Звіт за результатами дослідження кіноосвіти в Україні by Дослідження Кіноосвіти

ЯКІСНО-КІ ЛЬКІСНЕ ДОСЛІ ДЖЕННЯ КІНООСВІТИ В УКРАЇНІ Звіт за результатами дослідження

За підтримки

Київ 2021

Для розробки розвідувального дослідницького документа про стан кіноосвіти в Україні та перспективи працевлаштування випускників у вітчизняних кінокомпаніях було проведене комплексне «Якісно-кількісне дослідження кіноосвіти в Україні». Громадською організацією «Центр «Соціальні індикатори» у співпраці з Громадською організацією «Асоціація Кіноіндустрії України» та за підтримки Українського культурного фонду були опитані: роботодавці у сфері кіноіндустрії, досвідчені фахівці кіногалузі, а також студенти й випускники навчальних закладів Києва, Харкова, Одеси та Львова за спеціальністю 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво». Окремо було проаналізовано освітні програми й відкриті джерела навчальних закладів. Над дослідженням і звітом працювали: Белла Терзі — експерт проєкту, продюсер (PSB films), заступник керівника Експертної групи з перегляду змісту освітніх програм за спеціальністю 021 (Аудіовізуальне мистецтво та виробництво) при Департаменті мистецької освіти Міністерства культури та інформаційної політики України Дмитро Суханов — експерт проєкту, продюсер (Toy Pictures), голова Асоціації кіноіндустрії України Олександр Бевзюк-Волошин — координатор проєкту, менеджер проєктів ГО «Соціальні індикатори», Київського міжнародного інституту соціології Поліна Липова — аналітикиня ГО «Соціальні індикатори», Київського міжнародного інституту соціології Олександр Журик — аналітик Тетяна Мала — комунікаційна менеджерка проєкту Віктор Глонь — редактор Світлана Развенкова — коректорка Іван Губенко, Наталія Курсик, Ольга Клапак, Євген Тугарєв, Дар’я Подольцева — дизайн Асоціація кіноіндустрії України — фахова неприбуткова громадська спілка, що представляє інтереси галузі виробництва аудіовізуального контенту України. Одним з основних завдань Асоціації є створення сприятливих умов для української кіноіндустрії, разом або у співпраці з органами державної влади, приватними структурами, благодійними фондами та представниками міжнародних структур. Заснована наприкінці 2016 року. Член Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів — FIAPF. Громадська організація «Центр «Соціальні індикатори» — недержавна, некомерційна, науково-дослідницька, експертно-аналітична й консультативна організація. Метою діяльності організації є вивчення соціального стану та тенденцій соціальних змін у суспільстві, розробки соціально-інформаційних засобів і проведення конкретних заходів, спрямованих на поліпшення людських відносин, відкритості суспільства і розвиток правової демократії. Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році на підставі відповідного Закону України з метою сприяння розвитку національної культури й мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості й суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Підтримка проєктів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах. Медіапартнери проєкту:

Партнер проєкту

Зміст Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Методологія дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Розділ 1. Структура ринку праці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Розділ 2. Результати аналізу відкритих джерел навчальних закладів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.1 Аналіз освітніх програм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.2 Додаткові можливості для студентів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.2.1 Наявність необхідних матеріально-технічних ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.2.2 Навчальна практика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.2.3 Обмін досвідом між студентами та професіоналами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.3. Міжнародний обмін досвідом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.4. Моніторинг і вдосконалення освітніх програм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.5 Класифікатор професій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

11 11 13 13 14 14 17 18 19

Розділ 3. Результати глибинних інтерв’ю з роботодавцями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.1 Ситуація на ринку праці на думку роботодавців у кіноіндустрії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2. Якість освіти та відповідність вимогам ринку на думку роботодавців у кіноіндустрії . . . . . . 3.2.1 Відповідність освітніх програм до вимог ринку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2.2. Відсутність навчальних програм для підготовки затребуваних кадрів . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2.3. Фахівці, яких випускають у надлишку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2.4. Розділення театральної та кінематографічної освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2.5. Якість навчальних програм у формальній системі освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2.6. Якість неформальної освіти у галузі кіно . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.3. Стандарти освіти у сфері кіно . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.4. Наймання на роботу спеціалістів у кіноіндустрії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.4.1. Вимоги до спеціалістів із боку роботодавців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.4.2. Готовність роботодавців до наймання випускників на роботу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.4.3. Навчання на робочому місці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.5. Порівняльна таблиця відповідності навчальних програм вимогам ринку праці . . . . . . . . . . . Висновки з порівняльної таблиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

21 21 24 24 25 28 29 31 36 39 41 41 44 48 50 60

Розділ 4. Результати опитування фахівців у сфері кіноіндустрії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Професійний і демографічний профіль респондентів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.1. Кваліфікація фахівців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.1.1. Хто формує критерії визначення навичок, кваліфікації та заробітної плати фахівців . . . . 4.1.2. Джерела для підвищення професійної кваліфікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.1.3. Рівень володіння англійською мовою для професійної взаємодії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.2. Важливість наявності кіноспеціальності в освіті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.2.1. Наявність диплома за кіноспеціальністю як критерій під час пошуку роботи . . . . . . . . . . 4.2.2. Особливості навчання та працевлаштування фахівців, які не мали кіноспеціалізації в освіті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.3. Система кіноосвіти: сфери для вдосконалення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.3.1. Необхідні знання для реалізації в професії: прогалини, неактуальність . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.3.2. Практичні заняття, стажування, міжнародні обміни й освітні програми . . . . . . . . . . . . . . . . 4.3.3. Оптимальний термін навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.3.4. Потенційні напрями та заходи для змін у системі кіноосвіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.3.5. Формування софт-навичок (soft skills) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4.3.6. Формування навичок використання спеціалізованого програмного забезпечення . . Резюме . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

63 63 65 65 66 67 67 67

Розділ 5. Результати опитування студентів останніх курсів та випускників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.1. Фактори обрання спеціальності й основне очікування перед початком навчання . . . . . . . . . 5.1.1. Фактор обрання спеціальності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.1.2. Основне очікування перед початком навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2. Оцінка різних аспектів навчання в закладі освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2.1. Зауваження щодо якості теоретичної та практичної складових освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2.2. Можливість брати участь у міжнародних обмінах під час навчання. Рівень володіння англійською мовою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2.3. Вивчення спеціалізованого програмного забезпечення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2.4. Термін навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2.5. Допомога закладом освіти в отриманні практики під час навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2.6. Допомога закладом освіти з навичками для пошуку роботи в кіногалузі . . . . . . . . . . . . . . 5.2.7. Робота за спеціальністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.2.8. Деталізація питання роботи за спеціальністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5.3. Відділення кіноспеціальностей від інших мистецьких напрямів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

79 79 79 80 82 82

Висновки та рекомендації

68 70 70 71 73 73 75 75 76

82 83 84 86 88 89 90 93

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109

ВСТУП Останніми роками в Україні спостерігається зростання темпів кіновиробництва, що потребує дедалі більшої кількості фахівців, а отже, розширення й модернізації системи кіноосвіти. Щороку заклади вищої та фахової передвищої освіти випускають понад 1000 молодих фахівців за 53 освітніми програмами спеціальності 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво». За даними ЄДЕБО, 22 заклади освіти здійснюють підготовку здобувачів за вказаною спеціальністю. Однак при цьому в індустрії відчутний брак професіоналів, зокрема молодих фахівців, що мають не лише теоретичні, а й практичні знання та професійну компетенцію, яка відповідає актуальним потребам ринку — це підтверджують представники галузі. Держава, як замовник понад 100 проєктів в аудіовізуальній сфері культури щорічно, є зацікавленою стороною в якісному виконанні проєктів, що дають імпульс розвитку сучасному розумінню смислів культури й культурної самоідентифікації громадян і міжнародній культурній репрезентації країни у світі. Протягом останніх років Україна розвиває міжнародну співпрацю над копродукційними аудіовізуальними проєктами й сервісними послугами для світових студій-виробників аудіовізуального контенту. Для підтримки та збільшення обсягу таких проєктів у сфері кіно держава докладає чимало зусиль шляхом податкових стимулів, повернення частки кваліфікованих витрат тощо. Дефіцит якісно підготовлених професіоналів призводить до обмеження можливостей міжнародної співпраці та стримує розвиток національної індустрії. Своєю чергою, дефіцит кадрів призводить до збільшення попиту на досвідчених фахівців, зростання вартості їхніх послуг і втрати Україною, у порівнянні з іншими країнами, одного з конкурентних факторів — вартості виробництва. Близько 8 тисяч студентів профільної освіти стануть випускниками протягом наступних 7–8 років. Усім їм необхідно бути впевненими в якісній відповідності знань, практичних умінь і навичок, отриманих у процесі навчання, реальним стандартам і потребами сучасної кіноіндустрії. З цього аналітичного звіту ви дізнаєтеся про стан мистецької кіноосвіти в Україні та перспективи працевлаштування випускників у вітчизняних кінокомпаніях, а також про рекомендації для державних і приватних інституцій у сфері мистецької освіти й кіновиробництва щодо реформ освітніх програм і поглиблення комунікації між навчальними закладами та роботодавцями. Результати досліджень та аналізу, мають стати базою для продовження діалогу між представниками кіноіндустрії, профільними міністерствами (МКІП і МОН) та представниками закладів освіти з обговорення й оновлення змісту профільної освіти та плану її впровадження до закладів освіти. Також, беручи до уваги швидкість розвитку приватних навчальних закладів, ми визначили попит на освіту у сфері кіно у тій частині, де державні навчальні заклади не зможуть відреагувати оперативно. Метою цього дослідження було зібрати інформацію від обох сторін (студентів і кіноіндустрії) про їхні потреби, точки відповідності та невідповідності в очікуваннях щодо одне одного. А також донести цю інформацію до інституцій освіти й управління освітою, таким чином зробивши очевидною необхідність подальшої роботи з

назрілою необхідністю термінової модернізації кіноосвіти. Результатом дослідження є двосторонній погляд на проблеми підготовки професійних кадрів для кіноіндустрії України. З однієї сторони була виявлена думка здобувачів освіти за кіноспеціальностями, а з іншої — представників кінокомпаній, які зацікавлені в якісному персоналі. Для досягнення цілей проєкту була використана комбінація кількісного та якісних методів дослідження. З одного боку до опитування були залучені студенти останніх курсів та випускники кіноспеціальностей за останні два роки. З іншого боку були проведені глибинні й напівструктуровані інтерв’ю з представниками кінокомпаній та досвідченими фахівцями. Дослідження доповнене аналізом освітніх програм закладів освіти. У процесі дослідження ми намагались охопити представників кіноіндустрії: незалежних кінопродюсерів, продюсерів авторського кіно, продюсерів комерційних кінопроєктів, студійних кіно- та проєктів, представників телемедіагруп і стримінгових платформ, частково рекламного продакшен-сегменту.

усіх сегментів й анімаційного телесеріальних кіносервісу та

Роботодавців з різних сегментів було опитано детально, тому що вони приймають рішення щодо працевлаштування кандидатів. А професіонали, які склали основу для напівструктурованих інтерв’ю, — це люди з багаторічним досвідом роботи у кіновиробництві, чия компетенція підтверджена насамперед ринком, — вони постійно задіяні на проєктах та їхня праця добре оплачується. Навчальні програми також були проаналізовані не лише з погляду наповнення, а й з урахуванням проєкції навичок для певних сегментів ринку праці. Також було проаналізовано думки всіх учасників щодо тривалості навчання та доцільності збереження кіноосвіти в орбіті театральної освіти. Особливу увагу було приділено аналізу результатів навчання таких загальних дисциплін, як англійська мова, тому що недостатній рівень володіння англійською призводить до обмеження можливостей міжнародної співпраці та стримує розвиток національної індустрії. А також обмежує можливість подальшого саморозвитку фахівців. Серед найвищих пріоритетів для нас було виявлення невідповідності списку програм навчання до переліку реальних професій, що мають попит на ринку, оскільки у переважній більшості актуальні професії кіноіндустрії зовсім не представлені в освітніх програмах. Представники закладів освіти схильні заперечувати існування проблеми, зокрема така думка лунала 9 листопада 2020 року на установчому засіданні Експертної групи з перегляду змісту освітніх програм за спеціальністю 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» для різних рівнів освіти, яку створено за ініціативи Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти. Розбіжності змісту освітньої підготовки фахівців з умовами й вимогами до професійної діяльності від індустрії очевидні для роботодавців, проте навчальні заклади переважно не вмотивовані оновлювати зміст своїх освітніх програм. Спроби діалогу роботодавців з освітянами натикаються на відсутність розлогої доказової бази, ґрунтовних досліджень системи кіноосвіти в Україні, її якісних і кількісних показників, а також досліджень самого ринку: запитів індустрії щодо фахівців певних професій, компетентності та кваліфікаційних характеристик таких фахівців. Визріла нагальна потреба реформування системи освіти. Щоб конкурувати з іноземними кіновиробниками, потрібна політика державного протекціонізму. Оцінити ефект більш якісної кіноосвіти в Україні кіноспільнота, міжнародні кінокомпанії та шанувальники українського кіно зможуть уже за 5–7 років.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ОПИТУВАННЯ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ КІНОІНДУСТРІЇ

АНАЛІЗ ДОКУМЕНТІВ 1. Проаналізовано вакансії, розміщені компаніями у сфері кіно, медіапродакшену й телебачення на вебресурсах для пошуку роботи (Work.ua, Rabota.ua, «Крезюме», Happy Monday, Trud.com) у серпні 2021 року. 2. Досліджено освітні програми (за спеціальностями, дотичними до кіно й телебачення) вибраних українських вищих навчальних закладів: •

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»;

•

Приватний заклад вищої освіти «Київський міжнародний університет»;

•

Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа»;

•

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого;

•

Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

•

Київський національний університет культури і мистецтв;

•

Міжнародний гуманітарний університет;

•

Харківська державна академія дизайну і мистецтв;

•

Харківська державна академія культури;

•

Відокремлений підрозділ «Львівська університету культури і мистецтв».

філія

Київського

національного

Досліджено такі заклади фахової передвищої освіти (коледжі): • Фаховий коледж Київського університету культури; •

Коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технологій та дизайну;

•

Комунальний заклад «Одеський театрально-художній фаховий коледж».

3. Порівняно загальні (soft-навички) та фахові (hard-навички) компетенції, які вимагають роботодавці для конкретних професіоналів із відповідними компетенціями, які здобувають студенти під час навчання. Зокрема, порівняно: • список вимог до кандидата на посаду в описі вакансії; •

Опитування проводилося методом напівструктурованих інтерв’ю за допомогою CATI (телефонне опитування), контакти респондентів було надано за сприяння представників кіноіндустрії (критерієм відбору став досвід фахівців у галузі). Строки проведення польових робіт: з 20 вересня до 7 жовтня 2021 року. Всього було опитано 107 фахівців — представників комерційного, авторського та серіального і сервісного кіно. Фахівці були розподілені на 26 груп (кінопрофесій), більшість з яких є фрилансерами. ОПИТУВАННЯ СТУДЕНТІВ ОСТАННІХ КУРСІВ І ВИПУСКНИКІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 021 «АУДІОВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ТА ВИРОБНИЦТВО» Опитування проводилося методом структурованих інтерв’ю за допомогою CAWI (онлайн-опитування). Генеральною сукупністю для опитування є студенти останніх курсів і випускники таких навчальних закладів (спеціальність 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво»): Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури (тут і далі у звіті — КУК), Приватний заклад вищої освіти «Київський міжнародний університет», Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа», Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого (КНУТКТ), Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ), Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ), «Фаховий коледж Київського університету культури», Коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технологій та дизайну, Міжнародний гуманітарний університет, Комунальний заклад «Одеський театрально-художній фаховий коледж», Харківська державна академія дизайну і мистецтв (ХДАДМ), Харківська державна академія культури (ХДАК), Відокремлений підрозділ «Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв» (Львівська філія КНУКіМ), Київський національний університет технологій та дизайну. Враховуючи «вузькість» цільової авдиторії, респонденти були рекрутовані за допомогою низки підходів: розсилки опитувальників через представників навчальних закладів, розміщення оголошення про опитування в соціальних мережах, збору контактів під час анонсування дослідження. Строки проведення польових робіт: з 24 вересня до 12 жовтня 2021 року. Всього опитано 300 студентів останніх курсів і 300 випускників. Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0,95 і без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 5,4% для показників, які стосуються студентів, 5,5% для показників, які стосуються випускників, і 3,9% для загальних показників у двох групах.

список компетенцій і програмних результатів навчання у вигляді здобутих навичок студентів у описі освітніх програм. ГЛИБИННІ ІНТЕРВ’Ю

Було опитано 12 респондентів з-поміж роботодавців у кіноіндустрії. За посадами це були: власники кінокомпаній/студій, генеральні продюсери кінокомпаній, медіапродакшенів або окремих кінопроєктів, продюсери телебачення, директор департаменту виробництва телевізійних програм, директор департаменту креативних продюсерів на телеканалі та представник Ради з державної підтримки кінематографії.

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА РИНКУ ПРАЦІ Структуру ринку можливо аналізувати за типом управління й типом кінцевого продукту. За типом управління ринок розподіляється на:

корпоративний тип управління, що включає мейджор-студії (наприклад, FILM.UA Group, «Студія Квартал-95», Star Media) і телеканали (які мають власне виробництво). Система корпоративного ринку праці здебільшого ґрунтується на ефективному корпоративному управлінні, що передбачає роботу зі штатними працівниками (які мотивовані зарплатою), зменшення вартості продукту, збільшення виробництва. Часто в рамках такого управління продюсером є не окремий професіонал, а сама студія у форматі колективного управління наглядових рад (для телеканалів). У мейджор-студіях збережена гнучкість особистого управління власниками та враховується творчий аспект більшою мірою, ніж у телеканалів. За цією ж ознакою — типом управління — сюди можна було б віднести й державні чи колись державні кіностудії, проте вони вже давно не формують жодної частки на ринку праці молодих фахівців; незалежний (тобто не студійний) підприємницький тип управління — найбільш авторський підхід. Цей тип ринку передбачає незалежне продюсування й вільне залучення професіоналів на конкретні проєкти. Тут збирається команда з максимально потрібних проєкту фахівців і компанійпартнерів (рентали, павільйони, постпродакшени, дистриб’ютори — як правило, окремо найняті компанії, а не власні ресурси продюсера), які мотивовані гідною договірною оплатою, свободою графіку та творчих рішень, навіть якщо це неефективно з погляду бюджету й логістики. Це і сегмент незалежного авторського кіно, де над ефективністю превалюють культурні сенси та вплив на розвиток суспільства. І сегмент незалежного комерційного кіно, де за продюсером не стоїть ціла студія і як наслідок проєкт має більш гнучке управління, щоправда, не завжди підкріплене ресурсами, досвідом і можливостями, якими володіє студія.

За типом продукту: телепродукт — фокус робиться на ефективне виробництво, через що праця фахівців не може оплачуватися за верхньою планкою (максимальна вартість роботи професіонала на ринку), а більшість працівників мотивовані фіксованою або майже фіксованою щомісячною заробітною платою (з незначними бонусами й надбавками за проєкти);

Жанрові серіали для стримінг-сервісів поки що перебувають на суміжних ринках — не можна виділити цей тип продукту в окремий сегмент через відсутність інвестування в їх виробництво самих стримінг-компаній. Особливістю цього типу продукту є те, що від знімальної групи потребується більша кваліфікація всіх членів групи, особливо щодо роботи з акторами та сценаріями, адже жанр є більш наближеним до ігрового кіно, ніж до класичних телесеріалів. Також можливо окремо сегментувати ринок праці для студійної анімації:

студійне кіно — у виробництві наявні можливості для власної дистрибуції та більше можливостей для залучення медіавпізнаваних і популярних акторів, дружніх до телекомпаній; авторське або незалежне комерційне кіно — переважно недорогі проєкти, які часто не мають можливості для залучення найкращих спеціалістів; ставка часто робиться на одного-двох досвідчених людей у команді. У цьому сегменті часто працюють дебютанти; копродукційне кіно — залучаються фахівці з вищою кваліфікацією, які мають досвід міжнародної співпраці й вільно спілкуються іноземною мовою (англійською); сервісні кінопроєкти — залучають максимально досвідчені групи професіоналів, тому й оплата праці тут найвища. Часто залучають фахівців зі змішаною кваліфікацією, які паралельно працюють у секторі рекламного сервісу, з причин недостатньої кількості людей, що мають досвід роботи на міжнародному рівні кваліфікації, — тому вартість праці тут часто завищена через дефіцит таких кадрів.

провідні анімаційні продакшени студійного типу — наймання більшості працівників на фіксовану зарплату; незалежна авторська анімація (команди, які також намагаються виробляти комерційну анімацію) — команда набирається виключно на проєкти й оплата є договірною; аутсорс анімаційних компаній (дедалі більше інтегруються у геймерський ринок праці) — працівники на фіксованій зарплаті європейського рівня, адже студії по суті продають іноземним студіям оплату праці з людиногодин, а не вартість самого продукту). Варто зазначити, що незалежним продюсерам української анімації бракує міжнародної компетенції зі створення спільних міжнародних копродукційних проєктів. І сегмент авторської анімації представлений переважно національним продуктом.

Сервісний ринок кіно передбачає співпрацю українських фахівців з іноземними знімальними групами, які працюють в Україні. Це найбільш технологічний, ефективний і крафтовий сегмент з низки причин. По-перше, через досить великі (за українськими мірками) бюджети, що виділяються і ноземними знімальними групами й надають можливість зібрати найбільш професійну та високовартісну команду. По-друге, для українських фахівців участь у подібних проєктах є стимулом у практичному навчанні й перейманні міжнародного досвіду — особливо для адміністративних і художніх професіоналів; тим часом творчі фахівці (місцеві сценаристи й режисери) не залучені у такій співпраці. Проте станом на сьогодні система кеш-рибейтів практично не працює в галузі кіно, тому сервісний ринок зараз представлений переважно в секторі реклами.

РОЗДІЛ 2. РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУ ВІДКРИТИХ ДЖЕРЕЛ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ 2.1 АНАЛІЗ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ У процесі аналізу було вивчено програми, які належать до спеціалізації 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво». Серед них як кіно-, так і телевиробництво, відеопродакшен. Слід зазначити, що навчальні заклади, які працюють із підготовкою спеціалізації 021, можуть мати іншу загальну направленість у подачі навчального процесу. Так, проаналізовані харківські навчальні заклади більшою мірою орієнтуються на телевиробництво, рекламу, медіаарт і фотомистецтво (кафедра телебачення, телерепортерської майстерності, спеціальність «Реклама та відеоарт»). В Одесі один навчальний заклад орієнтується на кіно- та телемистецтво (Міжнародний гуманітарний університет), тим часом інший (Одеський театральнохудожній коледж) має ухил у бік сценічного мистецтва — тому, ймовірно, це може впливати й на підготовку спеціалістів з «Кіно-, фото- та відеосправи». Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв повторює спеціальності та навчальний процес основного департаменту КНУКіМ, тому можемо стверджувати, що у Львові більше приділяють увагу саме кіно- й телемистецтву. Отже, навчальні заклади, що перебувають поза центром кіновиробництва (Київ), можуть мати спрямованість, віддалену від кіно. Основним напрямом роботи навчальних закладів (у формальній системі освіти) є підготовка базового набору спеціалістів для виробництва кінострічок і телевізійних продуктів, спеціалістів зі створення візуального мистецтва й науковців у цій сфері. Таким чином, українські навчальні заклади здебільшого здійснюють підготовку професіоналів, які безпосередньо беруть участь у розробці аудіовізуального продукту: режисери (ігрового кіно, неігрового кіно, анімаційних фільмів, телевізійних програм, масових заходів); драматургія кіно і телебачення (кіно й телебачення); звукорежисура (кіно й телебачення); операторська майстерність (кіно й телебачення); фотомистецтво (художня фотографія, реклама, репортажне знімання); анімаційна графіка; режисер монтажу; реклама й відеоарт (інші візуальні практики, відеографія). Однак лише незначна кількість навчальних закладів здійснює підготовку студентів, які після випуску можуть працювати за вузькою спеціальністю, що має попит на ринку праці. Наприклад, лише один навчальний заклад має програми для підготовки режисерів монтажу, драматургів кіно і телебачення, профільних аніматорів.

Менше з тим, відповідно до вакансій, доступних у відкритих джерелах, спеціальність оператора має достатньо високий попит на ринку праці, і відповідно, навчальні заклади приділяють велику увагу підготовці таких кадрів (шість навчальних закладів готують кадри за спеціальністю «Оператор»). У навчальних закладах проходять підготовку професіонали з роботи у кадрі: акторська майстерність (кіно й телебачення) — є дефіцитною спеціальністю. Підготовка акторів в Україні здебільшого має театральне спрямування. Безпосередньо акторів зі специфікою роботи в індустрії кіно й телебачення випускають лише у двох навчальних закладах — Київському університеті культури та Київському національному університеті культури і мистецтв. Рідше навчальні заклади готують професіоналів із менеджменту та розвитку кіно- й телепроєктів, а саме: продюсерів — що є дефіцитною спеціальністю, адже лише два навчальні заклади здійснюють підготовку таких професіоналів. Попри це, за результатами дослідження, посада продюсера має попит на ринку праці. З досліджених університетів продюсерську програму мають Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана КарпенкаКарого й Харківська державна академія дизайну і мистецтв. Перший навчальний заклад робить акцент саме на кінопродюсерстві, але, враховуючи той факт, що програма запустилася лише 2021 року, видається неможливим проаналізувати відгуки студентів чи випускників та якість їхньої підготовки — результати впровадження програми стануть відомі лише після першого випуску через чотири роки. Тим часом програма у Харківській державній академії дизайну і мистецтв є сумісною для спеціалізації продюсера й арткуратора, що, своєю чергою, говорить про розмитий фокус у підготовці таких професіоналів.

визначити такий відсоток не було можливості через відсутність інформації про кількість кредитів ECTS, відведених для кожної дисципліни в рамках цих програм. Спеціалісти, що працюють з технікою, — звукорежисери, оператори — вивчають кінообладнання безпосередньо за фахом (як вказано в навчальних програмах — прилади власної діяльності) або ж принципи їхнього функціонування. Через чітку спрямованість їхньої діяльності можна сказати, що це найбільш практичні з досліджених програм. Рудиментарних дисциплін меншість у порівнянні з профільними, враховуючи те, що відомі лише назви й обсяги, а не зміст предметів. Трапляються поодинокі випадки, коли студенти вивчають зовсім інші сфери знань, частіше ж можна побачити розпорошеність між всіма напрямами створення кінопродукту. Можна було б суттєво оптимізувати навчальний процес і виділити більше часу на вивчення практичних навичок шляхом об’єднання предметів («Історію українського кіно» та «Історію закордонного кіно») або звуження винятково теоретичних дисциплін («Історія продюсування»). Серед проаналізованих програм за напрямом 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» загалом немає ухилу в театральне мистецтво. Та попри напрям освітніх програм, деякі освітні заклади все ж схиляються до театрального спрямування у викладанні окремих дисциплін або цілих програм із причин їхнього історичного формування як театральних навчальних закладів, оскільки деякі з досліджених закладів раніше були виключно театральними (наприклад, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого й Одеський театрально-художній коледж), а кіноспеціальності були засновані значно пізніше. Такі заклади й сьогодні зберігають основним ядром викладання сценічне мистецтво навіть у рамках програм для спеціальностей у кіно, адже їх викладають носії театральної школи.

2.2. ДОДАТКОВІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ СТУДЕНТІВ У рамках освітніх програм здійснюється підготовка науковців, що спеціалізуються на вивченні продуктів візуальної й аудіовізуальної культури: програма «Кінознавство». Іноді навчальні заклади закладають в освітні програми вивчення основних елементів створення медіапродуктів, але при цьому випускники не мають конкретної спеціалізації після опанування програми: наприклад, такою є парасолькова програма «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво». Разом із тим освітні програми меншою мірою орієнтовані на підготовку кадрів, які працюють з організаційним і технічним обслуговуванням зйомок, а також подальшим супроводженням кінопродукту — маркетингом і промоцією. З метою порівняння теорії та практики, а також загальнообов’язкових, професійних і дисциплін вільного вибору, за основу виміру взято кількість відповідних категорій та їхній обсяг. Зазначимо, що обсяг дисципліни вказано у кількості кредитів ECTS, відведених на цю дисципліну згідно з Європейською системою трансферу оцінок (European Community Course Credit Transfer System). Отже, серед наявних програм можна виділити такі, де відсоток профільних дисциплін в обов’язковому курсі навчання переважає (або наближається до) 50%. Це режисери (ігрового кіно, неігрового кіно, анімації), оператори, звукорежисери, фотографи, диктори телебачення. Режисери монтажу мають більш розпорошену програму. У рекламістів, продюсерів та акторів

2.2.1 Наявність необхідних матеріально-технічних ресурсів Майже всі досліджені вищі навчальні заклади заявляють, що мають у своєму розпорядженні тренувальні студії: для створення телевізійних програм, фотографування, звукозапису (радіостудії), монтажу (студія також може бути авдиторією, облаштованою комп’ютерами з програмами для монтажу). На спеціальностях, що пов’язані з кіновиробництвом, існують переглядові кімнати (для перегляду навчальних матеріалів і студентських робіт). Яке саме обладнання міститься в зазначених студіях, сказати складно через брак такої інформації в навчальних програмах і на більшості сайтів ВНЗ. Яке саме програмне забезпечення встановлене на комп’ютерах в авдиторіях навчальних закладів, з’ясувати складно через відсутність відповідної інформації у відкритому доступі. Лише деякі навчальні заклади про це зазначили на офіційних вебсайтах. Наприклад, у Коледжі мистецтв та дизайну наявний пакет Adobe Crative Suite (з Premiere, Audition, Photoshop, After Effects), інші ж навчальні заклади повідомляють про те, що користуються ліцензійним програмним забезпеченням без згадки конкретних назв.

2.2.2 Навчальна практика У процесі аналізу освітніх програм у відкритих джерелах виявлено, що всі ВНЗ пропонують проходження необхідних видів практики (навчальної, виробничої, переддипломної) на телеканалах, продакшенах, у фотостудіях і кіностудіях.

2.2.3 Обмін досвідом між студентами та професіоналами

Круглий стіл на тему «Теорія і практика екранних мистецтв», 2020 р. Круглий стіл на тему «Аудіовізуальне мистецтво і виробництво», 2020 р. Круглий стіл на тему «Довженківські читання», 2020 р. Круглий стіл на тему «Український кінематограф у світовому контексті», 2020 р. Круглий стіл на тему «Перспективи розвитку аудіовізуального мистецтва», 2020 р.

У процесі аналізу освітніх програм виявлено, що майже всі досліджені навчальні заклади пропонують обмінюватися думками в рамках наукових товариств і позанавчальних гуртків. Студентам надається можливість брати участь у науковопрактичних конференціях, де вони мають змогу захистити свої наукові роботи, отримати зворотний зв’язок від інших молодих науковців і професіоналів галузі. Наприклад, студенти за спеціальностями, дотичними до аудіовізуального мистецтва й виробництва, згідно з відкритими джерелами, брали участь у наукових конференціях. Але, аналізуючи список конференцій і круглих столів, усі вони або відбувалися в Києві, або в країнах колишнього СРСР — це свідчить про те, що більшість із них були україно- або російськомовними. Наукові конференції та обмін досвідом із неросійськомовними країнами в переліку відсутні.

Також навчальні заклади запрошують професіоналів галузі для проведення майстер-класів, лекцій, практичних занять, тренінгів; онлайн- і виїзних співбесід зі здобувачами освіти з метою їх подальшого працевлаштування. Наприклад:

Міжнародна студентська конференція Studies in Art Criticism («Студії з арткритики»), Батумі (Грузія), Батумський державний університет мистецтв, квітень 2020 р.

