Відповідно до плану Юнга всі форми контролю над Німеччиною, її господарством і фінансами ліквідувалися. Для отримання кредитів і поділу репарацій був створений Банк міжнародних розрахунків, але його головна функція полягала у фінансуванні важкої і військової промисловості Німеччини. Було вирішено, що Німеччина знову матиме право керувати рейхсбанком та імперською залізницею. План Юнга сприяв зміцненню позицій великого капіталу, який пізніше привів до влади нацистів. Рішення Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій Гаазька конференція з фінансово-економічних питань була проведена з 15 червня по 19 липня 1922 р. в м. Гаазі (Нідерланди). У її роботі брали участь представники всіх країн-учасниць Генуезької конференції, окрім Німеччини. Радянську делегацію очолював М. Литвинов. На відміну від Генуезької конференції, основними учасниками від європейських країн на Гаазькій конференції були представники ділових кіл. На Гаазькій конференції мали бути обговорені претензії західних країн до радянської держави, пов’язані з націоналізацією майна іноземних власників та анулюванням боргів царського та Тимчасового урядів, а також питання про кредити РРФСР. Представники західних країн щодо Радянської Росії рішуче відхилили всі пропозиції радянської делегації, спрямовані на міжнародне співробітництво, відмовились обговорювати питання про кредити без виконання РРФСР попередніх умов. Західні ділові кола наполягали на поверненні націоналізованого майна колишнім власникам і з великою недовірою поставились до запевнень радянських представників щодо готовності до співробітництва. Взаємні претензії призвели до того, що конференція в Гаазі не прийняла, власне, ніяких рішень і завершилась безрезультатно. Лозаннська конференція (1922–1923) була скликана в Лозанні (Швейцарія) з метою врегулювання становища на Близькому Сході після провалу інтервенції військ Великої Британії та Греції в Туреччині й перемоги Кемалістської революції в цій країні. У роботі конференції взяли участь з однієї сторони – Велика Британія, Франція, Італія, Греція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців, а також США, представлені спостерігачами, з іншої сторони – Туреччина. Під час обговорення низки окремих проблем на конференцію були допущені представники ще деяких європейських країн. Радянська делегація взяла участь лише в обговоренні питання про режим Чорноморських проток Босфор і Дарданелли. Основними питаннями конференції були опрацювання мирного договору з Туреччиною та визначення режиму Чорноморських проток. Провідна роль на конференції в Лозанні належала представникам Британії. Їхню позицію виклав міністр закордонних справ Дж. Керзон. Згідно з нею військові кораблі всіх країн могли вільно проходити через протоки у мирний і воєнний час на випадок, якщо Туреччина залишиться нейтральною; а в разі участі останньої у війні передбачався вільний
118