ÞÄÀ: син темряви
Щ ÇÌIÑÒ Ï³ä ïîêðîâîì òåìðÿâè . 4 Îìàíëèâå ñâ³òëî ðåë³ã³éíèõ àìá³ö³é ........ 7 Îìàíëèâå ñâ³òëî ìîðàë³çàòîðñòâà ......... 10 Îìàíëèâå ñâ³òëî âëàñíî¿ çíà÷óùîñò³ ....... 20 Ðîçñ³þþ÷è òåìðÿâó ..... 23 Õîä³ííÿ ó ñâ³òë³ ........... 28 Çëî ó òâîðàõ äåÿêèõ â³äîìèõ ëþäåé ............ 30 Âèá³ð çà íàìè ............. 31
о ж трапилося з цією людиною? Як сталося, що той, хто пробув три роки у найближчому колі Христа, врешті решт, зрадив найкращого друга, якого тільки мав? Історія про Юду – суттєва частина нашого духовного виховання. Його надії, мрії, сподівання та помилки записані нам на користь. Та темрява, яка вкрила зрадника, може послужити нам і навчити ходити у світлі. Гіркота Юди, його жаль та біль допоможуть наблизитися до Божої любові. На наступних сторінках дослідницький редактор служіння БРК Денніс Фішер розкриє перед нами суть того, як життя Юди здатне допомогти не лише зрозуміти злі нахили людського єства, але й угледіти велику небезпеку, коли у світлі завуальовано криється темрява. Мартін де Гаан ІІ
Ï²Ä ÏÎÊÐÎÂÎÌ ÒÅÌÐßÂÈ
У
творі Д. Р. Толкієна “Володар кілець” читач знайомиться із золотим кільцем, викарбуваний напис на якому зображає моральну боротьбу між добром та злом. Одне кільце – щоб володіти усіма, інше – знайти їх, а ще одне – зібрати всіх і в темряві закувати.
Згідно уяві Толкієна, той, хто у світі гоббітів, гномів, ельфів та людей володіє “кільцем могутності”, може розраховувати на тривале життя і має можливість, натягнувши кільце на палець, ставати невидимим. Але в цьому кільці є й темна сторона: воно містить у собі силу зла, яка псує людину. Через деякий час кільце починає оволодівати тим, хто його носить. І коли темрява огортає душу власника, це зло виходить з нього й починає шкодити іншим. Сьогодні люди не дуже зважають на концепцію зла, 4
хіба що в якості розваги у романах та фільмах. Але Біблія зображує зло як те, що є реальним і небезпечним. Одна із сторін цієї небезпеки полягає в тому, що зло діє під покровом темряви (Ів. 3:19). Ця здатність зла бути прихованим і завуальованим є одним із тих його елементів, які викликають найбільше занепокоєння.
Подібно до карболової одноокісі, яка не має ані кольору, ані запаху, зло може тривалий час діяти непомітно, а потім вбити без будь$якого попередження. Мабуть, найбільш підступна риса зла – його здатність імітувати добро. Нерідко люди бувають дуже здивовані, навіть шоковані, коли дізнаються, що зло вдягає святі шати, використовуючи їх, як
прикриття. Апостол Павло писав послідовникам Христа, які жили в Коринфі, попереджаючи про тих, хто, маскуючись, розмовляли “духовною”, майже ангольською мовою: “А що я роблю, те й робитиму, щоб відтяти причину для тих, хто шукає причини, щоб у тому, чим хваляться, показались такі, як і ми. Такі бо фальшиві апостоли, лукаві робітники, що підроблюються на Христових апостолів. І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами праведности. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!” (2 Кор. 11:12 15). Навіть ще в першому столітті існували апостоли самозванці, які видавали себе за служителів Євангелія, але насправді шкодили Божій праці. Церква має стати тим місцем, де зневірені люди з розбитими серцями мають
відновити силу й зміцнити віру за допомогою істини й любові. Коли таке відбувається, Божий народ отримує духовне знаряддя, аби протистояти всім негараздам життя. Але не потрібно довго зволікати, коли потрібно, нарешті, викрити зло, яке криється в темряві. Це може бути:
• З виду посвячена
•
•
•
•
християнка, яка привласнила чималеньку суму у свого начальника. Шановний член церковної ради, якого звинуватили у сексуальних домаганнях щодо рідної доньки. Колись любимий усіма пастор, який поступово перетворився на нестерпного диктатора й обвинувача. Голова церковного керівництва, який в зародку знищує будь яку критику, навішуючи всім, хто виявляє стурбованість, ярлики: “бунтар”, “розколь ник” або “ворог змін”. Пастор, який проводить семінари по зростанню церков, але використовує свої занадто часті відряд 5
ження, аби приховати любовний зв’язок. Коли викривають аморальність людей, які мали неабияку репутацію та користувалися великою довірою, ті, хто добре знали їх, часто бувають приголом шеними. Можна легко здогадатися, які питання не дають їм спокою: “Чому ми цього не передбачили? Чому були такі сліпі? Невже з нами щось негаразд?” Якщо такі люди аналізують минуле, то інколи згадують деякі речі, що здавалися їм тоді трохи дивними. Але дуже й дуже вірогідно, що ці “червоні індикатори”, які легко побачити лише у ретроспективі, в той час були “замальовані” майстерною грою тих, хто вводив оточуючих в оману. Хіба ж бо вони не виявляли вражаючої чутливості й занепокоєності щодо аморальності інших? Але лише озираючись на минуле, ми починаємо розуміти, що таке перебільшене благочестя й нещадна критика тих, хто 6
помилився, були нічим іншим, як стратегією затьмареного розуму, бажанням сховатися за маскою моралізаторства. У подібну гру колись грала людина на ім’я Юда. Вона мала привілей опинитися не лише на сторінках Біблії, але й у вузькому колі найближчих друзів Христа. І саме через таку близькість до Ісуса Юда Іскаріотський став найбільш вражаючим прикладом того, як підступно діє зло. Юда – це дійсно неймовірний випадок. Ісус вибрав його як одного з дванадцяти апостолів. Більше того, група довірила йому таку важливу річ, як фінансування їхнього служіння. Понад три роки Юда слухав вчення Христа й був свідком Його чудес. Але після тих подій, які впродовж наступних двох тисячоліть мріяли б побачити всі християни, Юда очевидець пішов на таємний зговір і зра див Ісуса за тридцять срібних монет – мізерну суму, в яку оцінювали раба, вбитого випадково (Вих. 21:32).
