1
ЧОМУ МОЛИМОСЬ ЗА ПОМЕРЛИХ перша неділя по Великодні на зивається у нашому народі Провідною. Як правильно поминати померлих? читайте на стор. 7
БЕАТИФІКАЦІЯ ІВАНА ПАВЛА ІІ 1 травня 2011 року Божого Папа Венедикт XVI проголосить Папу Івана Павла ІІ Блаженним. Про життя та беатифікацію Папи чит.: стор. 6
ХРИСТОС ВОСКРЕС! Львівська архиєпархія, у співпраці з Львівською міською радою, запрошує львів’ян та гостей міста на вуличне театральне дійство „Йов”, Львівського духовного театру „Воскресіння”. Вистава, створена за сценарієм Кароля Войтили, із використанням світлових спецефектів та піротехніки, відбудеться 1 травня о 21:00, на площі перед Львівською оперою оперою. Саме в цей день, на площі перед Собором Святого Петра у Римі, Святіший Отець Іван Павло ІІ буде причислений до лику блаженних Католицької Церкви. Вулична вистава „Йов” входить до серії заходів, що відбуватимуться у Львівській архиєпархії в рамках святкування беатифікації Івана Павла ІІ, та 10−ліття візиту Святішого Отця в Україну.
allsaints.lviv.ua
Із цією вісткою у цей Великий День Христового Воскресіння світло, радість, віра, надія і любов приходять до кожної охрещеної в ім’я Отця і Сина і Святого Духа людської душі, яка вірить в Господа нашого Ісуса Христа, як свого Спасителя і Відкупителя, і все навколо оживає. Християни по цілому світі із надземною радістю прославляють Христове Воскресіння. З глибини душі лунає великодня пісня: «небеса достойно нехай веселяться, земля ж, нехай радіє, нехай святкує увесь світ видимий і невидимий, Христос – бо, Воскрес – радість вічна!» Дорогі парафіяни та прихожани нашого храму, від імені священиків, які співслужать у нашому храмі та усього церковного притчу, щиро вітаю вас із Великодніми святами. Ділюся духовно з вами цією вічною радістю – Христовим Воскресінням. Бажаю вам та вашим рідним, у кожній парафіяльній оселі, у цей «празників празник і торжество всіх торжеств» скріплення у вірі у воскреслого Спасителя та наше майбутнє воскресіння. Бажаю зростати в силі, щоденно переносити труднощі і терпіння з надією на кращу долю. Божий мир нехай поселиться у ваших серцях та душах. Великодньої радості бажаю усім священикам нашого храму та їхнім Новонародженим бажаємо родинам, катехитам, учням парафіяльної катехитичної многих школи, Божих церковному притчу,та Ласк. Батькам паламарям, дякам, сестрицям, усім− робітникам, хресним батькам терпіння та котрі своєю щоденною жертвенною працею витривалості у вихованні гідних дбають про велич і красу Божого храму та громадян і християн для уможливлюютьсуспільства його повсякденну духовну та Церкви. працю. Вітаю усіх учителів гуртків, що займаються із дітьми при нашому храмі, вітаю членів парафіяльних молитовних спільнот, Марійської і Вівтарної дружин, Апостольства молитви, Молитовну сторожу, Архибратство
Матері Божої Неустанної Помочі, спільноту «Матері в молитві», учасників хорів, молодіжного «У дзеркалі», лорослого «Єдність», дитячого «Веснівка». Особливо вітаю членів нашої парафіяльної спільноти «Віра і Світло», осіб з особливими потребами з майстерні «Лярш Ковчег». Нехай Великдень стане для всіх нас святом добра і злагоди і плідною праці в ім’я розквіту нашої парафії, цілої УГКЦ та нашої України. Міцного вам здоров’я, духовного оновлення та Господнього благословення на многії літа. Завжди молитовно з вами, отець Володимир Ольшанецький, адміністратор парафії та священики Храму Всіх Святих Українського Народу
2
ПОДІЇ
ВІЗИТ ВЛАДИКИ ВЕНЕДИКТ А ВЕНЕДИКТА
ПИСАНКА МОЇМИ РУКАМИ
За сприяння Храму Всіх Святих Українського Народу та при підтримці молодіжної парафіяльної спільноти «Марійська дружина» у Львові пройде великодній конкурс «Писанка моїми руками». У рамках конкурсу експонуватимуться роботи на тему «писанка», дітей віком від шести до дванадцяти років. Формат «писанки» передбачає як власне традиційно розписані писанки так і малюнки, витинанки, писанки оздоблені бісером, художню аплікацію та інше. Усі прийняті на конкурс роботи розгляне та оцінить компетентне журі, що складатиметься з духовенства, педагогів та мистецтвознавців. Серед усіх учасників буде відібрано найкращі роботи та присуджено їм І ше, ІІ ге, ІІІ тє призові місця. Передбачено також цінні подарунки від організаторів конкурсу. Окремою пам’яткою буде відзначено кожного учасника, що подасть свою роботу на конкурс. У світлий тиждень Воскресіння Христового роботи усіх конкурсантів експонуватимуться у Храмі Всіх Святих Українського Народу у Львові. ДЯКУЄМО ВСІМ УЧАСНИКАМ, ЩО ПОДАЛИ СВОЇ РОБОТИ.
