1
2
3
4
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! Застеляйте столи, та все килимами, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! А той перший празник – Рождество Христове, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! А той другий празник – Святого Василя, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! А той третій празник – Святе Водохреща, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився! Вся наша родина, славна Україна, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
5
Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Сіла вона на віконце, Там, де тепло гріє сонце. Стала собі щебетати, Господаря викликати. – Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару. Твої вівці покотились, А баранці народились, Ще й ягнушки-лопоушки, Що скакають вище грушки. Твоя сірая кобила Ще й лошатко народила. В полі виросла пшениця, У корови є телиця. Твоя жінка уродлива, Пан-хазяїн, будь щасливий.
7
сумни вечір в тім р нашій плач кроці
Сумний святий вечір в 46-ім році. По всій нашій Україні плач на кожнім кроці.
Посідали до вечері мати з діточками. Замість мали вечеряти – залились сльозами.
Плаче стара мати, а діти питають: «Мамо, де наш тато, чом не вечеряють?» А наш тато, діти, в далекім Сибірі, Пригадує Святий вечір в нашій Україні.
Пригадує Святий вечір, всю свою родину – Батька, матір, жінку, діток, неньку Україну.
ий святий
в сорок шосроці по всій й україні на кожнім і.посідали 9
Бог ся рождає, хто ж Го може знати! Ісус Му ім’я, Марія Му Мати!
Приспів: Тут Ангели чудяться, Рожденного бояться, А віл стоїть, трясеться, Осел смутно пасеться. Пастиріє клячуть, В плоти Бога бачуть, Тут же, тут же, Тут же, тут же, тут!
Марія Му Мати прекрасно співає, І хор Ангельський їй допомагає!*
Йосиф старенький колише Дитятко: – Люляй же, люляй, мале Отрочатко!
10
Три славні царі к вертепу приходять, Ладан і смирну, золото приносять. А пастиріє к Ньому прибігають, І яко Царя своєго вітають.
І ми днесь вірно к Ньому прибігаймо, Рожденну Богу хвалу, честь віддаймо.
11
12
ГОРІЛА СОСНА, ПАЛАЛА (2) ПІД НЕВ ДІВЧИНА СТОЯЛА, (2)
ПІД НЕВ ДІВЧИНА СТОЯЛА, (2) РУСЯВУ КОСУ ЧЕСАЛА. (2)
– ОЙ КОСИ, КОСИ ВИ Ж МОЇ, (2) ДОВГО СЛУЖИЛИ ВИ МЕНІ. (2)
ДОВГО СЛУЖИЛИ ВИ МЕНІ, (2) БІЛЬШЕ СЛУЖИТЬ НЕ БУДЕТЕ. (2)
14
Чорноморець, мамонько, чорноморець, Вивів мене босою на морозець.
Вивів мене босою та й питає: «Чи є мороз, дівчино, чи немає»
«Ой нема морозу, лише роса, А я, молоденька, стою боса».
Постояла ніченьку та й байдуже, А на другу ніченьку змерзла дуже.
Я думала, мамонько, панувати, З білих ніжок черевички не скидати.
Довелося, мамонько, бідувати, На колгоспній нивочці жито жати.
15
Летіла зозуля через мою хату, Сіла на калині, та й стала кувати.
Ой, чого, зозуле, ой, чого ж ти куєш? Хіба ти, зозуле, добро мене чуєш?
Якби не чувала, то би не кувала, Про тебе, дівчино, всю правду сказала.
16
Ой, Боже мій, Боже, що я наробила? Козак має жінку, а я полюбила.
Козак має жінку, ще й діточок двоє. Ще й діточок двоє, чорняві обоє.
А я ж тих діточок та й не понаймаю, З тобою, Марусино, в саду й погуляю.
Гуляв козаченько неділю й дві ночі, Прийшов козаченько до дівчини в гості.
Ой, Боже мій, Боже, який я удався, На чужій сторонці за жінку признався.
Не так же за жінку, як за дві дитини, Розкололось серце на дві половини.
17
Туман яром, туман долиною, За туманом нічого не видно, Тільки видно дуба зеленого, Під тим дубом криниця стояла, В тій криниці дівка воду брала, Та й пустила золоте відерце, Засмутила козакові серце. «Ой хто ж мені відерце дістане, Той зі мною на рушничок стане». Обізвався козаченько з гаю: «Ой я ж тобі відерце дістану, І з тобою на рушничок стану, Хай виплива туман на долину, Якщо доля, заберу дівчину». 18
19
А в вівторок
В середу
В понеділок
снопів сорок
косила,
сплю, сплю,
Пшениченьки
У
жну, жну.
