ограниченной ответственностью научнопроизводственная фирма «Изотерм» 10 Общество с ограниченной ответственностью «Научнопроизводственное предприятие «Укроргсинтез» 11 Государственное предприятие «Научно-исследовательский институт радиолокационных систем «Квант-радиолокация» 12 Общество с ограниченной ответственностью «Вестрон»

26

Доля Иностраниностранного ное финанфинансиросирование, вания в сомлн грн вокупном, %

867,15

97,34

214,72

52,81

128,67 99,48

90,00 94,28

81,95

50,10

61,51

61,58

53,84 48,86

100,00 56,72

46,39

99,48

42,91

100,00

32,06

100,00

31,88

34,30

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине Окончание таблицы № п/п

Научные и научно-технические организации

13 Государственное предприятие «Харьковское агрегатное конструкторское бюро» 14 Государственное предприятие «Украинский институт по проектированию металлургических заводов» 15 Государственное предприятие «Научно-производственный комплекс «Прогрес» 16 Национальный научный центр «Харьковский физикотехнический институт» 17 Публичное акционерное общество «Украинский научно-исследоваетельский, проектно-конструкторский и технологический институт трансформаторостроения» 18 Государственное научно-производственное предприятие «Объединение «Коммунар» 19 Международный центр электронно-лучевых технологий института электросварки им. Е.О. Патона Национальной академии наук Украины 20 Государственное предприятие «Научный центр превентивной токсикологии, пищевой и химической безопасности им. Л.И. Медведя» Министерства здравоохранения Украины 21 Публичное акционерное общество «Центральное конструкторское бюро «Ритм» 22 Государственное предприятие «Научно-исследовательский институт «Орион» 23 Институт сцинтиляционных материалов НАН Украины 24 Общество с ограниченной ответственностью «Научнопроизводственное предприятие «Хартрон-Юком» 25 Публичное акционерное общество «Турбоатом» 26 Государственное предприятие «Государственный научно-исследовательский институт строительных конструкций»

Доля Иностраниностранного ное финанфинансиросирование, вания в сомлн грн вокупном, %

31,15

49,80

30,42

43,92

22,68

83,17

22,32

12,04

21,94

74,15

19,86

72,25

19,39

88,58

17,76

28,29

17,33

90,99

17,13

64,50

13,66 11,79

47,47 46,58

10,70

83,19

10,46

32,52

Источник: рассчитано автором по данным Государственной службы статистики Украины.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 1. Сайт Міністерства освіти і науки України. Наукові конкурси. Горизонт — 2020 [Електронний ресурс]. URL: https://mon.gov.ua/ua/ministerstvo/diyalnist/mizhnarodna-dilnist/ mizhnarodni-naukovi-proekti/gorizont-2020. 2. Заключний звіт незалежного європейського аудиту національної системи досліджень і інновацій в Україні [Електронний ресурс]. URL: http://h2020.com.ua/wp-content/ uploads/2017/03/KI-AX-16-008-UK-N-Transl.pdf ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

27


И.А. Булкин 3. Покідіна В. Як там у науковців? Ціна держави. Інформаційний портал [Електронний ресурс]. URL: http://cost.ua/news/378-science-horiz. Получено 05.12.2017 REFERENCES 1. Sait Ministerstva osvity i nauky Ukrainy. Naukovi konkursy. Horyzont — 2020 [Elektronnyi resurs]. URL: https://mon.gov.ua/ua/ministerstvo/diyalnist/mizhnarodna-dilnist/mizhnarodni-naukovi-proekti/gorizont-2020. [in Ukrainian]. 2. Zakliuchnyi zvit nezalezhnoho yevropeiskoho audytu natsionalnoi systemy doslidzhen i innovatsii v Ukraini [Elektronnyi resurs]. URL: http://h2020.com.ua/wp-content/uploads/ 2017/03/KI-AX-16-008-UK-N-Transl.pdf [in Ukrainain]. 3. Pokidina V. Yak tam u naukovtsiv? Tsina derzhavy. Informatsiinyi portal [Elektronnyi resurs]. URL: http://cost.ua/news/378-science-horiz. [in Ukrainian]. Received 05.12.2017 I.О. Булкін, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, завідувач лабораторією, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: Bulkin@i.ua ПАРАДОКСИ ІНОЗЕМНОГО ФІНАНСУВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ. Частина І На основі статистичних даних за останнє десятиліття щодо закордонного фінансування досліджень, розробок і науково-технічних послуг визначено особливості попиту іноземних замовників на відповідні роботи, що виконуються українськими організаціями. Результати дослідження показали, що число легальних реципієнтів іноземних коштів у науково-технічній сфері постійно знижується та посилюється нерівномірність розподілу організацій за величиною отриманих коштів іноземного походження. В групі природничих наук попит у закордонних замовників мають дослідження в галузі фізико-математичних, медичних і біологічних наук, в меншій мірі — хімічних і сільськогосподарських наук, а на геологічні, географічні, фармацевтичні та ветеринарні науки він практично відсутній. З боку іноземних замовників майже відсутній попит на дослідження в галузі економічних наук. В галузях групи технічних наук найбільшим попитом користуються роботи зі створення авіаційної та ракетно-космічної техніки, енергетичне машинобудування і приладобудування із включенням робіт оборонної спрямованості, далі — енергетика, металургія, електротехніка, радіо та телекомунікації, електроніка, обчислювальна техніка и автоматизація; низьким попитом — матеріалознавство і зварювання, транспорт, суднобудування і теорія машинобудування; майже не користуються попитом технології продовольчих товарів і виробництво сільськогосподарської техніки, а нульовий попит мають геодезія і технології розробки корисних копалин. Ключові слова: дослідження і розробки, науково-технічні послуги, закордонне фінансування, іноземні кошти, іноземні замовлення.

28

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Парадоксы иностранного финансирования научно-технической деятельности в Украине I.А. Bulkin, PhD (Economics), senior researcher, laboratory head, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: Bulkin@i.ua PARADOXES OF FOREIGN FINANCING OF SCIENCE AND TECHNOLOGY ACTIVITES IN UKRAINE. Part I The domestic science policy in Ukraine is believed to evolve in a way to make Ukraine integrate in the international science & technology area, the European one in the first place. It is supposed that practices and potentials of Ukrainian researchers will be demanded in the West, with the benefits for all the stakeholders and a powerful impulse to the development of domestic R&D. It is argued that the domestic science & technology potential, if even created in the soviet era, will in any way be utilized in EU countries. In spite of the propagandist rhetoric, facts give the vice versa evidence: foreign customers do not appear to see a good reason for heavy investment in domestic research and science & technology organizations. In view of the above, this study is devoted to the analysis of the dynamics and structure of foreign financing of science & technology activities in Ukraine through the prism of domestic reporting formats, and the study’s objective is to find out the priority areas of foreign investment. The pattern of foreign customers’ demand for works performed by Ukrainian research and science & technology organizations is found using statistical data on foreign financing of research, development and science & technology services over the latest decade. According to results of the study, the number of legal recipients of foreign funds in science & technology sector has been steadily decreasing, with their distribution by amount of received funds becoming more and more uneven. In the field of natural sciences, foreign customers showed demand for research in physics and mathematics, medical and biological sciences, a lower one — for chemical and agricultural sciences, whereas the demand is virtually null for geological, geographical, pharmaceutical and veterinary sciences. Foreign customers do not appear to have any demand for research in economics. In the field of technical sciences, the highest demand is for aircraft and spacecraft devices, power machines and instrument making with inclusion of works focused on defense purposes; it is followed by power engineering, metallurgy, electrical engineering, radio and telecommunications, electronics, computer devices and automation; the low demand is for material sciences and welding, transport, shipbuilding and theory of mechanical engineering; the demand is miserable for technologies of foods and agricultural machines, and the demand for geodesy and mining operation technology is null. Keywords: research and development, science and technology services, foreign financing, foreign funds, foreign orders.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

29


УДК 303.82:005:001.3 JEL Classification: O32, O38, I28

S.M. POREV, PhD (Engineering), laboratory head, Institute of Magnetism of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Ministry of Education and Science of Ukraine, e-mail: sn_porev@ukr.net

WHAT HAS THE UKRAINIAN LEGISLATION PROPOSED TO MANAGEMENT FOR RESEARCH QUALITY? This article represents the study of Ukrainian legislative documents in order to define, how they promote scientific quality, performance and excellence. The research management problem is defined as a limitation to use direct research and knowledge management and a reason for implementation of indirect criteria. The study shows that aims, principles and requirements on scientific quality, excellence and performance as motivated proposals mainly absent in Ukrainian legislation and they have no systemic context for realization. It is noted, that an operative use of scientific degrees and academic titles as criteria of scientific quality leads to the weakness of policy, because they mainly represent the social status and qualification. Another weaken position in legislation is an absence of requirements for research assessment of individual scientists in order to stimulate research excellence and competition between them. The main result is that socioeconomic transformations may damage the unity of research policy, legislation and management and change the values of cognitive and creative activities. K ey words:

© S.M. POREV, 2018

30

research management, knowledge creation, science legislation, bibliometric indicators, scientific degrees, academic titles, quality, excellence, performance.

Formulation of the problem generally. Effective scientific and innovation policy and management should lead to a highly developed knowledge society. Ukrainian science and innovation system since Independence is under pressure of various economic, social and political factors, but whether the science and innovation public policy and management meet the requirements of the country development? The study will show how the norms of R&D have been distorted in the country's legislation, where academic elites are forced to fight with the purpose to maintain their position as a middle class, when there are not enough clearly defined ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


What Has the Ukrainian Legislation Proposed to Management for Research Quality?

requirements of the state and economic incentives in order to obtain and use high scientific results. As experience suggests [8], in a country with socioeconomic deformations could arose situations in which access to funding and preferences don't strongly connected with scientific and educational excellence or performance. Communities and individuals always search an optimal and a simple way to resources. We have a reason to think [8] that in some cases scientific results and performance, thanks to the legislation, may be substituted by scientific degrees and academic titles (referred to hereinafter as D&T). There are many useful propositions of domestic R&D managers were not accepted, ignored or distorted [8], but, as well known, «no prophet is accepted in his own country». Important events were presentations and publications of studies and propositions worked out by the independent panel of Horizon 2020 Policy Support Facility (PSF) [15]. However, the recommendations of the PSF panel may remain unfulfilled. There are at least two reasons. First, the reform will be carried out by persons and institutions that are not always interested in them, because the existing science and innovation system was created by their efforts. Second, the reforms should be realized in context of current laws, resolutions and other policy and management documents, which often are contrary to the recommendations. Possibly, managers of leading Ukrainian universities and research institutions often stimulate R&D more initiatively by use of good practice and deep understanding, than according to the letter and the spirit of the regulations and standards. The problem in general terms is to study how Ukrainian science policy and legislation directs R&D management to excellence and performance. Review of recent research and publications. Ukrainian science and innovation system is in development and it save the perspectives to be competitive. S. Illiashenko and N. Illiashenko show [3] that Ukraine has considerable potential for innovation growth in the fourth industrial revolution. But it is noted [8], that R&D indicators are less optimistic. According to Table 1, the last two decades Ukrainian science showed a growing number of persons with candidate (PhD level) and doctor degrees, but there is a gradual decrease of publications and citations in Scopus journals in comparison with other countries. No doubts, R&D performance strongly connected with financing. We think, it is useful to compare the gross expenditure on R&D in purchasing power parity (PPP) US$ per capita for East European countries by UNESCO statistics [27]. The gross expenditure on R&D in PPP per capita (Table 2) shows the essence of science stagnation in Ukraine in the era, where other countries create knowledge economies. A detailed analysis of the Ukrainian science and innovation legislation in 2011 provided by the group of Ukrainian and European experts showed the incompleteness of legislative and regulatory instruments for state target programs [16, p. 62]. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

31


S.M. Porev

As the United Nations review [28] shows, the current Ukrainian science and technology inefficient, R&D excellence criteria are not widespread, activities neither contributing to the local economy nor to world science. UN review discussed R&D performance indicators but did not study the role of Ukrainian legislation to provide research excellence. The PSF panel of Horizon 2020 defined thirty recommendations and seven policy messages to the Ukrainian government. As noted [15, p. 9]: «R&D in Ukraine should be based on «excellence» in terms of academic world-class science and on «excellent science for innovation». According to Background report [24, p. 5], «one can observe a low share and negative trend of Ukraine‘s most cited publications worldwide as % of total scientific publications of Ukraine, a very low level of public-private publications and a rather low but steadily increasing level in international scientific co-publications». It is also usual to define scientific excellence in terms of scientometric and bibliometric indicators. But as L. Bornmann and H.-D. Daniel show [13], «the probability of being cited depends on many factors that do not have to do with the accepted conventions of scholarly publishing». According to R. Tijssen [25], «the significance of bibliometric data should not be overstated. They are probably more Table 1. Rank of Ukraine among other countries by publications and citations in Scopus and persons with scientific degrees in Ukraine 1996

Rank by citations Number of citations

Doctors of science Candidates of science

2002

2005

2008

40

39

42

42

47

30 248

43 137

41 183

50 041

45 314

Rank by publications Number of publications

1999

2011

47

2013

49

39 343 21 796

26

28

32

37

42

45

45

5682

5873

6 161

7 343

7 184

8 268

9 868

9 974

10 233

11 008

12 014

13 423

14 895 16 450

58 132

59 547

62 673

68 291

77 763

84 979 90 113

Source: data on persons with scientific degrees in Ukraine [7]; data publications and citations in Scopus [23]. Table 2. GERD in PPP$ (in constant prices of 2005) per capita 1999

2002

2005

2008

2011

2014

185.05

212.48

260.44

314.90

387.52

498.35

Hungary

89.07

148.76

160.03

179.98

210.61

253.14

Poland

77.98

67.80

77.54

97.62

134.67

180.32

Turkey

43.97

50.56

68.04

90.70

116.24

141.45

Romania

26.76

29.51

38.86

70.06

58.41

49.76

Ukraine

39.19

50.42

76.11

66.36

54.68

46.07

Czech Republic

Source: [27].

32

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


What Has the Ukrainian Legislation Proposed to Management for Research Quality?

useful as tool for structuring interactive assessment processes than being an independent conclusive basis for rational action». The bibliometric indicators are important as auxiliary for ex post peer review. But citation measures have restricted usefulness for research management, because the high citation rank of previous work is not a guarantee for future good results. Also, there is no reason, why ten citation always better than five ones. It should be noted, that a benchmarking analysis of research excellence ex post is of limited value for R&D management. There is considerable disparity across EU countries in terms of research excellence and innovation performance and that's why a «Stairway to Excellence» project was introduced. As noted in a Poland report as the part of the project documents (K. Klincewicz [18]), this project was aimed at promoting excellence research and innovation in all regions and the EU and focused on assistance to regions and countries that joined the EU since 2004. It is also may be fruitful for Ukrainian R&D policy an idea of «Responsible Research and Innovation» (RRI), that, as A. Rip underlined [22], evolved from a little-known phrase to an issue in the Horizon 2020 Program. According to R. von Schomberg [29], RRI defined as a process by which societal actors and innovators become mutually responsive. It should be noted that today is not only a science «in the strict sense» needs legislative stimulation. Concept of «Mode 2» knowledge production defined in publications of H. Nowotny, Р. Scott and M. Gibbons [21] is not epistemologically sound but very useful in the aspects of «social robustness» and as a cooperation of society for common responsibility, and as a tool of «research in context of application», which join more closely research with innovation. The concept of «Mode 2» is also leads the R&D from ideals to obtain truth and objectivity in Science to solving problems in wide world of Practice, in some sense, from excellence to performance. It is widely accepted, that R&D aims, values and results could be considered in terms of excellence and performance, but in general understanding knowledge patterns are incomparable or incommensurable (T. Kuhn, 1982; R. Chang, 1997) [14; 19]. We can compare different patterns of knowledge only in order to define which of them more «progressive», more competitive than other. Moreover, as I. Lakatos notes [20, p. 46—47], «sophisticated falsificationism is that it replaces the concept of theory <…> by the concept of series of theories», and such series he called «a research programme». So, if we compare smaller patterns of knowledge, than research programs, this is already a certain approximation. The R&D and they management in a social world has economic purposes and common human values, but the main output — new knowledge and understanding of scientist — is subjective by the definition of knowledge as justified true belief [26]. As known, scientific knowledge is more than true belief, because it is created, justified or falsified by special «scientific methods», while there is no method to guarantee creation of the «best» knowledge. Nevertheless, policy and ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

33


S.M. Porev

management should find the way to R&D excellence and high performance. The contemporary concepts of the «Stairway to Excellence» [18], the «Responsible Research and Innovation» [29] in context of «Mode 2» knowledge production [21] etc. should be translated into real R&D management mechanisms. There are essential needs to provide policy, legislation and management tools for R&D excellence and performance, especially in the case of Ukrainian realities. The unresolved issues of previous studies are how Ukraine defines the main aspects of R&D quality, excellence and performance in its legislation, and how ones should be defined in such «country in transition» and converted into management mechanisms. The objective of the article is to study how Ukrainian science policy legal and regulatory documents present the needs of R&D quality, excellence and performance in aims, principles, requirements, tasks and norms, and what should be done in order to obtain better solutions for research policy and management. Results. If the R&D management aimed at excellence and high performance of acquired new knowledge, it should use a methodology to compare the levels of these qualities. But if the outputs of research, some criteria an indicators of knowledge quality could be incomparable or incommensurable [14; 19] due to the appraisal problem (demarcation problem) [20, p. 168], this defines a limit of R&D management to stimulate excellence and performance of created knowledge. This could be called as research (or research and development) management problem. According to a main sense of the problem, there is no the best management act to create excellent knowledge, because there is no the best R&D result, but only temporary better competing one. The problem represents the fact, that at a «first level» of scientific knowledge (theories, descriptions, explanations, facts and propositions etc.) epistemological difficulties arise. There is no single answer to the question, can we consider some proposition better than already known. As I. Lakatos notes [20, p. 1], «thus a statement may be pseudoscientific even if it is eminently 'plausible' and everybody believes in it, and it may be scientifically valuable even if it is unbelievable and nobody believes in it. A theory may even be of supreme scientific value even if no one understands it, let alone believes it». Difficulty to manage the research at the level of knowledge leaves room to create conditions for free competition of scientific proposals and academic debates. But the absence of direct research management propositions lead to domination of other social and economic influences, which can have positive or negative effects. We should have definable aims and indicators of research output in order to manage it. It is possible to define the levels of R&D management and objects. At the first level researcher «manage» his/her own actions not only for cognitive output, but in order to obtain social and economic results. At the second level knowledge (as subjective justified true belief) could be presented as information to inform others: this is the level of publications. At this level it is possible to manipulate the publication forms by assignment of presence and volume of its functional parts. The third 34

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


What Has the Ukrainian Legislation Proposed to Management for Research Quality?

level may include the quantitative indexes of publications and citations. It could be defined the fourth level, which presents D&T and other possible forms of scientific merit recognition. The second, third and fourth levels more open for management and this gives an opportunity to impact on research quality and performance, but indirectly. It should be noted, that R&D is individual and joint cognitive and socioeconomic activity, all aspects of which should be balanced in order to be effective. However, if the country's economy is constantly on the brink of crisis, as it is in Ukraine, and the needs of scientists as middle-class representatives are not provided, the scientific community can weaken the requirements of a rigid link between knowledge quality, scientific publications and D&T and norms of scientific legislation will not guarantee their quality. In order to study how Ukrainian legislation regulates R&D activity we should consider the Law of Ukraine «On Scientific and Scientific-Technical Activity» [2] (LoSSTA). The Horizon 2020 PSF panel reasonably noted [15, p. 8], that the reforms are «triggered by the new Law», but there is a great deal of skepticism about its implementation [15, p. 22]. The PSF panel not criticized the facts of absence of R&D excellence and performance requirements in the LoSSTA, but it advises «to develop a cross-governmental Research and Innovation Strategy and corresponding instruments» [15, p. 13]. We can show, that some regulations of this law far from the needs to reform R&D. It should be noted, that the LoSSTA used concepts of basic and applied research and experimental development, but factually, the definitions in the LoSSTA add to science the activities, which belong to more wide practice [8]. The LoSSTA defines «a scientist» and «a scientific worker» as the main subjects of scientific and scientific-technical activities, where the scientist carries out fundamental and/or applied scientific research and obtains scientific and/or scientific-technical results. Emphasis on results in the definition is important, and the scientist, it may be said, obtains them in principle, but it is not obliged to receive ones. There are no other clarifications regarding the quality of the results. According to the Article 6 [2], a scientific worker has the obligations to conduct R&D according to agreements or contracts, to publish results etc., but he or she has no direct obligations to obtain R&D results and as regard to their quality. Scientific institutions are also defined as the subjects of scientific and scientific-technical activities [2]. According to the «Typical contract», approved by the Cabinet of Ministers of Ukraine [12], a director of a scientific institution should to ensure effective scientific, technical and innovation activities and to provide competitive results. According to the Article 7 of the LoSSTA [2], at the public scientific institution can be established the Supervisory board with the purpose of independent assessment of scientific performance. Quality and effectiveness of scientific and scientific-technical activity should be evaluated by a state attestation of the scientific institutions (Article 11). The ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

35


S.M. Porev

state attestation commissions should use scientometric and other indicators of the international peer review. According to the LoSSTA [2], the results of the state attestation could be used as the reason for sanctions to the director and for considering a matter of reorganization or liquidation of the institution. The state attestation could be used as a part of a performance-based funding system [17], but additional facilities and stronger peer review are need. An attestation of scientific workers (Article 29) is carried out to assess their professional skills and encouraging its increase and in order to evaluate their performance. This attestation can be a tool for increasing of R&D excellence and performance if these tasks were defined and encouraged. But the LoSSTA does not define effective mechanisms for this attestation. According to the Article 36, a salary of a scientific worker should provide sufficient conditions of its effective creative activity [2]. While additional payments for workers with D&T were determined, there are no direct support of R&D quality and excellence. It is clear, that if the aims, principles, requirements and tasks of R&D policy are defined in a certain legislative document, they should lead to results quality, excellence and performance and should be a base for effective management. According to the Article 2 [2], the purposes of the Law include «creation of conditions to improve the efficiency of research» only as general declaration without propositions, how and what conditions could be created. The State should provide conditions for the development and effective use of scientific potential, and among the objectives of public policy is to achieve «a high level of science and technique development» (Article 45) [2]. But there were no directly defined principles and tasks of the State policy (Articles 2, 45, 46) to ensure high quality results of R&D, their excellence and performance. The LoSSTA presents the National Research Foundation which should focus its funding on grants. As proposed by PSF panel, «Competitive research funding should gain relevance to reach 40 % by 2022» [15], while according to the Article 48, increasing of the grant funding should not occur by reducing the institutional funding [2]. So, the enough level of the competitive research funding in Ukraine remain questionable. The Law of Ukraine «On Higher Education» (LoHE) [1] was significantly changed in 2014 and it is also important for the R&D policy and management. According to the LoHE, among the main objectives of higher education institutions is «obtaining competitive scientific and applied results» (Article 65). But the LoHE does not contain any obligations to obtain high scientific results for basic university workers. Thus, according to the Article 54 [1], professor and associate professor titles «assigned to persons who professionally engaged in scientific-pedagogical or artistic activities», and the title «senior researcher» assigned to persons who «professionally engaged in scientific or scientific-technical activities». The only fact regard to them, that as the scientists by the definitions, they obtain (in principle) scientific results, but without any obligations and clarifications. 36

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


What Has the Ukrainian Legislation Proposed to Management for Research Quality?

According to the typical contract [10], a university rector should provide high performance scientific, technical and innovation activities, competitive scientific and applied results and their implementation. The idea to create Ukrainian research universities found its reflection in the new LoHE, where the Article 30 «Research university» [1], among other, contains requirements: the research university should provide scientific-educational activity at a world level, should have an enough number of publications in international refereed journals belonging to recognized international scientometric databases. It is important to define indicators of scientific publications, which used as an essential component for obtaining D&T. To defend the doctor of science thesis, there must be at least 20 publications, among of which at least four publications are in periodicals, indexed by international scientometric databases [5]. In order to obtain a candidate of science (or a PhD) degree, at least 5 publications are needed, among them at least one in journals indexed in international scientometric databases. Scientific degrees of the doctor of science and candidate of science are conferred to persons «who have significant achievements in a certain field of science» according to the «Order on conferment of scientific degrees» [9]. The thesis should contain «scientifically justified results». The doctoral dissertation should solve an «important scientific or scientific-applied problem». According to the legislation [6], the academic title of a professor can be assigned to a scientist, if one of the indicators of his/her activity is at least three articles in periodicals indexed in Scopus or Web of Science, which published after the defense of the doctor of science thesis. The academic title of an associate professor or a senior researcher can be assigned if the scientist has at least two publications in Scopus or Web of Science after obtaining the degree. It should be noted [8] that according to the rules of Ukrainian science and higher education system, for scientists often is more optimal to obtain D&T, than to produce high quality scientific knowledge. There are essential needs in D&T for scientific-pedagogical workers in order to obtain license on education activity, especially to prepare graduate students. As the Article 28 of LoSSTA points out [2], D&T are needed for a scientific worker as a qualification requirement for appointment to the posts. But there are no high requirements to R&D excellence or performance of lecturers in order to realize education in university. According to the Annex 12 to the License Conditions [11], only one article per five years in journals of Scopus and Web of Science is need for every scientific-pedagogical worker in order to realize education activity in university. Our studies [8] and the Table 1 showed that creation of high quality scientific knowledge and obtainment of D&T in Ukraine should be seen as not so strongly connected. There are strong needs of D&T: (i) in order to occupy positions in the academic hierarchy, and (ii) in order to meet the requirements of education activity licensing [11]. In addition, the Ukrainian system of scientific publications is not homogenous and significant part of the journals doesn't use strong requirements to the scientific ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

37


S.M. Porev

quality of the articles and qualitative peer review. According to the rules [4], an edition may be included to the «List of scientific professional editions of Ukraine» if its editorial board have «at least six doctors from the relevant field of science». Also a general requirement is the provision of an internal review of papers by the editorial board and the organization of an external review. However, the second requirement is not used as strong. It proved by the fact, that according to Scimago [23] only 40 Ukrainian editions fulfilled the demands of Scopus. Ukrainian scientists «must publish the results» (Article 6 of the LoSSTA [2]), but it is not determined anywhere that scientific publications should have (some or enough) citations. As a result, there are no confirmations of focusing the Ukrainian science legislation on high quality of R&D results, on excellence and performance. There are no principles, requirements and tasks of the state scientific policy in the LoSSTA to create high quality knowledge in accordance to the world standards of excellence and performance. The LoSSTA and LoHE articles are not contain direct norms of R&D quality as the requirements for scientists, scientific workers and scientific-pedagogical workers. Discussion and conclusions. Our study shows that the requirements of «research excellence» and «excellence for innovations» [15] mainly absent in Ukrainian legislation, but they also have no systemic context in order to be realized. Either way, this correlates with fairly low R&D results in comparison with many countries, which have a similar scientific culture and technological ambitions. Sometimes the legislation used the notions of «publications in scientometric databases» or «publications in journals of Scopus and Web of Science» as the equivalents of research and knowledge quality. However, the mostly well-defined forms are not knowledge and publications, but the D&T. Their obtainment is not only the «State recognition of scientist’s qualification» [2], but a key to social and professional positions. This is a weakness of Ukrainian R&D legislation if the scientific degrees and academic titles use as the symbols of scientific merit, but ones less present the research results of world-class and excellence for innovations, than social status and academic qualification, where the latter is not always an ability «to create». Certainly, the legislation should not define norms, how much «knowledge» and «understanding» could be created or obtained by a scientist annually. Also, the legislative documents should not define, how many high quality publications and their citations should have a scientific or scientific-pedagogical worker. However, it is of great importance to define the demands for individual research attestation (assessment) in order to rank scientists in accordance to their scientific results and to stimulate their R&D excellence and high performance, and use assessment as a tool for competition. It should be noted, the absence of such assessment is also weakness of Ukrainian R&D legislation. The study of the legislation shows that in order to obtain D&T used the norms of results, which defined quite clearly by formal indicators of publications, but sufficiently blurred in epistemological sense. The number of publications, defined 38

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


What Has the Ukrainian Legislation Proposed to Management for Research Quality?

by legislation as minimal in order to obtain degrees of candidate (PhD) and doctor of science and titles of docent (assistant professor) and professor, should be only five publications in Scopus or Web of Science and five ones in other scientometric databases. So, the high social status of scientist in Ukraine may «cost» only ten publications of ordinary quality and with co-authors. This could be a factor of aims and values deformation towards reducing requirements for knowledge quality and research performance. The factor of possible deformation could be compensated or realized by the R&D management and the study of scientific activity at Ukrainian universities showed both types of examples. It should be noted, that a part of the Ukrainian science legislation represents the need to provide mechanisms for ensuring a livelihood of scientists in context of the lack of funding. But the need to increase the funding is not connects in the legislation with objectives to rise the R&D quality and performance. Our previous study [8] showed that the possibility to obtain the D&T was realized differently for scientific subject areas, but this is also question for our further research. Should the requirements of «research excellence» and «excellence for innovations» be presented in Ukrainian legislation on Science? I could say «yes», if research quality and high performance will be defined as requirements to the aims, principles, criteria an tasks of R&D policy and management and the main obligations of all scientific, scientific-technical and scientific-pedagogical workers. This also regards to demands of novelty and justifiability of knowledge for Ukrainian journals publications, which could be defined as a scientific. The notions of research results quality, excellence and performance should be defined as the main requirement for attestation of scientists, desirably in accordance with the criteria of Research Assessment Exercises [17] of developed countries. It may be fruitful to use the approaches of the «Stairway to excellence» [18], the RRI [29] and performance based research funding. It is very important for Ukrainian Science and Higher education to change the approach to obtain and to use the D&T. If ones would not rigorously represent the high quality of research and obtained knowledge, they should not substitute more cognitive and innovative criteria. It should be defined in legislation, that they are not the criteria for operational R&D management, but the elements of social status, obtained in past. The new results of the study, that are partially confirmed, could be presented by the following propositions. 1. Epistemological incomparability and incommensurability of theories, the appraisal problem, the lack of opportunities to get the best knowledge, the lack of the best research method and incomparability of research assessment criteria could be presented as the research management problem, which defined as inability to make the best R&D management actions. 2. The study shows that, due to imperfection of the legislation, the permanent obtainment of high quality knowledge by scientists may be less profitable than ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

39


S.M. Porev

having D&T in order to hold positions, receive wages and pensions, to have ot her benefits. 3. The study presents an example that the need for useful knowledge in «transition» countries under certain conditions could be weakened by the needs to seek mechanisms for ensuring the livelihood of scientists, if the R&D results of high quality are not guarantee this REFERENCES 1. Zakon Ukrainy «Pro vyshchu osvitu» [The Law of Ukraine «On higher education»]. Retrieved from http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556—-18/page2 [in Ukrainian]. 2. Zakon Ukrainy «Pro naukovu i naukovo-теkhnichnu diialnist» [The Law of Ukraine «On scientific and scientific-technical activity»]. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/848-19 [in Ukrainian]. 3. Illiashenko, S.M., & Illiashenko, N.S. (2016). Perspecktyvu i zahrozy chetvertoi promyslovoi revoliutsii ta yikh urakhuvannia pry vybori stratehii innovatsiinoho zrostannia [Opportunities and threats of the fourth industrial revolution and their reflection in the selection of innovative growth strategies] Marketynh i menedzhment innovatsii — Marketing and Management of Innovations, 1, 11—21. Retrieved from http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/journals/ 2016/1/11—21 [in Ukrainian]. 4. Nakaz Ministerstva osvity i nauky, molodi ta sportu Ukrainy «Pro zatverdzhennia Poriadku formuvannia Pereliku naukovyrh fakhovykh vydan Ukrainy» [Order of Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine «On approval of the Order of forming the List of scientific professional periodical editions of Ukraine»], adopted 17.10.2012, No 1111. Retrieved from http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1850-12 [in Ukrainian]. 5. Nakaz Ministerstva osvity i nauky, molodi ta sportu Ukrainy «Pro opublikuvannia rezultativ dysertatsii na zdobuttia naukovykh stupeniv doktora nauk I kandydata nauk» [Order of the Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine «On publication the results of the thesis for getting the scientific degree of doctor and candidate of sciences»], adopted 17.10.2012, No 1112. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1851-12 [in Ukrainian]. 6. Nakaz Ministerstva osvity i nauky Ukrainy «Pro zatverdzhennia Poriadku prysvoiennia vchenykh zvan naukovym I naukovo-pedahohichnum pratsivnykam» [Order of Ministry of Education and Science of Ukraine «On approval of the Order on assignment of academic titles to scientific and scientific-pedagogical workers»], adopted 14.01.2016, No 13. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0183-16 [in Ukrainian]. 7. Natsionalna dopovid pro stan I perspektyvy rozvytku osvity v Ukraini [National report on the state and prospects of education development in Ukraine] (2016). National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine; V.H. Kremen (ed.). Kyiv: Pedahohichna dumka [in Ukrainian]. 8. Porev, S.M., & Sandyga, I.V. (2016). Shliakh nauky universytetu [The Way of University Science]. Kyiv: Khimdzhest [in Ukrainian]. 9. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro zatverdzhennia Poriadku prysudzhennia naukovykh stupeniv» [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On approving of the Order on conferment of scientific degrees»], adopted 24.07.2013, No 567. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/567-2013-%D0%BF [in Ukrainian]. 10. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Deiaki pytannia realizatsii statti 42 Zakonu Ukrainy «Pro vyshchu osvity» [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Some aspects of the implementation of Article 42 of the Law of Ukraine «On Higher Education»], adopted 05.12.2014, No 726. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/726-2014%D0%BF [in Ukrainian].

40

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


What Has the Ukrainian Legislation Proposed to Management for Research Quality? 11. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro zatverdzhennia Litsenziinukh umov provadzhennia osvitnoi diialnosti zakladiv osvity» [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On approval of the Licensing conditions for conducting educational activities of educational institutions»], adopted 30.12.2015, No 1187. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1187-2015-%D0%BF [in Ukrainian]. 12. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Deiaki pytannia obrannia ta pryznachennia kerivnyka derzhavnoi naukovoi ustanovy» [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Some aspects of the election and appointment of the manager of state scientific institution»], adopted 14.12.2016, No 998. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/998-2016%D0%BF/paran10#n10 [in Ukrainian]. 13. Bornmann, L. & Daniel, H.-D. (2008). What do citation counts measure? A review of studies on citing behavior. Journal of Documentation, 64 (1), 45—80. 14. Chang, R. (1997). Incommensurability, Incomparability, and Practical Reason. Cambridge MA: Harvard University Press. 15. Chang, H. (2016). Peer review of the Ukrainian research and innovation system (Horizon 2020 Policy Support Facility). Luxembourg: Publications Office of the EU. 16. European Union. (2011). The analysis of the legislation of Ukraine in the sphere of research, developments and innovation activity and suggestions for amendments for legislation (Project «Enhance Innovation Strategies, Policies and Regulation in Ukraine»). Kyiv: Feniks. 17. Hicks, D. (2011). Performance-based university research funding systems. Research Policy, 41(2), 251–261. doi:10.1016/j.respol.2011.09.007 18. Klincewicz, K. (2015). Stairway to Excellence Country Report: POLAND. (European Commission, JRC Science and Policy Report, Ed.: N. Harrap). Luxembourg: Publications Office of the EU. 19. Kuhn, T. S. (1982). Commensurability, Comparability, Communicability. Proceedings of the Biennial Meeting of the Philosophy of Science Association, 2: Symp. and Invited Papers, 669—688. 20. Lakatos, I. (1978). The methodology of scientific research programmes. Philosophical Papers, Vol. I, J.Worral & G. Currie, (eds.). Cambridge: Cambridge University Press. 21. Nowotny, H., Scott, Р. & Gibbons, М. (2003). Introduction: ‘Mode 2’ Revisited: the New Production of Knowledge. Minerva, 41(3), 179—194. 22. Rip, A. (2014). The past and future of RRI. Life Sciences, Society and Policy, 10 (article 17). 15. 23. SCImago Journal & Country Rank. SCImago Research Group. Retrieved from http://www. scimagojr.com/ 24. Schuch, K., Weiss, G., Buesel, K. & Brugner, P. (2016). Ukrainian Research and Innovation System. Background Report. Luxembourg: Publications Office of the European Union. 25. Tijssen, R. J. W. (2003). Scoreboards of research excellence. Research Evaluation, 12(2), 91—103. 26. Turri, J. (2012). Is knowledge justified true belief? Synthese, 184(3), 247—259. 27. UNESCO Institute for Statistics, UIS online database. Retrieved from http://stats.uis. unesco.org 28. United Nations. (2013). Innovation Performance Review of Ukraine (Economic Commission for Europe). Geneva, Switzerland: United Nations. 29. Von Schomberg, R. (2013). A vision of responsible innovation. In R. Owen, M. Heintz & J. Bessant (eds.), Responsible Innovation: Managing the Responsible Emergence of Science and Innovation in Society (pp. 51—74). London: John Wiley & Sons. 30. Yegorov, I. (2012). ERAWATCH country reports 2012: Ukraine (ERAWATCH Network — STEPS Centre of the NASU). ERAWATCH Network. Received 11.10.2017 ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

41


S.M. Porev С.М. Порев, кандидат технічних наук, завідувач лабораторії, Інститут магнетизму НАН і МОН України, е-mail: sn_porev@ukr.net ЩО ЗАПРОПОНОВАНО УКРАЇНСЬКИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ МЕНЕДЖМЕНТУ ДЛЯ ЯКОСТІ ДОСЛІДЖЕНЬ? Стаття містить дослідження законодавчих документів України з точки зору їх впливу на якість, досконалість і продуктивність досліджень. Проблему менеджменту досліджень визначено як обмеження на використання прямого менеджменту досліджень та причину застосування непрямих критеріїв. Дослідження показує, що цілі, принципи і вимоги до якості та продуктивності досліджень в основному відсутні в законодавстві України і не мають системного контексту для реалізації. Відзначено, що використання наукових ступенів і вчених звань як критеріїв якості, досконалості та продуктивності досліджень є чинником слабкості політики, оскільки вони в основному відображають соціальний статус і наукову кваліфікацію. Іншою слабкою позицією у законодавстві є відсутність вимог до оцінювання досліджень окремих вчених з метою стимулювання якості досліджень і конкуренції в науковому середовищі. Основним результатом є те, що соціально-економічні перетворення можуть зашкодити єдності наукової політики, законодавства та менеджменту і змінити цінності когнітивної та творчої діяльності наукової спільноти. Ключові слова: менеджмент досліджень, створення знань, законодавство науки, бібліометричні показники, наукові ступені, вчені звання, якість, досконалість, продуктивність. С.Н. Порев, кандидат технических наук, заведующий лабораторией, Институт магнетизма НАН и МОН Украины, е-mail: sn_porev@ukr.net ЧТО ПРЕДЛОЖЕНО УКРАИНСКИМ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВОМ МЕНЕДЖМЕНТУ ДЛЯ КАЧЕСТВА ИССЛЕДОВАНИЙ? Статья содержит исследование законодательных документов Украины с точки зрения их влияния на повышение качества, совершенства и производительности исследований. Проблема менеджмента исследований определена как ограничение на использование прямого менеджмента исследований и причина применения косвенных критериев. Исследование показывает, что цели, принципы и требования к качеству, совершенству и производительности исследований в основном отсутствуют в законодательстве Украины и не имеют системного контекста для реализации. Отмечено, что использование научных степеней и ученых званий в качестве критериев качества, совершенства и производительности исследований является фактором слабости политики, поскольку они в основном отражают социальный статус и научную квалификацию. Другой слабой позицией в законодательстве Украины является отсутствие требований к оценке исследований отдельных ученых с целью стимулирования качества исследований и конкуренции в научной среде. Основным результатом является то, что социально-экономические преобразования могут повредить единству научной политики, законодательства и менеджмента и изменить ценности когнитивной и творческой деятельности научного сообщества. Ключевые слова: менеджмент исследований, создание знаний, законодательство науки, библиометрические показатели, научные степени, ученые звания, качество, совершенство, производительность.

42

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


УДК 001.004.9

Л.Ф. КАВУНЕНКО, кандидат экономических наук, ведущий научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: kavunenko@nas.gov.ua Т.Н. ВЕЛЕНТЕЙЧИК, научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: velenteychik@nas.gov.ua О.Г. ЧЕРНОГАЕВА, помощник директора, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: oxsana1974@ukr.net

БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ НАУЧНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ВЕДУЩИХ НАУКОВЕДОВ УКРАИНЫ На основе изучения массива публикаций проанализированы структура и динамика научных публикаций, изменение тематики исследований, уровень сотрудничества (национальный и международный), соавторство, уровень и динамика цитируемости работ двух известных ученыхнауковедов: Геннадия Михайловича Доброва, создателя и первого руководителя Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки, и Бориса Антоновича Малицкого, директора Центра с 1990 года и по настоящее время (с 2015 г. — Институт). Для выявления наиболее цитируемых работ Г.М. Доброва и Б.А. Малицкого использована информация поисковой системы Google Scholar. Подчеркнуто, что публикационная активность этих ученых отражает не только их собственные исследования, но и деятельность Института исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины — ведущего научного учреждения в Украине, занимающегося науковедческой тематикой. К лю ч ев ые слов а: науковедение, научная деятельность, публикация, соавторы, направления исследований, цитируемость работ.

© Л.Ф. КАВУНЕНКО, Т.Н. ВЕЛЕНТЕЙЧИК, О.Г. ЧЕРНОГАЕВА, 2018

Изучение продуктивности научной деятельности является одной из задач науковедения как науки об организации и управлении наукой. Современные науковедческие исследования предоставляют широкий набор (наукометри-

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

43


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева

ческих, библиометрических, вебометрических и др.) методов для анализа эффективности научной деятельности, как на национальном и международном уровне, так и отдельных ученых. В социогуманитарной сфере основным продуктом научной деятельности являются идеи, которые материализуются в различного рода публикациях (статьях, книгах, монографиях, учебниках, сборниках, методиках, тезисах и др.). Научные публикации являются наиболее распространенным конечным результатом научной деятельности, отражающим активность и интенсивность труда ученого. В данной статье на основе изучения массива научных публикаций проанализированы структура и динамика научных публикаций, изменение тематики исследований, уровень сотрудничества (национальный и международный), соавторство, уровень и динамика цитируемости работ двух известных ученых-науковедов: Геннадия Михайловича Доброва — членакорреспондента АН УССР, профессора, доктора экономических наук, и Бориса Антоновича Малицкого — заслуженного деятеля науки и техники Украины, профессора НАН Украины, доктора экономических наук. Кроме того, в работе использована информация поисковой системы Google Scholar, что позволило выявить наиболее цитируемые работы Г.М. Доброва и Б.А. Малицкого. Система Google Scholar выбрана ввиду ее динамичности и доступности, это единственная база данных, включающая большинство рецензируемых онлайн публикаций (журналов и статей) Европы и Америки по всем научным направлениям, в том числе по социогуманитарным наукам. Творческое наследие Доброва Геннадия Михайловича (1929—1989), создателя и первого руководителя Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки НАН Украины (в настоящее время Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки НАН Украины им. Г.М. Доброва), основателя научной школы по науковедению, является постоянной темой проводимых Институтом исследований (см. например, [1—6]). Г.М. Добров прожил короткую, но яркую и насыщенную жизнь. Он был не только талантливым, целеустремленным и преданным науке ученым, но и доброжелательным, открытым, работоспособным, умеющим организовать и поддержать других. Г.М. Добров создал коллектив профессионалов, который проводил исследования по широкому кругу проблем. Созданная им научная школа (он подготовил 49 кандидатов и 5 докторов наук), известная в мире как киевская школа науковедения, объединяла ученых из разных регионов Советского Союза, которые в своих исследованиях продолжали развивать идеи лидера-руководителя. Г.М. Добров инициировал проведение киевских международных симпозиумов, на которых обсуждались актуальные вопросы развития науковедения. Он был основателем и главным редактором республиканского межведомственного сборника научных трудов 44

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины

«Науковедение и информатика», членом редакционной коллегии международного журнала «Scientometrics», членом Международной академии гуманитарных и естественных наук, вице-президентом научного комитета «Социология науки и технологий» Международной социологической ассоциации. Геннадий Михайлович Добров родился 9 марта 1929 г. в г. Арте- Выступление Г.М. Доброва на семинаре для мовске Донецкой области. В 1945 г. руководящих сотрудников АН УССР, сентябрь, 1984 г. окончил среднюю школу и поступил в Киевский политехнический институт на механический факультет. После окончания института поступил в аспирантуру Института теплоэнергетики АН УССР (в настоящее время Институт технической теплофизики НАН Украины) по специальности «История науки и техники». В 1953 г. окончил аспирантуру и в этом же году защитил кандидатскую диссертацию на тему «Первенство СССР в создании угледобывающих комбайнов». С 1955 по 1961 год работал с молодежью на высших должностях Киевского обкома ЛКСМ Украины (вторым и первым секретарем). В 1961 г. Г.М. Добров возвратился в науку, навсегда связав свою судьбу с Академией наук Украины. С 1965 г. под руководством Г.М. Доброва начинается создание коллектива науковедов, который вырос до самостоятельного научного учреждения. Г.М. Добров начинал свою научную деятельность как историк науки, и его первые публикации посвящены историческим вопросам развития горнодобывающих комбайнов. В начале 60-х годов ХХ века под руководством Г.М. Доброва в Институте истории АН УССР формируется коллектив науковедов и начинает разрабатываться историко-научный подход к науковедению. В первом издании монографии «Наука о науке» Г.М. Добров определяет науковедение как новое направление историко-научных исследований [7]. Эта книга ознаменовала развитие науковедения в Украине, стала основой докторской диссертации Г.М. Доброва и выдержала еще два расширенных издания в СССР (в 1970 г. и 1989 г.), была переведена и переиздана в 7 странах (Болгария, ГДР, Польша, Югославия, Венгрия, Вьетнам, Китай) и получила мировое признание. В монографии «Наука о науке» впервые в бывшем СССР разработана концепция и программа науковедческих исследований, которая в дальнейшем углублялась и расширялась. В третьем ее издании Г.М. Добров отмечает, что науковедение существенно переросло рамки истории науки и техники, хотя и сохраняет с ней глубокие связи, и определяет науковедение как комплексное исследование и теоретическое обобщение опыта функционирования социальных систем в науке ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

45


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева

для обоснования научно-технической политики, а также рационального формирования потенциала науки и повышения эффективности научной деятельности с помощью средств социального, экономического и организационного воздействия [8]. В 1968 г. коллектив, возглавляемый Г.М. Добровым, по распоряжению Президиума АН УССР перешел в Институт математики АН УССР, а в 1971 г. В.М. Глушков пригласил Г.М. Доброва на должность заместителя директора Института кибернетики АН УССР, и это стало новым этапом в разработке и углублении теоретико-методологических основ науковедения. Г.М. Добров инициирует проекты, посвященные вопросам организации и управления наукой, системному изучению научно-технического потенциала, теории научно-технического прогнозирования, научно-технической политики. В основных монографиях за период 1968–1983 гг. представлены результаты исследований Г.М. Доброва и его коллег (табл. 1). В 1984 г. Г.М. Добров вместе с коллективом по распоряжению Президиума АН УССР переходит в Совет по изучению производительных сил УССР, а в 1986 г. — в Институт сверхтвердых материалов АН УССР. Процесс институционализации науковедения в Украине был сложным и длительным и завершился созданием в 1991 г. самостоятельного академического института. Массив публикаций Г.М. Доброва составляет около 600 единиц — монографий, статей в научных журналах и сборниках, докладов на конференциях, публикаций в научно-популярных изданиях, рецензий, переизданий его трудов на других языках и др. (табл. 2). Такой мощный массив публикаций ученого свидетельствует об огромной работоспособности и увлеченности наукой. Первая монография с участием Г.М. Доброва «История советских угледобывающих комбайнов» вышла в свет в 1958 г. Г.М. Добров как руководитель научного коллектива и лидер научной школы был генератором идей, определял направления исследований, поддерживал инициативу сотрудников, привлекал к выполнению исследований коллег из других учреждений. Его целеустремленность и титаническая работоспособность вызывали восхищение у окружающих его сотрудников и учеников. Г.М. Добров проводил исследования совместно со своими коллегами и учениками, поэтому более половины его публикаций написаны в соавторстве. Г.М. Добров, несмотря на «закрытость советской науки», часто выезжал за границу, оттуда привозил научные журналы и книги, его зарубежные связи позволяли поддерживать контакты с коллегами из других стран и обогащали научный коллектив новыми знаниями. Об интенсивности кооперации Г.М. Доброва с зарубежными коллегами и мировом признании его исследований свидетельствует значительное число его зарубежных публикаций — пятая часть от их совокупного количества. Г.М. Добров принимал активное участие в международных конференциях и семинарах, работал в Международном институте прикладного системного анализа (г. Лаксенбург, Австрия). По его инициативе Украина (в лице АН Украины) 46

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины

стала участницей широкомасштабного проекта ЮНЕСКО «Международное сравнительное исследование организации и деятельности исследовательских групп» с участием 17 стран мира. По результатам этого проекта подготовлена одна из лучших коллективных книг «Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность». Г.М. Добров активно занимался научной деятельностью, что отражено в его публикациях на протяжении всей жизни (рис. 1). Каждый из этапов становления науковедения характеризовался углублением и расширением тематики исследований. Г.М. Добров изучает все более широкий круг научных проблем науковедения (табл. 3), подчеркиТаблица 1. Основные монографии Г.М. Доброва за период 1968—1983 гг. Добров Г.М.

