Перлини by kirasgood

Степан Пойда

“КОЛИШУ ТЯ, НЕ ЛИШУ ТЯ…” колискові пісні

Ужгород – 2008

УДК 398.831 (477.87) ББК Шз (4 Укр=Зак) – 613 П-47

П-47 Пойда С. «Колишу тя, не лишу тя…»: колискові пісні. – Ужгород: ПП М.М.Басараб, 2008. – 80 с. У збірнику «Колишу тя, не лишу тя…» відомим українським літературознавцем Степаном Пойдою зібрано й узагальнено підбірку колискових пісень з усього Карпатського регіону. Найкращі зразки народних духовних скарбів повною мірою ілюструють багатство української душі. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться фольклорними джерелами рідного краю.

Автори передмови, видавці: Маріан Токар, Михайло Басараб У виданні використані малюнки Василя Козака Видання здійснюється з нагоди 60-річчя від дня народження Степана Петровича Пойди (1948 – 2006)

ISBN 966-7781-17-10

ЗБИРАЧ ДУХОВНИХ СКАРБІВ

(ДО 60-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АВТОРА)

Уже більше двох років як немає з нами одного з найкращих закарпатських літературних критиків сучасності, українського філолога, викладача Ужгородського національного університету, відомого журналіста, редактора університетської газети Степана Петровича Пойди. 4 серпня 2008 року йому виповнилося б усього шістдесят. Чуйна і добродушна людина, котра за своє життя понад усе любила життя, народилася й виросла у сім’ї відомого українського фольклориста Петра Пойди, що й залишило слід на його життєвій стежинці. Не випадково юнаком він вступив до Ужгородського університету, де навчався на українському відділенні філологічного факультету, займався науковою роботою в літературознавчому гуртку. Вже тут у нього проявилися хист і талант літературного критика та здібного журналіста. У 1981 році при кафедрі української літератури закінчив аспірантуру заочної форми навчання, а з 1982 року почав тут працювати. Широковідомими в науковому колі є його літературознавчі студії про Олександра Маркуша, Івана Чендея, Михайла Томчанія, Петра Скунця, Василя Чумака, Василя Попа, Юрія Туряницю, Йосипа Баглая та багатьох інших представників закарпатського та українського літературного пера. Він був автором кількох десятків передмов та післямов до різних книжкових видань, фольклорних та поетичних збірників, перекладів, а також автором рецензій на видання різноманітного змісту. Як журналіст-кореспондент Степан Пойда багато років працював у редакціях газет «Вогні комунізму» (тепер «Вісті Ужгородщини»), «Просвіта», «Радянський студент», що з початку 90-х років ХХ століття називався «Ужгородський університет». У цій новинці він став останнім головним редактором… Степан Пойда – відомий просвітянин, учасник культурнопросвітницького руху в Закарпатті новітнього часу, один із тих, хто ревно відстоював історичні, національно-культурні традиції та здобутки українського народу. Був серед тих, хто з гордістю 4

зустрічав зорю Незалежності України, боронив її від псевдопатріотів. У якому б колі не перебував Степан Петрович, він усюди легко знаходив спільну мову, був відкритим і щирим у спілкуванні. Степана Пойди немає з нами вже більше двох років. Але він залишається в нашій пам’яті, пам’яті його колег, друзів, знайомих, близьких. Він залишається в нашій пам’яті людиною з твердими переконаннями, професійним журналістом, чудовим літературознавцем, щирим патріотом України. Видання збірки колискових пісень «Колишу тя, не лишу тя» Степан Пойда виношував давно і незадовго до своєї передчасної смерті готував матеріали до друку. Його мрія збулася тепер... Пропоноване Вам видання буде знаком того, що Степана Пойду пам’ятають, а його праця не покинута й доведена до логічного завершення. Видавці Маріан Токар, Михайло Басараб

ПЕРЛИНИ, РІВНИХ ЯКИМ НЕМАЄ Неповторна українська народна пісня є справжнім шедевром культури не тільки нашого народу, але й усієї міжнародної спільноти в Європі й далеко за її межами. У хвилини радості чи смутку вона завжди не лише звеселяє душу, підбадьорює, але є й тим величезним імпульсом духовності, що допомагає подолати труднощі, знайти зі скрутного становища вихід. Мабуть саме тому наша лірична народна пісня нікого не залишає байдужим. Вона завжди звучала і звучить під час роботи й відпочинку, у сільській хаті й на жнивному полі, на весіллі, біля дитячої колиски тощо. До невичерпної криниці народної творчості й, зокрема, лірики завжди зверталися як до цілющого життєдайного джерела прості люди, власне носії цих скарбів, і митці, що, захоплюючись і вивчаючи перлини мас, самі збагачувалися й використовували у своїй творчості невмирущі творіння народу. Тоді фольклорні твори й особливо пісні знаходили друге життя у численних творах письменників, композиторів, художників, у виконанні різноманітних вокальних колективів тощо. Невипадково величезну кількість майстрів красного письменства у різні часи вражало багатство й краса пісенних скарбів нашого народу. Зокрема, геніальний Олександр Довженко писав ще в часи воєнного лихоліття 1942 року: "Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим? Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, її чарівною силою, що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, почуття, думки і прагнення всього, що є кращого в людині, що підносить її до вершин людської гідності, до людяності, до творчості". І далі творець '"Зачарованої Десни" та "України в огні" переконливо стверджує: "Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу. Це історія українського народу-трудівника, народу-воїна, що цілі віки бився, як лев, за свою свободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров, своє життя, як казав великий Шевченко, "без золота, без каменю, без хитрої мови", на виковування у боротьбі свободи, права на повноцінне життя, на виявлення в житті всіх своїх здібностей!..". Закарпатська народна пісня є невід’ємною і складовою частиною всієї української лірики, органічно вплітається, образно кажучи, у багатоголосий хор народнопоетичної творчості регіонів. Більше того, своєю неповторністю, самобутнім вираженням думок, почуттів і прагнень у формі і змісті, своєю мелодикою вона може претендувати на осібне місце у фольклорному багатстві українців. Власне, вона й посідає таке місце, якщо проаналізувати у загальноукраїнському контексті закарпатські родинно-побутові й соціальнопобутові пісні, особливо пісні-балади. Про коломийки вже й говорити не доводиться. Цікавими є й колискові пісні як особливі зразки лірики про 6

подружнє життя. Але попри всі відмінності, що є закономірними, закарпатська народна лірика органічно доповнює народнопоетичне надбання всього українського народу. Такого висновку неодноразово доходили видатні українські вчені Іван Франко, Володимир Гнатюк, згодом Філарет Колесса, Петро Милославський, Дезидерій Задор, Іван Панькевич, Володимир Гошовський. Такої ж думки дотримувалися й пізніші збирачі та дослідники закарпатських народних пісень Олексій Дей, Наталя Шумада, Галина Довженок, Петро Лінтур, Михайло Кречко, Лука Дем'ян, Василь Іваньо, Петро Пойда, Юрій Туряниця, Микола Попенко, Іван Хланта, Іван Сенько, Василь Піпаш-Косівський, Степан Мартон, Михайло Шмайда, Микола Мушинка та інші. Підкреслюючи самобутність народнопоетичної творчості закарпатців Михайло Кречко писав: "Хто хоч раз познайомився з трудівниками краю, волелюбними і працьовитими, щедрими і щирими у дружбі, хто хоч раз жадібним серцем сприйняв їх пісні й танці, зустрівся з їх самобутньою архітектурою, з народними умільцями, які від постолів до капелюха, від ложки до ткацьких кросен, від колиски до власної хати – все, все вміють робити своїми руками з натхненням справжніх митців, – той зрозумів, що закарпатці – люди високої поетичної вдачі". І справді, хіба можуть не сприйматися з естетичною насолодою, не хвилювати слухача й читача рядки пісні "Ой кувала зозуленька": Ой кувала зозуленька, Кувала, кувала, Добре було, легінику, Доки-м тя не знала. Та не дай ми, моя мамко, За дві доби їсти, Лиш пусти ня із миленьким На колодязь сісти. На потоці плаття перу, На камені кручу, Та не так тя, любку, люблю Як тя баламучу... Чудові українські ліричні пісні, у тому числі й закарпатські, завжди будили найсвітліші почуття поваги до молодої пари закоханих, захоплення ними, співчуття до нещасливої долі жінки, котра в шлюбі за нелюбом виконує важку працю і при цьому терпить знущання свекрухи, а інколи й незаслужені образи чоловіка-п'янички. Народні симпатії завжди на боці скривдженої жінки, особливо, якщо це жінка-мати чи вдова. Тут знаходимо найрізноманітнішу гаму почуттів і найбагатший вияв їх. Невипадково такими чисельними є за кількістю і тематикою ліричні пісні. 7

Саме це підкреслював один із видатних представників української інтелігенції Закарпаття другої половини XIX – початку XX століття Юрій Жаткович у своїй праці "'Етнографический очерк угро-русских" понад сто років тому: "Готяй коренна співака (співанка – С.П.) русинов є коломийка, однако ж у середнув, а особенно у южнув полосі так много є народних співанок другого содержанія и співа, ож из них мож бы не один том собрати" (2). Що й було зроблено згодом кількома поколіннями фольклористів, що робиться і в наші дні, бо ця благородна справа ніколи не припиняється і не може мати кінця. Для Тараса Шевченка ідеалом була "мати молодая з своїм дитяточком малим". Природно, що й у народнопоетичній творчості образ матері домінує, він чи не найповніше відтворений у колискових піснях, які є органічною частиною народної лірики про подружнє життя. Передусім колискові пісні оспівують велику любов матері до своєї кровиночки, дитини, її готовність на самопожертву, постійне піклування про малятко, незалежно від життєвих обставин. Тому саме колискові пісні, на нашу думку, займають особливе місце серед великого багатства української народної лірики. Бо й справді, "Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх?". Споконвіків на Закарпатті дотримувалися звичаєво-обрядових традицій, пов'язаних з історією виникнення самих звичаїв і обрядів, їх призначенням, з житлом людини та її найголовнішими віхами життя. Звичайно ж, у відповідній літературі досить детально описані і звичаї, обряди, традиції, що пов'язані з певними періодами річного етнографічного кола, церковно-релігійними та світськими святами тощо. Найповніший такий опис знаходимо у фундаментальній праці Олекси Воропая "Звичаї нашого народу", визначного українського письменника, фольклориста й дослідника народнопоетичної творчості, етнографії та етнології українців Словаччини Михайла Шмайди. Щойно побачило світ унікальне дослідження звичаєво-обрядової творчості Закарпаття ''Від роду до роду", яке здійснив відомий український письменник, фольклорист і етнограф Юрій Чорі. Походження народної лірики про подружнє життя, у тому числі й колискових пісень, сягає у сиву давнину, їх виникнення пов'язане з історією життя народних мас на різних етапах розвитку, способом і умовами життя, звичаями й обрядами, соціальним становищем, рівнем освіченості тощо. Зокрема, на Закарпатті "породіллям та домашнім, де в хаті було немовля, наповідали: - не годувати на очах у чужих людей, бо дитя буде неспокійним і молоко в грудях може закам'яніти; - як хтось чужий прийде до хати, де в колисці лежить немовля, то, відходячи, має висмикнути зі своєї голови волосинку і покласти в колиску, щоб не взяти сон і спокій від дитини; - до заходу сонця не виносити з хати помиї, сміття чи попіл, бо з ними сон дитини пропаде; 8

