Українофобія як явище та політтехнологія

фінансової служби та двоє лісничих, поранено 6 осіб, у полон потрапило 20 осіб (жандарми, солдати та митники)11. За оцінкою чеських силових служб, польські диверсійні та бойові акції на території Підкарпатської Русі восени 1938 року виявилися значно результативнішими за угорські. Однак самі учасники акції «Лом» були змушені визнати її провал з політичного погляду. Попри планомірність і систематичність у вчиненні випадів диверсійних груп на територію Закарпаття, акція не принесла очікуваних результатів. У період автономії Карпатської України тут так і не вибухнуло проугорське повстання, на яке покладали великі сподівання у Варшаві та Будапешті, розраховуючи, що воно стане приводом для початку введення угорських військ на терито­рію краю. Більше цього, на думку польського підполковника Людвіга Садов­ ського, участь Польщі в подіях на Підкарпатській Русі активізувала й підживила іредентистські настрої українців в Галичині та їхнє прагнення до незалежності, а також вплинула на зростання антипольських настроїв у Карпатській Україні. На його думку, не можна було також скидати з рахунків і самосуди, які чинили члени польських партизанських загонів над затриманими молодими українцями під час їхніх спроб дістатися на територію Підкарпатської Русі з метою вступити до лав Карпатської Січі12. Про існування таких фактів також згадував учасник акції «Лом» Йозеф Каспарек13. Попри спроби польських військових та політичних кіл зберегти у таємни­ці свою диверсійну акцію, проникнення Польщі на територію краю не вдалося приховати. Чехо-Словаччина оприлюднила інформацію на цю тему, наслідком чого став розголос у міжнародній пресі. Це ускладнювало і так напружені відносини з Прагою та шкодило міжнародному іміджу Другої Речі Посполитої14. Водночас одним із проблемних питань у відносинах між Польщею та Чехо-Словаччиною стали масові нелегальні переходи через кордон українською молоддю із Галичини, Волині та Лемківщини на територію Підкарпатської Русі. Їх початок не варто пов’язувати з призначенням А. Волошина прем’єр-міністром автономного уряду 26 жовтня 1938 року. Очевидно, що втеча поодинокими групами із території Польщі розпочалася ще наприкінці вересня 1938 року. Підтвердженням цього слу­гує повідомлення коменданта Східного малопольського округу охо­ рони кордону в Стрию від 28 вересня 1938 року про те, що у зв’язку з політичною ситуацією «констатовано проникнення з Польщі до ЧехоСловаччини українських діячів і взагалі українців з нашого терену, які 38