З народу руського...
31
полі, була міцно пов’язана з гаслами національного характеру. Проте в текстах, написаних опонентами унії, визнавалося, що «не віра робить русина русином, а рід і кров»25. Православ’я і справді довго було найпоширенішим віровизнанням серед руського народу. Його дотримувалися селяни, а до кінця XVII ст. – і більшість міщан. Щодо шляхти, то аж до часів Хмельниччини вона у своїй масі була православною. Переходили у католицизм магнати та частина шляхти («посесіонати»), пов’язані з Варшавою або Краковом. Шляхта, яка мешкала у дрібних маєтках («на загроді») чи навіть по селах, була консервативною й трималася старого віровизнання. Зрештою, козаки. Спочатку цілком байдужі до питань віри, вони (між 1610 і 1620 рр.) втяглися у конфесійну суперечку між русинами на боці православ’я. Відтоді вони починають писати на своїх хоругвах релігійні гасла. Православ’я в Pечі Посполитій було цілісним. Ані за соціальними ознаками, ані організаційно, неможливо відділити Велике Князівство від Корони чи України від Білорусі. Під актом вибору митрополита Петра Могили підписався «народ руський», а точніше, шляхта з Віленського та Троцького воєводств, поряд зі шляхтою з Берестейського, Вітебського та Київського воєводств26. Спільність віри з Московією схиляла, з одного боку, до співпраці, яка часом набувала агентурного забарвлення, а з іншого – усвідомлювалася шляхтою, козаками та частиною духовенства як загроза руській окремішності. Реакцією на цю загрозу стала реформа православ’я в Речі Посполитій, зініційована митрополитом Петром Могилою (1632–1646 рр.), що полягала у кроках до відкритості західним впливам. Її зупинили й понівечили наслідки подій другої половини XVII ст., насамперед поділ України між Річчю Посполитою та Росією (1667 р.).