Талант пристрасний, благородний, вольовий by ROMCBKR

КЗ «Районний організаційно-методичний центр народної творчості» Черкаської районної ради Відділ бібліотечної та краєзнавчої роботи

125 років від дня народження О. Довженка

Біографічний нарис

Черкаси 2019 1

Талант пристрасний, благородний, вольовий…: біографічний нарис (до 125-річчя з дня народження Олександра Довженка) / КЗ «РОМЦ НТ» Черкаської районної ради, відділ бібліотечної та краєзнавчої роботи; автор-уклад. Л.В.Гріщенко – Черкаси б. в., 2019. – 18 с.

Шановні читачі! Пропонуємо Вашій увазі біографічний нарис «Талант пристрасний, благородний, вольовий…» про унікальну постать в історії України Олександра Довженка. Доля наділила його щедрим талантом: він умів любити – Україну, її народ, своїх батьків, природу, творчість, літературу, кіно, живопис, будь-яку цікаву творчу справу. Це наш i письменник, i кінорежисер, i художник, i державна людина. Усе йому було під силу, на все його вистачало. За що б не взявся – i все виходило талановито. Він завжди мріяв, жив активним громадським життям, любив нове, зміни, любив майбутнє. Нарис розрахований на користувачів бібліотек, бібліотечних працівників, а також тих, хто не байдужий до творчості письменника.

Укладач: Редактор: Відповідальний за випуск: Комп'ютерний набір:

Л.В. Гріщенко В.М. Канюка В.М. Канюка Л.В. Гріщенко

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр народної творчості». Гріщенко Л.В., 2019 2

Печаль душі і святість босоногого дитинства В українській культурі XX століття навряд чи можна знайти постать величнішу і більш трагічну, ніж Олександр Довженко. Він – всесвітньовідома людина. Він – режисер-новатор, який відкрив нові шляхи в світовому кіномистецтві. Він сценарист, який створив новий літературний жанр – кіноповість; він – письменник, оригінальний, самобутній майстер слова. Крім того, він художник, а також державний та громадський діяч. Олександр Довженко увійшов в історію української й світової художньої думи як самобутній співак екрана й слова. Поєднавши у собі талант режисера й письменника, своєю феноменальною творчістю він збагатив і зблизив ці два види мистецтва – словесного й візуального, відкрив нові, досі незнані можливості в пізнанні й відображенні динаміки нашого життя. Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому містечку Сосниця. Батько й мати були неписьменні. Петро Семенович Довженко, батько Сашка, належав до козацького стану. Батьки мали аж 14 дітей, із них вижило тільки двоє  Сашко і Поліна, яка згодом стала лікарем. Сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча. Велика дружня родина майже ніколи не вилазила із злиднів, але тим особливо не журилась. «Основна риса характеру нашої сім'ї, скаже потім Олександр Довженко, насміхатись над усім і в першу чергу один над одним і над самими собою. Ми... сміялись у добрі і в горі, сміялися над владою, над богом і над чортом... Дід, батько, мати, брати і сестри». У згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди». Колись у дитинстві, як згадує сестра, любив цілувати порепані мамині руки, особливо коли приїздив після розлуки: «Ми, малі, сміялися й говорили: «Не цілуй мамині руки, вони в землі!» А він сміється і каже: «Руки трудящі  руки красиві». Восени 1903 року батько віддав Сашка до чотирикласної парафіяльної школи. 3

1907 – був зарахований до Сосницького міського чотирикласного двокомплектного училища. З 1911 року  студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до літа 1917 року. Мріє про університетську освіту, про академію мистецтв, бо вже відчув потяг до малярства... Нарешті у 1917 році вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет. Революційні події в Україні захоплюють і його, він вірить у національне визволення рідного народу, намагається докласти і власних зусиль для досягнення довгожданої свободи. Стає вояком УНР, служить у петлюрівській армії. Нещодавно розсекречені документи з архівів ЦК ВКП(б) засвідчують, що органи ЧК у 1919 році за антибільшовицьку діяльність присудили Довженка до ув'язнення в концентраційному таборі. Але про нього потурбувалася партія боротьбистів (щойно перед тим УПСР Українська партія соціалістів-революціонерів, або есерів). У 1920 році він разом із Василем Елланом-Блакитним (лідером боротьбистів) приєднався до КП(б)У, з якої під час однієї з політчисток був виключений. Працює лектором при штабі Червоної дивізії. У Житомирі завідує партшколою, бере участь у підпільній боротьбі проти білополяків. У Києві працює секретарем губернського відділу наросвіти, комісаром Українського державного театру ім. Т. Шевченка. Хто знає, скільки ще тривала б ця партійна і громадська діяльність Олександра Довженка, якби в 1921 році його не послали за кордон на дипломатичну службу. Старовинна європейська Варшава, вишуканий Париж, похмурий і загадковий Лондон... У 1922-1923 роках живе в Берліні, обіймає посаду секретаря генерального консульства УРСР у Німеччині, але найголовніше  приватно вчиться в майстерні відомого в Європі художника Віллі Еккеля. Часто відвідує виставки і музеї, слухає лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва. Безперечно, все це мало велике значення для формування світогляду майбутнього кінорежисера і письменника, яким він увійшов в історію світового мистецтва. У 1923 році повертається в Україну, до Харкова. Дуже скоро стає художником-ілюстратором, автором політичних карикатур, що 4

