Photoalbum Stryi by Roman Shumanskyi

Стрий 2007

ББК Щ163 (4Ук) 7-3 УДК 084 (477, 83) С 85

Фотоальбом “Стрий” - 2007р. Видавництво ДП “Видавничий дім “Укрпол”. Свідоцтво державного комітету телебачення і радіомовлення України ДК №2055 від 30.12.04 Літературний упорядник і редактор - Таїсія Гайдукевич Комп’ютерна верстка і дизайн - Роман Шуманський Фото - Олега П’ясецького

ISBN 966-96519-8-3

ШАНОВНИЙ ЧИТАЧУ! В мальовничих передгір’ях Карпат на лівому березі стрімкої ріки розкинулось старовинне місто Стрий, якому більше шести століть. Це місто з неповторними історією та культурою, місто традицій, центр культурнопросвітницького та національно-духовного життя Галичини. Ця книжка запрошує Вас до мандрівки вулицями нашого старовинного міста, під час якої Ви заглянете за лаштунки історії, побачите витоки національновизвольного руху українців, відкриєте й трагічні сторінки сповнені болю і втрат, познайомитесь із визначними постатями наших земляків, що внесли вагомий вклад у пробудження національної свідомості, розвиток культури і мистецтва. Чимало світлин із минулого допоможуть Вам уявити, яким був Стрий на початку ХХ століття, і порівняти його із сучасним містом, що дбайливо зберігає пам’ятки минулого, але й невпинно розвивається, демонструючи нам здобутки новітньої архітектури й дизайну. Окремі сторінки книжки присвячені мистецьким здобуткам наших земляків, що відомі далеко за межами краю. Нехай ця книжка стане для Вас чудовою пам’яткою, візитною карткою міста. Ласкаво запрошуємо в мальовниче, неповторне, привабливе галицьке місто Стрий!

З повагою Міський голова Роман Шрамов’ят

місто над Стриєм-рікою ІСТОРИЧНА МОЗАЇКА

Історична мозаїка О

сь уже понад сім віків стоїть на лівому березі швидкоплинної гірської ріки місто Стрий. Ще у сиву давнину наші предки будували тут свої поселення, бо місце було вельми вдале і якраз на перехресті торгових шляхів з південно-західної Русі через Карпати на південь. Один з них носив назву Руського і був найдавнішим і шляхом сполучення із Закарпаттям. Про давнє заселення території міста свідчать і 4 римські монети, знайдені у 1871 році, датовані ІІІ століттям, якраз упродовж життя одного покоління. Можливо, що з цими поселеннями і монетами пов’язаний і курган, розкопаний відомим українським істориком Я.Пастернаком у 1935 році коло Добрян . А нещодавно стриянин, академік Ярослав Ісаєвич звернув увагу краєзнавців на документ з маловідомої публікації, з якого випливало, що Стрий був центром волості вже 1385 року, за часів Володимира Опольського – володаря Галицької держави, на той час автономної. Місто мусило існувати вже чимало років, щоби стати центром волості. Стрийський замок, правдоподібно, був збудований на давньоруському городищі. Навіть у пізніших часах (ХV-ХVІІІ ст.) Стрий відрізнявся від інших міст своїми потужними фортифікаціями, витримував численні облоги і був надійним притулком для навколишнього населення. У місті ще знаходились украплений фільварок біля замку, оборонний двір старости, оборонний костел, а також два ряди валів та 5 церков, деякі з них були оборонними. Древній, ще руський Стрий, за словами історика В.Залозецького, простягався в тих самих границях, що й нинішній, зі своїми передмістями від дрогобицької дороги вздовж цілого міста аж до Львівської застави. У 1431 році місто отримало привілей на магдебурзьке право, а відтак збудувало ринок, на ньому ратушу з приміщенням для радників і тюрмою, суконниці, тобто крамниці багатих купців та ремісників. Навколо ратуші, як магдебурзького символу, стояли низькі дерев’яні будинки з виступаючими піддашшями на дерев’яних стовпчиках. Згодом, в середині ХV ст., у місті вже діяли школа, шпиталь, лазня, голярня і постригальня. Стрийські купці й міщани здобули також право безмитної торгівлі на відстані 12 миль,

