Bila Altanka #66 by jalyna

№66(92), 2019 ГАЗЕТА ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ

ТЕМА НОМЕРА:

ОПИТУВАННЯ

Cтигма і дискримінація

ДОСЛІДЖЕННЯ

ПРАКТИКА

ТРЕНІНГИ

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

«Деревья», Сергей Звенигородский (Марио), 1998

Біла Альтанка

Стигма и дискриминация. Опрос в Полтаве

Фото: Ілля Волик

ІНТЕРВ'Ю

Место встречи: улица, торговые точки, поликлиника. Вопросы: 1) Как вы понимаете слово «стигма»? 2) Что такое «дискриминация»? 3) Каких людей и за что стигматизируют и дискриминируют в наше время? Назовите три социальные группы, которые дискриминируются в современном обществе. 4) ВИЧ-инфекция – это «стигма»? Каково Ваше отношение к людям, живущим с ВИЧ? 5) Каково Ваше личное отношение к людям, употребляющим наркотики? Татьяна, 37 лет, менеджер по закупкам: – Нет, не слышала. Никак не понимаю. Крутится в голове «стигмата», но что это? – Дискриминация – это ущемление чьих-либо прав. Почему вопросы такие сложные? – Ну, какие-то социально неблагополучные. Три группы: переселенцы, возможно, «ватники», АТОшники. Давайте что-то другое спросите.

– Я нейтрально отношусь, не стремаюсь. Есть такие люди, у которых плохо работает иммунитет. – Вообще спокойно, у каждого человека свой выбор. Мне очень нравится фраза: все наркоманы перестают употреблять, некоторым удается при жизни. Это бегство от реальности.

Стигма (от греч. στíγμα — «клеймо») – социальный ярлык, делающий акцент на каком-то одном, негативном для общества, качестве человека. Стигматизация – навешивание социальных ярлыков, позорящих человека, задающих его неспособность к полноценной общественной жизни.

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

Людмила, 58 лет, преподаватель, гуманитарий: – Похожее понятие в религиозном значении, и в определении язв. Но вы наверное имеете в виду что-то другое… – То, что известно всем: ущемление прав человека по какому-то определенному признаку. – В каждом обществе есть национальная группа, которую дискриминируют – это могут быть евреи, цыгане, армяне, азербайджанцы, русские, украинцы. Раньше были попытки дискриминировать больных СПИДом. Если вы хотите сюда отнести наркоманов и алкоголиков, то я отвечу, что это они дискриминируют нас! Еще под дискриминацию попадают те, кто громко возражает против идей, которые используют политики. – К людям с ВИЧ у меня отношение нейтральное, я ни с кем из них лично не знакома. – Не скажу, что отношение резко негативное, но и положительным оно не может быть тоже. Это их

дело, если оно не мешает жить другим. Высоцкий употреблял наркотики, и масса талантливых людей наркоманы. Но их выбор я не одобряю.

Максим, 23 года, студент, технический университет: – Не понимаю. Слышал слово «стигмата», но не помню откуда. – Дискриминант – это сложное уравнение в математике (смеется). – Всюду навешивают ярлыки. Самый «баян»: наркоманы – раз, геи – два, проститутки – три. А еще лесбиянки и расизм. – Не отношусь, пока (смеется). Ответ не считается? Я без предубеждений, типа всех собрать расстрелять (смеется). – Правильный вопрос. Знаешь почему? Кто-то употребляет, а кто-то ужирается, блин!

Леонид, 63 года, пенсионер с инвалидностью, работал в юридической сфере: – Не слышал такого слова, ничего не приходит на ум. – Дискриминация – это ограничения. – Я, когда хотел пойти в судьи, то мне сказали: без знания украинского языка вы не можете быть судьей. И в других организациях тоже так сказали. Дискриминируют интеллигенцию, госслужащих, даже депутатам не дают высказываться! Еще, наверное, учителей. – Как к больным! – Наркотики? Моё отношение отрицательное!

Не назвался, 34 года, постоянной работы нет: – Стигма… Я слышал это название. Это кожаный ремень. – Дискриминация постоянно! – При приеме на работу, по половому признаку, по возрасту. Те, кто управляют финансами, подавляют тех, у кого их нет.

Акція з нагоди Всесвітнього дня пам'яті людей, померлих від СНІДу «Відкрий очі. Це стосується кожного» у Корпусному парку Полтави. Травень, 2010 рік. Фото: Ялина

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

– Нормально. Люди как люди, окей. – Я к ним тоже отношусь. Имя моё не спрашивай. Если употребляешь наркотики, не надо торчать!

Павел, 30 лет, ездит в Польшу на заработки: – «Стигма» – рок-группа есть такая. Но значения слова не знаю. – Дискриминация – это унижение ближних. – Дискриминации подвержены многие. Дети, женщины, приезжие. – Я нормально отношусь к ВИЧинфицированным людям, нет страха заразиться, выпив из одного бокала. – Это может быть неправильным! Моя мама употребляла наркоти-

ки, я бегал за дозой, потом жил в интернате. Она смогла бросить, чтобы меня забрать, поднялась, но не каждому это по силам. В одиннадцатом классе у меня было все: мобильные телефоны, на пальцах золотые печатки. Правда, надолго ее не хватило. Такие ребята много не живут… Польша легализировала медицинскую марихуану, это нормально.

Мария, 50 лет, врач-терапевт: – Не слышала. Ломка? Нет, это не то. – Дискриминация – несправедливое, неприемлемое отношение. – Всех подряд дискриминируют. Женщин, детей, пенсионеров. – К ним отношение хорошее, там

заражение идет только через кровь. Можно обниматься, целоваться, пренебрегать нельзя. – Как к больным, тяжело больным. Вот, пожалуйста (достает телефон, находит фотографию в телефоне), посмотрите, это – «крокодил», дезоморфин! Хотели ампутировать ноги, отказался, будет умирать с ногами. Там два года, больше не живут. А от «винта» наблюдаем «шахты» и психологическая зависимость большая.

Галина, 84 года, пенсионерка: – «Стигма» не знаю, а сигма – это греческая буква. – Дискриминация разности видов. Например, расизм: негры и европейцы. Европейцы не признают

Всеукраїнський День тестування на площі перед театром Гоголя у Полтаві. Травень, 2010 рік. Фото: Ялина

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

негров в обществе – это дискриминация. – Три социальные группы? Богачи дискриминируют бедных, не считают их за людей. Что еще? – Кто-то безразлично относится, кто-то боится ВИЧ-инфекции, это от человека зависит. Мне, например, все равно. Но если ты больной, то сам себе враг! – Отрицательное, конечно отрицательное. Такая гадость наркотики, это вообще ужасно.

Николай, 36 лет, фрилансер: – «Стигма»? Не в курсе. Стигматы – отметины на ладонях; есть адепты, которые наносят себе увечья. – Дискриминация – препятствие свободы. – У нас любой рабочий человек дискриминирован в оплате труда.

Безработный и пенсионер дискриминированы как следствие. Перемещение между странами ограниченно. Внутри стран нет равноправия на использование недр. Родители ущемляют детей, мужья – жен, жены – мужей, и виной всему эгоизм. – ВИЧ – это повреждение. Важно, чтобы больные имели права, и придерживались правил безопасности. – Делю наркотики на тяжелые и легкие, соответственно и отношусь: пропорционально токсичности.

Виктория, 22 года, бариста: – Нет, не слышала. Название. – Дискриминация – это неравные права. – Я не думаю, что есть дискриминация.

Всеукраїнський День тестування на площі перед театром Гоголя у Полтаві. Соціальні працівники ПОБФ «Громадського здоров’я» Людмила Павлова, Марія Двигало, Геннадій Негребецький Травень, 2010 рік. Фото: Ялина

– Им просто не повезло. Плохого отношения нет. – По-разному. Кому-то это может сломать жизнь, кто-то попадает в ловушку и теряет здоровье.