їх друкував у газеті «Вісті ВУЦВК» під псевдонімом «Сашко». То був його заробіток, а у вільний час малював зовсім інше, навіть улаштував собі вдома невелику майстерню, бо потай мріяв «виробитися на хорошого художника». Він шукає себе, але поки що не знаходить. Відвідує засідання «Гарту», невдовзі стає одним із засновників найпрогресивнішої на той час літературної організації письменників ВАПЛІТЕ. Йому імпонує ідейно-естетична позиція її лідера Миколи Хвильового: вільний, самостійний шлях українського мистецтва, орієнтація на здобутки світової культури, а не російської. Такі погляди Олександра Довженка викладено в його статті «До проблеми образотворчого мистецтва», надрукованій у першому збірнику ВАПЛІТЕ у 1926 році статтю, ясна річ, було розцінено як контрреволюційну і шкідливу, а тому ідеологічною владою заборонено до вжитку, як і все, що видавалося ваплітянами. 1926 рік – це переломний рік у творчій долі Олександра Довженка. Доля «посилає» його до Одеси, яка в ті роки була колискою українського кіномистецтва, що тільки-но народжувалося. Там, на Одеській кінофабриці, знімалися Амвросій Бучма, Марія Заньковецька, Іван Замичковський, Микола Надемський та ін. Десята муза притягала до себе багатьох літераторів: Миколу Бажана, Володимира Сосюру, Миколу Вороного, Дмитра Загулу, Григорія Епіка, Бабеля. Юрій Яновський, тоді головний редактор «одеського Голлівуду», залучає до роботи на ній і Олександра Довженка. Він найперший відчув і зрозумів, що саме кіно  природна стихія цього романтичного шукача мистецьких скарбів. У новелі «Історія майстра» Яновський так скаже про це: «Довженко знайшов те, чого він шукав і чого не дала йому ані берлінська наука, ані перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті та образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих обріїв...»

Видатний письменник, режисер, кіномитець і художник Уже 1926 році Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми; короткометражні комедії «Вася – реформатор» і «Ягідка кохання». Звісно, то були ще учнівські роботи. А от наступна стрічка «Сумка дипкур'єра» (1927) засвідчила про неабиякі мистецькі здібності режисера. 5

