Beyond Any Curtain by StAnza, Scotland's International Poetry Festival

Понад завісами Україна – Шотландія

Beyond Any Curtain Ukraine – Scotland

Неперекладність поезії — це міф, який сягає таОксана ких же глибин, як і уявлення про те, що переклад Щур є ремеслом, а не мистецтвом. Ми зробили чергову кураторка спробу це перевірити, використавши різні моделі літературних взаємодій дуже різних авторів. Четверо українських програм і четверо шотландських поеток та поетів спробува- Мистецького арсеналу ли подати зразки того, як звучать вірші, перекладені та трансльовані в цілковито різні способи. Хтось із цих поетів займається перекладом професійно й щоденно, як-от Лесь Белей, що працює у тандемі з Вікі Хасбенд. Хтось перекладав з англійської напряму, добре її знаючи. Хтось послуговувався підрядником, виконаним нерідною англійською. Мирослав Лаюк запропонував розказати про емоції, переживання та метафори не лише літературною українською, а гуцульським діалектом — так само, як Розанна Уотт, що пише шетландською. Олена Гусейнова взялася за соціальну поезію Ханни Лейвері, а Люба Якимчук шукала відповідники ритмам і римам Ендрю Блера. Як література може перекидати мости між Україною та Шотландією? Чи не є ми ближчими, ніж це демонструє мапа? Хто загалом має право братися за переклад — чи справді це лише для добрих знавців мов із хорошою теоретичною підготовкою? Наскільки поетам потрібне спілкування між собою, випадкові знайомства на фестивалях і в спільних проєктах? Що їм дає вихід поза межі власної самодостатності? Зрештою, наскільки важливо робити поетичні взаємодії — на позір найефемерніші, найменш практичні — тоді, коли повертаються кордони, обмежується свобода, культура першою йде під ніж задля порятунку економіки, а веселощі отруєні інформаційними атаками нарівні з подорожами?..

The untranslatability of poetry is a myth that reachOksana es the same depths as the notion that translation is Shchur a craft, not an art. We have made another attempt to curator of test this, using different models of interaction beMystetskyi tween very different authors. Four Ukrainian and four Arsenal Literary Scottish poets tried to give examples of how poems, Laboratory which are translated and rendered in completely different ways, sound. Some of these poets translate professionally and on a daily basis, such as Les Beley, who works in tandem with Vicki Husband. Someone has translated directly from English, knowing it well. Someone has used a version made in non-native English. Myroslav Laiuk offered to tell about emotions, experiences and metaphors not only in literary Ukrainian but in Hutsul dialect, just like Roseanne Watt, who writes in Shetland. Olena Huseinova took up Hannah Lavery’s social poetry, and Liuba Yakymchuk looked for matches to the rhythms and rhymes of Andrew Blair. How can literature bridge the gap between Ukraine and Scotland? Aren’t we closer than the map shows? Who in general has the right to undertake translation — is it really only for language experts with good theoretical training? How much do poets need communication with each other, casual acquaintances at festivals and in joint projects? What gives them a way out of their own self-sufficiency? After all, how important is it to make poetic interactions — seemingly the most ephemeral and least practical — when borders are closed, freedom is restricted, culture is first given up in order to save the economy, and fun is poisoned by information attacks along with travel?...

Енні У своїх мемуарах «Це маленьке мистецтво», присвячених художньому перекладу, Кейт Бріґґс крас- Рузерфорд номовно й пристрасно пише про те, як важливо виконавча дозволити кожному спробувати свої сили у стводиректорка, ренні перекладів, про те, як переклад розтягує нас, Шотландський міжнародний розширюючи наші знання про мову, форму, зміст. поетичний За словами Бріґґс, переклад — це можливість для фестиваль «StAnza» відкритої спільної пригоди. Важко з цим не погодитися. Звичайно, це не означає відкинути важливість професійних перекладачів. Цей проєкт був би неможливий без надзвичайної проникливості Уяма Блекера, чиї переклади таких письменників, як Олена Стяжкіна, вирізняються своєю емоційною безпосередністю. І все ж як перекладачці мені хотілося би, щоб кожен мав змогу відчути те трепетне хвилювання, коли віднаходиш суть вірша, або запаморочливе задоволення від передачі гри слів іншою мовою, або близькість, яку отримуєш, будучи чиїмось найуважнішим читачем. І, мабуть, найголовніше, що в часи засилля націоналізму завдяки взаємодії з культурою, яка раніше здавалася абсолютно чужою, виникають емпатія та солідарність. Саме такою була мета проєкту Beyond Any Curtain / Понад завісами: щоб поети зустрілись разом і оприявнили не те, що втрачено в перекладі, а те, що в ньому знайдено.

Annie In her translation memoir, This Little Art, Kate Briggs Rutherford writes eloquently and passionately about the importance of allowing everyone to try their hand at doing Assistant translations, about the way translation stretches us, Festival Director, teaching us about language, form, content. TranslaStAnza tion, Briggs argues, is an opportunity for an open and International Scotland’s shared adventure. Poetry I couldn’t agree more. Of course, this isn’t to Festival deny the importance of professional translators. This project wouldn’t have been possible without the generous insights of Uilleam Blacker, whose own translations of writers like Olena Stiazhkina stand out for their immediacy of emotion. Yet as a translator myself, I want everyone to have the chance to experience that frisson of excitement when you unpack what is essential in a poem, or the mind-bending satisfaction of rendering wordplay in another language, or the intimacy you gain from being someone else’s closest reader. And most importantly perhaps, at a time of rising nationalism, the empathy and solidarity which can emerge from engagement with a culture which had previously seemed utterly foreign. So this was the aim of Beyond Any Curtain: to bring poets together to discover not what is lost in translation, but what is found.

Розанна Уотт поетка, кінопродюсерка та музикантка з Шетландських островів.

Редакторка поетичних текстів у The Island Review, переможниця поетичної премії Outspoken Poetry Prize 2015 у номінації Поезія в кіно, володарка другої премії Aesthetica Creative Writing Award 2018. Її дебютна збірка Moder Dy отримала нагороду Edwin Morgan Poetry Award у 2018 році. Окрім того, книжка Moder Dy потрапила до короткого списку премії Saltire Society Poetry Book of the Year Award 2019. Володарка премії Eric Gregory Award 2020 та Somerset Maugham Award 2020. Живе та працює у Единбурзі й на Шетландських островах.

Roseanne Watt is a poet, filmmaker and musician from Shetland.

She is currently poetry editor for The Island Review and was the winner of the 2015 Outspoken Poetry Prize (Poetry in Film) and runner up in the 2018 Aesthetica Creative Writing Award. In 2018, her debut collection Moder Dy won the Edwin Morgan Poetry Award; Moder Dy was also shortlisted for the 2019 Saltire Society Poetry Book of the Year Award, winner of an Eric Gregory Award 2020 and the Somerset Maugham Award 2020. She lives and works between Edinburgh and Shetland.

Tongue Dan let dy tongue be shaipit lik yun, my boannie ladd; axe, karambit, jocktaleg. Glaan dy wirds an let dem sheen lik stenbiters i de mirk o a pond, bri dy tongue tae mak a blade fir guttin wi. Du’ll learn tae use it richt enoff — whit wye tae fley de flesh an oppin de boady lik de pages o a book, hoo tae shoogle oot de rig, an hoo tae clip awaa de lungs, liver, de veesik o de haert. Aber dy tongue tae a tully, an du can keep de wildness o de islands ootbi, or if du wir stick it i de mast o dy boat du wid bring de halliget winds ahint dee.

Єзик

переклад з шетландського діалекту на гуцульський

То най твій єзик, мій милий бахуре, буде єк бартка, єк чепіг, єк чепелик. Наостри свої слова, і най блистє, гейби струги в темних чуркалах, наостри свій єзик, аби зробити чепіг для потрошіня. Ти борзо си вивчиш з ним справувати: єк зидрати шкіру і отворити плоть, ніби лист книжки, єк вивернути хребет і єк вирізати легені, потрух, стару співанку серця. Наостри свій єзик, гейби сікач, і ти зможеш засохранити флуд дальних берегів. Єкшо би ти мусів упхати єго у керму свої дараби, ти би міг покігти флудові вихори за собов.

