4
5
Пряма мова
В
ікторе Ярославовичу, Ви не заповнили нашу традиційну “візитку” щодо улюбленого автора, фільму, виконавця тощо? Справа в тому, що мені важко виділити когось одного. Я багато читаю (а останнім часом - ще й слухаю аудіокниги), люблю музику, театр та кіно. Щодо улюблених авторів та творів, хочу сказати, що для різних етапів життя характерні певні уподобання. Я пригадую, що, свого часу на мене величезне враження справила творчість М.Булгакова (хоча я не поділяю його погляди на українську історію), потім я буквально закохався в твори І.Буніна. Загалом я із задоволенням звертаюсь до українських та російських класиків. З інтересом слідкую за “літературними вправами” сучасних авторів. Вибір твору залежить ще й від настрою. Що стосується кіно, то будучи студентом я побачив фільм Мілоша Формана “One flew over the cuckoo`s nest”, який значною мірою перевернув мою свідомість, став для мене справжнім маніфестом Свободи, яку я, поряд з Честю та Гідністю вважаю головними цінностями. Вікторе Ярославовичу, скільки років ви працюєте в ІМВ? Мій педагогічний стаж в ІМВ – 25 років. Але, фактично, все моє “доросле” життя пройшло в нашому Університеті. Вступив я на факультет міжнародних відносин та міжнародного права в 1981 році. Чому Ви обрали відділення “міжнародне право”? Взагалі-то, ще в школі я хотів стати істориком, як мій батько – академік Ярослав Степанович Калакура, але почувши від Андрія Вишневського (мого товариша з дитячих часів) про наш факультет, його враження від лекції Василя Івановича Кисіля, я настільки зацікавився приватним правом, що вирішив спробувати свої сили, вступаючи саме на це відділення. Власне, відтоді я в Університеті (лише після закінчення факультету кілька місяців, до вступу в ас-
Віктор Ярославович КАЛАКУРА Народився 7 жовтня 1964 року в м. Коломия Івано-Франківської області. Закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Навчався в аспірантурі. В 1993 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Кодифікація міжнародного приватного права в країнах східної Європи”. Був членом Робочої групи з розробки проекту нового Цивільного кодексу України, брав участь в підготовці Закону України “Про міжнародне приватне право”. Автор понад 50 наукових та науковометодичних праць. Читає лекції з “Міжнародного приватного права”; “Порівняльного цивільного права” та “Міжнародного сімейного права”. пірантуру, працював у Інституті держави і права АН України). Що вам запам’яталося зі студентського життя? Про ті роки в мене залишилися найсвітліші та найприємніші спогади. З моїми однокурсникам з різних відділень (Олександром Григоровим, Вадимом Грузіним, Віктором Коваленком, Олегом Мірошніченко, Ігорем Плюшко, Андрієм Суботіним, іншими друзями) часто згадуємо і наше навчання, і наше “веселе”, неформальне життя на факультеті, де наша поведінка не завжди характеризувалося як “відмінна”. Але, загалом, це не заважало нам вчитися. І, треба сказати, що вчитися було цікаво. Назавжди запам’яталися лекції українських класиків міжнародного права – І.І.Лукашука, В.А.Василенка, В.Г.Буткевича; тоді ще молодих зірок приватного права – А.С.Довгерта та В.І.Кисіля. Я щиро вдячний викладачам кафедри іноземних мов В.В.Дайнеко, О.О.Дяченко, К.Є.Смирновій. Вікторе Ярославовичу, Ви були членом та вченим секретарем Робочої групи з розробки Цивільного Кодексу України. Що нового цей період приніс Вам як юристові? Це був час мого справжнього професійного становлення. За рекомендацією А.С.Довгерта, який виконував обов’язки заступника голови, а по суті був лідером Робочої групи та, можна сказати, одним з ідеологів проекту, мене було включено до складу групи, в якій мені пощастило познайомитися і протягом майже десяти років працювати пліч-о-пліч з видатними українськими цивілістами – О.А. Пушкіним, О.А. Підопригорою, Я.М. Шевченко, В.В. Луцем, Н.С. Кузнєцовою, З.В. Ромовською та іншими. Оскільки проект Цивільного кодексу неодноразово проходив експертизу в європейських інституціях, то це відкрило для мене розуміння тенденцій розвитку приватного права, які відбуваються в сучасній
Європі. Після завершення роботи над новим Цивільним кодексом я зосередився, в основному, на науковій та викладацькій роботі. А як розвивається Ваша наукова кар’єра? Зараз я завершую роботу над монографією і текстом докторської дисертації, присвяченої проблемам міжнародного сімейного права. Чому, власне, міжнародне сімейне право? Почалося все з того, що мені “у спадок” від Г.К.Матвєєва та В.І.Кисіля дістався курс “Міжнародне сімейне право”. Згодом це переросло і в наукову тему, актуальність якої зумовлена тим, що з кожним роком зростає питома вага сімейних відносин за участі іноземців, що потребує належного правового регулювання. Які Ваші враження про сучасне студенство? Загалом воно мені подобаються. Це розумні, розвинені, сучасні молоді люди. Правда, декому іноді не вистачає елементарного виховання, культури. Іноді, коли я дивлюсь на наших студентів, мені здається, що це не 20-річні молоді люди, а люди, стомлені від довгого, малоцікавого життя, люди, які вже у своєму молодому віці стали на шлях конформізму, кар’єризму в його найгіршому розумінні. Я хотів би побажати студентству жити повним життям. Не забувати, що основа вашого професіоналізму, ваша репутація, закладається вже сьогодні. Студентські роки минуть швидко і ми, сподіваюся, станемо колегами. Вікторе Ярославовичу, ми знаємо що у Вас в цьому році народилися дві донечки – Анна та Марія. Ми Вас вітаємо, бажаємо Вашій сім`ї щастя та благополуччя, а Вам успіхів у вашій науковій та педагогічній діяльності. Дякую, і Вам – всього найкращого. Дарина Кирилко (IV MI)