“Листи сопричастя” Блаженнішого СВЯТОСЛАВА Як повідомили 18 квітня у Канцелярії Верховного Архиєпископа УГКЦ, 7 квітня, у день празника Благовіщення Пречистої Діви Марії, Блаженніший Святослав, вперше після сходження на престол Отця і Глави Української Греко Католицької Церкви, надіслав «листи сопричастя» до всіх східних католицьких Патріархів і Верховних Архиєпископів. «Листи сопричастя» були надіслані Його Блаженству кард. Антонію Нагібу, Патріарху Коптської Католицької Церкви, Його Блаженству кард. Емануїлу ІІІ Делі, Патріарху Халдейської Католицької Церкви, Його Блаженству Ігнатію Юсифу ІІІ Юнану, Патріарху Антіохійської Католицької Церкви, Його Блаженству Григорію ІІІ Лахаму, Патріарху Мелхітської Греко Католицької Церкви, Його Блаженству Нерсесу Бедросу XIX Тармуні, Патріарху Вірменської Католицької Церкви, та новообраному Главі Маронітської Церкви Його Блаженству Бехару Бутросу Раї. «Листи сопричастя» отримали також Верховні Архиєпископи Його Блаженство Морану мор Басілеосу Клеемісу, Глава Сіро Маланкарської Католицької Церкви, та Його Блаженство Лучан Марешан, Глава Румунської Греко Католицької Церкви. Для сіро малабарців «листи сопричастя» були надіслані на ім’я єпископа Боско Путура, Адміністратора Сіро Малабарської Церкви, яка зараз вибирає нового Предстоятеля після смерті попереднього очільника кард. Варкана Вітхаятхіла. Згідно із стародавньою традицією, голови Помісних Церков, Патріархи чи Архиєпископи, плекали між собою спілкування через відвідини або листи, загальновідомі як «litterae communionis», тобто «листи сопричастя». Прикладом таких відвідин може слугувати недавній візит Патріарха Григорія ІІІ, Глави Мелхітської Греко Католицької Церкви, до Києва з нагоди інтронізації нового Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава.
ПАРАФІЯ
У неділю (3 квітня) нашу парафію Всіх Святих Українського Народу з пастирським візитом відвідав Владика Венедикт (Алексійчук), Протосинкел Львівської Архиєпархії УГКЦ. Зустрінутий теплим церемоніальним прийомом біля входу до храму Владика разом із притчем увійшов до церкви, де на нього очікувала численна святочна громада. Біля престолу разом із Його Преосвященством, Владикою Венедиктом співслужили адміністратор храму о. Володимир Ольшанецький та митрофорний протопресвітер д р Михайло Димид. Звертаючись до вірних з проповіддю, Преосвященніший Владика зокрема сказав: «Неодноразово, кожен з нас, хто ходить до церкви, молиться, переконувався у тому як мало ми покладаємося на Бога. Пригадується розповідь одного християнина, якого певні обставини навчили віри і навчили молитви. Мандруючи одного разу в лісі, він не розрахував свій час і вечір застав його там. Побачивши, що втрачає орієнтир та не знає куди йти далі, зрозумів, що загубився в лісі. Хто знає, то у день ліс спокійний, тихий, а увечері оживає. Все те, що за дня ховається, ввечері починає жити. Щойно останні прояви денного світла почали згасати, як чоловік цей набрався страху, бо не знав, що має робити, як собі порадити. І подумалося йому, вилізу на дерево, та й пересиджу там до ранку, не така вона вже й довга та ніч. Чим темнішою ставала ніч, тим більше йому вчувалися різні звуки та голоси. Відтак, став забиратися високо на дерево. Однак, те виявилося недостатньо міцним і, що вище він забирався, то більше воно згиналося додолу, тріщало та ламалося. Від такої безвиході йому прийшло на гадку, що не залишається нічого, як тільки сісти під деревом та молитися. З одного боку страх та паніка розосереджують наші думки, а з іншого ми все більше скеровуємо свої переживання до Господа. Так, як цього чоловіка у темному лісі біля зламаного дерева, хвилювання навчили вірі та довірі до Бога, та навчили молитися. Напевно багато з нас зізнаються собі у тому, що усвідомлення того, що Господь є основою нашого буття, приходить до нас саме у таких крайньо межових ситуаціях хворіб та переживань». По закінченні Архиєрейської Божественної Літургії Владика Венедикт вкотре закликав усіх присутніх подякувати Богові, що передав нам дар віри, який ми можемо примножувати та розвивати. У свій спосіб зі словами вдячності звернувся також адміністратор храму о. Володимир Ольшанецький, дякуючи Владиці за уділену ласку пастирського візиту та поучительне і скріплююче у вірі архиєрейське слово. Окремо о. Володимир подякував за співслужіння присутньому гостю, митрофорному протопресвітеру д ру Михайлові Димиду. У другій частині візиту Преосвященніший Владика, оглянув парафіяльне господарство, зокрема завітав на тематичний майстер клас із писанкарства Анастасії Янків, заглянув у іконописну студію майстерню, парафіяльну канцелярію та поминальну каплицю.
