Kult magazine#7-8

1

MUSIC

В номері

7 8

002 Від редактора 004 Made in Deutschland 014 Black Sands in Crystal Hall 022 Любомир Левицький 030 Turnaround 038 Астрід Кірхер 048 Seahorse 056 Cover vs Original 062 Ірена Карпа 070 Своя, Midna 078 Aeronautica 086 Микита Кравцов 096 Андрій Кузьменко 102 Кіно Молоде 112 Олександр Шапіро 118 Immanu El 122 Kult пробує на смак

7 8

001

Обкладинка

Ірена Карпа Фото: Максим Бондарчук

Над номером працювали

Редактор Макс Фіявчук Дизайн колектив “111“ Андрій Гетманчук Богдан Коцюба Євген Скубій Автори Крістіна Борхес Ольга Штець Альона Віолаторка Іра Лузіна Роман Негуска Уляна Домашева

Юлія Кочетова Оля Чіркова Каріна Качуровська Оля Єрмак Оля Кирилюк Олександр Борцов

Контакти

Редактор +38 066 921 07 04 skype: fiyavchuk Орг. питання/Реклама +38 066 077 49 57 skype: skubiy.evgeniy

http://kultmagazine.org kult.mag@gmail.com

002

МАКУСК ФІЯВЧ

KULT MAGAZINE

003

Ми готували цей номер саме в той час, коли всі навколо готувались до кінця світу, скуповуючи сіль, свічки, крупи і мандарини. Мандарини – аби дати собі надію, що замість кінця світу ще може бути Новий Рік. Це був період, коли термін «дедлайн» став аж надто буквальним, автори поспішали віддати матеріал вчасно не лише для того, щоби встигнути в номер, а й щоб зробити щось, доки доля, природа чи щось там іще залишає нас на цьому світі. Перечитую минулі колонки редактора і помічаю, як часто посилаюсь на затримку номера чи прошу за це пробачення. Цього разу ми знову затримались, я міг би зараз навіть пропустити цей момент і не зосереджувати увагу, та надто багато відгуків від вас на нашому сайті, надто багато знайомих при зустрічі запитує, а де, власне, номер, надто часто ми запитуємо одне одного, чому, власне, ми досі його не випустили, але відповіді тут же знаходяться самі по собі, примушуючи нас всіх ще раз повірити в долю і в те, що все відбувається так, як повинно відбуватись, хай би як нами керувало суто чоловіче бажання тримати все в своїх руках. Ми або дорослішаємо, або остаточно відкидаємо залишки

максималізму, що, в принципі, в цих умовах, абсолютно рівнозначно. Люди надто дивно поводяться, маючи якусь останню точку в усіх своїх справах. Я щодня бачив надто багато тих, хто вірив, що помре 21-го грудня, але дивувало, що при цьому вони продовжували розтрачувати життя на те ж, що й раніше – робота, суперечки з керівництвом, з’ясування стосунків, готування омлетів, походи по супермаркетах, збирання чеків, знову суперечки, реалізація амбіцій, показуха впертості. А я чекав від усього любові. Чекав, що хоча би в цей момент близькі друзі почнуть говорити одне одному більше приємного, закохані нарешті навчаться жити лише одне одним, а не думками суспільства, а випадкові перехожі якщо і не почнуть посміхатись одне одному, то, принаймні, припинять дивуватися, коли ти посміхаєшся їм. Отак ходив вулицями і посміхався, шукаючи в натовпі Брюса Вілліса чи якусь його інкарнацію, мріючи, що зустріну його і запитаю, чувак, чи рятував би ти цей світ іще раз, навіть якщо для цього знову просто треба було в останній момент натиснути кнопку?

004

Є багато країн, в яких дивним чином концентрується надзвичайно велика кількість талановитих та цікавих людей мистецтва та музики. Наприклад, всім відома Британія, яка дала світу чи не половину всіх світових поп та рок зірок. А також і Німеччина! Тактак, саме з неї вийшли Крафтверк, які були першими піонерами електронної музики. Саме з того часу почали розвиватись технології і подарували восьме чудо світу, яке зараз набуває шаленої популярності – дабстеп. А разом з тим і старий добрий сінті-поп, індастріал, ЕБМ та ще ціла когорта жанрів електронного напрямку. А ще Німеччина – це не тільки земля, звідки пішла велика кількість цікавих особистостей, але й та країна, в яку тікаKULT MAGAZINE

ють дуже багато артистів шукати натхнення. Там, за їх словами, особлива атмосфера, свобода дій та вдячна публіка. Тож зараз хотілось би трохи більше висвітлити тему німецької музики та всього того, що до нас йде з Німеччини. Ніяким чином не хочеться претендувати на те, що дана стаття розкаже про найкращі зразки музики. Ні, вона просто дасть можливість поглянути на неординарних особистостей, котрі роблять щось дійсно цікаве в цьому житті. Не одних же Rammstein і знати. В кращому випадку, ще Einsturzende Neubauten для справжніх гурманів, але й те тільки через надзвичайну харизму фронтмена та людини-оркестра Блікси. Так що поїхали!

005 ТЕКСТ: Альона Віолаторка

006

Хто сказав, що важка музика не може бути смішною? А театральною? А сатиричною? Ці хлопці дійсно трохи божевільні! Вони неможливо провокативні. Саме цим самим вони й стали знамениті. Вихідці з Берліну ще з початку 1994–го року не приховували своїх амбіцій бути найкращим гуртом країни. Ось і прозвали себе Knorkator-ами, поєднавши діалект, котрий означає щось величне та закінчення –атор, що тільки підкреслює могутність хлопчаків. Смішно навіть думати, що вони могли змагатися за участь у «Євробаченні» у 2000-му році. Після перемоги Лорді зі схожою музикою, все-таки стає зрозуміло, що наші хлопчаки просто поспішили на декілька років. Але не буває лиха без добра, дане змагання стало непоганим поштовхом для розвитку та отримання популярності. Записувались нові альбоми, катались концерти, випускались ДВД. А люди все більше були в шоці від цих виконавців. Ну хто, крім них, може влаштувати “vegetarische Flugverkhstigung” (вегетаріанський аерокейтеринг), розкидуючись шматками овочів на глядачів зі сцени? Нескромності цій банді також не займати: мало хто з артистів має сміливість під час інтерв’ю перед камерою щохвилини вилазити на стіл і випускати гази солісту в кружку (!), виступати на сцені в більшості випадків виключно в жіночому купальнику та

007

влаштовувати знатний краудсьорфінг не тільки самих учасників гурту, але й глядачів, які вилазять на сцену. На концерт цих хлопців я би точно не пішла, інколи любов повинна знаходитись на відстані або на YouTube каналі. Також потрібно приділити увагу стилю, в якому грають Knorkator. Так, це важкий індастріал, але з цікавим ізюмом всередині: вокал може переходити від хрипучого ричання до височенного фальцету. Наповнення лірики також вирізняється оригінальністю: чого тільки варта “Ich lass mich klonen” ( «Я себе клонував»), де розглядаються всі переваги даного явища; “Wie weit ist es bis zum Horizont” («Як далеко горизонт»), в якій висуваються методи трактування метафори відстані до горизонту, яке в кінці-кінців зводиться до математичних розрахунків наскільки ж туди далеко; однойменна пісня “A” складається лише зі слів “A / A / A / A”, які просто являються криком, довжиною в чотири куплети; “Aeger sum” («Я хворий») звучить як трохи видозмінений григоріанських хор на латині, який насправді є просто технічним переліком недуг, взятих з медичного словника. Ось так. Ми ще не забули, що це все тільки шоу бізнес і не потрібно такого роду людей сприймати надто близько до серця? Це все театрали. Котрі виконують свою роботу досить-таки добре.

З ЧОГО ПОЧАТИ СЛУХАТИ:

Knorkator - Ma Baker Knorkator - Buchstabe

008 Наступний герой нашої розповіді зовсім не німець, Кріс Корнер — британець, котрий в свій час втік в Берлін в пошуках свободи вираження та команди для співпраці. Зробивши цей крок, Кріс вже був далеко не дилетантом в музичному світі, він був учасником досить відомого тріп-хоп гурту Sneaker Pimps, котрий зміг з деякими ротаціями виконавців випустити 3 альбоми і успішно розвалитись. В вільному плаванні Корнер поєднав весь той досвід, що був ним отриманий під час роботи в цій команді, додав власної харизми, грамотного продюсування, елементи театру та таємничості, з чого виник вже його сольний проект IAMX. Щодо стилю, то важко виділити його конкретну окраску: він варіюється від електронного року та танцювальних ритмів до бурлеску та емоційних балад. Широкий спектр вокальних даних виконавця, уміння працювати з електронними примочками, за допомогою яких можна голос видозмінювати до невпізнанності, надають особливого шарму цій музиці. За словами Кріса його музика – це « tension-fuelled, electronic, animal patchwork music with a black heart and a romantic soul.» Цей проект знаменитий також своїми живими виступами, дуже енергійними, з елементами візуального мистецтва, бодіарту та театрального вдягання. Українці вже 4 рази могли бути свідками цього явища: 2 на фестивалі «Старе місто», та два

рази з сольними концертами в Києві. Найхарактернішою відмінністю цього проекту від сотень інших є те, що він повністю незалежний з самого початку. У Кріса є своє приміщення старої фабрики в східному Берліні, що повністю була переобладнана на студію. Ось там і створюється музична магія. Корнер, в першу чергуграмотний продюсер, а потім вже цікава творча людина. Щодо характерно вишуканих відео цього проекту, то знову ж таки, останні роки вони відзняті командою проекту по ідеям самого Кріса. По його словам, в музиці він вже розуміє достатньо багато, а от у відео-початківець. Так що з практикою будуть приходити знання, а там гляди, і до фільмів дійде. В далеких планах таке вже малюється в уяві Корнера. Але не одним проектом живе Кріс. Він написав саундтрек до французького фільму «Les Chevaliers du Ciel», займався продюсуванням гурту «Robots In Disguise». Така побічна робота подобається виконавцю, тому що разом з нею з’являється впевненість не тільки в тому, що можеш допомогти правильно презентувати світу матеріал інших, але що і ти достатньо талановитий, щоб працювати над своїм власним альбомом. На запитання хотів би він ще працювати продюсером у когось, відповідає, що звичайно! У Dylan Thomas або Nico. Але, на жаль, вони вже мертві, що кардинально ускладнює ситуацію.

З ЧОГО ПОЧАТИ СЛУХАТИ:

IAMX - AlternaNightLife IAMX - Cold red light KULT MAGAZINE

009

010

011 Die Apokalyptischen Reiter - дійсно божевільна штука. Скажіть чесно, хто їх знав, мало не кожен з нас сміявся над ними в їх ранні дні? Як вони виглядаюсь, що вони роблять? Здається просто неможливим описати цей східнонімецький квартет. Багато всього сталося починаючи з заснування групи в 1995. Тоді гурт грав живі концерти на задніх дворах, сьогодні їх можна бачити на головних сценах великих фестивалів. Але рецепт залишається тим же: дике і невгамовна бажання і любов до власної музики, відданість фанатам. Усього за кілька років “Die Apokalyptischen Reiter” («Вершники Апокаліпсису») перетворилися на одну з найбільш видатних і непересічних команд, що колинебудь існували на металевій сцені. Вибухи лютих емоцій, які поєднуються з чарівними клавішними, низький гроулінг, доповнюваний гострим як бритва скрімінг, гнів і смуток в композиціях надавали музиці цієї групи оригінальність. Завжди між любов’ю і гнівом, життям і смертю. Не багато гуртів можуть похвалитись тим, що дуже тісно спілкуються з фанатами. В даному ж випадку вони завжди отримують відповідь на свої листи, через інтернет це зробити доволі легко. А також, при моральній підтримці гурту, вже декілька років існує фан-клуб, що налічує 500 членів, котрі раз в рік влаштовують всесвітнє гуляння з танцями та випивкою. Якщо і є дещо, що не підходить для описання цього

гурту, то це слово «рамки». Вони з задоволенням балансують на межі стилів Metal та відкривають двері для екзотичних, класичних звуків. Головною ж особливістю роботи музикантів Die Apokalyptischen Reiter на сцені є неперевершена гіперактивність. Зрозуміло, в більшій мірі це стосується фронтмена Fuchs’а. Несумнівно, що після кожного такого концерту він позбувається декілька кілограмів ваги, він постійно переміщується сценою, пригає та відкрито контактує з залом. В результаті, виступ саме цих німців виглядає порівняно краще за інших колег по цеху. Практично кожній наступній композиції передує невеликий діалог із публікою, але це ще не все! Майже на самому початку концерту Fuchs запрошує одну з фанаток із залу приєднатися до нього на сцені, чому дівчина безумно рада. Спочатку фронтмен просить дівчину просто потанцювати, але вже через пісню приковує її ланцюгами до клавішника з грізним вираженням лиця Dr. Pest, що тримає батіг в руках! В залі звучать одобрюючі крики, після чого лунає наступний діалог: Fuchs: Ви думаєте він кльовий? Зал та дівчина разом: Yeahhhh!

Fuchs: Ні!. Він не кльовий! Повірте мені, я їздив з ним в автобусі! Як наслідок, в продовження більшої частини концерту публіка спостерігає схватку між батогом і дівчиною, а Fuchs так і продовжує відпускати жарти на їх рахунок, визиваючи цим постійні приступи сміху в залі.

З ЧОГО ПОЧАТИ СЛУХАТИ:

Die Apokalyptischen Reiter - Seemann Die Apokalyptischen Reiter - Die Sonne Scheint

012 Німецька музика ніколи не була нудною або примітивною. Завжди тільки невідомий експеримент, і завжди хороший! Ця група нарешті розродилась вже 3-м альбомом 28 жовтня 2011 року, що має назву “WORLD WARREN III “. В його записі приймала участь ціла гільдія іменитих людей: Air, Einstürzende Neubauten, Dendemann, Apparat та José Gonzalez, загалом їх було більше 50-ти. А музичні люди, як вже давно водиться, не збираються такими зграями просто так. Тандем всього двох музичних людей створює ціле безмежжя звуків, якими можна безкінечно насолоджуватись.

Nackt родився та виріс в Німеччині, в його жилах булькає іспано-данська кров. З гітарою подружився ще з дитинства, але нормально на ній грати так і не навчився. Та ще й нотної грамоти не знає. Але чи має це значення, коли його гітарні загони заставляють кожного з слухачів увійти в незрозумілий стан покою та ейфорії?!

Cherie. В її голову з обох боків вбиті два металеві стержні, що виконують функції вухантен, що вміють вловлювати найменші коливання мелодії та звукових хвиль. На сцені вона справляє враження жінкиельфа, що організовує обряд жертвоприношення! Головним візуальним образом, що асоціюється з цим проектом є намальований ще в 2003-му році руками Чері людини-

гермафродита, з маленькою яйцеподібною головою, непропорційним тілом та тоненькими ручками-ніжками. Його ім’я – Warren. «... Доброго дня, мене звати Warren Suicide ...» - так починається однойменний сингл, випущений на «1st Decade Records» в 2003 р. «Спочатку ми були просто приголомшені, що цей персонаж скоро став повноцінним учасником групи», говорить Накт. З тих пір життя проекту, музика, мистецтво і Warren існують разом один з одним, анархічний комічний характер став духовним гуру творів «Warren Suicide». У 2004 р. на лейблі «Leiternfabrik Schallplatten» виходить дебютний мініальбом «Warren Suicide» з DVD бонус-диском.

- Паранормальний краутелектро-поп, який відразу привернув увагу критиків до цього проекту. Група викликала неабиякий резонанс на теренах Європи та США, особливо граючи на фестивалях та під час свого клубного туру. BBC запропонували відіграти їм радіо-концерт, а такі імениті персони, як Gods of Blitz and Duné, Placebo, Dub Pistols дозволяли реміксувати свої пісні. Свого часу «Warren Suicide» катались в турне на розігріві у IAMX. Ця група зберегла той самий вільний дух Берліну, що допомагає творити та постійно знаходитись в русі. Ось саме такою є поп-музика 22 століття.

