1 januar zahradka 2014 by Tanja Sim

k c

m y

^ASOPIS ZA DZECI

Ivan Kuhar, IV, Dxrdqov

ROK LXVII • ^ISLO 1 • YNUAR 2014 • CENA 100 DIN Slobodan Dudi~, VII, Ba~inci

Mariy Skuban, I, Kocur

Valentina Gajduk, VIII, Ruski Kerestur

НАЦИОНАЛНЕ ШВЕТО РУСНАЦОХ

ационалне швето Руснацох у Сербиї, 17. януар, и того року означене у шицких наших местох, а Централна шветочносц була 18. януара у Новим Орахове. Шицки програми зоз своїм участвованьом найбаржей украшели дзеци. У Руским Керестуре наймладши, дзеци у ПУ „Бамби”- у оддзелєню „Цицибан” зоз своїма виховательками у шицких воспитних ґрупох пририхтали вистави вишивкох, глїняних кантичкох, ружованих танєрох, кудзельох и других старих предметох, та так научели дакус о прешлосци свойого народу. У Школи „Петро Кузмяк” пририхтана вистава школярских подобових роботох з националнима темами, а у шицких оддзелєньох основней и штреднєй школи пречитани реферат о нашим националним швету и о историї Руснацох. У Коцуре у руских оддзелєньох ОШ „Братство-єдинство” школяре означели Швето бешедуюци о своєй националней заєднїци, о тим цо нам нашо предки очували и цо ми маме чувац и пестовац. Яке швето 17. януар, дознали и наймладши у ПУ „Герлїчка”. У Суботици на шветочносци з нагоди Швета Руснацох тиж були уключени дзеци и млади. Школярки Основней школи „Милош Црнянски”, Мая и Тамара Емеди, одшпивали єдну веселу шпиванку, а Демиян Паланчаї Дзень Руснацох повинчовал зоз пригодну рецитацию.

У Сримскeй Митровици...

СЛУНКО – ВЕЛЇКА ГВИЗДА

Слунко огромне, та го добре видзиме гоч є оддалєне 150

У Суботици...

милиони километери од нас. Чежше є 300 000 раз од Жеми. Воно гвизда у шерцу Слунковей системи. На нєбе єст и вельо векши гвизди од Слунка. Од Мешаца Слунко векше 400 раз, алє є и 400 раз далєй од Мешаца, прето випатра же су єднаки. Єден квадратни метер Слунковей поверхносци швици як 600 000 грушочки моцни 100 вати. Лєм у єдней секунди Слунко дава енерґию 35 милиони векшу од струї хтору ше у ЗАД випродукує у єдним року. Поверхносц Слунка здабе на джиновски огень хтори ошлєбодзує температуру коло 6 000 ступнї. Кeд би ше зняло вонкашнї, жимнєйши пасма Слунка, зарйованє зоз ядра знїщело би шицок живот на жеми.

ДЖМУРКИ НА ОЛИМПИЯДИ На Лєтнїх олимпийских

У Руским Керестуре...

У Дюрдьове на означованю Националного швета були шицки школяре руских оддзелєньох висших класох, а програму збогацели и успишни рецитаторки Валентина Салаґова и Милица Михальовскова, як и Тамбурови оркестер. У Сримскей Митровици на шветочносци з нагоди 17. януара – Дня Руснацох тиж участвовали и наймладши, школярки Теодора и Ирена Ванчик хтори за тото швето научели крашнє рецитовац по руски. З нагоди Националного швета пригодни програми отримани и у Беоґрадзе, Шидзе и у Новим Садзе. Вшадзи розвешельовала руска музика и вшадзи мацери и баби погосцели присутних зоз смачнима єдлами як цо капущанїки, ґоргелї, белюши, череґи и други лакотки.

бавискох 2020. року у Токию будзе и єдна нова спортска дисциплина, а то бавенє на джмурки. Так одлучел Медзинародни олимпийски комитет, а ище 2010. року основани Японски комитет за промоцию того, и у нас нєзаобиходного бависка. На джмурки ше можу бавиц шицки, од малих дзецох по найстарших пензионерох. Правила за тото змаганє на Олимпияди буду таки: два тими (по седем бавяче у каждим) буду ше змагац єден процив другого по дзешец минути. Єден тим будзе мац два минути за скриванє на терену чийо димензиї 20х20 метери, а други тим будзе мац найсц и дотхнуц процивнїцких бавячох. Озда буду и кричац: писпас за мнє!

МАЛЮЧКИ‚ А ОПАСНИ ВИРУСИ Од шицких микробох, вируси найменши и найнєзвичайнєйши. Тоти нєживи хемий-

ни ґрупациї ше анї нє кармя, анї нє рошню, а поставаю активни аж кед ше уселя до живей клїтинки, та ше там розмножую. Вельки су од 25 до 300 милимикрони. Милимикрон тисяча часц микрона, а микрон тисяча часц милиметера, та тоти микроорґанизми мож видзиц лєм з помоцу електронского микроскопа. Кажди вирус составени зоз вельо хемийних компонентох. Нєспособни су самостойно ше рушац, алє ше од єдного до другого домашнього преноша у капкох воздуху, у води лєбо поживи, у зараженей креви лєбо их преноша инсекти хтори цицаю крев лєбо єдза рошлїни. Спричинюю велї опасни хороти, од хторих ше защицуєме зоз вакцинами за моцнєнє имунитету.

За януарске число „Заградки”

до Редакциї сцигли 116 литературни и подобово роботи од вредних сотруднїкох. Руски Кере стур: Ивана Фейди, Яна Настасич, Ребека Семан, Филип Будински, Дарко Провчи, Матей Сабадош (II); Марина Джуджар, Анастазия Надь, Валентина Новта, Адрияна Фейди, Емина Симич, Мелиса Бучко, Олеся Папуґа, Анастазия Фаркаш, София Семан, Аня Штранґар, Матео Чордаш, Павле Венчельовски (III); Рената Орос, Матей Катрина (IV); Михаела Хома, Ивана Планчак, Анамария Няради, Сара Планчак, Соня Балїцки, Татяна Лакатош, Теодора Новакович, Виктор Надь, Желько Сопка (V); Тереза Будински, Кристина Катона (VI); Йована Ноґавица, Николина Шарич (VII). Вєдно 49 роботи. Дюрдьов: Андреа Раґаї, Дария Такач, Ана Рамач, Василиє Мудри, Сима Михальовски, Никола Суботин, Лука Кашовски, Стефан Молнар (овода); Иван Хромиш, Иван Скубан, Лука Кухар (II);

Желяна Такач (III); Катарина Бесерминї, Иван Кухар, Борис Хромиш (IV); Олеся Хромиш, Єлена Горняк, Лидия Чапко, Валентина Салаґ, Валентина Михняк, Лидия Горняк (V); Лидия Гарди, Мария Барна, Тамара Чордаш, Стефан Бесерминї (VI); Кристина Горняк (VIII). Вєдно 34 роботи. Вербас: Ивана Гарди, Серґей Надь (I); Ивана Чизмар, Страхиня Познанович, Константин Тот, Антоний Контра, Зоки Костелник, Иван Сеґеди, Оґнєн Миклош (II); Михаела Миклош (III); Йована Скокнич, Сара Канкараш, Оґнєн Вучетич (IV); Миряна Чизмар, Виктория Саламун (VI). Вєдно 18 роботи. Коцур: Михаела Ґубаш, Мартина Уйфалуши, Ана Папуґа, Патриция Будински, Томислав Бесерминї, Андрей Дорокхази, Лео Будински, Михайло Буша, Стефан Буила, Борис Чордаш (овода); Мария Скубан (I); Михаел Скубан (III). Вєдно 15 роботи. Наградне питанє!

