ПРОКУРАТУРА РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа «Іванечка»
ББК 63.3 (4Укр-4Рів)6+67.72 УДК 94(477.81)+343.163
© С90
Справа «Іванечка»
Урочище Пісковате
Брошура є спробою дослідити історію діяльності прокуратури на території Рівненської області у 80-90 роках ХХ ст. через призму міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні. На основі спогадів ветеранів органів прокуратури Рівненщини зібрано відомості про надзвичайно цікаву, так звану справу «Іванечка», розслідувати яку довелося українським правоохоронцям разом із австралійськими колегами. Брошура буде цікавою для фахівців-юристів, працівників правоохоронних органів, зокрема прокуратури, студентів, іншої аудиторії читачів.
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
1
Мальовниче село Серники простяглося на березі річки Стубли за 10 км від районного центру Зарічного Рівненської області. Перша згадка про село датована 1449 роком. Звичайне поліське село відрізняється від інших тим, що живуть у ньому люди із прізвищем Полюхович. Так, із 3600 мешканців Серників – 2500 є однофамільцями. Серед Полюховичів – близько 60 Іванів Івановичів, 46 Василів Васильовичів. У селі є школа, клуб, бібліотека, відділення Сучасність: жіночий монастир Волинської ікони Божої Матері зв’язку, фельдшерськоакушерський пункт. У роки Другої світової війни жителі села боролися проти фашистських загарбників на фронтах. З часу закінчення війни село Серники тривалий час зберігало велику таємницю того лихоліття. Вона відкрилася лише з часом.
Вулиця у Зарічному, 1940 р.
Землянка в Серниках після війни
Стела розстріляним селянам
Завдячуючи спільній наполегливій роботі правоохоронних органів України та Австралії у 80-90-роках ХХ сторіччя вдалося відтворити та розкрити суспільству повну картину життя місцевих жителів у воєнний період.
2
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
У часи Великої Вітчизняної війни на території Рівненської області у селі Серники Зарічненського району було створено гетто. До 1941 року в цьому селі жили сотні жителів, у тому числі єврейської національності, після війни не залишилося із євреїв майже нікого. Німці з усіх навколишніх сіл, міст, районів та навіть із сусідньої Білорусі зганяли сюди людей. За період існування гетто в урочищі Пісковате, згідно з протоколом огляду місця трагедії, розстріляли майже 700 осіб — в основному літніх людей, жінок та дітей. У всіх цих жорстоких акціях брав участь мешканець цього ж села, колишній лісник, а потім поліцай Юрій Іванчук (ім’я та прізвище з етичних міркувань змінені) на прізвисько «Іванечко».
Село Серники розташоване на березі р. Стубла, за 10 кілометрів від районного центру — Зарічного
Після звільнення території України від німецьких загарбників «Іванечко» втік з села. Органам комітету державної безпеки УРСР в Рівненській області було відомо про злочини Юрія Іванчука, але ніхто не знав його місця фактичного проживання. Тривалий час вівся пошук. І лише в 1984-1986 роках було з’ясовано місце проживання «Іванечка» — Австралія. З австралійського материка для розслідування злочинів «Іванечка» вирушили в Україну найдосвідченіші юристи і дослідники — директор управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Австралії Р. Грінвуд, його заступник Г. Блюіт, головний і старший слідчі цього управління Б. Хаггет і Б. Рід, прокурор штату Новий Південний Уельс Австралії Г. Джеймс, завідувач відділом судової медицини Міністерства охорони здоров’я Австралії Т. Отлі, антрополог Сіднейського університету Р. Райт та інші.
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
Група юристів та дослідників з Австралії прибули на Рівненщину на гелікоптері
До слідчо-оперативної групи з числа рівненських правоохоронціву увійшли: старший помічник прокурора області з нагляду за додержанням законів органами СБУ Василь Мельнишин, прокурор-криміналіст прокуратури області Григорій Шокало, начальник слідчого відділу управління СБУ в області Михайло Маслов. Очолив групу заступник прокурора області Леонід Калаур. Нагляд за роботою групи здійснювали прокурор Рівненської області Василь Польовий та представник Генеральної прокуратури СРСР Тетяна Колеснікова. З австралійськими колегами працювали спільно.
Нарада у прокуратурі Рівненської області
3
4
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
Перед початком розкопок могил та пошукових робіт українські та австралійські юристи провели зустріч із жителями Зарічненського району. Розмова велася англійською мовою з перекладом, паралельно наші слідчі допитували українською мовою. Втім, виникали й труднощі, адже місцеве населення розмовляло діалектом, який було важко зрозуміти, до того ж більшість людей були не особливо освіченими та у доволі поважному віці. Люди великою мірою допомогли правоохоронцям, повідомивши важливу інформацію. Цінні відомості розповіла очевидиця тих подій — 93-річна Марія...