Як сталося, що той, хто мав привілей перебувати поруч зі Світлом усього світу, закінчив вічною темрявою? Що ж трапилося з Юдою? Чи існує причина, яка спону кала його зрадити свого Равві? Як сталося, що той, хто мав привілей перебувати поруч зі Світлом усього світу, закінчив вічною темрявою? І чому може навчити нас трагічна історія Юди, його хибні уявлення, щоб ми бодай не пішли його шляхом і не наслі дували жахливу долю зрадника?
ÎÌÀÍËÈŠѲÒËÎ ÐÅ˲òÉÍÈÕ ÀÌÁ²Ö²É
Н
априкінці 70 х світ став свідком жахливого злочину, коріння якого гніздилося у серці одного популярного проповідника, і врештірешт призвело до трагічних
наслідків. Ця людина мала динамічне біблійне вчення щодо соціальних проблем, і початок її церкви відзначався могутнім потенціалом та неабиякими перспективами. До його групи приєдналися різні ідеалісти й ті, хто були позбавлені громадянських прав. Багато хто вважав, що “саме такою і має бути церква”. Її члени займалися вирішенням проблем бідних, які проживали в центральних частинах міста, і вірили, що вони дійсно роблять справж нє діло, а не просто оббива ють пороги якоїсь общини. Але згодом, коли ця церква зросла кількісно, досягла великого впливу, і до неї завдяки постійного прибутку нових членів потекли чималі суми грошей, зросла також і неадекватна самооцінка, зарозумілість її лідера. Він агресивно відхиляв будь які критичні зауваження на свою адресу. По мірі того, як гроші та влада підпитували темну сторону єства цієї людини, вона дійшла до такого нахабст ва, що шпурнула Біблію на підлогу й проголосила, що має більший за неї авторитет. 7
Щоб уникнути жорсткої критики й досягти цілковито го контролю над послідовни ками, цей лідер, який сам себе назвав “Божою людиною”, вивіз свою общину на чужину. Коли його владі стали загрожувати й там, він пішов на крайній прояв диктату: примусив членів своєї групи вчинити акт самогубства. Як міг служитель творити такі речі, особливо у місці, яке він назвав “Народний Храм”? Відповідь на це треба шукати в самій природі зла. А воно, як би не подавало себе зовні, завжди виказує тенденцію досягати своїх егоїстичних цілей та бажань за рахунок інших. Втім, легко передбачи ти чим закінчуються такі намагання. Із самої давнини сивини цей сценарій розіг рується за однією й тією ж схемою. Коли для оманливої темряви відкривають навстіж двері серця, наслідки цього – завжди загибель та смерть. Зло якраз і є дуже небезпечним через те, що ховається за благі наміри. Лідер “Народного Храму” почав свою діяльність не лише, як проповідник Біблії, 8
але й як той, хто вступився за бідних, виявив до них співчуття. Вельми вірогідно, що Юда Іскаріотський, ще перед тим, як став учнем Ісуса, був одним із тих, хто намагався вчинити, здавалося б, добру річ: скинути з пригніченої нації ярмо римської окупації. Деякі навіть вважають, що його прізвище “Іскаріотський” походить від латинської “скаріус”, що означає “той, хто носить кинджал”. Цю холодну зброю зазвичай використовували зілоти, представники політично войовничої групи, яка при святила себе справі відновлен ня ізраїльської держави шляхом повалення римської влади й вигнання гнобителів. Це палке бажання побачити свою батьківщину вільною від іноземного домінування було дуже близьким для апостолів та учнів Ісуса. Всі вони вірили пророку Ісаї, який обіцяв, що з приходом Месії Царя Ізраїль отримає політичну свободу, й почнеться духовне відродження. Таке очікування ще більше посилилося, коли погляд усієї нації привернув
до себе цей Равві з Назарету, який чинив так багато чудес. Здавалося, ось настав цей час великих звершень! Жадання багатьох юдейських батьків можна побачити в словах, що злетіли з вуст матері Якова та Івана, коли вона вмовляла Христа за своїх синів, аби ті посіли по обидва боки престо лу Його царства (Мт. 20:20 23). Але бурхливі хвилі публічних сподівань наразилися на берегові скелі Божого плану відкласти цю подію. Спочатку мало статися духовне спасіння, отже, політична слава відкладалася. Бог мав намір дозволити саме злу зіграти головну роль у власній загибелі. А потім вже й настало б обіцяне Ізраїлю царство.
Вибравши Юду одним із дванадцяти, Ісус заклав підвалини того, в чому ми зараз вбачаємо драму викуплення і вражаючу мудрість Бога.
Вибравши Юду одним із дванадцяти, Ісус заклав підвалини того, в чому ми зараз вбачаємо драму викуплення і вражаючу мудрість Бога. Лише за кілька годин до Свого арешту Ісус, коли їв із учнями пасхальну вечерю (остання в Його житті трапеза), промовив такі слова: “...але щоб збулося Писан$ ня: “Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п’яту свою!” (Ів. 13:18). Ісус посилався на псалом Давида – найзнаменитішого ізраїльського царя: “Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, – підняв проти мене п’яту!” (Пс. 40:10). Отже, вчинки Юди призве ли до того, що здійснилися біблійні пророцтва. Завдяки руці могутнього Бога зло потрапило у пастку. Господь знищив того, хто має владу над смертю (Евр. 2:14). А Той, Хто має владу над життям, переміг, аби викупити всіх віруючих (Мт. 20:28; 26:28; 2 Кор. 5:21). Таким чином, хоча Юда і вчинив у нічній темряві гріх, 9
Господь це використав для того, щоб багатьох привести до світла, тому що у Божому Всесвіті зло ніколи не матиме останнього слова. Однак, проголошуючи здатність Бога перемагати зло, маємо зважити на небезпеку гріха. Колись зло занапастило душу Юди, може занапастити й нас, – воно підкрадається непомітно.
ÎÌÀÍËÈŠѲÒËÎ ËÈÖÅ̲ÐÍÎÃÎ ÌÎÐÀ˲ÇÀÒÎÐÑÒÂÀ
Д
ва християнина підприємця на західному узбережжі дуже захопилися своїм новим бізнесом, який за якихось кілька років приніс вражаючий успіх і швидко розвинувся. З’ясувалося, що це дуже вигідна річ – наймати людей, щоб ті під час змагань продавали біля спортивних майданчиків їжу та сувеніри. Щорічні прибутки все зростали й зростали, і ніщо у 10
найближчому майбутньому не віщувало зниження темпу. Десь на середині швидкого зростання цієї компанії її головний фінансовий адміністратор (ГФА) почав практикувати періодичні рейди перевірок, аби натиснути на деяких штатних працівників, звинувачуючи тих у маніпуля ціях, безсоромності й нечес ності. Якщо хтось намагався поставити під сумнів такі звинувачення, ГФА із ще більшим догматизмом удавався до моралізаторства.