соляних складів, продажу пива і вин в бочках, вільного вилову риби, рубання дерев у королівських лісах для потреб будівництва міста. У Стрию королівським привілеєм було визначено 2 тижневі ярмарки в році, а також торги спершу раз у тиждень, а потім два рази. Місто отримало також герб і самоврядність. Хоча найдавніші відомі зображення герба Стрия вдалося виявити тільки на пам’ятках ХVІ ст., однак його можна вважати одним з найстаріших українських міських знаків. На гербі міста (міська печатка з датою “1574”) зображено людину в плащі і капелюсі, з палицею в руці. Його різновидом є печатка лавників (представників судової влади) з датою “1541”. Ці дві печатки використовувалися досить тривалий час, бо їх вдалося виявити на документах ІІ пол. ХVІІ ст. Пізніше магістратом Стрия вживалася печатка, на якій крім знайомої постаті маємо ще й інші елементи – якір, дерево, міську браму з двома вежами. Цей герб використовувався навіть у документах середини ХІХ століття. У 1844 році місто отримало цісарський привілей, у якому зафіксовано і герб: на синьо-червоному щиті на зеленій землі стоїть пілігрим у срібній одежі з палицею та вервицею в руках. У такому вигляді герб міста проіснував до 1939 року. Що за символ був на давнім гербі міста? Дослідники називали людську постать або пілігримом, або купцем. Цей спір не вирішений і досі. У 1991 році прийнято герб, у котрому на синьо-жовтому тлі зображена брама, в отворі якої стоїть пілігрим (чи мандрівний купець), а також вміщено щит із тризубом та хвилі. У 2003 році у новий герб внесено незначні зміни.

місто над Стриєм-рікою ІСТОРИЧНА МОЗАЇКА

Середньовічний Стрий славився своїми ремісниками, що об’єднувалися в цехи: кравецький, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарський, гончарний, кушнірський, пекарський та інші, крім того було чимало ремісників, які не входили в цехи, усього в документах згадуються представники 27 професій, серед них музиканти і художники. До сьогоднішнього дня збереглися старовинні грамоти з цеховими привілеями. Історія Стрия багата на події. Місто часто ставало ареною запеклих боїв, страждало від ворожих нападів і стихійних лих. Сюди не раз добиралися загони татарських і турецьких наїзників, спустошливі набіги здійснювали розбійники з сусідньої Мадярщини, навіть молдавський воєвода зазіхав на багате місто. Страждали міщани і від військових постоїв та шляхетських сутичок. Чимало бід приносили й стихійні лиха, зокрема повені, нашестя сарани, а також мор (епідемії чуми). Проте найбільшим лихом для Стрия у всі часи залишалися пожежі. Оскільки місто було всуціль дерев’яне, то спалахувало, як скіпка, й горіло до кінця. У різних документах минулого, аж до кінця ХІХ століття, читаємо про численні пожежі, в результаті яких вигоряли цілі квартали, навіть півміста, гинули люди.

Найбільших пожеж було 18, а найстрашнішою – пожежа 1886 року, вогонь спопелив 3/4 міста: всі громадські будівлі, житлові квартали, суд, магістрат, латинський костел, військові склади, податковий уряд, повітову раду. Саме тому у Стрию практично немає давніх споруд з ХVІІІ і ХІХ століть. Зате чудово представлені зразки архітектурних стилів початку ХХ століття – романтичний модерн, сецесія, конструктивізм. Найдавніші будови – реконструйований наприкінці ХІХ ст. костел та будинок санстанції, збудований у стилі класицизму. Саме місто у І половині ХХ століття мало досить ошатний, привабливий вигляд: бруковані вулички з газовими ліхтарями, перед будинками – городчики з квітами, вздовж вулиць висаджені низькорослі дерева декоративних порід. Безліч крамниць і маленьких крамничок із дзвониками над входом гостинно запрошували покупців; у затишних кав’ярнях можна було випити найкращої віденської кави, а в численних цукернях – поласувати солодким печивом, що так і тануло в роті. У 13