З ЧОГО ПОЧАТИ СЛУХАТИ:

Warren Suicide - Were Adjusting Ourselves Warren Suicide - Warren Suicide KULT MAGAZINE

013

014

Якщо перший приїзд в Україну артиста, музикою якого заслухуєшся і мрієш побачити його не тільки у списку “Исполнители” на айподі, а і вживу, можна вважати подією визначною, то 15 листопада dj-сет Bonobo в Crystal Hall варто включити до категорії саме таких. Адже майже неможливою є ситуація, коли творчість Саймона Гріна сприймається слухачем негативно.

KULT MAGAZINE

015

MUSIC

016

Здебільшого, музика Bonobo описується тими, хто її вперше почув як “спокійна” чи “мелодична.” Але в тому і весь шарм артиста, щоб бути різноплановим. Цього висновку можна дійти з огляду на те, що матеріал, який Bonobo грає в своїх діджей-сетах досить відрізняється від його власної музики (до речі, незрозумілим було здивування деяких людей, які, напевно, очікували сольного концерту Саймона). Той факт, що людина, яка вже відбулась як артист, грає музику, яка її надихає на створення власної, є дуже важливим у цьому контексті. В цілому, трекліст не був сюрпризом для людей, які чули недавні сети Bonobo. Особливо приємним для знаючих став трек 54-46 That’s My Number, одна з перших пісень жанру ska, яку Саймон зіграв останньою.

KULT MAGAZINE

017

MUSIC

018

KULT MAGAZINE

019

Найважливішою і найціннішою складовою цього вечора ми вважаємо атмосферу, адже вона завжди є неповторною і залежить від набагато більшої кількості факторів, ніж просто музика чи місце, де все відбувається. Свій, несподівано великий вклад в цю компоненту вечора внесла тендітна гостя з Краснодару, Ishome. Важко, мабуть, бути на розігріві в такого виконавця, але Мірабелла виглядала дуже впевнено і гармонічно.

MUSIC

020

Публіка також була відповідною, за виключенням хіба що популярної нині брюнетки, котра славиться своїм ніби різко негативним ставленням до представниць прекрасної статі, яких називають “ТП.” Хоча вона, вилізши на сцену спиною до Bonobo і характерними танцями свою належність до останніх і підтвердила. Отже, загальне враження однозначно позитивне. Хочемо продовження у вигляді Bonobo Live з музикою наживо і Andreya Triana або Bajka в якості вокалістки. Біг ап!

KULT MAGAZINE

021

Фото: Юлія Кочетова

MUSIC

022

ТЕКСТ: КРІСТІНА БОРХЕС

Л Ю Б О ЛЕВИЦ « Ш Т О Л Ь Н Я » ,

Любомир Левицький, якось, сидячи в автобусі, вирішує по приїзду почати все з нуля і зняти кіно. Тоді він навіть не здогадується про те, що у серпні 2012 року зніматиме молодіжний містичний хорор “Тіні незабутих предків”, очікуватиме прем’єри своєї вже готової кримінальної комедії “Ломбард” і одночасно дороблятиме короткометражку для Sundance; тим часом десь в Парижі на кіностудії EuropaCorp Люк Бессон роздумуватиме над купівлею його сценарію “100$” і це все після 5 років кінопаузи та знімання реклам KULT MAGAZINE

і музичних відео для вітчизняних зірок, зустрічі із Андрієм Селівановим і заснування кінокомпанії “Suspense Films”... А спочатку була “Штольня”. Нещодавно режисер зі своєю командою відвідав 6 міст України, в кожному з яких було проведено кастинг для його нового фільму “Тіні незабутих предків”. Розшукувалися талановиті молоді актори для основних та другорядних ролей. Заключний кастинг відбувся у Чернівцях, де частково зніматиметься фільм (інша частина зніматиметься в Карпатах), тут він нам і попався.

Т

О М И Р ЦЬКИЙ І Н І

Т А

A L L - I N

режисер, кліпмейкер, 32 роки, Київ, Україна

PERSON

024

«ЯКЩО МОЇ ОДНОКУРСНИКИ ЗАХИЩАЛИ СВОЇ ДИПЛОМНІ РОБОТИ ПЕРЕД ВИКЛАДАЧАМИ, Я РОБИВ ЦЕ ПЕРЕД ГЛЯДАЧЕМ»

KULT MAGAZINE

025

Як все почалося? Відомо, що Ви навчалися кінематографу у Німеччині. Я відвідував курси в Німеччині. Хоча мені раз-через-раз вдавалося туди потрапити, оскільки я паралельно працював, бо поїхав туди ще студетном, потрібно було на щось жити. Під час цих курсів приїжджали різні викладачі з США і давали лекції по сценарній майстерності, рекламі... В принципі, там я здобув базові знання, які стали мотиватором для того, щоб серйозно зайнятися кіномистецтвом. Саме там я зрозумів, що для мене це важливо. Навіть чітко пам’ятаю цей момент, до того я багато думав і якось в автобусі вирішив – все, приїжджаю і починаю все з нуля. Так все і почалося (смієтся). Ходили плітки про те, що Ви продали квартиру і ледь не все, що мали, аби зняти “Штольню”. Такий собі покерний “ALL IN”. Це правда? Ми не продали квартиру, просто позакладали все, що могли... Річ у тім, що нам не вистачало грошей. На той час фільм коштував 70 тисяч долларів, рівно як два музичні кліпи. Завжди потрібно чимось ризикувати. Ви називаєте “Штольню” своєю дипломною. Чому так? Просто мої ровесники, які вчилися в інститутах культури та кіношколах на той період якраз знімали свої дипломні роботи. Однак, якщо вони

захищали свої роботи перед викладачами,- то я це робив перед глядачами. Практично це була така ж дипломна робота, перший фільм у моєму житті, і на той час ми ще не мали жодної практики, було складно, багато чого не знали, помилок наробили... Але в цілому ми реалізували проект грамотно, зробили його комерційним. Правда різниця в наслідках: коли ти захищаєш дипломну роботу перед викладачами і там є помилки, - отримуєш нижчу оцінку, а ми натомість отримали критику. Але ж були і схвальні відгуки? Адекватно ставилися до фільму ті, хто розумів що це кіно знімали люди, які абсолютно не мають досвіду у фільммейкерстві. А пересічні глядачі, розглядаючи його в якості продукту, зробленого супер-професіоналами, просто розривали фільм на шматки. Помилок там є багато, але в цілому досвід дуже хороший. Ви казали, що перед створенням “Ломбарду” надихалися фільмами Гая Річі. А перед “Тінями”? Чесно кажучи, немає однієї конкретної роботи, котрою я надихався перед “Тінями”. Можливо в певних фільмах є окремі елементи. Наприклад, якісь містичні штуки як у “Жаху на вулиці В‘язів”, непередбачуваність “Пункту призначення”, атмосферність “Твін Піксу”... Якщо зібрати по шматочкам, то певно складеться

кілька фільмів, але одного, такого на який були би схожі “Тіні” немає. Якщо “Ломбард” стандартно зроблений під аудиторію Гая Річі, причому я про це відкрито говорю. Він ніби як в шану Гаю Річі зроблений. А “Тіні” будуть абсолютно унікальним, чисто нашим продуктом із своїм авторським почерком.

Ok. В продовження теми про схожість. Чисто гіпотетично, уявімо голівудський склад акторів на головні ролі в “Тінях”. Ну, з молодих я не пам’ятаю всіх прізвищ, але можна спробувати. Головного героя однозначно хочеться бачити таким, як Шайа Лабаф (відомий своїми ролями в “Трансформерах” та “Параноя”). Його товаришем за голівудським стандартом повинен бути чорношкірий, чи азіат, тому гарно пасував би чорнявий веселий китайчик Аарон Ю, він до речі часто знімається з Лабафом. В другій частині тих же “Трансформерів”, якщо пам’ятаєте, був такий комічний персонаж, який постійно всього боявся, таким мав би бути один із героїв. З дівчат... Міла Куніс наприклад. До речі, вона ж з Чернівців! Міла підійшла би на роль Ляни, такої трохи стервозної дівчинки. А на головну героїню хочеться простішу дівчину. На разі можу пригадати два приклади таких дівчат: Імоджен Путс, головна героїня “Нічки жахів” (Fright Night,2011), або Сара Ремер з “Параної” (Disturbia, 2007)..

PERSON

026

Хочеться такої природньої, абсолютно не гламурної, натуральної краси. Але якщо я не помиляюся, на головну роль Ви шукаєте брюнетку, правильно? Скажемо так, брюнеткам надаються переваги. Але це не обов’язково. Якщо ми знайдемо підходящу дівчину і вона не буде брюнеткою, - це не проблема. Можливо не всі помітили, але у “Штольні” було камео... Так, було. Камео насправді дуже цікава штука. Ми взагалі планували зробити камео багатьох відомих людей, оскільки це завжди смішно. Колись там Хічкок полюбляв десь залізти в автобус (сміється). Зазвичай камео використовується для чистої забави. Існує багато прикладів, коли техперсонал, асистенти та інші представники знімальної групи з’являлися на задніх планах. Одним словом - весело. Не виникало бажання затриматися у кадрі подовше? В мене був досвід, коли ми знімали короткометражку “SMASH”. До речі, ми вже зараз доробляємо там звук і плануємо запустити її на фестивалі. Це короткометражна кримінальна робота на кшталт Чеховського Гаманця (історії про трьох найкращих друзів, які знаходять гроші і в результаті вбивають одне одного за знайдене). Наша історія про трьох грабіжників, які з двома сумками грошей заходять у придорожнє кафе

KULT MAGAZINE

о третій ночі. Однак у кожного з них свої плани на ці гроші... Така от 20-хвилинна робота. Плануємо відправити її на Sundance (Санденс, американський фестиваль незалежнго кіно). Так от, я зіграв там роль одного з патрульних, які неочікувано заходять в кафе. Саме тоді я зрозумів, наскільки це важко... До того ж, це колосальний досвід, оскільки починаєш розуміти процес таким, яким він є по “ту сторону лінзи”, бачиш все інакше і це допомагає змінити підхід до роботи... А загалом по фестивалям часто катаєтеся? Катався, але мене нині цікавить прокатне жанрове кіно. А воно не є фестивальним... Тут доводиться вибирати: або тобі потрібен повний зал людей, або винагороди на кінофестивалях. Я вибрав повний зал людей. Просто Україна зараз потребує декілька десятків мейнстрімових фільмів, а класика з’явиться. Тільки так, одразу все не можливо. Чому підтримуєте саме школу Родрігеса? Весь Голлівуд до сьогоднішнього дня у шоці, як Родрігесу вдається робити фільми з такою якістю за такий час, та ще й за мізерний бюджет. Якщо стандартний голівудський продакшн складає кошторис для фільму на 15 мілліонів, то Родрігес пише 5. З тими ж зірками... Це його секрет і цей секрет Родрігес розкриває у своїй школі. Дуже багато речей

«ЧАСТО ТАЛАНОВИТІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ЛЮДИ ВИХОДЯТЬ ІЗ КІНОШКОЛИ ІЗ ПОВНОЮ ТОРБОЮ ШТАМПІВ. І ЩЕ ДОБРЕ, ЯКБИ ЦЕ БУЛИ ПРАВИЛЬНІ ШТАМПИ» PERSON

028

«УКРАЇНА ЗАРАЗ ПОТРЕБУЄ ДЕКІЛЬКА ДЕСЯТКІВ МЕЙНСТРІМОВИХ ФІЛЬМІВ, А КЛАСИКА З’ЯВИТЬСЯ»

KULT MAGAZINE

029

він робить самотужки: музику та сценарій пише сам, оператор та режисер – сам. У нього мінімальна знімальна група, мало переїздів, мінімальні витрати на проживання, а також дуже багато акторів знімається по дружбі... Він вибудував свою стратегію, яка дуже-дуже сильно на разі підходить для України. Це такий собі бюджетний варіант, де кожний проект вимагає індивідуального підходу і не має стандартних схем. Мені імпонує ця школа. Я так само намагаюся по максимуму робити все сам. Доводиться. Можливо маєте якийсь такий проект Вашої мрії, себто фільм, реалізація якого постійно відкладається на майбутнє? Так, є такий проект, який я пишу вже дуже довго і мабуть писатиму ще років 5. Я з ним не поспішаю, оскільки це саме та робота, яка може принести серйозну нагороду. Винагороду не стільки мені, як команді, котра зі мною працює, або навіть самій країні. Хочеться зробити цю роботу знаковою, виключно художньою екранізацією дуже потужної історії. Насправді ця історія проста, але дуже душавна, це робота, яка розчулить мілліони сердець. Зараз в мене ще замало життєвого досвіду, щоб її завершити, тому власне і відкладаю на майбутнє, з таким не варто поспішати.

Як Ви ставитеся до сучасної тендеції знімання, вибачте, нісенітниці під маркою “артхауза”? У цьому винні неправильні школи кінематографу. Якщо взяти у рамках України, - то у нас є декілька шкіл, я не хочу нічого поганого про них говорити, там працює багато талановитих людей, але зазвичай туди приходять дуже талановиті, індивідуальні люди, а виходять із повною торбою штампів. При чому, якби це були правильні комерційні штампи, натомість їм просто повністю ламають психіку і нав’язують стандарти, які були актуальними 45 років тому. З такими людьми потім дуже важко мати справу, вони вперто переконані, що всі навколо знімають попсу, а самі прагнуть одразу зняти щось на Оскара. В результаті виходить нісенітниця, яку навіть не хочеться дивитися. Ніхто не вчить писати сценарії, а потреба у цьому велика. Особисто мені довелося витратити 4-5 років життя, аби написати кілька сценаріїв. На сьогоднішній день один із моїх сценаріїв - трилер “100 долларів” лежить у Люка Бессона на столі і розглядається студією EuropaCorp. Якщо куплять – то ми будемо знати, що вже реально досягли певного рівня у сценарній майстерності. От цікаво, Ви можете зараз дивитися фільми так, як колись? Вдається абстрагуватися від того, чому навчилися за весь цей час?

Можу. Насправді все залежить від історії. Якщо історія цікава, то вона повністю затягує і ти вже не звертаєш увагу на композицію, мізансцену, акторів як акторів... Все забувається. А от коли передивляюся вдруге, то вже чітко видивляюся. Хоча правду кажучи, перші роки після того, як я взяв собі за мету знімати кіно, пробував ламати себе, казав собі, що більше не можна дивитися кіно в якості звичайного глядача, потрібно на все звертати увагу. А потім зрозумів, це не правильно. Варто спочатку оцінити роботу зі сторони глядача, а вже потім розкладати з погляду режисера. А от наприклад, коли працював над сценарієм для “Ломбарду”, я взяв блокнот із олівцем, DVD і розклав фільм “Великий Куш” (Snatch,2000) Гая Річі на сценарій. Це був колосальний досвід, тому що я зрозумів на практиці структуру фільму, яку до того уявляв лише теоретично. Які враження в принципі від кастингів, зокрема від Чернівецького? Враження класні, дуже люблю Чернівці. На жаль, на кастингах мені доводилося бути всього по кілька годинок, але те, що я побачив мені страшно сподобалося. Приходить молода аудиторія, якраз та, на яку ми орієнтуємося. Вони вже мають абсолютно європейські погляди, дивляться на все інакше ніж попередні покоління. Це тішить! Матеріалізується те, у що я вірю.

PERSON

030

TURNAROUND Blues Rock, Київ, Україна

правила вінтажності

текст: Макс Фіявчук фото: Даша Гаврилюк, Аліса Клименко

KULT MAGAZINE

031

З

Максом, лідером київського гурту Turnaround, ми знайомі вже достатньо давно, а зараз випала нагода познайомитись і з іншими двома учасниками – Юлею та Пашею. І нагода, мушу вам сказати, більш ніж вагома – гурт за короткий час підкорив хороший пласт київського андерграунду і записав повноцінний альбом. Про що і поговорили.