У Божому Всесвіті зло ніколи не матиме останнього слова. Але кілька місяців по тому в цій новій компанії виявилися серйозні проблеми. Головного фінансового адміністратора упіймали на тому, що він користувався подвійною бухгалтерією і так вміло здійснював тіньові фінансові операції, що те не зразу викрив навіть професійний аудит. І коли чималі суми
текли до необхідних рахунків, він, як кажуть, знімав вершки. Отже, його звинувачення та покарання деяких штатних робітників були нічим іншим, як засобом знайти козла відпущення. Щоб відвернути увагу від власної злочинної діяльності, ГФА постійно вказував на несуттєві недоліки інших. Врешті решт, почався судовий процес щодо банкрутства цієї компанії. Нажаль, той, хто вимагав від інших дуже високих стандартів чесності, сам був позбавлений цієї чесноти. Подібну схему поведінки використовував і Юда. Це трапилося у Віфанії, маленькому селищі, де жили друзі Христа: Марія, Марта і Лазар. На честь нашого Господа там влаштували чудову вечерю (Ів. 12:2). Можливо, хотіли віддячити Йому за те, що Він нещодавно воскресив Лазаря. Як відомо, Марта полюбляла влаштовувати справжні бенкети (Ів. 10:40), тому є серйозні підстави припустити, що й на цей раз стіл мало не ломився від страв. Усе вказувало на особливу
атмосферу, відбувалося щось надзвичайне. Як відомо з Біблії, Марта більше воліла слухати Ісуса, ніж прислужувати Йому. Але на цей раз вона, мабуть, також відчула особливість моменту, бо їй дуже закортіло вшанувати Вчителя чимось надзвичайним. У той вечір замість того, щоб просто сісти біля ніг Ісуса і слухати Його слова, Марія помазала ноги Вчителя літром “найдорожчого нарду пахучого,” чия вартість дорівнювалася річній заробітній платні. А потім вразила всіх ще більшим виявом любові до Христа: почала своїм волоссям витирати надлишок миру, такого не вимагали навіть від служниць (Ів. 12:3). Очевидно, Юда не витримав, споглядаючи за таким “марнотратством” дорогоцінної парфуми. Немає ніяких натяків, що цей учень був незадоволений вечерею, яку Марта приготувала для всіх, але такий вияв любові Марії до Христа викликав у нього відразу. І він уголос висловив своє роздратування. 11
Наче розмахуючи гарнень ким прапорцем лицемірного моралізаторства, – він, мовляв, бідкається про нужденних – Юда запротестував: “Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?” (Ів. 12:5). Авжеж, він вже встиг підра хувати вартість подарунку Марії й дійти висновку, що така пожертва є легковажною, до того ж, не за тією адресою. Але глибинна причина Юдиного докору не мала нічого спільного із шляхетним піклуванням про бідних. Йому просто бракувало любові до Ісуса, і та посвяченість Вчителю, яку виявила Марія, його тільки дратувала. Отже, мотиви Юди були суто егоїстичними, аж ніяк не альтруїстичними. Апостол Іван єдиний із євангелістів вказує на те, чим же в дійсності займався Юда під личиною праведності: “А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, – і крав те, що вкидали” (Ів. 12:6). Щоб зміцнити свій імідж 12
доброї людини, Юда кинув тінь на чистоту мотивів Марії. Але Христос рішуче розігнав темряву брехні світом істини. «І промовив Ісус: “Позостав її ти, – це вона на день похорону заховала Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постій$ но ви маєте!”» (Ів. 12:7, 8). Використання коштовного запашного бальзаму було у євреїв частиною поховального ритуалу. Марія навіть не усвідомлювала, що своїм вчинком наче приготувала Христа до смерті, і Його слова, мабуть, дуже вразили всіх присутніх. Здавалося, ніхто не був у такій цілковитій безпеці від будь якого нападу, як Ісус, Який досяг у той час піку популярності. Вже наступного дня люди встелять вулиці пальмовими гілками, аби привітати Його в’їзд до Єрусалиму. Втім, промине лише шість днів, і за цей короткий проміжок часу настрій натовпу зміниться докорінно: від “Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!” (Ів. 12:23) до “Розіпни Його” (Ів.19:15).
Життя Ісуса та Юди – це разючий контраст. Юда намагався використовувати інших заради Себе. Христос же прийшов віддати Самого Себе заради інших.
Юда намагався використовувати інших заради Себе. Христос же прийшов віддати Самого Себе заради інших. Коли ми читаємо Біблію, то бачимо, що Юда постійно залишався десь поза увагою до того моменту, як справа торкнулася кругленької суми грошей. Жадібність відразу ж поставила зрадника у центр подій. Вечеря у Віфанії містить першу доповідь про те, як Ісус дорікнув Юді. Веління Христа “позостав її ти” дає підставу припустити, що Юда мало не силоміць намагався зупинити Марію. Можливо, він сподівався, що такі швидкі заходи врятують деяку кількість нарду й можна буде хоча б щось заробити. Так, Юда був
майстер попіклуватися про свій бариш за рахунок інших. Іван стверджує, що зрадник мав “скриньку на гроші, і крав те, що вкидали” (Ів. 12:6). Ця фраза – “що вкидали” – має цікаву паралель з Ів. 13:2, де написано, що диявол укинув у серце Юди ідею зрадити Ісуса. Юда вважав, що завдяки своїм неабияким навичкам, дурити інших і “збирати вершки,” він матиме важелі контролю над людьми, але замість цього сам опинився на гачку злої сили і втратив контроль над собою. Зрадник відкрив своє серце сатані і потрапив прямісінько до його лабетів. Як наслідок – загибель, бо лише один маленький крок відділяв Юду від останньої межі диявольського зла. Втім, головну роль у цій сцені відігравав не підступний план сатани. Поза кулісами Бог “розігрував” Свою суверенну волю. Як бачимо, наближеність до світла не гарантує повне освітлення. Коли місяць рухається по орбіті Землі, то обертається навколо своєї осі – ось чому ми бачимо 13
лише один його бік. До сучасних космічних досліджень цей зворотний бік місяця залишався для людей цілковитою таємницею. Так приблизно трапляється і з людьми, коли вони, аби приховати свої таємні гріхи та слабкості, демонструють лише один бік свого єства. Внаслідок цього, такі люди позбавляють Бога можливості очистити їх душі Своїм цілющим духовним світлом. Ісус казав: “Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його” (Ів. 3:19, 20). Незважаючи на таку чудову можливість три роки знаходитися в присутності Христа, Юда вперто ховав темний бік свого єства від проникнення Божого світла. Він із легкістю увійшов у коло учнів Ісуса, зовні нічим від них не відрізнявся, але так і не підкорив Йому свою волю. Навпаки, завжди намагався 14
чинити за власними інтересами, що й привело його до самозасудження.