Актуальные проблемы науковедения. М.: Знание, 1968. 46 с.

Добров Г.М., Смирнов Л.П., Машинные методы переработки историко-научной Клименюк В.Н. информации. М.: Наука, 1969. 270 с. Добров Г.М., Клименюк В.Н., Потенциал науки. К.: Наук. думка, 1969. 152 с. Смирнов Л.П., Савельев А.А. Добров Г.М.

Прогнозирование науки и техники. М.: Наука, 1969. 208 с.

Добров Г.М.

Наука о науке. Введение в общее науковедение. (2-е изд., доп. и переработ.). К.: Наук. думка, 1970. 320 с.

Добров Г.М., Клименюк В.Н., Организация науки. К.: Наук. думка, 1970. 204 с. Одрин В.М., Савельев А.А. Добров Г.М.

Науковедение как наука об эффективном управлении научной деятельностью: опыт, проблемы, перспективы. М.: Ин-т экономики АН СССР, 1971. 47 с.

Добров Г.М., Глушков В.М., Ершов Ю.В.

Методика программно-целевого прогнозирования развитие науки и техники. М.: ГКНТ СССР, 1971. 138 с.

Добров Г.М., Клименюк В.Н., Управление наукой. К.: Наук. думка, 1971. 268 с. Самойлов Г.А. Добров Г.М., Смирнов Л.П., Машинные методы анализа информации об опыте Клименюк В.Н., Левин Е.И. научно-технического развития. М.: Наука, 1972. 311 с. Добров Г.М., Глушков В.М., Те- Беседы об управлении. М.: Наука, 1974. 224 с. рещенко В.И. Добров Г.М., Ершов Ю.В., Левин Е.И., Смирнов Л.П.

Экспертные оценки в научно-техническом прогрессе. К.: Наук. думка, 1975. 345 с.

Добров Г.М.

Прогнозирование науки и техники. 2-е изд., доп. М.: Наука, 1977. 209 с.

Добров Г.М., Коренной А.А.

Наука: информация и управление. (Информационные проблемы управления наукой). М.: Сов. радио, 1977. 256 с.

Источник: составлено авторами на основе изучения массива научных публикаций. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

47


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева 45 40 35 30 25 20 15 10 5 66

68 19 70 19 72 19 74 19 76 19 78 19 80 19 82 19 84 19 86 19 88

19

64

19

62

19

60

19

58

19

56

19

19

54

19

19

52

0

Рис. 1. Распределение публикаций Г.М. Доброва по годам Источник: расчеты авторов на основе изучения массива научных публикаций.

вая необходимость комплексного исследования закономерностей развития науки. Смелость Г.М. Доброва в открытии и освоении новых научных направлений, широкая эрудиция и личное обаяние привлекали к нему коллег и учеников, он имел более 200 соавторов, основные соавторы представлены в табл. 4. В начале научной деятельности Г.М. Доброва его соавторами по вопросам развития угледобывающих комбайнов были С.Н. Шухардин, А.Н. Щербань и Ю.А. Анисимов. В дальнейшем с созданием Таблица 2. Структура публикаций Г.М. Доброва и развитием коллектива науКоллек- Изданные коведов Г.М. Добров наиболее Вид Всего тивные за рубежом активно сотрудничает со своими коллегами — Л.П. СмирноМонографии 51 26 12 вым, В.М. Глушковым, В.И. ТеБрошюры, пререщенко, а также учениками — принты 66 39 5 В.Н. Клименюком, А.А. Корен- Сборники, меным, А.А. Савельевым, Ю.В. Ер- тодики, 36 36 3 шовым, А.А. Богаевым, Ю.А. Клоч- Статьи 313 163 57 ко, В.И. Карповым, А.В. Скофен- Рецензии 16 7 — ко и др., которые в дальнейшем Тезисы 72 54 17 защитили кандидатские диссерВ с е го 554 325 94 тации, а В.Н. Клименюк, А.А. Коренной, Б.А. Малицкий, А.В. Ско- Источник: составлено авторами на основе изуфенко, И.Ю. Егоров защитили чения массива научных публикаций. 48

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины Таблица 3. Основные направления исследований Г.М. Доброва Годы

Направления исследований

50-е

Вопросы истории и техники; история угольной промышленности; история техники горного машиностроения; история создания угледобывающих комбайнов

60-е

Вопросы истории науки и техники; математические методы в исторических исследованиях; вопросы организации науки; потенциал науки; общие вопросы науковедения; прогнозирование развития науки и техники

70-е

Науковедение и информатика; прогнозирование важнейших направлений развития науки и техники; вопросы управления наукой; научная политика; программно-целевое управление; вопросы эффективности науки; научнотехническая информация; информационные сети

80-е

Науковедение и прогнозирование; научно-техническая политика; исследование организации и деятельности научных коллективов; программно-целевое управление; проблемно-ориентированные оценки научно-технического потенциала; приоритеты и модели перестройки науки

Источник: составлено авторами на основе изучения массива научных публикаций. Таблица 4. Основные соавторы Г.М. Доброва Годы 1960-е

1970-е

Щербань А.Н. Анисимов Ю.А. Смирнов Л.П. Левин Е.И. Клименюк В.М. Савельев А.А. Коренной А.А.

Клименюк В.М. Савельев А.А. Коренной А.А. Глушков В.М. Ершов Ю.В. Богаев А.А. Задорожный Э.М. Клочко Ю.А.

1980-е

Рэндольф Р. Раух В. Тонкаль В.Е. Савельев А.А. Клочко Ю.А. Коренной А.А. Карпов В.И. Молдованов М.И. Скофенко А.В. Мусиенко В.Б. Егоров И.А. Малицкий Б.А.

Пр име чание : указаны ученые, имеющие более 7 совместных работ с Г.М. Добровым Источник: составлено авторами на основе изучения массива научных публикаций.

докторские диссертации и развивают собственные направления исследований. Работая в Австрии в Международном институте прикладного системного анализа, Г.М. Добров проводил совместные исследования с зарубежными учеными, наибольшее число совместных публикаций было с немецкими учеными Р. Рэндольфом и В. Раухом. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

49


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева 140 120 100 80 60 40 20

20 03 20 04 20 05 20 06 20 07 20 08 20 09 20 10 20 11 20 12 20 13 20 14 20 15 20 16 20 17

0

Рис. 2. Цитируемость всех работ Г.М. Доброва Источник: данные поисковой системы Google Scholar на 15.01.2018 г. 35 30 25 20 15 10 5 0

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017

Рис. 3. Цитируемость книги Г.М. Доброва «Наука о науке» Источник: данные поисковой системы Google Scholar на 15.01.2018 г.

Г.М. Доброва нет уже более 28 лет, но его работы продолжают изучать, анализировать, цитировать студенты, аспиранты, молодые и зрелые ученые (рис. 2). В табл. 5 на основе поисковой системы Google Scholar (15.01.18 г.) представлены наиболее цитируемые работы Г.М. Доброва. Особенностью его творчества является издание результатов исследований в виде монографий и книг, подготовленных персонально или в соавторстве. Наиболее часто цитируются персональные книги Г.М. Доброва «Наука о науке» (1-е и 3-е издания) и «Прогнозирование науки и техники»: они стали классическими работами, на которые ссылаются ученые-науковеды. Талант, работоспособность, преданность науке позволили Г.М. Доброву не только создать научную школу, но и внести огромный вклад в развитие науковедения. Его книгу «Наука о науке» называют библией науковедов, на нее продолжают ссылаться ученые из Украины, России, Молдовы, Белару50

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины

си, Латвии, Литвы, Казахстана, Германии, Болгарии, Чехии, Польши, Венгрии, Испании, Вьетнама, Китая и др. стран (рис. 3). 15 января 1988 г. Г.М. Добров был избран членом-корреспондентом Академии наук Украины. Геннадий Михайлович Добров работал до последних дней своей жизни и 4 января 1989 г. ушел из жизни. Он передал созданный им коллектив Борису Антоновичу Малицкому, который в 1990 г. стал директором Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки. Б.А. Малицкий сохраняет и развивает традиции, заложенные Г.М. Добровым. Под его руководством ежегодно проводятся чтения (научные конференции), посвященные дню памяти Г.М. Доброва. По инициативе Б.А. Малицкого и при поддержке видных ученых академии наук Украины Центр получил статус самостоятельного академического института. Сборник «Науковедение и информатика» приобрел статус научного международного журнала и начал выходить под названием «Наука и науковедение». Б.А. Малицкий продолжает регулярно раз в два года проводить международные симпозиумы по науковедению и истории науки, а с 2001 г. инициировал проведение международных симпозиумов совместно с Международной ассоциацией академий наук (МААН) и ЮНЕСКО. Благодаря усилиям Б.А. Малицкого сохранена научная школа, основанная Г.М. Добровым. Таблица 5. Наиболее цитируемые работы Г.М. Доброва Название работы

Количество ссылок

Добров Г.М. Наука о науке, 3-е изд. К.: Наук. думка, 1989.

458

Добров Г.М. Прогнозирование науки и техники. М.: Наука, 1977.

309

Добров Г.М. Наука о науке: введение в общее наукознание. 1-е изд. К.: Наук. думка, 1966. Добров Г.М., Ершов Ю.В., Левин Е.И., Смирнов Л.П. Экспертные оценки в научно-техническом прогнозировании. К.: Наук. думка, 1974. Добров Г.М., Тонкаль В.Е., Савельев А.А., Малицкий Б.А. и др. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность. К.: Наук. думка, 1987. Добров Г.М., Коренной А.А. Наука: информация и управление. М.: Сов. Радио, 1977. Глушков В.М., Добров Г.М., Терещенко В.И. Беседы об управлении. Сборник. М.: Наука, 1974. Dobrov G.M., Kuhn M., Verlag Dietz. Aktualle Probleme der Wissenschaftswissenschaft, Berlin, 1970. Добров Г.М. Наука о науке, 2-е изд. К.: Наук. думка, 1970. Добров Г.М. Потенциал науки. К.: Наук. думка, 1969.

117

115

109 78 56 43 40 40

Источник: данные поисковой системы Google Scholar на 15.01.2018 г. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

51


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева

Б.А. Малицкий в рабочем кабинете

Борис Антонович Малицкий родился 2 февраля 1942 года в г. Рени Одесской области в семье рабочих. В 16 лет начал работать техником городской электростанции. В 1959 г. без отрыва от производства поступил в Одесский политехнический институт, который закончил в 1968 г. по специальности «Технология машиностроения, металлорежущие станки и инструменты». В 1967—1978 гг. работал в комсомоле. В 1978 г. Б.А. Малицкий начинает заниматься научной деятельностью в Академии наук, изучает проблемы научной молодежи, создает Республиканский совет молодых ученых для вовлечения научной молодежи в решение актуальных проблем развития науки. В 1979 г. защитил кандидатскую диссертацию на тему «Основные направления совершенствования организации труда молодых кадров науки», в 1990 г. — докторскую диссертацию на тему «Теоретико-методическое обоснование формирования качественно нового научного потенциала страны», в которой развил теорию организации деятельности ученого на основе рассмотрения ее как процесса, закономерно изменяющегося на протяжении творческой жизни ученого. С 1990 г. Б.А. Малицкий возглавляет Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины, а с 2015 г. по настоящее время — Государственное учреждение «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины». Под руководством Б.А. Малицкого сотрудники института проводят прикладные исследования и разработки в области истории, теории и организации науки, продолжая традиции украинской школы науковедения и развивая новые направления в ответ на требования времени. В частности, занимаются разработкой и усовершенствованием организационных, эко52

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины

номических и информационных механизмов интеграции отечественной науки в европейскую и мировую научную систему, исследованием факторов трансформации научных систем стран с переходной экономикой, проблемами инновационного развития экономики, разработкой инновационных прогнозов, форсайтными исследованиями и проблемами научной политики. Коллектив института во главе с Б.А. Малицким на основе полученных результатов науковедческих и исторических исследований ежегодно передает органам государственного управления более десяти научно-аналитических докладных записок, разрабатывает проекты законов, стратегий и концепций научно-технического развития, часть из которых принята в качестве нормативно-правовых документов. По мнению Б.А.Малицкого: «Науковедение и история науки по своему предназначению являются своеобразным мостом между научным сообществом, властью и бизнесом, способствующим устранению образовавшегося разрыва между формализованными научными знаниями и живыми, делая науку более понятной для власти при формировании государственной политики, более привлекательной для общества и бизнеса в процессе социально-экономического развития и более интересной, в том числе как вид деятельности для любого человека, особенно молодежи» [9, с. 19]. Публикационный массив Б.А. Малицкого составляет более 200 научных работ и включает труды в области науковедения, экономики, истории науки. Для анализа публикационной активности Б.А. Малицкого использован список его научных работ, существующий в институте, который был дополнен публикациями, найденными в поисковой системе Google Scholar при создании его личного профиля. Как видно из табл. 6, в структуре работ Б.А. Малицкого представлены все основные виды библиографических документов (книги, монографии, Таблица 6. Структура публикаций Б.А. Малицкого В соавторстве, коллективные

Работы

Всего

Книги, монографии Разделы в книгах Справочные пособия Брошюры, методики, препринты Статьи Тезисы

13 4

11 2

4

4

35 110 20

23 39 9

Работы

Газетные статьи, интервью Под редакцией (книги, брошюры) Другие работы (рецензии, хроники, юбилейные даты) Всег о

Всего

В соавторстве, коллективные

13

4

10

6

6

5

215

103

Источник: составлено авторами на основе изучения массива научных публикаций. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

53


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева 12 10 8 6 4 2

19 7 19 4 7 19 7 7 19 8 1979 1981 1982 1983 1984 1985 8 19 6 1987 1988 8 19 9 1992 9 19 3 94 19 1995 9 19 6 1997 1998 2099 2000 2001 2002 2003 0 20 4 0 20 5 2006 0 20 7 0 20 8 2009 1 20 0 2011 1 20 2 2013 1 20 4 2015 1 20 6 17

0 Рис. 4. Распределение публикаций Б.А. Малицкого по годам Источник: расчеты авторов на основе изучения массива научных публикаций.

справочные пособия, брошюры, статьи, тезисы и т. д.), бόльшая часть которых написана в соавторстве. В начале научной деятельности Б.А. Малицкий основное внимание уделял вопросам кадровой политики в науке, рационального формирования научных коллективов, эффективности организации их деятельности, в дальнейшем его научные интересы расширились до проблем научно-технического потенциала в целом. Динамика публикаций за весь период его деятельности представлена на рис. 4. Пики публикационной активности Б.А. Малицкого приходятся на выполнение крупных национальных и международных проектов: • 1983—1985 — проект по организации и проведению школ-семинаров для повышения квалификации руководящих работников АН УССР; • 1993—1999 — международный проект «Трансформация научных систем в странах Центральной и Восточной Европы», совместно с учеными из Чехии, Словакии, Болгарии, Польши, Германии, России, Литвы и Латвии; • 2000—2009 — международный проект 6-й Рамочной программы ЕС «Исследовательский потенциал стран-членов Черноморского экономического сотрудничества» и национальный проект «Разработка долго- и среднесрочных прогнозов научно-технологического и инновационного развития (в рамках Государственной программы прогнозирования научно-технологического и инновационного развития Украины на 2004—2006 годы)». По результатам выполненных проектов Б.А. Малицкий совместно с коллегами опубликовал целый ряд интересных, можно даже сказать классических работ о роли науки в развитии экономики и общества (табл. 7). Если первые публикации Б.А. Малицкого касались подготовки научных кадров, в частности проблем научной молодежи, то его дальнейшая научная деятельность связана с разработкой принципа фазовой динамики научной 54

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины Таблица 7. Основные публикации Б.А. Малицкого Авторы

Название публикации

Малицкий Б.А.

Дорога в академики. К.: Знание, 1985. 48 с.

Добров Г.М., Тонкаль В.Е., Савельев А.А., Малицкий Б.А. и др. Добров Г.М., Стогний Б.С., Тонкаль В.Е., Чирков В.Г., Малицкий Б.А. Добров Г.М., Малицкий Б.А., Савельев А.А., Скофенко А.А. и др. Mayntz R., Schimank U., Weingart P. et al.

Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность. К.: Наук. думка, 1987. 347 с. Организация управления в Академии наук Украинской ССР: Опыт и проблемы (1961—1986). К.: Наук. думка, 1988. 356 с. Прогнозы развития важнейших областей (направлений) науки в Украинской ССР на период до 2000 года. К.: Наук. думка, 1989. Transformation mittel-und osteuropaischer Wissenschaftsysteme / Renate Mayntz / Uwe Schimank / Peter Weingart (Hrsg.). Leske+Budrich, Opladen, 1995. 620 s. Трансформация академических институтов: документальный анализ и социологические оценки. Тем. сб. «Развитие науки и научно-технического потенциала в Украине и за рубежом», 1996. 120 с. Toward a National STS in Ukraine. Transforming Science and Technology System — the Endless Transition? IOS Press, the Netherlands, 1998. 375 p. Методологические вопросы науковедения. Под. ред. В.И. Оноприенко. К.: УкрИНТЭИ, 2001. 329 с.

Малицкий Б.А., Надирашвили А.Н., Оноприенко В.И., Кавуненко Л.Ф., Савельєв А.А. Meske W., Malitsky B., Onoprienko V., Kavunenko L. et al. Оноприенко В.И., Малицкий Б.А., Рыжко Л.В., Соловьев В.П. и др. Маліцький Б.А., Булкін І.О., Єгоров І.Ю., Кавуненко Л.П., Калитич Г.І., Соловйов В.П. та ін. Малицкий Б.А., Попович А.С., Оноприенко М.В. Маліцький Б.А.

Актуальні питання методології та практики науковотехнологічної політики / Під. ред. Б.А. Маліцького. К.: УкрІНТЕІ, 2001. 201 с. Обоснование системы научно-технологических и инновационных приоритетов на основе «форсайтных» исследований. К.: Феникс, 2008. 91 с. Прикладне наукознавство. К: Фенікс, 2007. 264 с.

Онищенко О.С., Маліцький Б.А., Національна академія наук України: проблеми розвитОнопрієнко В.І., Кавуненко Л.П. ку та входження в європейський науковий простір. К., 2007. 680 с. Малицкий Б.А., Кавуненко Л.Ф., Научный потенциал государств-членов ОрганизаГончарова Т.В., Дингес М. ции черноморского экономического сотрудничества (ОЧЭС). К.: Феникс, 2008. 328 с. Маліцький Б.А. Неолібералізм і криза інноваційного розвитку економіки. Формула кризи. К.: Фенiкс, 2009. 64 с. Маліцький Б.А. Социальный капитал науки: оценки и пути наращивания. К.: Феникс, 2013. 80 с. Вашуленко А.С., Грачев О.А., Каву- Международные и национальные организации в ненко Л.Ф., Литвинко А.С., Муш- области исследования науки: краткий справочник. кало Ю.И., Рыжко Л.В., Хоре- Отв. ред. Б.А. Малицкий, Ю.А. Храмов. К.: Феникс, 2017. 72 с. вин В.И. Источник: составлено авторами на основе изучения массива научных публикаций. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

55


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева

деятельности ученого, исследованиями научных систем стран с переходной экономикой, научно-технического потенциала и научно-технической политики Украины. Значительное внимание Б.А. Малицкий уделяет проблемам инновационного развития экономики, обоснованию содержания и параметров инновационной модели экономического развития, разработке организационных, финансовых и кадровых методов государственного влияния на повышение инновационной активности предприятий, нормативноправового обеспечения научно-технической деятельности, а также занимается исследованием вопросов международного научно-технологического Таблица 8. Основные направления исследований и соавторы Б.А. Малицкого Годы

Научные направления

Соавторы

1970-е Кадровые вопросы научной и научно-технической дея- Г.М. Добров, И.Н. Манжула тельности Проблемы научной молодежи Принцип фазовой динамики научной деятельности ученого Г.М. Добров, А.А. Савельев, А.А. Богаев, В.И. Карпов В.Я. Артемова, В.П. Соловьев, М.С. Бургин, Л.Ф. Кавуненко, А.Н. Надирашвили, Н.Б. Исакова, В.И. Оноприенко В.Я. Артемова, 2000-е Научно-технологическое сотрудничество Трансформационные процессы в научно-технологичес- В.П. Соловьев, А.С. Попович, кой сфере Л.П. Кавуненко, Развитие научно-технологического потенциала И.Ю. Егоров, Инновационное развитие Прогнозирование развития важнейших научно-техно- И.Ю. Храмов, логических областей (научно-технологического и ин- И.А. Булкин, В.И. Оноприенко новационного развития Украины) История науки 2010-е Международное сотрудничество, межстрановая моби- В.П. Соловьев, А.С. Попович, льность Л.П. Кавуненко, Оценка труда ученых И.Ю. Егоров, Инновационное развитие Ю.А. Храмов, Научно-технологическая политика В.М. Головатюк, История науки О.А. Грачев 1980-е Кадровые вопросы научной и научно-технической деятельности Оценка и развитие научно-технического потенциала Прогнозирование развития важнейших научных областей 1990-е Научно-технологическое сотрудничество Трансформационные процессы в научно-технологической сфере Научно-технологический потенциал Украины Инновационное развитие, инвестиции История науки

Источник: составлено авторами на основе изучения массива научных публикаций.

56

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины 160 140 120 100 80 60 40 20

20 03 20 04 20 05 20 06 20 07 20 08 20 09 20 10 20 11 20 12 20 13 20 14 20 15 20 16 20 17

0 Рис. 5. Динамика ссылок на публикации Б.А. Малицкого Источник: данные поисковой системы Google Scholar на 15.01.2018 г. Таблица 9. Наиболее цитируемые работы Б.А. Малицкого в Google Scholar Публикации

Завлин П.Н., Казанцев А.К., Миндели Л.Э., Малицкий Б.А., Соловьев В.П. Инновационный менеджмент: справочное пособие. М.: Центр исследований и статистики наук, 1998. 567 с. Завлин П.Н., Кузнецова И.А., Казанцев А.К., Васин В.А., Миндели Л.Э., Малицкий Б.А., Соловьев В.П. и др. Инновационный менеджмент: справочное пособие (Раздел «Государственное регулирование инновационных процессов»). СПб.: Наука, 1997. 560 с. Добров Г.М., Тонкаль В.Е., Савельев А.А., Малицкий Б.А., Авсенев Е.В. и др. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность. К.: Наук. думка, 1987. 347 с. Малицкий Б.А. Прикладное науковедение. К: Феникс, 2007. 464 с. Малицкий Б.А. Неолиберализм и кризис инновационного развития экономики. Формула кризиса. К.: Феникс, 2009. 64 c. Маліцький Б.А., Попович О.С., Соловйов В.П. Перспективні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку України. К.: Фенікс, 2006. Маліцький Б.А., Попович О.С., Соловйов В.П. Методичні рекомендації щодо проведення прогнозно-аналітичного дослідження в рамках Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України. К.: Фенікс, 2004. Малицький Б.А., Булкін І.О., Єгоров І.Ю., Кавуненко Л.П., Калитич Г.І. та ін. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики. К.: УкрІНТЕІ, 2001. Маліцький Б.А., Попович О.С., Онопрієнко М.В. Обґрунтування системи науково-технологічних та інноваційних пріоритетів на основі «форсайтних» досліджень. К.: Фенікс, 2008.

Число ссылок

348

143

108 65 55

36

34

21

20

Источник: составлено авторами по данным поисковой системы Google Scholar на 15.01.2018 г. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

57


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева

сотрудничества, адаптации разных стран к научным и технологическим вызовам современности, последствиям глобализации для сохранения и использования научно-технического потенциала (табл. 8). На протяжении всей научной деятельности Б.А. Малицкого его соавторами являлись коллеги из института и других научных учреждений. В табл. 8 представлены основные соавторы Б.А. Малицкого, имеющие с ним более 7 совместных публикаций. Работы Б.А. Малицкого привлекают интерес: их читают, на них ссылаются не только украинские, но и зарубежные ученые, о чем свидетельствует рис. 5. В табл. 9 представлены работы Б.А. Малицкого, имеющие наибольшее число ссылок в поисковой системе Google Scholar, среди которых первое место занимает справочное пособие «Инновационный менеджмент», подготовленное с участием более 40 специалистов из разных стран. Это было одно из первых пособий по инновационному менеджменту на постсоветском пространстве. Исследования, проводимые Б.А. Малицким и сотрудниками института, охватывают широкий спектр вопросов науковедения. Коллектив института по традиции, заложенной Г.М. Добровым, всегда стремился к системному анализу науки, оценке ее состояния и прогнозирования развития. Известный девиз науковедческих исследований, выдвинутый Г.М. Добровым, — «из прошлого, через настоящее в будущее» Б.А. Малицкий трактует в несколько измененном виде — «из настоящего, через прошлое в будущее». Публикации Г.М. Доброва и Б.А. Малицкого достаточно полно отражают не только их исследования, но и деятельность Института исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины — ведущего научного учреждения в Украине, занимающегося науковедческой тематикой. СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 1. Малицкий Б.А., Храмов Ю.О. Г.М. Добров — учений та учитель (до 80-річчя від дня народження). Наука та наукознавство. 2009. № 1. С. 3—8. 2. Кавуненко Л.Ф., Гончарова Т.В. Г.М. Добров и вопросы преемственности в науковедении. Наука та наукознавство. 2009. № 1. С. 9—23. 3. Рыбачук В.П., Виденина Н.Г. Наукометрическое измерение научной деятельности Г.М. Доброва. Наука та наукознавство. 2009. № 1. С. 24—43. 4. Кавуненко Л.Ф., Велентейчик Т.Н. Цитируемость работ ученого как индикатор значимости его исследований. Сб. научных трудов ИИЕТ им. С.И. Вавилова РАН. М., 2017. С. 68—80. 5. Кавуненко Л.Ф., Велентейчик Т.Н. Юбилейные даты киевского науковедения. Наука та наукознавство. 2016. № 3. С. 104—109. 6. Малицкий Б.А., Кавуненко Л.Ф., Красовская О.В., Пилипенко А.П. Центр науковедения в Украине. Социология науки и технологий. 2012. Т. 3. № 2. С. 7—19. 7. Добров Г.М. Наука о науке. Введение в общее науковедение. М.: Наука, 1966. 271 с.

58

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Библиографическое исследование научной деятельности ведущих науковедов Украины 8. Добров Г.М. Наука о науке. 3-е изд. доп и перераб. К.: Наукова думка, 1989. 304 с. 9. Малицкий Б.А. Современная наука и новые задачи науковедения. Наука та наукознавство. 2013. № 1. С. 3—21. Получено 17.01.2017 REFERENCES 1. Malitskiy B.A., Khramov Yu.O. G.M. Dobrov — uchoniy ta uchitel (do 80-rіchchya vіd dnya narodzhennya). Nauka ta naukoznavstvo. 2009. № 1. S. 3–8. 2. Kavunenko L.F., Goncharova T.V. G.M. Dobrov i voprosy preemstvennosti v naukovedenii. Nauka ta naukoznavstvo. 2009. № 1. S. 9–23. 3. Rybachuk V.P., Videnina N.G. Naukometricheskoe izmerenie nauchnoy deyatelnosti G.M. Dobrova. Nauka ta naukoznavstvo. 2009. № 1. S. 24–43. 4. Kavunenko L.F., Velenteychik T.N. Tsitiruemost rabot uchenogo kak indikator znachimosti ego issledovaniy. Sb. nauchnych trudov IIET im. S.I. Vavilova RAN. M., 2017. S. 68–80. 5. Kavunenko L.F., Velenteychik T.N. Yubileynye daty kievskogo naukovedeniya. Nauka ta naukoznavstvo. 2016. № 3. S. 104–109. 6. Malitskiy B.A., Kavunenko L.F., Krasovskaya O.V., Pilipenko A.P. Centr naukovedeniya v Ukraine. Sotsiologiya nauki i tekhnologiy. 2012. T. 3. № 2. S. 7–19. 7. Dobrov G.M. Nauka o nauke. Vvedenie v obshchee naukovedenie. M.: Nauka, 1966. 271 s. 8. Dobrov G.M. Nauka o nauke. 3-e izd. dop. i pererab. K.: Naukova dumka, 1989. 304 s. 9. Malitskiy B.A. Sovremennaya nauka i novyye zadachi naukovedeniya. Nauka ta naukoznavstvo, 2013. No 1. S. 3–21. Received 17.01.2017

Л.П. Кавуненко, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: kavunenko@nas.gov.ua Т.М. Велентейчик, науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: velenteychik@nas.gov.ua О.Г. Черногаєва, помічник директора, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: oxsana1974@ukr.net БІБЛІОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОВІДНИХ НАУКОЗНАВЦІВ УКРАЇНИ На основі вивчення масиву публікацій проаналізовано структуру та динаміку наукових публікацій, зміну тематики досліджень, рівень співпраці (національний, міжнародний), співавторство, рівень і динаміку цитування робіт двох відомих учених-наукознавців: Геннадія Михайловича Доброва, засновника та першого керівника Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки, та Бориса Антоновича Маліцького, директора Центру з 1990 р. і по теперішній час (з 2015 р. — Інститут). Для виявлення найбільш цитованих робіт Г.М. Доброва і Б.А. Маліцкого використано також інформацію пошукової системи Google Scholar. Підкреслено, що публікаційна активність цих учених відображає не тільки їхні власні дослідження, а й діяльність Інституту ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

59


Л.Ф. Кавуненко, Т.Н. Велентейчик, О.Г. Черногаева досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України — єдиної наукової установи в Україні, як займається наукознавчою тематикою. Ключові слова: наукознавство, наукова діяльність, публікація, співавтори, напрями досліджень, цитованість робіт. L.F. Kavunenko, PhD (Economics), leading researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: kavunenko@nas.gov.ua Т.N. Velenteychik, researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: velenteychik@nas.gov.ua О.G. Chernogaeva, assistant of director, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: oxsana1974@ukr.net A BIBLIOGRAPHIC STUDY OF THE SCIENTIFIC ACTIVITIES OF OUTSTANDING UKRAINIAN RESEARCHERS IN SCIENCE POLICY Studies of the scientific productivity constitute a central objective of science studies as a discipline about organization and management of science system. In social sciences and humanities the main product of researcher’s work is ideas materializing in various types of publications. Scientific publications are, therefore, a conventional final result of scientific activities, reflecting the productivity and intensity of researcher’s work. The structure and dynamics of scientific publications, change in scientific themes, the level of cooperation (national and international), coauthors, the citation dynamics of publications by two renown domestic scientists in science policy studies, Gennadiy Dobrov (Founder and first head of the Center for Scientific and Technological Potential and Science History Studies — STEPS center) and Boris Malitskiy (Director of STEPS center since 1990 till present), are studied through analyzing the bodies of their publications. Data from Google Scholar are used to find the most cited publications of G. Dobrov and B. Malitsky. The following data are shown in the article: main monographs of G. Dobrov over 1968—1983; the structure of G. Dobrov’s publications; distribution of G. Dobrov’s publications by year; main areas of G. Dobrov’s studies; main coauthors of G. Dobrov; citation of all the publications by G. Dobrov; the most cited publications of G. Dobrov; citation of G. Dobrov’s book “Science about Science” (a book of special significance for the domestic science policy studies); main areas of B. Malitsky’s publications; distribution of B. Malitsky’s publications by year; main publications by B. Malitsky; main areas of studies and coauthors of B. Malitsky’s; dynamics of references to B. Malitsky’s publications; the most cited publications of B. Malitsky in Google Scholar. Bibliographic accounts of the two scientists are given. This bibliographic study shows that the publication activity of the two scientists, apart from showing their scientific performance, can be a good illustration of the activities of G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, the single scientific institution in Ukraine, focused on science policy theme. Keywords: science studies, scientific work, publication, coauthors, area of studies, citation of papers.

60

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Зарубіжна наука

УДК 001.891.3

О.С. ВАШУЛЕНКО, кандидат економічних наук, науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: vashulenko@nas.gov.ua

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОБОТИ З НАУКОВОЮ МОЛОДДЮ НА ПРИКЛАДІ МОЛОДІЖНИХ АКАДЕМІЙ Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю проаналізовано на прикладі діяльності молодіжних академій в різних країнах світу. Надано інформацію про історію створення Молодої академії в Німеччині, молодіжних академій в деяких інших країнах, Глобальної молодіжної академії, їх завдання, умови членства, а також заходи щодо заохочення талановитої молоді до наукової діяльності. Згідно з результатами дослідження, молодіжні академії функціонують у більш ніж 40 країнах світу. Досвід України у створенні молодіжних структур у науці показано на прикладі діяльності рад молодих учених. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок щодо актуальності створення в Україні організації, подібної до молодіжної академії. К лю ч ов і слов а:

© О.С. ВАШУЛЕНКО, 2018

молодіжна академія, Глобальна молодіжна академія, молоді вчені, рада молодих вчених.

Постановка проблеми. Залучення молоді до наукової сфери є надзвичайно важливим питанням. Як показує аналіз джерел (див., наприклад, [1—5]), молоді вчені не тільки в Україні, а й у різних країнах світу стикаються з проблемами під час наукової кар’єри, пов’язаними насамперед із оволодінням професійними навичками, відсутністю належної уваги до результатів їх наукових досліджень та публікацій, важкістю доступу до ресурсів для наукових досліджень, відсутністю мотивації або можливостей для проведення повноцінних досліджень у зв’язку з частим виконанням рутинної роботи. Більшість науковців і практиків відзначають, що Україна у світовому науковому співтоваристві традиційно

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

61


О.С. Вашуленко

вважається країною з вагомим науковим потенціалом та поглибленою системою підготовки наукових кадрів. Проте питання залучення талановитої молоді до вітчизняної наукової сфери та пропаганда соціальної значущості професії вченого залишаються актуальними і потребують постійного моніторингу. Відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [6], молодий вчений — це вчений віком до 35 років, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, або вчений віком до 40 років, який має науковий ступінь доктора наук або навчається в докторантурі. Згідно з офіційною статистикою, частка молодих науковців до 40 років є в Україні досить незначною — приблизно 35 % в 2015 році, а частка наймолодшої вікової групи до 29 років складає лише 15 %. Небажання молоді заповнити наукову нішу суспільства пояснюється витісненням науки з числа державних пріоритетів. Для вирішення вищезазначених проблем в різних країнах світу створюються організації наукової молоді. Тому метою статті є вивчення досвіду роботи таких організацій на прикладі молодіжних академій задля подальшого його впровадження в Україні. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми наукової молоді регулярно розглядаються в ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України» (ІДНТПІН Г.М. Доброва НАН України) в рамках досліджень кадрового потенціалу науки [7— 12]. Г.М. Добров — один із перших вітчизняних вчених, який починаючи з 60-х років минулого століття активно досліджував проблеми ефективності наукових кадрів, в тому числі наукової молоді. У своїй праці «Наука про науку» Г.М. Добров зазначив, що вік найбільшої активності вченого припадає на інтервал 30—40 років, і це є оптимальним середнім віком колективу наукового підрозділу, в якому гармонічно поєднуються досвід та знання старшого покоління вчених із цікавістю до нового, схильністю до пошуку нових шляхів та енергією молодих учених [13]. Проблеми наукової молоді розглядалися в національних та міжнародних проектах, що виконуються в ІДНТПІН Г.М. Доброва НАН України [14—16]. За результатами соціологічного дослідження «Молодь в науці. 1990-ті роки: соціологічне дослідження» [17], на основі аналізу статистичного матеріалу й соціологічного моніторингу змін у кадровому потенціалі Національної академії наук (НАН) України, автори дійшли висновків, що проблема молоді в науці має ключове значення при розгляді питань підвищення ефективності наукових досліджень, збереження дієздатності науки та її домінуючого впливу на зростання економіки, відродження науковотехнічного потенціалу країни. Різним аспектам, пов’язаним з умовами праці, матеріального забезпечення та стимулами було присвячено кілька нещодавніх соціологічних досліджень, в тому числі за участі співробітників ІДНТПІН ім. Г.М. Доброва НАН України. Соціологічне дослідження молодих учених НАН України [18], 62

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю на прикладі молодіжних академій

проведене у 2015 році, виявило низку проблем, які впливають на рішення респондентів щодо зміни сфери діяльності: низький соціальній статус українського вченого, недостатня для утримання сім’ї заробітна плата молодого вченого, відсутність пільгового кредитування на отримання житла молодими вченими, недосконала система національних грантів, стипендій та премій для молодих вчених та недостатнє фінансування науки в цілому. Практично половина (46,4 %) респонденів змушена шукати додатковий заробіток, і майже 10 % з них мають одночасно декілька джерел підробітку: 7 % працюють сумісниками в інших науково-дослідницьких інститутах, 15,7 % — викладачами у вищих навчальних закладах, значна частина працює в бізнесі (11 %) та дистанційно через Інтернет (11,2 %). Крім того, результати опитування показали, що ще будучи аспірантами респонденти працюють додатково (53,5 %, більше ніж половина). Найгострішими проблемами для респондентів є нестача устаткування та приладів, офісної техніки та наукової літератури: практично третина (34,8 %) респондентів вказала власне помешкання як один з варіантів робочого місця, і тільки 15 % повідомили, що мають все необхідне на робочому місці. Згідно з даними соціологічного дослідження, проведеного Радою молодих вчених Дніпропетровської області в 2010 році в рамках губернаторського гранту «Молоді вчені Дніпропетровщини» [19], більшість респондентів іде в науку, бо має бажання втілити в життя свої розробки та проекти (35,1 %, з 2009 р. їх частка збільшилася на 8%) і все життя мріяли займатися наукою (21,6 %), 14 % є продовжувачами сімейної традиції науковців (порівняно з 2009 р. частка таких знизилася). Але, на жаль, 15 % опитаних не змогли визначитися з обґрунтуванням вибору науки як сфери професійної діяльності. На думку опитаних молодих вчених, наука надає їм можливість творчого та особистісного розвитку (49 %), самореалізації (24,4 %), є для них улюбленою роботою (19,4 %), сенсом життя (5,7 %). Як свідчить дослідження, для опитаних молодих учених дуже важливими є такі чинники: постійне підвищення професійного рівня (83,9 %), підготовка та захист дисертаційної роботи на гідному рівні (75,7 %) та сприятливий соціально-психологічний клімат (74,3 %). Якщо вищий навчальний заклад/наукова установа будуть здатні забезпечити ці мінімальні можливості, учений зможе ефективно працювати в Україні. Отже, наявність проблем, з якими стикаються молоді науковці, є очевидною. Але варто наголосити, що не менш актуальними для молодих учених є питання державної політики і водночас інституційної практики підтримки науки: фінансове забезпечення (заробітна плата і фінансування досліджень) та бюрократичний аспект академічної діяльності. На настрої наукової молоді не може не впливати загальна криза довіри в українському суспільстві, яка відтворюється на всіх рівнях — починаючи з недовіри до державної влади і закінчуючи взаємовідносинами всередині інститутів. Невдоволення молоді викликає також відсутність зворотного зв’язку між кеISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

63


О.С. Вашуленко

рівництвом і молодими співробітниками і, як наслідок, відсутність взаємодії з органами державної влади. Тому нагальною потребою для наукової сфери України є достатня підтримка молодих науковців з боку держави з метою стимулювання та мотивації їх науково-дослідницької роботи. Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю. Слід наголосити, що проблеми наукової молоді сьогодні привертають посилену увагу в багатьох країнах світу. Все частіше збираються присвячені їм міжнародні конференції, всесвітні форуми наукової молоді, створюються міжнародні та національні організації молодих вчених. Однією з традиційних форм сучасної роботи з науковою молоддю за кордоном стали так звані молодіжні академії, створені, аби привернути увагу до проблем наукової молоді, вирішення яких допоможе підвищити науково-дослідницьку активність молодих вчених. Починаючи з 2000 року багато академій наук у всьому світі розпочали створення таких молодіжних академій в своїй структурі (табл. 1). Молодіжні академії — це, як правило, академічні організації незалежних молодих вчених та науковців на початку їхньої кар’єри, які були обрані зважаючи на актуальність та значимість їх наукових досліджень. Такі академії зазвичай виконують роль представника «колективної думки» молодих вчених щодо вирішення питань, важливих для наукової молоді. Згідно з офіційною інформацією, станом на 2017 рік молодіжні академії функціонують приблизно у 30 країнах світу, членство в них є обмеженим за терміном, як правило від 4 до 5 років, після закінчення якого члени стають їх випускниками. Більшість таких молодіжних академій афілійовані зі старшими академіями наук або, як у випадку з Глобальною молодіжною академією (Global Young Academy), з мережею старших академій [20]. Найпершу молодіжну академію створено у Німеччині у 2000 році за підтримки Національної академії наук Німеччини «Леопольдіна» і БерлінБранденбургської академії природничих та гуманітарних наук, які визнали, що виховання молодих вчених — це ключ до відновлення сильного і конкурентоспроможного наукового середовища. Вони створили Молоду академію (Die Junge Akademie) — організацію, яка сьогодні дає можливість працювати разом молодим науковцям незалежно від дисциплінарної спеціалізації і країни походження. Адже багато проблем (зміни клімату, деградація навколишнього середовища, забезпечення новими джерелами енергії та харчових продуктів, охорона здоров’я та інші) можливо вирішити тільки завдяки міждисциплінарним підходам. Молода академія також зарекомендувала себе як активний «голос» наукового співтовариства, іноді стаючи ефективнішим захисником науки, ніж старі академії. Свідченням цього є нові місця для молодих професорів, створені майже в усіх німецьких університетах. Молода академія також стала контактним центром для інших освітніх і наукових організацій. Члени Молодої академії беруть участь у громадських заходах для розширення діалогу між наукою і суспільством, активізують діяльність на міжнародному рівні, сприяючи обміну думками 64

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю на прикладі молодіжних академій Таблиця 1. Молодіжні академії в різних країнах світу, що входять до складу Глобальної молодіжної академії №

Назва молодіжної академії

Рік заснування

Країна

1

The Junge Akademie

2000

Германія

2

De Jonge Akademie

2005

Нідерланди

3

Junge Akademie

2007

Австрія

4

Sudanese Academy of Young Scientists

2007

Судан

5

National Academy of Young Scientists (NAYS) Pakistan

2009

Пакистан

6

Nigerian Young Academy

2010

Нігерія

7

Young Academy of Denmark

2011

Данія

8

Young Academy of Japan

2011

Японія

9

Philippine Academy of Young Scientists

2011

Філіппіни

10

RSE Young Academy of Scotland

2011

Шотландія

11

South African Young Academy of Science

2011

Північна Африка

12

Young Academy of Sweden

2011

Швеція

13

Thai Young Scientists Academy

2011

Таїланд

14

Zimbabwe Young Academy of Science (ZIMYAS)

2011

Зімбабве

15

Jonge Academie

2012

Данія

16

Israel Young Academy

2012

Ізраїль

17

Young Scientists Network – Academy of Sciences Malaysia

2012

Малайзія

18

Academy of Young Scholars of the Polish Academy of Sciences

2012

Польща

19

Sri Lankan Academy of Young Scientists (SLAYS)

2012

Шрі-Ланка

20

College of New Scholars, Artists and Scientists of the Royal Society of Canada

2014

Канада

21

Egyptian Young Academy of Sciences

2014

Єгипет

22

Ghana Young Academy (GhYA)

2014

Гана

23

Indian National Young Academy of Science (INYAS)

2014

Індія

24

Kenya National Young Academy of Sciences (KNYAS)

2014

Кенія

25

Vietnam Young Academy (VYA)

2014

В'єтнам

26

Ethopian Young Academy of Science

2015

Ефіопія

27

Indonesian Young Academy

2015

Індонезія

28

The Young Academy of Norway

2015

Норвегія

29

Académie Nationale des Jeunes Scientifiques du Sénégal

2015

Сенегал

30

Uganda National Young Academy

2015

Уганда

Джерело: складено за офіційними даними веб-сайту [20]. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

65


О.С. Вашуленко

між вченими, бізнесом і політиками та стимулюючи формування подібних молодих академій в інших країнах. Завдяки її діяльності за останні кілька років значно збільшилась кількість молодих німецьких учених, які отримали підтримку з боку Європейської дослідницької ради. Цю позитивну тенденцію можна пояснити численними зусиллями Молодої академії на підтримку молодих вчених у Німеччині. Ідея молодіжних академій поширюється в усьому світі, оскільки кожна країна має підтримувати і розвивати своїх молодих вчених, сприяти їх національній і міжнародній мобільності, конкурентоспроможності та лідерському потенціалу. Подібні академії було створено в Нідерландах на базі та за підтримки Нідерландської королівської академії мистецтв і наук (2005 рік) і в Судані на базі Суданської академії наук (2007 рік). Вони заохочують своїх членів до участі в міждисциплінарних дослідженнях, посилення зв’язку науки із суспільством і надання рекомендацій державним органам та урядовим організаціям щодо національної наукової політики, особливо в частині молодих учених. Найбільш масово молодіжні академії почали створюватися з 2011 року (8 академій); у 2012 році було створено 5, у 2014 — 6 та у 2015 — 5 академій. При цьому найбільшу їх кількість (14) створено в Азії; в Африці їх створено 12, у Європі — 11 і лише 3 в Америці (табл. 2). В свою чергу, понад 100 молодих вчених з 40 країн світу в 2000 році створили організацію під назвою «Глобальна молода академія» (Global Young Academy, GYA) за сприяння і підтримки старших вчених. Її історія розпочалася зі спільної роботи двох організацій — Інтернет-платформи Inter Academy Panel (IAP), створеної 1993 у році, та Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованого у 1971 році. IAP наразі має в своєму складі 111 наукових академій з усього світу, включаючи як національні, так і галузеві академії. Ряд інших наукових організацій беруть участь у засіданнях і заходах IAP в якості спостерігачів. Що стосується ВЕФ, то це некомерційна організація, яка є досить відомою своїми щорічними з’їздами у Давосі (Швейцарія) і має в своєму складі окремі груТаблиця 2. Континентальний розподіл пи молодих глобальних лідерів. молодіжних академій, що входять В 2008 році цими організаціями до складу Глобальної молодіжної академії було опубліковано програму, розіслаКількість Кількість ну більш ніж 100 національним акаКраїни молодіжних подібних Усього деміям наук. Програма мала на меті академій організацій організацію з’їзду молодих науковАзія 10 4 14 ців з усіх країн світу з метою відбору Африка 10 2 12 близько 60 найталановитіших для обЄвропа 8 3 11 говорення створення і діяльності єдиАмерика 2 1 3 ної молодіжної організації, яка підтримувала та забезпечувала б інтеДжерело: складено за офіційними даними реси молодих науковців. В цьому ж веб-сайту [20]. 66

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю на прикладі молодіжних академій

році відбувся перший з’їзд, на якому молоді науковці виступили з доповідями, в яких розповіли про свою пристрасть до науки і позитивну роль свого покликання до наукової діяльності для розвитку суспільства. Другий з’їзд відбувся в 2009 році у Китаї, на якому молоді науковці всього світу проголосували за створення нової міжнародної організації, яка сьогодні функціонує під назвою «Глобальна молодіжна академія». GYA створено на зразок австрійської та німецької молодіжних академій, а також аналогічних організацій в Нідерландах і Судані. На сайті GYA представлено інформацію про діяльність молодіжних академій різних країн світу, створених у період 2000—2015 рр. На сьогоднішній день кількість членів GYA зросла до 200 осіб з приблизно 70 країн світу, яких було обрано за критерієм вагомості їх наукових досягнень, і 134 науковця вважаються випускниками GYA. Штаб-квартира GYA з 2011 року знаходиться в Берліні (Німеччина), її очолюють керуючий директор Beate Wagner, яка має великий міжнародний досвід, а також двоє обраних співголів, наразі це Mari-Vaughn Johnson (США) і Orakanoke Phanraksa (Таїланд). Стартовий капітал на проведення діяльності GYA отримала від фонду «Фольксваген», Національної академії наук Німеччини «Леопольдіна», Берлін-Бранденбургської академії природничих та гуманітарних наук, а також Молодої академії Німеччини. Починаючи з 2014 року основну фінансову та матеріально-технічну підтримку GYA отримує від Федерального міністерства Німеччини з освіти і науки. Однією з головних цілей GYA є підтримка створення та розвитку національних молодіжних академій, а також співпраця з ними. На виконання цієї мети вона розробила план і надає консультації та підтримку всім, хто бажає стати її членом. Право на членство у GYA мають молоді вчені віком до 35 років, кількість її членів складає 200, термін членства — чотири роки. Вимогами для набуття членства є висока кваліфікація і досягнення у науці, які підкріплені рекомендаціями провідних науковців із будь-яких національних організацій країни-претендента. З метою підтримки глобальної співпраці між молодіжними академіями GYA організувала першу Всесвітню зустріч молодіжних академій у жовтні 2012 року в Амстердамі. Цей симпозіум об’єднав майже всі наявні на той час молодіжні академії з країн Європи, Африки, Азії, а також представників багатьох країн, які розглядали можливість створення подібної академії. У 2015 році GYA, Молодіжна академія Швеції і Об’єднаний дослідницький центр Європейської комісії спільно організували другу Всесвітню зустріч молодіжних академій, а також провели спільну конференцію на тему: «Наукове забезпечення розроблення політики з метою забезпечення сталого розвитку». На цій зустрічі було представлено національні молодіжні академії з усього світу і деякі подібні організації з 32 країн. На сьогоднішній день GYA допомогла створити молодіжні академії у таких країнах як Єгипет, Філіппіни, Японія, Зімбабве, Південна Африка, ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

67


О.С. Вашуленко Таблиця 3. «Подібні організації» в різних країнах світу, що входять до складу Глобальної молодіжної академії №

Назва «подібної організації»

1

Council of young scientists and specialists of the Azerbaijan National Academy of Science Council of Young Scientists of National Academy of Sciences of Belarus ABC Young Affiliates Council of Young Scientists at the Foundation of the First President of the Republic of Kazakhstan Association of Latvian Young Scientists (ALYS) Liberian Young Association for the Advancement of Science (LYAAS) Centre for Young Scientists at the Montenegrin Academy of Sciences and Arts Council of Young Scientists at the Women Scientist Association of Uzbekistan Council of Young Researchers of the Russian Academy of Sciences Venezuelan Young Scientists Network (RedJIV)

2 3 4 5 6 7 8 9 10

Рік заснування

Країна

Азербайджан

2003 — —

Білорусь Бразилія Казахстан

2005 2012

Латвія Ліберія

2010

Чорногорія

2016

Узбекистан

— 2010

Росія Венесуела

Джерело: складено за офіційними даними веб-сайту [22].