майстер-клас: звукорежисер і аранжувальник Андрій Мирошниченко. Тема: «Студія звукозапису: сучасні тенденції та розвиток» (проводився в Київському національному університеті культури і мистецтв);

II Міжнародна науково-практична конференція «Україна у світових глобалізаційних процесах: культура, економіка, суспільство», Київ, Київський університет культури, 25–26 березня 2020 р.

майстер-клас: сценаристка телесеріалів Марія Саітова. Тема: «Сучасні аспекти кіноіндустрії» (проводився у Київському національному університеті культури і мистецтв);

Міжнародна міжвишівська науково-практична конференція «Освітні виклики соціокультурної сфери. Імплементація європейських цінностей в аудіовізуальній культурі», Київ, КНУКіМ спільн о з НПУ ім. М.П. Драгоманова, 19 жовтня 2020 р.

майстер-клас: режисер Артур Гураль. Тема: «Кінофестивалі та дистрибуція» (проводився в Київському національному університеті культури і мистецтв);

XXVI Міжнародна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників «Проблеми професійної підготовки в умовах євроінтеграції освітнього процесу: погляд науковців і практиків», 25–26 березня 2021 р. XXVI Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих науковців «Розвиток студентської науки в умовах євроінтеграції: результати і перспективи», 20 травня 2021 р.

Круглий стіл на тему «Аналіз стану кіноосвіти в Україні та пошук рішень», 2020 р.

майстер-клас: актор та кінопродюсер Віталій Матвієнко. Тема: «Як сучасному продюсеру вибудувати власну кар’єру» (проводився в Київському національному університеті культури і мистецтв);

майстер-клас: голова Київської професійної спілки «Майстри екрана» Артур Лі. Тема: «Авторські і суміжні права в культурних індустріях» (проводився в Київському національному університеті культури і мистецтв); майстер-клас: український актор театру й кіно, гуморист, шоу-мен, продюсер, режисер, народний артист України Валерій Чигляєв (проводився в Київському міжнародному університеті); майстер-клас: прессекретарка голови Верховної Ради України Ольга Туній (проводився у Київському міжнародному університеті);

XXV Міжнародна науково-практична конференція молодих науковців, аспірантів та студентів «Науковий потенціал та інновації: молодіжні ідеї та перспективи в умовах євроінтеграційних процесів», 28–29 травня 2020 року (дистанційна форма проведення).

майстер-клас: продюсер розважальних шоу «Нового каналу» («Хто проти блондинок», «Суперінтуїція» «Вар’яти» та ін.) Руслан Шадиєв (проводився в Київському міжнародному університеті);

Круглий стіл на тему «Актуальні питання кінематографа і телебачення», 2020 р.

майстер-клас: український режисер, сценарист, письменник і громадський діяч Олег Сенцов (проводився у Київському міжнародному університеті); майстер-клас: журналіст, кореспондент Національного інформаційного агентства «Укрінформ» Роман Сущенко (проводився у Київському міжнародному університеті).

Переважна більшість освітніх закладів заохочують студентів брати участь у національних і міжнародних фестивалях кіно- й телеробіт. Наприклад, студенти досліджених освітніх закладів (згідно з даними вебсайтів закладів) представляли власні роботи на таких фестивалях фото- та кіномистецтва й телевізійного виробництва:

Берлінський міжнародний кінофестиваль (Німеччина); МКФ Go East (Вісбаден, Німеччина); Міжнародний конкурс короткометражних фільмів студентів кінематографічних вишів, Ґете-інститут (Мюнхен, Німеччина); МКФ у м. Штутгарт (Німеччина); МКФ Remu World Fest (Г’юстон, США); МКФ «Дамаг» (Сієтл, США); МКФ Global Art (Лос-Анджелес, США); Міжнародний кінофестиваль документальних фільмів (Каліфорнія, США); Міжнародний фотоконкурс «Флоранж» (Париж, Франція); МКФ у м. Клермон-Ферран (Франція); Каннський кінофестиваль (Франція); МКФ ESAP (Порто, Португалія); МКФ у м. Хіросіма (Японія); МКФ Mediawave (Угорщина); Фестиваль короткометражних фільмів у м. Капальбіо (Італія); МКФ «Зірки Шакену», «Бастау» (Алмати, Казахстан); МКФ «Амірані» (Тбілісі, Грузія); МКФ «Молоде кіно» (Баку, Азербайджан); МКФ «Лістапад» (Мінськ, Білорусь); МКФ «Классфест» (Кішінев, Молдова); МКФ «Молодість» (Київ, Україна); Фестиваль аудіовізуального мистецтва Golden Frame 2021 (Харків, Україна); Всеукраїнський та міжнародний фестиваль «Молоде телебачення» імені Вадима Чубасова (Київ, Україна); Бердянський міжнародний кінофестиваль (Україна); Кінофестиваль «Запорізька сінерама» (Україна); Міжнародний кінофестиваль молодого кіно «Х Муза» (Київ, Україна); Міжнародний студентський кінотелефестиваль «Пролог» (Київ, Україна); Фестиваль кінооператорського мистецтва «КІНОКО» (Київ, Україна); Молодіжний фестиваль аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела» (Україна); Фестиваль Fast-Fest Weekend (Україна); Фестиваль «Україна молода» (Україна); Фестиваль «Золотий Георгій» (Україна); Фестиваль «Золота хвиля» (Україна); Всеукраїнський творчий конкурс «Мистецтво молодих» 2020, 31 жовтня — 1 листопада 2020 року (Україна).

Участь у фестивалях може бути гарною нагодою для студентів, аби почути думку професіоналів у сфері кіно, перейняти досвід і поділитися власними думками. Для прикладу, варто виділити кінофестиваль «Пролог», який організовується Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Цей фестиваль збирає студентські курсові й навчальні роботи та надає можливість обговорити вдалі рішення і передивитися стрічки разом з іншими студентами й кінокритиками, що є важливим у рамках навчання. Варто зазначити, що якість переліку фестивалів і фактична участь студентських робіт у них не аналізуються.

2.3. МІЖНАРОДНИЙ ОБМІН ДОСВІДОМ Способи взаємодії з міжнародною спільнотою обмежуються програмами міжнародної академічної кредитної мобільності, у рамках яких учасники освітнього процесу (студенти й викладачі) можуть навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність у навчальних закладах інших країн. Варто зазначити, що такі програми були виявлені саме у вищих навчальних закладах (університетах і академіях). Українські вищі навчальні заклади пропонують такі програми міжнародної кредитної мобільності: угода про подвійний диплом. Студент може отримати диплом відразу у двох навчальних закладах — в Україні та Європі; програми, фінансовані Європейським Союзом у рамках Erasmus+ KA1 International Credit Mobility. Такі програми надають учасникам стипендії та гранти для покриття додаткових витрат (наприклад, дорожніх витрат); учасник програми повністю звільняється від сплати за навчання. Ця програма передбачає мобільність лише в університетах Євросоюзу й університетах деяких інших країн-партнерів ЄС; мобільність за двосторонніми договорами між українським ВНЗ і партнерськими університетами. Такі програми переважно базуються лише на звільненні учасників від сплати за навчання, тобто учасник сам повинен сплачувати за проживання, харчування, дорогу, візові витрати, хоча і серед таких є програми, які надають частковий грант на покриття додаткових витрат. Мобільність за двосторонніми договорами не має географічних обмежень у локації університету-партнера. Проте деякі університети обмежують кількість спеціальностей, які можуть скористатися можливістю міжнародної академічної мобільності. Наприклад, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана КарпенкаКарого дозволяє обмін лише студентам спеціальності «Сценічне мистецтво» третього рівня вищої освіти; Академія кіно та нових медіа дає змогу навчатися за міжнародними програмами лише студентам спеціальності «Оператор». Загалом відсутність програм обміну є радше винятком, аніж правилом, навіть у випадку, коли конкретні програми не перелічені на сайті університету.

2.4. МОНІТОРИНГ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ У процесі аналізу документів, опублікованих на сайтах навчальних закладів, виявлено, що університети також мають регулярно перевіряти якість освіти. Таку оцінку повинні проводити внутрішні органи забезпечення якості вищої освіти, які працюють за такими основними напрямами:

Фактично на вебсайтах багатьох навчальних закладів опубліковані звіти про моніторинг навчальних програм. Проте написані вони формальною мовою, з якої не зрозуміло, які невідповідності виявлено, звідки береться інформація про відповідність програм і наскільки незалежними є оцінки та процеси моніторингу.

2.5. КЛАСИФІКАТОР ПРОФЕСІЙ Документи, доступні у відкритих джерелах:

Щорічне оцінювання здобувачів освіти. Проводиться моніторинг якості знань студентів за освітніми програмами університету, і готується рейтинг на основі їхніх оцінок. Щорічне оцінювання навчально-педагогічних працівників, у процесі якого перевіряється рівень професійної підготовки науково-педагогічного працівника та визначаються заходи з підвищення його/її кваліфікації. Оцінювання відбувається на основі Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності. Складається характеристика на кожного науково-педагогічного працівника з урахуванням показників із навчальної роботи, які охоплюють дані, що сформовані з використанням засобів контролю за якістю освітнього процесу: моніторингу відкритих занять науково-педагогічного працівника; анонімного опитування студентського контингенту про якість його/її викладання; оцінювання методичної, організаційної роботи та наукової активності науково-педагогічного працівника. Контроль наявності матеріально-технічної бази для організації освітнього процесу. Опитування студентів про їхню задоволеність освітнім процесом і якістю навчальних програм. Студентів просять оцінити якість змісту й методів викладання навчальної програми. У внутрішній документації навчальних закладів зазвичай не вказується періодичність проведення таких опитувань. Опитування роботодавців про якість освіти конкретного університету.

У положенні про забезпечення якості освіти Міжнародного гуманітарного університету сказано, що навчальний заклад проводить аналіз ринку й опитування роботодавців щодо компетентності випускників за всіма освітніми програмами цих навчальних закладів двічі на рік. Як висновок, можемо говорити про те, що інші навчальні заклади не проводять такий вид моніторингу або не публікують його результати. Проведення незалежного подібного аналізу ринку та врахування його результатів у підготовці освітніх програм може значно підвищити якість освіти. Такі дослідження, проведені з боку навчальних закладів, повинні бути опубліковані на їхніх офіційних вебсайтах.

Класифікатор професій ДК 003:2010; Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників «Виробництво та розповсюдження кіно- і відеофільмів» (Наказ Міністерства культури України від 25.10.2004 № 729). Згідно з класифікатором, усі кінопрофесії описуються за характеристиками, поданими в Наказі Міністерства культури — на базі двох вищенаведених документів усі навчальні заклади формальної освіти напряму 021 мають право відкривати навчальні програми для набору студентів. Відповідно, для професій, які в класифікаторі не вказані, виші не можуть створити навчальні програми. Водночас уже кілька років ведеться обговорення щодо оновлення класифікатора професій, але зміни досі не запроваджені. З іншого боку, нещодавно було ухвалено постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 р. № 1063 «Про затвердження Порядку розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів», де, зокрема, йдеться про: можливість початку розробки ПС без наявності професії у Класифікаторі професій; про громадське обговорення проєкту стандарту потрібно інформувати НАК (Національне агентство кваліфікацій); функція реєстрації заявок на розроблення і реєстр ПС передана Національному агентству кваліфікацій.

Згідно з положеннями про забезпечення якості освіти досліджень навчальних закладів, навчальні заклади мають переглядати освітні програми й удосконалювати їх відповідно до виявлених проблем.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ГЛИБИННИХ ІНТЕРВ’Ю З РОБОТОДАВЦЯМИ 3.1 СИТУАЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ НА ДУМКУ РОБОТОДАВЦІВ У КІНОІНДУСТРІЇ Говорячи про кіноіндустрію, роботодавці розділяють професії у цій сфері на такі: Творчі — спеціалісти, які безпосередньо втілюють креативну ідею та керують різними процесами кіновиробництва. Наприклад, до них належать режисер, оператор, сценарист, художник-постановник, композитор, звукорежисер, колорист. Технічні — спеціалісти, які надають технічну підтримку, працюють зі спеціалізованою апаратурою й обслуговують її. До прикладу, фокус-пулери й освітлювачі. Адміністративні — ті, хто організовує процес зйомок, постпродакшену, продажу та просуванню продукту. Це може бути організатор знімального процесу, лінійний продюсер, локейшн-менеджер та інші. Крім того, респонденти зазначають, що в кожному з цих напрямів працюють помічники (гелпери) й асистенти. Загалом асистентська позиція — частина становлення людини у професії, це перша можлива роль після проходження системи освіти спеціалістом.

Вищевказані висновки дослідження документів збігаються за кількома пунктами з результатами опитування роботодавців у кіноіндустрії. Зокрема, роботодавці вказали, що на сьогодні найбільший попит мають професії креативного спектра: режисерипостановники, оператори-постановники, художники-постановники. Також часто згадують ще других режисерів і сценаристів: «Безумовно затребувані унікальні професії, які, умовно кажучи, перебувають на межі нескінченної праці й таланту — режисери-постановники, художники-постановники, оператори-постановники» (директор департаменту виробництва телевізійних програм, директор департаменту креативних продюсерів на телеканалі). Як уже було сказано вище, творчі професії (режисер, художник-постановник) мають попит на ринку, проте через специфіку роботи в кіно (проєктна зайнятість) існує можливість зайнятості потрібного спеціаліста в іншому проєкті. Відповідно, доводиться шукати іншого професіонала, який не завжди відповідає конкретним потребам. Також загалом існує потреба у висококваліфікованих працівниках, яких можна буде перетягувати з проєкту на проєкт у команді, з якою зручно працювати: «Завжди є дефіцит тих, з ким тобі комфортно й зручно працювати, — професіоналів. Тобто є багато середнього рівня, багато нижче середнього. А ось топових фахівців, яких доводиться тягнути з проєкту на проєкт, небагато. У таких висококваліфікованих фахівцях є певний дефіцит» (продюсер). Ситуація з нестачею саме висококваліфікованих спеціалістів проговорюється респондентами неодноразово й стосується майже всіх основних кінопрофесій: художника-постановника (бракує розуміння візуальної культури), оператора, режисера монтажу (які можуть не тільки склеювати відео, але й підходити до справи осмислено), сценариста, режисера (найкращі спеціалісти залучені на декількох проєктах відразу), других режисерів (їх не готують ВНЗ), продюсерів (які не тільки розраховують бюджет, а є рушіями всього знімального процесу). Приміром, респонденти говорять про те, що сценаристів високого рівня складно знайти, наявні на ринку спеціалісти не відповідають стандартам професії: «...рівень українських сценаристів взагалі не міжнародному стандарту» (продюсер, сценарист).

відповідає

Також серед дефіцитних професій роботодавці називають ті, що присутні в міжнародних компаніях, але які з причин невеликого масштабу українського кіно були відсутніми на знімальних майданчиках увесь період розвитку вітчизняного кіно. Прикладом такої ситуації називають роботу скрипт-супервайзера, баєра (закупник будматеріалів та інших витратних матеріалів для кінопроєкту, — ред.), продакшенкоординатора, локейшен-менеджера: «Стосовно таких професій, як координатор ігрового транспорту, або транспорт-координатор, чи ж координатор, продакшен-координатор, — то таких професій просто немає. Так само як і професії баєра. Вони є обов’язковими в будь-якому міжнародному проєкті. Тобто ми беремо людей, навчаємо їх, але професій просто немає. Також, як і скрипт-супервайзерів. В Україні є декілька самоучок, але професії немає» (продюсер).

Також часто не вдається знайти спеціалістів з-поміж рідкісних професій, які не завжди дотичні до кіно, але можуть бути корисними на конкретних проєктах. Це дресирувальники тварин (кажуть, що наявні на ринку фахівці спеціалізуються на нескладних трюках, коли іноді потрібні складні постановки), спеціалісти з візуальних ефектів, художники з костюмів (які зазвичай є стилістами з художньою/дизайнерською освітою, а не кінематографічною) і гримери. Імовірно, причина полягає не у відсутності окремих освітніх програм, а радше у відсутності взаємодії між різними навчальними закладами, наприклад, між освітнім закладом, який готує кінопрофесіоналів, і тим, що готує художників, дресирувальників тощо. Існують складнощі з пошуком технічного персоналу: освітлювачів, операторів стедікаму, кранів, декораторів, сет-дресерів (реквізиторів): «У нас немає жодних технічних департаментів. Починаючи від нормальних освітлювачів і включаючи всі команди: гафер, бест-бой (заступник художника зі світла, — ред.), грип, звичайні освітлювачі… У нас три людини на ринок, які працюють зі стедікамом. Вони працюють 24/7» (власник кінокомпанії). Серед причин дефіциту вказаних професій респонденти називають такі: відсутність якісних освітніх програм; відсутність або незначна кількість професійних нагород. Респонденти кажуть, що працівники рідкісних професій, приміром гримери, не отримують професійного визнання за свою роботу, бо в титрах вони розташовані відносно далеко, а конкурсів, де були б профільні номінації, замало. Прикладом однієї з таких нагород може бути «Золота дзиґа»; штучно створений дефіцит, коли для того, щоб влаштуватися на проєкт, потрібно показати портфоліо або фільмографію, тож дебютантам ніде напрацьовувати власний досвід. Зворотна сторона проблеми — завищені очікування у молоді. Меншість молодих спеціалістів згодні напрацьовувати досвід за меншу заробітну плату або на основі інтернатури, тим часом більшість із них, виходячи на ринок без досвіду, хочуть отримати за проєкт ринкову оплату на рівні зі спеціалістом, який працює вже 10–15 років; відсутність комунікації між професіоналами кіноіндустрії та навчальними закладами. Працівників не запрошують на гостьові лекції та захисти студентських робіт, відповідно, немає розуміння потреби нових кадрів в індустрії; важко знайти професіонала, що готовий постійно розвиватися та навчатися, наприклад, англійської мови; відносно недавня включеність України у сучасний світовий кінопроцес — ще не пройшла адаптація до вимог світового ринку та професій на ньому; робота проєктна, нестабільна і виснажлива — не всі готові до таких умов; сфера кіновиробництва невелика, тому нові люди з’являються нечасто; інколи кваліфіковані спеціалісти йдуть у рекламу та шоу-бізнес через більші бюджети для знімальної команди.

3.2 ЯКІСТЬ ОСВІТИ ТА ВІДПОВІДНІСТЬ ВИМОГАМ РИНКУ НА ДУМКУ РОБОТОДАВЦІВ У КІНОІНДУСТРІЇ 3.2.1 Відповідність освітніх програм вимогам ринку Більшість опитаних роботодавців стверджують, що наявні навчальні програми в українській формальній системі освіти не відповідають сьогоденним вимогам на ринку праці. Більшість так висловлюється саме про технічні й адміністративні професії. Причому респонденти наголошують і на тому, що для технічних спеціалістів або взагалі немає відповідних освітніх програм, або вони занадто довготривалі — вони не потребують навчання терміном у 4–5 років; 1–2 роки достатньо для вивчення технічних професій. Щодо творчих професій, то більшість роботодавців погоджуються, що для них (наприклад, для режисерів і операторів) важливим є більш довготривале (4–5 років) академічне навчання. Окремою проблемою є те, що більшість художніх і акторських навчальних напрямів мають перекіс у театральний бік. Респонденти говорять, що випускники навчальних закладів здебільшого приходять на перше місце роботи майже не підготовленими до виконання завдань і без розуміння сутності професії та її наповнення. Деякі респонденти зазначають, що освітні програми відповідають реаліям професії, ймовірно, не більше ніж на 10%, а решту знань і навичок студенти отримують уже на практиці під час роботи у кінокомпанії чи медіапродакшені. Частіше така думка стосується освітніх програм для продюсерів, режисерів, рідше — для режисерів монтажу: «Вони не відповідають від слова „нуль“... Я закінчую факультет кінопродюсування. Магістратуру. Жодна з лекцій даних ні з права, ні з будь-якої спеціальності не відповідає вимогам сучасного ринку праці й сучасних знань... І мене попросили прочитати лекцію з фінансування. Я просто поверхово дала лекцію про те, як фінансують фільми. Просто терміни. Це як алфавіт. І дуже багато людей, які там були, сказали: ні, нам це ніколи не стане у пригоді, це занадто складно. Для всього західного світу це просто як буквар. Тому ті знання, які даються в університетах, і ті знання, які ми зараз використовуємо для продюсування кіно, дуже сильно відстають від будь-якої західної моделі. Років на 40» (продюсер кінокомпанії). «Ну, відповідають відсотків на 10, максимум на 20. Решту вони вчать уже в польових умовах» (сценарист, продюсер, керівник кіностудії).

3.2.2. Відсутність навчальних програм для підготовки затребуваних кадрів Зі слів роботодавців, у рамках формальної освіти наявні відповідні навчальні програми у навчальних закладах для підготовки кадрів з-поміж основних творчих напрямів у кіноіндустрії: режисер, оператор, сценарист. Хоча деякі з респондентів все ж зауважують, що цього недостатньо. Вони говорять, що формальна освіта повинна охопити ширший спектр кінопрофесій. Наприклад, можна було б розділити напрями підготовки для режисера-постановника та другого режисера, а також для продюсера проєкту й лінійного продюсера. У напрямі драматургії немає окремої підготовки для скрипт-супервайзерів. Ці спеціальності — на кшталт другого режисера, лінійного продюсера — потребують коротшої академічної підготовки (менше ніж 4–5 років), тому їх можна перевести на базу фахової передвищої освіти, тобто в рамках коледжів, училищ. Наразі розвиненої системи фахових коледжів немає, тому дефіцит кадрів на ринку покривається завдяки самостійній чи неформальній освіті. Освіта у сфері кіно не передбачає підготовки технічних спеціальностей у продакшені (які працюють під час зйомок проєкту): фокус-пулери, гафери, механіки камер, стедікам-оператори й оператори кранів. Технічні завдання можуть виконувати спеціалісти з технічною освітою (не пов’язаною з кіно), однак у будь-якому випадку їм не вистачатиме специфіки роботи саме у кіноіндустрії. «Це люди технічних професій: освітлювачі, механіки камер, працівники майданчиків, постановники — художники, які руками будують декорації і так далі. Спеціалізованих навчальних закладів, які б їх готували, немає. Тобто зрозуміло, що людина, яка отримала середньо-технічну освіту — електрик, — може стати освітлювачем. Він знає, що таке електрика, у нього є допуск. Він може піти повчитися в бригаді й стати освітлювачем» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). «Я думаю, якщо говорити про кіно, то, звісно, було б дуже добре, якби були окремі напрями для технічних спеціалістів, типу гаферів і фокус-пулерів» (співзасновник кінокомпанії, продюсер, програмер кінофестивалю). Тим часом не здійснюється й підготовка технічного персоналу для постпродакшену (тих, хто працює з комп’ютерною обробкою відзнятого матеріалу). Конкретно називали такі спеціальності, для яких немає освітніх програм: графік-дизайнер, інші VFX-спеціалісти й колористи. «Я впевнена, що в нас немає підготовки технічного персоналу для постпродакшену. Наприклад, VFX-спеціалістів чи колористів. Режисери монтажу також, але з ними ще не так складно… Є в кіно величезна категорія людей, які працюють на постпродакшені та які в принципі ніяк технічно не готуються в Україні» (продюсер, сценарист).

«Наприклад, графік-дизайнер. Я не знаю, на якому рівні зараз ця спеціальність, і де ці хлопці доучуються. Я маю на увазі графіку високого рівня, як у голлівудських студіях, на „Нетфліксі“. Багато українців їдуть і працюють там. От я не знаю, де вони цього вчаться» (продюсер телебачення і кіно). У художніх департаментах також відсутня фахова підготовка спеціалістів. Зокрема, роботодавці вказують на відсутність навчальних програм для художниківпостановників, художників-декораторів (set-dresser), реквізиторів, художників із гриму та художників із костюмів. Окремі респонденти зазначали, що фахівці художнього спрямування в Україні отримують освіту виключно художніх ВНЗ за програмами, які не мають специфікації в галузі кіно: «Я навіть не впевнена, що в нас Карпенка-Карого випускає художників із костюмів у кіно, якщо чесно. Я не впевнена. Я взагалі не знаю, де вчилися ці художники з костюмів, з якими я співпрацювала. Не впевнена, що є така спеціалізація. Можливо, вона є, але я не впевнена, що саме в кіновишах. Можливо, в якихось технікумах чи деінде» (продюсер, сценарист).

«…Немає навчальної програми для екшн-фолі [імітація звукових ефектів для кіно, — ред.]. Тобто ми намагаємося робити фолі в Україні — шуми для бійок, для екшену. І не можемо. Попри те, що великі студії заявляють, що пишуть Dolby Surround і таке інше, вони не змогли зробити фолі, наприклад, для мокрих тіл, що вдаряються одне об одне. Для того, щоб зробити бій видовищним, яскравим, красивим… Так от, наші звукачі не впоралися…» (продюсер кінокомпанії). «Я вважаю, що фахово потрібно готувати і каскадерів, наприклад. Тому що каскадери у нас — це люди, так би мовити, без гальм. Але їм теж треба розуміння, як працює кіно…» (продюсер, сценарист).

Один респондент сказав, що в українських навчальних закладах наявні відповідні освітні програми для всіх кінопрофесій, що мають попит на ринку праці.

«...Наприклад, художник-постановник — це художникпостановник. Але є художник-декоратор. Є, наприклад, сетдресер — це людина, яка облаштовує знімальний майданчик. Тобто у нас зазвичай це люди, які просто закінчили художній виш. Наприклад, академію НАОМА. Але кіно вони вивчили просто на практиці. Кіновиші чи кінокурси таких спеціалістів в принципі не готують» (продюсер, сценарист).

Вищевказані спеціалісти здебільшого здобувають знання та професійні навички вже в процесі роботи. На знімальний майданчик вони приходять:

Щодо адміністративних професій, то по одному респонденту відповіли, що відсутні програми кадрової підготовки продюсерів і кастинг-директорів.

випускники навчальних закладів за спеціальністю, яка прямо не пов’язана з кіно, але пов’язана з окремими його процесами — це технічні спеціальності або художники (візуальне мистецтво);

Освіта у вищих навчальних закладах не передбачає підготовки професіоналів для постановки та зйомки екшн-сцен — постановників трюкових зйомок, хореографівпостановників бойових сцен, каскадерів, фолі-режисерів (професіонали зі створення специфічних шумів для кіно, наприклад озвучування бойових сцен): «…Немає навчальної програми для екшн-директорів. Директорів із бойових мистецтв (хореографів-постановників бойових сцен, — ред.). Тобто в нас є, наприклад, каскадери — теж самоуки. Але екшн-директорів немає. Вони можуть себе називати екшн-директорами, але коли я, наприклад, продюсував фільм, ми покликали іноземного спеціаліста. Цей іноземний спеціаліст працював з Джекі Чаном донедавна. І коли він прийшов ставити бійку, він просто попросив режисера відсісти від камери й сантиметр за сантиметром ставив бійку. А коли працюють наші каскадери, вони цього робити не вміють. Вони роблять бійки, як у реальному житті. А видовищні бої, до яких звик Голлівуд, вони робити не вміють…» (продюсер кінокомпанії).

зовсім не підготовленими, без відповідної освіти та досвіду — це можуть бути люди з іншою освітою, яка взагалі не пов’язана з кінопроцесами;

люди, які самостійно навчилися виконувати один тип робіт у галузі кіно.

Зазвичай вони влаштовуються на найнижчі посади (найчастіше асистент чи гелпер) або виконують функцію стажерів (часто без оплати праці). Якщо у людини є бажання і мотивація, вона може навчатися в процесі виконання доручень, спостерігати за колегами, переймати досвід у керівників департаментів. Таким чином, набираючись професійного досвіду й нових знань, людина може переходити з однієї посади на іншу по кар’єрній вертикалі: «Беруть молодого стажера до бригади освітлювачів — безкоштовно. І він просто бігає й переймає досвід у старших товаришів. У нього йде якийсь час на те, щоб зрозуміти: як називаються ці прилади, для чого вони використовуються, як вони підключаються, як їх носити, як їх ставити, як їх захищати і так далі. Вони починають стажерами за якісь невеликі гроші й потім стають повноцінними членами бригади. Людину побачили — потім вона може стати бригадиром, може стати кей-грипом, гафером. Але в них є й свої кар’єрні сходи» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії).

«Часто бувало, коли механіки ставали операторамипостановниками. Тобто людина перейшла з технічної професії у творчу. І якщо говорити про художників із костюмів, про художників-постановників, про реквізиторів, про костюмерів — ту частину групи... то там теж тебе можуть взяти на майданчик асистентом костюмера. Ти вивчаєш професію як асистент і теж маєш можливість зростати... Не пам’ятаю, щоб з асистента просто в художника з костюмів виросли, але коли людина працювала костюмером і потім брала проєкти як художник із костюмів — такі прецеденти були. Також чув, коли асистент гримера ставав потім художником із гриму» (продюсер).

«Мій друг, наприклад, був директором однієї з компанійлідерів із надання сервісів для кіно — найбільш затребуваних. Він просто пішов. Сказав: „А навіщо мені це? У мене передінфарктний стан, немає вихідних і немає відпускних. Зараз я працюю в агробізнесі, у мене оплачувані вихідні, мені ніхто не телефонує в суботу, в неділю, і я спокійний як удав“. Тобто кіно потрібно любити для того, щоб… потрібно ним хворіти для того, щоб залишатися в нашій сфері. Тому що ця сфера без вихідних — нон-стоп» (продюсер кінокомпанії). Деякі респонденти бачать вихід із цієї ситуації у підвищенні вимог до абітурієнтів, зокрема підвищення віку вступників на режисуру та сценарну майстерність. За їхніми словами, тоді до навчальних закладів приходитимуть мотивовані люди з життєвим досвідом, що дасть їм змогу знімати краще кіно.

3.2.3. Фахівці, яких випускають у надлишку Переважна більшість респондентів погоджуються з тим, що українські ВНЗ випускають забагато режисерів та акторів. Опитані кажуть, що для такої кількості випускників не вистачає майданчиків для реалізації. У випадку з режисерами також кажуть, що орієнтація на кількість випускників, а не на їхню якість призводить до того, що пропозиція сильно перевищує попит, але висококваліфікованих спеціалістів досі бракує: «Мені недавно сказали — і я був шокований, — що в Інституті культури потік, здається, 50 режисерів на рік! Тобто Інститут культури набирає на рік 50 осіб на режисуру, розумієте? У мене волосся стало дибки, бо це нереально. І це щороку, і це тільки один ВНЗ. А таких багато. Але біда в тому, що для того, аби стати хорошим режисером, потрібно мати масу якостей: талант, харизму і так далі» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). Це призводить до низки наслідків, які не завжди можна назвати позитивними. Багато респондентів кажуть, що випускники або працюють в кіно не за фахом, або ж загалом ідуть із професії. У випадку акторів місцем роботи стають театри, режисери йдуть на телебачення, в рекламу або перекваліфіковуються (наприклад, стають гримерами, кастинг-директорами): «Знаю кастинг-директорів, які теж навчалися на режисерів. Є також гримери, які навчалися на режисерів» (співзасновник кінокомпанії, продюсер, програмер кінофестивалю). «Ось, наприклад, зараз ми працюємо з дуже класною дизайнеркою, яка навчалася на режисурі. Але в результаті вона займається вебдизайном, дизайном поліграфії і робить це суперово. Та освіта в неї взагалі інша. І на дизайнера вона не навчалася ніколи» (співзасновник кінокомпанії, продюсер, програмер кінофестивалю).

