Симон Петро: Скеля, зрушена Божою рукою by Хліб Наш Насущний

Симон Петро: Скеля, зрушена Божою рукою змiст Коли двигтить земля...... 4 Зустріч з Месією............. 4 Струшений силою Христа............................ 6 Струшений відволіканнями............. 11 Струшений Христовим докором......................... 15 Струшений поганою підготовкою................... 24 Життя – то подорож....... 30

вичайні землетруси зрушують скелі. Життєві потрясіння зрушують людей. І коли земля під нашими ногами починає двигтіти, тоді змінюється наш світогляд. Щось схоже трапилося в житті одного рибалки першого століття на ім’я Симон. Коли в його життя прийшов Ісус, земля під його ногами почала двигтіти. На наступних сторінках вчитель біблійного радіокласу Білл Краудер пропонує новий погляд на серію несподіваних подій в житті Симона, що потрясли його життя до самих підвалин, але які Ісус використав, щоб цілковито змінити колишнього рибалку – зробити з нього Петра, тобто Скелю. Багато чому ми можемо повчитися із важкого шляху Петра до набуття “скелястих якостей” – стати стабільним, послідовним. Ми теж можемо перемогти всі свої невдачі, якщо опиратимемось на силу, яку може дати лише Ісус. Мартiн де Гаан

Коли двигтить земля

середині 80-х моя маленька сім’я переїхала до Лос-Анджелесу, де я мав нести служіння пастора. А за кілька місяців після нашого переїзду на Західне узбережжя, ми опинились в епіцентрі Уїттерського землетрусу. То був 1987 рік. Де сховаєшся, коли сама земля двигтить? Куди бігти, коли незрушна земля перестає бути незрушною? Землетруси виникають несподівано, без будьякого попередження. Вони символізують різку втрату стабільності в нашому житті, коли земля двигтить під ногами. Такі землетруси змушують нас визнавати свою крихкість та неадекватність. Змушують побачити в собі те, чого, напевно, ми воліли б краще не знати. Переживши землетрус і весь той тривалий емоційний стрес, я почувався як один з біблійних героїв, в житті якого був цілий ряд потрясінь – несподіваних подій, тих моментів, що стру-

шували його життя до самих підвалин. Ім’я цієї людини – Симон, син Йони. Пізніше він отримав ймення Петро. Його життя можна розділити на періоди, коли емоційні потрясіння позбавляли його впевненості та твердості духу, залишаючи натомість страх і невпевненість. Як наслідок, сейсмографія його життя – якщо уважно прослідкувати – мала періоди відносної стабільності з періодичними потрясіннями, що змушували його глибоко аналізувати своє життя і все гостріше усвідомлювати свої духовні проблеми й потреби.

Зустріч з Месією

уховна подорож Петра почалась, коли його познайомили з Месiєю, на Якого в Ізраїлі вже давно чекали. На той час Іван Хреститель, проповідуючи хрещення на покаяння, зібрав навколо себе чималу кількість учнів. Але потім він змінив фокус

з себе на Ісуса з Назарету. Він хотів чітко донести своїм послідовникам ту важливу істину, що не він, а саме Ісус є обіцяним Ізраїлю Месією. Один із Іванових учнів – рибалка з Галілеї на ім’я Андрій, – почувши це, залишив Хрестителя, щоб слідувати за Ісусом. Саме він незабаром привів свого брата Симона, щоб познайомити його з Вчителем, Якого він, Андрій, вважав за Месію. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Симона Петра. Він знайшов перше Симона, брата свого, та й говорить до нього: Знайшли ми Месію, що визначає: Христос. І привів він його до Ісуса. На нього ж споглянувши, промовив Ісус: Ти Симон, син Йонин; будеш званий ти Кифа, що визначає: скеля (Ів. 1:40-42). “Кифа” – то арамейський варіант грецького імені “Петро”, що буквально означає “камінь” або “скеля”. Ісус не просто дав Симону прізвисько. Він дав йому нове ім’я, зважа-

ючи на те, що планував вчинити в його житті. Скеля (чи камінь) символізує стабільність. Це ймення, що його дав Петру Ісус, суперечить, здається, не лише характеру Симона, але й не узгоджується з деякими подіями, що мали місце в його житті протягом наступних трьох років. Вказуючи на гарячність та запальність Петра, один автор порівнює його не з бенгальським вогнем чи димовою бомбою, а з пошкодженою неконтрольованою вибухівкою. Він був занадто жорстким і некваліфікованим для своєї місії.

Петро був схожий не на бенгальський вогонь, не на димову бомбу, а на пошкоджену неконтрольовану вибухівку. Тим не менш Ісус покликав його. Симон був не з тихонь, що загубилися б серед інших учнів Христа. Він відразу почав виділятись 5

серед решти. Простий, неосвічений рибалка без блиску та вмінь, він, однак, став “головуючим” в групі учнів, ладним перевернути весь світ. Втім, Петро напевно є тим учнем, який найбільше віддзеркалює нас самих. Святе Письмо подає його життя наче відкриту книгу, що містить не лише його сильні якості та успіхи, але й несподівані падіння, невдачі – такі, що “струшували скелю” до самої її основи. Давайте розглянемо ці визначальні події в житті Петра.

Струшений силою Христа

5-му розділі Євангелія від Луки говориться про те, як зустріч з Ісусом справила вплив на Петра. Вплинула так сильно, що спричинила “сейсмічний зсув” у його мисленні.

Поклик та залучення Петра І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб 6

почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна (Лк. 5:1-3). Маємо наступну картину: Генісаретське озеро (Галілейське море), біля якого зібрався натовп народу, щоб почути вчення Ісуса. Неподалік від берега маленька група рибалок вичищала рибацьку сітку після тривалої нічної праці. В наш час люди рибалять для відпочинку або в якості спорту, але для багатьох жителів Галілеї першого століття рибалення було єдиним заробітком на життя. То була важка праця. Треба було докладати максимальних зусиль, щоб гребти, кидати з човна невід і потім тягти його. Але в нашому випадку сітка й човни були порожніми, без риби. Нічна важка праця

виявилась даремною. В цій ситуації Ісуса зацікавив один конкретний човен і його власник – Симон. Як ми вже зазначали, це не була перша зустріч Петра з Учителем (Мт. 4:18-20; Мр. 1:16-20; Ів. 1:40-42). Перед цим Петро став номінальним послідовником Ісуса. Але цього разу Месія мав намір “цілком заволодіти” всім життям Петра, всім тим, що Він мав. Тому почав використовувати те незначне, що було у Петра – його порожній човен. Ісус сів у цей човен, щоб навчати людей. І те, що трапилось далі, стало для Симона таким великим потрясінням, що Лука написав: “А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!” (Лк. 5:8) Що ж таке трапилось, що сколихнуло внутрішній світ рибалки Симона? Причини цього заслуговують на нашу увагу та глибокі розважання.