Гоч бул розпуст, нє забули сце послац одвити на наградне питанє. Озда и прето же ше питанє одношело на найрадоснєйше швето – Крачун, кед шицки дзеци ходзели по шпиваню. Точни одвити було барз, барз вельо, та того мешаца додзелєни аж три награди. Моцни мрази тей жими ище нє правели шлїщанки, та хто ше сцел корчоляц, могол на корчольох уживац лєм на штучним лядзе. Шицко ше круци коло ляду, та и наградне питанє глаши: Як ше волаю змарзнути украси хтори виша спод стрехох?

Точни одвити пошлїце на адресу:

„ЗАГРАДКА”, Булевар ошлєбодзеня 81/VII 21000 Нови Сад

Награди у януаре достали: Viktor Nadq V, Ruski Kerestur

Zdravo zagradkare! ^ASOPIS ZA DZECI

Direktor Martica Tama{ Odvi~atelqni redaktor Melaniy Rimar Vihodzi raz na me{ac u {kolskim roku • Vidava NVU “Ruske slovo” • Bulevar o{lwbodzeny 81/VII 21 000 Novi Sad, • Telefon (021) 6613-697 • @iro rahunok ~islo: 160-923244-82 • Ro~na predplata 1 000 dinari; za ino`emstvo 25 evra • Podobove u{orenw i ilustraci>: Lxbomir Sopka • Kompxterski obrobok: Mariy Gudak • Lektor: Ysmina Dxran>n • Rukopisi {e nw vraca • Drukuw: Drukarny “Maxima graf” Petrovaradin • Na osnovi dumany Ministerstva kulturi Republiki Serbi> ~islo 413-00-1103/98-04, na ~asopis {e nw placi porcix • YU ISSN 0353-9938 • E-mail: ruske@eunet.rs

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 821-93 ZAGRADKA: ~asopis za dzeci/odvi~atelqni redaktor Melaniy Rimar. – Ro~. 50, ~. 1 (1991) – . – Novi Sad: Ruske slovo, 1991 –. – Ilustr. ; 24 cm Mese~no tokom {kolske godine. – Nastavak publikacije: Pionirska zahradka ISSN 0353-9938

Антоний Чордаш, II, Коцур Ксения Катрина, Руски Керестур Владимир Горняк, IV, Дюрдьов

NA NASLOVNIM BOKU

(НЄ)КАЛЇЧЕНЄ МАЦЕРИНСКОГО ЯЗИКА У децембру сце мали вельо контролни и писмени задатки, та було чежко концентровац

решол жимски одпочивок и шицки радосни швета. Дахто можебуц и вистал од телїх славеньох, телїх видумованих єдлох, лакоткох, нащивох, та чекал звичайни днї без госцох и госценьох. Друге полроче привлєкло нови обовязки, нови возбудзеня, змаганя, алє з нову енерґию и сцелосцу хтору принєсол святи Миколай и Дїдо Мраз, и хтору сце на Вилїю зашпивали, годни сце шицко успишно постарчиц. Нови нєсподзиваня будзе и у „Заградки”, а три штварцини єй краси завиши од вас, вредних читачох и сотруднїкох. Посилайце свойо найкрасши твори, и нє забудзце ше подписац, алє и написац до хторей класи ходзице, же би нє було помильки. Успишне друге полроче жада вам ваша редакторка

ИРИНА ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ

ПРЕШОЛ ЧАС ОДПОЧИВКУ Як зоз брега санки швидки як скиї по шнїгу, так прелєцел жимски розпуст, а памятки на час його чиря ше под кригу.

Дїдо Шнїщок хиля главу, бо му нє по дзеки же сам на стред поля остал, та заяци огризаю нос му счервенєни цо од дзецох достал. А шлїщанком одлєгчало: нє рипу їм твар корчолї; и ядловец у стред лєса билу шапку нєрушену и мир тот найволї. Та, нє важне, будзе часу за други радосци; док петички нашорує, та и школяр вредни хрибет заш випросци и на морйо одпутує.

Школяре у Руским Керестуре, Шидзе и Дюрдьове на програмох означованя Националного швета Руснацох

ше и на состави хтори сце посилали до „Заградки”. Прето було дакус вецей гришки, а даєдни ше повторюю у каждим чишлє. Кед зоз каждей рубрики дзе єст по штири-пейц гришки, запаметаце голєм єдну и вируцице ю зоз бешеди и писаня, то уж успих у дзбаню о чистоти свойого мацеринского язика. У составу пише: Вони близнакинї. Мачка сцекла до жбуну. Теди кет падал диждж. Пребачуєм ше.

Треба написац: Вони двойнята. Мачка сцекла до гущави (лєбо до черякох) Теди кед падал диждж. Пребачце ми.

ПРЕЗ КАПУРИ КРЕМЛЯ

робни диждж розлївал по нас свойо стрибернїсти капки хтори ше прелївали под слунковима зарями. Думки нам плївали як габи рики Москви на чиїм побрежю зме первей стали и одушевйовали зме ше зоз тайнами брещка на хторим виками стоя прекрасни архитектонски здания окружени з високима мурисками и змоцнєни зоз численима кулами. Патраци зоз побрежя рики, видзело ше нам же куполи церквох зоз своїма верхами доходза до самого нєба. Медзи златнима куполами викукує даєдна палата розкошного архитектонского дїла. До Кремлю зме вошли през єдну капуру Троїцкей кули хтора так наволана по икони святей Богородици. Цали комплекс ма типични русийски характер, дїйствує импозантно и представя уникатни памятнїк русийскей култури. Терашнї Кремль настал у 15. вику, а кажди вик по нєшка охабял за собу ознаки по хторих ше препознава. Гваря же то дакеди була главна московска твердиня чийо ше камени фундаменти, скоро нєзнїщуюци, розконарюю по утроби брещка Боровицкий. Од другей половки 12. вику, кед на улїве рики Неґлиной Юрий Долгорукий поставел перши фундаменти городу, по нєшка, вельо габи прешли по рики и однєсли зоз собу єднак вельо и смутку и радосци людзох хтору жили на тих просторох. На самим уходзе причекало нас вельке дзело хторе дакеди давно страшело нєприятельох. Нас нє настрашело, гоч є чежке „лєм” сто штерацец тони. Коло нього пошоровани ґранати чежки по єдну тону. Здабу на фодбалски лабди, алє нїкому нє пада на розум копац до нїх. Наиходзиме на вельки дзвон. Царски. Високи є шейсц метери, а чежки двасто тони. Нїґда нїкому нє дзвонєл. Походзи зоз 18. вику. Кед у Кремлю вибил вельки огень, дзвон пукнул, та ше фалаток, чежки єденац тони одвалєл и стої опарти на дзвон. Центер Кремля найстарши. Походзи зоз 14. вику. У шерцу центра єст вельо церкви, будовани баржей як доказ моци, богатства и слави, як места дзе вирнїки у молитвох буду глєдац потїху.