Евгения, 28 лет, парикмахер: – Какое-то религиозное слово. – Ущемление человеческих прав, по какому-то признаку. – Разные меньшинства, дети и женщины, всех по чуть-чуть, но прям такого: «ты сюда не ходи» или «давай до свидания», нет. – Ну, такие люди. И способы заражения разные. И другие вирусы есть. – Если человек себя гробит, это не хорошо, мне жалко таких людей. Если развивает, то нормально.

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

Андрей, 40 лет, разнорабочий: – Не знаю такого слова. Что-то стягивать. – Когда кого-то «зашугивают». – Самых простых людей. Посмотрите тарифы какие! Работяг, пенсионеров и частников тоже. – Могу нормально общаться. Побаиваюсь случайных половых контактов, надо предохраняться. – Есть знакомые, которые курят – тут я нормально отношусь. Кто вмазываетя – к этим плохо, но в целом, как к человеку, то без негатива.

Юрий, 36 лет, архитектор-дизайнер: – Знаю слово «стигмата», можно интерпретировать как знак или язва. – Дискриминация – ограничение свободы выбора и прав человека, или группы людей. –Людям свойственна стереотипность и навешивание ярлыков, даже против самих себя; что помогает ими манипулировать. К «стигме» отнесу психическое здоровье и уголовное прошлое, это лидирующие позиции. Дискриминированы коммерсанты (свободная торговля), предприниматели, множество людей попадает под косвенную дискриминацию. – ВИЧ – не «стигма» и не при-

говор. Отношение толерантное, сопереживаю. Существуют другие характеристики, которые влияют на отношение к людям. – Когда речь идет о тяжелых наркотиках, здесь важно чтобы человек, их употребляющий, не принял тот самый социальный ярлык: «наркоман-подонок». Если он обладает культурным уровнем, то и отношение к нему нормальное. Ну и, конечно, не все психоактивные вещества стоит причислять к наркотикам.

Опрос провел Юрий Кузнецов, специально для «Белой Альтанки». Полтава, февраль, 2019

Полтава. Вулиця Зигіна. Житловий будинок у стилі неокласицизму («сталінка»). Травень, 2015 рік. Фото: Ялина

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

КОНСПЕКТ

…мов чорна кров, мов нерозкрита стигма рука любові стигне в цій землі Сергій Жадан «Динамо Харків»

Фото: Ялина

Про стигму На початку 2018 року я отримав запрошення провести тренінг «Подолання стигми і дискримінації, формування толерантного ставлення до людей, які хворіють або перехворіли на туберкульоз, в тому числі з груп підвищеного ризику». Це була серія тренінгів новоствореної організації «100% життя». Записи і спостереження, зроблені в процесі підготовки і проведення цих тренінгів, лягли в основу цієї статті. Cтигма і дискримінація за ознаками діагнозу для мене не були новими поняттями. Але детально я їх теж не вивчав. «Стигма» у мене більш асоціювалась зі стигматами на руках розіп’ятого Христа (метафора: стигматизована людина страждає). А «дискримінація» – з порушенням прав корінного населення. Наприклад, дискримінація індіанців в США. Або, коли орендатор захоплює берег річки поблизу села і тепер там, де у місцевих мешканців споконвіку був загальнодоступний сільський пляж, розміщується «елітна» турбаза з платним входом (а коли будували і збирали підписи у місцевих, їм обіцяли вхід безкоштовний). Це не те? Але саме такі образи стигми і дискримінації виникають у мене в першу чергу. У кого що болить, як кажуть… *** Стигма є причиною дискримінації. Щодо дискримінації людей, які живуть зі стигмою «ВІЛ-інфікований», то за свою практику я можу виділити три основних «дискримінанти»: • переривання дружніх відносин і співпраці (керівник під різними причинами змушує ВІЛ-позитивного працівника звільнитись, музиканти не хочуть грати разом з ВІЛ-позитивним в одній групі, друзі уникають зустрічей і спілкування);

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

КОНСПЕКТ

•

відмова у медичній допомозі (хірург відмовляється робити планову операцію, коли дізнається про ВІЛ+ статус пацієнта або встановлює надвисоку плату за операцію); розповсюдження пліток і конфіденційної інформації щодо ВІЛ-позитивних людей (колеги, друзі, знайомі, медичні працівники); згодом ця інформація шкодить репутації, призводить до засудження людини і її дій.

*** Стигма – це коли оцінка якостей людини відбувається через негативацію її діагнозу або незвичайних рис характеру чи особистості. Це приводить до знецінення людини оточенням і зрештою до самостигматизації і комплексу меншовартості. Негативація – акцент на негативних сторонах явища (будь-якого) часто ґрунтується на міфах і плітках, як на більш стійких і архаїчних формах суспільної комунікації. Плітки про гарні новини майже не зустрічаються. Негатив емоційно більш сильнодіючий і легше дається, ніж позитив, особливо, якщо людина неосвічена і нерозвинена культурно. Погані новини поширюються швидше – це всім відомо. Людям навіть потрібен негатив, щоб назвати його і локалізувати подалі від себе. Але для деяких людей, і їх немало, негатив – це спосіб мислення. Ми називаємо таких людей і стосунки з ними токсичними. Отже, стигма і дискримінація – це соціальні токсини. *** Стигма ображає. Але вона також і заражає тих, хто дозволяє собі стигматизувати інших, а також тих, хто потрапляє в це поле. Стигма швидко поширюється і потім живе у свідомості як трафарет, як стереотип, як естафета

з минулого. У колишньому СРСР до ВІЛ-позитивних ставились негативно, бо у масову свідомість був інстальований стереотип «СПИД – болезнь проституток, наркоманов и гомосексуалистов». Здається, це російська газета «Аргументы и факты» писала в 1985 році. «Аргументам и фактам» у часи Перебудови вірили, це була авторитетна газета. На тлі стигм «наркоман», «проститутка», «гомосек» з’явилася стигма «спидоносец». Сучасні освічені, культурні і дійсно незалежні люди позбулись цього стереотипу, бо мають доступ до об’єктивної інформації. Люди, які в наш час дозволяють собі стигму за діагнозом «ВІЛ-інфекція», залежать від стереотипів минулого. Називати їх неосвіченими і некультурними мабуть некультурно. *** Дискримінація – наслідок стигми. Стигма – перша дія. Дискримінація – друга. Це теж «заразне» явище, яке швидко поширюється суспільством як негативний приклад. І лише освіченість і поінформованість можуть стати на перешкоді дискримінації. А альтернативою стигмі має стати толерантність. *** Сегрегація – третя дія. Від латинського «segregatio» – відокремлення. Це коли суспільство розробляє такий спектр послуг, який недоступний або важкодоступний для дискримінованих груп. Щодо ВІЛ-інфекції, туберкульозу системної сегрегації не існує. Навпаки, ці люди мають доступ до безкоштовного гарантованого лікування. Прикладом сегрегації може бути такий: людина, в якої немає смартфону, не може скористатись послугами, які доступні тільки через qr-код. Я, як людина без смартфону і малоактивний у соцмережах, відчував на собі дискримінацію у доступі до певної інформації.