Департамент інформації УГКЦ
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,
НАШІ ДУШПАСТИРІ
3
ВОСКРЕСІННЯ ДЕНЬ – ПРОСВІТІМОСЯ ЛЮДИ! «І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса» (Ді. 13,32/33) Воскресіння Ісуса є найвищою правдою нашої віри у Христа, її сповідувала і нею як головною правдою жила перша християнська спільнота, її передавала Традиція як основну істину, яка встановлена письмами Нового Завіту, і разом з розп’яттям проповідувала як суттєву частину Пасхальної Містерії: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Слово “пасха” походить з єврейського “песах”, що значить “перехід”. Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов мимо (по єврейськи “пасах”) домів Ізраїльтян, що їх одвірки були помазані кров’ю однорічного ягняти. Слово “пасха” у євреїв означало також ягня, що його заколювано на Пасху, а потім і сам день свята, на спомин визволення з Єгипту, дістав назву Пасхи.Для апостолів і перших християн ПАСХА/ПЕРЕХІД стала символом іншого переходу, а саме, подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Св. Отці Церкви в особливий спосіб підкреслюють значення і велич цього празника. “Пасха в нас — каже св. Григорій Богослов у своєму пасхальному слові – це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі інші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки світло сонця для нас перевищує сяйво зірок”. А св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Пасху так звеличує Христове Воскресіння: “Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема жодного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих”. Історичність події воскресіння Воскресіння Христа з мертвих на третій день у повній цілісності тіла й душі є фактом, який здається настільки ж безсумнівним, наскільки може бути безсумнівним факт, підтверджений історичним свідченням. Вся проповідь апостолів була зосереджена навколо Воскресіння Христового. Вороги Ісуса Христа – юдейські книжники і фарисеї – над усе боялися свідчення про Воскресіння Христове. Воскресіння Христа – це реальна історична подія у часі й просторі. Історик Вілбер Сміт з цього приводу зазначає: «Значення воскресіння – питання богословське, але факт воскресіння – питання історичне. Тут ідеться про конкретне
allsaints.lviv.ua
географічне місце, про конкретного власника гробниці, який жив у першій половині І ст. Гробниця була вирубана в скелі поблизу Єрусалима, а стіни її складалися не з якоїсь міфічної павутини або хмари пилу, а з геологічно визначеного матеріалу. Охоронці перед гробницею не були повітряними істотами з Олімпу; синедріон був радою реальних людей, які часто збиралися на свої засідання в Єрусалимі. Численні писемні свідчення вказують на те, що, ким би ще Ісус не був, Він був реальною особою, яка жила серед людей; що учні, які проповідували воскреслого Господа, були звичайнісінькими людьми, які їли, пили, спали, страждали, працювали й помирали. Що може тут бути «доктринального»? Це є питанням історичним». Св. Ігнатій (бл. 50 115 р. від Р.Х.), єпископ Антіохійський, уродженець Сирії й учень апостола Івана, був, як свідчить історія, «кинутий на поталу диким звірам у римському Колізеї. Його «Послання» були написані під час мандрівки з Антіохії назустріч мученицькій смерті». Він писав про Христа: «Він [Христос] був розіп’ятий і помер за Понтія Пилата. Він був розіп’ятий насправді, а не для вигляду, й помер перед очима творінь небесних, земних та підземних. Він також воскрес із мертвих на третій день. У день приготування до свята Пасхи, о третій годині, Він отримав свій вирок від Пилата, бо Отець Його дозволив це. О шостій годині Він був розіп’ятий, о дев’ятій помер і ще до заходу був похований. Цілу суботу Він пролежав у гробниці в землі, куди поклав Його Йосип із Аримафеї… Його засудили на смерть і розіп’яли – по справжньому, не для вигляду, не задля обману, не грою уяви. Він насправді помер, був похований і повстав із мертвих…». Св. Павло писав до коринтян близько 56 року: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням, що з’явився Кифі, потім дванадцятьом» (1 Кор. 15,3 4). Апостол говорить тут про живу традицію Воскресіння, про яку він довідався після свого навернення біля Дамаску (Пор. Ді. 9, 3 18). Значення Христового Воскресіння для нас Христове Воскресіння дає нам не заперечний доказ Його Божества. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть іншого знаку, як знак пророка Йони: «Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі» (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня по Його смерті наступило світле Воскресіння. Христове Воскресіння – це фундамент нашої віри. Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним провіщене воскресіння не сповнилося? Апостоли проповідуючи св.
Євангелію, часто покликуються на Христове Воскресіння, як на найсильніший доказ правдивості науки Христа. «А коли Христос не воскрес, – каже св. Павло – то марна проповідь наша, то марна й віра ваша... Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих» (1 Кор. 15, 14 20). Воскресіння становить насамперед підтвердження всього того, що вчинив і чого навчав Сам Христос. Усі правди, навіть найбільш недоступні для людського розуму, знаходять своє підтвердження в тому, що, воскреснувши, Христос дав обіцяний остаточний доказ Своєї божественної влади. Правда про Божественність Ісуса підтверджена Його Воскресінням. Він говорив: «Коли Людського Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий Я» (Iв. 8,28). Воскресіння Розп’ятого показало, що Він справді є «Сущий», Син Божий і Сам Бог. Св. Павло заявляє юдеям: «...обітницю, що була зроблена батькам нашим, Бог її здійснив нам (. . .), воскресивши Ісуса, як написано У Другому псалмі: «Ти Мій Син; Я сьогодні зродив Тебе» (Ді, 13,32 33; Пор. Пс. 2, 7.). Воскресіння Христове тісно пов’язане з таїнством Втілення Сина Божого, є сповненням цього таїнства згідно з вічним Божим задумом. Пасхальна містерія має два аспекти: Своєю смертю Христос визволяє нас від гріха, а Своїм Воскресінням відчиняє нам доступ до нового життя. Це життя є насамперед оправданням, яке повертає нам Божу благодать (Пор. Рим. 4, 25.), «щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6,4). Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо до нового світлого й вічного життя. Сам Христос запевняє нас про це: «Бо надходить час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого, І вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд. . . Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня» (Іван 5, 28 29 і 6,40). Прийдімо веселими ногами до Воскреслого, щоб отримати вічне життя в Ньому, Вічному Воскресінні! о. Остап ГНАТІВ