MUSIC

Що таке гурт Turnaround взагалі? Яке його місце на київський, всеукраїнській сцені? Макс: Turnaround - це тріо однодумців, друзів, людей зі спільною метою, бажаннями та баченням музики. Звісно, на українській сцені ми андерграунд, але маємо надію, що знайдемо свою популярність в Європі, а не на Батьківщині. В нас англомовні тексти, які більшість наших слухачів не розуміє, але знову ж таки, ми твердо переконані в тому, що рок-музика повинна виконуватися лише англійською мовою. Оригінальним можна назвати те, що в нас тріо мультиінструменталістів – кожен з нас грає на кількох інструментах, ми часто ними міняємось, при цьому нас всього троє, це класно. Також ми граємо «вінтажну» музику, але в той же час додаємо щось сучасне, ми багато імпровізуємо, часто граємо без

сет ліста, що прийде в голову, на одному концерті пісня може бути 3хв., а вже на іншому 10. Зараз я не бачу груп в Києві, які так роблять, хоча знаю хороших музикантів, які могли б, але то вже їхня справа. Макс, ти грав в багатьох гуртах, працював з багатьма музикантами. Що нового для тебе в Turnaround? Цей гурт – результат твого особистого розвитку і розвитку твоєї музики? Макс: Так, ця група, безумовно, є вершиною моєї творчості, також тут самі сильні музиканти, з якими я грав, ми усі беремо участь в аранжуванні пісень, при цьому робимо це дуже швидко, багато в чому ми мислимо однаково. Turnaround дає мені далі розвиватися і це чудово. Нового як такого небагато, хіба що те, що в більшості пісень замість басгітари роль басу виконують клавішні. Ну і головне, що це,

накінець, той гурт, з яким я бачу своє майбутнє на кілька років вперед, я впевнений в колегах, впевнений в собі. Який попередній досвід гри музикантів в інших проектах? Чи граєте ще десь наразі? Чому зараз Turnaround? Юля: Досвід гри в інших групах не такий великий, але він є. За час роботи в Turnaround я багато відкрила для себе нового в музиці, багато навчилась. Паша: Досвіду вистачає, грав на міжнародному оупен-ейрі для декількох тисяч в 18 років. Є досвід запису альбому на електронних ударних (це бяка). Також декілька пісень записував в студії на плівку – це було круто. На першому моєму концерті на ударних в 6 класі вже було барабанне соло. Інколи влаштовую з друзями джем в студії чи на реп-базах. Чому Turnaround? - ну слово прикольне. Знаходжу тут “приходи” кайфу і в нас є спрага до успіху і розвитку. Ваш альбом, який вийде незабаром. Наскільки це спільний проект? Яку частину рішень займають в ньому пропозиції Макса, як лідера, та двох інших учасників гурту? Макс: Хоча я написав усі пісні для альбому, та в кожній пісні є внесок інших. Ми перш за все група, тому звісно, дуже важливо, щоб всі брали участь в аранжуванні, додавали свої ідеї. Юля: Ми все записуємо разом, багато радимось. Багато часу приділяємо пошукам потрібного звучання. Паша: Макс несе головну ідею блюзу. Юля зросла з нами за 4 місяці в декілька разів і тому це дозволяє їй легко

KULT MAGAZINE

033

вносити свої ідеї. Безумовно, Макс зріс за останній рік дуже в аранжуванні. Особисто мені це дає можливість більш зосередитись на партії ударних. Бо тягне до швидких та складних стилів типу джанглів з подачею хеві-блюза. Жирні ударні – це я можу )) Який стиль альбому? Який його дух? Що стоїть за звуком блюзроку у вашій свідомості?

”

Хочемо показати, що є в Україні музиканти, які грають в стилі Зеппелін, що рок-н-рол живий

Макс: Стиль важко назвати, там всього 13 пісень, які дуже різнопланові. Там і блюзрок, MUSIC

034

”

Хочемо щоб люди слухали не вилизаний звук, а такий, як є насправді

і класичний рок, може навіть інді, багато психоделіки, гаражного року, багато всього. Але основна ідея – класичний блюзрок. В першу чергу хочемо показати, що є в Україні музиканти, які грають в стилі Зеппелін, що рок-н-рол живий. А якщо серйозно, то в багатьох піснях є частинка моєї душі, в деяких я співаю про себе, ділюся з цим із слухачами. Сподіваюсь, хто оцінить щирість нашої музики. Паша: За звуком блюзу стоїть свобода. Стиль альбому скоро

KULT MAGAZINE

матимете змогу самі визначити. В першу чергу покажемо, що є любов в цьому світі. Де писався альбом? Лейбл, студія? На чому робився акцент в звучанні? Чи отримали ви на 100% бажане звучання? Макс: Так, звучання на 100% таке як ми хотіли. Записувалися на BrokenBricks, а я чесно не знаю, де можна вирулити звук в стилі початку 70-х, ламповий, теплий, живий. Акцент робився на «вінтажності», справжньому звуці, ми писалися без метроному, всі одночасно, по всім правилам 60-х, хочемо щоб люди слухали не «вилизаний» звук, а такий, як він є насправді. Зараз так пишуться такі групи як Dead Weather, Black Keys, Radiohead, Jack White. Також, хочеться вірити, що слухачі це оцінять. На деяких записах чути скрипіння педалей, якийсь легкий фон, навіть бувало що чути як на гітарі переключаю ефект посеред пісні, але ми не будемо це витирати, навпаки, це додає реалістичності, щирості, а це для нас в приоритеті.

Юля: Для мене в альбомі всі пісні особливі, багато з них мені дуже подобається виконувати вживу, з деякими є особливі асоціації. Паша: Слухайте, як подобається. В мене є улюблені пісні, та поки не буду розписувати які саме. Чим ви надихались в його створенні? Якою музикою, виконавцями? Макс: Звісно, в першу чергу це групи 60х-70х років, які вже трохи набридло перечисляти, а із сучасних це Raconteurs, Dead Weather, Radio Moscow, Black Keys. Також, особисто мене дуже надихає Юля, багато разів коли я записував свої партії, наприклад вокал чи гітарні соло, вона була присутня. Також, завдяки їй я написав багато нових пісень. Паша: Надихало бажання стати краще і прокачати так, щоб проперло. А ще Бонзо,

Джек Вайт, Ленні Кравітц, Річі Блекмор, Джоджо Майер та шум проспекту за вікном. Як буде реалізовуватись альбом? Вільно через Інтернет, можна буде придбати? Як ви бачите поширення і реалізацію музики загалом? Макс: Презентація диску буде 29.11 в клубі 44, там ми будемо вперше продавати диски, до релізу яких давно і активно готуємось. В це входить не лише запис пісень, а й обкладинка, дизайн диску, навіть той же порядок пісень. Диски будемо продавати, щоб окупити витрати на запис та тиражування, а з часом викладемо вільно в інтернет, хоча і будемо натякати якось типу «сподобалось – купи диск». Не можна не приділити увагу вашій клавішниці і басистці. Приваблива дівчина, ще й з талантом музиканта. Вам не доводиться час від часу захи-

Звісно, кожен трек в альбомі – як ваша дитина, улюблених не може бути. Але з чого радите почати його слухати, якщо треба вибрати 3-4 трека, а потім всі інші? І взагалі, слухати альбом можна вибірково чи бажано по порядку? Макс: Ми радимо слухати його від початку до кінця саме в такому порядку як ми запропонуємо на диску, і це не просто так. Хоч альбом і не концептуальний, але ми довго думаємо над порядком пісень і впевнені, що якщо людина хоче отримати якісь враження, відчути наші емоції, то краще слухати так.

MUSIC

щати її від залицянь шанувальників і просто вихованих і не дуже відвідувачів концертів? Макс: Так, доводилось. Дівчина дійсно дуже гарна, знову ж таки повторюся, що особисто мене вона дуже сильно надихає, а нещодавно я взагалі закохався в неї. Тепер постійно доводиться слідкувати щоб не вкрали. Також зі свого досвіду скажу, що за усіма дівчатами в групі треба слідкувати, адже виступаємо зазвичай по клубам, люди вип’ють і починається. З The Red Sterns так само було. Паша: Вона весь час під нашим захистом.

KULT MAGAZINE

Якщо говорити про рок-н-ролл, як стиль життя, як ідеологію… Ви живете/намагаєтесь жити в стилі рок? Що особисто для вас вкладається в це поняття? Макс: Раніше я пив, курив, та не причесувався. Тепер я не п’ю, почуваюся краще, але мене це не змінює, як людину, хіба що на краще, адже я помітно схуд, став краще виглядати. Для мене життя в стилі р-н-р це свобода, це можливість робити що я хочу і як я хочу, починаючи від того що грати, ну і до того, о котрій прокидатися зранку. Паша: Постійно пам’ятати, що колись прийде цей рок до

кожного і при цьому кайфувати від життя. Придумайте самі, як закінчити це інтерв’ю. Може я чогось не запитав або ви щось дуже хотіли сказати? Макс: Наша улюблена цитата: «Якщо Бог існує – то він слухає Led Zeppelin» Юля: Бог в кожному з нас. Макс: А значить всі ми повинні слухати Led Zeppelin (сміється).

038

B

о всех книгах о Beatles есть глава «Астрид и Клаус», в которой описаны похождения битлов в Гамбурге. Сами же Астрид Кирхер и Клаус Форман оставались для битломанов, скорее, мифическими персонажами или сказочными героями, которые нашли и приютили пятерых пижонов из Ливерпуля. В ноябре Астрид впервые приехала в Киев и представила свои знаменитые снимки в центре современного искусства “М17”. «Именно такие лица мне всегда хотелось фотографировать, — говорит она, — красивые, интересные, уникальные». Ее фотографии ранних Beatles навсегда вошли в историю, но сама Астрид весьма иронично относится к своему статусу культовой персоны. Она предпочитает как можно меньше говорить о прошлом, но о Стюарте Сатклиффе и дружбе с участниками Beatles рассказывает с любовью.

PHOTO

040

Астрид, такая успешная выставка, вас просто рвут на части. Вы хоть успели Киев посмотреть? Нет, не получилось. Мы много времени проводим в галерее. Люди нам понравились, но осмотреть город не удалось. К слову о разрыве на части: узнавали ли вас на улице фанатки Beatles и как на вас реагировали? Это зависит от того, где я в тот момент находилась. Например, в Ливерпуле меня узнавали на улицах, а в Лондоне или в Чикаго нет. Но со мной эти девчонки никогда не были агрессивными. Вы много путешествуете? Пополз слух, что собираетесь в Россию. Нет, я сейчас отправляюсь домой. Не знаю, когда выставка поедет в Москву, все вопросы

KULT MAGAZINE

тура решают организаторы. А, вообще, я объехала весь мир: Токио, Чикаго, Лос-Анджелес... Кстати, мне совсем не понравилась Америка. Почему? Cвобода и все такое. Ты шутишь? Там просто ужасно! О, я ненавижу тамошнюю кухню — она отвратительная, а порции там просто огромные. Мы заказали спагетти и они оказались переваренными! Кошмар, и не говорите. А где вам понравилось и захотелось остаться? Ну, я бы хотела жить где-нибудь в Тоскане. Ха-ха, да. Там просто потрясающие люди и вино, и еда. Если бы мне сейчас было 25, как тебе, я бы просто сбежала туда. Вы знакомы лично с Йоко Оно? Да.

Многие битломаны считают, что Йоко разрушила группу. Нет, это такие глупости! Джон настолько жаждал искусства и чего-то нового, помимо музыки и битломании, что я совсем не удивилась их дружбе с Йоко Оно. Она была такой, знаешь — без вопросов, без вариантов, вне конкуренции. Йоко казалась абсолютно сумасшедшей и дикой! Ну, вообще, она и сейчас такая. Да-да-да, и Леннона это безумно привлекало! Потому что он сам был безумен? О да, о да! Но Beatles распались вовсе не из-за Йоко. Я даже была рада, тому что они разошлись. Все битлы обладали очень яркой индивидуальностью. Если бы они оставались вместе, то не смогли бы заполнить мир сво-

им собственным искусством! Частенько в разговоре с битломанами я говорю, что рада распаду группы и слышу звук отпавшей челюсти. Они-то хотели бы, чтобы битлы вечно пели вместе. Им подавай “Love me do”. А ведь не развались группа, Леннон не написал бы “Imagine”. К слову об индивидуальностях. Со стороны кажется, что Харрисон был на своей волне. Вся эта мистика, поиски, Индия... Вы говорили с ним об этом? Конечно, мы много беседовали. Джордж меня познакомил с философией Парамаханса Йогананда и его книгой. Он много рассказывал об индийской религии. Вы тоже теперь в этой теме? Да. И я, и, вот рядом со мной, мой друг Кай Уве. Его жена и

PHOTO

042

все наши друзья тоже буддисты. В этом есть заслуга Джорджа. Он давал книги мне, а я передавала их дальше. Мир стал набирать скорость, а вы, говорят, не интересуетесь современными технологиями. Я их не понимаю. Ну, мы тоже. Мы просто пользуемся. Нет, я даже в своем мобильном разобраться не могу. Кай приходит ко мне, и все за меня проверяет и решает. Я безнадежна. Хорошо, что у меня есть друзья. А чем вы занимаетесь сейчас? Я интересуюсь модой. Как жаль, что умер МакКуин! Он был абсолютным гением. Еще я обожаю Иссея Мияки. Когда-то я поехала в Токио и купила одну из его прекрасных шелковых рубашек.

KULT MAGAZINE

И храните ее, как зеницу ока? Ха, а как же! Это просто невероятный художник! Я как-то занялась дизайном тканей. Лет пять назад со мной связался один человек из Лондона и попросил меня поработать над рисунком для ткани. Я продумывала паттерны и орнаменты, подбирала цвета. Потом тот модельер даже создал коллекцию одежды из этой ткани. Но как-то все не очень удачно у него вышло. А чем все закончилось? Ну, он обанкротился. Наверно, я слишком дорого ему обошлась. (смеется) Еще я слышала, что вы помогаете бывшему мужу в его баре. Я готовлю! Обожаю итальянскую кухню. Но я делаю это не ради работы, а в свое удовольствие. Да, иногда бывший муж просит меня помочь на кухне. В Гамбурге есть один

английский паб «Kemps». Так вот, как-то раз битломаны меня там засекли и сразу разволновались: «Смотрите, Королева готовит!» Ну, тогда вам пора написать книгу «Рецепты от Астрид Кирхер». Будет еще один культовый битломанский бестселлер. Ха-ха, мы подумывали об этом.

«The Beatles cookbook». И названия блюд вроде «Любимое карри Джона Леннона». Кстати, о Джоне. Как думаете, он восхищался Стюартом Сатклиффом больше как художником или как личностью? И то, и другое. Джон восхищался тем, каким тот был талантливым и забавным. Забавным? На ваших фотографиях он выглядит очень серьезным.

Да, он был и серьезным, но Джон обожал его чувство юмора. Эти двое общались на одной волне, я даже не понимала, о чем они говорят. Не ревновали? Нет, совсем нет. Они переписывались, и Джон был «Иисусом Христом». Он даже прислал Стюарту «свой» портрет с тапочками у подножия креста. Типичный Леннон. Жаль, что хоть музыка остается такой же популярной, но сами битлы уходят: нет уже ни Харрисона, ни Леннона. Безумно жаль, потому что Джон столько еще мог дать миру! И Стюарт, и Джордж. Джордж был очень-очень веселым парнем, невероятно забавным... Но нельзя говорить, что он ушел внезапно. Он был болен

раком, случались периоды ремиссии, но потом болезнь снова возвращалась. Ему через столько всего пришлось пройти! Это было слишком для маленького Джорджа. Он просто хотел быть садовником, знаешь? Ты бы видела его сад и дом, это фантастика! Он сам там все спроектировал, невероятно! Мы хотели отснять его сад и выпустить фотоальбом, но эта идея пришла к нам слишком поздно. Каждый уголок сада был оформлен в своем стиле. Один был в готическом: везде стояли свечи, на деревьях висели зеркала и гитары... Настоящие гитары? Да-да. А садовые дорожки были в виде мраморных ступней. Представляешь, такая

огромная мраморная ступня из ниоткуда! Еще Джордж обожал садовых гномиков. У него была маленькая комната, которую он называл «больничка» — туда он переставлял гномов на зиму, чтобы они не трескались. Заходил к ним, наводил порядок... А как же слава? Не влияла на битлов? Они тяжело воспринимали всю эту шумиху. Иногда им был необходим покой, а они не могли даже спокойно пойти выпить кофе или прогуляться по магазинам. Потому Джордж, например, любил быть дома. Он занимался садом и другими вещами, до которых, как людям кажется, битл не снизойдет.