Guddick I am a tree. A tief apo de hellimöld o my ain kin. I fley dir scalps, mak skords i dir skin. I lay oot de flesh tae sook i de bonless wind, tae curl lik brunt pages fae de holy book. I am a cross, a hook, a sun-winna-dry-an-wattir-winna-weet knife. I am de sye o de voarwife, de rig o de hairstman. I de töm o rain, I dell de mirk blöd o de bank tae shilpit wine. I de rivin o de dim, du’ll licht my gift; nivvir leet de end I’m set ower de lift.

Answer: A tushkar. A tushkar is a spade with a feathered blade, used for cutting peats. It is still used by many folk in Shetland today, even though peats can now be cut by machines.

Загадка

переклад з шетландського діалекту на гуцульський

Я древко. Я злодійка на світій землі мої старині. Обдираю їх скальпи, роб’ю шпари в їх шкірі. Я розкладаю мнєсо до сушіня на вітрі, котрий без крил летит, аби вно си скручувало, єк згорілі листи свіщенної книги. Я хрест, гак, я ніж для били-колотили-на-стів-положили. Я коса дівки-веснєночки, я горб баби-жниварьки. У плову я перекопую темну кров багни у квасне вино. Коли літо си розірве, ти пидпалиш мій дар; ніколи не уважєй на схлип, шо я пустила у небеса.

Відповідь: тушкар. Тушкар — лопата з перовидним лезом для копання торфу. Її досі використовують мешканці Шетландських островів, хоча сьогодні торф можна копати й механічно.

Ganfer On the telly, Holly and Phil are interviewing a haunted woman. No new snow fell destreen. Outside, our footprints have hardened on themselves, like lava or boiled sweets. This morning we are waiting for the pipes to thaw. The woman tells us how her haunting began when she was a bairn, and woke one day to find an old key placed on the pillow beside her head. Cold water creeps from the taps. Down the road, the burn has grown a skin just like the dead’s. The haunted woman is now talking about her late mother’s love for the ghost inside their house. When I went outside my footsteps made loud, long cracks, so I walked in those which had already broke the bröd. Neither Holly nor Phil ask the woman about the key, what it opened. It’s been like this for days now; thawless, the island all hard skröfs and locked water. I read that January is the door month, that a volcano erupting underwater will make something called pillow lava. We just want to know if it’s safe to go outside. When the weather comes on, we’ll feel sweet relief and sorrow at seeing all the days of snow that lie ahead.

Мара

переклад з англійської мови на українську, з шетландського діалекту на гуцульський

По телевізору Холлі та Філ беруть інтерв’ю у вуйни, яку пужіє мара. Нового снігу не випало минулої ночі. За вікном наші сліди затвердли, як лава чи свіжа карамель. Цього ранку ми чекаємо, аби відтанули труби. Вуйна розповідає, як мара почала її переслідувати, коли жінка була ші гет дитєтком, вона якось прокинулася і знайшла старий ключ на подушці коло голови. З кранів виповзає студена вода. На шляху потік створив шкіру, як на мертвому тілі. Жінка, котру пужіє мара, зараз розказує про любов своєї покійної матері до привида з їхнього будинку. Коли ж я вийшла на вулицю, під ногами утворювався гучний тріск, довгі тріщини, тому я йшла тими, що вже колись наробила. Ні Холлі, ні Філ не питають вуйну про ключ — що він отворєв? І так уже кілька днів; сніг твердне, весь острів у брилах кіжких, вода не тече. Читала, що січень — від слова січа, розчищання землі — аби могла увійти весна; а підводний вулкан утворює з лави щось схоже на подушки. Ми просто хочемо знати, чи безпечно виходити. Коли погода зміниться, відчуватимемо солодке полегшення, але й смуток, бо попереду все одно ще багато днів снігу.

To Those of You Not Yet Here

I am writing to you because I hope to find you well. I’ve been thinking about you a lot lately, in the same way I’ve been thinking about that word, well, and how every message I write these days begins with this earnest spell. There’s something good in it, I think, the way we’re saying things we really mean — or at least I seem to believe more in the sincerity of spoken things. But I’ve always been a sucker for that sweet rot of hope. I carry it in my mouth like toothache, or a secret worth keeping. You know this better than anyone, of course; the amount of pins I’ve stuck in you is much the same experience. Really, I’m writing to you because the other day I wrote this by mistake: I hope you’re keeping wells, and it made me think of that other side of meaning: the one with palms cupping water, with stones and coins inside its walls. And I remembered the time I went to visit one just like that, up north, whose name means ‘healing well’ in our island’s dead language. I’d read about it in this folk book, dared myself to believe in it enough to go looking. The story says an old god went to die there, and if you want the water’s medicine, well, you better be willing to carry it. What I want to tell you is I found it. And it did not cure me as I hoped it would. It was that last part I’d not truly understood; how I am, too, the keeper of the well, and this is why I’m writing to you, just to say I hope, wherever you are, this finds you.

Тим, хто ще не тут

переклад з англійської мови

Я пишу, бо сподіваюся, що у тебе усе йде вдало. Останнім часом багато думала про тебе, так само я думала про це слово «вдало» і про те, як кожне написане мною повідомлення у ці дні починається з такого серйозного заклинання. У цьому є щось хороше, я думаю, те, що ми говоримо, і справді маємо на увазі — або принаймні, здається, більше вірю в щирість сказаних речей. Але я завжди була лузеркою для солодкої гнилі надії. Я ношу її в роті, як зубний біль або таємницю, яку варто берегти. Ти знаєш це краще за інших, звісно, бо ті шпильки, які увіткнула в тебе — десь такий же досвід болю. Дійсно, я пишу тобі, бо на днях помилково написала таке: «Сподіваюся, що у тебе усе йде вода», а не «вдало», і це змусило мене думати про той інший бік значення: там, де з долонь стікає вода, де каміння та монети на дні колодязя. І я згадала часи, коли відправилася до одного такого джерела, на північ, його назва мертвою мовою нашого острова означає «цілюща вода». Я про це читала ось в фольклорній книзі, насмілившись себе переконати, що повірити в написане — достатньо, аби вирушити на пошуки. В історії говориться, що старий бог сюди прийшов помирати, і якщо ти бажаєш зцілення водою, то тобі краще забрати це з собою. Що хочу сказати вам: я знайшла цей колодязь, і вода не вилікувала мене, попри сподівання. Це та остання частина, яку по-справжньому не зрозуміла; і тепер я, теж хранителка колодязя, саме тому й пишу тобі, аби лише сказати: сподіваюся, де б ти не був, цей лист знайде тебе.

Мирослав Лаюк прозаїк, поет, народився в Карпатах, нині мешкає в Києві.

Автор трьох поетичних книжок і трьох романів. У 2018 році став упорядником «Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття». Мирослав був ведучим шоу Час поезії на UA: Суспільне. Брав участь у фестивалях Poetry Africa (ПАР), Vilenica (Словенія), Poetinis Druskininkų ruduo (Литва), Festival svjetske književnosti (Хорватія) та ін. Твори автора перекладено п’ятнадцятьма мовами, видано окремими книжками у Литві, Словаччині, Білорусі та Польщі.

Myroslav L aiuk is a novelist, poet, he was born in the Carpathians, and now lives in Kyiv, Ukraine.

Myroslav is the author of three poetry books and three novels. In 2018, he compiled Anthology of Young Ukrainian Poetry of the III Millennium. Myroslav was a host of the show The Poetry Time on UA: PBC. He has participated in festivals internationally, including the Poetry Africa Festival (SAR), Vilenica International Literary Festival (Slovenia), Druskininkai Poetic Fall (Lithuania), and the Festival of World Literature (Croatia). His works are translated into fifteen languages, including fo ur published books (in Lithuania, Slovakia, Belarus, and Poland).