У Архангелскей церкви, вибудованей у 16. вику, прекрасни фрески зоз подобами цара Лазара и Святого Сави. Там и фрески пошвецени Архангелови Михаїлови. Мальовал их Андрей Рубльов, найславнєйши русийски маляр штреднього вику. Иван Ґрозни себе у тим святим храме вибудовал крипту на самим олтаре, алє место нього у крипти поховани його син хторого Иван забил. На тим сакралним месце, у крипти русийских императорох, царох и князох спочиваю мощи пейдзешат штирох русийских владарох. У центру Кремля и Ґрановитая палата у хторей Иван Ґрозни славел свою побиду над Татарами. Ту и Резиденция русийскей патрияршиї, єден цивилни будинок, Арсенал за чуванє оружия зоз часу Петра Велького... Нащивели зме и Оружийну палату, обновену у 19. вику. З початку була складзиско оружия, а познєйше ше у нєй почало чувац найвекше благо царскей Русиї. Так палата претворена до музею блага императора зоз хторим ше русийски народ барз цеши. При експонатох нєописуюцей историйней вредносци чловек нє може остац ровнодушни. У безчислених просторийох, у вельких склєняних витринох поскладане оружиє русийских воякох, комплетне царово облєчиво, розкошни сукнї Катарини Велькей. Там и єй дарунки од других владарох, других державох, сукнї и предмети других императорох. На златним, штирикиловим танєру, на хторим Петро Вельки ношел свадзебни дарунок своєй другей жени Катарини I Алексеєвней, ище видно оциски його пальцох... Златни судзини, златни чаши зоз хторих пили „божески напой”, стоя у витринох и купаю ше у власним блїску. У позлацених каруцох и у позлацених тронох трепеца подоби царицох и царох. Препарировани конї лєм цо нє почню бежац. Вишли зме зоз Кремлю през исту капуру през хтору зме и вошли, алє тераз вельо богатши з упечатками хтори трепецели у нас. Вонка зме ше стретли зоз сучаснима стварами... Преложела М. Р.

БАВМЕ ШЕ Хлапец и дзивче ше сцу бавиц, та дзивче предклада: – Бавме ше на мацер и оца. – Нє приходзи до огляду! Знаш же тераз час за пополадньови одпочивок и нє шмеме дзвигац лярму. REBUSI

R MO

ЗНА ЛЄМ ТАК Жена ше пита хлапцови хтори стої на драже и плаче: – Чом так плачеш? – Прето же нє знам иншак – одвитує єй нажалєни хлапец.

СУФЛЕР ШЕ ПОХОРЕЛ

Avtor: Silvester D. Maka>

– Чом ґлумци нєпреривно дзвигаю телефонску слухалку, кед того у театралней представи вообще нєт? – пита ше єден критичар другому. – Суфлер ше похорел, та им шепта з дому.

НАЙДЗ РОЗЛИКИ

ЛАВИРИНТ

Помогнї витязови найсц драгу до замку.

АНА ДУДАШ

Тоти два рисунки з далєка випатраю цалком єднаки, алє ше нє дай спревесц. Медзи нїма єст аж дзешец розлики. Потрудз ше понаходзиц их.

ОВОЦОВА КРИЖАЛЬКА

„ОДКВАЧЕНИ” МУДРОСЦИ

МИКОЛА М. КОЧИШ

ТРОМЕ ХЛАПЦИ КОРЧОЛЯШЕ

– Цо то фармер? – Чловек у фармеркох. * – Цо то кравата? – Крава по болгарски. * – Хтори ляд нє змарзнути? – Пог-ляд. * – Хтори два рики найвекши на швеце? – Аф-рика и Аме-рика.

– Гм, баяко, яґод моя хора нина! – захрипнуто Янко Пита за нїм сичи. А з другого конца на нїх Петро кричи: Дармо ше ви, дармо вера, оначице! Таку „тройку”як я справел нє справице! И рушел ше ище єдну „тройку” справиц, прешвечени же го буду прето славиц. Нє вишла му, правду повем, „тройка” права, бо кущичко, справди була кривулькава. Алє зато гевти двоме кус стулєли, бо би вони анї таку нє справели.

Зложел Юлиян Пап

Кед точно ришиш горизонтални колони, у офарбеней вертикалней колони достанєш вельку тропску овоц.

Троме хлапци корчоляше,

троме шмели, раз на лядзе свойо фиґлї виводзели. Вони звикли каждей жими ляд пробовац и вец на нїм тристо чуда видумовац.

ZAGAD K На штред поля чичириче гнїздо. (Пупок)

ГОРИЗОНТАЛНО: 1. Тропска овоц, походзи зоз южней Азиї; 2. Древо на хторим рошню яблука; 3. Медитеранска овоц, полна зоз дробнима, червенима, кваскавима заренками; 4. Южна, квашна овоц; 5. Дробна червена овоц, смачна швижа, а ище смачнєйши маджун и сок зоз тей овоци; 6. У нас найлєпши домашнї маджун за бухти.

Малєнке, округлєнке, цали швет побега.

(Око)

Кеди мож у шитку води ношиц?

(Кед змаржнє)

Так и тераз на долїни галайк прави, кажди з нїх трох лярму дзвига, жадни слави. Найгарлатши Мижо Куля, та ше надзера: – Нє дам ше вам же сце лєпши, нїзач, вера! Патьце як я швидко идзем, як машина!

О мали час – знова хвали до повали, алє тераз прейґ пруцика уж скакали. Шицки троме подєднаки – нїхто перши, а вони би баш сцели знац хто найлєпши. Патьце тераз – цошка нове вистроєли, досц широку деску на ляд положели. – Но, хто юнак, най прескочи! –Мижо гвари. – А то за мнє, верце браца, прости ствари! Я прескочел... ище влонї ширшу вельо, та, най видзим чи ви годни голєм тельо! Гевти двоме цошка длуго розцагую, патра, патра, алє ше нє розбегую. – Нолє, Петре, нолє, Янку! Цо чекаце? Ви ше яґда дакущичко обаваце? – Чом бим ше бал? – гвари Янко. – Попробуєм! Лєм почекай док корчолї пришрубуєм! Зашрубовал, розбегнул ше, алє... скруцел: Широка є – прескочиц ше нє усудзел. А и Петро так спод ока патри, мера, га, ширша є, видзи ше му, од метера. – Поме, вєдно – Мижо гвари, так, през страху, поме, Петре, гибай Янку, куриплаху! Е, вєдно уж даяк пойдзе, так уж може. А кед рапню? То нє хиба. Агей? Цоже!

ПОВЯЖ ЧИСЛА Кед сцеш дознац хто ше вожи на тротинету, повяж числа од 1 по 55, та такой дознаш.

Розбегли ше шицки троме яґод стрели, при дески ше до воздуху одруцели и прейґ дески прелєцели як од шали, щешлїво ше заш на ноги дочекали. Алє, яой! Шицки троме кед вдерели, ляд попраскал – и шицки ше завалєли! Яґод вулкан пирсла вода, вулкан прави! И зляла ше так од горе на їх глави. Крижом, мокри, як качата дому иду, при шицких трох хвали тераз анї шлїду.

ШУДОВ ПОДЗИВЕЛ РАША ПОПОВ

–Ш

винї ше дзелї на питоми и на дзиви! – почал прадїдо свою трецу приповедку о патулькох. Праунучата ше му злєкнути питали: – У нашим кармику кукурицу сиґурно єдза питоми? Прадїдо попатрел на нїх ошмихуюци ше, та им потолковал же питоми швинї нє вше питоми: – Ми у Кршовей хижи мали єдного шудова хтори ше од умилного прашеца претворел до правей дзивей жвири. – И ви тоту жвир тримали у кармику? – питал ше Лаза. – Гей! Перши знаки дзивини тот шудов указал кед го ище як праше пущели до загради най ше набега и нариє з нозґрами по гною. Вон престал риц по гною, запатрел ше на єдну чарну куру, розбегнул ше и хвацел ю! – Мамо! – зврещал сом.. – Шудов задавел куру! – Алекса! Ужень го до кармика, же би нє поєдол куру! – скричала мац. Алє оцец Алекса нє верел же би питома швиня прегризла кури ґаґор. Док помали ишол ґу загради, вочи му ишол пейдзешат килови шудов. Зоз нозґрох му чурела крев, а на чолє му було залїпене живинске пирє. Жувал галаво, а зоз видлїцох було чуц пуканє косцочкох.