Відкриття Божественності Ісуса А коли перестав Він навчати, промовив до Симо-

на: Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода. А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись... І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати (Лк. 5:4-7). Коли Ісус закінчив навчати народ, то звернувся до Симона, що уважно Його слухав в ті хвилини. Його слова “попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід”, звучали скоріше як наказ, ніж пропозиція. Вони суперечили всьому тому, що Симон знав про рибалення. В Галілейському морі рибалили завжди вночі і поблизу берега, а не вдень і на глибині. Тому не дивно, що Симон відреагував на слова Ісуса зустрічним аргументом: “Цілу ніч ми працювали, 7

і не вловили нічого”. Петро все-таки був експертом у рибальстві, нехай його і спіткала тієї ночі невдача. Тому здавалось дуже дивним, що Господь наказав йому те, що той напевно вважав безглуздям. Але Ісус знаходився у човні і потребував від Симона послуху. Розповідають, що славнозвісний англійський воєначальник Веллінгтон (той самий, що завдав поразки Наполеону у битві біля Ватерлоо під час так званої “війни ста днів” у 1815 році), віддав одному із своїх генералів наказ, який той потім відрапортував як неможливий для виконання. Але герцог сказав йому: “Ви йдіть і виконуйте, тому що я ніколи не віддаю неможливих наказів”. Ісус теж не віддає неможливих наказів. І цю істину Петро пізнав, коли зрештою послухався слів Господа. То був важливий крок у духовному зростанні Петра. Спочатку, здається, що Симон піддав сумніву слова Христа, кажучи: “Цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого”. Але потім він додав: “Та за словом Твоїм укину невода”. 8

Симон вчинив те, що йому було наказано зробити, хоча його професійний досвід і протестував проти цього. Зверніть увагу на те, що Петро назвав Господа “Наставником”, а не “Раббі” (Вчитель). Грецьке слово “епістасес” за даного контексту можна перекласти і як “Капітан Човна”. Петро розумів, Хто був “Капітаном”, тому виявив послух словам Христа – хоча й не розумів, яка з того буде користь. Який же був результат цього послуху? Сталося те, що здавалось неможливим: рибалки упіймали величезну кількість риби. Піймали в “неправильний” час і в “неправильному” місці. Петро зрозумів, що опинився в присутності Того, Хто чинить неможливі речі. Один християнський автор вважає, що це чудо багато в чому віддзеркалює те, що потім Павло написав у славослов’ї в Еф. 3:20: “А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава…”

• “Може зробити” – “безліч • •

риби набрали”; “значно більше” – “їхній невід почав прориватись”; “значно більше… ніж просимо” – “наповнили обидва човни, аж стали вони потопати”.

Усвідомлення власної нікчемності А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина! Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був (Лк. 5:8-9). Миттєва реакція Симона взагалі не стосувалась всієї тієї риби, що він тільки-но упіймав – але стосувалась Того, Хто зробив можливим цей чудесний улов. Симон зрозумів, що знаходиться в присутності Творця. Звісно, що Христос, Який словом викликав до існування Всесвіт, не мав жодних проблем з тим, щоб “зібрати купку риб” і явити Свою велич цьому бідному, приголомшеному рибалці.

Отже, Петро усвідомив, що знаходиться в присутності Бога. Він був у стані розгубленості, бо те, що він побачив, не мало ніякого пояснення. Це було щось неймовірне. Лише Бог міг це вчинити. Ісус явив Симону Свою цілковиту вищість у тій сфері, в якій цей рибалка був найбільш обізнаний, вмілий, кваліфікований. Усвідомлення того, Хто був Ісус, спонукало Симона до найбільш відповідної реакції: “Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!”

Петро був у стані розгубленості, бо те, що він побачив, не мало ніякого пояснення. Це було щось неймовірне. Лише Бог міг це вчинити. Називаючи Ісуса “Господом” (а не просто “вчителем” чи “наставником”), Симон цим засвідчив свою віру в те, що йому відкрилась божественна природа Христа. Він чітко усвідомив: 9

• неосяжну прірву між свя• •

тим Богом і ним, грішною людиною; величезний тягар гріха, що безмірно обтяжує його душу; необхідність покаяння для вирішення проблеми його гріховної природи.

Один коментатор написав, що реакція Петра містила більш глибокий зміст. Він наче сказав Господу: “Я не вартий Твоєї уваги. Не витрачай на мене час. Я вже підвів Тебе, коли Ти вперше мене покликав. І я знову підведу Тебе. Знайди когось іншого, більш гідного, вартого Твого клопоту і часу. Знайди того, кому Ти можеш довіряти. Ти колись назвав мене “скелею”, але в мені немає нічого “скелястого”. Тобі краще залишити мене. Я – грішна людина”. Епіскоп Дж. Райл так писав про цей уривок: “Слова Петра точно відображають першу реакцію людини, що опинилась в ситуації, яку можна назвати близьким контактом з Богом. Явлення Божественної величі та святості викликало в ньому гостре відчуття власної 10

мізерності та гріховності. Як у випадку з Адамом після гріхопадіння, першим бажанням Петра було сховатися. В його серці народились ті слова, що колись сказали ізраїльтяни біля Сінайської гори: “Нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали”. Але Христова любов не відпустила Петра. Вона готувала його до будь-яких випробувань, що мали зробити його дійсно Скелею.

