Вступ ного суспільства, в основі якого були ринкова конкуренція, приватна власність і вільнонаймана праця. Двоєдиний процес розпаду традиційного і формування нового (індустріального) суспільства характеризується через призму теорії модернізації, тобто як перетворення всіх сторін життя суспільства – економіки, соціальної структури, культурно-освітньої, повсякденної сфер відповідно до модерних (нових) зразків. Ці перетворення розпочалися в Західній Європі ще в другій половині ХVІІІ ст. і стали поширюватися просторами Європи, досягнувши в ХІХ ст. України. Модернізація здійснювалася різними шляхами – як еволюційними, реформаторськими, так і революційними. У ході модернізації відбувалася ліквідація кріпацтва і руйнувалася феодально-станова система. На відміну від традиційного суспільства, в якому доля кожного, як правило, визначена ще від його народження (селянин усе життя залишався селянином, поміщик – поміщиком, священик своїх синів орієнтував на духовне служіння і т. д.), на етапі переходу до модерного (індустріального) суспільства люди мають більші можливості щодо вибору життєвого шляху, професійних занять, місця проживання тощо. Вони стають мобільнішими. Селянські діти не обов’язково повинні бути хліборобами, а поміщик-дворянин не має гарантій залишатися на все життя великим землевласником. Суспільство вступило в стан соціальної мобілізації. Модернізаційні процеси охопили всі країни Європи – як незалежні, так і ті, що перебували в складі інших держав. А таких у ХІХ – на початку ХХ ст. була більшість. Модернізація в цих країнах мала багато особливостей і несподіваних наслідків. Одним із цих наслідків було пробудження національного життя: інтерес до минулого свого народу, його історії, звичаїв, усної народної творчості тощо; поява національної літератури, преси, школи; виникнення політичних партій, які порушують питання про відродження (або утворення) власної держави. Для узагальнюючої оцінки цих процесів використовується термін національне відродження. У ході нього етнос (народ), який населяє залежну країну, починає усвідомлювати себе як націю. З курсу історії України для 9-го класу, який присвячений вивченню ХІХ ст., ви знаєте, що національне відродження пройшло послідовно три фази розвитку – академічну (наукову), культурницьку і політичну. Розпочавши в 10-му класі вивчати історію України перших десятиліть ХХ ст., необхідно чітко усвідомити, що в цей час модернізація і пов’язане з нею українське національне відродження продовжувалися. З кінця ХІХ ст. Україна вступила в третю його фазу – політичну, яка характеризується появою партій, масовими народними рухами і, зрештою, Українською революцією. Разом з тим політичний етап національного відродження був важливим кроком на шляху формування модерної української нації.
3.. Структура і зміст підручника 3 Зміст підручника викладений в чотирьох темах, кожна з яких присвячена певному хронологічному періоду чи окремій проблемі. Перша тема присвячена історії України 1900–1913 рр. Це роки прискореної модернізації, яка супроводжувалася продовженням індустріалізації, що розпочалася ще в ХІХ ст., урбанізацією – значним зростанням міст і міського населення; розвитком освіти, науки та технологій. Неодмінний супутник і важлива складова модернізації – національне відродження – увійшло наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у
4