39
ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ тя, міжпоколінної взаємодії й виховних від носинах, у педагогічних теоріях і системах, технологіях і способах педагогічної діяль ності і поведінки. Для виявлення суті виховних можливос тей діалогу важливо зрозуміти, на який об раз людини воно націлене. Спираючись на досягнення сучасної антропології, можна стверджувати, що людина виявляє собою єдність трьох сутностей: природної, соці альної й культурної. Відповідно до цього й дитину необхідно розглядати в трьох вимі рюваннях – як істоту природну, соціальну й культурну. Виділення цієї суті не означає, що вони співіснують у дитині кожна сама по собі. Людина – істота цілісна. Недаремно ос новною в її розвитку на всіх вікових етапах визнається суперечність між соціальним і біологічним, природним початком, і єдино правильний шлях його дозволу – це "окуль турення" людських потреб, яке може відбу ватися в різних формах, у тому числі і в діа лозі. Між природою і соціумом лежить культура, об'єднуюча їх і спроміжна дозво лити суперечності між природною і соціаль ною засадами в людині. Лише через культу ру відбувається її природне входження в со ціальне життя, входження в діалог. З педагогічної точки зору це означає ви ховання в учнів високого рівня самосвідо мості; відчуття власної гідності; самоповаги; самостійності; самодисципліни; незалежнос ті думок, поєднаної з повагою до думки ін ших людей; здібності до орієнтування у світі духовних цінностей і в ситуаціях навколиш нього життя; уміння ухвалювати рішення й нести відповідальність за свої вчинки, здій снювати вільний вибір змісту своєї життєді яльності, лінії поведінки, способів свого роз витку та ін. Виховання вільної особи вимагає виключення з освітньої системи будь яких методів і форм тиску на дитину й розвитку практики включення учнів з раннього віку в ситуацію діалогічної взаємодії, у ситуацію вибору, самостійного ухвалення рішень та інших механізмів демократизації освітньо виховної системи. Принцип особистісного підходу означає визнання дитини активним суб'єктом ви ховного процесу. Відповідно до такого підхо ду закони духовного і фізичного розвитку, процеси і зміни, що відбуваються у внут рішньому світі дитини, служать головними орієнтирами у виховній діяльності. Всебічне вивчення особи виступає необхідною умо вою успішності виховання, а її саморозви ток, формування суб'єктних властивостей – вищим показником його ефективності. Аналізуючи уявлення про діалог, його сутність, призначення, роль у вихованні, навчання і розвиток особистості, пересвід чуємося в тому, що: Ø в історії зарубіжної і вітчизняної педа гогіки звернення до діалогу пов'язане з пот ребою людини – зрозуміти себе, шукати іс Постметодика, №3 (74), 2007
тину, розвивати свій розум, проявляти са мостійність; Ø реалізація мети діалогового підходу в навчанні і вихованні – виховання мораль ності, навчання і розвиток особистості – від буваються в нерозривному зв'язку з приро дою дитини (на основі принципу природо відповідності) з опорою на її соціальний культурний досвід (за принципом культу ровідповідності) за активності й самодіяль ності в спілкуванні й діяльності кожного ін дивіда; Ø багатоаспектне представлення діалогу дозволило визначити, що вчені з різними педагогічними поглядами визнають діало гічний підхід до навчання і виховання особи, діалогічну позицію вчителя і учня, діалогіч не ставлення до світу, людей і себе, діалогіч ну ситуацію уроку, вважаючи, що діалог – ситуація пошуку значення цінностей і зак ріплення їх в переживаннях і діях. Можна зробити висновок, що діалог як спосіб пізнання дійсності і одночасно як особливе дидактично комунікативне сере довище, забезпечує суб'єктно смислове спілкування, рефлексію й самореалізацію особистості; сучасний освітній процес звер тається до діалогу як інструменту (способу, методу), що забезпечує розуміння, хвилю вання, думку, буття і т.ін. дитини, яка вхо дить до світу культури; розкриття індивіду альності людини в людині, конструктивну діяльність учителя і учнів; виховання куль турою і в культурі; забезпечує природне входження людини в соціальне життя, вступ до діалогу, з одного боку, а з іншого – саме в діалозі відбувається оволодіння куль турою, самовизначення в ній та її творення. ЛІТЕРАТУРА 1. Библер B.C. Диалог. Сознание. Культура (идея культуры в работах М.М.Бахтина) // Одиссей: Че! ловек в истории. –М., 1989. –С. 21!59. 2. Бубер М. Проблема человека. –Киев, 1989. 3. Горшкова К.К. Педагогика диалога // Человек в мире диалога –С.!Пб.:каф. философии, 1995. 4. Курганов СЮ. Ребенок и взрослый в учебном диа! логе: Кн.для учителя.!М.: Просвещение, 1989. –127 с. 5. Ярашевский М. Г. Дискуссия как форма научного об! щения // Вопросы философии. – №3. – 1978. –С. 94!103. 6. Laurillard, D. Rethinking university teaching. A fra! mework for the effective use of technology. London: Rout! ledge. !2004. 7. Nelson Т.О., Narens L. Metamemory: A theoretical framework and new findings. –The psychology of lear! ning and motivation, 26, 1990. –P.125!141. 8. Resnick L.B. Cognition and instruction. In B.L.Ham! monds (Ed.), Psychology and learning: The master lecture series. Washington, DC: American Psychological Associa! tion, 2002. –P. 127!186. 9. Snyder M., Uranowitz S.W. Reconstructing the past: So! me cognitive consequences of person perception. Journal of Personality and Social Psychology, 36,2001. –P.941!950. 10. Williams E. Experimental comparison of ac!to!face ant mediated communication a review.! Psychol. bull. Wash., vol. 84, № 5, 2002. –P. 963!976. Стаття надійшла в редакцію 20.06.07