Запрошення до сповненого сенсом життя І сказав Ісус Симонові: Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей! І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним (Лк. 5:10-11). Ісус запропонував Симону подорож віри, що радикально змінила його життя. Ця духовна подорож означала:

Нове відношення –

“Не лякайсь”. Кампбелл Морган писав: “Чудесна музика вічності! Він спочатку сказав: «Не лякайсь». Він сказав ці слова людині великих емоцій та буремної душі. Людині,

що, здавалося, не мала сили рухатись вперед. Людині, про яку Він знав, що зречеться Його”. Новий початок – “від цього часу”. Духовна подорож зруйнувала кайдани минулого і все змінила в житті Симона. Колишні невдачі змінились новим майбутнім. Нову ціль – “ти будеш ловити людей”. Інакше кажучи, Петро буде “ловити душі” для Бога. Як Бог колись покликав Давида і Мойсея, щоб ті, залишивши свою звичну чабанську працю, почали “пасти” Його народ, так і Христос тепер покликав Симона залишити свій невід і зайнятися “ловлею” людських душ. Нове життя – “Вони покинули все та й пішли вслід за Ним”. Це був акт радикального посвячення. Для Симона тепер все стало новим. Однак та духовна трансформація, яку Ісус запланував для Петра, не могла відбутись за одну ніч. Процес формування цієї людини, яку Ісус назвав “скелею”, буде досить повільним. Духовна подорож Петра почалась. Він був струшений силою Христа. Він

відчув свою неміч. Відчув велику потребу в Тому, Хто незрівнянно сильніший і величніший за нього. Він зустрівся з Тим, про Кого наступні покоління співали: Тебе я потребую щохвилини, Своєї волі Ти мене навчай; Обітниці великі, Боже милий, В мені, благаю, кожний день сповняй. Тебе я потребую – лиш Тебе, Не залишай ані на мить мене; Тепер мене, Христе, благослови, Іду до Тебе – славу нам яви.

Струшений відволіканнями

дуже люблю гольф. Теоретично ця гра нескладна. Але на практиці не така вже й проста. Головна її складність полягає в тому, що вона не пробачає легковажності. Вона вимагає постійної великої концентрації і жорсткої самодисципліни – якщо ми справді прагнемо добре грати у гольф. Інструктори з гольфу кажуть: “Щоразу, коли ви махаєте ключкою, 11

є тисячі речей, які ви можете робити неправильно, і є лише одна річ, яку ви можете робити правильно”. Лише коли ви пильно споглядаєте і практикуєте правильний контакт м’яча з лицевою стороною ключки, то зможете уникнути небажаних поштовхів, ривків, неправильних траєкторій, зрізок, промахів тощо. Тільки якщо ви цілком зосереджені на процесі – на замаху, самому контакті з м’ячем і “віддачі” ключки, – ви спроможні будете відправити м’яч у потрібну лунку. Цей принцип ми знаходимо в нашому наступному аналізі духовної подорожі Петра. Одна з причин, чому його духовне зростання було досить повільним, полягає якраз в різних відволіканнях. У своєму слідуванні за Христом Петро на власному досвіді пізнав “сейсмічну” силу цих відволікань. Історію про те, як Петро був “струшений відволіканнями”, докладно описує Матвій в розділі 14. Для Ісуса та Його учнів то був тривалий день виснажливого служіння. Коли день 12

вже схилявся до вечора, Христос, розуміючи втомленість Своїх учнів, дозволив їм відпочити на самоті. Ісус використав цей час спочинку для спілкування зі своїм Отцем у відлюдному місці. Його учні в цей час перетинали човном Галілейське море. Саме тоді сталася ще одна вражаюча подія.

Явлення Ісуса А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь! (Мт. 14:25-27) Учні були нажахані тим, що десь там, у серпанку, по поверхні озера рухається щось незрозуміле, схоже на привид. Тому почали волати. Якнайменше, їх лякала зустріч із чимось надприродним, потойбічним. В гіршому випадку, вони просто боялись за свою безпеку, за своє життя.

Маємо розуміти, що таке видовище могло налякати кого завгодно. Також треба пам’ятати, що ці люди не були полохливими туристами у човні. Майже половина з них були професійними рибалками, що більшу частину свого дорослого життя провели на Галілейському морі. Так, ці рибалки були неосвіченими, але вони чудово розумілись на “водній справі”. І вони точно знали: люди неспроможні ходити по поверхні води. Це просто неможливо. Це неймовірна річ. Однак Ісус звернувся до учнів із цієї мли із заспокійливими словами – їм нема чого боятися. В цей момент Петро повів себе згідно “своєї іпостасі”. У своїй імпульсивності він сприйняв слова Ісуса не просто буквально, але й “радикально”. Він заявив Христу, що теж бажає піти по воді – як і його Вчитель.

Ходіння вірою Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро

став іти по воді, і пішов до Ісуса (Мт. 14:28-29). Тут ми бачимо Петра в самому його “уособленні” – сміливо вилазить з човна і майже з “фанатичною вірою” вручає себе в могутні руки Христа. Хоча ми сотні разів читали (або чули) цю історію і знаємо, що зрештою Петро став тонути мов той камінь, повз нашої уваги не повинна пройти вся величність і неймовірність цього моменту. “Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса”. Тут він повівся з найкращого боку: цілковито довірився Христу і почав діяти відповідно. Ще раз: пам’ятайте, що це був рибалка, що все своє життя працював на Галілейському морі. Однак, попри весь свій рибацький досвід, він цілком поклався на силу Господа. Петро зважився на те, чого не вчинив би жоден рибалка (бо вважав би це справжнім безглуздям): виліз із човна, ступив на бурхливу поверхню озера і почав іти у напрямку до Христа. У випадку з Мойсеєм Бог провів народ по дну Червоного моря. У випадку з Ісусом На13

вином Бог провів євреїв через річку Йордан – теж по сухому дну. Та якими б вражаючими не були ці дві події, Петро вчинив більш неймовірну річ. Він ішов не крізь море, а по поверхні моря. Не думаю, що хтось з нас може припустити, що Петро мав “більше здібностей” до ходіння по воді або був духовнішим за решту учнів, що залишились у човні. Звісно, це не так. То був момент великої віри Петра. Він цілковито вручив себе в руки Творця, покладаючись на Його силу, тому і зважився на те, щоб піти по воді. Довіряючи владі Творця над Своїм творінням, Петро – цей простий рибалка – вчинив одну з найбільш неймовірних речей, що ми знаходимо на сторінках Святого Письма. Він пішов по поверхні води. І він просувався вперед, доки йому не спало на думку: а чи розсудливо він вчинив, що опинився на воді посеред бурхливих хвиль шторму?