- по заходу сонця не виносити з хати дитячу купіль і не вивішувати в дворі пеленок, щоб дитячий сон і спокій не вивітрити". Колисковим пісням збирачі й дослідники народнопоетичної творчості Закарпаття завжди приділяли пильну увагу. Мабуть цим пояснюється й те, що майже в більшості збірників пісень, виданих у XX столітті, особливо другій його половині, знаходимо материнські пісні, присвячені немовлятам. Такі твори є, зокрема, у виданнях "Закарпатські народні пісні" (упорядник М.Кречко, Ужгород, 1959), "Закарпатські народні пісні" (Упорядкування, передмова та примітки З.І. Василенко. – К.: Видавництво АН Української РСР, 1962), "Пісні з полонини" (Закарпатські народні пісні / Записав і упорядкував П. Пойда. – 2-е доп. вид. – К.: Дніпро, 1970), "Як зачую коломийку" (запис текстів і впорядкування І.Сенька. – Ужгород: Карпати, 1974) та інших. Друкувалися закарпатські колискові пісні і в численних збірниках, виданих за межами нашого краю, особливо у Києві. Серед них варто назвати такі видання: "Українські народні пісні". – К.: Мистецтво, 1951; "Українські народні пісні": У 2 кн., кн. 2 (упорядники З.Василенко та М.Гордійчук). – К.: Мистецтво, 1954; "Мальована колисочка" (упорядник Г.О.Дмитрієва). – К.: Музична Україна, 1974; "Дитячий фольклор" (Колискові пісні та забавлянки. Упорядкування, примітки Г.В.Довженок, нотний матеріал підготувала К.М.Луганська). – К.: Наукова думка, 1984. Своєрідні варіанти закарпатських народних колискових пісень у записах різних авторів у минулому опубліковані в монографії Олексія Дея "Спілкування митців з народною поезією" та працях деяких інших авторів. Чи не найповніше народна педагогіка знайшла своє вираження у колискових піснях. Учені доводять, що високий ліризм, художній рівень цих унікальних творів, як правило, має благотворний вплив на формування майбутньої особистості, його характеру, уподобань, звичок. Звичайно, це ще неосвоєна до кінця благодатна царина педагогів-психологів та й медиків, зрештою. Хоча, саме медичні працівники стверджують, що колискову пісню дуже активно й позитивно сприймає ненароджене дитя в утробі матері. Повіримо і, мабуть, воно так і є, хоч таїнство співу матері пісні, присвяченої рідній дитині, сповитій у колисці, ще довго, а, може, й завжди хвилюватиме. Ніколи цей спів не буде для нас байдужим, не кажучи вже про тих, кому він адресується! Звичайно, що біля колиски дитини виконуються не будь-які пісні і не випадковими людьми. Можна ж заспівати і весільної, парубоцької, приказуючи: "Спи, дитинко, спи!" Суть у тому, що з цих унікальних творів постає невмирущий образ жінки-матері, котра, забувши про всі домашні турботи, може, й сімейні проблеми, соціальні негаразди, схилилася над отим єдиним, давно жаданим, неповторним і безцінним створінням, що тихенько сопе собі у підвішеній під сволоком колисці або змайстрованій із лози такій же споруді, що вільно гойдається на глиняній долівці. Чи не найповніше науково вивірене видання українських народних колискових пісень і забавлянок здійснила Академія наук УРСР у 1984 році як 9

черговий том серії "Українська народна творчість". Автори-упорядники прагнули включити сюди найкращі зразки народної лірики цього типу з друкованих джерел ХІХ – ХХ століть та зібрань фольклористів-науковців й аматорів. (Хоч це є відносним поняттям, оскільки аматор, як стверджує історія літератури і, зокрема, фольклористики, цілком несподівано, а може й логічно може стати висококваліфікованим фахівцем. І, навіть, можливий зворотний процес). У згадуваному виданні "Дитячий фольклор" знаходимо і чимало записів колискових пісень, здійснених на Закарпатті або Пряшівщині. Прикметно, що тексти, зміст, мотиви останніх є дуже спорідненими із відповідними творами, що побутують у нашому краї. Варто відзначити передусім матеріали, зафіксовані Я.Головацьким, Ф.Колессою, В.Гошовським, А.Дулебою, П.Милославським, П.Пойдою, М.Шмайдою. Цікавим є питання систематизації колискових пісень. Тут не можемо не погодитися з думкою Г.В.Довженок та К.М.Луганської: "Систематизація колискових пісень проводиться за змістом. Проте при цьому, здавалося б, простому критерії зустрічаються значні ускладнення, оскільки поняття "сюжету" для великої частини колисанок є досить умовним. Можна говорити про зміст окремих мотивів, які, об'єднуючись, творять більш чи менш струнку пісню. Виходячи зі змісту домінуючого (чи домінуючих) мотиву твору, подаємо спершу колискові про саму дитину, її сон, харчування, а також про тварин та птахів, які "виявляють" про неї турботу. Далі слідують твори, що відбили думки й почуття матері, звернуті до дитини, її роздуми про власну долю. Третю групу складають пісні, де діють персонажі тваринного світу, які сюжетно не пов'язані з образом самої дитини. Останніми подано колискові (їх небагато) з такими персонажами, як тато, дід, баба, тітка та ін., а також пісні оповідального характеру з родинно- та соціально-побутовою тематикою. Зауважимо, що зберегти чистоту названих груп практично неможливо. Строкатість, мозаїчність, своєрідність контамінацій, властиві цьому жанрові, призводять до того, що той самий мотив можна зустріти у творах різних груп. Так само, зберігаючи свої регіональні, а в багатьох випадках і етнічні особливості українські колискові пісні мають чимало спільних рис. Адже викликані вони до життя реальною потребою і не тільки, як дехто вважає, потребою міцного і здорового сну. Ми забуваємо інколи про благотворний вплив цих віршованих творів у виконанні рідної матері чи старшої сестрички, про естетичну функцію колисанок. Багато вчених довели, що колискова пісня має відповідний вплив на маля, котре знаходиться ще в утробі матері, дитина підсвідомо реагує на неї. Функції різноманітних колискових ідентичні, такою ж є і психологічна основа, на якій виник цей жанр української народнопоетичної творчості. Повертаючись до питання систематизації пісень, ми, як і чимало попередників, ідемо традиційним шляхом – за змістом. Хоча у всіх визначених групах чітко простежується один центральний образ – образ матері. Та воно інакше бути не може, бо чи це колисанка, звернута до немовляти у тяжкий час 10

життєвих негараздів, чи це мрії про майбутнє дитини, чи навпаки – гіркі роздуми про взаємини матері з дорослими дітьми – всюди зустрічаємо образ матері. Отже, найголовнішою турботою матері з самого початку народження дитини був сон своєї кровиночки, її харчування, відносний добробут. Тут і знаходимо у піснях побажання міцного сну, здоров'я, добробуту, щастя, краси, розуму, швидкого росту тощо. Окремі науковці небезпідставно пов'язують звернення-заклик матері до поетичних образів антропоморфного характеру Сну і Дрімоти у колискових піснях із жанрово-стильовими ознаками українських замовлянь. Всупереч усталеним традиціям, ми не схильні відносити до дитячого фольклору колискові пісні. Робітничий фольклор – це творчість робітників, заробітчанські та емігрантські пісні створювалися відповідними людьми у відповідних умовах, чумацькі пісні – це пісні чумаків. Наведення прикладів можна продовжити. Отож колискові пісні – це пісні матерів, які створювалися і виконувалися ними над колискою. Інше питання, що вони були призначені для немовляти, відігравали певну, дуже важливу функцію, але це не пісні дітей. Колись видатний закарпатський український письменник і вчений Федір Потушняк записував і досліджував різноманітні висловлювання, фрази малюків. Зовсім недавно, прогулюючись під час різдвяних свят Ужгородом, ми пояснили своїй онучці Олесі, що знаходимося на чудово вбраній набережній Незалежності. Дитина уточнила: "Це так називається набережна, щоб на ній ніхто не залежувався?" Оце і є справжній дитячий фольклор. Водночас, нам важко погодитися з версією такої поважної дослідниці дитячого фольклору як Галина Довженок, щодо суто світського походження творів цього жанру. Так, вони належать до найдревніших жанрів, але вважати одними з найстаріших пісень, навіть записаних чи зафіксованих 150-100 років тому про Дрімоту, Сон, тим більше про Котка (Котину), мабуть недоцільно. Окремі твори, які не ввійшли до жодної збірки радянського періоду, але побутують до сьогоднішнього дня, пов’язані з християнськими віруваннями, зокрема образом Ісуса Христа. Про колисанки дохристиянського періоду ми вже й не говоримо – вони до нас, мабуть, не дійшли, або ж побутують у дуже зміненій формі. Але це вже тема окремого дослідження. Звичайно ж, ми враховуємо і повинні враховувати ті суспільно-історичні умови, прокрустове ложе ідеологічних обмежень, в яких працювали відомі вчені до проголошення незалежності України й коли про релігійні мотиви в літературі й народнопоетичній творчості (хіба що за винятком колядок) мови не могло бути. А між тим, на Рахівщині дотепер широко побутує колискова пісня, в якій образ Сну безпосередньо пов'язаний і навіть залежний від Бога й ангелів, які тут зримо представлені. Тільки при умові, що "прийде Господь колисати, ангели співати", немовлятко буде спати міцним сном. Наведемо уривок із цієї колядки: Ой завішу колисочку На ту яблиночку, 11

Прийде Господь колисати Мою дитиночку. Прийде Господь колисати, Ангели співати, Аби моїй дитиночці Любо було спати. У іншій колисковій пісні висловлюється вже не лише прохання, надія, а й тверда впевненість у тому, що коли дитя засне, Господь дасть йому у формі снів кращу долю: Ой, люлю, сину, люлю, Дай ті, Боже, долю, А долю, доленьку, Дітині маленькуй. Ой, усни, сину, усни На годинку, на дві, Та дасть ті Всевишній Пан Бог добрі сни. ("Ой, люлю, сину, люлю") Як бачимо, споконвічна і безмежна віра у всемогутність Всевишнього відображена і в колискових піснях, навіть у такій важливій деталі для дитяти, як сон. Нам здається, що є тут певний перегук із відомими колядками Закарпаття. В іншій, спорідненій колисанці, "Ой колишу та не лишу..." на перший план висувається мотив, згідно з яким, дитина має "спати – не ревати". Але задля чого, протягом якого періоду, для спокою батьків, рідних чи ще когось? Ні. Аби "спала – не ревала Цілу Божу днину". Тут може йти мова не тільки про власне Сон дитини, але й про велику зайнятість її батьків, для яких світловий день праці ("ціла Божа днина") був на вагу золота, джерелом сякихтаких заробітків для прожиття. У тому числі й утримання своєї дитини. Звернемо увагу, що день тут є не просто звичайним буднем, а "Божою дниною". Чомусь про це у значно пізніших і, щоправда, неколискових піснях ліричного характеру не згадували, а прямо ґазда заявляв: "Динь, динь, білий динь, вставай, дівко, кладь огинь. Збирай тріски по дворови. Вари їсти лінґарови. Динь, динь, білий динь, вставай, дівко, кладь огинь!". Але ж нічого тут дивного й немає, адже прожитий день матері, яка впадає біля колиски, і той будень заміжньої жінки, якій щодня треба "класти вгинь" (і яка, до речі, так само виховує і виколисує своїх багатьох дітей) – їхня доля майже однакова. "Кладь огинь, вари їсти лінґарови" (чоловікові), але дитина залишається в колисці. І чи не звідси гіркі мотиви матері про колисання дитини, яка їй радості великої не приносить? Можна по-всякому трактувати різні варіанти висловлювань "Прикладу тя камінцями. Сама піду із 12

