Історія
літератури
Неокласицизм виник як опозиція до романтизму й неоромантизму з їхньою часом надмірною емоційністю, стихійною розкутістю, порушенням законів художньої форми тощо. Серед основних рис неокласицистичного стилю: • використання тем, сюжетів, образів, мотивів міфології, античності, ренесансу, класицизму; • споглядання гармонії природи, краси витворів мистецтва; • культ чітко унормованої, вишуканої форми (сонет, віртуозна ритміка, різноманітні системи віршування, увага до перекладів); • розміреність інтонацій, конкретність образів, стрункість і прозорість синтаксису; • відстороненість від прозаїчних, хоч і злободенних, проблем довколишньої реальності; • інколи — епікурейство (культ земних насолод). В українській літературі неокласицизм започаткувала Леся Українка. Продовжили й розвинули цю традицію М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Юрій Клен, Б.-1. Антонич, Є. Маланюк, О. Теліга та інші автори. Окрему групу в межах неокласицистичної течії створили в 1920-х роках п'ять київських поетів і науковців — М. Рильський, М. ДрайХмара, ГІ. Филипович, Юрій Клен, визнаним лідером цього об'єднання був М. Зеров («київська школа неокласиків», або «п'ятірне гроно»). Неокласики радикально змінили сам тип вітчизняної поезії. Теорія літератури
Кларнетйзм — світоглядна концепція П. Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Кларнетйзм характеризують такі поняття: «кольоровий слух», «слуховий колір», аристократичність духу, поетичний всесвіт, філософська ідея всеєдності тощо. 84