Українська література другої половини ХІХ ст.
Першим теоретиком цього напряму вважають французького художника Ґюстава Курбе (1819–1877), який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855) обґрунтував програмові засади стилю. Улюблені мотиви романтиків (екзотичні сюжети, зосередження на прекрасному, одухотвореному) тепер витіснялися реаліями повсякдення. Художники-реалісти почали зображати простих робітників, селян за працею, бідноту, жебраків, побутові сценки, часто в похмурих, Ґ. Курбе сірих тонах (наприклад, полотна Ґ. Курбе «Каменярі», «Похорон в Орнані», «Віяльниці», «Майстерня художника», «Після обіду в Орнані»). Це суперечило тодішнім уявленням про справжнє мистецтво, але відповідало духові часу.
Ґ. Курбе. Каменярі. 1849 р.
Новий напрям був послідовною протилежністю романтизмові. На кожну тезу попереднього стилю він відповів своєю антитезою. Реалізм зосередився на найзлободенніших (хоч і прозаїчних) проблемах повсякдення. Якщо романтик концентрував увагу на внутрішньому світі людини (а тому й на інтимному, родинному, духовному, містичному), то для реаліста стають визначальними проблеми відносин людини й суспільного середовища, впливу соціально-економічних обставин на формування характерів. Звідси — визначальні ознаки реалізму. • Раціоналізм: світоглядна основа напряму — теорія просвіченості, а також позитивізм, тогочасні досягнення природничих і суспільних наук. На перше місце в мистецтві висувається пізнавально-аналітичне сприйняття та розуміння світу. • Життєподібність: прагнення відтворювати повсякденне життя у формах самого життя, звідси — переорієнтація зі змалювання минулого (чи майбутнього) на сучасне, конкретно-історичний підхід до явищ дійсності, життєподібні деталі тощо. Точна відповідність реальності усвідомлюється в цьому стилі як головний критерій художності, мистецької досконалості.
17