Рудий Рафаель богоматір-лисиця тримає у м’яких лапах руде богодитя з поглядом наче побачило над мохом мотиля якого ще ніколи не бачило і шестипалий лис щось хоче сказати на щось вказує а ще одна молода лисиця дивиться на двох молодих крилатих лисенят рудих-рудих і лисячою усмішкою сміється рафаель і заглядає у очі твої хитрі очі

Red Raphael Wir Midder o Guid-Fox kjoders wi her saaft paas a lammer bairn o guid wha looks lik he is seen abön de moss an unkan butterflee an de six-paaed dug fox is waantin tae spik pitshes at ee ting an anidder peerie vixen is lookin at dem twa winged an skykin red whaalps

an wi a foxy gru Raphael gaffs an meets dy een dy smookit een

Осоте! позбав мене імені осоте я хочу стати тобою я хочу хапати лисиць і козуль за лапи і не полохати їх розповідати птахам сни мого коріння ховати у пазусі сиву змію і вигрівати її дітей я хочу знати де пасуться стада підземних жуків куди зникають нетлі з червоними животами і сірими крильми як б’ється серце саранчі і як проходить флейта крізь куницю я хочу годувати з рук ведмедів і ворон я хочу стати собою осоте

Ogedu! tak awaa me name, Ogedu i’m waantin tae faa dee i’m wantin tae yock de fits o foxes an roe deer an no gluff dem tae tell de löin füls de dreams o me röts tae hoid i me sark a gruy snaek an kuvvel her bairns i’m waantin tae ken whaar de floks o yirdit klokks is grazin whaar de katmoget butterflees wi skrotti buks an essy wings whirm awaa tae hoo de locust’s haert tifts an hoo de flute gings trowe de whitrit i’m wantin tae feed bears an korbis fae me hand i’m wantin tae faa mesel, Ogedu

Я забув, я забув Ми оголювалися і навіть не знали, що так не можна. Я забув, я забув. Ми самі придумували ігри. Ми слухали шастання вершників над нами. Я забув, я забув. Ми придумували мені ім’я, ми позбавляли мене імені. Я забув, я забув. Ми обіцяли легко пробачати й любити знову. Я забув, я забув. Ми обіцяли, що приймемо Засліплення як дар. Ми обіцяли світитися, ніби сірник, що догорає, а від нього підпалюють інший сірник. Я забув, я забув. І став такий холодний, що таким холодним може бути тільки друге серце, в якому лиш крижинки нот створеної тобою музики. Забув. І я став такий зрячий, що побачив Засліплення збоку, ніби душа, що зрить своє тіло на простирадлі. І я забув. Я забув, я забув.

I ’m f iryat, I ’m f iryat We unriggit an didna even ken it wis firbidden. I’m firyat, I’m firyat. We inventit games. We lo’d de yasp fitramps o de riders abön wir haeds. I’m firyat, I’m firyat. We inventit me name, we brimburtened me name. I’m firyat, I’m firyat. We vowed tae firgie peeriewyes, an elsk agaen. I’m firyat, I’m firyat. We vowed tae tak Blind as wir hansel. We vowed tae aze lik a slokkin match lichtin anidder match. I’m firyat, I’m firyat. An faan dat caald as anidder haert micht be — aa iset, akkered nots o de music wance made by dee. Firyat. An de monvidd cam apo me. I saa de Blind as de ganfer micht stoor apo de boadie i de bedklaize. An I firyat. I’m firyat, I’m firyat.

Гарні дерева коли померла віслава шимборська мій сусід через паркан почав виходити в сад і казати: дерева дерева які ви всі гарні — такі гарні що неможливо вибрати на котрім із вас вішатися він звісно не знав хто така шимборська а якби я йому сказав це ім’я він би старий точно перепитав: хто-хто — наталя цімборська? та вішайся вже нарешті! — з часом почала кричати йому зла дружина котра колись позичила у нас п’ять мішків цементу і досі не віддала (а ще її покійний батько у війну допомагав фашистам!) а чоловік відповідав: ці дерева такі гарні що неможливо вибрати на котрім із них вішатися — зрештою одного дня повісилася сусідка на вербі — ну добре: я трохи перегнув не повісилася — померла своєю смертю але п’ять мішків цементу так і не віддала

Pretty Trees Whin wislawa symborska wint awaa me neeborman fae across de wye startit goin oot ati de gairdin sayin: trees, trees, du’s aa dat boannie — dat boannie I canna tell whit een I’m wantin tae hing mesel fae o coorse, he didna ken wha szymborska wis an if i said de name til him dat aald boadie wid axe wha’s yun? natalya tsymbroska? joost hing dysel aaaready! his flitin wife said eftir a start de een wha borrowit five buggies o cement fae wis an still hisna gien dem back (an her late Daa helpit de fascists i de war!) de man answered: dese trees ir dat boannie I canna tell whit een I’m wantin tae hing mesel fae den ee day his wife hung hersel fae de willoo — weel, aarite: I’m exaggeratit. Shö didna hing hersel — her daeth wis natural but shö nivvir did gie wis dem five buggies o cement

Ханна Лейвері поетка, драматургиня, перформерка та фасилітаторка воркшопів.

Її перша збірка короткої прози Rocket Girls вийшла друком у видавництві Postbox Press у 2018 році. А 2019 року видавництво Stewed Rhubarb Press опублікувало її поетичну збірку Finding Seaglass: Poems from The Drift. Автобіографічна п’єса Лейвері The Drift увійшла до репертуару Національного театру Шотландії (сезон 2019) та програми Black History Month у Шотландії (2018-2019). А її найновіша п’єса The Lament for Sheku Bayoh у постановці Royal Lyceum Theatre потрапила до програми Единбурзького міжнародного фестивалю 2019. Відзначена премією Playwrights Studio Scotland. Одна з нових голосів Шотландії 2020 за версією BBC Writers Room. У 2015 році отримала грант Тома МакҐре для драматургів. Стала учасницею резиденції Megaphone від Workers’ Theatre у 2017 році. У січні 2018 взяла участь у фестивалі Just Start Here, організованому Національним театром Шотландії.

Hannah L avery is an award-winning poet, playwright, performer and experienced workshop facilitator.

Her first pamphlet of short fiction, Rocket Girls, was published by Postbox Press (2018) and her poetry pamphlet, Finding Seaglass: Poems from The Drift was published by Stewed Rhubarb Press (2019). The Drift, her autobiographical play, was part of the National Theatre of Scotland’s 2019 season and Scotland’s Black History Month 2018 and 2019. Her recent play, The Lament for Sheku Bayoh, commissioned by the Royal Lyceum Theatre was performed as part of the Edinburgh International Festival 2019. Hannah has a New Playwright Award from Playwrights Studio Scotland, and has been named as one of the BBC Writers Room Scottish Voices of 2020. She was awarded a Tom McGrath Playwriting Grant in 2015, and a Megaphone Residency from the Workers’ Theatre in 2017, and was part of National Theatre of Scotland’s Just Start Here festival in January 2018.

Murmuration Passes Smudge. Smidge. Smother Sigh. Gurgle. Bubble wand in a child’s hand. There there then not. A silence made for ghosts to fill. Come back. Let me see shadow strewn smoke trail. Spell weaver. Witch maker. Come back! Let me see deep wave. Let me see tide surge. Moon swell. Breath held. Let me see child’s play. Come! Let me see… Child. Fish Catch. Come let me see child. Drift. Fell. Sea gift. Come. Let me see! Let me see…

Borderland The Kingfisher visits us, as the snow comes down like Christmas day watching us, as we flap like gulls at the crusts of all this perfect white. The snow melts, as it was bound to leaving more bog to cross and we try (as we always do) in our mothers’ shoes. Ahead the Kingfisher creates a kaleidoscope for us a guide of sorts (or warning). Reminding us of halcyon days of how we loved him once, so much we called him Zeus. So much we woke the Gods. After, they gave us this new sort of peace. This new sort of place here in border time, in sinking bog.

Зграя шпаків пролітає Замасти. Ледь-ледь. Загаси. Дихай. Клекочи. Видувай Мильну бульбашку наче дитина. Є, є І лопнула. Тиша створена для того Щоби в ній селилися приводи. Повертайся. Покажи мені тінь яку відкидають димні «хвости» Вимов по літерах «ткачикові». Повертайся! Покажи мені високі хвилі. Покажи мені як раптово підійматися і падає море. І як набрякає місяць. Затримай повітря. Покажи як грають діти. Йди! Покажи… Дитину. Улов. Йди Покажи дитину. Напливає. Збиває з ніг. Море виносить дарунок. Покажи. Покажи.

У країні меж Рибалочка приходить до нас мов сніг на Різдво спостерігає за нами, за нашими крилами ідеально білими по краях, наче у чайки. Сніг тане і стає трясовинням, по якому можна перейти і ми намагаємось (як завжди) у маминих черевиках. Попереду рибалочка складає для нас калейдоскоп, довідник видів (або попереджень). Нагадує про дні, коли вітер не здіймає хвиль і про те, як ми любили його колись і називали Зевсом. Так часто, що розбудили Богів. І вони дарували нам нове наче умиротворення. Наче місце, країну меж, трясовиння.