У 1928 році з'явилася «Звенигора», яка принесла Довженкові визнання і світову славу, хоч у колі співвітчизників цей фільм було зустрінуто неоднозначно. У ньому гармонійно поєднався глибокий філософський епос про долю народу і потужний ліричний струмінь. Цей фільм, власне, і породив українське поетичне кіномистецтво. Він з успіхом обійшов екрани багатьох країн світу: Голландії, Бельгії, Франції, Англії, Америки, Греції. На нього звернула пильну увагу тодішня мистецька зарубіжна громадськість. Наступний фільм «Арсенал» було створено вже на Київській кіностудії, куди в 1929 році перебрався Олександр Довженко, за власним сценарієм режисера і так буде тепер і надалі. У Довженкові заговорив письменник. Нині Київська кіностудія носить його ім'я, там діє музей. І щороку квітне яблуневий сад, посаджений руками митця. Світову славу Олександрові Довженкові приніс його останній німий фільм «Земля» (1930). У цей час він одружується з акторкою, режисером його майбутніх стрічок Юлією Солнцевою. Вони роблять турне по Європі: в Берліні, Парижі, Лондоні, Празі демонструються «Звенигора», «Арсенал», «Земля», відбуваються численні зустрічі з журналістами, кіномитцями, доповіді про нове мистецтво, задушевні розмови з Гербертом Уелсом, Анрі Барбюсом, Романом Ролланом. Все це дещо заспокоює Довженка. Річ у тім, що апогей творчості митця  його «Землю»  інакше було сприйнято в Москві, тріумф цього геніального фільму Довженка там був короткочасним. Партійними ортодоксами його потрактовано як націоналістичний, шкідливий, бо надає перевагу біологічному над соціальним, до того ж у ньому відсутні чіткі класові характеристики. Задля збереження свого творчого кредо митець мусив робити відповідні висновки... З великими зусиллями створює свій перший звуковий фільм «Іван», який з'явився на екранах у 1932 році. Хоча це був фільм на актуальну тоді тему індустріалізації, та автор зробився ще більш невгодним для партійних наглядачів за мистецтвом. 1933 рік: в Україні голод, насувається хвиля масових репресій. Та революція, в яку так фанатично повірило багато митців, несподівано принесла гіркі наслідки. Олександр Довженко перебирається до Москви. Але й тут не знайшов він спокою для душі, лише непевність, розгубленість. Він тікає ще далі на Далекий 6

Схід. Там збирає матеріал для майбутнього свого фільму; знайомиться з Сахаліном, тайгою, рікою Амур. Наслідком цієї романтичної подорожі став у 1935 році фільм «Аероград». У ньому порушено знову актуальну на той час тему збереження недоторканності кордонів СРСР. Григорій Костюк, український літературознавець і критик, перебуваючи на засланні у Воркуті, подивиться його і ось які спогади залишить: «Збентежено покидав я залу після перегляду фільму. Тут було все: і талановите схоплення краси і безмежності далекосхідних просторів СРСР, і залізні колони прикордонних частин, і грізні постаті їх командирів, і надлюдська слухняність бійців, і пильність розвідників НКВД, і могутність аеродромів, і безстрашність радянських ескадриль, що патрулюють у підхмарних висотах над Тихим океаном, недоторканність СРСР. Одне слово, було все, що потребувала урядова пропаганда, але не було тільки відомого мені автора «Землі» й «Іван», не було великого митця, не було живих, психологічно складних, але завжди хвилюючих довженківських героїв. Я виходив з сумним настроєм. У мене було почуття, що я був на похоронах великого нашого «поета кіно». Отже, мети було досягнуто  Довженко остаточно потрапляє в «пащу дракона», якою була тоталітарна система. Його нагороджують орденом Леніна у 1935 році, коли багатьох українських митців уже було репресовано... Отож, довіру партії та уряду мусить виправдовувати і надалі. Він давно вже виношує плани постановки фільму «Тарас Бульба», але одержує нове соціальне актуальне замовлення  створити фільм про «українського Чапая». Та все ж О. Довженко перебуває в полоні власних творчих інтересів, пов'язаних із «Тарасом Бульбою». На основі скурпульозного вивчення історичних матеріалів, архівних джерел пише сценарій майбутнього фільму, поставити який йому так і не судилося. На Київській кіностудії 1939 році з'являється фільм Олександра Довженка за його ж сценарієм «Щорс»  про червоноармійського комдива, який мужньо загинув у боях з Армією УНР. Виконанням замовлення «на горі» були задоволені.

Довженка залучають до важливих комісій і делегацій, відправляють на Західну Україну знімати кінохроніку «Звільнення». Все це свідчить про офіційну реабілітацію митця, про зняття з нього небезпечного ярлика «націоналіста. У роки Другої світової війни 1941-45 Довженко був військовим кореспондентом, писав схвильовані публіцистичні статті, нариси, оповідання. Був у війську ПівденноЗахідного фронту, де йому присвоюють звання полковника. Бере участь у визволенні Харкова і Києва... Цей період переломний у творчій долі митця, хоча й не несподіваний. Повноцінно реалізовувати себе як кінорежисер Довженко останнім часом уже не міг. У ньому інтенсивно розвивається письменник  з'являється низка публіцистичних статей, у фронтових газетах друкуються його оповідання «Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати», «Воля до життя», «Ніч перед боєм», «Тризна», «Федорченко», «Перемога». Створює п'єсу «Потомки запорожців», починає вести «Щоденник», який є щемливою та болісною сповіддю художника, писати кіноповість «Зачарована Десна». Знімає хіба що документальні фільми  «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), який дублюється 26 мовами світу, «Перемога на Правобережній Україні» (1944). У 1943 році Довженко завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив друкувати і ставити за нею фільм. Страшний удар для митця! Але «мовчки впасти і вмерти» він не хотів. В січні 1944 року скликано навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП(б), на якому затавровано Довженка як «куркульського підспівувача», «ворожого політиці партії та інтересам українського й всього радянського народу». Тільки у 1966 році кіноповість уперше надруковано після тривалого замовчування, щоправда, з багатьма цензурними купюрами. За моральною розправою не забарилися й організаційні заходи  Довженка виведено зі складу комітетів і редколегій, вдруге звільнено з посади художнього керівника Київської кіностудії (вперше це сталося 1941р.). А щоб дати йому можливість 8

