Я. Пелікан "Кому ж належить Біблія?" by Видавництво "Дух і літера"

BIBLIOTHECA CLEMENTINA

Ярослав Пелікан Кому ж належить

Біблія?

Історія Святого Письма крізь століття Видання підготовлене Центром св. Климента Спілкування та діалог культур

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 1

Київ

17.06.2011 11:41:09

Jaroslav Pelikan

Whose Bible is it? A History of the Scriptures Through the Ages

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 2

Viking

17.06.2011 11:41:09

Ярослав Пелікан Кому ж належить

Біблія?

Історія Святого Письма крізь століття

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 3

ДУХ I ЛIТЕРА

17.06.2011 11:41:09

Біблія від самого свого виникнення є полем битви стількох вір, вчень, світоглядів, сект, партій тощо, що мимоволі постає питання: чи взагалі можливо подивитись на неї неупереджено, виважено, тверезо? Всесвітньо відомий історик християнства і богослов Ярослав Пелікан у цій книзі обдаровує розсудливого читача – і віруючого, і невіруючого – саме такою можливістю. Союз наукової точності з блискучою ерудицією чи не у всіх галузях культури робить цей популярний вступ до Біблії неперевершено цікавим і легким (особливо завдяки чудовому стилю викладу) екскурсом у всі головні питання світового біблієзнавства, малює шлях Святого Письма до різних народів і культур від часу його формування до сьогодення. Багатовимірна і багатолика «Книга книг» постає «дивним новим світом», що продовжує дивувати, захоплювати, надихати все нові покоління, незалежно від їхньої віри і світогляду. Книга адресована всім зацікавленим Біблією, особливо у її зв’язку з історією і культурою людства. Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Переклад: Дарина Морозова Наукова редакція: Юрій Вестель Літературна редакція і коректура: Валерія Богуславська Комп’ютерна верстка: Юрій Кореняк Художнє оформлення: Ірина Пастернак Видання здійснене за підпримки християнських благодійних фондів RENOVABIS, ICCO & Kerk in Actie, CNEWA та Понтифікальної ради зі сприяння єдності християн П246 Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія? Історія Святого Письма крізь століття. /Пер. з англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2011. – 392 с. All rights reserved including the right of reproduction in whole or in part in any form. This edition published by arrangement with Viking, a member of Penguin Group (USA) Inc. Усі права захищені, у тому числі право передруковувати цей твір або його частини у будь-якій формі. Це видання зійснене зі згоди видавництва Viking, що є членом Penguin Group (USA) Inc. УДК 27-277:930.85 ISBN 978-966-378-204-1 ISBN 0-670-03385-5

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 4

17.06.2011 11:41:09

Зміст Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Вступне слово. Біблія, повна Біблія і нічого, крім Біблії? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Розділ 1. Бог, що говорить . . . . . . . . . . . . . . Голос Бога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пророк . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Усна традиція у світових літературах . . . . . . . Сократ та Ісус . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Писання і Традиція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Вимовлене Слово і писане Слово . . . . . . . . . .

27 28 30 33 37 42 46

Розділ 2. Гебрейська істина . . . . . . . . . . . . . Тора, П'ятикнижжя. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Невіїм, Пророки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Кетувім, Писання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Канон гебрейського Танаху . . . . . . . . . . . . . . . .

55 58 65 73 78

Розділ 3. Мойсей, що говорить грецькою . . . 85 Єврейська діаспора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87 Походження Септуагінти . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 5

17.06.2011 11:41:09

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

Особливості Септуагінти . . . . . . . . . . . . . . . . . . Культурне значення Септуагінти . . . . . . . . . . . Мойсеїв життєпис . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Значення Септуагінти для християнства . . . Розділ 4. Поза межами писаної Тори: Талмуд і одкровення, що триває . . . . . . . . Апокрифи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . «Не говорила, а говорить»: тривалість усної Тори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Глосси та парафрази священного тексту . . . . Застосування та розробка Закону . . . . . . . . . . Юдейські легенди та «вислови отців» . . . . . Універсальність Тори? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

96 97 99 103 111 112 116 122 125 129 131

Розділ 5. Звершення Закону та Пророків . . . 139 Танах охрестили християнською Біблією . . . . 144 Розділ 6. Формування Другого Завіту . . . «Новий» Завіт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Євангелія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Діяння Апостолів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Послання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Книга Одкровення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Християнська Біблія у християнській Церкві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Визнані та сумнівні книги . . . . . . . . . . . . . . . .

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 6

157 158 161 168 170 175 176 177

17.06.2011 11:41:10

Зміст

Формування Новозавітного канону . . . . . . . . 179 Розділ 7. Народи Книги . . . . . . . . . . . . . . . Розділені спільною мовою . . . . . . . . . . . . . . . . Вульгата . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Окремішні традиції інтерпретації . . . . . . . . . Середньовічна християнська інтерпретація . . Пісня пісень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Іслам як третій «народ Книги»? . . . . . . . . . .

183 184 187 191 194 201 205

Розділ 8. Повернення до джерел . . . . . . . Renovatio класичної та християнської латини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Відкриття грецької мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . Повернення до Біблії на івриті . . . . . . . . . . . . Лоренцо Валла та Дезидерій Еразм . . . . . . . . Вибух та його наслідки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Парадокси біблійного відродження . . . . . . . .

213

Розділ 9. Сама лише Біблія . . . . . . . . . . . . Біблійне відродження і біблійна Реформація . . Що Біблія дала Реформації . . . . . . . . . . . . . . . . Що Реформація дала Біблії . . . . . . . . . . . . . . . . Друковані Біблії для народу . . . . . . . . . . . . . . . Англійська Біблія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Біблійне «врядування святих» та релігійна свобода . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 7

215 221 226 229 234 238 243 244 245 249 251 257 260

17.06.2011 11:41:10

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

Біблія та культура Реформації . . . . . . . . . . . . . 264 Біблія у Католицькій Реформації . . . . . . . . . . 266 Розділ 10. Канон і критика . . . . . . . . . . . . . Критика традиційних підходів до Біблії . . . . Гаскала – Просвітництво – Aufklärung . . . . . Злет історико-критичного методу . . . . . . . . .

273 278 281 286

Розділ 11. Послання всьому людству . . . «У морі Біблій» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Ненависть до Біблії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Золотий вік вивчення Біблії . . . . . . . . . . . . . . .

307 308 325 326

Розділ 12. Дивний новий світ всередині Біблії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . «Краса вічно давня, вічно нова» . . . . . . . . . . Чужоземна мова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Чужий Всесвіт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . «Особливий народ» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Одержимість сакральною географією . . . . . . Контркультурний спосіб життя . . . . . . . . . . . «Зовсім Інший» Бог . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Післямова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Коротка бібліографія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

335 337 342 346 348 353 356 362 367 375

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 8

17.06.2011 11:41:10

Усім моїм вельмишановним християнським Almae Matres – протестантським, римо-католицьким та православним – і Юдейській Богословській Семінарії Америки, де я 16 травня / 3 Сівана 5751 здобув ступінь почесного доктора