Відволікання через шторм Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав пото14

пати, і скричав: Рятуй мене, Господи!.. І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився? (Мт. 14:30-31) Петра несподівано приголомшив той факт, що він іде по воді посеред шторму. Це його відволікло, і він відвів погляд від Господа. Я вже згадував вище, що люблю грати в гольф. І як цілковита зосередженість на м’ячі є головною умовою успішної гри, так і постійний фокус на Христі є фундаментальним принципом слідування за Ним. Не існує нічого важливішого за те, щоб за допомогою Біблії, молитви і навіть страху зосереджуватись на Ісусі, не зводити з Нього погляду.

Маємо постійно робити вибір: чи дозволимо різним відволіканням зваблювати нас і відвертати нашу увагу від найважливіших речей.

Існує безліч речей, що можуть нас відволікати він нашого Господа, тому маємо постійно робити вибір: чи дозволимо різним відволіканням зваблювати нас і відвертати нашу увагу від найважливіших речей. Ось деякі з тих відволікань, з якими ми часто стикаємося: • Страх – емоція, яку ми відчуваємо, коли життя раптово виходить з-під нашого контролю, і ми неспроможні довіряти Богу, ввіряти Йому свої проблеми. • Відчай – внутрішнє відчуття втрати, коли важкі обставини затьмарюють Божі цілі, і ми втрачаємо надію, занепадаємо духом. • Розчарування – душевна травма, коли нас зрадили ті, кому ми щиро довіряли, на кого цілковито покладались. • Стрес – відчуття напруження, коли намагаємося самотужки взяти під свій контроль власне життя. Серед усіх цих випробувань дуже важливо для нас стати тими людьми,

що зосереджені на своїй меті. Маємо дивитись ширше, виходячи за межі тих відволікань, що нас оточують. Потребуємо не зводити погляду з Ісуса: Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого (Євр. 12:2). Ходіння Петра по воді виявилось дуже коротеньким. І цілком зрозуміло чому. Він був звичайною людиною, що злякалась і через відволікання шторму відвела свій погляд від Спасителя. Цей зойк Петра, що волав про допомогу серед буремних хвиль – дуже корисне попередження для всіх нас.

Струшений Христовим докором

оли я викладав кілька років в одному біблійному інституті, 15

то любив давати студентам тести. Можливо, це звучить жорстко, але ці тести дозволяли мені як вчителю побачити цілісну картину: чи всі мої студенти зможуть успішно пройти курс і, зрештою, спроможні будуть правильно застосовувати в житті той матеріал, що вони вивчили. Але не всі тести ми проходимо в шкільній аудиторії. Життя часто пропонує нам тести через такі обставини, що вимагають від нас максимум сили, витривалості, терпіння. Коли таке трапляється, чи успішно ми здаємо життєвий екзамен? Чи не повертаємося знову до своїх старих звичок, до життя поразок? Немає нічого дивного в тому, що наше духовне зростання може відбуватися за схемою “два кроки вперед – крок назад”. Після чудового прогресу може статися гіркий регрес. Таке трапляється в житті кожного з нас. Це мало місце і в житті Петра. Матвія 16 містить найбільш драматичний випадок, коли Петро зазнав “жахливого струсу” в момент найвеличнішого явлення 16

Божого одкровення. Ще хвилину тому Петро отримав велику похвалу від Ісуса, аж ось почув принизливий докір з Його вуст. Необдумані слова цього імпульсивного учня ще раз показують нам, який короткий шлях від перемоги до поразки, як все може швидко змінитись. Маємо ще одне нагадування, як важливо ніколи не зводити погляду з нашого Наставника. Давайте розглянемо увесь ланцюжок подій, що привели Петра до цього чергового струсу, який пройняв усе його єство і вплинув на його життя.

Момент просвітлення Петра В Матвія 16:13 ми читаємо, що Ісус після чергового зіткнення з єврейськими релігійними лідерами вирушив зі Своїми учнями на північ до Кесарії Пилипової, що коло підошви гори Гермон. То було римське вартове місто, де знаходилась база римських окупаційних військ. Там було скелясте плато, де римляни побудували свої храми і олтарі для цілого пантеону своїх римських богів.

Очевидно, що Ісус привів Своїх учнів у цю віддалену місцевість, де все вказувало на присутність поганської релігії, з однією метою: створити спеціальні умови для важливої перевірки їхньої віри. Там, на фоні “різноманітних вірувань”, Він мав з’ясувати, в що вірять Його послідовники, ким вони Його вважають. Саме там Петро блискуче склав перший екзамен… але лише для того, щоб за кілька хвилин з тріском провалити наступний екзамен. Там він зазнав гіркої поразки, наближення якої не помітив і не очікував.

Важливе питання і різні варіанти відповідей на нього. Ісус запропонував Своїм учням тест, що складався лише з двох питань. Перше питання: “За кого народ уважає Мене, Сина Людського?” (Мт. 16:13) Це чимось нагадувало результати опитування, яке проводить в наш час інститут Геллапа. Згідно відповідей учнів, в народі панувало кілька думок щодо особистості Ісуса:

• Іван Хреститель. Мож-

ливо, до цього висновку деякі люди дійшли тому, що обидва (Іван та Ісус) проповідували покаяння і Царство Боже. Ілля. Деякі, побачивши • чуда, що їх звершував Ісус, згадували старозавітні історії про могутнє служіння Іллі і вважали, що цей пророк повернувся на землю в образі Ісуса. • Єремія. Люди, що вважали Ісуса Єремією, вбачали схожість в служіннях “плачучого пророка” і Христа, що опікувався народом так щиро і мав таке велике співчуття, що пролив багато сліз. Один з пророків. Ці люди • не удавались до конкретизації, але розуміли, що Ісус демонстрував якості та здібності великих духовних лідерів в минулому. Загальний підсумок щодо популярних поглядів на ідентичність Ісуса (як його подали учні) можна назвати вражаючим. Всі ці погляди були позитивними – але хибними. Натовпи людей були приємно вражені чуде17

сами Ісуса, але їхні духовні очі були закриті. Вони не розуміли того, що бачили. Не розуміли, Хто Він насправді є. Те ж саме ми спостерігаємо і сьогодні, хоча проминуло вже 2000 років. Коли запитуємо людей: “Хто є Ісус?” – отримуємо наступні відповіді: “великий вчитель”; “приклад моралі та любові”; “прославлений моральний лідер”. Занадто часто затушовується невимовна, дивна велич Його справжньої ідентичності. З цієї причини дуже важливо, щоб повз нашу увагу не пройшла та ціль, що її переслідував Христос, коли вів бесіду зі Своїми учнями там, біля підніжжя гори Гермон. Отже, в контексті всіх цих “свіжих новин” про Свою ідентичність і того пантеону римських богів навколо, Ісус поставив друге запитання.