Збори місцевих жителів відбулися у сільському будинку культури
У Серниках у довоєнний період проживали шевці, чоботарі, ремісники, на баржах сплавляли вантажі до Пінська. То був робочий люд, майже не було інтелігенції. Поступово німці знищували мирне населення, але найбільші акції масових розстрілів були проведені в серпні 1942 року в урочищі Пісковате, що в кількох кілометрах від Серників. Убивали людей німці та їх прихвосні з числа зрадників та перебіжчиків.
В’їзд у Серники
Місце захоронення розстріляних селян до розкопок
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
Люди добре запам’ятали цю дорогу смерті і всі показували та розповідали, як цією дорогою поліцаї вели на розстріл колони людей. Місце захоронення розстріляних селян знаходиться в 194 м на схід від дороги, що йде від села Серники до села Соломір, а обабіч, трохи південніше, в 40 метрах — дорога на хутір Шуми.
5
6
СПРАВА «ІВАНЕЧК А» РОЗПОЧАЛИСЯ АКТИВНІ РОЗКОПКИ МОГИЛ
Місце захоронення розстріляних євреїв в урочищі Пісковате
Рів копали двічі: перший раз у 1942 році і вдруге — у 1984-му під час слідства
Завідувач відділом судової медицини Міністерства охорони здоровʼя Австралії Т. Отлі вивчає карту місцевості
До археологічних робіт було задіяно спецтехніку: гусеничні екскаватори, екскаватори-навантажувачі, бульдозери, грейдери, вантажівки. Земляні роботи вручну допомагали проводити жителі Серників та військовослужбовці місцевої частини. Для дослідження території прибули сапери. Корчували дерева лісоруби та чекіровщики лісгоспу Зарічненського району
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
7
Німці з усіх навколишніх сіл, міст, районів та навіть із сусідньої Білорусі зганяли українців та євреїв до гетто. Деякі єврейські хлопці і дівчата з Серників зуміли втекти від розправ у ліс, рятуючи життя. Пізніше вони поповнили ряди партизанів. Серед них — Хаїм Теребілов, Їдка Туркевич, Зіновій Міцегелдер, Файвель Куперман та інші.
В літні спекотні дні було нелегко розкопати могилу, яка була місцем розстрілу, розміром 100 х 10 метрів, де знайшли свій останній притулок більше 700 жінок, дітей, стариків Там було страшне видовище: черепи і кістки. Вони лежать пластами, один на одному. Час зробив своє — тільки скелети, великі й малі. Одягу немає, тут винен не час, а люди, якщо можна назвати людьми тих звіроподібних катів, які змушували роздягатися, щоб потім одяг продати і пропити. В рові майже все населення Серників та мешканці навколишніх сіл з простріленими черепами. Чітко видно отвори від куль, знайдені гільзи німецького виробництва. Деякі черепи розтрощені, розбиті при житті людей твердими тупими предметами.
8
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
Слід обов’язково відмітити тяжку і копітку роботу з питань судово-медичного і криміналістичного дослідження, яку проводили на місці начальник Рівненського обласного бюро судово-медичних експертиз Е. Шараєв, його експерти В. Кулібаба і О. Ковальчук спільно із спеціалістами Австралії професором Сіднейського університету Р. Райтом, його дружиною С. Райт, завідувачем відділом судової медицини міністерства охорони здоров’я доктором Т. Оттлі, анатомом А. Бейлі, криміналістом Д. Х’юзом.
9
СПРАВА «ІВАНЕЧК А» Старший помічник прокурора Рівненської області з питань організації контролю та виконання Аркадій Тененбаум: «Під час своєї багаторічної слідчої і прокурорської роботи мені багато разів доводилося виїжджати на місце вбивства, самогубства, смертельної травми на виробництві тощо. Інколи брав участь у ексгумації трупів. Але такого, що побачив тут, в урочищі Пісковате, в житті ще не зустрічав. Тільки в кінострічках бачив і читав у книгах».
А. Тененбаум
А. Тененбаум згадує: «У цій масовій трагедії є ще свої, так би мовити, трагедії індивідуальні. Ось скелет з простягнутими руками-кістками до маленького скелета. Це мати перед страшною смертю хотіла захистити своїм тілом маленьку дитину, а, може, останній раз пригорнути до себе. Можна тільки уявити собі, які тоді, в серпні 1942 року, були тут крики, зойки, плач, прокльони, стогін».