3.2.4. Розділення театральної та кінематографічної освіти Неоднозначною залишилася думка опитаних роботодавців стосовно того, чи потрібно розділити освіту в кіно від театральної освіти. Їхні думки у цьому питанні розділилися майже порівну. Ті респонденти, які погоджуються з необхідністю розділити кіно та театр, стверджують, що це зовсім відмінні спрямування і це може спричинити професійну деформацію для багатьох кінопрофесій. Спеціальності або вже розділені у навчальних закладах, або повинні бути у подальшому розділенні. Зокрема, респонденти стверджують, що принципи побудови кадру і сцени, гра акторів, підготовка зовнішності акторів (нанесення гриму і добір костюмів), продюсування у кіно і театрі значно різняться, тому й вимоги до професіоналів у цих двох галузях різні. Крім того, є професії, які з’явилися виключно у кіногалузі, наприклад оператор. Разом із тим відсутність фокусу на кіно, ймовірно, не настільки критична для драматургів (сценаристів): «Це, безумовно, дві різні історії. Досвід, отриманий там (у театрі, — ред.) і досвід тут (у кіно, — ред.) — це різні досвіди. Закони драматургії присутні, а закони кадру і закони сцени різні. Там одні вимоги до гриму, костюму, а в кіно зовсім інші. Так — і там, і там грим, і там, і там костюм, але вимоги до них різні. Тому це різні історії. Наприклад, як мультиплікація. Є 3D-мультиплікація, є мальована. Начебто і те, і те — мультиплікація, але вона різна. Тому, думаю, навчатися потрібно окремо. Напевно, до другого курсу ви йдете разом, а потім розділяєтеся: або театр, або кіно — якось так» (продюсер).

Також респонденти повторюють тезу, що робота в кіно вимагає постійного самовдосконалення, навчання та повної віддачі. Не всі готові витримати такий ритм життя, кажуть респонденти та наводять приклади з власного досвіду, коли люди йшли з професії через це:

3.2.5. Якість навчальних програм у формальній системі освіти

«Тому що це абсолютно різні професії. Починаючи від акторів: у вас може бути актор театру і кіно, але тоді у них має бути спецкурс із кіно. Це зовсім інша подача... Єдині, хто можуть робити іноді одне, іноді інше — це драматурги, які стають сценаристами. І все одно залишаються дитячі хвороби драматургів. Це просто різні види мистецтв, розумієте? Давайте об’єднаємо художників і співаків. Можна, в принципі, але це просто різні речі» (власник кінокомпанії).

Загалом роботодавці стверджують, що студентам формальної системи освіти бракує професійних знань і практичних навичок. Студенти не мають глибинного розуміння кіновиробництва і до кінця не знають суті сучасної спеціальності, на якій вчаться. Така проблема з’являється внаслідок низки причин.

«Їх навчають як акторів, напевно, більшою мірою театральних. А потім вони розділяються. Але мені здається, що режисерські курси розділені — дуже чітко. Тобто є окремі курси для режисерів, які хочуть працювати на телебаченні, для документалістів і для тих, хто хоче працювати в кіно. В цьому випадку формально всі вимоги виконані. І продюсери теж є окремі для кіновиробництва» (співзасновник кінокомпанії, продюсер, програмер кінофестивалю).

По-перше, існує проблема зі змістовним наповненням освітніх програм. Сьогодні в навчальних закладах викладаються застарілі освітні програми. Інформація, яка викладається студентам в рамках дисциплін, є неактуальною і не розкриває сучасних тенденцій у галузі кіно. За словами респондентів, викладачі не слідкують за останніми змінами у галузі (оскільки багато з них сьогодні вже не мають практики), а здебільшого покладаються на свій давній досвід — тому частіше студентам розповідають про кінопроцес ще часів Радянського Союзу. А коли й говорять про сьогодення, то проблемою лишається те, що деякі викладачі не слідкують за світовими тенденціями, а виходять лише зі знання локального ринку:

Ті респонденти, які проти розділення кіно і театру в освіті, стверджують, що фокус на театрі не може спричинити профдеформацію у кіноспеціалістів. Стверджують, що ці дві сфери споріднені, а професіонали у них мають багато спільних завдань. Загальне розуміння й знання в цих сферах взаємозамінні — спеціаліст у театрі, розуміючи принципи побудови сцени, може так само побудувати якісний кадр фільму. Крім того, деякі респонденти сказали, що справжні творчі професіонали у кіно — це ті, які прийшли з театру, зокрема режисери, драматурги, актори, художникипостановники. Тому серед цих респондентів існує думка, що у навчальних закладах необхідно виховувати «універсальних солдатів»: спеціалістів, які після закінчення навчального закладу будуть розуміти принципи роботи і кіно, і театру. Для цього пропонують поєднати ці два напрями, але у кожній спеціалізації робити акцент на найважливішому: для театральних спеціальностей на технологіях театру, для кіноспеціальностей — на кіно: «Повинні бути універсальні солдати, як ось в Америці навчають. Не дарма ж навчають, так? Надивлені, начитані, знають усі аспекти виробництва як театрального, так і концертного й кінематографічного. Потім вони самі обирають спеціалізацію і в ній удосконалюються» (продюсер). «В принципі режисер кіно і режисер театру, я думаю, можуть бути взаємозамінними. Тому що в будь-якому випадку це робота з акторами. Безумовно, в кіно є своя специфіка: кадр, мізансцена, монтаж, світло і так далі. Але загалом, я не думаю, що це цілковито різні професії. Художник-постановник? Теж може бути одна людина і в театрі, і в кіно. Якщо людина може побудувати театральну декорацію, думаю, вона точно так само зможе побудувати й кінодекорацію. Знову ж таки, є своя специфіка, але також є загальні принципи» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії).

«Я думаю, вони не відповідають сучасним тенденціям. Навіть ті знання, які людина може отримати в тому ж Лодзі в Польщі, думаю, на три голови вищі за освіту в Україні» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). «Немає знань, якими живе сучасний кіно- або телевізійний світ, — їх не вистачає. Щоб їх вистачало, викладачі постійно повинні бути в інформаційному потоці. Вони повинні постійно це вловлювати й постійно ділитися зі студентами — цього немає... Незнання останніх тенденцій — це, як на мене, бич нашої освіти в профільних вишах» (продюсер телебачення і кіно). Отже, опитані роботодавці пропонують переглянути рівень кваліфікації викладачів і за потреби сприяти її підвищенню або перекваліфікації (водночас респонденти зазначили, що наразі у певних навчальних закладах викладають професіоналипрактики, для яких підвищення кваліфікації не потрібне). Також респонденти стверджують, що необхідно наймати нових професіоналівпрактиків для викладання в освітніх закладах. Однак це питання залежить від кількох факторів: Фінансового становища навчальних закладів, адже релевантним є підвищення заробітної плати з метою залучення нових викладачів. Викладачі, за законодавством, повинні мати професійну освіту чи академічний статус (натомість, виходячи з реалій ринку, практики не мають відповідної освіти). Неможливість організувати ефективну систему взаємодії між освітніми закладами та ринком праці з метою обміну досвідом і регулярного моніторингу змін у запитах ринку.

Крім того, у рамках курсів викладається багато зайвої інформації в той час, коли потрібна — відсутня: «Напевно багато там маячні, яка їм не потрібна, бо навчаться самі на практиці» (сценарист, продюсер, керівник кіностудії). По-друге, існують проблеми власне з системою формальної освіти. Конкретно респонденти говорили про те, що у навчальних закладах не вистачає методів регулювання дисциплінованості студентів. Крім того, студентам не вистачає мотивації для проходження обов’язкової навчально-виробничої практики — на навчальній практиці вони викладаються мінімально та подекуди трапляються випадки панібратства — студенти просять (часто знайомих) просто підписати документи про проходження практики без її реального проходження.

«Давайте я вам наведу позитивний приклад... Є AFI — American Film Institute (Американський кіноінститут). Школа №1 за всіма рейтингами у світі ось уже багато-багато років. Як там проходить навчання? Що два роки вони набирають по 28 осіб кожної спеціальності: 28 режисерів, 28 продюсерів, 28 сценаристів, 28 художників-постановників, 28 операторів, 28 продюсерів і так далі. Ось вони набрали їх, на два роки замикають, і ці люди починають фільмувати як божевільні. Кожна людина бере участь у всіх аспектах зйомок. Тобто я сьогодні, наприклад, продюсер — з вами працюю один проєкт як продюсер. В іншому проєкті я працюю як звукорежисер, в третьому — як оператор і так далі. Ви берете участь у всьому — дізнаєтеся про всі спеціальності» (власник кінокомпанії).

До того ж студенти не отримують якісного зворотного зв’язку про свою роботу протягом курсів, а також про свої творчі роботи. Зокрема, студентські проєкти повинні оцінюватися не лише за академічними критеріями, але й за рівнем конкурентоспроможності, що не менш важливо для розуміння власних перспектив розвитку у творчій професії:

Щодо навичок у формальній системі освіти, за твердженнями роботодавців, студентам не вистачає практични х вмінь, яких вимагає сучасна кіноіндустрія. По-перше, освітні програми не передбачають достатньої кількості практичних занять. По-друге, за весь період навчання (близько 4 років) студенти мають змогу зафільмувати всього 1–2 кінопроєкти, чого вкрай мало для отримання цілісного розуміння кінопроцесу:

«Ми оцінюємо проєкт вже з погляду конкурентоспроможності на ринку. Це дуже допомагає драматургам — вони завжди дуже вдячні й відразу можуть виконувати роботи над помилками. І ти можеш відразу сказати: „Покажіть, що ви написали? Я хочу з цією ідею працювати“. Тобто це швидкий конкретний фідбек і конкретні поради або приклади від працівників індустрії — мені здається, це важливий момент. Це, якщо говорити про сценаристів» (продюсер телебачення і кіно).

«Коли я вчилась у закордонній кіношколі (назву кіношколи зашифровано для збереження конфіденційності, — ред.), ми постійно знімали. Там є цілі павільйони, де студенти працюють із технікою. Я вже не кажу про відсталу техніку в КарпенкаКарого чи в інших університетах та кіновишах — це зрозуміло… В нас постійно були лекції та практичні заняття від реальних фахівців, що працюють. І ми дійсно постійно знімали. Я знаю, що в Карпенка-Карого чи в інших кіновишах в Україні знімають, можливо, один фільм на рік. У New York Film Academy одна людина знімає по 20–30 фільмів на рік! Малесеньких — вони потім ніде не показуються. Але це практика, набивання руки. Цього немає в українських кіновишах. Я вважаю, що вони випускають неконкурентоздатних людей. Якщо чесно, я коли набираю людей і вони мені кажуть, що закінчили КарпенкаКарого або «Кульок», для мене це нічого не значить. І, як на мене, це радше мінус для людини, аніж плюс» (продюсер, сценарист).

По-третє, сама структура української кіноосвіти неефективна. Вона слідує загальним академічним принципам та ігнорує той факт, що більша частина кінопрофесій — це ремесло, яке вимагає менше теорії й більше практики. Таким чином, респонденти неодноразово пропонували перевести більшу частину кіноосвіти на базу професійнотехнічних училищ або коледжів і готувати кадри за зразком творчих майстерень (з тривалістю навчання 1–2 роки): «Має значення навчання за прикладом творчої майстерні, щоб передати досвід. Бо це ремесло. Фактично треба всю кіноосвіту переводити на систему училищ. Училище, в якому людина відучилась рік і пішла працювати. За цей рік пройшла практику і так далі» (сценарист, продюсер, керівник кіностудії). Також багато респондентів запропонували запозичити механізм підготовки кадрів із закордонних кіношкіл. Зокрема, йдеться про практичне навчання, а саме: група студентів постійно бере участь у зйомках навчальних фільмів. Причому кожен студент (з будь-якої спеціальності) повинен спробувати себе у ролі всіх професіоналів у кіновиробництві. З кожним новим навчальним проєктом студенти міняються ролями: в одному проєкті студент виступає режисером, у другому — оператором, у третьому — сценаристом тощо. За словами респондентів, майбутній фахівець повинен розуміти зону відповідальності кожного з учасників процесу кіновиробництва. Проте варто зазначити, що подібні закордонні кіношколи, як правило, надають лише другу вищу освіту, тобто туди приходять люди 25–30-річного віку:

По-третє, викладачі, які працюють у навчальних закладах, здебільшого вже не є практиками й тому можуть навчити лише застарілих методів роботи: «…Велика частина викладачів у профільних ВНЗ є теоретиками, розумієте? Або вони були практиками 80 років тому. Та й те, лише один раз. І розповідати сучасної молоді, як зараз будувати своє кіножиття? Люди, які вже давно перебувають поза процесами індустрії. Вони, може, перебувають у якомусь своєму маленькому світі таких же людей дорослих, шановних, які щось колись зробили. Але це не те, що молоді потрібно. Мені здається, що завжди потрібні викладачі молоді, які працюють. Які готові витратити свій час, які вже щось зробили та продовжують робити. Які можуть дійсно чогось навчити, і відтак випускник буде розуміти, що відбувається і де він на ринку» (продюсер телебачення і кіно).

Крім того, деякі респонденти стверджують, що навчальні заклади не докладають зусиль для організації процесу обміну досвідом між професіоналами-практиками та студентами. Вони не мають системного майданчика чи локації для організації такого освітнього обміну; також не мають підтримки ректорів щодо започаткування такого процесу. Подекуди навчальні заклади навіть відмовляють кінокомпаніям у проведенні ними майстер-класів: «У мене відчуття, що не вистачає практики і зв’язку ВНЗ з реальними практиками, які працюють» (продюсер телебачення і кіно). Проблемою вважають недофінансування навчальних закладів та відсутність адекватної матеріально-технічної бази для навчальних зйомок. Без зазначених ресурсів студенти не можуть засвоїти навички роботи з професійним обладнанням: «Дуже важливо, щоб університети або неформальні заклади освіти мали гарну матеріальну базу. Тому що університет має надати своїм випускникам зняти хоча б один фільм, і зняти його на дуже якісному рівні. Зі своєї роботи на фестивалі я знаю, що всі іноземні ВНЗ — німецькі, французькі, будь-які — дають таку можливість… Тобто вони надають і техніку, і повне забезпечення для зйомок першого короткого метра, першого повного метра. І це дуже важливо в розвитку випускників. Тому те, що зараз відбувається в Карпенка-Карого, є дуже неправильним. І в принципі згубним для тих людей, які там навчаються» (співзасновник кінокомпанії, продюсер, програмер кінофестивалю). «Ті ВНЗ, які випускають фахівців, елементарно не мають коштів навіть на нормальне обладнання, для того щоб студентів навчати. У них немає нормальних камер, немає нормальних монтажок, немає нормального світла. Усього цього немає» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). На противагу, незначна кількість респондентів висловила думку про те, що деякі спеціальності мають якісну кадрову підготовку в рамках формальної кіноосвіти, а саме: актори, оператори, звукорежисери. Поодинокі респонденти висловили свою структурних змін у кіноосвіті в Україні:

думку

стосовно

запровадження

У підготовці навчальних програм і процесів підготовки кадрів необхідно орієнтуватися на систему, яка є успішною за кордоном. Українським навчальним закладам, які готують кінопрофесії, варто підписати договори про співпрацю з провідними закордонними або міжнародними кіношколами з метою запозичення їхніх технологій і стандартів освіти:

«Ми багато разів пропонували Міністерству освіти та Міністерству культури не вигадувати велосипед, а підписати договори з провідними світовими школами. Наприклад, FAMU або ж AFI, що є в рейтингу топ-3 світових закладів, які готують професіоналів. Але всім на це абсолютно все одно. І проблема в тому, що ми хочемо винаходити велосипед щоразу — це наша улюблена українська тема. Наприклад, у Москві існує п’ять незалежних кіношкіл. Майже всі вони мають менторські програми або програми взаємодії з зарубіжними інститутами. І це нормально. У нас цього немає. Поки не буде, до пуття не дійде» (власник кінокомпанії). Необхідно встановити механізм державно-приватного партнерства — коли профільний бізнес надає експертні поради стосовно того, як варто правильно організувати систему освіти. Наприклад: наповнення освітніх програм, обмін досвідом між професіоналами, викладачами та студентами тощо. Державно-приватне партнерство повинно бути взаємовигідним для обох сторін — бізнесу й державних ВНЗ; бізнес може сприяти підвищенню рівня якості освіти та допомогти у реалізації потенціалу ВНЗ: «Я думаю, в наших реаліях потрібен такий механізм, щоб розв’язати два питання. Державно-приватне партнерство — це взагалі найзручніша штука. Це коли сам бізнес розповідає вишу, що потрібно робити, і допомагає в цьому своїми силами. Відповідно, бізнес може організовувати і говорити вишам, наприклад, кого запрошувати з обміну викладачами з іноземних вищих шкіл: чому саме цих викладачів і що конкретно потрібно підтягнути. Тільки бізнес може сказати, якими є тенденції розвитку галузі. Як усередині країни з погляду економічного потенціалу, так і у світових трендах. Зараз повнометражне кіно вже відходить на другий план, як ми розуміємо…» (генеральний директор продакшен-компанії). Створення конкуренції між вищими навчальними закладами сприятиме більш активному розвитку внутрішньої бази кожного з них і підвищуватиме конкурентоспроможність: «…І, як на мене, створення певної конкуренції між профільними вишами. Це можуть бути і приватні виші, і комерційні (йдеться про приватні заклади неформальної освіти, — ред.). Їх повинно бути декілька, повинна бути конкуренція. А конкуренції немає. Це недешеве задоволення, безумовно. Але практичних знань, мені здається, не вистачає. До того ж наразі вони поверхневі — без глибокого розуміння самого змісту твору» (директор департаменту виробництва телевізійних програм, директор департаменту креативних продюсерів на телеканалі).

Щодо софт-навичок, то опитані схиляються до думки, що це все-таки залежить більшою мірою від самої людини, ніж від освіти. Однак роботодавці згадували різні випадки, коли випускники навчальних закладів: мали хороші комунікаційні навички; вміли себе презентувати; мали емоційний інтелект; вміли вирішувати кризові ситуації; вміли працювати в команді; критично і системно мислили. Водночас роботодавці наполягають на тому, що більшості не вистачало таких особистісних якостей: вміння працювати в команді; вміння спілкуватися, чітко висловлювати свою думку; вміння вести переговори; вміння презентувати ідеї (особливо на пітчингах): «…І потім з такими іспитами декілька місяців робили такі штуки (заходи, — ред.), де тестується вміння презентувати свою ідею, свій концепт за п’ять хвилин. Це мегаскладна історія — у нас цього ніхто не вміє й ніхто на це не звертає увагу. Всі приходять, бекають-мекоють, не вкладаються в час, а потім дивуються, чому ж вони не пройшли» (продюсер телебачення і кіно);

Попри це, кожен із вищевказаних пунктів може обернутись і недоліком неформальної освіти. Подібні курси та програми зазвичай фінансуються приватними підприємствами (часто це і є кінокомпанії, медіапродакшени, телеканали). Саме тому вони дійсно гнучкі й можуть самостійно формувати зміст програми без затвердження державою, запрошувати спікерів з-поміж сучасних практиків, навіть якщо вони не мають профільної освіти чи академічного статусу. З іншого боку, неформальні програми/ курси зазвичай не мають чіткої методології, системності й фільтрів відбору студентів — часто порушується логіка викладання матеріалу і важлива інформація залишається без уваги: «Тільки вони (неформальні програми/курси, — ред.) гнучкіші, в них немає методичних вказівок. Вони можуть запрошувати нормальних спікерів. Але в них немає системного бачення» (власник кінокомпанії). «Мінус неформальної кіноосвіти в тому, що лекції не в’яжуться одна з одною за змістом, розумієте? Неможливо вчити монтаж, перед тим не вивчивши основи драматургії. Тобто, я вважаю, це дуже добре, що вони є, але це ще не рівень світової кіноосвіти» (продюсер, сценарист). Спірною є тривалість таких програм/курсів. За 1–6 місяців неможливо повноцінно опанувати професію, за винятком хіба що деяких технічних спеціальностей із базовим розумінням кіноспецифіки. Зокрема, цієї тривалості недостатньо для отримання якісного практичного досвіду — бракує часу на зйомки. Респонденти рекомендують готувати кадри у галузі кіно протягом принаймні двох-трьох років:

вміння організовувати свій час (тайм-менеджмент); фінансова грамотність; робота з комп’ютерними програмами (Movie Magic для розрахунку бюджету, сценарні програми, PowerPoint); вміння розв’язувати кризові ситуації; вміння критично мислити; вільний рівень володіння англійською мовою; розуміння маркетингу в розрізі розуміння авдиторії та кінопроєктів.

«Там їм дають конкретні спеціальності. Але дають мало. Тому що в нас немає дворічних шкіл. У нас є тримісячні курси, є навіть, здається, шестимісячні. Але в нас немає дворічних інтенсивів, коли людина повністю поглинута освітою. Жодної такої неформальної школи немає. Є формальне п’ятирічне навчання — будь ласка» (власник кінокомпанії).

3.2.6. Якість неформальної освіти у галузі кіно

«Знову ж таки, за рахунок того, що вони займаються на цих курсах нетривалий час, вони отримують невелику кількість цих практичних знань, насправді. Тобто, що вони можуть зробити в рамках цього? Ну, знімуть якийсь один короткий ролик. Але цього недостатньо. Так, вони отримають певний досвід, безумовно. Але це буде зовсім невеликий досвід» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії).

Однозначної думки про якість неформальної системи освіти у галузі кіно немає, адже, за поясненнями опитаних роботодавців, усі неформальні програми в Україні досить різні за рівнем якості. Неформальна кіноосвіта має низку переваг у порівнянні з формальною, конкретно зауважують такі: гнучкість у формуванні змісту навчальної програми/курсу (без слідування будь-яким державним «методичним вказівкам»); менша тривалість програми/курсу; відсутність зайвих або неприкладних дисциплін/інформації.

Як наслідок, відсутність структурності та невелика тривалість курсів призводять до того, що студенти неформальної освіти отримують лише поверхневі знання або певні порції інформації, логічно не поєднанні між собою: «Скажімо так, у них цей багаж знань досить обмежений. Він мінімальний за рахунок того, що йдеться про короткий період часу. Наприклад, ті ж курси КАМА, де молодих рекламників готують — ти можеш прийти туди й послухати за місяць, або десь так, курс режисури. Тобто це радше майстер-класи — приходять досвідчені режисери та просто діляться своїм досвідом. Це насправді формат майстер-класу. Це не є повноцінною освітою. Ти за місяць не станеш режисером, який би талановитий режисер тобі не розповідав, як знімати» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). Курси здебільшого є вузькоспрямованими, тому студенти не можуть спробувати себе у різних ролях — режисера, оператора, сценариста тощо, — тому не отримують розуміння, з чого складається повний процес кіновиробництва. Випускники іноді не розуміють своїх сильних сторін після проходження неформальних курсів і не знають, як реалізувати свій потенціал у професії. Неформальна освіта більшою мірою орієнтована на вивчення технічних навичок, конкретних технологій виробництва. Тому такі програми/курси більше підходять тим, хто хоче навчитися технічної професії з нуля або підвищити свою кваліфікацію тим, хто вже працює в професії. Неформальні курси добре діють як додаткова освіта для випускників профільних ВНЗ або як підвищення кваліфікації для практиків — добре структурують знання для тих, хто вже має досвід професії: «Такі курси дуже добре структурують те, що ти вже знав раніше. Наприклад, для таких, як я. Я досі можу відвідати якийсь майстер-клас, навіть якщо здається, що мені це вже не потрібно. Але вони створюють додаткову раму — в принципі це непогано» (директор департаменту виробництва телевізійних програм, директор департаменту креативних продюсерів на телеканалі) «Підвищення кваліфікації в неформальній системі краще виглядає. Тобто підучитися, довчитися, підтягнути більш сучасні навички випускникам вишів зручніше вже в неформальній освіті: поправити їхні академічні знання, занурити їх у сучасні вимоги. У цьому випадку підвищення кваліфікації добре впливає на формальну освіту. Це добре діє на сценаристів, наприклад. Знову ж таки, у вишах студенти навчаються „небагатогранно“. Той же сценарист, умовно кажучи, не має виробничого і продюсерського досвіду, але пише історії, які іноді дуже важко реалізувати. Усі повинні знати реалії ринку, усі повинні знати авдиторію телеканалів, авдиторію кінотеатрів. А виходячи з вишів, вони цього не знають. Це все вони для себе розкривають на курсах, де їх навчають визначатися, для кого саме вони хочуть зробити кіно… Ось це підвищення кваліфікації — воно добре працює в неформальній освіті» (генеральний директор продакшен-компанії).

Інший варіант: кіношколи при кіностудіях, медіапродакшенах і телеканалах. Такі кіношколи підлаштовують навчання під потреби своєї компанії, а не ринку загалом. Вони мають на меті віднайти таланти, які мають мотивацію і потенціал для подальшої роботи у їхніх компаніях. Тим часом респонденти стверджують, що, окрім вищевказаних проблем, важливим є критерій довіри до тієї чи іншої кіношколи. Існують неформальні програми з досить поганою репутацією — випускники зовсім не отримують належних знань і навичок, а сама кіношкола є нічим іншим, як «викачуванням грошей»: «Якби хтось регламентував, робив певне сито, фільтр щодо того, хто проводить ці курси, — було б непогано. Тому що, крім хороших, є абсолютні... не те щоб самозванці, але очевидно або неталановиті, або люди з відверто поганим володінням професією. І набирають курси та проводять їх. Бо ж індустрія приваблива, розумієте? В результаті всі себе або в кадрі, або за камерою бачать. А це, скажімо, виглядає маловідповідально — це ж вам не в банку працювати» (директор департаменту виробництва телевізійних програм, директор департаменту креативних продюсерів на телеканалі). Респонденти мало обговорювали софт-навички, які набуваються під час навчання у неформальній системі освіти. Однак переважна більшість стверджують, що неформальні програми здатні краще виховати певні особистісні якості студентів, ніж формальна освіта. Особливо добре розвиваються комунікаційні навички, вміння вести перемовини, вміння працювати в команді, адекватно сприймати критику. Пов’язують це з тим, що на неформальних курсах студенти мають змогу більше спілкуватися між собою у неформальних обставинах та отримувати постійний зворотний зв’язок — більш глибокий обмін досвідом між студентами (peer-to-peer), між викладачами-практиками і студентами. У формальній освіті, за словами деяких респондентів, навпаки — навчання обрамлене у лекційний формат, коли викладач говорить, а студенти лише слухають.

3.3. СТАНДАРТИ ОСВІТИ У СФЕРІ КІНО Неоднозначною залишилася думка роботодавців стосовно існування стандартів кіноосвіти в Україні та на міжнародній арені. Опитані достеменно не відповіли про існування конкретних стандартів в Україні, однак зробили припущення, що: Існують державні стандарти з якості освіти у сфері кіно, але вони застарілі й не відповідають реаліям ані української кіноіндустрії, ані міжнародної. Немає жодних документів, у яких були б формально прописані такі стандарти, тому оцінка якості кадрової підготовки у цій сфері формується виключно на суб’єктивній думці роботодавців. Особисто для роботодавців стандартом в оцінці якості освіти є практичні навички, які залишаються у випускників після закінчення навчання. Зокрема, показовим є вміння знімати кіно, що можливо перевірити завдяки курсовим і дипломним роботам випускників у форматі готового кінопроєкту.

«Я впевнена, що в державних установах ці стандарти існують. Просто питання в тому, які вони і коли вони переглядалися востаннє. Я думаю, що вони потребують якогось оновлення, але треба дивитися, треба вивчати. Я не думаю, що державна установа існує без таких прописаних стандартів і документів. Навіть на міжнародному рівні, я думаю, це теж існує. Просто треба шукати й читати. Я персонально з цим не стикалася, тому що це не зовсім мій профіль, я освітою не займаюсь і не цікавилася цим» (співзасновник кінокомпанії, продюсер, програмер кінофестивалю). «Мабуть, якісь стандарти освіти існують. Але ось сказати, які вони, якими вони повинні бути і з чим людина повинна прийти в професію, складно. У будь-якому випадку, показник роботи — це безпосередньо курсові та дипломні фільми, які ти можеш показати. Уже за цими фільмами ти можеш оцінювати роботу всієї знімальної команди — і художника, і оператора, і режисера, і актора — всіх» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). Стандарти освіти формуються на основі описів кожної з професій: в Україні це може бути класифікатор професій, а на міжнародній арені — спеціалізовані бази даних зі списками професій та їхнім детальним описом у форматі вмінь і навичок особи, яка за цією професією працює: «...Є світові data bases — „перелік професій“. Ось там чітко вказано, що робить художник-постановник, наприклад. Що робить оператор, що робить локейшн-менеджер, що робить адміністратор на майданчику… Взагалі, якою компетенцією повинен володіти сценарист для того, щоб бути сценаристом» (продюсер, сценарист). У країнах із розвинутою кіноіндустрією існують стандарти для професій і, відповідно, стандарти для освіти; формуються професійні об’єднання, гільдії або профспілки. Поодинокі респонденти зазначили, що в Україні стандарти кінопрофесій і, відповідно, для кіноосвіти лише починають формуватися за допомогою професійних об’єднань: «Ми багато років намагаємося зґвалтувати кожну з груп, наприклад, освітлювачів і так далі, щоб вони нарешті створили якусь умовну профспілку. Зараз на це спромоглися тільки 1st AD (другі режисери). Ось із ними ці процеси поступово, дуже повільно, але йдуть. З ними ми формально обговорюємо job description (опис роботи) — що вони повинні вміти. Та й те, наражаємося на дикий опір. Тому що люди ніяк не хочуть себе обмежувати» (власник кінокомпанії).

Навіть за відсутності міжнародних або закордонних стандартів, для роботодавців високим критерієм якості професіоналізму є освіта, отримана у відомих міжнародних кіношколах та закордонних ВНЗ. Зокрема, називали такі кіношколи: Filmová a televizní fakulta Akademie múzických umění / FAMU (Факультет кіно і телебачення при Академії виконавських мистецтв у Празі), American Film Institute (Американський кіноінститут), Vancouver Film School (Ванкуверська кіношкола). На думку респондентів, у цих закладах слідкують за якістю освіти й дисциплінованістю студентів, упроваджують програми відповідно до сучасних вимог ринку, що формує їхніх випускників як висококваліфікованих спеціалістів. «Можу навести приклад стосовно сценаристів. В принципі для того, щоб бути сценаристом, треба насамперед мати портфоліо. По-друге, треба вміти працювати в сценарних програмах. Потретє, треба написати короткий метр, серію серіалу, повний метр та комп’ютерну гру. Треба вміти писати діалоги і треба вміти редагувати сценарії теж за міжнародними стандартами. Треба вміти форматувати сценарій за міжнародними стандартами» (продюсер, сценарист).

3.4. НАЙМАННЯ НА РОБОТУ СПЕЦІАЛІСТІВ У КІНОІНДУСТРІЇ 3.4.1. Вимоги до спеціалістів із боку роботодавців Формальні вимоги, прописані у документах, сьогодні радше не використовуються. Функціональні обов’язки кожного спеціаліста залежать від конкретного проєкту. Проте у деяких компаніях існує тенденція до формалізації наявної ситуації, надання документального підтвердження необхідних навичок для кожної професії: «Це в нас просто є відділ HR (керування персоналом). За кожним підрозділом і за кожним співробітником, який приходить або йде з підрозділу, закріплений свій HR-менеджер. Я вам зараз не можу сказати по пунктах, але це все задокументовано у нас: які вимоги до кожної вакансії, до кожної посади. У нас немає загального підходу» (продюсер телебачення і кіно). Один із респондентів зауважив, що у продакшені повинна бути відповідна документація, яка регулювала б діяльність кожного з залучених до кіновиробництва фахівців. Зокрема, це мають бути: гайд-продакшен — книга, яка теоретично описує обов’язки фахівця; прикладний воркбук — список документів, з якими має працювати фахівець, і детальний, послідовний та конкретний опис завдань для їх практичного виконання; посадова інструкція; звіти, які генерують самі фахівці, — звітування про виконання своєї роботи; чек-лісти — послідовний список завдань, які має виконати фахівець.