– Радойка – гварел мой оцец – випатра у обисцу маме дзивого вепра! Нє шмем го вецей пущац на двор. И далєй го мой оцец кармел зоз найлєпшу кукурицу. Шудов у децембру уж мал сто осемдзешат кили. Баржей здабал на носороґа як на швиню. У обисцу почали пририхтованя за забивачку. Оцец наоштрел ножи. Звук оштреня як кед би шудовови, тераз уж видвоєному у окремним оборе, явял цошка цо го знємирйовало. Бул вше нємирнєйши. Скакал на моцни дески кармика, руцал ше и страшнє квичал. – Кед того будземе клац, будземе мушиц поволац вельке дружтво, праву мольбу. Єден хлоп го нє годзен надвладац – гварел застарано Алекса. Даскельо днї пред забивачку, док у кухнї пахла юшка, пред полудзенкох зоз кармика було чуц барз опасне ґруглєнє. Моя мац Радойка, завжата з вареньом, нє обрацала увагу на ґруглєнє. На нєщесце, зоз шпоргета виходзела горучава, та вона отворела дзвери же би з вонка вошол жимни януарски воздух. Чудовиско зоз кармика видзело шицко тото. Руцело ше на дзверка кармика и було чуц як дески праща. Попадали на бок, а шудов вилєцел и розбегнул ше ґу кухньовим дзвером. Зопнул ше на три ґарадичи опрез кухнї, дзвигнул главу, вищирел кловаки и ґруглєл, ричал...

КАРАТЕ КЛУБ „РУСИН” – „ТИМ”

а концу рока сумирує ше резултати спортских клубох и вибера ше найлєпших спортистох. Так у 2013. року за найлєпшого спортисту у Руским Керестуре преглашени Деян Дудаш, член Карате клуба „Русин”. Деян бул репрезентативец Сербиї и на Шветовим купу (кохаї) у Новим Садзе, у своїм возросту завжал перше место. За найперспективнєйшу каратисткиню преглашена Сара Планчак котра тиж була репрезентативка Сербиї на Шветовим купу у Новим Садзе. На Скупштини Клуба у Руским Керестуре були и визначни госци: дакедишнї репрезентативци Югославиї и снователє карате-спорта у кулскей општини, Мркаїч и Кнежевич. Дакому то була перша Скупштина, як, поведзме, младей каратисткинї Геленки Новтовей, а даєдни спортисти анї нє могли начишлїц на келїх таких схадзкох у своєй кариєри були. Карате клуб „Русин” ма добри „Тим” за добри резултати. Ма когуцики, младши и старши возрост, а у 2013. року ма освоєну 91 медалю. Клуб ма трох тренерох: Михайла Ороса, Веронику Юрич и Стефана Ноґавицу. Як наглашел тренер Орос, тренинґи почню такой накадзи почнє друге полроче школского року. Озда такой почнє и освойованє медальох, а млади каратисти обецую же их будзе ище вецей як влонї. Владимир Сеґеди

Єст

БОКС МЕ УЩЕСЦУЄ

вельо ствари хтори ме ущесцую. Любим читац, танцовац и грац на клавире, алє хвильково найбаржей уживам у спорту, точнєйше, у женским аматерским боксу. Бавела сом одбойку и кошарку, ходзела сом и на плїванє, алє сом ше анї у єдней дисциплини нє пренашла так як у боксу. За тот спорт сом дознала кед єден мой товариш хтори тренира бокс, положел на фейсбук слику. Замодлєла сом го най ми пове дакус вецей о боксу, а вон ме поволал на тренинґ. Кед сом видзела же там тренираю и дзивчата, питала сом ше тренерови чи

ше и я можем уключиц до клубу. Розуми ше же ме нє одбил. Од теди поряднє тренирам. На каждим тренинґу перше робиме вежби, а вец длуго бегаме, же бизме були у кондициї. Тренере строги и мушиме их слухац. Уча нас як ше треба бориц и бранїц, и наглашую най нє одуставаме кед нам найчежше. И мнє дакеди чежко, алє тренер гвари же цо ме баржей болї, будзем моцнєйша. Кед ше рано зобудзим и чувствуєм боль у мускулох ногох, рукох и на хрибце, знам же напреду єм у ви бра ним спорту. Нє вше можем напра-

виц рухи яки задумам, та сом нєзадовольна, алє ме товаришки на тренинґу вше поцеша, а найвекша подпорка ми мой тато. Кед сом жало сна, вон ми гутори же то лєм єдно мале вдеренє у боксу и же го мушим шмело поднєсц и прецерпиц, та предлужиц далєй. Бокс ме найбаржей ущесцує. Кед видзим мех за боксованє и свойо рукавици, чувствуєм як ми рошнє адреналин. Лєдво чекам же бим наполнєла тринац роки и же бим ше змагала за свой клуб. То мой ище нє виполнєни сон. Наташа Медєши, VII, Коцур

Visti zoz {koloh... ДЗЕЦИНСКИ КУЦИК

ВЕСЕЛА „ПАХУЛЬКА”

Под час жимского розпусту, од 6. по 10. януар, у

Каритасу у Руским Керестуре бул орґанизовани Куцик за дзеци. У вечарших годзинох шейдзешацецеро дзеци учели шпивац караоки, танцовац, лїпкац пироги и пражиц бухти, бавиц ше на глухи телефони по руски и по анґлийски. Було и други креативни бависка, а мож було патриц и даяки красни филми, бавиц столни тенис и мальовац. Остатнього вечара бул традицийни маскенбал на хторим за найудатнєйши маски дзеци достали и награди.

Традицийна школярска програма на концу пер-

шого полроча школского року и пред крачунскима и новорочнима шветами „Пахулька” отримана концом децембра у Руским културним центру у Новим Садзе. Школяре зоз шицких новосадских основних школох дзе орґанизована виборна настава руского язика, зоз своїма наставнїцами Олю Яковлєв и Ана Марию Рац понаучовали весели рецитациї, та так численей публики повинчовали наиходзаци радосни швета. Шпиваче ше представели зоз даскелїма колядами, а талантовани музичаре хтори ходза и до Музичней школи, грали на тамбурки, гармоники и гушлї. Члени драмскей секциї РКЦ зоз наставнїцу Олю Яковлєв виведли кратку драмску сличку. Гоч нє було шнїгу, дзеци вельку салу прибрали до прекрасних паперових пахулькох, же би програма оправдано мала мено „Пахулька”. Р-р

ОЗНАЧЕНИ ДЗЕНЬ ПРИМИРЯ Дзень примиря у Першей шветовей войни, 11. но-

вембер, од прешлого року ше означує и у нашей держави. Того дня зме у школи нє мали наставу. Ми ище барз млади, та зме о тим швету нє роздумовали. На историї ше о тим учи аж у осмей класи. Зоз нашу наставнїцу историї и класним старшином дакус зме приповедали на годзини о тей теми. Гварела нам най патриме телевизийни емисиї, та о тей подїї дознаме вельо вецей. Похопела сом же то була страшна война. Настрадали барз вельо нєвиновати людзе. Любела бим кед би на швеце нїґда нє було войни.