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 9

17.06.2011 11:41:10

Передмова Ідея написати цю книгу виникла у Карнегі Холі на Різдво 1990 р., під час щорічного виконання «Месії» ҐеорҐа Фридриха Генделя нью-йоркським колективом Musica Sacra під керівництвом Ричарда Вестенбурга. Диригент, мій давній друг і колега, запропо нував мені підготувати супроводжув альний текст, що увійшов би до програмки «Месії». Хоч я слухав цей твір усе життя, доручення Карнегі Холу породило тисячу нових питань на цю тему, а також загострило й декотрі дуже старі питання. Тому текст у програмці мав у заголовку питання: «Кому ж належить Біблія?», що його я помістив тепер у назву цієї книги. Річ у тім, що у Карнегі Холі, на концерті, де аудиторія, хор і оркестр включали не лише християн, а і юдеїв, і невіруючих, біблійний текст «Месії» (що лише на третину складається зі слів Нового Завіту) містив щось незрозуміле саме по собі, автоматично – принаймні в цьому місці. Нібито в «Месії» передбачається, як і міркували століттями вір уючі християни, що, коли Ісая пророкує в сьомому розділі своєї книги про дівицю, яка «зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (7:14), або

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 11

17.06.2011 11:41:10

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

проголошує в дев’ятому розділі: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано» (9:6), чи оповідає у п’ятдесятому розділі, як «він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі» (53:4)*, він каже не просто експліцитно, а й либонь винятково про дівоче народження та про спокутні Страсті Ісуса Назарянина, «Месії». Відповідно, вважалося, що ці місця з юдейської Біблії не можуть бути правильно прочитані в контексті юдейської Біблії, набуваючи свого справжнього значення лише в контексті християнському. Вони стали, як стверджував християнський письменник ІІ ст., звертаючись до юдея, «не вашими Писаннями, а нашими» 1. В той же час, як і багато моїх сучасників, я безнастанно формулював – або намагався сфор мулювати – відповідь на трагічні події 1930-х та 1940-х років. Для мене ця відповідь набула конкретної форми запитання про те, яку роль християнські категорії та способи осмислення юдаїзму та єврейства могли відіграти у передісторії Голокосту. Як член правління Національної конференції християн і юдеїв та інших подіб них організацій, але передусім як історик християнського вчення, я вважаю це питання – або цей комплекс питань – загалом неминучим. Св. Юстин Мученик. Діалог з Трифоном-юдеєм, 29. Цитати з Біблії подаються у перекладах Івана Огієнка (за стандартним виданням) або о. Івана Хоменка (за вид. Святе Письмо, UBS, 1991), іноді зі змінами відповідно до авторського цитування (тут і далі «*» позначає примітки перекладача). 1 *

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 12

17.06.2011 11:41:11

Передмова

Оглядачі моєї п’ятитомної історії «Християнська традиція: історія розвитку доктрини», виданої з 1971 по 1989 рік, відзначали в роботі загалом дві риси, які вирізняють її з-поміж інших історій християнської думки та доктрини: зосередження на визначенні ключових біблійних висловів з обох Завітів, на підставі яких Церква доводила різні доктрини, розвиток яких у різні періоди був темою книги; а також визнання того, що ставлення християнства до юдаїзму було важливим не лише для «формування кафоличної традиції», що я розглядав у першому томі, а і для всієї історії християнського вчення, і будь-якої його доктрини, і будь-якого періоду цієї історії, а отже, і для кожного з п’яти томів. Юдейська теологічна Семінарія Америки 16 травня 1991 року / 3 Сівана 5751 року пос тави лася до обох цих вимірів моєї роботи з гідною по диву шанобливістю (особливо як для християнсь кого дослідника християнської історії), тож ця книга почасти призначена бути відповіддю на цю повагу. Наведу тут люб’язні слова з промови під час надання мені почесного ступеню: Ви навчили нас усіх, що великі релігійні традиції постійно оновлюються протягом століть, генеруючи вічно-змінні інтерпретації до вічно-сталого священ ного тексту Писання... Ви уважно поставилися до постійного діалогу між християнами та юдеями, який хвилює церкву дотепер. Присуджуючи Вам цей високий ступінь, ми визнаємо і відзначаємо Ваш внесок до концепції, що юдеї та християни є двома різними

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 13

17.06.2011 11:41:11

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія? релігійними спільнотами зі спільною відданістю Писанню та його інтерпретації.

Як іще не знали ані Семінарія, ані я на той час, ці слова були чимось на зразок передмови до теперішньої книжки, яка виходить на півтора десятиліття пізніше. Я раніше зазначав, що ідея цієї книги виникла у Карнеґі Холі на Різдво 1990 року, і так воно й було. Але я маю так само подякувати за неї своїй тітці, Ванді Ользі Бразловій, з якою мій дядько Джон М. (Джек) Пелікан зустрівся та побрався в той час, як він працював у 20-х-30-х роках інженеромелектриком у Радянському Союзі. Після того, як вони не без пригод звідти вибралися (ця історія увійшла до скарбниці сімейних легенд), тітка Ванда приїхала до Сполучених Штатів із країни, де атеїзм мав статус офіційної релігії та де читання Біблії в кращому разі набуло би рейтингу PG13*. Але з того часу, як вона приїхала до вільного світу, вона жадібно читала Біблію – і все інше в полі її зору – з властивими їй свіжістю та прямотою, здатними як обеззброїти, так і вбити наповал, іноді ніби наївними, але насправді – вельми хитромудрими. Одного разу вона мене спитала мимохідь, тією мовою, що її Патрік О’Браєн у четвертому романі з циклу «Обрі/ Матюрен»** називає «вільна, * Позначення із американського універсального рейтингу кінофільмів. Означає, що діти до 13 років допускаються на сеанс з дозволу батьків. ** Цикл Aubrey/Maturin – серія з 20 історичних романів, написаних Патріком О’Браєном (1914-2000).

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 14

17.06.2011 11:41:11

Передмова

хоча своєрідна англійська, позбавлена артиклів» (характерна проблема для слов’янських мовців, з якою маю проблеми і я – з тієї ж причини), англійською, в якій лишався відчутний акцент попри те, що вона тривалий час нею спілкувалася, «Скажи-но мені, і шо ти думаєш за Біблію?» Це просто вразило мене, і я не можу точно пригадати своєї відповіді, якщо така взагалі була. Але зараз, після кількох десятиліть, я намагаюся відповісти тітці Ванді на її незабутнє питання.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 15

17.06.2011 11:41:11

Розділ 4. поза межами писаної Тори: Талмуд і одкровення, що триває

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 109

17.06.2011 11:41:30

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 110

17.06.2011 11:41:30

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

111

Авторитет Біблії реально функціонує в ак туальному житті та практиці спільноти вірян. Тому в юдаїзмі, не менш, ніж у християнстві, це авторитет Біблії, безнастанно нормативно інтерпретованої та реінтерпретованої, – відтоді як її розмаїті складові вперше було записано письменниками та пророками, як вірить спіль нота, за натхненням Духа Божого. Ступінь відповідності авторитету цієї актуальної нор мативної інтерпретації Святого Письма автори тетові первинного тексту Святого Письма було каменем спотикання як для юдейської, так і для християнської традицій, для кожної у свій спосіб. Новому Завіту передувала усна традиція, покладена в його основу, утім жодним чином не вся вона міститься в Новому Завіті й не вичерпується ним; більше того, актуальна присутність та панування Св. Духа в Церкві може бути джерелом авторитету для одкровення, що триває й надалі. Відтак, відповідність традиції і Св. Письма – їхнє походження, їхній зміст, їхній авторитет – нерідко ставали предметом полеміки протягом історії християнської інтерпретації Біблії. Подібним чином і в юдаїзмі тлумачення Біблії після Біблії чи Тори після Тори набуло кілька – характерно юдейських – форм, тісно пов’язаних одна з одною, частково перекриваючи одна одну

