Подільський книжник 10

Уперше видання вийшло друком 1916 р. у Львові. На тлі тодішніх антиукраїнських рухів автор намагався довести історичність назви «Україна» щодо наших теренів. За його повідомленням, уже в XVI ст. ця назва встановилася й позначала Середнє та Нижнє Подніпров’я. Він звертає увагу на те, що, як колись у княжих часах із Києва поширилася на всі землі нашого народу назва «Русь», так само в часи Козаччини поширилася звідти «Україна». Рішучий поворот у розумінні значення назви «Україна» спричинили війни Хмельницького: народ став відчувати себе одиницею й спільну приналежність поодиноких земель. «Україна» в цьому часі – це вже для нашого народу не якесь пограниччя, не Подніпров’я, а всі його землі в етнографічних межах. Нова назва «Україна» стала, на його погляд, ідентичною зі старою історичною назвою «Русь». Багато вчених та дослідників намагалися зрозуміти, чому саме «Україна». Версій виникло чимало. От і Б. О. Барвінський, гортаючи сторінки видань різних дослідників, простежив, що назва «Україна» раніше ніколи не виходила поза значення пограниччя, вона тісно пов’язана впродовж багатьох років виключно із землями нашого народу. Вона стала чимось незвичайним, чимось живим, що вміє плакати над своєю недолею. У нашій усній народній творчості, літописах, народних піснях та інших творах можна побачити, як вона «стогне», «сумує й оплакує», «журиться» та інше. На думку автора, «Україні» судилося стати чимось більшим, ніж звичайне пограниччя. З давніх-давен ім’я «Україна» траплялося як в історії, географії, так і в народній творчості. У цьому виданні Б. Барвінський трактував різні твердження, погляди, дослідження в розумінні значення імені «Україна». Так за часів татарських набігів походить пісня, що розпочинається словами: Зажурилась Україна, що нігде прожити, Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти. У думі про смерть гетьмана Свірговського (1574 р.) читаємо таке: А Україна сумувала, – Ой, Україна сумувала, Свого гетьмана оплакала.

110