«виправитися», «покаятися»  назавжди вислано з України. Для нього це було найжорстокішим покаранням, відтоді він постійно почуватиметься «українським ізгоєм». А цей запис у «Щоденнику»  як розпачливий крик душі: «Я почуваю сесіє на грані катастрофи... так мені нестерпно тяжко на душі... Мене одцуралися всі. Вся Україна. Я в повному остракізмі, тяжчому за смерть. Невже я такий страшний злочинець, що мене одцуралась Україна? Що ж я зробив таке? Яке зло? Кому? О прокляті, прокляті прикажчики, душителі, братовбивці! Ви замучили, нащо ви замучили мене?» Натомість створює «Повість полум'яних літ», яку в 1961 році екранізує Юлія Солнцева. То був своєрідний другий варіант «України в огні», в якому, щоб не дратувати можновладців, знято всі «гострі кути». У повоєнний час Довженкові не дозволяють вертатися в Україну, до останніх днів він живе тільки в Москві. Працює членом редколегії сценарної студії, членом художньої ради на Мосфільмі, викладає у ВДІКу, читає лекції на режисерських курсах. Олександр Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна». У 1948 році пише п'єсу «Життя в цвіту», за якою невдовзі знімає красивий, ідеологічно правильний, але неправдивий в основі своїй фільм «Мічурін». Вже в 1949 році митець одержить за нього Державну премію, яка означала офіційну реабілітацію Довженка після «України в огні». У березні 1950 року Олександрові Довженку було присвоєно звання народного артиста Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Звісно, Олександр Довженко всіляко намагався зберегти себе, алегоричними, мистецькими засобами пробував донести людям болючу правду. Все життя його було постійним протиборством. В української художниці Алли Горської є прекрасний портрет Олександра Довженка: розполовинене обличчя (темний і світлий бік), що його митець охопив руками. Цей портрет дуже точно передає трагедію великого художника. Його магнітом тягнуло в Україну, насильницька ізоляція від рідного народу ставала дедалі нестерпнішою. Тому з таким романтичним піднесенням, притаманним тільки йому, заходився працювати над новим кіносценарієм і кіноповістю «Поема про море»  йому випала можливість виїхати у довготривале творче відрядження на будівництво Каховської ГЕС. 9

Там навіть розпочалися зйомки майбутнього фільму. Водночас домагався дозволу ставити його на Київській кіностудії. Це був би черговий «офіційний» фільм Олександра Довженка. У 1958 році Юлія Солнцева його завершить, а 1959 році митцеві посмертно буде присуджена Ленінська премія. По закінченні цієї роботи мріяв «відійти від своїх старих принципів» і поставити, нарешті, «Тараса Бульбу» за Миколою Гоголем. Ще хотів написати роман «Золоті ворота», повість «Загибель богів», кінокомедію «Цар» і багатобагато всього... 29 листопада 1954 року Олександр Довженко записав у щоденнику: «Трудно жити й творити без щастя. Я стомлений, знесилений душевно вкрай». Позаду у нього було надзвичайно тяжке життя. Спочатку воно минало в пошуках себе, а потім у постійному виборюванні свого місця під сонцем ціною непоправних втрат творчої свободи, власного голосу. Неспокійне, зболене серце митця вже не витримувало розлуки з Україною, постійних цькувань з боку недругів, тиску чиновництва, не витримувало дисгармонії, жорстокості та абсурдності світу. «Боли, моє серце. Не втихай ні вдень, ні вночі. Замуч мене. Страшно мені жити»,  це один із останніх записів у щоденнику. Йому йшов шістдесят третій рік. 25 листопада 1956 році далеко від України, в чужій Москві, серце Олександра Довженка зупинилося.

