Іван Хреститель

Page 1



Іван Хреститель Чому Ісус назвав його великим? змiст Портрет величі............... 4 Велике очікування......... 6 Великий початок............ 9 Велика ціль.................... 14 Велике смирення........... 18 Велика небезпека.......... 23 Приклад величі.............. 29 Справжня велич............ 31

К

онфліктний. Безкомпромісний. Провокатор. Івана Хрестителя не дуже жалували релігійні та політичні лідери його часу. Але Ісус назвав його зразком величі. Чому? Що такого повчального є в житті цієї людини, на світогляд якої вплинула не лише безплідна юдейська пустеля, а й покликання стати передвісником Месії, яке він отримав? На сторінках даної брошури Білл Краудер, директор церковного служіння БРК, допоможе нам відкрити вічну значущість життя людини, яка називала себе “голосом того, хто кличе в пустині”. Як у ті далекі часи, так і тепер справжня значущість приходить не тоді, коли ми йдемо за натовпом, а тоді, коли чуємо поклик до вищої величі. Мартін де Гаан 3


Портрет величі

Т

ермін “велич” застосовувався до великої кiлькостi різних людей, подій і місць: • Історія. Олександр Македонський, великий грецький полководець, який у 33 роки завоював практично весь відомий тоді світ. • Природа. Великі озера на півночі середнього заходу США та Великий бар’єрний кораловий риф біля узбережжя Австралії. • Архітектура. Велика китайська стіна та великі піраміди в Єгипті. • Кіно. Один з моїх улюблених фільмів “Велика втеча”, який розповідає про втечу великої кількості солдат із нацистського табору для військовополонених у часи Другої світової війни. • Економіка. Мало які події можуть порівнятися з Великою депресією в 1930-х роках – поколін-

4

ня тих часів формувало нові цінності. • Література. Шекспір писав: “Деякі народжуються великими, деякі досягають величі, а деяких життя змушує бути великими”. Якщо ви введете слово “велич” у пошукову систему Інтернету “Google”, вона, вірогідно, видасть вам майже три мільярди інших прикладів. Такої кількості забагато для кожного з нас. Та хоча цей термін такий поширений у використанні, він воістину заслуговує на найпильнішу увагу лише в одному місці, точніше, в одній Книзі.

Вищий стандарт Біблія використовує термін “велич” у більш високому значенні. Наприклад, у Пс. 94:3 ми знаходимо такі слова: “Господь – Бог великий, і великий Він Цар над богами всіма”. Далі в Біблії ми знаходимо заклик відгукнутися на Велике доручення


(Мт. 28:19–20), настанову виконувати велику заповідь любові (Мт. 22:36–38) і попередження про суди в час великої скорботи (Мт. 24:21). Хоча останні три приклади вказують на більш важливий рівень величі, вони схожі на приклади використань цього терміну поза біблійними сторінками. Втім, Святе Письмо використовує це слово і в такому значенні, яке дуже відрізняється від наших звичних уявлень. Скажімо, Ісус, використовуючи цей термін, взагалі перевертає наше уявлення про те, що таке велич. Вказавши, що в цьому світі люди зазвичай шукають можливості відчути перевагу над іншими, Христос заявив Своїм учням: Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, – нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому,

але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох (Мр. 10:43–45). Значення, яке Ісус вкладає в термін “велич”, суперечить нашому звичному розумінню цього слова. Адже така велич не походить від влади, сили чи багатства. В іншому випадку Господь, використавши нагоду, вказав на людину, яка, на Його думку, була яскравим прикладом такої величі.

“Деякі народжуються великими, деякі досягають величі, а деяких життя змушує бути великими”. — Шекспiр

Несподівана заява З усіх біблійних персонажів Ісус вибрав одного, щоб вказати, якою має бути справжня велич, що відрізняється 5


від світської уяви, велич, яку більшість не розуміють. Як звати цю людину? – Іван Хреститель. Про нього Господь відгукнувся так: Кажу вам: між народженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві – той більший за нього (Лк. 7:28). Ці слова здаються дещо таємничими. Ким же був той Іван? Чому, на думку Спасителя, він був таким великим? І як співвіднести його найбільшу велич із найменшими в Божому Царстві? Ці питання варті нашої уваги. Ми матимемо їх на увазі, досліджуючи життя того, кого Ісус назвав найбільшим.

Велике очікування

К

оли я думаю про великі очікування, то часто згадую Джозефа Кеннеді (молодшого). Джо був ще дитиною, а його батько вже мріяв про

6

те, що його син колись стане президентом США. Хлопчика спеціально виховували, готували й навчали для того, щоб колись він вніс прізвище Кеннеді в почесний список мешканців Білого дому. Але Джозеф, пілот Військово-морського флоту, загинув під час військової операції в Другу світову, і тому естафета політичних амбіцій була передана Джеку, молодшому брату Джозефа. І зрештою, Джек став 35-м президентом Сполучених Штатів. Уявіть, однак, що відчував юний Джо, зростаючи з постійним тягарем великої цілі: одного дня стати президентом. Це не така ціль, у яку можна влучити, підійшовши ближче. В таких випадках “майже” не враховується. Ти або поцілив у “яблучко”, або все втратив. Дуже рідко хто має такий тягар очікувань, який ліг на плечі юному Джозефу. Та у Івана Хрестителя тягар очікувань був незрівнянно важчим. Іван


народився для ще більшої місії: приготувати дорогу для давно обіцяного, давно очікуваного Месії.

