Історія дк

Page 1

КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС



У мальовничому передгір’ї Карпат, урочищі Деренівка, серед чудових краєвидів народжується особлива цілюща вода, яка ще чотири століття тому прославила курорт і цю місцевість на всю Європу. Аристократи, воєначальники, купці та митці приїжджали в Деренівку, щоб відвідати купальні й напитися життєдайної води. За легендою, вона повертала здоров’я, силу й навіть молодість. Санаторний комплекс «Деренівська купіль» запрошує відвідувачів поринути в історію одного з найдавніших курортів Закарпаття.


Молитва Даниїла Середнянського від 19 грудня 1634 р. (копія з оригінальних архівних документів)


ПЕРШІ ЗГАДКИ про Деренівську купіль (1582)

Розташоване поблизу села Нижнє Солотвино, урочище Деренівка (угор. Derenó) відоме ще з часів Друґетів. Знаменитий рід Drugé, французько-італійського походження, прибув до Угорщини на початку XIV ст. разом із новим королем святостефанської корони Карлом Робертом Анжуйським. Венеційська династія Анжу у 1308 р. змінила в Угорщині династію Арпадів. Із того часу й до кінця XVII ст. родині Друґетів належали великі маєтки в комітатах (областях) Земплин (сучасна Словаччина) й Унґ (нинішні Великоберезнянський, Перечинський та Ужгородський р-ни), де вони були управителями-наджупанами (comes-ами) та безпосередніми власниками багатьох маєтків і земель. Село Нижнє Солотвино, у писемних джерелах XV–XVI ст. відоме під назвою «Slatina», разом з урочищем Деренівка входило до Ужанського комітату, а отже, перебувало під владою знаної в Угорському королівстві родини Друґетів, чиї резиденції розташовувалися в Земплинському, Невицькому й Ужгородському замках. Уперше Деренівка згадується в документі 1582 р. Із нього дізнаємося, що Міклош Корлат – магнат із села Хлмец – судиться з родиною Друґетів за право володіння лісами в урочищі Деренівка. Чим закінчилася тоді судова тяжба – джерелам не відомо, але з документів наступного століття випливає, що предметом спору могла бути зокрема лікувальна купальня, масові письмові згадки про яку належать до XVII ст. Мова йде про збережені молитовні тексти священика Даниїла, «старця Середнянського», що фіксувалися тривалий час із точним датуванням, починаючи з 19 грудня


Молитва Даниїла Середнянського від 21 квітня 1658 р. (копія з оригінальних архівних документів)

1634 р. Їх ретельно записували кілька осіб, серед яких найчастіше фігурують диякон Рамвелій, отець Вісарій і диякон Сильвестерій. Середнянським священиком Даниїлом часто згадується купальня під назвою «Жалобни Деренце», «Деренца жолобоборнія», «Деренц ореберна васеровна», «Деренцка жолобковня». Таким чином, Деренівська купіль своїми цілющими властивостями, із доступних на сьогодні документів, була відомою в околицях Slatina щонайменше з 30-х рр. XVII ст. Околиці Slatina та прилеглий до нього регіон тривалий час були фронтиром (пограниччям) між Австрією і Трансільванією. Від середини XVI і до початку XVIII ст. Ужгородський замок і територія, розташована на північному заході від Ужгорода, належала Габсбургам, а Мукачівський замок і терени, розкинуті на південному сході від Мукачева, були під владою трансільванських князів. Інакше кажучи, тут пролягав умовний кордон між австрійськими володіннями Габсбургів і трансільванськими володіннями Ракоціїв. Імовірно, що в розпал найзапеклішого протистояння між римськими католиками Габсбургами й угорськими протестантськими (кальвіністськими) князями Трансільванії комітат Унґ разом з Ужгородським замком, що до 1688 р. впродовж кількох століть незмінно належав Друґетам, перейшов герою війн Габсбургів із турками, чоловікові Крістіни Друґет, графу Міклошу Берчені (1665–1725). Це сталося у 1691 р., коли померли його дружина й останній представник чоловічої лінії Друґетів – єпископ де Корбова Балінт Друґет.