місто над Стриєм-рікою ІСТОРИЧНА МОЗАЇКА

ресторані Бізанца грав джаз-бенд. Двічі на тиждень вирували гомінкі ярмарки на Ринку і Торговиці. У трьох кінотеатрах демонстрували найновіші прем’єри світового кіно. Частенько відбувалися різноманітні благодійні акції з яскравими концертами місцевих і приїжджих артистів. Особливо яскравою була зимова пора – коли повсюдно проходили новорічноріздвяні раути, забави, маланчині вечори. У парку “Вільшина” працювала міська ковзанка, грав духовий оркестр. Цікавим і різноманітним було спортивне життя: регулярно проводилися футбольні матчі, а ще гімнастичні та легкоатлетичні змагання, тенісні турніри, грали навіть у хокей. Серед 30-ти тисячного населення міста вагому частину становили українці. На початок ХХ століття припадає й час пробудження національної свідомості, формування й розвиток патріотичних, а згодом і націоналістичних організацій, які виховали цілу плеяду високосвідомих юнаків і дівчат, борців за Незалежну Українську державу, таких як Степан Бандера, Олекса Гасин, Лев Ребет.

а таким було місто сто років тому (на початку ХХ ст.)

місто над Стриєм-рікою ІСТОРИЧНА МОЗАЇКА

місто над Стриєм-рікою ПОСТАТІ

Постаті К

ожне місто має своїх героїв, історії життя декого з них стають справжніми легендами. Стрий має ким гордитися. У першу чергу це “будителі” – трійця видатних діячів громадського життя, просвітителів і творців культури, котрим завдячуємо духом міста, тим, що Стрий став центром національно – визвольного руху. Ось їх імена: Євген Олесницький, Олекса Бобикевич, Остап Нижанківський. Євген Олесницький (1860-1917 рр.) – громадсько-політичний і культурно-освітній діяч, адвокат, парламентар. З його іменем пов’язано заснування Стрийської філії товариства “Просвіта”; він став ініціатором побудови в місті Народного дому, заклав “Маслосоюз”, допоміг українцям перебрати у свої руки кредитне товариство “Каса задаткова”, плідно працював по організації “Сільського господаря”, а відтак хліборобської виставки у Стрию.

Майже все своє життя Олекса Бобикевич (1865 – 1902 рр.) провів у Стрию та його околицях . Але в усій Галичині його знали як обдарованого майстра художнього слова і непохитного борця, громадянина. Він брав активну участь у роботі “Стрийського Бояна”, “Міщанської бесіди”, будівництві Народного дому. За фахом був греко – католицьким священиком , але крім пастирської праці займався викладанням української та німецької мов у Стрийські гімназії. Як письменник залишив нам у спадщину оригінальні поезії, оповідання, позначені небуденним талантом літературознавця публіцистичні статті.

місто над Стриєм-рікою ПОСТАТІ

Третім з когорти “будителів”, але, мабуть, найвідомішим в Україні був священик і композитор Остап Нижанківський (1862-1919 рр.), крім своєї основної праці значну частину часу приділяв громадській роботі. Був активним захисником інтересів галицького селянства, серед якого жив. Остап Нижанківський створив “Хор дванадцяти” (“Львівський Боян”), був диригентом “Стрийського Бояна”. Саме робота з хорами принесла Остапу Нижанківському заслужену славу найвизначнішого диригента Галичини. Він автор багатьох хорових та інструментальних хорів, обробок народних пісень. Жертовна громадська, політична і творча діяльність Остапа Нижанківського була перервана трагічною смертю. Без пред’явлення звинувачень, без оголошення вироку він був розстріляний поляками на перетині залізничних колій у Стрию. Під час святкування 600-річчя Стрия було прийнято рішення про відкриття кімнатимузею Остапа Нижанківського при Стрийській музичній школі, що носить його ім’я.