My Work is Loving the World After Mary Oliver

First to remap it/ I fear I was drawn in border lines. Gates with rotting signs. Trace indentation— finger, feather, frost— father… The lichen spume— the way green shatters and splints over time. I hold a thrush with a broken wing. Find a place in the airing cupboard it dies without seeing the sky. What have I done? (the fragility of a leaf spine— insects under rotting timber— remembering a truth— your mother) forgive forgive forgive My work is the work of loving/ the slow green on the Birch… (the way it begins— the way it ends).

Моя робота — любити світ Наслідування Мері Олівер

Спочатку вибрати іншу точку призначення / потім злякатися, що рухаєшся до лінії кордону До воріт, знаки на них розкладаються / розрізняєш відбитки — палець, перо, морозко… Лишайник — це те, як зелень руйнується та розкладається з часом Я тримаю дрозда за зламане крило. Я шукаю для нього місце у витяжці він загине, якщо не побачить неба. Що я накоїла? (хребет листя кришиться — комашня роз’їдає деревину — пам’ятає правду — твоя мати) пробач, пробач, пробач Моя робота — це робота любові / Береза повільно стає зеленою… (починається так, як і закінчується).

The Anti Racist Working Group They apologise for their lateness. They got carried away talking about Wagner. This is the first meeting of the anti racist working group. adjective: befuddled 1.unable to think clearly; confused or perplexed. «even in my befuddled state I could see that they meant trouble» He worries that thinking of him as that is racist. Her face and my face. We share a look which even on zoom we both recognise. verb past tense: befuddled; past participle: befuddled 1.make (someone) unable to think clearly. «the logic used to arrive at this conclusion befuddles me» We arrange to talk after the meeting is done. We wonder why they thought they had anything useful to say. What were they thinking? she says. What the hell was the thinking? Befuddled. Befuddle. Befuddling Wagner! We laugh, wonder how long it will be before they move on. Wonder, If they are starting to realise, that they don’t want to give anything away.

Антирасистська робоча група Вони перепрошують, що запізнилися Просто вони надто захопилися розмовою про Вагнера. Це перше засідання антирасистської робочої групи. Збентежений У значенні прикметника. нездатний ясно мислити; розгублений або зніяковілий. Приклад: «Збентежений, я розумів, що від них будуть самі неприємності» Переймається, а раптом подумають, що він расист. Її обличчя, моє обличчя. Вона шерить наші фото із зуму, але нас все одно легко впізнати. У значенні пасивного дієприкметника минулого часу, від дієслова бентежити, той, кого зробили нездатним мислити ясно Приклад: «Я збентежений логікою вашого висновку» Договорімо, коли закінчиться засідання. Дивно чому Їм здалося, що Їм є що сказати? Чому їм здалося? Вона говорить. Якого біса? Збентежений. Збентежити. Бентега. Вагнер! Серйозно? Ми тихо ржемо, цікаво довго вони ще мусолитимуть цю тему? довго? Цікаво, вони усвідомлюють, як сильно вони бояться бовкнути зайве?

Олена Гусейнова поетка, журналістка та радіоведуча. Живе та працює в Києві.

Отримала ступінь магістра філології в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». У 2004 році її поезії були вперше опубліковані в часописі «Сучасність». У 2005 році стала лауреаткою літературного конкурсу видавництва «Смолоскип». Перша книжка віршів авторки «Відкритий райдер» вийшла друком у 2012 році й одразу ж набула популярності. Її друга поетична книжка «Супергерої», художнє оформлення якої виконала творча майстерня «Аґрафка», вийшла друком 2016 року. Того ж року вона була відзначена нагородою конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». 2017 року Олена презентувала свою поезію на міжнародному літературному фестивалі «Місяць авторських читань». Працює авторкою та ведучою програм «Радіо Культура». Вірші перекладено англійською, польською, чеською, литовською, російською.

Olena Huseinova is a poet, journalist, and radio host, living in Kyiv, Ukraine.

Olena holds an MA in Philology from Kyiv-Mohyla academy. In 2004, her poems appeared in the major Ukrainian journal Suchasnist (Modernity). In 2005, she received second prize in a prestigious literary competition for young writers, Smoloskyp. Olena’s first book of poetry, Vidkrutyi Raider (Open Rider), was published in 2012 and immediately became a success. Her second book of poetry, Superheroi (Superheroes), designed by the Agrafka art studio, was published in 2016. The International Book Arsenal Festival voted it as the best illustrated book of the year. In 2017, Olena presented her poems at the international literary festival Authors’ Reading Month. She is currently working as an author and radio host on Ukrainian Radio Culture. Her poems have been translated into English, Polish, Czech, Lithuanian, and Russian.

Брати Початок минулого століття був плідний на братські союзи. Брати Черепанови вигадували паровоз. Уявляю двох хлопців з борідками, як у Володимира Винниченка, в чотири руки вони креслять. Мені цей малюнок нагадує Міро, якби в нього були чорно-білі картини. На вулиці ніч. Чути, як кричать коти і п’яні дівчата. Брати Черепанови їх не чують — вони гризуть олівці і малюють гвинтики. Під ранок їм починає подобатись, розуміють — ця потвора все-таки буде рухатись. Кидають олівці, обіймаються, наливають один одному горілку, швидко випивають. Знову обнімаються. Їм байдуже, як дивляться зі стін їх довгобороді діди. «З цього б вийшов хороший фільм», — думають брати Люм’єри і вигадують кінокамеру.

Brothers Those early days of the last century were ripe with brotherly enterprise, with fraternal union. Those Cherepanov brothers were inventing the steam engine. Two wee boys with handlebar moustaches draw in unison, a drawing that reminds me of Miro (if all the colours were washed away). From outside in the night the drunk girls and the tomcats screech but the Cherepanov brothers are deaf to it, they chew down on their pencils, draw the screws. Towards morning, they began to make sense of the beast. This monster will move! They throw down their tools, embrace, pour another vodka and then another, and embrace again ignoring the looks of their bearded grandfathers staring down at them from their gilded frames. You should make a movie of this think the Lumiere brothers, before they huddle together, and invent the moving picture.

Кінематографічність моя доступна кожному. Я не вмію малювати очі і губи, як Віра Холодна. І рухи мої далекі від Джинджер і Фреда. Через мою фігуру, фактурність якої вельми сумнівна, не проглядає нічого, що би згодилось для крупного плану. Жодна камера не зупиниться перед обличчям. Ніхто не схоче витрачати на мене кіноплівку. І тільки коли мене вже не буде, голос стихне, тіло позбавиться руху, вже не перебігатиме з кадру в кадр, моя кіношність загусне, як вино в підвалах великих, розмальованих червоним і жовтим, бессарабських будинків. Її нарешті можна буде скуштувати. Тільки обережно частуйтеся. Чайною ложкою.

I’m nae goddess of the silver screen. I’m mere mortal cast everyday ordinary. I cannae make eyes, pout wi bee sting lips like Vira Kholodna. Nae camera will hunger, nae camera man will linger and waste their film on my face. I dinnae move ye like Fred an Ginger an I’ll never be ready for my close up, Mr DeMille. But when I’m allowed to finally move outta the shot, to take myself outta this frame, this voice will steady and this body will settle. Thicken like the wine stored in the cellars of those red an yellow Bessarabian houses. And only then will I, like that wine be matured to potent jelly preserve, ready to be savoured, cherished eagerly but wi caution, bring only yer silver wee spoons!

Потяги Кінозали створені для потягів, які на повній швидкості летять уперед. В останню хвилину, коли в залі не лишається нікого, хто б не заплющив очей, на екрані з’являється щось інше. Одного разу котрийсь з них не втримається і обов’язково розірве полотно екрана. Може, це буде європейський експрес, з вишуканим вагоном-рестораном, електричка з бруднуватими вікнами, товарняк?.. Жертв буде менше, ніж під час авіакатастрофи. В новинах про це говоритимуть стримано. Спілка кінематографістів візьме на себе зобов’язання піклуватися про родини загиблих (Безкоштовні квитки на прем’єрні покази їм будуть ґарантовані). Жоден кінотеатр не закриють. Комусь пощастить зберігати шматки скла і клапті розірваного екрана… Чекаю перед афішею, поки ти остаточно впевнишся, що в цьому фільмі не буде жодного потяга.

