решта світу – вороги. Така сумнівна міфологізація фактично повертає з минулого та прищеплює сьогоденню цінності радянського тоталітаризму, які вже засвоїлися – як «рідні» та «національні» – новими поколіннями громадян із теренів СНД. Сучасний російський кінематограф
посилює
ідеологію єдиного
«спільного» історичного минулого, що було начебто в країн колишнього СРСР. Наявність «інших» історій, не пов’язаних з Росією та більшовицьким тоталітаризмом, у народів на теренах пострадянського простору навіть не розглядається або подається викривлено. Наприклад, наголошується, наче в білорусів, литовців чи українців не було доби Великого князівства Литовського чи суперечливого періоду Речі Посполитої (після унії). Одіозним
прикладом
«підтасовування»
української
історії
під
великоімперську може бути анімаційний фільм «Владімір» (про великого князя київського Володимира Хрестителя), де доба княжої Русі подається як складова винятково російської історії. Таким чином телебачення продовжує служити засобом русифікації населення. Моніторинг восьми найбільш рейтингових телеканалів показав, що програми українською мовою складали у 2013 році 31,8% ефірного часу, а
російською
–
50,3%,
причому
порівняно
з
2012
роком
доля
російськомовних програм збільшилася на 6,5%, а україномовних – на 2,9% (обидві за рахунок зменшення частки двомовних програм). Те саме стосується й радіо. За результатами моніторингу шести найбільш рейтингових радіостанцій було встановлено, що у 2013 році частка пісень і програм українською мовою в ефірі становила 26,3%, а російською – 43,8%, тобто, за рік перша зменшилася на 3,9%, а друга зросла на 4,2%.90 Загалом російське кіно отримує до 10% від загальної суми своїх зборів за рахунок прокату в Україні. Україна, нарівні з Казахстаном, – один з найбільших зарубіжних ринків для російського кінематографа. Однак, якщо 90
Становище української мови в Україні в 2013 році. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/49503/
56