Така документація допомогла б обом сторонам (роботодавцю та найманому працівнику) розуміти всі завдання, які він/вона має виконати, їх послідовність, суть, специфіку — без значної втрати часу на навчання та виправлення помилок. Продюсери почали розробляти таку систему, але поки не ввели її у роботу продакшенів.

Освіту як обов’язковий формальний критерій для приймання на роботу вказують поодинокі респонденти. Для інших роботодавців питання про освіту — це спосіб отримати додаткову інформацію про кандидата, зрозуміти його світогляд і сильні сторони. Але навіть у таких випадках питання про освіту ставлять не в першу чергу:

Наразі також існує ситуація, коли формальні вимоги у договорах прописані, але сам процес наймання на роботу не завжди формалізований. Існує практика, коли кожен із ключових спеціалістів підбирається під конкретний проєкт згідно з його/її резюме, портфоліо та відомістю на ринку, а разом із кожним з них існує команда, що переходить з проєкту на проєкт:

«Я в першу чергу не на освіту звертаю увагу. В першу чергу я запитую, що людині цікаво, що її хвилює, якою є мотивація прийти в професію, чому вона хоче працювати на цьому проєкті, на цьому продакшені — зі мною? Ось це для мене важливо... А друге або третє запитання буде про освіту. І, відповідно, я розумію, що освіта теж має значення: технічна, гуманітарна, художня. Це дає мені повнішу картину» (продюсер).

«Дивіться, якщо є в нас художник-постановник, це людина творча — з ім’ям. Це, так би мовити, творець. Але в нього, відповідно, є свої гример, костюмер, постановники, реквізитори. Це люди, які входять в його департамент. Тому, залучаючи художника-постановника, ми зазвичай отримуємо пропозицію на цілу команду. Ми можемо висловити думку, що ні: ми з однією людиною не хочемо працювати, бо був негативний досвід. Але вони приводять усіх. Така сама в нас ситуація з операторами. Оператор, відповідно, із собою приводить інженерів камери, гаферів, дольщиків…» (сценарист, продюсер, керівник кіностудії). Загалом, частіше звертають увагу на попередній досвід роботи, запитують у попередніх роботодавців про роботу з конкретним спеціалістом, і у випадку хороших відгуків звертаються до кандидата: «Перше — ти дивишся його попередні роботи, в будь-якому випадку. Що він робив, який у нього досвід? Ти дивишся його резюме, плюс роботи, плюс рекомендації. У будь-якому випадку, він із кимось, у когось працював. Знаєш ти цю людину чи не знаєш, але просто можеш запитати: як тобі працювалося з цією людиною? Якщо все збігається, ти людину наймаєш» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). На формальну освіту увагу звертають менше (аніж на аспекти, зазначені вище: попередні місця роботи, попередні роботодавці, фільмографія). Респонденти кажуть, що в цьому немає сенсу або ж це не так важливо, бо є питання до якості освіти: «Скажімо так, у нашій справі освіта навіть не настільки важлива. Тому що ми всі розуміємо, що освіта в тій чи іншій галузі не дуже хороша. Тобто за рідкісним-рідкісним винятком, скажімо так. Ти в будь-якому випадку дивишся на його досвід, на його роботи — на те, що він вже робив» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії).

Деякі респонденти кажуть, що звертають увагу на освіту, адже таким чином відбирають вмотивованих людей, які розуміють сферу та мають спільні термінологічні словники з роботодавцями. Важливим аспектом є також знання англійської мови. Для деяких роботодавців знання англійської є обов’язковим правилом навіть у випадку, коли формальна освіта є не надто важливою. Що стосується неформальної освіти, то на неї звертають увагу у випадку, якщо роботодавці знають особисто викладачів і впевнені у якості знань, які вони можуть надати. Хоча освіта не стоїть на першому місці в списку вимог до кандидата на роботу, однаково для роботодавців є різниця між тим, яку саме професійну освіту отримав кандидат (якщо взагалі отримав) — формальну чи неформальну. За твердженнями більшості опитаних роботодавців, підготовка творчих професій вищого ешелону повинна здійснюватися виключно у ВНЗ і не може здійснюватись у неформальній системі освіти: режисер, оператор, сценарист, продюсер, художник-постановник, звукорежисер. По-перше, для цих професій необхідна більш ґрунтовна всебічна підготовка. Окрім принципів професії, азів кіновиробництва і технології роботи зі спеціалізованим обладнанням, ці фахівці повинні мати загальний культурний бекграунд — розуміти всі аспекти культури й творчості для того, щоб «художньо осмислювати дійсність». По-друге, ці професії неможливо опанувати протягом невеликого неформального курсу, для них необхідним є більш тривалий (щонайменше два роки) і об’ємний за кількістю отриманих знань навчальний період. Деякі респонденти заявляють, що не важливо, в якій системі — формальній чи неформальній — навчаються студенти. Більшою мірою все залежить від хорошого викладача-наставника, а також від власного бажання і мотивації студента: «Міжнародна практика показує, що є самородки, які мали тільки самоосвіту. І наразі, з огляду на доступність інформації та форми доступності інформації, я думаю, що це має дедалі менше значення. Тобто, повторюся сотий раз, бажання та намір людини вибрати саме цю професію і в ній розвиватися має вирішальне значення. Є купа курсів, є YouTube... А піти в інститут ти можеш більшою мірою за якоюсь базою-базою. Або ж тобі підкажуть в інституті, куди копати, в якому напрямку» (продюсер).

Середній і технічний ешелони можуть отримувати підготовку виключно на неформальних освітніх курсах. Це професіонали, які посідають другорядні позиції й підпорядковуються постановникам: другий режисер, художник-костюмер, художник із гриму, реквізитор, а також технічний персонал (гафери, механіки камер тощо). Для них достатнім є проходження недовготривалих курсів і вивчення виключно основних технік: «Знову ж таки, як я і говорив: є вищий ешелон, є середній і є нижчий. Не потребує освіти у вишах весь технічний і середній персонал. Тобто костюмери, гримери, освітлювачі. Їм не потрібно йти для цього до ВНЗ. Достатньо, грубо кажучи, ПТУ або якихось довгих курсів. Припустімо, гример може піти й пів року або рік повчитися на якихось хороших курсах, у хорошого фахівця, і після цього він може виходити і працювати в кіно.» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). Менше ніж половина опитаних сказали, що всі спеціалісти можуть проходити підготовку виключно у неформальних закладах освіти або взагалі навчатися самостійно через інтернет. Поодинокі респонденти вказали, що неформальна освіта нерелевантна для жодної кінопрофесії, тому підготовкою повинні займатися формальні вищі навчальні заклади: «Все потрібно прибрати з неформального. Вони всі повинні бути формальними — тільки терміни різні. Наприклад, умовного освітлювача можна підготувати на тримісячних курсах, а режисера потрібно готувати два роки. І все одно, з 30 режисерів два будуть талановиті, а інші нікуди не підуть. Це нормальна історія» (власник кінокомпанії).

3.4.2. Готовність роботодавців до наймання випускників на роботу Переважна більшість опитаних роботодавців готова брати на роботу випускників одразу після завершення навчання. Загалом роботодавці більш схильні до того, аби найняти випускника профільних спеціальностей у рамках формальної системи освіти, аніж неформальної. Якщо кандидат має профільну освіту, але не має досвіду роботи, його/її радше візьмуть на найнижчі посади — асистентом до різних творчих напрямів продакшену, на нижчі адміністративні посади або помічником до команди організаторів знімального процесу. Зокрема, візьмуть на такі посади: асистент, гелпер, хлопавка, молодший адміністратор, помічник на знімальний майданчик або до продюсерського департаменту. Студентів-практикантів та інших стажерів можуть направити до кастинг-департаменту, аби вони навчилися знімати проби акторів і телеведучих. Менше з тим, особу без достатнього досвіду роботи та попередньої фільмографії радше не найматимуть на творчі позиції у продакшен і на керівні посади:

«Треба розуміти, що, по-перше, одна справа — це компанія. Тому що в нас у розробці дуже багато проєктів — тобто це офісна робота. А коли ми знімаємо кіно, тоді набирається вся група. Це різні процеси. Тому що в кіногрупи набирають тільки компетентних людей. І чим компетентніша людина, чим менше мороки в тебе як у продюсерки. А в компанію я можу набирати людей, які зовсім нічого про це не знають, і мені подобається вирощувати кадри. В мене працюють люди протягом багатьох років. Тобто в мене є декілька асистенток — вони приходили як випускниці Карпенка-Карого і взагалі нічого не розуміли. Вони навчалися в Карпенка-Карого, захистили його з червоним дипломом, прийшли до мене, і це були повні нулі, яких я виростила і вони зараз самостійні продюсерки» (продюсер, сценарист). На творчі посади можуть взяти особу без значного досвіту роботи лише на малобюджетні проєкти: «Є різні рівні проєктів. Зрозуміло, що коли ти знімаєш проєкт для „Нетфліксу“, ти хочеш брати найкласніших, щоб точно бути впевненим, що ніхто не лажане. Але водночас є короткометражні фільми з маленькими бюджетами, відеокліпи з мікробюджетами. Рекламні ролики, соціальні ролики, документальні фільми, експериментальні фільми і так далі... Є багато проєктів, на які можна брати людей... Так влаштовано цей бізнес. Для того, щоб набратися досвіду, ти починаєш працювати за маленькі гроші або взагалі безкоштовно для початку — на мікробюджетних або безбюджетних проєктах. А далі, коли ти набираєшся досвіду, ти потрапляєш у середовище, де про тебе починають знати і тебе починають запрошувати на більш, скажімо так, якісні проєкти» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). Молодий спеціаліст, який працює на нижчих посадах, отримуватиме в середньому 30–50% від повної ставки у перші місяці роботи. Якщо для людини це перше робоче місце або вона взагалі не має ні досвіду, ні освіти в кіно, її можуть взяти безкоштовно на роль shadow (тінь) — щоб буквально ходити за професіоналом (наприклад, за режисером) і спостерігати, як працює кіновиробництво. Така практика є звичною за кордоном, але поодиноко трапляється на українських продакшенах: «…хороша так цікава штука. Як на мене, багатьом знайома там (за кордоном, — ред.), а тут немає. Називається shadow — бути тінню. За це не платять. А за кордоном навіть платять, але ти просто тінь, яка ходить за режисером, наприклад. Або тінь, яка ходить за іншим фахівцем на майданчику і нічого не робить — тільки спостерігає» (директор департаменту виробництва телевізійних програм, директор департаменту креативних продюсерів на телеканалі).

Однак рішення про наймання того чи іншого кандидата не стільки залежатиме від його освіти, скільки від особистих якостей, софт-навичок і мотивації. Радше на роботу візьмуть особу, яка володіє такими якостями та софт-навичками: організованість; активність; адекватність; чесність; вміння добре презентувати себе та свої проєкти (якщо такі є); готовність вчитися, саморозвиватися, освіченість і «начитаність»; розуміння творчості й культури (культурних кодів); знання англійської мови; готовність приділяти роботі більшу частину свого часу. При найманні на роботу проходитимуть співбесіду та передивлятимуться портфоліо: «Чи готовий я взяти людину на проєкт? Теоретично, так, я готовий. Знову ж, практикантом, стажером, за невеликі гроші або зовсім безоплатно, провівши з ним особисту співбесіду, подивившись його роботи, послухавши його мотивацію, розуміючи чого він хоче, — так, я можу брати таку людину на роботу» (генеральний продюсер, власник кінокомпанії). «Якщо ми говоримо про продюсера, наприклад, я повинен побачити адекватність — що людина працює в довгу. Що він не намагається зараз вкрасти у тебе три копійки і втекти... Він повинен бути освіченим і начитаним. Тобто це не та людина, яка не розуміє якихось культурних кодів. Тому що коли продюсер працює над проєктом, коли він працює з творчими людьми, він повинен говорити з ними однією мовою. Це не може бути, як часто уявляють, якийсь ділок, який просто звідкись вкрав гроші й комусь їх дає. Це так не працює взагалі ніде у світі й у нас вже також. Тому ці люди, відповідно, повинні бути абсолютно освічені» (власник кінокомпанії).

уявіть собі, вікно для дебютантів відкривається приблизно раз на три-чотири роки. Тому це проблема» (сценарист, продюсер, керівник кіностудії). Серед респондентів були такі професіонали, які виступали викладачами, проводили навчання або майстер-класи для студентів у рамках формальної чи неформальної системи освіти. Вони говорять, що радше візьмуть на роботу випускника, якого знають особисто, адже могли безпосередньо спостерігати за його роботою над завданнями та знайомі з його особистими якостями. Незначна кількість респондентів висловила свою неготовність брати випускників профільних ВНЗ і неформальних курсів на роботу одразу після завершення навчання, адже вважають, що таким кандидатам не вистачає відповідних професійних знань і навичок, а також життєвого досвіду (що не менш важливо для творчої професії у сфері кіно). Менше з тим, майже всі респонденти сказали, що беруть на роботу працівників без відповідної освіти. Пояснюють це тим, що: взагалі не звертають увагу на освіту; формальна і неформальна системи кіноосвіти не дають достатньо якісної підготовки; для деяких спеціалістів немає відповідної навчальної програми, адже українська кіноіндустрія лише зараз набуває активного розвитку і потребує нових фахівців — кіносфера стала більш структурованою з появою Державного агентства України з питань кіно, з’являється більша кількість повнометражних фільмів, фільмуються творчі експерименти. Перед найманням осіб без профільної освіти звертають увагу на: досвід роботи, рекомендації від попередніх роботодавців, відповідні особисті якості, щире бажання працювати й розвиватись у професії.

Окрім стандартних для всіх галузей роботи співбесід і перегляду досвіду роботи, існують інші механізми відбору кандидатів. В Україні проводяться молодіжні та студентські кінофестивалі, на яких дебютанти мають змогу показати свої перші проєкти. Особливо це стосується саме творчих професій. Деякі респонденти сказали, що авторів найбільш вдалих проєктів розглядають як можливих кандидатів на творчі посади, наприклад режисера або другого режисера: «Тут є два шляхи. Перший — наш власний шлях, який ми розробили. Ми проводимо конкурс короткометражних проєктів імені Кіри Муратової „Короткі зустрічі“, спільно з Міністерством культури. „Одеська кіностудія“ — засновник цього конкурсу. Ми видаємо їм гранти, вони знімають роботу, і ми отримуємо певний пул розуміння того, хто з дебютантів може працювати. А другий шлях — це державна підтримка. Це розділ кінодебютів у конкурсних відборах — це можливість зняти фільм... В нас, у конкурсі Кіри Муратової, є лише три переможці на рік, а в конкурсах кінодебютів, які проводить Держкіно, — там скільки? Три-чотири?.. Раз на два роки ми можемо спробувати… може, на три роки, бо ж фільм ще має бути оцінений і так далі. Ось

3.4.3. Навчання на робочому місці Переважна більшість роботодавців висловила свою готовність навчати нових працівників або сприяти підвищенню їхньої кваліфікації. Зазвичай таке навчання є неформальним і відбувається просто в процесі виконання посадових обов’язків. Працівника вводять у команду, де він/вона виконує завдання, спілкується з колегами та переймає від них досвід. Якщо особа прийшла з зовсім іншої сфери або є молодим спеціалістом/випускником/студентом-практикантом — їй спершу дають найлегші завдання й поступово вводять у курс справи. Іноді навчання на робочому місці набуває формату наставництва з боку досвідченого керівника/працівника: «Дивимося, як виходить, підстраховуємо. Я за те, щоб давати самостійність, не підказувати й не контролювати. Є можливість ставити запитання, коли щось незрозуміло, і я часто наголошую: якщо сумніваєшся — запитай. А так — максимально самостійно набувати досвіду й розбиратися в тому, що робиш… На початку, звісно, роз’яснюються та пояснюються якісь речі: що необхідно робити, як це працює. А потім даємо дедалі навантаження, щоб особа розуміла, як усе відбувається» (представник Ради з державної підтримки кінематографії).

Одна респондентка повідомила, що її компанія мала досвід проведення спеціалізованої програми стажування за підтримки Українського культурного фонду: спершу давали теоретичні лекції, потім вводили стажерів у практичну роботу безпосередньо на зйомках: «Ми самі навчаємо. У нас була програма стажерська за підтримки Українського культурного фонду. Ми тоді взяли 12 інтернів, у нас були для них розроблені свої програми, лекції — наприклад, що таке кастинг, що входить до препродакшену... Ми спочатку давали теоретичну базу, потім практика — ми йшли з ними, як то кажуть, „в поля“, де вони безпосередньо спостерігали за процесами. А потім були зйомки, де вони також навчалися» (продюсер студії-продакшену, режисер).

Половина респондентів вказали, що надають своїм працівникам змогу навчатися в позаробочий час: запрошують до компанії професіоналів для проведення лекцій і майстеркласів або самостійно проводять майстер-класи для підвищення конкретних навичок (наприклад, ділове спілкування та листування, тайм-менеджмент, навички робити презентації, прораховувати бюджет проєкту тощо); сплачують додаткові навчальні курси штатним працівникам; водять працівників на кінофестивалі, панельні дискусії, лекції та майстеркласи з теми кіно. «…я їх (працівників, — ред.) воджу на Одеській кінофестиваль, на всі панельні дискусії. Ми ходимо на різні кінозаходи. Ну, до пандемії ходили… Наприклад, я запрошую людей, які навчають працювати в Excel. Тому що Excel — це наша основна програма, в якій ми постійно рахуємо бюджет чи робимо якісь списки — логічно, що треба знати цю програму. Тобто я постійно надаю можливість здобути знання» (продюсер, сценарист).

3.5. ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ ВІДПОВІДНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ВИМОГАМ РИНКУ ПРАЦІ ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Представники мейджор-студій і ТБ

Представники незалежного кіно

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ Компетенція випускників з навчальних програм

Пріоритет віддається вивченню таких обов’язкових дисциплін (КНУТКіТ): — «Режисура ігрового (неігрового) кіно»: 45 кредитів ECTS (24% від обов’язкового навчального циклу); — «Робота режисера з актором і не актором»: 17 ECTS (9%); — «Драматургія та сценарій фільму»: 16 ECTS (8,5%); — «Теорія і практика монтажу»: 11 ECTS (6%); — «Кінооператорська майстерність»: 10 ECTS (5%).

Сервісні проєкти зазвичай не залучають місцевих режисерів, за рідкісними винятками: — при дистанційній зйомці; — при створенні другої знімальної групи з місцевої команди; — при коротких проєктах як частини комерційних документальних фільмів; — при наданні сервісу для зйомок недорогих рекламних роликів, де режисер є частиною сервісу місцевого продакшену.

Теоретично-ознайомчим курсам віддається приблизно 4–5%, вони охоплюють такі дисципліни: — «Історія світового кіно»: 5 ECTS — «Історія українського кіно»: 3 ECTS

У будь-якому разі до чинних дисциплін мають бути додані: — англійська мова; — софт-навички з уміння працювати в новій команді, бізнес-етики й комунікації.

Деякі обов’язкові дисципліни можуть бути об’єднані заради збереження часу для більш прикладних занять: — «Кіно та сучасне медіавиробництво» є більш загальним поняттям для дисципліни «Режисура серіалів, музичного та рекламного відео» (по 5 кредитів); — «Принципи побудови серіалу» виокремлені в окрему дисципліну (на 5 кредитів), попри наявність цих навичок у вищезазначених предметах. Замало приділяється уваги для вивчення англійської мови — лише 5 ECTS (2,8%) за весь період навчання. Причому немає профільного спрямування у вивченні іноземної мови, тобто з термінологією у сфері кіно.

Вибіркові дисципліни

Вибіркові дисципліни представлені у вигляді 13 вибіркових компонентів, що складаються з 2–3 дисциплін, які може обрати студент. З 13 компонентів 7 мають яскраво виражену спрямованість у кіно («Кіномонтаж», «Жанри та форми аудіовізуального мистецтва», «Медійні технології», «Екранне образотворче мистецтво», «Маркетинг та реклама в аудіовізуальній сфері», «Психологія медійної творчості», «Публіцистика на кіно-, телеекрані»), інші 5 або загальноосвітні («Культура української мови», «Стилістика української мови», «Релігієзнавство», «Політологія», «Психологія»), або театральні («Історія українського театру», «Історія зарубіжного театру»). Кожен із компонентів має свою кількість кредитів (від 3 до 7), де більше кредитів надається компонентам із вираженою спрямованістю у кіно.

У вибіркових дисциплінах бракує дисципліни «Організація виробництва». У процесі навчання режисер повинен опановувати інструментарій і навички другого режисера (1st AD). Це природний шлях кар’єри режисера на ринку праці: якщо він/вона ще не готовий відразу при виході на ринок праці знімати свій дебют як режисер, він/вона працює на одній з адміністративних позицій, щоб бути ближчим до позиції режисера на знімальному майданчику і набиратися більше практичного досвіду від різних режисерів під час зйомок, планування та підготовки проєктів. Йдеться зазвичай про позицію другого режисера (1st AD). А другий режисер — це одна з ключових позицій на сервісних проєктах. Якщо не готувати других режисерів окремо, а вважати, що цей інструментарій повинен викладатись у рамках бакалавра режисерської освіти, то дисципліни «Організація виробництва» та «Планування виробництва» мають стати частиною обов’язкової програми. Також варто сказати, що для сервісного кіно в програмі підготовки режисерів потрібна міжнародна практика — наприклад, зняти етюд у повністю іноземній команді як режисер і як другий режисер.

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

1. Не вистачає акценту на початку процесу кіновиробництва (осмислення мотивів і задуму режисера, підготовки сценарію та способів його втілення у кінокартину) і на його завершальному етапі — монтажі.

1. Програма застаріла — використовується неактуальна література. Уся актуальна література доступна англійською мовою, тому потрібно або викладати сучасні дисципліни англійською, або перекладати літературу українською.

З цих причин необхідно здійснити такі зміни: — у рамках дисциплін із психології необхідно надати студентам розуміння про поведінку людини, а також інструменти для самоаналізу з метою осмислення власних мотивів і творчих задумів; — сфокусувати увагу на розумінні принципів монтажу, надавати студентам більше практичних завдань із монтажу відзнятого матеріалу.

2. Не вистачає курсів, у рамках яких навчали б умінню складати команду й ефективно управляти нею.

2. Не вистачає вивчення маркетингу: розуміння тенденцій ринку (вподобання цільової авдиторії, розуміння, які продукти мають попит на ринку і які телеканали популярні та чому, у який бік рухається ринок, які на ньому присутні гравці); розуміння принципів просування фільму. Позитивно оцінили те, що наявні дисципліни з вивчення історії українського та світового кіно. Важливо, аби ці дисципліни не були суто лекційними, а радше у форматі перегляду, обговорення й обміну думками.

Представники мейджор-студій і ТБ

Представники незалежного кіно

Режисер телебачення Обов’язкові дисципліни

Режисер кіно (ігрового та неігрового) Обов’язкові дисципліни

Представники сервісного кіно

Пріоритетні дисципліни (включає аналіз програм КНУКіТ, ХДАК і КНУ): — «Режисура телебачення»: 45–59 ECTS (25–30% від усього навчального процесу всіх 3-х навчальних закладів); — «Робота з акторами»: 21 ECTS (пріоритетна для КНУТКіТ, 11,7% від обов’язкових дисциплін); — «Культура мовлення»: 12 ECTS (пріоритетна для КНУТКіТ, 6,7%); — «Драматургія кіно і телебачення»: 11 ECTS (пріоритетна для КНУТКіТ, 6,1%); — «Операторська майстерність»: 17 ECTS (пріоритетна для ХДАК, 9,4%); — «Звукорежисура»: 17 ECTS (пріоритетна для ХДАК, 9,4%); — «Монтаж»: 11 ECTS (пріоритетна для ХДАК, 6,1%). Практичні курси або курси, що вимагають практичної роботи, займають половину від обов’язкового курсу навчання (КНУКіТ — 102/180 ECTS, ХДАК — 90/180 ECTS).

3. Мало уваги приділяється вивченню англійської мови. 4. Не вистачає вивчення маркетингу й економіки: режисер повинен розуміти всі аспекти кіновиробництва, зокрема економічний бік, формування бюджету кінокартини, принципи просування фільму та розуміння вподобань цільової авдиторії.

Основні зауваження до програми та шляхи покращення: 1. Акцент необхідно зробити на монтаж — режисер телебачення відповідає за фінальну версію телепродукту, тому він повинен розуміти принципи монтажу. 2. Одного курсу з «Режисури телебачення» замало для повного розуміння специфіки роботи на телебаченні. У рамках програми також варто вивчати окремо «Режисуру телешоу (студійних і реалітішоу)», адже вона передбачає іншу схему зйомок, побудови схеми освітлення, інший монтаж, роботу з великими студіями та з глядачами у залі.

Теоретично-ознайомчим курсам віддається приблизно 4–5%, вони охоплюють такі дисципліни: — «Історія світового кіно»: 5 ECTS ; — «Історія українського кіно»: 3 ECTS. Переважна більшість обов’язкових дисциплін мають спрямування у телевиробництво або кіно: — 148/180 ECTS у ХДАК; — 158/180 ECTS у КНУТКіТ.

5. Бракує аналізу сучасних світових та українських фільмів (знятих буквально за останні 5 років, які перемагали на фестивалях або стали частиною нової хвилі, наприклад румунського або корейського кіно). Програма застаріла — акцент робиться на вивченні старих фільмів. Майже немає оновленої інформації, відсутнє вивчення сучасних тенденцій у кіно.

З переліку дисциплін КНУ складно робити висновки, окрім того, що студентів там навчають не тільки виробництву телевізійних фільмів, а ще й репортерській і документальній діяльності, а також що спеціалізація телережисури у цьому університеті поєднана зі сценарною майстерністю.

6. Мало часу приділяється практичним заняттям. 7. Бракує теорії та практики публічних виступів, практики пітчингів.

Замало уваги приділяється вивченню англійської мови: лише 5–6 ECTS (2,7–3,3%) за весь період навчання. Позитивно те, що у ХДАК іноземна мова викладається за професійним спрямуванням.

Вибіркові дисципліни

ХДАК і КНУ не мають переліку дисциплін вільного вибору у вільному доступі. Вибіркові компоненти у КНУТКіТ ідентичні тим, що вивчають інші режисери (ігрового та неігрового кіно). Основна проблема: мало уваги приділяється маркетингу (з позиції розуміння авдиторії та правил просування фільму до успішної реалізації). Всього на блок з дисциплінами у сфері маркетингу відведено 4 ECTS (6,7% від вибіркових дисциплін).

Мало уваги приділяється такому важливому елементу, як маркетинг (з позиції розуміння авдиторії та правил просування фільму до успішної реалізації). Всього на блок із дисциплінами у сфері маркетингу відведено 4 ECTS (6,7% від кількості вибіркового навчального циклу).

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Пріоритетні дисципліни (КНУТКіТ): — «Режисура анімаційного фільму» й «Анімація» — ці два курси займають 60 ECTS зі 184 (32,6%). Курс із назвою «Анімація» відокремлений від курсів, які розповідають про різні способи анімації («Малюнок», «3D-анімація», «Прикладна анімація», «Теорія і практика комп’ютерної графіки»). Якщо поєднати всі ці курси, то вийде 1/3 від усього бакалаврського обсягу навчання (80 з 240 ECTS); — «Драматургія анімаційного фільму»: 10 ECTS (5,4%); — «Майстерність художника в анімаційному фільмі»: 8 ECTS (4,4%).

Основний потенціал для сервісного ринку в секторі анімації полягає у формі роботи на міжнародному аутсорсингу. Для таких можливостей потрібне об’єднання в анімаційну студію з привабливим портфоліо.

Проблемні питання постають із такими профільними дисциплінами: — «Акторську майстерність» вивчають без фокуса на грі голосом; — у програмі не вказано, що «Теорія і практика монтажу» специфікується на монтажі анімації.

Обов’язковими є такі знання: — добре володіння англійською мовою; — історія міжнародної анімації (з розбором сценаріїв і технологій); — знання можливостей програмування 2D- і 3D-модулів (шейдерів, рендер-модулів, динамічних симуляторів); — організація копродукційних проєктів, девелопмент проєктів, міжнародне фінансування та просування, а також організація роботи анімаційної студії; — робота з музикою та дубляжем.

Представники мейджор-студій і ТБ

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ

Представники незалежного кіно

Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Сценаристів чистого профілю готує лише університет КНУТКіТ, в інших навчальних закладах драматургія є лише одним з елементів комплексного підходу, де готують парасолькову спеціалізацію «Аудіовізуальне мистецтво і виробництво».

Основні можливі покращення:

Режисер анімаційного фільму Обов’язкові дисципліни

Теоретично-ознайомчим курсам віддається приблизно 4–5%, вони охоплюють такі дисципліни: — «Історія світового кіно»: 5 ECTS; — «Історія українського кіно»: 3 ECTS.

Добре, коли студія розвинулася настільки, що на аутсорсинг замовляють не окремі людиногодини роботи, а цілі продукти, але для цього потрібна міжнародна сценарна компетенція. Інша частина міжнародного потенціалу, розробки, реалізації та дистрибуції власних проєктів (не сервісних) полягає у секторі міжнародної копродукції.

Представники незалежного кіно

Сценарист Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

Обов’язкові дисципліни

1. Важливо вивчати пластику персонажа (міміка, рухи). 2. Мало уваги приділяється вивченню англійської мови. 3. Не вистачає вивчення маркетингу й економіки — режисер повинен розуміти всі аспекти кіновиробництва, зокрема економічний бік: формування бюджету кінокартини, принципи просування фільму й розуміння вподобань цільової авдиторії.

Замало уваги приділяється вивченню англійської мови — лише 5 ECTS (2,7%) за весь період навчання. Водночас немає профільного спрямування у вивченні іноземної мови, тобто з термінологією у сфері кіно.

Вибіркові дисципліни

Представники мейджор-студій і ТБ

— має бути ідеальна англійська — письмова та розмовна (для діалогів); — англійською мовою потрібно проходити від 10 до 20% практики; — необхідне опанування сучасним програмним — Дисципліни, пов’язані зі забезпеченням для написання сценарною майстерністю: сценарію, зокрема в групі; «Майстерність кінодраматурга», — необхідно знати та «Принципи побудови практикувати принципи телевізійного серіалу», побудови, організації кімнати «Стилістика та редагування», для сценаристів (writers’ room); «Специфіка сценарію — необхідно практикувати неігрового кіно/телепрограм/ адаптації літературних творів; анімаційного фільму» — — має бути окремий курс з усього 77/182 ECTS, менше ніж опанування позицій script половина всього навчального supervisor і continuity; процесу (42,3%). — необхідно знати принципи побудови й організації — Профільні, але не сценарні: виробництва, а також розробки «Кінорежисура», «Операторська проєктів на ТБ, на студіях, у майстерність», «Монтаж», незалежних проєктах; «Акторська майстерність», — необхідно розглянути, які «Історія світового/українського додаткові вміння й навички кіно» — 50/182 ECTS (27,5%). потрібні на посаді showrunner у серіальному виробництві; — 6 ECTS (3,3%) виділено — необхідна практика в на «Сучасну театральну роботі з режисерами над драматургію». короткометражними фільмами (мотивувати сценариста та Теоретично-ознайомчим режисера до співпраці); курсам віддається приблизно — необхідна міжнародна 4–5%, вони охоплюють такі практика. дисципліни: — «Історія світового кіно»: 5 ECTS; — «Історія українського кіно»: 3 ECTS.

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

1. У програмі не вистачає дисциплін, у рамках яких вивчається сучасне програмне забезпечення для написання сценарію. Сценарист повинен вміти користуватися спеціалізованими інструментами для створення сценарію; завдяки сучасним програмам можливо формально правильно записати сценарій, який без проблем зможуть прочитати всі учасники кіновиробництва.