Особисте питання з єдиною правильною відповіддю. У вірші 15 Ісус виходить з контексту “що кажуть люди” і робить Своє питання особистим: “А ви за кого Мене маєте?” 18

Замість того щоб коментувати різноманітні погляди людей, Він ставить пряме питання Своїм учням. Втім, це було Його наміром від самого початку. Вічне благополуччя учнів залежало не від розуміння людських поглядів чи обізнаності щодо чуток. Їхнє відношення до Небесного Отця напряму було пов’язане з тим, що вони думають про Ісуса – Хто Він насправді є. Учні на той момент вже вірували в Ісуса. Вони вже стали Його послідовниками. Але перед тим, як життя Ісуса набуло драматичного й трагічного повороту з його потрясінням та бентеженням, учні мали глибше зрозуміти, Хто є насправді Христос, і сповідати це. Отже, Ісус бажав узнати, що про Нього думають учні. І запитав їх: “А ви за кого Мене маєте”. В грецькому тексті це питання має досить яскраве емоційне забарвлення. По справі, Ісус сказав учням: “А тепер не повторюйте те, про що кажуть у натовпах. Наразі важливо, що саме ви думаєте про Мене!” Уїлбур Сміт писав:

“Христові чудеса мали дві головні цілі. Перша – допомога людям. Допомога тим чоловікам та жінкам, що були хворі, немічні, скалічені, зламані, поневолені та відчайдушно потребували здоров’я, здорового глузду і свободи від демонської влади – повернення слуху, зору, спроможності ходити тощо. Друга ціль – прославлення Бога, щоб люди увірували, що Той, Хто звершує всі ці чудеса, воістину є посланий Богом, є об’єктом Його любові та благовоління”. Чи зрозуміли учні Божественність Ісуса, що була явлена їм через всі Його чини? Що формувало їхні погляди – людські думки, чи їхній досвід ходіння з Христом? На ці питання відповів саме Петро.

Вчасне питання вічної ваги. Відповідь Петра була, по справі, визнанням, що Ісус є довгоочікуваним Месією. Він проголосив: “Ти Христос, Син Бога Живого!” (Мт. 16:16)

Лише ця заява є повною та довершеною відповіддю на питання Ісуса. Кожне слово тут є прямим, зрозумілим та цінним. Ці слова складають чітке сповідання віри. • Христос (євр. Месія) – це слово вказує на служіння Ісуса; Син – це слово вказує на • Його божественність; • Бога живого – ці слова відрізняють Христа від мертвих поганських ідолів і подають Його як джерело усякого життя – духовного життя, тепер і у вічності. Вражає те, що причиною такої разючої різниці між сповіданням Петра та поглядами натовпів стала не кількість Ісусових чудес, а Божа праця, що породила в серці цього учня істинну віру. Зверніть увагу на відповідь Ісуса: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець” (Мт. 16:17). Недостатньо лише досліджень, вивчень та зва19

жування доказів. Відомо, що існує елемент неосяжності в нашому пізнанні Бога. Господь перебуває за завісою, за яку наш розум неспроможний зазирнути. Лише коли Отець відкриває цю завісу, людина може прийти до твердої, непохитної віри, ким є насправді Ісус Христос. Пам’ятайте: людські категорії мислення вкрай обмежені. Тут має бути особисте одкровення. І таке одкровення приносить вічні наслідки.

Петро за дуже короткий час пройшов вражаючий шлях від рибалки, що не мав богословської освіти, до учня, що висловив найвеличнішу в історії теологічну істину.

Його прогрес не був швидким, але характеризувався стабільністю. Петро був відкритим і щирим у спілкуванні з Ісусом, і це допомогло йому в духовному зростанні. Така щирість принесла чудовий плід: глибину і чіткість богословського мислення. Все, що Ісус чинив в житті Петра, мало за мету привести його до цього кульмінаційного моменту величного сповідання. Але життя Петра дуже нагадувало американські гірки – то вгору, то вниз. Після моменту неймовірного духовного відкриття (яке він отримав від Бога) дуже швидко настав момент гіркого розчарування. На підставі сповідання Петра Ісус почав розгортати перед учнями вічний план Свого Отця. Але Петро виявився неготовим його прийняти.

Гірка невдача Петра Для Петра то був момент тріумфу. Подумайте тільки: він пройшов вражаючий шлях від рибалки, що не мав богословської освіти, до учня, що висловив найвеличнішу в історії теологічну істину! 20

Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому

бути, і воскреснути третього дня (Мт. 16:21). Ключовим словом в цьому вірші є “мусить”. Йдеться про божественне доручення, божественну місію і божественний пріоритет. Не могло бути й мови про якісь вагання, можливості уникнути небезпеки. Ісус мав іти до Єрусалиму – туди, де на Нього чекала смертельна небезпека. Цей акцент на необхідності здійснити місію (що призведе до смерті) відображається і в другій частині цього вірша: • Мусить постраждати багато. Мусить бути вбитим. • • Мусить воскреснути третього дня. Зверніть увагу, що слова Ісуса про Його страждання містять два аспекти: Людський аспект. Те, що Господь мав постраждати, є логічним наслідком того, що Він чинив і чому навчав. Люди поступово все більше відхиляли Його вчення, а релігійні лідери все активніше змовлялися, як скоріше Його позбутися.

То була неминуча реакція на радикальне вчення Господа – вчення, що було запропоноване людям духовно глухим та сліпим. Божественний аспект. Ісус не просто героїчно пішов на страждання заради великих ідеалів. Його шлях був результатом Божественного задуму. Саме цей задум вів Його на хрест, після чого мало бути тріумфальне воскресіння з мертвих. Через те, що Петро всього цього не розумів, його реакція на слова Ісуса про Його смерть була в тій же мірі хибною, в якій вона була правильною на питання Господа: “А ви за кого Мене маєте?”