хлопцями...". Але ж оця гіпербола фактично не відповідає дійсності. Насправді мати, і саме мати ("з своїм дитяточком малим") залишається найбільшою фортецею, обороною своєї кровинки. Рідна мати готова на все, аби забезпечити щастя-долю своїй дитині. У колискових піснях почуття матері передаються часто імпульсивно, як це буває і в житті. Велика любов часто межує з гіркими роздумами, навіть розпачем над майбутнім новонародженого чи новонародженої. Тому, власне кажучи, сам процес колисання, його мета – сон інколи в піснях виходить за межі прагнень матері. Бо це не єдине, хоч і перше бажання неньки. Хотілося б бачити свою дитину не тільки здоровою, але й щасливою, у чому немалу роль відіграють матеріальне забезпечення, стосунки між людьми і в сім'ї. Та великих ілюзії, особливо в минулому, на жаль, не було. Заколисуючи своє чадо у поширеній пісні "Гая-люлю, гая-люлю..." мати ставить риторичне запитання: "Кілько би тя колисати, Бідна головочко?" А далі прямо вказується, що попереду сім'ю чекають негаразди, яким колисанка не допоможе: Кілько би тя колисати, Кілько вповивати, Кілько би мі, дитиночко, З тобов бідувати. Кінцівка іншого твору теж песимістична, у словах матері звучить тривога, навіть упевненість у тому, що про щасливе дитинство і материнство нічого й мріяти: Гая-люлю, гая-люлю, Маленький кукулю, Та доки тя вігодую, Тай си набідую. ("Ой завішу колисочку") У своєму відомому дослідженні "Жіноча неволя в руських піснях народних" Іван Франко підкреслював: "Ще одна часть жіночої неволі лежить і в тім, що переважно (а при лихім чоловіці і зовсім) на її голову спадає турбуватися дітьми, виховувати, годувати і зодягати їх та "виводити в люди". Діти, як ми вже бачили, стаються головним путом, котре приковує жінку до чоловіка, хоч би і як нелюбого". Але при тому всьому серед колискових пісень Закарпаття переважає група творів, у яких цілком природно містяться побажання дитині, окрім сну, здоров'я, ще й доброго росту, розуму, людського щастя, краси, богатирської сили тощо. Чимало таких пісень з побажаннями на майбутнє, пов'язані з високоморальними поняттями про майбутнє матері, забезпечення її відносно безбідного існування у похилому віці. Такі пісні набувають певного громадянського звучання, бо в них уже йдеться і про майбутні обов'язки того, кого любовно колише мати. Сподіваючись на віддяку своєї кровиночки у майбутньому і, звичайно, з великої любові до немовляти, матуся щиро бажає: 13

Спи дитятко маленькоє, Великоє рости, Аби я ся дочекала Від тебе радости. …………………………. Колишися, колисочко, З нової тополі, Дай ти, Боже, здоров'ячко, Щастя, віка й долі. ("Спи, дитятко маленькоє") Цікаво, що сама мати (або ж свекруха) могла зафіксувати у колисковій пісні й певний відступ від загальноприйнятих норм людської моралі, коли підкреслюється, що гойдається позашлюбна дитина-байстря: Гайда, гайда, новий більчів, Одна мати, а сто вітців. ("Гайда, гайда, колишу тя") Отож, при всій великій, безмірній любові матері до своєї дитини у колискових піснях зафіксовані й певні негативні явища родинно-побутового життя. При цьому ми впевнені, що ці явища (іноді аморальну поведінку) окремих горе-матерів зафіксували саме матері. Може це розкаяння? Звичайно, у контексті великої кількості чудових колисанок, присвячених малятам, мабуть, не слід було б на цьому акцентувати увагу, але ж, як кажуть, із пісні слів не викинеш. Своєрідний діалог матері й дітей у пісні "Колишу тя, дітиночко" ми вважаємо певним впливом баладних творів і взагалі загальнопоширеної тематики родинно-побутових пісень. Мати колише дитину, але попереджує: "Обись спала, скоро вснула, А я тебе лишу". Далі – несподіваний поворот. Уже, треба думати, дорослі діти пред'являють матері (яка їх колисала!) серйозні претензії: Ти нас, мамко, много мала, Ти всіх нас любила, А ми пішли в чужі хижі, А ти ся лишила. Та заплачеш тоді, мамко, Хоч не будеш годна, Та як ти ся нагадаєш, Чи не єм голодна. Скоріше за все сумом, чи навіть розпачем, аніж якимись погрозами, пройняті наступні рядки пісні, в яких бринить великий біль душі, своєрідна трагедія сімейної драми і її незворотність: 14

Ще заплачеш, рідна мамко, Хоч не будеш хотіти, Кой ти будуть чужі діти Коровку доїти. Ще заплачеш, рідна мамко, Хоч не будеш знати, Кой ти будуть чужі діти Сорочечки прати. Ще заплачеш, рідна мамко, Дрібними сльозами, Як ня будеш відправляти Долів образами. ("Колишу тя, дітиночко") Отже, не дивно, що у багатьох піснях на перший план виступають почуття матері про власну долю, про майбутнє, забезпечену старість у колі дітей. Адже причиною розлуки з дитиною може бути не тільки легковажність чи навіть розпусність матері. Вона вдається до різних засобів присипляння (зілля, образно: "прикладу тя камінцями", вітер заколише, сам "Пан Бог буде колисати" і т.п. Але ж цьому можуть бути причиною і злидні, невірний чоловік, невідкладна і виснажлива праця... З цього приводу цілком слушною є думка Галини Довженок: "Часто невелика за обсягом колискова приспівка, сповнена глибоким роздумом про людську трагедію, трагедію покинутої жінки. Це деякою мірою споріднює окремі колисанки з родинно-побутовими піснями такої ж тематики... ". У деяких творах зустрічаємо певні атрибути чи хоча б мотиви, окремі деталі, що значною мірою вказують на соціальне середовище, в якому створювалися чи принаймні могли виникнути і побутувати колискові пісні. Це, відповідно, вівчарі, лісоруби, рідше – ремісники або міщани. Твори інформативного характеру, котрі, як правило, є своєрідними піснямимонологами матері, інколи подають читачеві й слухачеві певні факти соціального характеру, тобто вид діяльності людини, важкі умови праці в лісі, у пана, умови життя у недоброзичливої свекрухи тощо. Окремі колискові пісні, в яких знаходимо образи того ж кота, вовка, овечки, кози, птахів, несуть дитині певні застереження, поняття про добро і зло, красу і потворне, дозволене й заборонене. При цьому зображувані факти стосуються виключно поведінки й властивостей згадуваних тварин чи пернатих. Як правило, такі твори мають у собі чималий повчальний елемент, коли без нав'язливого, нудного дидактизму, в доступній і дуже простій формі дитина одержує своєрідні уроки загальноприйнятих норм поведінки людини. Безпосередньо дотичною до цього є й тема праці, звичайно, у побутовій 15

ситуації і в ній же – тема поєднання красивого і корисного як однієї з найважливіших концепцій народного світогляду. Вище мова йшла про окремі випадки відображення у колискових піснях Закарпаття (як і в усіх українських) деяких негативних рис характеру, поведінки матері, батька тощо. Та найбільше знаходимо у таких творах засудження пияцтва, нещирості, грубощів, безжальності, зради, гультяйства тобто усього того, що споконвіків перебувало поза здоровою народною мораллю. Як правило, це пісні оповідального характеру, в яких не завжди є відповідна послідовність у розвитку своєрідного сюжету чи тісний зв'язок між частинами одного й того ж твору. Мало того, в оповідальному тоні окремих колисанок спостерігається своєрідне бажання дещо пристрашити дитину, аби примусити її спати. Подібні твори побутують у багатьох регіонах України. Зокрема, у селі Долинівка Славського району Дрогобицької області ще в 1950 році була записана колисанка: А-а-а! А-а-а! З'їли вовки барана, А ягничку пси, пси. Ти, дитино, спи, спи. Нам вдалося записати таку пісню оповідального характеру в селі Ключарки Мукачівського району Закарпатської області. Подаємо фрагмент цього твору: А-а-а! А-а-а! З'їли вовки барана А козички три, три. Ти, дітинко, спи, спи. ("Люлі, синку, люлі") Звичайно ж, можна сперечатися, що приємніше для вуха немовляти, яке має заснути. Але, нам здається, образ козичок все таки краще сприймається, ніж псів, котрі з'їли ягничку. У деяких колискових піснях про дитячий сон, зафіксованих на Закарпатті та серед українців Східної Словаччини, мати звертається до Всевишнього, Діви Марії, ангелів, аби вони допомагали приколисувати дитину, берегли її сон. Такі твори є, вважаємо, найдавнішими із тих, які дійшли до нас. У багатьох населених пунктах Закарпаття побутує пісня такого змісту: Спи, дітинко, спи. Очка зажмури, Коло тебе твоя мати Шепче молитви. Пан Бог прийде колисати, Будеш ти, дітинко, спати. Спи, дітинко, спи, 16

