Ìîäåðí: äåêîðàòèâíà âèøóêàíiñòü îáðàçiâ
Антоніо Гауді. Парк Гуель
Äåêîðàòèâíі ìîòèâè, âèêîðèñòàííÿ ñïіðàëåïîäіáíèõ ëіíіé, áàãàòñòâî ê êâіòêîâîãî îðíàìåíòó – öå âèçíà÷àëüíі ðèñè íîâîãî âèøóêàíîãî ñòèëþ, ÿêèé óñòàíîâèâñÿ â êіíöі ÕІÕ – íà ïî÷àòêó ÕÕ ñòîëіòòÿ ó єâðîïåéñüêîìó ÿ ìèñòåöòâі. Ó Ôðàíöії éîãî íàçèâàëè «àð íóâî», ó Íіìå÷÷èíі – «þðãåíäì ññòèëü», â Àâñòðії – «ñåöåñіîí», à â Àíãëії òà äåÿêèõ іíøèõ êðàїíàõ öåé ññòèëü îòðèìàâ íàçâó ìîäåðí (âіä ôðàíö. moderne – «ñó÷àñíèé»). Óïðîäîâæ êîðîòêîãî òåðìіíó, ïåðåæèâøè ïåðіîäè ñòàíîâëåííÿ, ðîçêâіòó é çãàñàííÿ, ñòèëü ìîäåðí çàõîïèâ ìèñòåöòâî ìàéæå âñіõ öèâіëіçîâàíèõ êðàїí, çàëèøèâøè ïîìіòíèé ñëіä ó êîæíіé íàöіîíàëüíіé êóëüòóðі. Ñïàäùèíà éîãî áàãàòîëèêà, ñêëàäíà, âîíà ìіñòèòü íåçàïåðå÷íі öіííîñòі òà ñïðàâæíі õóäîæíі âіäêðèòòÿ. Ïðèíöèïîâî íîâîþ, íåñõîæîþ íà іíøі âіäîìі ñòèëі ïîñòàëà ïåðåä ãëÿäà÷åì àðõіòåêòóðà ìîäåðíó. ßêùî çîä÷і êëàñè÷íîãî ñòèëþ îðієíòóâàëèñÿ íà çäîáóòêè ãðåêî-ðèìñüêîї àíòè÷íîñòі, òî áóäіâíè÷і ìîäåðíó çìîãëè ïîäîëàòè âïëèâ àíòè÷íîãî îðäåðà é çàïðîïîíóâàòè ðіçíîìàíіòíі çàñîáè äåêîðàòèâíîãî îçäîáëåííÿ ôàñàäіâ òà іíòåð’єðіâ. Àðõіòåêòîðè ìîäåðíó – Âіêòîð Îðòà і Àíðі âàí äå Âåëüäå ó Áåëüãії, Åêòîð Ãіìàð ó Ôðàíöії, ×àðëüç Ìàêіíòîø ó Øîòëàíäії, Àíòîíіî Ãàóäі â Іñïàíії, Îòòî Âàãíåð, Éîçåô Îëüáðіõ òà Éîçåô Ãîôìàí â Àâñòðії, Åðíåñòî Áàçіëå â Іòàëії – çóìіëè âèêîðèñòàòè íîâі òåõíîëîãії òà ìàòåðіàëè ïðîìèñëîâîãî âèðîáíèöòâà äëÿ ñòâîðåííÿ õóäîæíüîї ìîâè ñó÷àñíîї àðõіòåêòóðè.