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 111

17.06.2011 11:41:30

112

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

як хронологічно, так і по суті. Окрім Апокрифів (це грецьке слово) їх зазвичай позначають гебрейськими назвами; це (перерахуємо їх поки що в порядку англійського алфавіту): Ґемара, Аґада, Галаха, Кабала, Мідраші, Мішна, Талмуд, Таргум і Тосефта. Більшість цих методів біблійної інтерпретації та літературних жанрів містяться в масивній енциклопедичній структурі Талмуду, що, з погляду профана, є справжнім лабіринтом; сучасний англійський переклад Талмуду складає 35 томів тісно набраного, сповненого алюзій та послідовно інтертекстуального аналізу. В плані навчання, Талмуд також постав визначенням так званих талмудичних академій, або єшив (yeshivot), де здійснюється навчання традиційного юдейського тлумачення Біблії. Чимало енциклопедій, словників та інших стандартних бібліографічних посібників містять цінні визначення та обговорення цих та інших технічних термінів рабиністичної традиції післябіблійного юдаїзму. Утім, цей розділ як частина загальної історії інтерпретації Біблії, не пропонує чергового глосарію цих термінів, а натомість для зрозумілості групує їх за темами та класами, визначаючи та описуючи їх протягом детальнішого викладу. АПОКРИФИ Серед того, що можна назвати юдейським «письмом після Письма», окрему категорію

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 112

17.06.2011 11:41:31

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

113

складають так звані Апокрифи, що не входять в юдейський канон гебрейського Танаху. Назва «Аpocrypha» являє множину від грецького слова «прихований», apokryphon; протестанти зазвичай вживають це слово, акцентуючи на неоднозначному статусі цих книг. І навпаки, католицизм і право слав’я, які теж ведуть мову про «Аpocrypha», іноді називають їх «девтероканонічними» (букв. «з другого канону»), визнаючи, що їхнє місце в каноні певний час було предметом сумніву, але й декларуючи, що вони все ж належать до канонічного Письма. Вони складають особливу категорію, бо в грецькому перекладі Септуагінти вони наявні поряд із «канонічними» книгами Танаху, а в деяких випадках – ідеться про додатки до Єремії, Естери, Даниїла – навіть входять у самі ці книги. Нелегко пояснити введення їх у грецький переклад без «авторизації» з боку гебрейського канону. Чи означає це, що в юдаїзмі водночас існували два різних та альтернативних канони Танаху: вужчий, збережений на івриті юдеями Святої Землі, і ширший, перекладений грецькою юдеями Діаспори? Чи стосовно цих століть до нашої ери казати про «юдейський канон» як про щось замкнене й усталене взагалі є історичним анахронізмом, а відтак факт об’єднання всіх цих текстів в єдиному томі та переклад їх грецькою насправді не передбачав, що всі вони наділені рівною мірою авторитету? Як частина «канону» Септуагінти, Апокрифи постали й досі є частиною християнської Біблії

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 113

17.06.2011 11:41:31

114

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

як для Східної, Православної, так і для Західної, Римо-Католицької Церков. Вони й надалі посі дали цю позицію, хоча щодо цього не було жодних формальних постанов церкви, аж поки реформаційні громади не надали їм (у кращому разі) другорядного статусу, з огляду на те, що «церква справді черпає з них приклади для життя та повчання у доброзвичайності, та все ж не вживає їх для обґрунтування тієї чи іншої доктрини»1. Утім, для більшості християнського світу протягом переважної частини християнської історії вони були й досі є просто частиною Біблії. Хоч усі Апокрифи мають юдейське походження, вони на практиці відігравали значно вагомішу роль у християнській історії, ніж в юдейській. До Апокрифів належать додатки до Книг Ес тери, Єремії та Даниїла, але основний їхній обсяг складають Товит, Юдиф, Премудрість Соломона, Премудрість Ісуса, сина Сирахова, Варух та дві (або три) Книги Маккавеїв. Книга Товит оповідає дві окремі історії Товита й Сари, кожен з яких звернувся з молитвою до Бога, переживши великі випробування. З допомогою ангела Рафаїла Товитів син Товія та його наречена, Сара, зустрічаються й одружуються; книга завершується описом їхнього щасливого життя перед лицем Божим. Книга Юдифи – це історія про те, як вродлива юдейська удовиця Юдиф підманула ассирійського генерала Олоферна, дозволивши Ізраїлю відбити й побити ворога. Як 1

Thirty-Nine Articles of the Church in England, стаття 6.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 114

17.06.2011 11:41:31

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

115

і Книга Приповідок, Книга Премудрості, що її, судячи з її мови та стилю, було написано одразу грецькою, а не гебрейською, містить поради як для правителів, так і для підданих; і, подібно до Приповідок, вона також укорінює премудрість у Самому Богові та розглядає її в масштабі всього космосу. Книга «Премудрості Ісуса сина Сирахова», чи просто «Сирах»*, також належить до літератури премудрості (Iesous – це грецька форма досить поширеного в юдейських сім’ях гебрейського імені Єгошуа, вживана зокрема у Септуагінті). Книга Варуха являє суміш кількох елементів: сповідання гріхів, уславлення божественної Премудрості та низку поетичних фрагментів. Книги Маккавеїв – у римо-католицькому ка ноні їх дві, у православному ж – три, мабуть, найважливіші й найбільш широко читані (навіть протестантами) в усій цій групі, адже вони великою мірою забезпечують тяглість наративу юдейської історії того часу, що його християни називають «міжзавітним періодом» поміж Танахом і Новим Завітом. Вони оповідають про боротьбу юдеїв, під проводом семи братів Маккавеїв, проти вторгнення та звірств з боку язичників, таких як цар Антіох Епіфан, та про захист братами монотеїстичного богослужіння Ізраїлю. Всі вкупі вони становлять основне джерело інформації щодо юдейської історії * У західній літературі вона фігурує як Ecclesiasticus (не плутати з канонічною Книгою Еклезіяста – Проповідника).

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 115

17.06.2011 11:41:31

116

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

приблизно до першого століття до нашої ери; зокрема, вони постали джерелом натхнення для відомої ораторії Ґеорґа Фридриха Генделя 1746 р. «Юда Маккавей». «НЕ ГОВОРИЛА, А ГОВОРИТЬ»: ТРИВАЛІСТЬ УСНОЇ ТОРИ Коли юний Ральф Вальдо Емерсон 1838 року драматично проголосив свою незалежність від ортодоксій усіх можливих церков – навіть від того, що, як певний історико-теологічний оксюморон, слід назвати «ортодоксією» його власної Унітаріанської церкви Нової Англії, – він народив крилатий вислів: «не говорила, а говорить» – аби виразити дедалі глибше переконання, що божественне одкровення не можна обмежувати жодною священною книгою чи жодною богонатхненною особою, бо воно триває до сьогодення. Відтак, навіть сьогодні, як він переконував своїх юних слухачів на Богословському факультеті Гарварду, можна прагнути «самому стати новонародженим бардом Святого Духа, відкинувши всілякий конформізм, та з перших рук знайомити людей із Богом»2. Утім, насправді в історії юдаїзму та в історії християнства все було дещо не так, як уявляв Емерсон. Адже вислів «не говорила, а говорить» влучно окреслює безнастанне одкровення слова The Selected Writings of Ralph Waldo Emerson (New York, 1992), 80-81. 2