Зарозуміла відповідь Петра І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде! (Мт. 16:22) Відповідь Петра свідчить про його жахливу духовну короткозорість в деяких питаннях. Але він не усвідомлював цього. 21

Його серце було сповнене зарозумілістю. В єврейській культурі першого століття фраза “хай не буде” була дуже різкою і часто супроводжувалась сплеском гніву. Тільки що Симон сповідав Ісуса як Месію, як Божого Сина, але тепер почав розмовляти таким тоном, наче це він є вчителем і наставником Ісуса! Не усвідомлюючи, що робить, Петро вів розмову так, начебто йому краще відома Божа воля, ніж Тому, Кого він щойно визнав як Божого Сина. Чому так сталося? Очевидно тому, що у Петра були свої сподівання та плани щодо майбутнього. І те, що Ісус сказав про Свої страждання та смерть, здавалося йому абсолютно неможливим, немислимим. Маємо з цього урок для всіх нас. Занадто багато в нас є планів, що коріняться в наших власних задумах та очікуваннях, а не в Божій волі. Занадто часто ми забуваємо просту істину: Божі дороги – не наші дороги. Коли ми не дозволяємо Богу бути Богом, коли наші 22

мрії не здійснюються і наші власні цілі не досягаються, ми схильні тоді реагувати на Божі чини із зарозумілістю, гіркотою, обуренням і навіть гнівом. Один коментатор, зображаючи реакцію Петра, дуже влучно показав, що цей учень мав на увазі: “Я не для цього за Тобою пішов, Господи. Ми так не домовлялися. Я думав, що буде коронація, а не розп’яття. Що буде золота корона, а не терновий вінок. Що буде славний престол, а не ганебний хрест. Це хибний план! Я знаходжу його цілком неприйнятним!”

Пронизливий докір Ісуса А Він (Ісус) обернувся й промовив Петрові: Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське! (Мт. 16:23) У Своєму докорі, що напевно пронизав Петра до глибини душі, Ісус назвав його “сатаною” – букв. “супротивником”. Чому? Тому що Петро робив те ж саме, що чинив сатана, коли в пустелі

спокушував Христа (Мт. 4). Керуючись благими намірами (на відміну від сатани), але маючи цілком хибні уявлення про Божі плани, цей учень діяв немов сам сатана, коли намагався відвернути Ісуса від хресного шляху – хоча саме для цього Господь і прийшов у цей світ. Також Христос назвав Петра “спокусою” – грецьке “скандалон” буквально означає “камінь спотикання”. Каменем спотикання мала стати для цього світу смерть Господа на хресті (1 Кор. 1:18), але в даному випадку сам Симон Петро став таким каменем на шляху Христа до здійснення Його місії. Ця реакція Петра свідчить про те, як далеко він відійшов від цілей та намірів свого Гос пода та Месії (замість того, щоб зосередитись на них). Лише кілька хвилин тому Петро сказав величну істину щодо особистості Христа. Але тепер він погрішив проти істини, дорікаючи Христу за Його шлях і перетворюючись на камінь спотикання на Його шляху. Я розумію, що ці слова Петра можна трактувати по-

різному, включаючи і той варіант, що це просто був емоційний сплеск, викликаний самою думкою про страждання Ісуса і природним бажанням захистити Його. Але відповідь Христа показує, що насправді мотиви Петра мали гріховне джерело. Серце цього учня було сповнене зарозумілістю, самовпевненістю і елементарним егоїзмом. Таке серце більше керується людською прив’язаністю, ніж Божою волею і Духом Святим. В результаті таку людину цікавлять лише “власні інтереси теперішнього моменту”, а не вірне слідування Божим цілям. Хоча ніхто з нас не хотів би мати таке серце, як у Петра, інколи сувора життєва школа навчає нас тим реаліям, що… • егоцентрична людина неспроможна бути богоцентричною; самообман притупляє • чутливість до Божого голосу; • самовпевнена людина нездатна керуватись Божими цілями. 23

То була природна реакція людської натури, що спонукала Петра бездумно взяти на себе роль “наставника” і дорікнути Божому Сину. Та як би нас не вражала абсурдність Симонової поведінки, маємо пам’ятати, що всі ми стаємо схожими на Петра, коли наші серця не змиряються перед волею Бога та Його Словом. “Співпраця” із сатаною (як це трапилось із Петром) не обмежується лише свідомим залученням до різних містичних та окультних практик. Ми неминуче стаємо на сторону ворога, коли керуємося власними поглядами, замість того щоб не зводити погляду з Христа. Цей гіркий досвід Петра (коли він отримав від Ісуса пронизливий докір) дає усім нам гарний привід поставити собі наступні запитання: • Чи я наразі корюся волі Божій, якою б вона не була? Я • є будівничим каменем, що його використовує Дух Божий, чи перетворився на камінь спотикання, керуючись власними природними нахилами? 24

• Що рухає моїм життям? Божі інтереси чи мої власні? Які мої мотиви?

Треба, однак, віддати належне Петру: він правильно сприйняв пронизливий докір Господа. Симон засвоїв цей важкий урок. По справі, чим більше наближався момент хресної смерті Христа, тим більше цей учень, що нещодавно відчайдушно намагався відвернути Господа від цього шляху, зростав у рішучості бути з Ним до кінця, чого б це йому не коштувало.

Струшений поганою підготовкою

ойскаути мають гасло, що містить істину всіх часів: “Будь готовий!” Ця готовність може мати різні форми. Наприклад: • Спроможність приймати мудрі рішення. Гаслом Дейва Крокетта було: “Будь впевнений – лише тоді дій”.

• Підготовка до важких

часів. Наприклад, Книга Приповістей 6:6-8 містить ілюстрацію, як потрібно важко працювати, щоб підготуватись до зими. • Спортивна підготовка. Спортсмен, завдяки самодисципліні та великому посвяченню, готується психологічно та фізично до важливої гри. У будь-якому випадку без підготовки не обійдешся. Цей принцип також стосується і життя віри. Власними силами ми нічого не досягнемо в духовній сфері. Якщо спробуємо – поразка неминуча. Перемога можлива лише тоді, коли ласкою нашого небесного Батька ми правильно підготуємося до тих випробовувань, з якими ми можемо стикнутися в житті. В ніч перед розп’яттям Ісус двічі попереджав Петра про небезпеку. Та учень проігнорував ці попередження. Результатом цього став такий жахливий землетрус в житті Симона, що мав вплив на нього до кінця його днів. Давайте розглянемо ці події, як вони записані в Луки 22.