PHOTO

044

Ну да, по всем правилам он должен тусоваться в окружении голых девиц. И у них это все было! Лет в 19-20. Разве у вас совсем нет ностальгии? Нет, совсем нет. Я живу сегодня. Конечно, это все мое прошлое, и его нельзя игнорировать, но я ненавижу постоянно говорить о былом. А вся эта битловская тема разве не заставляет вас погружаться в разговоры о тех временах? Да, но я их ненавижу, эти разговоры. Мне нравится жить сегодняшним днем! Я не расстраиваюсь из-за того, что ассоциируюсь с битлами. Мне повезло, что я встретила таких друзей. Но иногда я просто устаю от вопросов. В 60-е столько всего происходило кроме Beatles! Мир претерпел

KULT MAGAZINE

массу изменений в плане политики, в вопросах секса, искусства! А вот на это людям плевать, ведь их интересует, какие штаны носил Леннон в 1960. Это все давняя история, уже 50 лет прошло, ребята. А вы бывали когда-нибудь с ними в студии? Да, с Джорждем. У него дома была своя студия. Кстати, кажется, там состоялась наша последняя встреча. Он пригласил меня в гости и сыграл мне все свои новые вещи. А я вот также сидела в кресле и слушала. Есть ли такие люди, с которыми вы делитесь своими идеями и чье мнение вас интересует? Вот он (указывает на своего менеджера Кая Уве). Мы с Каем друзья, мы вдохновляем друг друга. Он фотографирует и всегда показывает мне работы — мы вместе их обсуждаем. У Кая выходят потрясающие портреты... Да, мне в жизни повезло с друзьями, это точно.

PHOTO

046

KULT MAGAZINE

PHOTO

048

ТЕКСТ: ЕВГЕНИЙ СКУБИЙ

SEAH К О М Ф О Р Т Н Ы Е

В З А

Post Punk, New Wave, Shoegaze

KULT MAGAZINE

049

ORSE

А И М О О Т Н О Ш Е Н И Я Киев, Украина

MUSIC

“OUR SOUND WAS BORN IN THE 80-S“ ТВЕРДЯТ ПАРНИ ИЗ КИЕВСКОЙ ГРУППЫ SEAHORSE, И С НИМИ НЕЛЬЗЯ НЕ СОГЛАСИТЬСЯ, ВЕДЬ ИХ МУЗЫКА ЭТО ЭХО, КАТЯЩЕЕСЯ ПО СТЕНАМ ХОЛОДНОГО КОРИДОРА ДЛИНОЮ В 30 ЛЕТ. ИХ МЕЛАНХОЛИЧНОЕ ЗВУЧАНИЕ ЗАБИРАЕТСЯ ПОД КОЖУ И ОСТАЕТСЯ ТАМ ЗИМОВАТЬ. И МЫ ПРОСТО СЧАСТЛИВЧИКИ, ЧТО У НАС ЕСТЬ ВОЗМОЖНОСТЬ ЧУВСТВОВАТЬ ЭТО ЯВЛЕНИЕ НА СЕБЕ. Привет, ребята. Недавно вы выступали в Москве и СанктПетербурге, как ощущения от произошедшего? Дима: Мы повстречали массу хороших людей, для меня и для группы это наиболее важно. Совсем недавно вернулись из Питера, где выступали уже второй раз, и видится не последний. Несмотря на морозы, там снова было очень тепло. Всем привет!

Насколько я знаю, в скором времени мы будем свидетелями выхода полноценного альбома группы Seahorse, поведайте нам, как движется процесс? Дима: На самом деле, в не очень скором времени. Хочется сделать всё хорошо и красиво. Сейчас мы занимаемся больше теоретизацией – как всё должно звучать, выглядеть, где записывать барабаны, где бас, и тому подобное. Не во всём у нас одинаковая позиция, но общая цель неизменна – хотим создать по-настоящему сильный альбом. Но когда именно он будет – пока сказать сложно.

KULT MAGAZINE

051 Никита: Гораздо больше внимания мы стали уделять мелодии песни и ее аранжировке, всё стало более целостно и упорядочено. Некоторые песни сильно отличаются от того, что могло бы ассоциироваться с Seahorse, нам это очень нравится. Что касается уже нашумевшего EP альбома “Watch A Seahorse Give Birth”, вы удовлетворены результатом? Дима: Если я скажу, что удовлетворен – то, во-первых, совру, а во-вторых - считаю, что быть очень удовлетворенным – это фактически значит быть мёртвым. Всегда можно сделать лучше. При работе над ЕР были, конечно, допущены некоторые ошибки, которые уже учтены, и следующая пластинка обещает быть более зрелой. Кроме того, не воспринимаю идею «пластинки» каким-то фетишем, они, безусловно, нужны, так же, как и Интернет. Потому, хочется создать именно «пластинку» со всеми вытекающими, а не просто треклист на Bandcamp. Что касается “Watch A Seahorse Give Birth”, то фидбеки мы получали

достаточно разные – от острой критики до весьма позитивных отзывов, в том числе и в Европе. Никита: Мы уже упоминали, что занимались записью сами, я занимался сведением и мастерингом. Это была дебютная полноценная работа для меня. Спустя время я могу четко сказать, что мне нравится в записи, и что нет. Если говорить о том что не нравится то на тот момент я имел даже не полноценное представление того чего хотел бы от записи, имелось некое рассеянное видение, к этому добавим отсутствие практики и как результат – не очень-то уверенно-звучащая запись с долей «китчевости». Три слова, которые идеально смогут описать, что такое группа Seahorse Дима: Джой Дивижн, Иен Кертис, «Контроль». Или «они такие милашки». Но если серьезно, то мы стремимся к тому, чтобы «Seahorse» ассоциировалось лишь с одним словом – «Seahorse». Как имя собственное.

052

Какие события являются ключевыми в становлении каждого из вас как музыканта? Дима: Карма – люди, ситуации, конечно же, семьи, в которых мы родились. Ежеминутно происходят какие-то события, просто важно их замечать. Хотя, надо сказать, что до полноценного звания «музыкант» всем еще нужно много работать. Я уже както сравнивал музыкантов и спортсменов, и не отказываюсь от этой мысли. Хотя я против «спорта» в музыке, не нравятся «спортсмены» за инструментами. Ну там, всяческие Стивы Ваи и т.п. Никита: Стечение какихто нужных обстоятельств, личностные предпочтения и убеждения, которые прямиком связаны с детством… Собственно ничего особо нового я не сказал… Что вас еще связывает кроме группы? Дима: Многолетняя дружба,

еще со школы, и все связанные с этим вещи. Денис (барабанщик) пополнил наши ряды в 2010-м, и мы очень счастливы, что наши отношения успели стать очень крепкими за какие-то два года. Честно говоря, никогда не понимал при прочтении биографий каких-то групп, что в такой-то и такой-то группе музыканты между собой практически не общаются, разве что на репетиции, типа «сыграй до», «возьми ля». При чем, это распространенный пример подобных взаимоотношений, как оказалось. Для меня это как-то странно. Хотя, конечно, каждому своё. Для меня важно, чтобы внутри Seahorse всегда была здоровая атмосфера. Никита: Мы близкие друзья и почти все время проводим вместе, так что Seahorse, по сути это тоже времяпровождение. Мы делимся друг с другом своими удачами и неудачами, сопереживаем, помогаем, смотрим фильмы вместе, ночуем друг у друга, иногда даже работаем вместе и многое

другое. Так что именно наша связь и есть основой Seahorse. Какие образы живут у вас в голове во время написания ваших песен? Никита: Если быстро охарактеризовать то это безысходность, обреченность и безнадежность, но, как правило, всегда есть место для такой важной надежды. Ну и, конечно же, в каждой песни есть любовь, в равной силе, как и злоба, ненависть, мечтательность и романтика… Кто, по-вашему, счастливый человек? Где он живет? Что любит? Дима: Счастье – самое субъективное понятие. Кому-то лимузин нужен, кому-то новые ботинки, кому-то Сталин, а кому-то всего лишь хорошая погода. Важно понимать, что чувство счастья и чувство удовлетворенности – суть не одно и то же. Первое – это что-то неоспоримое, большое и сложившееся, а второе – сиюминутная MUSIC

вспышка, провоцирующая бездеятельность. Многие путают эти понятия или даже ощущения, связанные с этими понятиями. Никита: Тот, кто может жить с собой комфортно и непринужденно – счастливый человек. Если человек живет именно так, то ему будет так же комфортно и с окружающими. Без разницы, если ты счастлив – можешь жить где угодно, это не имеет значения. Ранее было сказано о субъективности и это совершенно так, неважно от чего ты счастлив, важно, что счастлив. Сплошная любовь. О чем мечтают участники группы Seahorse? Дима: Мечтаем о том, чтобы во время выездов в нашем номере люкс всегда было вдоволь шаурмы. Собираемся вписать этот пункт в наш бытовой райдер. Никита: Каждый из нас мечтает о чем-то своем, уникальном и эти мечты иногда реальны, иногда далеки от реальности, иногда попросту сказочные, но в целом мы бы хотели иметь возможность заниматься тем, что нравится при этом, имея возможность жить комфортно.

KULT MAGAZINE

055 Как вы видите свое “завтра”? Дима: Своё завтра я вижу в работе на студии. Это что касается сугубо завтрашнего дня. Что касается ближайшего будущего – то это работа над будущим альбомом и выезды в города Украины, России, а ближе к «фестивальному» времени - и в Европу. Стоять или сидеть на месте совершенно нет желания ни у кого из нас. Я всё еще много романтизирую, и считаю, что если есть мозги, руки и желание, то всего можно достичь, будь ты хоть в Украине, в России, или пусть даже Камбодже. Мне ясна позиция многих молодых людей, всеми силами пытающихся покинуть «нэньку». Кто чувствует, что «вот меня здесь никто не понимает, такого прогрессивного, надо уезжать, вот я, значит, приеду куданибудь, и сразу всё станет хорошо и сладко» – пожалуйста. Я не против такой позиции. Зато я знаю, какая безработица в той же Европе, какие проблемы, например, имеются во Франции,

или достаточно послушать Selfish Cunt, чтобы знать, что и в «консервативной» Британии не всё так гладко. Вся эта кайфовость забугорности мне видится навязанными фикциями из разных ящиков. Многим кажется, что их наличие где-нибудь в Лондоне очень кому-то там нужно. Но наше поколение – это не поколение революционеров, творцов или мыслителей, нам всем, на самом деле, очень хорошо живется. Потому и некуда себя девать со своими идеями или «идеями». И я всё так же мечтаю о ренессансе Киева как культурного города, часто размышляя о том, что могу сделать я со своей стороны, чтобы ускорить этот процесс. И очень верю, что всё так и произойдет, рано или поздно. Может быть это совсем романтика, самонадеянность, или что-то еще. Но, во-первых, я безумно люблю свой Киев, а во-вторых, честно говоря, меня в этом смысле ничего не страшит и не пугает, я считаю, что всё возможно. Чего всем и желаю.

056

C O V E R

O R I G I N ПОВТОРИТИ ЧИ РОЗМАЛЮВАТИ?

Збільшити гучність, вимкнути світло і пропустити через себе звуки музики. Тільки буде це бальзамом для душі чи отрутою для вух – питання, яке вирішують молоді українські музиканти, роблячи кавер-версії на хіти відомих гуртів. Radiohead чи Kings of Leon ніяк не наважаться перевірити звучання наших концертних залів, а ось Nirvana та Pink Floyd вже ніколи не зможуть виступити в оригінальному складі. Тому нерідко можна побачити афіші триб’ют-концертів, кавер-вечірок чи кавер-фестивалів, які повинні замінити похід на концерти своїх улюбленців. Але наскільки гідно наші музиканти можуть себе проявити, прикриваючись піснями відомих? Раніше друзі просто збиралися вдома чи у парку, грали улюблені пісні, навіть якщо знали всього кілька акордів, та наспівували, не завжди потрапляючи в ноти. І навряд чи когось хвилювала якість виконання, всіх задовольняла створена атмосфера. Але зараз стало модним тусити на «cover-party», де можна почути виконання улюблених композицій вживу більш досвідченими музикантами. Однак, якщо деякі приходять на кавер-вечірки, щоб розслабитися, відчути атмосферу і насолодитися новим звучанням улюбленої пісні, то інші бачать на афішах відому назву гурту і буває, навіть, будують ілюзії, мовляв: «А на« Foo Fighters cover-party» будуть самі Foo Fighters? ».

KULT MAGAZINE

057

VS

A L

ТЕКСТ: ОЛЬГА ШТЕЦЬ

058

БОГДА БУТКЕВИ ВОКАЛІСТ ГУРТ SWEETL

Наша проблема – це комплекс меншовартості. У нас дуже багато слухачів вважає, що якщо це своє, то це, апріорі, не цікаво, а якщо чуже – то це круто. Така величезна кількість кавер-вечірок – це підігрівання думки, що у нас нічого цікавого немає, і ми можемо тільки чимось чужим захопити аудиторію. Просто одна справа, коли ти приходиш в кабак і там грає гурт виключно чужі пісні, тому що це музичний супровід, але коли ти приходиш на концерт, то у гуртів повинна бути своя програма, у якій вони виконують власні композиції. І проблема ще в тому, що у клубах кавервечірки настільки популярні, що вони вже не хочуть приймати авторські програми. Бо ж на «Coldplay cover-party» все одно KULT MAGAZINE

Н Ч У O

прийдуть якісь чувачки попити пиво і послухати відомі пісні, а на авторські – може прийдуть, може ні, а для чого ризикувати? Звичайно, кожен клуб шукає свої шляхи заробити побільше. Адже музика музикою, а гроші потрібні всім. Через це молодим музикантам інколи доводиться брати участь у кавер-вечірках, розбавляючи пісні відомих виконавців своїми, авторськими. Клуб зможе більше заробити, а гурти – пропіаритися. Хоча навряд чи хтось з них згодиться грати на «Joy Division cover fest», якщо їм не подобається творчість Кертіса чи на «The Doors cover party», якщо їх не цікавить цей гурт.

059

ГА Л А КУДРІНА АРТ-ДИРЕКТОР «44» Обычно мы делаем кавервечеринки, привязываясь к какой-нибудь дате или мероприятию, поэтому не всегда это выпадает на выходные. А по выступлениям, на “закуску” остаются самые “вкусные”, вот так и решаем, кто и когда будет выступать. А выбираем мы те группы/исполнителей, которые нам подходят по формату. Что касается количества людей, то это зависит от самой вечеринки и, конечно же, от рекламы. Найчастіше люди, які приходять на такі вечірки, хочуть почути пісню точнісінько такою, якою вони чують її у записі. Хоча, швидше за все, не розуміють, що живе виконання композиції не може звучати так само, як оригінал. Хіба що увімкнути фонограму, але який тоді сенс в рок-музиці, якщо

немає live-виступів? Та не всі гурти ставляться до вивчення чужих композицій з необхідною відповідальністю. Більшість «знімає партії» в Інтернеті, виступає абияк, отримує за це гроші і так безліч разів, поки організатори або слухачі не завиють від почутого жаху. Адже оригінал пісні повинен співати її творець, а якщо ти погодився на створення кавер-версії, то, будь добрий, зроби це якісно. Але, слава Джонсону, в нашій країні ще є добросовісні музиканти. Багато з них довгий час розбирають партії, в процесі знаходячи нові звучання, вчаться особливостям вокалу виконавців гуртів, до кавер-вечірок яких готуються, і докладають справді багато зусиль до підготовки, щоб не тільки вони відчули хвилю приємних емоцій, але і слухачі.