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 116

17.06.2011 11:41:32

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

117

Божого, що відбувалося знов і знов, і продовжує відбуватися до сьогодні, у наполегливій відданості сторінкам Священної Книги. Згідно з юдейською традицією, таке віддане коментування тексту рухалось пліч-о-пліч зі Святим Письмом Танаху від самого початку, у формі, що її згодом було названо «усною Торою». Джерелом цієї усної традиції, так само, як і писаної, був сам Мойсей – чи, точніше, Бог, Який промовляв до свого слуги Мойсея та через нього до народу Ізраїлю. Частину того, що Мойсей чув від Бога, він записав у Тору, яку ми знаємо, але частину він не записав, передаючи це в усній формі. Через таке передання – наше слово «традиція» походить від латинського tradere, «передавати» – як писана Тора, так і усна Тора зберігалися неушкодженими всередині спільноти вірян від покоління до покоління. Отже, оскільки священний текст не був і не є автоматично зрозумілим сам у собі чи сам із себе, а вимагає тлумачення, одразу розпочався процес усного коментування писаного тексту, що спиралося на ресурси цієї усної Тори. Деякі з пізніших юдейських мудреців припускали, що це усне передання не записували, аби вберегти його від перекладу грецькою, а відтак від потрапляння не в ті руки, як це спіткало Септуагінту; вочевидь, ця гадка відображує, принаймні почасти, сам е гіркий досвід юдейської спільноти щодо християнського засвоєння первинно юдейської Септуагінти. Основою

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 117

17.06.2011 11:41:32

118

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

Талмуду є Мішна, яку рабини продовжують називати «усною традицію» навіть попри те, що вона вже набула писемної форми. Мішна старіша від Ґемари, писемного коментарю на неї, та вважається авторитетнішою. Найбільш монументальний корпус усної традиції, безпосередньо пов’язаний з текстом Танаху, полягав просто в огласовці, що дозволяла вимовити гебрейські слова, адже оригінальний текст не містив ані голосних, ані пунктуації, ані, здається, пробілів між словами, складаючись з самої лише нескінченної низки приголосних. Навіть той, кому ніколи не випадало читати гебрейський (чи англійський, чи французький [чи український]) текст, що складається з самих лише нерозділених приголосних, може уявити, що це справді застрашливе завдання: ГСПДМ ЙПСТРНЧГМННБРКВТМНБНПСВСКХВ НДМНЛЖТВДМННТХВД – так виглядали б перші два вірші Псалма 22/23 [у перекладі І. Хоменка], а ось так вони звучать: Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води.

Як ілюстрацію ще й досі можна відвідати класи, де самих лише хлопчиків навчають читати неогласований гебрейський текст, найчастіше за допомогою майже настільки ж старих викла

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 118

17.06.2011 11:41:32

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

119

дацьких та навчальних методів, як і сама усна традиція. Але смішно було би припускати, ніби пере давалися лише приголосні, що складали весь записаний текст Танаху. Гебрейські слова, як не крути, потрібно було вимовляти, для цього ж були необхідні голосні. Отже з самого початку існувала усна традиція, що передавалася від учителя до учня впродовж незліченних поколінь і забезпечувала огласовку тих приголосних, що їх читач бачив на сторінці. Єдиною відмінністю було те, що ці голосні довіряли пам’яті, а не вводили у писаний текст, що передавався від покоління до покоління. Коли вчені, відомі нам як масорети, – здається, ця назва походить від гебрейського еквіваленту «традиції», – які працювали між VI та Х ст. н.е. (отже, слід нагадати, через понад тисячу чи більше років після первинного створення Тори та решти Танаху), спорядили текст позначками голосних у вигляді крапок та рисок під низкою приголосних, вони з глибокою шанобливістю та вірністю минулому повторювали те, що традиція передала їм через покоління й покоління вивчення напам’ять та безнастанного виголошення. Та якщо, згідно з юдейським та, слідом за ним, християнським вченням, Танах є «натхненним Писанням» (2 Тим. 3:16), чи не передбачає це, що в особливому одкровенні Бога як Натхненника Писань були дані не лише приголосні, а й голосні, що спершу за

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 119

17.06.2011 11:41:32

120

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

пам’ятовувались і лише набагато пізніше були записані? Якщо ж так, то, оскільки передача голосних через покоління здійснювалася через усну традицію, чи не постає тоді «натхненною» і традиція, причому в тому ж сенсі, що й писаний текст? Оскільки переклад Танаху грецькою було здійснено приблизно на тисячу років раніше, ніж виконали свою роботу масорети, очевидно, що «будь-який гебрейський текст, відтворений за грецькою Біблією, передуватиме на кілька сотень років тому повному рукопису, на якому засновано нашу гебрейську Біблію» 3. Якщо ми спробуємо «відтворити» текст у такий спосіб та реконструювати гебрейський оригінал, на якому був заснований грецький переклад, ми зрозуміємо, що в низці місць юдейські перекладачі Септуагінти читали приголосні не з тими огласовками, що їх згодом записали масорети й що їх ми бачимо сьогодні у друкованих виданнях гебрейської Біблії (та вживаємо для інтерпретації та перекладу гебрейського тексту). В одному з Псалмів (109/110:3), де в масоретів (та в усіх наших перекладах сучасними мовами) стоїть: «народ Твій», грецька Септуагінта перекладає: «з Тобою»; різниця залежить від того, яку огласовку підписати під однаковим набором гебрейських приголосних. Але є серйозніші відмінності. У «воланні покинутості» (Пс. 21/22:2), що його, згідно з 3

Anchor Bible Dictionary, 5.1102.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 120

17.06.2011 11:41:32

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

121

Євангеліями, згадав Ісус на хресті – але, слід зауважити, арамейською – «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27:46) один із подальших віршів (17) у масоретів звучить: «Наче леви [вони роздирають], мої руки та ноги». Але в Септуагінті написано: «Пробили мені руки й ноги». Вся розбіжність полягає в найменшій літері гебрейського алфавіту «йод» (y), яка, якщо її трошки видовжить перо чи пензель писця, перетворюється на «вав» (!). У безнастанних суперечках між юдеями та християнами протягом Середніх віків і набагато пізніше щодо того, що означало це «волання покинутості» – відчай Псалмоспівця чи спаси тельний вигук Ісуса Месії – це видовження однієї літери важило значно більше, ніж проста технічна похибка, змінюючи ситуацію зовсім не «на йоту». Традиція, передана поколіннями масоретам та зафіксована ними на письмі, складалася не лише з огласовок до тексту, а включала й інші списки та пояснення, покликані осягнути смисл тесту з приголосних та зберегти його від помилок чи перекручень. Вони теж належали до загальної вікової традиції, повноважними хранителями якої вважали себе масорети. Такого роду пояснення й списки самі з необхідністю виявлялися певними коментарями, що спершу мали справу з вимовою та з непослідовностями вжитку того чи іншого гебрейського слова, але згодом переходили від простого вичитування та

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 121

17.06.2011 11:41:33

122

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

редагування списків до більш істотних питань стосовно священного тексту. ГЛОССИ ТА ПАРАФРАЗИ СВЯЩЕННОГО ТЕКСТУ У післябіблійному юдаїзмі усна передача та згодом кодифікація таких пояснень окремих гебрейських слів були необхідні навіть для тих, хто зберіг вільне володіння івритом. Але мірою того, як серед євреїв, і в Палестині, і в Діаспорі, занепадало вільне володіння івритом, ці пояснення ставали дедалі нагальнішими. Арамейська поступово заступила місце гебрейської як розмовної мови палестинських та інших євреїв. Згодом арамейська (що нею й досі розмовляє населення невеликої території) поступилася місцем іншим розмовним мовам, якими спілкувались євреї в різних регіонах та в різні періоди: арабській (зокрема в середньо вічній Іспанії), їдишу (серед євреїв-ашкеназів Центральної та Східної Європи аж до ХХ ст.) та ладино (серед євреїв-сефардів Середземномор’я); але іврит знову став розмовною мовою євреїв лише у ХХ ст. Вже в Танаху, в Книгах Езри, Даніїла та Єремії, є кілька віршів, написаних арамейською, а не івритом; в одному місці ми навіть знаходимо прохання, симптоматичне для лінгвістичного переходу, що відбувався: «Розмовляй, будь ласка, з твоїми рабами по-арамійському, бо ми розуміємо цю мову; не говори до нас по-