Попередження Ісуса та Його тривога за Петра Після подій, пов’язаних з Таємною Вечерею в горниці, учні почали гадати і навіть сперечатись, хто з них отримає найвищі посади в довгоочікуваному царстві Месії. Христос пояснив їм, що майбутні можновладці в Його Царстві мають спочатку стати слугами для всіх. Після цих слів Він звернувся до Петра зі словами попередження: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою! (Лк. 22:24-30) Наближались великі випробування для Петра. Занадто важкі. Тому в першому Своєму попередженні Христос дає учню обітницю і вказує на засіб, як можна пройти крізь тяжкі випробування. Обітниця полягала в тому, що Сам Христос змагатиметься за Петра. Отже, навіть якщо в прийдешніх 25

випробуваннях Симон і втратить мужність, він не втратить своєї віри. Про це попіклується Господь. Що стосується засобу, як Петру встояти серед випробувань, то тут йдеться про Самого Христа. Він вже почав власну підготовку до великих випробовувань через молитву. І Він вже молився за Петра, щоб Отець Небесний захистив його. Друге попередження Петро отримав тоді, коли вони вже прибули в Гетсиманський сад. Сам Ісус готувався до всіх жахів Голгофи, звертаючись в молитві до Отця (Лк. 22:41-42). Та перед цим Він наказав Своїм учням: “Моліться, щоб не впасти в спокусу” (Лк. 22:40). Суть слів Господа зрозуміла: якщо Він Сам потребував перебування в молитві, готуючись до пекельних випробовувань, то наскільки більше такої молитовної підготовки потребували Його учні! Тому дуже важливим було те, що Ісус дорікнув учням і ще раз попередив їх: “Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб 26

не впасти в спокусу!” (Лк. 22:46) Молитва не є ширмою безпеки для слабкодухих. Не є вона і пустою балаканиною тих, хто взагалі неспроможні справлятися з труднощами. Але час, проведений у присутності Небесного Отця, готує нас до прийдешніх випробувань нашої віри – тих іспитів, які неможливо скласти, покладаючись лише на власні сили.

Молитва не є ширмою безпеки для слабкодухих. Не є вона і пустою балаканиною тих, хто взагалі неспроможні справлятися з труднощами. Ми бачимо, як цей принцип діє в житті Петра – головним чином, через контрасти. Хоча Ісус і наказував йому молитись в очікуванні темряви, що сунула на нього, цей учень дуже швидко заснув. Заснув у найбільш

відповідальний момент. Через відсутність належної підготовки Петро зазнав чергової нищівної поразки.

Від сміливого запалу до жахливого падіння Апостол Павло пише: “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!” (1 Кор. 10:12) Це попередження цілком могло стосуватися Петра. І не лише його. Це стосується всіх тих, хто вважають, що можуть успішно пройти крізь випробовування у духовній сфері, покладаючись на власні сили, власну мудрість чи власну волю. Ми вже читали в Луки 22:31, як Ісус попереджав Петра про неминучі спокуси від сатани. Але цей учень відреагував звичним для нього чином: “Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть!” (Лк. 22:33) На це Ісус сказав, що півень ще не заспіває, як Петро тричі відречеться від Нього. Напевно, Петро був впевнений, що Вчитель просто не

знає, яку вражаючу вірність він може Йому виявити, якою великою рішучістю він сповнений. І буквально через кілька годин Петро дійсно показав свою мужність та рішучість. Коли Юда з натовпом храмових вояків прийшов, щоб арештувати Христа, Симон дістав свого меча і почав ним розмахувати (Лк. 22:47-50; Ів. 18:2-10). Та яким би хоробрим Петро не був, він і цього разу пізнав ту істину, що не Вчитель потребує його допомоги, а саме він потребує допомоги свого Вчителя. Ісус наказав йому сховати меча і чудесним чином зцілив вухо, яке Петро в запалі відсік одному з рабів (Лк. 22:50-51; Ів. 18:10-11).

Яким би хоробрим Петро не був, він і цього разу пізнав ту істину, що не Вчитель потребує його допомоги, а саме він потребує допомоги свого Вчителя. 27

Спокійні слова і дії Ісуса показали, наскільки далеким Петро був від Божого плану спасіння, що вже почав здійснюватися. Тієї найчорнішої ночі Богу було потрібне не фізичне протистояння злу, а цілковита готовність серця скоритися Його задуму, Його цілям. До цього Петро виявився абсолютно неготовим. Згадайте, що Ісус попереджав Петра про наближення полум’яних випробувань – казав про це і під час Таємної Вечері, і ще раз в Гетсиманії. Тож, коли Петро витягнув меча, він показав цим, що покладається лише на свої сили. Це свідчило про його цілковиту непідготовленість до того, що сталося. Як таке трапилося з Петром? Можливо, це нерідко трапляється і з нами. Існують принаймні дві речі, що заважають нам ретельно підготуватись до випробувань в духовній сфері: • Ми недооцінюємо руйнівну силу нещасть та втрат, що нас приголомшують; недооцінюємо свою здатність зрадити Господа в моменти великого тиску. 28

• Ми переоцінюємо свої

сили, здібності, свою винахідливість, через що не відчуваємо великої потреби в Божих джерелах сили, які насправді вкрай нам необхідні.

