Українофобія як явище та політтехнологія

дестабілізаційних процесів в Україні. Так почалося грандіозне за масшта­ бами маніпулювання громадською думкою, яке, між іншим, вимагає ве­ ликих грошей. Отже, траур, який, здавалося б, повинен домінувати при «відзначенні», перетворився у політику реваншу. Бо, ах, як важко відмовитися від освя­ чених доктрин загарбання, колонізації, асиміляції, депортації, економічно­ го визиску сусіда, що став чи хоче остаточно стати незалежним. Німеччина після програної війни пройшла кілька стадій ідеологічного розвитку. Після періоду частково вимушеного самобичування, возз’єдна­ ння Німеччини відкрило стадію підправлення німецького іміджу навіть для часів гітлеризму та стадію економічної експансії в межах і поза межами Європейського Союзу. Було створено нову міфологію взаємовибачення і взаємопрощення. Німецько-французьке примирення має завуалювати від­­родження ідей про ревіндикацію Ельзасу і Лотарингії. Німецько-поль­ ське примирення, якого досягли – фактично – під сильним натиском Німеччини після того, як вона забезпечила свої позиції в економіці По­ льщі та вивела з підпілля німецьку машину, повинно було заслонити собою мільйонні (п’ять, шість мільйонів?) жертви поляків під час Другої світової війни та мільйонні (два мільйони) жертви депортації німців з так званих відзисканих земель під час акції Vertreibung (Вигнання). Німецькі іміджмейкери пішли далі, конструюючи образ доброго німця на Сході та скидаючи вину за єврейський голокост і спровоковану німцями різанину на Холмщині – Волині на українців. Лише примирення з Чехією на сього­ дні ще не вдалося – через справу Судетів. Польща, за гіркими висловлюваннями теперішніх поляків – тих, які усві­домлюють, що діється, переживає «третю німецьку колонізацію», під час якої на тематику польської національно-визвольної боротьби під час Другої світової війни накладено табу, а на хвилю антиукраїнської ксе­ нофобії отримано негласний німецький дозвіл і підтримку. Західні землі сучасної Польщі опинилися під німецьким економічним диктатом, бо ще жевріє думка про польський Drang nach Osten з відновленням Польщі в кордонах 1939 року, яке, своєю чергою, дасть можливість відновити німецькі кордони на Сході з цього самого часу. У такий спосіб, також на українську політичну сцену повернувся німецький чинник з руйнівними антиукраїнськими традиціями упродовж 60-ти років під відповідним камуфляжем, якого вимагає поки що (а може й не вимагає) початок XXI століття. Німеччина долучила Польщу як посередника у власному поході на Схід і ледве чи ті німецько-польські непорозуміння, які проявляють­ся після війни в Іраку, можуть тут щось змінити.

78