ТРАДИЦІЇ
4
СПІЛЬНОТИне ЗАПРОШУЮТЬ Без поразки буває
ВЕСЕЛИМИ НОГАМИ…
Гаївки є невід’ємною частиною християнської культури, хоча виникли ще в далекі язичницькі часи. Традицію проводити Великодні забави та зміст гаївок передавали з покоління в покоління. Бабусі і дідусі, батьки вчили дітей і внуків. Коли починали танути сніги й наставала тепла пора, виконувалися обряди зустрічі весни. Мета цих обрядів — прискорити її прихід. Настання весни після зими люди розуміли як боротьбу двох сил — холоду й тепла. Щоб допомогти весні подолати свою суперницю, вони робили з соломи опудало зими, одягали його в людську одяг, співали біля нього пісні, а потім його роздягали, палили або рубали. Після обрябу спалення попіл кидали у воду. По вулицях і в полі носили зображення сонця, водили хороводи.Один з обрядів був дитячий. За давнім повір’ям вважалося, що весну з вирію приносять на своїх крилах птахи. Щоб прискорити приліт птахів, діти, співаючи пісень, носили по селу випечених з тіста «жайворонків». Гаївки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, вони мають «закликати» весну та добрий урожай. Окремі танцювальні рухи нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння тощо. У західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками, а на Яворівщині — риндзівками. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї двох поспівок у
межах невеликого діапазону. У наш час гаївки водять під час Великодніх свят, які найчастіше припадають на місяць квітень. Ними розпочинають період народних весняних забав. У гаївках відображено особливу пасхальну радість найбільшого християнського свята – Великодня. У наш час гаївки водять рідко, але старше покоління добре пам’ятає ті часи, коли протягом трьох днів Великодня до пізнього вечора на церковних подвір’ях виводили маївки. Сьогодні цей обряд втрачає свою силу,адже багато хто бавиться не усвідомлюючи сили того свята. Водячи гаївки,ми прославляємо Воскреслого Христа і потрібно думати, як зробити це належним чином. Щоправда, свідома молодь при деяких церквах охоче тим переймається, з нетерпінням очікуючи свята Великого Христового Воскресіння. Для них це свято не є приводом розважитись,а можливістю черговий раз прославити Христа, висловити йому подяку за життя. Хоча є дітки які займаються тим професійно. Візьмемо до прикладу ансамбль пісні і танцю «Писанка», сама назва говорить все про себе. Діти, що відвідують заняття,щиро переймаються почутим і побаченим. Вони є духовною опорою нашої нації, бо несуть із минулого іскру любові до Бога і передають її сучасникам. Саме вони в майбутньому будуть виховувати покоління патріотів, людей, що творитимуть нову Україну. Віримо, надіємось і Воскреслий Ісус нам допоможе у цьому. Марічка КУЗЯК
У СВІТЛИЙ ПОНЕДІЛОК
ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО «МАРІЙСЬКА ДРУЖИНА» ЗАПРОШУЄ ДІТЕЙ ТА МОЛОДЬ ПАРАФІЇ НА ВЕЛИКОДНІ ГАЇВКИ, ЩО РОЗПОЧНУТЬСЯ о 14:30 БІЛЯ ХРАМУ ВСІХ СВЯТИХ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
......перемоги
Так, простої дороги не буває. Вона завжди терниста. Наш шлях починається з простого, з першого кроку, з бажання щось зробити. Проте навіть тоді, коли дуже хочеш, одного бажання замало, потрібен рух вперед, стремління душі. Збільшуючись, воно захоплює все твоє єство і ти вже нічого не бачиш і не чуєш, бо понад усе прагнеш досягти поставленої мети, готовий до всіх поранень. Це як кола на воді, лишень маленька крапля і вся поверхня в русі. Ти починаєш жити реальним і на пів фантастичним, але безжурним життям, окутаний солодким маревом омани, пристрастю до чогось такого прекрасного. Ти стаєш аксесуаром нерозшифрованої легенди. З кожним кроком, що зменшує відстань до того чогось такого дуже бажаного, відчуваєш, як секунди стають хвилинами, хвилини годинами, а години вічністю. Здається ось ось і досягнеш її, лише протягни руку, але прекрасна квітка росте на протилежному краю прірви. Не кожен наважиться її зірвати. Саме тоді приходить усвідомлення того, що головне в житті не мета, а шлях до неї. Не кожен зможе перелетіти через безодню, і не кожен переступить через свої принципи. Тоді розумієш, що це підвладне лише вибраним. Опускаються руки, зтягується покривало, знімаються крила і кладуться у ранець, розбиваються рожеві окуляри. Все. Пустота. Немає нічого гіршого від пустоти, адже після неї настає порожнеча. . . Просто немає продовження, немає ЗАВТРА, немає ДАЛІ, зрештою, немає СКОРО. . .Пустота завжди переростає у НІЩО. ..В таке невимовно болюче і велике, що немає жодного слова на світі, щоб описати той біль і небажання жити, яке оте НІЩО породжує. . . У пустоти немає причин, їх шукати, їх не варто пояснювати чи намагатись зрозуміти, бо вони не мають ваги... але водночас тягнуть на дно. Душа між життям і небуттям. Зупиняється рух. Відчуття засинають і чути лиш болючі удари серця. Хочеться кричати, але вітер рве слова. Хочеться бігти, але кам’яніють ноги. Ось воно, найболючіше з усіх падінь. Закінчилась погоня за щастям. І гіркий біль найприкрішої поразки сковує тіло. Але цей біль – твоя ВЕЛИКА ПЕРЕМОГА . Марічка КУЗЯК
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,
НАШ СПОРТ
5
ФУТБОЛЬНА КОМАНДА У 2010 му році за ініціативи адміністрації Храму Всіх Святих Українського Народу, та юних футболістів ентузіастів, засновано парафіяльну футбольну команду. Сьогодні команда налічує близько п’ятнадцяти гравців постійного складу. За короткий час свого існування наші футболісти зуміли відзначитися на кількох парафіяльних та архиєпархіальних футбольних турнірах. Зокрема, посіли перше місце у загальнокомандному заліку на минулорічному турнірі «Святкуємо Воскресіння разом» та друге місце на парафіяльному кубку з нагоди храмового празника. Також стали учасниками у архиєпархіальному турнірі «До дня захисту дитини». Зараз знову готуються до турніру «Святкуємо Воскресіння разом», що відбудеться цьогоріч на провідну неділю. Покищо, наша команда не має постійної назви та символічного герба чи логотипу, та сподіваємося на спонтанність і народну любов у якій вони народяться. Крім того, команда запрошує до співпраці спонсорів та меценатів. Відтак, станом на перше півріччя 2011 року у команді задіяні такі гравці: Максимяк Василь, Зубан Андрій (воротарі), захисники Антонів Володимир, Юзва Володимир, Ярміцький Володимир, Вовк Андрій, у півзахисті грають Спесівцев Назар, Спесівцев Тарас, Пукальський Остап, Париляк Данило, Париляк Юрій, Греділь Андрій, у ролі нападників Цвик Ігор, Зазуляк Дмитро, Берко Володимир. Капітан команди: Антонів Володимир.