Нігерія, Ізраїль і Кенія. Крім того, до її складу за офіційними даними входять 10 так званих «подібних організацій» (табл. 3). Висновки: перспективи для України. На жаль, Україна ще не скористалася можливістю бути членом GYA, хоча передумови для цього є досить вагомими. На сьогоднішній день у вищих навчальних закладах та наукових установах України також функціонує значна кількість молодіжних організацій, які є потужними осередками наукового руху та популяризації наукової діяльності в Україні. Метою їх створення є задоволення та захист законних соціальних, економічних та інших спільних інтересів їх членів (молодих вчених, аспірантів, докторантів, наукових та науково-педагогічних працівників, студентів, які активно беруть участь у науково-дослідницькій роботі) щодо здійснення винахідницької, викладацької, науковотехнічної, інноваційної та іншої творчої діяльності. Найчастіше такі організації функціонують як ради молодих учених (РМУ), які створюються за ініціативою молодих вчених і дають можливість науковій молоді зробити власний внесок у процеси реформування освіти та науки в Україні. Успішне та ефективне функціонування таких молодіжних структур послужило створенню рад молодих учених при державних органах управління. У 2012 році було створено Раду молодих учених при Міністерстві освіти і науки України (РМУ при МОН), яка функціонує як консульта68

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю на прикладі молодіжних академій

тивно-дорадчий орган з метою сприяння реалізації конституційних прав молодих учених щодо їх участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. РМУ при МОН є правонаступником Ради молодих учених при Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації України (Держінформнауки України). Не так давно, у 2016 році, за ініціативою молодих учених для формування найбільш сприятливих умов розвитку їх творчого потенціалу було створено РМУ при НАН України. Основною метою цієї організації є представлення і відстоювання інтересів молодих учених з відділень НАН України і регіональних наукових центрів НАН України за підтримки Президії НАН України. Для молодих учених це чудова можливість для взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, з керівниками і представниками вищих навчальних закладів, науково-дослідницьких інститутів, наукових центрів та інших організацій. Тому відповідь на питання про те, чи необхідно в Україні створити молодіжну академію, буде однозначною — «так». Адже Україна має вагомий науковий потенціал і широку мережу науково-дослідницьких організацій і вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, які здійснюють підготовку наукових кадрів через аспірантуру. Серед них неабияку роль відіграє НАН України, яка є провідною організацією, що здійснює основні наукові дослідження в галузі природничих, гуманітарних, суспільних та технічних наук. Іншою ключовою причиною для відповіді «так» є визнання науковця на міжнародному рівні, підтримка і надання права голосу молодим науковцям, які активно і гідно представлятимуть Україну перед міжнародною науковою спільнотою, а також можливість частіше отримувати зарубіжні гранти завдяки використанню накопиченого досвіду членів молодіжних наукових організацій. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Дежина И.Г. Кадровые проблемы в российской науке и инициативы государства. Наука та наукознавство. 2006. № 1. С. 28—34. 2. Научные кадры в условиях инновационного развития республики Беларусь / Под общ. ред. М.И. Артюхина; Ин-т социологии Нац. акад. наук Беларуси. Минск: «Беларус. наука», 2010. 323 с. 3. The science, technology and innovation system in Moldova, Armenia, Azerbaijan. Research potential of the Black sea. Deliverables: Volume I. Athens, July 2006. 4. Димитрук П.П. Молодежь в науке Беларуси. Проблемы управления. 2011. № 3 (40). С. 96—103. 5. Аллахвердян А.Г. Динамика научных кадров в советской и постсоветской России: сравнительно-науковедческий анализ. Наука та наукознавство. 2015. № 2. С. 58—65. 6. Закон Про наукову і науково-технічну діяльність [Електронний ресурс]. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/848-19. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

69


О.С. Вашуленко 7. Малицкий Б.А. Формирование возрастной структуры научных кадров на основе метода фазового баланса. К.: Изд. Ин-та кибернетики АН УССР, 1979. 28 с. 8. Егоров И.Ю. Динамика кадрового потенциала украинской науки в 1990-е годы: некоторые итоги и прогнозы. Проблеми науки. 2000. № 11. С. 6—11. 9. Бублик С.Г. Віковий чинник дослідницького потенціалу науки. Проблеми науки. 2005. № 2. С. 9—15. 10. Вашуленко О.С. Вікова структура кадрового потенціалу наукової системи України. Наука та наукознавство. 2009. № 3. С. 31—45. 11. Попович О.С., Костриця О.П. Зміна вікової структури кадрового потенціалу української науки. Наука і наукознавство. 2015. № 4. С. 52—66. 12. Булкін І.О. Особливості вікової структури наукових кадрів НАН України як провідного елемента наукової системи країни. Наука та наукознавство. 2015. № 2. С. 50—62. 13. Добров Г. М. Наука о науке. Изд. 2-е, испр. К.: Наук. думка, 1989. 304 с. 14. Добров Г.М., Тонкаль В. Е., Савельев А. А. и др. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность. К.: Наукова думка, 1988. 347 с. 15. Malytskiy B., Onoprienko V., Kavunenko L. Toward a National STS in Ukraine. Transforming Science and Technology Systems — the Endless Transition? IOS Press, the Netherlands.1998. P. 129—140. 16. Функціонування і перспективи розвитку Національної Академії наук України. Короткий звіт про результати соціологічного опитування вчених в НАН України. К., 2004. 58 с. 17. Савельев А.А., Малицкий Б.А., Оноприенко В.И. Молодежь в науке. 1990-е годы: социологическое исследование. К.: Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки имени Г.М. Доброва НАН Украины, 2000. 48 с. 18. Жабін С.О., Казьміна О.П., Вашуленко О.С., Соснов О.С. Аналіз даних соціологічного дослідження молодих вчених НАН України у 2015 році. Наука і наукознавство. 2016. № 2. С. 62—77. 19. Дані соціологічного дослідження, проведеного Радою молодих вчених Дніпропетровської області в рамках губернаторського гранту «Молоді вчені Дніпропетровщини», 2010 [Електронний ресурс]. URL: http://gurt.org.ua/blogs/Аліна%20Солнишкіна%20/755/?order=comments 20. https://globalyoungacademy.net. Одержано 14.08.2017 REFERENCES 1. Dezhina I.G. Kadrovyie problemyi v rossiyskoy nauke i initsiativyi gosudarstva. Nauka ta naukoznavstvo. 2006. No 1. S. 28—34 [in Russian]. 2. Nauchnyie kadryi v usloviyah innovatsionnogo razvitiya respubliki Belarus / Pod obsch. red. M.I. Artyuhina; In-t sotsiologii Nats. akad. nauk Belarusi. Minsk: «Belarus. nauka», 2010. 323 s. [in Russian]. 3. The science, technology and innovation system in Moldova, Armenia, Azerbaijan. Research potential of the Black sea. Deliverables: Volume I. Athens, July 2006. 4. Dimitruk P.P. Molodezh v nauke Belarusi. Problemyi upravleniya. 2011. No 3(40). S. 96—103 [in Russian]. 5. Allahverdyan A.G. Dinamika nauchnyih kadrov v sovetskoy i postsovetskoy Rossii: sravnitelno-naukovedcheskiy analiz. Nauka ta naukoznavstvo. 2015. No 2. S. 58—65 [in Russian]. 6. Zakon «Pro naukovu i naukovo-tehnichnu dialnist» [Elektronniy resurs]. URL: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/848-19. [in Ukrainian]. 7. Malitskiy B.A. Formirovanie vozrastnoy strukturyi nauchnyih kadrov na osnove metoda fazovogo balansa. K.: Izd. In-ta kibernetiki AN USSR, 1979. 28 s. [in Russian].

70

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Зарубіжний досвід роботи з науковою молоддю на прикладі молодіжних академій 8. Egorov I.Yu. Dinamika kadrovogo potentsiala ukrainskoy nauki v 1990-e godyi: nekotoryie itogi i prognozyi. Problemy nauky. 2000. No 11. S. 6—11 [in Russian]. 9. Bublik S.G. Vikoviy chynnk doslidnitskoho potentsialu nauky. Problemy nauky. 2005. No 2. S. 9—15 [in Ukrainian]. 10. Vashulenko O.S. Vikova struktura kadrovoho potentsialu naukovoi sistemy Ukrainy. Nauka ta naukoznavstvo. 2009. No 3. S. 31—45 [in Ukrainian]. 11. Popovich O.S., Kostritsya O.P. Zmina vikovoi struktury kadrovoho potentsialu ukrainskoi nauky. Nauka i naukoznavstvo. 2015. No 4. S. 52—66 [in Ukrainian]. 12. Bulkin I.O. Osoblyvosti vikovoi struktury naukovykh kadriv NAN Ukrainy yak providnoho elementa naukovoi systemy krainy. Nauka ta naukoznavstvo. 2015. No 2. S. 50—62 [in Ukrainian]. 13. Dobrov G. M. Nauka o nauke. Izd. 2-e, ispr. K.: Nauk. dumka, 1989. 304 s. [in Russian]. 14. Dobrov G.M., Tonkal V. E., Savelev A. A. i dr. Nauchno-tehnicheskiy potentsial: struktura, dinamika, effektivnost. K.: Naukova dumka, 1988. 347 s. [in Russian]. 15. Malytskiy B., Onoprienko V., Kavunenko L. Toward a National STS in Ukraine. Transforming Science and Technology Systems — the Endless Transition? IOS Press, the Netherlands.1998. P. 129—140. 16. Funktsionuvannya i perspektivi rozvitku Natsionalnoy Akademiy nauk Ukraini. Korotkiy zvit pro rezultati sotsiologichnogo opituvannya vchenih v NAN Ukraini. K., 2004. 58 s. [in Ukrainian]. 17. Saveliev A.A., Malitskiy B.A., Onoprienko V.I. Molodezh v nauke. 1990-e godyi: sotsiologicheskoe issledovanie. K.: Tsentr issledovaniy nauchno-tehnicheskogo potentsiala i istorii nauki imeni G.M. Dobrova NAN Ukrainyi, 2000. 48 s. [in Russian]. 18. Zhabin S.O., Kazmina O.P., Vashulenko O.S., Sosnov O.S. Analiz danih sotsiologichnogo doslidzhennya molodih vchenih NAN Ukraini u 2015 rotsi. Nauka ta naukoznavstvo. 2016. No 2. S. 62—77 [in Ukrainian]. 19. Dani sotsiologichnogo doslidzhennya, provedenogo Radoyu molodih vchenih Dnipropetrovskoi oblasti v ramkah gubernatorskogo grantu «Molodi vcheni Dnipropetrovschiny», 2010 [Elektronniy resurs]. URL: http://gurt.org.ua/blogs/Аліна%20Солнишкіна%20/755/ ?order= comments [in Ukrainian]. 20. https://globalyoungacademy.net. Received 14.08.2017 А.С. Вашуленко, кандидат экономических наук, научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: vashulenko@nas.gov.ua ЗАРУБЕЖНЫЙ ОПЫТ РАБОТЫ С НАУЧНОЙ МОЛОДЕЖЬЮ НА ПРИМЕРЕ МОЛОДЕЖНЫХ АКАДЕМИЙ В работе проанализирован зарубежный опыт работы с научной молодежью на примере молодежных академий в разных странах мира. Предоставлена информация об истории создания Молодой академии в Германии, молодежных академий в других странах, Глобальной молодежной академии, их задачи, условия членства, а также меры по привлечению талантливой молодежи к научной деятельности. Согласно результатам исследования, молодежные академии функционируют в более чем 40 странах мира. Опыт Украины в создании молодежных структур в науке показан на примере cоветов молодых ученых. На основании проведенного анализа сделан вывод об актуальности создания в Украине организации, подобной молодежной академии. Ключевые слова: молодежная академия, Глобальная молодежная академия, молодые ученые, Совет молодых ученых. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

71


О.С. Вашуленко А.С. Vashulenko, PhD (Economics), researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: vashulenko@nas.gov.ua FOREIGN PRACTICES OF WORK WITH SCIENTIFIC YOUTH: THE CASE OF YOUNG ACADEMIES Because engagement of the young generation in R&D is an issue of critical importance for Ukraine, the article contains an extensive review of foreign practices in working with scientific youth. It shows that the so called young academies which mission is to draw attention to the problems faced by young researchers represent a conventional form of work with scientific youth. According to official data, by 2017 young academies helping to enhance the R&D activity of young scientists had been created in 30 countries. The first young academy was created in Germany in 2000; similar academies were established thereafter in the Netherlands (2005), Sudan and Austria (2007). The article provides information about the history of the young academy in Germany and some other countries, the history of Global Young Academy (GYA) created in 2000, its objectives and membership conditions. A central purpose of GYA is to support creation and development of national young academies and to cooperate with them. The number of GYA members is 200. The GYA membership can be granted to scientists younger than 35, the membership term is four years. The membership conditions are high qualification and achievements in R&D, to be supported by recommendations of outstanding scientists from any national organization of an applicant’s country. The Ukrainian practices in creating youth entities in R&D are shown by case of Councils of Young Scientists. It is concluded from the analysis that Ukraine actually needs to create an organization analogous to the young academy, to have talented youth engaged in R&D. Keywords: young academy, Global Young Academy, young scientists, Council of Young Scientists.

72

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


УДК В.М. ЦИЛИБИНА, кандидат технических наук, 339.13:620.9:338.27(100) заведующая сектором, ГНУ «Институт экономики

Национальной академии наук Беларуси», e-mail: minres@economics.basnet.by

ПРОГНОЗ РАЗВИТИЯ МИРОВОГО ЭНЕРГЕТИЧЕСКОГО РЫНКА Сопоставление рассматриваемых в статье прогнозов развития мировой энергетики, выполненных Международным энергетическим агентством, британской компанией British Petroleum и российскими экспертами, показывает наличие расхождений как по прогнозируемому объему потребления энергии, так и по видовому составу топливно-энергетических ресурсов. Это связано с тем, что энергетика представляет собой сложную динамическую систему противоречий, обусловленных основными проблемами современного мирового развития: демографическими, ресурсными, финансовыми, технологическими, экологическими. Следовательно, достоверность и надежность прогнозов в энергетической сфере зависит от используемой методологии прогнозирования, учета всего многообразия факторов. Фактические результаты могут отличаться от прогнозов и зависят от различных факторов, в том числе от поставок продукции, спроса и ценообразования, политической стабильности, общих экономических условий, изменений правовых и нормативных актов, доступности новых технологий, стихийных бедствий и неблагоприятных погодных условий, войн, террористических актов или саботажа. Публикация может послужить основой для дальнейшей работы по информированию широкой общественности о перспективах энергетического сектора в мире, потенциальных возможностях использования возобновляемой энергии. К лю ч ев ые слов а: топливно-энергетические ресурсы, энергетика, мировой энергетический рынок, прогноз, возобновляемые источники энергии, сжиженный природный газ, ископаемые виды топлива, неископаемые виды топлива.

© В.М. ЦИЛИБИНА, 2017

Введение. Развитие мировой экономики постоянно сопровождается неуклонным ростом потребления топливно-энергетических ресурсов (ТЭР), что было и остается обязательным условием удовлетворения жизненно важ-

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

73


В.М. Цилибина

ных потребностей человека, увеличения продолжительности и качества его жизни. Сильное влияние энергетического фактора на международные отношения, мировую экономику и геополитику на фоне нарастания процессов глобализации актуализирует вопросы, связанные с адекватной оценкой перспектив ТЭР, разработкой стратегии развития как энергетики, так и экономики, тенденцией мирового энергетического рынка, что имеет большое значение при прогнозировании и планировании развития экономик стран мира. Мировые энергетические рынки стремительно преображаются, ситуация на них характеризуется волатильностью цен на углеводороды, замедлением роста спроса и обострением конкуренции на энергетических рынках. Технологический прогресс создает принципиально новые возможности в производстве, транспортировке и потреблении энергии, усиливается межтопливная конкуренция, меняются подходы к регулированию энергетических рынков, диверсифицируется состав используемых энергоресурсов, основные участники рынка пересматривают свои стратегии. В данном контексте особую значимость приобретают тенденции и долгосрочные прогнозы развития мирового энергетического рынка как для мировой экономики в целом, так и для национальных экономик стран, а также для потребителей, производителей, инвесторов и политиков. Для стран, не в полной степени обеспеченных собственными ТЭР, в том числе для Украины и Беларуси, чрезвычайно важным является мониторинг этих процессов, учет мировых тенденций и долгосрочных прогнозов развития энергетического рынка в целях обеспечения энергетической безопасности, повышения эффективности использования ТЭР, а также при разработке энергетических стратегий национальных экономик. Этим определяется актуальность заявленной темы. Цель публикации — обобщить информацию о тенденциях и долгосрочных прогнозах развития мирового энергетического рынка, а также показать, что сценарии прогнозов характеризуются многообразием, однако их ценность состоит именно в том, что они дают представление о возможных последствиях вариантов развития — «развилок», перед которыми стоит мировая энергетика. Результаты исследования. Мировая энергетика сегодняшнего дня имеет явно выраженную «углеродную направленность»: сжигание ТЭР ведет к значительным выбросам парниковых газов в атмосферу и потеплению климата (рис. 1). В этой связи большинство прогнозов развития энергетики связаны с требованием замены углеродной энергетики безуглеродной, в первую очередь на основе возобновляемых источников энергии (ВИЭ), а также атомной энергетики. Наиболее известны прогнозы, публикуемые авторитетными международными организациями, компаниями топливно-энергетического комп74

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка

35 000 Валовое потребление ТЭР, млн т н.э. Выбросы парниковых газов, млн т СО2-экв.

30 000 25 000 20 000 15 000 10 000

2015

2011 2013

2009

2007

2005

2003

2001

1999

1997

1995

1993

1991

1989

1987

1985

1983

1981

1977 1979

1975

1973

1971

5 000

Рис. 1. Валовое потребление топливно-энергетических ресурсов и выбросы парниковых газов в мире Источник: данные Международного энергетического агентства [1].

лекса и исследовательскими институтами, в том числе Международным энергетическим агентством, Мировым энергетическим советом (МЭС), Организацией стран-экспортеров нефти (ОПЕК), некоторыми исследовательскими центрами ЕС, Управлением США по информации в области энергетики (УЭИ), компаниями BP, Eni, ExxonMobil, Shell, Statoil, а в последнее время и российских ученых и аналитиков Института энергетических исследований Российской академии наук, Российского энергетического агентства и др. Современные методологии составления прогнозов долгосрочного развития в энергетике во многом схожи. В основу положен комплексный, интегрированный подход, базирующийся на подробной исходной информации с использованием экспертных оценок высокого уровня и моделирования. Однако даже самый авторитетный прогноз стоит воспринимать лишь как общий ориентир развития энергетики, который скорее может случиться, нежели действительно случится. Одним из наиболее эффективных инструментов предвидения тенденций и вариантов развития энергетики является сценарное прогнозирование, позволяющее на этой методической базе выполнять долгосрочные сценарные прогнозы развития мировых энергетических рынков. Рассматриваемые далее сценарии развития мировой энергетики являются порой противоречивыми, как по прогнозируемому объему потребления энергии, так и по видовому составу топливно-энергетических ресурсов. Это связано с тем, что энергетика представляет собой сложную динамическую систему, связанную с основными проблемами современного мирового развития: демографическими, ресурсными, финансовыми, технологическими, экологическими. В этой связи достоверность и надежность прогнозов в энергетической сфере зависит от используемой методологии прогнозирования, учета всего многообразия факторов, в том числе от поставок ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

75


В.М. Цилибина

продукции, спроса и ценообразования, политической стабильности, общих экономических условий, изменений правовых и нормативных актов, доступности новых технологий, стихийных бедствий и неблагоприятных погодных условий, войн, террористических актов или саботажа [2]. К важнейшим факторам, оказывающим влияние на современное состояние в энергетической сфере, можно отнести [3; 4]: • превращение США из лидера потребителя углеводородов в их крупнейшего производителя и, в перспективе, в значимого экспортера; • превращение Китая и Индии в крупнейших потребителей энергоресурсов; • коренные изменения в энергетической сфере за счет внедрения новых технологических решений, радикального технологического совершенствования на всех направлениях; • диверсификацию источников энергетических поставок как результат экономического и технологического развития, а также политики государств по снижению атмосферных выбросов. Выполнить детальный обзор прогнозов развития мирового энергетического рынка в рамках данной статьи не представляется возможным, поэтому анализ ограничен прогнозами наиболее авторитетных специализированных международных организаций. Прогноз Международного энергетического агентства. Международное энергетическое агентство (МЭА) является одной из постоянно действующих площадок для обсуждения мировых и региональных энергетических вопросов и одной из ведущих экспертных организаций по прогнозированию тенденций мировой энергетики. МЭА периодически публикует доклады о состоянии и перспективах развития мировой энергетики, корректируя при этом предыдущие прогнозы. Лидерами среди стран мира по потреблению ТЭР являются Китай, США, Индия, Россия. К странам, производящим ТЭР, относятся Китай, США, Россия, Саудовская Аравия, Индия, Канада и др. (рис. 2). Согласно сценарию новых мер экономической политики использование энергии во всем мире к 2040 году увеличится на одну треть по сравнению с 2013 г., в основном за счет Индии, Китая, Африки, Ближнего Востока и Юго-Восточной Азии. На страны вне ОЭСР придется весь рост мирового энергопотребления. Страны ОЭСР, наоборот, снизят его. При этом снижение составит: ЕС — минус 15 % к 2040 году, Япония — минус 12 % и США — минус 3 %. Доля неископаемых видов топлива увеличится с нынешних 19 % до 25 % в 2040 году. Среди ископаемых видов топлива — природный газ, доля которого будет расти. Характерным является снижение потребления угля в Европе и США и одновременное увеличение потребления газа и энергии из альтернативных источников. Так, к 2030 году солнечная генерация в Европе увеличится в 3 раза (до 185 ГВт) по сравнению с 2012 годом, ветряная электрогенерация — в 2,5 раза (до 255 ГВт). 76

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка

249

217

Нигерия

ОАЭ

384

243 129

Франция

Австралия

248 355

Иран

437

273 471

Канада

Индонезия

288

Корея

223 685

289

Бразилия

Саудовская Аравия

311 118

Гермпния

США

0

Китай

500

Япония

1000

Индия

884 586 692

1500

437

1346

2000

Россия

2500

Потребление ТЭР Производство ТЭР

2204 1952

3000

2538

3500

3123

млн т н.э.

Рис. 2. Производство и потребление топливно-энергетических ресурсов отдельными странами мира Источник: https://yearbook.enerdata.ru/

Крупнейшим в мире производителем и потребителем угля остается Китай. В то же время в Китае планируется в значительных масштабах ввод генерирующих мощностей объектов, функционирующих на основе возобновляемых источников энергии, с целью уменьшения зависимости от угля. Но несмотря на это, к 2030 году более 50 % электроэнергии в Китае попрежнему будет производиться из угля. Предполагается, что Китай значительно нарастит добычу газа (5,1 % в год). В этот рост большой вклад внесет сланцевый газ (33 % в год), особенно в последнее десятилетие прогнозируемого периода. На Индию приходится крупнейшая доля прироста (около одной четверти) мирового спроса на нефть. Индия вступает в длительный период быстрого роста энергопотребления, а также наращивает масштабы использования низкоуглеродных технологий. Прогнозируется, что к 2030 году доля неископаемых видов топлива в электроэнергетическом секторе Индии достигнет 40 %. К 2020 году США увеличат добычу трудноизвлекаемой нефти до 5,1 млн барр./сут., но снизят ее до 3,3 млн барр./сут. в 2040 г. Общая нефтедобыча в США вырастет до 13,2 млн барр./сут. в 2020 году, а в 2040 году снова сократится — до 10,6 млн барр./сут. На сланцевый газ придется примерно треть прироста мировой добычи газа до 2035 года, при доминирующем положении Северной Америки, на которую сейчас приходится почти вся сланцевая газодобыча. Тем не менее, рост добычи сланцевого газа вне Северной Америки ускорится и к 2030 году превзойдет рост в данном регионе в объемном выражении. Китай является наиболее многообещающей страной в этом плане: его вклад в рост мировой сланцевой газодобычи составит 13 %. К концу прогнозируемого периода ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

77


В.М. Цилибина

суммарная доля Китая и Северной Америки в мировой добыче сланцевого газа составит 85 %. Нефтедобыча в мире на протяжении всего прогнозируемого периода вырастет, однако в течение долгого времени будет замедляться. Кроме того, в ней произойдет географический сдвиг — от стран вне ОПЕК к странам ОПЕК. Саудовская Аравия сохранит главенствующую роль на мировом нефтяном рынке и будет поддерживать свои мощности примерно на уровне 12,5 млн барр./сут. и до середины 2020-х годов сможет вернуть свой статус крупнейшего в мире производителя нефти. Также рост добычи ожидается в ОАЭ, Катаре и Кувейте. Нефтедобыча в Ираке в 2025 году достигнет 5,7 млн барр./сут., а в 2040 году — 7,9 млн барр./сут., в Иране добыча нефти в 2025 году достигнет 4,7 млн барр./сут. и в 2040 году — 5,4 млн барр./сут. Потребность в импортной нефти азиатских нефтеперерабатывающих заводов (НПЗ) в целом превысит объемы экспортных мощностей Ближнего Востока. Поэтому рынок стран Персидского залива и Юго-Восточной Азии будет все больше импортировать нефть из других стран и регионов, таких как Западная Африка, Россия, Каспийский регион и Южная Америка. Отмечается, что в последние десятилетия добыча традиционной нефти постепенно снижается. Что касается Российской Федерации, согласно прогнозам МЭА доля нефти в российском энергобалансе к 2040 году составит 17 % против 20 % в 2013 году. Спрос на это сырье к 2020 году вырастет до 144 млн т нефтяного эквивалента (н.э.), но к 2040 году опустится до 132 млн т н.э. Еще быстрее в России будет происходить сокращение доли газа: она упадет с нынешних 55 до 49 %, или до 382 млн т н.э. Доля угля может остаться прежней — около 15 %. Зато ожидается рост доли атомной энергетики (с 6 до 11 %) и возобновляемых источников, в частности био- и гидроэнергетики (с 2 до 6 %). Вместе с тем эксперты МЭА прогнозируют, что нефтегазовая доля энергобаланса РФ снизится к 2040 году с 75 до 66 %, а вот доля атомного и возобновляемых источников энергии наоборот, вырастет. Согласно центральному сценарию МЭА [5] цена на нефть в 2020 году составит 80 долл./барр. с дальнейшим ростом. В базовом сценарии [6] прогноз был уточнен: цены на нефть к 2025 г. вырастут до 83 долл./барр., а затем до 111 долл./барр. к 2040 году (это на 18 долл./барр. и 14 долл./барр. ниже, чем прогнозировалось ранее) [5]. По прогнозу МЭА к началу 2030-х гг. Китай превысит исторический рекордный уровень импорта США (свыше 10 млн барр./сут. в 2005 году) и впоследствии продолжит увеличивать свою зависимость от международного рынка нефти. В 2030 году Индия также обгонит США в качестве второго в мире крупнейшего импортера нефти. Со стороны предложения самый крупный прирост экспорта нефти обеспечат страны Ближнего Востока (3,5 млн барр./сут.) и Канада (3 млн 78

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка

барр./сут.). Кроме того, значительно (+2,3 млн барр./сут.) нарастит экспорт нефти Бразилия. Кроме США, нефтедобывающими странами с наиболее существенными и недорогими ресурсами являются Россия, Мексика и Бразилия. Российские месторождения в Западной Сибири обеспечивают стране определенную защиту от низких цен на нефть, так же как и налоговая система, при которой российское государство извлекает наибольшую выгоду и при высоких, и при низких ценах. Резкие изменения произойдут в потреблении угля: с 2000 года он был самым быстрорастущим ископаемым видом топлива (рост на 3,8 % в год), а в период 2013—2035 гг. рост его доли снизится до 0,8 % в год. Это отражает замедление основанной на угле индустриализации в Азии, усугубляющееся последствиями экологических норм и низкими ценами на газ на ключевых рынках. Самым быстрорастущим по потреблению ископаемым видом топлива будет газ (+1,9 % в год), нефть лишь незначительно опередит уголь (+0,8 % в год). Самый стремительный рост среди всех видов энергоносителей ожидается по ВИЭ (+6,3 % в год). К 2035 году доли всех ископаемых видов топлива в совокупной его добыче составят 26—28 % без единой доминанты — впервые со времен промышленной революции. Доля ископаемых видов топлива в совокупной добыче топлива снизится с 86 % в 2013 году до 81 % в 2035 году, но они останутся доминирующей формой энергоносителей. Среди неископаемых видов топлива наиболее активно будет расти доля ВИЭ, с нынешних 3 до 8 % к 2035 году, обогнав ядерную энергетику в начале 2020-х годов и гидроэнергетику в начале 2030-х. Примерно одна треть роста спроса на энергоресурсы будет обеспечена газом, еще треть — совместно нефтью и углем, и последняя треть — неископаемыми видами топлива. В странах-членах ОЭСР доли нефти и угля снизятся, что будет компенсировано ростом долей газа и ВИЭ примерно в равных частях. Рост энергопотребления в странах, не входящих в ОЭСР, равномерно распределится по четырем видам энергоносителей — нефти, газу, угля и неископаемым видам топлива. Все бóльшая доля первичных энергоносителей будет использоваться в производстве электроэнергии: с сегодняшних 42 % она вырастет до 47 % в 2035 году. Это связано с долгосрочной мировой тенденцией электрификации. Почти треть прироста общего газопотребления будет обеспечена за счет роста межрегиональной торговли. Локомотивом расширения торговли будет Азиатско-Тихоокеанский регион (АТР), где импорт газа увеличится более чем в три раза и составит почти 50 % мирового импорта газа к 2035 году. Уже в начале 2020-х годов АТР перегонит Европу по импорту газа. Бóльшая часть роста межрегиональной торговли газом (87 %) будет обеспечена поставками сжиженного природного газа (СПГ). ТрубопроводISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

79


В.М. Цилибина

ные поставки газа будут расти гораздо медленнее. При этом будут введены в строй новые трубопроводы из России и Центральной Азии. На глобальном рынке СПГ ожидается бурный рост. Суммарный прирост на этом рынке в результате реализации новых проектов к 2020 году составит 22 млрд фут3/сут. Поставки СПГ между в период 2013—2020 гг. будут расти на 7,8 % в год. В целом, поставки СПГ к 2035 году вырастут на 48 млрд фут3/сут. По трети от этого прироста придется на Австралию (16 млрд фут3/сут.) и США (14 млрд фут3/сут.). На африканском континенте по поставкам СПГ будет лидировать Восточная Африка, где они возрастут на 12 млрд фут3/сут. К 2035 году Китай станет вторым по величине импортером СПГ (12 млрд фут3/сут.), уступив только Японии (13 млрд фут3/сут.). Доля европейского рынка в импорте СПГ в период 2013—2035 гг. увеличится с 16 % до 19 %. Дополнительный спрос региона составит 10 млрд фут3/сут. Мировая торговля газом в течение прогнозируемого периода будет увеличиваться на 2 % в год. Торговля трубопроводным газом сократится, как и доля его потребления, отражая сдвиг спроса на импорт трубопроводного газа от США и Европы к Азии. Поставки СПГ, напротив, будут расти на 4,3 % ежегодно — более чем в два раза быстрее, чем общий объем торговли газом. Как результат, к концу прогнозируемого периода СПГ станет доминирующей формой торгуемого газа. В дальней перспективе увеличение поставок СПГ приведет к более интегрированным рынкам, где цены на газ будут сближаться во всех регионах. На импорт газа в настоящее время приходится 50 % потребления газа в Европе. Свыше 80 % импортируемого в регион газа сейчас идет по газопроводам, бóльшая часть из России. Газодобыча в Европе в течение прогнозируемого периода будет сокращаться на 2 % в год, так что даже при очень скромном росте спроса (0,8 % в год) к 2035 году почти три четверти от потребностей Европы в газе будут удовлетворяться за счет импорта. За счет СПГ структура импорта станет более диверсифицированной, на трубопроводный газ придется примерно две трети импорта, а оставшееся количество — на СПГ. Утверждение о том, что во всем мире отказываются от атомной энергетики, ошибочно. На сегодняшний день по всему миру строятся 66 энергоблоков с совокупной установленной мощностью почти 65 ГВт. Ядерная энергетика останется составной частью национальных энергетических стратегий даже в тех странах, которые осуществляют поэтапное закрытие атомных станций и ищут им замену [7]. В основном сценарии мощности атомной энергетики вырастут почти на 60 % — с 392 ГВт в 2013 до более чем 620 ГВт в 2040 году. Но доля атомной энергии в мировом производстве электроэнергии, которая достигла максимума почти два десятилетия назад, увеличится всего лишь на один процентный пункт и составит 12 %. Эта модель роста отражает ту же проблему, которая будет характерна для 80

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка

всех типов тепловых мощностей на конкурентных энергетических рынках, наряду с более специфическими для атомной энергетики экономическими, техническими и политическими сложностями. Доля атомной энергетики в энергобалансе многих стран остается довольно высокой. Так, во Франции на АЭС приходится 76,9 % всей генерации, в Словакии и Венгрии — более половины, в Украине и Бразилии — чуть менее половины. Даже Япония, пережившая фукусимскую аварию, готовится к перезапуску имеющихся ядерных энергоблоков. Так, 1 ноября 2015 г. выведен на полную мощность энергоблок АЭС «Сэндай» — первой станции, возобновившей свою работу после печальных событий 2011 года. Атомная энергетика растет в основном в странах с регулируемыми ценами и в странах с государственной поддержкой этого сектора. На долю Китая придется 45 % всего прироста атомной генерации к 2040 году, а суммарный ее рост в Индии, Кореи и России составит 30 %. К 2040 году использование ядерной энергетики в США увеличится на 16 %, однако уменьшится на 10 % в ЕС. Атомная генерация — один из самых чистых способов производства энергии, доступных человечеству на сегодняшний день. В отличие от электростанций, работающих на газе, мазуте и угле, АЭС не являются источником выбросов углекислого газа. По расчетам специалистов, в Европе АЭС позволяют избежать эмиссии около 700 млн т углекислого газа в год, в России — около 210 млн т. В Великобритании развитие атомной энергетики входит в программу развития зеленых источников энергии. Кроме того, отработанное ядерное топливо является ценным ресурсом. В России порядка 97 % урана из топливных сборок водо-водяных реакторов отправляется на последующую переработку и вторичное использование. В результате длинной технологической цепочки по регенерации топлива удается выделить уран-238 и плутоний, пригодные для дальнейшего применения в различных отраслях. В частности, эти вещества могут служить источником для так называемого MOX-топлива, пригодного для реакторов на быстрых нейтронах. В период до 2040 года около 200 ядерных реакторов (из 434 эксплуатируемых на конец 2013 года) будут выведены из эксплуатации, в основном в Европе, США, России и Японии. Задача восполнения нехватки генерирующих мощностей особенно остро стоит в Европе. Еще задолго до истечения лицензионного срока эксплуатации атомных электростанций их операторы должны будут либо начинать закрывать их и строить альтернативные мощности, либо планировать их дальнейшую эксплуатацию. Им нужны максимально четкие представления о правилах продления лицензий и закрытия станций. Стоимость вывода из эксплуатации ядерных установок, работу которых необходимо будет остановить до 2040 года, составит более 100 млрд долларов. Но эта сумма является лишь оценочной ввиду незначительного практического опыта демонтажа и дезактивации реакторов и восстановиISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

81


В.М. Цилибина

тельных работ на данных участках земли. Регулирующие органы и энергетики должны планировать эти будущие расходы. В опубликованном ежегодном прогнозе мирового энергетического развития МЭА — World Energy Outlook (WEO) — 2017 [6] выделяются два сценария: сценарий «новой политики», который является центральным в исследовании, и сценарий «устойчивого развития», в котором описано развитие будущего энергетического сектора в случае более активной декарбонизации. Согласно центральному сценарию потребление энергии в мире будет расти медленнее, чем ожидалось, но все равно вырастет к 2040 году на 30 %. При этом самый большой рост ожидается в Индии. В период 2017—2040 гг. солнечная энергетика будет расти ежегодно в среднем на 74 ГВт. ВИЭ станут самыми дешевыми технологиями генерации во многих странах, а их доля в глобальном производстве электроэнергии (в рамках центрального сценария) вырастет до 40 %. В ЕС возобновляемые источники энергии станут основным средством производства электроэнергии уже с начала 2030-х годов. Мировое производство природного газа увеличится к 2040 году на 46 %. При этом ведущими производителями по-прежнему будут США, Россия и Иран, а к 2040 г. к лидерам приблизится и Китай. «Эра нефти еще не закончилась», считает МЭА. Ее потребление возрастет благодаря росту спроса со стороны грузоперевозок, авиации и нефтехимической промышленности. США превратятся в «непререкаемого» глобального лидера нефтегазовой отрасли с наибольшим экспортом. А вот в России производство сырой нефти и газового конденсата сократится, по прогнозам МЭА, на почти 24 % — до 8,6 млн барр./сут. Что касается угля, МЭА подтверждает свое прежнее мнение по поводу прохождения Китаем пика его потребления в 2013 году, но при этом считает, что глобальное потребление угля все равно будет расти, хотя и «неуклонно снижающимися темпами». Уголь и нефть будут расти медленнее, чем раньше, а природный газ и ВИЭ — быстрее. Таков «центральный сценарий МЭА». В сценарии устойчивого развития прогнозируется практически полная декарбонизация электроэнергетики. 60 % электроэнергии производится на основе ВИЭ, а 15 % — атомной энергетикой. При этом суммарная установленная мощность солнечных электростанций в мире к 2040 году составит 3250 ГВт. МЭА отмечает, что для реализации сценария устойчивого развития потребуется увеличить инвестиции в соответствующие энергетические технологии всего на 15 %. Прогноз British Petroleum. Согласно Прогнозу развития мировой энергетики до 2035 года Британской компании British Petroleum (BP) [8], опубликованному в 2016 г., мировой спрос на энергоресурсы в период 2013— 82

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка % 40

38,2

37,6

36,8

35

35,4

34,2

33,6

33,1

32,8

29,2

29,9

29,9

30,2

29,9

22,8

23,3

23,6

23,8

23,7

Газ

Уголь

30 25 20

25,4

25,9

23,2

23,5

27,7 23,0 Нефть

15

Гидроэнергия

0

28,1

24,1

Атомная энергия

Возобновляемая энергия

10 5

33,3

6,4

6,1

6,0

6,1

6,3

6,4

6,6

6,2

6,3

5,1

0,6

5,6 0,8

5,3

0,5

5,9 0,7

4,4 1,9

2000

2002

2004

2006

1,1

1,4

2008 2010 Годы Рис. 3. Динамика мирового баланса энергопотребления Источник: BP Statistical Review of World Energy 2017.