Слова пророка Велике очікування в житті Івана Хрестителя бере свій початок у Старому Заповіті. Малахія, автор останньої старозавітної книги, сказав таке пророцтво: Ось Я посилаю Свого ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, – говорить Господь Саваот! (Мал. 3:1) У перших розділах Старого Заповіту Бог пообіцяв (ще в Едемському саду), що прийде Спаситель, Який врятує людство від гріха, що ввійшов у цей світ (Бут. 3:1–19). І тепер, в останніх розділах Старого Заповіту, Бог помістив важливу інформацію про Спасителя: перед Його

приходом з’явиться посланець, предтеча. Малахія фактично вказує на двох посланців (букв. “анголів”). • “Свій ангол” – передвісник, який приготує шлях для іншого Ангола. • “Ангол заповіту” – так Малахія називає Господа, Якого чекали євреї. “Ангол заповіту” – це Сам Христос. А “Свій ангол” – то Іван Хреститель, який мав приготувати для Нього дорогу. Важливо зазначити, що це пророцтво Малахії цитується у всіх чотирьох Євангеліях, коли описується служіння Івана Хрестителя. Як у пророка Ісаї написано: “Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!” – виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на по7


каяння – для прощення гріхів (Мр. 1:2–4). Марк, зображуючи портрет обіцяного предтечі (яким став Іван Хреститель), цитує Мал. 3:1 та Іс. 40:3. Уявіть лише, як це – зростати, розуміючи, що живеш для такої особливої місії, з такою відповідальністю. Іван мав приготувати дорогу для Месії, мав проголосити прихід Божого Сина з місією спасіння занапащеного світу – справді велике очікування!

Роль предтечі Що значить – бути предтечею? Що він має фактично робити? Марк, знайомлячи нас з Іваном Хрестителем (Мр. 1:2–4), вказує на кілька важливих задач, які Бог довірив йому (Івану) як передвіснику Христа. • Приготувати шлях для Месії, проголошуючи Його прихід у цей світ. • Бути “голосом того, хто кличе в пустині”, тобто бути живою ілюстрацією того, що значить посвя8

тити себе на служіння Христу. • Закликати людей приготуватися до приходу Месії. Іван Хреститель вказує на ключові моменти того послання, яке проголошуватиме Сам Христос. Це послання включало проголошення Божого Царства, того факту, що гріх відчужує людей від праведного Царя і що є надія через покаяння та навернення до Господа отримати прощення гріхів. То було серйозне послання і дуже відповідальне служіння. Як звичайний вісник проголошує прихід царя, так і предтеча Христа мав проголошувати прихід Царя над царями. Але то було не просто проголошення. Приготування людей включало також заклик до практичних кроків – таких, які спонукали б євреїв І століття до самопізнання та пізнання Бога. Вони мали зазирнути у своє серце і зрозуміти свою грі-


ховність. Також мали шукати Бога задля визволення від цієї гріховності.

Служіння Івана Хрестителя полягало в тому, щоб приготувати не лише дорогу для Царя, але й сам народ, якому буде адресоване послання Царя. Насправді служіння Івана Хрестителя полягало в тому, щоб приготувати не лише дорогу для Царя, але й сам народ, якому буде адресоване послання Царя. То було величезне завдання. Біблійний учитель Герберт Локіер писав: “Ми вбачаємо в ньому (Івані Хрестителі) сувору постать із розпростертими руками: в одній він тримає Старий Заповіт, а в другій – Новий. Таким чином, служіння Івана Хрестителя є переходом від закону до бла-

годаті. Він завершав стару епоху й передвіщав нову” (Всі Біблійні персонажі). Пророцтва про предтечу Месії втілилися в самотньому “голосі того, хто кличе в пустині”, – в людині, яку для цієї місії обрав Бог. Навіть історія народження Івана Хрестителя відображає унікальний поклик до цієї особливої місії.

Великий початок

Я

люблю початок бейсбольного сезону. Кожна команда сповнена сил, надії, великих сподівань. Це все одно що почати з чистого аркушу. Все попереду – 162 гри, підрахунки, очки, досягнення, перемоги та поразки. Всі починання схожі – вони приносять глибоке передчуття можливостей. Коли я був пастором, то відчував це завжди, коли відвідував у лікарні поло9


гове відділення, щоб разом з батьками розділити радість народження дитини. В кожному такому крихітному немовляті відчувався прихований неймовірний потенціал можливостей, здатний щось змінити в цьому світі. Це особливо стосувалося народження Івана Хрестителя.

Очікування однієї родини Цікаво, що Євангелія від Луки починається з розповіді про народження не Христа, а Його предтечі Івана Хрестителя. Давайте розглянемо цю історію, як вона записана в Євангелії від Луки: За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім’я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім’я їй Єлисавета. І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні. А дитини не мали вони, бо Єлисаве10

та неплідна була, – та й віку старого обоє були (Лк. 1:5–7). В цьому тексті автор знайомить нас з батьками Івана й дає важливу інформацію. Ми дізнаємося про те, що: • Вони мали багату священицьку спадщину (Лк. 1:5): батько майбутнього предтечі, Захарій, ніс служіння священика; а родовід його матері Єлисавети починався від першого ізраїльського первосвященика Аарона, Мойсеєвого брата. • Вони були благочестивими людьми, які у своєму житті намагалися виявляти послух Божим заповідям – настільки успішно, що Лука називає їхнє життя “бездоганним”. • Вони не мали дітей, і “віку старого обоє були”. То було неабиякою проблемою в культурі, де наявність у сім’ї дітей мала велике значення. Бездітність дуже засму-