Незважаючи на чудову можливість три роки знаходитися в присутності Христа, Юда вперто ховав темний бік свого єства від проникнення Божого світла. Як і Адам з Євою, Юда жив у присутності Бога, але цього йому було замало. Можливо, він бажав щось, чого ніяк не міг отримати, або сподівався стати кимось, поки не зрозумів, що такого ніколи не станеться. На якийсь час Юда, тремтячи від захоплення, став послідовником найвідомішо го у країні Равві, але те швидко проминуло. Якийсь час Юда вірив, що Ісус є Той, Хто відновить стародавнє Ізраїль ське царство, але Ісус не
виявляв ніякої зацікавленості щодо земної влади. Якийсь час Юда мав доступ до грошей від заможних людей, які під тримували служіння Христа, але Той дорікнув йому за спро бу звинуватити у марнотратстві Марію. Чи цей прямий, виховний коментар Ісуса часом не призвів до того, що з Юди було зірвано гарну маску високоморальної людини? Зазвичай, нестерпність до критики викликає жадання помститися. Чи саме не це трапилося з Юдою? А.Т. Робінсон у своєму “Узгодженні Євангелій” припускає таку можливість: “Юда, сприйнявши докір Ісуса, як ляпас по щоці, склав із правителями угоду, щоб зрадити Вчителя”. Можливо, Юда відчував, що зробив жахливу помилку, витративши три з половиною роки на подорожування з Ісусом, і розумів, що якщо йому і світить у цій ситуації отримати хоч якусь компенса цію, необхідно продати єдину цінну річ, яку він ще має – послуги “провідника”. Таке припущення цілком узгоджується із біблійними
повідомленнями. Ми бачимо, що Юда, залишивши святковий вечір, який влаштували у Віфанії, відразу ж з’являється у первосвяще ників і пропонує їм за винагороду зрадити Ісуса. “Що хочете дати мені, – і я вам Його видам?” (Мт. 26:15). Як виявилося, небагато “хотіли дати”. Лише 30 срібних монет. Мабуть, зрадник вирішив, що краще хоч це, ніж взагалі нічого, і, узявши гроші, почав шукати слушну нагоду, аби видати Ісуса (Мт. 26:16). Ще за сотні років перед тим пророк Захарія вже пе редрік цей торг: “І вони Мою платню відважили – трид цять срібняків” (Зах. 11:12). Така сума вважалася ціною раба (Вих. 21:32). Отже, невипадково, що Юді запропонували саме таку кількість грошей. Це був один з багатьох фактів сповнення пророцтв, які підтверджува ли, що Ісус є обіцяний Месія. Отже, угода вже складена, і розпочався останній акт драми: Юда шукає нагоди виконати свою частину цієї жахливої домовленості. 15
Парадоксально, але Юда спромігся вчинити найбруднішу справу під час найсвятішого юдейського свята. Парадоксально, але Юда спромігся вчинити найбруднішу справу під час найсвятішого юдейського свята. Євреї вже кілька тисячоліть святкували Пасху, і кожен із них був добре обізнаний в її літургії. Вони з року в рік на це свято їли одну й ту ж їжу, причому, у визначеному порядку з одними й тими ж молитвами та читаннями Святого Письма перед кожною стравою. Але для цих дванадцяти чоловіків, що зібралися у верхній кімнаті, Пасха на цей раз святкувалася по особливому. Їх Вчитель промовив дещо жахливе: “...один із вас видасть Мене!” (Ів. 13:21). Але то було ще не все: Ісус підказав, хто буде зрадником. “...Це той, кому, умочивши, подам Я куска”. І, вмочивши куска, подав 16
синові Симона, – Юді Іскаріотському!” (Ів. 13:26). Згідно звичаям стародавнього Середнього Сходу, господар, який влаштовував бенкет, умокав шматок хліба й підносив тому гостю, якого особливо бажав вшанувати. Деякі припускають, що цим вчинком Ісус продемонстру вав Юді останній жест любові. Але той вже зробив жорстким своє серце. “За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана. А Ісус йому каже: “Що ти робиш – роби швидше” (Ів. 13:27). Уявіть собі, що в ті святі хвилини останньої вечері серед учнів був присутній сам диявол! У той час, коли Бог встановлював з людьми Новий Заповіт крові, аби здійснити Свій план викуп лення людства, сатана, щоб перешкодити цьому, увійшов в Юду Іскаріотьського. Серія безглуздих, норовливих рішень – і Юда став ключо вою фігурою в жахливих подіях зради Божого Сина. «Але жоден із тих, хто був при столі, того не
зрозумів, до чого сказав Він йому. А тому, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі думали, ніби каже до нього Ісус: “Купи, що потрібно на свято для нас”, або щоб убогим подав що. А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч» (Ів. 13:28 30). Інші учні все ще не розуміли, що Юда залишив домівку, аби видати Вчителя. Гадали, що той пішов купити щось необхідне для їх служіння чи попіклуватися про нужденних. Як бачимо, не так просто перекреслити роками відполірований імідж “доброї людини”. Ісус з рештою учнів також незабаром залишив верхню кімнату і, перейшовши потік Кедрон, дістався розташованого на Маслиновій горі саду. То було місце, де Христос завжди відпочивав з учнями, і Юда про це знав. Тож він попрямував до первосвящеників, де мав з’ясувати останні деталі щодо схоплення Ісуса. Ті погодилися, щоб саме поцілунок став знаком, за
допомогою якого було б легко ідентифікувати потрібну людину (Мт. 26:47 56). З Юдою пішов чималий загін, який складався із більше ніж 200 римських солдат (їх гарнізон перебував у фортеці Антонія, біля храму в Єрусалимі) у супроводі з храмовою сторожею, яка виконувала накази релігійних начальників або синедріону. Цей великий військовий підрозділ був потрібний на той випадок, якщо почалися б якісь заворушення, і послі довники Христа спробували б вчинити супротив. І ось, у напрямку до місця, де перебував Ісус, потягнулася велика процесія на чолі з Юдою: релігійні начальники та грізний військовий ескорт. Озброєні списами та мечами, вояки ще несли ліхтарі зі смолоскипами, через що весь нічний сад наче тремтів від зловісних тіней. Так вони й крокували до мирного маслинового гаю, куди Ісус привів для молитви Своїх учнів (Ів. 18:1 3). Грізне вторгнення ворогів не здивувало Христа. Замість того, щоб намагатися втекти, 17
Він виявив покору нападни кам і послух Своєму Батькові, Його планові. Іван пише: «А Ісус, усе відавши, що з Ним статися має, виходить та й каже до них: “Кого ви шукаєте?” Йому відповіли: “Ісуса Назарянина”. Він говорить до них: “Це Я!” А стояв із ними й Юда, що видав Його. І як тільки сказав їм: “Це Я”, вони подалися назад, та й на землю попадали» (Ів. 18:4 6). Коли воїни сказали Ісусу, кого шукають, Він просто відповів: “Я є” (в грецькім тексті). Деякі біблійні вчені вважають, що в цих словах міститься посилання на божественність, бо “Я є” – це ім’я Бога, яким Господь відкрився Мойсею посеред палаючого куща. Якщо використати транслітерацію з єврейської на українську, то це звучатиме приблизно як “яхве”, що означає “я є” або “той, хто має існування у самому собі”. Ця приго ломшуюча заява мабуть і стала тією причиною, чому воїни попадали на землю. 18