Історична пам'ять про Олександра Петровича Довженка Уже після його смерті виходить вибране Олександра Петровича Довженка, дознімаються дружиною Юлією Солнцевою «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». У 1957 році ім'я Олександра Петровича Довженка було присвоєно Київській кіностудії, а у 1958 році Довженка визнано як одного із провідних митців цілої шістдесятирічної історії кіномистецтва. На Брюссельському кінофестивалі у 1958 році провідні кінокритики світу визнали кіноепопею «Земля» одним із дванадцяти кіношедеврів за всю історію кіно. У 1959 році за сценарій фільму «Поема про море» Олександру Петровичу Довженку посмертно присуджується Ленінська премія. 10

За своє творче життя Олександр Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» та «Арсенал», кіноповість «Земля» були визнані світовою кінокритикою, шедеврами світового кінематографа, а Довженко  першим поетом кіно.

Мистецька та літературна спадщина Фільмографія

1926 – «Ягідка кохання» Жанр: ексцентрична комедія

1926 «Вася – реформатор» (картина загублена) 1927 – «Сумка дипкур'єра»  Жанр: пригоди, драма, бойовик

1928 – «Звенигора» Жанр: драма 1928 – «Арсенал»  Жанр: історико-революційна кінопоема

1930 – «Земля» Жанр: кінопоема

1932 – «Іван»  Жанр: драма, кіноповість 11

1935 – «Аероград» Жанр: фантастика 1939 – «Щорс»  Жанр: історико-революційний, біографічний

1940 – «Звільнення» Жанр: Документальний 1943 – «Україна в огні» Жанр: кіноповість, присвячена подіям Великої Вітчизняної війни, долі сільської родини та простих селян

1945 – «Перемога на Правобережній Україні Жанр: Воєнний, Документальний 1948 – «Мічурін» Жанр: драма, історико-біографічний

1951 – «Прощай, Америко!» Жанр: політичний памфлет 1992 – О. Довженко. «Роздуми після життя» Жанр: біографічний, документальний

Сценарист 1926 – «Ягідка кохання» 1939 – «Буковина, земля Українська» 1940 – «Звільнення» 1943 – «Битва за нашу Радянську Україну» 1945 – «Країна рідна» 1945 – «Перемога на Правобережній Україні» 12

1959 – «Поема про море» (фільм не закінчений автором) 1960 – «Повість полум'яних літ» (поставлений Ю. Солнцевой) 1965 – «Зачарована Десна» (поставлений Ю. Солнцевой)

Нереалізовані сценарії

1926  1929 «Цар», «Батьківщина», «Загублений Чаплін», «Згода» («Повстання мертвих») 1934  «Загублений і віднайдений рай» 1941  «Тарас Бульба» 1943  «Україна в огні» 1951  «Відкриття Антарктиди» 1954  «У глибинах космосу»

Літературні твори «Воля до життя», «Мати» «Зачарована Десна» (кіноповість), Оповідання «Сон» «Земля» (сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм) «Ніч перед боєм» «Повість полум'яних літ» «Нащадки запорожців» (драматична поема) «Україна в огні» (кіноповість) «Поема про море» (кіноповість) «Антарктида» (кіноповість) «Життя в цвіту» (п'єса) «Щоденник 1941-1956»

Премії та нагороди Диплом О.Довженка. Фото з музею в селі Сосниця 1934 – Приз МКФ у Венеції, фільм «Іван». 1941 – Сталінська премія I ступеня, фільм «Щорс». 1949 – Сталінська премія II ступеня, фільм «Мічурін». 1959 – Ленінська премія за літературний сценарій «Поема про море» (посмертно).

Спадщина і пам'ять Багато зі своїх сценаріїв Довженко так і не встиг реалізувати. Його дружина, режисер Юлія Солнцева, вже після його смерті зняла стрічки за його сценаріями «Поема про море», «Повість полум'яних літ» та «Зачарована Десна». 13