Граф Міклош Берчені спочатку домігся посади наджупана комітату Унґ (1691 р.), а через рік – передання у його власність колишніх володінь Друґетів на Ужанщині, зокрема їхнього родового гнізда – Ужгородського замку Саме з іменем овдовілого 26-річного батька трьох дітей графа Міклоша Берчені (вдруге одруже-

Граф Міклош Берчені

ного у 1695 р. з двічі овдовілою 41-річною вродливою і багатою донькою королівського судді графа Іштвана Чакі Крістіні (1654–1723)) дослідник (Олександр Мицюк) пов’язує початок купелей в Ужанському комітаті. Інституційне становлення Деренівської купелі це підтверджує.

Графиня Крістіна Чакі


DERENUS SILBERS WASSER Деренівська срібна вода (1697)

Офіційний герб Derenus Silbers Wasser, 1697 (копія з оригінальних архівних документів)

Приміром, у 1690-х рр. у письмових джерелах графа Міклоша Берчені й австрійських Габсбургів цілюща вода недвозначно постає під назвою «DERENUS SILBERS WASSER». На відміну від попередніх згадок, цього разу вже йдеться про визнаний на місцевому (комітатському) та загальнодержавному рівнях курорт під офіційною назвою – «Деренівська срібна вода». Відтоді слава про Деренівку швидко поширилася околицями. Наприкінці XVII ст. курорт, який у європейській манері називали SLATINO, уже приймав шляхетних австрійських та угорських вельмож, які, попри щоденне протистояння, знаходили час на лікування себе й поранених солдатів. Деренівські ванни були відомі не тільки лікувальними, а й омолоджувальними властивостями. Із наявних архівних документів випливає, що для знатних і вибагливих відвідувачів, відповідно до соціального статусу й потреб, неподалік від купелі було споруджено великий (як на той час) палац із вежами й терасами, де після ванн гості могли б насолоджуватися відпочинком у затишному й мальовничому куточку Європи. На жаль, у 1705 р., під час війни між трансільванським князем Ференцем II Ракоці та Габсбургами, SLATINO спалили вщент. Про це, зокрема, ідеться у повідомленні ужгородця на ім’я Ґреґор від 18 квітня 1705 р. Посилаючись на свідчення якогось «пастора Франца», імовірного очевидця тих подій, автор пише, що у квітні 1705 р. всі будівлі довкола «священної води» в Слатіно Деренус були спалені.


Вигляд Деренівської купелі станом на 1692 р. до того як її було спалено у 1705 р. (копія з оригінальних архівних документів)


Вічна слава Ісусу Христу, сину нашого Бога, нашому Спасителю. Шановний пасторе Франц! Ваше прохання стосовно Вас і Ваших родичів не може бути задоволене. Почалася смертельна битва трансільванського князя Ференца ІІ Ракоці проти Габсбургів. Будь-яке лікування і оздоровлення у срібній воді і водоймах з цілющими властивостями у купальнях і басейнах Слатине занепало і зупинено. Для благородних людей з дерева була збудована гарна споруда з трьома вежами і крівлею з черепиці. На протязі багатьох років вона слугувала для лікування людей, як для панів, так і для всіх хворих. Минулого року, у квітні минулого 1705 року ця свята будівля була спалена нелюдами. Хто це зробив — Габсбурги чи Ференц ІІ Ракоці, прості люди чи ті, хто насміхався над лікуванням — ніхто не знає. Пасторе Франц! Ми є свідками того цього пожарища, яке неможливо врятувати, і душевного болю. Сахаморай Гейса, Кірату Рудольф і Деше, Рорахер Карі та Вінгард, Шаллє Арпад, Ганс, Грегор, Бусчану Джила, Оскар. Чекайте на подальші наші новини від сина божого, дорогий пасторе. Ваші друзі Олівер, Оліван, Еммануель, Янос, Емеріх. Ужгород, 18 квітня 1705 року. Грегор, 1705 рік. Копія листа ужгородця Григора від 18 квітня 1705 р. (копія з оригінальних архівних документів)

