ХРИСТО. Митець-легенда, який загорнув у тканину Рейхстаг

Текст: Юлія РИНДІНА

2020 РОКУ НЕ СТАЛО ХРИСТО — ОДНОГО З НАЙБІЛЬШ ХАРИЗМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА. АМЕРИКАНСЬКИЙ ХУДОЖНИК БОЛГАРСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ РАЗОМ ІЗ ДРУЖИНОЮ- ФРАНЦУЖЕНКОЮ ЖАННОЮ-КЛОД НАБУЛИ СВІТОВОЇ ПОПУЛЯРНОСТІ ЗАВДЯКИ СВОЇМ МАСШТАБНИМ ПРОЄКТАМ ІЗ ОБГОРТАННЯ ТКАНИНОЮ ВІДОМИХ ІСТОРИЧНИХ СПОРУД.

Найгучніше митці обгорнули Кунстхалле у швейцарському Берні (1968), Музей сучасного мистецтва в Чикаго (1969), Пон-Неф — найстаріший міст через Сену в Парижі (1985) та будівлю рейхстагу в Берліні (1995).

Христо і Жанна-Клод на тлі загорнутого мосту Пон-Неф, Париж, 1985

Від задуму до реалізації кожного із цих проєктів знадобилися роки, а іноді й десятиліття кропіткої праці та здобуття необхідних дозволів. Однак зрештою все ставало можливим, адже пара чудово доповнювала одне одного. Він володів художнім баченням, вона — прекрасними організаторськими здібностями.

Загорнутий Пон-Неф у Парижі, 1985

ДОЛЕНОСНА ЗУСТРІЧ У ПАРИЖІ

Христо народився в болгарському місті Габрово й опанував художнє ремесло в Академії мистецтв у Софії. У 21 рік покинув батьківщину, виїхавши до Праги. А згодом нелегально перетнув австрійський кордон, щоб потрапити до Парижа — міста, про яке мріють усі митці. Це була доля, адже саме в Парижі він познайомився із майбутньою дружиною і партнеркою Жанною-Клод. Родом із Касабланки та заможної сім’ї, вона належала до вишуканого товариства, і бідний художник не вважався їй за пару. Проте життя розпорядилося інакше. Сімейний та творчий союз амбітного Христо і художниці-самоуки Жанни-Клод тривав майже 50 років — до її смерті 2009-го. Опісля їхнє мистецтво все одно продовжувало залишатися спільним — ім’я мисткині завжди згадували під час відкриття нового проєкту.

Загорнутий Рейхстаг у Берліні, 1995

Христо почав використовувати тканину і обгортати нею різні об’єкти ще на початку кар’єри. За допомогою матерії він змінював буквально все, що траплялося: банки, пляшки, телефон, крісла, мотоцикл, автомобіль, вуличні скульптури й навіть жінок.

1961-го, через три роки після зустрічі в Парижі, Христо і Жанна-Клод стали створювати предмети мистецтва у громадських місцях. Ба більше: у 60-х для своїх скульптур вони часто використовували величезні залізні нафтові барелі — концептуальне рішення для того часу. Географія реалізованих проєктів творчої пари простягається від європейських міст — Парижа, Берна, Лондона і Мілана — до США і узбережжя Австралії. Розгляньмо найбільш приголомшливі з них.

«ОБГОРНУТЕ УЗБЕРЕЖЖЯ». Австралія. 1968-1969

За словами мистецтвознавців, це був перший публічний артпроєкт такого масштабу, представлений будь-де у світі. Христо загорнув у тканину узбережжя Літл-Бей за 15 кілометрів від Сіднея. Під керівництвом художника скелі прибережної зони завдовжки 2,5 кілометра покрили тканиною, стійкою до ерозії, розміром 100 000 квадратних метрів. Щоб реалізувати цей задум, знадобилося чотири тижні монтажу. До роботи залучили професійних альпіністів, викладачів та студентів мистецьких спеціальностей із Сіднейського університету.

«Обгорнуте узбережжя», Літл-Бей, Сідней, 1968-1969

Протягом 10 тижнів, із 28 жовтня 1969 року, усі охочі могли милуватися зміненим пейзажем на тлі величного океану. Потім усі матеріали прибрали й переробили, а місцю повернули початковий стан.

«ОГОРОЖА, ЩО БІЖИТЬ». Каліфорнія. США. 1972–1976 1972-го

Христо і Жанна-Клод задумали проєкт, який би з’єднав людей, що проживають поруч з океаном у міській і сільській місцевостях. Згодом «Огорожа, що біжить» стане однією з візитівок митців. Конструкція завдовжки приблизно 40 кілометрів перетинала 14 окружних і малих доріг аж до стратегічно важливого шосе 101. В ній передбачили місця для проїзду автомобілів та проходи для диких тварин. Шосе 101 у Каліфорнії — найближча автомагістраль, яка пролягає на відстані 40 кілометрів від берега. Якби шосе перебувало в 10 кілометрах від берега, «Огорожа» простягалася б усього на 10 кілометрів. Для проєкту важливо було встановити конструкцію на громадській території і на землі власників ранчо.

«Огорожа, що біжить», графства Сонома і Марін, Каліфорнія, 1972–1976

Це було точним відображенням того, як люди в Каліфорнії використовують землі сільського, приміського і міського призначення.

Можна лише позаздрити витривалості митців: щоб реалізувати задумане, їм довелося пройти 18 громадських слухань, три засідання у Верховному суді Каліфорнії і скласти звіт на 450 сторінок про вплив на довкілля і тимчасове використання пагорбів, неба й океану.