060

АНТОН ЮР’ЄВ ВОКАЛІСТ ГУРТУ «MEGAPOLIS WITCHES» Мы пытаемся пропустить музыку через себя, передать ту атмосферу. Мы хотим найти тот звук, то сочетание. Когда серьезные группы выступают со своими хитами, то у них еще есть куча людей, которые им помогают. Вот не все знают, что у Muse есть еще гитарист и клавишник за сценой. Поэтому разучивать песни других – тяжелая работа. С U2 было нелегко, ведь, во-первых, у Эджа целый шкаф эффектов и это повторить нереально, а на записи там 15 гитар. И мы учили, делали с этих 15-ти – две гитары. И так, чтобы это со всем сочеталось.

KULT MAGAZINE

Крім того, що в Києві є молоді музиканти, які час від часу беруть участь у кавер-вечірках, то не обходиться без гуртів, які грають виключно кавери, так як не бачать сенсу придумувати щось своє. У таких виконавців зазвичай більш серйозна аудиторія, так звана «еліта», що приходить в недешеві клуби, щоб посидіти у колі друзів та послухати кавери на Deep Purple, The Beatles і інші гурти, важливі в історії року. Хоча зараз досить часто влаштовують вечори, де грають кавер-гурти і в «молодіжних» клубах.

061

ОЛЕКСАНДР Д Р У ГА Н О В J R ЕКС-ГІТАРИСТ ГУРТУ PIANOБОЙ

В Украине, к сожалению, найти смысл в музицировании (я говорю о рок формате в широком смысле этого слова) очень сложно, поскольку с музыкой в нашей стране полная жопа, уж простите за грубость. Это касается не только вкусов и уровня музыкантов, но и, как причины, ОЧЕНЬ слабой школы, которая во многом остаётся совковой, не считая единичных исключений в лице некоторых преподавателей из муз. училища им. Глиера, например.

Потрібні кавер-вечірки чи ні, як їх правильно проводити, яким гуртам надавати перевагу, наскільки вони вдало проводяться в Києві – це все стає неважливим, якщо хоча б одна людина отримує від цього задоволення. І якщо судити по тому натовпу людей, через який неможливо пробратися до сцени, аби хоч краєм ока глянути на виступаючого, то проведення таких вечірок повністю себе оправдовує.

062

Ірена

kарпа

співачка, письменниця, телеведуча, 32 роки, Київ, Україна

не лазити до чужих телефонів KULT MAGAZINE

Вона – втілення епатажу, буремної душі, яка прагне змін, полум’я, яке спалює стереотипи та породжує новий, незвичний, але безмежно щирий світ. Її музика не піддається класифікації, її література ніколи не отримає однозначної оцінки, бо як красномовно промовляє назва однієї з її книжок – «Фройд би плакав». Душевна розмова за чашкою м’ятного чаю про музику, літературну творчість та правду життя з вокалісткою гурту Qarpa, тільки для Kult. Гурт Qarpa в тому складі, який знає та любить слухач, існує з 1999 року. Що об’єднало таких різних людей разом? Мабуть, саме те, що ми різні. Ми дуже сильно відрізнялися від широкого загалу. Взагалі всі люди, які чимось не вписуються в загальну картинку суспільства, завжди шукають якусь спільність між собою. Деколи це здається парадоксальним, але це – факт. Які виконавці поклали основу вашому музичному смаку? Нещодавно розмовляли про це з Жаданом, під час «Обміну речовин» на Книжковому Арсеналі. Я жартувала, що тоді, як в рідній Яремчі майже не було телеканалів, всі слухали хіт-парад «Територія А». А якщо серйозно, то все почалося з колекції моїх батьків. Вони мали дуже багато різної якісної музики на платівках. Я пам’ятаю, слухали й стару Мадонну, й Боба Марлі, Майкла Джексона та інших. Тобто спочатку це була якась попмузика, а відтак, вже після

063

знайомства з Олегом Артимом, гітаристом гурту Qarpa, ми почали ставитися до справи серйозніше і слухали Тома Вейтса, Nine Inch Nails, Methods of Mayhem, Portishead, Radiohead, Muse. Хоча Muse я, мабуть, почула вже після того, як нас із ними порівняли, сказали, що наша музика подібна до Muse. Я сказала: – «Взагалі не подібна! Взагалі вони мені не подобаються!». А потім ще кілька разів послухала, і мені дуже сподобалося.

Muse – унікальна група, вони вживу звучать так само добре, як і в записі. Таке рідко буває.

Над останнім альбомом ви працювали п’ять років. Що спричинило таку затримку релізу? Напевно те, що кожен з учасників гурту мав ще й іншу роботу, а вихід альбому не був якоюсь нагальною справою. Мистецтвом ти займаєшся тільки тоді, коли є достатньо часу та натхнення, і взагалі тоді, коли душа до цього лежить. Тому альбом відточувався довго, і мені здається, він був того вартий. Якщо хочеш до чогось ставитися як до розкоші, то треба запастися терпінням, потрібно постійно переслуховувати, змінювати, додавати, вдосконалювати. Хотілося б, щоб альбом вийшов скоріше, можливо все тоді було б інакше. Але от є йому рік, за цей час люди десь його почули, і в різних містах, наприклад, в Тернополі, де ми виступали нещодавно, люди вже знали слова. Це дуже приємно. Англійські слова, англійські тексти – а люди їх пам’ятають і добре знають.

PERSON

064

Ваш стиль виконання став справжньою революцією у світі сучасної української музики. Як ви визначаєте стиль, у якому граєте? Для мене це, мабуть, найважче питання за все життя, тому що дуже важко визначити свій стиль. Наша музика – це абсолютна еклектика з усього, це якийсь і пост-панк, і тріп-хоп, і хардкор. Важко визначити щось одне, бо наша музика від альбому до альбому змінюється. Більшість людей дуже напружуються, коли не можуть щось класифікувати. Втім мені як митцю, як людині вільній, яка хоче прожити хоча б певною мірою унікальне життя, дуже важливо, щоб мене не могли класифікувати. А щодо мого виконання як вокалістки, мені просто подобається якісна музика, тому я можу вчитися як у Брітні Спірс, так і у Бет Гіббонс. Тут важливою є манера, щоб вона була індивідуальна, а не якесь горлодьорство, коли ти просто показуєш, скільки в тебе октав. Але я розумію, що мені самій ще вчитися й вчитися – мій голос доволі глибокий, йому ще є куди розвиватися. І це приємно. Це краще, ніж розуміти, що ти вже своє найкраще заспівав і тепер тобі головне не скотитися в канаву. Які українські виконавці, на вашу думку, розривають загальноприйняті шаблони про те, якою має бути музика? Хамерман Знищує Віруси, однозначно. Вони дійсно розривають шаблони і виходять за рамки сприйняття, вони дуже прикольні. Є багато інших, дуже милих та класних виконавців, тексти й мелодику яких приємно слухати, та сама Крихітка Цахес. Я недавно була на концерті – отримала море задоволення, бо в неї така правильна жіноча музика, яка дійсно бере всіх за KULT MAGAZINE

душу. Я рідко пишу щось таке про нещасне кохання, а от у Каші, мені здається, виходить ідеальний жіночий текст, яким би він мав бути. Ще є така класна група, як Brunettes Shoot Blondes, молоденькі хлопчики тільки починають, але вже мені здається, що в них є величезний потенціал. Є дуже багато груп, яких просто прикольно слухати, я от люблю Тартак з Гуляйгородом слухати, коли їду кудись далеко. Люблю ходити на концерти Kozak System, в них дуже класна енергетика, люблю слухати Жадана, він зараз взявся за музику, з його текстам виходить такий собі соціальний реп. А яку музику ви ніколи не будете слухати? Не буду точно слухати щось явно вторинне, таке, що ти вже десь чув. Однозначно не слухаю весь цей жахливий постсовок, оцю всю недобиту жахливу естраду, це просто якийсь серп по яйцям щоразу, коли таксист не хоче скрутити свою радіостанцію, не дає перемкнути на іншу хвилю. Взагалі це питання загальної культури, цивілізованості суспільства. Що впливає на творчість вашого колективу, де знаходите натхнення? Музика з’являється дуже спонтанно, в якийсь інтуїтивний спосіб. В мене раніше було беззаперечне правило – коли під час якогось душевного зламу, коли закінчується черговий роман, чи поки він ще триває, я пишу цьому чуваку пісню – це значить, що все закінчиться. І дійсно так було. Своєму чоловікові, до речі, я жодної пісні не присвятила, і ми все ще разом. Тож пісні – це звісно показник, але мені здається, що це – краще що може відбуватися з нашими

ФОТО: АНЯ СТРиКУН PERSON

066

розбитими серцями під час депресивних станів. Щоб з цього вийти, щоб себе полікувати, ти створюєш певний мистецький продукт, і він потім допомагає іншим, коли вони опиняються у подібній ситуації. Деякі пісні, які я писала під час такого зламу, наприклад «Любий мій екс», як на мене, дуже добре підіймають настрій і допомагають згадати, що насправді треба просто сміятися з усього. Люди чомусь люблять тих, хто до них ставиться як до гівна, а коли ти їм віддаєш все серце й душу – вони думають, що так і має бути. Це дуже сумно, але така вона, правда життя. При чому мене це недавно запарило, вже в моєму поважному віці. Написавши купу книжок, якісь ці істини відкриваєш заново і заново їм обурюєшся. Тож які б там у тебе не були нещасливі романи – це все пройде. З висоти свого досвіду я бачу, що це все мине, будеш потім дивуватися, чого це через нього плакала та парилася. Але плюс в тому, що як митець ти вже встиг наробити пісень, і потім слухаєш оцей весь багаж, і вже й не згадаєш, про кого це було. Творча особистість повинна берегти свою суть, оберігати себе від впливів якихось лівих людей, бо вони завжди захочуть змінити тебе, затоптати, поламати, сказати, що ти щось робиш не так, ти не відповідаєш правилам, що вони звикли до іншого. І вже твій життєвий вибір, чи ти будеш себе ламати, запихати в тісний корсет і відповідати їхнім правилам, щоб отримати якісь матеріальні блага, чи ти будеш вільною людиною, яка радіє подиху вітру, тому, що в неї щось вийшло, яка відчуває себе сильною, і розуміє що за великим рахунком вона все може сама.

KULT MAGAZINE

А в якій Вашій пісні ми чуємо найбільше обурення чи найпалкіше кохання? Та в багатьох, насправді. З останнього альбому – «My Best Rockets», напевно. Це я колись знайшла її – пісні ж писалися багато років, деякі з них – зовсім старі історії кохання. Там я зізнаюсь в тому, що як тьолочка залізла в телефон свого бойфренда і знайшла СМС, відправлене не мені, де він написав «Я тебе безумно люблю, я ніколи нікого так не любив, як тебе». І коли таке знаходиш – це так тупо, тому що не можеш перепитати в людини, кому це було – ти ж зразу спалишся, що залізла в його телефон. Тому не треба лазити в чужі телефони. Хто шукає – той знайде, тому краще хай воно все якось само розрулиться. Але от тоді я написала пісню «My Best Rockets». Ці всі, до речі, «Що ж ти, суко, мене не любиш» - теж сповнені драматизму, але я якось вчасно згадала, що треба сміятися над собою, а не просто пускати соплі і думати: «Пропало все!», бо якби я там кінчала з собою щоразу, коли мені хотілося це зробити, будь-яких інкарнацій би не вистачило. Знаєте про яку пісню я зараз подумала? «Саша Хуй». Невже все було так погано? Ні, до речі Саша був прекрасним чувачком. Він мене терпів, такий був чемний, і жив так зі мною гарно, періодично – то вдома, то в мене. Це був якийсь такий пасивний споглядач мого життя, він навіть бойфрендом толком не був. Казав: «Ну от, всі ці класні чуваки, вони звісно щось важать у твоєму житті. А Саша хто? Саша – хуй». А й я думаю – класна вийде пісня.

Текст: Уляна Домашева PERSON

068

Ну вона дійсно розривна. Вона розривна по музиці. При чому це доказав досвід, у нас от був концерт у Відні нещодавно, і люди, які взагалі не розуміють, про що там ідеться, просто шаліли. Пісню «Любий мій екс» я їм якось пояснила, що це – «My dearest ex, thanks for all the sex», і вони там просто казилися. Причому їх ковбасила сама музика, без розуміння слів, що ще раз довело, що насправді публіка любить нашу музику, нашу енергетику, те, як все звучить в комплексі, наше виконання і подачу. Люди, які нас бачили вперше в житті, публіка, взагалі зазвичай дуже снобська, яка кривить носиком, від першої до останньої пісні нас дослухала, ніхто не йшов, і тільки нові люди приходили. А після того питали: «Звідки ви? З України? Ого! А як називається гурт?». Тобто це дуже круто, коли ти їдеш в Європу і розумієш, що там ти так само унікальний. А як ваш гурт потрапив на цей фестиваль? Ще дуже давно знайомий мого чоловіка якось запрошував нас на Віденський фестиваль, на День міста. Але потім я два роки поспіль була вагітна, тому не могла поїхати. Аж раптом вони вирішили поїхати в цьому році, на вечірку на закритті Віденської ярмарки мистецтв. Це дуже крупна подія для Відня, фактично як бієнале. А ми були єдиним музичним гуртом, який там грав. Ще був якийсь дуже крутий діджей, який грав після нас, і вийшло так, що він був на розігріві в нашого діджея, а наш діджей там скакав до неба, що такий крутий хлопець буде його розігрівати. Ну це якби нас яка-небудь Garbage розігрівала. Було класно, бо публіка складалася загалом з людей, які інвестують в сучасне

KULT MAGAZINE

мистецтво, людей з дуже хорошим смаком та з великими грошима. І вони казилися, слемилися під нашу музику. Відомо, що ви навіть водили екскурсії під час цієї виставки, це правда? Так, була спроба зробити екскурсію для студентів, але це все було дуже спонтанно, тому що я сама лише пів години тому оглянула ту виставку. Мені взагалі дуже смішно, як можна комусь пояснити, як інтерпретувати цей арт. Ти повинен знати, що думав художник, що він їв, чим він жив, якими соціальними реаліями він переймається, без всього цього це буде всьогонавсього моя інтерпретація. Тому я ставила акцент на сприйнятті студентами всіх тих творів, я питала: «А що ви про це думаєте?». Мені було цікавіше почути чужі думки, ніж транслювати власні, тим більше що я для цього недостатньо компетентна. І вони йшли на діалог, вони дуже класні! Вони всі були студентами мистецьких академій, тобто в принципі вони мусять знати про все це більше ніж я. Це так смішно, це ж якби мені хтось, хто наприклад вчиться бути машиністом, інтерпретував якусь книгу. Ну приблизно так само і я проводила екскурсію. Хоча, і там мистецтво, і там, але вони мало дотичні між собою. Мені здається, література і музика більш дотичні, ніж література і візуальне мистецтво. Так що ці студенти мені багато всього пояснювали. Там, де мене вражав сюжет, бо я ж все-таки літератор, їх вражала техніка. І от вони про цю техніку давай мені розповідати, це було дуже класно – почути їхню думку.