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 122

17.06.2011 11:41:33

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

123

юдейському» (2 Цар. 18:26). Приблизно дюжина згадувань «юдейської» мови в Новому Завіті насправді означають «арамейську». Мірою того, як священний текст Танаху ставав дедалі менш зрозумілим для спільноти вірян, юдейська літургійна практика мусила звернутися до вжитку арамейських парафраз та перекладу, знаних як таргум (що означає «переклад»), що також стали частиною нормативної традиції. Після читання тексту в гебрейському оригіналі з сувою Танаху, хтось інший виголошував (не читав) арамейський таргум на запропоноване місце. Потім він чи інший служитель синагогальної відправи тлумачив текст, як чинив Ісус у рідному місті Назареті (Лк. 4:16-21); служителі могли також запропонувати це гостю, якщо він мав добру репутацію, як запропонували ап. Павлу антиохійські юдеї (Діян. 13:15). Тлумачення, засноване на таргумі, також виголошували арамейською. Одне місце з Книги Неємії (8:8), як вважають, проливає світло на цей ритуал, який відбувався вже за часів писця Езри, тобто в V–IV cт. до н.е. «Вони читали [івритом] книгу закону Божого [Тору] виразно та викладали значення [арамейський таргум], щоб читане було зрозумілим» Ці таргуми також спершу були усні. Учні отримували їх від учителів, новонавернені – від наставників, і нерідко сини – від батьків як частину підготовки до рабинського служіння. Попри лінгвістичну близькість та подібність івриту й арамиту – чи саме внаслідок цих подібності та

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 123

17.06.2011 11:41:33

124

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

близькості – такий переклад мав бути значно більше, ніж простою буквальною транслітерацією. Як визнає пізніша передмова до Сираха, одного з Апокрифів, точно окреслюючи лінгвістичну й релігійну ситуацію, властиву післябіблійному юдаїзму: «Сказане гебрейською втрачає в силі, якщо перекласти це іншою мовою... Навіть Закон, Пророки та решта Письма в оригіналі звучать помітно інакше». Відтак, аби передати арамейською сказане в гебрейському оригіналі, необхідні були парафрази та розгорнуті пояснення, що перетворювали таргуми на свого роду біблійні коментарі. Подібним чином, пояснення нерідко вимагає додатку. До біблійного фрагменту: «Сини Яфета: Гомер, і Магог, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех і Тірас» (Бут.10:2), – таргум додає пояснення та продовження: «А землі їх називалися: Фрігія, Германія, Мідія, Македонія, Віфінія, Азія та Фракія». Як наслідок, великий обсяг та складність матеріалів згодом зумовили необхідність запису таргумів та видання їх – на диво скоро після винайдення книгодрукування у другій половині ХV ст. Мабуть, найважливішим із таргумів є Онкелос (Onqelos), таргум на Тору, надрукований арамейською вже 1480 року та згодом включений у шеститомну Комплютенську Поліглоту, видану в Алькала-де-Енарес в Іспанії між 1514 та 1517 рр. Споряджений латинським перекладом для християнських біблеїстів, таргум надавав їм доступ до стандартного юдейського розуміння багатьох віршів П’ятикнижжя, що його

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 124

17.06.2011 11:41:33

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

125

християнська екзегеза тривалий час після того вважала власним досягненням. Ці пояснення та коментарі у форматі таргумів є вагомим компо нентом акумулювання традиції в юдейській біблійній екзегетиці. Рабинам доводилося докладати певних зу силь, аби розрізнити таргуми як перекладпояснення та мідраші як коментар-додаток. Головна особливість мідрашів – це застосування біблійного тексту до обставин та потреб, від мінних від первинного контексту уривку. Нерідко це вимагало пояснювальних глос чи додатків до оригінального тексту. Цікаво, що ранні християнські екзегети, часто відкидаючи рабиністичні методи інтерпретації як штучні та довільні, по суті, й самі створювали таргуми та мідраші, приміром цитуючи слова: «Царює Господь» (Пс.95/96:10) з власним додатком «з дерева»4 – тобто з дерева Хреста – чого нема ані в гебрейському тексті, ані навіть у Септуагінті, та ще й звинувачували юдейських інтерпретаторів у перекрученні біблійного тексту, бо ті, мовляв, виключили з Псалма це суттєве доповнення, що вочевидь пророкує розп’яття Христа. ЗАСТОСУВАННЯ ТА РОЗРОБКА ЗАКОНУ Книга Левит, наявна і в християнській Біблії, містить сотні, ба й тисячі якнайдетальніших 4

Юстин Мученик. Діалог з Трифоном-юдеєм, 73.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 125

17.06.2011 11:41:34

126

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

гігієнічних, дієтичних та ритуальних приписів, які лягали тягарем закону на плечі релігійного юдея та які необхідно було виконувати, «щоб … не померти» (Лев.10: 6-9). Хоч як важко в це повірити, та жодна книга рекомендацій, що навчає дотриманню й виконанню цих правил, хоч би якою прискіпливо детальною вона була та якою натхненною вважалася, не могла навіть сподіватися передбачити всі можливі ситуації та питання, реальні та гіпотетичні, що могли виникнути з часом у будь-кого, хто щиро прагнув сказати з Псалмоспівцем: Я спішу й не барюся виконувати Твої заповіді (Пс.118/119:60), –

і кожну окрему серед них. Більше того, чимало з-посеред цих місць писаної Тори передбачали соціальні та політичні умови, яких не було за пізніших часів, особливо під час вигнання Ізраїлю «над річками Вавилонськими» (Пс. 136/137:1), та ще пізніше (аж до наших часів) у Діаспорі по всій земній кулі. Навіть у рамках самого біблійного періоду божественні приписи, що стосувалися спершу кочового народу, який не мав певного дому, інколи нелегко було припасувати до міського населення пізнішого юдейського царства. Але, принаймні, юдаїзм цього пізнішого періоду міг розраховувати на живий голос пророків, що скеровував до життя, відповідного до Закону. Тепер же йому доводилось поклада

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 126

17.06.2011 11:41:34

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

127

тися лише на Галаху, що приблизно означає «шлях». Отже, Галаха – це корпус тлумачень Закону. Наведемо важливий приклад: закон про день суботній (Вих. 35:2-3), що доповнює більш ранню версію Десяти Заповідей (Вих. 20:8-11), зокрема вимагає: Шість днів робитимете, сьомий же день має бути святий для вас; субота – цілковитий спочинок на честь Господа. Кожен, хто робитиме в цей день, буде караний смертю. Не будете запалювати вогню в день суботній ані в одній з ваших домівок.