чувала Захарія та Єлисавету, але з роками вони змушені були змиритися з нею. Виходячи з написаного Лукою, можна зробити висновок, що ця пара заслуговувала на пошану за те, що їхнє розчарування не вплинуло негативно на їхню любов до Бога, на служіння Йому. Незважаючи на безплідність, вони зберегли вірність Господу. І за цю вірність були винагороджені. Коли Захарій виконував у храмі свої обов’язки священика, янгол приніс йому повідомлення, в яке, чесно кажучи, важко було повірити. Зрозуміло, що раптове появлення небесної істоти перелякало вірного священика, який нічого подібного ніколи не бачив (Лк. 1:12). Але те видіння мусило бути, тому що янгол мав повідомити Захарію важливу звістку: Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван. І він буде на радість та втіху тобі,

і з його народження багато-хто втішаться. Бо він буде великий у Господа, “ні вина, ні п’янкого напою не питиме”, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога (Лк. 1:13–17). Будьмо чесними: як би ми відреагували на такі слова, якби були похилого віку (і наша дружина теж), і час, коли ми спроможні були мати дітей, залишився б у далекому минулому? Мабуть, для засмученого серця Захарія ці слова янгола подіяли, як сіль на рану. Священику було зовсім не до жартів – йому було важко слухати про те, що давно вже стало неможливим. Тому реакція Захарія була цілком передбаченою. Із чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку (Лк. 1:18). Незалежно від того, чи були слова Захарії підігріті 11


гірким досвідом бездітності, чи походили від об’єктивної оцінки ситуації, його сумніви були одразу ж відкинуті янголом, який сказав: Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого! (Лк. 1:19–20) Через власний сумнів Захарій став німим аж до часу народження обіцяного янголом такого довгоочікуваного сина. Коли священик залишив храм, люди, які чекали зовні, вирішили, що він бачив якесь видіння, тому що занадто довго його не було і тому що він не міг говорити (Лк. 1:21–22). Але то було не просто видіння – янгол був реальний. І незабаром його обітниця здійснилася: престаріла дружина Захарія, Єлисаве12

та, завагітніла (Лк. 1:24–25). І малюк, якого вона носила під серцем, мав стати обіцяним предтечею Месії.

Збільшена родина Розповівши історію про Захарія та Єлисавету, Лука починає оповідь про Марію, матір Ісуса. І події, які автор розгортає перед нами, є могутнім передвістям тієї ролі, яку Іван мав зіграти як предтеча, – ролі, призначеної йому ще до його народження! Марія отримала свою звістку про чудесне, надприродне материнство від того ж янгола Гавриїла і розважливо сприйняла величезну відповідальність бути обраною для народження у світ Божого Сина (Лк. 1:26–27). Вона уважно вислухала янгола і скорилася Божій волі. Після того Марія, сповнена подиву та смирення, залишила Назарет і вирушила відвідати свою улю-


блену родичку Єлисавету, яка тоді вже півроку була при надії. Ці обидві смиренні благочестиві жінки мали народити синів, дуже особливих синів: одна – сина священика, друга – Сина Всевишнього. Коли жінки побачили одна одну, ще не народжений предтеча Месії “затріпотав” у лоні своєї матері (Лк. 1:41). Єлисавета відразу ж усе зрозуміла. Захарій, без сумніву, передав їй письмово слова Гавриїла, що їхня дитина стане передвісником Месії. Тому Єлисавета миттєво угледіла в такій реакції своєї дитини в утробі підказку, що Марія і є мати Божого Сина. Єлисавета прославила Бога за прихід Месії (Лк. 1:42–45), чим спонукала саму Марію теж прославити Бога відомим гімном: “Величає душа моя Господа” (Лк. 1:46–55). Отже, все було готове для народження двох синів, які потрясли історію і змінили цей світ – змінили назавжди.

Радісне проголошення Нарешті настав час Єлисаветі народити дитину. Захарій дев’ять місяців був неспроможний говорити, тому протягом кількох днів після з’явлення немовляти на світ змушений був радіти мовчки (Лк. 1:57–58). Але на восьмий день усе змінилося. І сталося восьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йменням батька його – Захарій. І озвалася мати його та й сказала: “Ні, – нехай названий буде Іван!” (Лк. 1:59–60)

Все було готове для народження двох синів, які потрясли історію і змінили цей світ – змінили назавжди. Коли родичі спитали Захарія, як він хоче назвати свого сина, той, виявляючи послух велінню янгола 13


(Лк. 1:13), письмово підтвердив, що ім’я його сина має бути Іван (Лк. 1:63). І відразу ж до престарілого священика повернулася здатність говорити, і він звістив присутнім про ту місію, яка чекала на його новонародженого сина (Лк. 1:67–79) – приготувати дорогу Месії (Лк. 1:76), проголосити шлях спасіння (Лк. 1:77) і Божу милість до народу, який відчайдушно потребував цієї милості (Лк. 1:78). Наступні 30 років Іванового життя проминули в підготовці до здійснення місії, яку Бог поклав на нього як на предтечу Христа. А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебувала в пустинях до дня свого з’явлення перед Ізраїлем (Лк. 1:80). Оце так історія народження дитини! Ви згодні зі мною? Так, великий початок був усього лише початком. Але той вплив, який Іванове служіння мало на людей потім, базувався на 14

фундаменті саме цього великого початку. Старозавітні пророки створили необхідну атмосферу очікування, а чудесне народження Івана зробило ті пророцтва історичною реальністю. В серце Івана благочестиві батьки посіяли зерна Божої істини, і незабаром майбутній предтеча вступив у динамічну підготовку до мети – підготувати дорогу для приходу Господа.