Нещодавно вийшла ваша нова книжка «З роси, з води і з Калабані». Ви презентували її на Львівському форумі видавців та на Київському книжковому арсеналі. Які залишилися враження? Я рада, що встигла з нею до форуму, хоча гнала просто поперед батька в пекло. До дедлайна залишалося дуже мало часу, до того ж вийшло непорозуміння з видавцями через редактора – їм здалося, що історій замало, я почала дописувати. В решті-решт книжка вийшла доволі товстенька, хоча не завелика, на мою думку. І мені здається, що її можна назвати довершеною – там немає якихось таких текстів, які б здавалися мені недосконалими. Вона цільна тим, що складається з коротких історій. Перший цикл – щось на кшталт продовження історії «Добло і Зло», потім йде маленький цикл містичного реалізму, далі – ще менший цикл публіцистики. Я рада, що ця книжка є, мені за неї не соромно, мені легко читати з будь-якої частини – а це також показник. В якій вашій книзі можна побачити ту саму, справжню Ірену Карпу? Думаю, в усіх, але найбільше, мабуть, все ж таки, в останній. Чим старшою я стаю, тим менше мені хочеться здаватися кращою, ніж я є. Доходжу до того висновку, що сила завжди в простоті. Тож в цій книзі дійсно можна побачити справжню мене, тобто мене, таку, яка я є у цьому віці, хоча я й писала про свої 11 років, але тим не менш якісь висновки, притаманні мені такій, яка я є зараз, там простежуються. А з того часу, коли я писала, наприклад ,«50 хвилин трави», чи ще щось, я вже мабуть змінилася.

069

Чи відчуваєте ви тиск цензури у своїй творчості? Ну от сьогодні я хотіла сказати під час зйомок на телебаченні: «Це ж треба мати достатньо великі яйця», а мені сказали, що таке не можна пропустити в ефір. Цензура завжди є, хоча в книжках поки що ні, я підозрюю що всі мої матюки лишилися там, де вони мали бути. Час від часу мене починають гнобити на тему того, що, наприклад, таку назву, «Суки отримують все», треба міняти на що-небудь інше, але я не бачу в цьому сенсу. Суки – літературне слово, ясно що я не можу назвати книжку «Хуй», тому що її не поставлять на поличку. Ну мені й не хочеться, зрештою. В програмах часто просять не говорити про політику чи ще про щось. І в результаті виходить не зовсім те, що мені б хотілося. Якісь дійсно важливі моменти просто вирізають, тобто виходить, що я витрачала час даремно, і це реально сумно. Якби українська політика була музикою, на що була б вона схожа? На шансон, це реально такий безкінечний гавношансон, більш ні на що. Вони, по-моєму, таку музику і слухають.

PERSON

070

Своя, Midna поет, 26 років, Київ, Україна

текст: Макс Фіявчук

На щастя, ті часи, коли ми читали вірші, стоячи на табуретах, давно скінчились, і зараз з поезією у нас зовсім інші асоціації. На щастя, сьогодні все більше людей виявляє інтерес до молодих поетів, які, будучи нашими друзями і співрозмовниками, показують нам світ в тих деталях, які ми випадково опускаємо. На щастя, свого часу ми мали змогу познайомитись із дуже класною дівчиною, що носить псевдонім Midna, має неймовірно яскравий колір волосся і пише вірші, що пахнуть дорогою, спогадами, містом і переживаннями. Чим, власне, вона і ділиться сьогодні з нами.

KULT MAGAZINE

071

АКРОБАТ циркові родичі по маминій лінії сусід-актор довоєнного театру знайома з дельфінарію що танцює на воді і виховує касатку на ім’я Чарлі це знак за мною плаче цирк Дю Солей бо я африканський вершник іспанський акробат я лучник першої гільдії двадцять десятків підкорених вершин дві сотні вільних стрибків у посвідченні парашутиста не знаю до чого тут Гоголь і Шеклі але вони зацінили б рано чи пізно я прокинувся там де спати не можна де гравітація непідкупна і кожен незграбний рух може стати останнім цирк на дроті це не так просто забагато іронії страховка тут мінімальна якщо раптом засвербить у носі і хитка рівновага порушиться гліцеринові сльози і спритність рук ситуацію не врятують

бо уся трагічність мого положення у його системі координат яку я не складав і не я визначив точку на перетині власних ідей це безглузда сенсація витончена картина що не терпить жодних корегувань я бачу у ній непорушне сонце вже котру добу чому так безвітряно де ранкові тумани моя точка зору надто конкретна цього не буває ледве балансую над мільйонами глядачів які теж не дихають чекають на шоу хтось навіть купив поп-корн за мною парад планет я на чолі над головою голубка це мені щось нагадує занадто багато уваги який до біса месія у мене освіта інженера-конструктора і я навіть власне життя зібрати до купи не зміг хто пам’ятає чим все закінчилось може перепишемо книги…

POETRY

072

Î KULT MAGAZINE

а може ми спали під одною ковдрою у старому готелі з вічним ремонтом що як не крути вже ніколи не виправить його радянське минуле дешевий номер без зручностей вибраний простір для подорожніх на одну ніч ліжко на одну ніч ковдра на одну ніч тепла цупка колюча як у садочку потязі чи лікарні така що пронизує життя наскрізь падаючи у сон ти віддаєш себе їй в’язка сонливість огортає у сплетінні волокон дихання тіла сотні думок відпускаєш у простір кімнати плутатись як заманеться тобі тепло і ти невагомий це єдине що потрібно до ранку я знаю що у різні часи і за різних обставин кожен окремо ми могли спати під одною і тою ж ковдрою лягаю під густе шерстяне полотно у старому готелі з вічним ремонтом змерзла від нічного дорожнього вітру міцно загортаю себе як немовля додивлятися твої сни дошіптувати твої молитви допивати твою душу розчинену у солодкому молоці забуття у мороці прислухатися до твого тіла придивлятися до твого серця ловити уривки спогадів про кілометри пройдених шляхів і сотні жіночих очей про те як ти мене не знав і про те як я тебе не шукатиму щоб раз на десятки прожитих років спати із тобою під одною ковдрою така віртуальна близькість на одну ніч

073

іди на вокзали сідай у потяги рани лікують терпкі елементи подорожі завжди відкриті у небо нічні ефіри бо те із чого народжується твоя холодна зброя не має обов’язків перед совістю жодних моральних орієнтирів жодних кас попереднього продажу вони працюють для тих у кого є плани на вечір для надійного статку державної залізниці почуття виконаного обов’язку ти звільни ці квартали від густо насаджених стін а куди відбувати по суті немає різниці куди веде компас а куди веде інтуїція що нас руйнує а що відбудовує тліюче світло вже третю добу розкритих зіниць столітні замки твої зняті дорога твоя наповнена світу твого найсильніші тримають обидві руки на твоєму плечі поки стигне у осені чай провідниць давай повертайся через мільйони хвилин ефір пережив десятки твоїх перевтілень за довгими блоками перебудованих стін тягнуться пальці лісів у холодний світанок щоби віддати у кожному порусі шелесті скрипі тому хто у болі невидимий болем народжений перший уклін

POETRY

074 надто заклопотані дні останні дні перед від’їздом особлива швидкість керує найменшими справами особлива увага до раніше неважливих деталей тримають у тонусі часові рамки збігаються в одне усі жести і рухи складаються у великий молот в обох руках що забиває перший цвях у твоє солодке минуле щоранку стоїш на балконі і дивишся на дальні райони місто говорить до тебе але слів не розібрати листя шарудить голосніше ніж виграє мелодія щоденного діалогу міста відчувають першими що їх покидають огортаються димкою глибше вдихають свої озони пускають кораблики у калюжах навіюють сентименти що буде із містом коли ти його залишиш? повітря носить характер літньої іспанки що не уявляє і дня без фламенко та своїх кастаньєтів але танці її печальні а погляд відсутній бо кружляють у звабливих сукнях молоді танцівниці і нею вже давно ніхто не цікавиться її вечір прикрасить хіба що срібна текіла чи може моряк за столом у кутку у надійній темряві − уже пережив свої найбільші потрясіння побачив усе чим манить дорога і чим наповнює від душі посміявся зі своїх юнацьких романтизмів палить і палить дешевий табак із диких країн де залишив свою останню шхуну з командою на борту понівечену вітрами просолену морем заспокоєну мулом юні жінки танцюють легко як мільйони пелюстків що засипались у куряву через потік повітря від вантажівки впіймали у падінні тільки їм відому божественну тишу ледве торкнулися землі як вітер підняв їх широким полотном дрібних шовкових доторків поніс у повітря незайманих і вивчив грації так пристрасно як міг вони зваблюють швидко не вдаючись у порівняння роблять свій вибір чесно пломеніючи від масних поглядів не бояться помилитися живуть почуттями поплакати про одних коханців розчулити при цьому інших вкриваються п’янкими росами танців сердечних трагедій поки літня іспанка танцює свій досвід поки вічний моряк допиває свою самотність кому вже немає чого шукати і за що боротися хто посіяв себе а тривалі дощі згубили врожай хто переміг залежність від тютюну та алкоголю кохань і вечірок але не зміг подолати в’язку та вбивчу ненависть до спорожнілої домівки але перевершив себе і залишився жити доглядатимуть за твоїм містом а з дальніх країв у незрячих туманах і надвечірніх зітханнях дзвенітиме сонна луна від забитого десь там останнього цвяха

KULT MAGAZINE

Д

075

коли покидають нові знайомі тиха зеленава річка повертає загублений човен коротке прощання відбивається у тумані холодного ранку випадковою проріззю темних вершин у тобі мерехтить життя сотнями відчуттів і незатишно від їх комбінацій вперше за тиждень густого тепла так лякає реальність кватирка навпроти заграє із байдужим вітром скрипить і гупає імітуючи голоси повної чаші це було у минулому вітер гуляє тепер неживими кімнатами гірко і порожньо туга сердечна в’язка і німа поволі стікає з обіднього столу у вітальні густими краплями замащена підлога ступити нікуди пальці липнуть до паркету і годі відмити

Д

H

коли я стою на колінах тиха зеленава річка підступає до спорожнілого дому шелестить і хлюпає у поріг із піщаного каменю яким бавилася в юності проникає всередину крізь щілини омиває тугу з ніг моїх наповнює кімнати свіжістю гір наша розмова з нею триває вічність не сполохнувши стрілки годинника ні на мить загублений човен гойдається у моїй спальні виколисує новий день у ритмі серця

POETRY

076

«хто має крила той не питає чи можна літати» говориш синові якого ніколи не мав а гори димлять і вітер носить долиною білих птахів чорні ознаки присмак полину запах перестиглих груш і звуки-млості велич твоя навертає сльози один шанс на мільйони пізнати у натовпі буденної сірості твоє продовження повірити очам своїм лише секунда що містить вічність і може загинути у мить народження або розгорнутися у переливах цілого земного життя ніколи не знала тебе завжди шукала тебе у захопленні гіркою мудрістю і чистим образом пророка не існує часу і простору особливо між тими хто зустрічається на переправі б’ють дзвони чую кроки як зватимуть тебе коли виринеш знову із плоті та крові? я буду плакати від щастя і годувати білих птахів кожного разу як пролітатимуть над нашим з тобою раєм

KULT MAGAZINE

078

A E R O N A

ЭЛЕКТРО-РОК НА ИЛИ ГОСТИ И

ТЕКСТ: ОЛЬ

A U T I C A

БОРТУ КОСМОЛЁТА ИЗ БУДУЩЕГО

Ь ГА Е Р М А К

079

080

081 ПОПУЛЯРНА ВЕРСИЯ, ЧТО ЖИЗНЬ НА ЗЕМЛЮ ПРИНЕСЛИ ИНОПЛАНЕТЯНЕ – КОСМИЧЕСКИЕ ПУТЕШЕСТВЕННИКИ, СЕЛЕКЦИОНЕРЫ, ИССЛЕДОВАТЕЛИ НЕОБЪЯТНОГО ПРОСТРАНСТВА НАШЕЙ ВСЕЛЕННОЙ И ЕЁ ВОЗМОЖНОСТЕЙ. КОГДА РЕЧЬ ИДЁТ О ГРУППЕ AERONAUTICA И ИХ СОВМЕСТНОМ ПРОЕКТЕ С ИЛЬЁЙ ЛАГУТЕНКО «КОСМИЧЕСКИЙ РЕЙС», ОБЯЗАТЕЛЬНО ВСПЛЫВАЮТ ПОНЯТИЯ КОСМИЧЕСКОГО РОКА, АУДИО-ВИЗУАЛЬНЫХ ЭКСПЕРИМЕНТОВ И ДАЖЕ, В КАКОМ-ТО СМЫСЛЕ, НОВАТОРСТВА В ЭЛЕКТРОННОЙ МУЗЫКЕ. ОТКУДА ПРИЛЕТЕЛИ РЕБЯТА, ПОЧЕМУ ИМ БЛИЗКА ЭТА ТЕМАТИКА И ОЖИДАЕТ ЛИ НАС ЭВОЛЮЦИЯ С ИХ ПОЯВЛЕНИЕМ НА СЦЕНАХ, В ПЛАНЕТАРИЯХ И НА КОСМОДРОМАХ УКРАИНЫ, РОССИИ И МИРА, РАССКАЖЕТ ЛИДЕР И АВТОР ГРУППЫ ПАВЕЛ ПЕЧЕРСКИЙ.

Объясни, пожалуйста, научнопопулярно, что такое AERONAUTICA в современном музыкальном пространстве?

Как выглядит, звучит и что несёт ваш совместный проект с Ильёй Лагутенко «Космический рейс»?

В 2004 году, когда мы с братом Владом создали музыкальный проект «Aeronautica» во всем мире на пике популярности был музыкальный жанр под называнием «electroclash». И мы заболели этой музыкой, этой эстетикой, этой субкультурой. Мы пели на английском, одевались как популярные диско панки. Мы делали это, потому что мы так чувствовали, и слова нам были не нужны, тогда они просто были лишними!

«Космический Рейс» – это некая фантастическая аудиовизуальная сага. В качестве видеоряда используется первое фантастическое кино, снятое в Советском Союзе еще в 35 году при участии Циолковского. Илья Лагутенко предложил нам создать альтернативный саундтрек к этому фильму, и играть его вживую во время показа. Я специально не использовал популярное, современное звучание, а наоборот – то, которое сочеталось бы с ретрофутуристическим фильмом.

http://www.youtube.com/ watch?v=eQAeryYuumQ” Но сегодня мы повзрослели. Мы прошли длинную дорогу познания и открытий. Появилась четкая позиция. Слова обрели смысл. Теперь для меня содержание становится более приоритетным, чем форма. Aeronautica - уже не просто музыкальный проект – это нечто большее. Сегодня мой музыкальный путь – это миссия. Я ставлю себе большие задачи и цели. Aeronautica – это претензия на начало новой музыкальной эры.