ЦЕРКВА І СПОРТ: НА ШЛЯХУ ДО СПІВПРАЦІ Спорт набуває сьогодні великого значення, бо може сприяти утвердженню в молоді таких важливих цінностей, як чесність, вимогливість, дружба, взаємна підтримка, солідарність. На жаль, будуючи молоду, незалежну Україну, не відчуваємо, щоб наша держава приділяла належну увагу роботі з молодим підростаючим поколінням. А проблем маємо багато це і безліч прикладів пригніченості серед української молоді, яка часто не лише не бачить перед собою можливості професійної реалізації, але стоїть перед проблемою виживання: алкоголь, наркотики, сексуальні надмірності. Все це спонукає молодь до поспішних рішень або до короткотривалого задурманювання свідомості, в якій панує внутрішня порожнеча та безнадія. Беручи до уваги ці виклики життя, церковні і спортивні організації повинні порозумітися, щоб діяти спільно, їх співпраця може мати цілющий соціальний ефект і позитивні наслідки у розбудові громадянського суспільства. Відома фраза: „ Чим більше у нас буде спортивних майданчиків, тим менше матимемо лікарень та в’язниць.” У теперішній час молодь радо сприймає обличчя Господа, якщо священник, брат або сестра уможливлять цю зустріч особисто живим прикладом. Щоб цей приклад був зрозумілим та очевидним, він мусить бути наочним. Слова Божої любові потребують конкретного вираження. Тож чому цій зустрічі в любові не відбутися на спортивному майданчику, щоб разом із апостолом Павлом закликати: „Я боровся доброю борнею, скінчив біг віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий суддя”. Кожний християнин покликаний стати дійсним атлетом Христа, тобто вірним і мужнім свідком його Євангелія. Але щоб цього добитися, необхідно бути наполегливим у молитві, вправлятися у чеснотах, слідувати у всьому за божественним Учителем. Усі, хто працює з молоддю, розуміють усе, що стосується фізичних вправ спорту, змагань і суперництва, цікавить і приваблює сучасну молодь. Молоді християни, проте, також знають, що прагнення до інтелектуального світла, поступ до невідомого, інколи навіть і крутого духовного шляху відкриття, прагнення добра і святості є набагато кращими, шляхетнішими й хвилюючими, бо знання й чесності душі домінують над силою м’язів та швидкоплинною спритністю натренованого тіла. Гарна будова тіла, що супроводжує і прикрашає молодість й її розквіті, не зменшується і не
allsaints.lviv.ua
примножується, а радше вивищується й ушляхетнюється пориванням до релігійної культури і християнських чеснот, які приборкують пристрасті. Отже, священнослужителі нашої Церкви розуміють, що спорт один із різновидів фізичного виховання, а виховання у християнському розумінні безпосередньо поєднується із християнською мораллю. То чи може Церква бути байдужою до цих справ? Церква завжди уважно й дбайливо ставиться до фізичного виховання дітей, бо християнська концепція пропонує: людське тіло є Божим архитвором і вершиною Його відомого творіння. Господь призначив людському тілові цвісти на землі, щоб воно розвивалося для безсмертя у славі Неба. Бог вдихнув у матеріальне тіло Дух життя, тобто зробив їх одним цілим дочасної людської природи, аби людська душа могла втішатися дивами Божих творінь і вбачати, в них, наче в дзеркалі, спільного Творця, а також Його пізнавати, Його прославляти і Його любити! Не Господь, а тільки людський гріх зробив тіло людини смертним; тільки через гріх тіло, що постало із праху, одного дня знову обернеться у прах. Проте Господь воскресить його і знову покличе до життя. Апостол Павло пояснює нам: „Хіба ж не знаєте, пише він, що ваше тіло храм святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною. Тож прославляйте Бога у вашому тілі.” Таким чином, спорт мусить служити не тільки здоровому способові життя та активній і корисній суспільній діяльності, але й служити Богові. Отже, співробітництво Церкви і спорту ми розуміємо так: якщо невіруюча людина звикла підпорядковуватися суворому режимові спортивного розпорядку тільки для того, щоб здобути короткотривалі лаври переможця, то християнин підпорядковується для вищої мети вічної нагороди. Чи був би сенс від занять спортом, якщо б християнин не зумів би пожертвувати півгодини сну чи відкласти тренування на стадіоні, аби не занедбати недільній обов’язок взяти участь у Святій Літургії? Чи була б користь від занять спортом, якщо християнин не захистив би наймолодших і найслабших від небезпеки чи спроб звести їх нанівець? Пам’ятаймо завжди: найвища честь і призначення людського тіла бути покликанням душі, велично своєю моральною чистотою та осяяною Божою ласкою.