«І Він знов запитав їх: “Кого ви шукаєте?” Вони ж відказали: “Ісуса Назарянина”. Ісус відповів: “Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти”, – щоб збулося те слово, що Він був сказав: “Я не втратив нікого із тих, кого дав Ти Мені”» (Ів. 18:7 9). Як тільки Ісус підтвердив, що Він є Той, Кого вони шукають, то відразу попросив воїнів не чіпати Його учнів. Протягом трьох з половиною років Юда був частиною внутрішнього, інтимного кола послідовників Ісуса. В нього був доступ до емоційної близькості з Вчителем, він був завжди поруч із Ним. Але... своє серце Юда приберіг для себе. Відмо вившись підкорити свою волю Господу, Юда тим самим під корився сатані. Як наслідок: сам повалений ангел фізично був присутній у вигляді Юди, аби протистояти Божому Синові, що втілився у людину. Ісус промовив тоді до Юди: “Чого, друже, прийшов
ти?” (Мт. 26:50). А потім, наче трохи здивовано запитав: “Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?” (Лк. 22:48). Складається враження, наче Христос Сам був вражений тим, до яких жахливих глибин може дійти зло, щоб використовувати поцілунок – цей жест любові – для егоїстичних і руйнуючих цілей. Юда перекрутив прояв добра, подавши його, як огидне зло. Своїм вчинком він перетво рив символ інтимності й близькості на символ зради.
Своїм вчинком Юда перетворив символ інтимності й близькості на символ зради. Мабуть Петро не зміг винести самої думки про те, що Вчителя можуть ув’язнити, бо, вихопивши меча й не думаючи про наслідки, відтяв вухо Малку, слузі первосвященика. Коли Ісус побачив, як по щоці Його
ворога полилася кров, то, виявивши любов, зцілив того (Лк. 22:51) й дорікнув Петрові, що той намагається чинити за своєю волею. Христос продемонстрував цілковиту покору волі Отця, коли дозволив, щоб Його зв’язали й повели (Ів. 18:10 13). Але хоча Ісуса ув’язнили й поставили перед цивільним судом, в дійсності, саме Юда втратив свободу. Намагаючись протистояти Володарю життя заради короткочасного здобутку, зрадник втратив будь яку можливість у майбутньому жити з Ісусом. Після цих жахливих подій Юда не втік куди небудь, жадібно перераховуючи “готівку”. Зовсім інше чекало на дванадцятого учня Христа. Кінець дуже відрізняється від початку, коли людина тільки но починає йти стежкою брехні, коли її підштовхують різні мотиваційні чинники. Таємничий світ зла дуже приваблює своєю інтригою, приємним збудженням і перебільшеним відчуттям власної значущості. 19
ÎÌÀÍËÈŠѲÒËÎ ÂËÀÑÍί ÇÍÀ×ÓÙÎÑÒ²
П
ротягом кількох місяців ФБР отримувала тривожні повідомлення, що в його органах з’явився “кріт”, який продає іноземним агентам важливу таємну інформацію. Результати цього шпигунства були дійсно спустошливими. “Кріт” видав плани, за якими у разі ядерної війни президент Сполучених Штатів мав би захист. Також, він здав іншій країні двох іноземних агентів, які насправді працювали на США, – їх відразу ж відкликали на батьківщину й катували. А ще цей шпигун передав важливі дані, і, щоб уряд міг залатати дірку національної безпеки, платникам податків це коштувало мільярди доларів. Агент так ефективно ховав свої сліди, що його ідентичність тривалий час не могла встановити жодна з ворогуючих сторін.
20
Нарешті, ФБР влаштувало пастку, і “крота” було викрито. Ним виявився житель передмістя, гарний чоловік і батько, який працював в агентурі понад двадцять років і вже збирався на пенсію. А ще шпигун був активним рядовим членом місцевої церкви і постійно наголошував на важливості духовного зростання та практичного, добродійного християнства. Як з’ясувалося, він відвідував ту ж саму церкву, що й голова ФБР. Більш того, ці два чоловіки дуже поважали один одного за побожність. Чому ж таке трапилося? Поки що єдиним ймовірним залишається таке пояснення: шпигун продавав таємну інформацію частково через помсту і частково через бажання відчути власну значущість. Останній фактор мав вирішальне значення, бо його дійсно обминули з підвищенням на посаді. На роботі майбутній шпигун почував себе просто ще одною “комп’ютерною шкапою”, на яку ніхто не
звертає уваги, лише експлуатує. Угледівши, що ця людина має потребу в самоствердженні, іноземний агент запропонував їй допомогти іншій державі. Новоспечений шпигун відчував себе поважною фігурою, коли маніпулював агентами (своїми й чужими), наче пішаками. Яке то було задоволення брехнею збивати з пантелику обидві сторони і, вислизаючи з рук, залишати всіх “з носом”! Потім він дуже жалкував, що своєю злочинною діяльністю він так зашкодив родині, бо тепер його дружина з дітьми мали жити з тавром ганьби й назавжди залишитися без батька та чоловіка. Агент журився, але нічим не міг зарадити невідворотним наслідкам. Юда був чимось схожим на цього шпигуна, бо також здобув імідж людини, якій можна довіряти. Мабуть, саме тому йому й запропонували завідувати фінансами. Але Юда, коли пожертвування потрапляло до одної його руки, іншою клав щось і до своєї кишені. Його серце вже
почало виявляти ознаки моральної зіпсованості. Біблія не повідомляє нам, чи були у решти учнів шляхи з’ясувати, що їх обкрадають. Невідомо, чи мали вони змогу якимось чином перевіряти, як користуються їхньою грошовою скринькою. Сьогодні деякі християни вірять, що добре відпрацьова на система підзвітності може попередити моральну дегра дацію. І дійсно, існує багато причин, чому необхідно мати людину сповідника, якій би ми звітували про свій моральний, духовний стан (Ек. 4:9). Але зло, на жаль, здатне ввести в оману навіть найбільш проникливих. Вражає, що Юда, мабуть, мав такого духовного помічника. Коли Христос посилав учнів на служіння, ті вирушали по двоє (Мт. 10:4). І цікаво, що Симон Зілот нерідко згадується разом із Юдою. Але як можна сумніватися в порядності свого напарника, коли ви обидва зцілюєте хворих і виганяєте демонів (Лк. 9:1 6)! Втім, в глибині кожного людського серця (і це 21
стосується всіх нас) безперервно йде війна між добром та злом (Гал. 5:17).