Єлена Йованович, VI Руски Керестур

Найдрагоцинше на Куцику було упознаванє зоз новима приятелями розличних ґенерацийох и друженє, бо було и дворочних, и школярох нїзших и висших класох основней школи, алє и штредньошколцох хтори помагали дзецом и волонтером. М. Стрибер

КРАЧУНСКИ КОНЦЕРТИ За найрадоснєйше християнске швето – Кра-

чун у шицких наших парохийох отримани традицийни крачунски концерти. Вшадзи ше зоз веселима колядами и щирима винчованками представели дзеци, насампредз тоти хтори ходза на виронауку. У Руским Керестуре, дзе их єст найвецей, школяре на бини у Доме култури виведли и прекрасну драмску сличку – народзенє Исуса у вертепу. Крачунски концерт отримали и аматере КУД „Жатва”у Коцуре, и члени КПД „Иван Котляревски” у Бикичу, як и члени КУД „Тарас Шевченко” у Дюрдьове, хтори попри колядох, рецитацийох и танцох пририхтали и драмску сличку „Вилїя у руским обисцу”. Крачунску радосц зоз старшима дзелєли и дзеци у Шидзе, Сримскей Митровици, Вербаше, Кули, та и у Миклошевцох, Петровцох и Раєвим Селу.

– Зврк! Зврк! Шудов! Забиє ми мацер! – скричал сом зоз двора. Патульки ше швидко спорозумюю. У истей хвильки найвекши патульок, шедлаюци свойого чарного коня и махаюци з буздованьом, убегнул до двора. За нїм, зоз луками и стрилами крачало його войско. Гоч стрили були малючки и ценючки як игли, лєцели як хмара на шудовов хрибет. Вон ше стресол. Теди го патульок з буздованьом вдерел по карку. Одлїпел ше од дзверох и скляґал ше на жем. Ище кус ше руцал, а вец ше видихал. Пришол сом ґу Буздованджийови, ґрофови од Кршовей загради, скорей як би скапал, та сом му гварел: – Дзекуєм вам же сце виратовали мою мацер. Док вирошнєм, я будзем ґазда тей хижи и прето вам шмем подаровац тоти сто осемдзешат кили швинєцини. Одвежце тото месо до вашей ґрофовиї и направце вельки дисновтор. У єдней хвильки скапали и патульки и шудов забойнїк. Кед ше оцец Алекса врацел дому, закукнул до кармика, обачел же шудова нєт, та скричал нарату: – Хто украднул шудова? Мац Радойка вибегла з кухнї и гварела. – Слава богу же чудовиско скапало. Озда визиш же вивалєл кармик и рушел просто до кухнї забиц ме! Алекса ше запрепасцел: – Нєможлїве! Нїґда сом нє чул же питома швиня месоєд. – Гей, оцец - гварел сом. – Лєдво зме го дотлукли. – Смаркошу єден! – скричал Алекса – Нє досц ми же скапали сто осемдзешат кили швинєцини, же жена дума же ю шудов сцел забиц, ище ше и ти мишаш зоз своїм геройством. Полож клатку на тоти свойо безобразни уста! Мой оцец длуго после того жаловал за викарменим шудовом. Думал же мац, кед ю нападнул, поволала шинтера най здохлїну даґдзе одтаманї. А по Крачунє пришол єдного вечара Зврк и покрадзме ме поволал на „дисновтор” до Кршовей капусти до ґрофа Буздованджия. Дома сом ше стримал од вечери. През дзиру на прощох пошол сом ґу главком капусти. Зврк ме по ґарадичох одведол под жем. Надпомнул ми же мам буц скромни.

– Ґроф Буздованджия ци понукнє вельку награду, алє ти нє пристань. Патульки добри, та нє любя галавих людзох и дзеци, та поведз же нє сцеш нїяку награду и же ши щешлїви же Кршова хижа могла наградзиц патулькох. Уведол ме до розкошней сали. Як и двор краля бумбара, вона була ошвицена зоз швицацима хробачками на повали. Похопел сом же главки капусти лєм горня часц, як даяки розпатрачнїци патулькового царства. Кед ми ґроф понукнул златни ланцущок, одбил сом. Понукнул ми вельку торту за двацецеро дзеци, же бим накармел цалу класу. Анї торту сом нє сцел. Вон ше задовольно ошмихнул, та гварел: – То златни хлапец. Його фамелия заслужела же бизме ю щицели од чкодлївцох, огня и каменцу. Приходзел лядови януар, а цала фамелия Кршових по найвекшей курняви ишла на Некову бару розбивац ляд, та вельки фалати на санкох вожиц до своєй загради и правиц цомплї. Питал сом ше ґрофови: – Помогнєце нам нарозбивац ляду у Нековей бари? – Дзечнє. – Алє ви барз мали – гварел сом му. Ґроф ше нашмеял: – Увидзиш яки вельки алат за розбиванє ляду ми маме. Лєм тото нє шмеш нїкому повесц. Лєм ти шмеш видзиц нас патулькох и нашо алати! Зоз кнїжки „Мокрински патульки” Преложела А. Р.

ШТЕФАН ЧАКАН

САРНЯ НА КРИГОХ

о вельких габох нємирней жимней води скочела млада сарня и сцела преплївац на други бок, на сухе. Швидка вода, з кригами ляду, зопарла єй плїванє на други бок, алє ше вона виґрабала на єдну кригу. Зоз страхом, алє и ришеносцу, сцела ше домогнуц сухого побрежя. Три днї витримала на вельких габох на криги, а вец ше крига приблїжела ґу краю и кед єй бул потребни лєм єден крочай ґу сухому, знова задул витор и однєсол ю на штред води. Полни шейсц днї млада сарня прескаковала з

криги на кригу у нємирней води чекаюци хвильку же би вискочела на сухе. Одразу, кед єй моци були уж при краю, привидзело ше єй же зоз побрежя чує глас: – Мушиш витримац... Годна ши витримац... Витримай! Зявели ше у сарнї нови моци на криги, котру пакосни витор сцел виврациц до лядових габох. Седмого дня крига ше приблїжела ґу побрежю и сарня ґрациозно скочела на сухе. Споза хмарох блїсло слунечко, розпущело криги на води и зобудзело нови живот у гаю.

РОЗГВАРКА З ВИТРОМ Часто задумуєм як би було кед би витор знал бе-

шедовац. Стретли бизме ше на улїци и поприповедали бизме дакус. Вон би знал вельо новосци, вистки и збуваня зоз далєких часцох швета. Повислуховал би велї тайни. Могол би шпивац прави шпиванки, а нє лєм, як людзе гваря, завивац. Кед би ше з даским повадзел, побуравел би му власи, а вец би ше шмеял. Знал би велї язики швета, бо путує по цалим швеце. Було би менєй бурї, бо бизме ше з нїм могли крашнє догвариц най дує сциха, помали. Могол бим му повесц: „Гибай, витре! Помагай, бо барз горуцо!” Вон би пришол и ошвижел би нас. Верим же би и франтовал з людзми и бавел ше з їх калапами, а вец би их врацал власнїком на глави. Витор би бул добри товариш кед би знал бешедовац, алє я и без нього мам вельо товаришох. Марко Недич, VII, Коцур

Ivan Se}edi, II, Verbas

ЦИЦА Моя цица мала клубко оганяла. Конєчно го влапела, та го розкруцела. Вше лєм прави чкоди: з вазни пиє води, млєко висипала, пакошнїца мала.