Trains Cinema is made for trains that fly forward at full speed

They’ll talk about it but only briefly on the News.

but at the end when no one but the ones who refused

The Union of Cinematographers will take it upon themselves to care for the families of the dead (free tickets to premieres guaranteed).

to close their eyes are left in the cheap seats, something else will appear on the screen. One day, one train won’t be able to help itself and will tear through the cloth of silver. It might be a European Express with an exquisite dining car or a suburban train with dirty windows or a cattle train (full of cries). There will be fewer victims than a plane crash.

No cinema will close. There will be the lucky ones who will treasure the broken glass and torn cloth… I am waiting outside by the poster of this film while you make sure absolutely make sure that in this film there won’t be any more trains.

Ножиці Коли лезо звичайних ножиць, куплених вчора у відділі канцелярських товарів, виблискує в сонячних променях, і навіть коли воно не виблискує, і навіть коли ножиці старші за мене, іржаві, з великим, як ґудзик на зимовому пальті, цвяхом посередині, боюсь, що не витримаю спокуси. Що візьму ножиці впевнено — правою рукою. І відріжу коси, навіть не дивлячись.

Scissors When the blades of those Stationary Department Scissors sparkle in the sun or even when they don’t when they grow older than I am rusty (with a large nail in the middle like a button on a winter coat) I’m afraid that I will not be able to resist that I will take them with my right hand, confidently cut away my braids without even looking.

Ендрю Блер поет, письменник і перформер. Живе та працює в Единбурзі.

Спільно з Росом МакКлірі є співавтором подкасту Poetry as F*ck, що отримав нагороду Saboteur Award. Разом вони також є авторами програми Poets Against Humanity, подкасту Hump Uncle, а також вечірнього шоу поезії spoken-word з елементами містерії The Ambassador’s Reception. Твори друкувались у виданнях Gutter, Umbrellas of Edinburgh та 404 Ink. Дебютна збірка поезій автора An Intense Young Man at an Open Mic Night вийшла друком у 2017 році у видавництві House of Three, а його памфлет The R-Pattz Facttz 2020 — у видавництві Speculative Books у серпні 2020 року.

Andrew Blair is a poet, writer and performer living in Edinburgh.

He co-produced the Saboteur Award-nominated Poetry as F*ck podcast with Ross McCleary. They have also produced shows such as Poets Against Humanity, the Hump Uncle podcast and The Ambassador’s Reception — a spoken word murder mystery night set in the extended Ferrero Rocher universe. His work has been featured in Gutter, Umbrellas of Edinburgh and 404 Ink. His debut collection, An Intense Young Man at an Open Mic Night, was published in 2017 by House of Three press, and his pamphlet The R-Pattz Facttz 2020 was released through Speculative Books in August.

The Privilege of Dreamers Robert Pattinson refuses to define freedom He dreams That he is asleep And dreaming Robert Pattinson steps faintly off the ground Arcs Peddles Nothing Propels his dream body Over naïve, defiant roads Rolling nowhere Forever In place Robert Pattinson believes Interpreting this would In reality Be hypocritical For all he knows The idea was here first

Привілеї мрійників Роберт Паттінсон відмовляється пояснити, чим є свобода Він спить Ось він снить І марить У таких сновидіннях Роберт Паттінсон ледь відривається від землі Арки Дрібні торговці Порожнеча Підштовхує його спляче тіло І занадто простакуваті, непокірні дороги Що в’ються в нікуди І вічно На місці Роберт Паттінсон вважає Тлумачити це — Насправді — Було б лицемірством Щодо всього, йому відомого Ідея була тут першою

Trajectory Robert Pattinson’s friend is a journalist But he’s not that bad Robert Pattinson’s friend has sent him this Email from his iPad Robert Pattinson had wanted to know What people thought of his life And so Robert Pattinson asked to find out What the papers would say when he died Robert Pattinson’s obituary Uses a picture of his face A still from the film Twilight Robert Pattinson’s obituary has a blank space After the words ‘is survived by’.

The One Kiss me the way you kissed That satsuma in your bedroom; The one you have for practice. Kiss me the way you kissed your mirror, Leaving dead skin and ghosts of longing behind. Dance with me the way you danced With that stolen scarecrow In your Dad’s shed. Let’s kick up dust and get splinters. Bandage my gums the way you taxidermied that owl: With admiration in your eyes, yet constantly On the lookout for foxes. Kiss me on the outside Of the crematorium.

Траєкторія Друг Роберта Паттінсона — журналіст Але не такий вже й мудак Друг Роберта Паттінсона написав йому лист Email з планшету виглядає десь так: Роберт Паттінсон просив з’ясувати відверто Що думають про нього люди й медійні експерти Відтак, Роберт Паттінсон попрохав перевірити Про що напишуть, коли буде в могилі він Некролог Роберта Паттінсона містив З фільму «Сутінки» портретний кадр Некролог Роберта Патінсона мав порожнє місце Після слів: «За ним скорблять…»

Саме той Поцілуй мене, як ти цілувала Цей мандарин у своїй спальні; Саме той, що тримаєш для тренувань. Поцілуй мене, як цілувала своє дзеркало, Залишаючи мертву шкіру і привидів жадання позаду. Потанцюй зі мною, як танцювала З цим краденим городнім опудалом У сараї свого тата. Ну ж, здіймімо пилюку й позаганяймо скабки. Напхай за ясна мені тампонів, як набивала ганчір’ям цю сову Із захопленим поглядом, ще й постійно Видивляючись лисиць. Поцілуй мене біля Цього крематорію.

Pass and move on “No sliding in, no Shooting from long range, No overarm throws, Goalie cannae leave the D, Ball cannae go above head height, Three players in your team must touch the ball Before you score. I want you to play wi an emphasis on passing and movement, To learn how to play as a team” And yea, so it came to pass; Deek laid it off to Chris and Chris failed to trap it And Paul slid into his ankles from behind And the ball broke free. Houston went and blootered it into the stairwell behind The bench (overturned To encourage them to shoot hard). And lo, Alan Maino McGinty threw it to the other end of the hall Via a window and the heater in the corner (Which Houston claimed would explode if provoked), And Chunk begat much pelters When he ripped his shorts trying a Giggsy flick; And then Deek side-footed it past Scott From inside the D Which is when the fight broke out.

Пасуй і біжи «Не зближайся, ні, Бий з далекої відстані, Не вкидай через руку, Воротар не має покидати штрафний майданчик, М’яч не має проходити вище голови, Троє гравців твоєї команди повинні торкнутись м’яча Перш, ніж ти заб’єш, Я хочу щоб ти грав з акцентом на пас і рух, Вчився командній грі». Ну да, саме час пасувати; Вася передав Маркові, але Марко лажанув, Паша послизнувся і впав на спину, М’яч залишився без контролю. Стьопа взяв і загнав Його в задній проліт. Лавка (перевернулась Як заохочення бити з усієї дурі). І диви, Шовковський вкинув м’яч в інший кінець зали Повз вікно й обігрівач, що в кутку (Який за словами Стьопи мав вибухнути, коли його зачепити), Пєтя породив страшні збиткування, Коли порвав шорти, пробуючи повторити удар Ґіґґса: Тоді Вася «щокою» відправив м’яч повз Сашка Зі штрафного майданчика. Саме тоді і розв’язався цей бій.

Любов Якимчук письменниця, драматургиня, кіносценаристка. Народилася в Первомайську на Луганщині, нині мешкає в Києві.

Авторка окремих поетичних книжок, «як МОДА» (2009) та «Абрикоси Донбасу» (2015), а також п’єси «Стіна» для Національного академічного театру ім. Івана Франка (2019, режисер — Томас Меттлер) та численних оповідань. Вірші та проза перекладені майже двома десятками мов та публікувалися в антологіях і журналах в Україні, США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Польщі, Швеції, Ізраїлі тощо. Любов є учасницею багатьох європейських фестивалів, 2016 здійснила поетичний тур США та Канадою. Лауреатка низки премій, серед яких Міжнародна слов’янська поетична премія, літературна премія ім. Богдана-Ігоря Антонича, а також премія видавництва «Смолоскип». Її книжка «Абрикоси Донбасу» була відзначена премією Фонду Лесі та Петра Ковалевих, увійшла до рейтингу «10 найкращих українських книг про АТО» за версією українського Forbes і вийшла в перекладі англійською, польською та естонською.