2012

6,8

6,9 4,5

4,4 2,4

3,2

2014

2016

2035 гг. увеличится на 37 %, или в среднем на 1,4 % в год. Россия сохранит свою позицию крупнейшего экспортера энергоресурсов. Но ожидания роста добычи связаны, в основном, не с ней, а с США и Китаем. Кроме того, экспорт трубопроводного газа постепенно будет вытесняться поставками СПГ. Практически весь прогнозируемый рост спроса (96 %) придется на страны, не входящие в ОЭСР, где энергопотребление на протяжении всего рассматриваемого периода будет расти на 2,2 % в год, в сравнении с 0,1 % в год в странах-членах ОЭСР, где с 2030 года уровень потребления начнет снижаться. На рис. 3 представлена динамика мирового баланса энергопотребления. В начале 2017 г. опубликован новый прогноз BP [9]. В целом компания сохранила прогноз основных показателей, лишь немного подкорректировав их по сравнению с прошлогодними. В новом прогнозе мировой энергетики в ближайшие 20 лет компания BP предрекла снижение доли нефти в мировом энергобалансе и сохранение за Россией статуса крупнейшего энергоэкспортера в мире. Мировой спрос на энергоресурсы будет увеличиваться в среднем на 1,4 % в год. Увеличение спроса будет сопровождаться серьезными изменениями в структуре энергобаланса. Прогнозируется, что мировой спрос на энергоресурсы продолжит расти, но структура энергопредложения будет меняться в сторону более экологичных видов топлива. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

83


В.М. Цилибина

Согласно прогнозу, несмотря на ускоренный рост других источников энергии, ископаемые виды топлива сохранят доминирующее положение в период до 2035 года, обеспечив 60 % ожидаемого прироста спроса и составив почти 80 % всех мировых поставок энергоносителей в 2035 году. Спрос на природный газ будет расти быстрее, чем на все остальные виды ископаемого топлива, увеличиваясь на 1,8 % в год до 2035 года. Спрос на нефть будет стабильно расти на 0,9 % в год, но ее доля в энергобалансе продолжит снижаться. Спрос на уголь столь резко замедлится, что к 2035 году его доля в мировой энергокорзине опустится на самый низкий за всю историю уровень, а газ займет место угля в качестве второго крупнейшего источника энергии. Добыча природного газа будет уверенно расти, в том числе благодаря заметному увеличению мирового производства сланцевого газа (ожидаемый прирост 5,6 % в год). Доля сланцевого газа в мировой газодобыче вырастет с 10 % в 2014 году до почти 25 % в 2035 году. Поставки нефти увеличатся к 2035 году почти на 19 млн барр./сут., в основном из стран, не входящих в ОПЕК, и, в частности, с месторождений сланцевой нефти в США. По прогнозу ВР ОПЕК предпримет шаги по сохранению своей доли на рынке на уровне 40 %. Неископаемые источники энергии будут расти быстрее, чем предполагалось в прошлогоднем выпуске прогноза. Спрос на возобновляемые источники энергии, включая биотопливо, будет расти в среднем на 6,6 % в год. В результате их доля в энергобалансе увеличится с нынешних 3 до 9 % к 2035 году. Согласно прогнозу BP, основными факторами увеличения спроса на энергоносители будут рост доходов и населения — к 2035 году население Земли должно достигнуть почти 8,8 млрд человек, то есть число потребителей энергии вырастет на 1,5 млрд. За этот период глобальный ВВП более чем удвоится, причем Китай и Индия обеспечат половину этого роста. Переход китайской экономики к более устойчивому развитию ведет к серьезному замедлению темпов роста спроса на энергоносители. Это особенно влияет на глобальное потребление угля, которое будет расти темпами, не превышающими пятой части того, что наблюдалось за последние 20 лет. Более половины прироста мирового энергопотребления придется на электроэнергетику. Значительную часть этого прироста дадут регионы, где многие жители имеют ограниченный доступ к электроэнергии. В электрогенерации конкурируют все виды топлива, и этот сектор сыграет ведущую роль в изменении энергобаланса по мере того как возобновляемые источники энергии и газ будут вытеснять уголь. Исходя из прогноза, возобновляемые источники энергии обеспечат более трети ожидаемого роста спроса на топливо в электрогенерации. Кроме того, сильный рост развивающихся экономик приведет к увеличению спроса на нефть. Китай и Индия обеспечат более половины прироста мирового спроса по мере того как число автомобилей в мире удвоится. 84

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка

Свой прогноз по России экономисты ВР практически не изменили. Россия останется одним из крупнейших мировых производителей ископаемых видов топлива, обеспечивая более 10 % их мирового производства; до 2035 года добыча российской нефти останется на уровне около 11 млн барр./сут.; добыча газа к 2035 году увеличится на 30 % на фоне растущего спроса на мировых рынках. По объему добычи жидких углеводородов (11 млн барр./сут. в 2035 году) Россия будет уступать только США и Саудовской Аравии. Добыча трудноизвлекаемой нефти начнется в 2020-х годах и к 2035 году постепенно достигнет 5 % от общего объема нефтедобычи. По добыче природного газа (755 млрд куб. м в 2035 году) Россия будет вторым крупнейшим производителем в мире. Однако в отличие от США добыча будет осуществляться исключительно на традиционных месторождениях. При этом Россия останется самым крупным экспортером первичных энергоресурсов в мире и вторым по величине производителем нефти и газа. К 2035 году нетто-экспорт энергоресурсов составит 756 млн т н.э., а совокупная добыча нефти и газа — 1220 млн т н. э. Темпы роста выбросов углекислого газа в мире за прогнозный период снизятся более чем в два раза и составят 0,9 % в год (+2,1 % в год за последние 20 лет). Значительное снижение темпов роста выбросов произойдет по двум равнозначным причинам: ускорению темпов роста энергоэффективности и снижению углеродоемкости энергопотребления. Прогноз российских экспертов. Российскими авторами [10—17] разработаны основные положения прогноза развития мировой энергетики на период до 2050 года. На основе анализа исторических и современных трендов построены прогноз развития всех ключевых отраслей энергетики и прогноз динамики энергетического сектора в ведущих странах и регионах мира. В работе применен сценарный подход, что позволило связать между собой тренды, наблюдаемые в различных регионах мира, в различных отраслях энергетики, а также согласовать технологические, энергетические, экономические, социальные и политические факторы. Сценарии формируются на основе методологии, учитывающей энергетические, технологические, экономические, экологические, политические, социальные факторы развития. Они являются способом «упаковки» сложного комплекса трендов. Инерционный сценарий предполагает продолжение постиндустриальной фазы и острый кризис после 2030 г. из-за достижения пределов роста индустриальной фазы. Предполагается расширение индустриальной энергетики в развивающихся странах при медленном развитии постиндустриальной энергетики в развитых странах. В результате неизбежны быстрый рост спроса на энергоносители, в том числе на ископаемое топливо всех видов, рост противоречий на этой почве, ухудшение экологической ситуации. С точки зрения доминирующего энергоносителя этот сценарий можно назвать углеродным. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

85


В.М. Цилибина

Стагнационный сценарий предполагает управляемое развитие через экологическую парадигму и создание информационного общества. Стагнационный сценарий предполагает применение целого комплекса политических, экономических и правовых механизмов для борьбы с рисками инерционного сценария. Темпы энергетического роста в развивающихся странах будут существенно ниже. Инновационный сценарий предполагает преодоление пределов роста индустриальной фазы и переход к новой фазе к 2030 году. Ключевой чертой новой фазы должно стать комплексное развитие человека и связанных с ним технологий — биологических, информационных, социальных, когнитивных. Инновационный сценарий предполагает формирование энергетики нового типа в развитых и в некоторых лидирующих развивающихся странах. Это позволит обеспечить снижение геополитических и экологических рисков, повысить качество энергоснабжения, создать новые технологические возможности для конечного потребителя. Согласно представленному прогнозу, будущее мировой энергетики к 2050 г. представляется следующим: 1. Потребление нефти изменится на 10—15 % по сравнению с современным уровнем (4,0 млрд т н. э.), причем возможен как рост, так и снижение. 2. Потребление природного газа возрастет в 2—2,5 раза до 5—6 млрд т н.э., что резко повысит значение газа в энергетике, экономике и политике. 3. Потребление угля может вырасти в 2 раза до 6 млрд т н.э. из-за роста спроса на энергоносители в развивающихся странах, но может и снизиться из-за ужесточения экологических ограничений. 4. Потребление биомассы и ВИЭ возрастет в 3—4 раза до уровня 2,5— 3,0 млрд т н.э. для каждого из этих видов. 5. Перспективы атомной энергетики зависят в первую очередь от политических решений, но в настоящее время представляется наиболее реалистичным прогноз роста производства атомной энергии в 1,5—2,5 раза. 6. Как следствие, к 2050 г. структура мировой энергетики станет значительно более диверсифицированной. Общий объем потребления энергии составит 19—23 млрд т н.э. Следует подчеркнуть, что эти оценки относятся к консенсусному прогнозу ряда западных исследовательских организаций в рамках инерционной траектории развития. При этом инерционный сценарий предполагает умеренный рост потребления нефти, природного газа и угля и высокие темпы роста потребления ВИЭ. Стагнационный сценарий предполагает существенное снижение потребления угля и атомной энергии, стабилизацию потребления нефти, умеренный рост потребления природного газа. Рост потребления ВИЭ приблизительно соответствует инерционному сценарию (повышенная доля ВИЭ компенсируется пониженным энергопотреблением). Наконец, инновационный сценарий предполагает особенно резкий рост производства энергии ВИЭ и атомной энергии при умеренном слабом росте потребления природного газа и спаде потребления других видов топлива. 86

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка Атомная энергия, 6 % Рис. 4. Прогноз структуры потребления первичной энергии по видам топлива в мире до 2040 г. Источник: по данным специалистов Института энергетических исследований РАН и Аналитического центра при правительстве РФ.

Прочие, в том числе ВИЭ; 15 %

Газ, 24 %

Гидроэнергия, 6 % Нефть, 26 %

Уголь, 26 %

Прогноз развития энергетики мира и России до 2040 года представлен учеными и специалистами-аналитиками Института энергетических исследований Российской академии наук (ИНЭИ РАН) и Аналитическим центром при Правительстве Российской Федерации, которые при разработке базового сценария развития мировой энергетики и рынков топлива исходили из того, что ключевой для энергетического прогноза показатель — спрос на разные виды энергии — естественно (но не однозначно) определяется динамикой демографии и экономики страны, региона и мира в целом. Основным драйвером роста энергопотребления служит повышение благосостояния населения, при этом главным демографическим показателем является его численность, а развитие экономики с известной условностью характеризует валовой внутренний продукт. Соответственно, ключевыми удельными показателями для прогноза спроса служат душевое энергопотребление и энергоемкость ВВП. По среднему сценарию последнего демографического прогноза ООН, в 2040 году население планеты достигнет 8,9 млрд человек при существенном изменении его расселения и качества жизни. В Прогнозе — 2013 для расчетов энергопотребления использованы тренды изменения за последние 30 лет численности населения, экономики и энергетики по 67 группам стран. Для прогнозирования экономики и энергетики мира и России была использована система моделей мировых энергетических рынков модельно-информационного комплекса SCANER, разработанная в ИНЭИ РАН, которая дает возможность создавать прогнозы конъюнктуры мировых энергетических рынков, а также проводить экспертизу прогнозов зарубежных аналитических центров. Эта система состоит из группы взаимосвязанных модулей, позволяющих проводить согласованный расчет показателей на базе методов оптимизации, эконометрического анализа и балансового подхода. Прогноз структуры потребления первичной энергии по видам топлива в мире до 2040 г. представлен на рис. 4. В исследованиях российских ученых отмечается, что структура производства электроэнергии в перспективе сохранит нынешние различия между развитыми и развивающимися странами. Так, страны с высокоразвитой экономикой нацелены на интенсивное вовлечение в топливно-энергетический баланс газа и ВИЭ, в то время как развивающиеся страны будут по-прежнему ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

87


В.М. Цилибина

в значительной степени зависеть от угля (со всеми экологическими последствиями). Резюме. Парижское соглашение по климату, заключенное в декабре 2015 г. в Париже представителями 196 сторон Рамочной конвенции ООН об изменении климата (195 стран и ЕС), может в перспективе изменить мир и оказать влияние на развитие мировой энергетики, являясь при этом важной вехой в усилиях по борьбе с изменением климата. Соглашение, вступившее в силу 4 ноября 2016 г., не предполагает отказ от ископаемого топлива, общемировые выбросы двуокиси углерода не ограничиваются. Однако все без исключения страны должны принять свои национальные цели по снижению выбросов, технологическому перевооружению и адаптации к климатическим изменениям. В Соглашении закреплена важная цель: стремиться к тому, чтобы средняя температура на Земле не выросла более чем на 1,5 °С, а это означает постепенный отказ от ископаемого топлива в недалекой перспективе. Основной вектор проблемы снижения антропогенной нагрузки лежит в плоскости развития ВИЭ. Представленный обзор не претендует на то, чтобы полностью осветить весь комплекс проблем, связанных с перспективами развития мирового энергетического рынка. В работе частично использован материал, опубликованный в [18]. Анализ многочисленных источников по проблеме прогнозирования развития энергетики показал, что мировая экономика в ближайшие 50 лет не перейдет от эры углеводородов к эре «зеленой энергетики». Более вероятен сценарий многоукладного развития, когда все виды экономически, технологически и экологически доступной энергии (традиционные и нетрадиционные углеводороды, ВИЭ, биотопливо, атомная энергетика и пр.) будут использоваться для производства электроэнергии как конечного энергетического источника для всех категорий потребителей. СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 1. Key world energy statistics [Electronіc resource]. URL: https: //www.iea.org/publications/ freepublications/publication. 2. Прогноз развития мировой энергетики до 2030 г. [Электронный ресурс]. URL: http:// www.bp.com/content/dam/bp-country/ru_ru/folder/Energy_outlook_2030_rus_2011.pdf. 3. Мастепанов А.М. Новая энергетическая картина мира и изменение приоритетов развития нефтегазовой отрасли [Электронный ресурс]. URL: http://www.energystrategy. ru/Docs/03_03_17_Mastepanov.pdf. 4. Прогноз развития энергетики 2017 года на период по 2040 год включительно Основные тезисы [Электронный ресурс]. URL: http://cdn.exxonmobil.com/~/media/ russia/files/outlook-for-energy/outlook-for-energy_highlights_2017_rus.pdf. 5. World Energy Outlook 2016 (To be released on 16 November 2016) [Electronіc resource]. URL: http://www.worldenergyoutlook.org/publications/weo-2016. 6 World Energy Outlook 2017 [Electronіc resource]. URL: https://www.iea.org/weo2017. 7. World Energy Outlook 2014 [Electronіc resource]. URL: https://www.iea.org/publications/ freepublications/publication/WEO2014_ES_Russian.pdf.

88

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка 8. BP Energy Outlook 2016 edition [Electronіc resource]. URL: http://www.bp.com/content/ dam/bp/pdf/energy-economics/energy-outlook-2016/bp-energy-outlook-2016.pdf. 9. BP Energy Outlook 2017 edition [Electronіc resource]. URL: https://www.bp.com/content/ dam/bp/pdf/energy-economics/energy-outlook-2017/bp-energy-outlook-2017.pdf. 10 Тренды и сценарии развития мировой энергетики в первой половине XXI века. М.: ИД «ЭНЕРГИЯ», 2011. 68 с. 11. Глобальная энергетика и геополитика (Россия и мир) М.: ИД «Энергия», 2015. 88 с. 12. Прогноз развития энергетики мира и России до 2040 года: [Электронный ресурс]. URL: http://www.eriras.ru/files/prognoz-2040.pdf. 13. Макаров А.А. Перспективы энергетического рынка: прогноз до 2040 года [Электронный ресурс]. URL: http://federalbook.ru/files/TEK/Soderzhanie/Tom%2014/IV/Makarov.pdf. 14. Эволюция мировых энергетических рынков и ее последствия для России [Электронный ресурс].URL: http://www.eriras.ru/files/evolyutsiya-mirovyh-energeticheskihrynkov-i-ee-posledstviya-dlya-rossii.pdf. 15. Макаров А.А. Перспективы мировой энергетики до 2040 г. Мировая экономика и международные отношения. 2014. № 1. С. 3—20. 16. Галкина А.А. Перспективы развития мировой энергетики в период до 2040 г. и их влияние на российский топливно-энергетический комплекс Научно-технические ведомости Санкт-Петербургского государственного политехнического университета. Серия «Экономические науки». 2015. № 1(211). С. 59—70. 17. Прогноз развития энергетики мира и России до 2040 г. М.: ИНЭИ РАН / АЦРФ, 2014. 168 с. 18. Дайнеко А.Е., Падалко Л.П., Цилибина В.М. Энергоэффективность экономики Беларуси. Минск: Беларуская навука, 2016. 363 с. Получено 12.12.2017 REFERENCES 1. Key world energy statistics [Electronic resource]. URL: https: //www.iea.org/publications/ freepublications/publication. 2. Prognoz razvitiya mirovoy energetiki do 2030 g. [Elektronnyiy resurs]. URL: http://www. bp.com/content/dam/bp-country/ru_ru/folder/Energy_outlook_2030_rus_2011.pdf. [in Russian]. 3. Mastepanov A.M. Novaya energeticheskaya kartina mira i izmenenie prioritetov razvitiya neftegazovoy otrasli [Elektronnyiy resurs]. URL: http://www.energystrategy.ru/Docs/ 03_03_17_Mastepanov.pdf. [in Russian]. 4. Prognoz razvitiya energetiki 2017 goda na period po 2040 god vklyuchitelno. Osnovnyie tezisyi [Elektronnyiy resurs]. URL: http://cdn.exxonmobil.com/~/media/russia/files/outlook-for-energy/outlook-for-energy_highlights_2017_rus.pdf. [in Russian]. 5. World Energy Outlook 2016 (To be released on 16 November 2016) [Electronic resource]. URL: http://www.worldenergyoutlook.org/publications/weo-2016. 6. World Energy Outlook 2017 [Electronic resource]. URL: https://www.iea.org/weo2017. 7. World Energy Outlook 2014 [Electronic resource]. URL: https://www.iea.org/publications/ freepublications/publication/WEO2014_ES_Russian.pdf. 8. BP Energy Outlook 2016 edition [Electronic resource]. URL: http://www.bp.com/content/ dam/bp/pdf/energy-economics/energy-outlook-2016/bp-energy-outlook-2016.pdf. 9. BP Energy Outlook 2017 edition [Electronic resource]. URL: https://www.bp.com/content/ dam/bp/pdf/energy-economics/energy-outlook-2017/bp-energy-outlook-2017.pdf. 10. Trendyi i stsenarii razvitiya mirovoy energetiki v pervoy polovine XXI veka. M.: ID «ENERGIYa», 2011. 68 s. [in Russian]. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

89


В.М. Цилибина 11. Globalnaya energetika i geopolitika (Rossiya i mir) M.: ID «Energiya», 2015. 88 s. [in Russian]. 12. Prognoz razvitiya energetiki mira i Rossii do 2040 goda: [Elektronnyiy resurs]. URL: http:// www.eriras.ru/files/prognoz-2040.pdf. [in Russian]. 13. Makarov A.A. Perspektivyi energeticheskogo ryinka: prognoz do 2040 goda [Elektronnyiy resurs]. URL: http://federalbook.ru/files/TEK/Soderzhanie/Tom 14/IV/Makarov.pdf. [in Russian]. 14. Evolyutsiya mirovyih energeticheskih ryinkov i ee posledstviya dlya Rossii [Elektronnyiy resurs].URL: http://www.eriras.ru/files/evolyutsiya-mirovyh-energeticheskih-rynkov-i-eeposledstviya-dlya-rossii.pdf. [in Russian]. 15. Makarov A.A. Perspektivyi mirovoy energetiki do 2040 g. Mirovaya ekonomika i mezhdunarodnyie otnosheniya. 2014. No 1. S. 3—20 [in Russian]. 16. Galkina A. A. Perspektivyi razvitiya mirovoy energetiki v period do 2040 g. i ih vliyanie na rossiyskiy toplivno-energeticheskiy kompleks. Nauchno-tehnicheskie vedomosti Sankt-Peterburgskogo gosudarstvennogo politehnicheskogo universiteta. Seriya «Ekonomicheskie nauki». 2015. No 1(211). S. 59—70 [in Russian]. 17. Prognoz razvitiya energetiki mira i Rossii do 2040 g. M.: INEI RAN / ATsRF. 2014. 168 s. [in Russian]. 18. Dayneko A.E., Padalko L.P., Tsilibina V.M. Energoeffektivnost ekonomiki Belarusi. Minsk: Belaruskaya navuka. 2016. 363 s. [in Russian]. Received 12.12.2017 В.М. Цилібіна, кандидат технічних наук, завідувач сектору, ДНУ «Інститут економіки Національної академії наук Білорусі», e-mail: minres@economics.basnet.by ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ЕНЕРГЕТИЧНОГО РИНКУ Зіставлення прогнозів розвитку світової економіки, що розглядаються у статті, виконаних Міжнародним енергетичним агентством, британською компанією British Petroleum та російськими експертами, показує наявність розходжень як у прогнозованому обсязі споживання енергії, так і у видовому складі паливно-енергетичних ресурсів. Це пов’язано з тим, що енергетика являє собою складну динамічну систему протиріч, обумовлених основними проблемами сучасного світового розвитку: демографічними, ресурсними, фінансовими, технологічними, екологічними. Тому достовірність і надійність прогнозів у енергетичній сфері залежить від використовуваної методології прогнозування, врахування усього різноманіття факторів. Фактичні результати можуть відрізнятися від прогнозів і залежать від різних факторів, у тому числі від поставок продукції, попиту та ціноутворення, політичної стабільності, загальних економічних умов, змін правових і нормативних актів, доступності нових технологій, стихійних лих і несприятливих погодних умов, війн, терористичних актів або саботажу. Публікація може послужити підґрунтям для подальшої роботи з інформування широкої громадськості щодо перспектив енергетичного сектору в світі, потенційних можливостей використання відновлюваної енергії. Ключові слова: паливно-енергетичні ресурси, енергетика, світовий енергетичний ринок, прогноз, відновлювані джерела енергії, зріджений природний газ, викопні види палива, невикопні види палива.

90

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Прогноз развития мирового энергетического рынка V.М. Tsilibina, PhD (Engineering), unit head, Institute of Economics of the National Academy of Sciences of Belarus, e-mail: minres@economics.basnet.by FORECASTS OF THE GLOBAL ENERGY MARKET DEVELOPMENT The article’s objective is to sum up information on trends and long-term forecasts of the global energy market. Forecasting becomes critically important in periods of high uncertainties about future developments in the global energy sector, caused by geopolitical shifts, global economy transformations, changing paradigms of market regulation, technological and environmental factors. Forecasting is not similar to predicting, as it allows for narrowing the range of uncertainties and offers a suitable tool for risk analysis of investment decisions that tend to be highly capital-intensive and long-term. As shown by the latest events, as soon as geopolitical tensions occur, even a little imbalance of demand and supply is capable to destabilize energy markets and trigger unpredictable behavior of prices, price wars to win over customers or reallocation of investment. Trends associated with the global energy market and global energy consumption are illustrated by data on gross consumption of energy resources and green gas emission, energy resources supply and consumption by country, dynamics of the global balance of energy consumption, estimated structure of primary energy consumption by category of fuel till 2040. A comparison of the global energy sector forecasts made by International Energy Agency, British Petroleum Company and Russian experts shows discrepancies in the forecasted volumes of energy consumption and types of fuel and energy resources. They are due to the fact that energy sector constitutes a complex dynamic system of controversies arising from the key problems of the current global development: demographic, resource, financial, technological and ecological ones. The authenticity and reliability of energy forecasts is, therefore, conditional on the forecasting methodology used and due consideration for the multiplicity of factors. Actual results may differ from forecasted ones, being dependent on various factors, including commodity supplies, demand and pricing, political stability, macroeconomic environment, changes in the regulatory framework, availability of new technologies, natural calamities and unfavorable weather conditions, warfare, violent acts or sabotage. This article can lay grounds for further efforts to inform broader public about global energy sector perspectives or potential areas of renewable energy use. Keywords: fuel and energy resources, energy sector, global energy market, forecast, renewable energy sources, liquefied natural gas, fossil fuels, non-fossil fuels.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

91


Історія науки і техніки

УДК 061.22(477) “1918”:930.24

Г.А. ДОРОНІНА, кандидат історичних наук, науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: budzika86@gmail.com О.Г. ЛУГОВСЬКИЙ, кандидат історичних наук, науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: aglugovskij.1951@gmail.com Ю.І. МУШКАЛО, кандидат історичних наук, науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: mushkalo@ukr.net Ю.О. ХРАМОВ, доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач відділу, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: fenixprint@ukr.net

СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК У КИЄВІ В 1918 р.: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ У статті висвітлено передісторію створення Української академії наук (УАН), зокрема діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка та Українського наукового товариства як попередників УАН, докладну хронологію подій, пов’язаних зі створенням, на думку М.С. Грушевського, УАН у Києві протягом 1918 року, на тлі зміни політичної влади в той період — від Української Народної Республіки до Гетьманату і Директорії, аж до приходу більшовиків. Відображено відмінності у поглядах М.С. Грушевського та В.І. Вернадського на модель національної академії наук; роботу Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН та проблеми, з якими вона стикалась, її особовий склад; завдання i структуру УАН. Наведено оригінал Закону про заснування Української академії наук в м. Києві. Також згадано про © Г.А. ДОРОНІНА, О.Г. ЛУГОВСЬКИЙ, спроби деяких членів Українського наукового товариства поставити Ю.І. МУШКАЛО, під сумнів легітимність створення Академії. Названо причини фальсифікації справжньої дати створення Академії наук в Україні, яку відЮ.О. ХРАМОВ, новлено наприкінці 80-х років. 2018

92

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій К лю ч ов і слов а:

Українська академiя наук (УАН), Наукове товариство iм. Т. Шевченка, Українське наукове товариство, Українська Центральна Рада, Міністерство освіти та мистецтв, Комісія для вироблення законопроекту про заснування УАН, Спільне зібрання УАН, статут, Відділ.

Передісторія. В другій половині ХIХ — на початку ХХ ст. в Українi iснувала досить розгалужена система вищих навчальних закладiв для пiдготовки нацiональних кадрiв для господарства, освiти, науки i культури, де проводилася також певна наукова робота в галузі гуманiтарних, природничих i технiчних наук. Чимало учених зробили помiтний внесок у розвиток свiтової науки, а пiонерськi досягнення окремих її представникiв висунули їх у передовий загiн наукової елiти [1; 2]. Це дає підстави стверджувати, що вже на початку XX ст. в Українi iснували всi умови для створення найвищої наукової установи — Академiї наук, яка на якiсно нових засадах, проте за допомогою держави об’єднала би провiдних учених, забезпечивши їм успiшну наукову дiяльнiсть, i органiзувала широку мережу науково-дослiдницьких iнститутiв найрiзноманiтнiшого профiлю. Існує ціла низка версій стосовно ідеї про необхідність створення Української академiї наук. Наприклад, Н.Д. Полонська-Василенко вважає, що першi спроби утворення такої установи робилися в кiнцi 80-х — на початку 90-х років XIX ст. у Західній Україні, оскiльки в межах Росiйської iмперiї пiсля Емського акту 1876 р., який не тiльки забороняв українське друковане слово, а й узагалi припиняв український культурний рух, це було взагалі неможливо. У Києвi цю iдею пiдтримували В.Б. Антонович, М.В. Лисенко, К.П. Михальчук, В.Ф. Симиренко та iн., якi 1873 р. сприяли вiдкриттю Пiвденно-Захiдного вiддiлу Росiйського географiчного товариства, яке розгорнуло всебiчнi дослiдження минулого i сучасного України. На жаль, 1876 р. вiддiл було закрито i розпочато активну дiяльнiсть цього осередку, який, на думку Н. Полонської-Василенко, можна розглядати як «перший крок на шляху до створення Академiї наук», припинилася [3, c. 9]. Сприятливий ґрунт для нової спроби створення Української академiї наук iснував у Західній Україні. I таку спробу було зроблено у Львовi 1873 р., коли з iнiцiативи письменника i громадського дiяча О.Я. Кониського та української помiщицi з Полтавщини Є.І. Милорадович-Скоропадської і ще кiлькох осiб утворилося Товариство iм. Т. Шевченка, завданням якого було сприяння розвитку української словесностi. Засновники Товариства добре розумiли, що воно могло стати потужним науковим осередком, який вiдповiдав би рiвню свiтових наукових закладiв. В одному з номерiв журналу «Правда» (1889 р.) О.Я. Кониський опублiкував статтю, в якiй обстоював необхiднiсть перетворення Товариства на суто наукове, на зразок Кракiвського, що стало предтечею Польської академiї наук. З iнiцiативи О.Я. Кониського, О.Г. Барвiнського та В.Б. Антоновича цю пропозицiю в квiтнi ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

93


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

1890 р. винесено на обговорення на найближчi загальнi збори товариства. Одержавши пiдтримку членiв товариства, iнiцiативна група пiдготувала проект нового статуту, який на початку 1892 р. було схвалено загальними зборами. З цього часу товариство стало називатися Науковим товариством iм. Т. Шевченка (НТШ) [4]. Воно мало структуру у виглядi трьох секцiй: iсторико-фiлософської, фiлологiчної та математично-природописно-лiкарської. Почали виходити «Записки НТШ» — основний друкований орган НТШ, редактором якого 1895 р. став М.С. Грушевський, який за рiк до цього переїхав до Львова з Києва на посаду професора Львiвського унiверситету. Тут М.С. Грушевський перейнявся iдеєю створення Української академiї наук, натхненником якої був його вчитель В.Б. Антонович, i почав реалiзовувати її першу модель на основi НТШ, головою якого він був обраний 1897 р. Вже наступного року вiн писав: «Наша задача — прийти з часом до українсько-руської Академiї наук стоїть мiцно» [5]. Прагнучи перевести НТШ на академiчнi рейки, М.С. Грушевський 1898 р. провiв реформу статуту НТШ. Змiнений статут передбачав подiл на дiйсних членів — осiб високої наукової кваліфікації, i звичайних членiв, якi ще не мали особистих заслуг перед наукою, але бажали нею займатись. Перших 32 дiйсних членів (12 — у першiй секцiї, 10 — у другiй, 10 — у третiй) обрано на загальних зборах 1 червня 1899 р. В подальшому дiйсних членiв обирали секцiї i подавали на затвердження Президiї НТШ. Тiльки дiйснi члени мали право обiймати керiвнi посади в НТШ, що забезпечувало ведення справи на належному науковому рiвнi. Членами НТШ обирались також iноземнi вчені, серед яких були А. Ейнштейн, М. Планк, Д. Гiльберт, А.Ф. Йоффе, О.О. Шахматов та iн. Хоча робота в НТШ проводилася успiшно, австрiйська конституцiя не забезпечувала жодних перспектив для переведення його в ранг офiцiйної академiї. Це добре розумiв М.С. Грушевський. «Сьогоднi Товариство iм. Т. Шевченка органiзоване цiлком за типом захiдноєвропейських академiй наук, — зазначав вiн, — йому бракує лише титулу академiї, i, мабуть, довго бракуватиме, бо для цього необхiдний законодавчий акт, а при нинiшньому становищi, коли австрiйський уряд у ставленні до русинiв керується поглядами полякiв, якi в кожному культурному досягненнi русинiв бачать порушення свого стану посiдання, розраховувати на таку милiсть уряду не можна» [6, c. 119].

I вiн робить другу спробу втiлення своєї мрiї, намагаючись вiдтворити вже випробувану «модель» Академiї наук на київському ґрунтi. На пiсляреволюцiйнiй хвилi 1907 р. йому вдалося створити в Києвi Українське наукове товариство (УНТ), членами якого стали кращi представники української iнтелiгенцiї. Головою УНТ було обрано М.С. Грушевського, який, продовжуючи керувати НТШ, водночас вiдроджував його кращi академiчнi традицiї вже в новому місці. Так, у § 13 статуту УНТ зазначалося, що це є об’єднувальний центр, який стоїть «напередоднi реального перетворення по сутi у вiльну Наукову Академiю, фiлiали якої вкриють щiльною мережею всю 94

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

Вкраїну». Маючи стати, за задумом М.С. Грушевського, «другою українською академiєю наук в мiнiатюрi», воно утворило аналогiчно до НТШ три секцiї: iсторичну, фiлологiчну i природничо-лiкарську, започаткувавши при них низку спецiальних комiсiй i склавши досить широкий план видання наукових праць. У 1913 р. М.С. Грушевський подав у вiдставку з посади голови НТШ, вiдмовився (на 116-му томi) вiд редагування «Записок НТШ» i переїхав до Києва. Проте столипiнський циркуляр 1910 р., який забороняв усi українськi видання, товариства, клуби тощо, a згодом Перша свiтова вiйна майже повнiстю загальмували дiяльнiсть УНТ [8, с. 36]. Лютнева революцiя 1917 р. дала можливiсть М.С. Грушевському, вже всесвітньо відомому вченому, громадському діячу, людинi високого особистого авторитету [9], повернутися до Києва, де вiн зайнявся полiтичною дiяльнiстю, очоливши Українську Центральну Раду (УЦР) — керівний орган Української Народної Республіки (УНР), створеної ІІІ Універсалом 20 листопада 1917 р., а ІV Універсалом проголошено її повну державну незалежність і самостійність [10; 11]. Доля втретє надала йому шанс, i цього разу цiлком реальний — організувати в Українi найвищу наукову установу, Нацiональну академiю наук, але вiн не скористався ним до кiнця. Настав час, зазначав М. Грушевський, «передягти наукову роботу, розвинену на київському ґрунтi протягом XIX столiття, в нацiональну українську одежу» [9]. 29 березня 1917 р. на Загальних зборах УНТ за пропозицiєю М.С. Грушевського порушено питання про необхiднiсть реальних дiй для заснування Української академiї наук. 8 червня 1917 р. на об’єднаному засiданнi секцiй УНТ обрано комiсiю з 12 осiб з утворення академiї (М.С. Грушевський, А.М. Лобода, Г.Г. Павлуцький, В.І. Лучицький, О.С. Грушевський, О.В. Корчак-Чепуркiвський та iн.) [5; с. 75]. Комiсiя мала виробити статут майбутньої академiї та з’ясувати питання її фiнансування, проте в складних умовах 1917 — початку 1918 рр. вона навiть не приступила до роботи. Тільки 3 квiтня 1918 р. до Мiнiстерства освiти та мистецтв УНР було подано пропозицiю про необхiднiсть фiнансування УНТ з метою його реорганiзацiї в Українську академiю наук. Iснуючи вже 10 рокiв за рахунок дуже обмеженого бюджету, зазначалося у поданнi УНТ, пiдписаному О.С. Грушевським, воно проводило свою дiяльнiсть у скромних масштабах, якi ще зменшилися за часiв вiйни. «В минулому 1917 роцi Українське наукове товариство почало поволi вiдновлювати свою дiяльнiсть, але поширитися й розвинутись в такiй мiрi, як се належало б найвищiй науковiй iнституцiї в момент вiдродження країни, що ступила на шлях широкого полiтичного й культурного життя, не могло за браком коштiв i вiдповiдного помешкання, — йшлося в поданні. — Тепер, при нинiшньому розвитку полiтичного i державного життя Вкраїни, Українське наукове товариство вважає необхiдним для успiху культурно-просвiтнього життя народу широко провадити свою дiяльнiсть, систематично розробляючи рiзнi галузi науки, знайомлячи й ширшу публiку зі своїми роботами на наукових прилюдних засiданнях, провадячи iнтенсивно видавництво наукових книISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

95


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов жок, а також утворити фундаментальну наукову бiблiотеку, упорядити й поширити свiй музей та iнше» [2, с. 72].

На вирiшення цих завдань УНТ просило видiлити з державних асигнувань 150 тис. крб, з них 100 тис. крб — на видавничу дiяльнiсть, 15 тис. крб — на роботу термiнологiчної комiсiї, 10 тис. крб — на улаштування музею та 25 тис. крб — на розширення бiблiотеки. Виходячи з того, що в результатi всiх цих заходiв УНТ мала перетворитися на Українську академiю наук, йшлося про видiлення йому вже у поточному роцi ще 50 тис. крб, i загалом сума в 1918 р. мала становити 200 000 крб. Проте до кiнця iснування Центральної Ради залишалися лiченi днi, i пропозицiя УНТ не розглядалaся. Як зазначав часопис «Наше минуле» (1918, № 2), УНТ перше поставило перед молодою державою питання про створення Української академiї, але згаяло час i випустило цю справу з рук. Швидше за все з боку УНТ це було проявом характерної для того часу неспроможностi доводити справу до кiнця та ефективно працювати. Нагадаймо, що на чолi держави тодi стояв саме М.С. Грушевський, який мав би вирiшити цe питання. Можливо, вiн занадто захопився полiтичною дiяльнiстю або ж не вважав створення Академiї наук державною справою. В усякому разi тi можливостi, якi вiн мав на той час, не було використано. Згодом вiн писав, що при Центральнiй Радi: «З реалiзацiєю «Української Академiї» <…> не вважали потрiбним спiшити — тим бiльше, що бурхливi умови життя не дуже сприяли чисто академiчнiй, науково-дослiдчiй роботi», а члени Українського наукового товариства у Києвi «головну увагу вiддавали <...> перебудовi мiського i сiльського самоврядування» [10, с. 148].

До того ж просто помiняти вивіску УНТ на Академію, як хотiли деякi, на наш погляд, неможливо. Адже Hацiональна академiя наук — це якiсно нова структура держави в галузi науки. Про це свiдчить i свiтовий досвiд. Навiть побіжний аналiз статутiв УНТ i НТШ та їх структур, перелiк завдань, що постають перед новою найвищою науковою установою країни на початку XX ст., коли наука вже стала розгалуженою системою знань, свідчив, що проста замiна назви неможлива. Мабуть, це добре розумiв i сам М.С. Грушевський. Однак, перебуваючи у полонi старих стереотипiв, якi склалися у нього ще за часiв головування в НТШ, у справi органiзацiї нацiональної академiї в 1917—1918 рр. вiн не змiг подолати їх, як це зробив дослiдникприродознавець В.І. Вернадський. Цілком імовірно, що як державний дiяч М.С. Грушевський добре бачив труднощi, якi виникали пiд час формування владних структур в Українi, оцiнював некомпетентнiсть i слабкiсть державних мужiв у конкретних справах, нерішучість у вирiшеннi питань в галузi культури й освiти, загальну нестабiльнiсть полiтичної обстановки, i це зупиняло його. Але це тільки нашi мiркування. І довести до кiнця справу організації Української академiї наук судилося iншим. Заснування Української академії наук у Києві та її організаційне оформлення. 22 січня 1918 р. Українською Центральною Радою (УЦР) видано IV 96

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

Універсал, яким проголошено державну незалежність і самостійність Української Народної Республіки, де зокрема, йшлося: «...ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України: Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки. Влада в ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу, селян, робітників і солдатів, та наш виконуючий орган однині матиме назву Ради Народних Міністрів» [11].

До цього I Універсал УЦР від 23 червня 1917 містив заклик до розбудови Української автономної республіки в межах Російської держави, II Універсал УЦР від 16 липня 1917 проголошував її місцевим автономним органом самоврядування України і III Універсал від 20 листопада 1917 проголосив створення Української Народної Республіки (УНР) у складі 9 губерній як автономної складової частини майбутньої демократичної Російської Федерації. 25 грудня 1917 у Харкові як альтернативу УНР на Першому Всеукраїнському з’їзді Рад проголошено Українську Радянську Республіку зі столицею в Харкові у складі Російської Радянської Федеративної Республіки. 27 грудня обрано і перший радянський уряд України, від імені якого червоні більшовицькі війська почали наступ на Київ [10]. 8 лютого 1918 р. УЦР та її уряд як орган виконавчої влади залишили Київ, наступного дня в Київ вступили червоні війська, що стало початком першого (тритижневого) більшовицького панування в місті. Але вже 1 березня більшовики залишили Київ, і в місто ввійшли загони, віддані УЦР. Наступного дня до Києва повернулися УЦР та її уряд. 3 березня 1918 р. за домовленістю з УЦР до Києва вступили німецькі війська. Проте нездатність проводу УЦР до державотворення, невміння організувати дієздатну владу призвели врешті-решт до її повалення. 29 квітня відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів, на якому скасовано владу УЦР і проголошено гетьманом України генерала П.П. Скоропадського, що стало початком періоду Гетьманату. На короткий час Україна стабілізувалася як держава, було забезпечено її економічне зростання та культурний розвиток [10]. Так, вже 5 травня П.П. Скоропадський затвердив план роботи Міністерства освіти та мистецтв, який подав міністр М.П. Василенко [12]. В планi, зокрема, передбачалися українiзацiя школи, заснування українських унiверситетiв, Української академiї наук у Києві та Нацiональної бiблiотеки. Тоді ж М.П. Василенко запропонував В.І. Вернадському — видатному вченому в галузі природознавства, члену Петербурзької Академії наук з великим досвідом академічної роботи очолити роботу з організації академії [13]. І вже 18 травня 1918 р. той відправив з Полтави листа В.П. Василенку, в ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

97


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

якому йшлося про конкретні міркування щодо організації Академії наук України, пообіцявши підготувати i привезти в Київ вiдповiдну записку. У листі В.І. Вернадський надає конкретної форми своїм попереднім ідеям у галузі організації науки: «Мені здається, що треба рішуче стати на новий шлях, на якому стоїть Петроградська академія наук, розширивши далi цю організацію, — писав він. — Академія наук — не просте товариство, що не має своїх інститутів (як застаріла щодо організації Паризька, яка, до речі, теж змінюється). Але Академія наук є об’єднання державних установ: Бiблiотека, Архів, Геологічна i, якщо можливо, Географічна карта, національні музеї, інститути для дослідних i гуманітарних наук повинні бути об’єднані достатніми засобами., перш за все повинно бути створено добре обставлене вiддiлення української мови, літератури i історії <...> i тi вiддiли інститутів, які пов’язанi з практично важливими для держави інтересами — пов’язанi з вивченням продуктивних сил країни та економiко-статистичним її обстеженням» [13, т. 1, кн. 1, с. 543].

В результаті 8 червня 1918 р. при Міністерстві освіти та мистецтв України засновуються дві комісії: перша — з вироблення законопроекту про заснування Української академії наук (УАН) у Києві і при ній Національної бібліотеки, Національного музею й ряду наукових інститутів; друга — у справах вищої школи і наукових закладів. Головою цих комісій було призначено В.І. Вернадського за його згодою. Тоді ж Міністерство освіти та мистецтв України надіслало до Ради УНТ листа з пропозицією обрати представника УНТ для участі в роботі Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН (далі — Комісія) [15, с. 23]. 19 червня 1918 р. УНТ сповістило Міністерство освіти та мистецтв України, що надішле в Комісію не одного, а чотирьох своїх представників, по одному від кожної зі своїх секцій. 23 червня відбулися Загальні збори УНТ, на яких озвучено позицію Міністерства освіти та мистецтв України щодо майбутньої Академії, — організація УАН є державною справою і нею повинно займатися Міністерство освіти та мистецтв України, а не УНТ, тобто УАН має бути державною установою. Присутні на Загальних зборах не погодилися з цим і прийняли амбіційну постанову, в якій, зокрема, зазначалося: «УНТ вважало, що як стара українська наукова установа воно повинно взяти найближчу участь в організації Академії наук. А між тим справа організації Комісії і запросини до неї відбуваються без участі і порозуміння з УНТ, від якого перейнято ініціативу утворення УАН. Висловлюючи свій жаль з приводу порушення законних громадських прав Української наукової інституції, загальні збори УНТ від 23 червня сподіваються, що міністр освіти, який разом з іншим є членом наукового товариства, в загальній праці над цією справою прийме до уваги значіння і ту роль, яку відіграло УНТ в науковій роботі, що надавало йому право перетворення в Національну академію наук» [8, с. 115].

Обрана від УНТ делегація у складі П.А. Тутковського, Г.Г. Павлуцького і О.В. Корчака-Чепурківського передала до Міністерства освіти та мистецтв України цю постанову. На засіданні Ради УНТ 30 червня 1918 р. П.А. Тутковський розповів про бесіду, що відбулася у Міністерстві. М.П. Василенко 98

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

погодився ввести до складу Комісії чотирьох представників УНТ, але рішуче відмовився передати УНТ всю справу організації Академії [8, с. 116]. Необхідно зазначити, що формування Комісії відбувалося з певними труднощами. В.І. Вернадський запросив до роботи в Комісії М.С. Грушевського, але той категорично відмовився від цієї пропозиції, хоча через свого брата Олександра запросив В.І. Вернадського до себе, щоб пояснити свою позицію. Дотримуючись усіх правил конспірації, В.І. Вернадський прийшов на квартиру, де переховувався від «чорної сотні» колишній голова Центральної Ради. І тут відбулася розмова, яка остаточно з’ясувала протилежність їх позицій щодо статусу і структури майбутньої Української академії наук. За моделлю М.С. Грушевського помітна перевага надавалася розвитку історико-філологічних наук з метою якомога повнішого вивчення національних особливостей України. При цьому він виходив зі структури деяких західноєвропейських академій, а також структури і практики керованих ним наукових товариств — Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові та Українського наукового товариства в Києві. В обох товариствах було добре поставлено роботу з українознавства, але зовсім недостатньо розвивалися природознавство і прикладні науки. Крім того, М.С. Грушевський вважав, що Академія наук — це самоврядна громадська організація, в заснування і функціонування якої не може втручатися держава. Так, М.С. Грушевський фактично самоусунувся від організації УАН. Остаточно до складу Комісії увійшли: професор Харківського університету Д.І. Багалій, професор Київського політехнічного інституту М.Ф. Кащенко, ректор Київського університету Є.В. Спекторський та професори університету Б.О. Кістяківський, Й.Й. Косоногов, О.В. Сперанський і М.І. Туган-Барановський, а також Г.Г. Павлуцький і П.А. Тутковський (представники УНТ), професор Петроградського інституту шляхів С.П. Тимошенко, професор Лазарєвського інституту східних мов у Москві А.Ю. Кримський, професор Донського університету Є.К. Тимченко (представник УНТ) та завідувач дослідними полями і центральною дослідною станцією Всеросійського товариства цукрозаводчиків професор С.Л. Франкфурт. Було запрошено також академіка Петербурзької АН В.М. Перетца, але він не брав участі в роботі Комісії, не відповіли на запрошення члени НТШ, не змогли приїхати В.С. Іконников, В.О. Палладін і М.Ф. Сумцов, по дорозі з Петрограда до Києва помер Ф.К. Вовк. Секретарем Комісії обрали голову Архівно-бібліотечного відділу Головного управління мистецтва та національної культури В.Л. Модзалевського. Роботу Комісії обслуговували технічні працівники цього відділу, в його приміщенні по Бібіковському бульвару, 14 (нині бульвар Т. Шевченка, 14) проходили засідання Комісії [9, с. 81—82]. 7 липня 1918 р. М.П. Василенко надіслав В.І. Вернадському листа, де навів перелік першочергових питань, якими мала займатися Комісія для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук [15, с. 24]: ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

99


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

1. Про придбання та обладнання друкарнi Академiї наук; 2. Про вибiр примiщення, де могла б почати роботу Академiя, а також мiсця майбутнього спорудження її примiщень; 3. Питання про Нацiональну бiблiотеку та Нацiональний музей, тiсно пов’язані з Академiєю наук; 4. Обговорення питання про придбання книг та експонатiв, якi мають наукову цiннiсть. Серед iнших питань, кiлькiсть яких доходила до 30, були такi [2, с. 78]: 1. Мова видань Академiї. 2. Офiцiйна мова Академiї. 3. Академiя як установа, що складається з академіків. 4. Самоврядування Академiї. 5. Академiя як дослiдницький орган. 6. Склад вiддiлень Академiї. ... 16. Питання про початковий склад академіків. ... 20. Український нацiональний архів. ... 22. Навчальний характер Академiї. ... 24. Про семiнарiї. 25. Керування УАН тощо. 9 липня 1918 р. в кабiнетi М.П. Василенка в Мiнiстерствi освiти та мистецтв України (Бiбiковський бульвар, 14) відбулося перше засідання Комісії, на якому були присутнi М.П. Василенко, В.І. Вернадський, Д.І. Багалiй, М.Ф. Кащенко, Й.Й. Косоногов, Г.Г. Павлуцький, О.В. Сперанський, С.П. Тимошенко, Є.К. Тимченко, П.А. Тутковський, В.Л. Модзалевський. Вiдкриваючи засiдання, М.П. Василенко зазначив, що до цього часу розвиток української науки та українське вiдродження стримувалися багатьма перешкодами. Нині ж виникли сприятливi обставини, i утворення в Києві Української академiї наук бере на себе Українська Держава. Таке завдання не здатне вирiшити самоврядне товариство, i тiльки участь держави може найшвидше i найповнiше розв’язати його. Зокрема, вiн сказав: «Утворення Української Академії наук має i велике нацiональне значення, бо ще й досi є багато людей, якi скептично i з насмiшкою ставляться до українського руху та вiдродження, не мають вiри в життєвi сили українського народу, не вважають можливим розвиток української мови i науки. А для тих, хто вiрить в життєздатнiсть українського народу <...> утворення Академiї наук має величезну вагу, є нацiональною потребою i черговим питанням» [14, c. 3].