МИХАЙЛО КОВАЧ

ДЇДО ЗОЗ ШНЇГУ

чера док зме ше санкали, мойо ме пайташе ошмеяли. Справели зоз шнїгу Дїда – а бул вельки, бида! Очи му зоз огорену чутку справели, а место носа червену паприґу положели. До рукох му стару метлу дали, а до устох мал пипку достац, алє ю нє мали. Я кед пришол, вон уж бул справени, а стал таки голи як древени. Я думал же му жимно кед є нє облєчени. Знял сом кожущок же го на Дїда заруцим, алє кожущок бул мали. Кед ше я огляднул – шицки ше шмеяли. Ище ми и пригваряли тоти дурни глави: – Нє давай Дїдови кожущок, бо ше розпущи од горучави... Другого вечара я мал знова параду. Лєм тераз нє з Дїдом, алє на ляду. Стретнул ме наш качур Ґеґаль Дюра, та ми гвари: – Чуєш ти, Яни, товаришу стари! Чом же би ше и ми дакус нє шлїзкали? Тот качуров предклад шицки зме одразу прияли, та док ши з оком клїпнул, уж зме шицки ґу бари понагляли. Напредок ишла Марципаня кура, а за ню такой Ґеґаль Дюра. Вец ишол Микола кандур, зоз дзвигнутим хвостом, як з пушку бандур. За Миколом ишол Ферко, а за Ферком Бурко пшиско, зоз хвостом як одрубане пориско. Же би було шицко у порядку, я ишол на остатку.

Швидка є, нєсташна, ровно єднак скака, алє я ю любим, та гоч є и така.

Так зме ше тому шлїзканю радовали же зме през цалу драгу шпивали. Ферко и курка шпивали о сакайтове кукурици, цо стої у коморки на полїци. Качур Дюра шпивал о малих рибчатох и ище о менших жабчатох, а Микола себе под нос мурчал о мищатох и голубчатох. Я и Бурко за нїма бруґовали дотля док зме ше при бари нє позастановйовали. Накеди писня уцихла, шицки зме ше влапели до дїла. Алє, мамо моя мила, таку параду сце озда нїґда нє вид зели яку зме дожили я и мойо товарише ве сели. Бурко ше перши залєцел, та ше нараз на хвосце почал шмикац так же Ферко од страху почал кукурикац. Марципаня ше плянтала, розчаковала, кодкодакала, и як шалєна врещала. Ґеґаль ше як зайда котулял по ляду, а я зарил до ньго з носом и зоз браду. За мну на лядзе таке як даяка гвизда остала, а пре тоту гвизду мнє гиря на чолє остала. Анї нос ми нє остал цали, так же зо мну аж и домашнї роботу мали. Микола нє барз шмели. Нє мал ципели, та стал на побрежю таки за нас шицких застарани. Мац ми дома аж так гварела: – Чом же и ти, сину, нє таки як тот наш Микола мудри и роздумани?

Matiys Hunydi, V, Ba~ka Topoly

Рената Орос, IV Руски Керестур

УХОДЗИМ ДО ШВЕТА ОДРОСНУТИХ Дакеди шеднєм и роздумуєм о своїм живоце. До

вчера сом була мала, нїч сом сама нє знала зробиц, та сом вше чекала родичох. Без їх помоци сом нїч нє могла. А тераз... Тераз уж вельо койчого знам зробиц сама. Вецей ми нє шмишни франти хтори моїм товаришком и мнє були интересантни. Прицагую ме иншаки ствари. Поставам старша. Обачуєм же ме час меня, же ше моя подоба оформює. Узретша сом и вельо озбильнєйша як скорей. Поставам свидома своїх обовязкох, нє лєм гевтих у школи, алє и обовязкох хтори мушим виполнїц же бим у будучносци красше и лагоднєйше жила. Правда же вельо раз чежко, алє мам надїю же ми ше жаданя виполня. Же бим обстала у живо-

це, мушим ше прилагодзовац условийом хтори мам, праве так як нам гутори биолоґия. Цо ше дотика школи, досц чежко. Треба барз вельо учиц, здобуц цо вецей знаня. Ходзим до осмей класи и нєодлуга сцигнєм по крижну драгу, одкаль водза вельо розлични дражки. Же бим рушела по єдней, мушим знац цо сцем, мушим вибрац драгу по хторей будзем ходзиц цалого живота. Розпитуєм ше о вшелїяких школох и о профе сийох. Упознавам нових товаришох. Трудзим ше зоз шицкима буц добра. Нє вадзим ше, бо знам же таке справованє нє водзи нїґдзе. Щиро ше наздавам же вирошнєм и будзем добра и чесна и же виполнїм свойо цилї, та постанєм успишна жена. Кристина Горняк, VIII, Дюрдьов

ОЛИВЕРА ШИЯЧКИ

У МУЗИЧНЕЙ ШКОЛИ Барз

Vany [omod<, VI, Kula

любим музику, та сом ше уписала до музичней школи. Там маме солфедьо, цо на италиянским язику значи шпиванє. Окрем шпиваня, учиме и тактовац, а маме и годзини инструмента. Я граєм на кларинету. У музичней школи нїґда нє допито. Кед рушам на годзину шпиваня лєбо граня, подумам на пайташки хтори дома лєжа и патра телевизию. Алє, тоти исти пайташки ше у школи боя грац за оцену, а я их одшмелюєм. Найволїм грац на концертох. Нїґда нє забудзем гуманитарни концерт за єдного школяра з нашей основней школи. Концерт бул у театре. Кед сом вишла на бину, видзела сом же у сали єст барз вельо людзох. Шицки патрели на мнє. Злєкла сом ше, алє кед сом подумала же зоз граньом дакому можем помогнуц, страх такой скапал. Анастазия Джуджар, IV, Кула

РАЗ СОМ НЄ ПОСЛУХАЛ Бавел сом ше зоз пайташами. За тото

бависко нам була потребна кафова масна фарба. Гоч ми мац гварела же масна фарба нє за дзеци, я ю нє послухал. Вжал сом кантичку, отворел сом ю и розлял сом фарбу по панталонох, по якни, а найвецей по рукох. Злєкол сом ше, та сом пошол до сушеда пробовац ше умиц. Мац пришла по мнє, та кед видзела яки сом понамасцани, барз ше нагнївала. Умила ми руки зоз розридзовачом, а шмати одруцела до канти. Я достал таку кару же сом нє шмел исц до шопи и там кутатовац. Лука Кухар, II, Дюрдьов

ШКОЛСКИ ДВОР Наш школски двор ше находзи у центру валала. Барз є вельки. У школским дворе маме терени за кошарку, фодбал и за одбойку. Одбойку мож бавиц на терену у писку лєбо на трави. Дзеци ше на тих теренох бавя и под час лєтнього одпочивку. Под час школского рока у школским дворе єст вельо веселих и нашмеяних школярох. Я там любим бавиц кошарку. Було би добре кед би у школским дворе було вецей древа, а прикрашовали би го и заградки зоз вшелїяким квецом. Любела бим кед би школа була обилєна на целово. У школским дворе препровадзуєм найрадоснєйши днї. Силвия Маґоч, IV, Коцур

ДРУЖЕНЄ МЛАДИХ У ТИНЕЙДЖЕРСКИХ РОКОХ

Шицки дзеци и млади, та так и я маме своїх товари-

шох. Я их мам у вецей местох. У Руским Керестуре ше зоз Дейом часто вожиме на бициґлох по цалим валалє. Ходзиме и на беґель лапац риби. Мам товаришох и у Коцуре. Там нє ходзим часто, алє кед мой дїдо идзе до Коцура, вше ше питам чи можем пойсц зоз нїм. Накадзи сцигнєме, такой глєдам свойо дружтво. Бавиме ше на джмурки або на залядзованки. Волєл бим кед би млади менєй часу препровадзовали нука, опрез рахункарох. Лєпше би було у шлєбодним чаше буц вонка з товаришами, дружиц ше у природи, на швижим воздуху, а нє заверац ше до хижи и до себе. Дзецинство и младосц барз швидко преходза и найкрасши часи ше нє враца. Прето ше тераз треба цо вецей дружиц. Себастиян Надь, VI, Руски Керестур

