Джерельце бігло яром та долиною І дзвінко щебетало під калиною, Сміялось, райдужно світилося, Допоки сонце в ньому милося. А потім з хмари дощ полинув І камінь в джерело хтось кинув, Зробилась каламутною водиця – Здавалося, що вже не заіскриться. Та мул почав на дно спадать І хмари розійшлися спать. Лиш Місяченько подивлявсь на свою вроду В прозору і співучу знову воду. І знов джерельце яром та долиною Водицею щебече під калиною, Сміється, райдугою світиться, Радіє – сонце в нього дивиться. Сонце дивиться.
28
Анна Олєйнікова. «Осінні струни»