10
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
Василь Мельнишин, старший помічник прокурора Рівненської області з нагляду за додержанням законів органами СБУ: «В Рівненській прокуратурі була сформована група щодо розслідування справи за фактом численних розстрілів в Зарічненському районі, куди вів слід кривавих злочинів. До цієї групи приєднався і я, прийнявши справу до свого провадження. Нашим завданням було зібрати докази вини Іванчука-злочинця, що переховувався на той час в Австралії, а в період війни брав участь у розстрілах людей на Поліссі як разом з німцями, так і самоВ. Мельнишин стійно за своєю ініціативою, бо він служив в поліції, про що ми згодом дізналися від свідків. Свою роботу ми почали з виїзду на місце події, де звернулись до людей з ближніх сіл з проханням допомогти нам у встановленні істини. Люди відгукнулись на це і стали нашими помічниками у всьому. Тут я повинен сказати декілька теплих слів про чудову людину, якої на жаль серед нас вже немає. Це — голова сільської ради села Серники Надія Полюхович. Вона була чудовим організатором, чуйною людиною, саме вона допомагала нам зібрати людей і поговорити з ними, визначити з їх допомогою місця розстрілу та поховань. Вона допомагала владнати всілякі побутові справи. І скрізь встигала... Надія допомогла нам розрізняти людей, які мали не тільки однакові прізвища, а також однакові імена, по батькові та роки народження (в цьому селі проживало майже 70% населення із прізвищем Полюхович). Ці люди були свідками тих далеких років і пам’ятали ще і досі ті жахливі події, бо ще боліли в них серця за розстріляних родичів, сусідів та знайомих».
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
11
Після завершення розкопок померлих перепоховали за всіма звичаями та традиціями єврейської спільноти. На процесії равин проголосив молебень, після чого могилу засипали землею. Пом’янути душі померлих прийшла вся місцева громада. Люди впорядкували цю братерську могилу, до якої з тих пір постійно навідуються люди з багатьох країн світу.
12
СПРАВА «ІВАНЕЧК А» 29 січня 1990 року відбулася телефонна розмова королівського радника Австралії Р.Грінвуда із прокурором Рівненської області В.Польовим. Останнього було повідомлено про арешт в Австралії Юрія Іванчука та попереджено про можливе прибуття співробітників правоохоронних органів іноземної держави до України.
В. Польовий
Група прокурорів та працівників бюро спеціальних розслідувань Австралії прибули вже влітку в Рівне (тоді — Ровно), щоб провести бесіди із свідкамиочевидцями. Щодня опитувалося 4-5 очевидців тих подій. Робота була нелегкою та тривалою, адже останнім доводилося пригадувати давні події ще за пам’яті їх дитинства. Опитування записувалося на відео та магнітофонну плівку, крім того записи фіксувалися й стенографістами. Після відвідування України австралійські правоохоронці здійснили поїздки до Ізраїлю та Сполучених Штатів Америки. Метою цих поїздок було отримання показів від ізраїльських, американських і канадських свідків у справі «Іванечка».
Зі стенограм показів свідків:
…Німці ушли на Схід, а владу передали поліцаям. Він жив за рахунок господарства, поки у поліцію не пішов служити. Спочатку він бив без гвинтівки, потім його озброїли і він став ловити російських та українських військовополонених.
…Я його бачив останній раз, коли він євреїв розстрілював на моїх очах. Мій батько просив не стріляти. … Із нашого села був один Іванечко в поліцаях.
…Я побігла додому. По дорозі побачила Юрку і він мені сказав: «Доченька, твоїх побили, Іванечко забрав увесь скот і овечок». Коли я прибігла на пожар, то побачила, що батько був уби…..Батько приходить в тий. хату і говорить: «Нас уб’ють». Іванечко звірячими очами подивився на …Их не расстреливали насмерть. В них мене, забрав поліно з рук стреляли, кто был ранен, а кто – нет, і сказав: «Тепер воно он толкал их живых в яму. Немцы тобі не понадобиться». А присутствовали, но участия не ми ж з ним з роду не принимали. сварилися.
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
13
У ході огляду місця події були вилучені гільзи та кулі, які згідно з висновками експертиз, були вистріляні зі зброї німецького виробництва. У кримінальній справі було проведено більше 60-ти різних експертиз. Загалом слідство тривало 2 роки.