Viktoriy Salamun, VI, Verbas

ХТО ЛЄМ ВИДУМАЛ ТОТИ ПРИСЛОВКИ – – Одкаль тераз тот вельки пес на штред улїци – зачудовал ше Бранко, хтори ше кажди дзень сам врацал зоз школи. – Як прейдзем коло нього? Злєкнути станул: – Яй, покуса ме! И одразу му ташка нє була така чежка и уж ше сцел розбегнуц, алє ше и пес дакус премесцел, та ше Бранко нє могол нєзамерковано прецагнуц коло мура. Вец пес почал брехац на авта. Народна присловка гвари: „Пес хтори бреше, нє куса!” – То сиґурно точне – думал Бранко. – Познате же нашо народни присловки мудри, так зме учели у школи. Медзитим, пес и далєй бул блїзко. Бранко осторожно патрел на ньго. Було му длуго чекац. Бул гладни, а нє знал докля пес дума так стац на його драги. – Озда ме присловка нє спреведнє? – подумал, та ше шмело розбегнул коло мура. Сцел обкеровац пса, алє го тот хвацел за ногавку на панталонох, праве у хвильки кед Бранко думал же опасносц прешла. – Яааай! Укушел ме пес! Нє важне же ме укушел, алє ми подар панталони! Мац ми нє будзе вериц... У нашей улїци нїґда нє нападаю пси... одкаль тот тераз пришол? А и тоти присловки... вецей до нїх нє будзем вериц. Преложела А. Р.

ВЕСНА АЛЕКСИЧ

СКАЗКА Библиотека була празна. Моцне неонске шветло и

пах кнїжкох обколєшел ю зоз шицких бокох. – Анї живей души! – гласно гварело дзивче оглядаюци ше коло себе. – Гришка! Я ту! – учула глас. Зоз полїчки означеней зоз римским числом три викукла глава. Широки ошмих. Округли окуляри и любопитлїви, вельки очи. – Я... тото... я би сцела дознац дацо о Дїдови Мразови... о тим миту, думам... гварела збунєно. – Як то же це тото цикави? Ти вше опрез полїчки число пейц – гварел хлапец злєгуюци з плєцами. А вец, як кед би ше заганьбел, швидко додал: – Думам на наукову фантастику! – Як ти знаш? – питало ше дзивче. – Знам. Годзинами и днями шедзиш там, як и я. Видзел сом це. – Гей... знаш... мнє цикави наукова фантастика. Пишем приповедки обрацени ґу будучносци... – Як знаш? – Тото исте робим и я ту у старих, прешлих викох, медзи митами и историйнима романами. Видзим, знова зме на истей роботи!

– Дзеци, завераме! Уж шейсц, а нєшка швето – озвал ше стари библиотекар. – Правда же сце нашо стаємни нащивителє и читаче, алє нєшка швето, та треба пойсц дому скорей. Пред вами цали нови рок! И ище вельо роки и вельо кнїжки! – Гей, швето! И шнїг почал падац... Гайде, прешпацирайме ше – гварел хлапец, зиходзаци по ґарадичох. Дзивче ше стресло од вечаршого жимного воздуху, та нацагло на главу капулячу. – За початок... мено ми Микола – гварел хлапец. Пахульки му падали на главу и на нашмеяну твар. – Гей, звичайни шнїг – гварело задумане и збунєне дзивче. И забуло ше представиц новому товаришови. Шицки слова хтори сцела виповесц, нєставали нєвигварени у рою пахулькох и поставали нєпотребни. А дзешка у сфери, високо над шнїговима хмарами, єдна добра гвизда заблїсла над хвильку того стретнуца. Єдна звичайна, жива гвизда, ище нєпозната науки. Преложела М. Р.

NA[O HRISTIYNSKI [VETA

ИСУСОВО КРЕСЦЕНЄ

МОДА ШЕ ВРАЦА

чекуюци приход Месиї, святи Йоан Креститель поучовал людзох и кресцел их на рики Йордан. Бог го вибрал же би приготовел народ за приход Спасителя. Вон наказовал: „Покайце ше, бо ше приблїжело царство Боже!” Велї людзе приходзели слухац Йоанову науку, каяц ше за грихи и кресциц ше. Кед Исус мал трицец роки, пошол з Галилеї на рику Йордан покрециц ше. Йоан му гварел: „Ти би мнє требал кресциц, а нє я тебе”. А Исус му одповед: „Пущ, бо так сце Бог!” И док Исус стал у рики Йордан, отворело ше нєбо. Дух Святи у виду билого голуба зишол на Исуса, а з нєба ше чул глас Бога Оца: „То мой мили син котри ми по дзеки.” На кресценю ше явела цала Свята Тройца: було чуц глас Бога Оца, Бог Син Исус стал у води, а зявел ше и Святи Дух. Тото дня Бог ше обявел шицким людзом, прето ше швето вола Богоявлєнє. Славиме го 6. януара по новим (грегориянским), односно 19. януара по старим (юлиянским) календаре.

КРАЧУНСКИ ДАРУНОК Початок приповедки дзешка далєко, у прешлосци.

Єден чловек покарал свойо пейцрочне дзивче прето же страцело барз драгоцини предмет, а пенєжи теди було барз мало. Бул Крачун. Шлїдуюцого рана дзивче принєсло оцови на дарунок єдну шкатулку, та гварело: – Оцец, тото за тебе! Оцови було барз нєприємно, а кед отворел шкатулку и видзел же нука нєт нїч, барз ше нагнївал, та вигандровал дзивочку: – Кед дацо сцеш подаровац, очекує ше же у шкатулки дацо и будзе! Дзивочка жалошнє попатрела на ньго, та зоз слизами у очох гварела: – Алє, оцец, шкатулка нє празна. По верх сом ю наполнєла зоз поцилунками лєм за тебе. Оцец бул зворушени. Клєкнул опрез дзивочки, облапел ю и замодлєл ю най му пребачи. Цали живот чувал тоту шкатулку при своєй посцелї и вше, кед бул розчаровани лєбо смутни, брал шкатулку, отверал ю и винїмал єден поцилунок, чувствуюци любов хтору його дзивочка положела до шкатулки. Кажде з нас ма шкатулу полну з поцилунками, хтору нам дарую нашо мили, нашо приятелє, дзеци, Бог... Нєт важнєйшей ствари хтору бизме могли достац. Приятелє то ангели хтори нас дзвигаю з дна кед нам чежко и указую нам як ше лєци. Зоз кнїжки „Приповедки од хторих ше рошнє” (видало Здруженє за потримовку и помоц фамелийом дзецох зоз завадзанями у розвою)

О ЗНАЧЕНЮ И СИМВОЛУ ВОДИ

Вода драгоцине добро котре нам Бог подаровал за наш живот. Без води нєт живота. Без води би нє було рошлїни, животинї анї людзох. Векша часц чловекового цела состої ше зоз води. Вода потребнєйша за живот од поживи. Чловек може длужей буц гладни як смиядни. Вода чисци, розпущує, напава, ублажує горучаву, ошвижує. Як минерална, вона и лїковита. Важна є и у гиґиєни. Медзитим, вода ма и одредзене духовне значенє, символику. Вона вонкашнї знак, символ одредзеного нєвидлївого збуваня у сфери духовносци. При кресценю ше вода зявює у трох символичних значеньох. Вона чисци, вона означує шмерц и знїщенє, а источашнє вона знак нового живота, його народзенє. У святей тайни Кресценя вода тайна нового народзеня у котрим чловек умера за шицко старе и гришне и народзує ше на нови живот. Вода пошвецена на Богоявлєнє то здравє чловека, умиванє од грихох, отверанє раю, слунко правди. Дава ласку одкупеня, благослов, дар святосци, шмерц демоном, ошвеценє души и цела, пошвецанє обисца и за кажду другу потребу. З пошвеценей води людзе беру и одноша дому, а паноцец вец ходзи пошвецац обисца своїх парохиянох. Вон зоз собу приноши благослов Божи, благослов нєба. Як вонкашнї знак того же Бог вошол до вашого обисца, буду тоти капки швеценей води котри останю и заблїшню на мурох и образох.