Коло тебе твоя мати Шепче молитви. ("Спи, дітинко, спи") Подібний текст, який можна вважати варіантом наведеного, записала ще в 1963 році Анна Бандура-Мельник від Марії Петрушки в с.Сташківці Східної Словаччини: Спий, моя дітинко, А очка зажмури, Бо Бог буде з тобов спати, Ангелики колисати, Спий, дітинко, спий. Як відомо, колискові пісні є одним із жанрів народнопоетичної творчості, де основна роль належить практично-побутовій функції, головним носієм якої є мелодія і ритм. Дехто з дослідників цю практично-побутову функцію вважає основною причиною своєрідної пересічності колисанок. Однак певне розходження, яке не раз траплялося між основними функціями мелодії і ритму, очевидно, сприяло тому, що до пісень, які виконувалися біля колиски, ввійшли і власне родинно-побутові пісні, у котрих виливалися материнські болі – турботи, тривоги, мрії-сподівання, бажання щастя-радості собі, родині в цілому і, звичайно, дитині. У таких творах теж яскраво проступає багатогранний образ української жінки-матері. У більшості таких творів головною темою є взаємини матері з уже дорослими дітьми, чекання вдячності за колись недоспані ночі й гірке розчарування тощо. Але присутність образу матері й дитини обов'язкова, як і ретроспективне звертання до минулого. Характерна при цьому форма монологу, коли жінка сумує за втраченими молодими літами, тільки підсилює той образно-емоційний заряд кожного твору. Образи матері, немовляти, сну, дрімоти, ягнятка, котика, пташки та інші постійно присутні в колискових піснях. Але обов'язковим атрибутом у цих творах є присутність колиски, без якої немислимим є життя дитини, особливо в ранній період, відразу ж після народження. У всіх українських колисанках спостерігається певна ідеалізація цього атрибуту. Не є винятком і твори, записані на Закарпатті. У них колиска обов’язково яворова або з дуба, "ціфрована" різними візерунками, різьбою, вишивкою тощо. Звичайно, колиски, які у наш час є в основному музейними експонатами, були в минулому різних типів, їх виготовляли із добротного дерева, або ж плели з лози, залежно від місцевості. До речі, протягом останнього десятиріччя закарпатські умільці, особливо в центрі з давніми традиціями лозоплетіння – селі Ізі Хустського району, відновили ці призабуті традиції. Вони виготовляють із лози унікальні колиски, що є своєрідним витвором народного мистецтва, які залюбки купують (за немалі гроші) туристи з-за кордону. 17

Найбільш поширеними були хатні колиски, так звані "лади", котрі стояли на підлозі і, гойдаючи дитину, створювали певний шум. Тому їх іще називали іноді "дуркачками". Так само широко використовувались і підвісні колиски, які ланцюгами або мотузками прикріплювали до балок під стелею, і достатньо було матері, особливо вночі, торкнутися до такого витвору людської фантазії і колисання, а отже і сон, були забезпечені дитині на тривалий час. Інколи до обох типів колисок прикріплювали мотузок, щоб матері було зручніше дотягнутися, приколисати немовля, одночасно виконуючи іншу роботу або під час сну. Коли ж не було в хаті типової колиски, для цього могли використовувати звичайне коритце. Постійні злидні, своєрідна боротьба за виживання та й звичайна необхідність у сезонний час гнали жінок у поле. Дитину забавляти нікому, тож доводилося брати її з собою. Невідомо коли, але мабуть у дуже давні часи виникла ідея так званої польової колиски. Це нехитре пристосування для дитини, яке дуже виручало матір, прислужилося багатьом поколінням і використовується донині. Розрізняються колиски на трьох ніжках, на чотирьох, колиска-прямокутник тощо. Жінка брала з собою у поле заздалегідь підготовлені три або чотири палиці (ніжки), поперечну палицю і йшла на роботу. В полі складували оті палиці, до поперечної прив'язували плахту (простирадло) і клали туди дитину. Прив'язували інколи такі плахти з дитиною до дерева чи воза. Унікальний, хоч і примітивний спосіб колисання був придуманий, мабуть, тими, хто не мав ніяких колисок. Дитину у рядні прив'язували до спини матері досить вільно, й коли жінка, скажімо, косила (і таке було) чи грабала сіно, немовля колисалося за плечима у такт рухів матері під час роботи. Цікавими щодо цього є спостереження українського письменника і фольклориста Східної Словаччини Михайла Шмайди, який наводить свідчення невідомого автора, опубліковане у виданні "Листок" у 1889 році (Літнія работи угророссов. – Унгвар. – С. 13): "Подібний спосіб колисання на полі між деревами або між забитими колами у землю знаходимо в описі про літні роботи на Закарпатті. "Не рідкия случаї, что бідния "копаші" ідят хліб из лободи й при таком питании махают мотикой весь день. А бідния матері, кормлящие грудью младенцов своих, как часто (почти всегда) виносят ребенка в поле, кладут в простиню (плахту), которую прикріпляют гді-то в кусті, или, єсли куста не иміют, к вбітим в землю коли й так качают, а єсли ребенок уснул, берутся за мотику". На жаль, колискові пісні не дуже поширені в наш час, та і в минулому вони записувалися в обмеженій кількості. Твори цього специфічного жанру виконувалися не прилюдно, а індивідуально. До матері треба було зайти в хату і попросити її заспівати пісню маляткові. Крім того, бурхливі процеси соціально-економічного розвитку на Закарпатті у повоєнний період не сприяли творенню нових колисанок, більше того, чимала кількість тих, що колись побутувала, вже втрачена. Сучасні мами слабо орієнтуються в цьому жанрі, рідко використовують твори. У свій час Микола Холодний із сумом 18

констатував: "Віднісши сина до дитячих ясел, не заспіває наша молода мати над сином колискових пісень. Не розповість йому казок. А відтак, і не розвине ньому змалечку художнього мислення. Замість пісні вона йому подарує іграшкового автомата". Що й говорити, значення саме естетичного виховання, розвитку у майбутнього громадянина держави буквально з пелюшок художнього мислення важко переоцінити. І шкода, що у цю сферу виховного процесу потрапляє менше дітей. Разом із тим ми не можемо повністю погодитися із занадто категоричною думкою Михайла Шмайди про те, що "Сучасне молоде покоління вже не співає колискових пісень. Мами своїх дітей усипляють за допомогою мелодій радіо і магнітофона. Сучасна мати не потребує складати пісні про роботу дома й на полі, не мусить нести на поле польову колиску, не мусить іти за жнивом на дільняни (долішній Земплин), не мусить прясти, товкти кашу чи збивати олій". І далі: "Колискова пісня як фольклорний жанр вже віджила себе. У свій час вона була засобом виховання, а тепер має історико-пізнавальне значення для порозуміння селянської психології і філософії. Творчість колискових пісень дає нам певну картину соціальної драми в наших краях у минулому". І все? Мабуть, ні, бо зводити значення колискових пісень для дорослих лише до пізнавальної функції, вважаємо, не можна, бо навіть якби в наш час жодна мати жодну пісню не проспівала для своєї дитини, ми насолоджуємося і будемо насолоджуватися хоча б тими чудовими творами, що вже зафіксовані й збережені назавжди. Колискові пісні побутують і тепер, особливо у віддалених населених пунктах Закарпаття, зокрема гірських районах. Саме у цей важкий час становлення й утвердження незалежності України не в кожного працює радіо, тим більше є магнітофон. Та й хіба можуть ці технічні засоби замінити ніжний спів рідної матері неповторної класичної колискової пісні над своїм дитятком? Звичайно, ні. Отож, ми впевнені, що колисанки не можуть відмерти із розвитком технічного прогресу, цивілізації. Вони були, мабуть, першими або одними з перших жанрів народнопоетичної творчості, адже материнство, турбота про зростання дитини існували з незапам'ятних часів незалежно від культових потреб, релігійних напрямів чи образів, тим більше, політики. Можливо, колискові пісні наших сучасників і наступних поколінь будуть мати інший характер, тематику відповідно до нових умов життя, моральноекономічних засад суспільства, але вони будуть і в майбутньому, допоки існуватиме людство, мати і дитина. Якщо говорити про оригінальність, деякі відмінності суто закарпатських українських колискових пісень, то тут певну роль відіграла своєрідна ментальність русинів-українців, що споконвіків проживають за Карпатами. Як уже було сказано, це пов'язано передусім зі способом життя, звичаями, етнографією й етнологією, народними віруваннями, замовляннями тощо. Прикметними є мовні особливості творів, що відобразилися в багатьох говірках окремих районів, навіть у межах одного району. Так само різняться й мелодії в окремих районах і не тільки колискових пісень, а й творів інших жанрів (зокрема, колядок) у різних селах. Щодо мовних особливостей, то тут 19

характерним є наявність звуку ы, що інколи може призвести навіть до зміни семантики слова, скорочення складів задля симетрики і ритміки у суфіксах, префіксах і корені слова, строщені варіанти ряду слів, вживання ґ замість г, к, заміна інших окремих звуків тощо. Та при тому всьому закарпатські і взагалі всі українські колискові пісні є справжніми перлинами невмирущої народнопоетичної творчості, перлинами, рівних яким немає. І якщо Микола Холодний цілком слушно звертає увагу на необхідність розвитку у малят через колискові пісні поетичного мислення, то далекий від української народнопоетичної творчості й українського менталітету взагалі Федеріко Гарсіа Лорка фактично перегукується з ним, стверджуючи, що "маленький початок поетичних пригод, перші кроки у світі духовності" спричиняє саме колискова пісня, вона є потужним генератором цих загальнолюдських цінностей. Українська колискова пісня, зокрема закарпатська, про яку найперше тут іде мова, за своєю "багатогранністю і різноманітністю тематики є справді неповторним шедевром народнопоетичної творчості нашого народу взагалі. Де ще можна виявити такі благородні, унікальні й прості за своїм змістом почуття до дитини, як не в цих творах. Перед нами розкривається світ дитини, а скоріше матері, її бачення тогочасної дійсності й майбутнього, її мрії-сподівання, її почуття, тривоги, які не можна передати жодними іншими словами. Колискова пісня є найпершим уроком у вихованні майбутньої людини, і першою, найголовнішою вчителькою цієї особистості є мати. Отож хай заспіває вона в черговий раз над своїм немовлятком чудову колисанку, а ми будемо вдячні їй за майбутнє нашої держави, в якій будуть виховуватися, зростати, дякуючи нашим матерям, порядні люди.

Степан Пойда

Ой, завішу колисочку Ой, завішу колисочку На ту ялиночку, Прийде Господь колисати Мою дитиночку. Прийде Господь колисати, Ангели співати, Аби моїй дитиночці Любо було спати. Гая люлю, гая люлю, Маленький кукулю, Та доки тя вігодую Тай си набідую.

Дітинку люляву Співанку співаву, Дітинку люляву, Своїй малій дцері Щастячка желаву. Щастячка желаву, Щастячка та й долі, Няй росте велика, Як пшениця в полі.

Няй росте велика, Красна, як лелія, Няй буде здорова Малийка Надія.

Ой, колишу та не лишу Ой, колишу та не лишу Дитину маленьку, Аби спала — не ревала Цілу ніч темненьку. Ой, колишу тай не лишу Маленьку дитину, Аби спала — не ревала Цілу Божу днину.

Люляй, люляй, дитиночко Люляй, люляй, дитиночко, Я тебе колишу. Та коби ти лиш уснула Та я тебе лишу. Спи, дитинонько, Але й спи ти, дитинонько, Мамина маленька, Коби спала — не ревала, Росла б здоровенька.

Коби спала — не ревала, Нічо не боліло: Ані ручки, ані ніжки, Ні біленьке тіло.

Та, сину мій, сину Та, сину мій, сину, Я тебе колишу, Та поки не вснеш, Я тебе не лишу. Люляву, люляву Дітину біляву, Спи, дитинко біла, Доля би ти була. Люляву, люляву Дітину чорняву, Спи, дитинко мила, Бо сь ми надоїла.

Гая люлю, гая люлю Гая люлю, гая люлю, Мала дитиночко, Кілько би тя колисати, Бідна головочко. Кілько би тя колисати, Кілько вповивати, Кілько би ми, дитиночко, З тобов бідувати.