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

КОНСПЕКТ

Але ж я свідомо себе обмежив. І відсутність смартфону – не діагноз. Ще один приклад сегрегації: магазини, клуби і ресторани «тільки для білих» в США 70-х років ХХ століття. Сучасний приклад: відсутність пандусів до сходів в громадські установи – це дискримінація людей з інвалідністю, яка перейшла в сегрегацію. Найчастіше цей вид сегрегації дозволяють собі приватні ресторани, адміністрації яких не бажають обслуговувати таких людей. Протилежністю сегрегації є інтеграція. *** Стигма і дискримінація ВІЛ-позитивних є бар’єром для тестування населення на ВІЛ і у доступі до лікування. Деякі люди відмовляються тестуватись на ВІЛ, бо бояться стигми. Деякі люди не хочуть знати про свій ВІЛ-статус, бо самі стигматизують ВІЛ-позитивних і вважають, що ВІЛ їх не торкнеться, бо вони не такі. Вони – нормальні. Стигма – це те, що нормальні вважають ненормальним. Але ж «соціальна норма» – штучно сконструйоване поняття. Це ілюзія. Є норми на виробництві. Є норми для вимірювальних приладів. Є фізіологічні і біохімічні норми, наприклад. Але ж норми щодо якостей людини і її поведінки у соціумі залежать від традицій, культури, а ще частіше – від моди і від ідеологій, які є мінливими. Нормувати людину не можливо, хоча в тоталітарних суспільствах це практикується. За демократії норму змінює індивідуальність. Кожна людина особлива. Її вади і діагнози – це особливості, які не повинні перетворюватись

на стигму. Але чомусь перетворюються. Людина часто сама не усвідомлює, коли і з яких причин починає стигматизувати іншу людину. Отже, стигма – це природно? Принаймні, до такого висновку приходиш, після вивчення праці Ірвіна Гофмана «Стигма: заметки об управлении испорченной идентичностью». Якщо стигма – це природно, хоча з цим можна не погодитись, тоді треба брати її під контроль і вчасно зупинятись, щоб стигма не поширилась за межі власних забобонів і не перейшла в дискримінацію. «Стигматизуй мовчки» – навряд чи це підійде як гасло для соціальної реклами, але якось так. *** В процесі тренінгу з подолання стигми і дискримінації, учасники ділились на чотири групи, кожна з яких отримувала такі завдання: • Стигма і дискримінація в медичній сфері. Які діагнози, крім ВІЛ-інфекції і туберкульозу, стигматизуються і дискримінуються в наші часи. • Соціальна сфера. Наведіть найбільш актуальні приклади стигми і дискримінації у соціальній сфері. • Політика. Чи існує стигма в українській політиці? • В яких ще сферах (крім трьох вищеозначених), на вашу думку, поширена стигма і дискримінація? Наведіть приклади. Результати групової роботи вийшли вельми цікавими. Публікуємо.

Стигма в медичній сфері. Найбільш стигматизовані діагнози (за винятком ВІЛ-інфекції і туберкульозу) Хімічна залежність (наркозалежність, алкоголізм);

наркоман, нарік, торчок, алкаш, синяк, кончений

Психічні захворювання

даун, шизік, психопат, олігофрен, дебіл

Епілепсія

припадочний

Родимі плями (патологією не є, але стигматизуються деякими людьми як патологія)

мічений (приклад: перший і останній президент СРСР, М. С. Горбачов, якого в народі називали «меченый»)

Псоріаз

мічений

Шкутильгання

вважається поганою прикметою зустріти людину, яка шкутильгає (коли переходить дорогу або йде на зустріч)

Міопія

очкарік, ботан, сліпий

Інвалідність

каліка

Фурункульоз

прищавий

Лєпра

прокажений

Вади розвитку (зовнішні)

урод, потвора

Сифіліс

сифілітик

Інфікований (не залежно від інфекції)

чумний

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

КОНСПЕКТ

Соціальна сфера.

Найбільш актуальні приклади стигми у соціальній сфері За рівнем доходів: Бідні > багатих Багаті > бідних

мажори, бариги ніщеброди, лохи, терпіли

За рівнем культури: «Культурні» > некультурних

бидло, гопнікі, жлоби

За походженням (місто, село): Містяни > селян Селяни > містян Корінне населення > переселенців, мігрантів

бики, чорти, рагулі, село білоручки, «городські» понаєхавшиє, «ліміта»

За класовим принципом: Робочий клас > представників інтелігенції

ботан

За расовою ознакою

нігер, чурка, чучмек, ара

За національністю

хохол, кацап, москаль, лях, німчура

За регіональною ознакою

западенець, східняк, даунбас

За родом занять: програміст, геймер поліцейський працівник офісу, офіс-менеджер реалізатор, підприємець у сфері торгівлі секс-бізнес жінка, яка практикує проміскуїтет з чоловіками чоловік, який практикує проміскуїтет з жінками

задрот мєнт, акаб офісний планктон барига проститутка шалава, шлюха не стигматизується

За гендерною ідентичністю: ЧСЧ, гей представник ЛГБТ

п*дор, педік вороже сприйняття і ставлення

За іншою ідеологією: растаман вегетаріанець, веган йог вегетаріанці > споживачів тваринної їжі

За релігійною ознакою:

планокур зневажливе, вороже ставлення насмішливе ставлення звинувачення у нездоровому способі життя, дискредитація, обвинувачення у жорсткому поводженні з тваринами тощо сектант, баптист*

* Баптистами пересічні громадяни часто називають людей, яких їм важко ідентифікувати по зовнішності. Наприклад, нещодавно в одному з райцентрів Полтавської області один з місцевих керівників назвав баптистами фахівців проекту «Підлітки поза увагою» Полтавського благодійного фонду «Громадське здоров’я» тільки через те, що особисто не був з ними знайомий. Так само незнайомих, нетипово одягнених людей з рюкзаками часто називають баптистами або мормонами.

Отже, невдала спроба ідентифікації іноді призводить до стигми. Така стигма зникає в процесі ближчого знайомства. Те саме і з ВІЛ-інфекцією: якщо ближче познайомитись з ВІЛ+ людиною, із досягненнями і змінами, які відбулись у сфері діагностики і лікування ВІЛ-інфекції за останні 10 років, то тягар стигми суттєво зменшиться або зовсім зникне. Тому, що сьогодні є доступне лікування для ВІЛ-позитивних – антиретровірусна терапія (АРВТ)

і людина, яка приймає терапію є соціально повноцінною і абсолютно безпечною для оточуючих. А стигма СНІДу в першу чергу будувалась на «смертельності» ВІЛінфекції. Доступність і ефективність антиретровірусної терапії перетворила ВІЛ-інфекцію із смертельного в звичайне хронічне захворювання.

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

КОНСПЕКТ

Стигма в політиці Прихильник Порошенко

порохобот

Прихильник Тимошенко

юлебот

Аполітична людина

ідіот**

Проплачений активіст; в широкому значенні – гопнік

тітушка

Прихильник Партії регіонів

риг

Представник національних партій і рухів

бендера, бандерівець, нацик

Прихильник «Правого сектору»

правосєк

Активіст Майдану (ідейний, не проплачений)

майдаун, свідоміт

** в стародавній Греції ідіотами називали людей, які не беруть участь у суспільному і політичному житті міста.

Четверта група учасників, яка отримала завдання «В яких ще сферах поширена стигма і дискримінація?», виокремила так звану «Психологічну стигму» – клеймування за певними рисами характеру і психологічними особливостями людини. Людина із слабкою волею, слабким характером; невмотивована людина

слабак, лузер

Спокійна, неактивна людина; людина з уповільненим мисленням і повільною реакцією

тормоз

Проста людина, без амбіцій; надто довірлива людина, яку легко одурити

лох

Людина без особливих дарувань і талантів

бездар

Людина з неврівноваженою психікою

шизік, параноїк

Нерішуча, обережна людина

сцикло

Людина, якій властиві неточні дії; неакуратна людина

ракло, рахіт

Неприємна людина

урод

Принципово самотня людина

соціопат, соціофоб

Чоловік, залежний від жінки (жінок)

альфонс, бабник

Як бачимо, прояви стигми дуже різноманітні. У відповідь на стигму йде захисна стигматизація: людина, яку цькують, теж відповідає кривдникам стигмою. Стигма викликає образу. Суспільство поляризується. Взаємна стигма тримає суспільство в напрузі. Люди не посміхаються один одному, живуть в атмосфері підозри і недовіри. Це навіть більш виснажливо для людей, які стигматизують, а не яких стигматизують. Не випадково стигму порівнюють з тягарем. Бо після позбавлення від стигми і звички стигматизувати інших, людина відчуває справжнє полегшення – немов позбулася тягаря, немов вилікувалася від неврозу. І соціальна атмосфера стає розрядженою. *** Гумор – гарний «інструмент» для розрядження атмо сфери, для зменшення стигми. Але ж почуття гумору