місто над Стриєм-рікою ПОСТАТІ

Ольга Бачинська (1875-1951) – відома в Галичині діячка кооперативного, просвітницького та жіночого руху. Активна учасниця організації будівництва Народного дому, філії кооперативу “Труд”, Крайового “Союзу ГосподарськоМолочарського”, торговельного товариства “Сокільський Базар”, член-засновник краєзнавчого музею “Верховина”, урядник “Каси Задаткової”, директор “Маслосоюзу”, брала участь у діяльності товариств “Міщанська бесіда”, “Просвіта”, ”Союз українок”, “Пласт”, “Сільський господар”. Керувала роботою сирітських захистів і “Товариства опіки над домашніми помічницями”. У грудні 2001 року у місті відкрито кімнату-музей Ольги Бачинської.

місто над Стриєм-рікою ПОСТАТІ

А ми тую славу стрілецькую збережемо!

сторію січового стрілецтва важко уявити без тої ролі, яку відіграло місто Стрий. Саме сюди з усіх частин Західної України 30 серпня 1914 року з’їжджалися молоді українські патріоти. Усього їх зібралося 10 тисяч. Йшли стрільці з сокільським оркестром від залізничного двірця-вокзалу (де тепер встановлена меморіальна таблиця) до передмістя Лани, де розташувалися табори. На місці майдану замість пам’ятного каменя, встановленого на честь стрільців, уже незабаром постане пам’ятник. “Місто Стрий і не думало ніколи, що прийдеться йому бути тим озером, до якого вливаються всі стрілецькі ріки”, – писав відомий стрілецький письменник Роман Купчинський. Чотири дні перебування стрільців у місті історики називають стрийським періодом легіону Січових Стрільців. Тут січовики 3 вересня приймали присягу, натхненно співали “Ще не вмерла Україна”, бо присягали в першу чергу Україні, українському народові. 4 вересня Стрий прощався зі стрільцями, ешелони йшли на захід, на Лавочне, попереду були Ключ і Маківка. Стрілецькі світлини відтворюють події 90-літньої давності, подають портрети командирів і рядових, серед яких було чимало стриян... Ой за тебе, рідний краю, Наші стрільці помирають...

місто над Стриєм-рікою ПОСТАТІ

Людина, яка стала легендою

і слова характеризують особистість нашого земляка і нашого героя, борця за свободу українського народу, за відновлення незалежності Української держави – Степана Бандери (1909-1959рр.). 8 років гімназист Степан жив у Стрию у родинному маєтку Бандерів на Ланах, у 1927 році склав “іспит зрілості” у Стрийській гімназії. Хоча дитинство і юність майбутнього Провідника були типовими для більшості представників національно свідомої молоді Західної України, все ж його відрізняла особлива завзятість, впертість і цілеспрямованість. Два роки хлопця не приймали до “Пласту” через важку хворобу (ревматизм колінних суглобів). Але, перемагаючи нестерпний біль, завдяки неймовірним зусиллям волі 13-річний хлопчина здав необхідні для вступу у “Пласт” фізичні вправи і 1 жовтня 1922 року був зарахований до гуртка “Вовк” 5-го пластового куреня імені князя Ярослава Осмомисла у Стрию. Це була його перша життєва перемога. Навпроти гімназії, де навчався Степан Бандера, зараз височить пам’ятник. Бронзова постать з гордо піднятою головою впівоберта до глядача, нахмурені брови, вперто стиснуті вуста. Весь у польоті, у боротьбі, здається, от-от зійде з п’єдесталу і попрямує назустріч вітру. Автори пам’ятника: скульптор Іван Самотос та архітектор Володимир Каменщик. Відкритий 29 червня 1992р.