Не розгубити людських якостей
Знайомство зблизька
“Нас, міжнародників, цікавить досвід країн із розвиненою економікою. Але його не можна сліпо переносити на українські терени. Бо в нас своя історія, свій поступ до демократії. 20 річниця державної Незалежності є новою точкою відліку на шляху до розбудови України, яка має всі підстави утверджуватися як велика європейська держава. І великі надії в цьому покладаються на Інститут міжнародних відносин, який продукує нову плеяду дипломатів, спеціалістів у галузі міжнародних відносин…”
Ц
е міркування екс-міністра закордонних справ України Петра Порошенка. Невипадково саме його цьогоріч запросили першовересневого дня на зустріч в ІМВ, який (і теж невипадково!) Петро Олексійович назвав “нашим”. Саме в стінах нашого вишу “дозрівав” державний діяч, активний політик, дипломат, ім’я якого незмінно залишається в рейтингах популярності на одному з перших місць. Він – філософ, прагматик, ерудит, особистість популярна й шанована в суспільстві, економіст за складом аналітичного мислення і способом життя. Він має певний шарм, якого позбавлені інші політики: володіє усмішкою, яка роззброює і примушує вірити цій людині. Він – із тих, хто впевнений у собі і твердо знає, чого хоче. І більше того, він чітко знає, що сьогодні потрібно державі. Про нього кажуть: “Петро Порошенко – один із тих, хто на шляху до вищих владних щаблів не розгубив справжніх людських якостей”, закладених благочестивими батьками – Євгенією Сергіївною та Олексієм Івановичем, мудрими вчителями і вірними друзями. Отож, зазнайомимось? Із досьє: Кандидат юридичних наук, заслужений економіст України, кавалер ордену “За заслуги” III та ІІ ступеня, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки, лауреат міжнародної премії імені П. Орлика. Почесний професор Університету банківської справи Національного банку України. Петро Порошенко належить до тієї когорти українських політиків, які прийшли із наукового середовища. У роки “перебудови” молодому аспірантові кафедри міжнародних економічних відносин прогнозували блискучу наукову кар’єру.
Економіст-міжнародник Порошенко з відзнакою закінчив у 1989 році факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету імені Т. Шевченка і вступив до аспірантури. Загальна ерудиція, знання міжнародного права, вільне володіння англійською, французькою та румунською мовами – усе це відкривало перед Порошенком непогані перспективи. Однак не лише теорія приваблювала молодого талановитого науковця. Відмінник у навчанні, Петро Порошенко зумів успішно застосувати економічні знання на практиці. Протягом дев’яностих зробив професійну кар’єру від звичайного підприємця до керівника великого концерну. Водночас, успішний підприємець не припиняє і свою наукову діяльність: захищає кандидатську дисертацію, пише монографію “Державне управління корпоративними правами в Україні” та низку наукових публікацій. “Спогадів про студентські роки дуже багато. Я ж свого часу поступив одразу у два навчальні заклади: Вище морехідне училище в Одесі та Київський інститут міжнародних відносин. Довелося обирати, і я вибрав факультет міжнародних відносин і міжнародного права. Але думаю, що моряк з мене теж вийшов би, я люблю море…” Свою політичну кар’єру П. Порошенко розпочав у 1998 р., ставши народним депутатом України. Всього за декілька років він став одним з провідних ньюсмейкерів. Глибока освіченість, наполегливість і лідерські якості допомогли Петру Порошенку впевнено увійти до найвищого ешелону українського політикуму. Нині про нього говорять усі: одні з неприязню, інші – з пієтетом. Але однозначно одне – його професіоналізм ви-
знаний не тільки симпатиками, але й опонентами. Тому і довіряють йому представляти інтереси країни в Парламентській асамблеї Ради Європи, обирають Головою Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, пізніше – з питань фінансів і банківської діяльності, призначають Секретарем Ради Національної безпеки і оборони України, Міністром закордонних справ України… “У мене, як правило, 12-16-годинний робочий день. Тому вихопити мене з виру візитів, зустрічей і переговорів доволі складно. Коли ж з’являється вільний час, намагаюсь повернути заборгованість родині – дітям, дружині, батькові. Адже сімейні цінності та традиції є одним з тих наріжних каменів, які допомагають людині витримати важкі виклики долі, зберегти любов, виростити дітей”. Як зізнається сам Петро Порошенко, йому бракує вільного часу, який він залюбки при нагоді віддає грі в теніс. Замолоду займався дзюдо та самбо, був кандидатом у майстри спорту. Любить живопис, зокрема імпресіоністів, серед яких його улюблений художник – Клод Моне. Багато читає, особливо цікавиться англомовною літературою. Із задоволенням слухає джаз. Так, йому можна симпатизувати, можна опонувати. Але він – Особистість. І це змушені визнавати всі. Упродовж свого неординарного життєвого шляху він не раз переконливо демонстрував гострий розум, твердий характер, глибокі знання й організаційний талант. Визначальна риса Петра Порошенка – політика, науковця, практика – оптимізм і віра в щасливе майбутнє України. А ще – він просто хороша людина, яка, перебуваючи у вищих ешелонах влади, не розгубила людських якостей. Ольга Ошитко (V МІ)