Пiсля М.П. Василенка з програмною промовою виступив В.І. Вернадський, який виклав свiй погляд на завдання i структуру УАН. На його думку, в нiй мають бути чотири вiддiли: історично-фiлологiчний (з українською кла100

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

сою); фiзично-математичний; економiчно-юридичний; вiддiл прикладного природознавства. До складу цих Вiддiлiв мають входити такi науковi установи: 1. Нацiональна бiблiотека 2. Фiзичний iнститут 3. Інститут дослiдчий бiологiчний (з прикладним вiддiлом) 4. Хiмiчна лабораторiя (з прикладним вiддiлом) 5. Інститут мiнералогiчний (з прикладним вiддiлом) 6. Нацiональний музей з вiддiлами археологiчним, мiнералогiчним, передiсторичної археологiї, етнографiї, ботанiки, зоологiї, антропологiї, палеонтологiї 7. Історичний український музей 8. Астрономiчна обсерваторiя 9. Комiсiя для видання словника української мови. Також йшлося про те, що при УАН мають бути створенi постiйнi комiсiї, що дозволить залучити до творчої роботи всi науковi сили України, в першу чергу Комiсiя для дослiдження продуктивних сил України, Комiсiя для дослiдження економiчно-статистичного життя та ресурсiв України, Комiсiя для видання пам’яток українського письменства i мови. Статут УАН має бути складений так, щоб у разі потреби в нiй могли створюватися новi дослiдницькі установи. Хоча В.І. Вернадський i уявляв УАН як державну установу, вiн вважав, що пiсля заснування вона повинна користуватися повною автономiєю i «бути поставленою поза всякi впливи на її внутрiшнє життя од органiв державного урядування, якi можуть мiнятися <...> Її статут повинен дати їй широкi спромоги на вiльну наукову працю та бути <...> гнучким, щоб вона могла йти слiдом за вимогами життя» [14, c. 8]. 24 липня Комiсiя порушила питання про асигнування коштiв на початковi роботи зі створення УАН та на утримання самої Комiсiї [2, c. 79], а також про необхiднiсть видiлення примiщень для новостворюваних академічних установ, і 26 липня 1918 р. Гетьман П.П. Скоропадський затвердив «Закон Української держави про асигнування 200 тис. крб на початкові видатки на організацію УАН» [15, c. 144]. 3 серпня 1918 р. на восьмому засіданні Комісії більшість її членів підтримали пропозицію В.І. Вернадського та погодилися з назвою «Українська академія наук у Києві» [15, с. 44]. 7 серпня Д.І. Багалiй доповів на засіданні Комісії проект Статуту УАН. Комiсiя в цiлому схвалила його, внісши до нього деякi змiни, зокрема УАН надавалося право створювати новi установи, прибутки вiд видань повиннi йти на її користь, до наукових установ слiд включити так званi семiнарiї для пiдготовки майбутнiх професорів [15, с. 47]. На засіданні Комісії також прийнято рішення про видання «Збірника праць Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук у Києві» обсягом близько 8 друк. аркушів у кількості 600 примірників [15, с. 47]. 12 серпня 1918 р. на засiданнi пiдкомiсiї професор Київського унiверситету Й.Й. Косоногов зачитав записку «Про заснування Фiзичного iнституту Української академiї наук у Києвi». Серед усiх iнституцiй, що мають ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

101


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

бути вiдкритi при УАН, вважав вiн, в першу чергу (крiм Нацiональної бiблiотеки) повинен бути Фiзичний iнститут. «Необхiднiсть відкриття в першу чергу Фiзичного iнституту, — писав він, — диктується <...> тим, що фізика <...> є пiдставою всього сучасного природознавства <...> I ще яснiше виступає ця необхiднiсть, коли згадаємо, що з трьох старих унiверситетiв, котрi є на територiї України, лишень один Одеський має хоч i невеличкий, але все-таки умiщений в спецiяльно для нього збудованому будинку Фiзичний інститут <...> Честь Української Держави вимагає, щоб для фундаменту природознавства — фiзики було збудовано палац i обзаведено його всiм необхiдним для наукової працi. Сучаснi фiзичнi iнститути вимагають спецiяльного уладження, як наприклад помiщення для оптичної працi, помiщення постiйної температури, холодної лабораторiї, спецiяльного забезпечення помiщень газом, водою, електричним током тощо. Все це можна уладити лише в будинку, спецiяльно проєктованiм для цiєї мети <…> Будучий академiк на катедрi фiзики i будучий будiвничий-архiтектор повиннi бути пiсланi за границю, щоб докладно ознайомитися з уладженням великих фiзичних iнститутiв i спецiяльних лабораторiй» [14, c. 14].

14 серпня 1918 р. було створено пiдкомiсiю у складi В.І. Вернадського, Д.І. Багалiя, Г.Г. Павлуцького, С.П. Тимошенка i М.І. Тугана-Барановського для вирiшення питання про тимчасове примiщення i постiйне мiсце для УАН та її установ. За пропозицiєю Д.І. Багалiя пiдкомiсiя мала визначити необхiдний мiнiмум першочергових примiщень, для чого оглянути Звiринець, будiвлi Кадетського корпусу i Комерцiйного iнституту [15, с. 50]. Наступного дня до мiнiстра закордонних справ надіслано листа за пiдписом В.І. Вернадського з низкою питань, спрямованих на полегшення перевезення з-за кордону українських книг [15, c. 90]. 31 серпня Комiсiя вирiшила питання про вибiр мiсця пiд Ботанiчний сад, передбачивши необхiднiсть виходу з нього до Днiпра [15, с. 55]. 4 вересня 1918 р. пiсля доопрацювання та обговорення Статуту майбутньої УАН всiма членами Комiсiї прийнято рішення обрати пiдкомiсiю у складi В.І. Вернадського, А.Ю. Кримського i М.І. Тугана-Барановського для остаточного редагування першого, загального, роздiлу Статуту [15, с. 58], а 17 вересня їй було доручено доопрацювати штати, кошторис i пояснювальнi записки до них [15, c. 71]. Того ж дня відбулося останнє засідання Комісії та її підкомісій. Загалом Комісією проведено 23 засiдання, причому два вересневi тижнi стали найбiльш насиченими, оскiльки засiдання проводилися подекуди щодня. 24 рази засiдали пiдкомiсiї: з органiзацiї Історично-фiлологiчного вiддiлу — 7 разiв; Фiзично-математичного відділу — 9; Відділу соцiальних наук — 3; антропологiчна пiдкомiсiя — 2; пiдкомiсiя з придбання друкарнi — 3. У роботi пiдкомiсiй разом із членами Комiсiї брали участь запрошенi особи: О.Г. Алешо, I.Т. Волянський, Є.П. Вотчал, Г.М. Висоцький, О.С. Грушевський, К.Є. Добровольський, В.А. Косинський, А.М. Лобода, В.І. Лучицький, І.І. Огiєнко, О.В. Фомiн, М.П. Чубинський, В.Г. Шапошников, А.А. Ярошевич, М.О. Медзвецький, М.М. Могилянський, 102

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

А.З. Носов. Комiсiя розробила законопроект про заснування УАН у Києвi, проект Статуту i штатiв УАН, розрахунок її витрат на жовтень-грудень 1918 р. Остаточне редагування цих документiв було доручено В.І. Вернадському, А.Ю. Кримському i М.І. Тугану-Барановському. Вони звернулися до мiнiстра освiти та мистецтв із проханням продовжити їх повноваження, оскiльки термiн роботи Комiсiї закiнчився. Дозвiл було отримано. Пояснювальнi записки до проектiв органiзацiї трьох вiддiлiв, а також ряду iнститутiв, лабораторiй, комiсiй, музеїв тощо, якi обговорювалися на засiданнях, було видано окремою збiркою. У «Пояснювальній записцi до законопроекту про заснування Української академiї наук у Києвi», пiдписанiй мiнiстром народної освiти i мистецтв М.П. Василенком, до Ради Мiнiстрiв України ще раз наголошувалося на значеннi створення Академiї наук для України i розкривалися причини, які зумовлювали це [16]. «Коли в Києвi закладається Українська академiя наук, то це викликається не самiсiнькими науковими iнтересами, — зазначалося в записцi. — З цим зв’язуються мiркування величезної нацiональної та державно-економiчної ваги <...> Викликає Академiю до життя, з одного боку, зрiст та поглибшення нацiональної свiдомостi українського громадянства, а з другого, необхiднiсть швидко пiдняти виробливiсть та трудову мiць українського народу та й використати в як найвищiй мiрi виробливi сили <...> Українська нацiональна самосвiдомiсть давно вже пiдiйшла до питання про необхiднiсть закласти Українську академiю наук» [16, c. 3].

Він також зазначав: «Академiя наук повинна <...> бути великою установою, мiцнiшою для наукової працi, нiж осередки наукової працi, якi вже iснують на Вкраїнi. Тiльки велика Академiя наук, надiлена усiма знаряддями для наукової роботи XX столiття, могтиме поробити ту працю, що їй ставлять часи, якi ми переживаємо» [16, c. 10].

Але водночас в Україні почали розгортатися суспільно-політичні процеси, що не могло не відбитися на перебігу подій зі створення УАН та її становлення. 13 листопада 1918 р. на таємній нараді радикальні сили України (соціал-демократи, соціалісти-революціонери та соціалісти-самостійники) висловилися за збройну боротьбу проти гетьмана П.П. Скоропадського і обрали для керівництва повстанням Директорію в складі В.К. Винниченка (голова) та членів — С.В. Петлюри, Ф.П. Швеця, А.Г. Макаренка та П.М. Андрієвського. Це відбулося через два дні після капітуляції Німеччини, і коли керівники Росії анулювали Брестський мирний договір та розпочали збройний наступ на Україну [10]. Того ж дня прийнято постанову Ради Мiнiстрiв України, згiдно з якою у розпорядження Мiнiстерства народної освiти та мистецтв України для УАН та її установ на перiод з 1 листопада 1918 р. по 1 сiчня 1919 р. видiлялося 869 216 крб 69 коп. [15, c. 164], а наступного дня П.П. Скоропадський затвердив закон про заснування УАН, який було надруковано у «Державному вiснику» [15, с. 164—165]: ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

103


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПРО ЗАСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМIЇ НАУК В м. КИЄВI 1. Ухвалити докладенi до цього Статут та штати Української академiї наук в м. Києвi та її установ i закон цей перевести в життя з 1 листопада 1918 року. 2. З помiж перелiчених у Статутi наукових установ Академiї, окрiм постiйних комiсiй, витворюються в бiжучому роцi: Фiзичний інститут, Геодезичний інститут, Лабораторiя для спроб над матерiялами при Iнститутi прикладної механiки, Ботанiчний сад, Аклiматизацiйний сад, Демографiчний інститут, Iнститут для виучування економічної кон’юнктури та народнього господарства України. 3. Академiї наук дається доручення розробити й подати на затвердження законодатним порядком штати та обрахунок словянської кляси при iсторично-фiлологiчному Вiддiлi Академiї, згiдно з примiткою третьoю § 6 Статуту Академiї. 4. Всi іншi установи, якi перелiченi в Статутi Академiї, закладаються в виробленiй нею послiдовностi. При тому їх дiяльнiсть зазначається Статутом, що його вона сама затверджує, а штати подаються од Академiї на затвердження встановленим порядком. 5. Первiсний склад Академiї становлять дванадцятеро академiкiв, що на подання од Мiнiстра народньої освiти та мистецтв, призначає Пан Гетьман, по чотири на кожен Вiддiл, з посеред таких осiб, яких мiсце їх побуту дає спромогу негайно приступити до дiяльности в Київi. Цi дванадцятеро академикiв творять Спiльне Зiбрання та Вiддiли Академiї наук. 6. Складенi таким способом Спiльне зiбрання та три Зiбрання вiддiлiв Академiї наук негайно приступають до обрання з помiж себе Голови-Президента Академiї, її Неодмiнного секретаря та всiх инших виборних осiб, показаних Статутом, у порядковi, який зазначено Статутом. Перше Спiльне Зiбрання Академiї та перше Зiбрання Вiддiлiв скликають найстаршi лiтами академіки, i вони ж на тих Зiбраннях головують i подають на затвердження вибраних на них службових осiб Академiї, згiдно з порядком, показаним у Статутi. Цi першi Зiбрання скликаються тiльки для обрання службових осiб. 7. Коли Пан Гетьман затвердить Голову-Президента Академiї, її Неодмiнного секретаря та інших виборних службових осiб, котрi показано у Статутi, тодi Спiльне Зiбрання та Зiбрання Вiддiлiв уважаються зорганiзованими та й можуть, скликаючись тим порядком, що показано в Статутi, приступити до обрання дальших академикiв та до вирiшення других справ, якi пiдлягають iхньому вiданню. 8. Уповноваження обраного таким способом першого Голови-Президента Академiї та її Неодмiнного секретаря мають силу аж доти, доки число академікiв у Спiльному Зiбраннi не досягне 24 академикiв; тодi призначаються новi вибори Голови-Президента та Неодмiнного секретаря, згiдно з Статутом Академiї, на трьохрiччя. Так само, першi Голови Вiддiлiв задержують свої 104

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

уповноваження доти, доки число академикiв на Вiддiлах не досягне: на Вiддiлi iсторично-фiлологiчних наук семеро академікiв; на Вiддiлi Фiзично-математичних наук десятьох академікiв i на Вiддiлi соцiяльних наук семеро академікiв. 9. Надати право Академiї наук визначати обрахунковим порядком тi суми, що потрiбнi кожного року на господарськi та органiзацiйнi трати, та вносити їх на затвердження встановленим у Статутi порядком, аж доки Академiя наук остаточно зорганiзується i буде спромога ввести господарськi трати в обрахунок. В. о. Голови Ради Мiнiстрiв А. РЖЕПЕЦЬКИЙ Мiнiстр народної освiти та мистецтва П. СТЕБНИЦЬКИЙ

14 листопада 1918 р. також було видано наказ гетьмана щодо Мiнiстерства народної освiти та мистецтв України про призначення перших дiйсних членiв (академiкiв) УАН. Ними стали Д.І. Багалiй, А.Ю. Кримський, М.І. Петров, С.Й. Смаль-Стоцький (у Вiддiлі iсторично-фiлологiчних наук); В.І. Вернадський, С.П. Тимошенко, М.Ф. Кащенко, П.А. Тутковський (у Вiддiлі фiзично-математичних наук); М.І. Туган-Барановський, Ф.В. Тарановський, В.А. Косинський, О.І. Левицький (у Вiддiлі соцiальних наук) [13, с. 166—167]. Кандидатури академiкiв першого складу було рекомендовано Комiсiєю. Як згадував А.Ю. Кримський, однiєю з бажаних кандидатур був М.С. Грушевський. Бiльше того, i члени Комiсiї, i гетьман П.П. Скоропадський хотiли би бачити М.С. Грушевського на посту президента УАН. У спогадах П.П. Скоропадський писав: «Перед тим, як вiдкрити Українську академiю наук, ми довго обмiрковували, хто мав бути її головою. Я був такої думки — та й усi зо мною погоджувалися — що це високе i почесне мiсце належить в Українi тiльки Грушевському. Грушевського я завжди високо цiнив як найбiльшого нашого iсторика, поважав за його хоробрiсть, про яку менi доводилося не раз чути <...> Думалося менi, що коли б вiн зайняв мiсце голови Академiї, то змiг би принести величезну користь українськiй науці <...> Тому я прохав позондувати ґрунт, як би вiн до такої пропозицiї поставився. Вiдповiдь була категорично негативна» [17, c. 15—16].

Цього ж дня в Білій Церкві, де стояли галицькі січові стрільці, Директорія розпочала повстання проти влади гетьмана П.П. Скоропадського — в Україні розпочалася громадянська війна. 26 листопада 1918 р. опубліковано «Статут Української Академії наук у Києві», зокрема в § 1 зазначалося, що «Українська академія наук у Києві є найвища наукова державна установа на Вкраїні, що перебуває в безпосередньому віданні верховної власті». Він складався з 7 розділів. У першому розділі вказувався статус УАН, напрямки її діяльності, склад, штати; в другому — права УАН; в третьому йшлося про самоврядування УАН в четвертому — про права та обов’язки членів УАН (дійсних, почесних, членів-кореспондентів); в п’ятому — про Спільне зібрання (загальні збори) і зібрання відділів; у шостому — про наукові установи УАН і ті, що мають з нею зв’язки; в сьомому — про фінансування УАН [17; 18]. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

105


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

М.П. Василенко

В.І. Вернадський

П.П. Скоропадський

27 листопада 1918 р. у примiщеннi УНТ по вул. Велика Пiдвальна, 36 (нині Ярославiв Вал, 36) вiдбулося перше Спiльне зiбрання УАН. Головував на ньому найстарiший за віком О.І. Левицький, секретарем був наймолодший — С.П. Тимошенко. Крiм них були присутнi В.І. Вернадський, М.Ф. Кащенко, В.А. Косинський, А.Ю. Кримський, П.А. Тутковський i М.І. Туган-Барановський, тобто всього 8 з 12 академiкiв, призначених наказом гетьмана. М.І Петров надiслав листа з проханням передати його голос О.І. Левицькому, оскiльки через хворобу не може бути присутнiм на зiбраннi. Зібрання ухвалило цю передачу права голосу як законну, зазначивши, що можуть бути подiбнi прецеденти в подальшому, однак нiхто не може мати бiльше двох голосiв — свiй та довiрений. Через збiг обставин (не одержали вчасно повiдомлення) не змогли прибути на засiдання Д.І. Багалiй, С.Й. Смаль-Стоцький i Ф.В. Тарановський. В.І. Вернадський пропонував вiдкласти вибори з огляду на вiдсутнiсть 1/3 академiкiв, але решта присутнiх була за їх проведення. Закритим голосуванням Зібрання одноголосно обрало Головою-Президентом Академiї наук В.І. Вернадського, який запропонував колегам на посаду неодмiнного секретаря Академії А.Ю. Кримського. Ця пропозицiя також пройшла одноголосно при закритому голосуваннi. Цього ж дня вiдбулися засiдання II та III Вiддiлiв УАН. Головою II Вiддiлу обрали М.Ф. Кащенка, III — М.І. Тугана-Барановського [15, с. 184—185]. 28 листопада 1918 р. наказом гетьмана затверджено обраних голів II та III Відділів і неодмінного секретаря УАН, 30 листопада — Голову-Президента УАН В.І. Вернадського [9, с. 108]. Таким чином, у листопаді 1918 р. організовано Українську академiю наук у Києвi, що стало винятковою i важливою подiєю в iсторiї культури i науки України. За статутом в УАН намiчалося створити 45 структур: 15 iнститутiв, 14 постiйних комiсiй, 6 музеїв, 2 кабiнети, 2 лабораторiї, ботaнiчний та аклiматизацiйний сади, астрономiчну обсерваторiю, бiологiчну станцiю, друкарню та бiблiотеку. Ми невипадково не називаємо у структурi УАН кафедри 106

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

(«катедри»), про якi тривалий час писали майже всi дослiдники її iсторiї. Цей термiн можна зустрiти в багатьох документах з iсторiї УАН, але вiн не означає реальнi академiчнi структурнi утворення. Термiном «катедри» тодi визначали галузь науки, спецiальнiсть, за якою обиралися академiки. Першим рiшенням, ухваленим 30 листопада 1918 р. на другому Спiльному зiбраннi УАН, було винесення подяки колишнiм мiнiстрам народної освiти і мистецтва України М.П. Василенку та П.Я. Стебницькому, завдяки яким справу створення УАН вдалося довести до бажаного кiнця. М.П. Василенко одержав листа такого змiсту [15, с. 186]: Високоповажаний Миколо Прокоповичу! Спiльне Зiбрання Української академiї наук у Києвi 30 падолиста 1918 року, вперше зiйшовшись на дiлову працю пiсля виборiв свого президiума, одноголосно постановило заслати Вам, Високоповажаний Миколо Прокоповичу, своє щире привiтання та гарячу подяку, що, бувши Мiнiстром народної освiти, Ви всiєю душею поклопоталися про заснування Української академiї наук та й записали нестертими буквами своє iм’я в iсторiю Академiї. Голова-Президент Академiї В.І. ВЕРНАДСЬКИЙ Неодмiнний секретар А.Ю. КРИМСЬКИЙ.

Того ж дня Спільне зібрання УАН затвердило рішення Фізично-математичного відділу УАН від 29 листопада 1918 р. про створення на базі кафедри опору матеріалів Київського політехнічного інституту Інституту технічної механіки (директор — С.П. Тимошенко, з 1921 р. — К.К. Симінський). 7 грудня 1918 р. на третьому Спiльному зiбраннi УАН неодмiнний секретар УАН А.Ю. Кримський запропонував проект малої печатки УАН, який було затверджено з двома доповненнями: на знаковi держави Св. Володимира повинен бути хрестик, а пiд тим знаком слiд зазначити дату заснування УАН — 14.XI.1918 [15, с. 427]. Того ж дня голова Соціальноекономічного відділу УАН М.І. Туган-Барановський повідомив Спільне зібрання УАН про підготовчу роботу Відділу зі створення Демографічного інституту, який невдовзі було створено [15, с. 427] (25 січня 1919 р. Спільне зібрання УАН його директором обрало М.В. Птуху). Голова Соціальноекономічного відділу УАН поінформував Спільне зібрання УАН про відкриття при Відділі Інституту економічної кон’юнктури [15, с. 427] (директор М.І. Туган-Барановський). 8 грудня 1918 р. відбулося перше засiдання I Вiддiлу, на якому його головою обрано Д.І. Багалiя [15, с. 186], 10 грудня його затверджено наказом гетьмана. 13 грудня 1919 р. відбулося перше засідання Правління УАН, головою якого обрано П.А. Тутковського [15, с. 187]. 16 грудня він повiдомив Спiльне зiбрання УАН про склад Правлiння УАН: голова — П.А. Тутковський, член Правлiння вiд I Вiддiлу — А.Ю. Кримський, його заступник — С.П. Тимошенко, від III Вiддiлу — Ф.В. Тарановський [15, с. 428]. Вiднинi всi фiнансовi документи мав пiдписувати вже не Голова-Президент Академiї, а голова ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

107


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

Правлiння УАН. На першому ж засiданнi Правлiння УАН, пiсля доповiдi П.А. Тутковського про фiнансове становище УАН, було прийнято рішення просити В.І. Вернадського звернутися до мiнiстра народної освiти та мистецтв В.П. Науменка з проханням залишок суми з кредиту 200 000 крб, асигнованого за законом вiд 26 липня 1918 р. на першочерговi видатки Академiї, а також кредит на суму 869 216 крб 69 коп. (за законом від 12 листопада 1918 р.), вiдпущений в обрахунковому порядку на 1918 р., перевести в розпорядження президента УАН. Такий лист було відправлено [15, c. 187]. На цьому ж засiданнi заслухали доповiдь П.А. Тутковського про витрати на ремонт — 40 000 крб за кошторисом на 1918 р., а також про кошторис Прaвлiння УАН в сумi 240 000 крб на 1919 р. [15, с. 187—188]. 14 грудня 1918 р. гетьман П.П. Скоропадський через ускладнення соціально-політичного та військового становища в Україні відмовився від влади, до Києва вступили війська Директорії і почалося її шеститижневе правління в місті (до 2 лютого 1919 р., коли в зв’язку з наступом більшовицьких військ вона переїхала до Вінниці). 26 грудня 1918 р. М.С. Грушевський ставить питання на засiданнях ради УНТ про лiквiдацiю УАН як установи, заснованої гетьманським урядом. Вважаючи статут УАН, вироблений комiсiєю Мiнiстерства освiти та мистецтв України за участю М.П. Василенка, шкiдливим з точки зору нацiональних iнтересiв України, УНТ створило комiсiю для його перегляду i змiни. У засiданнях ради взяли участь О.С. Грушевський, О.І. Левицький, П.А. Тутковський, А.Ю. Кримський, Г.Г. Павлуцький, Д.І. Дорошенко, Д.В. Антонович. Проти пропозицiй М.С. Грушевського виступили Б.О. Кiстякiвський, А.Ю. Кримський, В.Л. Модзалевський [8, с. 123]. 29 грудня створено Iнститут економiчної кон’юнктури та народного господарства України (директор М.І. Туган-Барановський). Післямова. 2 січня 1919 р. відбулося засідання УНТ, на якому його голова М.С. Грушевський поставив питання про ліквідацію УАН як установи, створеної гетьманським урядом. Перероблений комiсiєю УНТ статут УАН подано до Директорiї. З цього приводу Н.Д. Полонська-Василенко в своїй книзі «Українська академія наук. Нарис історії» писала: «Він доводив, що за Директорії треба розпочати все наново. Погляд М.С. Грушевського зустрів опозицію: з протестом виступили Б.О. Кістяковський, А.Ю. Кримський, В.Л. Модзалевський та інші. Внаслідок цієї дискусії вирішено було обмежитися деякими змінами Статуту Академії та добором нових академіків. Ця прикра подія, на жаль, не була цілком ліквідована, і відгуки її позначилися на дальшому житті Академії <...> У Грушевського темперамент політика взяв гору над об’єктивізмом великого історика. Ця постава до Академії залишилася у М.С. Грушевського на все життя. Його ворожість до інших академіків та самої установи вміло використовували ті, кому розквіт української національної культури був сіллю в очах» [3, с. 17—18].

3 сiчня 1919 р. Директорiєю видано закон щодо статуту Української академiї наук у Києвi з внесеною до нього низкою змiн, зокрема доповнено 108

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій

§ 21 стосовно друкування праць Академiї українською та iноземними мовами (французькою, нiмецькою, англiйською, iталiйською, латинською) за бажанням автора. При цьому обсяг видань iноземними мовами не повинен перевищувати 1/4 кiлькостi тиражу, друкованого українською мовою. Параграфи 47 i 57 доповнювалися тим, що всi службовi особи повиннi вiльно володiти українською мовою, а параграф 62 — що всi дiйснi члени Академiї наук при своєму затвердженнi повиннi присягати на вiрнiсть Українськiй Народнiй Республiцi. Так, 18 сiчня 1919 р. не вiдбулось обрання В.І. Липського, оскiльки Академія наук не мала його згоди із зазначеними вище параграфами, обрано його на посаду академiка тільки пiсля одержання вiд нього письмової заяви такого змiсту: «§ 21, 47, 57 i 62 статуту Академiї наук менi вiдомi i я обов’язуюся їх виконувати». Такi ж письмові заяви подавали майбутнi академiки та директори академiчних установ, зокрема Б.О. Кiстякiвський, М.Ф. Сумцов, М.В. Птуха (25 сiчня 1919 р.), В.О. Кiстякiвський (1 березня 1919 р.) i т. д. [15, с. 431, 432, 434]. 4 сiчня 1919 р. на черговому засiданнi УАН її неодмiнний секретар А.Ю. Кримський повiдомив, що з Державної канцелярiї через Департамент законодавчих справ надійшла копія закону Директорiї про змiну статуту УАН за пiдписом В.К. Винниченка, С.В. Петлюри та iнших. Спiльне зiбрання УАН прийняло закон до виконання, i до 1921 р. УАН керувалася у своїй дiяльностi статутом, скоригованим за часiв Директорiї. Видання статуту 1919 р. мiстить всi зазначенi вище доповнення [19]. 5 лютого 1919 р. до Києва вступили війська Червоної армії під командуванням М.О. Щорса та В.Н. Боженка (14 лютого сюди з Харкова переїхав і уряд УСРР на чолі з Х.Г. Раковським). Почалося друге, майже шестимісячне, більшовицьке панування в місті. 11 лютого опублiковано наказ В.П. Затонського про видiлення УАН у власнiсть примiщення-садиби, де розташовувався пансiон графинi Левашової (нині Велика Володимирська, 54) [15, с. 433]. 12 лютого 1919 р. вiдбулося Загальне зібрання УАН, на якому заслухано цей наказ наркома освіти В.П. Затонського. Збори доручили комiсiї з членiв Правлiння та представникiв трьох вiддiлiв оглянути будинок пансiону i розробити порядок передачi його примiщень УАН. Цей день, 12 лютого 1919 р., радянська iсторiографiя почала вважати датою заснування Академiї наук України всупереч датi 14 листопада 1918 р., коли її справдi було започатковано. Як стверджувалося протягом багатьоx десятилiть, тiльки перемога радянської влади вiдкрила широкi й небаченi можливостi для бурхливого розвитку науки i культури в країнi, розбудови її iнститутiв та установ. Спроби переглянути справжню дату заснування Академiї наук виникли вже наприкiнцi 20-х рокiв, коли святкування 10-рiччя Академiї у 1928 р., яке спочатку мало бути офiцiйно вiдзначено, було «спущено на гальмах», а ювiлейний збiрник не побачив свiт. Виявленi документи свiдчать, що 31 сiчня 1929 р. вiдбулося засiдання Комiсiї Полiтбюро ЦК КП(б)У пiд гоISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

109


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов

ловуванням П.П. Любченка, на якому розглядалося питання про святкування 10-рiччя УАН. Було вирiшено провести його на початку липня 1929 р. Це стало першим кроком на шляху фальсифiкацiї справжньої дати її заснування. В подальшому в офiцiйних виданнях заснування Академiї наук України почали датувати 1919 роком. А вперше в академiчному виданнi дата 12 лютого 1919 р. як дата заснування Академiї наук України з’явилась у працi О.В. Палладiна «Академiя наук Української Радянської Соцiалiстичної Республiки. 1919—1944», виданiй на вiдзначення її 25-рiччя [20]. Справжню дату заснування Академії відновлено в різних виданнях наприкінці 80-х років, коли Україна стала самостійною державою. Офіційне відзначення заснування Академії відбулось 16 грудня 1993 р. вже в Незалежній Україні святкуванням 75-річчя її створення [21, с. 392]. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Павленко Ю.В., Руда С.П., Храмов Ю.О. Природознавство в Україні до початку ХХ ст. К.: Академперіодика, 2001. 527 с. 2. Кульчицький С.В., Павленко Ю.В., Руда С.П., Храмов Ю.О. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті. 1918—1998. К.: Фенікс, 2000. 3. Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія наук (нарис історії) (1918—1930). Київ: Наукова думка, 1993. 415 с. 4. Кубійович В. Нарис історії наукового товариства ім. Т. Шевченка. Львів, 1991. 5. Михайло Грушевський. Наукова діяльність Товариства імені Шевченка в 1896 і 1897 рр. // Грушевський М.С. Твори: у 50 т. / Редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. Львів: Вид-во «Світ», 2004. Т. 6. С. 542—549. 6. Грушевський М.С. Три Академії // Грушевський М.С. Твори: у 50 т. / Редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. Львів: Вид-во «Світ», 2015. Т. 10. Кн. 1. C. 399—412. 7. Онопрієнко В., Реєнт О., Щербань Т. Українське наукове товариство: 1907—1921 роки. К., 1998. 242 c. 8. Храмов Ю.О., Руда С.П., Павленко Ю.В., Кучмаренко В.А. Рання історія Академії наук України. 1918—1921. К.: Манускрипт, 1993. 248 с. 11. Чотири універсали. К.: Добровільне т-во книголюбів України, 1990. 12. Вороненко В.В., Кістерська Л.Д., Матвєєва Л.В., Усенко І.Б. Микола Прокопович Василенко К.: Наук. думка, 1991. 272 с. 10. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність. 1917—1919. К.: Манускрипт, 1995. 13. Вернадський В.І. Спогади. Перший рік Української академії наук в Києві / Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Том 1: Володимир Іванович Вернадський і Україна. Книга 1: Науково-організаційна діяльність (1918—1921). К.: НБУВ, 699 с. 14. Збiрник праць Комiсiї для вироблення законопроекту про заснування Української Академiї наук у Києвi. Київ, 1919. 15. Історія Академії наук України. 1918—1923. Документи і матеріали. К.: Наук. думка, 1993. 569 с. 16. Пояснювальна записка до законопроекту про заснування Української академiї наук у Києвi. К., 1918. 17. Скоропадський П. Спомини. К.: Україна, 1992. 18. Статут Української академії наук у Києві. К., 1919. 19. Статут i штати УАН у Києвi. К., 1919.

110

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій 20. Палладін О.В. Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки, 1919—1944. Київ: Вид-во Академії наук УРСР, 1944. 109 c. 21. Національна академія наук України. 1918—2013. Хронологія. К., Фенікс, 2013. 528 с. Одержано 16.01.2018 REFERENCES 1. Pavlenko Yu.V., Ruda S.P., Khramov Yu.O. Pryrodoznavstvo v Ukraini do pochatku KhKh st. K.: Akademperiodyka, 2001. 527 s. 2. Kulchytskyi S.V., Pavlenko Yu.V., Ruda S.P., Khramov Yu.O. Istoriia Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy v suspilno-politychnomu konteksti. 1918—1998. K.: Feniks, 2000. 3. Polonska-Vasylenko N.D. Ukrainska Akademiia nauk (narys istorii) (1918—1930). Kyiv: Naukova dumka, 1993. 415 s. 4. Kubiiovych V. Narys istorii naukovoho tovarystva im. T. Shevchenka. Lviv, 1991. 5. Mykhailo Hrushevskyi. Naukova diialnist Tovarystva imeni Shevchenka v 1896 i 1897 rr. // Hrushevskyi M.S. Tvory: u 50 t. / Redkol.: P. Sokhan (holov. red.), I. Hyrych ta in. Lviv: Vydvo «Svit», 2004. T. 6. S. 542—549. 6. Hrushevskyi M.S. Try Akademii // Hrushevskyi M.S. Tvory: u 50 t. / Redkol.: P. Sokhan (holov. red.), I. Hyrych ta in. Lviv: Vyd-vo «Svit», 2015. T. 10. Kn. 1. S. 399—412. 7. Onopriienko V., Reient O., Shcherban T. Ukrainske naukove tovarystvo: 1907—1921 roky. K., 1998. 242 s. 8. Khramov Yu.O., Ruda S.P., Pavlenko Yu.V., Kuchmarenko V.A. Rannia istoriia Akademii nauk Ukrainy. 1918—1921. K.: Manuskrypt, 1993. 248 s. 11. Chotyry universaly. K.: Dobrovilne t-vo knyholiubiv Ukrainy, 1990. 12. Voronenko V.V., Kisterska L.D., Matvieieva L.V., Usenko I.B. Mykola Prokopovych Vasylenko K.: Nauk. dumka, 1991. 272 s. 10. Pavlenko Yu., Khramov Yu. Ukrainska derzhavnist. 1917—1919. K.: Manuskrypt, 1995. 13. Vernadskyi V.I. Spohady. Pershyi rik Ukrainskoi akademii nauk v Kyievi / Vybrani naukovi pratsi akademika V.I. Vernadskoho. Tom 1: Volodymyr Ivanovych Vernadskyi i Ukraina. Knyha 1: Naukovo-orhanizatsiina diialnist (1918—1921). K.: NBUV, 699 s. 14. Zbirnyk prats omisii dlia vyroblennia zakonoproektu pro zasnuvannia Ukrainskoi Akademii nauk u Kyievi. Kyiv, 1919. 15. Istoriia Akademii nauk Ukrainy. 1918—1923. Dokumenty i materialy. K.: Nauk. dumka, 1993. 569 s. 16. Poiasniuvalna zapyska do zakonoproektu pro zasnuvannia Ukrainskoi akademii nauk u Kyievi. K., 1918. 17. Skoropadskyi P. Spomyny. K.: Ukraina, 1992. 18. Statut Ukrainskoi akademii nauk u Kyievi. K., 1919. 19. Statut i shtaty UAN u Kyievi. K., 1919. 20. Palladin O.V. Akademiia nauk Ukrainskoi Radianskoi Sotsialistychnoi Respubliky, 1919— 1944. Kyiv: Vyd-vo Akademii nauk URSR, 1944. 109 s. 21. Natsionalna akademiia nauk Ukrainy. 1918—2013. Khronolohiia. K., Feniks, 2013. 528 s. Received 16.01.2018

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

111


Г.А. Дороніна, О.Г. Луговський, Ю.І. Мушкало, Ю.О. Храмов Г.А. Доронина, кандидат исторических наук, научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: budzika86@gmail.com А.Г. Луговский, кандидат исторических наук, научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: aglugovskij.1951@gmail.com Ю.И. Мушкало, кандидат исторических наук, научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: mushkalo@ukr.net Ю.А. Храмов, доктор физико-математических наук, профессор, заведующий отделом, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: fenixprint@ukr.net СОЗДАНИЕ УКРАИНСКОЙ АКАДЕМИИ НАУК В КИЕВЕ В 1918 г.: ХРОНОЛОГИЯ СОБЫТИЙ В статье освещена предыстория создания Украинской академии наук (УАН) в конце 80-х — начале 90-х годов XIX века, в частности деятельность Научного общества им. Т. Шевченко и Украинского научного общества как предшественников, по мнению М.С. Грушевского, УАН. Представлена подробная хронология событий, связанных с созданием УАН в Киеве на протяжении 1918 года, на фоне изменения политической власти в тот период — от Украинской Народной Республики до Гетьманата и Директории, вплоть до прихода большевиков. Отражены различия во взглядах М.С. Грушевского и В.И. Вернадского на модель национальной академии; работа Комиссии для выработки законопроекта о создании УАН и проблемы, с которыми она сталкивалась, ее личный состав; задачи и структура УАН. Приведен оригинал Закона об учреждении Украинской академии наук в г. Киеве. Также упомянуто о попытках некоторых членов Украинского научного общества поставить под сомнение легитимность создания Академии. Названы причины фальсификации настоящей даты создания Академии наук, которая восстановлена в конце 80-х годов. Ключевые слова: Украинская академия наук (УАН), Научное общество им. Т. Шевченко, Украинское научное общество, Украинская Центральная Рада, Министерство образования и искусств, Комиссия для выработки законопроекта об учреждении УАН, Общее собрание УАН, устав, Отдел.

112

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Створення Української академії наук у Києві в 1918 р.: хронологія подій H.А. Doronina, PhD (History), researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: budzika86@gmail.com О.H. Luhovskiy, PhD (History), researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: aglugovskij.1951@gmail.com Yu.І. Mushkalo, PhD (History), researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: mushkalo@ukr.net Yu.О. Khramov, Dsc (Phys.-Math.), professor, department head, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: fenixprint@ukr.net CREATING THE UKRAINIAN ACACEMY OF SCIENCES IN KYIV IN 1918: CHRONOLOGY OF EVENTS A ramified system of higher education establishments existed in Ukraine in late 19 — early 20 century, with some portions of research performed in humanitarian, natural and technical fields. This gives grounds to say that the conditions for creating the Academy of Sciences as an entity bringing together outstanding scientists on radically new principles but with government support and organizing an extensive network of research in diversified fields existed at early 20 century. A favorable background for creating the Ukrainian Academy existed in the Western Ukraine. An attempt to establish it was made in the city of Lviv in 1873 by creating T. Shevchenko Scientific Society with the mission of promoting the Ukrainian letters. The Ukrainian Scientific Society was created in 1907 in Kyiv, which members were best representatives of the Ukrainian intellectual elite. The issue of the need for real effort to create the Ukrainian Academy of Sciences (UAS) was raised in times of the Ukrainian People’s Republic, on March 29, 1917. However, the title of “Ukrainian Scientific Society” could not be easily replaced with “Academy”, because the national academy of sciences is a radically new entity of the state in the science field. These and other events accompanying the UAS establishment in late 19 — early 20 century are discussed. The detailed chronology of events in the year of 1918 is given against the backdrop of political powers in that period, from the Ukrainian People’s Republic to the Hetmanat and the Directory, till the coming of bolsheviks. Efforts of M.S. Hrushevskiy, a prominent Ukrainian politician and scientist, and V.I. Vernadskiy, an outstanding scientist-naturalist, around the UAS creation are highlighted, with outlining the differences in their visions of the UAS model. An account of the work of the Commission for Elaboration of Draft Law on the Establishment of the Ukrainian Academy of Sciences, objectives and structure of the UAS is given. The original Law on the Ukrainian State on the Establishment of the Ukrainian Academy of Sciences in the City of Kyiv is reproduced. Attempts of some members of the Ukrainian Scientific Society to challenge the legitimacy of the newly established UAS are mentioned. The reason behind falsification of the true date of the UAS creation is shown. The General Session of UAS took place on February 12, 1919, with the resolution of the National Commissioner on Education of the Bolshevik government delivered. The Session assigned the commission consisting of the UAS Board members and representatives of the UAS departments to inspect the premises of a mansion (former boarding school) and elaborate the procedure for transfer of the premises to UAS. This day, February 12, 1919, was considered by the soviet historiography as the date when UAS was established, contrary to the true date of November 14, 1918. Keywords: Ukrainian Academy of Sciences (UAS), T. Shevchenko Scientific Society, Ukrainian Scientific Society, Ukrainian Central Rada, Ministry of Education and Arts, Commission for Elaboration of Draft Law on the Establishment of the Ukrainian Academy of Sciences, General Session of UAS, statute, Department. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

113


УДК 929:523.9

М.А. БАЛЫШЕВ, кандидат исторических наук, И. о. директора Центрального государственного научно-технического архива Украины, e-mail: balyshev@yahoo.com

ИСТОРИКО-БИОГРАФИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ЖИЗНИ И ТВОРЧЕСТВА УКРАИНСКОГО АСТРОНОМА ПРАСКОВЬИ ГЕОРГИЕВНЫ ПАРХОМЕНКО Статья посвящена исследованию жизни и творчества украинского ученого-астрофизика Прасковьи Георгиевны Пархоменко. Автором проанализирована научная деятельность П.Г. Пархоменко, посвященная изучению солнечной атмосферы, теоретическим аспектам физики Солнца, исследованию малых планет, наблюдению солнечных и лунных затмений (рассмотрены публикации астронома в ведущих астрономических отечественных и зарубежных изданиях). Основные вехи научной биографии П.Г. Пархоменко реконструированы на фоне становления и развития Харьковской астрономической обсерватории в 20—30-е годы ХХ ст. В статье детально рассмотрены события, связанные с увольнением П.Г. Пархоменко из Харьковской астрономической обсерватории и защитой ее диссертационной работы, повлиявшие на ритм и тематику научной работы астронома. Публикация основана на документах государственных и ведомственных архивов, а также устноисторических материалах, посвященных научной работе П.Г. Пархоменко в Симеизской астрономической обсерватории, собранных автором статьи в рамках данного исследования. Использованные архивные документы впервые вводятся в научный оборот. К лю ч ев ые слов а: астрономия, физика Солнца, малая планета, теория переноса излучения, затмение, солнечная атмосфера, Харьковская астрономическая обсерватория, «Астрономический журнал», Симеизская астрономическая обсерватория, Харьковский государственный университет, документально-биографическое исследование, экспедиция, рефрактор, диссертация.