місто над Стриєм-рікою Спинися! Пам’ять серця розбуди! С

трийська тюрма – страшне місце не лише для стриян, але й для жителів усіх навколишніх сіл і містечок. Саме в ній зазнавали найжорстокіших катувань чоловіки, жінки і діти, яких радянська влада вважала “ворогами народу”. Скільки їх тут загинуло, достеменно невідомо. Під час останніх розкопок 1991 року було знайдено останки 255 осіб. Частину перепоховали на цвинтарі ще у 1991р. Є свідчення, що окремі кістяки знаходили і у 60-і роки, коли у приміщенні тюрми діяла колонія для неповнолітніх. На місці братського поховання у 1991 році було споруджено підземний саркофаг-гробницю, в яку зібрали останки жертв... Над саркофагом на стіні – великий хрест, обабіч – стели з рельєфними зображеннями людських облич, завмерлих у німому крику. Зверху на саркофазі такий же хрест як дзеркальне відображення настінного, виконаний з чорного мармуру. З тих пір під стіною завжди стоять кошики з квітами, живими чи штучними, як данина пам’яті, а на могильній плиті лежать букети і горять незгасним полум’ям вогники свічок, як наша любов, як наші молитви... У 2005 році поховання стало складовою частиною меморіального комплексу “Борцям за волю України”. При вході в музей вибудувана арка з терновим вінком, а в центрі тюремного подвір’я – бронзова “Пієта”, скульптура, що стала емоційною домінантою Меморіалу Пам’яті. І кожної години звучить дзвін, відбиваючи хвилини, що падають у вічність... Автори меморіалу – архітектор Орест Скоп та скульптор Василь Ярич.

місто над Стриєм-рікою

місто над Стриєм-рікою ХРАМИ

Усі дороги ведуть до храму Бентежить душу дзвін церковний, Долоні схилені в молитві. На серці гріх вмирає невгамовний, Вмирає у постійній битві. М. Іванович

У дні радощів і тривог, в часи турбот і печалі, у свята і будні поспішаємо до Храму на зустріч з Богом. Там, у молитві, розраджуємо душу, просимо допомоги і заступництва, шукаємо розуміння і благословення…. Є куди піти і стриянам: давні і нові, храми чекають на нас. Найстарішим храмом, що відчинив свої двері перед стриянами, є римо-католицький костел Народження Пресвятої Діви. Парафіяльним він став ще наприкінці XIV століття за часів короля Казимира Великого. У XV столітті при костелі діяла школа, парафія утримувала шпиталь. Костел багато разів горів, тому первісних елементів у будові збереглося небагато: мури нефу, пресвітерія, частково каплиць. Сучасна будівля костела має переважно неоготичні форми, оскільки найгрунтовнішу реставрацію пережила наприкінці XIX - початку XX століття, після пожежі 1886 року. Тоді ж побудували і вежу, з якої відкривається пречудова панорама середмістя.

місто над Стриєм-рікою ХРАМИ

Строгий і водночас величний вигляд має храм зсередини: головний вівтар зроблений з Журавненського мармуру, мармурові амвон, хрестильниця; багато декоровані вівтарі, вітражі 1894 року у вікнах пресвітерія зображають святих і Матір Божу з дитятком. Проте найбільшу цінність має образ Матері Божої Цариці Польської Корони, що двічі був коронований, останній раз у 2001 році папою Йоаном Павлом II у Львові. На образі внизу зображена Свята Кінга, зліва від Марії – Святий Станіслав, а справа – Архангел Михаїл. Автором образу є художник Франциск Цинк (1888 р.) Найдавніший греко-католицький храм, що зберігся, – церква Успіння Пресвятої Богородиці. За словами історика В. Д. Залозецького, після усунення монашого ордену францисканів із зайнятого ними костьолика Святої Марії Магдалини (до якого за час свого столітнього перебування в місті вони встигли добудувати лише простору захристію), закладено на тому місці основу під нову кам’яну церкву, спорудження якої здійснювалося за рахунок парафіян і міста (1836 рік). Форма церкви-базиліка, до якої уже за новітніх часів було добудовано два притвори, відтворено також статую Матері Божої, що до 1939 року стояла на площі перед церквою. Варто зазначити, що стрияни у давні часи особливо почитали Матір Божу, якій присвятили три церкви із п’яти (Різдва Пречистої Богородиці, Успіння Пресвятої Богородиці та Благовіщення Пречистої Богородиці). І сьогодні у церкві Успіння Пресвятої Богородиці зберігається чудотворна ікона Ліської Богоматері, вивезена українцями із Лемківщини у 1947 році.