У глибині кожного людського серця (і це стосується всіх нас) безперервно йде війна між добром та злом. Немає ніяких свідчень, що Юда почав усвідомлювати всю жахливість свого вчинку ще до того, як Ісуса схопили й ув’язнили. Не зрозуміло також, коли саме “вийшов” із нього сатана. Але коли Христу після тривалого процесу, врешті решт, ухвалили смертний вирок, Юда знову почав діяти за власною (вже не диявольською) ініціативою. Довідавшись, що Ісуса присудили до страти, зрадник почав жалкувати за тим, що вчинив (буквально відчув докори сумління). Можна припустити, що він очікував іншого результату: скажімо, плекав надію, що загроза бути заарештованим примусить Христа, нарешті, встановити Своє царство. 22
Ці події Матвій описує у 27 му розділі: «Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим, та й сказав: “Я згрішив, невинну кров видавши”. Вони ж відказали: “А нам що до того? Дивись собі сам”. І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, – та й повісився» (Мт. 27:3 5). Докір сумління нерідко призводить до сповідання гріха і виправлення того, що сталося (спокутування провини). Обидва ці елементи ми вбачаємо в тому, що зробив Юда: він пішов до “замовників”, сказав, що видав кров невинну, і намагався повернути їм гроші. Коли ж тих не зворушив такий прояв жалю, Юда просто жбурнув срібняки на підлогу храму й пішов геть. Втративши надію, якось зарадити жахливим наслідкам своєї зради, Юда засудив сам себе до найвищого покарання –
смерті – і повісився. Згідно тексту Дії 1:18: “...впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось”. Таке могло статися через те, що розірвалася мотузка, або зламалася гілка.
ÐÎÇѲÞÞ×È ÒÅÌÐßÂÓ
I
снує лише один “Юда Іскаріот”, хоча протягом історії було чимало інших, хто падали так само низько, і жоден із них не мав такої жахливої ролі – “призначеного на загибіль” (Ів. 17:12). Це вірно в тій же мірі, як і те, що не існувало ще одного Христа, Божого Сина. Наш Господь Ісус був Світлом цього світу, продемонстрував ши повноту Божого єства. І ті, хто перебували в Ньому, і самі почали бути носіями Божого світла. “І життя було в Нім, а життя було Світлом людей” (Ів. 1:4). Бог використовує духовні, надприродні засоби, аби послабити ціпку хватку нашого норову, який утримує
нас, відвертає від трансфор муючої сили Божого світла. Коли ми більше покладаємося на праведність Христа, ніж на самих себе, це рятує нас від жахливої розплати за гріх. Однак, ми все ще схильні шукати власних інтересів за рахунок інших, і досі залиша ємося дуже вразливими пе ред самообманом (Рим. 7:1 25). Саме це й підкреслює Іван, коли пише: “Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!” (1 Ів. 1:8). Різницю між тими, хто живе в Божій благодаті, й тими, хто занурюється ще глибше у безодню зла, можна вгледіти в тому, в якій мірі людина віддала своє серце Богові. Коли наша воля підкорена Господу, вона відчуває зло і відвертається від нього. Та ж людина, яка з рішучістю живе за власною волею, насправді не віддала своє серце Господу, тому й використовує маніпуляцію і різні хитрощі, аби досягти своїх інтересів. Юда – це сумний приклад оманливого світла релігійних 23
амбіцій, використаних задля власного зиску. Щоб замаскувати свій гріх, він удався до оманливого світла моралізаторства, прагнучи, щоб тінь підозри падала не на нього, а на тих, хто виявляв справжню праведність. Оманливе ж світло власної значущості спонукало Юду зрадити Того, Хто прийшов спасти цей світ.
Щоб не кінчити так, як Юда, наші стосунки з Богом та людьми мають ставати дедалі щирішими й прозорішими. Щоб не кінчити так, як Юда, наші стосунки з Богом та людьми мають ставати дедалі щирішими й прозорішими. Апостол Іван так пояснює цей процес: “Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви! Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й 24
правди не чинимо! Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від не$ правди всілякої” (1 Ів. 1:5 9). “Сповідання” – це слово на вустах усіх християн, але його значення не завжди вірно розуміють. Воно не означає просто визнати, що ми зробили щось хибне, не означає воно й простий перелік гріхів. “Визнати” – значить “погодитися з кимсь”, “говорити так само, як хтось”. Ми лише тоді дійсно сповідуємо гріх, коли погоджуємося з Богом, приймаємо Його відношення щодо тих дій, які викликали в Нього незадоволення. Таке сповідання є гарантом того, що Він очистить нас, напов нить Святим Духом (Еф. 5:18; Гал. 5:16, 17) і зміцнить, щоб
у майбутньому ми були здатними протистояти гріху. Деякі можуть запитати: “Якщо Бог дійсно вибачив усі мої провини в момент навернення, чому маю постійно сповідувати гріхи?” Відповідь на це лежить в іншому запитанні: “Коли ви знаєте, що чимось ображали ближнього, то хіба не відчуваєте, що наче віддаляєтесь від нього чи неї?” Просто відмахнутися від цієї проблеми не вдається, бо коли ми ігноруємо той факт, що образили коханого, відчуження ще більш посилюється. Лише у випадку визнання своєї провини починається справжнє примирення, відновлення відносин. Погодитися з Богом – подібний до цього процес. Ми визнаємо, що зійшли з тієї стежини, на яку нас поставив Господь, і виявляємо щире бажання знову повернутися на шлях істини. Коли сповідання гріха призводить до каяття – тобто ми повертаємося лицем до Бога – Господь із радістю приймає нас у Свою присут ність, де маємо можливість
знову ходити у світлі Його любові під Божественними керівництвом. “Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї” (Пс. 118:105).