Велика ціль

К

оли я був студентом, то грав у футбольній команді нашого коледжу. Я був воротарем і мав одну задачу: не пропустити м’яч у ворота. Проста, здається, задача. Але це було зовсім не просто. Голкіпери – єдині гравці у футболі, які бачать усіх інших гравців завжди попереду себе (ніколи не позаду). Але це, скоріше, заважає, ніж надає перевагу. Пересування різних гравців, дії захисників, блискавичні передачі, швидкі


комбінації нападників, рухи, метушня – все це дуже відволікає та роздратовує. Саме в цей момент воротар найбільше вразливий. Розташування захисників і комбінації нападників тут, певною мірою, є другорядними. Головне, що має значення для голкіпера, – це м’яч. Якщо процес гри заважає воротареві сконцентруватися на м’ячі, поразка неминуча. Насправді голкіпер має фокусуватися лише на одному: на м’ячі. Так воно буває і в житті. Іван Хреститель міг би легко відволіктися від основної мети свого життя, втратити фокус. Але цього не сталося. Він не втрачав з поля зору життєву ціль, і результатом цього стало чітке бачення, що виявило себе у двох важливих аспектах: сміливість і правильні пріоритети.

Смілива проповідь На сторінках Біблії Іван постає як безстрашний

проповідник. Він з великою ревністю взявся виконувати ввірену йому місію, незважаючи на жорсткий опір і всі труднощі. Насправді труднощі та опір, здається, лише додавали йому рішучості, а не бентежили. Сміливість Івана Хрестителя показана в щонайменше трьох сферах його служіння.

Сміливе викривання релігійного формалізму. “Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрищення, то промовив до них: «Роде зміїний, – хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, – учиніть гідний плід покаяння!»” (Мт. 3:7–8).

Сміливе проголошення приходу Месії. “Голос того, хто кличе: у пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! – виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покаяння – для прощення гріхів” (Мр. 1:3–4). 15


Сміливе вказування людям на Бога. Ісус так говорив про Івана Хрестителя: “Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли потішитись світлом його” (Ів. 5:35). Хоча набагато легше було б злитися з натовпом і не вирізнятися з-поміж усіх як дивак, Іван, зберігаючи мужність, залишився вірним своїй цілі. Потрібна велика мужність, щоб одному вийти перед усіма і сказати істину. І Іван Хреститель, служачи Христу, став уособленням такої мужності.

Пріоритети в служінні Крім сміливої проповіді, фокус Івана виявляється і в чіткому усвідомленні життєвих пріоритетів.

Простота як стиль життя. Івана не відволікали ті речі, які часом стають на перешкоді нашому служінню Богу. Домівкою предтечі була пустеля. 16

Його одягом точно були не вироби італійської фірми “Армані” чи “Прада” – він був удягнений у саморобну одежу, пошиту з верблюжого волосу, і підперезаний ремінним поясом на стегнах. Його меню не складалося з того, що часто рекомендується в кулінарних телешоу, – звісно, якщо не вигадали якихось екзотичних рецептів із сарани та польового меду (Мт. 3:4). Певна річ, такий стиль життя Івана не є нормативним для всіх послідовників Христа, навіть для духовних служителів. На Хрестителя від дня народження наклали обітницю назіра (Лк. 1:15), як і на Самсона в Старому Заповіті. То була обіцянка Богу жити в абсолютній чистоті й посвяті Йому (Чис. 6:13–21). Зовнішність такої людини була дещо особливою, навіть ексцентричною, що привертало увагу інших. Зрозуміло, що Ісус не вимагає від усіх такого стилю життя.


Однак необхідно, щоб принцип простоти, який так яскраво показаний у житті Хрестителя, впливав на наше мислення. Саме простота дозволила Івану зосередитися на своїй місії, і ми маємо у нього повчитися цьому. Апостол Павло в листі до молодого служителя Тимофія писав так: А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса! Бо жоден вояк не в’яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає (2 Тим. 2:3–4). Це ключовий уривок. Різні відволікання можуть відвести наш погляд від основної життєвої цілі та зрештою зруйнувати наше служіння. Простий стиль Іванового життя був позбавлений багатьох таких відволікань.

Щире серце. Характер Івана був настільки підпорядкований його духовному фокусу, що навіть вороги змушені були виз-

нати чистоту його життя. В Мр. 6:20 ми читаємо: Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки. Неймовірно! Цар Ірод, який ув’язнив Івана, абсолютно не сумнівався в тому, що його в’язень – людина праведна. Зважте на те, що Ірод боявся його саме тому, що він був “муж праведний і святий”. Коли щирість людини визнають навіть її вороги, це свідчить про глибоке та якісне духовне життя цієї людини, про цілісність її натури. У випадку з Іваном Хрестителем подібне свідчення ворогів вказує на те, що предтеча навчився не зводити погляду з цілі і прагнув, щоб його духовне життя було справжнім. Отже, Іван спромігся зберегти мужність і чітке розуміння пріоритетів, тому що був зосереджений на Христі, Якому служив. 17


Та якими б важливими не були ці дві якості (мужність і святе життя), в них є потенційна небезпека. Якщо ми неправильно виявляємо свою сміливість, інші можуть помилково прийняти її за агресивну пиху. Ось чому дуже важливо не просто проповідувати істину, але й робити це “в любові” (Еф. 4:15). Істина без любові може сприйматися як осудження та елементарна злість.