місто над Стриєм-рікою ХРАМИ

Іконостас церкви різьбив майстер Наконечний та найбільшу цінність з мистецької точки зору має розпис ікон художника-маляра Василя Дядинюка, здійснений в традиційному українському стилі, оновленому школою Петра Холодного. Викладач Львівського коледжу прикладного мистецтва Б.Іванів здійснив реставрацію іконостасу. У 1894 році на Долішніх Ланах була збудована церква Благовіщення Пречистої Богородиці. Є деякі згадки про те, що на цьому місці первісно стояла дерев’яна церква Рождества Пречистої Діви Богородиці, яка, очевидно, в час козацьких війн згоріла. Із Заплатина було перенесено церкву Святого Миколая і посвячено в ім’я Благовіщення Пречистої Богородиці. Церква побудована у візантійському стилі – це трьохнефний хрестоподібний в основі п’ятикупольний храм. У часи незалежності парафіяни добудували дерев’яну капличку і невелику дзвіницю. У 1910-1912 рр. споруджено костел Святого Йосифа, а при ньому сирітський заклад. Костел збудовано у стилі романтичний модернізм, своїми формами він нагадує готичні храми середньовіччя, внутрішнє убранство, вітражі зазнали відчутного впливу сецесії. Зараз це православна церква Святого Михаїла. За часів незалежності у місті побудовано два нові храми. Церква Святого Івана Хрестителя знаходиться в районі новобудов, проте її чіткий і витончений силует яскраво виділяється на фоні багатоповерхівок, милує око лаконізмом і простотою. Церква зберігає традиції візантійсько-українського зодчества. Рік побудови 1991. Архітектор І.Коваленко. Влітку 2006 року відбулося посвячення церкви Святих Петра і Павла. Величний храм, споруджений відповідно до вимог сучасної архітектури і будівництва являє собою стилізовану у давньоруських традиціях споруду з трьома навами і сімома шатровими куполами. У висоту церква сягає 35 метрів і є однією із найбільших церков Галичини. Незабутнє враження справляє інтер’єр храму : залиті світлом три яруси хорів, вишукані форми іконостасу, сталеві образи. Коли звучить церковний хор, здається, завдяки відмінній акустиці, що десь у небі співає ангельський хор. Рік побудови 1992. Архітектор М.М. Прокопович.

