кавки провидіння. Його цнотою має бути мовчання та стримана холодність. Він повинен завдавати удару без ненависті, без співчуття, без пристрасті. Кат ван Олденбарнефелта порушив правила гри, вийшов зі своєї ролі, ба більше – порушив принципи фахової етики. Чому він так вчинив? Либонь, то був чистий відрух серця. Але чи приречений, позбавлений слави земної, бува не сприйняв це як знущання? Зрештою, тим, хто відходить назавжди, байдуже, чи помирають вони на сонці, в тіні, чи в темряві ночі. Кат-ремісник смерті став двозначною і сповненою сенсу постаттю, коли в останню мить кинув припеченому крихту безпорадної доброти. Капітан Дня 28 грудня 1618 року з порту на острові Тексел відплив вітрильник «Новий Горн», вирушаючи у довгу та небезпечну мандрівку до Східних Індій. Карго складали бочки з гарматним порохом. Капітан корабля Віллем Ісбрантс Бонтеке описав історію цієї особливої навігації. Його рапорт, простий, суворий і наївний водночас, заслуговує, аби йняти йому віри. Єдиний сумнів породжує спосіб представлення певного важливого епізоду виправи, зокрема тому, що до наших часів дійшли різні, не сумісні одна з однією версії цієї події. Морські шторми й штилі, багатоденні бурі, тропічні зливи, що нагадували біблійний потоп, хвороби, які виснажували команду, сутички з іспанцями, – усе це було для моряків хлібом щоденним і перебувало, так би мовити, у межах норми. Вихід поза межі цієї норми трапився 19 листопада 1619 року у відкритому морі, дуже далеко від мети подорожі. Того дня капітан Бонтеке, мабуть, був у доброму гуморі, позаяк наказав видати команді до вечері подвійну порцію горілки. Роз’яснюючи темряву трюму вогником лойової свічки, мат, відповідальний за припаси харчів, переціджує алкоголь із бочки до цебрика. Штормить. Несподівано корабель перехиляється, і свічка падає прямісінько до відкритої бочки з горілкою. Стихія вирвалася на волю. А відтак усе діється згідно з логікою катастроф: лави-
122 | Проза