Істина без любові може сприйматися як осудження та елементарна злість. Це стосується і нашого служіння Христу. Пріоритети дуже важливі. Але якщо вони стають самоціллю, те, що починалося як щире бажання досягти благочестя, перетвориться на самоправедність. Як же не допустити появи самоправедності, яка 18

може зашкодити нашому серцю, розуму і свідоцтву? Для цього потрібно мати правильний погляд на себе: ми маємо думати про себе скромно, бути смиренними.

Велике смирення

Н

а перших сторінках даної брошури ми з вами розглянули перелік осіб або речей, які люди називають великими. Цей список підбурив мою цікавість, і я вирішив зробити те саме зі словом “смиренний”. Я ввів його в пошукову систему “Google” і, продивившись 59 сторінок, не знайшов жодного прикладу, щоб когось називали смиренним. Багато кого названо великим, але нікого – смиренним. Ось у такому світі, з такими пріоритетами, ми живемо. Виявити смирення? Будь ласка. Проте лише в тому випадку, коли це може допомогти мені в досягненні успіху.


Але для Івана Хрестителя смирення не було заїждженим кліше чи методом досягнення успіху. То був стан його серця, зумовлений чітким розумінням того, ким він насправді був і ким не був.

розумів свою роль Іван не мав проблем з розумінням того, хто він є і що має робити. Про те, за кого він себе мав, можна прочитати у вступній частині Євангелії від Марка, де автор знайомить нас із предтечею: І він проповідував, кажучи: “Услід за мною йде он Потужніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв’язати ремінця від узуття Його. Я христив вас водою, а Той вас христитиме Духом Святим” (Мр. 1:7–8). Зважте на те, як чітко Іван описує свою місію. Він розуміє, що Христос переважає його і що служіння

Господа переважає його, Іванове, служіння. У Хрестителя не було ніяких проблем із тим, щоб “грати другу скрипку”, тобто визнати себе меншим за Месію. Він був слугою – ні більше, ні менше. Розуміння Іваном своєї ролі слуги було таким глибоким, що він вважав себе негідним навіть “нагнувшись, розв’язати ремінця від узуття Його”. В такому ставленні до себе не було місця для власних інтересів – лише для найщирішого смирення. І це смирення було вкрай важливим для успішного служіння Хрестителя. Таке відношення Івана до себе було яскраво продемонстроване також під час хрещення Ісуса (Мт. 3:13– 15), коли Хреститель публічно заявив, що не вартий хрестити Господа (то був офіційний початок публічного служіння Ісуса). Який тут спостерігаємо контраст із учнями Христа! Останні постійно шукали різні лазівки для досягнення влади, пошани, високо19


го положення, власних інтересів тощо. І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: “Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник – як слуга” (Лк. 22:24–26). Смирення, якого так важко було досягти Христовим учням, Іван Хреститель з готовністю прийняв. Предтеча цілком розумів свою роль, в результаті чого явив серце, сповнене щирого смирення. То була позиція праведної людини, яка бачила, Хто насправді є Христос, і з великою радістю схилялася перед Ним у поклонінні та цілковитій посвяті.

розумів роль Христа Коли Іван Хреститель побачив Ісуса, то зрозумів, 20

що перед Ним обіцяний Месія, тому зробив Його центром свого життя. Таким має бути основний принцип духовного служіння: важливим є послання, а не посланець. На цьому принципі будував своє служіння Іван Хреститель. Він продовжував спрямовувати промінь свідоцтва на Христа, свідомо відводячи цей промінь від себе. Це можна побачити в такому уривку: Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: за мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з’явився”. І свідчив Іван, промовляючи: “Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто


христити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, – це Той, Хто христитиме Духом Святим». І я бачив, і засвідчив, що Він – Божий Син!” Наступного дня стояв знову Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: “Ото Агнець Божий!” І почули два учні, як він говорив, та й пішли за Ісусом (Ів. 1:29–37). Зверніть увагу, з якою готовністю Іван Хреститель підкоряє своє служіння місії Христа. Він вказує на:

Місію Христа (Ів. 1:29): “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” Іван стверджує, що служіння Христа незрівнянно більше за все, що він, Хреститель, чи хтось інший спромігся б зробити. Місія Христа була спрямована на спасіння та відкуплення, що заслуговувало на велику увагу будьякої людини.

Вічність Христа (Ів. 1:30): “Що передо мною Він був”. Не забувайте, що Іван народився на кілька місяців раніше за Ісуса (Лк. 1). Тож тут ідеться не про хронологію, а про Особистість Христа. Ісус існував з Отцем споконвіку (Ів. 1:1–2), тому був поза часовими обмеженнями.

Доказ ідентичності Христа (Ів. 1:32): “Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому”. Прихід Месії підтверджується не суб’єктивною думкою однієї людини, а ґрунтується фактично на явленні присутності Святого Духа.

Iдентичність Христа (Ів. 1:34): “Він – Божий Син!” Іван Хреститель визнав Ісуса Божим Сином, тобто раніше за всіх проголосив, що Він є Богом у тілі.

Перевагу Христа (Ів. 1:36–37). Коли Іван повторив своє ствердження, що Ісус є “Агнець Божий”, це коштувало йому популяр21


ності. Ті слова були адресовані конкретно двом його учням: Івану, сину Зеведея, та Андрію, брату Симона Петра. Ці два учні одразу ж перестали ходити з Хрестителем і пішли за Ісусом. То було правильне, необхідне й доречне для них рішення. Але воно також свідчить про те, наскільки посвячений був Хреститель своїй місії, щоб на перше місце поставити Христа, а не себе. Іван не був зацікавлений у побудуванні імперії, збільшенні кількості послідовників. Усе, що його турбувало, – вказати людям на Спасителя.