властиве не всім людям. Гумор доречний і вдалий лише тоді, коли він природній, а не притягнутий за вуха. До того ж, приклад одіозного «Кварталу-95» свідчить, що гумор здатен стигматизувати і поширювати стигму, а не зменшувати її. Але ж у виконанні «Кварталу» – це злий і замовлений гумор. Коли людині властиве справжнє природне почуття гумору, вона легко сприймає стигму, спрямовану на неї, і легко ставиться до стигм, існуючих в суспільстві. Тут мені можуть заперечити, що часто стигма виникає начебто як жарт – хтось когось прозвав по приколу, але прозвище причепилось. Так. З жартами треба бути обережним. Жартувати стигмами не потрібно. Це якраз і буде антисоціальна кевеенщина у дусі «Кварталу-95», спрямована на маніпулювання аудиторією, на вкид стигми. Почуття гумору потрібне, зокрема, щоб парирувати жарт. Бо, дійсно, більшість стигм наро-

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

КОНСПЕКТ

джується жартома. Тоді й сприймати стигму теж треба жартома. Але люди ставляться до стигми серйозно, забуваючи, що колись це був лише жарт. ВІЛ-інфекція – не жарт. Але й не так серйозно, як здається людям, що стигматизують цю хворобу і людей, які живуть з ВІЛ. Що потрібно розуміти: • ліки є; • регулярний прийом ліків дозволяє людині з ВІЛ+ вести повноцінне життя; • завдяки лікуванню ВІЛ-інфекція не прогресує, стадія СНІДу не розвивається; • людина з ВІЛ+, яка приймає ліки, безпечна для оточуючих; • кожному потрібно знати про свій ВІЛ-статус, щоб вчасно почати прийом ліків у разі ВІЛ-позитивного статусу; • лікування в Україні безкоштовне. *** Щодо СНІДу. Синдром набутого імунодефіциту – це четверта клінічна стадія ВІЛ-інфекції. Виявляється переважно у тих людей, у яких пізно діагностується ця хвороба. Та навіть у цьому випадку призначення ліків повертає людину зі стадії СНІДу на стадію, коли клінічні прояви відсутні. Стадія СНІДу проявляється опортуністичними захворюваннями (туберкульоз, грибкові ураження, пневмонія тощо). Сучасні класифікації ВІЛінфекції взагалі не згадують термін «СНІД», а пишуть просто про «четверту клінічну стадію». АРВТ дає можливість тримати ВІЛ-інфекцію у межах другої стадії – безсимптомної. Отже, термін «СНІД» віджив своє. Якщо забути про «СНІД» і перестати вживати цю абревіатуру у повсякденному спілкуванні, в ЗМІ, в журналістиці, стигма поступово зменшиться. Бо саме з цими чотирма лі-

терами пов’язана стигма ВІЛ-позитивних людей, і саме ЗМІ, традиційно схильні до «інтриг, скандалів і розслідувань» зіграли недобру роль у її поширенні. Забуваймо про СНІД. Це специфічний термін. Давайте лишимо його спеціалістам, хай використовують у медичних колах. Хоча прогресивні медики теж радять відмовлятись від терміну «СНІД». Вжитий поза медичним контекстом, він вводить в оману, призводить до плутанини, стигматизує. *** Не тільки через невірне тлумачення значення абревіатури «СНІД» відбулася стигматизація як діагнозу, так і самих ВІЛ-позитивних. Люди, які належать до категорій СІН, РКС, ЧСЧ*** були стигматизовані задового до появи і відкриття ВІЛ-інфекції. Ці групи попали під першу хвилю епідемії ВІЛ через свою ризиковану поведінку. Ризикована поведінка в усіх суспільствах (українське – не виняток) традиційно засуджувалась. І справа тут не стільки в моралі, скільки в тому, що ризикована поведінка суперечить інстинкту самозбереження людини і збереженню суспільства в цілому. Але таке засудження призвело до самоізоляції СІН, РКС і ЧСЧ. Самоізоляція груп ризику, у свою чергу, призвела до поширення ВІЛ в цих групах через відсутність елементарного толерантного ставлення з боку суспільства. Відсутність толерантності стала бар’єром у доступі СІН, РКС, ЧСЧ та їх оточення (оточення теж зазнало стигми і дискримінації) до послуг з профілактики і лікування. В ті «темні» часи лише деякі громадські організації мали «доступ до тіла» – маючи довіру серед груп ризику, вони працювали з ними в осередку епідемії. Це були 90-ті, початок «нульових». Аутріч-стратегія (робота поза кабінетом), яку втілювали вуличні працівники ГО з числа самих вразливих груп, спрацювала відмінно – зокрема СІН першими почали обстеження і лікування, бо через соціальний су-

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

КОНСПЕКТ

провід отримали доступ до якісних медичних послуг, а згодом і до ліків. Результат: сьогодні питома вага нових випадків ВІЛ-інфекції серед СІН суттєво зменшується. Ін’єкційний шлях передачі (через кров під час вживання ін’єкційних наркотиків) став другим, натомість незахищені статеві контакти вийшли на перше місце серед шляхів передачі ВІЛ в Україні.

забобонів. Деяким людям стереотипи спрощують життя. Лишимо це на їх совісті. А самі будемо рухатися в сторону толерантності, як того вимагає час. Зрештою, так і переможемо ВІЛ. А ще – зробимо цей світ краще. Бо стигма його псує.

Отже, стигма ВІЛ-інфекції пов’язана з попередньою стигматизацією ЛВН (люди, які вживають наркотики), РКС, ЧСЧ. На них відбувся перенос стигми і виник поширений сьогодні стереотип: «ВІЛ? Це не про мене. Це – про ЛВН, РКС, ЧСЧ». Але сьогодні ми живемо у епоху «благополучної» ВІЛ-інфекції. Епідемія вийшла за межі груп ризику і стала «звичайною» ІПСШ – інфекцією, що передається статевим шляхом, яка також передається через кров і від матері до дитини. Є ліки, здатні брати ВІЛ під контроль. Здавалось б, місця для стигми не лишилось, але миттєво вона не зникне. Ми неохоче позбуваємося своїх стереотипів і певна частина людей їх збереже – хто на згадку, хто по приколу, а хто так і залишиться в полоні

Волик Анатолій ПОБФ «Громадське здоров’я» Полтава

Автор висловлює подяку Олександру Солянику (БО «Світло надії», Полтава) за організацію тренінгів «Подолання стигми і дискримінації, формування толерантного ставлення до людей, які хворіють або перехворіли на туберкульоз, в тому числі з груп підвищеного ризику» і учасникам цих тренінгів – медичним і соціальним працівникам галузі охорони здоров’я у Полтавської області – за допомогу у розробці матеріалів цієї статті.

Графіка до статті: Євген Скляров

*** Скорочення, рекомендовані для толерантного позначення груп підвищеного ризику: СІН – споживачі ін’єкційних наркотиків, РКС – робітники комерційного сексу, ЧСЧ – чоловіки, які мають секс з чоловіками.

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ТЕОРІЯ

И. Гофман

Стигма: Заметки об управлении испорченной идентичностью

Стигма и социальная идентичность. Фрагменты исследования Ирвинг Гофман (1922–1982) – американский социолог, работавший на стыке психологии, философии, психиатрии, антропологии и медицины. Наиболее значительным вкладом Гофмана в социологию являются его исследования о статусных символах и символическом взаимодействии в игровой форме (книга «Представление себя другим в повседневной жизни», 1959), а также о стигме. Работа Ирвинга Гофмана «Стигма: Заметки об управлении испорченной идентичностью» (1963) является едва ли не единственным базовым исследованием феномена стигмы. Эта книга находится в свободном доступе в интернете, а в этом выпуске «Белая Альтанка» предлагает читателям ознакомиться с ключевыми тезисами из раздела «Стигма и социальная идентичность»

реки – по всей видимости, весьма преуспевшие в развитии разного рода визуальных подсказок – придумали термин «стигма» для описания телесных знаков, призванных демонстрировать что-либо необычное или плохое о моральном статусе обозначаемого ими индивида. Эти вырезанные или выжженные на теле знаки говорили о том, что их носитель – раб, преступник

или изменник, т.е. человек, запятнавший себя позором, ритуально нечистый, тот, кого следует сторониться, особенно в публичных местах. Позднее, во времена христианства, к термину добавились два новых слоя метафоры: во-первых, сыпь на коже стала восприниматься как свидетельство божьей милости, и, во-вторых, аналогичный статус обрели телесные свидетельства тех

или иных физических недостатков – т.е. медицинский факт оказался увязанным с религиозными верованиями. Сейчас этот термин широко используется главным образом в первоначальном буквальном смысле, однако не столько обозначает знак на теле, сколько указывает на постыдный статус индивида как таковой.