1. Завелика зосередженість на операторській діяльності.

Позитивно оцінили те, що наявні дисципліни з вивчення історії українського та світового кіно. Важливо, аби ці дисципліни не були суто лекційними, а радше у форматі перегляду, обговорення й обміну думками.

4. Мало уваги приділяється вивченню англійської мови.

2. Необхідно аналізувати вже написані сценарії успішних фільмів і розбиратися в причинах створення тих чи інших креативних рішень у рамках сюжету. 3. Не вистачає акценту на сучасну іноземну літературу (яку не перекладали українською або російською мовами).

5. Не вистачає вивчення маркетингу й економіки: сценарист повинен розуміти всі аспекти кіновиробництва, зокрема економічний бік: формування бюджету кінокартини, принципи просування фільму та розуміння вподобань цільової авдиторії.

Вибіркові дисципліни

Вибіркові дисципліни представлені у вигляді 14 вибіркових компонентів, що складаються з 2–3 дисциплін, які може обрати студент. З 14 компонентів 7 мають яскраво виражену спрямованість у кіно, інші 5 або загальноосвітні, або театральні («Історія українського театру», «Історія зарубіжного театру»). Лише один блок складається з предметів з акцентом на сценарну майстерність: «Класична та світова міфологія», «Фольклорні першооснови побудови сценарію», «Адаптація літературних творів для екрана».

Мало уваги приділяється такому важливому елементу, як маркетинг (з позиції розуміння авдиторії та правил просування фільму до успішної реалізації). Всього на блок з дисциплінами у сфері маркетингу відведено 4 ECTS (6,7% від вибіркових дисциплін).

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Представники мейджор-студій і ТБ

Звукорежисерів готують, спираючись безпосередньо на практику: 3/4 обов’язкового курсу навчання складають практичні дисципліни. У всіх навчальних закладах, де готують звукорежисерів (КНУТКіТ, КНУ, КУК), базуються на ознайомленні як із природою звуку та його властивостей («Математичні основи фізики»), так і сучасною практикою звукового оформлення екранних продуктів («Основи інструментовки, аранжування і композиції в телевізійних продуктах»).

Загалом, респонденти вважають, що ця спеціальність проходить якісну підготовку. Навчальні заклади надають необхідні базові навички, а потім усе залежить від студента, який має саморозвиватися.

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ

Представники незалежного кіно

Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Освіта оператора формується з декількох основних, рівних за обсягом блоків (аналіз навчальних програм з ХДАК, КНУ, КНУТКіТ): — «Кінооператорська майстерність»: від 37 до 40 ECTS (20,5–22,2%); — композиційний блок («Фотокомпозиція», «Історія образотворчого мистецтва»): від 25 до 35 ECTS (13,9–19,4%); — обладнання кінооператора («Кіноосвітлення», «Оптика та знімальна техніка», «Технології зображення»): від 32 до 45 ECTS (17,7–25%).

Загалом респонденти вважають, що за цією спеціальністю проходять якісну підготовку. Навчальні заклади надають необхідні базові навички, а потім усе залежить від студента, який має саморозвиватися. Варто зазначити, що володіння англійською мовою та знання основ кіномонтажу мають бути обов’язковими.

Звукорежисер Обов’язкові дисципліни

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

1. Імовірно, не вистачає вивчення технік foley (створення шумів для кіно). 2. Знання англійської мови й уміння працювати в команді на майданчику. 3. Необхідна практика Також варто зазначити, що на на реальних знімальних безпосередню роботу зі звуком, майданчиках індустрії та у у практичних умовах, надається сучасних звукових студіях, від 82 до 94 ECTS (45,6–52,2%), зокрема в 5.1- та foley-студіях — на теорію та властивості звуку хоча б по кілька годин на рік. — від 43 до 52 ECTS (23,9–28,8%), 4. Необхідно перевести інші ж дисципліни складають «Драматургію та режисуру загальноосвітній блок — в кіно» до обов’язкових близько 20 ECTS (11,1%). предметів (для кінонапряму звукорежисерів). Теоретично-ознайомчим курсам віддається приблизно 4–5%, вони охоплюють такі дисципліни: — «Історія світового кіно»: 5 ECTS; — «Історія українського кіно»: 3 ECTS.

Вибіркові дисципліни

Вибіркові дисципліни представлені у вигляді 13 вибіркових компонентів, що складаються з 2–3 дисциплін, які може обрати студент. У звукорежисерів вибіркові дисципліни здебільшого мають профільне спрямування. З 13 компонентів 3 вивчають музику та композиторство для кіно, один компонент — комп’ютерні технології в музичному оформленні відеоряду, і ще один — експлуатацію та ремонт звукової апаратури. Три компоненти спрямовані на вивчення кіновиробництва («Драматургія та режисура кіно», «Зображальна культура фільму»), інші 4 або загальноосвітні («Культура української мови», «Стилістика української мови», «Релігієзнавство», «Політологія», «Психологія»), або театральні («Історія українського/ зарубіжного театру»). Лише один компонент направлений на маркетинг у сфері кіновиробництва.

Представники мейджор-студій і ТБ

Представники незалежного кіно

Оператор

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

1. Звукорежисер повинен розуміти різницю у роботі з фільмом та на телебаченні — обидва напрями мають свої специфічні вимоги. На телебаченні часто немає чіткого сценарію, через що робота зі звуком ускладнюється — наприклад, у кадрі може звучати багато голосів у прямому ефірі (особливо у випадку реаліті-шоу). Тому варто до програми додати курси, які б стосувалися вивчення роботи зі звуком на різних видах телепроєктів.

1. Необхідно приділяти увагу хоча б базовій, але музичній освіті (вміння працювати з різними музичними інструментами, розуміння звукового оформлення).

Обов’язкові дисципліни

Основні зауваження до програми та шляхи покращення: 1. Студенти повинні мати змогу знайомитися та працювати саме з сучасним обладнанням. Респонденти вважають, що навчальні заклади не мають відповідної матеріальнотехнічної бази для здійснення цієї вимоги. Варто зазначити, що володіння англійською мовою та знання основ кіномонтажу мають бути обов’язковими.

Інші ж предмети входять до загальноосвітнього курсу і виділяються підходом до роботи з іншими матеріалами («Кінофотопроцеси і матеріали»), або ж розвитком інших, не виключно операторських компетенцій («Робота оператора з режисерським сценарієм»). Попри наявність суто теоретичних дисциплін (приміром, «Історія українського/світового кіно», яка характерна для всіх кіноспеціальностей, займає, відповідно, 3 і 5 ECTS навчання, та «Історія телебачення» у випадку підготовки телеоператорів і телерепортерів: 3–6 ECTS), навчання операторству видається практичним і зосередженим на набутті компетенцій, пов’язаних безпосередньо з фахом.

Вибіркові дисципліни

Вибіркові дисципліни представлені у вигляді 14 вибіркових компонентів, що складаються з 2–3 дисциплін, які може обрати студент. У операторів вибіркові дисципліни здебільшого мають профільне спрямування. З 13 компонентів 6 вивчають фото- та відеотехнології («Історія української/світової фотографії», «Цифрова обробка зображення», «Відеомонтаж», «Експонометрія», «Основи виробництва VR i AR»). Два компоненти направлені на вивчення режисури кіно, інші чотири або загальноосвітні («Культура української мови», «Стилістика української мови», «Релігієзнавство»,«Політологія», «Психологія»), або театральні («Історія українського/ зарубіжного театру»). Лише один компонент направлений на маркетинг у сфері кіновиробництва.

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Режисерів монтажу готує лише університет КНУТКіТ, проте курси з практичного відеомонтажу або вивчення монтажного програмного забезпечення є у навчальних програмах як спеціальності «Тележурналістика», так і «Кінознавство».

Програма застаріла — акцент робиться на вивчені старих фільмів. Майже немає оновленої інформації, відсутнє вивчення сучасних тенденцій у кіно.

Представники мейджор-студій і ТБ

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ

Представники незалежного кіно

Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Продюсерство складається з: — розуміння контексту власної роботи («Основи сучасної кіноіндустрії», «Сучасна аудіовізуальна кіноіндустрія»); — здатності обирати й робити пітчинг проєктів («Методика оцінки кінопроєктів», «Менеджмент та пітчингування аудіовізуальних проєктів»); — пошуку інвестицій і фінансування («Інвестиційна діяльність в аудіовізуальній сфері», «Фінансове забезпечення продюсерської діяльності»); — комунікації з іншими зацікавленими сторонами («Договірні відносини в аудіовізуальній сфері», «Комунікативні стратегії в аудіовізуальному мистецтві»); — менеджменті виробництва («Продюсування в аудіовізуальному мистецтві та виробництві», «Організація виробництва та просування фільму»); — маркетингу проєктів («Маркетингові дослідження в мистецтві», «Маркетинг та реклама»); — дистрибуції («Організація і економіка мережі та кінопрокатної діяльності»); — міжнародної співпраці («Міжнародне співробітництво в галузі аудіовізуального мистецтва», «Досвід зарубіжних країн в організації кіновиробництва»).

На доповнення до чинної програми не вистачає системних і базових дисциплін для формування продюсера в індустрії.

Режисер кіномонтажу Обов’язкові дисципліни

Програма режисури кіномонтажу містить компетенції з суміжних кінопрофесій: — дисципліна «Режисура кіномонтажу»: 45 ECTS (24%); — блок дисциплін про повний процес кіновиробництва («Драматургія», «Кінорежисура», «Кінооператорська майстерність», «Звукове вирішення фільму» і «Робота з акторами та не акторами») — загально надається 67 ECTS (35,8%). Проблемою є те, що на специфічні профільні дисципліни відведено мало часу: — «Теорія кольору та корекція кольору в кіно»: лише 5 зі 187 ECTS (2,7%). Теоретично-ознайомчим курси віддається приблизно 4-5%, вони охоплюють такі дисципліни: — «Історія світового кіно»: 5 ECTS; — «Історія українського кіно»: 3 ECTS. Таким чином чистий режисер монтажу виходить із цієї навчальної програми універсалом, який на опанування власного фаху витратив менше часу, ніж на вивчення особливостей усього кінопроцесу.

Вибіркові дисципліни

Вибіркові дисципліни представлені у вигляді 13 вибіркових компонентів, які складаються з 2–3 дисциплін, які може обрати студент. З 13 компонентів 8 мають яскраво виражену спрямованість у кіно («Монтажна ритміка», «Спецефекти у кінематографі», «Практична режисура сучасного кіно», «Майстерність художника в кіно», «Майстерність монтажера в кіно»), інші 4 або загальноосвітні («Культура української мови», «Стилістика української мови», «Релігієзнавство», «Політологія», «Психологія»), або театральні («Історія українського театру», «Історія зарубіжного театру»). Один компонент віддається на маркетинг. Кожен із компонентів має свою кількість кредитів (від 3 до 7), де більше кредитів надається компонентам із вираженою спрямованістю в кіно.

Безперечно, має бути ґрунтовне викладання англійської мови. У навчальних програмах не вистачає практичних занять, їхня частка в цій професії має бути не менше ніж 50% від усього часу навчання. Частина теорії вивчення різного програмного забезпечення та знання техніки для монтажу теж може бути в практичній частині. Необхідне знання принаймні трьох різних програм для монтажу (обов’язково Adobe Premier Pro, Da Vinchi Resolve, Avid). Обов’язкове знання базових графічних програм (Adobe Photoshop, Adobe Illustrator) і типографіки (шрифтів). Також я виділив би в окрему частину такі навчальні програми: — «Маркетинг та просування фільму» (знання авдиторій); — «Монтаж трейлера та відеоматеріалів для промо»; — розбір успішних і провальних кейсів із монтажу трейлерів на прикладі міжнародних та українських зразків; — «Міжнародні монтажні лабораторії» (принципи їх роботи); — «Монтажний докторинг уже змонтованих фільмів» (методологія).

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

1. Важливо додати дисципліну з вивчення специфіки монтажу на телебаченні (окремо для студійного монтажу й монтажу реаліті-шоу, монтажу на пересувній телевізійній станції), адже на телебаченні превалює дуже динамічний монтаж.

1. Програма застаріла — акцент робиться на вивченні старих фільмів. Майже немає оновленої інформації, відсутнє вивчення сучасних тенденцій у кіно.

Обов’язкові дисципліни

2. Спеціалізація «Режисер кіномонтажу» повинна готуватися за принципом вивчення фільммейкінгу: в основу навчання повинні лягти знання з усіх кінопрофесій: «Режисура», «Монтаж», «Драматургія», «Кінооператорська майстерність», «Продюсування» та «Маркетинг у аудіовізуальній сфері» тощо. 3. Мало часу приділяється практичним заняттям. 4. Мало уваги приділяється вивченню англійської мови. 5. Не вистачає вивчення маркетингу й економіки: режисер повинен розуміти всі аспекти кіновиробництва, зокрема економічний бік, формування бюджету кінокартини, принципи просування фільму та розуміння вподобань цільової авдиторії.

Серед теоретично-ознайомчих курсів, пов’язаних із вивченням прикладів з минулого, наявна «Історія та теорія телебачення та медіа». Недостатня увага приділена вивченню англійської мови. Якщо враховувати тільки те, що написано в програмах, то продюсери, що готуються в цих навчальних закладах, мають бути підготовлені до свого фаху, який розглядається в різних контекстах і розкладається на базові операції, які студенти опановують протягом усього курсу.

У практичній частині, крім монтажу самих фільмів, я б виділяв невеликий курс із монтажу кліпів і рекламних роликів. Також наголошував би на міжнародній практиці обміну студентами, щоб режисер монтажу мав можливість попрацювати над проєктами іноземних студентів-режисерів. Давав би знання у роботі зі звуком (на рівні монтажу звуку) та кольором (кольорокорекція).

Представники незалежного кіно

Продюсер

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

Представники мейджор-студій і ТБ

Вибіркові дисципліни

У проаналізованих навчальних закладах відсутні списки дисциплін вільного вибору у вільному доступі.

— «Організація кіностудій і незалежне кінопродюсування»; — «Фінансове планування компанії та проєктів» (P&L — прибутки й витрати, Cashflow — рух коштів, EBITA — прибуток до вирахування відсотків, податків та амортизації); — «Talent-менеджмент» (робота з талантами, режисерами, сценаристами, акторами); — «Проєктний менеджмент»; — «Девелопмент проєктів», зокрема міжнародні практики пакетування проєктів; — «Робота в команді та командопобудова (HR)»; — «Міжнародна система фінансування»; — «Корпоративне право», зокрема своєї компанії, компанії, створеної під кінопроєкт, і відмінності у міжнародних правових системах; — «Авторське право» — з розборами прикладів; — «Міжнародні системи профспілок і страхових компаній»; — «Основи сценарної драматургії та режисури»; — «Історія міжнародного й українського кіно» — сучасного та класичного; — «Англійська мова» (письмова й розмовна на високому рівні); — «PR і кризова комунікація»; — «Ораторське мистецтво» — практика пітчингів та інтерв’ю.

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

1. Трапляються дисципліни, що повторюють одна одну. Однак у програмі не вистачає фокусу на важливих аспектах роботи продюсера.

2. Варто більше уваги приділити: — процесам розробки проєкту; — роботі продюсера з авторами й акторами, іншими учасниками процесу кіновиробництва (знати та розуміти їхні обов’язки й можливості); — юридичним аспектам (не лише авторському праву, але й різниці в юриспруденції різних країн); — загальним принципам ведення бізнесу (фінансовий облік і планування, корпоративні права, побудова бізнес-моделі стійкого бізнесу, управління кадрами, ділова комунікація/листування на міжнародному рівні); — нетворкінгу.

Необхідна міжнародна практика обміну студентами, практика з участю на кінофестивалях, а також практика на українських знімальних майданчиках на найнижчих позиціях (наглядач за дітьми, гелпер, хлопавка, асистент). Необхідна практика на рівні щонайменше 20–30% навчального часу в різних ролях створення студентських фільмів (лінійний продюсер, юрист фільму, другий режисер, режисер монтажу, дистрибутор фільму). Окремими практиками варто давати знання про продюсерство рекламного ринку й сервісних проєктів із погляду компетенцій і практик. Також варто сказати, що наразі не існує актуальної української професійної літератури. Її потрібно перекладати або вивчати англомовну.

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Вивчаються дисципліни з фокусом на: — загальну аудіовізуально компетентність («Основи фото-, відеозйомки та монтажу»); — розробку реклами, починаючи зі створення концепції («Креативна реклама», «Рекламний копірайтинг та спічрайтинг») і закінчуючи циклом продакшену («Виробництво кіно-, телереклами», «Технології виробництва (постпродакшен)».

Основні зауваження до програми та шляхи покращення:

Представники мейджор-студій і ТБ

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ

Представники незалежного кіно

Компетенція випускників з навчальних програм

Реклама, відеографія, інші візуальні практики Обов’язкові дисципліни

Вибіркові дисципліни

У проаналізованих навчальних закладах відсутні списки дисциплін вільного вибору у вільному доступі.

ОЦІНКА НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ ІЗ БОКУ РОБОТОДАВЦІВ Компетенція випускників з навчальних програм

Представники сервісного кіно

Представники мейджор-студій і ТБ

Представники незалежного кіно

Кінознавство Обов’язкові дисципліни

Кінознавців із досліджених університетів готує лише КНУТКіТ, тому всі відомості про цей фах взяті з програми цього університету. Кінознавство саме по собі ґрунтується на теоретичному знанні. Фаховим предметом є «Історія кіно» — різних періодів і типів: — «Історія зарубіжного кіно»: 25 ECTS; — «Історія українського кіно»: 15 ECTS; — «Історія радянського періоду»: 15 ECTS; — «Історія неігрового кіно»: 9 ECTS; — «Історія та теорія анімації»: 6 ECTS; — «Історія та теорія телебачення»: 5 ECTS. Лише 10 зі 195 ECTS (5,1%) направлені на розвиток практичних компетенцій — це монтаж і редагування сценаріїв фільмів. Інші дисципліни спрямовані на вивчення теоретичного знання про кіно.

Вибіркові дисципліни

Представники мейджор-студій і ТБ

Представники незалежного кіно

Актор Загалом такий курс на п’ять років є зайвим. Це радше ніша неформальної освіти на 1–2 роки навчання. Це також може бути однією з дисциплін для режисерів ігрового кіно або анімації, тому що тут найважливіша практична частина — аби студенти в підсумку змогли створити 2–3 рекламні відео (вигадані або реальні) і вийти з навчального закладу вже з портфоліо. Інакше їм ніхто не дасть права на дебют, тому що у світі рекламних роликів немає структури, подібної до Держкіно. Також цей курс можна поєднати з практикою створення музичного відео. Такі прикладні практики можуть стати корисними для режисера-початківця.

1. Спеціальність «Реклама, відеографія та інші візуальні практики» повинна готуватися за принципом вивчення кіновиробництва: в основу навчання мають лягти знання з усіх кінопрофесій: «Режисура», «Монтаж», «Драматургія», «Кінооператорська майстерність», «Продюсування» та «Маркетинг у аудіовізуальній сфері» тощо. Ця спеціальність Спеціалісти, що готуються потребує додаткового в рамках цієї категорії поглибленого вивчення спеціальностей, більше PR-технологій, реклами стосуються мистецького й маркетингу. Програма контексту, а не безпосередньо «Реклама, відеографія та кіно- і телевиробництва. У інші візуальні практики» не ХДАДМ, наприклад, викладають відповідає цій вимозі. дисципліни на кшталт «Синтез мистецтв» і «Арт-проєктування».

Представники сервісного кіно

Обов’язкові дисципліни Вибіркові дисципліни

Є відчуття, що школа акторської майстерності в Україні досить ослабла протягом останніх десятиліть і має профдеформацію на телесеріали й театр.

Необхідно вводити дисципліну «Основи кіноакторства», де розбирати роботу перед камерою, мізансцени, принципи монтажу та сценарно-знімального планування (нелінійної послідовності зйомки) — цим робота у кіно для актора відрізняється від роботи у серіалах і театрі.

Також для акторів обов’язкова ідеальна розмовна англійська з поглибленою роботою над вимовою та акцентом і вмінням запам’ятовувати й імпровізувати англомовний сценарій.

Важливо мати міжнародну практику (можливо, практика в європейських кіношколах).

Також важливо мати у навчальній програмі не історію театру, а історію кіно — міжнародного, українського, класичного та сучасного.

Варто зазначити, що мало уваги приділено освіті акторів дубляжу. В акторській освітній програмі необхідно мати цей напрям як окрему дисципліну.

З погляду інституту кінокритики в Україні, поки що цей сектор перебуває на етапі розвитку. Ймовірно, він розвиватиметься одночасно з тим, як буде розвиватись українське сучасне кіно. Сьогоднішнім кінокритикам бракує знання англійської мови й міжнародної практики за межами україно- та російськомовного світу. Знову ж таки, обмін досвідом не вимагає мобільності студентів, достатньо домовленості між школами про те, що кінознавці матимуть практику з кінокритики як студентських робіт, так і сучасного кіно, розбиратимуть зразки рецензій та обмінюватимуться думками. Також можна рекомендувати кінознавцям практичний курс роботи з акторами та зйомки кіноетюдів у ролі режисера. Це зумовило б більшу повагу до роботи режисера. Крім того, потрібно мати базові знання у маркетингу й просуванні фільмів, щоб розуміти свою роль у цій системі на різних етапах.

Серед вибіркових дисциплін майже порівну відведено фокус на кіно («Операторська майстерність», «Основи кінорежисури», «Семінар сучасного фільму») і телебачення («Редагування телепередач», «Основи телевізійної журналістики»).

ВИСНОВКИ З ПОРІВНЯЛЬНОЇ ТАБЛИЦІ Опитані роботодавці в кіноіндустрії стверджують, що освітні програми у формальній системі освіти за своєю структурою — а саме переліком дисциплін — в основному, за винятком кількох системних коментарів, які стосуються майже всіх спеціальностей рівною мірою, є релевантними для вивчення та позначають основні знання й навички, які повинен опанувати спеціаліст. У роботодавців немає претензій до того, як написані освітні програми. Проблема, на їхню думку, полягає не стільки у структурі освітніх програм, скільки у наповненні кожної з дисциплін актуальними знаннями та практичними можливостями розвитку студентів. З досвіду роботи з молодими спеціалістами, які є випускниками кіноспеціальностей, роботодавці стверджують, що їм не вистачає загального розуміння професії, актуальних знань про організацію кіновиробництва, а головне — вони не мають практичних навичок для роботи у проєктах, у команді та роботи з професійною апаратурою, адже навчальні заклади не мають доступу до сучасної професійної техніки, окрім бюджетної.

Для всіх творчих професій важливим є вивчення історії кіно — професіонали, безпосередньо дотичні до створення кінокартини, повинні бути обізнані в спектрі художніх рішень, які були використані у кінострічках минулого. Позитивним є те, що в чинних програмах відведено час окремо як для історії українського кіно, так і історії світового кіно. Причому важливо, аби такі курси не були суто лекційними, а радше у форматі перегляду, обговорення й обміну думками. Студентам варто передивлятися фільми та розбирати їх з усіх точок зору — режисерського задуму, сценарію, операторської майстерності тощо. Важливим є відкриття студентам доступу до широкої фільмотеки. РЕСПОНДЕНТИ ЗАЗНАЧИЛИ, ЩО ЧИННИМ ОСВІТНІМ ПРОГРАМАМ НЕ ВИСТАЧАЄ ТАКИХ ВАЖЛИВИХ ЗНАНЬ: •

для режисерів ігрового/неігрового кіно/анімаційного фільму та сценаристів варто більшу увагу приділяти маркетингу, управлінню проєктами й командою. Майбутнім режисерам потрібно підвищити рівень володіння англійською мовою та soft-навичок (вміння працювати в команді), бізнесетики й комунікацій. Бракує дисципліни з організації виробництва. У процесі навчання, режисер також повинен опанувати навички й інструменти другого режисера. Для режисерів кіносервісу необхідна міжнародна практика. Режисерам анімаційних фільмів, окрім вільного володіння англійською мовою, необхідно знатися на історії міжнародної анімації, можливостях програмування 2D- і 3D-модулів, організації проєктів і роботі з музикою та дубляжем. Сценаристи повинні вільно володіти англійською мовою для проходження міжнародної практики й роботи зі сценаріями, а також розумітися на принципах організації виробництва;

•

у секторі телебачення режисерові телебачення, режисерові монтажу, звукорежисерові важливо розуміти різницю в роботі з різними типами телепродукту, адже динаміка монтажу та специфіка роботи зі звуком на телебаченні дуже відрізняються від такої у кіно. Потрібно підвищити рівень володіння англійською мовою й навички роботи в команді, а також збільшити кількість практики на знімальних майданчиках;

•

сценаристам потрібно вчитися працювати з сучасним програмним забезпеченням для правильного написання й оформлення сценаріїв та підвищити рівень володіння англійською мовою;

•

освітні програми з підготовки продюсерів повинні бути доповнені такими елементами: робота з командою, авторами й акторами; нетворкінг і комунікація з усіма зацікавленими сторонами; юридичні аспекти кіновиробництва (зокрема на міжнародній арені); більше уваги приділити процесам розробки проєкту;

•

освітні програми акторів треба переглянути на предмет більш глибокого вивчення аспектів акторської гри в кіно; розглядати різні акторські школи та практикувати їх, а також приділити увагу вивченню англійської мови.

Освітні програми потребують оновлення, а саме — вони повинні виходити з сучасних реалій на ринку, як на локальному, так і на світовому. Інформація, яка подається в рамках курсу, повинна бути актуальною і прикладною. Проблема виходить із того, що: •

у рамках програм подаються застарілі знання, вивчається неактуальна література. Необхідним є надання рекомендацій студентам щодо прочитання сучасної профільної літератури й забезпечення такої в бібліотеках навчальних закладів;

•

у навчальних закладах здебільшого викладають педагоги, які оперують переважно застарілими знаннями і не є практиками. Необхідно, щоб викладачі постійно проходили курси підвищення кваліфікації або ж мали постійну практику на кіновиробництві, що є обов’язковою вимогою до академічного персоналу в успішних світових навчальних закладах;

•

недостатня увага надається вивченню англійської мови, через що студенти не мають доступу до значної кількості сучасних знань про кіно, сучасної професійної літератури, яка є визнаною у світі; тим паче після випуску вони не можуть працювати на міжнародному ринку без знання мови.

Необхідно приділяти більше уваги не теорії, а практиці студентів. Було запропоновано побудувати освітній процес на регулярному виконанні практичних проєктів, який максимально був би наближений до реальної зйомки кіно. Це може бути підготовка невеликих кінокартин, відеокліпів або просто епізодів. Причому було запропоновано запозичити формат навчання з іноземних кіношкіл: студенти на будьякій кіноспеціальності повинні спробувати себе у різних ролях (режисера, оператора, продюсера, сценариста, актора тощо). З метою зменшення обсягу зайвої інформації та концентрування уваги на головних навичках, роботодавці стверджують, що необхідним є скорочення терміну навчання у навчальних закладах приблизно до 2–3 років.

РОЗДІЛ 4. РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ КІНОІНДУСТРІЇ ПРОФЕСІЙНИЙ І ДЕМОГРАФІЧНИЙ ПРОФІЛЬ РЕСПОНДЕНТІВ Соціально-демографічний розподіл опитаних фахівців такий: 63% респондентів — чоловіки, 37% — жінки; 47% фахівців віком до 39 років, половина опитаних фахівців віком 40–59 років і 3% — 60 років і старші.

37% 63%

Діаграма А1. Розподіл респондентів за статтю (n=107)

Діаграма А2. Розподіл респондентів за віковими групами (n=107)

Серед респондентів майже порівну розподілилися представники творчих і технічних професій (Діаграма А3). Слід зауважити, що серед опитаних фахівців групи технічних професій більше представлені чоловіки (72% чоловіків проти 28% жінок), тоді як серед групи творчих професій практично порівну представлені обидві статі.

3% 12%

47%

53%

85%

Діаграма А3. Розподіл респондентів за категорією їхньої професії (n=107)

Діаграма А4. Розподіл респондентів за стажем роботи в кіногалузі (n=107)

Щодо професійного стажу роботи, то переважна більшість респондентів працюють у кіногалузі 10 років і більше (Діаграма А4), що є досить очевидним і логічним, адже об’єктом даного дослідження є досвідчені, авторитетні фахівці (які працюють у галузі досить довго і можуть оцінити переваги й визначити прогалини). Лише 28% опитаних зазначили, що отримали освіту за кіноспеціалізацією (Діаграма А5).

4.1 КВАЛІФІКАЦІЯ ФАХІВЦІВ 4.1.1 Хто формує критерії визначення навичок, кваліфікації та заробітної плати фахівців Майже половина опитаних здебільшого самостійно визначають фактичний рівень своєї кваліфікації та рівень заробітної плати на відповідній посаді (Діаграма 4.2). Для 11% респондентів вони визначаються корпоративними стандартами, а для 6% — безпосереднім керівником. 30% опитаних зазначили, що фактичний рівень їхньої кваліфікації та рівень зарплатні формуються іншим чином (досить часто їх формує ринок (11% вказали на це), також зауважувався критерій репутації (3%). Це свідчить про те, що на ринку праці не існує єдиного джерела стандартів тієї чи іншої кінопрофесії, а також не представлені або мають слабкий вплив профспілки.

28%

72%

Діаграма А5. Розподіл респондентів за наявністю освітньої кіноспеціалізації (n=107)

Водночас частка респондентів із кіноосвітою, як серед фахівців творчої групи професій, так і серед фахівців технічної групи, приблизно однакова. Проте квартет професій «сценаристи-режисери-оператори-актори» вирізняється порівняно більшою часткою фахівців із галузевою кіноспеціалізацією (серед опитаних фахівців цього квартету 67% мають кіноосвіту). Варто також зауважити, що серед опитаних фахівців усі оператори-постановники мають кіноосвіту, тоді як більшість представників камерного й освітлювального департаментів не мають кіноосвіти взагалі.

Діаграма 4.1 «Хто більшою мірою визначає стандарти навичок та умінь, якими ви повинні володіти для успішного виконання завдань на вашій посаді?» (n=107)

Водночас варто зазначити, що професії продюсер, асистент продюсера, дистриб’ютор і режисер/художник-постановник анімаційного кіно представлені професіоналами в частині авторитетних і кваліфікованих фахівців із найменшим стажем роботи. Що, найімовірніше, свідчить про великий дефіцит висококваліфікованих кадрів у цих професіях. Діаграма 4.2. «Хто більшою мірою визначає фактичний рівень вашої кваліфікації та рівень заробітної плати на вашій посаді?» (n=107)

Суттєвих відмінностей за категорією професії респондента щодо цих запитань не виявлено. Відмінності за статтю статистично незначущі, але все ж досить яскраві: і щодо стандартів навичок та умінь, і щодо критеріїв рівня кваліфікації та зарплатні чоловіки частіше, ніж жінки, зазначали, що формують їх самостійно. Тут варто розуміти, що, коли люди відповідають «я сам», це свідчить про вплив ринку — фактично попит і пропозицію, а також про конкуренцію на відповідному рівні кваліфікації фахівців. Оскільки респонденти були обрані з найбільш авторитетних і досвідчених, то очевидно, що попит у цьому сегменті великий, а конкуренція є недостатньою.

4.1.2 Джерела для підвищення професійної кваліфікації З перелічених у відповідному запитанні джерел підвищення професійної кваліфікації найчастіше респонденти використовують спеціалізовані сайти англійською мовою (75%), професійну літературу англійською мовою (45%), спеціалізовані сайти російською (42%) та українською (35%) мовами. Професійна література російською та українською порівняно менш популярна, головним чином через недоступність (досить малу кількість) перекладів професійної літератури. Приблизно чверть респондентів зазначили, що використовують також інші джерела (обмін досвідом із колегами, різні курси, майстер-класи тощо), а 10% не послуговуються жодним джерелом. Спостерігаються статистично значущі відмінності: представники творчих професій дещо рідше, ніж представники технічних професій, використовують спеціалізовані сайти англійською мовою, проте порівняно частіше послуговуються професійною літературою російською та українською мовами (Діаграма 4.3), а фахівці віком старше ніж 40 років частіше звертаються до професійної літератури різними мовами, у порівнянні з фахівцями молодшого віку.