Переклад листа з німецької мови на українську


Утім, відомо, що саме на початку XVIII ст. із володінь останнього з Ракоціїв Мукачівсько-Чинадіївської домінії у Москву разом із винами вивозили квасну воду, яку ставили на один рівень із так званою еґерською, тобто карлсбадською і марієнбадською. З огляду на те, що вірним союзником Ференца ІІ Ракоці від початку війни був граф Міклош Берчені, імовірно, ця квасна вода могла походити і з Деренівської срібної купелі. Після поразки угорської національно-визвольної війни під проводом Ференца ІІ Ракоці (1703–1711) всі маєтки й володіння її провідників Габсбурги конфіскували. Невдовзі частину володінь Ракоці (наприклад, Мукачівсько-Чинадіївську домінію) Відень передав упливовій австрійській родині Шенборн, але колишні володіння графа Міклоша Берчені на Ужан-

щині залишилися власністю держави. Відтоді функціонування вщент знищеної будівлі Деренівської купальні повністю залежало від австрійської адміністрації. Певно, люди так хотіли користуватися унікальною лікувальною водою, що невдовзі після закінчення бойових дій австрійська влада відбудувала курорт. Коли це сталося, стверджувати важко. Скажімо, у 1730-х рр., готуючи до видання свою книжку про Ужанський комітат, відомий топограф та історик Матяш Бел про Slatino пише тільки, що воно від суворих гір розташоване далеко, цілий день зігрівається сонцем, придатне для розвитку виноградарства й суцільно заселене руськими сім’ями. Мабуть, Деренівська купіль, про яку спостережливий Матяш Бел не згадує, була відбудована трохи згодом.


ДЕРЕНІВСЬКА КУПІЛЬ ТА СОЛОТВИНСЬКА КУЗНЯ у австрійські й австро-угорські часи

Н.Солотвино, 1829 рік (копія з оригінальних архівних документів)


Лист диякона Івана про надання фінансової допомоги для лікування дітей інвалідів. (копія з оригінальних архівних документів)


Н. Солотвино,1829 р. Ковална, блюхарна, клепарна, возарна, колесарна (копія з оригінальних архівних документів)


Зразки виробів Слатінської ковальні. (копія з оригінальних архівних документів)


Із першої чверті XIX ст. Деренівка відома як бальнеологічний курорт. У шематизмі (описі) Мукачівської греко-католицької єпархії від 1821 р. міститься запис, що на території Деренівської купелі (лат. Derenó balneum) постійно проживали 4 вірники парохії с. Руські Комарівці. Це міг бути персонал купальні. У топографічно-історично-статистичному описі Угорського королівства за 1833 р. про Нижнє Солотвино міститься така інформація. У «Kis oder Puszta Szlatina» числиться 23 домогосподарства зі 169 греко-католицькими вірниками. Село є філією парохії Руські Комарівці. Має одну купальню в Дерено (Derenó) і багато винних погребів. Натомість згідно з даними, які наводить у своєму двотомнику «Географічний словник Угорщини» (1851 р.) засновник угорської статистичної науки, член-кореспондент Угорської академії наук Елек Фийнєш, ситуація видається контрастнішою. Приміром, у руському селі станом на середину ХІХ ст. проживало 187 осіб: 148 греко-католиків, 28 римо-католиків та 11 юдеїв. Була в селі греко-католицька дочірня дерев’яна церква, збудована ще 1609 р., та «бальнеологічний курорт мінеральної води, який називають Деренова». Як випливає з низки документів першої половини

ХІХ ст., деренівську цілющу воду замовляли з лікувальною та оздоровчою метою із близьких і віддалених околиць Мукачівської греко-католицької єпархії. Наприклад, дяк Іван із с. Голятин комітату Мараморош (нині Міжгірський р-н) замовляв цілющу воду для невісток Гафи і Євки у 1814 р. Просить «оздоровити душу і грішне тіло» в купальнях Нижнього Солотвина у листі до сестри від 17 квітня 1820 р. іконописець Тиводар із с. Пасіки (нині Свалявський р-н), дбаючи про себе й земляків Стрібницького Йозефа, Красинського Мігаля, Ивашковича Мікулаша, Ростоцкого Васіла й Рогача Мірка. У листі дяка Митра із с. Сусковець (нині с. Сускове Свалявського р-ну) від червня 1821 р. до родичів Іванця і Євочки йдеться про лікування молодшої доньки Маріки Хмелі, яка хворіє «на задуху», в «оздоровницькій клепарні в Слатині». Деренівську воду використовували не лише у лікуванні, а й для обробки виробів із металу у знаменитій Слатінскій ковалні, блюхарні, клепарні, возарні, колесарні. Про деренівську цілющу воду (як і про майстерних ремісників та ковалів) дізнаємося з численних документів і зображень спеціальних тазів, дерев’яних ванн, виготовлених на замовлення для купалень у Де-


Кадастрова карта «Деренівських купален», 1863 р

ренівці. Підтверджує процвітання відомих Деренівських купалень зображення на кадастровій карті австрійських часів (1863 р.) із позначенням земельного наділу й основних об’єктів курорту.


