РІЗНЕ
п’ятниця, 2 жовтня 2015 року Досьє 102
3
Олег ДЕМЧАН: «Головне для правоохоронця – це самовідданість роботі та бажання працювати»
«М
ісце зустрічі змінити не можна» – цей художній фільм хороший посібник для міліціонерів-початківців. Саме так вважає начальник Гусятинського райвідділу міліції Олег Демчан. Чоловік пішов у правоохоронні органи, оскільки не зміг ослухатися батька. Його тато завжди мріяв бачити сина у формі на сторожі громадського порядку.
Олег Демчан народився в Тернополі, дитячі роки минули у Ланівцях, а до школи пішов у Борщові, бо туди перевели по роботі його батька Володимира Демчана. Дитяче захоплення – філателія. Підліток збирав марки на тему флори та фауни. Вони збережені і до сьо годні – це два величезних альбоми. – В Збаражі був магазин «Філателія» і раз в місяць туди завозили марки. Я чергу займав із самого ранку, бо отримувала крамниця лише одну серію. Треба було бути першим. Гарні марки дорого коштували, а негашені були вершиною всього. Після закінчення школи Олег вступив до Чернівецького державного університету на історичний фа культет. – Планів іти працювати в міліцію не було, – пригадує Олег Демчан. – У мене батько правоохоронець і дитиною мені його не вистачало, не вистачало чоловічого виховання. Тому я про цю професію не мріяв. Проте час йшов і батько сказав, що хоче, щоб син продовжив династію правоохоронців. Тому після закінчення ВУЗу Олег пішов в органи внутрішніх справ. – Перше місце роботи – райвідділ міліції у Збаражі. Мій батько в
той час керував у Борщові, а бути в підпорядкуванні родича не дозволяв закон. Тому мене делегували на Збаражчину у дитячу кімнату. До своєї роботи Олег Демчан від носився сумлінно та відповідально, для нього всі були рівними і високі чиновники не могли змусити переступити межу дозволеного. – Після одного з рейдів по торгівельним та розважальним закладам райцентру я склав протокол за продаж алкоголю неповнолітнім на тещу одного з високопосадовців. Я розумів, що на мене можуть тиснути з усіх боків, але відмовлятися від зробленого не збирався. І напевне ця впертість послугувала тим, що мене перевели у розшук, а туди, того часу, потрапити було не так уже й легко. Серед дванадцяти розшуківців Олег Демчан був наймолодшим. Спо чатку йому давали дрібні доручення, але двадцятип’ятилітній хлопець довів усім, що хоче і може робити більше. За рік часу Олег дослужився до оперуповноваженого райвідділу. Ще за рік постало питання в кандидатурі на посаду начальника карного розшуку. – З місцевих під усі вимоги підпадав лише я і мене призначили ке-
рівником Збаразького карного розшуку. Згодом я став заступником на чальника райвідділу. Далі – призна чення начальником Козівського РВ. Три роки Олег Демчан очолював Козівський райвідділ. Можливо, керував би там і далі, якби не один прикрий випадок. Його підлеглі, які конвоювали підозрюваного, з’їхали з маршруту і затриманий втік. Ця по дія змусила написати Олега Демчана рапорт на звільнення, але керівництво, врахувавши попередні зас луги правоохоронця, перевели його у спецміліцію. – Через деякий час мені запропонували тимчасово очолити Гусятинський райвідділ. Сказали на днів десять. Але ці кілька днів уже тягнуться півтора року, бо мене приз начили начальником. Олег Демчан пригадує, що коли прийшов на Гусятинщину, там працювало багато іногородніх з Хмельниччини, бо райвідділ розташований неподалік іншої області. Починати було важкувато, оскільки за останні роки райвідділ дещо занепав. Проте наполегливість дала свої результати – колектив спрацювався і усі почали відновлювати та надолужувати втрачене. – Моя вимога до підлеглих – сум лінно виконувати роботу. Я ніколи не кричу, але на емоціях можу підвищити голос. Я не люблю у людях непрофесіоналізм. Я сам завжди ста рався робити більше, бо не хотів під вести батька-правоохоронця. Саме завдяки роботі у міліції та нещасному випадку доля звела Олега Демчана з його майбутньою дружиною Нелею. Вона – медсестра в травматології. – Колись по четвергах в правоохоронних відомствах проходила фіз підготовка. Ці заняття були строгі, але сталося так, що я спізнювався. У
Збаражі стадіон оточений великою огорожею. Підбігаючи, я почув, що триває перекличка. Обходити було дуже далеко і я вирішив скоротити шлях, перелізши через двохметровий забор. Я не розрахував і, спригнувши, підвернув ногу. Мене завезли у лікарню та наклали гіпс. Після занять мене прийшли провідати товариші. Ми всі молоді були, галасливі, а біля нас лежали хворі на витяжках з важкими переломами. Моя майбутня дружина якраз чергувала тієї ночі. Вона зробила нам кілька зауважень, а далі поскаржилася головному лікарю. Йшов час і ми продовжували спілкуватися, потім зустрічатися. І ось уже разом 16 років. Олег Демчан каже, що дружина ніколи не дорікала за роботу, навіть