Відповідно, потрібні були детальні інтерпре тації заборон «робити» та «запалювати вогонь»: чого вони стосуються і що, відтак, необхідно було зробити в п’ятницю до заходу сонця для приготування до Шабату. Особлива згадка про «вогонь» означала, що ритуальні свічки слід запалити перш, ніж почнеться вечір Шабату; в сучасному індустріальному суспільстві, приміром, на Шабат не слід користуватись електрикою, адже дроти є носіями «вогню» – принаймні, потенційно. Деякі з найгостріших богословських та політичних полемік, що розгорнулися в державі Ізраїль з 1948 р., стосувалися можливості докладати рабиністичну Галаху до всіх вимірів життя сучасної нації, причому релігійні партії ставали на захист суворого тлумачення та обов’язкового виконання і – проти, здавалось би,

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 127

17.06.2011 11:41:34

128

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

незначної адаптації, зокрема в законі про Шабат. У сучасній Діаспорі, особливо в Сполучених Штатах, реформаторський юдаїзм та юдаїзм ортодоксальний розійшлися в питаннях ін терпретації біблійного закону та легітимності адаптації традиційного його виконання, якот кошерної дієти, в контексті переважно неєврейської культури. Якщо ж поглянути на неї ще доглибніше, стане зрозумілим, що необхідність Галахи як корпусу біблійної інтерпретації зумовлюється позір ними непослідовностями та суперечностями, що їх можна побачити в самому тексті писаної Тори. В такій важливій частині божественного одкровення, як святкування Песаху, нескінченні деталі якого займають майже половину Галахи, релігійний юдей повинен був дотримуватися чіткого припису Второзаконня: «Не будеш заколювати пасху в одному з тих твоїх міст, які Господь, Бог Твій, дає тобі. Але тільки на тому місці, яке вибере Господь, Бог Твій, щоб там перебувало Ім’я Його , … і будеш варити і будеш їсти» (Втор. 16:5-7), а саме в Храмі. Але інше місце Тори, у Книзі Виходу, визначає як місце проведення Песаху не Єрусалимський Храм, а окрему єврейську господу. «Поєднуючи обидві концепції, – пояснює Якоб Нойшер, – зі своїми правилами, що стосуються будь-якої господи, хоч би де вона була, Галаха розробила власну постанову на підставі суперечливих свідчень Танаху… житло синів Ізраїлевих розглядається як

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 128

17.06.2011 11:41:34

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

129

зіставне з Храмом – не так в аспекті ритуальної чистоти, як в аспекті ритуальної діяльності»5. До цієї проблеми дотична інша подібна суперечність між цими ж двома місцями Тори, щодо інших правил святкування Песаху. Первинне правило у Другій Книзі Мойсеєвій входить до того, що іще до Виходу «і сказав Господь до Мойсея й до Арона в Єгипетськім краї», та уточнює стосовно пасхального ягняти: «не їжте з нього сирого та вареного, звареного в воді, бо до їди тільки спечене на огні» (Вих.12:1, 9). Утім, після Виходу, в П’ятій Книзі Мойсеєвій, у тісному зв’язку зі щойно наведеним приписом, чітко вказано: «і будеш варити, і будеш їсти» (Втор. 16:7). Уже в самому тексті Танаху, на одній з останніх його сторінок, (якщо додержуватися порядку книг в юдейському каноні), цю суперечність розв’язано за допомогою певної компромісної комбінації: «І пекли пасхальне ягня на огні, за постановою, а святі жертви варили в горшках і в котлах, і в горнятах» (2 Хрон. 35:13). Спираючись на цю модель, вживану Письмом, Галаха в Талмуді була в змозі вирішувати подібні суперечності та аномалії, що зустрічалися в тексті писаної Тори. ЮДЕЙСЬКІ ЛЕГЕНДИ ТА «ВИСЛОВИ ОТЦІВ» Галаху, що містить тлумачення біблійного Закону, зазвичай відрізняють від Аґади, 5

Jacob Neusher The Encyclopedia of Judaism,1:361.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 129

17.06.2011 11:41:34

130

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

«наративної», чи «біблійної інтерпретації». Відтак, матеріали Аґади нерідко безпосередньо звертаються до читачів, які не належать до юдейської традиції, зокрема до християн, – на відміну від Галахи, зосередженої на тих аспек тах П’ятикнижжя та його законодавства, які не поділяються іншими традиціями. Особливо багатим джерелом аґадичних текстів є Тосефта, що, подібно до більшості обговорюваних у цьому розділі матеріалів, щойно стала доступною в англійському перекладі. Під назвою «Юдейські легенди» Леві Гінц берг видав з 1909 по 1938 семитомне зібрання деяких із найчарівніших та найглибших іст орій Аґади. Назву «Вислови отців», Pirqe Aboth, заголовок однієї з частин Мішни, можна вжити дещо ширше на позначення літературного жанру, походження якого, певно, пов’язане з канонічними книгами Приповідок та ЕклезіястаПроповідника (обидві з яких традиційно приписують царю Соломонові), а також з Апокрифами – Книгою Премудрості (також приписуваною Соломонові) та Прем удрістю Ісуса сина Сираха. Існує чимало паралелей (у тому чи іншому напрямі) поміж Pirqe Aboth та Сирахом, і, можливо, вони походять зі спільного, очевидно, первинно усного джерела, як і більшість матеріалів, описуваних тут нами. Особливу категорію серед цих інтерпретацій священного тексту Тори складають спекулятивні містичні системи, ототожнювані з Кабалою, що

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 130

17.06.2011 11:41:35

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

131

мали потужний вплив і на ренесансну хрис тиянську думку і що досі викликають інтерес не-євреїв. У центрі їхньої уваги – споглядання та рефлексії над Іменем Божим, відкритим Мойсеєві біля неопалимої купини, «EhyehAsher-Ehyeh». В основному тексті Танаху Юдейського видавничого товариства це Ім’я було залишене без перекладу, але в примітках наведено еквівалент «Я є Той, Хто Я є» (“I Am That I Am”). За його чотирма приголосними, YHWH, його почали називати Тетраграмматон. Для Кабали та її послідовників Тетраграмматон є ключем до таємниці Буття, божественного чи створеного, але також і ключем до значення Біблії. УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ТОРИ? Однією з постійних тем Талмуду як про довження Одкровення є універсальність Тори. «Єдиний Господь», уславлюваний у щоденному проголошенні Шема, «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш – Господь один» (Втор. 6:4), є Богом Ізраїлю, але не в такому ж етноцентричному розумінні, в якому ідоли були богами хананеян та інших язичницьків народів: «Хіба ж ви, Ізраїлеві сини, Мені не такі, як сини ефіоплян?» говорить Господь. «Хіба ж не Я Ізраїля вивів з краю єгипетського,

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 131

17.06.2011 11:41:35

132

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія? а филистимлян з Кафтору, а Арама із Кіру?» (Ам.9:7)

Бог Ізраїлю – не племінне божество, а Бог усіх народів, Один, Єдиний Істинний Бог; а це передбачає, що є воля Божа стосовно всіх народів, а не лише стосовно народу Ізраїлю. Чи тотожна ця воля Закону Тори – всім законам Тори та Галахи? Чи в цьому масивному корпусі матеріалів можна визначити певні приписи та заборони, які конкретно можна докласти до всіх народів? Талмуд віднаходить відповідь на ці питання у розрізненні між Законом, даним у Торі Мойсеєві, письмовим та усним, та Законом, даним ще Ноєві, який, унаслідок Потопу, виявився другим Адамом та пращуром усього людства через трьох своїх синів, Сима, Хама та Яфета; «і народи від них поділились на землі після потопу» (Бут. 1:32), аби знов поповнити населення землі й постати новим людством. Визначаючи до-Мойсеїв Закон, даний Ноєві, Талмуд виокремлює сім порушень волі Божої: служіння ідолам, марне згадування імені Божого, вбивство, незаконні сексуальні стосунки, крадіжки, вживання м’яса ще живих тварин та недотримання законів. Визначаючи ці основні злочини, Талмуд висуває контекст, що згодом дістане у філософії назву «природного права». Це та частина змісту Закону, знання та авторитетність якої не залежить від унікального історичного одкровення Бога, чи то через Мойсея, чи то через Ісуса Христа, але яка є пізнаваною