DERENÓI FÜRDŐ (1913)

Напередодні Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини (1914–1918) Деренівська купальня здобула чергове державне визнання. У 1913 р. «Деренівські купелі» (DERENÓI FÜRDŐ, буквально – Деренівські бані) офіційно були названі угорським урядом об’єктом, рекомендованим для відвідин. У ті часи найвідоміші європейські родини часто віддавали перевагу дивовижним карпаторуським пейзажам і цілющій воді курорту Деренівка, доступнішого за відоміші й значно дорожчі Карлові Вари та Баден-Баден.

Описуючи лікувальну силу деренівської води, місцеві й центральні угорські газети називали її не інакше як «наша Златна Слатіна водіца» або «Сріберна Слатінова вода». Можна вважати, що чергове державне визнання Деренівської купелі було наслідком широкомасштабної Верховинської господарської акції з поліпшення соціально-економічного життя мешканців північно-східних комітатів Угорщини, що припала на 1897–1918 рр. і на початку була пов’язана з іменем реформатора ірландського походження Едмунда Еґана (1851–1901) із Міністерства сільського господарства.


НИЖНЄ СОЛОТВИНО І ДЕРЕНІВСЬКА КУПІЛЬ під Чехословаччиною Із розпадом Австро-Угорщини (жовтень 1918 Ярослава Достала, купіль «Деренівка» мала, окрім р.) край під назвою Підкарпатська Русь до червня будівлі лазень із кабінами на 2–3 ванни й будиночків 1945 р. перебував у складі новоутвореної на руїнах для гостей (10 кімнат), ще невеличкий парк для відмонархії Габсбургів Чехословацької республіки. За починку й прогулянок. У дослідженні «Мінеральвинятком короткочасної угорської окупації Підні джерела Підкарпатської Русі» (1935 р.) карпатської Русі (1938–1944), розвиток речеський вчений Франтішек Візнер писав гіону напряму залежав від політики Праги. про деренівську воду: «Як науковець Завдяки унікальним кліматично-геомаю честь особисто рекомендувати графічним характеристикам, цілеспряїї до вжитку і місцевим мешканцям, мованій інформаційній і туристичній і всім громадянам Чехословацької популяризації Підкарпатської Русі сумреспубліки». лінними чехословацькими урядовцями У різні періоди існування курорта мандрівникам із Клубу чехословацьких ту його відвідувачами були видатні туристів у Празі цей край уже тоді в Європі люди: угорський композитор ХІХ ст. Феназивали не тільки «малою Швейцарією», а й Франтішек Візнер ренц Ліст, член угорського уряду Едмунд (1893–1970) «Підкарпатським Давосом». Еґан, перший президент Чехословацької Станом на 1936 р., коли Підкарпатську республіки Томаш Масарик, прем’єрРусь було репрезентовано в найкращому туристич- міністр автономної Підкарпатської Русі – Карпатської ному путівнику Чехословацької республіки авторства України о. Августин Волошин та ін.


САНАТОРІЙ «КООПЕРАТОР» Після встановлення на Закарпатті радянської влади урядом УРСР у травні 1960 р. на базі деренівських вод був створений санаторій всесоюзного значення «Кооператор», який проіснував до 2003 року. Після переходу у власність приватних інвесторів йому повернули історичну назву «Деренівська Купіль». За чотири століття урочище «Деренівка» пережило шість держав (Угорське королівство,

Трансільванське князівство, Австрійську монархію Габсбургів, Австро-Угорську монархію, Чехословацьку республіку, Радянський Союз). Упродовж цього часу трансформувались інфраструктура й архітектура закладу, проте залишалася незмінною «Срібна Слатінова вода», яка й понині дає людям здоров’я і бадьорість.