КОНСТРУКЦІЯ ЗАВДОВЖКИ ПРИБЛИЗНО 40 КІЛОМЕТРІВ ПЕРЕТИНАЛА 14 ОКРУЖНИХ І МАЛИХ ДОРІГ АЖ ДО СТРАТЕГІЧНО ВАЖЛИВОГО ШОСЕ 101

«Огорожу, що біжить» завершили 10 вересня 1976 року. Заввишки 5,5 метра, вона простягалася пагорбами й спускалася до Тихого океану в Затоці Бодеґа. Надзвичайна інсталяція проіснувала лише 14 днів, після чого її демонтували так, що на пагорбах графств Сонома і Марін не залишилося видимих слідів. Усі матеріали конструкції передали власникам ранчо.

«ПАРАСОЛЬКИ». США і Японія. 1984–1991

Цей витончений витвір мистецтва, реалізований Христо та Жанною-Клод одночасно в Японії і США, відображав подібності та відмінності способу життя та використання земельних ресурсів у двох долинах. Парасольки символізували доступність землі, створюючи привабливий внутрішній простір, як будинки без стін або тимчасові поселення, і відсилали до ефемерного характеру твору мистецтва.

Кобальтові парасольки в Ібаракі, 1984–1991

З усіх парасольок, створених спеціально для проєкту, 1340 штук у синьому кольорі відправили до Японії. Кожна з них була 6 метрів заввишки та діаметром 8,5 метра. В Японії простір обмежений, тож кожен метр землі дорогоцінний. Тут парасольки розмістили близько одна до одної, іноді повторюючи геометрію рисових полів. У пишній рослинності, круглий рік збагаченій водою, парасольки набули блакитного кольору. На просторах Каліфорнії, посеред необроблених пасовищ, розміщення парасольок було хаотичним і поширювалося в усіх напрямках. Коричневі пагорби покриті світлою травою. У цьому сухому пейзажі колір парасольок — жовтий.

«ПІРСИ, ЩО ДРЕЙФУЮТЬ». Італія. 2014–2016

Квінтесенцією творчості Христо і ЖанниКлод став неймовірний проєкт «Пірси, що дрейфують», втілений на італійському озері Ізео. Ідея вперше промайнула ще 1970 року. Задум виявився останнім, реалізованим за життя Христо.

Митець подарував охочим у буквальному сенсі можливість ходити по воді. Плавучими пірсами люди могли прогулятися від містечка Сульцано до острова Монте-Ізола і потім потрапити на крихітний острів Сан-Паоло, який ніколи до того не мав прямого сполучення з материком. Щоб створити витвір мистецтва протяжністю 3 кілометри, Христо використав свою улюблену мерехтливу жовту тканину і куби з поліетилену високої щільності, які рухалися разом із коливанням хвиль. Тканиною завдовжки 2,5 кілометра встелили й пішохідні вулиці Сульцано, які вели до виходу на пірси. Гори навколо озера відкривали краєвид на «Пірси, що дрейфують» з висоти пташиного польоту, відображаючи непомітні кути і змінюючи перспективи.

Вражає те, що всі проєкти художники реалізовували за власний кошт. Продавали свої оригінальні ескізи, літографії і ранні роботи, відмовлялися від спонсорських пожертв чи державних коштів. Як і попередні проєкти, «Пірси, що дрейфують» були безкоштовними і відкритими для публіки. Жодних квитків, бронювань і власників. Інсталяція стала продовженням вулиці й належала всім. На 16 днів світло і вода відтінили яскраво-жовту тканину у червоне й золоте. Понад мільйон людей побачили це видовище на власні очі.

ТРІУМФАЛЬНА АРКА В ПАРИЖІ

31 травня 2020-го, у віці 84 років, відомий концептуаліст помер. Нереалізованим залишився проєкт, довжиною в життя. Художник почав розробляти його концепцію незабаром після того, як оселився в Парижі. У той час Христо знімав невелику кімнату поруч із Тріумфальною аркою і провів там кілька попередніх досліджень. 1962-го розробив фотомонтаж загорнутого монумента — краєвид з авеню Фош. У 70-х і 80-х роках Христо здійснив ще кілька додаткових досліджень, і майже через 60 років проєкт нарешті втілять у життя — уже без присутності автора.

Загорнута Тріумфальна арка (проєкт для Парижа), рисунок, 2019

Інсталяція буде доступна для огляду протягом 16 днів. Тріумфальну арку загорнуть у 25 000 квадратних метрів переробленої тканини сріблясто-синього кольору та у 7 000 метрів червоної мотузки. Через 35 років після обгортання мосту Пон-Неф у Парижі знову з’явиться витвір мистецтва Христо та Жанни-Клод.

ТРІУМФАЛЬНУ АРКУ ЗАГОРНУТЬ У 25 000 КВАДРАТНИХ МЕТРІВ ПЕРЕРОБЛЕНОЇ ТКАНИНИ СРІБЛЯСТО-СИНЬОГО КОЛЬОРУ ТА У 7 000 МЕТРІВ ЧЕРВОНОЇ МОТУЗКИ

Через пандемію показ L’Arc de Triomphe, Wrapped, спочатку запланований на осінь 2020-го, відкладуть на рік. Нові дати: 18.09.2021 — 03.10.2021.

Христо працює над загорнутою статуєю, площа Трокадеро, Париж, 1964

Загорнутий Рейхстаг у Берліні, 1995