Lyuba Yakimchuk is a poet, screenwriter, and playwright, born in Pervomaisk, and currently living in Kyiv, Ukraine.

She is the author of several full-length poetry collections, including Apricots of Donbas (2015), which is about people surviving a war. She has also authored two film scripts and two plays. Her play The Wall was produced at the Ivan Franko National Academic Drama Theatre, the largest and the oldest Ukrainian theatre. Her poems and prose have been translated into roughly twenty languages and were published in anthologies and journals in Ukraine, the United States, Great Britain, France, Germany, Poland, Sweden, Israel and others. Lyuba has participated in various European festivals. In 2016, she had a poetry tour across the USA and Canada. Yakimchuk has received a number of awards, including the International Slavic Poetic Award, the Bohdan-Ihor Antonych Prize and the Smoloskyp Prize, three of Ukraine’s most prestigious awards for young poets. Apricots of Donbas received the Kovaliv Foundation Literary Prize (NYC, USA). Apricots of Donbas was included in the rating of 10 Best Ukrainian Books About the Anti-terrorist Operation according to the Ukrainian Forbes and was translated into English, Polish and Estonian.

Як скласти жінку щоб навчитись спочатку мені купили пірамідку і я вдягав кільця на конус червоне, жовте, зелене, червоне потім я складав конструктор це були будинки, машинки та один танк далі розібрав старий радіоприймач дідуся і склав його знову: нічого не загубив нічого не зламав щоб бути впевненим, як це в просторі обійшов усе місто пішки після цього об’їздив його на велосипеді на червоне, жовте, зелене, червоне далі я вивчав анатомію: кістки, суглоби, м’язи внутрішні органи, судини ограни чуттів і орган почуттів— собі не думайте, я про мозок і все для того щоб правильно красиво і точно лягти на жінку і ніколи-ніколи її не зламати

How to assemble a woman They let me practice first, buying me A stacking ring with concentric, coloured, wooden I learned the order — red, yellow, green, red yellow, green — Read the instructions for the construction set And so followed outbuildings, small Cars and a tank With these fine motor skills I took apart Grandad’s radio I reassembled Grandad’s radio, good as old, but lost Nothing, broke only Nothing; to be certain of spaces I walked throughout the city On foot I cycled around The city on a bike Learning how it flowed red, yellow, green.

circles

Then I studied anatomy. The bones, the joints, the muscles. The blood vessels, internal Organs Those of sensation, of feeling (And just so we’re clear, I mean the brain) And just so I constructed, I assembled I placed all this in order So that I might correctly Beautifully Accurately lie down with a woman And to never, ever break her

На ножах тролейбус наповнений по вінця, як пляшка горілки «Воздух» люди плескають у ньому язиками і хтось виплескується назовні — наступна зупинка — лікарня імені Павлова чоловік, схожий на собаку, осмикує хлопчика і каже: — ґав! ґав не лови! попереду мене жінка з відрослим корінням сивого волосся чорні гілки зібрані хвостиком, вигукує: — політикою не займаюсь, ненавиджу як дихають кондукторка в червоній жилетці просить її помовчати — бачиш цю кишеню, — відповідає — там ніж, тому топай ніжками подалі кондукторка — уся на ножах – зникає, а жінка продовжує: — краще померти, ніж стати бабкою, яка просить милостиню мерзенна гадина! жінка з гострим голосом сидить в одному кріслі але займає два, бо кожен, хто дихає, боїться припинити — краще померти, ніж стати бабкою, яка просить милостиню мерзенна гадина! — а котра година? — мерзенна гадина пляшка горілки крутиться по колу зупиняється та показує горлечком на мене наступна зупинка — лікарня і я виплескуюсь

On the edge the bus is filled to the brim like the vodka bottle people wag their tongues inside it splashing out near Dominion The next stop is the Royal Ed — Inburgh Hospital There is a man who looks like a dog yanking a boy’s collar ‘Pay attention!’ he barks in front of me are grey roots, grown out black branches tied in a ponytail, atop a head that brays ‘i don’t do politics, i hate the way they breathe’ the driver, their shirt far from smooth, begs that passengers be silent grey roots replies: she will take the driver to the door and shove her off the bus the driver, on the edge, becomes quiet while grey roots continues: ‘better off dead than reduced To begging like that. Halfwit.’ the knife-voiced woman takes up two seats for everyone who breathes is afraid to stop ‘never catch me like that Fucking grovelling, face like a damp cat Halfwit.’ — what’s the time?— ‘Halfwhit?’ the vodka bottle spins as the bus brakes its neck points at me I’m poured out at the stop And splash towards hospital.

Брови ні-ні, не одягну чорної сукні чорних туфель і чорної хустки прийду до тебе в білому — якщо доведеться прийти і дев’ять білих спідниць будуть на мені одна попід одною я сяду перед дзеркалом (воно буде завішене рядном) чичиркну сірником він обгорить, і я наслиню його і намалюю собі чорні брови поверх моїх чорних і буде в мене дві пари брів мої і твої над ними ні-ні, не одягну чорної сукні я одягну чорні брови твої на себе

Eyebrows No, no, I won’t Put on a black dress Black shoes or black shawl I will come to you in white — If I come at all — Nine white skirts, one Under the other, Will be on me. I will sit In front of looking glass (draped in thick woollen cloth). I will strike a match To burn it out, Wet it with my saliva, Paint myself black eyebrows Above my own black eyebrows And I will have two pairs of black eyebrows: Mine and yours above them. No, no, I won’t put On a black dress. I will put on your black eyebrows [yours] on me

Неголена нога поголила одну ногу, а про другу забула механічно вдягла білу блузку коротку спідничку, чорні сережки, червоні губи і пішла на робочу зустріч сіла, і поклала ногу на ногу — голену на неголену — о! ти ж феміністка! — шепочуть мені, — бачу, у тебе ноги неголені! дорогі колеги, давайте будемо об’єктивні права нога голена, а от ліва — ні відповідно ніяк не можна сказати що обидві ноги неголені на лівій стирчать чорні волосинки а от права зовсім права, і вона гладенька одна нога феміністична і волохата, справді а от друга — патріархальна, як шовк, да — як це можна поєднувати? — обурюються одні (жінки) — як так можна ходити? — дивуються інші (жінки) вдома розповідаю це коханому поклавши ногу на ногу — феміністичну на патріархальну а потім навпаки — патріархальну на феміністичну а коханий присідає біля моїх ніг цілує їх і шепоче: — а я люблю тебе і неголену, і голену, і напівголену, і зовсім оголену

Unshaven leg i shaved one leg but forgot about the other mechanically put on [my] white blouse my [little] short skirt, black earrings, red lips and went into work for a meeting i sat down, put one leg atop the other — the shaved on the unshaven ‘oh you’re a feminist!’ they whisper, ‘i see your legs bristle!’ dear colleagues, let’s be detached please the right leg is shaven, the left hairy consequently, you cannot say both legs are stubbly on the left stick up little black hairs! the right is entirely right it is smooth one leg feminist and hirsute, it’s true the other patriarchal, like silk ‘how can this be combined?’ some women are offended ‘how can you walk around like that?’ some women are confounded at home I tell this to my beloved placing each leg on the other feminist on patriarchal on feminist and my beloved crouches kisses both legs and whispers ‘Well i love you unshaven, smooth, stubbled and completely bare’

Вікі Хасбенд

Поетка. Живе та працює в Шотландії.

Гуманітарій за освітою, Вікі згодом здобула кваліфікацію реабілітолога і зараз працює у Центрі інтегративної допомоги в Глазго. Учасниця поетичних подій, зокрема, організованих StAnza, Scotland’s International Poetry Festival, Lahore Literary Festival та Glasgow Women’s Library. Дебютна збірка Вікі Хасбенд This Far Back Everything Shimmers (Vagabond Voices, 2016) одразу ж потрапила до короткого списку Saltire Society Scottish Poetry Book of the Year. Її поезія відзначена численними нагородами і присутня в багатьох антологіях, серед яких A Year of Scottish Poetry (Macmillan). Найновіша публікація — Sykkel Saga, поема-памфлет, присвячена норвезьким арктичним краєвидам та скандинавській міфології.

Vicki Husband is a poet based in Scotland.