4.1.3 Рівень володіння англійською мовою для професійної взаємодії Близько 40% фахівців зазначили, що можуть вільно спілкуватися та вести ділове листування англійською мовою, а близько третини фахівців добре листуються, проте мають труднощі з живим спілкуванням (Діаграма 4.4). Приблизно 20% опитаних потребують додаткового вивчення англійської мови для адекватної взаємодії з іноземними партнерами. 4% респондентів вказали, що не володіють англійською. Рівень володіння англійською мовою для професійних цілей статистично не відрізняється між представниками творчих і технічних професій. Водночас у квартеті «сценаристи-режисери-продюсери-актори» спостерігається дещо вищий рівень знання мови на тлі загальних показників: якщо приблизно 75% респондентів загалом добре або дуже добре володіють англійською, то серед фахівців «квартету» ця частка становить 88%.

Це вказує на дві тенденції: для саморозвитку в професії вкрай необхідне добре знання англійської мови. А також на той факт, що існує величезний дефіцит на перекладену українською мовою професійну літературу.

Спеціалізовані сайти англійською

68% 45%

Професійна література англійською

40% 42%

Спеціалізовані сайти російською

35%

Спеціалізовані сайти українською

35% 34% 35% 30%

Професійна література російською Професійна література українською Не використовую жодне джерело Інші джерела

19% 21% 12%

75% 81%

50% Діаграма 4.4 «Як ви оцінюєте свій рівень володіння англійською мовою для взаємодії з іноземними партнерами по роботі?» (n=107) 50%

4.2. ВАЖЛИВІСТЬ НАЯВНОСТІ КІНОСПЕЦІАЛЬНОСТІ В ОСВІТІ

42%

4.2.1 Наявність диплома за кіноспеціальністю як критерій під час пошуку роботи

32%

9% 6% 12% 26% 19%

34%

Респонденти загалом

Творчі професії

Технічні професії

Діаграма 4.3 «Які з перелічених джерел ви використовуєте для підвищення професійної кваліфікації?» Розподіл серед респондентів загалом (n=107) та за категорією професії

Тільки у третини респондентів, які здобули освіту за кіноспеціальністю, роботодавці цікавилися наявністю відповідного диплома, причому 10% респондентів зазначили, що наявність диплома була основною вимогою під час прийому на роботу, а 23% вказали, що роботодавці цікавилися дипломом, але це не було визначальним фактором. (Діаграма 4.5). Про те, що роботодавці так чи інакше цікавилися їхнім диплом, частіше зазначали старші респонденти, у порівнянні з молодшими (43% у віковій групі 40+ проти 25% у віковій групі 24–39 років, це може вказувати на те, що цінність диплома на ринку праці з часом знизилася), а також фахівці творчих професій (переважно режисери, художники-постановники), у порівнянні з представниками технічних професій (Таблиця 4.1).

Відмінності у способі працевлаштування й бажанні отримати додаткову освіту за категорією професії та за статтю, схоже, певним чином перетинаються і взаємно накладаються, зважаючи на особливості гендерного наповнення професійних груп (детальніше про це у розділі «Професійний і демографічний профіль респондентів»). Таким чином представники технічних професій і, відповідно, респонденти чоловічої статі порівняно частіше зазначали, що випадково, нецілеспрямовано потрапили на роботу у сфері кіно, а представники творчих професій і, відповідно, респондентки жіночої статі порівняно частіше висловлювали готовність отримати додаткову освіту у сфері кіно (Таблиця 4.2). Діаграма 4.5 «Під час пошуку роботи, чи цікавилися роботодавці наявністю у вас диплома за кіноспеціальністю?» (n=30)

100% у стовпчику

Респонденти з кіноосвітою (n=30)

24–39 років (n=16)

40+ років (n=14)

Творчі професії (n=15)

Технічні професії (n=15)

Чи цікавилися роботодавці наявністю диплома за кіноспеціальністю? Так

33%

25%

43%

40%

27%

Ні

60%

69%

50%

47%

73%

13%

Інше

Таблиця 4.1 «Під час пошуку роботи, чи цікавилися роботодавці наявністю у вас диплома за кіноспеціальністю?» Розподіл серед респондентів загалом, а також за віковими групами й категорією професії [збільшена шкала відповідей]

4.2.2 Особливості навчання та працевлаштування фахівців, які не мали кіноспеціалізації в освіті Дещо більше ніж половина респондентів, у яких не було кіноспеціалізації в освіті, знайшли роботу за кіноспеціальністю випадково, тоді як приблизно третина респондентів без кіноосвіти цілеспрямовано шукали роботу саме в галузі кіно (Діаграма 4.6). 68% опитаних висловили бажання отримати додаткову освіту за кіноспеціальністю (найбільш поширені запити: режисура, продюсування, операторська майстерність, рідше сценарне мистецтво).

100% у стовпчику

Респонденти без кіноосвіти (n=77)

Чоловіки (n=50)

Жінки (n=27)

Творчі професії (n=35)

Технічні професії (n=42)

Яким чином ви знайшли роботу за кіноспеціальністю Хотіли працювати саме в цій галузі

31%

26%

41%

40%

24%

Не шукали роботу саме за цією спеціальністю, потрапили сюди випадково

58%

66%

44%

40%

74%

Інше

11%

17%

Важко сказати / Відмова відповідати

Чи хотіли б отримати додаткову освіту за кіноспеціальністю Так

68%

58%

85%

80%

57%

Ні

32%

42%

15%

20%

43%

Таблиця 4.2 «Яким чином ви знайшли роботу за кіноспеціальністю?» та «Чи хотіли б ви отримати додаткову освіту за кіноспеціальністю?» Розподіл серед респондентів загалом, а також за статтю та категорією професії

Дещо більше ніж половина респондентів, у яких не було кіноспеціалізації в освіті, вказали, що проходили за час роботи в кіногалузі курси підвищення кваліфікації чи додаткове спеціалізоване навчання (воркшопи, майстер-класи, курси й тренінги, зокрема за кордоном). Серед шкіл і майданчиків для навчання респонденти згадували такі: «Інтершкола», Wajda School («Школа Вайди»), Вища школа медіа 1+1, продюсерські семінари у Каннах, курси BAFTA, різноманітні школи за підтримки програм «Креативна Європа», семінари на Kyiv Media Week, Coursera, EAVE тощо. Серед окремих тем вказували такі: режисура, продюсування, менеджмент, кіновиробництво, драматургія, монтаж, анімація, робота з технікою.

Діаграма 4.6 «Яким чином ви знайшли роботу за кіноспеціальністю?» (n=77)

4.3 СИСТЕМА КІНООСВІТИ: СФЕРИ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ

«Був такий предмет, який називався „Сучасне радянське українське кіно“. От мені здається, що сучасне радянське — це вже не сучасне» (режисер, продюсер, 31 рік, жінка).

4.3.1 Необхідні знання для реалізації в професії: прогалини, неактуальність

«Загальноосвітні предмети, наприклад правознавство, яке не мало відношення взагалі до того, що ми робимо. Фізкультура була на першому курсі — вона нам не була потрібна… Краще б поставили додаткову пару з режисури» (режисер дубляжу, 34 роки, жінка).

Фахівці, які отримали освіту за кіноспеціальністю, відповідали, зокрема, на відкриті запитання щодо прогалин в освіті — «Як ви вважаєте, яких знань (теоретичних і практичних) ви не отримали під час навчання для реалізації у вашій професії?» — та щодо неактуальних знань або предметів: «Як ви вважаєте, які знання (теоретичні та практичні), отримані під час навчання, виявилися найменш корисними у процесі реалізації у вашій професії?» Приблизно чверть опитаних фахівців вказали, що у них не було «недоотриманих» знань (а отже, вони отримали всі необхідні навички під час навчання). Близько половини фахівців зазначили, що не мали «некорисних» знань, тобто для половини респондентів усі отримані знання були актуальними й корисними. Водночас інші респонденти вказували на брак викладання актуальних професійнотехнічних і профільних знань під час отримання освіти, а також на нестачу практичних знань та можливості власне практикувати професійні навички. «Не отримав актуальних знань про сучасну технологію кіновиробництва, вона була дещо застаріла» (оператор-постановник, 39 років, чоловік). «У нас відсутня методика, покрокова інструкція виходу на продакшен (ринок праці, проєктів тощо)» (постановник трюків, 33 роки, чоловік).

4.3.2 Практичні заняття, стажування, міжнародні обміни й освітні програми Такі сфери навчальної діяльності, як практичні заняття, стажування (практика) та міжнародні обміни, судячи з відповідей опитаних фахівців із кіноосвітою, не дуже ефективно розвинені. Таким чином, три чверті опитаних фахівців вказали, що їхній заклад освіти не надавав можливостей щодо міжнародних обмінів або освітніх програм чи занять з іноземними викладачами (Діаграма 4.7), а мали такі можливості переважно випускники КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого. 30% опитаних зазначили, що в їхньому закладі не велася робота щодо надання практики, хоча в іншій третині випадків заклад певною мірою допомагав отримати стажування протягом навчання (Діаграма 4.8). Також дві третини опитаних фахівців зауважили, що під час навчання у них були практичні заняття, але при цьому кількість таких занять повністю задовольнила тільки 23% респондентів, у той час, як для 40% респондентів практичних занять було недостатньо (Діаграма 4.9).

«Огляд сучасного обладнання та огляд схем світла, які сьогодні існують у цій професії» (гафер, 46 років, чоловік). «Історія костюму, історія зачісок, культурологія» (художник із гриму, 45 років, жінка). «Складання режисерського сценарію, основи драматургії, мінімальні навички роботи з акторами» (другий режисер, 43 роки, жінка). «Не було ніякої практики» (продюсер, локейшн-менеджер, 36 років, чоловік).

Діаграма 4.7 «Чи була у вас можливість під час навчання брати участь у міжнародних обмінах студентами, відвідувати заняття з іноземними викладачами, долучитися до міжнародних освітніх програм тощо?» (n=30)

«Не викладали знімальний майданчик. Тобто не розповідали, що там потрібно робити на практиці» (кіноактор, художник-постановник, режисер, 29 років, чоловік). Ті респонденти, які зауважили наявність малокорисних знань, вказували нерелевантними такі окремі дисципліни або теми, як загальноосвітні предмети, соціологія, політологія, матричний аналіз.

4.3.3 Оптимальний термін навчання Під час опитування респонденти відповідали на запитання: «На вашу думку, яким є оптимальний термін навчання для здобуття освіти за кіноспеціальністю для кожного з рівнів?» — і самостійно називали відповідну кількість років. Приблизно 25–30% респондентів (залежно від того, який рівень освіти оцінювати) не змогли відповісти. Аналіз оцінок респондентів, які визначилися з відповіддю, демонструє такі результати: для профільної мистецької освіти середнє значення складає 3,4 року, медіанне — 3 роки, для фахової передвищої мистецької освіти середнє значення — 2,7 року, медіанне — 2 роки, а для вищої мистецької освіти середнє значення — 4,2 року, медіанне — 4 роки. Тобто загалом оптимальним терміном для профільної мистецької освіти було б у середньому 3 роки, для фахової передвищої — 2 роки, для вищої — 4 або 5 років.

Діаграма 4.8 «Якою мірою ваш заклад освіти допоміг отримати практику (стажування) протягом навчання?» (n=30)

4.3.4 Потенційні напрями та заходи для змін у системі кіноосвіти Усім респондентам ставили також відкрите запитання: «Як ви вважаєте, чи потрібно вносити зміни в систему кіноосвіти? Якщо так, то які?» Близько 20% опитаних не змогли дати конкретну відповідь, що слід змінити (переважно це технічні фахівці, які не мали кіноспеціалізації в освіті).

Діаграма 4.9 «Чи вистачило вам під час навчання практичних занять для здобуття навичок у вашій професії?» (n=30)

Серед решти ж респондентів найбільш поширеними пропозиціями змін і необхідних заходів для вдосконалення системи кіноосвіти були такі: а) залучення фахівців-практиків до викладання; б) збільшення обсягу й ефективності практики для студентів — як творчих, так і технічних напрямів — аби вони мали можливість реально протестувати й закріпити необхідні навички та знання; в) зміна або актуалізація напрямів навчання з додаванням або оновленням предметів, щоб вони забезпечували студентів сучасними знаннями й інструментами. «Можливо, нові викладачі мають бути, тобто молоді — практики» (звукорежисер, 33 роки, жінка).

Відмінності за віковою групою та категорією професії респондента в оцінці практичних занять, стажувань і можливостей міжнародної освітньої взаємодії статистично незначні (зокрема, через малий розмір цієї вибірки респондентів), але все ж простежується певна диференціація: представники творчих професій частіше, ніж представники технічних, зазначали про наявність міжнародних обмінів/програм і достатню кількість практичних занять, а фахівці віком 40 і більше років частіше, ніж молодші фахівці, вказували на забезпечення практики студентам і достатню кількість практичних занять.

«Потрібно більше компетентних педагогів — які зараз практикують» (продюсер, асистент продюсера, 25 років, жінка). «Умовно кажучи, люди проходять лабораторію в якогось майстра, і по суті це все, що вони отримують, — це те, що я знаю про кіноосвіту. Водночас у якомусь американському коледжі можна спробувати найостаннішу техніку й спробувати себе в абсолютно всіх ролях на кінопроєктах. Лабораторії, як на мене, потрібні для творчих людей — потрібна постійна практика» (лінійний продюсер, 44 роки, жінка). «Якщо ми говоримо конкретно про мистецтво, то випускники дуже мало мають саме технічного досвіду» (інженер (DIT), 43 роки, чоловік).

«Освіта має бути прив’язана до безпосередніх проєктів. Тобто, починаючи з якогось періоду курсу, необхідно отримувати можливість працювати (тою мірою, якою це можливо) на знімальному майданчику. Бути пов’язаним зі знімальним процесом» (постановник трюків, 33 роки, чоловік). «Знання, які даються студентам, застарілі, причому років на 30. Плюс до всього, повністю відсутній системний підхід — продюсерів не навчають, як зібрати бюджет, куди потім подіти кіно. Дають цілий блок непридатної для життя інформації, яка не те що не відповідає реаліям сучасного кінобізнесу, а просто взята ще з радянської системи. Це потрібно міняти повністю» (продюсер кіно і телебачення, 47 років, жінка). «Потрібно повністю переписати й переробити, зважаючи на сьогоднішні реалії виробництва» (звукорежисер, 38 років, чоловік). Часто респонденти також вказували на потребу в більш профільній, вузькоспеціалізованій освіті для більшого розмаїття професій, в освоєнні сучасних технологій (як на рівні базової техніки й обладнання, так і на рівні програмних інструментів), у належному фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні закладів, а також говорили про необхідність врахування міжнародних стандартів і залучення іноземних спеціалістів. «Нові технології треба привносити в освіту — вивчення нових технологій, нових можливостей, тому що можливості теж міняються» (художник із костюмів, 54 роки, жінка). «Кіно неможливо зробити без файлів, комп’ютерів, цифрових камер і так само плівкових камер. Це все технології, і от якраз цього взагалі немає в навчальних закладах» (інженер (DIT), 43 роки, чоловік). «По-перше, потрібне фінансування, по-друге, потрібно давати практичні знання на майданчику; давати можливість студентам долучатися безпосередньо до середовища. Сякатака, а практика дуже важлива» (плейбек-оператор (DIT), 24 роки, чоловік). «Я думаю, що це стосуються в першу чергу матеріального забезпечення. Необхідно створювати сучасні навчальновиробничі комплекси» (продюсер, 43 роки, чоловік). «Заповнити авдиторії тими ланками, яких нам найбільше зараз не вистачає. На мій погляд, зараз не вистачає художників, композиторів, технічного персоналу, системного середньорівневого персоналу» (виконавчий продюсер кінокомпанії, 39 років, чоловік).

«Використання сучасніших підходів, адаптація до європейських стандартів цієї діяльності та галузі» (кастинг-директор, 33 роки, жінка).

4.3.5 Формування софт-навичок (soft skills) Жоден з опитаних фахівців, які отримали кіноосвіту, не зміг зазначити, що в його закладі викладалися спеціальні дисципліни або курси, у яких йшлося про софтнавички. Лише 10% фахівців зазначили, що дану тему більшою чи меншою мірою вивчали під час деяких занять, тоді як у переважній більшості випадків тема софтнавичок не розглядалася взагалі (Діаграма 4.10). Отже, навички роботи в команді й інші soft skills потребують ширшого представлення у програмах кіноосвіти.

7% 10%

70%

Діаграма 4.10 «Для роботи в кіногалузі важливо володіти навичками, які допомагають працювати в команді (софт-навички). Якою мірою навчання у вашому закладі освіти надало вам такі навички?» (n=30)

4.3.6 Формування навичок використання спеціалізованого програмного забезпечення Тільки 20% опитаних фахівців із кіноосвітою зазначили про те, що в їхньому навчальному закладі викладався курс зі спеціалізованого програмного забезпечення для кіновиробництва (ними виявилися представники таких професій, як режисер, звукорежисер, продюсер), і переважно цими програмами були програми для монтажу. Така ситуація сигналізує про те, що, ймовірно, більшість фахівців змушені отримувати практичні навички використання своїх спеціалізованих профільних програм безпосередньо під час робочого процесу, а не на етапі навчання, тобто вимушені починати свій робочий шлях без відповідних знань. Це означає, що освітні програми кіноспеціальностей потребують ревізії з обов’язковим включенням сучасного програмного забезпечення й опанування навичок використання спеціалізованих інструментів для виконання окремих завдань.

«Більше прикладів із використанням міжнародних шкіл, з іноземною літературою та обов’язково з викладачами з-за кордону. Тому що в нас усе подається занадто ортодоксально, занадто класично» (фокус-пулер, 42 роки, чоловік).

РЕЗЮМЕ

• Близько 40% опитаних фахівців переважно самостійно визначають критерії ефективних навичок та умінь, якими вони мають володіти. Для 14% опитаних такі критерії здебільшого формує безпосередній керівник, а для 6% респондентів вони закріплені у корпоративних стандартах компанії. Для 6% опитаних такі критерії визначаються міжнародними стандартами, а для 7% — умовам ринку.

• Майже половина опитаних здебільшого самостійно визначає фактичний

рівень своєї кваліфікації та рівень заробітної плати на відповідній посаді. Для 11% респондентів їх визначають корпоративні стандарти, ще для 11% їх формує ринок.

• Найчастіше

для підвищення професійної кваліфікації респонденти використовують спеціалізовані сайти англійською мовою. Також досить часто використовується професійна література англійською мовою, спеціалізовані сайти російською та українською мовами. Професійна література російською й українською мовами порівняно найменш поширена через її недостатню доступність.

• Близько 43% опитаних фахівців загалом добре володіють англійською

мовою для професійної взаємодії, а приблизно 20% потребують додаткового вивчення англійської мови для взаємодії з іноземними партнерами.

• Лише 28% опитаних зазначили, що отримали освіту за кіноспеціалізацією. Водночас частка респондентів із кіноосвітою, як серед фахівців творчої групи професій, так і серед фахівців технічної групи, приблизно однакова. Тільки у третини респондентів, які здобули освіту за кіноспеціальністю, роботодавці цікавилися наявністю відповідного диплома. Про те, що роботодавці так чи інакше цікавилися їхнім дипломом, частіше зазначали старші респонденти, у порівнянні з молодшими (що може вказувати на зменшення цінності диплома на ринку праці протягом останніх кількох десятків років), і фахівці творчих професій відносно представників технічних професій.

• Серед респондентів, у яких не було кіноспеціалізації в освіті, дещо більше ніж половина опитаних знайшли роботу за кіноспеціальністю випадково, тоді як приблизно третина респондентів без кіноосвіти цілеспрямовано хотіли працювати саме в галузі кіно. 68% опитаних без кіноосвіти висловили бажання отримати додаткову освіту за кіноспеціальністю. Представники технічних професій і респонденти чоловічої статі порівняно частіше зазначали, що випадково потрапили на роботу в кіно, а представники творчих професій і респонденти жіночої статі частіше висловлювали готовність отримати додаткову освіту у сфері кіно.

• Респонденти, які отримали освіту в галузі кіно, зауважували, що під час

навчання їм бракувало актуальних професійно-технічних, профільних знань, а також вказували на нестачу практичних знань і самої можливості практикувати професійні навички.

• Такі сфери навчальної діяльності, як практичні заняття, стажування (практика) і міжнародні обміни, схоже, не дуже ефективно розвинені й потребують вдосконалення (наприклад, розширення можливостей міжнародної професійної взаємодії на базі освітнього закладу, збільшення кількості й покращення змістовного, профільного наповнення практичних занять, забезпечення закладами ширших можливостей для практики студентів, розвиток можливостей спілкування студентів із представниками сучасної індустрії).

• Навички роботи в команді й інші soft skills потребують ширшого

представлення у програмах кіноосвіти: тільки 10% фахівців зазначили, що цю тему більшою чи меншою мірою вивчали під час деяких занять, тоді як у переважній більшості випадків тема soft skills не розглядалася взагалі. Також освітні програми кіноспеціальностей потребують ревізії з обов’язковим включенням сучасного програмного забезпечення й опанування навичок використання спеціалізованих інструментів для виконання профільних завдань, оскільки лише 20% опитаних фахівців із кіноосвітою зазначили про те, що в їхньому закладі викладався курс зі спеціалізованого програмного забезпечення для кіновиробництва (і переважно це були програми для монтажу).

• Найбільш поширені пропозиції змін і необхідних заходів для вдосконалення

системи кіноосвіти, на думку опитаних фахівців, — залучення фахівцівпрактиків до викладання, збільшення обсягів та ефективності практики для студентів, аби вони мали змогу реально протестувати й закріпити необхідні навички та знання, зміна або актуалізація напрямів навчання з додаванням або оновленням предметів для забезпечення сучасних знань та інструментів. До того ж респонденти часто вказували на потребу в більш профільній, вузькоспеціалізованій освіті для різноманітних професій, в опануванні сучасних технологій, у належному фінансуванні й матеріальнотехнічному забезпеченні закладів, а також говорили про необхідність врахування міжнародних стандартів і залучення іноземних спеціалістів до підготовки кадрів у кіногалузі.

РОЗДІЛ 5. РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ СТУДЕНТІВ ОСТАННІХ КУРСІВ ТА ВИПУСКНИКІВ 5.1 ФАКТОРИ ОБРАННЯ СПЕЦІАЛЬНОСТІ Й ОСНОВНЕ ОЧІКУВАННЯ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ НАВЧАННЯ 5.1.1 Фактор обрання спеціальності Серед факторів вибору спеціалізації найбільше респондентів називали те, що це була мрія з дитинства — про це говорять 45% студентів і 36% випускників. Для студентів наступним за популярністю фактором є перспективність спеціальності (30% назвали цей мотив). Інші ж фактори називали не більше ніж 13% студентів. Для випускників перспективність спеціальності також є визначальним фактором (24%), але водночас стільки ж респондентів (24%) говорили про рекомендацію батьків (при цьому серед нинішніх студентів цей фактор зазначають 13%). Доцільно також звернути увагу, що коли 13% студентів говорять про можливість легко знайти роботу за кордоном, то серед випускників — 5%. У Таблиці 5.1 дані наведені у розрізі статі респондентів. Як можна бачити, загалом структура факторів подібна серед респондентів-чоловіків і жінок.

Загалом % у стовпчику

Ч (n=240)

Ж (n=360)

Студенти

Випускники

Ч (n=124)

Ж (n=176)

Ч (n=116)

У Таблиці 5.2 дані наведені в розрізі закладів освіти респондентів.

Ж (n=184)

Мріяв з дитинства працювати в цьому напрямі

Перспективна спеціальність — є можливості для професійного розвитку, зростання

Рекомендували вибрати батьки

Рекомендували вибрати друзі

Затребувана спеціальність — легко знайти роботу

Рекомендували вибрати в школі (вчителі)

Потрапити в середовище однодумців і людей зі спільними інтересами

38 100% у рядку

З такою спеціальністю легко знайти роботу за кордоном

Опанувати цю спеціальність (професію) легко

Низький прохідний бал для навчання на бюджеті за цією спеціальністю

Інше

Важко сказати / Відмова

Таблиця 5.1 Що вплинуло на ваше рішення обрати цю спеціалізацію для навчання? (% серед респондентів-чоловіків і жінок.)

Основними очікуваннями респондентів перед початком навчання було потрапити в середовище однодумців (32% серед студентів і 36% серед випускників) і отримати ґрунтовну підготовку за спеціальністю (37% серед студентів і 27% серед випускників). Дещо рідше респонденти говорили про встановлення зв’язку з кіногалуззю для подальшого працевлаштування (18% серед студентів і 23% серед випускників). Найменше респондентів (по 6–8%) говорили про відсутність очікувань і отримання базових навичок для працевлаштування в іншій сфері. Потрапити в середовище однодумців і людей зі спільними інтересами

32 32

Отримати ґрунтовну теоретичну та практичну підготовку для роботи за спеціальністю

27 20 18

Встановити зв’язки з кіногалуззю для подальшого працевлаштування Не було особливих очікувань від навчання

Отримати базові навички для працевлаштування в іншій сфері (окрім кіногалузі)

6 6

7 8 7

34 36 37

Встановити зв’язки з кіногалуззю для подальшого працевлаштування

Не було особливих очікувань від навчання

Отримати базові навички для працевлаштування в іншій сфері (окрім кіногалузі)

Загалом КУК (n=184)

КНУТКТ (n=94)

КНУКіМ (n=46)

ХДАДМ (n=32)

ХДАК (n=75)

Львівська філія КНУКіМ (n=45)!

КНУТКТ (n=40)

КНУ (n=16)!

КНУ (n=56) !

Студенти КУК (n=111) !

КНУКіМ (n=18)

ХДАДМ (n=32)!

ХДАК (n=28)

Львівська філія КНУКіМ (n=22)!

КНУТКТ (n=54)

КНУ (n=40)

КНУКіМ (n=28)!

ХДАДМ (n=0)

---

ХДАК (n=47)!

Львівська філія КНУКіМ (n=23)!

5.1.2 Основне очікування перед початком навчання

Отримати ґрунтовну теоретичну та практичну підготовку для роботи за спеціальністю

Випускники КУК (n=73)

* Символом «!» позначені соціально-демографічні категорії, для яких кількість респондентів недостатня для статистично надійних розрахунків, тому дані для них наведені індикативно.

Таблиця 5.2. Яким було ваше основне очікування перед початком навчання в обраному вами навчальному закладі? (% серед респондентів, які навчалися/навчаються у відповідному закладі.)

Загалом (n=600) Студенти (n=300) Випускники (n=300)

Діаграма 5.1 Яким було ваше основне очікування перед початком навчання в обраному вами навчальному закладі? (Респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

5.2 ОЦІНКА РІЗНИХ АСПЕКТІВ НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ 5.2.1 Зауваження щодо якості теоретичної та практичної складових освіти Частина респондентів висловила зауваження щодо якості навчання. Ми попросили їх розділити зауваження на практичну і теоретичну складову. Оскільки мало респондентів відповідали на це запитання, розрахунки не можуть вважатися статистично надійними, тому дані наведені індикативно.

ТЕОРІЯ Застаріла теоретична база

31 25 25 25

Недостатньо кваліфікованих викладачів Не вистачало спеціалізованих предметів Інше

ПРАКТИКА 33 35

22 20

38 36 40

Застаріла технічна база та відсутність тнхніки Інше

Практичної складової майже не було

Загалом (n=600)

Студенти (n=300)

Випускники (n=300)

17 20

Так, заклад освіти надавав мені таку можливість і я брав (-ла) участь Так, заклад освіти надавав мені таку можливість, ала я НЕ брав(-ла) участі Мій заклад освіти не надавав мені такої можливості і мені доводилося шукати її самому (-ій) Мені не цікаво Важко сказати / Відмова

Діаграма 5.3 Чи була у вас можливість під час навчання брати участь у міжнародних обмінах студентами, відвідувати заняття з іноземними викладачами, долучатися до міжнародних освітніх програм тощо? (Респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

Лише 21% респондентів — 23% серед студентів і 19% серед випускників — можуть вільно спілкуватись або вести ділове листування англійською мовою. Тих, хто відчуває труднощі під час безпосереднього спілкування (хоча й може вести ділове листування) або потребує додаткового вивчення англійської мови, — 72% серед усіх респондентів і 68% та 75% серед студентів і випускників відповідно.

19 20 19 21

Загалом (n=36)

Загалом (n=42)

Студенти (n=20)

Студенти (n=22)

Випускники (n=16)

Випускники (n=20)

Діаграма 5.2. У чому причина низької оцінки теоретичної/практичної складової навчання? (% серед респондентів, які оцінили якість на 0–2 балів; оскільки мало респондентів відповідали на це запитання, розрахунки не можуть вважатися статистично надійними, тому дані наведені індикативно.)

5.2.2 Можливість брати участь у міжнародних обмінах під час навчання. Рівень володіння англійською мовою 56% студентів і 55% випускників стверджують, що їхній закладав надавав можливість протягом навчання брати участь у міжнародних обмінах, але з них реально брали участь, відповідно, 22% і 20%. Ще 30% студентів і 29% випускників були зацікавлені в таких обмінах і самі їх шукали, оскільки заклад не надавав такої можливості.

7 Загалом (n=600)

19 Можу вільно спілкуватися і вести ділову переписку 39

Можу вести ділову переписку, але під час безпосереднього спілкування відчуватиму труднощі

Мені потрібне додаткове вивчення англійської мови для взаємодії з іноземними партнерами

Студенти (n=300)

Випускники (n=300)

Я не володію англійською мовою

Діаграма 5.4 Як ви оцінюєте свій рівень володіння англійською мовою для взаємодії з іноземними партнерами на роботі в галузі кіноіндустрії?

5.2.3 Вивчення спеціалізованого програмного забезпечення 55% студентів і 64% випускників відповіли, що в їхньому закладі освіти викладався курс із використання спеціалізованого програмного забезпечення, хоча більшість респондентів не вказали, яке саме ПЗ вивчалося.

У Таблиці 5.3 дані наведені в розрізі закладів освіти респондентів. Adobe Premier Pro

% у рядку

Не зазначено ПЗ

Інше

Не викладалося

23 Важко сказати / Відмова

Загалом КУК (n=184)

КНУТКТ (n=94)

КНУ (n=56)

КНУКіМ (n=46)!

ХДАДМ (n=32)!

ХДАК (n=75)

Львівська філія КНУКіМ (n=45)!

КНУТКТ (n=40)

КНУ (n=16)

КНУКіМ (n=18)!

ХДАДМ (n=32)

ХДАК (n=28)

Львівська філія КНУКіМ (n=22)!

КУК (n=73)

КНУТКТ (n=54)

КНУ (n=40)!

КНУКіМ (n=28)!

ХДАДМ (n=0)

---

ХДАК (n=47)!

Львівська філія КНУКіМ (n=23)!

24 Загалом (n=600)

* Символом « » позначені соціально-демографічні категорії, для яких кількість респондентів недостатня для статистично надійних розрахунків, тому дані для них наведені індикативно.

Таблиця 5.3 Курс із використання якого спеціалізованого програмного забезпечення для кіновиробництва викладався у вашому закладі освіти під час навчання? (% серед респондентів, які навчалися/навчаються у відповідному закладі.)