6
ЖИТТЯ СВЯТИХ
Беатифікація Слуги Божого Івана Павла ІІ Наймолодший єпископ Кракова, наймоло дший за віком і перший серед слов’ян Папа Римський, видатний теолог і філософ, талановитий літератор, драматург, спортсмен, непересічний ерудит і поліглот, найзнаменитіший у світі паломник . . . Перелік неабияких чеснот, заслуг та здобутків можна продовжувати ще довго, адже Папа Іван Павло ІІ (Кароль Войтила) був особистістю, в якій втілилися насправді незмірні таланти, а його духовна та філософська спадщина вивчатиметься багатьма поколіннями вдячних нащадків та послідовників. Славомір Одер, у своїй книзі «Чому він святий: справжній Іван Павло очима постулятора справи про його беатифікацію» розповідає, що віруючі, котрі прийшли на його похорони, тримали транспаранти і вигукували «Santo subito!», що можна перекласти з італійської як «Святий негайно». За церковними канонами, збір свідчень на користь прославлення людини в лику блаженних може починатися лише через п’ять років після її смерті. Проте Папа Бенедикт XVI особисто відмінив це правило відносно справи про беатифікацію свого попередника. З другого боку, перш ніж почався конклав (вибори нового Папи), кардинали консультувалися і виникла ініціатива, щоб новообраний понтифік якнайшвидше дав початок беатифікаціному процесу. А ще раніше люди, зібрані у великій кількості на Площі святого Петра під час поховання піднімали оклик «Santo subito!», тобто – «Святий негайно!». Префект Конгрегації канонізації святих архиєпископ Анджело Амато у своєму інтерв’ю для Радіо Ватикану каже: «Великий Іван Павло II продовжує освічувати Церкву своїм життям і своїм вчительством Верховного Понтифіка. Але перш за все він продовжує надихати всіх вірних, особливо молодь, своїм прикладом святості і апостольства. Тому очікування його беатифікації є сприятливим часом для навернення всіх вірних до благої звістки Євангелія Христа». Покійний Папа Римський Іван Павло II часто спав на голій підлозі, бичував себе ременем, а перед тим, як висвячувати священиків чи єпископів, строго постив. Ці та інші, раніше невідомі особливості приватного життя понтифіка, описує польський монсеньйор Славомір Одер, який очолював справу про беатифікацію покійного Папи. Відомо, що умертвіння плоті Войтила практикував ще будучи архиєпископом Кракова, і продовжував спричиняти собі фізичний біль і після обрання на Папський престол. «Часто він проводив всю ніч на голій підлозі», – пише монс. Одер. Співробітники архиєпископської резиденції в Кракові знали про це, не дивлячись на те, що кардинал Войтила старанно це приховував. «Члени його найближчого оточення і в Кракові, і у Ватикані чули, як Кароль Войтила бичує сам себе. Також Славомір Одер розповів свідчення з Кракова про те, як люди прали відразу кілька разів новий одяг, щоб він виглядав вживаним, і завдяки цій хитрості Кароль Войтила приймав його (одяг) у подарунок і не казав віддати ці речі бідним. Його внутрішня свобода виявлялась також у стосунках з іншими людьми. Папа був людиною, яка вміла приймати критику і не уникав важких і
незручних ситуацій через страх – ні зі страху перед владою під час його перебування в Польщі, ні через страх з боку громадської думки під час свого понтифікату. Ввечері 13 травня 1981 р. увесь світ був вражений звісткою про замах на життя Святішого Отця. Турецький терорист Мохаммед Алі Аджа кілька разів вистрілив в Івана Павла II (після четвертого пострілу пістолет заклинило), ранивши його в черевну порожнину і праву руку. Те, що Папа залишився живий, було чудом. Професор Кручітті, після багатогодинної операції, сказав, що 9 міліметрова куля простромила тіло Святішого Отця, неправдоподібним образом минаючи всі життєво важливі органи, немов невидима рука керувала нею; вона пройшла в декількох міліметрах від головної аорти, ушкодження якої спричиняє миттєву смерть. «Це було дійсне чудо, і я знаю, кому бути вдячним за нього. Одна рука направляла пістолет, а інша – змінила напрямок кулі», – так прокоментував цей факт сам Іван Павло II. Алі Аджа, якого Папа відвідав у римській в’язниці, запитав з подивом: «Як це трапилось, що Ви залишилися живі? Це неможливо. Я дуже добре прицілився, знаю, що постріл був смертельний. . . але все рівно не убив. Чому? Що це за Фатіма, про яку усі говорять?» Прийшовши до себе після операції, Святіший Отець попросив принести прямо в клініку всі документи, що стосуються Фатімських об’явлень. Потім сказав: «Я зрозумів, що єдиний спосіб уберегти світ від війни, від атеїзму – навернення до Бога згідно Фатімським посланням». 1 грудня 1989 року відбулась «історична» зустріч у Ватикані Папи Римського Івана Павла ІІ з керівником СРСР Михайлом Сергійовичом Горбачовим, котра започаткувала офіційну легалізацію Української Греко Католицької Церкви. Це була переломна подія, котра дала початок падінню усієї радянської системи. Хрест це ще одна складова життя Войтили, яку не слід випускати з уваги. Папа переносив страждання з гідністю, і, врешті решт, в тиші, яка говорить більше, ніж слова. Мільйони людей у світі зберегли в пам’яті сюжет по телебаченню про Папу в його особистій каплиці, де він молиться обіймаючи хрест під час служби Страсної п’ятниці. Беатифікаційний процес додав інтенсивності і сили до вже відомих рис Папи Івана Павла ІІ, а також перед тими хто провадив процес відкрилось багато нових фактів і свідчень. Речник Ватикану отець Федеріко Ломбарді сказав, що спосіб, в який Іван Павло II переживав свою хворобу, «є однією з основних причин того, чому ми всі переконані в його святості». Отець Ломбарді підкреслив, що власне Папа поляк прийняв рішення, що щороку 11 лютого Церква відзначатиме Всесвітній День Хворого. Ватиканський речник додав: «Ми готуємося до беатифікації Івана Павла II, великого свідка хвороби, пережитої у вірі. Він є великим приятелем і заступником кожного хворого». Доктор Запоточна, молода журналістка з Польщі, розповідає про багато листів, де говориться