Зібрані матеріали скерували до Міністерства закордонних справ СРСР з проханням звернутися до компетентних органів Австралії видати «Іванечка» як військового злочинця. Вказане прохання було обмотивоване принципами Міжнародного Військового Трибуналу щодо нерозповсюдження термінів давності для притягнення до кримінальної відповідальності військових злочинців, інших осіб, винних у злочинах проти миру і людяності. Уряд Австралії відмовив у екстрадиції злочинця. Разом з тим, 27 червня 1990 року австралійський суддя Пітер Келлі, керуючись національним законодавством, розпочав розгляд кримінального провадження.
14
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
Лист королівського радника Австралії Р.Грінвуда Генеральному прокурору СРСР О.С ухареву 10.07.1990 р. «На мене справили глибоке враження професійні методи роботи працівників української прокуратури, високий рівень міжнародного співробітництва, що був наданий мені і моєму персоналу. Вважаю за доцільне та вельми корисним, щоб працівники прокуратури Рівненської області су-
проводжували українських свідків для надання їм правової допомоги, підтримки та захисту їх інтересів. Наразі мова йде про прокурора Рівненської області Василя Польового, старшого помічника прокурора області Василя Мельнишина та прокурора-криміналіста Григорія Шокало».
З міжнародної телеграми керівництва Бюро спеціальних розслідувань Австралії, адресованій прокурору Рівненської області В.Польовому, стало відомо, що 20 липня 1990 року Юрія Іванчука після спроби самогубства госпіталізовано. Він вистрілив у себе з вогнепальної зброї. У зв’язку із невтішним станом його здоров’я, суд відклав розгляд справи на кілька місяців. Тим часом, українські компетентні органи займались підготовкою документації щодо виїзду свідків до м.Аделаїда. Багатьом з них, як з’ясувалося, перебування за кордоном було протипоказано у зв’язку з поважним віком та недугами.
15
СПРАВА «ІВАНЕЧК А» Заступник прокурора Рівненської області Леонід Калаур: «У 1990 році в Австралії відбувся судовий процес над Юрієм Іванчуком, на який я разом з іншими працівниками прокуратури області супроводжував свідків. Під час першого судового засідання було ухвалено рішення про достатню кількість доказів для передачі справи суду присяжних».
Л. Калаур
16
СПРАВА «ІВАНЕЧК А»
На початку досудового слідства Іванчук категорично заперечував свою причетність до розстрілу ним людей в Зарічненському районі. Він навіть не визнавав, що в період війни проживав саме в селі Олександрія Зарічненського району, де його знали всі люди, бо він там народився. Зрештою, докази примусили його визнати факт розстрілу людей в Зарічненському районі, у якому він брав участь.
Аркадій Тененбаум, ветеран прок уратури: «…Не знаю як на кого, а на мене, то найстрашніше, найглибше враження залишили дівочі коси. Так , коси біля черепів. Довгі у дівчат, коротенькі у малих дітей. Вони добре збереглися, різного кольору, на деяких пластмасові защіпки. Легенький вітер іноді ворушив ними, і тоді людей охоплювала невимовна туга, туга за тими, які не виросли і не пізнали простого людського щастя».
В Аделаїдському суді справа була розглянута в повному обсязі з допитом свідків-очевидців, які приїхали на суд з України та інших держав світу, оглядом всіх документів та речових доказів, які були долучені до кримінальної справи. Іванчук був визнаний винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Невдовзі Іванчук помер.
Василь Мельнишин, ветеран прок уратури: «У драматичних подіях життя завжди сперечаються і протидіють одне одному справедливість і насильство, людяність і жорстокість. Очевидцями, і в певній мірі сучасниками цієї великої боротьби є ми - люди, об’єднані дуже влучною назвою «земляни». Ми всі однаково відповідаємо за хід історії. Одних вона обпалює гарячим і грізним світлом, для інших - ледь помітно животіє, але вона існує для всіх. Історія палає як величезне вогнище і кожний із нас, на свій лад, кидає в нього свій хмиз».
Про розслідування минулих років розповідає майбутнім юристам ветеран прокуратури О.Коташевський
Копії матеріалів кримінального провадження стосовно «Іванечка» зберігаються у музеї прокуратури Рівненщини
Над брошурою працювали працівники та ветерани органів прокуратури Рівненської області: Автор Людмила СУРЖУК Фотоматеріали Василь МЕЛЬНИШИН Олександр КОТАШЕВСЬКИЙ Микола КРУГЛІЦЬКИЙ Макетування та обробка ілюстративного матеріалу, комп’ютерна верстка Олена КУЗМЕНКО За сприяння у пошуках документів подяка працівникам Державного архіву Рівненської області Підписано до друку 15.07.2016 р. Тираж 10 примірників