Іван не був зацікавлений у побудуванні імперії, збільшенні кількості послідовників. Усе, що його турбувало, – вказати людям на Спасителя. Іван Хреститель чітко розумів місію Христа, і це 22

допомогло йому з легкістю усвідомити свою роль у цій історії. В наш час смирення дуже часто подається як умова для майбутнього успіху. Але Іван вважав своїм успіхом лише одне, коли говорив: Людина нічого приймати не може, як їй з неба не дасться. Ви самі мені свідчите, що я говорив: я – не Христос, але посланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась! Він має рости, я ж – маліти (Ів. 3:27–30). Перед нами серце, сповнене щирим смиренням. Визнавати велич іншого, дбати про інтереси іншого, більше думати про іншого, а не про себе – ось що таке справжнє смирення. Найбільше мене вражає в характері Івана Хрестителя те, що він відходить у тінь без усякого жалю чи


суму. Складається враження, що зменшення свого впливу він сприймає більше як надбання, ніж втрату. Тому й говорить: “Така радість моя оце здійснилась!” (Ів. 3:9) Іван урочисто визнає той факт, що у смиренному служінні Христу він знаходить велику втіху. Що більше Христос ставав відомим, то більше радості Іван відчував у своєму серці. Про це свідчать його сповнені глибоких емоцій слова: “Він має рости, я ж – маліти”.

Що більше Христос ставав відомим, то більше радості Іван відчував у своєму серці.

Велика небезпека

М

и живемо в небезпечному світі, сповненому небезпечних людей. Ця сумна реалія дуже болісно нагадала

мені про себе у 2004 році. Ще змалечку мій син Метт подружився з Джейсоном. То була справжня, тривала дружба. Вони разом чудово проводили час: брали активну участь у житті молодіжної групи, займалися рафтингом, залучалися до місіонерських подорожей. Коли хлопчики виросли, то Метт пішов до армії, а Джейсон працював у християнському таборі разом зі своєю нареченою – вони обоє готувалися до весілля. В серпні, коли Метт знаходився у військовій частині далеко за океаном, мати Джейсона зателефонувала мені з проханням молитися. Джейсон та Ліндсі (так звали наречену) кудись зникли, і їхні родини дуже непокоїлися. Зникнення молодих людей здалося батькам дивним, адже їхні дорослі діти були відповідальними. Стурбованість сімей виявилася недаремною – через кілька днів пошуків були знайдені тіла Джейсона та Ліндсі – їх було вбито. 23


Коли ми з дружиною поїхали побачитися з родичами Джейсона, його мати сказала мені: “Хто б міг подумати, що Ірак для Метта стане безпечнішим місцем, ніж рідне місто для мого сина Джейсона?” Так. Ми дійсно живемо в небезпечному світі. Те саме можна сказати й про Івана Хрестителя. Він жив у такому ж небезпечному світі, стикався зі злими людьми. Однак він потерпав від зла не так, як більшість людей, – випадково. Іван наражався на небезпеку тим, що сміливо засуджував грішників, закликаючи їх приготувати свої серця для зустрічі Месії. Саме посвята своєму покликанню зробила Івана мішенню для багатьох небезпек, які часом загрожують нам, коли в цьому грішному світі ми намагаємося жити для Христа.

Небезпека № 1: бути неправильно зрозумілим Коли Іван проповідував, деякі гадали, що Хрести24

тель і є Месія. Адже він так сміливо і правильно звіщав Божу волю. Незважаючи на те, що Іван постійно заперечував своє месіанство, знаходилися ті, хто все одно розуміли його неправильно. Навіть після його смерті чимало людей не мали правильного уявлення про те, ким же насправді був Іван Хреститель. Коли Ісус запитав Своїх учнів, за кого Його мають люди, то отримав таку відповідь: Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків (Мт. 16:14). Як бачимо, навіть коли Хреститель пішов з життя, люди мали неправильні погляди щодо його особистості та місії. Нас також часто можуть неправильно розуміти. Коли ми захищаємо Христову віру, то маємо чітко усвідомлювати, що світ навколо нас живе іншою системою цінностей, тому неспроможний пра-


вильно оцінити нашу посвяту Господу. Павло попереджав про це коринтську церкву, коли писав: А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно (1 Кор. 2:14). Ми маємо мудро реагувати на таке нерозуміння нас. У якомусь сенсі нам слід очікувати на це й не звинувачувати себе за слабке християнське життя чи за нездатність правильно спілкуватися з людьми.

Небезпека № 2: набути репутацію дурня В нашій культурі, коли чують про посвяту Христу, зазвичай здивовано піднімають брови або кидають глузливі репліки. Я впевнений, що коли Іван Хреститель обрав життя посвяти замість задоволення, життя просте замість прагнення комфорту, то став об’єктом неабиякого презирства.

Саме це мав на увазі Ісус, коли, відповідаючи на звинувачення релігійних лідерів, які критикували Його за спілкування з грішними людьми, вказав на їхнє зневажливе ставлення до Івана Хрестителя: Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п’є, а ви кажете: “Має він демона” (Лк. 7:33). Велика посвята Івана Божому покликанню призвела не лише до того, що люди плямували його як дурня, дивака та фанатика. Вони пішли ще далі: звинуватили його в одержимості. Минуло майже дві тисячі років, але з тих пір мало що змінилося. Джим Еліот, відповідаючи тим, хто вважали його дурнем за його рішення стати місіонером, написав: “Зовсім не дурень той, хто віддає те, що все одно не зможе втримати, заради того, що неможливо втратити”. Еліот загинув у джунглях Еквадору, коли намагався 25


досягти людей звісткою про Христа. Але на небі, в присутності Бога, він отримав набагато більше. Цього девізу дотримувався також Іван Хреститель, який жив задовго до Еліота. Він теж відмовився від тимчасового заради вічного.

