ГАЛИНА ГЕВКІВ — СТАРІ МЕДУЗИ Там, де закінчується смуток, розквітають аромати сподівань. Там, де вичерпуються сподівання, панує смак безсилої вічности... Цей смак спершу начебто знайомий, потім він здається неприйнятним, і лиш тоді – останнім, нескінченним... Пригадуєш літній дім? Твої запаморочення були такі насичені, твої очі – такі темно-сині, неначе океан перед звичайним ураганом. Пригадуєш, коли ми з’являлись на пляжі, люди втікали від нас, як від одержимих. Вони не ідентифікують смаку води. Приймаючи ванну, пускають на програвачі диск „ Музика моря”, „ Людина не може створити нічого кращого” – кажуть вони. А ми ще довго сидимо на пляжі, старі медузи, ми ще довго сперечаємось про щось, ти, здебільшого, завжди маєш рацію... Колись ти станеш капітаном і повезеш мене на інший бік світу. Дуже рідко я наважуюсь його собі уявляти. Він, мабуть, зовсім інший, може, трохи продуманіший... Як гадаєш: на тому боці вічність також має смак?
AU/UA: Contemporary Poetry of Ukraine and Australia — 107