Коли сповідання гріха призводить до каяття – тобто ми повертаємося лицем до Бога – Господь із радістю приймає нас у Свою присутність, де маємо можливість знову ходити у світлі Його любові під Божественним керівництвом. Розповісти про цей гріх людині, якій ми довіряємо, – це дещо інше сповідання, яке робить наше життя більш прозорим для інших, допомагає бути щирішими, слухнянішими Богу. Ми дійсно потребуємо таких надійних друзів, які б були “правдомовні в любові” 25
(Еф. 4:15). Коли людина по справжньому нас любить, без лицемірства (Рим. 12:9), їй можна довіритися і відкрити потаємне: свої гріхи, слабкості. В цьому є іронія, що саме наші “слабкі місця” зазвичай стають найміцнішою твердинею непокори й супротиву Богу. Ми маємо постійно відкривати своє серце Божому світлу, бо лише Його думки та шляхи спроможні зберегти нас у чистоті. Регулярні зустрічі з Господом стануть каналом, по якому потече жива вода Його Слова, викриваючи всі гріховні закутки серця, щоб потім через молитву й сповідання нам отримати духовне зцілен ня. Якщо Боже світло не осві тить темряву душі, гріх пустить таке міцне коріння зла, яке зможе вирвати лише смерть. Ісус Сам не ховався від світла Свого Батька і не ховав це світло від інших. Все Євангеліє свідчить, що Христос використовував це світло: лагідно але щиро відкривав людям правду про їх духовний стан. Згадайте самаритянку біля криниці, 26
Закхея, Никодима, заможного юнака та інших. Навряд чи всі ці категорії людей заслуговували на увагу Боголюдини, але Ісус завжди знаходив час осяяти світлом кожного бажаючого.
Ісус завжди знаходив час осяяти світлом кожного бажаючого. Те, як Ісус спілкувався із Небесним Батьком, вказує нам шлях, як замість “я центричності” навчитися “інші центричності” (Мк. 1:35 39). Спаситель, Світло світу, вручив нам факел, який маємо високо тримати й піклувалися про те, щоб його вогонь горів ще полум’яніше посеред темряви цього світу. Зцілення від егоїзму приходить лише тоді, коли ми зосереджені не на собі, а намагаємося стати для інших провідником Божої любові. “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Мт. 5:16).
Важливо пам’ятати про позитивний приклад решти, одинадцяти учнів Христа, які підкорили свою волю Вчителю і за Його прикладом ходили у світлі. Саме через них Бог Своєю силою перевернув увесь світ, докорінно змінив його на краще: хворі отримували зцілення, мертві піднімалися, Євангеліє проголошувалося, а церква зміцнювалася, бо “сили адові” не спроможні були її перемогти. Слабкі, з купою недоліків, люди става ли благословенним каналом Божої любові та світла, якого так потребує цей світ. Коли ми перестаємо шукати свого й починаємо шукати волю Бога, Його любов виливається крізь нас на інших – “спраглих напоюємо, скривджених зцілюємо”. Бути людиною – значить відчувати бажання, мати якісь потреби – всі вони є Божим дарунком, у цьому нема нічого поганого чи гріховного. Отже, ми не зможемо мати справжнє щастя, якщо не будемо своїм життям вшановувати Господа. Правильний вибір наблизить
нас ще ближче до Господа, і ми пізнаємо справжнє, глибоке задоволення. Хибний же вибір поведе нас від Бога шляхом все зростаючого розчарування. Але щоб зроби ти правильне рішення – якою стежинкою маємо йти – потрібно мати духовні очі, духовний зір. Духовний зір означає здатність “розпізнавати чи упізнавати”. Духовний зір – це коли ми дійсно спроможні розпізнати або визначити, що саме, який саме вибір допомо же нам залишитися у світлі. “Ви бо були колись те$ мрявою, тепер же ви світло в Господі, – поводь$ теся, як діти світла, бо плід світла знаходиться в кожній добрості, і праведності, і правді. Допевняйтеся, що приємне для Господа...” (Еф. 5:8 10).
Духовний зір – це здатність розпізнати або визначити, який саме вибір допоможе нам залишитися у світлі. 27
“Допевняйтеся, що приємне для Господа” – в цій фразі міститься значення, яке передає ідею тестування металу, необхідне для визначення його надійності й справжності. Отже, якщо ми бажаємо виявляти послух Богові, всі наші рішення мають спочатку пройти пере вірку на прийнятність Ним. Такий духовний зір і покора Богові допоможуть нам вийти із тіні гріха й насолоджуватися чудовим світлом Господа. А коли ми ходимо у цьому світлі, то здатні приймати такі рішення, які через жертовне й благочестиве життя зможуть задовольнити як наші потреби, так і потреби інших.
ÕÎIJÍÍß Ó Ñ²Ò˲
З
ло, зокрема, містить у собі небажання визнавати свої недоліки і йти болісним шляхом важких змін. Воно намагається сховатися від світла. І кожного разу, коли ми протистоїмо волі Бога і Його голосу через сумління, то цим дозволяємо злу увійти 28
в наше життя. Таке трапилося з Юдою, який став інструментом в руках сатани через те, що вперто приховував таємні закутки свого серця від Божого світла. У Господа є лише одні ліки проти темряви – світло. Перебувати в цьому світлі означає зробити все необхідне, аби нашим духовним лідером на кожний день ставав саме Бог. Перебувати в світлі – це викривати власну схильність до гріха і мати бажання взаємодіяти з Господом, аби Його світло осяяло ті сфери нашого життя, які терміново потребують змін. Наш Бог – є “Отець світил”, і якщо ми крокуємо по життю поруч із Ним, Він розсіює темряву і дає змогу отримати всякий досконалий дар.
Кожного разу, коли ми протистоїмо волі Бога і Його голосу через сумління, то цим дозволяємо злу увійти в наше життя.
“Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни” (Як. 1:17). Кільце із новели Толкієна мало силу обплутувати людей темрявою й контролювати їх з метою зашкодити іншим. Але наш Господь і Цар надає Свою силу тим, хто бажає ходити з Ним у величному світлі Божої присутності. Він прагне звільнити й зцілити тих, хто все ще обтяжений кайданами гріха і зла. Нижче запропонований тест, за допомогою якого можна перевірити, чи дійсно ми ходимо у світлі. 1. Як ви реагуєте не образу? Мрієте про помсту чи вчитесь вибачати? 2. Полюбляєте ви вказувати на помилки інших, щоб відвернути увагу від своїх гріхів, чи працюєте над собою, прагнете виправи ти власні недоліки? 3. Ви звинувачуєте інших за свої невдачі чи берете відповідальність за те, що вчинили? 4. Ви намагаєтесь використовувати інших
заради своїх інтересів чи живите для Бога, шукаєте Його волі? 5. Ви працюєте над штучним, оманливим іміджем, чи ваше життя стає для інших все більше відкритим? 6. Було у вас бажання знайти щось на зразок сповідника, аби чесно звітувати про своє життя, чи намагаєтесь вводити оточуючих в оману? 7. Ви зростаєте у послуху Богу, чи вас дедалі більше чіпко тримає самовілля? 8. Ви здатні контролювати свої пристрасті, дозволяючи їм виходити лише благочестивими каналами, чи, навпаки, ба жання контролюють вас? 9. Коли гріх спокушує вас, ви підкорюєтесь Богові й намагаєтеся протистояти дияволу чи без боротьби відразу ж поступаєтеся злу? 10. Ваш молитовний час відновлює духовні сили (Пс. 22:1 3), чи ви його проводите нерегулярно і дедалі все менш ефективно? 29
ÇËÎ Ó ÒÂÎÐÀÕ ÄÅßÊÈÕ Â²ÄÎÌÈÕ ËÞÄÅÉ
Л
анс Морроу (Lance Morrow) писав: “Зло шукає будь якої нагоди, щоб, немов той паразит, оселитися там, де для цього є сприятливі умови. Воно легко пристосовується до місцевої мови й звичаїв, заповнюючи всі форми життя і підкоряючи їх собі; за такої навали в колись розсудливе життя може увійти справжнє безумство і узурпувати місце, яке належало людині” (“Evil – An Investigation”, стор. 17). Мартін Бубер (Martin Buber) писав: “З тієї причини, що головний мотиваційний центр зла маскується, церква є одним із тих місць, де найбільш вірогідно виявити злих людей. Хіба існує кращий шлях приховати зло від себе та інших, ніж стати дияконом чи зайняти іншу
30
поважну в нашій культурі християнську посаду? Вважаю, що в Індії зло демонструє подібну тенденцію, коли йде мова про “доброго індуса” чи “доброго мусульманина”. Я не збираюся доводити, що злих серед релігійних людей аж ніяк не абсолютна меншість, як і те, що більшість віруючих у своїх мотивах нещирі. Хочу лише вказати на те, що злі люди тяжіють до побожності, яке пропонує їм маскування та сховище” (“Good and Evil”, стор. 111). Віктор Франкл (Victor Frankl) писав: “Наше покоління є реалістичним, бо воно побачило людину такою, якою вона насправді є. Врешті решт, люди – це ті, хто побудував в Аушвіці газові камері, однак, це ще й ті, хто прямував у ті газові камери, розправивши плечі, з молитвою “Отче Наш” або єврейською “Шемою” на вустах” (“Man’s Search For Meaning”, стоp. 213).
ÂÈÁ²Ð ÇÀ ÍÀÌÈ
М
аскування зла під добро – це тема, яка викликає тривогу. Непокоїть різниця між м’яким, хоча й розбитим, серцем і черствим прагматичним розумом. Хтось, подібно Юді, так приліпився до зла, що приховує своє справжнє єство шатами зовнішньої побожності. А хтось, як Петро, журиться й щиро жалкує за тим, що сталося. Згідно повідомленням Євангелій, Петро зробив гігантський стрибок віри лише для того, щоб добряче набити собі лоба (Мт. 14:22 32). Це була людина, яка висловлювала найважливіші духовні істини й відразу ж дозволяла, щоб її вустами говорив сатана (Мт. 16:13 23). Втім, незважаючи на всю свою недосконалість, Петро тягнувся серцем до Бога. З Юдою ж все було інакше. Це був справжній бунтівник ще й злодій, який успішно ховався за лицемірною побожністю. Саме він почав бідкатися про
бідних, коли побачив, що ко штовні парфуми були прине сені в дар Христу: можна ж було їх продати, а гроші від дати нужденним (Ів. 12:4 6). Але цей же Юда зрадив Ісуса за тридцять срібняків і видав Його до рук ворогів (Мт. 26:15, 46 49). Цей учень постійно і вперто нехтував Божим світлом, внаслідок чого перетнув останню смугу зла й занапастив себе. З цього ми маємо взяти дві важливі істини. По перше, якщо ви ще й досі не довірилися Ісусу Христу як особистому Спасителю й Господу, тоді прямо зараз, після серйозних роздумів щодо великої ціни, яку Господь за вас заплатив, маєте можливість визнати свою потребу в Ньому. Як вчить Біблія, ми є грішники не через свою недосконалість, а через те, що народилися у цей світ вже духовно відділеними від Бога (Рим. 3:23; 6:23). Цей факт, який свідчить про повну людську зіпсованість, логічно приводить до висновку, що ми не спроможні спасти самих себе. 31
Отже, якщо ви відчуваєте, що ще не довірилися Ісусу як Спасителю, можете зробити це прямо зараз із твердою вірою в обітницю Біблії, що всі, хто вірують у Христа і по кладаються на Нього, мають вічне життя (Ів. 1:12; 5:24). Друга ж істина, яку містить ця брошура, призначена для тих, хто вже прийняв Христа як Свого Спасителя. Приклад Юди чітко вказує на те, що люди мають схильність приховувати під маскою релігійності свої справжні мотиви. Якщо у вас саме така проблема, знайте, що ви в цьому не самотні. Християне не мають імунітету проти прихованих бажань в серці і таємних спокус. Головне тут інше: чи будете ви чесні з Богом і з собою? Отже, як тільки но ви зрозумієте, що відійшли від
істини словом, думкою чи дією, відразу ж несіть це до Господа (1 Ів. 1:9). Потім покладіться вірою на Святого Духа, Який живе у вас і допомагає зберігати християнським життя (Ів. 15:1 8; Гал. 5:16; Еф. 5:18). Апостол Іван вказує на ту радість і духовні перспективи, які доступні для кожного з нас, коли пише: “А це пишемо вам, щоб повна була ваша радість! ...Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви! Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо! Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха” (1 Ів. 1:4 7).
Коментар щодо обкладинки: Картина Караваджо “Юдина Зрада” (1602 р.) зображує кульмінаційний момент у Гетсиманії, коли Юда під час зради міцно обіймає Христа і дарує Йому підступний поцілунок. Ісус же, склавши перед Собою руки, виявляє цим жестом покору й готовність до арешту, що разюче контрастує з міцними римськими солдатами: з їх темним, сяючим озброєнням. Різні вирази на обличчях Ісуса, Юди й учнів, які рятуються втечею, передають силу емоційної напруги. Натовп народу навкруги лише посилює драматизм сцени. Цей шедевр було втрачено і лише через 200 років знайдено у Дубліні. За теперішнього часу картину виставлено в національній ірландській галереї в Дубліні.
Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.
ПОЖЕРТВУВАТИ