Гая люлю, гая люлю, Дитиночко мала, Буду тебе колисати, Лем коби ти спала.

Летів пташок через дашок Летів пташок через дашок Та й сів на калину, Та як зачав щебетати — Збудив ми дитину. Та бодай ти, ой пташечку, Голова відпала, Збудивись ми дитиночку, Ще би була спала.

Колишися, не зломися Колишися, не зломися, Колиско новинька, Най ся в тобі приколише Дітина малинька. Колисалам дітиницю, Малиньку, малиньку, Та сказила колисочку, Новиньку, новиньку. Та не жаль ми колисочки, Що ся ісказила, А жаль мені за дітинов, Що ся твердо вбила.

Егей, де йдеш, мій миленький, Ци ни в ліс темненький? Урубай ми на колиску Явур зелененький.

Егей, люляй, вічка стуляй Егей, люляй, вічка стуляй, Бо вже треба спати, Бо вже мене ручки болять Тебе колисати. Колишися, колисочко, Від кута до кута, Бо з малиньков дітиницьов Велика покута. Ой, у нашому садочку Котятко співає, Та вно нашій дитиночці Спатеньки не дає.

Колисалам, колисалам... Колисалам, колисалам Дітину маленьку, Посукалам, посукалам, Колиску новеньку. Та не жаль ми за колисков, Що ся посукала А лиш ми жаль за дітинов, Що ся розплакала.

Колишися, колиско новенька Колишися, колишися, Колиско новенька, Повіч, повіч, що тя болить Дітино маленька. Колишися, колисочко, Новенька, новенька, Аби спала, не плакала Дітина маленька. Колишися, колисочко, Від кута до кута, Най я в тобі приколишу Малого рекрута. Колишися, колисочко, Новенька, новенька, Най ся в тобі приколише Дітина маленька.

Ой колиско яворова Ой колиско яворова, Колиско, колиско, Няй ся в тобі приколише Мій маленький Мішко. Ой колиско яворова, Колиска префайна, Та най в тобі приколишуть Малого Степана.

Ой колиско яворова, Не ламайсь ніколи, Бо туй буде колисатись Маленький Микола.

Ой легіню молоденький Ой легіню молоденький, Ходиш по лісочку, А зроби ми сього літа Файну колисочку. А зроби ми колисочку, Вби ся колисала, Оби моя дитиночка Нигда не плакала. Ай люлю, ай люлю, Де я дитя стулю? Під зеленов яворинов Маленьку дитину.

Ой спи, дитя Ой спи, дитя, без повитя, Та без пеленочок, Прийде мати та впів’є тя В шовковий платочок. Колишися, колисочко, Новенька, новенька,

Най ся в тобі приколише Дитина маленька. Ой, повішу колисочку На дуба, на дуба, А й чи буде у ній спати Дитиночка люба. Ой, повішу колисочку На вербу зелену – Колишися, колисочко, Доки ся не верну. Колисала, колисала Дитину маленьку, Посукала, посукала Колиску новеньку. Посукала колисочку, А що тепер буде? Прийде ґазда із роботи Та бити ня буде. Ой, спало дитя, спало, Нігда не плакало, Ой, коби ся щасливої Долі дочекало.

Колишу я колисочку Колишу я колисочку, Круги яворові, Золотий хрест на колисці Та й на дітвакові. Ой соколе, соколочку, Ходиш по лісочку Та вирубай жовті круги Та на колисочку. Ой, не буду жовті круги Рубати, рубати, Не завічай на дітинку, Бо не будеш мати. Ой діти, мої діти, Будете голодніти, Мої плечі навчилися В холоді сидіти.

Ой, повішу колисочку Ой, повішу колисочку На зелену вербу, Люляй, люляй, дитиночко, Доки ся не верну. Колишися – не вломися, Колисочко новенька, Най ся в тобі приколише Дітина маленька.

Колисочко яворова, З жовтого явора Та я в тобі приколишу Малого сокола. Колисалам колисочку Новеньку, новеньку Та збудилам дітиночку Маленьку, маленьку. Ой, колишу колисочку Від кута до кута, Бо маленька дітиночка – Велика закрута. Ой, як я ся постарію, На кого ся лишу? Та на сисю дітиночку, Що її колишу.

Люлі-люлі, муй синочку Люлі-люлі, муй синочку, Справлю тобі колисочку, Та й повішу на дубочку. Сонце зійде – обігріє, Роса впаде та й скупає, Листок впаде та й накриє.

Будуть пташки прилітати Та й будуть співати, Дитиночку малисиньку Будуть присипляти.

З високої полонини З високої полонини Злетіли кавочки, Обсіли ня дрібні діти, Як кой огірочки. Єдно веду, друге несу, Третє повиваю, Четвертоє за поясом, На п'яте гадаю. Ой, летіла зозулиця Та сіла на стріху. Рости, рости, дитиночко, Мамці на потіху.

Колисала мене мамка Колисала мене мамка В дубовій коробці, А тепер ня полишила, Най колишут хлопці. Най колишут, най колишут, Будут колисати, А я дівка молоденька Вже не буду спати.

Гийда, гийда, колишу тя Гийда, гийда, колишу тя, Поки не вснеш, не лишу тя, Прикриву тя камінцями, Сама піду із хлопцями. Гаю, гаю, гайовику, Мальований більчовику. Малярі го малювали, Вби в нім діти спочивали. Гийда, гийда, новий більчів, Одна мати, а сто вітців.

Колишу тя, колишу Заспи, сину, заспи, Великий вурости, Великий, як я, Білий, як лілія. Колишу тя, колишу тя, Доки не вснеш, не лишу тя, Прикладу тя друбним піском, Сама пуйду темним ліском. Колишу тя, колишу тя, Доки не вснеш, не лишу тя, Прикладу тя темним гайом Сама пуйду із шугайом.

Люлі, синку, люлі Люлі, синку, люлі, Чужим дітям дулі, Василькові калачі, Оби спав уночі. А-а-а! А-а-а! З'їли вовки барана, А козички три, три, Ти, дитино, спи, спи.

Гайчі, сину, гайчі Гайчі, сину, гайчі, Не є дома мамчі, Пушла мамка в поле, Спи, любий соколе. Соколе – голубе, Зла година буде. Не буйся, рибочко, Як Бог дасть, так і буде. Пушла мати жито жати, Ко тя буде колисати? Пушла мати в поле, А ти спи, соколе.

Ой, спи, синку, колишу тя... Ой, спи, синку, колишу тя, Доки не вснеш – не лишу тя, А як уснеш – прикладу тя, Синку, камінцями. Сама піду за вівцями. Ей-гой за вівцями. Вівці будуть траву пасти, А я буду кужиль прясти.

Ой, щоб спало, щастя мало Ой, щоб спало, щастя мало, Ой, щоб росло, не боліло, На серденько не кволіло. Соньки-дрімки в колисанки, Добрий розум в головоньки. Колисочка нова, нова Та нова-новенька, Та у тобі буде спати Дитинка маленька.

Ой, колишу, не лишу Ой, колишу та не лишу Маленьку дітину, Оби спала, не ревала Цілу нуч і днину. Ой, спи ти, дітиночко, Я тебе колишу,

А як заспиш, дітиночко, То я тебе лишу. Ой, колишся уже сама Ти, дітинко бідна, Та най тебе вже колише Твоя мати рідна.

Спи, дитятко маленькоє Спи, дитятко маленькоє, Великоє рости, Аби я ся дочекала Від тебе радости. Я повішу колисочку Та на дубиночку, Буде Господь колисати Малу дитиночку. Колишися, колисочко, З нової тополі, Дай ти, Боже, здоров'ячко, Щастя, віка й долі.

Спи, дитя, без повитя Спи ти, дитя, без повитя, Без тих пеленочок, Прийде мати вечеряти, Запов’є тя в листочок.

На калині я тя колисала, Щастя-долю в полю виглядала, Ой, калино, не хилися, Од землі ти сили наберися.

Гайчі, синку, гайчі Гайчі, синку, гайчі, Нема дома мамчі. Пушла мамча в поле, Пушла мамча в поле, Спи, білий соколе. Колисочко нова, Колиши ми ся сама. Колишеся в тобі Дитиночка мала. Люлю, синку, люлю, Сшиву ти кошулю З трьома дірочками, Пуйдеш з овечками.

Гайчу міні, гайчу Гайчу міні, гайчу, Не є дома мамчу, Мамця пушла в поле, Лем ти спи, соколе. Гайчу, дітя, гаю, Пуйдеме до раю. Будеш, дітя, спати. Буду й я дрімати.

Співаночки мої Співаночки мої, Де я вас подію? На Святу Неділю У горах посію. Та люлю, та люлю, Сшиву ти кошулю, Легейку, легейку, На літо файнейку. Та люляй, та люляй, Понесу тя у гай, Гайок зелененький, Синку мій малейкий. Та люлю, та люлю, Дам тобі кошулю, Білийку, білийку, На літо файнийку. Колишися, колишися, Колиско новийка, Бо у тобі ся колише Дітина малийка.

Спи, дитинко, спи Спи, дитинко, спи, Очки зажмури. Я тя буду колисати.

Спи, дитинко, спи. Я тя буду колисати. Спи, дитинко, спи. Спи, дитинко, спи. Очки зажмури, Коло тебе твоя мамка Шипче молитви. Коло тебе твоя мамка Шипче молитви. Спи, дитинко, спи, Очки зажмури. Коло тебе твоя мати, Спи, дитинко, спи. Коло тебе твоя мати, Спи, дитинко, спи.

Спи, дітинко, очка зажмури Спи, дітинко, спи, Очка зажмури, Коло тебе твоя мати Шепче молитви. Пан Бог прийде колисати, Будеш ти, дітинко, спати. Спи, дітинко, спи, Коло тебе твоя мати Шепче молитви.

Мамко моя, мамко Мамко моя, мамко, Ти в мене не мати, Щось ми пиловала Світок зав’язати. Щось ми пиловала Світок зав’язати. Бо мої вершниці Шиють ще косиці. А я, небожатко, Колишу дитятко. А я, небожатко, Колишу дитятко. Ой дівчино біла, Ти сього хотіла, Оби в тя над головов Колиска рипіла. Оби в тя над головов Колиска рипіла. Люлі, люлі, люлі Люлі, люлі, люлі, Маленькі зозулі. Колишу дитинку Таку, як малинку. Люлі, люлі, люлі, Голубки летять.

Діточки маленькі Давно уже сплять. Люлі, люлі, люлі, Зозуленька кує, Зозуленька кує, Спатки вже лігає. Люлі, люлі, люлі, Усі діточки вже сплять, А звізди на небі Ясно нам світять. Люлі, люлі, люлі, Спи, дітинко, спи, Вічка зажмури, Спи, дітинко, спи. Люлі, люлі, люлі, Спатоньки лігай, Вічка закривай, Тепло ся вкривай. Люлі, люлі, люлі, Вічка закривай, Мамочку слухай, Спатоньки лігай. Люлі, люлі, люлі, Всі дітки поснули. Тільки мій синочок Не спить, не дрімає...