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ТЕОРІЯ

*** При встрече с незнакомцем мы можем заметить свидетельства того, что он обладает неким качеством, отличающим его от других людей его категории и являющимся нежелательным для него: если взять крайний случай, то этот человек может быть основательно испорченным, опасным или слабым. Таким образом, в нашем сознании он превращается из цельного обычного человека в неполноценного, обладающего каким-то дефектом [tainted, discounted]. Подобное качество – это и есть стигма, особенно если речь идет об очень сильном негативном воздействии; порою его называют также недостатком, дефектом, увечьем [failing, shortcoming, handicap]. *** Можно назвать три существенно различающихся типа стигмы. Вопервых, есть телесное уродство

– разного рода физические отклонения. Во-вторых, есть недостатки индивидуального характера – такие, как слабая воля, неконтролируемые или неестественные страсти, подлые или косные убеждения, бесчестность; о них становится известно, например, из факта умственного расстройства, заключения в тюрьму, отсутствия постоянной занятости, попыток самоубийства, радикальных политических пристрастий, склонности к наркотикам, алкоголю, гомосексуализму. Наконец, есть родовая стигма расы, национальности и религии, которая может передаваться по наследству и охватывать всех членов семьи. Во всех этих различных примерах стигмы, включая и тот, что использовали греки, можно обнаружить одни и те же социологические черты: индивид, который мог бы легко участвовать в обычном социальном взаимодействии, обладает некой

особенностью, которая навязчиво привлекает к себе внимание и отвращает от него собеседников, – тем самым перекрывая путь и другим качествам этого индивида. *** Понятие «нормального человека» может основываться на медицинском подходе к человеку или тенденции крупных бюрократических организаций (таких, как национальное государство) обращаться со всеми своими членами одинаково. Это понятие, каким бы ни было его происхождение, задает основную схему, следуя которой обычные люди постигают себя. Любопытно, что эта конвенция сложилась в популярных жизнеописаниях, где человек, относительно идентификации которого возникают вопросы, доказывает свою нормальность, ссылаясь на наличие жены и детей и, как ни странно, на то, что он провел с ними Рождество.

«У вас ще є світле майбутнє» –говорить жінка людині, яка зазнає стигматизації через свій ВІЛ+ статус. Малюнок з журналу The New Times (Руанда, Африка), 2017

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ТЕОРІЯ

*** Стигматизированный индивид может попытаться исправить свой недостаток или может порвать с тем, что называется реальностью, и упорно пытаться использовать нетрадиционную особенность своей социальной идентичности. Стигматизированный индивид также склонен использовать свою стигму для получения «вторичных выгод» [secondary gains] – как оправдание своей неудачи, произошедшей по причинам, не связанным со стигмой или, наоборот, использовать стигму для продвижения по социальной или карьерной лестнице. *** Нехватка приветственного подбадривания, обычного в повседневном социальном взаимодействии с другими людьми, может превратить оказавшегося в изоляции человека в мнительного, подавленного, враждебно настроенного, беспокойного и растерянного. Осознание ущербности означает, что человек неспособен вытеснить из своего сознания непреходящее чувство совершенной незащищенности; это означает, что человек испытывает беспокойство или даже нечто более неприятное – если подозрительность хуже беспокойства. Страх, что другие не будут уважать тебя в силу каких-то твоих внешних качеств, означает, что ты всегда чувствуешь свою незащищенность при взаимодействии с другими. Это чувство незащищенности возникает не в силу каких-то загадочных, скрытых от нас причин – как это часто бывает в случае возникновения беспокойства – а в силу того, что этот человек не в состоянии исправить – и он знает об этом. Это

означает почти полное разрушение самооценки, поскольку «я» человека не может смягчить или заглушить жестокие слова: «Я неполноценен. Поэтому люди не будут любить меня, и я не могу чувствовать себя с ними в безопасности». *** Стигматизированный человек всю жизнь может чувствовать, что он одинок в своей беде и что весь мир против него. Однако, какой бы ни была стигма, в большинстве случаев он обнаружит, что есть люди, дружелюбно к нему настроенные, готовые взглянуть на мир с его позиций и внушить ему, что он такой же человек и «в сущности» нормален – несмотря на внешность, диагноз или собственные сомнения. Есть две категории таких людей: «свои» и «понимающие». К первой категории дружелюбно настроенных других относятся, конечно же, люди с такой же стигмой. На собственном опыте зная, что это значит – иметь такую стигму, некоторые из них могут помочь данному индивиду советом, научить какимто особым приемам, выслушать его жалобы – в результате он обретет моральную поддержку, ему станет легче, он почувствует, что он дома, что он принят другими людьми, как и всякий нормальный человек. Вторая группа – так называемые «понимающие» [the wise], или люди, которые сами являются нормальными, но их специфическая ситуация посвятила их в скрытую от посторонних жизнь стигматизированного индивида, которые симпатизируют ему и которые в определенной мере допускаются в его клан – и в определенной мере являются его членами. Понимающие люди – это в про-

шлом маргиналы, перед которыми стигматизированному индивиду нет нужды испытывать стыд или особенно контролировать себя, ибо он знает, что несмотря на свой недостаток он воспринимается как обычный человек. Можно привести пример из мира проституции: ни во что не ставя светские условности, проститутка, особенно девочка по вызову, тем не менее, чрезвычайно ценит вежливое обращение, находя прибежище в свободные от работы часы в общении с богемными художниками, писателями, актерами, философами. Здесь ее принимают как оригинальную личность, а не как любопытную зверюшку. *** Первый тип понимающих людей – те, чье понимание сформировалось в результате работы в сфере, связанной с помощью людям с определенной стигмой или с действиями общества в отношении таких людей. Например, понимающими в этом смысле могут быть медсестры и физиотерапевты; случается, они больше знают о каком-то виде протезов, чем пациент, который должен научиться ими пользоваться, чтобы компенсировать свое увечье. Полицейские, будучи вынужденными постоянно иметь дело с преступниками, могут научиться относиться к ним с пониманием. Ко второму типу понимающих людей относятся индивиды, на уровне социальной структуры связанные со стигматизированным индивидом; эта связь ведет к тому, что в некоторых отношениях «большое» общество воспринимает этих двух индивидов как одного. Так, преданная жена душевнобольного, дочь бывшего заключенного, родитель

Отличие человека от животных в том, что у животных — инстинкты, а у нас — налоги. Общество — это сумасшедший дом, которым управляют его пациенты. Стигматизация — это процесс, когда реакция других портит нормальную личность. Ирвинг Гофман

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ТЕОРІЯ

инвалида, друг слепого, семья палача – на них всех переносится часть позора связанного с ними стигматизированного индивида. Возможная реакция на такую участь – смириться и жить в мире подобных стигматизированных отношений. *** Можно выделить четыре модели социализации (моральной карьеры) людей, живущих со стигмой. Первая модель относится к индивидам с врожденной стигмой, которые вживаются в свою ущербную ситуацию одновременно с изучением и освоением ущемляющих их стандартов. Например, сирота узнаёт, что для детей естественно и нормально иметь родителей, и одновременно он знает, что это значит – когда их нет. Проведя первые шестнадцать лет своей жизни в приюте, впоследствии он все равно может чувствовать и понимать, что значит быть отцом своему сыну. Вторая модель построена на спо-