Санаторій «Кооператор», 1989 р. Фото з архіву санаторію


Використані джерела 1.A munkácsi Görögkatolikus Egyházmegye lelkészégeinek 1792. évi katalógusa / A beveyetö tanulmányokat: Bendász István, Koi István, Sztripszky Hiador. Nyiregzháza, 1994. 2.A munkácsi görögkatolikus püspökség lelkészségeinek 1806. évi összeirása / Szerkesztette: Udvari István. Nyiregzháza, 1990. 3.Bél Mátyás. Ung vármegye leirása / A szöveget forditotta, a bevezetőket és a tárgyi jegyzeteket irta: Benei Bernadett, Tóth Gergely. Budapest: OTKA, 2014. 4.Bidermann Germ. Ign. Ungarichen Ruthenen, ihr Bohngebiet, ihr Erwerb und ihre Gerwiwte. Innsbruk, 1862. 5.Botlik József. Egestas Subcarpathica. Adalékok az Északkeleti-Felvidék és Kárpátalja XIX–XX. századi történetéhez. Budapest: Hatodik síp alapítvány, 2000. 6.Csatáry György. Gróf Bercsényi Miklós levelei és emléke Ung vármegyében. Ungvár: Magyar Kulturális Szövetség 2004. 7.Das Königreich Ungarn. Ein topographisch-historisch-statistisches / J. C. Von Thiele. Dritter Band. Kaschau, 1833. 8.Források a magyarországi görögkatolikus parókiák történetéhez. Olsavszky Mihály Mánuel munkácsi püspök 1750–1752. évi egyházlátogatásainak iratai / Közreadják: Végheó Tamás, Terdik Szilveszter, Simon Katalin, Majchrics Tiborné, Földvári Katalin, Lágler Éva. Nyiregyháza, 2015. 9.Hodinka Antal. Утцюзнина, газдуство и прошлость южнокарпатськыхъ русинувъ = A kárpátaljai rutének lakóhelye, gazdaságuk és múltjuk c.müve (Budapest, 1923) ruszin nyelvü változatának hasonmás kiadása / A művet kiadásra elökészítette, utószót írta: Udvari István. Nyíregyháza: Kiadja a Nyíregyházi Föiskola Ukrán és Ruszin Filológiai Tanszéke, 2000. 10.Jahn J. O púvodu minerálných pramenú zemé Podkarpatoruské // Véstník balneologické společnosti československé. Praha, Ročník 1923. 11.Kárpátalja településeinek vallási adatai (1880–1941) / Szerkesztette: dr. Kepecs József; Összeállitotta: Czibulko Zoltán; Főmunkatárs: dr. Dányi Dezső; Témavezető: dr. Klinger András. Budapest: Központi statisztikai hivatal, 2000. 12.Kónya Peter. Centrálne úrady hospodárskej spávy počas povstania Františka II. Rákócziho. Prešov: Vydavatelstvo Prešovskej univerzity, 2014.