про чудесні зцілення за посередництвом Івана Павла ІІ. Ці листи допомагають в беатифікаційному процесі, надаючи дані, які використовуються як свідчення святості покійного Папи. Інколи ці зцілення настільки неймовірні, що люди додають медичні документи як докази чудесної природи зцілення. Глибоко вражає історія 50 річної жінки, хворої на рак. Пухлина поширилася по всьому її тілу, так що її виписали з лікарні, щоб вона могла померти у себе вдома. Вдома вона готувалася до смерті, молячись до покійного Папи. У своїй молитві вона просила в Господа зцілення, але завжди додавала фразу «Хай буде воля Твоя». Вона вже навіть купила одяг, в якому хотіла, щоб її поховали. Несподівано вона відчула себе краще. Після огляду лікарі були просто приголомшені – всі сліди ракових клітин з її тіла зникли. Вона повністю видужала. Апостольська місія Папи не могла не торкнутися близької його серцю України. Наша держава також одержала апостольське благословення вселенського патріарха слов’янина. У червні 2001 року Папа Римський Іван Павло Другий відвідав нашу державу. Це був перший і поки єдиний візит Папи Римського в Україну за всю історію існування Святого Престолу. Під час свого візиту він проголосив блаженними 27 новомучеників УГКЦ. Святий отець казав: «Я довго очікував цього візиту і ревно молився, щоби він міг здійснитися.. . Я нарешті зміг поцілувати улюблену українську землю. Дякую Господові за цей дар, яким Він мене обдарував». Духовний і пастирський подвиг цієї святої людини, яка започаткувала воістину революційні новації щодо ролі та значення католицької церкви у сучасному світі, стала справжнім провісником миру та духовного єднання не лише Сходу із Заходом, а й усієї світової спільноти. Зі сміливістю і твердим переконанням можна сказати, що Іван Павло ІІ є святим, що заступається перед Господом за тих, хто прибігає до нього зі своїми молитвами.
Микола БІЛЕЦЬКИЙ
Микола БІЕЦЬКИЙ
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,
ПИТАННЯ
7
ПИТАННЯ
ЧОМУ МО ЛИМОСЬ З А ПОМЕР ЛИХ МОЛИМОСЬ ЗА ПОМЕРЛИХ
У першу неділю по Великодні та й у сам день Воскресіння Христового українці мають звичай відвідувати могили своїх покійних родичів. Тра диція моління на гробах має давнє історичне радиція походження, а також глибокий богословський контекст. Святе передання повідомляє нам, що у перші миті свого Воскресіння, Христос спустився у пекло та дарував життя душам закутих там покійних предків. Догляд за могилами покійних та молитовна пам’ять про них, притаманна усім релігіям світу світу.. Свої особливості у почитанні мертвих збереглися також посеред українського народу народу.. Про деякі із них розпитаємо у сотрудника Храму Всіх Святих Українського Народу о. Михайла НІМАКА.
Отче, які літургійні відправи встановленні Церквою на почитання померлих? Церквою на почитання померлих встановлено такі відправи: панахида, парастас та заупокійна Свята Літургія. Існує також благочестива традиція читати за покійними Псалтир з додаванням після кожної катизми особливої заупокійної молитви. Зазвичай Псалтир читають над покійним одразу після смерті. Панахида – це скорочена похоронна відправа, яка містить молитви прощення гріхів і упокоєння душі померлого. Панахиди бувають приватні і загальні. Як часто вірний християнин повинен, чи мав би, літургійно споминати своїх покійних родичів? Чи є на це усталена церковна практика, бо кажуть, що до Пасхи підготувався той, хто висповідався, приготував пасхальний кошик та прибрав на могилах рідних. Чому саме перед Великоднем люди приділяють чи не найбільше уваги могилам покійних родичів, а не, наприклад, перед У спенням, чи якимось іншим великим Успенням, святом? Божественна Літургія та Парастас чи Панахида відправляються щоденно до поховання християнина, і потім на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також щороку в день іменин і день його смерті. На третій день відправляється для того, щоб померлий воскрес для блаженного життя за прикладом Ісуса Христа, який воскрес із мертвих на третій день; на дев’ятий день, для того, щоб душа померлого була зарахована до дев’яти ангельських чинів; на сороковий день, щоб померлий, подібно до Господа, який впродовж сорока днів був спокушуваний, але не спокусився, достойно витримав своє випробування або приватний суд і потім, подібно Господу, який на сороковий день вознісся на небо, був прийнятий в світлі обителі раю. Є також інші підстави для поминання померлих в ці дні. У день іменин померлого молимося на свідчення того, що наша любов до