собности семьи и, в меньшей степени, близкого окружения (соседей, например), создать защитную оболочку для своих детей. В такой оболочке поддерживается информационный контроль, и ребенок с врожденной стигмой может воспитываться осторожно. Этот волшебный круг перекрывает путь самоуничижительным определениям, при этом ребенок усваивает многие другие понятия «большого» общества – те, которые позволяют ему увидеть себя полноценным, совершенно обычным человеком, с нормальной идентичностью в отношении таких основных вещей, как возраст и пол. Третья модель социализации характерна для человека, который достаточно поздно приобрел стигму или узнал, что она всегда у него была: в первом случае это не ведет ни к каким радикальным изменениям в восприятии собственного прошлого, а во втором подобные изменения имеют место. Такой индивид составил себе представление о нор-

мальных людях и стигматизированных задолго до того, как ему пришлось увидеть себя с этой стигмой. Вероятно, у него будут трудности с повторной идентификацией, и велика вероятность того, что он начнет не любить себя. Четвертая модель описывает людей, которые первоначально прошли социализацию в другом сообществе – неважно, в географических ли границах нормального общества или за их пределами, и которые должны научиться новому образу жизни – настоящему и правильному для людей, которые окружают их теперь. Литература о стигме: Кеннет Пламмер «Сексуальная стигма: интеракционистский подход» (1975); Вольфганг Липп «Стигма и харизма» (1985) – исследование религиозных движений; Финзен Асмус «Психоз и стигма» (2001).

Ми вчимось, ми розуміємо, ми змінюємося і звільнюємо життя від стигми ВІЛ. Плакат кампанії проти стигми від Фонду Мартіна Фішера (2018). https://www.themartinfisherfoundation.org

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

ПРАКТИКА

БЕРЕЗНЯ – Всесвітній День Нуль Дискримінації

сі люди у сприйнятті оточуючого світу користуються стереотипами, що набувають в процесі життя. Cтереотипи можуть допомагати в деяких ситуаціях, а можуть і принести шкоду та призвести до упередженого ставлення до інших. Якщо стереотипи інколи нам допомагають, то упередження завжди шкідливі – оскільки вони визначають нашу поведінку, і можуть спричинити несправедливе і нерівне поводження з людьми, тим самим порушуючи їх права. На жаль, упередження маємо усі ми, але ми можемо аналізувати свою поведінку і її причини, відповідно намагаючись позбутися упередженого ставлення. Якщо не аналізувати своїх стереотипів та упереджень можна вчинити дії, які призведуть до дискримінації, а отже порушити закон.

Колектив БО «Меридіан» в дії.

Стигма та дискримінація є головними бар’єрами на шляху боротьби з ВІЛ, для надання якісних правових, медичних чи соціальних послуг для ключових груп населення, доступу до

лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ. Стигма утискає їх у рівних правах та обмежує участь в житті суспільства, а в деяких випадках призводить до ізоляції.

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

ПРАКТИКА

Одним із напрямів діяльності БО «Меридіан» є проведення «шкіл правової грамотності» для людей, що живуть з наркозалежністю, клієнтів служб пробації, учасників програми ЗПТ, де ми розглядаємо та обговорюємо чинні Закони України, ситуації пов’язані із порушенням прав, зміни, які необхідно внести в законодавство, але цього недостатньо, адже знання законів повністю не вирішує проблеми, що виникли в житті наших клієнтів. Якщо раніше говорилось «Незнання законів не звільняє людину від відповідальності», то знання законів не завжди й вирішує ці питання, а все тому, що важливу роль відіграє людський фактор, а не професіоналізм. «Не всі люди наркозалежні, але всі наркозалежні – люди» – цим принципом потрібно керуватися у ставленні до наркозалежних людей, тим більше, що за Міжнародною класифікацією хвороб «наркозалежність – це поведінковий розлад», отже, хвороба. То чому ж за Законами України переслідують хворих людей, якщо наркозалежні такі ж хворі, як і інші? Уявіть собі, що в сучасному світі лікарі не надають допомогу пацієнтам з передозуванням наркотиками, або зовсім відмовляють людям, що вживають наркотики у наданні медичних послуг, порушуючи «клятву Гіппократа». Як наслідок маємо зростання смертності від передозувань. Чи то секс-працівниця, яка потерпіла від насилля (фізичного, сексуального) стикається з відмовою представників Національної поліції у відкритті провадження, і, як наслідок, може скоїти суїцид. У таких людей також є почуття, є принципи, є життя та потреби на рівні з іншими, вони не є меншо- чи більшовартісними. 1 березня у всьому світі відзначають День боротьби з наркоманією та наркобізнесом, а за календарем ООН цей день проголошено Днем «Нуль дискримінації». Працівники і клієнти БО «Меридіан» спільно з лі-

Фахівці БО «Меридіан» (зліва направо) Гапоненко Сергій, Двигало Марія, Федій Ростислав під час флешмобу «Переслідуй вірус, а не людей» до Міжнародного Дня Нуль Дискримінації. Фото з архіву БО «Меридіан».

дерами спільнот ЛВН з регіональних представництв організацій «ВОЛНА» і «ВОНА», та представниками ініціативних груп традиційно беруть участь в різноманітних акціях та флешмобах, щоб привернути увагу суспільства до впливу стереотипного та упередженого ставлення на

право до повноцінного життя. Ось і в цей раз ми взяли участь у Всесвітній акції #Переслідуй вірус, а не людей, в підтримку кампанії з боротьби з утиском прав людини та привернення уваги до проблем ключових груп ризику та рівного доступу до послуг ключових груп ризику

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

ПРАКТИКА

з людьми в житті, що називається «дискримінацією». У Законі України «Про засади запобігання та протидію дискримінації» визначається відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації. Зокрема у трудовому кодексі України прописані заборони за порушення яких може настати відповідальність, а саме: «Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, статі, політичних, релігійних та інших переконань, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, віку, стану здоров'я, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, місця проживання, участі у страйку, звернення або наміру звернутися до суду або інші органи за захистом своїх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання».

Марія Двигало (БО «Меридіан») проводить заняття з правової грамотності з клієнтами служби пробації в Полтаві (Київський сектор Служби пробації в Полтавській області). Фото з архіву БО «Меридіан».

(до речі, виграли призи за фото та відео матеріали #Нуль дискримінації #ChaseTheVirusNotPeople). Ми виступаємо за усунення дискримінаційного законодавства в сфері ВІЛ, за толерантне та рівне ставлення, незалежно від ознак, що відрізняють нас один від одного!

Не словом, а ділом

22 березня в приміщенні філії служби «Пробація України – Полтавська область», фахівці проекту PITCH БО «Меридіан» провели з клієнтами експрес-огляд соціально значущих

змін у законодавстві України. Це і Закон «Про домашнє насилля», і медична реформа, і зміни у сфері соціального захисту населення, і в трудовому кодексі та багато інших. Але знати закони замало, треба знати й свої права та шляхи захисту і відновлення прав. Оскільки часто трапляються випадки порушень прав лише за однією із стереотипних ознак, що призводять до упередженого ставлення – це негативне ставлення до певної групи людей, яке грунтується на стереотипах. Таке ставлення призводить до нерівного поводження

Захід було проведено в рамках Проекту PITCH в Україні – Партнерство заради натхнення, трансформації та об’єднання відповіді на ВІЛ. У випадку, якщо права та свободи людини порушуються за дискримінаційною ознакою, необхідно звернутись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у регіоні, з підтвердженнями даного факту. Допомогти в оформленні такого звернення в полтавському регіоні можуть фахівці БО «Меридіан». Звертайтесь до нас за телефоном (099) 234 91 95 або шукайте у мережі фейсбук: #COMeridian #PITCH Марія Двигало БО «Меридіан», Полтава

Національна гаряча лінія з питань замісної підтримувальної терапії:

0 800 507 727

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ПСИХОФОБИЯ

ПСИХОФОБИЯ:

ТАКАЯ БЛИЗКАЯ,

ТАКАЯ

Ксения Чубук

НЕВИДИМАЯ Daniel Hanequand (Canada)