13.Lehoczky Tivadar. Beregvármegye Monographiája. II. Kötet. Ungvárrott: Nyomtatott pollcsek Miksa könyvnyomdájában, 1881. 14.Lehoczky Tivadar. Beregvármegye Monographiája. IIІ. Kötet. Ungvárrott: Nyomtatott pollcsek Miksa könyvnyomdájában, 1881. 15.Perfeckij Eugen. Socialné-hospodárské poméry Podkarpatské Rusi ve století XIII.–XV. Bratislava, 1924. 16.Uličný Ferdinand. Dejiny osídlenia Užskej župy. Prešov: Filozofická fakulta v Prešove, Univerzity Pavla Jozefa šafárika v Košiciach, 1995. 17.Wiesner František. Zeme Podkarpatskoruská, Prírodní bohatství // Publikace pro zem Podkarpatská Rus. II. Cást: Rozvoj Podkarpatské Rusi v letech 1919–1932 / Sestavil Gustav Bianchi. Baňska Bystrica, 1932. 18.Гаджега Василій. Додатки к історіЂ Русинов и руських церквей в Ужанской жупЂ. СтудіЂ исторично-архивнЂ / Одбитка из «Наукового зборника» Товариства «ПросвЂта» в УжгородЂ за рокъ 1923. и 1924. Ужгородъ: Книгопечатня Юлія Фелдешія, 1924. 19.Годинка Антоній. «Gens fidelissima» / В укр. пер. Йосипа Кобаля. Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2013. 20.Деренівська купіль на кадастральній карті 1863 р. // http://t-heritage.com.ua/derenivska-kupil/ 21.Достал Ярослав. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької республіки: 1919–1938 рр.). Путівник-довідник / Переклад, упорядкування та доповнення Юрія Фатули. Ужгород: ВДВ «Карпати», 2014. 22.Мицюк Олександер. Нариси з соціяльно-господарської історії б. угорської нині Підкарпатської Руси. Т. І: до другої чверти XVI в. з 13 малюнками. Ужгород: Друкарня «Новіна», 1936. 23.Мицюк Олександер. Нариси з соціяльно-господарської історії б. угорської нині Підкарпатської Руси. Т. ІІ: доба февдально-кріпацька (від другої чверти XVI в. до половини ХІХ) з 18 малюнками. Прага: Друкарня Р. Грдлічки, 1938. 24.Нариси історії Закарпаття. У трьох томах. Том І (з найдавніших часів до 1918 року) / Відп. ред. і керів. авт. кол. проф. І. Гранчак. Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ Закарпатського обласного управління по пресі, 1993. 25.Сирохман Михайло. Втрачені церкви Закарпаття. Торонто-Ужгород: ВАТ «Патент», 1999. 26.Сирохман Михайло. Церкви України – Закарпаття. Львів: Вид-во «Мс», 2000. 27.Скринник Г.Д. О состоянии и развитии санаторного лечения на курортах Закарпатья // Вопросы развития курортов с минеральными водами. Ужгород: Карпати, 1962. 28.Сова Петръ. Прошлое Ужгорода. Ужгородъ: Типографія «Школьной помощи», 1937.


29.Стрипскій Ядоръ Н. ГдЂ документы старшей исторіи Подкарпатской Руси? О межевыхъ названіяхъ. Ужгородъ: Типографія «Школьной Помощи», 1924. 30.Торохтин М.Д. Закарпатье – край курортов. Ужгород: Карпати, 1964. 31.Торохтин М.Д. Первая научно-практическая конференция врачей санаторно-курортной сети Закарпатской области. – Ужгород: Карпати, 1959. 32.Торохтин М.Д. Перспективы развития курортов Закарпатья для лечения больных с заболеваниями органов пищеварения // Автореф. дисерт. на соискание научн. степ. канд. мед. наук. Черновцы: Государственный медицинский институт, 1964. 33.Торохтин М.Д., Билак С.П. и др. Лечебные воды Закарпатья. Перспективы месторождения минеральных вод // Гидроминеральные ресурсы УССР: Атлас-карта. К., 1971. 34.Торохтін М.Д. Розвиток санаторно-курортних закладів та курортної науки // Нариси історії Закарпаття. У трьох томах. Том ІІІ (1946–1991) / Керів. авт. кол. проф. М.М. Болдижар. Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2003. 35.Удварі Іштван. Русинські жерела урбарської реформы Марії Теризії / Studia Ukrainica et Rusinica Nyiregyháziensia. 6. Nyiregyháza, 1999. 36.Фийнєш Елек. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини ХІХ ст. / Пер. та упорядк. Йосипа Кобаля. Ужгород: ТОВ «ІВА», 2011. 37.Шандор Федір. Туристично-рекреаційна діяльність // Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура (україномовний варіант українсько-угорського видання) / Під ред. М. Вегеша, Ч. Фединець; [Редкол.: Ю. Остапець, Р. Офіцинський, Л. Сорко, М. Токар, С. Черничко; Відп. за вип. М. Токар]. Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2010.

Володимир Фенич кандидат історичних наук, доктор філософії (PhD), доцент кафедри історії України, координатор Науково-дослідного центру історично-релігійних студій «Логос», декан історичного факультету Ужгородського національного університету. vf@vf.uz.ua


СК «Деренівська Купіль» www.derenivska-kupil.ua 89442, с. Нижнє Солотвино, 150, Ужгородський район, Закарпатська область, Ужгород


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.