Що стосується Петра, то така недооцінка і переоцінка призвели до падіння, що стало найбільшим потрясінням в його житті. Усвідомлюючи самовпевненість Петра, його погану підготовку до такого випробування, давайте, однак, відзначимо його шляхетний запал і неабияку мужність. Адже його дії (коли він почав розмахувати мечем) могли коштувати йому не лише свободи, але й життя. В якийсь момент він справді був готовий заплатити найвищу ціну, щоб захистити свого Вчителя. Він щиро прагнув жити гідно імені Ісуса. І це викликає захоплення. Також треба віддати належне намаганням Петра залишатись вірним Ісусу навіть тоді, коли решта учнів втекла (Мт. 26:56; Мр. 14:50). Він мав мужність слідувати за

Господом аж до резиденції первосвященика (Мт. 26:58; Мр. 14:54; Лк. 22:54). Але саме там здійснилося передречення Ісуса щодо зречення Петра. Цей учень, не очікуючи такого повороту подій, отримав там найпотужнішого у своєму житті удару, струсу. Впевнений, що ми вже багато разів чули й читали історію про те, як Петро клявся й божився, що не знає Ісуса. Тому нема потреби ще раз докладно розглядати цей момент (Мт. 26:69-75). Ми лише відзначимо, що він, напевно, навіть уявити не міг, що здатний на таку жахливу річ – зректись свого Вчителя. Євангеліст Лука розповідає, що коли останні слова зречення зірвались з його вуст… Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав! (Лк. 22:61-62)

ти. Цього зречення не було б, якби він лише молився. Якби він лише духовно підготувався. Якби він лише звернув увагу на попередження Наставника. Отже, це був якраз той випадок, коли погана підготовка призвела до дуже гірких наслідків, глибокого жалю. І ми добре вчинимо, якщо винесемо для себе науку з цього Симонового падіння. Біблійний вчитель Дж. Кампбелл Морган писав: “В ранній період мого служіння був такий момент, коли я 15 хвилин своєї проповіді витратив на те, щоб покритикувати Симона. Але тепер я цього не роблю. Я не знімаю з нього провини, але, аналізуючи своє серце, я вже не дуже дивуюся його вчинку. Більш того, я перестав критикувати Петра ще й тому, що одного дня мене осяяла проста думка: Христос цього не робив. Він розумів Свого учня. І ніколи не залишав його”.

Трагічно, чи не так? І ще більш трагічно, що цього цілком можна було уникну-

Той крах, що його зазнав Петро, непотрібно вважати чимось незвичним. Всі ми 29

зазнаємо цього краху, коли приходимо до висновку, що ми багаті, міцні і маємо всього вдосталь – як церква Лоадикії (Об. 3:14-22). Самодостатність підносить нас, а потім скидає з висоти нашої пихатості – і нам дуже боляче падати. Маємо глибоко розуміти і пам’ятати наступні біблійні тексти: • “Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу”, – зізнається апостол Павло (Рим. 7:18). • “Людське серце найлукавіше над все та невигойне, – хто пізнає його?” – засвідчує пророк Єремія (Єр. 17:9). • “Без Мене нічого чинити не можете ви”, – попереджає Ісус (Ів. 15:5). Якщо адекватно розумітимемо свою недосконалість, то скоріш прислухатимемося до того, що каже нам апостол Павло: Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовува30

лися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її (1 Кор. 10:13). Петро не зміг підготуватись до випробувань, скориставшись духовними ресурсами, тому що занадто покладався на себе. Як наслідок, він зазнав величезної у своєму житті поразки. Це жахливе потрясіння, що струсонуло Петра до самих підвалин, належить до тих невдач, що можна назвати необов’язковими – якби він лише зважав на попередження Христа і більше довіряв Його могутності, ніж власним силам!

Життя – то подорож

етро дуже схожий на багатьох з нас. Протягом усіх трьох років ходіння з Ісусом – аж до останніх годин перед Його розп’яттям – він постійно зазнавав невдач. Однак воскреслий Христос (і це є проявом чудової Божої

ласки) відшукав Петра, відновив його, доручивши Своєму улюбленому другу служіння. І це служіння було дуже успішним. Ось він результат цілковитого відновлення: лише десять днів минуло після вознесіння Христа, а ми бачимо, як Петро проповідує в День П’ятидесятниці, і завдяки цій величній проповіді близько 3000 душ вручили своє життя Господу (Дії 2:41). Апостол Петро виявляв велику мужність (він черпав її від Духа Святого, що в ньому оселився), коли проповідував Христове воскресіння тим самим людям, що ініціювали арешт і розп’яття Божого Сина. Втім, не можна сказати, що він більше не мав проблем або якихось недоліків. В Гал. 2:11 Павло докоряє Петру за те, що він підпав під вплив тих, про яких напевне знав, що вони відхилились від істини. Петро, однак, зміг впоратись зі своїми недоліками, і все своє життя прожив у щирому служінні Христу. Проминуло чимало років, і в одному своєму листі апо-

стол Петро написав слова, що, можливо, відображають його власний гіркий досвід: Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі (1 Петр. 5:8-9). Петро зрештою виніс для себе велику науку з гірких Гетсиманських подій. Саме завдяки суворій і такій необхідній школі життя цей апостол навчився великої мудрості і подарував нам два своїх послання. Також чимало біблійних вчених вважають, що і Євангелiє від Марка насправді було написано під диктовку Петра і відображає його досвід ходіння з Ісусом Христом. Складається враження, що уривок 1 Петра 1:1-13 містить чимало епізодів з його життя – тих, що були відмічені гіркими падіннями, але стали шляхом духовного зростання і навчання залежності від Христа. Такий досвід Петро набув через 31

болісні невдачі й поразки. Останні слова його другого листа нагадують нам про те, як легко кожному з нас спотикнутися і впасти: Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! (2 Петр. 3:17-18) В цих віршах Петро нагадує нам, що прихід до Христа – то справа одного моменту, а уподібнення Йому – справа всього життя. То подорож, що триває до дня нашої смерті. На цьому шляху, як і в житті Петра, на нас чекають підйоми та падіння.

Але можемо довіряти Ісусу, Його силі, бути впевненими, що Він може зробити нас корисними для Свого Царства, незважаючи на всі наші недоліки та невдачі. Кожний з нас має можливість зростати в благодаті і пізнанні Бога. Кожен може в молитві знаходити милість та ласку Божу “для своєчасної допомоги” (Євр. 4:16). Наше християнське життя – духовна війна, що триває протягом усього життя. І ця війна варта того, щоб в ній перемагати. Як співається в одній пісні, коли ми побачимо Христа, то зрозуміємо, що перемога в битві з ворогом була варта всіх наших зусиль. І коли ми нарешті побачимо Ісуса, “як Він є” (1 Ів. 3:2), це стане нашим тріумфом, нашою остаточною перемогою в Ньому.

Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