Кажди час ма свою моду. Присутна є и при хлопох и при женох, алє знаме же при женох вше була вираженша. Мода ше часто меня, стили облєканя вше иншаки, алє людзе гваря же ше после дзешец рокох гевта мода знова враца. Кед опатраме фотоґрафиї наших мацерох зоз часох їх младосци, видзиме же обуй, шмати, фризури, прикраски и инше подобни як нєшка. Тото нам потвердзує же ше мода враца. Кошулї и сукнї у велїх фарбох, кветовани, цифровани, цо би ше у франти поведло: цо вецей фарби маш на себе, модернєйши ши! Дзивки тапирали и бреновали власи, а таки фризури ше и нєшка прави, лєм на сучаснєйши способ. Скорей ше ношело широки и глїбоки фармерки, а же би були вибляхани, дома ше хасновало рижни средства, а нєшка ше у дутяну купи и вибляднути, и поплатани, и позаштриговани фармерки. Кошулї и маїци ше запасовало, як и нєшка мож видзиц при младих. Прикраски були вельки и упадлїви миндюши, наруквици, ланцущки. Мода пред децению або двома була подобна як и нєшкайша, а верим же ше о вецей роки знова враци. Северина Гарди и Кристина Катона, VI Руски Керестур

Silviy Ma}o~, IV, Kocur

МОЙ ЛЮБИМЕЦ Anastaziy Plyska~, III, Novi Sad

СЛИЧКИ ЗОЗ ШКОЛСКОГО ЖИВОТА Каждого пондзелку у школи першу годзину маме руски язик. Дакеди франтуєме, алє дакеди нє знаме шора, та нас наставнїца муши опоминац. У оддзелєню нас єст лєм штверо, та кед нїхто нє приповеда, чуц и як муха лєци. Под час настави у конку панує цихосц. Лєм кеди-нєкеди чуц крочаї послужителькох. Накадзи забренка бренчок, школяре виходза зоз учальньох. На вельким одпочивку иду до голу на ужину. Там вельки галайк, надкричованє. Потим шицки виходза на двор. У голу ше галайк зменшує, а на дворе вше гласнєйше. Дзеци у ґрупох приповедаю о музики, о филмох, о контролних задаткох и о других цикавих темох. Кед забренка, ставаю опрез своїх учальньох и чекаю наставнїка або наставнїцу. Теди квичанє и лярма цалком престава. Любим школски одпочивок, а найволїм вельки, лєм нє любим кед дзеци так барз крича по конку и на дворе. Лидия Гарди, V, Дюрдьов

Мой домашнї любимец то пес. Мено му Медо. Барз є мали. Ма кафову шерсц и белави очи. Уха му кратки, а хвосцик досц длугоки. Гоч нє ма вельки нохци, вше з нїма гребе и копе дзири. Медо ше люби бавиц. Ма єдну лабдочку хтору нашол на драже дзе ше бавели дзеци, та себе ю тераз ми двоме додаваме. Кед му ношим єсц, радошнє бежи ґу мнє. Зоз оштрима зубами найволї гризц косци. Люби чувац кури кед су пущени вонка. Меркує же би нє гребали по квецу. Кед отворена шопа, войдзе нука и виноши нам папучи. Жалосни є кед идзем до школи, бо зна же ше нє будзе мац з ким бавиц. Любим свойого пшичка прето же ме чува и вше є розположени за бавенє. Барз є послухни и зна ми принєсц лабду. Никола Тимко, VI, Коцур

Miha ela ]uba{, 6 roki, Kocur

ВАСИЛЬ МУДРИ

ПОКЛЯ ТАК Лєм цо почал залєтовац

шнїщок шицким мили, такой дзеци, младши, старши як єден ожили.

Вчера нападало вельо

шнїгу. Шицки дзеци повиходзели на драгу, та зме ше бавели на джмурки. Яни ше випендрал на розквитнуту вишню. Так ше скрил помедзи конари, же зме го нє могли найсц. А вец на конар злєцела ґовля, та ше Яни злєкол и скочел з древа. Сандала му остала заквачена на єдним конарчку, та боси пошол дому.

Dorotea Kolwsar, 6 roki, Ruski Kerestur

Ту саночки порихтани, ту и скиї нови... Лєм най веє вельо, вельо, бо дзеци готови.

Три роки их уж спреведа: спаднє, а вец – блато... Но, тераз ше насанкаю – вимсца ше му за то. Stefan Buila, 6 roki, Kocur

Алє вон и тераз исто: почал, а вец престал. И тото кус цо го було, уж зоз жеми нєстал. И покля так: спаднє, пойдзе – за нас нєт радосци. Кажда жима шицким дзецом уж барз упрекосци!

Sima Mihalqovski, 6 roki, Dxrdqov

ЧАРИВНА КОШАРОЧКА

ул раз єден хлапец хтори жил з мацеру у скромней хижочки. Були барз худобни. Нє мали анї цо єсц. Мали лєм єдного коня. Єдного дня гварела мац синови: – Нє маме пенєжи, нє маме цо єсц, та мушиме предац коня! Хлапец одведол коня до вaрошу. На драги ше стретнул з єдним фармером. Фармер ношел вельку желєну кошарку. – Предай ми коня – гварел фармер хлапцови. – Дам ци за ньго тоту кошарку. – Нацо ми кошарка? – питал ше хлапец. – Цо до нєй положим? – Вежнї ме, вежнї! – гварела кошарка. – Я чаривна. Хлапец вжал кошарку и пошол дому. Положел ю на стол и указал мацери.

– Нацо нам тота празна кошарка? – жалошнє ше питала мац. – Цоже до нєй положиме? У тей хвильки кошарка скочела зоз стола и вишла з хижи. О кратки час ше врацела полна зоз вшелїякима єдлами. Мац и хлапец ше могли наєсц. Кажде рано чаривна кошарка виходзела з хижи и врацала ше полна з єдзеньом. Так худобни хлапец и його мац кажди дзень мали цо єсц – за фриштик, за полудзенок и за вечеру. З анґлийского преложел Юлиян Пап

ЯКИМ ОЛЕЯР

ГЛАДНИ ПТАХИ Злєтли птахи

под облаки: – Жив, жив, жука, припущце нас нука! – Гоч вас нука ми змесциме, а дзе же вас положиме? – Коло пеца ґу бабочки, або даґдзе на паточки. – За вечеру цо вам даме кед и сами нїч нє маме?! – За два тащки и три цинки зоз хлєбика отрушинки.

МЕЛАНИЯ ПАВЛОВИЧ

ДЇДО ШНЇЖНЇК Пишни, а и горди

Дїдо Шнїжнїк стої. Од нїкого вон ше випатра нє бої. Ша, вон ма у руки метлу длугу, ценку, а на глави шапку – дзираву шерпенку. Ма и очи чарни, з угля направени, а нос ма зоз мархви: вельки и червени.