п’ю, п’ю,
В
В
А
А в неділю
четвер
п’ятницю
в суботу
продала,
молотила,
віяла,
міряла.
З хлопцями пропила.
І до діла – не я, До роботи – не я. З хлопцями погуляти – Та й охота моя.
20
Ой там на горі, ой там на крутій Ой там сиділо пара голубів.
Сиділи вони, любувалися, Сивими крильми обіймалися.
Ой десь узявся з-за гори стрілець, Убив голуба замість нелюба.
Голубку узяв, сховав під полу, Сховав під полу, приніс додому.
Насипав пшонця, аж по колінця, Налляв водиці по самі крильця.
Пшонця не клює, водиці не п’є, На круту гору все плакати йде.
21
Ой у вишневому саду, Там соловейко щебетав. Додому я просилася, А ти мене все не пускав. (2)
Ти милий мій, а я твоя, Дивись, яка зійшла зоря, Проснеться матінка моя – Буде питать, де була я. (2)
А ти їй дай такий отвіт: Яка чудова майська ніч. Весна іде, красу несе, А тій красі радіє все. (2)
Доню моя, не в тому річ, Де ти гуляла цілу ніч, – Чому розплетена коса, А на очах бринить сльоза? (2)
22
Коса моя розплетена, Її подруга розплела, А на очах бринить сльоза, Розлука з милим в нас була. (2)
Мамо моя, ти вже стара, А я щаслива й молода, Я жити хочу, я люблю! Мамо, не лай доню свою. (2)
23
24
Наливайте, браття, Кришталеві чаші, Щоб шаблі не брали, Щоб кулі минали Голівоньки наші!
Щоби Україна Повік не плакала, Щоби наша слава, Козацькая слава Повік не пропала!
Бо козацька слава Кровію полита, Січена мечами, Рубана шаблями, Ще й сльозами вмита!
Наливаймо, браття, Поки є ще сила, Поки до схід сонця, Поки до походу 26
Сурма не сурмила!
27
Повіяв вітер степовий, Трава ся похилила. Впав в бою стрілець січовий, Дівчина затужила. (2)
А був то хлопець молодий, Його б лишень кохати. Він впав, як той сухий листок, Повік буде лежати. (2)
Летить ворон з чужих сторон Та й жалібненько кряче: «Вставай, козаче молодий, Твоя дівчина плаче!» (2)
28
Заплаче мати не одна, Заплаче й чорнобрива, Бо не одного козака, Сира земля накрила.(2)
Повіяв вітер степовий, Трава ся похилила. Впав в бою стрілець січовий, Дівчина затужила.(2)
29
Ой хмариться, туманиться, Дрібні дощі йдуть. Там молоді жовнярики Мед-горілку п’ють. (2)
П’ють горілку, ще й наливку, Їдять ягідки, Та ще й собі споглядають На чужі жінки. (2)
30
Чужа жінка, як ягідка, Як той маків цвіт, А ти ж мені, шабелино, Зав’язала світ. (2)
Візьму я ж тебе, шабелино, Та й за гострий край, Пущу ж я тебе, шабелино, В глибокий Дунай. (2)
Плавай, плавай, шабелино, Вчися плавати, А я піду, молод жовняр, Жінку шукати. (2)
А як я собі, шабелино, Жінки не знайду, Тоді я ж тебе, шабелино, До боку припну. (2)
31
32
33
Їхав, їхав козак містом, Під копитом камінь тріснув та раз, два! Під копитом камінь тріснув та раз!
Під копитом камінь тріснув, Соловейко в саду свиснув та раз, два! Соловейко в саду свиснув та раз!
«Соловейку, ти мій брате, Виклич мені дівча з хати та раз, два! Виклич мені дівча з хати та раз!
34
Виклич мені дівча з хати, Мушу в неї розпитати та раз, два! Мушу в неї розпитати та раз!
Мушу в неї розпитати, Чи не била вчора мати та раз, два! Чи не била вчора мати та раз!»
«Ой хоч била, не сварила, Що з козаком говорила та раз, два! Що з козаком говорила та раз!»
35
Там під Львівським замком старий дуб стояв. Там під Львівським замком старий дуб стояв, А під тим дубочком партизан лежав.
Він лежить, не дише, він неначе спить. Він лежить, не дише, він неначе спить. В золотім кучері вітер шелестить.
Над ним стара мати стомлена стоїть Над ним стара мати стомлена стоїть І до свого сина тихо говорить:
«Сину ж ти мій, сину, дитино моя, Сину ж ти мій, сину, дитино моя,
36
Були б тя не вбили, якби не війна.