нього не слабіє з плином часу, але щороку поновлюється, і тому, як за життя його ми молилися в цей день разом з ним за його здоров’я, так і після смерті його молимося за його спасіння. В день смерті померлого молимося тому, що день смерті для християнина є днем другого його народження, народження для неба. Божественна Літургія та Парастас, чи Панахида в пам’ять усіх померлих відправляються також в задушні суботи. Свята Церква під час церковного року визначає окремі дні на молитви за померлих, які називаємо задушними або поминальними. Задушні суботи, це ті у яких богослужби цілковито присвячені молінням за померлих. У нашій Церкві маємо такі традиційні задушні суботи: субота перед М’ясопусною неділею, друга, третя і четверта суботи Великого Посту та Троїцька субота (перед неділею Зіслання Святого Духа) та Дмитріївська субота. У ці дні можна подати записку з іменами покійних близьких і священик пом’яне їх на Божественній Літургії та Парастасі чи Панахиді. Також заупокійні богослужіння звершуються в часі Великоднього посту в усі будні дні або лише в середи та п’ятниці (так званий «сорокоуст»). При поминанні померлих використовуються коливо (зерно) або кутя, тобто варена пшениця з медом. Мед виражає собою блаженство, яке чекає на померлих з вірою і покаянням, а пшениця вказує на догму Воскресіння і нагадує слова Христові: «пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йоан. 12, 24). Як правильно молитися на могилі? Особливо, якщо це звичайна, приватна молитва. Молитва за померлих – це обов’язок кожного християнина. Найпростіша – це молитва зі словами: «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх (ім’я) та прости їм гріхи їх» та тричі «Отче наш…» і «Богородице Діво…» інші заупокійні молитви можна знайти у молитовнику. Існує традиція приносити на могили рідних продукти, зокрема святкові паску та крашанки, чи має вона християнську основу? У деяких місцевостях України тримається звичай, щоб на Великдень родина йшла на цвинтар, на могили своїх рідних, аби поділитися із ними воскреслою радістю та привітати великоднім привітом. Ми знаємо, що Христос переміг смерть, вона вже не має влади над людьми, тому то і можлива поминальна радість. У Києво Печерській Лаврі по воскреслому богослуженні, монахи й вірні сходили до підземних печер, щоб померлим монахам
принести вістку про Христове Воскресіння. Збереглося передання, як у 1463 році в день Світлого Христового Воскресіння на привітання ієромонаха Діонісія «Христос Воскрес!» віками нетлінно спочиваючі в печерах святі відізвалися радісним окликом «Воістину Воскрес!». Нажаль, до наших часів залишилися ще язичницькі пережитки, коли люди, приходячи на кладовище, залишають на могилах різні продукти – наче, для покійного. Треба уникати таких нерозумних дій, і якщо у Вас є чим поділитися, то краще віддати це убогим або голодним. Найкраще, що можна розділити зі своїми померлими родичами, це молитва, яка воістину поєднує живих та спочилих членів Церкви. Траплялося чути жарти іноземців, що мовляв, можна побачити як «бідно» живуть українці прийшовши на їхні цвинтарі де встановленні розкішні мармурові та гранітні надгробки. Як Ви прокоментуєте таку данину моді, особливо, з духовної точки зору? З глибокої дохристиянської давнини походить звичай відокремлювати місце поховання влаштуванням над ним могили. Християнська Церква, перейнявши цей звичай, прикрашає могилу померлого переможним знаменням нашого спасіння – Святим Животворящим Хрестом, зображеним на надгробній плиті або поставленим на могилі. Хрест на могилі християнина – мовчазний проповідник блаженного безсмертя і воскресіння. Опертий в землю і піднесений до неба, він знаменує віру християн в те, що тіло померлого знаходиться тут в землі, а душа на небі, що під Хрестом скрите насіння, котре проросте для життя вічного в Царстві Божому. Простий, скромний хрест з металу, чи дерева більш підходить могилі християнина, ніж дорогі пам’ятники і надгробки з граніту або мармуру. Дуже часто люди, ставлячи на могилах своїх рідних дорогі пам’ятники, наче хочуть відкупитися у них за недостатню приділену увагу, турботу за життя їхніх близьких. Найкращим пам’ятником від нас для наших померлих є згадка про них у щоденній молитві. розмовляв Іван Бондар
allsaints.lviv.ua
АНОНСИ
8
АНОНСИ
У квітні Святі Тайни Хрещення та Миропомазання у нашому храмі прийняли:
ОНОВЛЕНИЙ РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ ШУКАЙТЕ НА ДОШКАХ ОГОЛОШЕНЬ ТА ПАРАФІЯЛЬНОМУ ВЕБ−САЙТІ. У НАСТУПНОМУ НОМЕРІ ЧИТАЙТЕ: СПІЛКУВАННЯ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ У ІНТЕРНЕТНИХ СОЦ. МЕРЕЖАХ: ДУХОВНИЙ АСПЕКТ... ПЛАНУВАННЯ ЛІТНЬОГО ВІДПОЧИНКУ ДЛЯ ДІТЕЙ
02.04 Моніка ЗАРІФ хресні батьки: Скимак Михайло та Мая Заріф 10.04 Віталіна ПАСЬ хресні батьки Паночко Ігор та Денисова Наталія дан КОВА ЛІСКО 10.04 Бог Богдан КОВАЛІСКО хресні батьки Коваліско Сергій та Галина Голоцівська 10.04 Софія КІБЛИК хресні батьки Стожко Олег та Ірина Кіблик 17.04 Назарій КУШНІР хресні батьки Паславський Андрій та Наталія Кайдалова 17.04 Мілана Дарія САВКА хресні батьки Бачик Володимир та Лілія Кісениця 17.04 Станіслав НАКОНЕЧНИЙ хресні батьки Брода Юрій та Надія Потапова УПОКОЇЛИЛЯ У ГОСПОДІ 17 квітня Буйна Стефанія 1933 р.н. 18 квітня Шпитко Юрій 1971 р.н.
ДОРОГІ ПАРАФІЯНИ! ЗАПРОШУЄМО ВАС НА НАШІ ВЕБ−РЕСУРСИ:
19 квітня
http://ugccallsaints.blogspot.com/ picasaweb.google.com/ugcc.allsaints www.facebook.com/church.allsaints
Щиро співчуваємо разом із рідними та близькими померлих.
Кузьмінський Іван 1941 р.н.
ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ!!!
Над номером працювали: Іван БОНДАР, о. Остап ГНАТІВ
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,