Та люлю, та люлю Та люлю, та люлю, Спи маленький срулю, Виростеш великий, Я тебе обую. Я тебе обую У м’які постоли, Я тобі желаву Щасливої долі. Щасливої долі, Ще й долі-долийки, Куди ся повернеш, Сину мій малийкий.

Колисалам дітиницю Колисалам дітиницю В біленьків вереті, Через тебе, легінику, Булам на дієті. На дієті м била, Нич я не виділа. Через тебе, легінику, Гута би тя вбила, Колисалам дітиницю, Маленьку, маленьку. Поламалам колисочку З явора новеньку.

Ой, не жаль ми за колисков, Що ся поломила, Але жаль ми за дітинков – Дуже ся побила.

Не була, не була Не була, не була У кума гостина, Ей-гой, поки ся не найшла Малийка дитина. У нашого кума Паранна гостина, Ей-гой, най му ся годує Малийка дитина. У нашого кума Велика гостина, Ей-гой, най му ся годує, На радість дитина. У нашого кума Серед хижі яма, Ей-гой, дай, куме, паленки, Бо я ще не п’яна. Ой куме, кумочку, Пийме паленочку, Ей-гой, пийме ї до рана – Вна нам дарована.

Ой Іванку, прихилися д’міні Ой Іванку-прихилянку, Прихилянку, прихилися д’міні, Як ся мамка прихиляє Д маленьків дітині. Як ся мамка прихиляє, Як її кохає, Як туй малуй дітиночці Здоров’я желає.

Спи, дітино мала Спи, дітино мала, Серенчу бись мала. Та не таку, як я маю, Бо я прогуляла. Спи, дітино мала, Спи, дітинко маленька. Била би ти од Богочка Доля щасливенька.

Колишу тя, дітинице Колишу тя, дітинице, Колишу, колишу, Закі не вснеш, дітинице, Заті тя не лишу.

Ой пуйду я в полонину Ой пуйду я в полонину, Стану на колінку, А хто буде колисати Маленьку дітинку? Є у мене отець, мати, Будуть колисати, А я пуйду в полонину Мало погуляти.

Усни, сину, усни Усни, сину, усни На годину, на дві Та дасть тобі Пан Бог, Милий сину, добрі. Буде мені, буде Моя рибка спати, Бо я буду свою Рибку колисати. Усни, сину, усни, Добрі тобі спати, Коли тебе приколише Твоя рідна мати. Я би тебе, синку, Радо колисала, Якби з тебе, сину, Радості дождала.

Але кіть ся дужду Великого жалю, Шкода буде, Боже, Колисання того.

Спи, дітинко, не шуми Спи, дітинко, не шуми Лязь тихенько та й засни, Най тобі насняться сни: Білка з зайчиком танцює, Вовчик в трубу грає-дує. Гаю, гаю, гаю, гай, Ти, дітинко, засинай.

Я завішу колисочку Я завішу колисочку На зелену вербу. Колишися, колисочко, Закі ся не верну. Колишу тя, колисочко, На дворі, на дворі, Рости, моя дітиночко, Ідгорі, ідгорі.

Спало дитя, спати буде Спало дитя, спати буде, Йому мати сторож буде,

А сестричка до помочі Як цілий день, так і вночі. Щоб зростало дитятко, Наше любе малятко, Наше потятко мале, Як те сонечко ясне.

Колишся, колиско Колишся, колиско, Понад землю низько, У тобі ся колише Файненький хлопчисько. Колишся ти, колиш, Колисочко з бучка, Бо в ній ся колише Дітина малючка. Колисочко яворова, Завішу тя на кідрова, Буде вітрик повівати І дітину колисати. Усни мені, усни, Муй красний соколе, Коли ти мі займеш Волики у поле? Займу я ті, займу, Моя люба мамко, Кіть ня не прикриєш Зеленов муравков.

Ой спи, дитя, без сповиття Ой спи, дитя, без сповиття, Поки мати з поля прийде Та й принесе три квіточки: Одна буде дрімливая, друга буде сонливая, А третя – щасливая. Ой щоб спало – щастя мало, Та щоб росло – не боліло, На серденьку не скорбіло! Ой рісточки у кісточки, Здоров'ячко на серденько, Розум добрий в головоньку, Сонки-дрімки у віченьки.

Ой летіли ластівочки Ой летіли ластівочки Та сіли на стріху, Та збудили у колисці Маленьку утіху. Егей, люлю, каже, люлю, Та й люлю, та й люлю, Та я собі приколишу Маленьку зозулю. Колишися, колишися, Дитино маленька, Була би ти від Богочка Серенча добренька.

Спи, дитинко, спи, дитинко, Та велика рости, Вби ся з тебе дочекати, Дитинко, радости.

Ой кує зозуленька Ой кує зозуленька Та й дуже раненько, А ти спи, моя дітино, Та й дуже міцненько. А-а-а-а! А-а-а-а!

Ой ти, коте, мудрий Ой ти, коте, мудрий, Коли б такий наш другий, Вби вас била пара, Вби дітинка спала. Оби спала – щастя мала, Як квіточка у садочку, Так дітинка в повиточку. Як вишенька на деревці, Так дітинка у колисці.

Колишу тя, дітиночко Колишу тя, дітиночко, Колиска з горіха. У колисці ся колише Мамчина потіха.

Колишу тя, дітиночко, Дітинко маленька, Обись спала, не ревала, Росла здоровенька. Колишу тя, дітиночко, Колишу, колишу, Обись спала, скоро вснула, А я тебе лишу.

Чучай-белай, малий хлопець Чучай-белай, малий хлопець, Не будь такий, як ти отець, Лем будь такий, як ти мати, Не будуть ти люди лати.

Ти нас, мамко, много мала Ти нас, мамко, много мала, Ти всіх нас любила, А ми пішли в чужі хижі, А ти ся лишила. Та заплачеш тоді, мамко, Хоч не будеш годна, Та як ти ся нагадаєш, Чи не є-м голодна. Ще заплачеш, рідна мамко, Хоть не будеш хотіти,

Кой ти будуть чужі діти Коровку доїти. Ще заплачеш, рідна мамко, Хоч не будеш знати, Кой ти будуть чужі діти Сорочечки прати. Ще заплачеш, рідна мамко, Дрібними сльозами, Як ня будеш відправляти, Долів образами.

Ой соколе, лети в поле Ой соколе, лети в поле Нам пшеницю жати, А ти, бідо, сиди дома Діти колисати. А ти, бідо, сиди дома, Оби діти спали, Оби вони не забули, Що ще й нянька мали.

Усни, сину Усни, сину, усни, Великий вирости, Великий, як і я, Білий, як лилія.

Усни, сину, усни, Великий вирости, Великий до неба, Бо тя, сину, треба. Бо тя, сину, треба, Волики гонити, Бо чужим дітям Не мож ся сплатити.

Гийда, гийда Гийда, гийда, На личку ти грийда, То тя мати грийдовала, Кой тя повивала. Зато в тебе таке личко, Як сметанка біле – Мамка твоя лем біленьку Дітинку хотіла.

Гейда, гейда... Гейда, гейда, гейда, На личку в тя крейда. Мамка тебе крейдовала, Оби тебе спознавала. Гейда, гейда, гейда, Колише тя зайда.

Гейда, мале, колишу тя Гейда, мале, колишу тя, Доки не вснеш, не лишу тя, А як уснеш, пов'яжу тя Й камінцями прикладу тя. Прикладу тя камінцями, Сама піду за вівцями. Вівці будуть травку пасти, А я буду кужіль прясти. Кужіль, кужіль, веретено, Колишу тя непристанно. Наша Марька не пряде, Та й не буде прясти, Здіє кужіль на поличку, Гейда кози пасти.

Колишися, колисочко Колишися, колисочко, Від дуба до дуба, Най я в тобі приколишу Малого голуба. Я дітину приколишу, Вби дітина спала, Вби дітина від Богочка Щастя й долю мала.

Спало дівча, спати буде, Мамку не зганяло. Росло, росло, не боліло Його білой тіло. Я повішу колисочку На зелену вербу, Колишися, колисочко, Зак я ся не верну.

Чучкай, чучкай... Чучкай, чучкай, чучкай, Очка зажмури, Покладь ручку під головку Та й, дітинко, всни. Ой люлі, люлі, люлі, Ти, дітинко, всни, Очка зажмури.

Люлю, синку, люлю Люлю, синку, люлю, Де я тебе стулю? Стулю я тя, стулю, Люлю, сину, люлю, Пуд зеленов дульов. Дуля буде цвісти, Дитя буде рости.

Чучай-белай, колишу тя Чучай-белай, колишу тя, Доки не вснеш – не лишу тя, А як уснеш, то лишу тя, Квіточками прикладу тя. Прикрию тя квіточками, Сама пуйду з дівочками. Присиплю тя дрібним піском, Сама пуйду густим ліском. Прикладу тя камінцями, Сама пуйду з легінцями.

Лю-лю, лю-лю Лю-лю, лю-лю, лю-лю, Дай ти, Боже, долю, Долька буде цвісти, А дітинка буде рости. Долька буде цвісти, А дітинка буде рости Та й буде співати, І дитинці Божа Мати Буде помагати. Лю-лю, лю-лю, лю-лю.

Мати доню колисала Мати доню колисала, Колисаючи співала. Ой, лю-лі, лю-лі, Ніч надходить, треба спати, Коло тебе твоя мати. Ой, лю-лі, лю-лі, Я тебе нагодувала І повила, і прибрала. Ой, лю-лі, лю-лі, Колишу тебе і співаю, Спи дитинко, баю, баю. Ой, лю-лі, лю-лі.

Спи, дитинко, спи Спи, дитинко, спи, Очка зажмури, Коло тебе твоя мати Шепче молитви. Снилося мені, Ош вітер гне колосся, А то мені моя мамка Гладила волосся.

Спи, дитинко, спи Спи, дітинко, спи, Очка зажмури. Я тя буду колисати І пісеньку ти співати.

Спи, дітинко, спи, маленька, спи. Люлю, сину, люлю, Пуд зелену дулю. Дуля буде цвісти, А дітинка рости.

Спи, дитинко Спи, дитинко, спи, Очка зажмури, Можеш, рибко, тихо спати, Коло тебе твоя мати Шепче молитви. Я тебе нагодувала І сповила, і приспала. Колишу тебе й співаю, Спи, рибонько, баю, баю, Бо й сама я засинаю.

Спало дитя Спало дитя, спати буде, Йому мати сторож буде, А сестричка до помочі Так як удень, так і вночі. Щоб зростало маленятко, Наше любе пташенятко, Наша квітонька маленька, Наша звіздонька ясненька.

Люляй, сину, люляй Люляй, сину, люляй, Чорні очка стуляй. Як їх мав стуляти, Як не хотять спати. Спи, дитинко, спи, Очі зажмури. Будеш, дитинко, довго спати, Коло тебе родна мати, Спи, дитинко, спи.