“Зовсім не дурень той, хто віддає те, що все одно не зможе втримати, заради того, що неможливо втратити”. — Джим Еліот

Небезпека № 3: змагання з сумнівами Сумніви можуть мати жахливі наслідки – вони роблять нас вразливими перед найгіршими страхами, найглибшими розчаруваннями. Через них усе, що ми вважали таким незаперечним, втрачає свою незрушну переконливість. Гадаю, що сумніви у Івана Хрестителя виникли 26

саме тоді, коли Ірод заарештував його й кинув до в’язниці. Іван з великою ревністю та рішучістю служив Богу – і ось раптово зійшов зі сцени. У в’язниці він зазнав дещо іншої самотності. То не була самотність, як у пустелі, де він готувався до покладеної на нього місії, – то було відсторонення від людей і того служіння, в яке він вкладав усю свою душу. Я вірю, що таке випробовування зіграло неабияку роль у послабленні емоційних сил Івана, його впевненості. В Лк. 7 ми читаємо про те, як учні Івана принесли йому радісні новини про Ісусові чудеса. Але реакцією Хрестителя на почуте не стали схвальні відгуки. Ця звістка підняла в його душі сумніви, запитання. І він одіслав учнів знову до Христа з питанням: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого? (Лк. 7:19) Іван, який колись так сміливо проповідував, що Ісус є Божий Син, тепер


змагався з сумнівами, чи дійсно то так. Цей випадок свідчить про той великий вплив, який емоції мають на наш розум. І ще вказує на те, що Іван був звичайною людиною. Занадто часто ми підносимо біблійних персонажів до рівня супергероїв. Хреститель був просто людиною й не мав імунітету від сумнівів, як і всі ми.

Небезпека № 4: стати об’єктом звинувачень Ця небезпека стала явною після кількох зустрічей Івана з Іродом та його дружиною. Здавалося, що нова жінка Ірода заходилася звинувачувати Хрестителя у всіх своїх проблемах, хоча ті проблеми стали результатом її власних неправильних рішень. Небезпека арешту була реальною. То не була просто фантазія чи параноїчний страх людини, яка занадто довго жила в пустелі. Зрештою Івана було страчено. Ця історія до болю знайома. Ірод, римський став-

леник, незаконно одружився на Іродіяді, дружині свого брата Пилипа. Іван рішуче виступав проти такого відкритого перелюбства, доки Іродіяда не почала вимагати від Ірода, щоб той арештував злісного проповідника, який, як їй здавалося, нападає на неї особисто. Цей арешт став причиною незгоди в домі Ірода: останній намагався захистити пророка, а дружина шукала можливості його знищити (Мр. 6:19–20). Іван був непохитний у своїх звинуваченнях, тому Іродіяда зрештою вигадала план, як через маніпулювання чоловіком раз і назавжди позбутися Хрестителя. Марк так описує ці події: Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині, і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при 27


столі, – тоді цар промовив до дівчини: “Проси в мене, чого хочеш, – і дам я тобі!” І поклявся він їй: “Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, – хоча б і півцарства мого!” Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: “Чого маю просити?” А та відказала: “Голови Івана Христителя”. І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: “Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!” І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову. І пішов він, і стяв у в’язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері (Мр. 6:21–28). В той же час готовність Іродіяди використати власну дочку для диявольської 28

змови вбити невинну людину коштувала їй залишків гідності та честі, які в неї ще залишалися. Ця жінка, не бажаючи взяти відповідальність за свої рішення та їхні наслідки, пішла по набагато комфортнішому шляху: у всіх своїх проблемах звинуватила Івана Хрестителя. Ця трагічна історія показує, що на тих, хто в цьому небезпечному світі прагнуть жити для Бога, постійно чекають небезпеки від різних людей.

Іван Хреститель змагався з сумнівами, але не зрадив своєму покликанню, хоча це й коштувало йому життя. Однак Іван Хреститель до самого кінця свого життя залишився вірним своїй місії, тій істині, яку проголошував. Напевно, у нього були моменти змагання з


сумнівами, але він не зрадив своєму покликанню, хоча це й коштувало йому життя. Втім, буде далеким від істини вважати Івана Хрестителя нещасною, безталанною жертвою. Джим Еліот мав рацію, коли сказав: “Зовсім не дурень той, хто віддає те, що все одно не зможе втримати, заради того, що неможливо втратити”.

Приклад величі

З

найти приклад для наслідування – один з методів навчання молодих спортсменів. Для багатьох юнаків-футболістів таким прикладом може стати бразильська суперзірка Рональдіньо, для баскетболістів – Майкл Джордан. Початківці-спортсмени в захопленні від кумиру, незабаром вони починають одягатися, як він, ходити, як він, і зрештою, намагаються грати, як він. Усі ми потребуємо когось, хто вказував би нам шлях, за ким можна було б іти.

Коли йдеться про духовне життя, то найбільшим прикладом для нас є Ісус. Але Сам Ісус сказав про Івана так: Між народженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві – той більший за нього (Лк. 7:28). Що більше величі Христос надає комусь, то більше там справжнього смирення. І дійсно, коли ми аналізуємо життя Івана Хрестителя, то бачимо, що велич була останньою з того, чого він прагнув. Він був цілком поглинутий прагненням показати велич Христа. Можливо, саме так потрібно тлумачити наведений вище вірш.