місто над Стриєм-рікою ХРАМИ

місто над Стриєм-рікою МАНДРІВКИ ВУЛИЦЯМИ МІСТА

Мандрівки вулицями міста З

раджуючи загальноприйняті традиції починати всі подорожі з вокзалу, попробуємо помандрувати з центру, з серця Стрия – майдану Ринок, найдавнішої історичної частини міста. Майдан має форму чотирикутника, від якого радіально розходяться вулиці. Деякі з них зберегли давні історичні назви – Торговиця, Валова, Замкова; інші названі в честь відомих історичних осіб – Філарета Колесси, Богдана Хмельницького, Папи Йоана Павла ІІ. Будинки на майдані побудовані згідно з вимогами магдебурзького права – вузькі фасади у три – чотири вікна, відсутність проходів між будинками, ринкова площа, на якій ще у XIX столітті зберігався камінь від давнього приміщення ратуші. Наприкінці XIX ст. - поч. XX ст. були спроби побудувати нову ратушу, навіть провели конкурс на кращий проект, проте дальше проекту справа не пішла. Неподалік від майдану Ринок, на захід від костела, розташована школа № 1. У старому корпусі школи розміщався магістрат, у підвалах була тюрма, а над будинком височіла пожежна вишка. Будинок споруджений в стилі класицизму, фасад прикрашений пілястрами, на фронтоні – ліхтар. Дивують глядача химерні маски, якими оздоблена бокова стіна між першим і другим поверхами. Цікава, з точки зору архітектурної забудови, вулиця Народна. Тут милує око симпатичний голландський будиночок з вишуканими балкончиками, яскравими кольорами й оригінальними орнаментами. Проте справжньою гордістю міста є Народний дім, побудований за кошти громади. Це яскравий зразок еклектичного історизму. Вгорі, над вікнами, в нішах поміщено погруддя видатних діячів української культури. Вище – напис “Рускому народови”, над дверима – герб і золотий лев на голубому фоні. Урочисте відкриття Народного

дому відбулося 1 січня 1901 року. До 1939 року тут проводились хліборобські виставки, гастролювали мандрівні театри Тобілевича, Стадника. Стіни Народного дому пам’ятають виступи Івана Франка, Марії Заньковецької, Леся Курбаса, Соломії Крушельницької, Модеста Менцінського, Олекси Мишуги. Вулиця Народна виводить нас на центральну вулицю міста, що зараз носить ім’я Шевченка. Вона багата на стилеві будинки, пам’ятні місця. Будинок міської ради – колишній окружний суд – побудований у стилі історичний еклектизм. На розі вулиці Шевченка і проспекту Чорновола стоїть будинок знаний як кам’яниця Фіндлінга, декорований пишною ліпниною, анкерною

місто над Стриєм-рікою МАНДРІВКИ ВУЛИЦЯМИ МІСТА

огорожею балконів. У минулому тут знаходилася “Каса хворих”, пізніше – міська рада, а зараз - поліклініка. Найстаріша споруда міста – одноповерхова будівля з портиком і колонами, збудована правдоподібно у XVIII столітті. За переказами, цей будинок спорудив стрийський староста, а потім його придбав польський король Ян Собєський для улюбленої дружини Марії. Колишня вілла – тепер дитяча дошкільна установа № 3, – це ще одна візитівка Стрия. Улюблене місце стриян, особливо у весняну пору, коли зацвітають розкішні магнолії і разом з яскраво-соковитою зеленню ягідного тиса, реліктового дерева, що росте поруч, та казково-незвичайною баштою творять незабутню картину. Старий корпус СЗШ №2 – колишня єврейська бурса, побудована у 1912 році, фасад будинку зберіг неповторний національний колорит. Ще одна вілла – замочок на вул. Нижанківського – тепер військкомат.

місто над Стриєм-рікою МАНДРІВКИ ВУЛИЦЯМИ МІСТА

Memento mori /Пам’ятай про смерть/ Беззвучно падають на пустельні доріжки пожовклі листки. Дрімають в затінку вікових дерев порослі мохом старі гробівці. Ніхто не тривожить їх спокою, тут буває не так уже й багато відвідувачів, не те, що на новому цвинтарі. Окремі пам’ятники на могилах – справжні витвори мистецтва... Тут спочивають наші видатні земляки – гімназійний професор Степан Дубравський, Євген Олесницький, батько й син Нижанківські, Олекса Бобикевич, Ольга Бачинська, січові стрільці... На могилі жертв, закатованих у тюрмі, капличка закам’яніла. Мати скорботно закам’яніла в молитві... Наша друга мандрівка вулицею Колесси до ЗСШ № 7, а потім до пам’ятника Будителям і до вулиці Франка. Посеред майдану Незалежності височить єдиний в Україні пам’ятник одразу трьом просвітителям нації Тарасу Шевченку, Івану Франку і Лесі Українці. Творці меморіально-скульптурного комплексу Василь і Володимир Одрехівські. Цікава архітектурними забудовами і вулиця Франка. Саме тут збудовано наприкінці XIХ століття іменні вілли “Стефа” і “Гелена “ (стиль модерн), а на розі вулиць Шевченка і Франка велична споруда кінця XIX ст., що належала стрийському багатію Солтису. Це ще один зразок стилю сецесія. Вхід до будинку з вулиці Франка прикрашений кам’яною головою Зевса. На вулиці Крушельницької приваблюють відразу дві будівлі – симпатичний ошатний будинок Центру творчості дітей та юнацтва – колишня вілла “Турег”, побудована у ІІ пол. XIX ст. (тут був парафіяльний будинок костелу Св.Йосифа), збудований у стилі еклектичний історизм, та міський будинок культури (колишній “Сокіл” - дім польських залізничників) - ще один яскравий зразок сецесії.