нашем повседневном лексиконе часто можно встретить слова, которые являются производными от психических болезней. Агрессивно отстаивающую свои права девушку комментаторы в интернете любят (как они считают) унизить, назвав психопаткой. Даже первоклашки часто взахлёб называют друг друга то дебилом, то идиотом, даже не понимая, откуда взялись эти слова и почему они хуже, чем банальная матерщина. Вот это она и есть – психофобия. Условно говоря, она бывает или прямая (то бишь – дискриминационное отношение к человеку только из-за его психической болезни) и косвенная – когда здорового человека маркируют через оскорбления, берущие начало из класса F в МКБ (раздел Международного классификатора болезней, описывающих психические расстройства). Я пишу этот текст с позиции человека, у которого есть диагностированные и старательно леченные психические болезни. И каждый раз, когда я слышу очередные рассуждения о том, как всего лишь противный и зловредный началь-

ник в глазах подчинённых становится то жутким нарциссом, то социопатом, я морщусь. Нет, я вполне допускаю, что начальник там и вправду отъявленный говнюк. Но сколь мерзопакостным он бы ни был, это не повод, не будучи психиатром, приписывать ему психические заболевания. В конце-то концов, диабетиками и ревматиками никто никого не дразнит, для выражения гнева есть масса печатных и непечатных слов, которые не являются производными от ментальных расстройств. Сфера психического здоровья, во многом благодаря такому негативному феномену, как карательная психиатрия, на долгие годы стала табуированной. Только в последние несколько лет в прогрессивных изданиях стали появляться статьи с историями людей, имеющих тревожное расстройство, депрессию, БАР. Появляются статьи о том, как с помощью самодиагностики заподозрить у себя заболевание или как общаться с людьми, у которых есть психиатрические болезни. Но нигде нет инструкции о том, как жить, если ты живёшь в достаточно агрессивной среде, где называть

любого оппонента психофобными прозвищами – норма. И ладно среда, но ведь и сами врачи не далеко ушли от обывателей, которые и не в курсе источника таких выражений. Как ни откроешь тексты популярных в сети психотерапевтов – тут же наткнешся то на «психопатов», то ещё на что-то такое же. Прогрессивная медицинская мысль идёт по пути гуманизации и, например, в Международном классификаторе болезней 10-го пересмотра термин «психопатия» уже не используется. Он заменён на «расстройство личности», что намного более точно отображает суть болезни. Ну, и снимает с неё налипший за советский период словесный мусор, конечно же. А наши врачи спокойно пользуются устаревшей терминологией и при этом даже в варианте с платной медициной в частной клинике относятся к пациенту, как к неразумному и недостойному существу. К примеру, два психиатра просто отказались вникать в мои проблемы, списав всё на мой женский пол и не назначив нужного лечения. Из-за этого болезни прогрессировали до той степени, когда меня обнаружили в состоя-

Біла Альтанка

ПСИХОФОБИЯ

№ 66 (92), 2019

нии, при котором встать с кровати – уже подвиг. Серьёзно. Мне очень хотелось работать и приносить какую-то пользу, но сил хватало лишь на то, чтобы кое-как обслужить себя. Уже через две недели после начала приёма антидепрессантов мне уже вполне легко и приятно работалось. Затем к основной работе добавились ещё две, и стало как-то сильно попроще. Мне повезло с грамотной диагностикой. Организм быстро отозвался на правильно и точно подобранные препараты, и больше я не допущу столь сильного ухудшения своего состояния. Мы не выбираем свои болезни. Суть в том, что страдать от психической болезни можно годами, при этом не понимая, что это не «характер плохой» и не «встать с кровати лень», а полновесная такая депрессия. Потому особо отвратительно слышать стыжение или презрительное отношение. Будто кому-то сознательно хотелось бы иметь то, что отравляет жизнь, критически ухудшает её качество, долго и тяжело (и дорого, если уж на то пошло) лечится фармакологией и курсом психотерапии. Ментальная болезнь может тянуться и десятилетиями, отбирать физические силы, скорость мышления и прочий базовый набор условно здорового человека. Странно думать, что люди с психическими болезнями «сидят по больницам, а не ходят по городу». В клиниках находятся те, кто уже в очень тяжёлом состоянии. А вон та улыбающаяся девушка с воздушными шариками вполне может быть в депрессии. Вон тот задумчивый юноша может как раз решать, повеситься ли ему сегодня или завтра. Мы никогда не знаем наверняка, что у человека с психикой. Люди хрупкие. Потому давайте хотя бы не делать больно тем, кто знает, что с ними и лечатся. И тем, кто не знает, но уже испытывает на себе влияние тяжёлых симптомов. И старается встроиться в крайне недружелюбный мир. Мы – здесь, рядом. И нас много. Больше не получится сделать вид, что нас не существует. «Біла Альтанка» висловлює щиру подяку головному редактору газети Stonewall («Кам'яна стіна») Станіславу Науменку і автору статті за дозвіл на передрук цього матеріалу.

Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф.Мальцева. Корпуси побудови 1886–1903 рр. В часи Другої світової війни майже всі будинки було зруйновано, відбудова тривала до 1962 року. Фотонарис: Ялина

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ТРЕНІНГ

ЗДОЛАЄМО СТИГМУ РАЗОМ 13–15 лютого 2019 року в Києві, в рамках проекту «Прискорення заходів з подолання ВІЛ-інфекції в Україні» (проект HealthLіnk), що впроваджується БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» за підтримки USAID, пройшов тренінг для тренерів «Подолання стигми і дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, у медичних закладах України як основного бар’єру до тестування та лікування». Навчання проводили тренери проекту HealthLіnk Ірина Раус – лікар-інфекціоніст вищої категорії Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, асистент кафедри дитячих хвороб Київського медичного університету та Олександра Виноградова – магістр психології, експерт з питань протидії стигмі та дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, старший фахівець відділу інноваційних програм БО «100% життя».

часники тренінгу – делегати регіональних громадських організацій, які реалізують проект HealthLіnk – після закінчення програми одержали сертифікати про участь у тренінгу для тренерів і отримали необхідні знання і повноваження для проведення аналогічних тренінгів у регіонах.

Актуальність тренінгу

Люди, які живуть з ВІЛ та представники груп найвищого ризику часто стикаються з упередженим до них ставленням – стигмою; та конкретними діями інших людей і суспільства, які обмежують їх права і свободи – дискримінацією. Стигма і дискримінація є бар’єрами на шляху доступу до діагностики і лікування. Лише кожна друга ВІЛ-позитивна людина в Україні знає про свій статус і отримує лікування. Решті заважають міфи щодо ВІЛ, недбале ставлення до власного здоров’я і стигма – страх отримати діагноз ВІЛ-інфекція, тому що ВІЛ стереотипно визначається багатьма

Ірина Раус

Олександра Виноградова

як «смертельний вирок». Несвоєчасне виявлення людей з ВІЛ і їх запізне звернення за медичною допомогою обумовлює високу смертність від ВІЛінфекції в Україні. За даними третього національного дослідження «Показник рівня стигми ЛЖВ – індекс стигми», проведеного Мережею ЛЖВ у 2016 році, із проявами стигматизації та дискримінації у медичній сфері стикалися 8% опитаних. Найпоширенішою формою стигматизації ЛЖВ залишається відмова у медичному обслуговуванні, зокрема у стоматологічній допомозі (7%). У порівнянні з 2010 і 2013 роком (перший і другий етап дослідження індексу

стигми), рівень стигми і дискримінації ЛЖВ знижується, що дає підстави для оптимізму. Але все частіше фіксуються стигми за поведінковими практиками чи сексуальною орієнтацією, особливо її зазнають чоловіки, які мають статеві стосунки з чоловіками (ЧСЧ), секспрацівниці, споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН). Це стає перешкодою для отриманнями представниками цих груп своєчасної діагностики і якісних медичних послуг.

