Подільський книжник 10

ють, бо книжка й газета незвичайно швидкою ходою поспішає на село» [1, c. 26]. Йому вторив львів’янин І. Свенціцький, який наочно спостерігав тодішню Наддніпрянську Україну: «Українські книгарні, що так собі животіли провінціяльними крамничками, стали торгувати як столичні перворядні фірми. Українські газети, що дотепер давали більше клопоту й гризоти видавцям та експедиторам, стали на духи обзаводитись ротаційними машинами (що скоро друкують). Українські видавництва брались здебільшого за такі праці, які можна було випускати 50–100.000 примірників і т. д.» [1, c. 26–27]. Не відставав в оцінках головний редактор щоденника «Нова Рада» А. Ніковський: «Наша продукція книжна одразу виросла, поширилась і посіла те становище, з якого її вже стороння сила не стягне. І справді, українське державне життя ще не почалось [йдеться про вересень 1917 р. – К. Т.], офіціяльні інституції українські ще майже НІЧОГО не робили і не зробили, а тимчасом у великому числі назвищ і примірників, поборюючи небувалі технічні труднощі, пішла на ринок українська книжка, пішла, і кожна поодинока швидко десь зникає, знаходячи собі покупця й читальника. Це свідчить, що ми одразу скочили на якийсь значно вищий щабель культурності, що потреби нашого громадянства вельми широкі» [1, c. 27–28]. Найточнішу характеристику тодішньому книговидавничому руху дав С. Єфремов у статті «Голод на книжку» наприкінці 1917 р.: «“Нема книжки!” – такий чується звідусіль крик, викликаний тим голодом на книжку, якого й задовольнити зараз не можемо. Нема в продажу наших письменників-класиків українського письменства, нема поважнішої літератури на сучасні теми, нема підручників, нема популяризації, навіть тієї, що довгі не літа, а десятиліття завалювала собою полиці по книгарнях… усе це зникло, все це розхапано під час книжкового голоду, і тепер нема вже чим і боротися з ним» [2, c. 52]. Мінливе політичне життя вимагало швидкого реагування, не завжди обсяг публікації в часописі міг задовольнити читача. І С. Єфремов зауважував: «І от ми бачимо, що в перші дні революції з’являються переважно заклики, відозви, листівки, летючки, бо це найлегше можна було пустити, зважаючи на брак часу й розхитану техніку. Трохи зго10