Велич Івана Хрестителя Чому Ісус назвав Івана Хрестителя найбільшим серед усіх пророків? Дозвольте мені запропонувати свою думку про це. Старозавітнім пророкам – таким як Мой29


сей та Ілля – Бог дав велику відповідальність доносити людським серцям Його Слово, робити це доступно і пристрасно. Малахія, скажімо, пророкував про прихід предтечі Месії – Івана Хрестителя. Інші – Ісая та Захарія – провіщали пришестя Самого Месії. Але Іван Хреститель відрізнявся від усіх інших пророків. Його місія полягала не лише в проголошенні, але й у тому, щоб приготувати дорогу для Месії. То була така велика відповідальність, що дуже легко було втратити фокус. Але Іван залишився вірним. Йому важче за інших було це зробити, тому, можливо, Ісус і назвав його найбільшим. Очевидно, що Івану саме тому була ввірена найважливіша справа, що його серце було цілком віддане Христу. Адже так легко забути, що таке справжня велич. Ми схильні вважати, що велич більше пов’язана з талантом, блиском. Ми звикли вимірювати велич харизмами або досягнен30

нями. Але приклад Івана Хрестителя змушує нас переосмислити своє розуміння величі. Якби велич вимірювалася славою, то, можливо, найбільшими пророками були б названі Даниїл чи Ісая. Якби мірою величі були кількість видінь або пристрасність, то найбільшими пророками могли б стати Єзекіїль або Єремія. Але хоча всі ці пророки й були великими, найбільшу міру величі Ісус віддав саме Івану Хрестителю. Чим він це заслужив? Вірністю своїй місії, тому посланню, яке ніс людям. Саме тому Христос назвав його найбільшим.

Велич найменшого в Царстві Ісус далі сказав, що найменший у Божому Царстві має більше величі, ніж Іван Хреститель. Що Він мав на увазі? Біблійний учитель Уоррен Вірсбі пропонує глибокі розмірковування з цього приводу. Він пише:


“Як може найменший бути більшим за Івана Хрестителя? Саме у статусі – не в характері чи служінні. Іван був вісником Царя, проголошував Царство; а віруючі сьогодні – діти Царства і друзі Царя (Ів. 15:15). Служіння Івана стало поворотним пунктом як в історії євреїв, так і в Божому плані спасіння” (Будь співчутливим). Той факт, що Іван був лише вісником Царства, а ми (всі віруючі) є громадянами Божого Царства, створює разючий контраст статусів. Але цей контраст іще більше поданий в дещо іншому ракурсі. В Ів. 3 Христос зображений як Наречений, а Церква – Його заручена. Іван був найбільший серед пророків, тому що отримав честь бути дружком на весільному бенкеті Господа (Ів. 3:29). А кожен віруючий є членом Церкви, Христової Нареченої. Який це привілей – бути членом Божої родини! Ми вчинимо мудро, якщо від-

повімо на цю честь такою ж любов’ю, мужністю і смиренням, які явив Іван Хреститель, вдячний за велику честь бути предтечею Месії. Як іще ми можемо віддячити нашому Царю, як не життям, сповненим палкої любові до Господа? Таку пристрасть нам залишив за приклад той, хто сказав про Ісуса: “Він має рости, я ж – маліти” (Ів. 3:30). Це і є справжня велич.

Справжня велич

Я

к ця тема величі може вплинути сьогодні на наше життя, наше мислення? Це залежить від того, які у нас зараз стосунки з Богом. Якщо ви ще ніколи не визнавали Ісуса Христа своїм Спасителем, вам вкрай важливо зрозуміти велич спасіння. Ісус Христос, Божий Син, прийшов у цей світ у людському тілі, щоб віддати Своє життя як плату за на31


ші гріхи. Ці гріхи утворили прірву між нами та Богом, Який нас любить. Ісус гарантує вічне прощення всім, хто приймає вірою Його жертву. Це і є велике Боже спасіння (Євр. 2:3). Його не можна ігнорувати, адже воно – єдиний шлях до встановлення правильних стосунків з Богом, до вічного життя. Ви ще ніколи не пізнавали це спасіння? Тоді зверніться до Бога, Який вас так любить. Визнайте свої гріхи і попросіть у Нього те прощення гріхів, яке Ісус здобув ціною Своєї Крові. То буде перший крок у нове життя, що триватиме вічно. А для тих, хто вже пізнав Ісуса Христа, є ще більше причин для роздумів про справжню велич. Які ми як християни? Чим відрізняємося від інших? Який встановлюємо приклад для наслідування?

32

Приклад Івана – то шлях постійного дбання про інтереси Христа, а не власні. Такий приклад вартий наслідування. В цьому світі егоїзму та марнославства ми маємо привілей і святу можливість жити для вищої цілі. Заява Івана Хрестителя: “Він має рости, я ж – маліти” (Ів. 3:30), – знаходить своє практичне застосування в словах апостола Павла: Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть! (1 Кор. 10:31) Ми маємо вшановувати Христа й вибирати Його шлях навіть тоді, коли йдеться про найбільш насущні наші потреби. Біблія вчить нас в усіх життєвих обставинах на перше місце ставити Божу славу. Роблячи так, ми, як і Іван Хреститель, справді будемо жити, в першу чергу, для Ісуса. І це – найкраще свідоцтво для цього світу.


Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.