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 132

17.06.2011 11:41:35

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

133

навіть для язичників (і на практиці таки була відома їм). Це поняття, настільки ж християнське, наскільки і юдейське, поширювалося далеко за межі ортодоксії як тієї, так і іншої спільноти, що засвідчує посилання на «закони Природи та закони Бога Природи» в Американській Декларації Незалежності. Якщо цей природний закон не залежить від Одкровення, він мусив випливати зі всесвітньої традиції та/або діяльності людського розуму. У більш радикальних формах таке звеличення сили розуму, застосоване до Тори, було передвістям юдейської Просвіти, Гаскали. Але вже у Талмуді, а згодом у коментарях на Талмуд багато уваги було приділено здатності людського розуму розрізняти волю Божу, виходячи зі структури всесвіту та з досвіду, накопиченого людством. Самі процеси мислення, обговорювані в питаннях та відповідях талмудичних мудреців, методи аналізу, розроблені юдейською екзегезою Танаху (та християнською екзегезою Писання), передбачали, що божественне одкровення Закону, хоча він і був написаний для Мойсея на кам’яних скрижалях, було адресоване інструментам більш чутливим, хоч і менш тривким – людському мовленню й людському мисленню. У поєднанні з послідовним наголосом Талмуду на тому, що Бог один, і на тому, що Його воля щодо людства універсальна, це визнання готувало читачів Талмуду до наголосу на трансцендентному Законі, присутньому в

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 133

17.06.2011 11:41:35

134

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія?

писаній Торі та в усній Торі, але й поза ними. Відтак, у марші за громадянські права, що розгорнувся в Америці ХХ ст., брали участь не лише християнські діячі, як-от Мартін Лютер Кінг, тлумач Нагірної проповіді та учень Махатми Ганді, а й такі знавці Талмуду, як Раббі Абрагам Джошуа Гешель, тлумач гебрейських Пророків та учень Раббі Акіби, який казав правду можновладцям, безвідносно до того, де вони молилися (якщо молилися взагалі). Уся ця традиція передбачає, що коментар на священний текст може бути найвищою формою як послуху Богу, так і інтелектуальної діяльності. Як мудро спостеріг Леон Візелтір: Кожний, хто знайомий з історією коментарів, знає, що протягом багатьох століть вона була – і досі є, принаймні у книжках, які мають якусь вагу, – однією з найбільших можливостей для оригінальності, ба й радикалізму, думки. Безум овно, майже всі вели кі твори юдейської філософії є екзегетичними творами, від Філона до середньовічної традиції, та особливо Маймоніда з його «Дороговказом для розгублених» (найвеличнішою з книг, написаних юдеями).

І те саме можна сказати про великі твори християнської філософії. Коментар та літургія були двома, дуже різними, та все ж зрештою компліментарними, шляхами до сучасного звучання священного тексту.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 134

17.06.2011 11:41:35

Розділ 4. Поза межами писаної Тори

135

У цьому розділі лиш імпліцитно присутній, але в масиві коментарів разюче наочний паралелізм між цими ультра-юдейськими підходами до послання Біблії та християнськими способами екзегези, розробленими в ізоляції від неприй нятного юдаїзму з усіма його трудами та усіма його шляхами. Що більше ми усвідомлюємо цей паралелізм, то глибшою постає спорідненість, то трагічнішою видається взаємне незнання та нерозуміння. Відтак, у певному, не просто поверховому, сенсі, Талмуд та Новий Завіт, укупі з похідними від них спекулятивними, екзегетичними та казуїстичними традиціями, можна розглядати як два альтернативні напрями, якими могла просуватися пізніша інтерпретація Тори та Танаху. Ці напрями такі близькі й такі далекі один від одного, але для обох Авраам є спільним отцем, Мойсей – спільним законодавцем, – та, аби ніхто не забував, Єдиний Бог Ізраїлев, Отець Ісуса Христа, – Господом (та Суддею).

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 135

17.06.2011 11:41:36

Видавництво «Дух I Лiтера» пропонує:  Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Переосмислення. – Пер. з англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2009. – 360с. «Ідея Університету» Ярослава Пелікана – це книга, що підсумовує розвиток університету як центрального культурного інституту за вісім сторіч. Написаний як розлога дискусія сучасного інтелектуала з університетським мислителем ХІХ століття Джоном Генрі Ньюменом, це й текст втілює самоаналіз та саморефлексію університету, і так складається його автопортрет. У розрізненні минулого і сучасного стану культурного життя «верховного інте лекту», Пелікан визначає відповідальність університету за справу освіти, дослідження, наукову комунікацію, громадянське виховання та суспільний розвиток. Водночас автор розглядає те, як переживає науково-освітня справа спокуси політикою, релігією та ринком. Пеліканова «Ідея Університету» становить блискучу спробу зрозуміти минуле, сучасне і майбутнє університету. Ярослав Пелікан, історик і філософ освіти, докладно аналізує устрій сучасного університету, виходячи з культурного досвіду Заходу. Разом з тим, його висновки безпосередньо стосуються українського сьогодення і спроб вітчизняних філософів знайти правильні орієнтири для становлення університету на європейському Сході. Ця книга – «must read» для українських інтелектуалів, фахівців-освітян та політиків. BIBLIOTHEСA CLEMENTINA  Ярослав Пелікан. Виправдання традиції. – Пер. з англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА. 2010. – 128 с. «Традиція є живою вірою мертвих, традиціоналізм є мертвою вірою живих», – з таким гаслом виступає Ярослав Пелікан у книзі «Виправдання традиції», своєрідному маніфесті напряму «історія традиції», потужний розвиток якого завдячує, не в останню чергу, генію цього безсумнівного лідера сучасної американської гуманітаристики. У запропонованому циклі лекцій автор стисло формулює

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 386

17.06.2011 11:42:27

спостереження, розгорнуті ним у низці монументальних праць – п’ятитомній «Християнській традиції», дослідженнях «Ісус крізь віки», «Кому належить Біблія? Історія Писань крізь віки» та в уже знайомій українському читачеві книзі «Ідея Університету. Переосмислення».  Виген Гуроян. Наследие Рая. Размышления о садоводстве. – Пер. с англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА. 2011. – 120 с. Виген Гуроян – православный богослов, профессор нескольких университетов США, исследователь христианской этики. На русском языке ранее была опубликована его известная работа «Воплощенная любовь. Очерки православной этики». В книге «Наследие рая Размышления о садоводстве» автор проводит удивительные параллели между церковным опытом верующего и богослова и опытом возделывания своего сада. Цитаты из Священного Писания и богослужебных текстов, стихотворения, мысли святых отцов, переживание литургии, история Армении и семейная история самого Гурояна сопровождают читателя в этом увлекательном путешествии по земледельческому году в саду и по богослужебному году в Церкви. Семь вдохновенных эссе, из которых состоит книга, раскрывают, как тесно связана экология с духовной жизнью, показывают, что задача каждого христианина – возделывать семя слова Божия в саду своего сердца. Книга будет интересна широкой аудитории: от богословов и экологов, стремящихся связать свои дисциплины с практикой, до любителей садоводства, внимательных и к земле, и к своей душе.  Кристиан Тролль. Вопросы мусульман – ответы христиан. – Пер. с нем. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2011. – 280 с. В предлагаемой вниманию читателей книге «Вопросы мусульман – ответы христиан» последовательно рассматриваются основные христианские и мусульманские вероучительные и практические истины в их диалогическом сопоставлении. Изложенное простым и доступным языком, рассуждение автора основывается на его многолетнем опыте преподавания и встречи с представителями мусульманской традиции. Книга состоит из двенадцати глав, в каждой