Термін навчання повинен бути довшим Термін навчання повинен бути коротшим Важко сказати / Відмова

Студенти (n=300)

Випускники (n=300)

У Таблиці 5.4 дані наведені в розрізі закладів освіти респондентів. Термін навчання повністю відповідає часу, необхідному для здобуття якісної освіти

100% у рядку

Загалом термін навчання оптимальний, але деякі складові можна оптимізувати

Термін навчання повинен бути довшим

Термін навчання повинен бути коротшим

Важко сказати / Відмова

Загалом КУК (n=184)

КНУТКТ (n=94)

КНУКіМ (n=46)

ХДАДМ (n=32)

ХДАК (n=75)

Львівська філія КНУКіМ (n=45)!

КНУТКТ (n=40)!

КНУ (n=16)

КНУКіМ (n=18)!

ХДАДМ (n=32)

ХДАК (n=28)

КНУ (n=56) !

Студенти КУК (n=111)

5.2.4 Термін навчання

В цілому термін навчання оптимальний, але деякі складові можна оптимізувати

Діаграма 5.5 Як би ви оцінили термін навчання у вашому навчальному закладі?

Випускники

Термін навчання повністю відповідає часу, необхідному для здобуття якісної освіти

Студенти КУК (n=111)

Львівська філія КНУКіМ (n=22)!

Більшість і респондентів-студентів (64%), і респондентів-випускників (62%) вважають термін навчання повністю або загалом оптимальним, хоча з них 36% і 43% вважають, що деякі складові мають бути оптимізовані. Третина респондентів вважає, що термін навчання має бути іншим, причому більше тих (чверть серед усіх опитаних), які вважають, що навчання має бути коротшим.

Термін навчання повністю відповідає часу, необхідному для здобуття якісної освіти

100% у рядку

Загалом термін навчання оптимальний, але деякі складові можна оптимізувати

Термін навчання повинен бути довшим

Термін навчання повинен бути коротшим

Важко сказати / Відмова

У Таблиці 5.5 дані наведені в розрізі закладів освіти респондентів. В нас був спеціальний підрозділ, до якого можна було звернутися для отримання практики

100% у рядку

Випускники КУК (n=73)

КНУТКТ (n=54)

КНУ (n=40)!

КНУКіМ (n=28)!

ХДАДМ (n=0)

ХДАК (n=47)!

Львівська філія КНУКіМ (n=23)!

Студентам надходили пропозиції про проходження практики, але комплексної роботи не велося

Я щось чув про такі можливості, але не можу пригадати деталей

Пропозиції про проходження практики були, але дуже рідко

В моєму закладі освіти взагалі не велося роботи щодо надання практики студентам

Важко сказати / Відмова

Загалом КУК (n=184)

КНУТКТ (n=94)

КНУ (n=56)

КНУКіМ (n=46)!

ХДАДМ (n=32)

ХДАК (n=75)

Львівська філія КНУКіМ (n=45)!

КНУТКТ (n=40)

КНУ (n=16)!

Студенти Таблиця 5.4 Як би ви оцінили термін навчання у вашому навчальному закладі? (% серед респондентів, які навчалися/навчаються у відповідному закладі.)

5.2.5 Допомога закладом освіти в отриманні практики під час навчання Про наявність спеціального підрозділу, до якого можна було звернутися щодо практики, говорять 25% студентів і 24% випускників. Ще 32% і 31% говорять про надходження пропозицій, але без комплексної роботи.

23 14

В нас був спеціальний підрозділ, до якого можна було звернутися для отримання практики

Студентам надходили пропозиції про проходження практики, але комплексної роботи не велося

Загалом (n=600)

Студенти (n=300)

Випускники (n=300)

Я щось чув про такі можливості, але не можу пригадати деталей Пропозиції про проходження практики були, але дуже рідко В моєму закладі освіти взагалі не велося роботи щодо надання практики студентам Важко сказати / Відмова

КУК (n=111) !

КНУКіМ (n=18)

ХДАДМ (n=32)!

ХДАК (n=28)

Львівська філія КНУКіМ (n=22)!

КНУТКТ (n=54)

КНУ (n=40)

КНУКіМ (n=28)!

ХДАДМ (n=0)

---

ХДАК (n=47)!

Львівська філія КНУКіМ (n=23)!

Випускники КУК (n=73)

Таблиця 5.5 Якою мірою ваш заклад освіти допоміг отримати практику протягом навчання? (% серед респондентів, які навчалися/навчаються у відповідному закладі.)

Діаграма 5.6 Якою мірою ваш заклад освіти допоміг отримати практику під час навчання? (Респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

5.2.6 Допомога закладом освіти з навичками для пошуку роботи в кіногалузі Про наявність спеціальних дисциплін/курсів щодо методів пошуку роботи говорять 22% студентів і 14% випускників. Ще 32% студентів і 38% випускників говорять про те, що цих тем торкалися в межах інших дисциплін.

В нас були спеціальні дисципліни / курси, в яких розповідалося про методи пошуку роботи

Протягом вивчення окремих дисциплін ми торкалися теми пошуку роботи

5.2.7 Робота за спеціальністю Абсолютна більшість студентів — 82% — планують працювати за фахом, зокрема 13% уже працюють у кіногалузі. Серед випускників загалом 89% зараз працюють, працювали чи планують працювати за спеціальністю, але фактично зараз за фахом працюють 22%. Ще 46% у пошуках відповідної роботи, а 21% говорять про зміну галузі.

Щось було, але не можу пригадати деталей 20

Загалом (n=600)

Студенти (n=300)

Випускники (n=300)

Тема пошуку роботи майже не піднімалася протягом навчання Методи пошуку роботи не пропонувалися взагалі Інше / Важко сказати

Діаграма 5.7 Якою мірою навчання у вашому закладі освіти надало вам навички для пошуку роботи в кіногалузі? (Респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

У Таблиці 5.6 дані наведені в розрізі закладів освіти респондентів. В нас були спеціальні дисципліни / курси, в яких розповідалося про методи пошуку роботи

Протягом вивчення окремих дисциплін ми торкалися теми пошуку роботи

КУК (n=184)

КНУТКТ (n=94)

КНУКіМ (n=46)

ХДАДМ (n=32)!

ХДАК (n=75)

Львівська філія КНУКіМ (n=45)!

100% у рядку

Щось було, але не можу пригадати деталей

Тема пошуку роботи майже не піднімалася протягом навчання

Методи пошуку роботи не пропонувалися взагалі

Інше / Важко сказати

Діаграма 5.8 Чи плануєте ви працювати за професією? (студенти, n=300)

Діаграма 5.9 Чи плануєте ви працювати за професією? (випускники, n=300)

Загалом

КНУ (n=56) !

Таблиця 5.6 Якою мірою навчання у вашому закладі освіти надало вам навички для пошуку роботи в кіногалузі? (% серед респондентів, які навчалися/навчаються у відповідному закладі.)

У Таблиці 5.7 дані наведені в розрізі закладів освіти респондентів. Так, я вже працюю в кіногалузі

Так, планую знайти роботу в кіногалузі після завершення навчання

Ні, не планую працювати в кіногалузі

КУК (n=111)

---

КНУТКТ (n=40)!

---

КНУ (n=16)!

---

КНУКіМ (n=18)!

---

ХДАДМ (n=32)!

---

ХДАК (n=28)!

---

Львівська філія КНУКіМ (n=22)!

---

КУК (n=73)

---

КНУТКТ (n=54)

---

КНУ (n=40)

---

КНУКіМ (n=28)!

---

ХДАДМ (n=0)

---

ХДАК (n=47)

---

Львівська філія КНУКіМ (n=23)!

---

100% у рядку

Важко сказати / Відмова

Так, працюю

Ні, але шукаю роботу за спеціальністю

Працював, але змінив галузь

Ні, не планую працювати в кіногалузі

Студенти

Випускники

Таблиця 5.7 Чи плануєте ви працювати за професією? / Чи працюєте ви за спеціальністю? (% серед респондентів, які навчалися / навчаються у відповідному закладі)

Діаграма 5.10 У якому секторі кіноіндустрії та на якій позиції ви працюєте під час навчання? (% серед студентів, які зараз працюють у кіногалузі, n=38; оскільки мало респондентів відповідали на це запитання, розрахунки не можуть вважатися статистично надійними, тому дані наведені індикативно; респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

Діаграма 5.11 У якому секторі кіноіндустрії та на якій позиції ви працюєте? (% серед випускників, які зараз працюють у кіногалузі, n=65; респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

Серед студентів, які не планують працювати за фахом (11% опитаних), названі різні причини такого вибору й немає однозначних «лідерів». Випускники, які не планують працювати за фахом / змінили галузь (11% і 21% опитаних), найчастіше пояснювали свій вибір відсутністю роботи, низькою оплатою і зміною пріоритетів.

5.2.8 Деталізація питання роботи за спеціальністю Студенти, які вже зараз працюють у кіногалузі (13% опитаних), найбільше залучені в підготовці та виробництві контенту й авторському секторі - 45% та 37% відповідно. Випускники, які зараз працюють у кіногалузі (22% опитаних), найбільше залучені в авторському секторі та в підготовці й виробництві контенту - 46% та 35% відповідно.

5.3 ВІДДІЛЕННЯ КІНОСПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ВІД ІНШИХ МИСТЕЦЬКИХ НАПРЯМІВ 63% студентів і 50% випускників виступають за відділення процесу навчання за кіноспеціальностями від інших мистецьких напрямів. Ще 16% студентів і 25% випускників хоч і не виступають за відділення процесу навчання, але вважають, що деякі дисципліни мають бути призначені окремо для кіноспеціальностей.

Так, повинен бути відділеним повністю

Повинен бути відділеним, але деякі дисципліни/курси повинні залишатися спільними

Не повинен бути відділеним, лише деякі дисципліни повинні бути призначені для кіноспеціальностей

16 15

Процес навчання повинен залишитися в теперішньому вигляді

12 4

Мені це нецікаво

Важко сказати / Відмова

1 0 1

21 25

8 12

Загалом (n=600) Студенти (n=300) Випускники (n=300)

Діаграма 5.15 Як ви вважаєте, чи повинен процес навчання за кіноспеціальностями бути відділеним від інших мистецьких напрямів (наприклад, театру)? (Респондент міг обрати тільки одну відповідь.) Діаграма 5.12 Чому ви не плануєте працювати в кіногалузі? (% серед студентів, які зараз працюють у кіногалузі, n=32; оскільки мало респондентів відповідали на це запитання, розрахунки не можуть вважатися статистично надійними, тому дані наведені індикативно; респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

Діаграма 5.13 Чому ви не працюєте / не плануєте працювати за фахом? (% серед випускників, які зараз змінили галузь або не планують працювати за фахом, n=96; респондент міг обрати тільки одну відповідь.)

Серед тих випускників, хто мав досвід роботи за фахом, 43% знайшли роботу самостійно шляхом надсилання резюме. Ще 26% — через особисті соціальні зв’язки. Про допомогу закладу освіти говорять 19%, а 12% знайшли самостійно після практики.

Самостійно шукав вакансії та надсилав резюме роботодавцям

43 26

За доромогою родичів, друзів, знайомих 19

Порадили в закладі освіти Самостійно після проходження практики

Діаграма 5.14 Яким чином ви знайшли роботу за спеціальністю? (% серед випускників, які зараз працюють у кіногалузі або раніше працювали, але змінили галузь, n=129)

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ Метою цього дослідження було створення розвідувального дослідницького документа про стан кіноосвіти й перспективи працевлаштування випускників у вітчизняних кінокомпаніях. Для її досягнення в кожному з компонентів кількісноякісного дослідження (аналіз освітніх програм, опитування роботодавців, опитування фахівців, опитування студентів і випускників) було розроблено блоки запитань та предметних сторін аналізу, які в інтегрованому звіті дали можливість виокремити спільні й відмінні риси у думках і поглядах двох сторін взаємовідносин «майбутні/теперішні фахівці — кіногалузь». До таких тематичних блоків належать: наповнення освітніх програм навчальних закладів, формування навичок для роботи в команді (софт-навичок), практичний бік навчання, обмін досвідом, міжнародний досвід, моніторинг якості та вдосконалення навчальних програм, стандарти освіти. Далі за кожним тематичним блоком наводяться ключові результати дослідження в розрізі кожного з об’єктів дослідження, а також наводиться підсумок спільних і відмінних результатів.

1. Освітні програми навчальних закладів Відкриті джерела Освітні програми навчальних закладів меншою мірою орієнтовані на підготовку кадрів з адміністративної та технічної частин зйомок і на маркетингову підтримку кінопродукту. Опитані роботодавці у сфері кіноіндустрії відчувають брак фахівців високої якості разом із великою кількістю фахівців середнього рівня. Однією з причин може бути змістове наповнення освітніх програм: у навчальних закладах, на їхню думку, програми застарілі. Інформація, яка надається студентам, не розкриває сучасних тенденцій у сфері кіно. За словами респондентів, викладачі здебільшого покладаються на свій давній досвід і не слідкують за змінами у сфері кіно. Говорячи про сьогодення, викладачі переважно обмежуються знанням локального контексту. Також на якість вмінь і навичок потенційних працівників впливає те, що в навчальних закладах відсутні освітні програми для технічних професій (гафера, фокус-пулера, освітлювача, оператора стедикама (крана) й адміністративних професій (локейшнменеджера, адміністраторів, talent-менеджерів). Окрім спеціальності 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» до процесу створення кінопродукту залучаються також фахівці, яких випускають суміжні напрями освіти. Проте в процесі підготовки дресирувальників, каскадерів-постановників, хореографів бойових сцен, VFX-спеціалістів, колористів, піротехніків і weather FX відсутня взаємодія на рівні навчальних закладів щодо розширення фахового ухилу для їхньої потенційної роботи в кіногалузі. Фахова кіноосвіта загалом відсутня для таких професій: художники-постановники, декоратори, реквізитори, художники з костюмів, художники з гриму. Вони готуються універсалами (чи орієнтуються на театр), але не мають навіть базових знань про кіно. Загалом, на думку роботодавців, формальна освіта повинна охопити більший спектр професій. Кіногалузі не вистачає цілого прошарку фахової передвищої освіти, де могли б отримати освіту такі фахівці: другий режисер, скрипт-супервайзер,

лінійний продюсер, гафер, освітлювач, фокус-пулер, оператор стедикама і крана, механік камер, директор виробництва і локейшн-менеджер. Більшості цих професій не існує навіть на рівні класифікатора.

Під час наймання на роботу рішення про того чи іншого кандидата не стільки залежатиме від його/її освіти, скільки від особистісних якостей, софт-навичок і мотивації.

Окремою проблемою роботодавці вважають те, що більшість теперішніх програм із підготовки акторів і більшість художніх програм мають ухил у театральний бік, що вимагає розділення навчальних програм або рівноцінного представництва кіноспецифіки.

Жоден з опитаних фахівців, які отримали кіноосвіту, не зміг зауважити, що в його закладі викладалися спеціальні дисципліни або курси, у яких ішлося про софтнавички. Лише 10% фахівців зазначили, що цю тему більшою чи меншою мірою вивчали під час деяких занять, тоді як у переважній більшості випадків тема софтнавичок не розглядалася взагалі.

Опитані фахівці найнеобхіднішими змінами в процесі кіноосвіти назвали залучення до викладання фахівців-практиків, збільшення обсягу й ефективності практичних занять для студентів і наповнення навчальних програм сучасними знаннями й інструментами. Випускники навчальних закладів, на думку опитаних, мають постійно отримувати практику під час роботи над проєктами та технічний досвід (використовуючи сучасну техніку). Окрім застарілості знань респонденти також звертають увагу на несистемний підхід у навчанні, наприклад, продюсерів не навчають принципів формування бюджету та промоції продукту. Часто респонденти також вказували на потребу в більш профільній, вузькоспеціалізованій освіті для більшого розмаїття професій, в освоєнні сучасних технологій (як на рівні базової техніки й обладнання, так і на рівні програмних інструментів), у належному фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні навчальних закладів, а також говорили про необхідність врахування міжнародних стандартів і залучення іноземних спеціалістів. Щодо оптимальності термінів навчання, то респонденти таким назвали (в середньому) 2 роки для фахової передвищої, 3–4 роки для профільної та 4–5 років для вищої освіти. Опитані студенти й випускники, які висловили зауваження до наповнення навчальних програм, звернули увагу на таке: застаріла теоретична база, недостатня кваліфікація викладачів, брак спеціалізованих предметів, брак практичної складової, відсутність чи застарілість знімальної техніки. У питанні оптимальності термінів навчання більшість студентів і випускників вважають їх повністю або загалом оптимальним, разом із тим більш ніж третина опитаних вважають, що деякі складові повинні бути оптимізовані. Третина респондентів вважають, що термін навчання має бути іншим, причому більше тих (чверть серед усіх опитаних), які вважають, що навчання має бути коротшим. Отже, у тематичному блоці «Освітні програми» можна виокремити такі спільні тенденції серед роботодавців, фахівців і студентів/випускників: застарілість навчальних програм, брак актуальних знань у викладачів, брак практичної складової навчання, проблеми з доступом до сучасної знімальної техніки. Додатково роботодавці підтверджують результати аналізу відкритих джерел про недостатній акцент на підготовці технічних та адміністративних фахівців, а також звертають увагу на відсутність взаємодії на рівні навчальних закладів у частині суміжних професій. Фахівці, своєю чергою, також наголошують на тому, що потрібно більше вузькоспеціалізованої освіти.

2. Формування навичок для роботи в команді (софт-навички) З відкритих джерел не вдалося зібрати інформації для аналізу. Опитані роботодавці схильні до думки, що софт-навички залежать більше від індивідуальних особливостей, ніж від здобутої освіти. Роботодавці згадували різні випадки, коли випускники навчальних закладів володіли навичками роботи в команді, самопрезентації, критичного мислення тощо. Але роботодавці наполягають на тому, що більшості випускників, які проходили співбесіди, не вистачало таких особистісних якостей.

Серед опитаних студентів і випускників про окремі курси на тему софт-навичок говорять лише 24% студентів і 23% випускників. Водночас 32% студентів і 20% випускників стверджують, що тема софт-навичок майже або зовсім не розглядалася. Таким чином, у той час, коли наймання на роботу залежить, за словами роботодавців, більшою мірою від особистісних якостей, софт-навичок і мотивації, можна зробити висновок, що тема софт-навичок недостатньо висвітлена, судячи з досвіду фахівців, студентів і випускників.

3. Практична сторона навчання Відкриті джерела не дають достатнього розуміння того, яким саме обладнанням укомплектовані навчальні заклади і яке саме спеціалізоване програмне забезпечення використовується під час навчання. За твердженнями роботодавців, студентам не вистачає практичних умінь, яких вимагає сучасна кіноіндустрія. За весь період навчання (близько 4 років) студенти мають змогу зняти всього 1–2 кінопроєкти, чого вкрай мало для отримання цілісного розуміння кінопроцесу. Крім того, деякі респонденти стверджують, що навчальні заклади не докладають зусиль для організації процесу обміну досвідом між професіоналами-практиками та студентами. Проблемою вважають недофінансування навчальних закладів і відсутність адекватної матеріальнотехнічної бази для навчальних зйомок, а також сучасного програмного забезпечення. Без зазначених ресурсів студенти не можуть опанувати навички роботи з професійним обладнанням. Як вже було зазначено вище, опитані фахівці наголошують на малому обсязі практичної складової навчання, відсутності чи застарілості знімальної техніки, а також необхідності залучати до навчального процесу фахівців-практиків. Тільки п’ята частина опитаних фахівців з кіноосвітою зазначили про те, що в їхньому закладі викладався курс зі спеціалізованого програмного забезпечення для кіновиробництва (ними виявились представники таких професій, як режисер, звукорежисер та продюсер) і цими програмами переважно були програми для монтажу. Така ситуація сигналізує про те, що більшість фахівців, імовірно, змушені отримувати практичні навички використання своїх спеціалізованих профільних програм безпосередньо під час робочого процесу, а не на етапі навчання, тобто вимушені починати свій робочий шлях без досвіду. Також уже згадувалося, що опитані студенти й випускники висловили зауваження до наповнення навчальних програм: майже половина повідомила про брак практичної складової та відсутність чи застарілість знімальної техніки. Про наявність спеціального підрозділу, до якого можна звернутися щодо практики, говорить четверта частина опитаних студентів і випускників. Ще трохи більше ніж третина говорять про надходження пропозицій, але без комплексної роботи. Опитані роботодавці, фахівці та студенти/випускники сходяться в тому, що під час

навчання повинна вестися систематична робота для здобуття практичних навичок. До таких заходів належать: обмін досвідом між студентами та практиками у галузі кіно, адекватна матеріально-технічна база й сучасне програмне забезпечення. Фахівці та студенти/випускники скаржаться на малий обсяг таких заходів, а роботодавці фіксують, що молоді фахівці приходять до них без достатньої кількості практичних умінь. На думку роботодавців і фахівців, не вистачає обміну практичним досвідом і потрібно більше залучати викладачів-практиків до навчального персоналу, а також навчальні заклади мають більше контактувати з реальними практиками.

4. Обмін досвідом У відкритих джерелах подекуди представлені списки конференцій і круглих столів, але всі вони або локальні, або з країн колишнього СРСР (тобто не англомовні). Опубліковані майстер-класи на ¾ представлені людьми, які не мають практичних досягнень у темі проведення майстер-класів (представники влади або особи, що мають знання загальнокультурного спрямування). Список фестивалів, де студенти брали участь, подано часто впереміш, без сортування; вони не конкретизовані списками проєктів, іменами учасників, роком участі та переліком нагород. Опитані роботодавці зазначили, що загалом студентам формального навчання не вистачає спеціалізованих професійних знань і практичних навичок, які здобуваються, зокрема, під час обміну досвідом із практиками. Крім того, студентам не вистачає мотивації для проходження обов’язкової навчально-виробничої практики. Часто це відбувається тому, що студенти не до кінця розуміють структуру й учасників ринку праці, не мають реальної підтримки для одержання такої практики в тому напрямі й у тих компаніях, де хотіли б, оскільки сам навчальний заклад не розвиває такі зв’язки. Також роботодавці часто згадують про низьку мотивацію таких контактів і самих студентів, які часто просять просто підписати документи про проходження практики без її реального проходження. Така ситуація не є сприятливою, адже концепція дуальної освіти вимагатиме кардинально якісного покращення саме в частині взаємодії навчальних закладів і теперішніх учасників ринку. Ситуація з використанням фахівцями джерел підвищення професійної кваліфікації вказує на дві тенденції: 1) для саморозвитку й обміну досвідом у професії вкрай потрібне гарне знання англійської мови; 2) існує величезний дефіцит на перекладену українською мовою професійну літературу. Опитування студентів і випускників фіксує, що тема пошуку роботи не є обов’язковою складовою навчання. У результаті обмін досвідом і спонукання студентів до встановлення контактів із кіногалуззю не є тією стороною освіти, до якої застосовується системний підхід.

5. Міжнародний досвід У відкритих джерелах вказано про таку можливість, є доступ до мобільних програм Erasmus+, проте багато можливостей обмежені певними спеціальностями: сценічна майстерність, що стосується не кіно, а театру, та виключно для операторів. Опитані роботодавці вказують на те, що складно знайти спеціаліста, який готовий навчатися та розвиватися самостійно, наприклад вивчати англійську мову. Також багато респондентів пропонували запозичити механізм підготовки кадрів у закордонних кіношкіл. Зокрема, йдеться про практичне навчання, де група

студентів брала б участь у зйомках навчальних фільмів. Причому кожен студент (за будь-якою спеціальністю) мав би спробувати себе у ролі всіх професіоналів у кіновиробництві. Серед опитаних фахівців приблизно чверть вказали на те, що існує потреба у додатковому вивченні англійської мови або ж вони не володіють нею взагалі. Разом із тим, три чверті опитаних фахівців вказали, що їхній заклад освіти не надавав можливостей щодо міжнародних обмінів або освітніх програм чи занять з іноземними викладачами. Ключовою проблемою, яка перешкоджає брати участь у міжнародних обмінах для студентів та випускників, є низький рівень володіння англійською мовою. Лише п’ята частина опитаних може вільно спілкуватися або вести ділове листування англійською мовою. Трохи більше ніж половина опитаних респондентів повідомили, що їхній навчальний заклад надавав можливість під час навчання брати участь у міжнародних обмінах, але з них реально брали участь половина. Це вказує на тенденцію, що частина студентів/випускників, готових взяти участь у міжнародних обмінах, збігається з частиною тих, хто володіє англійською мовою. Отже, для роботодавців важлива наявність у потенційних працівників досвіду перебування в міжнародному середовищі. Навчальні заклади надають такі можливості переважно для театральних спеціальностей. Наразі існують можливості для самостійного пошуку міжнародних навчальних програм, проте для цього потрібно володіти англійською мовою, з чим у студентів/випускників/викладачів існують проблеми.

6. Моніторинг якості та вдосконалення навчальних програм У відкритих джерелах існують програми моніторингу якості й опубліковано звіти про їх проведення. Звіти не передбачають зіставлення з ринком праці та збір зворотного зв’язку від роботодавців. Незрозуміла процедура моніторингу та звіти часом зовсім не містять коментарів щодо аналізу й покращення програм. Опитані роботодавці вважають, що необхідно встановити механізм державноприватного партнерства — коли профільний бізнес надає експертні поради стосовно того, як варто правильно організувати систему освіти, наприклад: наповнення змісту освітніх програм, обмін досвідом між професіоналами, викладачами та студентами тощо. Державно-приватне партнерство повинно бути взаємовигідним для обох сторін — бізнесу й державних навчальних закладів; бізнес може сприяти підвищенню рівня якості освіти та допомогти у реалізації потенціалу навчальних закладів. Одним із показників ефективності навчальних програм є працевлаштування за спеціальністю, а також частина нинішніх працівників кіно, які мають профільну освіту. Таким чином трохи більше ніж чверть опитаних фахівців із досвідом зазначили, що отримали освіту за кіноспеціалізацією. Тільки у третини респондентів, які здобули освіту за кіноспеціальністю, роботодавці цікавилися наявністю відповідного диплома. Абсолютна більшість опитаних студентів планують працювати за фахом. Серед випускників, які не планують працювати за фахом або замінили галузь, найчастіше це пояснюється відсутністю роботи, низькою оплатою і зміною пріоритетів Таким чином процес моніторингу якості навчальних програм ізолюється на рівні

навчальних закладів, не має критичної складової й висновки ніяк не позначаються на відкритих стратегіях розвитку навчальних закладів. Роботодавці готові брати участь у такому моніторингу й удосконаленні, проте не бачать бажання з боку навчальних закладів. Студенти хочуть працювати за спеціальністю, проте ситуація з фахівцями вказує на те, що далеко не всім це вдасться (майже третина не йде працювати за спеціальністю відразу і тільки п’ята частина може знайти роботу швидко).

7. Стандарти освіти та професійні стандарти Роботодавці зазначають, що існують державні стандарти з якості освіти у сфері кіно, але вони застарілі й не відповідають реаліям ані української кіноіндустрії, ані міжнародної. Також немає жодних документів, у яких були б формально описані професійні стандарти, тому оцінка якості кадрової підготовки у цій сфері формується виключно з суб’єктивної думки роботодавців, а професійні об’єднання майже не залучені до цього процесу попри світову практику, де стандарти вибудовуються й оновлюються через структури спілок або профільних асоціацій, а не через законодавство країн. Опитування фахівців ілюструє цю ситуацію: майже половина опитаних здебільшого самостійно визначають фактичний рівень своєї кваліфікації та рівень заробітної плати на відповідній посаді. На ринку праці не існує єдиного джерела стандартів тієї чи іншої професії та не представлені або мають слабкий вплив профспілки. Більшість опитаних студентів і випускників виступають за відділення процесу навчання за кіноспеціальностями від інших мистецьких напрямів. Ці результати демонструють формальність освітніх і професійних стандартів, які здебільшого не застосовуються на практиці. Також варто звернути увагу на такі спостереження: Майже однакова кількість студентів хочуть отримати професію та потрапити в середовище однодумців (тусовку). Проте є навчальні заклади, серед яких цей баланс порушено: у КУК більшість (40% проти 24%) хочуть потрапити в «тусовку», у КНУТКіТ (37% проти 22%) і ХДАДМ (53% проти 19%) — отримати професію. При цьому парадокс опитування випускників КУК полягає в тому, що 26% випускників хотіли б, аби програма навчання була довшою (найбільший відсоток серед усіх навчальних закладів), і при цьому тільки 4% випускників працюють за спеціальністю (найменший показник серед опитаних навчальних закладів). Також низький показник працевлаштування у студентів Львівської філії КНУКіМ і ХДАДМ, на що може впливати їхня географічна віддаленість від основного ядра ринку праці й неправильний вибір програм навчання для регіональних центрів кіноіндустрії.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ АБІТУРІЄНТІВ Ознайомтеся з загальними знаннями ринку праці та за можливості визначте, якого типу продукт вас цікавить і в якій ролі (технічній, адміністративній чи творчій). Можливо, правильною стратегією було б здобуття середньої спеціальної освіти, здобуття кількох років досвіду на знімальних майданчиках різних типів у простій ролі, а потім вступ на вищу освіту з більш точним розумінням ринку, індустрії та

100

своєї бажаної ролі в них. До того ж для успішного освоєння творчих спеціальностей (режисер, сценарист, актор, продюсер) бажана наявність життєвого досвіду. Можливо, бажана спеціальність така, що потребує загальнокультурної освіти у напрямі 021, а основної вищої освіти — в іншому напрямі (цирковому, якщо йдеться про каскадерів чи дресирувальників, чи військовому, якщо говорити про піротехніків-зброярів). Оцініть можливість того чи іншого ВНЗ якісно надати не лише спеціальні предмети, а й вкрай необхідні у сучасному світі кіноіндустрії англійську мову, маркетинг, розуміння та володіння софт-навичками. Оцініть можливість того чи іншого ВНЗ надати практичні навички (наявність технічної бази, доступ до сучасного програмного забезпечення за спеціалізацією). ДЛЯ СТУДЕНТІВ Об’єднуватися в студентські групи навколо загального інтересу здобуття якісної сучасної освіти. Телеграм-канали могли б стати таким сильним інструментом. Намагатися самим брати в руки питання залучення гостей з-поміж представників індустрії, які є авторитетами й мають практичний досвід, яким могли б поділитися. Виходити з такими запитами на індустріальні асоціації, які мають досвід проведення неформальних навчальних програм або майстер-класів (FIAU, Українська кіноасоціація, «СУК» тощо). Завдяки таким сучасним інструментам конференцій, як Zoom чи навіть Clubhouse, можливе запрошення до спілкування з іноземними гостями. Ідеально, якщо вдасться поєднати власні зусилля з ВНЗ та отримати для таких неформальних зборів приміщення й обладнання (екран, проєктор, мікрофони, звукове обладнання, стільці тощо). Або хоча б приміщення, тоді можна попросити представників індустрії допомогти з обладнанням і первинною організацією цього простору. Можливість створення такого майданчика (кінохабу або кінокампусу) може запустити системний прогрес у горизонтальній моделі освіти, реальному моніторингу та вдосконаленні навчальних програм, отриманні сучасних знань про функціонування кіноіндустрії, дасть можливість пошуку реальної практики й може стати базою для концепції дуальної освіти (у частині практики). ДЛЯ ВИПУСКНИКІВ Якщо момент налагодження контактів із кіноіндустрією завдяки практиці під час навчання було втрачено — ви у складній ситуації. Тільки режисерові Держкіно дає шанс отримати перші два держзамовлення на фільми-дебюти (спершу короткий метр, потім повний). Усі інші професії часто мають попит на ринку вже з вимогою до досвіду. Якщо такого досвіду й контактів, отриманих завдяки навчальній практиці, немає, то доведеться розпочати з практики на умовах волонтера, інтерна або стажера. Спробуйте долучитися до дебютних фільмів режисерів. ДЛЯ ВИКЛАДАЦЬКОГО СКЛАДУ Викладацькому складу треба не боятись отримувати зворотний зв’язок від представників індустрії щодо структури та якості наповнення, а також відповідності сучасним вимогам ринку програм конкретних навчальних дисциплін. Через спілкування з кіноспільнотами та представниками різних секторів індустрії можна отримати не тільки разові рекомендації, але й системну співпрацю на рівні