Зміст і результати тренінгу

Протягом трьох робочих днів, учасники тренінгу оновили свої знання про

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

ТРЕНІНГ

ВІЛ-інфекцію, про перебіг захворювання та сучасні методи лікування. Наука про ВІЛ-інфекцію розвивається стрімко, отже оновлення інформації щодо ВІЛ – це обов’язкова вимога для підготовки нового медичного персоналу і перепідготовки діючого. Це сприяє корекції знань, подоланню хибних уявлень, суджень, стереотипів і страху перед ВІЛ. Тренери допомогли учасникам дослідити власні думки, переконання та ставлення до ЛЖВ і представників груп ризику. За відгуками учасників, тренінг був більше схожий на супервізію, коли за допомогою досвідчених тренерів, фахівці, які давно працюють у ВІЛсервісі (а таких була більшість), змогли переоцінити власний досвід, отримати зворотній зв'язок щодо своєї професійної діяльності, спільно з тренерами розглянути конкретні випадки (кейси). Багато хто з учасників відзначив, що тренінг справив на них терапевтичний ефект – допоміг у подоланні синдрому професійного вигоряння, який не є рідкістю для працівників ВІЛ-сфери. Важливою складовою тренінгу була інформація про норми законодавства у сфері охорони здоров’я та протидії ВІЛ/СНІДу. Не зайвим було нагадати

присутнім медпрацівникам про лікарську таємницю, засади медичної психології і деонтології. У циклі підготовки медичних кадрів цим питанням приділяється незначна увага (в медичних вишах ці дисципліни факультативні, другорядні), тому саме в цій галузі виявляється найбільше прогалин і невпевненості. Медична деонтологія (в перекладі з грецького «належне») – вчення про проблеми моралі, обов’язок і етику в медицині. Лікарська таємниця – одна з ключових складових медичної деонтології. Учасники тренінгу визначили поняття «стигма», «дискримінація» і «толерантність», проаналізували причини, через які виникає стигма і які фактори формують толерантне ставлення. Це був тренінг для тренерів, тому учасників чекало попереду проведення аналогічних одноденних тренінгів у регіонах. Саме тому значний час тренінгу було відведено саме тренерській підготовці – учасники опановували ігрові техніки, групові і індивідуальні вправи, вирішували ситуаційні завдання. Нерідко стигма «проблискує» у процесі до- і післятестового консультування, тому не

зайвим було й відпрацювання навичок проведення консультацій. Коли цей випуск «Білої Альтанки» дійде до читачів (а наші читачі, зокрема, це фахівці ВІЛ-сервісних НУО), у більшості організацій, що впроваджують проект HealthLіnk, вже пройдуть тренінги з подолання стигми і дискримінації. Запрошуємо колег поділитись фотографіями і невеликими текстами про те, як пройшли тренінги у ваших регіонах. Наші контакти на 26-й сторінці. Пишіть! Подолаємо стигму щодо ВІЛ разом! Анатолій Волик, учасник тренінгу, ПОБФ «Громадське здоров’я» P.S. Що ж робити, щоб не допустити стигми? Відповідь: діяти за категоричним імперативом. Категоричний імператив – моральний принцип, який сформулював німецький філософ Імануїл Кант у 1783 році: «Дій так, як бажаєш, щоб так діяли всі» або (в російському перекладі з оригіналу): «Поступай исходя лишь из тех максим, которые, по твоему представлению, могли бы служить всеобщим законом». Схожий принцип зустрічаємо в Євангеліє від Луки: «Поступай с другими так, как хотел бы, чтобы поступали с тобой» (Лука 6:31).

№ 66 (92), 2019

Біла Альтанка

СТАТИСТИКА

БІЛА АЛЬТАНКА – благодійне видання для безкоштовного розповсюдження, спрямоване на профілактику ВІЛ/СНІДу і наркоманії, формування здорового способу життя. Засновник і видавець: Благодійний Фонд «Громадське здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію: ПЛ – № 656, від 22 лютого 2005 року Виходить з 1995 року. Мова: українська, російська. Редактор випуску: Волик А. М. Редколегія: Протопопов А. О., Воловод М. В., Левчук О. В., Садовнікова І. М., Двигало М. А., Звенигородський С. Ф. Дизайн та верстка: Мартинов О. В.

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна, 36034, м. Полтава, вул. Половка, 66-Б, офіс 402, тел.: (0532) 518-340. Сайт: publichealth.org.ua E-mail: info@publichealth.org.ua

Це видання було підготовлено до друку Полтавським обласним благодійним фондом «Громадське здоров’я» в рамках проекту «Безпека. Знання. Підтримка», який реалізується в м. Полтава та Полтавській області. Видано за фінансової підтримки МБФ «Альянс громадського здоров'я» в рамках реалізації програми «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції шляхом надання універсального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу, розширення доказово обґрунтованої профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, створення життєздатних та стабільних систем охорони здоров’я», яка реалізується за підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Викладені в даній публікації думки й точки зору є думками й точками зору організації, яка видає дану продукцію, і не можуть розглядатися як думки або точки зору МБФ «Альянс громадського здоров'я» і Глобального фонду. Виготовлення макету: СПД ФО Протопопов А.О. Друк: Друкарня-ТОВ «Агентство-Україна» Замовлення № Тираж: 6000 прим.

Головною метою діяльності Фонду є благодійна діяльність спрямована на розвиток та підтримку громадського здоров’я, формування фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я населення, служб соціально-психологічної та медичної допомоги в Полтавській області. Статут Фонду «Громадське здоров’я»

Національна лінія телефону довіри з питань ВІЛ/СНІД:

0 800 500 451

Національна гаряча лінія з питань реабілітації хімічно залежних:

0 800 507 703

Як виглядає «боротьба з наркотиками» в Україні у дзеркалі судової статистики за 2018 рік Альянс громадського здоров'я традиційно щорічно аналізує офіційну державну судову статистику Верховного Суду України, що традиційно підтверджує неадекватні тренди у так званій «боротьбі з наркотиками» в Україні та наочно демонструє неефективне витрачання сотень мільйонів бюджетних коштів щорічно на кримінальне переслідування тисяч наркозалежних людей, на фоні чого організований наркобізнес, що досі має тісні корупційні зв'язки з правоохоронною системою, почуває себе цілком комфортно.

Лише декілька наочних прикладів: За минулі 6 років кількість засуджених за скоєння усіх видів наркозлочинів (ст. ст.305-320 КК України) зменшилася у 2,5 разів. При цьому кількість засуджених наркозбувачів (за ст. 307 КК) зменшилася у 8 разів, а за незаконне зберігання наркотиків (ст. 309 КК) – лише у 2,5 рази! Кожен 9-ий засуджений у 2018 році отримав обвинувальний вирок саме за зберігання наркотиків (ст. 309 КК України). 6,5 тис. осіб, тобто кожен 11-ий засуджений в Україні (або 64% усіх засуджених за наркозлочини), отримав кримінальне покарання за те, що у більшості цивілізованих країн взагалі не вважається злочином (ч.1. ст. 309 КК – незаконне зберігання наркотиків у розмірах, що перевищують «невеликі». В Україні цей поріг стосовно найбільш поширених наркотиків у 200-600 разів (!) нижчий, ніж у передових країнах Євросоюзу). У результаті організований наркобізнес отримує надприбутки, якими ділиться з корумпованими правоохоронцями; правоохоронці – виконують плани розкриття злочинів/демонструють статистику, що виправдовує відволікання шалених людських та фінансових ресурсів на нескінченну «боротьбу»; наркозалежні – регулярно поповнюють контингент ув'язнених або отримують свою першу кримінальну судимість! Нагадаємо, що розмір наркотиків, за незаконне зберігання якого в Україні будь-яка особа може отримати судимість або потрапити за ґрати визначається відповідним наказом Міністерство охорони здоров'я України. Навесні 2018 року МОЗ таки намагався внести зміни до цього наказу і суттєво підвищити «порогові розміри» наркотиків, але Міністерство внутрішніх справ та Національна поліція України фактично заблокували декриміналізацію наркоспоживачів і реєстрацію вже підписаного Уляною Супрун у Міністерстві юстиції України, в результаті чого він так і не вступив у законну силу.

Біла Альтанка

№ 66 (92), 2019

9 березня - день народження Тараса Григоровича Шевченка Малюнок: Аху