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 387

17.06.2011 11:42:27

из которых подробно излагаются основные составляющие христианской веры, подробно описывается мусульманская перспектива, раскрывается проблематика диалога и расхождения. Автор книги – профессор Кристиан Тролль, один из ведущих современных специалистов и знатоков ислама, автор многочисленных публикаций, долгое время преподававший исламоведение и богословские дисциплины в различных странах, включая Турцию и Индию. Книга предназначена широкому кругу читателей, и в особенности заинтересует богословов, политологов, социологов и всех тех, кто задается вопросами осмысления веры и постижения логики цивилизационных процессов.  Ив Конгар. Девять веков спустя. Заметки о Восточной схизме. – Пер. с фр. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2011. – 168 с. Выдающийся богослов и историк Церкви Ив Конгар (1904–1995) исследует корни разделения, или «схизмы», единой Христовой Церкви на Западную и Восточную. Хотя датой начала разделения принято считать 1054 год, автор показывает, что семена случившегося формального разрыва были посеяны задолго до этой даты. Он усматривает основную причину и суть «схизмы» в сложившейся на протяжении веков «отчужденности» между Западом и Востоком бывшей Римской империи. Среди факторов, повлиявших на окончательное оформление «схизмы», автор называет правление императора Карла Великого, возникновение ислама, ставшего катализатором политического разделения Востока и Запада, и Крестовые походы. По мнению Конгара, для исцеления этой глубокой раны на теле Церкви от Запада потребуется принятие своеобразия и исторической реальности христианского Востока. В свою очередь и Восток должен прийти к пониманию особенностей Рима и Запада в атмосфере любви и прощения. Книга адресована всем, кто интересуется христианством и его историей, особенно богословам, священнослужителям, ученым, студентам.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 388

17.06.2011 11:42:28

 Анрі де Любак. Роздуми про Церкву. – Пер. з фр. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2010 – 500 с. Анрі де Любак (1896-1991) – всесвітньо відомий французький католицький богослов. Його підхід і теологічну спрямованість називають «новим богослов’ям», сутність якого полягає у поверненні до витоків християнської віри і думки – Святого Письма, літургії, отців Церкви. Книга «Роздуми про Церкву» є класичним твором та джерелом натхнення для багатьох сучасних учених. Християнська Церква постає в ній у дещо парадоксальному світлі: як містичне Тіло Христове і водночас земна розвинена інституція; як спільнота, що є незмінною у своїй вічній сутності і разом з тим постійно оновлюється; як Матір вірних і Небесний Єрусалим у буденній сучасності. Автор розглядає типові помилки в уявленнях про Церкву і відверто обговорює важкі питання. Книга буде корисною всім, хто цікавиться сучасним станом християнського богослов’я та його історією.  Вальтер Каспер. Таїнство єдності: Євхаристія та Церква. – Пер. з нім. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2010. – 224 с. Пресвята Євхаристія – «джерело та вершина всього християнського життя». Книга кардинала Вальтера Каспера, відомого католицького богослова і Президента Папської ради зі сприяння християнської єдності, запрошує читача глибше пізнати сенс цього Таїнства для життя кожного християнина та всієї Церкви. Особливу увагу автор приділяє значенню Євхаристії для екуменічного діалогу церков, для відновлення первинної єдності християн. Поєднання фундаментальних теологічних знань автора з багаторічним викладацьким досвідом в німецьких університетах, священицьким та єпископським служінням на парафіях та в Роттенбурґ-Штутґартській єпархії є особливою перевагою цієї книжки. «Таїнство єдності: Євхаристія та Церква» – друга книжка кардинала Каспера, що вийшла у видавництві «Дух і літера» (перша – «Ісус Христос» – з’явилась у 2008 р.). Книжка зацікавить теологів, викладачів теологічних дисциплін, гуманітаріїв, всіх, кому небайдужі питання християнської духовності.

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 389

17.06.2011 11:42:28

 Энцо Бьянки. Лексикон внутренней жизни. – Пер. с ит. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2010. – 224 с. Известный христианский подвижник, автор многих книг, настоятель монашеской общины в Бозе (Италия), делится своими размышлениями о духовной жизни. Это не проповедь, но откровенные беседы, приглашающие читателя к раздумьям и наблюдениям. Раскрывая смысл основных понятий внутренней жизни христианских подвижников, автор сосредотачивается на том, как можно сегодня полноценно жить такой жизнью. При этом Энцо Бьянки не разделяет христианскую духовность на восточную и западную, но представляет обе традиции как единый поток жизни во Христе и в Духе, как неисчерпаемую сокровищницу единой церковной Полноты. Книга окажет неоценимую пользу всем ищущим путей внутренней жизни в современном мире и каждому, кто интересуется христианской духовностью, сущностью христианского делания.  Роуэн Уильямс. Богословие В.Н. Лосского: изложение и критика . – Пер. с англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2009. – 336 с. Книга об известном православном богослове В.Н. Лосском принадлежит перу одного из самых интересных мыслителей нашего времени – архиепископа Кентерберийского Роуэна Уильямса. Это его докторская диссертация, которая никогда не публиковалась ни на родном языке, ни в переводах, и теперь впервые выходит в свет. Исследование начинается с очерка жизни Владимира Лосского – сначала в Петербурге, затем во Франции, – разворачивается в панораму, охватывающую широкий философский и богословский контекст православной диаспоры и французской мысли, а затем – в исследование этоса русской религиозной мысли как истока богословия Лосского. Автор предстает не только чрезвычайно внимательным читателем Лосского, но также требовательным собеседником и строгим критиком. Вместе с тем знаменательно, что критика Уильямсом богословских построений Лосского оборачивается, по сути, высокой оценкой его наследия. Несомненно,

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 390

17.06.2011 11:42:28

книга вызовет большой интерес у историков богословия, у широкого круга любителей христианской мысли, классической и современной философии, европейской культуры.  Саттон Джонатан. Религиозная философия Владимира Соловьева. – Пер. з англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА. 2008. – 304 с. Данная работа была задумана как введение в религиозную мысль Владимира Соловьева для английского читателя с сознательным обращением к современной методологии сравнительного религиеведения. Под углом зрения главным образом вопроса о сути подлинной религиозной традиции автор книги тщательно исследует воззрения Соловьева на нехристианские системы веры, особенно буддизм, даосизм и ислам, чтобы приблизиться к более точному пониманию того, что мыслитель полагал существенным содержанием и отличительными чертами христианского откровения. Автор утверждает, что широко распространенный взгляд на Соловьева как на «мироотрицающего» философа неверен. Внимательное чтение его философских и богословских трудов вместе с учетом его активной занятости вопросами социальных реформ, показывает, что подлинная сущность христианства, по Соловьеву, подразумевает деятельное участие в делах «мира» в его современном состоянии и требует со стороны искренне верующих, настоящих христиан стремления не бежать из мира, но преобразовывать его в духе любви и сострадания, равно как и в духе справедливости. В ДАННІЙ СЕРІЇ ГОТУЮТЬСЯ ДО ДРУКУ:  Томаш Шпідлік. Маранафа  Патріарх Варфоломій. «Віч-на-віч із тайною»  О. Руссо. История литургического движения

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 391

17.06.2011 11:42:28

З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет “Києво-Могилянська академія” корпус 5, кім. 210 тел./факс: (38-044) 425 60 20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво

http://www.duh-i-litera.kiev.ua

Надаємо послуги «Книга – поштою»

Pelikan.Komy j nalejut Biblija-red_YV(19-v-2011).indd 392

17.06.2011 11:42:29