По вшануванню пам'яті геніального митця Олександра Довженко в Україні було зроблено дуже мало. У Сосниці на Чернігівщині з 1960 року діє меморіальний музей в хаті, де народився і провів дитячі роки класик кінематографу, Олександр Довженко. На подвір'ї музею встановлено пам'ятник О.П. Довженку, стрункого замисленого хлопчини  юного Сашка. Звідси вирушив він у великий світ мистецтва (автори Л.Козуб, П.Орлов).  У 1957 році Київській кіностудії художніх фільмів привласнене ім'я Довженко.  У 1964 році в Києві, на території Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, встановлено погруддя Олександра Довженка на високу гранітну колону, на якій вигравірувано підпис митця. (скульптор Л. В. Козуб та архітектор П. Д. Орлов). У 1972 році затверджена Золота медаль імені А. П. Довженко «За кращий військово-патріотичний фільм». Перші значні кроки по збереженню і вшануванню пам'яті видатного українця були зроблені із здобуттям незалежності України, проте і досі цього вкрай мало, а його співвітчизники не мають вільної можливості побачити фільми Довженка. 10 вересня  день народження Олександра Довженка  святкується в Україні як День кіно. В цей же день з 1994 року Указом Президента України створено державний кіноархів, що отримав назву Національний центр Олександра Довженка. За Указом Президента України заснована Державна премія в галузі кінематографії імені Довженка. У місті Сосниця ( Чернігівська область) починаючи з 2004 року, коли відзначалося 110-річчя з дня народження О.П.Довженка, проводиться Всеукраїнський молодіжний кінофестиваль «На хвилях зачарованої Десни». Урочисте відкриття фестивалю відбулося в садибі 14

кінорежисера – меморіальному музеї О. Довженка, конкурсна програма демонструється в кінотеатрі імені О. Довженка. Іменем Довженко названі вулиці в Москві, Раменках, Києві, Одесі та в місті Нова Каховка. В Одесі на головній будівлі Одеській кіностудії встановлено меморіальну дошку.  Меморіальна дошка в Новій Каховці (вул. Леніна, 25) Меморіальна дошка  Берлін (Бісмаркштрассе, 69)

 Меморіальна дошка в м. Житомир на фасаді дому по вул. 1 Травня, 51 (не збереглася – вкрадена). Барельєф на стіні в Новій Каховці Меморіальні дошки на будівлі Київської кіностудії художніх фільмів і на будинку № 10 по вул. Карла Лібкнехта, де О.П.Довженко жив в 1935-41 рр. (скульптор М. К. Вронський)

 Поштова марка СРСР, 1964 Марки пошти України, 1994 

 З 5 липня 2004 року Національний банк України ввів у обіг ювілейну монету у 2 гривні, присвячену 110річчю від дня народження Довженка.

До 120-річчя від дня народження Довженка, 22 серпня 2014 року, була введена у обіг срібна ювілейна монета номіналом 20 гривень. У лютому 2011 року один з кінотеатрів Києва влаштував ретроспективу фільмів Олександра Довженка – варто зауважити, що фільми на замовлення українського Мінкульту було оцифровано та суттєво поліпшено якість зображення оцифрованих копій

Видання творів 1. Довженко О. Твори: у 5 т. Т. 1. Кіноповісті. Сценарії. Дикторські тексти / Олександр Довженко. – К.: Дніпро, 1983. – 439 с.: портр. 2. Довженко О. Твори: у 5 т. Т. 2. Кіноповісті. Кіносценарії / Олександр Довженко. – К.: Дніпро, 1984. – 503 с. 3. Довженко О. Твори: у 5 т. Т. 3. Кіноповість; Драматичні твори; Оповідання / Олександр Довженко. – К.: Дніпро, 1984. – 360 с. 4. Довженко О. Твори: у 5 т. Т. 4. Статті. Виступи. Лекції / Олександр Довженко. – К.: Дніпро, 1984. – 351 с. 5. Довженко О. Твори: у 5 т. Т. 5. Записні книжки. Щоденник. Листи / Олександр Довженко. – К.: Дніпро, 1985. – 359 с.

Окремі видання 1. Довженко О. Вибрані твори / Олександр Довженко. – Київ: Сакцент Плюс, 2004. – 512 с. 2. Довженко О. Вибрані твори / Олександр Довженко; упоряд. текстів та передм. І. Л. Михайлина. – Х.: Ранок, 2003. – 320 с. – (Програма з літератури). 3. Довженко О. Арсенал. Земля. Повість полум’яних літ / Олександр Довженко. – Львів: Каменяр, 1982. – 184 с. 4. Довженко О. Вибране: для ст. шк. віку / Олександр Довженко; [упоряд. текстів та передм. О. М. Таранченко]. – Київ: Школа, 2008. – 318 с. – (Шкільна хрестоматія). 5. Довженко О. Господи, пошли мені сили: щоденник, кіноповісті, оповідання, фольклорні записи, листи, документи / Олександр Довженко; мал. О. Довженка, А. Горської. – Х.: Фоліо, 1994. – 655 с. – (Українська література ХХ століття). – (Бібліотечна серія). 16