Було вас у батька п’ятеро синів, Було вас у батька п’ятеро синів; Ти був наймолодший, сину наш, Андрій.
Як ти був маленький, батько воював, Як ти був маленький, батько воював – Він за Україну голову поклав!»
Hе плач, стара мати – син героєм став! Hе плач, стара мати – син героєм став! Він за Україну голову поклав.
37
Ой полечко, поле туманом повито, А на тому полі два козаки вбито.
Один козак вбитий – багата родина, Другий козак вбитий – бідна сиротина.
На багатім сині вишита сорочка, А на сиротині нема ні шнурочка.
Над багатим сином плаче вся родина, А над сиротою молода дівчина.
Над багатим сином висока могила, А над сиротою червона калина.
38
Там, де Ятрань круто в’ється, З-під каменя б’є вода,– Там дівчина воду брала, Чорнобрива, молода.
Ти, дівчино, ти, щаслива, В тебе батько, мати є, Рід великий, хата біла, Все, що в хаті, – то твоє.
А я бідний сиротина, Степ широкий – то ж мій сват, Шабля, люлька – вся родина, Сивий коник – то ж мій брат.
Ти, дівчино, квіти сієш, Але вони не зійдуть, І батенька, й неньку просиш, Та за мене не дадуть.
39
Била мене мати Березовим прутом, Щоби я не стояла З молодим рекрутом. (2)
А я собі стояла, Аж кури запіли. На двері воду лляла, Аби не рипіли. (2)
На двері воду лляла, На пальцях ходила, Щоб мати не почула, Щоби не сварила. (2)
40
А мати не спала, І все чисто чула, Та тільки не сварила – Сама такою була. (2)
Била мене мати Березовим прутом, Щоби я не стояла З молодим рекрутом. (2)
41
Вже вечір вечоріє, повстанське серце б’є, А лента набої поспішно подає.
Приспів: Ах, лента за лентою – набої подавай, Вкраїнський повстанче, в бою не відступай! Ах, лента за лентою – набої подавай, Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!
А ворог атакує і преться щосил, Юнак-кулеметник їх вправно косив.
Як сонце сходило, втомлений юнак, Упав він ранений, упав він навзнак.
До нього санітарка поспішно іде, В обличчя вдивляєсь, його пізнає.
Він в неї вдивляєсь, пече в грудях рана, Біля кулемета дівчина молода.
А ворог атакує, в останній момент – Наново заграв вже затихлий кулемет. 43
Кедь ми прийшла карта нароковац, Став я свого неня дошіковац: «Неню ж ти мій, неню, вчинь ми таку волю – Йди за мене служить на ту войну». «Неню ж ти мій, неню, вчинь ми таку волю – Йди за мене служить на ту войну».
Кедь ми прийшла карта нароковац, Став я музиченьків дошіковац: «Гей ви, музиченьки, заграйте ми чардаш, Най я си погулям в тот молодий час. Гей ви, музиченьки, заграйте ми чардаш, Най я си погулям в тот остатній раз».
Стали музиченьки чардаш грати, Стали ми ся сльози з очей ляти. Ніхто не заплаче, ні отець, ні матка, Лем за мном заплачут три дівчатка. Ніхто не заплаче, ні отець, ні матка, Лем за мном заплачут три дівчатка.
А єдна заплаче, бо я її брат, 44
А друга заплаче, бо я її сват,
А третя заплаче, бо плакати мусить, Бо вона від мене першінь носить. А третя заплаче, бо плакати мусить, Бо вона від мене першінь носить.
Кедь ми прийшла карта нароковац, Став я свого неня дошіковац: «Неню ж ти мій, неню, вчинь ми таку волю – Йди за мене служить на ту войну». «Неню ж ти мій, неню, вчинь ми таку волю – Йди за мене служить на ту войну».
45
Пливе кача по Тисині, Ой, пливе кача по Тисині. Мамко моя, не лай мені, Мамко моя, не лай мені.
Залаєш ми в злу годину, Ой, залаєш ми в злу годину. Сам не знаю, де погину, Сам не знаю, де погину.
Погину я в чужім краю, Погину я в чужім краю. Хто ж ми буде брати яму? Хто ж ми буде брати яму?
46
Виберут мі чужі люде, Ой виберут мі чужі люде, Ци не жаль ти, мамко, буде? Ой, ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой як ж мені, синку, не жаль? Як же мені, синку, не жаль? Ти на моїм серцю лежав, Ти на моїм серцю лежав.
Пливе кача по Тисині, Ой, пливе кача по Тисині. Мамко моя, не лай мені, Мамко моя, не лай мені.
47