© М.А. БАЛЫШЕВ, 2018

114

История астрономии в Харькове насчитывает несколько столетий. За этот период в Харьковской астрономической обсерватории работала целая плеяда ученых, получивших признание в мировой астрономической науке и сущестISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

венно повлиявших на развитие современного естествознания, сложилась научная планетная школа. Полноценная системная работа по реконструкции этапов развития астрономической науки в Харькове начата лишь в ХХІ ст. Магистральным направлением данной работы является проведение историко-научных исследований, позволяющих детально воссоздать объективную картину эволюции наблюдательной и планетной астрономии сквозь призму научных биографий. Однако значительное количество имен харьковских ученых-астрономов практически полностью утрачено для истории науки. В частности, фундаментальным препятствием в реализации документально-биографических исследований харьковской астрономии первой половины ХХ ст. является формирование источниковой базы, поскольку сохранившиеся разрозненные ретроинформационные источники малоинформативны и подчас труднодоступны. Актуальностью проведения исследования истории астрономии в Харькове обусловлены объект, предмет, логика, структура и цель работы. Цель исследования — провести комплексное историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского ученого-астрофизика Прасковьи Георгиевны Пархоменко (1887—1970), максимально полно воссоздав ее научную биографию. В биографии П.Г. Пархоменко тесно сплелись все составляющие и ее таланта, и ее «неуспешности» в человеческом измерении. Всю свою жизнь она посвятила служению своему главному призванию: астрономии. Ее путь в науку был тернист. Удел многих преданных науке людей, какой и остается для нас Прасковья Георгиевна, составляет лишь их работа, не сохраняя для истории ничего личного. Родилась Прасковья Георгиевна Пархоменко в 1887 г. 1 в городе Зеньков Полтавской губернии в семье фельдшера 2-го участка Зеньковского уезда в местечке Опошня Григория (Георгия) Осиповича Пархоменко [10]. Получив добротное начальное образование, П. Пархоменко пытается реализовать свою мечту — заниматься изучением звезд. Однако путь этот был крайне труден: как известно, в Российской империи женщин в университеты не принимали. Только в 1907 г. в Харькове были открыты Высшие женские курсы (ВЖК), дававшие возможность получить высшее образование. Однако лишь в 1914 г. П. Пархоменко смогла стать слушательницей физикоматематического отделения ВЖК. Проявив незаурядную твердость характера и решительность на пути к астрономии, П. Пархоменко добилась участия в экспедиции Харьковской 1

В единичных упоминаниях о П.Г. Пархоменко указываются разные даты ее рождения. Проведенный нами поиск в метрических книгах православных церквей г. Зенькова Полтавской губернии, в фондах Государственного архива Полтавской области, а также поиск ее личных дел в различных ведомственных архивах результатов не дали. Поэтому указана дата рождения из официальных делопроизводственных документов Харьковской астрономической обсерватории.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

115


М.А. Балышев

астрономической обсерватории (ХАО) для наблюдения полного солнечного затмения в августе 1914 г. Для выполнения наблюдений харьковские астрономы под руководством директора обсерватории проф. Л.О. Струве (1858—1920) выехали в Геническ. Основной задачей экспедиции было получение снимков солнечной короны. Следует отметить, что круг общения П.Г. Пархоменко в Геническе был чрезвычайно интересен: некоторые участники экспедиции, тогда еще молодые ученые, в дальнейшем стали широко известны в астрономической науке: Б.П. Герасимович (1889—1937) — известный астрофизик-теоретик, будущий директор Главной астрономической обсерватории в Пулково, трагически погибший в застенках НКВД; В.Г. Фесенков (1889—1972) — выдающийся астрофизик, будущий академик АН СССР; О.Л. Струве (1897— 1963) — знаменитый астрофизик и организатор науки с мировым именем, будущий президент Международного астрономического союза [3, c. 103]. П.Г. Пархоменко приняла в работе экспедиции самое деятельное участие: она заручилась поддержкой администрации ВЖК, доверившей ей четырехдюймовую трубу, принадлежащую ВЖК, при помощи которой определяла моменты контактов [8, с. 3]. Кроме того, Пархоменко выполнила целый ряд зарисовок общего вида короны. Эти рисунки сохранились в архиве НИИ астрономии Харьковского национального университета (ХНУ) имени В.Н. Каразина. Один из них Прасковья Георгиевна подписала: «Корона совершенно белого цвета, никакой другой окраски не было заметно. Невооруженным глазом протуберанцев заметно не было» [1]. После поездки в Геническ П.Г. Пархоменко начинает работать в ХАО. Общая тенденция того времени, когда слушательниц ВЖК на работу в обсерватории принимали лишь на самые низшие должности вычислителей, часто внештатные, не стала исключением и для Харькова. Вплоть до окончания учебы на ВЖК (1918) Прасковья Георгиевна работала под руководством проф. Л.О. Струве в должности вспомогательного вычислителя, выполняя обработку меридианных наблюдений полярных звезд, а также вместе с другими занималась вычислениями видимых прямых восхождений звезд и их приведением к среднему месту [12, с. 24]. К 1919 г. все трудности революционного времени и гражданской войны обрушились и на ХАО. На протяжении ряда лет здесь отсутствовало отопление, инструменты (хронометры) хранили просто в погребах, где было несколько теплее, чем в рабочих помещениях; ограда и тротуары были разобраны замерзающими харьковчанами, а вокруг зданий обсерватории началась варварская вырубка Университетского сада. Практически все сотрудники обсерватории тяжело переболели. Из отчета Харьковского университета: «Работавшие на обсерватории находились в затруднительном положении вследствие опасности и запрещения передвижения по улицам даже в ранние ночные часы. Не представ116

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

лялось возможным получать доброкачественный и однородный материал для фотографических работ <…> Обсерватория нередко оставалась без освещения и по недостатку топлива температура в ее помещениях опускалась до —5°» [3, с. 110; 12, с. 40]. К сожалению, не сохранилось документальных свидетельств о том, как Пархоменко лично удалось пережить эти годы лихолетья, находясь на малооплачиваемой должности вычислителя, не дававшей к тому же никаких служебных прав. С 1923 г. П.Г. Пархоменко — аспирантка научно-исследовательской кафедры астрономии Харьковского института народного образования (ХИНО) [1]. Директор ХАО Н.Н. Евдокимов (1868—1941), отмечая ее прилежность и поощряя, непременно назначает Пархоменко секретарем на научных заседаниях кафедры [1]. Если проанализировать протоколы заседаний за 1924—1927 гг. [1], т. е. период аспирантского стажа Прасковьи Георгиевны, можно констатировать, что Пархоменко практически к каждому заседанию в ХАО готовила новое научное сообщение или доклад. Она занималась энергично и увлеченно. Такого плотного графика научной работы не было ни у кого из аспирантов. Неизменно ее отчеты признаются лучшими, без замечаний. В январе 1925 г. на закрытом заседании научноисследовательской кафедры астрономии ХИНО было принято решение о предоставлении полной стипендии аспирантке Пархоменко — привилегия лучшей ученицы [1]. Благодаря столь активной деятельности, посвященной разработке широкого спектра проблем, сегодня можно оценить круг ее научных интересов. Это темы, с которыми Пархоменко выступала на заседаниях кафедры астрономии: «Теория Планка о квантовом распределении энергии на осцилляторах», «Теория Бора», «Абсорбция Х-излучения (на основании работ Кремерса и других)», «О больших и карликовых звездах», «Теория Эддингтона и коэффициент «К», «Теория квант», «Об атмосферах звезд», «Об излучении звезд и туманностей», «О туманностях (по Мензелу)», «О межзвездной материи», «Полиномы Лежандра», «Сферические функции», «Сферические функции и фигуры равновесия», «Об обращении галактической системы», «Работы О. Струве о межзвездном кальции» и т. д. [1]. Весной 1924 г. некоторые аспекты научной деятельности П.Г. Пархоменко были отражены в журнале «Astronomische Nachrichten». Описывая на его страницах ход наблюдений прохождения Меркурия 2 в Харьковской обсерватории, ее директор Н.Н. Евдокимов, среди прочих астрономов, включает материалы Прасковьи Георгиевны. При этом он отмечает, что именно ей удалось наблюдать так называемую «черную каплю» — темную область (перемычку), образующуюся перед самым контактом Меркурия и края диска Солнца [14, с. 176]. Затем, описывая наблюдение в Харькове полного 2

Jewdokimow N. Beobachtungen des Merkurdurchganges am 7 Mai 1924 auf der Charkower Sternwart. Astronomische Nachrichten. 1924. Vol. 222. No 5315. S. 175—176.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

117


М.А. Балышев

лунного затмения 14 августа 1924 г. 3, Евдокимов помещает данные Пархоменко, полученные аспиранткой при помощи телескопа диаметром 55 мм с 40-кратным увеличением, среди которых наблюдения лунных кратеров: Гримальди, Коперник, Манилий, Менелай, Платон, Прокл, Плиний, Тихо, а также Моря Кризиса [15, с. 159—160]. В этом же году появится ее первая самостоятельная публикация под названием «Одна из возможных интерпретаций внутреннего движения в спиральных туманностях», опубликованная в журнале «Astronomische Nachrichten» 4. В 1926 г. на заседании Французского астрономического общества П.Г. Пархоменко принимают в его члены. По традиции организации, две необходимых рекомендации для нее были предоставлены проф. Н.П. Барабашовым (1894—1971) и известным астрономом-любителем Л.Л. Андренко (1903—1966) [18]. Через некоторое время появится еще ряд публикаций Прасковьи Георгиевны, одна из которых, «Заметка к теории Эддингтона» 5, посвящена рассмотрению двух основных формул Эддингтона, послуживших ему для нахождения известной кривой (log массы — абс. зв. величина). Во второй, под названием «Радиационное равновесие верхних слоев Солнца» 6, астроном находит аналитическое выражение для разности между излучением и поглощением и доказывает, что эта разность обязательно существует и равна нулю только в дискретных точках. В декабре 1927 г. совместно с проф. Н.Н. Евдокимовым и проф. Б.П. Остащенко-Кудрявцевым (1876—1956) аспирантка Пархоменко принимала участие в наблюдении полного затмения Луны, в частности: с помощью 82-миллиметрового рефрактора наблюдала моменты фаз, прохождение тени через кратеры и покрытие звезд. Кроме того, ее персональным заданием было определение прохождения двух краев тени — бордюра и собственно тени [7, с. 79]. 15 декабря 1927 г. на кафедре астрономии ХИНО рассматривался вопрос о переводе П.Г. Пархоменко в научные сотрудники ХАО в связи с окончанием аспирантуры. Нужно отметить, что за время работы в ХАО она зарекомендовала себя бескомпромиссным и принципиальным сотрудником, требовательным к себе и окружающим. Поэтому некоторые конъюнктурные моменты внутренней конкуренции проявились уже на этом заседании. В частности, по какой-то причине на нем не присутствовали представители 3

Jewdokimow N. Beobachtungen der Mondfinsternis 1924 August 14. Astronomische Nachrichten. 1925. Vol. 224. No 5361. S. 159—161. 4 Parchomenko P. Eine von den Möglichen Interpretationen der inneren Bewegung in den Spiralnebeln. Astronomische Nachrichten. 1924. Vol. 222. No 5326. S. 369—376. 5 Parchomenko P. Bemerkung zur Eddington’schen Theorie. Русский астрономический журнал. 1926. Т. 3. Вып. 3—4. С. 315—318. 6 Parchomenko P. Uber das Strahlungsgleichgewicht der oberen Schichten der Sonne. Astronomische Nachrichten. 1926. Vol. 227. No 5443. S. 305—315.

118

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

ни от Главнауки, ни от Союза научных работников, несмотря на их неоднократные уведомления о предстоящем заседании. А ведь это участие было обязательным. Факт отсутствия отмечен в протоколе, что, по сути, ставило под сомнение легитимность избрания Пархоменко на должность научного сотрудника [1]. На заседании был заслушан отчет Пархоменко о характере ее научной работы в аспирантуре, представлены тезисы наиболее значимых работ, проф. Н.П. Барабашов и проф. Н.Н. Евдокимов задали ряд вопросов, посвященных интерференции, оптической глубине, движению с изменением масс и т. д. Благодаря авторитету директора ХАО Н.Н. Евдокимова решение о переводе П.Г. Пархоменко на должность научного сотрудника все же было принято [1]. Стиль, характер и темп работы остались прежними. Она уделяет много внимания теоретическим вопросам, активно выступая на заседаниях кафедры астрономии, демонстрируя широту научного кругозора, с такими темами: «О солнечной атмосфере», «Эффект Зеемана», «О составе комет и движении в кометных хвостах», «Применение общей теории непрерывноискривленной поверхности к астрономо-геодезическим исследованиям (о геодезических линиях)», «Происхождение линий небулия» 7, «Волновая теория Шредингера», «Происхождение спектров комет», «О рассеивании света», «Методы определения абсорбции в солнечной атмосфере», «Обозначение спектральных линий», «О математических формулах для определения положений солнечных пятен», «Метод исследования поглощения в Солнечной атмосфере» и т. д. [1]. Ряд докладов будет оформлен Пархоменко в виде статей, озаглавленных: «Некоторые замечания о солнечной радиации» 8, «О солнечном свете» 9, «К вопросу о возможности решения однородного интегрального уравнения Милна» 10, которые будут опубликованы в журнале «Astronomische Nachrichten». В течение 1928—1930 гг. Пархоменко побывала в нескольких длительных научных командировках: с мая 1928 г. на протяжении нескольких месяцев она стажировалась в Пулковской обсерватории, наблюдая Солнце [1]. В июне 1929 г. П.Г. Пархоменко на все лето уехала в командировку в Крым для работы в Симеизской обсерватории. Главным результатом этой научной поездки стало открытие небольшого астероида главного пояса — № 1129 (в августе 1929 г.) [1]. Эта малая планета получила название «Неу7

Небулий — гипотетически предполагаемый химический элемент, предложенный английским астрономом У. Хаггинсом в ХІХ ст. 8 Parchomenko P. Einige Bemerkungen über die Sonnenstrahlung. Astronomische Nachrichten. 1927. Vol. 230. No 5501. S. 91—96. 9 Parchomenko P. Uber Sonnenausstrahlung. Astronomische Nachrichten. 1928. Vol. 233. No 5588. S. 329—336. 10 Parchomenko P. Zur Frage von der Möglichkeit einer Löstung der homogen Integralgleichung von Milne. Astronomische Nachrichten. 1928. Vol. 233. No 5584. S. 267—270. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

119


М.А. Балышев

ймина» в честь директора Симеизской обсерватории Г.М. Неуймина (1885— 1946). Данное открытие было описано его автором в журнале «Astronomische Nachrichten» 11. В апреле 1930 г. П.Г. Пархоменко уже за свой счет вновь уехала на несколько месяцев в Симеизскую обсерваторию в научную командировку, получив на это разрешение Главнауки [1]. Весенние наблюдения в Крыму вновь принесли удачу: она открыла еще одну малую планету — № 1166, которая получила название «Шакунтала» (по имени героини одноименного произведения древнеиндийского драматурга и поэта Калидасы). В декабре 1930 г. на заседании кафедры астрономии П.Г. Пархоменко представила подробный отчет о результатах научной работы в Симеизе за несколько лет, озаглавленный «О малых планетах» [1]. В связи с началом активной фазы процесса украинизации в системе делопроизводства в 1930 г. вся документальная деятельность Харьковской обсерватории переводится на украинский язык. По поручению администрации Пархоменко контролирует его осуществление, а также участвует в разработке украиноязычной астрономической терминологии совместно с проф. Н.Н. Евдокимовым и проф. Н.П. Барабашовым [1]. В апреле 1931 г. Прасковья Георгиевна, получив неиспользованный отпуск за несколько лет, вновь торопится в Симеиз для наблюдения за малыми планетами [1]. В 1931—1932 гг. в «Астрономическом журнале» появится ряд ее публикаций: например, статья «Метод изучения поглощения в солнечной атмосфере», в которой рассматриваются несколько уравнений, применяемых для излучения газового слоя. Пархоменко высказала мнение, что «кривые одинаковых коэффициентов поглощения» не являются кривыми газовых слоев, а рассматриваются 12 лишь как вспомогательные. В работе «О свойствах излучения в солнечной атмосфере»13 автором доказывается, что лишь вблизи поверхностного слоя рассматриваемые кривые не связаны с газовыми слоями, поскольку только там коэффициент поглощения зависит от длины волны. Пархоменко писала: «В слоях, близких к поверхности Солнца, коэффициент поглощения зависит от длины волны; далее идет слой, в котором коэффициент поглощения не зависит от длины волны; излучение в нем обладает свойствами «серого излучения», т. е. относительное спектральное распределение подобно планковой кривой, а суммарная для всех длин волн интенсивность излучения меняется от слоя к слою, убывая по мере уменьшения глубины» [9, с. 138]. 11

Parchomenko P. Positionen und Bahn des Planeten 1929 PH. Astronomische Nachrichten. 1930. Vol. 239. No 5725. S. 229–230. 12 Пархоменко П.Г. Метод изучения поглощения в солнечной атмосфере. Астрономический журнал. 1931. Т. 8. Вып. 3–4. С. 223–228. 13 Пархоменко П.Г. О свойствах излучения в солнечной атмосфере. Астрономический журнал. 1932. Т. 9. Вып. 3–4. С. 135–139.

120

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

Начало 30-х годов прошлого столетия в научной деятельности Прасковьи Георгиевны характеризуется еще более активной наблюдательной работой. Она системно проводит наблюдения и фотометрирование переменных звезд при помощи фотометра Цельнера, уделяя много времени звездам RZ Cassiopeiae и AR Lacertae; фотографирует область Sуgnus при помощи рефрактора Мерца со 120-миллиметровым астро-триплетом; на протяжении нескольких месяцев совместно с научным сотрудником М.С. Савроном (1902—1943) проводит тщательную фокусировку 160-миллиметрового фотографического объектива Цейса с разноцветными фильтрами; наблюдает Солнце при помощи рефрактора Мерца и фотографирует его, используя рефрактор Цейса [1]. Несмотря на выполнение широкой наблюдательной программы, продолжает выступать на научных заседаниях в обсерватории с теоретическими вопросами на темы: «Структура солнечных пятен», «Физические условия в газовых туманностях», «О строении газовых туманностей», «О спектре звезд» [1]. Осенью 1932 г. в ХАО состоялось важное мероприятие, центральной темой которого стал вопрос о выборе участка для постройки новой обсерватории. Необходимость ее создания в Харькове назрела давно. Одновременно рассматривалось сразу четыре варианта районов для вынесения инструментальной базы за пределы города. Работы по обследованию 35-километровой зоны вокруг Харькова с целью поиска лучшего места заняли целый год. Пархоменко, наряду с другими астрономами, принимала участие в исследовании астрономических условий в одном из таких перспективных районов [1]. В 1933 г. Наркомпрос 14 обращается к коллективу ХАО с предложением о подготовке научными сотрудниками ХАО больших монографий, которые охватывали бы целые циклы направлений в разных отраслях астрономии или родственных с ней дисциплинах. В ходе бурного обсуждения на нескольких научных заседаниях ХАО (в числе других) было принято решение о подготовке монографии П.Г. Пархоменко на тему: «Оптическая структура солнечной и звездных атмосфер (собственная теория)» [1]. Формированию структуры будущей книги посвящен ряд статей этого периода. Из них следует выделить публикацию в «Астрономическом журнале» — «Формулы для учета эффекта ореола» 15, в которой, отмечая отсутствие достаточного наблюдательного материала, Прасковья Георгиевна сосредотачивается на выведении выражения для эффекта галации исходя из эмпирической формулы. Также следует отметить статью «Характеристика внешнего слоя Солнца» 16, продолжающую цикл ее публикаций, посвящен14

Народный комиссариат просвещения. Пархоменко П.Г. Формулы для учета эффекта ореола. Астрономический журнал. 1933. Т. 10. Вып. 4. С. 394—399. 16 Пархоменко П.Г. Характеристика зовнішнього шару Сонця. Публікації Харківської астрономічної обсерваторії ХДУ. 1933. Вип. 4. С. 54—60. 15

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

121


М.А. Балышев

ных исследованию переноса излучения в атмосфере Солнца и нахождению коэффициентов поглощения солнечной атмосферы в разных длинах волн. Обдумывая наполнение будущей монографии, П.Г. Пархоменко также выступила с рядом тематических сообщений на научных заседаниях ХАО. Судя из их стенограмм, участники обсуждения подвергали сомнению некоторые постулаты в ее работе. В частности, в протоколе одного из заседаний, на котором она представила доклад «Обобщенные уравнения переноса лучистой энергии», отмечено, что аудитория просила автора предоставлять примеры применения ее теории к конкретным природным явлениям, подчеркивая чистую теоретичность ее работы [1]. В январе 1934 г. П.Г. Пархоменко в числе большой делегации харьковских астрономов принимает участие в работе Первого Всесоюзного астрономо-геодезического съезда в Москве, в кулуарах которого обсуждает с коллегами из Москвы и Пулково ряд вопросов, связанных с темой монографии [1]. Следует констатировать, что издательский проект по подготовке монографической работы Пархоменко так и не был осуществлен по целому ряду причин, в т. ч. из-за уклончивой позиции, которую заняла по данному вопросу администрация ХАО. Прасковья Георгиевна болезненно реагировала на сложившуюся ситуацию. Вероятно, она определит последующие события. ХАО жила размеренной жизнью «камерного» научного учреждения, однако перемены, начавшиеся с восстановлением Харьковского государственного университета в 1933 г., коснулись и обсерваторского коллектива. Ректором университета был назначен Я.С. Блудов (1897—1984), известный коммунистический деятель, руководивший до того Институтом красной профессуры и ХИНО. Политическая конъюнктура этого исторического периода ярко отражена в активной кадровой политике ректората вновь восстановленного университета. К началу 1934 г. согласно штатному расписанию в ХАО числилось 12 специалистов: директор, 3 старших астронома, 2 научных сотрудника, астроном, вычислитель и 4 аспиранта. Среди них не оказалось ни одного члена партии, ни комсомольца [1]. В обсерваторском делопроизводстве сохранился приказ № 20 ректора Харьковского государственного университета Я.С. Блудова, датированный 17.03.1934 г. Он касался именно кадровых вопросов: «Ознайомившись зі станом та роботою Астрономічної обсерваторії, констатую: 1. Що поруч із корисною роботою обсерваторії (служба часу, служба сонця, каталог фундаментальних зірок тощо), робота ХАО все ще недостатньо пов’язана із участю у соціалістичному будівництві. 2. Соціальний склад робітників Обсерваторії незадовільний. До цього часу серед наукового та аспірантського складу ХАО немає жодного партійця та комсомольця. Поруч із цим, серед наукових робітників є класово-чужий елемент. У зв’язку з цим наказую:

122

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома 1. З метою посилення керівництва призначити для допомоги директорові Обсерваторії тов. Барабашову члена КПБУ тов. В.Х. Плужнікова на посаду заступника директора, зобов’язавши тов. Барабашова у найкоротший термін усунути вищезазначені недоліки й насамперед вжити всіх заходів щодо покращення соціального складу наукових робітників та аспірантів. 2. Просити партійний та комсомольський комітет ХДУ рекомендувати до аспірантури ХАО кращих академічно підготовлених членів партії та комсомольців. 3. Звільнити молодшого наукового робітника П.Г. Пархоменко, як ідеологічно ворожий елемент, що систематично ігнорує громадську роботу і водночас з цим веде антирадянські розмови, іронізує над всіма постановами Уряду і партії. 4. Звільнити тов. Г.Л. Страшного, що не відповідає своєму призначенню і не являє відповідної цінності для ХАО. 5. Для встановлення постійного зв’язку між Обсерваторією та організаціями ХДУ просити МК та СНР ХДУ прикріпити для допомоги ХАО своїх представників для постійної роботи» [1].

Через несколько дней соответствующий приказ за № 6 от 25.03.1934 г. будет подготовлен администрацией обсерватории. В соответствии с ним П.Г. Пархоменко уволена из ХАО с формулировкой, взятой из приказа ректора и без выплаты компенсации. Ей вменялось срочно возвратить все книги и приборы, принадлежащие ХАО. Для Г.Л. Страшного предусматривалась выплата компенсации, а также оплата за его сверхурочные вычисления [1]. Нами не найдено документальных свидетельств «вражеской» деятельности П.Г. Пархоменко. Что касается Григория Лазаревича Страшного (1905—1941), работавшего в ХАО вычислителем, то «выбор» пал на него, вероятно, неслучайно: за несколько лет работы в ХАО после окончания аспирантуры он неоднократно привлекал к себе негативное внимание администрации [1]. Кроме того, по-видимому, существует прямая зависимость между отъездом из Харькова Бориса Петровича Герасимовича, назначенного в мае 1933 г. директором Главной астрономической обсерватории в Пулково, и увольнением Пархоменко и Страшного весной 1934 г.: с ними Герасимович тесно сотрудничал, и даже опекал... Вполне естественно, что Б.П. Герасимович попытался вмешаться в ход событий, проведя переговоры с Наркомпросом и ректоратом Харьковского государственного университета с единственной целью — разобраться и помочь. В архиве НИИ астрономии ХНУ имени В.Н. Каразина сохранилась записка Герасимовича к директору ХАО Н.П. Барабашову: «Глубокоуважаемый Николай Павлович! В Секторе науки отнеслись благоприятно к моему ходатайству за Страшного. Поэтому прошу Вас дать этому делу законный ход, как мы условились с Зубарем…» [1]. В результате вычислитель Г.Л. Страшный был уволен из ХАО не по «политическому» пункту, а по «собственному желанию», в связи с чем обсерваторский приказ № 6 был изменен [1]. Однако в отношении П.Г. Пархоменко никаких перемен не произошло. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

123


М.А. Балышев

Необходимо отметить, что в том же году Я.С. Блудов и сам был необоснованно репрессирован. Благодаря настойчивости Б.П. Герасимовича год спустя Пархоменко и Страшный вернулись на работу в ХАО [1]. Однако Прасковья Георгиевна вернулась в ХАО уже в качестве совместителя. Основным местом ее работы стал Украинский центральный институт гигиены труда и профессиональных заболеваний, в который она перешла после увольнения из ХАО. В Институте она занималась вопросами влияния отражения света на освещенность рабочих помещений, расчетами естественного освещения и его усиления в зданиях, правильного расположения рабочих мест относительно длинных светопроемов и т. д. К сожалению, материалы о деятельности П. Г. Пархоменко в период 1934— 1939 гг. в архиве Харьковского НИИ гигиены труда и профзаболеваний не сохранились. Осенью 1935 г. П.Г. Пархоменко начинает подготовку к защите кандидатской диссертации на тему «О солнечной атмосфере». Она готовит цикл тематических публикаций: две статьи, озаглавленные «Оптика солнечной атмосферы» 17, работу «Свойства солнечного излучения» 18, статью «Изменения во внешней короне» 19. Весной 1936 г. в связи с восстановлением отмененных после революции ученых степеней и званий, используя возможность присвоения степени без защиты диссертации (по совокупности подготовленных научных работ), администрация ХАО обращается в ректорат Харьковского государственного университета с ходатайством о присвоении научных степеней кандидата астрономических наук четырем научным сотрудникам ХАО: В.А. Михайлову, М.С. Саврону, Б.Е. Семейкину и П.Г. Пархоменко. В документе отмечалось, что все они завершили аспирантский стаж до издания Постановления об ученых званиях и степенях, публично защищали самостоятельно выполненные научные работы для получения звания научного работника и имеют по несколько печатных научных трудов [1]. И вновь обстоятельства оборачиваются против Пархоменко... В отношении ее кандидатуры Народный комиссариат образования отвечает университету отказом. Анализируя ситуацию, отметим: Пархоменко, проработавшая к этому времени в ХАО более 20 лет, например, имела печатных работ больше, чем В.А. Михайлов и М.С. Саврон вместе взятые. Половина ее публикаций увидели свет на страницах ведущих иностранных астрономических изданий («Astronomische Nachrichten» и «Zeit. wissen. Photophysik und Photochemie»). 17

Parchomenko P. Die Optik der Sonnenatmosphare. Астрономический журнал. 1935. Т. 12. Вып. 2. С. 140—144; Пархоменко П.Г. Оптика сонячної атмосфери. Учені записки Харківського державного університету. 1936. Вип. 6—7. С. 79—87. 18 Пархоменко П.Г. Властивості сонячного опромінювання. Публікації Харківської астрономічної обсерваторії ХДУ. 1935. Вип. 5. С. 55—62. 19 Пархоменко П.Г. Изменения во внешней короне. Бюллетень ВАГО. 1936. № 41. С. 225—226.

124

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

Коллектив Харьковской астрономической обсерватории (1935 г.). Сидят слева направо: проф. Б.П. Остащенко-Кудрявцев, проф. А.И. Раздольский, проф. Н.Н. Евдокимов, А.И. Сластенов, Л.И. Крисенко. Стоят слева направо: Б.Е. Семейкин (1), В.Х. Плужников (2), В.Д. Фурдыло (5), К.Н. Савченко (6), Е.Д. Ефименко (7), Л.И. Шингарев (8), П.Г. Пархоменко (9)

Михайлов к 1936 г. имел лишь одну зарубежную публикацию, у Саврона их не было вовсе. Кроме того, основная часть библиографий Михайлова и Саврона представлена 1935 г., т. е. сформирована непосредственно под этап ходатайства о присвоении ученой степени. Тем не менее, решением Госкомиссии НКО УССР В.А. Михайлову и М.С. Саврону ученые степени были присвоены. Складывается устойчивое впечатление, что Прасковье Георгиевне мешали не только коллизии судьбы. В июне 1936 г. харьковские астрономы приняли участие в наблюдении полного солнечного затмения, известного как «Большое советское затмение». Это уникальное событие произошло 19 июня 1936 г. с полосой полной фазы от Кавказа до Тихого океана (т. е. непосредственно над территорией Советского Союза). Для наблюдения затмения харьковская экспедиция выехала на Северный Кавказ в станицу Белореченская. Пархоменко не включили в официальный состав экспедиции, но она самостоятельно ездила на Кавказ для участия в наблюдениях. Впрочем, можно отметить, что помимо членов экспедиции в Белореченскую выезжали практически все харьковские астрономы (даже вместе с членами своих семей) [1]. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

125


М.А. Балышев

Пархоменко с удвоенной энергией берется за подготовку диссертационной работы. Но решает несколько изменить ее вектор — теперь она хочет защищать работу на соискание сразу докторской степени. Готовясь к защите, Прасковья Георгиевна планирует использовать свой двухмесячный отпуск (август-сентябрь) для консультаций с коллегами в Москве. Однако поездка оказалась на грани срыва: администрация ХАО в конце июля 1936 г. приняла неожиданное решение: поручить П.Г. Пархоменко проведение систематического ежедневного фотографирования Солнца. Прасковья Георгиевна идет на обострение ситуации — не выполнив данное распоряжение, 1 августа, согласно графику отпусков, уезжает из Харькова [1]. Предпринимая попытку вовлечь в дискуссию европейских астрономов, в августе 1936 г. Пархоменко обращается с открытым письмом к главному редактору английского журнала «The Observatory», озаглавив его «Структура солнечной атмосферы» 20. Автор описывает преимущества «обратного метода» исследования над «прямым», объясняя причину его несостоятельности множественностью начальных гипотез. Она утверждает, что «обратный метод» исследования в сочетании с наличием физических данных о коэффициенте поглощения становится единственно верным и, более того, в отдельных случаях приводит к исключительным результатам даже без знания коэффициента поглощения. По ее мнению, для разработки и применения «обратного метода» необходимо получение контуров линий поглощения, наблюдаемых на разных расстояниях от центра диска, и если такой материал будет обладать соответствующей точностью, то структура солнечной атмосферы будет пониматься даже лучше, чем структура земной [16, с. 376]. В январе 1937 г. П.Г. Пархоменко написала следующее заявление в квалификационную комиссию при Харьковском государственном университете: «На мои работы неоднократно было обращено внимание видных астрономов (Асплинд, Фройндлих, Гернгеймер, Пласкетт) 21. Мои статьи вызывали оживленную полемику в астрофизических журналах. Можно думать, что мои работы влияли на течение научной мысли (в «Handbuch der Astrophysik» в соответствующих отделах приводятся указания на мои статьи) 22. 20

Parchomenko P. The structure of the Solar atmosphere. The Observatory. 1936. Vol. 59. No 751. P. 375—377. 21 Брор Ансгар Асплинд (1890—1954) — шведский астроном; Эрвин Финлей-Фройндлих (1885—1964) — немецкий астроном, принимавший активное участие в проверке теории относительности; Джон Стэнли Пласкетт (1865—1941) — выдающийся канадский астроном. 22 В отдельных томах «Handbuch der Astrophysik» действительно присутствуют ссылки на работы П.Г. Пархоменко наравне с работами Н. А. Козырева и В.А. Амбарцумяна, например, здесь: Handbuch der Astrophysik: Band III / Erste Hälfte Grundlagen der Astrophysik / E.A. Milne, A. Pannekoek, S. Rosseland, W. Westphal. Berlin: Verlas von Julius Springer. 1930. S. 296 (474 s.).

126

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

Поэтому, а также принимая во внимание мой многочисленный научный стаж, прошу дать мне ученую степень доктора. Если нельзя, прошу предоставить мне возможность защищать работу на степень доктора. Такая работа «Метод изучения солнечной атмосферы» уже закончена и послана для оценки академику В.Г. Фесенкову, который является специалистом в той области, в которой я занималась. На Украине нет П.Г. Пархоменко и Ю.Н. Фадеев, первый соответствующего специалиста. руководитель Харьковской службы времени, погибший от голода в 1942 г. Защищать ее я желаю в апреле или мае. Прошу командировать меня в Москву, где при институте имени Штернберга я и буду защищать свою работу» [1]. В архиве НИИ астрономии ХНУ имени В.Н. Каразина сохранилась записка, которую П.Г. Пархоменко написала М.С. Саврону, в то время ученому секретарю ХАО: «На Ваш вопрос о времени и месте защиты диссертационной работы сообщаю. Работа на соискание степени доктора — «Метод изучения солнечной атмосферы» — мною закончена и оформлена в июле 1936 года. По согласию с квалификационной комиссией при Харьковском государственном университете она переслана в 2-х экземплярах академику В.Г. Фесенкову в Москву, т. к. я желаю защищать ее в Москве. Один экземпляр послан проф. В.А. Амбарцумяну в Ленинград. Можно ли защищать ее как докторскую без защиты кандидатской, а также время защиты, зависит от ответа В.Г. Фесенкова. Для защиты кандидатской диссертации я могу использовать одну из моих уже напечатанных работ. В.Г. Фесенков сообщил мне, что в моей, посланной ему работе, нужно сделать еще некоторые изменения. Возможно, они займут месяца два» [1]. Таким образом, делу был дан официальный ход, в обсерваторских отчетах закреплено, что защита Пархоменко состоится в Московском государственном университете, полное завершение диссертации планируется в мае 1937 г., официальная тема работы: «Метод изучения солнечной атмосферы», точная дата защиты будет определена после согласования с МГУ [1]. С этого момента администрация ХАО вступает в оживленную переписку, посвященную рецензированию диссертации Пархоменко. Дело получило грандиозную огласку. К ее изучению привлекаются одни из лучших отечественных астрономов. В частности, администрация ХАО забрасывала письмами Государственный астрономический институт имени П.К. Штернберга и параллельно вела переговоры с академиком Г.А. Шайном (1892— 1956) из Симеизской астрономической обсерватории, также предложив ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

127


М.А. Балышев

ему выступить рецензентом в работе Пархоменко [1]. В итоге переговоров Шайн, сославшись на болезнь, отказался. В своем ответе он написал в Харьков: «Работа П.Г. Пархоменко является очень важной и оригинальной, и я думал, что крупные специалисты в этой области, каковыми у нас являются Е.Я. Перепелкин (Пулково), В.А. Амбарцумян (Ленинград) и Б.П. Герасимович (Пулково), смогут оценить этот труд и дать положительный отзыв» [1]. Директор ХАО проф. Н.П. Барабашов лично обращается к академику В.Г. Фесенкову и проф. В.А. Амбарцумяну с настойчивыми просьбами о срочном рецензировании диссертации Пархоменко. В апреле 1937 г. Прасковье Георгиевне предоставляется длительная научная командировка в Главную астрономическую обсерваторию в Пулково для окончательного согласования вопросов, связанных с защитой диссертации [1]. Перед отъездом в Пулково Пархоменко перевела диссертацию на французский язык и послала ее нескольким европейским коллегам с просьбой дать отзыв. Из архивных документов известно, что этот шаг шел в разрез с распоряжением администрации ХАО об обязательном согласовании с директором любых иностранных контактов [1]. В архиве НИИ астрономии ХНУ имени В.Н. Каразина хранится ответ норвежского астрофизика Свена Росселанда (1894—1985), в то время директора Института теоретической астрофизики университета Осло: «Моя дорогая доктор Пархоменко. Я с интересом прочитал рукописи двух статей, которые Вы мне недавно прислали. Из того, что я вижу, чтобы иметь возможность высказаться о Ваших статьях, мне необходимо гораздо глубже вникнуть в суть проблем, о которых идет речь, чего в ближайшие несколько месяцев мне не позволит сделать мое время. Нам было бы намного проще, если бы мы смогли лично встретиться и обсудить данные проблемы, однако расстояние от Осло до Харькова, увы, делает это невозможным. Что касается первой части, «Метод изучения структуры атмосферы Солнца», то мне кажется, что некоторые уравнения используются неверно, и это обстоятельство наверняка повлияет на дальнейшие выводы, что и было мной отмечено в нескольких противоречивых местах. Должен признаться, что «Обобщенную формулу обратного метода» мне было крайне трудно читать, отчасти потому, что обозначение и нумерация уравнений, по-видимому, не всегда последовательны, а отчасти — по причине стилистических несоответствий. Мне кажется, что необходимо более аккуратно выполнять расчеты» 23 [1].

Из ответного письма академика В.Г. Фесенкова к Н.П. Барабашову: «Вы запрашиваете меня относительно рецензии на работу Пархоменко. Эта работа была у нас детально разобрана, и мы предполагали, что Пархоменко при своем проезде через Москву выступит у нас на секторе для разъяснения ряда вопросов, которые нам показались спорными. К сожалению, она не остановилась в Москве для этой цели и уехала в Пулково. Защищать свою работу в Москве она больше не хочет и просит, чтобы мы никакой рецензии о ней не давали. Если Вы будете настаивать, я Вам рецензию пришлю, но предпочел бы, чтобы вы обошлись без меня» [1]. 23

Письмо С. Росселанда написано на английском языке.

128

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

Нужно отметить, что академик В.Г. Фесенков так и не выступил рецензентом в диссертации П.Г. Пархоменко, несмотря на целый ряд настойчивых просьб от администрации ХАО. Не получила от него помощь и рассчитывавшая на нее Пархоменко, которая лично и давно знала Фесенкова. Вероятно, поэтому и было принято решение о перенесении защиты в Пулково. Здесь был расчет на покровительство другого бывшего харьковчанина — Б.П. Герасимовича, с которым Прасковья Георгиевна тесно сотрудничала в Харьковской обсерватории. Более того, совершенно очевиден и тот факт, что именно Борис Петрович оказал существенное влияние на формирование проблематики научной работы Пархоменко. Слишком рельефно выделяется не традиционная для тогдашней советской астрономической науки тематика ее работы, более характерная для американской астрономии. Но Б.П. Герасимович не смог помочь Прасковье Георгиевне, поскольку был арестован в июне 1937 г. по так называемому «Пулковскому делу», позже трагически погиб в застенках НКВД [2]. Тем не менее, научные консультации с Герасимовичем, по-видимому, создали вполне реальные негативные последствия для Пархоменко. В результате активной научной и административной деятельности на посту директора Главной астрономической обсерватории в Пулково Б.П. Герасимович приобрел значительное количество ярых оппонентов, одним из которых стал В.А. Амбарцумян [6]. В итоге ситуация с рецензированием диссертации Прасковьи Георгиевны затянулась до зимы 1937 г. За это время Пархоменко доработала ее текст согласно замечаниям, полученным в Москве и Пулково. Было откорректировано и ее название: «Оптический метод изучения солнечной атмосферы» [1]. Вопросу доработки диссертации посвящена и одна из ее публикаций данного периода — «Обобщенная формула обратного метода», вошедшая в сборник «Публикации Харьковской астрономической обсерватории» 24. Зимой 1938 г. научная программа Пархоменко, помимо оформления диссертационной работы, была сосредоточена на следующих вопросах: получение формул для распределения скоростей в хромосфере (для общего случая и лучевого давления); составление таблиц, содержащих физические константы для более интенсивных линий в хромосфере; проведение тщательной проработки физической литературы (преимущественно из библиотеки Украинского физико-технического института) [4, л. 8]. Тем временем администрация ХАО не останавливалась в поисках оппонентов для диссертации П.Г. Пархоменко, используя как официальную корреспонденцию, так и личную переписку. Перечень адресатов впечатляет: В.Г. Фесенков, Г.А. Шайн, Г.А. Тихов (1875—1960), В.А. Амбарцумян, 24

Пархоменко П.Г. Узагальнена формула зворотного методу. Публикации Харьковской астрономической обсерватории ХГУ. 1938. Т. 6. С. 123—132.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

129


М.А. Балышев

В.А. Крат (1911—1983), А.Б. Северный (1913—1987), Н.Н. Парийский (1900— 1996). Первые трое из числа названных от оппонирования уклонились, а остальные дали разгромные отзывы [1]. За период с ноября 1937 г. по март 1938 г. весь необходимый пакет документов на работу П.Г. Пархоменко в обсерватории был собран. Считаем возможным кратко представить суть выводов оппонентов. Из рецензии проф. В.А. Амбарцумяна: «<…> Нужно отметить, что чрезвычайно сумбурное изложение не дает возможности вникнуть в мысли автора. Тем самым затрудняется и рецензирование работы. Лишь более внимательное чтение показывает, что сумбурность изложения является следствием полнейшей беспомощности автора в соответствующих физических и даже математических вопросах <…> Сумбурность изложения затрудняет чтение и может быть мешает найти те зерна правильного, которые, возможно, имеются в данной работе. Однако столь грубые ошибки, какие были упомянуты в качестве примера, недопустимы не только в докторской, но даже в кандидатской диссертации. Поэтому считаю невозможным допустить диссертацию Пархоменко к защите на степень доктора наук» [1].

Из отзыва А.Б. Северного: «<…> Работа далека от ясности, путанная, делается ряд ничем не обоснованных предпосылок, нет никакой цельности и законченности, есть ошибки и взаимоисключающие посылки в одном и том же доказательстве, есть грубые и неверные толкования хорошо известных элементарных физических положений, полное пренебрежение научной технологией и полное неуважение к читателю, благодаря неряшливому оформлению работы: большая часть букв и величин оставлена без объяснения, ряд положений берется без обоснования, фразы построены грамматически неправильно, так что вся вводная часть есть набор не связанных друг с другом замечаний и рассуждений в основном ошибочных и неясных. Поэтому считаю, что работа в настоящем виде не может быть рассмотрена ни как докторская, ни как кандидатская диссертация и вообще не может быть обсуждаема, пока автор не переделает ее целиком в таком отношении, чтобы работу можно было понимать хотя бы в отдельных ее частях» [1].

Из отзыва В.А. Крата: «<…> Признавая вполне целесообразной и интересной детальную разработку обратного метода, увязанную с основами теории лучистого равновесия, статистической физики и гидродинамики звездных атмосфер, я полагаю, что данная работа должна быть коренным образом переделана, лишь после этого она может быть подвергнута детальному рассмотрению <…> Полагаю, что защиту диссертации нужно будет отложить до тех пор, пока работа не будет переделана» [1].

Из отзыва Н.Н. Парийского: «<…> Работа написана настолько сбивчиво, несистематично и небрежно, что чрезвычайно трудно судить о задаче, поставленной автором <…> Я не буду перечислять огромного числа описок и в формулах, и в тексте, которые вместе с чрезвычайной неясностью изложения делают работу очень трудночитаемой. На основании всего вышеизложенного считаю, что при том содержании и при той форме, которую имеет работа, она не может дать автору какую-либо научную степень» [1].

130

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

В апреле 1938 г. Харьковская обсерватория предоставила П.Г. Пархоменко очередную возможность посетить Пулково «для получения консультаций по ряду вопросов, связанных с диссертацией, и исправления некоторых мест диссертации, согласно указаниям рецензентов» [1]. Администрация ХАО обратилась к новому директору Пулковской обсерватории С.И. Белявскому (1883— 1953) с официальным ходатайством, сопроводив его припиской проф. Н.П. Барабашова: «Желательно поставить доклад Пархоменко на заседании сектора астрофизики с приглашением проф. В.А. Амбарцумяна и специалиста по теоретической физике» [1]. На фоне описанных событий в мае 1938 г. администрация ХАО принимает решение о подаче пакета документов на П.Г. Пархоменко в научную часть Харьковского государственного университета для присвоения ей научной степени кандидата астрономических наук без защиты диссертации (приведенные негативные отзывы на ее работу были уже направлены в ХГУ) 25 [1]. Доверяя научному мнению оппонентов, необходимо было бы провести современную параллель между ее работой и отзывами известных астрономов, но, к сожалению, текст диссертации не найден. Можно предположить, что Пархоменко, имевшая вполне прогрессивные идеи, не смогла их доходчиво выразить, зациклившись на разработке теории переноса излучения. После возвращения из Пулково Прасковья Георгиевна сводит к минимуму свою деятельность в ХАО, сосредоточившись на работе в Институте гигиены и профзаболеваний. Лишь значительные вспышки на Солнце, наблюдавшиеся во второй половине июля 1938 г., побуждают ее вернуться к активной работе в обсерватории. Результаты проведенной серии наблюдений, полученных ею при помощи протуберанц-спектроскопа, будут опубликованы под названием «О снижении хромосферы в окрестностях протуберанцев» 26 в немецком научно-популярном журнале «Sterne». В 1939 г., заручившись поддержкой коллег из Крыма, Пархоменко решает, что с Харьковом ее больше ничего не связывает. Проработав ровно 25

Необходимо отметить, что в 1955 г. к юбилею Харьковского университета была издана книга «Астрономия в Харьковском университете за 150 лет (исторический очерк)» (Х.: ХГУ. 1955. 184 с.). Ее автор, А.И. Сластенов (1900—1967), длительное время работал в должности заместителя директора ХАО. В частности, он принимал непосредственное участие в событиях 1936—1938 гг., связанных с присвоением ученой степени Пархоменко и защитой ее диссертации. Значительная часть сохранившихся архивных документов — корреспонденции по данным вопросам, подписаны Сластеновым [1]. Однако в указанной книге автором сделан ряд дискуссионных утверждений. В частности, отмечено, что в 1936 г. П.Г. Пархоменко была присвоена ученая степень канд. физ.мат. наук без защиты диссертации (с. 146), а также содержится информация, что Пархоменко преподавала общий курс астрономии в Харьковском университете в 1935— 1937 гг. (с. 161). Эти данные не подтверждаются архивными документами, хранящимися в архиве НИИ астрономии ХНУ имени В.Н. Каразина и архиве Университета. 26 Parchomenko P., Krysenko L. Uber die Senkung der Chromosphäre in der Nahe der Protuberanzen. Sterne. 1940. Vol. 20. No 8. P. 140—141. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

131


М.А. Балышев

четверть века в ХАО, она полностью прекращает здесь свою научную работу и уезжает в Симеизскую астрономическую обсерваторию. В январе 1940 г. П.Г. Пархоменко, обобщив материалы, собранные для диссертации, подготовила очередную публикацию для журнала «Astronomische Nachrichten», озаглавив ее: «К вопросу об исследовании Солнечной атмосферы» 27. Этой статьей Прасковья Георгиевна подытожит свою многолетнюю работу, посвященную изучению Солнца, связывая в ней основную формулу своего «обратного метода» с результатами работ известных европейских астрономов — Я. Хоутгаста, Г. Ригини, М. Миннарта, А. Паннекука, Б. Линдблада [17]. Вся дальнейшая жизнь П.Г. Пархоменко неразрывно связана с горой Кошка и Симеизской астрономической обсерваторией, в которой она, судя по архивным документам Крымской астрофизической обсерватории, официально проработала до конца 1940-х годов. В дальнейшем Пархоменко, продолжавшая работать в Крыму в восстановленной после Второй мировой войны обсерватории, вела чрезвычайно замкнутый образ жизни, практически ни с кем не общаясь. В разных публикациях среди имен астрономов, плодотворно работавших в Крыму в 30—60-е гг. ХХ ст., практически невозможно встретить имя Прасковьи Георгиевны Пархоменко. Из анализа ее публикаций очевидно, что она была ученым-астрофизиком довольно высокого уровня. Однако, продолжая интересоваться серьезным научным направлением своей тематики, она абсолютно не участвовала в исследованиях по физике звезд, межзвездной среды и Солнца, которыми занимались ее коллеги по обсерватории. Пожалуй, единственным, с кем общалась П.Г. Пархоменко, был выдающийся астрофизик, будущий президент комиссии по межзвездной среде Международного астрономического союза С.Б. Пикельнер (1921—1975), работавший в 1950-е годы в Крымской астрофизической обсерватории. В 1957—1958 гг. благодаря ему в нескольких томах сборника «Вопросы космогонии» выйдет цикл теоретических статей Пархоменко: «К вопросу о происхождении элементов», «О сохранении равновесных распространенностей для промежуточных атомов», «О сохранении распространенностей при образовании элементов», «Местонахождение равновесной термоядерной среды» 28. 27

Parchomenko P. Zur Frage der Erforschung der Sonnenatmosphare. Astronomische Nachrichten. 1940. Vol. 270. № 4. S. 193—195. 28 Пархоменко П.Г. К вопросу о происхождении элементов. Вопросы космогонии. М.: Издво АН СССР. 1957. Т. 5. С. 181—191; Пархоменко П.Г. О сохранении равновесных распространенностей для промежуточных атомов. Вопросы космогонии. М.: Изд-во АН СССР. 1957. Т. 5. С. 192—195; Пархоменко П.Г. О сохранении распространенностей при образовании элементов. Вопросы космогонии. М.: Изд-во АН СССР. 1958. Т. 6. С. 265— 268; Пархоменко П.Г. Местонахождение равновесной термоядерной среды. Вопросы космогонии. М.: Изд-во АН СССР. 1958. Т. 6. С. 269—274.