Vicki’s debut poetry collection This Far Back Everything Shimmers was published by Vagabond Voices in 2016 and shortlisted for the Saltire Society Scottish Poetry Book of the Year. Vicki’s poetry has won a number of awards and been widely published, and anthologised in books such as A Year of Scottish Poetry (Macmillan). Public reading highlights include StAnza, Scotland’s International Poetry Festival, Lahore Literary Festival and Glasgow Women’s Library. Vicki’s latest publication is Sykkel Saga, a pamphlet-long poem exploring the Norwegian arctic landscape and Norse mythology. Vicki lives in Glasgow and works as an occupational therapist for the NHS.

Something more considerable … For my friends who run long distances, these tiny fragments of levitation add up to something more considerable; by their own power they hover above the earth for many minutes, perhaps some significant portion of an hour… Rebecca Solnit

Begin by leaving yourself behind; forget what you know and start to run. Be quick to tune out the slap of your feet on tarmac, and the respiratory soundtrack, that remind you of the force you fight to maintain an act of h o v e r i n g. Focus on the small but significant space between you and planet earth. Briefest aeronaut you have a unique perspective you could almost make a life within this near-earth orbit, station a second home in its high hinterlands, grow aeroponically, foster as many clouds as you dare: watch them leave home by the hour, hear from them years later happily trapped in arctic ice. But levitation — as a destination in its own right — should be free from encumbrance, your mind untaxed, unornamented. Contemplate instead the quanta of air that you tread on: not each solitary one so much as their more considerable sum.

Щось суттєвіше … Для моїх друзів, що біжать довгі дистанції, ці крихітні фрагменти левітації вливаються у щось суттєвіше; власною силою вони зависають над землею на багато хвилин, мабуть, на добрий шмат години… Ребекка Солніт

Спочатку покинь себе; забудь усе, що знаєш і почни біг. Перестань прислухатися до ляскоту ніг по покриттю та дихального саундтреку, що нагадує про силу, з якою борешся, аби підтримати з а в и с а н н я. Сконцентруйся на малому але важливому просторі між тобою і планетою Земля. Аеронавте миті, маєш унікальну перспективу, можеш жити окремим життям на цій біляземній орбіті, закласти другу домівку у її високих закутках, рости аеропонічно, доглядати стільки хмар, скільки змога: дивитися, як вони щогодини покидають дім, отримувати звістки від них через роки, з полону арктичного льоду. Але левітація — як самодостатня мета — не повинна мати перепон, розум хай буде нескутий, необтяжений. Споглядай натомість кванти повітря, на які наступаєш: не кожен окремо, а їхню суттєвішу суму.

Reciting to the bees At the NHS Apiary I make a prophylactic appointment, and am told a drowsy summer is their busy time. Once checked-in, I leaf through wildlife magazines before being called into clinic: a sterile room with an illusion of trees on the facing wall. I’m asked to relax in a chair as a bowl of bees are placed over my head, ventilated glass separates the swarm from my mouth, my breath given a chance to manifest before them. The bees’ Pavlovian responses are put to the test: trained to detect a whiff of cancer corrupting a cell, proboscises dip the air expecting sugarwater reward if anything is amiss, humming while they work in the downdraft of my sighs. I recite Yeats, as my face hovers in their glade. And the bees hang on my every word, hungry for the scent of malignancy.

Bird tongues in a wood panelled back room drawers are lined with bird skins: a neat flock filed in rows of holotype, wings folded flat, feet tied with string, labelled, eyes stitched shut. But two beaks left ajar so bird tongues wag tell tales of blossom that smelt like rotten meat, insects that fought back or weighed them down dangerously low, winds seeded with gunshot, birds disappearing into flower heads swallowed whole like a song

Читання для бджіл Я записуюся у лікарняний вулик для профілактики, мені кажуть, що сонне літо — гаряча пора. Після реєстрації гортаю журнали дикої природи, поки не покличуть всередину: стерильне приміщення з імітацією дерев на стінах. Мене просять розслабитися на кріслі і кладуть контейнер з бджолами на голову. Скло з дірочками відділяє рій від рота, подих може перед ними проявитися. Випробовуються рефлекси Павлова у бджіл: вони натреновані чути легкі запахи раку, що вражає клітину, хоботки промацують повітря у пошуках солодкої води якщо ще щось лишилося, вони дзижчать під час роботи під акомпанемент моїх зітхань. Я цитую Єйтса, коли лице зависає на їхній поляні. І бджоли ловлять кожне слово, вишукують запах злоякісності.

Пташині язики в оббитому деревом кабінеті на полицях повно пташиних опудал: охайна зграя, посортована за голотипом, крила згорнуті, лапки зв’язані волосінню, підписи, очні розрізи зашито. Але два дзьоби все ще роззявлені тому пташині язики рухаються розповідають про квіти, що пахли гнилим м’ясом, комах, які чинили опір або небезпечно тягли вагою донизу, вітри засіяні дробом, птахів що зникали у цвіті, заковтнуті цілком як пісня

Extremely L arge Telescope We listen at the door of the room, the universe has just made its grand entrance, the energetic reception flattens the walls, creates new dimensions. A jazz band is getting ready to play the next number, wiping spit from its mouthpiece; expectation has its own gravitational pull. So this is a night, the first one, already cooling. But the crowd still expanding, pushing out. Light plays the darling, rumouring through the crowd. We watch it shrink to hear-say; histories glint in glass eyes. The lone note of a trumpet drifts down between the years, its wave and bounce barely stirring the bluesy smoke. This far back everything shimmers. We must get here earlier next time, we say, as the universe milks faint applause.

Надзвичайно великий телескоп Ми чуємо біля дверей кімнати, як всесвіт зробив великий вхід, жваве прийняття руйнує стіни, створює нові виміри. Джаз-бенд готується грати наступний номер, витираючи слину з мундштука; очікування має власне гравітаційне притягання. Тому це ніч, найперша, уже холодніє. Але натовп все розширюється і штовхається. Світло — душа компанії — пліткує у натовпі. Ми бачимо, як воно збігається до чутки; історії спалахують у скляних очах. Самотня нота труби спливає між роками, її хвиля і відбиття ледь зрушують блюзовий дим Усе аж досі виблискує. Наступного разу треба бути раніше, кажемо, коли всесвіт збирає скромні оплески.

Лесь Белей Мовознавець, поет, перекладач. Народився в Ужгороді, нині мешкає в Києві.

Закінчив Ужгородський (українська філологія) та Вроцлавський (англійська філологія) університети, кандидат філологічних наук. Працює в Інституті мовознавства ім. О. Потебні НАН України. Автор поетичних збірок: «Son et Lumiere. Листи без відповіді» (2008), «Дзеркальний куб» (2012), «Книга про ліс» (2016), книг репортажу «Ліхіє дев’яності. Любов і ненависть в Ужгороді» (2014), «Асиметрична симетрія». «Польові дослідження польсько-українських відносин» (у співавторстві з Лукашем Сатурчаком, 2014), книги прози та драматургії «План порятунку України» (2018). Лауреат премій «Дебют» (2008), «Смолоскип» (2011) та премії ім. Олеся Ульяненка (2019).

Les Beley Is a linguist, poet, and translator, born in Uzhhorod, and currently living in Kyiv, Ukraine.

He graduated from the Uzhhorod University (MA in Ukrainian language) and Wrocław University (MA in English language), obtained a PhD degree, and works in the Potebnya Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine. He is the author of poetry collections Son et Lumiere. The Letters Without Response (2008), The Mirror Cube (2012), and The Book about the Forest (2016). He is also the author of the prose and drama book The Plan of the Rescue of Ukraine (2018), and the following non-fiction books: The Dashing Nineties: The Love and Hatred in Uzhhorod (2014), and Asymmetric Symmetry: Fieldwork on Ukrainian-Polish Relations (with Łukasz Saturczak, 2014). Les has been awarded the Debut Award (2008), Smoloskyp Award (2011), and Ulyanenko Prize (2019).

