ПРО МИНУЛІ ЧАСИ
Надiя моя розповзається по цвинтарi, але я хапаюсь за її клаптi: — Дядьку Юхриме, то я вам це насiння, може, восени принесу, бо де його тепер дiстанеш? — До осенi й книжка полежить, не бiйся, мишi її не струблять. Пам’ятай: дядько Юхрим, натурально, полюбляє смажене гарбузове насiння, — вiн одвертається од мене, дженджуристо1 поправляє галіфе, картуз i починає скалити зуби до дiвчат. А ти стiй на цвинтарi й ламай собi голову, де дiстати насiння Юхри, му, бодай вiн однi гарбузи мав од дiвчат. (...) Одразу ж пiсля свят я помiтив, що мати, перед тим, як надiти блуз, ку, пiдперiзується чимсь полотняним, схожим на довжелезну вузьку торбину. — Мамо, що то ви носите? — здивувався я. — Це такий жiночий пояс? — Дурненький, — усмiхнулася мати, одвернулась i швидко зав’язала свiй химерний пояс. — Скажiть, мамо. — Що ж тобi казати? Це отак я вигрiваю на собi гарбузове насiння. — Гарбузове? — про всякий випадок недовiрливо поглянув на ма, тiр, — чи не дiзналася вона про мою розмову з Юхримом, а тепер i пiд, смiюється надi мною? Бо в нас i дома, i в селi нiколи не переводилася насмiшка i перець на язицi. — Тож сказала, що гарбузове. — Воно захворiло чи як, що треба вигрiвати? — обережно випитую, щоб не попастись у сильце. — Скажеш таке. Це для того виношую, щоб у ньому ранiше проки, далося життя й щоб гарбузи були бiльшими. Ти ж бачив, що в нас гар, бузи, як пiдсвинки, лежать? — Бачив. — Тож,бо й воно: вигрiвання дуже пособляє. Але мене не так зацiкавило вигрiвання, як саме насiння. От аби ма, ти загубила пояс, то мав би Юхрим що трощити, а я читати. I закруж, ляли мої думки навколо пояса, мов нетля бiля вогню. Я знав, що це крутиться ота сама безтолоч, яка не виходить «он звiдти», але вже не мiг нiчого зробити із собою. I, може, довго б я мудрував бiля того пояса, аби раптом не пофор, тунило менi: сьогоднi мати почала дiставати з комори, зі скринi, із си, панки, з,пiд сволока i навiть з,за божницi свої вузлики. У них лежало все те, що далi зiйде, зацвiте, закрасується й перев’ється по всьому городi: огiрки, квасоля бiла, ряба й фiалкова, безлуский горох, турецький бiб, 1 Дженджуристо — кокетуючи своєю зовнішністю й одягом.
120