Ой спи, дитя Ой спи, дитя, без сповиття, Поки мати з поля прийде Та й принесе три квіточки: Одна буде дрімлива, Друга буде сонлива, А третя – щаслива. Ой щоб спало – щастя мало, Тай щоб росло – не хворіло, На серденько не оскаржило, Ой силочки у косточки, Здоров'ячко на сердечко, Розум файний в головоньку, Соньки-дрімки у віченьки!

Колиско польова Ой колиско польова, З дерева тонкого, Колиш файно, колиш

Василечка мого. Колисочко нова, З прутика тонкого, Колиш, колиш добрі Василька малого.

Гаю, сину, гаю Гаю, сину, гаю, Бо роботу маю. Найліпші співанки Я тобі співаю. Не скрипи, колиско, Колиско новенька, Колишеся в тобі Дітина маленька.

Ой спи, дитя, колишу тя Ой спи, дитя, колишу тя, Доки не вснеш, не лишу тя. Прикладу тя камінцями, Сама піду за вівцями. Прикладу тя камінцями, Сама піду за вівцями. Повішу я колисочку На зелену галузочку, Вітри будуть повивати, Тебе, дитя, колисати.

Ой повішу я колисочку Ой повішу я колисочку На зелену вербиночку, Буде вітер подувати, Колисочку колисати. Гей, колишся, колишся, Колисочко нова! Я в тобі колишу Білого сокола. Гей, соколе-голубе, Чи є вже полудне? Я, рибко, не знаю, Тепер обід маю.

Люляй, сину Колишся, колишся, Колиско новенька, В тобі ся колише Дитина маленька. Усни, дитя, усни, Любо тобі спати, Бо тебе колише Твоя рідна мати. Люляй, сину, люляй, Чорні вічка стуляй, Стуляй їх на спання, Любе би ти встання.

Дітинко маленька Дітинко маленька, У колисці не плач, Дам я тобі цукрю Та й великий колач. Будеш верещати, Не будеш нич мати, Лем довгу паличку На день і на нічку. Як не будеш спати Бублик з дірков будеш мати. Заснеш, Марько моя, Буде красна лялька твоя.

Повішу, повішу колиску на дуба Повішу, повішу Колиску на дуба, Буде вітер повівати, Колисочку колисати. Колишся, колиско, Понад землю низько, У нюй ся колише Маленький хлопчисько. Колисочко нова, З жовтого явора, Я в тобі колишу Малого сокола.

Ой, люлю та й люлю, Дай ті, Боже, долю, Долю щасливоньку, Дітино маленька. Ой, колишися, колиши, Колиско новенька, В тобі ся колише Рибонька маленька.

Завішу я колисочку Завішу я колисочку Тай на яблуночку, Та прийде Бог колисати Мою дитиночку. Та прийде Бог колисати, Ангели співати, Аби моюй дітиночці Веселинько спати. Ой, спи же ти, дітиночко, У туй шумилиночці. Най ти будуть файні сни Та каждої ночки. Ой дитя моє, дитя, Тось ми дало витя. На ручки чингирі Каждої вечері, На ручки чингирі, Жебим не робила, Ніжки ми спутало, Жебим не ходила.

Колишися, колиско, Од кута до кута, Малинька дітина – Велика покута. Спи, дітинко мила, Тось ми надоїла, Кобись уже вуросла, Била бим щаслива. Ой сину, муй сину, Я за тобов гину, Не одну я нучку Із тобов спочину. Най би я тя сину Уже колисала. Оби ти вже файно спав, А я спочивала.

Тай повішу колисочку Тай повішу колисочку В лісі на липочку, Буде Господь колисати Мою дитиночку. Буде Господь колисати, Буде ся питати: Чого тебе, дитиночко, Не колише мати. Мене мамка не колише, Бо не має коли, А нянько ня не колише, Бо робить у полі.

Мене мати купала і повивала Мене мати купала і повивала, Мене плекала і в колиску клала, І колисала приспівала. Спи, дитиночко, ой голубочко, Спи ти, дітиночко, ой голубочко, Спи ти, красна Оленочко, Спи ти довгенько, рости скоренько. Я, твоя мати, бим ся дождала, Жеби із тя радости дождала. Жебим з тебе радость мала, Тебе навчити і одружити, Многая літа з тобов прожити. А за тим словом, мила дітино, Будь здорова із свойов родинов.

Коло Дунаю, на краснум гаю Коло Дунаю, на краснум гаю, Люляй же, люляй! На краснум гаю, в зеленум саду, Там на диривці – на яворочку Висить колиска, ой, колисочка. Ой, колисочка, ой, золотая, У колисці туй дітиночка. А дітиночка красна, пишна, Пишна дітина, на имня Оленка Там ся гойдає, красно співає. "А хто тя навчив так красно співати?"

Ой, люлю, сину, люлю Ой, люлю, сину, люлю, Дай ті Боже долю, А долю, доленьку Дітині маленькуй. Ой, усни, сину, усни На годинку, на дві, Та дасть ті Всевишній Пан Бог добрі сни.

СЛОВНИЧОК МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ Аби (оби) – щоб Більчів (більчовик) – колиска Боліти – хворіти Вби – щоб Вбитися – ударитися Версниці – ровесниці Верета – простирадло Верещати – репетувати, дуже плакати Витя – плакання Вігодую – вигодую Відправляти долів образами – поховати Вічка – оченята, очка Ґазда – господар, чоловік Ґрийда – крейда Ґута – інфаркт, серцевий напад Дам я тобі цукрю – дам я тобі цукерку Добрі – добре Доки тя – поки я тебе Дуля – груша Дуждатися – дочекатися Дцера – дочка Жебим – щоб я Желати – бажати Завісити (завадити) – повісити Завічати – вректи, заздрити, наврочити Закрута – турбота Закі (зак) – поки Заті – доти Зайда – приблуда або торба за плечима Займеш волики – заженеш волики

Ідгорі – вверх Кавка – ворона Кідрова (кидрина) – кедрина Кілько (кулько) – скільки Кіть (кидь) – якщо Кой – коли Копінка – купина Косиця – квітка Кошуля – сорочка Красна – гарна Лати – проклинати Лем – тільки Люляти – няньчити Кукуль – кукіль Не будеш годна – не будеш могти Нич – нічого, ніщо Нуч (нучка) – ніч Няй – хай Нянько – батько, тато Обись – щоб ти Ош – що Паленка – горілка Паранна – гарна, пишна Пиловати – поспішати Побитися – вдаритися Повіч (повідж) – скажи Показити (посукати) – зіпсувати, поламати Покута – кара, страждання, каяння Потятко – пташеня Пуйду – піду Ревати – плакати Серенча – щастя, вдача Сказити (ісказити) – поламати

Сруль – какунчик, бешкетник Стулити – закрити Тай си – та я собі Тенґериця – кукурудза Файний (красний) – гарний Хижа – хата, оселя Чинґарі – кайдани, пута Шоломінячка (шулуміночка) – листя, в якому достигає качан кукурудзи Яблиночка – яблунька

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ СТЕПАНА ПОЙДИ 1. Дорогий серцю образ. Перевал. Творчість молодих. – Ужгород: Карпати, 1973. – С. 137 – 138. 2. У саду поезії. Калиновий спів. Творчість молодих. – Ужгород: Карпати, 1978. – С. 169 – 171. 3. Твори Лесі Українки в інтерпретаціях на угорську мову. Безсмертна дочка Прометея // Тези доповідей до науково-практичної конференції, присвяченої 120-річчю з дня народження Лесі Українки. – Ужгород, 1991. – С. 33 – 34. 4. Художня своєрідність угорськомовної інтерпретації "Новини" В. Стефаника // Тези доповідей до науково-практичної конференції, присвяченої 120-річчю з дня народження В.С.Стефаника. – Ужгород, 1992. – С. 42 – 43. 5. Поезія Петра Скунця // Збірник "Українська мова на Закарпатті в минулому і сьогодні. – Ужгород, 1993. 6. Духовна поезія Олександра Духновича і Слов'янський світ // Матеріали наукової конференції 23 – 24 квітня 1993 р. – Ужгород, 1993. – С. 26 – 27. 7. Стежина до Божого сина: [Передмова до збірки поезій Юрія Шипа "Скибка духовного хліба"]. – Ужгород: Карпати, 1994. – С. 3 – 10. 8. Сміх лікує всіх: [Передмова до збірки поезій Юрія Шипа "Сині сльози"]. – Ужгород: Карпати, 1995. – С. 3 – 10. 9. Особливості художнього перекладу угорського народного гумору // Тези доповідей 49-ої підсумкової наукової конференції професорськовикладацького складу. – Ужгород, 1995. 10. Літописець закарпатського театру: [Передмова до книжки Йосипа Баглая "Із театром сорок років"]. – Ужгород, 1997. – С. 5 – 8. 11. Йосип Баглай — лауреат премії Спілки театральних діячів України: [Післямова до книжки Йосипа Баглая "Із театром сорок років"]. – Ужгород, 1997. – С. 132 – 135. 12. Неповторне явище пісенної культури Закарпаття: [Передмова до книги "Дозволь мені мамо..." // Українські народні балади Закарпаття в записах Петра Пойди]. – Ужгород, 1998. – С. 3 – 12. 13. Прозираючи в далеч віків (Василю Чумаку — 75) // Календар "Просвіти" на 2000 рік. – Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство "Просвіта": [Укладач: П. Федака]. – Ужгород, 2000. – С. 99 – 100. 14. Серед тіней і Дантових примар // Буклет: Скунць Петро Миколайович. Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка 1997 року. – Ужгород: Ґражда, 2001. – С. 2 – 13.

15. Сторінками університетської газети: (До 50-річчя газети "Ужгородський університет"/ Співавт.: М. Ю. Токар. – Ужгород: Два кольори, 2001. – 136 с. 16. Із покоління будівничих: [Післямова до книги Василя Скрипки "Якби келихи заговорили"]. – Ужгород, 2002. – С. 110 – 112. 17. Майстер поетичного слова (До 60-річчя Петра Скунця) // Календар "Просвіти" на 2002 рік. — Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство "Просвіта": [Укладач: П. Федака]. – Ужгород, 2002. – С. 108 – 109. 18. Працею щоденною звеличений (До 70-річчя Йосипа Баглая) // Календар "Просвіти" на 2002 рік. — Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство "Просвіта": [Укладач: П. Федака]. – Ужгород, 2002. – С. 123 – 125. 19. Літописець літературного процесу Закарпаття (До 70-ліття Василя Попа) // Календар "Просвіти" на 2003 рік. — Закарпатське крайове культурноосвітнє товариство "Просвіта": [Укладач: П. Федака]. – Ужгород, 2002. – С. 41 – 45. 20. Слово в поезії. До полудня віку Олени Пекар // Календар "Просвіти" на 2003 рік. — Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство "Просвіта": [Укладач: П. Федака]. – Ужгород, 2002. – С. 160. 21. Хай крила злету міцнішають: [Передмова до книги "Маріан Токар. Бібліографічний покажчик"]. – Ужгород: Два кольори, 2003. – С. 5 – 15. 22. Серед тіней і Дантових примар // Закарпатці — лауреати Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. – Ужгород: Ґражда, 2003. – С. 101 – 110. 23. Першовідкривач літературних талантів (До 70-річчя Василя Попа) // Науковий збірник Ужгородського університету: Серія філологічна. – Випуск 7. – Ужгород, 2003. – С. 125 – 127. 24. Добрий ужинок на ниві фольклористики (До 75-річчя Юрія Туряниці) // Науковий вісник Ужгородського університету: Серія філологічна. – Випуск 10. – Ужгород, 2004. – С. 173 – 175. 25. Терниста дорога: [Передмова до брошури "Слово про книжку Омеляна Росула "Дорогою долі"]. – Ужгород: ТОВ "Колір прінт", 2004. – С. 3 – 6.