місто над Стриєм-рікою МАНДРІВКИ ВУЛИЦЯМИ МІСТА

“Коліївкою” ще й нині старожили називають проспект Чорновола. По обох боках вулиці збереглося чимало ошатних одноповерхових будиночків, оздоблених оригінальною ліпниною кам’яниць. На привокзальній площі тісно від натовпу машин, автобусів і людей. Тут важко знайти місце , щоби зосереджено роздивитися. А дивитися є на що. З двох боків проспекту Чорновола – двоповерхові кам’яниці, в одній з них розміщувався готель “Імперіал”. Ще й тепер збереглися ліпнина, балкони та еркери, якими так прикметний стиль сецесія. Саме приміщення вокзалу тричі відбудовувалося з “нуля”. Перша дерев’яна “станція колійова” була збудована у 1872-1875 роках і згоріла під час пожежі 1886 року. Теперішня двоповерхова будівля була споруджена після Другої світової війни на місці квиткових кас. Якщо звернути з проспекту Чорновола наліво, то ми можемо пройтися двома вулицями – Степана Бандери або Олекси Бобикевича. Вулиця Степана Бандери (в минулому Ягеллонська, Сталіна, Миру) – це район, де проживали заможні польські родини. Будинки тут розкішно декоровані, добротні, найвищі (на той час) у місті. Особливо виділяються будинки районного суду та стоматологічної поліклініки (колишня кам’яниця Заплатинських). Не менш привабливою з архітектурного погляду є вулиця О.Бобикевича. Найцікавіші будівлі, безперечно, вілла початку XX ст. (романтичний модерн) – нині Будинок працівників освіти і музей “Верховина” (колишня власність доктора Євгена Олесницького). Тут містилися почергово адвокатська канцелярія, каса задаткова, “Українбанк”, українська жіноча семінарія, філія Львівського музичного інституту імені Лисенка. Поряд з Будинком працівників освіти – пам’ятник Івану Франку.

На вулиці Є.Олесницького особливе зацікавлення викликає дім під № 3. Тут на другому поверсі жив і мав свою контору землемір Михайло Кравців, член Крайового Проводу ОУН. Частими гостями у нього бували С.Бандера, сім’я Ребетів, С.Охримович. Ще одну мандрівку можемо здійснити по вулиці Валовій. Тут знаходиться музей Ольги Бачинської, а майже навпроти у XIX ст. було споруджено міську пошту. Коли було збудоване нове приміщення пошти, то у старому розмістили філіал першої чоловічої гімназії. На розі Валової і Незалежності стоїть велична споруда музичної школи. Якщо пройти вулицею Незалежності далі – неодмінно приверне око навдивовижу неповторний будинок “Гвязди” (польського купецького товариства). Нині тут знаходиться філіал банку “Фінанси та кредит”. Район міста від пожежної станції аж до друкарні був заселений переважно німецькими колоністами. Навіть вулиці тут носили відповідні назви, як от Євангелістська. У колишній протистантській церкві нині храм євангельських християн-баптистів. Кожна вулиця вписала свою, хай маленьку, але незабутню сторінку у велику Історію Міста...