ми на море. Полюбляє Олег Демчан рибалку, але на неї попадає рідко, а також тихе полювання – збирати гриби. Сьогодні Олег та Неля Демчан виховують двох дітей – сину Ростиславу 15 років, а доньці Мартусі – 11. – Моїм дітям тепер бракує того, чого невистачало і мені в дитинстві – батьківської уваги. Але вони розуміють, що така у мене робота. Я не змушую сина йти моїми стопами. Як що він вирішить стати міліціонером – відмовляти не буду, але він зараз цікавиться спортом. А от донька гуманітарними науками. – Повернення довіри до міліції – це один з основних кроків, який потрібно зараз зробити у ході реорганізації, – вважає Олег Демчан. – Го-
тоді, коли їй було важко. Подружжя жило окремо і коли появилися діти, їм не було кому допомагати. Неля робила все сама, оскільки робота чоловіка займала багато часу. Лише з роками Олег зрозумів, як насправді було важко його коханій. Тому зараз компенсовує брак спілкування спільними відпустками та поїздка-
ловне – бажання працювати, а де – в міліції чи поліції – не важливо. Одне з бажань Олега Демчана – залишити хороший слід після себе. – Я хочу, щоб мене пам’ятали люди і щоб я був впевнений, що комусь допоміг, навчив і недарма витратив життя на цю роботу. Наталка БАРНИЧ
лення Збаразького райвідділу внут рішніх справ Андрій Кулик, дивує, що потерпіла за час, коли добиралася на таксі до обласного центру, де за вказівкою шахраїв перечислила десять тисяч гривень через термінал, не зателефонувала ні синові, ні не набрала номер лінії 102, аби переконатися у правдивості отриманої інформації. – Наші громадяни повинні зрозуміти, що за жодних обставин міліціонери не телефонують до рідних і не просять так званого «викупу» за уникнення відповідальності. Зреш тою, ті, хто платить гроші, не задумуючись, самі вчиняють криміналь не правопорушення. Бо їхні дії можна кваліфікувати як дачу неправо-
мірної вигоди, – наголошує Андрій Кулик. У шахрайську пастку потрапила і 78-річна пенсіонерка із села Охримівці. Жінка за визволення сина сплатила невідомим «доброчинцям» дев’ять тисяч гривень. Старенька теж винайняла таксі, поїхала до Тер нополя і через банкомат перечислила кошти на вказаний шахраями рахунок. Лише після того зателефонувала синові і поцікавилася, чи все у нього гаразд. Почувши ствердну відповідь, посоромилася зізнатися, що вчинила таку дурницю. Розповіла про все родичці, а та звернулася до правоохоронців. Міліціонери роз шукують зловмисників. Правоохоронці вкотре зверта-
ються до жителів краю із застереженням. Перш ніж переказувати чи передавати комусь гроші, з’ясуйте, де знаходиться близька людина, за порятунок якої у вас просять винагороду. Паралельно телефонуйте за номером «102» або прийдіть у відділок міліції й поцікавтеся, чи зат римували вашого родича, про якого йдеться. Усі затримання фіксуються і вам негайно дадуть відповідь. Якщо ви все ж стали через власну необачність жертвою шахраїв – негайно звертайтеся до міліції. Чим раніше ви повідомите про злочин, тим більша ймовірність того, що правоохоронці затримають пройди світа. Христина НАЗАР
За «звільнення» синів від відповідальності шахраї виманили у матерів дев’ятнадцять тисяч гривень
Ш
ановні краяни, ніхто і ніколи з правоохоронців не зателефонує вам на мобільний чи стаціонарний і не вимагатиме гроші за непритягнення до відповідальності когось з ваших рідних. Запам’ятайте, схема «ваш син у міліції – потрібні кошти» – це шахрайська пастка!!! Від пройдисвітів, які обіцяли звільнити синів від кримінальної відповідальності, потерпіли двоє ма терів зі Збаражчини. Одна з жінок переказала лиходіям десять тисяч гривень, інша – дев’ять. Зі слів 50-річної жительки села Мишківці, на її мобільний близько четвертої години ранку зателефонував невідомий чоловік і приго ломшив новиною про сина, мовляв, той потрапив до відділу міліції за вчинення бійки. За шокуючою но-
виною слідувала пропозиція допомогти залагодити справу за 60 тисяч гривень. У жінки таких грошей не було, тож зійшлися на сумі 10 тисяч. Варто додати, що зловмис ники у таких випадках не дають можливості жертвам прийти до тями, тому одразу наказують брати гроші й перераховувати їх через тер мінали, або передавати в руки посередникам. Як розповів виконуючий обо в’язки начальника слідчого відді-