Когда такой загадочный персонаж, как лидер «Мумий Тролля», у руля корабля, особенно интересен процесс создания. Как была построена работа над проектом, возникали ли дискуссии, насколько сложными были поиски звучания и друг друга в работе над материалом? Работа над саундтреком длилась около 2-х лет. Самым сложным было определиться с общей концепцией саунда и музыкальной стилистикой. Мы написали много музыки,

082

которой хватило бы озвучить два таких фильма. Я всегда тяготел к андегрундной музыке. Это наклало отпечаток на первых, пробных треках к «Космическому Рейсу». Но Илья всегда вовремя меня останавливал. «Музыка должна быть близка к народу», говорил он. Мне кажется, для Ильи «Космический Рейс» стал плодом его ностальгии по детству. Он постоянно давал мне слушать олдово-электронные записи родом из 80-х и 90-х. Под влиянием этой музыки я написал трек «Голубые Звезды» http://soundcloud.com/aeronautica/blue-stars «Это оно!», - сказал Илья и в этот момент мы поняли как будет звучать «Космический Рейс»! В чём состоит проект для планетариев, которым вы сейчас заняты? Является ли он продолжением «Космического рейса», как и когда будет представлен? После того, как был написан саундтрек мы сделали пробный показ в кафе Московского планетария. Фильм транслировался на небольшом экране. Нам было интересно увидеть реакцию слушателей и результат превзошел все ожидания! Зрители были в восторге. Мы увидели смысл продолжать работу над проектом. Следующий этап – визуализация на купол. В настоящее время все отечественные планетарии пользуются заграничным видеоконтентом. Мы взялись за работу, у которой до сих пор

не было аналогов на территории постсоветского пространства. Теперь по нашей задумке фильм «Космический Рейс» будет транслироваться на передней фронтальной части купола, а по окружности расположатся архитектурные пейзажи города, которые использовались в фильме около 80-ти лет назад. Мы сумели их воссоздать. Кроме того поклонников Мумий Тролля ждет сюрприз. Это будет мультипликационный персонаж, представляющий собой Илью Лагутенко. Он будет исполнять несколько своих песней, на которые Aeronautica написала ремейки. Сейчас наша команда отдает все силы работе над завершением этого проекта и я надеюсь, что он совсем скоро выйдет в свет! Стоит ли ожидать альбом AERONAUTICA в новом году и как обстоят дела с созданием музыки на фоне реализации смежных проектов? В настоящее время я собрал новый концертный состав. Теперь в группе есть барабанщик и гитарист. Одновременно с «Космическим Рейсом» мы работаем над сольной программой. Уже готов к изданию сингл «Манекен» и снят клип на него. Для этого мы специально вернулись на свою родину в Одессу. Мы обязательно издадим альбом в 2013 году. Это будет правдивый электро-рок! Говорят, что всё новое – хорошо забытое старое. Насколько это актуально в вашем случае? Какие условия должны сложится для того, чтобы человек создал нечто,

083

084

непостижимое до этого – в общем и в музыке в частности? Я думаю, в том, что касается времени, в глобальном смысле ничего не меняется. Меняется только форма. Я недавно прочел книгу Аристотеля «Политика», которую он написал около 300 лет до н. э. Я был поражен. Все, что он писал больше 2000 лет назад актуально и сейчас. Сменилась только терминология, многое стало завуалировано. Но людей продолжают волновать одни и те же вещи: любовь, свобода, правда, вечная жизнь. Это, на первый взгляд, простые истины, но одновременно и непостижимые! Подтверждением тому есть то, что мы не перестаем о них говорить и думать…

aeronauticamusic.com vk.com/aeronautica facebook.com/aeronauticamusic

085

086

текст: Карина Качуровская

Никита

Кравцов художник, 24 года, Киев, Украина

Полотна Никиты Кравцова представляются некими окнами в сложную каркасную конструкцию ирреальной вселенной, воплотившей органическое переплетение лиризма и трагических аффектов, возвышенную духовность и социальную сатиру, торжество особого языка, на котором говорит художник со зрителем.

KULT MAGAZINE

087

Будь то живопись, графика или фотография, я отношусь к этому абсолютно ровно. Для меня все, что я рисую, является лишь языком, который я освоил и на котором я могу общаться со зрителем.

Я не ставлю цель создавать продукт, который будет частью интерьера чьей-то спальни или украсит свободную стенку на кухне.

ART

088

Некоторые мои работы производят впечатление психоделического бреда, но это только, кажется, если смотреть на них как на продукт в супермаркете, не учитывая анализа, который способствовал возникновению и формированию этих картинок. Но если вернуться к теме KULT MAGAZINE

“картина как продукт”, то это тоже очень неоднозначный вопрос. Картина только в процессе написания имеет художественную ценность для автора. На финальной стадии это опять же, всего лишь продукт (как бы мы не пытались это отвергнуть), на который есть свой потребитель.

089

Всему свое место и время. Когда любая картинка, не важно, что на ней изображено, попадает на стену загородного домика, она становится просто декором, частью интерьера (не зависимо от смысла, который ты в нее вкладывал), гармонично подобранная под обои спальни.

ART

090

Я сначала прорисовываю все в деталях, так как планировал, тщательно углубляясь в работу, а потом закрашиваю все белой или серой краской. Это как момент очищения. Стирания своей работы, над которой ты сидел длительное время, старательно все рисуя.

KULT MAGAZINE

Стирание себя самого, со всеми пороками и всеми твоими достоинствами. Стираю не полностью. Я всегда оставляю куски работы. Картина не должна быть идеальной. Я еще не готов к полной Кляйновской пустоте. Мои картины – мои ошибки, на которых я учусь.

Интервью, да и вообще «бумажные тексты» - это очень ответственная штука. Можно чесать впустую языками, сколько хочешь, в пьяном угаре или со светлой головой, тебе никто этого не вспомнит. Текст – это тот документ, в который тебя постоянно будут, в случае провала, тыкать носом, как щенка нагадившего на новый турецкий ковер.

091

Текст – это догма. Он почти всегда воспринимается за правду. Слово набирает силы и фундаментальности, попадая на бумагу. Критики будут вчитываться в каждое коряво подобранное тобой слово, чтоб обвинить в неверности суждений и взять тебя за жопу. Да мне в принципе похер.

ART

092 Я никогда не собирался формировать искусство или быть у истоков новых стилей или направлений (Хотя вру, когда-то давно хотел, но это долгая история), я никогда не собирался спасать, хоронить или воскрешать живопись.

Нужно жить искусством. Каждый прожитый день должен быть красивой картиной (которую ты не повесишь дома, но она навсегда останется с тобой), Маленьким кинофильмом, за который ты не получишь Оскара или Пальмовую ветку. Жить я пытаюсь в искусстве, а не создавать его.

К академии отношусь очень хорошо. Я ее закончил. Она воспитала во мне меня. Сейчас, правда, академия переживает небольшой кризис. Направленность академической образовательной системы консерваторская, попытка сохранить традиции, хотя эти традиции рассыпаются как труха с каждым новым поколением, выпуском.

KULT MAGAZINE

093

ART

094

У академии появился страх перед неким «современным искусством», которое живет под кроватью и ночью пугает ее. И все отношения между этими лагерями заканчиваются на поливании друг друга грязью. Я думаю, что пора уже им сесть за стол переговоров и обсудить, что делать дальше. Студенты академии не должны бояться чего-то нового. Нужно быть открытым ко всему, внутреннее сито отсеет все ненужное.

KULT MAGAZINE

095

Скачки - это каннибализм, где в зловонном воздухе неудач и поражений пожирают победителей. Это верх цинизма - воспринимать людей исключительно как потребителей, продавать им фальшивые мечты, уверять

их, что они станут богаче и счастливее, если сделают ставку. Скачки - это когда все на пределе, и тебе никогда не выиграть гонку, если сам для себя ты точно не выяснишь, в какую сторону двигаться. (к выставке “Перегони”) ART

096

Говорили і курили.

Андрій Кузьменко Співак, письменник, телеведучий, продюсер, актор 44 роки, Київ, Україна

П

ерекладаю мp3-плеєр в іншу кишеню і забуваю його вимкнути. Скрябін студійний та Скрябін реальний змагаються за мій слух. «Говорили і курили»? Звучить, наче лейтмотив майбутньої розмови. Я сиджу за столиком і уявляю, що якби років 5 тому мені сказали, що за декілька хвилин голос з мого плеєру буде сидіти навпроти, я цього навіть не уявила би. Я просто налаштовуюсь на Радіо «Любов».

Текст, фото: Юлія Кочетова KULT MAGAZINE

097

PERSON

098

Плани

“

Я от собі голову не забиваю тими планами, які не можу втілити. Якщо є плани, то вони втілюються і якщо вони пишуться, то тільки для того, щоб бути втіленими. Нашо бути утопістом? Утопія - вона забиває твою свідомість і твою амбітність. Ти сам собі лобзиком підпилюєш крісло, на якому сидиш, якщо будуєш собі утопічні плани. В мене пройшов той вік.

Хто любові не відчуває — той в принципі вже баласт

KULT MAGAZINE

Покоління

Повноліття

Саме щасливе покоління меломанів. То було покоління щасливе тому, що був вініл, за яким люди бігали на балку. За нього віддавалися бабки, які тобі були відведені на те, щоб їсти цілий тиждень. А ти йшов і купляв собі вініл якогось Slade або Depeсhe Mode і сидів крутив його до стружки, запилював… Сидів голодний і щасливий. Зараз то невідоме: заліз в інтернет і дістав собі будь-яке. Ми були щасливі, тому що кусок пластмаси робив тебе вищим над всіма.

У 18 років я був таким самим дебілом. Просто я навчився робити пару речей з того часу. Наприклад, не дурити людей на рахунок того, що ти їм обіцяєш, тобто відповідальність за свої дії. Все інше, в принципі, лишилось так само.

Різниця між Андрієм Кузьменком і Кузьмою Скрябіним В паспорті. Кузьма Скрябін не має паспорта. Абсолютно ідентичні особи. Просто одна

099

має паспорт, а друга така, типу в дзеркалі. Той чувак або та чувіха, яку ти бачиш у дзеркалі - вона ж не має паспорта. Але вона абсолютно однакова.

мотор вхолосту. Треба, щоб гормони і нейрони бігали разом. Коли воно працює в паралельних напрямах - це не любов.

Кохання

Найулюбленіше місце в світі

Людина, яка в стані любити, в стані відчути любов – вона потрібна суспільству. Хто любові не відчуває - той в принципі вже баласт. Мішок, який викидають з повітряної кулі. Любов - це каталізатор, який спонукає робити певні речі. Для мене, в принципі, вона – це все. Якщо би я не любив, то мабуть, вирубив би той рубільнік свого генератора - нашо крутити

300 метрів звідси, моя хата.

Київ Місто з величезною душею, яке в стані прийняти мільйони людей, які мали до нього дуже різний настрій, дуже по-різному

до нього ставились. Я рахую його рідним містом, навіть не Самбір, не Новояворівськ... Київ дав мені всьо фактично. Я приїхав сюди голий-босий, і воно мене не виплюнуло. Є міста, які випльовують. Львів мене виплюнув свого часу, а Київ прийняв.

Львів Виплюнув, бо нас рахували рагулями. Бо ми були з периферії, з маленького містечка - «Рагулі приїхали!», знаєш? Я пам’ятаю, ми приїхали на фестиваль «Вивих» і там виперлися на сцену 15 чоловік, у нас був «Оркестр сидіння PERSON

100

разом». І ми виперлися на той фестиваль, це був рік 89-й, здається… У Львові всі знали, як приблизно одягатися, а ми такі приперлися в чому ходили по вулиці. А вони такі: «Фууу, приїхали рагулі!» Ну і так ото був перший болісний контакт зі Львовом. З часом знівелювався, але тільки дякуючи Києву.

“

Змінити одну річ у світі Змінив би геополітичну карту світу. На свою користь. Попрацював би з класовістю. Я думаю у цьому – вся біда.

В Україні немає моди на таланти «Пающіє труси» Вони в Казахстані і в Росії. Мені дуже шкода…Та мені не шкода України, мені шкода себе, що Україна не врубалася в те, що ми писали між рядками.

Школа та зустрічі випускників В школі всі рівні. А тут хтось досяг більшого, хтось досяг меншого… Закомплексовані бесіди, потім напиваються і починаються спроби заїхати один одному на територію психологічної недоторканості. Я ні разу не був, мене не KULT MAGAZINE

тягне туди. Контактую з деякими однокласниками, одногрупниками. А ото приїхати так, щоб якийсь там Василь: «О, привіт! Я тобі харкав на плечі в школі!» Ні, не тягне.

Тиша і музика Лягаю спати в тиші і просинаюся в тиші. В машині маю постійно купу музла. Різного. Останнім часом мене страшно тащить новий альбом Kasabian, новий альбом Secret Services – древня група з 80-х, яка з новим вокалістом записала просто феноменальний альбом – Loud Box. Ще згадаю…Селдвеллер, така хардова формація. Відомі

101

власне саундтреками, але дуже круті кліпи, дуже наворочений музон. Електрометал такий. Ну і обов’язково старий набір, панки якісь улюблені. Моя улюблена панкова група – The Worst. “Найгірше” називалася. В них є обалдєнний хітяра – «All light». Ну коротше, я такий непопсовий чувак.

Концерти Я тут не ходжу на концерти. Не люблю. Я не люблю, коли весь зал стоїть, як борови, точить слину і чекає однієї пісні, яку знають всі. Я люблю прийти на Заході. На Rammstein треба

ходити в Німеччині. На Unheilig треба ходити в Німеччині. На Jamiroquai треба ходити в Манчестері. Якщо на то встати, то треба вміти собі це дозволити, тому що воно має зовсім інший смак.

Тим, хто хоче творити українську музику

музло - вони його серед українського не шукають, бо завжди є першоджерело. Я не знаю що їм бажати, але точно не терпіння. Напевно, самокритики. Треба писати не цілі альбоми, а одну пісню. Але таку, щоб сокирою розрубувала голову кожному. Просто паха-ти. І шарашити інтернет, використовувати його під себе. Медії нічого не дадуть Україні. То вже електричка кудись в минуле.

Медійний простір не готовий їх зустріти. Політики, що розкупили цей простір тримають політику низькопробного музичного продукту. В Україні немає моди на таланти. Українські меломани, які хочуть надибати якесь серйозне PERSON

102

KULT MAGAZINE

103

MOVIE

T

енденцїі сучасного молодого кіно,яке знімається, перекладається, дублю-ється, копіюється піратами і врешті-решт переглядається глядачами завжди відображають місце зйомки самої стрічки. Поки фільм знімають, він наче всотує в себе атмосферу і ментальність людей, які його творять. Кіно молоде – відносно до часу його появи, відносно до віку знімальної групи,відносно до поглядів і ракурсів фокусування на проблему. Іменитий кінофестиваль «Молодість» цього року був надінтернаціональним. Різні точки відправлення та місця прописки стрічок єднала тенденція «5С», в якій там часто звинувачують сучасну журналістику. «5С» - це секс, сміх, скандал, страх, сльози. У молодому кіно всього цього більш ніж. У фільмах, відзнятих у різних частинах світу, кожна ідея трактується по-різному. Дивишся кіно автохтонне і наче змінюєш різноманітні окуляри, чи зовсім - сітківку ока. Як мінімум.

KULT MAGAZINE

КІНО КОРЕЙСЬКЕ Мій друг досить влучно описав його одним словом: «Мрачняк». Кіно корейське затемнене у плані візуальної картинки і просто чорне у плані вартісноціннісних орієнтирів. Якщо ви любите насилля, корейське насилля, насилля крупним планом – справжні майстри , як Кім Кі Дук, вже його відзняли. Однак, це кіно надзвичайно глибоке і тонке. Кожна візія і паралель – цілком і повністю виправдовують себе і цілком і повністю хворі. У баченні життя крізь призму страждання є щось сакральне. Але розуміння і визнання цього приходить пізніше, а не в той момент, коли на екрані кінотеатру головний герой ґвалтує власну матір.

105

MOVIE

106

KULT MAGAZINE

КІНО ФРАНЦУЗЬКЕ

107

Знову ж, надкушене стереотипами. Молоде кіно родом із Франції зовсім не має в собі романтичних парочок зі злітаючими голубами на фоні творіння Ейфеля. Воно не завжди знімається про щасливе кохання, нещасливе кохання, взагалі не про кохання, чорт забирай! Кіно французьке – драматичне і земне. Воно наче тримає у собі історію великої трагедії маленької людини. Кіно французьке – терпке і ледь-ледь тепле. Воно вдивляється у проблеми крізь брудне скло. Зсередини. І інколи йде,вибивши його і зовсім забуваючи про наявність дверей.

MOVIE

108

КІНО НІМЕЦЬКЕ Очікуване оголення, навіяне стереотипами, частково породжує попит. Та німецьке кіно цілком прагматичне, вивірене, де гумор і сміх, як славнозвісні німецькі автобани – необмежені, але такі прямі. Ніч короткометражок з Німеччини розпочалась історією про двох стареньких збоченців як бажана приманка для більшості зали. Та кіно німецьке не таке. Чи так: справжнє німецьке кіно не таке. Воно говорить про людей. Так, як є. І оголює їх зовсім не візуально. А більш тонко. Ковтнувши чорної кави без цукру, на порожній шлунок, перед роботою і купивши свіжу газету.