ЗМІСТ Маріан Токар, Михайло Басараб. Збирач духовних скарбів (До 60-річчя від дня народження автора) ............................................................................................................................ 3 Степан Пойда. Перлини, рівних яким немає ................................................................................. 5 Ой завішу колисочку. Записано в с. Богдан Рахівського району від О. М. Даскало ...................................................................................................................................... 21 Дітинку люляву. Записано в с. Ужок Великоберезнянського району від М. І. Копач.............. 21 Ой колишу та не лишу. Записано в с. Богдан Рахівського району від О. М. Даскало .............. 22 Люляй, люляй, дитиночко. Записано в с. Богдан Рахівського району від О. Д. Попенчук.................................................................................................................................... 22 Та, сину мій, сину. Записано в с. Ужок Великоберезнянського району від М. І. Копач .......... 23 Гая-люлю, гая-люлю. Записано в с. Богдан Рахівського району від О. М. Даскало ...................................................................................................................................... 23 Летів пташок через дашок. Записано в с. Богдан Рахівського району від О. Д. Попенчук.................................................................................................................................... 25 Колишися, не зломися. Записано в с. Синевир Міжгірського району від М. С. Томаш .......... 25 Егей, люляй, вічка стуляй. Записано в с. Синевир Міжгірського району від М. С. Томаш ..................................................................................................................... 26 Колисалам, колисалам. Записано в с. Задільське Воловецького району від О. І. Цап.............. 26 Колишися, колиско новенька. Записано в с. Задільське Воловецького району від О. І. Цап ............................................................................................................................................... 27 Ой колиско яворова. Записано в с. Руське Мукачівського району від М. Ф. Пеци ........................................................................................................................................... 27 Ой легіню молоденький. Записано в с. Задільське Воловецького району від О. І. Цап ........... 29 Ой спи, дитя. Записано в с. Верхні Ворота Воловецького району від М. В. Сличко................ 29 Колишу я колисочку. Записано в с. Річка Міжгірського району від Г. В. Корди...................... 31 Ой повішу колисочку. Записано в с. Річка Міжгірського району від Г. В. Корди. ................... 31 Люлі-люлі, муй синочку. Записано в с. Кричево Тячівського району від А. І. Боднар ............ 33 З високої полонини. Записано в с. Річка Міжгірського району від Г. В. Корди........................ 34 Колисала мене мамка. Записано в с. Щербовець Воловецького району від Л. П. Щербей ....................................................................................................................................... 34 Гийда, гийда, колишу тя. Записано в с. Ключарки Мукачівського району від О. І. Стеблак ........................................................................................................................................ 35 Колишу тя, колишу. Записано в с. Великі Лази Ужгородського району від Ю. І. Гулей ........ 35 Люлі, синку, люлі. Записано в с. Ключарки Мукачівського району від Н. В. Цифри ......................................................................................................................................... 37 Гайчі, сину, гайчі. Записано в с. Великі Лази Ужгородського району від М. Ю. Бежинець.................................................................................................................................. 37 Ой спи, синку, колишу тя. Записано в с. Осій Іршавського району від М. І. Варцаби ....................................................................................................................................... 38 Ой, щоб спало, щастя мало. Записано в с. Торунь Міжгірського району від Г. В. Кий ........... 38 Ой колишу, не лишу. Записано в с. Великі Лази Ужгородського району від М. Ю. Гаврилешко ............................................................................................................................. 38 Спи, дитятко маленькоє. Записано в с. Торунь Міжгірського району від Г. С. Жаби .............. 39 Спи, дитя, без повитя. Записано в с. Великі Лази Ужгородського району від П. М. Долгоша..................................................................................................................................... 39 Гайчі, синку, гайчі. Записано в с. Малий Березний Великоберезнянського району від М. Ю. Фірстер ..................................................................................................................................... 41

Гайчу міні, гайчу. Записано в с. Руські Комарівці Ужгородського району від В. В. Сельменської ............................................................................................................................. 41 Співаночки мої. Записано в с. Ужок Великоберезнянського району від М. І. Копач ............... 42 Спи, дитинко, спи. Записано в с. Руські Комарівці Ужгородського району від В.В.Селменської ................................................................................................................................. 42 Спи, дітинко, очка зажмури. Записано в с. Руське Мукачівського району від М.Ф.Пеци ....... 43 Мамко моя, мамко. Записано в с. Івашковиця Іршавського району від С. В. Канчій ......................................................................................................................................... 45 Люлі, люлі, люлі. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко................... 45 Колисалам дітиницю. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко ........... 47 Та люлю, та люлю. Записано в с. Ужок Великоберезнянського району від М. І. Копач ......... 47 Не була, не була. Записано в с. Ужок Великоберезнянського району від М. І. Копач ............. 49 Ой, Іванку, прихилися д'міні. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко ...................................................................................................................................... 50 Спи, дітино, мала. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко ................. 50 Колишу тя, дітинице. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко ............ 50 Усни, сину, усни. Записано в с. Новоселиця Перечинського району від М. М. Поляка .......... 51 Ой пуйду я в полонину. Записано в с. Новоселиця Перечинського району від М. М. Поляка ................................................................................................................................. 51 Спи, дітинко, не шуми. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко ......... 52 Я завішу колисочку. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко.............. 52 Спало дитя, спати буде. Записано в с. Пацканьово Ужгородського району від М. М. Гаврилець ................................................................................................................................. 52 Колишся, колиско. Записано в с. Новоселиця Перечинського району від М. М. Поляк.......... 53 Ой спи, дитя, без сповиття. Записано в с. Пацканьово Ужгородського району від М. І. Пайди........................................................................................................................................... 54 Ой летіли ластівочки. Записано в с. Синевир Міжгірського району від Ц. С. Томаш ............. 54 Ой кує зозуленька. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко ................ 55 Ой ти, коте мудрий. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко .............. 55 Колишу тя, дітиночко. Записано в с. Кушниця Іршавського району від Г. В. Лижечко .......... 55 Чучай-белай, малий хлопець. Записано в с. Середнє Ужгородського району від О. В. Стрижак...................................................................................................................................... 56 Ти нас, мамко, много мала. Записано в с. Осій Іршавського району від М. І. Варцаби ........... 56 Ой соколе, лети в поле. Записано в с. Івашковиця Іршавського району від С. В. Канчій........ 57 Усни, сину. Записано в с. Тихий Великоберезнянського району від М. В. Цап. ...................... 57 Гийда, гийда. Записано в с. Доробратово Іршавського району від Г. І. Калинич. .................... 58 Гейда, гейда. Записано в с. Верхні Ремети Берегівського району від І. Ю. Шкоби .................. 58 Гейда, мале, колишу тя. Записано в с. Верхні Ремети Берегівського району від І. Ю. Шкоби ......................................................................................................................................... 59 Колишися, колисочко. Записано в с. Діл Міжгірського району від Г. В. Кіс. ........................... 59 Чучкай, чучкай. Записано в с. Верхні Ремети Берегівського району від І. Ю. Шкоби ............. 60 Люлю, синку, люлю. Записано в с. Малий Березний Великоберезнянського району від М. Ю. Фірстер ..................................................................................................................................... 60 Чучай белай, колишу тя. Записано в с. Коритняни Ужгородського району від Г. А. Цар ....... 61 Лю-лю, лю-лю. Записано в с. Верхні Ремети Берегівського району від І. Ю. Шкоби.............. 61 Мати доню колисала. Записано в с. Верхні Ремети Берегівського району від М. І. Муски .......................................................................................................................................... 62 Спи, дитинко, спи. Записано в с. Верхні Ремети Берегівського району від І. Ю. Шкоби ........ 62 Спи, дітинко, спи. Записано в с. Малий Березний Великоберезнянського району від Г. А. Новак ........................................................................................................................................... 62 Спи, дитинко. Записано в смт. Королево Виноградівського району від О. І. Шаркань ........... 63

Спало дитя. Записано в смт. Королево Виноградівського району від О. І. Шаркань ............... 63 Люляй, сину, люляй. Записано в с. Малий Березний Великоберезнянського району від М. Ю. Фірстер ..................................................................................................................................... 64 Ой спи, дитя. Записано в с. Сімерки Перечинського району від Ю. М. Рапи............................ 64 Колиско польова. Записано в с. Малий Березний Великоберезнянського району від М. Ю. Фірстер ..................................................................................................................................... 64 Гаю, сину, гаю. Записано в с. Малий Березний Великоберезнянського району від М. Ю. Фірстер ..................................................................................................................................... 65 Ой спи, дитя, колишу тя. Записано в с. Шкуратівці Мукачівського району від Г. І. Медулич ....................................................................................................................................... 65 Ой повішу я колисочку. Записано в с. Шкуратівці Мукачівського району від Г. П. Шип ...... 66 Люляй, сину. Записано в с. Шкуратівці Мукачівського району від Г.П. Шип .............................................................................................................................................. 66 Дітинко маленька. Записано в с. Малий Березний Великоберезнянського району від М. Ю. Фірстер ..................................................................................................................................... 67 Повішу, повішу колиску на дуба. Записано в с. Кваси Рахівського району від С. І. Гаврилюк ..................................................................................................................................... 67 Завішу я колисочку. Записано в с. Волосянка Великоберезнянського району від Г. В. Кіндрат ........................................................................................................................................ 68 Тай повішу колисочку. Записано в с. Вонігово Тячівського району від В. А. Продай ............ 69 Мене мати купала і повивала. Записано в с. Волосянка Великоберезнянського району від Г. В. Кіндрат .................................................................................................................................. 70 Коло Дунаю, на краснум гаю. Записано в м. Ужгород від О. І. Качур ....................................... 70 Ой люлю, сину, люлю. Записано в м. Ужгород від О. І. Качур ................................................... 71 Словничок маловживаних слів ......................................................................................................... 72 Основні наукові праці Степана Пойди ............................................................................................ 75

Науково-популярне видання Степан Пойда “КОЛИШУ ТЯ, НЕ ЛИШУ ТЯ…” колискові пісні Автори передмови, видавці: Маріан Токар, Михайло Басараб У виданні використані малюнки Василя Козака Коректура: Мирослава Токар Верстка та дизайн: Станіслав Жуков Формат 60х84/16. Умовн. друк. арк. 4,6. Зам. № 17. Віддруковано: ПП М.М.Басараб, Ужгород, пл. В.Ґренджі-Донського, 3. Наклад 100 прим.

ISBN 966-7781-17-10

УДК 398.831 (477.87) ББК Шз (4 Укр=Зак) – 613 81