22 найменше у лісі боялися лісоруба він мав шубу, пошиту з лісових зайців шапку — з лісової лисиці лісоруб їв лісові ягоди, дикий мед і гриби, пив воду зі струмка лікувався травами і прополісом навіть його сокира мала топорище з одного з лісових грабів у лісорубі було більше лісу, ніж в інших людей

22 the forest feared the forester least with his fur coat made of forest hares his fur hat — of fox the forester foraged on berries wild honeycomb and fungi drank water fresh from the burn tended himself with herbs and propolis even his axe had hornbeam for a handle the forester was more forest than other folk

Мокрий палімпсест хмари і вітер пиво і горілка розмови про жінок які померли у тобі або вбили тебе у собі легені складаються з диму серце — з опалого цвіту та, що йде з тобою за руку, та, що знає твої кроки напам’ять, і та, наймення якої намагаєшся забути, якщо намочити палімпсест алкоголем видно всі його шари дерево згадує все своє листя, коли в нього влучає блискавка

Soaking a palimpsest Clouds and wind beer and whisky The talk turns to women who mean nothing to you now or will have nothing to do with you now Lungs billow smoke the heart pumps blossom The woman you walk hand-in-hand with The woman who knows the sound of your footsteps And the one whose name you’re trying to forget If you soak a palimpsest in alcohol every line emerges A tree reminisces about all of its leaves when struck by lightning

Солдатики з живого олова ти прокидаєшся, снідаєш, сідаєш у метро, йдеш на роботу, працюєш, обідаєш, йдеш у бар, бачишся з друзями, повертаєшся додому, кохаєшся з дівчиною, засинаєш, бачиш сни, а олов’яні солдатики плавляться ти мрієш, любиш, ненавидиш, прощаєш, згадуєш, забуваєш, передумуєш, відкладаєш, недоговорюєш, кричиш, плачеш, смієшся, а олов’яні солдатики плавляться ти з ними грався, дружив, обзивав, робив квачами, знаходив у хованках, обмотував на футболі, відмазував перед вчителями, ховався з ними по підвалах, а тепер вони плавляться колись ви гралися у войнушки, робили з гілок автомати, уявляли з себе героїв, вірили у непомильність голлівудських сценаріїв, а тепер вони плавляться олов’яні солдатики — важкі, міцні, слухняні, тверді, вперті й німі олов’яних солдатиків можна переплавити в нових, але тільки не цих

Living lead soldiers You wake up, get up, eat breakfast, catch the subway, go to work, work, grab lunch, go to a bar, meet friends, come home again, make love with your girlfriend, fall asleep and dream as the soldiers are melting. You are dreaming, lusting, hating, forgiving, remembering, forgetting, changing your mind, putting things off, never quite saying what you… yelling, greeting, laughing as the soldiers are melting. You played with them, made pals with them, called them names, played tig and hide-and-seek, chased them around a football field, stood up for them, hung out with them in basements and now they are melting. When you pretended to be at war, with twigs for machine guns, you chose the roles of the heroes, believed in the perfection of a Hollywood ending and now they are melting. Lead soldiers are sturdy, brawny, obedient, hard, thrawn and dumb. Lead soldiers can always be melted down to make new ones but not these ones.

Човен піду наберу води з човна: ріка всохла, а в човні збирається дощівка весла вгрузли в болото і пустили коріння навесні проросте гілля сусідні човни перевернули, щоб вони плавали в небі, а не в ріці я свій не перевертав, бо краще висхле русло, ніж мокрі хмари

Boat I’m going to fetch water from my boat the river has dried up and the boat collects rainwater the oars have sunk into the mud and are putting down roots, in spring they’ll bud into branches other boats have been upturned so that they sail along the sky rather than the river I didn’t turn mine over a dried-up bed is better than a sodden sky

Українські та шотландські поети працювали в тандемах, перекладаючи твори одне одного. Мирослав Лаюк та Розанна Уотт (українська, англійська мови, а також гуцульський і шетландський діалекти), Люба Якимчук та Ендрю Блер, Олена Гусейнова та Ханна Лейвері, Лесь Белей та Вікі Хасбенд (українська та англійська мови) The Ukrainian and Scottish poets worked in tandem, translating their poems together. The pairs were: Myroslav Laiuk and Roseanne Watt (working between English and Ukrainian, as well as Hutsul and Shetlandic); Lyuba Yakimchuk and Andrew Blair; Olena Huseinova and Hannah Lavery; Les Beley and Vicki Husband (all working between English and Ukrainian).

Національний культурномистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал» Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» Шотландський міжнародний поетичний фестиваль «StAnza» Ця публікація здійснена в межах проєкту «Україна— Шотландія: Літературний проєкт співпраці», підтриманого Європейським Союзом за програмою Дім Європи Кураторки проєкту Оксана Щур та Енні Рузерфорд Координаторка проєкту Тетяна Коробка Адміністративна підтримка Ірина Білан Менторська підтримка Остап Сливинський, Уям Блекер Упорядкування Оксана Щур, Енні Рузерфорд Переклад та редагування Уям Блекер, Таня Родіонова, Енні Рузерфорд Дизайн і макет Лєра Гуєвська © Лесь Белей, Олена Гусейнова, Мирослав Лаюк, Любов Якимчук, Ендрю Блер, Ханна Лейвері, Вікі Хасбенд, Розанна Уотт, 2021 © ДП НКММК «Мистецький арсенал», 2021 © StAnza, Scotland’s International Poetry Festival, 2021

Mystetskyi Arsenal National Art and Culture Museum Complex International Book Arsenal Festival (UA) StAnza, Scotland’s International Poetry Festival (UK) This book is published as part of the Ukraine—Scotland: Collaborative Literary Project which is supported by the European Union within the House of Europe programme Curated by Oksana Shchur (UA) and Annie Rutherford (UK) Project coordinator Tetiana Korobka (UA) Administrative support Iryna Bilan (UA) Mentorship Ostap Slyvynsky (UA), Uilleam Blacker (UK) Compiled by Oksana Shchur (UA) and Annie Rutherford (UK) Translated and edited by Uilleam Blacker (UK), Tania Rodionova (UA), Annie Rutherford (UK) Design and layout Lera Guievska (UA) © Les Beley, Olena Huseinova, Myroslav Laiuk, Lyuba Yakimchuk (UA), Andrew Blair, Hannah Lavery, Vicki Husband, Roseanne Watt (UK), 2021 © PE NACMC Mystetskyi Arsenal, 2021 © StAnza, Scotland’s International Poetry Festival, 2021 ISBN 978-966-97857-4-9

У шотландської та української літератури багато спільного. Ідентичності, мови, ландшафти та історії, які вони досліджують, — динамічні та складні, що є наслідком культурного імперіалізму та складних відносин зі своїм «старшим братом». Це літератури протиріч, які роблять їх захопливими: вони інтроспективні та водночас відкриті, щирі, але сповнені самоіронії, вкорінені в рідну землю та її повсякденність, однак такі, що сягають вище неї. Ці поети розповідають один одному та своїм читачам, якими є їхні культури. Однак, що важливіше, завдяки перекладу вони знайшли спільні точки дотику, що сполучають увесь європейський континент.

The literatures of Scotland and Ukraine have much in common. The identities, languages, landscapes and histories they explore are dynamic and complex, informed by histories of cultural imperialism and a difficult relationship with a larger neighbour. These are literatures of paradox, which makes them exciting: they are introspective yet open, sincere yet self-parodic, rooted in their native earth and the everyday yet also floating high above it. These poets have shown each other, and their readers, what their cultures are about. More importantly, however, they have, through translation, found commonalities that bridge the entire European continent. Uilleam Blacker

Уям Блекер

Beyond Any Curtain Понад завісами Beyond Any Curtain 80

Чому Україна і Шотландія? Бо майбутнє європейського континенту, як мені здається, твориться не у великих «старих» метрополіях, а на його краях — як східних, так і західних. Це звідти найкраще видно, що таке Європа, на яких цінностях вона стоїть, з чим себе ототожнює. Схожа оптика, встановлена у протилежних точках, — чому б її не поєднати в діалозі, через взаємний переклад? Але це не просто діалог, це діалог поетів і перекладачів у одній особі. Тобто поєднання в одній людині найуважнішого читача світу, яким є поет, і найуважнішого читача текстів, яким є перекладач. А це точно мусило дати незвичайний ефект. Остап Сливинський

Понад завісами Beyond Any Curtain Понад завісами Why Ukraine and Scotland? Because the future of the European continent, it seems to me, is created not in the big old metropolia, but rather on its edges — both eastern and western. This is the best way to see what Europe is, what values it stands for, and what it identifies itself with. Similar optics, set at opposite points — why not combine it in dialogue, through mutual translation? But it is not just a dialogue, it is the dialogue of poets and translators in one person. That is, one person combines the most attentive reader of the world, that is a poet, and the most attentive reader of texts, that is a translator. And this could not but create an unusual effect. Ostap Slyvynsky