132

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома

Они будут переизданы в США на английском языке в 1964 г. 29 С.Б. Пикельнер был расположен к Прасковье Георгиевне, сочувствовал и опекал ее. По неподтвержденной информации, используя личные связи и влияние, он «выхлопотал» ей долгожданный диплом кандидата наук. В одном из упомянутых томов «Вопросов космогонии» помещена его краткая рецензия на последние работы П.Г. Пархоменко. В ней Пикельнер, коснувшись вопроса синтеза сложных атомов из более простых, позитивно высказывается о развитии равновесной теории Пархоменко, «<…> выявление фактов которой представляет интерес» [11, с. 276]. За Пархоменко сохранялось постоянное рабочее место в большом зале библиотеки при Симеизской астрономической обсерватории, где она проводила много времени за книгами. Старожилы вспоминали, что «бабка» (как ее за глаза называли молодые сотрудники), порой спорила с авторами книг, которые читала. Так, бытует история, что Пархоменко серьезно «дискутировала» с И.С. Шкловским (1916—1985), известным советским астрофизиком, который, по ее мнению, «что-то не так написал» в одной из своих работ. В конце 1960-х, когда уже не смогла себя обслуживать, с ее согласия она была определена в дом престарелых в Алуште, где и окончилась ее жизнь. Имя Прасковьи Георгиевны Пархоменко сегодня практически утрачено для истории отечественной астрономии. Хотя, следует отметить, что одна из попыток возвращения ее имени в орбиту истории науки все-таки была предпринята. В 1966 г. директор Государственного астрономического института имени П.К. Штернберга Д.Я. Мартынов (1906 —1989) обратился с личной просьбой к академику Н.П. Барабашову. Из письма Д. Я. Мартынова: «Глубокоуважаемый Николай Павлович! Обращаясь иногда к своему научному прошлому, я довольно упорно вспоминаю имя П. Пархоменко, которая в свое время подверглась насмешкам со стороны очень юных и талантливых пулковских аспирантов, но которая, кажется, шла своими оригинальными путями в вопросах строения звезд и их атмосфер, путями, — которые сейчас получают признание. Я лично Пархоменко не знал и сейчас не знаю, жива ли она, или нет. Боюсь, что сейчас остается мало людей, которые это знают, а сказанное о ней выше может оказаться совсем забытым, чего не следует допускать в интересах истории отечественной науки. Не могли бы Вы рассказать о ней вообще, или, воспользовавшись какой-нибудь датой, в форме письма или заметки, которую в зависимости от ее характера можно было бы опубликовать или в журнале «Земля и Вселенная», или где-нибудь еще. Ваш Д. Мартынов» [5, л. 1]. 29

Problems of Cosmogony, Volume V, USSR. Washington: U.S. Department of Commerce Clearing House for Federal scientific and technical information joint Publications Research Service. 1964. 176 p.; Problems of Cosmogony, Volume VI, USSR. Washington: U.S. Department of Commerce Clearing House for Federal scientific and technical information joint Publications Research Service. 1964. 309 p.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

133


М.А. Балышев

Из сохранившегося ответа Н.П. Барабашова: «Глубокоуважаемый Дмитрий Яковлевич! Где сейчас находится П.Г. Пархоменко и жива ли она, нам неизвестно. Последние сведения были о том, что она живет, якобы, в Симеизе, на пенсии. Также Пархоменко работала под руководством Б.П. Герасимовича, занимаясь теоретическими вопросами. Свои работы она печатала в «Astronomische Nachrichten». Она была значительно старше меня. Когда она уехала из Харькова, я потерял ее из виду. Я очень мало знаю Пархоменко, работавшую в весьма далекой от меня области, что не имею возможности написать о ней что-нибудь действительно вразумительное» [5, л. 1-об].

Но коллеги не забыли о П.Г. Пархоменко и об ее вкладе в астрономическую науку. После ее смерти именем астронома была названа малая планета № 1857 — «Parchomenko», открытая в августе 1971 г. в Крымской астрофизической обсерватории известной исследовательницей астероидов Т.М. Смирновой [13, c. 56]. Автор выражает искреннюю благодарность сотрудникам НИИ астрономии ХНУ имени В.Н. Каразина проф. Ю.Г. Шкуратову и проф. Д.Ф. Лупишко, а также коллегам-астрономам А.Н. Растопчиной-Шеховской, Р.Е. Гершбергу и Н.М. Гафтонюк за реальную помощь при подготовке публикации. СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 1. Архив Научно-исследовательского института астрономии Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина. 2. Балышев М.А. Звезда исключительной величины. Борис Петрович Герасимович. Universitates. Наука и Просвещение. 2004. № 4. С. 46—57. 3. Балышев М.А. Из истории Харьковской обсерватории: биографические очерки // 200 лет астрономии в Харьковском университете / Под ред. проф. Ю.Г. Шкуратова. Харьков: ХНУ. 2008. С. 99—154. 4. ГАХО 30. Ф. 5875. Оп. 1. Д. 16. 22 л. 5. ГАХО. Ф. 5875. Оп. 1. Д. 341. Л. 1-об. 6. Дадаев А.Н. Николай Александрович Козырев // Время и звезды: к 100-летию Н.А. Козырева / Отв. ред. Л.С. Шихобалов. СПб.: Нестор-История. 2008. С. 3—89. 7. Євдокімов М.М. Спостереження затемнення Місяця. Публікації Харківської астрономічної обсерваторії ХДУ.1931. Вип. 3. С. 78—79. 8. Евдокимов Н.Н., Струве Л.О. Краткий отчет об экспедиции для наблюдения полного солнечного затмения 8 (21) августа 1914 г. / Записки Императорского Харьковского университета за 1914 год. Харьков: Типография и Литография М. Зильбельберг и сыновья. 1914. 4 с. 9. Пархоменко П.Г. О свойствах излучения в солнечной атмосфере. Астрономический журнал. 1932. Т. 9. Вып. 3—4. С. 135—139. 10. Полтавский календарь на 1909 год. Полтава: Типо-Литография Губерн. Правления. 1909. С. 165. 11. Пикельнер С.Б. О теориях «равновесного» происхождения элементов. Вопросы космогонии. 1958. Т. 6. С. 275—276. 12. Физико-математический факультет // Записки Харьковского университета за 1918 и 1919 год. Х.: Типография М. Зильбельберг и сыновья. 1919. С. 24. 30

Государственный архив Харьковской области.

134

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома 13. Шор В.А. В созвездии славных имен. Земля и Вселенная. 1981. № 2. С. 54—58. 14. Jewdokimow N. Beobachtungen des Merkurdurchganges am 7 Mai 1924 auf der Charkower Sternwarte. Astronomische Nachrichten. 1924. Vol. 222. No 5315. S. 175—176. 15. Jewdokimow N. Beobachtungen der Mondfinsternis 1924 August 14. Astronomische Nachrichten. 1925. Vol. 224. No 5361. S. 159—161. 16. Parchomenko P. The structure of the Solar atmosphere. The Observatory. 1936. Vol. 59. No 751. P. 375—377. 17. Parchomenko P. Zur Frage der Erforschung der Sonnenatmosphare. Astronomische Nachrichten. 1940. Vol. 270. No 4. S. 193—195. 18. Societe Astronomique de France. Séance du mercredi 3 novembre 1926. Astronomie. 1926. Vol. 40. P. 495—508. Получено 22.11.2017 REFERENCES 1. Arhiv Nauchno-issledovatelskogo instituta astronomii Harkovskogo natsionalnogo universiteta imeni V.N. Karazina [in Russian]. 2. Balyshev M.A. Zvezda isklyuchitelnoy velichinyi. Boris Petrovich Gerasimovich. Universitates. Nauka i Prosveschenie. 2004. No 4. S. 46—57 [in Russian]. 3. Balyshev M.A. Iz istorii Harkovskoy observatorii: biograficheskie ocherki // 200 let astronomii v Harkovskom universitete / Pod red. prof. Yu.G. Shkuratova. Harkov: HNU. 2008. S. 99—154 [in Russian]. 4. GAHO . F. 5875. Op. 1. D. 16. 22 l [in Russian]. 5. GAHO. F. 5875. Op. 1. D. 341. L. 1-ob [in Russian]. 6. Dadaev A.N. Nikolay Aleksandrovich Kozyirev // Vremya i zvezdyi: k 100-letiyu N.A. Kozyireva / Otv. red. L.S. Shihobalov. SPb.: Nestor-Istoriya. 2008. S. 3—89 [in Russian]. 7. Yevdokimov M.M. Sposterezhennia zatemnennia Misiatsia. Publikatsii Kharkivskoi astronomichnoi observatorii KhDU.1931. Vyp. 3. S. 78—79 [in Ukrainian]. 8. Evdokimov N.N., Struve L.O. Kratkiy otchet ob ekspeditsii dlya nablyudeniya polnogo solnechnogo zatmeniya 8 (21) avgusta 1914 g. / Zapiski Imperatorskogo Harkovskogo universiteta za 1914 god. Harkov: Tipografiya i Litografiya M. Zilbelberg i syinovya. 1914. 4 s. [in Russian]. 9. Parhomenko P.G. O svoystvah izlucheniya v solnechnoy atmosfere. Astronomicheskiy zhurnal. 1932. T. 9. Vyip. 3—4. S. 135—139 [in Russian]. 10. Poltavskiy kalendar na 1909 god. Poltava: Tipo-Litografiya Gubern. Pravleniya. 1909. S. 165 [in Russian]. 11. Pikelner S.B. O teoriyah «ravnovesnogo» proishozhdeniya elementov. Voprosyi kosmogonii. 1958. T. 6. S. 275—276 [in Russian]. 12. Fiziko-matematicheskiy fakultet // Zapiski Harkovskogo universiteta za 1918 i 1919 god. H.: Tipografiya M. Zilbelberg i syinovya. 1919. S. 24 [in Russian]. 13. Shor V.A. V sozvezdii slavnyih imen. Zemlya i Vselennaya. 1981. No 2. S. 54—58 [in Russian]. 14. Jewdokimow N. Beobachtungen des Merkurdurchganges am 7 Mai 1924 auf der Charkower Sternwarte. Astronomische Nachrichten. 1924. Vol. 222. No 5315. S. 175—176. 15. Jewdokimow N. Beobachtungen der Mondfinsternis 1924 August 14. Astronomische Nachrichten. 1925. Vol. 224. No 5361. S. 159—161. 16. Parchomenko P. The structure of the Solar atmosphere. The Observatory. 1936. Vol. 59. No 751. P. 375—377. 17. Parchomenko P. Zur Frage der Erforschung der Sonnenatmosphare. Astronomische Nachrichten. 1940. Vol. 270. No 4. S. 193—195. 18. Societe Astronomique de France. Séance du mercredi 3 novembre 1926. Astronomie. 1926. Vol. 40. P. 495—508. Received 22.11.2017 ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

135


М.А. Балышев М.А. Балишев, кандидат історичних наук, В. о. директора Центрального державного науково-технічного архіву України, e-mail: balyshev@yahoo.com ІСТОРІКО-БІОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКОГО АСТРОНОМА ПАРАСКОВІЇ ГЕОРГІЇВНИ ПАРХОМЕНКО Стаття присвячена дослідженню життя та творчості українського ученого-астрофізика Парасковії Георгіївни Пархоменко. Автором проаналізовано наукову діяльність П.Г. Пархоменко, присвячену вивченню сонячної атмосфери, теоретичним аспектам фізики Сонця, дослідженню малих планет, спостереженню за сонячними та місячними затемненнями (розглянуто публікації астронома у провідних астрономічних вітчизняних та закордонних виданнях). Основні віхи наукової біографії П.Г. Пархоменко реконструйовано на тлі становлення та розвитку Харківської астрономічної обсерваторії у 20—30-х роках ХХ ст. У статті детально розглянуто події, що пов’язані зі звільненням П.Г. Пархоменко з Харківської астрономічної обсерваторії та захистом її дисертаційної роботи, які вплинули на ритм та тематику наукової роботи астронома. Публікація основана на документах державних та відомчих архівів, а також усноісторичних матеріалах, присвячених науковій роботі П.Г. Пархоменко у Сімеїзській астрономічній обсерваторії, зібраних автором статті в межах цього дослідження. Використані архівні документи вперше вводяться до наукового обігу. Ключові слова: астрономія, фізика Сонця, мала планета, теорія перенесення випромінювання, затемнення, сонячна атмосфера, Харківська астрономічна обсерваторія, «Астрономічний журнал», Сімеїзська астрономічна обсерваторія, Харківський державний університет, експедиція, рефрактор, дисертація.

М.А. Balyshev, PhD (History), deputy director of Central State Scientific and Technical Archive of Ukraine, e-mail: balyshev@yahoo.com THE LIFE AND SCIENTIFIC WORK OF PRASKOVIA PARKHOMENKO, A UKRAINIAN ASTRONOMER: A HISTORICAL AND BIOGRAPHICAL STUDY The article is dedicated to the study of the life and works of the Ukrainian astrophysicist Praskovia Georgievna Parkhomenko. The author analyzed the scientific activities of P.G. Parkhomenko which was devoted to the researching of the Solar atmosphere, the theoretical aspects of the physics of the Sun, the survey of the Minor Planets and the observation of solar and lunar eclipses (the astronomer’s publications in the leading astronomical domestic and foreign publications are considered, mainly in “Russian Astronomical Journal”, “Astronomische Nachrichten”, “Zeit. wissen. Photophysik und Photochemie”). P.G. Parkhomenko participated in a solar-eclipse expedition of 1914 in Genichesk, and she conducted observations of the total Solar eclipse of 1936, known as the “Great Soviet Eclipse”. Parkhomenko cooperated with famous astronomers, such as Otto Struve, Boris Gerasimovich, Vasily Fesenkov, Nikolay Evdokimov, and Nikolay Barabashov in different periods of her scientific biography. She discovered two Minor Planets:“1129 Neujmina” and “1166 Sakuntala” at the Simeiz Astronomical Observatory.

136

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Историко-биографическое исследование жизни и творчества украинского астронома The key milestones of the scientific biography of P.G. Parkhomenko were reconstructed against the background of the development and formation of the Kharkiv Astronomical Observatory in the 20—30s of the 20th century. The article has taken in-depth the events related to Parkhomenko’s dismissal from the Kharkiv Astronomical Observatory and defending her dissertation, that affected on the themes of the astronomer's scientific activities. In the Crimean period Parkhomenko’s research was devoted to the development of theoretical aspects of the “equilibrium theory”, related with the process of synthesizing complex elements from simpler elements. The present publication is based on state and departmental archives documents as well as on the oral historical materials about Parkhomenko’s scientific work at the Simeiz Astronomical Observatory, collected by the author in the framework of this investigation. Involved archival documents are first introduced into scientific use. Keywords: astronomy, physics of the Sun, minor planet, radioactive transfer theory, eclipse, solar atmosphere, Kharkiv Astronomical Observatory, “Russian Astronomical Journal”, Simeiz Astronomical Observatory, Kharkiv State University, expedition, refractor, dissertation.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

137


З архівів України

З ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ІНСТИТУТУ ФІЗИКИ НАПІВПРОВІДНИКІВ У 1956–1957 рр. Поява в 1948 р. першого транзистора — результат тривалої роботи багатьох видатних учених і фахівців, які впродвж попередніх десятиліть розвивали науку і техніку напівпровідників. Українські вчені зробили помітний внесок в ці галузі (О.Г. Гольдман, С.І. Пекар,В.В. Лашкарьов та ін.). У 1941 р. В.Є. Лашкарьов опублікував статтю «Дослідження запірних шарів методом термозонду» і у співавторстві з К.М. Косоноговою — статтю «Вплив домішок на вентильний фотоефект в закисі міді». У 1946 р. В. Лашкарьов відкрив біполярну дифузію нерівноважних носіїв струму в напівпровідниках, розкрив механізм інжекції — носіїв струму важливих напівпровідникових транзисторів. В СРСР добре розуміли значення напівпровідникової техніки, але шляхи і методи її розвитку були іншими, ніж у США. Керівництво країни усвідомлювало, що для успішного протистояння СРСР США в холодній війні важливо забезпечити розвиток оборонних систем, керованих надійною малогабаритною електронікою. Одним із наслідків «холодної війни» була майже повна економічна та інформаційна ізоляція супротивних сторін. Економічні і наукові зв’язки були слабкі, а в галузі стратегічно важливих галузей і нових технологій практично — відсутні. Важливі відкриття, винаходи, нові розробки, які могли бути використані у військовій техніці або сприяти економічному розвитку, засекречувалися, постачання прогресивних технологій, устаткування, продукції заборонялося. В результаті радянська напівпровідникова наука і промисловість розвивалися в умовах майже повної ізоляції від того, що робилося в цій сфері в США, Західній Європі і Японії. До початку робіт у СРСР щодо германію і кремнію США просунулися далеко вперед у цих напрямах і вже мали кілька типів транзисторів. Але американці не друкували жодних матеріалів з питань технології виготовлення цих приладів або публікували морально застарілі дані. Тому в СРСР всю роботу в цих галузях доводилося будувати заново і значною мірою відтворювати те, що вже зробили американці. При цьому радянські вчені та інженери удосконалювали і розробляли нові типи напівпровідникових діодів і тріодів. Наприклад, в Інституті фізики АН УРСР було розроблено тріоди, а в

138

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

СКБ-245 Міністерства радіотехнічної промисловості СРСР поставлено їх виробництво для імпульсних схем, що істотно відрізнялися від відомих у США тріодів подібного типу. Ці тріоди дозволили побудувати в СКБ-245 першу в СРСР швидкодіючу електронно-обчислювальну машину «Стріла» на напівпровідникових приладах. Але попри швидке зростання значення напівпровідників для прогресу народного господарства, СРСР серйозно відставав на найважливіших ділянках галузі фізики і техніки напівпровідників від зарубіжних країн, передусім від США. Масштаби і темпи розвитку досліджень і виробництва напівпровідникових приладів, підготовка кадрів у США значно перевищували відповідні показники СРСР. У США розроблялись усі відомі на той час види і типи кристалічних діодів і тріодів, випрямлячів, фотодіодів (германієвих і кремнієвих). Наприклад, згідно з даними їх кількість у США зросла з 8612 тис. штук у 1952 р. до 14150 тис. штук в 1955 р. В 1956 р. лише діодів закуплено 40 млн штук. У США розпочалось виробництво тріодів для роботи на частоті до 1000 мГц, які в СРСР тільки почали розроблятися. Серійним виготовленням напівпровідникових приладів займалися понад 35 фірм, в том числі великі корпорації — КСА, «Сильванія», «Райтеон», «Вестерн електрик», «Дженерал електрик» та інші. Одночасно зі зростанням виробництва напівпровідникових приладів збільшилася кількість їх типів. У продаж надходили понад 200 типів напівпровідникових приладів, випускались також напівпровідникові тетроди 6 типів і фототріоди 12 типів. За даними Міжвідомчої ради з напівпровідникової техніки при Міністерстві радіотехнічної промисловості СРСР, відставання СРСР від США в цій галузі в 1955 р. оцінювалося в 4—5 років. СРСР також відставав від США у виробництві таких матеріалів як германій і кремній, які нині є найважливішими напівпровідниковими речовинами. Так, у СРСР в 1956 р. передбачалося виготовити германію близько 500 кг, а в США — 18 т. Не кращими були справи і з отриманням чистого кристалічного кремнію. Меншим було відставання у виробництві ряду інших напівпровідникових приладів, наприклад фотоопорів і болометрів. У США виготовлялись фотоопори з телуристого свинцю, придатні для виявлення теплових випромінювань, потужністю до 2,10—12,00 Вт. У США було налагоджено серійне виробництво напівпровідникових болометрів для інфрачервоної техніки, водночас як у СРСР вони виготовлялись лабораторними партіями. Тільки в 1957 р. Інститутом фізики АН УРСР заплановано організацію серійного виробництва розроблених в ньому болометрів. Хоча принципово нових ідей у галузі напівпровідників і напівпровідникових приладів у США не висувалось, але внаслідок активізації робіт з розроблення теорій та їх застосування до експерименту, швидкого зростання чисельності теоретичних груп, оснащених обчислювальною технікою, провідна роль в теорії напівпровідників починає переходити до США. Велике теоретичне і практичне значення мали дослідження властивостей поверхні напівпровідників, які відіграють значну роль у роботі таких важливих приладів як кристалічні діоди, тріоди, фотодіоди. Хоча пріоритет встановлення існування поверхневих станів належить радянським ученим Фізичного інституту АН СРСР, Інституту фізики АН УРСР, у США роботи в цьому напрямку розвивались із залученням значних наукових сил. Цими дослідженнями займались лабораторії ряду фірм і університетів. У СРСР питання електроніки поверхні розроблялися лише в Інституті фізики АН УРСР, а згодом їх почали розвивати у Фізичному інституті АН СРСР і МДУ [1]. Необхідність розширення робіт з напівпровідникової техніки визнавало і керівництво Академії наук УРСР. Так, 31 травня 1956 р. у доповідній записці до відділу важкого машинобудування ЦК КПУ академік АН УРСР В.Є. Лашкарьов поставив питання ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

139


З архівів України

про необхідність створення в Україні профільного науково-дослідницького інституту і дослідного заводу напівпровідникових приладів. 20 лютого 1957 р. Інститут фізики АН УРСР надіслав до ЦК КПУ низку матеріалів про стан, перспективи і заходи з подальшого розвитку дослідницьких робіт з напівпровідників [2]. В довідці віце-президента АН УРСР академіка АН УРСР О.Н. Щербаня відділу науки і культури ЦК КПУ детально проаналізовано стан і перспективи розвитку дослідницьких робіт з напівпровідників і подано пропозиції, зокрема про створення Інституту напівпровідників АН УРСР. 5 березня 1957 р. у листі Президії АН УРСР до ЦК КПУ обґрунтовано доцільність організації в системі АН УРСР такого інституту. 15 червня 1957 р. вийшла постанова Президії АН УРСР «Про виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4 червня 1957 р. «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт з напівпровідникових матеріалів і приладів», у якій передбачалось створення Інституту напівпровідників, переглядалися плани науково-дослідницьких робіт інститутів АН УРСР: фізики, загальної і неорганічної хімії, теплоенергетики, чорної металургії. Створювалася лабораторія напівпровідників у Інституті металокераміки і спецсплавів АН УРСР. В доповідній записці АН УРСР до ЦК КПУ «Про заходи з виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4.06.1957 «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт з напівпровідникових матеріалів і приладів» від 6 липня 1957 р. містилась інформація про заходи щодо виконання вищезгаданої постанови та прохання сприяти передачі Академії наук УРСР приміщення механічного технікуму, що будується в Києві по вул. Ново-Тверській 17, та документації на житловий будинок для Інституту напівпровідників. Президія Академії наук УРСР в серпні 1957 року внесла до ЦК КПУ пропозиції щодо розширення наукових досліджень у галузі напівпровідників, зокрема про створення Інституту напівпровідників АН УРСР. У вересні 1957 р. це питання розглядалось на Секретаріаті ЦК КПУ, і відділу науки і культури ЦК КПУ було доручено розробити і подати детальніші пропозиції з цього питання. Проте 7 жовтня 1957 р. в листі до ЦК КПУ Президія Академії наук УРСР додатково розглянула питання про створення Інституту напівпровідників і зробила висновок про практичну неможливість його створення через відсутність приміщення і недостатню матеріальну базу, а також просила зняти з обговорення питання про створення Інституту напівпровідників. На виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4 червня 1957 р. «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт по напівпровідникових матеріалах і приладах» Президія АН УРСР вирішила в межах існуючих штатів АН УРСР організувати в Інституті металокераміки і спеціальних сплавів АН УРСР відділ металургії напівпровідників, в інститутах загальної та неорганічної хімії, теплоенергетики та чорної металургії — відділи, які займатимуться дослідженнями напівпровідникових сировинних ресурсів, розширити матеріальну базу та штати відділу напівпровідників Інституту фізики АН УРСР з тим, щоб упродовж 2—3 років створити необхідні умови для організації Інституту напівпровідників. Тільки 7 жовтня 1960 р. постановою Президії АН УРСР на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 3 вересня 1960 р. на базі відділів фізики напівпровідників і теоретичної фізики Інституту фізики АН УРСР організовано Інститут напівпровідників АН УРСР. Нижче наведено 6 архівних джерел із напівпровідникової тематики. ДЖЕРЕЛА 1. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4491, арк. 137—139. 2. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4491, арк. 44—91, 192—242.

140

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

№1 ДОПОВІДНА ЗАПИСКА Головного управління в справах літератури і видавництва при Раді міністрів УРСР до секретаря ЦК КП(Б)У А.Д. Назаренка про втручання цензури у видання Академії наук Української УРСР 31 травня 1956 р.

В директивах ХХ съезда КПСС предусмотрено широкое внедрение научно-исследовательских работ по полупроводниковым приборам, а также расширение их практического применения. Для выполнения этой задачи особое значение имеет проведение академическими институтами и вузами совместно с НИИ и ОКБ министерств-производителей полупроводниковых приборов научно-исследовательских работ по разработке физических основ и конструирования уже известных полупроводниковых приборов, а также изыскания новых. Не меньшее значение имеет параллельное проведение опытно-конструкторских разработок. Окончание научно-исследовательских работ и опытно-конструкторских разработок должно завершаться выпуском опытных партий полупроводниковых приборов. Для успешного выполнения этих работ немаловажное значение имеет территориальная близость научно-исследовательского учреждения (академического типа), ведомственного НИИ или ОКБ и опытного завода, контролируемого НИИ (или непосредственно организованного при НИИ), позволяющая вести разработки с минимальными затратами времени в условиях максимального взаимопонимания между учеными и инженерами. Эти благоприятные условия для развития физики полупроводников и их изменений имеются в Москве и Ленинграде, где сосредоточено значительное число учреждений АН СССР, занимающихся полупроводниками, ведомственные НИИ и СКБ соответствующего профиля, а также полупроводниковые производства. В области разработки физики полупроводников наряду с Ленинградом и Москвой многочисленные работы проводятся в Киеве в Институте физики АН УССР, в значительно меньшем масштабе, на кафедре полупроводников КГУ и на кафедрах технической электротехники и диэлектриков КПИ, а также, частично, в Институте электротехники АН УССР. Работы по отдельным вопросам физики полупроводников ведутся в настоящее время и в других местах на Украине в Черновицком, Одесском, Львовском госуниверситетах. Между тем, в Киеве (как и вообще на Украине) нет ни предприятий, производящих новые полупроводниковые приборы, ни соответствующих НИИ или ОКБ, что заставляет украинских физиков искать связи с ведомственными учреждениями из Ленинграда. Последнее обстоятельство затрудняет, с одной стороны, привлечение украинских физиков для участия в решении работ общегосударственного значения по развитию исследований и созданию полупроводниковых приборов и, с другой стороны, тормозит развитие физики полупроводников на Украине, требующей самой тесной связи с производством. В Институте физики АН УССР физикой полупроводников занимается экспериментальный отдел, руководимый академиком В.Е. Лашкаревым. Теоретические ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

141


З архівів України

работы по полупроводникам ведутся в отделе, руководимом проф. С.И. Пекарем, а также и в вышеуказанном экспериментальном отделе. За послевоенные годы в Институте физики АН УССР, кроме исследований, имеющих главным образом теоретическое значение, был выполнен ряд работ, важных для применений в различных областях промышленности. К ним относятся: А. В области фотоэлектрических приборов 1. Разработка устойчивых сернисто-серебряных фотоэлементов высокой чувствительности к видимому свету и инфракрасным лучам. Производство этих фотоэлементов, производительностью 10000 шт. в год, поставлено при экспериментальном производственном отделе Института физики АН УССР. Фотоэлементы применяются для измерительных целей в различных автоматических устройствах. Переход к крупномасштабному производству требует опытно-конструкторской доработки. 2 Разработка фотосопротивлений из монокристаллов сернистого и селенистого кадмия, высокочувствительных к видимым и ультрафиолетовым лучам. Мелкосерийное производство фотосопротивлений из сернистого кадмия поставлено в экспериментальном производственном отделе Института физики АН УССР. Для организации массового производства фотосопротивлений требуется опытноконструкторские доработки. Б. В области германиевых точечно-контактных диодов и триодов Институт физики АН УССР выполнил ряд постановлений правительства СССР, в результ ате чего: 1. Институтом физики АН УССР разработан состав германия, легированного микропримесями, пригодный для изготовления выпрямителей и усилителей различных типов. Работа по изготовлению легированного германия внедрена в Государственном научно-исследовательском и проектном институте редкометаллической промышленности Министерства цветной металлургии СССР. 2. Совместно с СКБ-245 Министерства приборостроения и средств автоматики СССР проведены научно-исследовательские и опытно-конструкторские работы, в результате которых разработаны типы и поставлено производство германиевых точечных диодов, а также точечных усилительных и генераторных триодов для математических машин. 4. Институтом физики АН УССР разработаны точечные триоды для быстродействующих схем переключения. В соответствии с договором о сотрудничестве с СКБ-245 внедрение этих образцов проводится в СКБ-245 с участием Института физики АН УССР. В. По полупроводниковым термосопротивлениям и болометрам. 1. Разработан чувствительный и устойчивый полупроводниковый болометр. Мелкие партии болометров производятся в Институте физики АН лабораторным путем. В настоящее время, наряду с продолжением работ по германию и его применению, а также по усовершенствованию фотосопротивлений и монокристаллов сернистого и селенистого кадмия для ультрафиолетовой области спектра, поставлены работы по получению чувствительных датчиков для радиоактивных излучений, а

142

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

также исследования сплавов германия и кремния с целью повышения температуроустойчивости и надежности выпрямителей и усилителей. В плане развития научных учреждений АН УССР предусмотрено создание в г. Киеве в системе АН УССР самостоятельного Института полупроводников. Одновременно Министерство высшего образования проводит ряд мероприятий по усилению работ по полупроводникам в киевских и других вузах Украины. Вышеперечисленные обстоятельства указывают на срочную необходимость организации на Украине, в первую очередь в Киеве, ведомственного НИИ и опытного завода полупроводниковых приборов. В настоящее время Министерство радиотехнической промышленности заканчивает постройку завода по производству дозиметров, предусмотрев организацию при нем ОКБ. Институт физики АН УССР полагает, что этот завод мог бы служить базой для организации первого на Украине опытного производства полупроводниковых приборов, на котором достижения физиков Украины могли бы испытываться и внедряться с минимальной затратой времени. Со своей стороны, ОКБ при этом заводе могло бы давать полезные рекомендации, влияющие на выбор тематики для научно-исследовательских работ по физике полупроводников. На первых этапах деятельность ОКБ и опытного завода целесообразно направить на производство приборов, основанных на взаимодействии излучений с полупроводниками. К ним относятся: 1. Фотоэлементы с запорным слоем а. Сернисто-серебрянные (разработки Института физики АН УССР) б. Селеновые (централизованного производства в нашей стране нет. Отдельные учреждения выпускают небольшую партию) в. Германиевые (положение то же, что и с селеновыми) 2. Фотосопротивления а. Монокристаллические из сернистого кадмия. (Разработка Института физики АН УССР.) б. Монокристаллические из селенистого кадмия В дальнейшем и из других веществ по мере окончания разработок. 3. Полупроводниковые болометры (Разработка Института физики АН УССР) 4. Полупроводниковые дозиметры и счетчики частиц. (По мере окончания соответствующих разработок) 5. Разработка на полупроводниковых усилителях и выпрямителях различных схем для использования индикаторов излучений: например линейных и пересчетных схем. Один из удобных вариантов пересчетной схемы на германиевых точечных триодах разработан в Институте физики АН УССР. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4375, арк. 88—94.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

143


З архівів України

№2 ДОВІДКА віце-президента АН УРСР О.Н. Щербаня відділу науки і культури ЦК КПУ про стан і заходи щодо подальшого розвитку дослідницьких робіт з напівпровідників 21 лютого 1957 р.

Последнее время в развитии физики полупроводников и полупроводниковой технической электроники отмечается большими и важными успехами, выдвинувшими эти области науки и техники в ряд наиболее важных, имеющих первостепенное значение. В настоящее время полупроводники являются центральной проблемой физики твердого тела, в области техники они, наряду с ядерной физикой, становятся определяющими технический прогресс в таких решающих областях, как энергетика, радиотехника, автоматика. Важную и многогранную роль полупроводников в современной технике можно оценить хотя бы по простому перечислению технических задач, разрешаемых промышленностью с их помощью. Так, полупроводниковые приборы и аппаратура, основанная на их использовании, позволяют осуществлять: а) преобразование переменного тока в постоянный; б) регенерирование и усиление высокочастотных колебаний, без использования электровакуумных приборов; в) преобразование световой, тепловой и электрической энергии, а также энергии радиоактивных излучений в электрическую; г) создание с помощью электрического тока источников тепла и холода; д) измерение температуры и освещенности предметов; е) создание мощных потоков электронов в вакуумных приборах; ж) счет ядерных частиц; з) разрешение самых разнообразных задач автоматики и телеуправления; и) концентрацию электрической и магнитной энергии; к) выполнение роли катализаторов в химических производствах и много других применений. В настоящее время полупроводниковые выпрямители, диоды и триоды, фотоэлементы, фотосопротивления, термогенераторы, термисторы, тензометры, термои фотокатоды, люминофоры и другие полупроводниковые приборы и материалы получили широкое распространение и применение. С другой стороны, всестороннее изучение полупроводников в большой мере способствовало развитию теории твердых тел, установлению новых представлений о закономерностях процессов, протекающих в твердом теле, важных для дальнейшего прогресса физики и техники. Во всех научных и технических успехах в области полупроводников значительная роль принадлежит советским ученым и инженерам. Так, в области теоретических и экспериментальных исследований полупроводников советскими учеными выдвинуты и разработаны, например, следующие принципиально новые идеи и теории:

144

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

1. Идея и теория поляронов и локальных состояний в полупроводниках и диэлектриках, являющиеся в настоящее время приобретением физики (Институт физики АН УССР). 2. Идея и теория экситонного поглощения света (Ленинградский физико-технический институт). 3. Основные идеи и теории выпрямления в контакте металл-проводник и n-pпереходах (Ленинградский физико-технический институт АН СССР, Институт физики АН УССР). 4. Идеи и разработка многоэлектронной теории полупроводников (Уральский филиал АН СССР, ЛГУ, Институт физики АН УССР, МГУ, Черновицкий госуниверситет и др.). 5. Развитие теории взаимодействия электронов с решеткой полупроводников при высоких температурах (метод шпуров) (Институт физики АН УССР, Институт полупроводников АН СССР). 6. Развитие учения о фотоэлектричестве и электродвижущих силах (Институт физики АН УССР). 7. Открытие явлений парамагнитного и циклотронного резонансов, открывающих новые пути для исследования свойств полупроводников (Казанский госуниверситет, Институт радиофизики и электроники АН УССР). 8. Открытие и изучение титанатов бария, оказавших немалое влияние на развитие радиотехнических устройств (Физический институт АН СССР). 9. Открытие и исследование электронных состояний на поверхности полупроводников (Физический институт АН СССР, Институт физики АН УССР). В области полупроводниковой технической электроники советскими физиками и инженерами разработаны: 1. Новые типы фотоэлементов и фотосопротивлений (Ленинградский физикотехнический институт АН СССР, Институт физики АН УССР). 2. Тезоэлектрики из титанатов бария (Акустический институт АН СССР, Физический институт АН СССР). 3. Полупроводниковые термоэлементы и термогенераторы (Институт полупроводников АН СССР) и др. Наряду с этим в нашей стране нашими учеными выполнена большая и трудная работа по созданию и организации производства полупроводниковых приборов из германия и кремния и ряда других полупроводников. К началу работ в нашей стране, в частности в АН УССР, США по работам с германием и кремнием выдвинулись далеко вперед и имели несколько типов таких приборов. Но американцы, по известным соображениям, своих материалов по вопросам технологии изготовления приборов либо совсем не печатали, либо публиковали материалы морально устаревшие. Поэтому в нашей стране всю работу в этой области приходилось строить заново и в значительной мере воспроизводить имевшееся в американцев. При этом советские ученые и инженеры вносили известные усовершенствования и разрабатывали новые типы диодов и триодов. Например, в Институте физики АН УССР разработаны триоды, а в СКБ-245 Министерства радиотехнической промышленности СССР поставлено их производство для импульсных схем, существенно ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

145


З архівів України

отличающиеся от известных в США триодов подобного типа. Эти триоды позволили построить в СКБ-245 первую в нашей стране быстродействующую вычислительную математическую машину на одних полупроводниковых приборах. В настоящее время в нашей стране налажено производство ряда типов германиевых и кремниевых диодов, триодов-выпрямителей, а также полностью разрешена проблема получения германия, пригодного для изготовления из него любых типов приборов. Однако при таком важном и быстро возрастающем значении полупроводников для прогресса народного хозяйства приходится отметить наличие серьезного отставания на важнейших участках в области физики и техники полупроводников в нашей стране от состояния в зарубежных странах, прежде всего в США. Масштабы и темпы развития исследований и производства полупроводниковых приборов, подготовка кадров исследователей в США значительно превышают темпы и масштабы в нашей стране. Иллюстрацией к этому могут служить, например, следующие факты и данные: 1. Все известные современной технике виды и типы кристаллических диодов и триодов, выпрямителей, фотодиодов (германиевых и кремниевых) разработаны в США. 2. Масштабы и темпы производства полупроводниковых приборов, особенно германиевых и кремниевых кристаллических диодов, триодов, выпрямителей, превышают масштабы в СССР. Так, например, по литературным данным за 1955 год в США возросло с 8612 тыс. штук в 1952 г. до 14150 тыс. штук в 1955 г. В 1956 году закуплено одних диодов 40 млн штук. В США начато производство триодов для работы на частоте до 1000 мегагерц, которые в СССР лишь разрабатываются. Серийным изготовлением полупроводниковых приборов занимается свыше 35 фирм, среди них такие крупнейшие корпорации: КСА, «Сильвания», «Райтеон», «Вестерн электрик», «Дженерал электрик» и др. Одновременно с ростом производства полупроводниковых приборов увеличилось количество их типов; в номенклатуру поступающих в продажу полупроводниковых приборов входит более 200 типов; среди них плоскостных — 175, в том числе 46 типов на частоте 1,4—30 мегагерц и 23 типа мощных триодов. Выпускаются также полупроводниковые тетроды — 6 типов и фототриоды — 12 типов. По заявлению Междуведомственного совета по полупроводниковой технике при Министерстве радиотехнической промышленности СССР, наше отставание от США в этой области в 1955 году определялось в 4—5 лет. За истекшее время это отставание, если и сократилось, то не намного. 3. Имеет место отставание от США по производству таких материалов, как германий и кремний, являющихся в настоящее время важнейшими полупроводниковыми веществами. Так, например, у нас на 1956 год предполагалось изготовить германия около 500 кг, а в США — 18 тонн (по литературным данным). Не лучше обстоит дело и с получением чистого монокристаллического кремния, кристаллические изделия из которого по ряду важных характеристик превосходят изделия из германия. 4. В меньшей мере имеется отставание по производству ряда других полупроводниковых приборов, например, фотосопротивлений и болометров. В США изготовляются фотосопротивления из теллуристого свинца, пригодные для обнаружения тепловых излучений, мощностью до 2,10—12 ватта. В США существует

146

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

серийное производство полупроводниковых болометров для инфракрасной техники, а у нас они изготовляются лабораторными партиями. Только в этом 1957 году Институтом физики АН УССР запланирована организация серийного производства болометров, разработанных в Институте. 5. Хотя принципиально новых идей в области полупроводников и полупроводниковых приборов в США пока не выдвинуто, но вследствие широкого развития работ по разработке теорий и ее применения к эксперименту, быстрого роста численности теоретических групп, причем оснащенных вычислительной техникой, ведущая роль в теории полупроводников начинает переходить к США. Так, приходится отметить, что важные данные для теории полупроводников в США получаются с помощью явлений парамагнитного и циклотронного резонансов, открытых в нашей стране, но не получивших должной оценки, развития и применения. Только в самые последние годы эти исследования начинают получать должное развитие и применение в СССР. 6. Большое теоретическое и практическое значение имеют исследования свойств поверхности полупроводников, играющих большую роль, например, в работе таких важных приборов как кристаллические диоды, триоды, фотодиоды и в развитии каталитических реакций на полупроводниках. Хотя приоритет установления существования поверхностных состояний принадлежит советским ученым Физического института АН СССР, Института физики АН УССР, в США, особенно в самые последние годы, работы в этом направлении развиваются с использованием больших научных сил. Этими исследованиями занимаются лаборатории ряда фирм: «Белл-телефон компании», КСА, «Сильвания» и ряд университетов. В нашей стране вопросы электроники поверхности разрабатываются лишь в Институте физики АН УССР, и в самые последние годы их начали развивать в Физическом институте АН СССР и МГУ. К основным причинам создавшегося отставания нашей науки и техники на ряде важных участков в области полупроводников могут быть отнесены следующие: 1. Трудности военных и первых послевоенных годов серьезно задержали развитие исследований в области полупроводников и полупроводниковых приборов. Поэтому в СССР позже, чем в США, смогли приступить к работе, например, в области физики и производства кристаллических приборов из германия и кремния. По этой причине потребовалось известное время на восстановление и организацию научных исследований и в других областях физики полупроводников. 2. Недостаточное внимание научно-исследовательских институтов к делу постановки глубоких и перспективных поисковых научных исследований, направленных на выявление и использование новых свойств известных полупроводников, на изыскание и исследование свойств новых полупроводниковых веществ и разработку из них новых полупроводниковых приборов. 3. Совершенно недостаточно количество научных производственных учреждений, занятых решением основных проблем науки и техники полупроводников. Так, в УССР по физике полупроводников ведутся исследования в Институте физики АН УССР, в ограниченных масштабах в Киевском госуниверситете и в весьма скромных масштабах во Львовском и Черновицком университетах. В УССР нет ни одного отраслевого научно-исследовательского института и предприятия по технике полупроводников. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

147


З архівів України

Между тем уже разработанные в Институте физики АН УССР полупроводниковые приборы — фотоэлементы, фотосопротивления, болометры, кристаллические диоды и триоды специальных типов могли бы составить программу для целого предприятия. Из-за отсутствия таких возможностей эти приборы либо совсем не изготовляются, либо изготовляются в виде мелких серий в экспериментальнопроизводственном отделе Института физики АН УССР, которые не могут удовлетворить большого и все возрастающего спроса на них. 4. Сотрудничество между научными учреждениями, отраслевыми НИИ, СКБ и промышленными предприятиями не организовано таким образом, чтобы было обеспечено быстрое внедрение в народное хозяйство разработанных приборов. 5. Масштабы и темпы развития полупроводниковых материалов как для научных исследований, так и для производства из них приборов не обеспечивают быстрое их развитие. Так, например, Институту физики АН УССР для работ по исследованию германия и разработки из него приборов вместо заявленных на 1957 год 6 кг выделено 2 кг (в 1956 г. было 8 кг), что не позволяет институту не только расширять свои работы в указанном направлении, но и проводить их в объеме прошлого года. Между тем, одним из основных поставщиков исходного сырья для изготовления германия является УССР, в частности Одесский филиал Государственного научно-исследовательского и проектного института редкометаллической промышленности CCCP. Поэтому организация в УССР производства по получению германия несомненно посильна и способствовала бы успеху в развитии работ по полупроводникам. 6. Малое количество физиков, инженеров и техников, занятых решением проблем физики и техники полупроводников, а также неправильное распределение молодых специалистов в области полупроводников. В УССР подготовка специалистов по полупроводникам проводится в Киевском госуниверситете. Однако после окончания университета они далеко не все направляются на работу по специальности, и для привлечения нескольких молодых специалистов в Институт физики АН УССР в 1956 году потребовалось вмешательство Совета Министров УССР. К числу важных научных и научно-технических работ, выполнение которых является особо актуальным для обеспечения дальнейшего развития физики и техники полупроводников в нашей стране, включая и УССР, могут быть отнесены следующие: 1. Изыскание и исследование свойств новых полупроводников, которые могут оказаться обладающими новыми свойствами и позволят создавать новые виды и типы приборов. В Институте физики АН УССР ведутся работы в этом направлении. Наряду с изучением и практическим применением для фотосопротивлений и индикаторов радиоактивных излучений сульфидов кадмия, начаты работы по созданию и исследованию селенида, теллурида, кадмия и их гибридов. 2. Развитие теории и практики полупроводников и полупроводниковых приборов в направлении, обеспечивающем ее роль как одного из важнейших орудий научного исследования, ведущем также и к важным техническим выходам. В Институте физики АН УССР выполнены и ведутся в настоящее время важные по своей оригинальности и научной значимости работы по теории полупроводни-

148

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

ков. Однако существующая теория полупроводников не применима для объяснения целого ряда явлений в полупроводниках и требует своего усовершенствования и дальнейшего развития. 3. Разработка и применение новых, более совершенных методов научных исследований, как, например, парамагнитный и ядерный резонансы, с использованием более усовершенствованной аппаратуры (масс-спектрографы, электронные микроскопы и др.). Необходимо отметить, что специальная радиотехническая и оптическая аппаратура для реализации возможностей указанных выше методов выпускается в весьма ограниченном количестве и получение ее зачастую практически невозможно. 4. В области физики германия и кремния и изготовления из них приборов требуется: а) Расширение исследований по изучению влияния примесей и различных дефектов кристаллов на электрические свойства германия и кремния с целью управления их свойствами с помощью вводимых примесей. б) Расширение исследований и разработок методов дальнейшего повышения частотных пределов полупроводниковых приборов. в) Развитие исследований и разработок методов получения электроннодырочных переходов с заданными свойствами. г) Развитие исследований и разработок, связанных с выпрямлением и усилением при больших уровнях сигналов. д) Развитие работ по разработке схем и приборов с применением полупроводниковых приборов. Ряд работ в указанных направлениях ведутся в Институте физики АН УССР и Киевском госуниверситете. 5. В области физики и техники полупроводниковых преобразователей световой, тепловой энергии и энергии радиоактивных излучений в электрическую требуется: а) комплексное исследование фотопроводимости известных и выявленных новых полупроводников и разработка из них эффективных фотосопротивлений, чувствительных в широкой области излучения; б) изыскание, комплексное исследование и применение полупроводниковых веществ в качестве приемников теплового излучения — болометров, термисторов; в) исследования воздействия рентгеновского, гамма- и радиоактивных излучений на полупроводники и разработка их индикаторов; г) исследования фотоэлектрических явлений на контактах явлений металлполупроводник и электронно-дырочных переходах, в том числе германий и кремний, и разработка новых типов вентильных фотоэлементов; д) разработка теории перечисленных выше явлений и приборов — фотосопротивлений, фотоэлементов, термисторов, болометров. Работы по ряду перечисленных направлений проводятся в Институте физики АН УССР, КГУ и КПИ. 7.1 В области изучения свойств поверхностей полупроводника и их роли в протекающих в полупроводнике электронных процессах необходимо: 1

Пункт 6 в тексті відсутній.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

149


З архівів України

а) Исследование явлений рекомбинации носителей тока на поверхности полупроводников в зависимости от различных воздействующих на нее факторов, как явления, играющего важную роль в различных полупроводниковых приборах. б) Исследование электроники явлений адсорбции и каталитической реакции на поверхности полупроводников, представляющих важный интерес для химии и катализа. Для улучшения состояния работ по физике и технике полупроводника в УССР и в первую очередь в учреждениях АН УССР, необходимо осуществление следующих мероприятий: 1. Расширение научных учреждений и увеличение в них состава физиков и инженеров для более широкой постановки экспериментальных и теоретических исследований и разработок по физике и техническим применениям полупроводников. 2. Сокращение сроков организации в системе АН УССР Института полупроводников на базе отдела полупроводников Института физики АН УССР, главной задачей которого должно быть: а) постановка глубоких и перспективных поисковых, экспериментальных и теоретических исследований в области физики полупроводников и полупроводниковых приборов и б) координация работ, ведущихся в этой области научными учреждениями и высшими учебными заведениями Украинской ССР. Актуальность и срочность этого мероприятия диктуется еще и тем обстоятельством, что с организацией союзного значения — Проектно-конструкторского института по созданию приборов и средств автоматики, а также Института комплексной автоматизации металлургической, химической и горной промышленности г. Киев превращается в один из ведущих центров нашей страны по созданию приборов и средств автоматизации, в которых большую роль будут играть разработки и применение полупроводниковых приборов. 3. Организовать в г. Киеве предприятие по изготовлению полупроводниковых приборов, в частности, уже разработанных и частично изготовляемых в Институте физики АН УССР. 4. Организовать в УССР производство полупроводниковых материалов, в первую очередь германия и кремния, а также других, типа оксидов, сульфидов, селенидов и интерметаллических соединений. 5. Организовать систематическое ознакомление ученых, работающих в УССР по полупроводникам, с работами, ведущимися в этой области в зарубежных странах и, в первую очередь, в странах народной демократии. До настоящего времени такие возможности ученым АН УССР не предоставлялись. В то же время в течение 1956 г. свыше десятка делегаций, в том числе из стран народной демократии, подробно знакомились с работами, ведущимися по полупроводникам в Институте физики АН УССР. 6. Улучшить работы по подготовке и распределению кадров специалистов по физике, в направлении их специальной научно-теоретической и практической подготовки, и направлению на работы по специальности. Вице-президент АН УССР

А. ЩЕРБАНЬ

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4491, арк. 132—147.

