Доброчесність та запобігання корупції
СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КОРУПЦІЇ
УЛЯНА ЛЯХОВИЧ, кандидат юридичних наук, доцент, головний спеціаліст — аналітик управління ресурсного забезпечення та господарського обслуговування Івано-Франківської обласної державної адміністрації
Постановка проблеми. Корупція є однією з найактуальніших проблем сучасності, оскільки здатна вражати різні види органів державної влади та напрямки їх діяльності, а завдана нею шкода стосується різних сфер життєдіяльності сучасної держави, знижує рівень довіри до державного апарату та міжнародний авторитет країни. Зазначена проблема є актуальною і для України, для якої корупція становить безпосередню загрозу національній безпеці, про що неодноразово зазначалося у програмних та концептуальних правових актах з питань протидії злочинності у цілому та корупції зокрема. Натомість, незважаючи на прийняття низки підзаконних нормативноправових актів антикорупційного спрямування, вони так і не дали бажаного результату, не призвели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції, зокрема, до зменшення її рівня і впливу на функціонування органів державної влади. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових працях з питань протидії корупції доводиться, що корупція відома суспільству ще з давнини [1, с. 138 — 154; 2, с. 286 — 291; 3, с. 46 — 56]. Зокрема, перші прояви корупції датуються IV — V століттями до нашої ери. Як справедливо наголошується в Концепції боротьби з корупцією на 1998 — 2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367, «чиновництво завжди супроводжувала ознака корупційності,.. жодна із соціальнополітичних і економічних систем не має повного імунітету до корупції — змінюються лише її обсяги
38
Анотація. У статті розглядається корупція як соціальне явище, розкриваються її характерні ознаки, а також аналізується антикорупційне законодавство України. Ключові слова: корупція, корупційні діяння, протидія корупції, зловживання владою, прояви корупції.
і прояви, а також її можливості, що визначається ставленням до неї держави і суспільства» [4]. Питанням визначення сутності і поняття корупції присвятили свої праці вітчизняні науковці А. В. Гайдук, Д. Г. Заброда, Є. В. Зозуля, Д. І. Йосифович, В. К. Колпаков, Д. М. Лук’янець, М. І. Мельник, Є. В. Невмержицький, С. С. Рогульський та ін. Мета дослідження — з’ясування сутності корупції як соціального явища та її передумови. Виклад основного матеріалу. Соціальна небезпека корупції криється в можливості поширення насильницьких методів управління, застосовуваних корупціонерами для стримування соціального невдоволення. Саме це веде до обмеження індивідуальних прав і свобод, формування основ авторитарного режиму. Україна 90-х рр. являє собою влучний приклад такої трансформації. В її державному апараті корупція набула загрозливих розмірів. Хабарництво, підкуп, протекціонізм, лобізм стали звичайними явищами. Це стало причиною структурної і політичної кризи у Верховній Раді й Кабінеті Міністрів. Можна говорити про те, що закладений в основу вітчизняної державності принцип поділу влади не діє, тому що не працює механізм стримувань та противаг. Аналіз правових актів та наукової літератури з питань протидії корупції дав змогу зробити певні висновки. Небезпека корупції як соціального явища полягає у тому, що вона: підриває авторитет держави на міжнародній арені, ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, зменшує вісник державної служби україни № 4/2011