KULT MAGAZINE

109

MOVIE

110

KULT MAGAZINE

КІНО ГОЛЛАНДСЬКОІСПАНСЬКЕ

111

Вільне. Для українського глядача воно здається надрозкутим. Стрічка «Гемель», що в перекладі означає таке милозвучне слово - «небо» має в собі світлого хіба що назву, співзвучну імені головної героїні. Таке кіно більш показує секс,ніж має його в собі. Як Гемель,таке кіно виряджається у власні амбіції, спустошує пів пляшки для хоробрості і робить вигляд, що вірить в себе. Воно легке і відкрите, і життя в ньому – просте, наче сказати «привіт» незнайомцю. Привіт. Бажаю тобі хорошого кіно.

MOVIE

112

текст: Роман Негуска фото: Олексій Гуз, Spunky

Олександр Шапіро Кінорежисер, сценарист, продюсер, 43 роки, Україна

cучасний кінематограф не може бути формальним

30 серпня у прокат вийшла стрічка «Апартаменти» - нова робота Олександра Шапіро, якого визнають як лідера українського незалежного кінематографу. Він отримав схвальні відгуки кіноспільноти одразу після першої ж своєї великої роботи «Цикута» в 2003 році і відтоді є чи не єдиним режисером в Україні, який регулярно знімає неформатне кіно. Прем’єра «Апартаментів» відбулася на цьогорічному Одеському міжнародному кінофестивалі. Нею автор хоче розпочати цілу серію споріднених фільмів — наразі триває робота над двома наступними стрічками. Про це, про своє визначення незалежного кінематографу та культуру вцілому Олександр Шапіро розповів у маленькому артхаусному кіноклубі в провінційному Рівному.

KULT MAGAZINE

113

PERSON

«Апартаменти» — це перший фільм із кіносеріалу. Я придумав таку цікаву, на мій погляд, річ, як міський кіносеріал — коли 5-10 залів у Києві показують раз на три місяці кіно на певну тему. Тема «апартаменти» - цілком філософська. Пустий простір, який наповнюється якимось сенсом. Ось що ми здаємо, даємо на відкуп на деякий час. Зараз я хочу напрацювати певний легкотравний стиль для економічного існування в системі координат, яка зовсім не сприймає незалежного виробника. Я, як і раніше, роблю щось, коли мені захочеться. Я піднімаюся на майданчик, коли мені цього захочеться, і я хочу відстояти за собою це право. Я не бачу інших шляхів, окрім як знімати кіно, яке враховує деякі поправки, пов’язані з тими речами, що перевершують моє паршиве бажання на сто порядків і диктують мені свою волю.

кадр із фільму «Апартаменти»

Найголовніше в мистецтві зараз — щоб воно несло якийсь моральний сенс. Це дуже значима для нинішнього мене інтенція — аби щосекунди замислюватися, навіть зі свого похмурого дна, про те, щоб виправити душу. Щосекунди. Це дуже складна справа, але для цього багато не потрібно — ні великого потенціалу, ні фантастичних здібностей, для цього потрібно принаймні бути налаштованим у бік власного самопочуття, тобто трішки трудитися над собою.

кінотеатр «Gonzo» (м.Рівне) KULT MAGAZINE

Мій власний моральний ідеал полягає в тому, аби у всьому знаходити хороше: в поганому серіалі, в студентській роботі, в будь-якій речі, яка дана нам. Якщо ти щось раптом побачив — це в принципі не може бути поганим. Якщо ти подивився якусь картину - це вже добре. Питання полягає лише у дефіциті фантазії. А якщо в тебе її багато, ти можеш додати конотації, сенсів. Ти можеш розібрати будь-яку схему, як ніби вона була дана тобі, як захват душі. Я орієнтуюся на тих людей, які - нехай і не для широких кіл є беззаперечними авторитетами. Я дуже люблю німецьку школу 1970-их років, ціную її понад усе. Я дуже люблю Фассбіндера, Херцога і Вендерса. Вважаю, що крутішого, ніж ці люди, ніхто нічого в кіно не зробив. Я навіть намагався підсадити на це кіно своїх продюсерів, але вони, як правило, під ранок засинали. Сучасний кінематограф не може бути формальним — це цілком очевидно. Бо щойно ти торкаєшся не жанрових, вихолощених, мейджорівських тем, тієї ж миті ти розробляєш особистий категорійний апарат, і тієї ж миті ти стикаєшся із проблемою захопленості формальними вишуканостями. І ось цим шляхом зовсім не слід іти тим людям, які хочуть робити кіно, на мій погляд. Бо уповання на те, що суха структура набуде енергії бомби, що вибухнула, це абсолютно абстракне і недалекоглядне судження. Найстрашніше, коли ти надто пафосний, як Міхалков. Коли він думає: «Блядь, я знімаю кіно. Нічого собі, блядь!». Це напевно теж добре, тому що у божественному світі це також має місце. Але з точки зору

115

Найголовніше в мистецтві зараз — щоб воно несло якийсь моральний сенс

PERSON

116

Людина повинна ставати кращою, підніматися над простими речами життя

KULT MAGAZINE

117

адекватного переживання процесу, як мені здається, найостанніша річ — коли ти відчуваєш, що є чимось таким вартісним. Людина повинна ставати кращою, людина повинна підніматися над простими речами життя. В основному незалежність дана для того, щоб прокреслити певний свій шлях. Незалежний кінематограф — це не кінематограф бездоганних кінематографічних рішень. Це кінематограф особистої відваги, коли раптом абсолютно непідготовлена людина — адже лише невігласи підбурюють світ до якогось пафосного настрою і проявляють його - здатна відвадижися, надто увірувавши в своє місце. Якщо ти готовий до власної ініціативи — то ти повинен робити. І в цьому сенсі незалежний кінематограф, це, в першу чергу, спроба глядача усвідомленно брати участь в інаковості, яка представлена, можливо, не завжди найкомфортнішим чином. Тобто, це не той привід, який спонукає нас, реалізовуючи якісь власні фрустрації, плюватися і вигукувати: «це повна фігня!». Це, все ж, спроба замислитися над тим, що сюди вклали якусь кількість зусиль. Тобі кажуть: нікуди ти не просунешся, окрім як туди, й туди, й туди. А на канал ти не зайдеш, бо там є корпоративна згуртованість. А в кінотеатр тебе не запустять, тому що там все розписано. І далі починається винахідництво, бо патових ситуацій не буває. Людина, яка себе обламує при першому ж зіткненні зі складністю, не є, судячи з усього, тією людиною, яка розробляє певні шляхи у мистецтво. Слід не просто позбавляти себе бажання

кадр із фільму «Апартаменти»

домінувати, а бути гранично радісним при зіткненні із реально існуючими проблемами. Останнім часом мені настільки нестерпне те, що пишуть люди! Я називаю це «виттям думок». Це навіть не абстракція, це ніщо. Головне, про що не повинен забувати кожен, хто хоче робити кіно, - потрібно забити на це раз і назавжди. Хороших точок зору ніколи не буває багато відносно поганих. Вони завжди довільні. Вони (ті, хто критикує фільми — ред.) говорять, що захочуть. Вони кажуть на найвеличніші фільми — повна дурня. Вони говорять на повну дурню — чудово! І це ніколи не закінчиться, це нормальний процес. В авторові він повинен виховувати зниження активів гордості.

кінотеатр «Gonzo» (м.Рівне)

Глядач повинен дивитися на режисерів, а не на акторів. Ось моя проста думка. Коли тобі подобається актор — ти в омані. Коли тобі подобається спосіб мислення — ти пануєш над ситуацією, яка називається справжньою свободою. Кіно не буває простим. Я знімав фільми, багато фільмів — і жоден не видався простим. Кіно живе нашим життям, воно п’є наш сік.

PERSON

118

IMMANU EL

Post rock, Shoegaze, Indie Єнчопінг, Швеція

ВІДДАЮЧИ НАЛЕЖНЕ КИЄВУ

KULT MAGAZINE

119

ТЕКСТ: МАКС ФІЯВЧУК

IMMANU EL — шведський гурт, заснований братамиблизнюками Клаесом і Пером Стренгбергами в якості експерименту, щоб «створювати щось чарівне і прекрасне». Ще в шкільному віці вони писали музику у старому сараї за містом, захоплюючись Sigur Ros і Logh, занурюючись у звуки shoegaze, dreampop і post rock. Сьогодні престижний журнал «Rolling Stone» називає IMMANU EL втіленням романтизму шведського пост-року, близького до Sigur Ros у своїй загадковій красі.

Великий вплив на IMMANU EL здійснили морські краєвиди західного узбережжя Швеції і рідна провінція Смоланд. Стосунки з морем лишили відбиток на першому демо EP «Killerwhale», дебютному альбомі «They’ll Come, They Come», що вийшов відразу по закінченню школи, на більш дорослому і зосередженому «Moen», а особливо на останньому «In Passage», що приніс гурту великий успіх, став блискучим альбомом року за версією багатьох престижних видань.

MUSIC

120 «Одна з найбільших поп-надій Швеції» Metro «Якщо говорити про скандинавський построк, IMMANU EL завжди у першому ряду» White Tapesb «IMMANU EL зіштовхує слухача із успішним поєднанням поміркованих величних партій та вулканічних моментів. Ми радимо IMMANU EL прихильникам добре зробленої експериментальної попмузики» Eclipsed

KULT MAGAZINE

IMMANU EL та Україна: “За рік з того часу як ми видали наш останній альбом “In Passsage” ми майже постійно були у дорозі (переважно в Азії та США). Останні 4 роки ми гастролювали 30 країнами світу, але у цьому турі ми вперше їдемо до Росії та Білорусі. В Україні були лише одного разу, тільки у Львові, та ми знаємо, що у вашому регіоні чудово сприймають музику. Коли ми відвідували Львів у травні було багато людей із Києва, які писали нам, що не змогли приїхати і що ми повинні відвідати їх місто, тому ми раді, що можемо зробити це так скоро.”

Повертаючись із місячного туру у США, IMMANU EL виступили 24 листопада у Києві, у клубі «Underground Music Hall». Всі спраглі до захоплюючого подиху построку, наповненого красою скандинавських краєвидів, мали прекрасну можливість бачити все наживо. На одній сцені з гостями виступив київський гурт Krobak.

121

IMMANU EL – «Under Your Wings I’l Hide» IMMANU EL – «The Threshold» (live from an European tour March - April 2011) IMMANU EL – «Storm»

MUSIC

122

KULT ПРОБУЄ НА СМАК АБО 4 РЕЧІ, КНИГА «ОДИНБУРГ» •

Книга написана 4-ма відомими авторами: Ірвін Уелш, Іен Ренкін, Олександр Макколл Сміт, Джоан Роулінг. Всі чотири автори родом з Един-бургу. Особисто мені завжди була ближче творчість Уелша, але побачивши спліт-працю таких авторів, пройти повз, таки, не зміг. Книга захоплює поєднанням чотирьох історій, кожна з яких висвітлена досить цікаво, з різних позицій життя кожного із авторів. Сюжет кожної з історій захопливий і незрозумілий до самого кінця. Читаючи кожну історію, вдається зібрати до купи якесь враження яким є Одинбург, які в ньому живуть люди і яке це місто взагалі «на смак». Одна розповідь умовно чіпляється за іншу і переплітається у загальний сюжет. Поки окунаєшся у розповіді, то можеш відчути дух міста, його повітря і атмосферу, людей, які в ньому живуть і як вони себе поводять. Історії, які змушують поглянути на життя інакше, не так як ми звикли проживати кожен день. Одна з історій заворожує незрозумілою розв’язкою – під час фокусу залишається невідомим куди подівся персонаж: помер чи все ж кудись зник. Одна із цитат, що запам’яталась: “Ми не бажаємо примножувати те, що не любимо” © Олександр Макколл Сміт

БОРЦОВ ОЛЕКСАНДР

АЕРОПОРТ З КРІСОМ КОРНЕРОМ • Редактор попросив розповісти про недавні надбання та речі, які запам’ятались. Найбільшим надбанням вважаю все-таки досвід, його нічим не замінити, тільки він залишається з людиною, не дивлячись на інші обставини. А ще все частіше приходить розуміння того, що власна доля може і повинна творитись тільки власними руками! А ще потрібно, щоб мрії збувались. Потрібно тільки захотіли і зробити певні кроки назустріч цілі, а вже сама доля частенько над вами може пожартувати, втіливши все в реальність на 100%, та на стільки точно, що самі не зможете в це повірити. Наявний приклад: минулого року відбувся успішний концерт проекту відомого британця Кріса Корнера – IAMX в Києві. Для мене то був один з самих яскравих «живих» шоу 2011-го року. Він та події навколо змусили задуматись, як я хочу проводити своє життя та що мені дійсно приносить задоволення. А це музика. Організація, відвідини концертів, спілкування з артистами та іншими творчими особистостями. Вони дають натхнення та розширюють кругозір. І це дійсно круто. Ось і завертілось життя в потрібному напрямку. І вже через рік я обнімаю Кріса Корнера в аеропорту, бажаю всього найкращого, дякую за чудовий концерт і отримую компліменти від нього! Була мрія? А отримуй!:) Не дивлячись на таємничий образ на сцені, в житті це дуже відкрита людина, яка вміє посміятись, підтримати та надихнути. Такий досвід – це моє надбання на даний момент, я ним пишаюсь і планую збільшувати масштаби та збільшувати швидкість. Чого і вам бажаю, ламайте стереотипи та змінюйте життя на краще, воно дійсно цікаве!

АЛЬОНА ВІОЛАТОРКА

ЩО ЯКОСЬ НАМ СПРИЯЛИ В НОМЕРІ

ДЕНІЕЛ КІЗ «КВІТИ ДЛЯ ЕЛДЖЕРНОНА » • «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза – фантастичний роман, нагороджений кількома міжнародними преміями. Оповідання ведеться у вигляді щоденника головного героя, 32-річного Чарлі Гордона, чоловіка з розумовими вадами, котрий веде тихе обосіблене життя, працює в пекарні та навчається у школі для людей з розумовими вадами. Чарлі здається, що в нього непогане життя, є друзі на роботі, вчителька у школі ставиться до нього приязно і завжди хвалить. Єдине, що вирізняє Чарлі з-поміж його однокласників – він дуже хоче стати розумнішим, тому добровільно бере участь у експерименті з покращення інтелекту. Цей експеримент – праця всього життя двох видатних вчених, Доктора Штрауса и Доктора Немюра. Натхненнні вдалою операцією над білою мишею на ім’я Елджернон, вони прагнуть зробити аналогічну операцію розумово неповноцінній людині, тобто Чарлі. Але наслідки можуть виявитися непередбачуваними. «Квіти для Елджернона» - не просто ще одна цікава книга; написаний з простотою, але водночас і з душевністю, роман дає нам можливість поринути у вир переживань дорослого чоловіка, перед яким, завдяки штучному втручанню, раптом відкрився увесь світ зі свою унікальністю та потворністю.

ОЛЯ КИРИЛЮК

MARILYN MANSON “BORN VILLAIN” • Чому ділюся альбомом Великого та Жахливого, як надбанням? Бо в слідкуванні за творчістю цього музиканта для мене завжди був цікавим момент, коли Мерилін Менсон стане Брайяном Уорнером. Не вдома чи після концерту, змивши грим, а в своїй музиці. Тому, заливаючи альбом в плеєр, я вирушав на пошуки Брайяна. І мушу сказати, я його місцями знайшов. Я завжди схилявся перед епатажем і образом Мериліна, завжди цінував все, що він робить, а тому Брайян в ньому – це не крок назад, а, скоріше, відвертість. Його сутність, яку з кожним роком чекають в першу чергу хейтери, аби поливати потім в коментах словами «Мерилін постарішав, Мерилін вичерпався» і т.д. Для мене Брайян в цьому альбомі став продовженням того дядька, який з’являвся ще в “The High End Of Low”, згадайте хоча би «Running To The Edge Of The World», продовженням відкритості Мериліна, як людини. І хай там скільки ви знайдете прибічників, що переконуватимуть мене в штучності його образу, я не стану з вами сперечатись, а просто пораджу ще раз від корки до корки слуханути альбом. Можливо, ви просто не з першого разу все розчули?

МАКС ФІЯВЧУК

kultmagazine.org