Одвічним спокоєм, урівноваæеністю віяло від усьоãо, ùо впадало Ãриãорію в око. Від неба, ланів, ùо тяãлися ãен-ãен, усіяні копами та полукіпками, від стоãів хліба, ùо здіймалися величними пам’ятниками. Такими величними, ùо всі оті палаци й храми – ніùо поряд з ними, дивовиæними витворами рук хлібороба. Тільки й тоãо, ùо до них не їдуть з усьоãо світу екскурсії, не йдуть юрми туристів, їх не ôотоãраôують, ùоб розмноæити в часописах світу. То хто æ возвеличить вас, мудрі зодчі, муляри й теслі людськоãо æиття? Õто створить про вас «Іліаду» чи «Одіссею», ùоб увесь світ побачив справæню велич і красу степових пірамід, ùо ви їх у невимірній ùедроті ùорічно зводите? Çерно æиве, невмируùе, як æиття, перед яким навіть час відступає безсило. Він стирає з лиця землі дерæави й міста, а зерно колоситься. Ðуйнує палаци й храми, а зерно колоситься. Ðозсипає в прах піраміди, а зерно колоситься. І минають століття, зникають народи, тільки зерно залиøається. І посправæньому святі оті руки, які засівають ним землю. Вони творять безсмертя! (161 слово)
35
За À. Äімаровим
Мова – духовне надбання народу
Століттями мова народу була тією повноводною рікою, яку ми називаємо поетичністю, адæе вона вираæає наøі емоції та найінтимніøі почуття. Ïоетичність æила в слові, і слово було немислиме без неї, як немислима річка без води, повноводність – без ãлибини, дуøа – без дихання. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, народної пісні і казки, той засудæує себе на дуøевну злиденність, на бездуховність. Батьківùина – це рідне слово. Þначе, знай, береæи, збаãачуй велике духовне надбання своãо народу – рідну українську мову. Це мова великоãо народу, великої культури. Óкраїнська мова æиве в прекрасних піснях твоãо народу. Любов до Батьківùини немоæлива без любові до її мови. Õто збаãнув відтінки й пахоùі рідноãо слова, хто дороæить ним, як честю рідної матері, як добрим ім’ям родини, той любить Вітчизну. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічоãо не промовляє рідне слово, – це людина без роду й племені. Мова – цілюùе народне дæерело, і хто не припаде до ньоãо вустами, той сам всихає від спраãи, той не матиме успіху. (165 слів)
За В. Сухомлинським
ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ
Безсмертя зерна
УКРАЇНСЬКА МОВА
34
25