6. Довженко О. Зачарована Десна: оповідання, щоденник (19411956) / Олександр Довженко. – К.: Дніпро, 2008. – 500с. 7. Довженко О. Зачарована Десна: кіноповісті, оповідання, щоденник / Олександр Довженко. – Х.: Фоліо, 2007. – 287 с. – (Українська література). 8. Довженко О. Зачарована Десна: фрагменти / Олександр Довженко, читає народний артист України, лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка А. Панамаренко. – К.: Росток Рекордз, 2007. – 1 комп’ютерний диск. – (Перлини українського художнього слова). 9. Довженко О. Сторінки щоденника (1941-1956) / Олександр Довженко. – Київ: Видавництво гуманітарної літератури, 2004. – 383 с.: порт. 10. Довженко О. Україна в огні: [щоденник, кіноповість, оповідання] / Олександр Довженко. – Харків: Фоліо, 2010. – 352с. – (Бібліотека Великої Вітчизняної). 11. Довженко О. Україна в огні: кіноповість, щоденник / Олександр Довженко; [упоряд., передмова О. М. Підсухи]. – Київ: Радянський письменник, 1990. – 416 с.: іл., порт. 12. Довженко О. Хата: Оповідання /Олександр Довженко // Соц. Культура. – 1989. – №9. – 2-га з обкл., С.2.

Література про життя та творчість 1. Бабишкін О. Олександр Довженко – публіцист / О. К. Бабишкін. – К., 1989. – 198с. 2. Дерев'янко С. «У музеї кожне фото, кожен лист живі для мене...» : [музей кіностудії ім. О. П. Довженка] / С. Дерев'янко // Кіно-Театр. – 2014. – № 1. – С. 46-47. 3. Дзюба І. Знаки духовної співмірності: Штрихи до світового контексту естетики Олександра Довженка / І. Дзюба // Дивослово.  1996.  № 1. – С.21-24. 4. Довженко і світ: Творчість О. Довженка в контексті світової культури.  К., 1984. – 268с. 5. Коваленко М. Довженкової криниці: Спогади і статті./ М.Коваленко, О.Мішурш. – К.: Рад. письменник, 1984. – 271с. 6. Корогодський Р. Довженко у полоні / Р. Корогодський // Сучасність.  1992.  № 2. – С.18-24; Довженко й український П'ємонт//Сучасність.  1993,  №6. – С.19-28. 17

7. Куценко М. Сторінки життя і творчості Олександра Довженка / М. В. Куценко. – К., 1975. – 240с. 8. Марочко В. Зачарований Десною: про О. Довженка / В. І. Марочко. – К., 2006. – 160с. 9. Панасенко Т. Олександр Довженко / Т. М. Панасенко; худож.оформлювач Є. В. Вдовиченко. – Київ: Укрвидавполіграфія, 2012. – 120 с. 10. Плачинда С. Олександр Довженко: Роман./ С. Плачинда  К.: Молодь, 1980. – 344с. з іл. 11. Полум'яне життя: Спогади про Олександра Довженка.  К., 1973. – 125с. 12. Семенчук І. Життєпис Олександра Довженка / І. Р. Семенчук. – К., 1991. – 180с. 13. Сизоненко О. Хай не дорікають мені вороги… Про О. Довженка // О.О. Сизоненко. Не вбиваймо своїх Пророків! – К.: Дніпро, 2003. – С. 68-78. 14. Степанишин Б. Дивосвіт Олександра Довженка/ Б.І.Степанишин. – К., 1994. – 56с. 15. Цариниик М. Плянетне видиво: міфотворче світовідчування Олександра Довженка / М. Цариниик // Сучасність.  1973. № 1012. – С.4. 16. Шудря М. Геній найщирішої проби: про О. Довженка / Микола Шудря. – К., 2005. – 40с.

Підписано до друку 14.07.2019. Тираж 10. Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості» Черкаської районної ради Відділ бібліотечної та краєзнавчої роботи 19604 Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Мошни, вул. Спасо-Преображенська,56 «А» Е-mail: bibliotekaromc@gmail.com 18