СТРАТЕГІЇ УРБАНІСТИЧНОГО МАЙБУТНЬОГО КИЄВА
здатність включати, а не відкидати, нове; ті, що вміють акумулювати додатковий соціальний чи економічний капітал, навіть незначного масштабу, а не ставити на карту все заради нав’язаних згори жорстких і “комплексних” абстрактних схем “розвитку території”» (22, с. 304). Цікаво і прикметно, що початок доби «великих проектів перебудови» Контрактової припадає саме на початок ХІХ ст. Це, як пам’ятаємо, доба класицизму. А класицизм – це не тільки ще одне, специфічне, „оживлення” класичної традиції, але й певна формальна амбівалентність щодо «місця» (так би мовити, перший «Інтернаціональний стиль») та амбівалентність інституційна20. Адже автор конкурсного проекту – Вільям Ґесте – відігравав далеко не останню роль в Будівельному комітеті Міністерства внутрішніх справ Російської імперії. Вже потім був проект Валентини Шевченко (1976) – досить обережна спроба реставрації, як висловлюються у нас, – «архітектурного ансамблю Контрактової площі»21. Іншими словами – «проект із відновлення форм». Але чи потрібен нам «архітектурний ансамбль» на площі? «Як тільки лунав вранці у Києві досить дзвінкий семінарський дзвін, що висів біля воріт Братського монастиря, то вже з усього міста юрмилися й поспішали школярі та бурсаки. ... Ринок на цей час зазвичай ледь починав ворушитися...» (2, с. 153, 154). У цій Гоголівській цитаті проявляються принаймні три важливих для нас моменти. Перше, Братський монастир на Контрактовій позначав центр «усього міста» – Подолу (що й був, власне, містом на той час); друге – гучне лунання дзвону фізично окреслювало його територію (подібно до того, як це ледь не до кінця ХІХ ст. відбувалося в Кембриджі – коли як студенти, так і професори не мали права селитися поза межами території, куди не долинав звук від дзвона на церкві Св. Марії); і нарешті – центр того «міста» до певної міри збігався з тим, що ми сьогодні могли б наректи «кампусом», тобто Братська школа, а тоді колегіум і академія (теперішня НаУКМА) були не лише тогочасним «освітнім і культурним центром», але й надавали сенс місцю. Якщо ми розглядаємо архітектурний чи урбаністичний проект як упорядкування (символічне, фізичне, а також уявне), то, вочевидь, йтиметься про оперування певними «матрицями просторового порядку» і, що важливо, – про взаємозалежність стосунків і зв’язків «мешканців» і «території». Ці зв’язки є тим, що формує й утримує локальну пам’ять як основу «ідентичності місця» або ж «прив’язаності до місця»22. В офіційному «проекті розвитку Контрактової» ми не побачимо жодних зусиль осмислення взаємозалежності «території» та її «мешканців»; у ньому свідомо (а швидше – від простого невігластва) проігноровано важливий аспект «створення місця» – продукування локальності. Тобто нам пропонують офіційну версію абстрактної „історизації” форм та «колективної пам’яті» і таке ж неоковирне їх комерційне наповнення. Виглядає, що «ансамблеве мислення» наших проектувальників – релікт доби класицизму (разом із посадою «головного архітектора»), а «ква20
Класицизм («стиль французьких академіків» у поєднанні з «архітектурними таксономіями» Дюрана) випрацював майже універсальний формальний набір – матрицю форм, деталей, конструкцій і матеріалів, що мали бути застосовані для зведення певного типу споруди. Щодо «інституційних моментів»: у цей час держава бере під контроль архітектурну діяльність, уніфіковані проекти розробляються в «центрі» (імперському центрі, в нашому випадку – Санкт-Петербурзі) з мінімальною прив’язкою до місцевих умов (пор. проект Круглої площі в Полтаві), вводиться посада «головного архітектора міста» (тоді зазвичай це був військовий інженер). 21
Реалізована частина: новий фонтан Самсон з ротондою, нова Пирогоща, підновлений Гостиний двір, якому, за словами авторки В. Шевченко, на жаль, так і «не добудували 2-го поверху, як то було передбачено проектом Л. Руска», бо не стало грошей, реставрація Староакадемічного корпусу та дзвіниці Грецького монастиря. Запланована, але незреалізована частина – новий Маґістрат, «завершення ансамблю архітектора В. Ґесте» /В. Шевченко/, благоустрій площі. В Контрактовому домі тоді планували зробити картинну галерею, а тепер, у своїх зауваженнях до «проекту розвитку Контрактової», В. Шевченко пропонує розмістити там Музей історії Києва. 22
Ідеї («взаємно-похідні») ідентичності місця та прив’язаності до місця постали як центральні поняття «людської» – культурної географії – та як своєрідна реакція-відповідь на ситуацію, де такими ж центральними (чи визначальними) поняттями-характеристиками доби є теми мобільності, переміщення, дислокації, відірваності від місця тощо.
76
Публічний простір