150

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

№3 ЛИСТ ПРЕЗИДІЇ АН УРСР до ЦК КПУ з обґрунтуванням доцільності організації в системі АН УРСР Інституту напівпровідників 5 березня 1957 р.

Сучасна фізика і техніка за останнє десятиліття збагатились великими і важливими успіхами в розвитку фізики напівпровідників і напівпровідникової технічної електроніки, завдяки яким ці галузі науки і техніки стали належати до найбільш важливих, що мають першорядне державне значення. Зараз напівпровідники є центральною проблемою фізики твердого тіла, а в галузі техніки вони є визначальними для технічного прогресу таких важливих галузей техніки, як радіотехніка, автоматика, електротехніка і так звана мала енергетика. […] 2 Зараз в УРСР роботи з фізики напівпровідників і напівпровідникових приладів провадяться лише в Інституті фізики АН УРСР колективом у 54 чол. Напівпровідниками займаються ще в декількох вузах УРСР (КДУ, КПІ, Львівський політехнічний інститут, ЧДУ, ОДУ), але в дуже обмежених обсягах і невеликими групами співробітників. В УРСР зовсім відсутні галузеві науково-дослідницькі інститути і підприємства з розроблення та виготовлення напівпровідникових приладів і апаратури з їх використанням. Між тим, в УРСР при очевидній необхідності є і цілком реальні можливості для значного розширення робіт в галузі фізики і техніки напівпровідників. В теперішній час Інститут фізики АН УРСР має достатньо кваліфіковані кадри, що дозволяє значно розширити роботи з напівпровідників в АН УРСР. Роботи, які були виконані відділом напівпровідників Інституту фізики АН УРСР за останні роки (частина з них відзначена урядовими преміями), не тільки показали достатню кваліфікацію співробітників, а й накреслили перспективні плани подальшого розвитку робіт з напівпровідників. Відділом напівпровідників уже розроблено низку напівпровідникових приладів — фотоелементи, фотоопори, напівпровідникові болометри, германієві діоди і тріоди спеціальних типів, які змогли б стати програмою для окремого підприємства. Через відсутність можливостей ці прилади або зовсім не виготовляються, або виготовляються в дуже невеликій серії експериментально-виробничим відділом інституту, при наявності дуже великих замовлень на ці прилади. В Інституті фізики АН УРСР є група фізиків-теоретиків, якою виконані і ведуться важливі за своїм науковим значенням роботи з теорії напівпровідників і напівпровідникових приладів. Актуальність, терміновість і реальність заходів з розширення робіт з напівпровідників в АН УРСР диктується ще такими обставинами: Міністерство приладобудування і засобів автоматизації СРСР створює в м. Києві два великі інститути — Проектно-конструкторський інститут зі створення приладів і засобів автоматики з великим відділом напівпровідникових приладів і Інститут комплексної автоматиза2

Вилучено текст з загальною характеристикою напівпровідників і шляхами їх застосування.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

151


З архівів України

ції металургійної, хімічної і гірничої промисловості, в роботі якого також значне місце буде приділено напівпровідниковим приладам. Отже, з організацією цих інститутів виникає очевидна необхідність в існуванні в Києві достатньо великого науково-теоретичного центру, який би працював у галузі фізики напівпровідників і напівпровідникових приладів і розширення галузі їх застосування. Наявність в АН УРСР центру науково-експериментальних і теоретичних досліджень в галузі фізики напівпровідників і напівпровідникових приладів та згаданих вище галузевих інститутів, при тісній взаємодії в їх роботі, а також вузів (КДУ, КПІ), які готують кадри в цій галузі, могла б служити сприятливою основою для створення в м. Києві крупного центру з теоретичного обґрунтування, розроблення та виробництва напівпровідникових приладів і основаних на їх використанні засобів автоматизації. Президією АН УРСР в п’ятирічному плані на 1956—1960 рр., схваленому Радою з координації робіт академій союзних республік, заплановано організацію Інституту на базі відділу напівпровідників Інституту фізики АН УРСР, проектування якого зараз провадиться. На Інститут напівпровідників може бути покладено виконання таких наукових завдань: 1. Розвідування і дослідження нових напівпровідникових матеріалів для створення: а) нових і більш досконалих перетворювачів електричного струму (випростувачі, підсилювачі та ін.), б) чутливих індикаторів для різних випромінювань, як корпускулярних, так і електромагнітних, в) ефективних перетворювачів промінястої енергії, а також енергії ядерних перетворювань в електричні. 2. Дослідження дії на напівпровідники потоків часток, утворюваних прискорювачами, а також що виникають при ядерних перетвореннях з метою одержання нових напівпровідникових матеріалів і управління фізичними властивостями відомих. 3. Теоретичні дослідження електронних процесів у напівпровідниках та на їх поверхні, а також в напівпровідникових приладах та їх експериментальне обґрунтування. До складу Інституту напівпровідників, поруч із науковими відділами, повинен входити і експериментально-виробничий відділ, який повинен забезпечувати поточні потреби відділів, а також дослідне серійне виробництво напівпровідникових приладів, що розроблюються в інституті. За першим проектом плану побудови інституту передбачалось здійснити це на протязі поточної п’ятирічки, що відсуває початок його роботи, у кращому випадку, до 1960 року. Значне розширення роботи з напівпровідників у відповідному відділі Інституту фізики АН УРСР, через нестачу приміщень в теперішній час вже є трудним, а через невеликий час стане зовсім неможливим, у зв’язку з запланованим значним розширенням в Інституті фізики АН УРСР робіт з ядерної фізики та будівництвом реактора. У зв’язку з викладеним вище, враховуючи швидкий розвиток фізики і техніки напівпровідників у зарубіжних країнах і недопустимість подальшого відставання в цій галузі науки і техніки, Президія АН УРСР вважає необхідним прискорити

152

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

організацію Інституту напівпровідників АН УРСР і просить Вашого сприяння в передачі для Інституту напівпровідників приміщення, яке призначалось для Механічного технікуму Міністерства місцевої і паливної промисловості УРСР (вул. Ново-Тверська, 17). Для створення Інституту напівпровідників буде потрібно залучення до його складу значної кількості фізиків і інженерів не тільки тих, що проживають в Києві, але і з різних міст УРСР та за її межами, оскільки наявний склад співробітників відділу недостатній для значного розширення робіт у відповідності з названими вище завданнями Інституту напівпровідників. У зв’язку з цим потрібно ще в будівельному сезоні розпочати будівництво житлового будинку для запрошуваних співробітників. Надання приміщення і побудова житлового будинку дозволить розпочати роботи з фізики напівпровідників і напівпровідникових приладів за розширеною програмою починаючи з 1958 року. Президент Академії наук УРСР академік Головний учений секретар Президії АН УРСР член-кореспондент АН УРСР

О.В. ПАЛЛАДІН І.М. ФЕДОРЧЕНКО

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 31, спр. 685 арк. 70—76.

№4 ПОСТАНОВА ПРЕЗИДІЇ АН УРСР «Про виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4.06.1957 р. «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт з напівпровідникових матеріалів і приладів» 15 червня 1957 р.

Рада Міністрів СРСР у своїй постанові від 4 червня 1957 р. «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт з напівпровідникових матеріалів і приладів» з метою подальшого розвитку науково-дослідницьких і дослідноконструкторських робіт в галузі напівпровідникових матеріалів і приладів і широкого застосування напівпровідникової техніки в народному господарстві встановила завдання на проведення в 1957—1960 рр. важливіших науково-дослідницьких і дослідних робіт в напрямі: а) винайдення і освоєння сировинних ресурсів; б) розроблення методів, технології і приладів для одержання напівпровідникових матеріалів і необхідних для їх виготовлення особливо чистих матеріалів і речовин; в) застосування нових напівпровідникових приладів і пристроїв на їх основі. На виконання постанови Президія АН УРСР постановляє: Зобов’язати бюро Відділів — фізико-математичних, технічних та хіміко-геологічних наук та директорів Інститутів — фізики, теплоенергетики, метелокераміки та спецсплавів, загальної та неорганічної хімії, геологічних наук, чорної металургії, Фізико-технічного інституту, які включені в число виконавців рішень Ради МініISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

153


З архівів України

стрів СРСР, до 1.07.1957 р. переглянути тематичні плани на 1957—1960 рр. з метою включення відповідних тем з постанови Ради Міністрів СРСР згідно з додатком. 2. З метою виконання постанови Ради Міністрів СРСР та більш широкого розвитку наукових досліджень в галузі фізики напівпровідників в УРСР створити в 1957 р. Інститут напівпровідників на базі відділу напівпровідників Інституту фізики АН УРСР. З цією метою поставити питання перед Радою Міністрів УРСР про передачу приміщення механічного технікуму, що будується по вул. Ново-Тверській, 17. 3. Для розвитку досліджень в галузі одержання германію із енергетичного вугілля в УРСР утворити групи з германію в інститутах: 1) загальної і неорганічної хімії, 2) теплоенергетики, 3) чорної металургії (група чл.-кор. АН УРСР Широкова О.З.). 4. Створити лабораторію напівпровідників в Інституті металокераміки і спецсплавів АН УРСР. 5. Зобов’язати директорів інститутів фізики, теплоенергетики, металокераміки та спецсплавів, загальної та неорганічної хімії, геологічних наук, чорної металургії, Фізико-технічного інституту, які включені в число виконавців постанови Ради Міністрів СРСР, до 1.07.1957 р. подати відповідні заявки на необхідні штати, обладнання та матеріали. 6. З метою розширення площі Інституту загальної та неорганічної хімії необхідно зробити надбудову виробничого корпусу. Звернутися до Ради Міністрів УРСР з просьбою про виділення АН УРСР додатково в Ш кварталі 1957 р. 300 тис. крб. 7. Для розвитку робіт з вивчення селену, телуру та стронцію в Карпатській смузі виділити Інституту геології корисних копалин АН УРСР 4 штатні одиниці. 8. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на науково-організаційний відділ Президії АН УРСР (тов. С.М.Бухало). Віце-президент АН УРСР академік В. о. вченого секретаря Президії АН УРСР доктор технічних наук

М. СЕМЕНЕНКО

О. МІЛЯХ

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4491, арк. 337—338.

№5 ДОПОВІДНА ЗАПИСКА АН УРСР до ЦК КПУ «Про заходи з виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4.06.1957 «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідноконструкторських робіт з напівпровідникових матеріалів і приладів» 6 липня 1957 р.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 4.06.1957 р. «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт з напівпровідникових матеріалів і приладів» на установи Академії наук УРСР покладено ряд надзвичайно важливих завдань у галузі напівпровідникових матеріалів і приладів.

154

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

Установи Академії наук УРСР у відповідності до цієї постанови будуть вести дослідження більш як за 20 темами в напрямках: а) винайдення і освоєння сировинних ресурсів; б) розроблення методів, технологій і приладів одержання напівпровідникових матеріалів і необхідних для їх виготовлення особливо чистих матеріалів і речовин; в) теоретичних і комплексних досліджень напівпровідників і напівпровідникових приладів; г) застосування напівпровідникових приладів і пристроїв на їх основі. Внаслідок виконання цієї постанови наша промисловість і військова техніка збагатяться новими напівпровідниковими матеріалами і приладами, що сприятимуть в цілому подальшому технічному прогресу і посиленню обороноспроможності Радянського Союзу. У виконанні постанови Ради Міністрів СРСР від 4.06.1957 р. велику роль повинен відіграти Інститут фізики АН УРСР, зокрема його напівпровідниковий відділ. Із 21 теми, які будуть виконуватися установами Академії наук УРСР, 13 тем припадає на Інститут фізики. Відділ напівпровідників цього інституту в своєму складі налічує лише 50 чоловік. При наявній матеріально-технічній базі і чисельності співробітників напівпровідникового відділу Інституту фізики виконати завдання, яке на нього покладається постановою Ради Міністрів СРСР, неможливо. Щоб забезпечити не лише виконання завдань, покладених на АН УРСР постановою Ради Міністрів, а також створити умови для більш широкого розвитку досліджень в галузі напівпровідників, необхідно розширити матеріально-технічну базу відділу напівпровідників Інституту фізики АН УРСР, Президія АН УРСР на своєму засіданні від 15.06.1957 р. прийняла рішення про створення в 1957 р. Інституту напівпровідників АН УРСР. Академія наук СРСР схвалила нашу ініціативу щодо створення Інституту напівпровідників в УРСР. Значні завдання з розроблення методів одержання особливо чистих, жаростійких напівпровідникових матеріалів покладено на Інститут металокераміки і спецсплавів АН УРСР. Президія АН УРСР прийняла рішення про створення в цьому інституті напівпровідникового відділу металургії. Із 130 тисяч тонн запасу германію у вугіллях Радянського Союзу 90 тисяч тонн його знаходиться в вугіллях України. Тому на установи республіки покладено завдання вишукання і освоєння сировинних ресурсів германію за рахунок використання багатого германієм енергетичного вугілля Донбасу та інших родовищ. Для розроблення цих питань Академія наук організує групи з германію в інститутах неорганічної хімії, теплоенергетики та чорної металургії, комплексуючи одночасно цю роботу з ВУХІНом та одеським Державним науково-дослідним і проектним інститутом рідкіснометалевої промисловості. Будуть також організовані роботи з вивчення інших джерел сировини, розшуку селену, телуру в Карпатській зоні. Щоб забезпечити завдання, покладені постановою Ради Міністрів СРСР, Президія АН УРСР звернулася до Ради Міністрів УРСР з проханням прийняти рішення, які передбачені проектом постанови, щодо цього додається. Президія АН УРСР просить прийняти рішення про: 1) створення в 1957 році Інституту напівпровідників АН УРСР; ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

155


З архівів України

2) передачу Академії наук УРСР приміщення механічного технікуму, що будується в м. Києві по вул. Ново-Тверській, 17, передачу документації на житловий будинок, будівництво якого було заплановано на площі механічного технікуму, та про дозвіл Академії наук збудувати цей будинок в 1958 році. Віце-президент АН УРСР Головний учений секретар Президії АН УРСР член-кореспондент АН УРСР

О. ЩЕРБАНЬ І.М. ФЕДОРЧЕНКО

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4491, арк. 331—333.

№6 ЛИСТ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР до відділу науки і культури ЦК КПУ про неможливість створення Інституту напівпровідників через відсутність приміщення і недостатню матеріальну базу 7 жовтня 1957 р.

Президія Академії наук УРСР додатково розглянула питання про створення Інституту напівпровідників і вважає, що створення такого інституту в теперішній час практично неможливе через відсутність приміщення і недостатню матеріальну базу. До створення такої бази наукові дослідження будуть провадитись в Інституті фізики АН УРСР в можливих за наявних умов обсягах. У зв’язку з вищенаведеним просимо не розглядати нашого попереднього листа від 5.03.1957 р. з цього питання. Президент Академії наук УРСР академік Головний вчений секретар Президії АН УРСР

О. ПАЛЛАДІН І. ФЕДОРЧЕНКО

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4491, арк. 329.

№7 ДОПОВІДНА ЗАПИСКА відділу науки і культури ЦК КПУ до ЦК КПУ про розвиток наукових досліджень в Академії наук УРСР у галузі напівпровідників 9 грудня 1957 р.

Президія Академії наук УРСР в серпні цього року внесла до ЦК КП України пропозиції щодо розширення наукових досліджень у галузі напівпровідників, зокрема про створення Інституту напівпровідників АН УРСР. У вересні 1957 р. це питання розглядалось на секретаріаті ЦК КП України, де було доручено відділу науки і культури розробити і подати більш детальні пропозиції з цього питання. За дорученням відділу науки і культури ЦК КП України Президія АН УРСР детально вивчила і розглянула стан наукових досліджень в галузі напівпровідників

156

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


З архівів України

та перспективи їх розвитку і прийшла до висновку, що через відсутність необхідної матеріальної бази і наукових кадрів розглядати питання про створення Інституту напівпровідників АН УРСР в теперішній час є недоцільним. З метою виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4 червня 1957 року «Про розвиток науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт з напівпровідникових матеріалів і приладів» Президія АН УРСР вирішила в межах існуючих штатів Академії: 1) Організувати в Інституті металокераміки і спеціальних сплавів відділ металургії напівпровідників, в інститутах загальної та неорганічної хімії, теплоенергетики та чорної металургії — відділи, які вестимуть дослідження напівпровідникових сировинних ресурсів; 2) розширити матеріальну базу та штати відділу напівпровідників Інституту фізики АН УРСР з тим, щоб на протязі двох-трьох років створити необхідні умови для організації Інституту напівпровідників. В зв’язку з цим Президія АН УРСР просить питання про створення Інституту напівпровідників зараз зняти з розгляду ЦК КП України. Відділ науки і культури ЦК КП України вважає заходи Президії АН УРСР із забезпечення виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4 червня 1957 року недоцільними. Заст. зав. відділом науки і культури ЦК КП України Зав. сектором відділу науки і культури ЦК КП України

М. ПОЗДНЯКОВ В. ПЕЛИХ

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4491, арк. 330 Вступ і документи до друку підготував науковий співробітник відділу історії та соціології науки ДУ «Інститут досліджень науково-технічного персоналу та історії науки ім Г.М. Доброва НАН України», канд. іст. н. О.Г. ЛУГОВСЬКИЙ.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

157


Хроніка наукового життя

ВТОРОЙ СЪЕЗД УЧЕНЫХ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ 12—13 декабря 2017 года в г. Минске состоялся II съезд ученых Республики Беларусь — важнейшее событие для научного сообщества соседнего государства за последние 10 лет, которое имеет свою предысторию. I съезд ученых Республики Беларусь состоялся в 2007 году по инициативе Президента Республики А.Г. Лукашенко и руководителя НАН Беларуси М.В. Мясниковича, который с 2001 по 2010 год был Председателем Президиума НАН Беларуси. Необходимо отметить, что именно в эти годы Национальная академия наук Беларуси добилась больших успехов в своей деятельности. Видимо, сказался немалый опыт руководителя, который в 90-е годы последовательно занимал должность Первого Заместителя Председателя Совета Министров Республики Беларусь и главы Администрации Президента Беларуси. Участниками II съезда ученых были около 2100 делегатов от всех областей Республики и города Минска, а также более 500 зарубежных представителей. Главное событие съезда — пленарное заседание с участием Президента Республики Беларусь А.Г. Лукашенко — состоялось 13 декабря во Дворце Республики. Перед началом заседания участники и гости съезда могли ознакомиться с выставкой «Наука и инновации. Беларусь интеллектуальная», состоявшей из 8 кластеров, связанных с приоритетными направлениями развития страны, также были представлены все главные разработки последних лет: персональный суперкомпьютер, электромобиль, электровелосипед, беспилотники, солнечные элементы, «умные нити» для легкой промышленности и множество других достижений. Вступительным словом пленарное заседание открыл председатель Оргкомитета по подготовке и проведению съезда — Заместитель Премьер-министра Республики Беларусь В.И. Семашко (кстати, он курирует в правительстве белорусско-украинские экономические отношения). Была утверждена повестка для съезда и избраны рабочие органы съезда: секретариат, мандатная, редакционная и счетная комиссии. Затем выступил Президент Республики Беларусь А.Г. Лукашенко. Он поздравил участников съезда с важным событием

158

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Хроніка наукового життя

в жизни научной общественности страны, сообщил, что всего в республике работают 25 тысяч ученых, в том числе 8 тысяч в Национальной академии наук Беларуси. Президент отметил ряд достижений ученых, которые важны прежде всего для граждан: современные технологии способствовали обеспечению производственной безопасности страны (экспорт продовольствия составляет 35 %), в медицине разработаны 250 новых технологий, позволившие решить многие трудные проблемы (например, в трансплантологии), занять лидирующие позиции при лечении тяжелых заболеваний, обеспечить страну на 56 % (по стоимости) лекарственными препаратами белорусского производства. В ближайшие годы вводом в эксплуатацию АЭС будет обеспечена энергетическая безопасность и республика сможет экспортировать электроэнергию. Разработано много технологий мирового уровня, имеющих двойное применение. Активно развивается международное научно-техническое сотрудничество: страна заключила соглашения в этой сфере с 46 государствами и ежегодно ведет свыше 900 различных совместных проектов. Александр Григорьевич подчеркнул, что внимание государства к науке и ученым будет расти и дальше, поскольку только так можно обеспечить решение еще существующих проблем и обеспечить авторитет страны в мире. Необходимо проанализировать нерешенные еще задачи. Ускорить темпы прохождения работ от фундаментальных исследований (которым и дальше будет уделяться особое внимание) до стадии конкретных разработок и их внедрения, более эффективно объединить усилия министерств и НАН Беларуси в инновационной сфере. Решающее слово здесь за руководством Академии наук. По действующему закону оно должно принимать окончательное решение об использовании конкретных разработок в экономике страны. Далее Президент Беларуси призвал ученых приложить усилия в решении задач в военно-технической сфере, в том числе заданий, имеющих двойное назначение, в сельском хозяйстве, в разработке информационно-коммуникационных технологий (в этом в стране достигнуты большие успехи), био- и нанотехнологий (в стране действуют декрет о развитии высоких технологий), в гуманитарных науках (ученые должны предвидеть пути развития общества и давать экспертные рекомендации). Президент остановился на системе финансирования научно-инновационной сферы (выделяемые государством средства должны быть вовремя освоены), на проблеме подготовки научных кадров, особенно для вузовской и отраслевой науки, и на вопросах совершенствования управленческой структуры научной сферы. А.Г. Лукашенко рассказал, что его не раз агитировали из-за рубежа «реформировать» науку, а по сути ликвидировать Академию наук, но он всегда понимал, что это путь к развалу научной сферы и государства в целом, и как мог оберегал НАН Беларуси и всю научную сферу от «реформаторов». Он считает недопустимым любые реформы этой сферы и говорит только о необходимости осторожного и компетентного совершенствования работы НАН Беларуси и научно-технической сферы в целом. В ближайшие месяцы будет рассмотрен вопрос финансирования науки для обоснованного повышения оплаты труда ученых. Президент Республики Беларусь считает, что самый тяжелый труд — это труд ученых. Затем на съезде выступил Председатель Президиума Национальной академии наук Беларуси В.Г. Гусаков, который напомнил, что 2017 год был объявлен в стране Годом науки, и II съезд ученых Республики Беларусь является кульминацией Года науки. Он кратко рассказал о работе Академии наук и отметил, что в центре внимаISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

159


Хроніка наукового життя

ния съезда — проект документа «Стратегия: наука и технологии на 2018—2040 годы», где выделены три основных этапа: первый — до 2020 года — подразумевает модернизацию производства, второй — предусматривает за следующие 10 лет перейти на цифровую экономику. А уже до 2040 года предстоит построить интеллектуальное общество. На съезде выступили известные белорусские ученые, организаторы науки, производственники: директора институтов и крупных предприятий, ректоры университетов, молодые ученые, руководители органов государственного управления, а также гости — видные ученые из других стран. От Украины блестяще выступил Первый вице-президент НАН Украины А.Г. Наумовец, его выступление неоднократно прерывалось аплодисментами. После выступления Президента Российской академии наук А.М. Сергеева слово для реплики взял Президент Беларуси А.Г. Лукашенко, который поддержал критику реформирования РАН и деятельности ФАНО 1 и как Председатель Высшего Госсовета Союзного государства Белоруссии и России пообещал обсудить ситуацию в научной сфере (о повышении статуса РАН) с Президентом Российской Федерации. Далее выступили представители других академий наук — членов МААН: Президент Национальный академии наук Казахстана М.Ж. Журинов, Вице-президент НАН Армении Ю.Г. Шукурян, Вице-президент НАН Азербайджана И.С. Гулиев. Последним на пленарном заседании выступил Председатель редакционной комиссии съезда, в недавнем прошлом (2010—2014 гг.) — Премьер-министр Республики Беларусь, ныне (с 2015 г.) занимающий должность Председателя Совета Республики Национального собрания Республики Беларусь М.В. Мясникович. Он проинформировал о предложениях к проекту документа «Стратегия: Наука и технологии на 2018—2040 годы», поступивших от участников съезда, подчеркнув, что все предложения носят конкретный программно-целевой характер и систематизированы редакционной комиссией, которая предлагает провести необходимую доработку документа после съезда. Съезд принял соответствующую резолюцию и на этом закончил работу. 12 декабря накануне пленарного заседания работа II съезда ученых Беларуси сосредоточилась в 9 секциях по самым ключевым вопросам: 1. «Физика и информатика в технологиях будущего» (председатель — Заместитель Председателя Президиума НАН Беларуси С.Я. Килин; сопредседатели — Председатель Научного совета — директор исполнительной дирекции БРФФИ 2 В.А. Орлович и профессор БГУ 3, член Президиума НАН Беларуси, Председатель Совета Специального фонда Президента Республики Беларусь С.В. Абламейко). Заседания проходили в ГНУ «Институт физики им. Б.И. Степанова НАН Беларуси». Во вступительном слове С.Я. Килин перечислил основные достижения за прошедшие десятилетие: использование космического аппарата, разработка информационных технологий для идентификации и отслеживания товаров (сейчас одна из самых востребованных в СНГ), суперкомпьютер, оптические аппараты очень высокого разрешения, вклад в открытие бозона Хиггса, и все благодаря государственной поддержке фундаментальных исследований. 2. «Технические науки — Индустрия 4.0» (председатель — академик-секретарь Отделения физико-технических наук НАН Беларуси А.П. Ласковнев, сопредседате1

Федеральное агентство научных организаций. Белорусский республиканский фонд фундаментальных исследований. 3 Белорусский государственный университет. 2

160

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Хроніка наукового життя

ли — Первый заместитель Председателя Президиума НАН Беларуси С.А. Чижик и ректор Белорусского национального технического университета С.В. Харитончик). Заседания проходили в БНТУ 4. 3. «Современная химия и рациональное природоиспользование» (председатель — академик-секретарь Отделения химии и наук о земле НАН Беларуси С.А. Усанов; сопредседатели — Первый проректор БГУ О.А. Ивашкевич и главный научный сотрудник РУП «Белорусский научно-исследовательский геологоразведочный институт» А.А. Махнач). Заседания проходили в БГУ. 4. «Современные биотехнологии» (председатель — академик-секретарь биологических наук НАН Беларуси М.Е. Никифоров; сопредседатель — зав. кафедрой биофизики БГУ С.Н. Черенкевич). Заседания проходили в ГНУ «Институт экспериментальной ботаники им. В.Ф. Купревича НАН Беларуси». 5. «Медицинские и фармацевтические науки» (председатель — Министр здравоохранения Республики Беларусь В.А. Малашко; сопредседатель — Заместитель Председателя Президиума НАН Беларуси А.В. Сукало). Заседания проходили в ГУО «Белорусская медицинская академия последипломного образования», в них принял участие Заместитель Премьер-министра Республики Беларусь В.И. Жарко. По его мнению, медицинская наука задачу, поставленную на I съезде ученых, выполнила: приобретена инновационная и инвестиционная направленность, сделан акцент на развитие приоритетных для здравоохранения наукоемких технологий, технологически перевооружены и структурно перестроены научные организации. Минздрав устойчиво занимает 1-е место в стране по эффективности подготовки научных кадров высшей квалификации. Благодаря тесному взаимодействию науки и практики достигнуты ощутимые для людей результаты — это и 100-процентная доступность медуслуг, и самые лучшие в СНГ показатели службы охраны материнства и детства, и бурное развитие собственного фармацевтического производства. Свои доклады на секции представили и видные ученые и ведущие медики страны. 6. «Отечественная гуманитаристика — обществу» (председатель — академиксекретарь Отделения гуманитарных наук и искусств НАН Беларуси А.А. Коваленя; сопредседатели — член постоянной комиссии Совета Республики Национального собрания Республики Беларусь по образованию, науке, культуре и социальному развитию, ректор УО «Белорусская государственная академия музыки» Е.Н. Дулова и ректор Академии управления при Президенте Республики Беларусь М.Г. Жилинский). Заседания проходили в большом конференц-зале Президиума НАН Беларуси. 7. «Инновационный агропромышленный комплекс» (председатель —академиксекретарь отделения аграрных наук НАН Беларуси В.В Азаренко; сопредседатели — Проректор по научной работе Белорусского государственного аграрного технического университета — директор НИИМЭСХ 5 М.А. Прищепов и заместитель Председателя Президиума НАН Беларуси П.П. Казакевич). Заседания проходили в РУП «Научно-практический центр НАН Беларуси по механизации сельского хозяйства». 8. «Молодежь и новые горизонты науки» (председатель — Первый заместитель министра образования В.А. Богуш; сопредседатели — зав. лабораторией ИОНХ НАН Беларуси 6 А.И. Иванец, зам. председателя Постоянной комиссии Совета Рес4

Белорусский национальный технический университет. Научно-исследовательский институт механизации и электрификации сельского хозяйства. 6 Институт общей и неорганической химии НАН Беларуси. 5

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

161


Хроніка наукового життя

публики Национального Собрания Республики Беларусь по образованию, науке, культуре и социальному развитию А.Э. Беляков, ректор БГУ А.Д. Король). Заседания проходили в УО «Лицей Белорусского государственного университета». 9. «Международное научное взаимодействие на современном этапе» (председатель — Председатель Президиума Национальной академии наук Беларуси В.Г. Гусаков). Заседания проходили в здании Президиума НАН Беларуси и в них приняли участие члены делегации НАН Украины: Первый Вице-президент А.Г. Наумовец и Главный ученый секретарь В.Л. Богданов, а также зав. отделом ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины» О.А. Грачев. После вступительного слова В.Г. Гусакова, в котором он кратко рассказал о международном научно-техническом сотрудничестве НАН Беларуси, выступили: Заместитель Государственного секретаря Союзного государства Беларуси и России А.А. Кубрин, который рассказал о перспективах взаимодействия РАН, НАН Беларуси, ГКНТ 7 и других ведомств в производстве инновационной продукции и участии в международных проектах; Председатель Государственного комитета по науке и технологиям Республики Беларусь А.Г. Шумилин остановился на международном научно-техническом сотрудничестве Республики Беларусь — выполнении 8 научно-технических программ в рамках Союзного государства и участии ученых Беларуси в 64 проектах программы сотрудничества с ЕС, в том числе в 32 проектах в рамках программы «Горизонт — 2020» на общую сумму 6 млн евро. Он рассказал о создании центров ингибирования и коммерциализации инноваций с КНР. Председатель Государственного комитета по стандартизации Республики Беларусь В.В. Назаренко раскрыл тему международного сотрудничества в области стандартизации с целью развития инновационной промышленности, отметив важную роль стандартов в достижении целей устойчивого развития и что двустороннее сотрудничество по стандартизации Беларусь ведет с 25 странами. Президент латвийской Академии сельскохозяйственных и лесных наук Б.А. Ривжа посвятила свое выступление теме «Международное научное взаимодействие на современном этапе как инструмент инновационного и интеллектуального развития стран», проиллюстрировала это на примере сотрудничества НАН Беларуси, при этом отметив, что «мы давно и плодотворно сотрудничаем с белорусскими учеными и видим, на каком серьезном уровне трудятся коллеги, какие сильные и разнообразные у вас разработки, в частности по продовольствию, насколько высок контроль качества на всех уровнях». Она проинформировала об избрании В.Г. Гусакова иностранным членом Латвийской академии наук. Иностранный член НАН Беларуси (до ноября 2017 года Председатель Сибирского отделения и Вице-президент РАН) А.Л. Асеев рассказал о совместной работе СО РАН 8 и НАН Беларуси над 58 проектами, полученных результатах, которые будут применяться в промышленности, сельском хозяйстве и медицине, высказал негативное мнение о реформах РАН, действиях ФАНО по слиянию институтов. Первый Вице-президент НАН Украины А.Г. Наумовец рассказал об успешном сотрудничестве на всех уровнях НАН Украины и НАН Беларуси. Президент Академии наук и искусств Союза им. С.П. Королева, летчик-космонавт, дважды Герой Советского Союза В.В. Аксенов сказал, что Беларусь пока еще только начинает свой путь в космической сфере, но вклад в общее дело уже очень достой7 8

Государственный комитет по науке и технологиям. Сибирское отделение Российской академии наук.

162

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Хроніка наукового життя

ный и выбран правильный путь. Он также отметил, что ООН поместила Республику Беларусь на 1-е место по решению социальных вопросов среди республик, входивших в состав СССР. На заседании секции также выступили: вице-президент НАН Армении Ю.Г. Шукурян, советник Министра обороны Казахстана И.М. Молдабеков, вице-президент НАН Азербайджана И.С. Гулиев, руководитель Отделения нейропатологии Болгарской академии наук В. Александрова, начальник Главного управления международного научно-технического сотрудничества НАН Беларуси В.В. Подкопаев, заместитель председателя Уральского отделения РАН В.Н. Руденко, начальник Управления международных связей РФФИ9 А.В. Усольцев и другие. Всего в заседании секции приняли участие 113 зарубежных гостей из СНГ, Европы и Азии. Здесь много говорили о кооперации и сотрудничестве, без которых сегодня не достигнуть исследовательских высот. И надо отметить, что новые совместные проекты начали обсуждать уже прямо в ходе заседания. Кстати, ряд представленных докладов подкрепился делом — профильными тематическими выставками. Общая позиция ученых: в науке остановиться на день — значит отстать минимум на месяц. В этот же день в рамках 9-й секции состоялось заседание Совета Международной ассоциации академий наук (МААН) под председательством Председателя Президиума НАН Беларуси, Президента МААН В.Г. Гусакова. Владимир Григорьевич выступил с докладом «О задачах МААН на краткосрочную и среднесрочную перспективу». Он остановился на заслугах основателя и первого Президента МААН, Президента НАН Украины Б.Е. Патона, возглавлявшего Ассоциацию более 23 лет, и высказал несколько тезисов о развитии МААН, в частности о работе над ее возможным пополнением академиями наук европейских стран, прежде всего Прибалтики и Восточной Европы. После этого с докладом «О внесении изменений в «Положение о Международной ассоциации академий наук» выступил руководитель аппарата НАН Беларуси П.А. Витязь, остановившись на следующих тезисах: 1) о необходимости унификации в названиях советов при МААН (их всего 18) как научных советов; 2) о назначении уполномоченного (координатора), ответственного за работу всех научных советов; 3) о создании рабочей группы председателей (сопредседателей) и ученых секретарей научных советов при МААН; 4) о регулярном размещении в печати отчетов о работе советов и др. С докладом «Об участии представителей МААН во II Форуме ученых стран СНГ и взаимодействии с Межгосударственным советом по сотрудничеству в научно-технической и инновационной сферах» выступил Заместитель Председателя Президиума НАН Беларуси С.Я. Килин. Он предложил расширить возможности научных советов при МААН для дачи экспертных заключений государственным и межгосударственным органам и проинформировал о проведении в середине октября 2018 года II форума ученых СНГ. Главный редактор журнала «Общество и экономика» К.И. Микульский рассказал о работе и перспективах журнала «Общество и экономика» как журнала МААН. Заведующий сектором международных связей Главного управления международного научнотехнического сотрудничества аппарата НАН Беларуси Я.П. Безпекин рассказал о новом сайте МААН. В обсуждении доложенной информации приняли участие представители академий наук — членов МААН: Первый Вице-президент НАН Украины А.Г. Наумо9

Российский фонд фундаментальных исследований.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

163


Хроніка наукового життя

вец, Главный ученый секретарь НАН Украины В.Л. Богданов, Президент НАН Казахстана М.Ж. Журинов, Вице-президент НАН Азербайджана И.С. Гулиев, директор Палеонтологического института им. А.А. Борисяка РАН А.В. Лопатин (в 2015— 2016 годах он был заместителем руководителя ФАНО, затем заместителем министра образования и науки Российской Федерации), Заместитель Председателя Уральского отделения РАН В.Н. Руденко, Вице-президент НАН Армении Ю.Г. Шукурян, Председатель Постоянной комиссии по международным делам и национальной безопасности Совета Республики Национального Собрания Республики Беларусь С.К. Рахманов, Главный ученый секретарь НАН Беларуси А.В. Кильчевский, Заместитель Председателя Сибирского отделения РАН М.И. Воевода и другие. Принято решение внимательно изучить и обдумать представленную информацию и изложенные мнения относительно дальнейшей работы МААН. Затем в рамках секции состоялось заседание Консультативного совета по вопросам охраны интеллектуальной собственности и передачи технологий при МААН под руководством председателя Консультативного совета П.А. Витязя. С докладами выступили руководитель аппарата НАН Беларуси П.А. Витязь и главный ученый секретарь НАН Украины В.Л. Богданов. В докладах и выступлениях участников заседания говорилось о приоритетах и перспективных направлениях в международных и национальных исследованиях в области охраны интеллектуальной собственности и передачи технологий. По результатам обсуждения принято постановление Консультативного совета. О.А. ГРАЧЕВ, заведующий отделом проблем деятельности и стратегии развития НАН Украины ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины»

164

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


МІЖНАРОДНИЙ СИМПОЗІУМ «100-річчя НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ: МИНУЛЕ ТА СУЧАСНІСТЬ»

Учасники симпозіуму

В 2018 році відзначається 100-річний ювілей Національної академії наук України, і тому симпозіум було присвячено цій події. В роботі симпозіуму «100-річчя Національної академії наук України: минуле та сучасність»взяли участь понад 80 науковців із України, Білорусі, Азербайджану, Киргизстану, Грузії та Росії. Відкрив перше пленарне засідання перший віце-президент НАН України А.Г. Наумовець, який зачитав привітання до учасників симпозіуму Президента НАН України Б.Є. Патона. У своєму вступному слові А.Г. Наумовець звернув увагу присутніх на те, що симпозіум розпочинає роботу в день народження засновника та першого президента Академії наук України В.І. Вернадського, і підкреслив, що створення Академії та її сторічна історія стали значним внеском України в історію світової науки. І сьогодні, незважаючи на труднощі нашого часу, НАН України зберегла значний науковий потенціал і має провідні позиції в цілому ряді напрямів сучасної науки. А.Г. Наумовець привітав гостей, що прибули на симпозіум з-за кордону, та наголосив на важливості міжнародного обміну досвідом організації науки та використання її результатів. ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

165


Хроніка наукового життя

Радник Президента України, віце-президент Національної академії мистецтв України Ю.П. Богуцький передав учасникам симпозіуму тепле привітання і побажання плідної роботи від імені глави держави П.О. Порошенка, нагадав про те, що нещодавно президент підписав указ про відзначення сторіччя НАН України, яким передбачено низку заходів як зі святкування цієї події, так і підтримки Академії; наголосив на тому, що нова редакція Закону України «Про наукову та науковотехнічну діяльність» також є одним із проявів піклування влади про майбутнє української науки, про формування адекватної відповіді на виклики сучасності, чому повинно сприяти і передбачене Перший віце-президент НАН цим законом створення Національної ради УкраїУкраїни А.Г. Наумовець ни з питань розвитку науки і технологій, перше засідання якої нещодавно відбулося під головуванням прем’єр-міністра України В.Б. Гройсмана. З доповіддю «Національна академія наук України: історична і сучасна роль в розвитку вітчизняної науки» виступив головний учений секретар НАН України В.Л. Богданов. Розвитку академічної форми організації науки у світовій науці була присвячена доповідь голови консультативної ради з питань охорони інтелектуальної власності при Міжнародній асоціації академій наук, заступника голови Президії НАН Білорусі П.О. Вітязя (у співавторстві з В.К. Щербіним). Дослідженню історії створення і формування концепції розвитку української академії на базі щоденників В.І. Вернадського присвятив свою доповідь головний наукоВіце-президент НАМ України вий співробітник Інституту історії природознавстЮ.П. Богуцький ва і техніки ім. С.І. Вавілова РАН Ю.М. Батурін. Загалом було заслухано 25 доповідей з актуальних питань розвитку науки, з якими виступили представники різних науково-дослідницьких інститутів та вищих навчальних закладів України та інших країн. Зокрема, було заслухано і обговорено доповіді: В.І. Онопрієнка, головного наукового співробітника ДУ «ІДНТПІН ім. Г.М. Доброва НАН України» — «Епоха Б.Є. Патона в українській науці»; Б.А. Маліцького, директора ДУ «ІДНТПІН ім. Г.М. Доброва НАН України» — «Добровські моделі науки: з історії, через сучасність – в майбутнє»; О.Н. Кубальського, першого заступника головного ученого секретаря НАН України — начальника Науково-організаційного відділу Президії НАН України, заступника директора з наукової роботи ДУ «ІДНТПІН ім. Г.М. Доброва НАН України» — «Відзначення 100-річчя НАН України — вагома складова популяризації науки, піднесення її престижу в українському суспільстві»; О.О. Грачева, завідувача відділу проблем діяльності та стратегії розвитку НАН України ДУ «ІДНТПІН ім. Г.М. Доброва НАН України» — «Міжнародній асоціації академій науки — 25 років»;

166

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Хроніка наукового життя

М.Г. Сеідбейлі, директора Інституту історії науки НАН Азербайджану — «Сторінки історії освіти у період Азербайджанської демократичної республіки»; А.А. Орозонової, завідувачки відділу міжнародної економіки Інституту економіки ім. Дж. Алишбаєва НАН Киргизстану — «Тенденції взаємодії академічної та вузівської науки»; Г.В. Сігуа, старшого наукового співробітника Інституту економіки Тбіліського державного університету ім. І. Джавахішвілі — «Ресурсне забезпечення інноваційного розвитку країн ЄС і Грузії». В рамках симпозіуму було проведено семінар-нараду голів галузевих наукових рад Міжнародної асоціації академій наук (модератор: П.О. Вітязь, голова консультативної ради з питань охорони інтелектуальної власності та передачі технологій при МААН (Республіка Білорусь)). За результатами проведення симпозіуму планується видання збірника матеріалів симпозіуму. О.С. ПОПОВИЧ, д-р екон. наук, головний науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

167


О.О. ШАЛІМОВ (100 років від дня народження) Шалімов Олександр Олексійович — видатний учений у галузі фізіології і медицини, доктор медичних наук (1958), професор (1961), академік АН УРСР (1978), академік АМН України (1993), Герой України (2005). Народився 20 січня 1918 р. у селі Введенка (нині Липецька область, Росія). В 1934 р. вступив на робітфак Кубанського медичного училища, який закінчив у 1936 р. з відзнакою. У 1936—1941 рр. — студент лікувального факультету Кубанського медичного інституту. Після його закінчення працював у Читинській області РРФСР: у 1941—1944 рр. — хірург, головний лікар Нерчинсько-Заводської міжрайонної лікарні, 1944— 1946 рр. — завідувач хірургічним відділенням, головний лікар Петровськ-Забайкальської міської лікарні. У 1946—1949 рр. — завідувач хірургічним відділенням Брянської обласної лікарні, 1949—1952 рр. — головний хірург Орловського облздороввідділу, завідувач хірургічним відділенням Орловської обласної лікарні. З 1952—1953 рр. — асистент кафедри госпітальної хірургії Курського медичного інституту, 1953—1957 рр. — головний хірург Брянського облздороввідділу, завідувач хірургічним відділенням Брянської обласної лікарні, захистив кандидатську дисертацію «Утворення штучного стравоходу при рубцевій непрохідності» (1955). З 1957 р. — доцент кафедри хірургії Харківського медичного інституту, у 1958 р. захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування раку головки підшлункової залози і фатерового сосочка». У 1959 — 1970 рр. — провідний хірург у лікувальних та наукових закладах Харкова: завідувач кафедри торакальної хірургії та анестезіології Українського інституту удосконалення лікарів, 1965—1970 рр. — директор Харківського науково-дослідницького інституту загальної та невідкладної хірургії. У 1970—1972 рр. — завідувач кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів,

168

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Хроніка наукового життя

директор науково-дослідницького інституту гематології та переливання крові. З 1972 по 1988 рік — директор, з 1988 р. — почесний директор Київського науково-дослідницького інституту клінічної та експериментальної хірургії (нині — Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України). Помер О.О. Шалімов 28 лютого 2006 р., похований на Байковому цвинтарі Києва. Наукові дослідження стосуються розробки методів лікування гастроентерологічних захворювань і захворювань судин. О.О. Шалімов вперше провів удалу пересадку підшлункової залози хворому на діабет, розробив і впровадив нові методи операцій при онкологічних захворюваннях, органів травлення, судин, серця. Під його керівництвом відбулася перша в Україні операція з пересадження серця. О.О. Шалімов провів близько 40 тисяч операцій, автор понад 800 наукових праць та 112 винаходів. О.О. Шалімов — Заслужений діяч науки України (1967), лауреат Державних премій України (1977) та СРСР (1985). Нагороджений орденами Держави (2005), «За заслуги» І (1999) та ІІ (1998) ст., Почесною відзнакою Президента України (1993). О.О. Шалімов — Герой Соціалістичної Праці (1982), має державні нагороди СРСР. Міжнародною палатою американського біографічного інституту в 1998 р. академіка Шалімова визнано «Людиною планети». З нагоди ювілею, 23 січня 2018 р., введено в обіг пам’ятну монету України «Олександр Шалімов».

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 1 (99)

169


П.Г. БОГАЧ (100 років від дня народження) Богач Петро Григорович — відомий український фізіолог і біофізик, доктор біологічних наук (1960), професор (1961), академік АН УРСР (1978). Народився 30 січня 1918 р. у с. Соколівка (нині Хмельницька область). В 1937 р. закінчив Ніжинський педагогічний інститут. З 1939 р. працював у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, учасник війни з фашистською Німеччиною (1941—1945). Працюючи в університеті, захистив кандидатську «Моторна функція шлунково-кишкового тракту та вітамін В1» (1952) та докторську «Механізми нервової регуляції моторної функції тонкого кишечника» (1960) дисертації. В 1952—1971 рр. — директор НДІ фізіології університету, водночас з 1964 по 1973 рік — засновник та завідувач кафедри біофізики. В 1972—1976 рр. обіймав посади декана біологічного факультету, проректора з навчальної роботи та першого проректора Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, 1973—1979 рр. — очолював кафедру фізіології людини і тварин. В 1978—1981 рр. — академік-секретар Відділення фізіології, біохімії та теоретичної медицини Президії АН УРСР. Помер 23 червня 1981 року, похований на Байковому цвинтарі у Києві. Наукові праці присвячено вивченню центральних і периферійних механізмів регуляції травного апарату, фізіології гіпоталамуса, електрофізіології м’язів, молекулярній біофізиці. П.Г. Богач описав низку раніше невідомих моторних рефлексів шлунково-кишкового тракту, створив теорію його періодичної діяльності, запропонував нові варіанти датчиків рухової активності шлунково-кишкового тракту. П.Г. Богач спростував поширену концепцію передачі збудження на різні ділянки кишечника лише по стінках травної трубки, відкривши закон рефлекторної регуляції рухової діяльності травного апарату. П.Г. Богач — лауреат Премії ім. К.М. Бикова АН СРСР в галузі фізіології (1967), нагороджений орденами та медалями СРСР.

170

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 1 (99)


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.