101

наповнення предметів сучасними навчальними матеріалами й надання практичних можливостей для студентів, а також у вигляді разових лекторів і гостей із кола представників індустрії, що активно практикують. Всіляко заохочувати самоорганізацію студентів, співпрацюючи з представниками індустрії того спрямування, що стосується навчальної програми чи конкретної дисципліни. Якщо можливо, допомогти з організацією співпраці студентів між професіями, між потоками, між ВНЗ для обміну студентами або їхньої спільної роботи над студентською практикою. Підіймати такі запити до рівня ректорату. Також намагатися генерувати контакти з міжнародними ВНЗ з метою обміну досвідом, студентами, спільною практикою. Викладачам необхідно мати можливість практикувати й робити власні проєкти, а також постійно самовдосконалюватися. Знання англійської мови для викладачів — це інструмент прямого доступу до найактуальніших знань і практик зі світових навчальних матеріалів та стандартів. ДЛЯ РЕКТОРІВ ВНЗ Основні рекомендації стосуються ректорів, тому що, за законом, усім ВНЗ надано велику автономію у визначенні навчальних програм та їх наповнення, для роботи з викладацьким складом, можливостях вести господарську діяльність (у плані технічних баз) та укладати договори про співпрацю як з іншими українськими вишами, так і з міжнародними організаціями. А саме до цих аспектів системи освіти у роботодавців, фахівців і студентів основний масив коментарів та пропозицій. Необхідно налагодити механізм обміну досвідом між індустрією, викладачами та студентами. Чи це буде майданчик на кшталт кінокампусу або іншої форми державно-приватного партнерства, чи представництво індустрії в наглядових радах навчальних закладів — вирішувати кожному навчальному закладу окремо. Необхідна сегментація вищої освіти на загальну вищу (2 роки) і спеціальну вищу, щоб можна було здобути другу вищу освіту, не проходячи навчання всі 4–5 років наново. Також, щоб можна було отримати лише загальну культурну освіту з ухилом на кіно (на формування особистості, смаку, почуття стилю, глядацького досвіду). Необхідні сучасно оформлені вебсайти для кожного навчального закладу, де інформація була б не лише структурована, але й подана привабливо для молоді й супроводжена візуальними матеріалами (фото, відео). Вищим навчальним закладам необхідно оновити назви, зміст і фокус навчальних програм, враховуючи такі підняті у дослідженні питання: — необхідно відмовитися від дуже широкого фокуса програм (таких, як парасолькові аудіовізуальні мистецтва) або надто змішаного (продюсування та куратор артзаходів). Кожна програма за напрямом 021 повинна відповідати на запитання: для якого сектору індустрії (кіно, телебачення чи театру) та якого спеціаліста готує програма (творчого, адміністративного чи технічного)? — необхідне розуміння кар’єрного зростання та наповнення навчальних програм, щоб студент міг опанувати кілька суміжних практичних професій на шляху кар’єрного зростання. Наприклад, у програмі режисера повинні надаватися всі знання за професією другого режисера (помічник режисера), акторського тренера, режисера монтажу, адже дуже часто режисери починають входження в індустрію саме з цих простих професій. Сценарист має знатися на особливостях роботи скрипт-доктора, скриптсупервайзера, continuity тощо. Для продюсера важлива освіта помічника, локейшен-менеджера, директора виробництва, лінійного продюсера,

102

виконавчого продюсера. Режисер монтажу повинен мати освіту DIT, playback, колориста тощо. Для правильного структурного наповнення кожної навчальної програми пропонується провести діалог із представниками кіноіндустрії та створити ланцюжок практично можливого кар’єрного зростання на шляху професійного становлення. При створенні та відкритті навчальних програм необхідно враховувати не тільки класифікатор професій, але й реальні попит і пропозицію на ринку праці. Також дуже важливо враховувати географічний фактор. Ректорам регіональних ВНЗ пропонується провести консультацію з представниками кіноіндустрії. Потрібно розуміти, наскільки кіноіндустрія централізована чи децентралізована сьогодні в Україні та конкретно в кожному регіоні. Які з професій є сенс розвивати в конкретному регіоні найближчими роками, а які ні, зважаючи на відсутність у певному регіоні ринку праці. Чи є ґрунтовна стратегія розвитку кіно в певному регіоні, підтримка місцевих бюджетів. Чи здатен регіон у перспективі генерувати власні регіональні проєкти та створювати регіональний ринок кінопраці, чи головною метою є виключно сервіс столичних проєктів у регіоні (тоді є сенс навчати локейшен-менеджерів, директорів виробництва, сценаристів, акторів, але навряд чи ті професії, які будуть вимагати переїзду до Києва для знаходження роботи, наприклад художників-постановників, гримерів, представників технічних кіноспеціальностей). Або, якщо регіон має дуже розвинене телебачення, тоді є сенс вивчати спеціальності, потрібні в телевізійному секторі. Без розуміння специфіки регіону, стратегії розвитку кінопромисловості у регіоні, дослідження показує невеликий відсоток роботи за спеціальністю серед випускників регіональних ВНЗ. Тим ВНЗ, які мають парадоксально низький відсоток працевлаштування за спеціальністю (наприклад КУК), рекомендуємо провести незалежний моніторинг навчальних програм, взаємодії з індустрією на етапі практики студентів і критеріїв відбору студентів на етапі вступу. Необхідно виходити на партнерські переговори з іноземними ВНЗ, провідними міжнародними кіношколами й укладати договори про співпрацю, запозичення технологій і стандартів освіти, подбати про можливості освіти чи практики для викладацького складу. Необхідно включати в обов’язкову частину програми загальне розуміння української та світової кіноіндустрії як ринку праці, англійську мову, маркетинг (для розуміння авдиторії та кінопроєктів), розвиток софт-навичок (уміння створення презентацій, публічних виступів, ведення переговорів, роботи в команді; розвиток емоційного інтелекту) і розвиток критичного й системного мислення. Необхідно провести незалежну переатестацію викладацького складу й переглянути оплату праці у бік збільшення згідно з результатами переатестації. Необхідні системні зміни шляхом збільшення частки практичних занять в освітній програмі. Через концепцію дуальної освіти або поза нею — однаково це завдання впирається у дієві механізми доступу до сучасної технічної бази (через створення власного, національного освітнього центру або через розвиток партнерських відносин між ВНЗ та орендодавцями техніки). Необхідне викорінення формального підписання аркушів про підтвердження проходження практики й натомість дбати про реальне проходження практики всіма студентами (через систему спілкування з ринком праці й отримання від них зворотного зв’язку за результатами практики). З боку ВНЗ необхідно порушувати це питання на рівні надання плану дій і пропозицій щодо дебюрократизації, необхідної для ефективних реформ. Необхідні програми гібридної взаємодії з іншими ВНЗ (не профілю 021) з надання охочим загальнокультурного курсу освіти з акцентом на кіно. Наприклад, для охочих стати каскадерами, дресирувальниками, хореографами, піротехніками тощо. Потрібне поглиблення кіноосвіти для режисерів-постановників трюкових сцен, для

103

представників художніх професій поза кіноспеціальностями. ДЛЯ КЕРІВНИКІВ КОЛЕДЖІВ Необхідне створення середньої професійної освіти (1–2 роки) для технічних і адміністративних фахівців. Ймовірно, про це можуть подбати коледжі, але зараз у цій частині освіти вакуум. Будь-який коледж може проконсультуватися з представниками кіноіндустрії (того сегменту, на якому хоче зробити фокус) і визначити список необхідних професій, викладачів, технічної бази й наповнення навчальних програм. Необхідних професій для відкриття навчальних програм у коледжах понад 20, тому ніша досить велика як для створення нового коледжу, так і для включення до своїх програм з боку відразу кількох коледжів (у цьому випадку важливо налагодити взаємодію між ними, для спільного проходження студентами практичних занять чи створення курсових робіт). Це необхідно зробити у найближчі рік-два.

ДЛЯ ФАХІВЦІВ І ОКРЕМИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ІНДУСТРІЇ — РОБОТОДАВЦІВ Рекомендовано приділяти кілька годин на рік для спілкування зі студентами, аби поділитися сучасними знаннями та практичним досвідом. Брати собі в помічники студентів-практикантів. Так, часто це лише створює додаткову працю з навчання людини, але саме в цьому є мета такої взаємодії. Рекомендується постійно підвищувати свій рівень освіти та кваліфікації до міжнародних стандартів. Дослідження показує дефіцит фахівців із якісною освітою та досвідом. Також це найбільш високооплачуваний сегмент.

Для підтримки розвитку кіноіндустрії всім регіонам, які ще не відкрили механізм кінокомісій, рекомендовано звернутися за консультаціями до Державного агентства України з питань кіно й Асоціації кінокомісій України. Цей механізм дає можливість як залучати кінопроєкти (бюджети) для реалізації у ваших регіонах, так і сприяє більш глибокому розвитку ринку праці в регіоні. Можливо, невеликі гранти з написання сценаріїв про ваш регіон і просування фільмів під час дистрибуції дадуть можливість відкрити відповідні спеціальності в регіональних ВНЗ, а також залишити людей цієї професії в регіоні (проблема регіонів — міграція молоді до Києва та за кордон).

ДЛЯ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ І ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МИСТЕЦТВ ТА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ Хотілося б відзначити, що основна стратегія розвитку й реформи кіноосвіти представникам Міністерства культури та Держмистецтв бачиться у веденні дуальної освіти, де практична частина навчання покладатиметься на практику в реальній індустрії. Разом із цим хотілося б зазначити, що, згідно з дослідженнями, існує проблема взаємодії компаній, які активно практикують, і ВНЗ. Навчальні заклади часто не здатні надати готових домовленостей із реальними представниками індустрії для всіх кінопрофесій. Також кульгає мотивація та дисципліна студентів, які на противагу реальному проходженню практики в індустрії часто віддають перевагу лише формальному підписанню листа про проходження практики у знайомих. Також є відчуття, що індустрія не завжди готова або вмотивована брати велику кількість інтернів чи практикантів. Рекомендуються такі кроки:

ДЛЯ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРОФЕСІЙНИХ АСОЦІАЦІЙ І ЛІДЕРІВ ІНДУСТРІЇ Рекомендовано брати системну участь у розвитку взаємодії між індустрією, викладачами та студентами. Розвиток моделі фізичної або інтернет-платформи з метою створення кіноцентру для студентської практики може бути ініційований з боку профільних об’єднань і має бути проговорений із представниками різних секторів індустрії, щоб збалансувати та створити ефективний інструмент, який міг би системно впливати на розвиток кіноосвіти. Окрема рекомендація для об’єднань фахівців, що існують сьогодні: вибудувати свої профспілки чи об’єднання навколо стандартів роботи, оцінки кваліфікації спеціалістів і можливих програм із додаткової освіти. Наприклад, багатьом технічним і мистецьким працівникам не завадили б курси англійської мови. Концепція додавання нових професій до класифікатора професій (а отже, створення можливості для ВНЗ відкривати нові навчальні програми, які дотепер були відсутні у класифікаторі). Будь-яка професійна організація має розробляти й подавати новий професійний стандарт до відповідного агентства — після громадського обговорення ця професія буде додана до класифікатора.

ДЛЯ ПРЕДСТАВНИКІВ МІСЬКОЇ ВЛАДИ Представники міської влади наразі мають величезну кількість повноважень і фінансових можливостей для розвитку того чи іншого напряму економіки й культури.

104

— системно змінити підхід до спілкування між студентами й індустрією, оминаючи неефективні зусилля навчальних закладів. Або ж має бути створена відкрита інтернет-платформа вакансій і пропозицій для студентівпрактикантів і представників індустрії, а також спеціалізовані телеграмканали тощо. Може бути створена фізична платформа, на кшталт описаних вище кінокампусу або кінохабу для зустрічей та передавання студентам досвіду від представників індустрії; частковою метою платформи може бути й пошук студентів для проходження практики; — потрібно мотивувати представників індустрії якнайактивніше брати на практику студентів. Або це повинні бути елементи фінансових заохочень від держави, або додаткові бали в оцінці надійності кінокомпаній чи фахівців (якщо на практику бере не компанія, а фахівець), наприклад під час пітчингів у Держкіно; — необхідно дозволити брати на практику студентів не тільки компаніям (ТОВ), а й фриланс-фахівцям (ФОП); — необхідно запровадити систему контролю реального проходження практики або за допомогою фотозвіту, або у вигляді надання результатів практики у вигляді, наприклад, монтажних матеріалів, знімального матеріалу, наявності імені у титрах фільмів тощо. Але це не може бути просто паперовий звіт чи формальний листок, підписаний роботодавцем. Необхідно оголосити програму фінансування та тиражування (можливо, через гранти УКФ) для перекладу сучасної фахової світової культурної навчальної літератури українською мовою. Рекомендації щодо списку такої варто обговорити на круглому столі з представниками індустрії та викладацького складу. Обидві сторони мають надати свої рекомендації.

105

Потрібно більш вимогливо ставитися до якісного наповнення такого обов’язкового документа для будь-якого ВНЗ, як стратегія розвитку. До цього має бути включений реальний план поліпшення якості навичок і знань студентів, що випускаються, і приведення їх у відповідність до ринку праці кіноіндустрії, а також покрокові плани щодо реформування всіх систем і механізмів, які цьому процесу заважають. В ідеалі, стратегію розвитку вишів мають коментувати для Міністерства культури представники професійних асоціацій і фахівці, яких той чи інший ВНЗ випускає.

ДЛЯ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Необхідна дієва платформа спілкування зі справжнім замовником системи освіти — індустрією, де висловлювалися б не лише працівники Міносвіти, а й ринку праці. Висновки таких зустрічей мають спонукати створення робочих груп щодо необхідних змін. Хорошим індикатором може вважатися впровадження з боку Міносвіти концепції дуальної освіти, але нам досі не відомі механізми: як Міносвіти спілкується та консультується з представниками індустрії, професійними об’єднаннями, аби адаптувати концепцію під реальні потреби ринку й особливості кіноспеціальностей? Зараз виглядає так, що Міністерству освіти простіше вести комунікацію з великими підприємствами (наприклад, ДТЕК), які не мають жодного стосунку до кіноосвіти, ніж заглиблюватися в специфіку кіноосвіти, структуру ринку праці кіноіндустрії та вибудовувати комунікацію з метою реалістичності впровадження концепції дуальної освіти стосовно спеціальностей 021. Друга рекомендація полягає в необхідності звернути увагу на провалені механізми взаємодії індустрії та ВНЗ. У законі про вищу освіту, можливо, варто запровадити поняття наглядової ради, яка може впливати навіть на вибір ректора навчального закладу. До такої наглядової ради на 50% повинні входити представники індустрій, для яких навчальний заклад готує студентів. Необхідно знизити формальні вимоги до ректорів і викладачів. Ефективний ректор, з погляду індустрії, не зобов’язаний мати наукових знань, але повинен мати досвід ефективного управління та розвитку організації у якісному і фінансовому сенсах. А викладачем із невеликою нормою годин на рік (як гостьовий викладач) може стати будь-який спеціаліст, який має практичні заслуги (у кіно це фестивальні нагороди, міжнародна дистрибуція та касові збори фільмів). Необхідна стратегія культурного розвитку суспільства, починаючи зі шкільної освіти. Школярі мають активно відвідувати різноманітні культурні заходи, рекомендовані Міністерством освіти (театри, кіно, концерти). Необхідно запровадити до базової шкільної програми викладання основ різних видів мистецтв, зокрема кіно. Щоб смаки й культура школярів формувалися не тільки вулицею чи Голлівудом і щоб шкільні випускники могли орієнтуватися в стилях та жанрах, вміти відрізняти якісні фільми з історією та сенсом від розважальних чи низькопробних. Таким чином ми створимо і попит на якісні, культурно важливі українські фільми, і додамо престижу кінопрофесії та кіноосвіті. Необхідний запит на переклад і друк сучасної фахової світової навчальної літератури українською мовою. Необхідне законодавче врегулювання можливості залучення іноземних викладачів для навчальних закладів. Необхідно мотивувати ВНЗ провести незалежну переатестацію викладацького складу і переглянути оплату праці у бік збільшення згідно з результатами переатестації.

106

ДЛЯ ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ, ЩО РЕАЛІЗУЄ КІНОПОЛІТИКУ Рекомендовано активізувати програми підтримки студентського кіно та програми мобільності для студентів. З позиції адміністрування грантів, рекомендовано оголошувати конкурси на виділення загального гранту на рік за цими програмами для незалежних ГО, згідно з усіма вимогами законодавства. Також, при проведенні пітчингів та грантових конкурсів, рекомендовано відзначати додатковими балами тих роботодавців і фахівців, які залучають студентівпрактикантів. Не стосовно кожного конкретного проєкту, а стосовно попередньої історії діяльності компанії чи фахівця. Рекомендовано ознайомче відвідування міжнародних навчальних закладів.

ДЛЯ ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ, ЩО ФОРМУЄ ПОЛІТИКУ ТА СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ КІНОІНДУСТРІЇ На продовження теми необхідності посилення практичної частини освіти, необхідно на рівні стратегії розв’язати системну проблему поганого технічного оснащення. Навчальні заклади не можуть ефективно закуповувати, утримувати й оновлювати парк необхідного обладнання для практичного навчання студентів. Крім того, для кожного ВНЗ чи коледжу створювати таку базу окремо досить дорого та недоцільно. Рішення вбачається у створенні окремого центру кінопрактики. Це питання можна вирішити на базі державно-приватного партнерства, де держава робить перший внесок у закупівлю обладнання (скажімо, 90% від вартості) та надає приміщення, а ще 10% додає організація-оператор, яка керуватиме центром і бере на себе зобов’язання, за, наприклад, 70-відсотковою квотою, безплатно надавати техніку й ресурси центру (зокрема й павільйони) для практики студентів різних ВНЗ. Решта квоти може бути віддана оператором центру для комерційних цілей із метою отримання прибутку для функціонування центру й оновлення техніки, а також для отримання заздалегідь обумовленого відсотка прибутку для організації-оператора. Ця організація може виникнути з ініціативи будь-якого державного органу, в тому числі Офісу Президента. Може бути обговорена в рамках круглого столу представників кіноіндустрії з метою знаходження найефективнішої моделі функціонування центру та залучення зацікавлених сторін. Базою або компанієюоператором має стати рівновіддалена від великого бізнесу організація: або одне з індустрійних об’єднань, або філія реальної рентал-компанії, або ж кінокампус на базі одного з ВНЗ (але перебував би в автономному від ВНЗ управлінні). А приміщенням може бути одна з національних кіностудій або одного з профільних ВНЗ, де навчається найбільша кількість студентів за програмами 021. Особлива цінність такого центру може виявитися саме у можливості об’єднання, під час роботи над курсовими роботами, студентів різних ВНЗ, різних спеціальностей і студентів як технічних, так і художніх навчальних закладів. Для цього необхідно правильно описати правила доступу до ресурсів центру, на рівні мінімально високої квоти залучення студентів різних спеціальностей на майданчик (наприклад, мінімум 80% і 50% від технічних департаментів). Така база могла б стати самоокупним центром неформальної освіти або майданчиком для підвищення кваліфікації чинних фахівців. Для правильного освітнього процесу й ефективного працевлаштування необхідно від початку всіх професійних програм надавати правильні уявлення про структуру української та світової кіноіндустрії та ринку праці (українська частина описана на самому початку цього дослідження). Ця структура має бути правильно описана у документі, що формує стратегію розвитку кіноіндустрії. До обговорення цього документа мають бути залучені представники всіх секторів індустрії. Дуже важливо забезпечити відкритість цього процесу, оскільки результатом виписаної стратегії,

107

зокрема, буде й бачення розвитку ринку праці на наступні 5-10-15 років, а отже, і структур необхідних освітніх програм та опису нових професій. ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОТІВ БИ ПОКРАЩИТИ ЦЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Це дослідження можна назвати індикативним, воно проводилося з метою виявлення основних тенденцій і розбіжностей наявної системи професійної освіти з реаліями ринку праці та кіноіндустрії, що активно розвиваються. Провівши його, ми побачили цілий список нових питань, відповіді на які ми не можемо отримати в рамках цього дослідження. Рекомендовано провести додаткове дослідження із залученням українських і міжнародних викладачів та студентів. Також необхідно оцінити ємність ринку праці у всіх секторах індустрії за різних сценаріїв розвитку кіноіндустрії (наприклад, через вплив кеш-рибейтів). Необхідно дослідити залежність, наскільки серйозніше платна кіноосвіта сприймається студентами на відміну від безплатної (за держзамовленням). Необхідно знайти та порівняти подібні дослідження, зроблені в інших країнах. А також проаналізувати приклади інших країн, де вдалося створити ефект кіно, відомого у всьому світі (румунське, корейське), яку стратегію вони вибудовували у розвитку ринку місцевої кіноіндустрії та системи кіноосвіти.

108

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Навчальний заклад

Посилання на вебсайт

Спеціальність

Освітній ступінь

Посилання на опис програми

Наявність навчальних програм у вільному доступі

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/2ZSEbva

Режисура ігрового кіно

бакалавр

https://bit. ly/3GHbWjT

так

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/2ZSEbva

Режисура неігрового кіно

бакалавр

https://bit. ly/3GHbWjT

так

Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа»

https://bit. ly/3BFBU3y

Режисура кіно та сценарна майстерність

бакалавр

https://bit. ly/3nRuAwU

так

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/2ZSEbva; https://bit. ly/3mDbVp4

Режисура телебачення

бакалавр

https://bit. ly/3GHbWjT

так

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit.ly/2Yi1ZIk Режисура кіно і телебачення

бакалавр

ні

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://bit.ly/2ZNV7TS

Режисер кіно і телебачення

бакалавр

ні

Харківська державна академія культури

https://bit. ly/3bDIih5

Режисура телебачення

бакалавр

Відокремлений підрозділ «Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв»

https://bit. ly/3EGKssF;

Режисура кіно і телебачення

бакалавр

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

https://bit. ly/3GYrhwH

Сценарна майстерність і режисура кіно та телебачення

бакалавр

https://bit. ly/3BJya0G

ні

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/2ZSEbva;

Звукорежисура. бакалавр

бакалавр

https://bit. ly/3GHbWjT

так

https://bit. ly/3GKDxR7

так

ні

https://bit. ly/3k2U5tO

https://bit. ly/2ZQR5cY

109

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit. ly/3mIKWZq

Звукорежисура кіно і телебачення

бакалавр

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://bit. ly/3CLVrke

Звукорежисер

бакалавр

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

https://bit. ly/3GYrhwH

Звукорежисура

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/3qbHXKO

Драматургія кіно і телебачення. бакалавр

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/3EGoMgj

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit.ly/3EKKuA2

Операторське мистецтво кіно і телебачення

бакалавр

ні

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit.ly/3EKKuA2

Операторська майстерність

бакалавр

ні

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://bit.ly/2ZNV7TS

Оператор кіно і телебачення

бакалавр

Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа»

https://bit.ly/3mGB1TV

Операторська майстерність

бакалавр

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

https://bit.ly/ 3GYrhwH

Кіно-, бакалавр телеоператорство

https://bit.ly/3ENd- так jvH

Харківська державна академія культури

https://bit.ly/3bDIih5

Оператор телебачення

бакалавр

https://bit. ly/3GLaXit

так

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit.ly/3CHCLSl

Кінознавство. бакалавр

бакалавр

https://bit.ly/3k2CPVP

так

110

https://bit. ly/3nXLSs0

ні

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/3EGoMgj

Фотомистецтво. бакалавр

бакалавр

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://bit.ly/2ZNV7TS

Фотохудожникрекламіст

бакалавр

Коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технологій та дизайну

https://bit.ly/3CLVI6K; https://bit. ly/3EE2Tyj

Художнє фотографування

молодший бакалавр

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://bit.ly/2ZNV7TS

Фоторепортер

бакалавр

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit.ly/3qbHXKO

Режисура кіномонтажу. бакалавр

бакалавр

https://bit.ly/3wb7h4S

так

https://bit.ly/3qbHXKO

Режисура анімаційного фільму. бакалавр

бакалавр

https://bit.ly/3wb7h4S

так

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/3EE2Tyj

Анімаційна графіка

молодший бакалавр

ні

Коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технологій та дизайну Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://bit. ly/3mEgjUS

Продюсерство аудіовізуального мистецтва та виробництва

бакалавр

так

ні

бакалавр

Кінооператорство. бакалавр бакалавр

https://bit. ly/3k2CPVP

https://bit.ly/3mGB1TV

так

https://bit. ly/3k2CPVP

так

ні

https://bit.ly/3CLVI6K

ні

Харківська https://bit.ly/3CXдержавна 4Sxn академія дизайну і мистецтв

Продюсування та бакалавр арткураторство

https://bit. ly/3nTmLXw

ні

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

Майстерність бакалавр диктора та ведучого програм телебачення

https://bit.ly/3wb7h4S

так

https://bit.ly/2YigFXW

111

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://bit.ly/2ZNV7TS

Диктор та ведучий телепрограм, тележурналіст

бакалавр

ні

Міжнародний гуманітарний університет

https://bit.ly/3GM2prG

Диктор та телеведучий

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

https://bit.ly/ 3GYrhwH

Ведучий програм бакалавр телебачення

https://bit. ly/3mG8rCc

ні

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit.ly/ 3nUKq9R

Акторське мистецтво кіно і телебачення

бакалавр

https://bit. ly/3nXLSs0

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://bit.ly/2ZNV7TS

Актор кіно

бакалавр

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit.ly/2Yi1ZIk Аудіовізуальне мистецтво та виробництво

бакалавр

ні

Фотомистецтво та візуальні практики

бакалавр

https://bit.ly/3EFqj6m

так

Харківська державна академія культури

Фотомистецтво та бакалавр відеографія

https://bit.ly/3CNk- так m6Q

https://bit.ly/3mElgNp

Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа»

https://bit.ly/3BFBU3y

Організація бакалавр кіно- й телевиробництва та нових медіа

ні

Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа»

https://bit.ly/3BFBU3y

Режисура видовищномасових заходів

бакалавр

ні

Харківська https://bit.ly/3GNдержавна 9Zm4 академія дизайну і мистецтв

Реклама та відеоарт

бакалавр

https://bit.ly/3nTm- ні LXw

Харківська державна академія культури

Телерепортерство

бакалавр

https://bit. ly/3pYvnia

бакалавр

https://bit. ly/3nXLSs0

ні

https://bit. ly/3EGTtSv

так

Приватний https://bit.ly/3k5Gзаклад вищої WAf освіти «Київський міжнародний університет»

Аудіовізуальне мистецтво та виробництво (кваліфікація в диплоамі: фахівець з кіно-,

бакалавр

Міжнародний гуманітарний університет

https://bit.ly/3bGwjiR

телемистецтва, режисер кіно і телебачення)

бакалавр

ні

Фаховий коледж Київського університету культури

https://bit. ly/3k3Qc86

Аудіовізуальне мистецтво та виробництво

молодший бакалавр

ні

Міжнародний гуманітарний університет

https://bit.ly/3BH1YLI

Аудіовізуальне мистецтво та виробництво

бакалавр

https://bit.ly/3GM2prG

ні

Харківська державна академія культури

Кіно-, телемистецтво

бакалавр

https://bit.ly/3nYsuLL

так

Комунальний https://bit. заклад «Одеський ly/3EEry5O театральнохудожній фаховий коледж»

Кіно-, фото, відеосправа

молодший бакалавр

https://bit. ly/3BM0z6q

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit.ly/3EFe0Hd

Теле-, радіожурналістика

бакалавр

ні

Київський національний університет культури і мистецтв

https://bit.ly/3EBWKT8

Фотомистецтво

бакалавр

ні

112

Харківська https://bit.ly/3Eдержавна JkzbE; https://bit. академія дизайну ly/3mGzttf і мистецтв

https://bit.ly/3BBELuc

так

113

ІНША ДОКУМЕНТАЦІЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ: 1. ЕКСПЕРТНІ

ВИСНОВКИ акредитаційної експертизи підготовки молодших спеціалістів зі спеціальності 5.02021101 «Художнє фотографування» галузі знань 0202 «Мистецтво» в Коледжі Київського національного університету технологій та дизайну: https://bit.ly/3CLVI6K

ВЕБСАЙТИ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ: № 1

Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури»

https://kuk.edu.ua/

Приватний заклад вищої освіти «Київський міжнародний університет»

https://kymu.edu.ua/

Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа»

https://www.fnma.education/

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

https://knutkt.com.ua/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Інститут журналістики)

http://www.univ.kiev.ua/ua/ departments/journalism/

Київський національний університет культури і мистецтв

http://knukim.edu.ua/

2020 рік Губерського Леоніда Васильовича. Доповідь на конференції трудового колективу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 225 с.: https://bit.ly/3CWRUzH

Фаховий коледж Київського університету культури

https://kuk.edu.ua/

5. Положення про систему забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої

Коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технологій та дизайну

https://knutd.edu.ua/knutdcolleges/collegeknutd/

Міжнародний гуманітарний університет

https://mgu.edu.ua/

6. Положення про Центр забезпечення якості освіти міжнародного гуманітарного

Комунальний заклад «Одеський театрально-художній фаховий коледж»

http://othk.com.ua/

7. ПОЛОЖЕННЯ

Харківська державна академія дизайну і мистецтв

https://ksada.org/

Харківська державна академія культури

https://ic.ac.kharkov.ua/

2. ЕКСПЕРТНІ ВИСНОВКИ експертної комісії щодо акредитаційної експертизи

освітньо-професійної програми «Кіно-фото-відео справа» освітньокваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» зі спеціальності 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» галузі знань 02 «Культура і мистецтво» у комунальному закладі Одеської обласної ради «Одеський театрально-художній коледж»: https:// bit.ly/3mGRWpC

3. Звіт «Наука» 2020 / М-во освіти і науки України; Київський національний університет культури і мистецтв. Київ: Вид. центр КНУКіМ, 2020. 354 с.: https://bit.ly/3CN6Fos

4. Звіт ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за

освіти (система внутрішнього забезпечення якості) Харківської академії дизайну і мистецтв, Харків — 2020: https://bit.ly/3mEJ3g2

https://vstup.osvita.ua/ r27/1520/

університету, Одеса — 2019: https://bit.ly/3bDDtV1

про щорічне оцінювання діяльності науково-педагогічних працівників та визначення їхніх рейтингів. Приватний заклад вищої освіти «Академія кіно та нових медіа», 2020: https://bit.ly/3CI8jrB

8. Програма

забезпечення системи якості вищої освіти у гуманітарному університеті, Одеса — 2019: https://bit.ly/3nW8FV3

Міжнародному

Відокремлений підрозділ «Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв»

http://knukim.edu.ua/ https://vstup.osvita.ua/ r14/1614/

9. Результати моніторингу якості освіти в Харківській державній академії культури (станом на 01.04.2021 р.): https://bit.ly/3wdkSZo

10. Результати онлайн-опитування здобувачів вищої освіти у Харківській державній академії культури (квітень 2021): https://bit.ly/2ZReFGx

11. Результати оцінювання освітнього процесу здобувачами першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету «Аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання» за освітньою програмою спеціальності 021 «Фотомистецтво та візуальні практики» (осінній семестр 2020/2021 н.р.), Харківська державна академія дизайну і мистецтв: https://bit.ly/2Ybjg5J

114

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ Ч – чоловіки. Ж – жінки. n – кількість респондентів. КНУ – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. КНУКіМ – Київський національний університет культури і мистецтв. КНУТКТ – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. КУК – Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури». ХДАДМ – Харківська державна академія дизайну і мистецтв. ХДАК – Харківська державна академія культури.

115

116

117