16 Актуально
«Червоний гірник» №27 (21646)
www.girnyk.com.ua
Четвер, 14 квітня 2016 року
Немає законодавчого підґрунтя
Резонанс
Розкрадання унікальної металевої огорожі парку ім. Газети «Правда» – знищення криворізької історії Історію міста можна вивчати не тільки за підручниками, а й за пам’ятками: старовинними житловими будинками або храмами, багаторічною бруківкою, різними архітектурними стилями, огорожами тощо. Та, на жаль, є такі городяни, котрі розглядають історичні пам’ятки не з точки зору їхньої важливості для збереження у спадок наступним поколінням, а оцінюють як вельми прибутковий бізнес. У цьому ракурсі особливого суспільного резонансу набула неприкрита крадіжка металевої огорожі парку ім. Газети «Правда» з боку вулиці Комуністичної. Як зберегти від вандалів залишки металевої огорожі? Відповідь на це актуальне питання разом з криворізькими істориками та краєзнавцями, громадськими активістами, правоохоронцями напрацьовували керівництво та фахівці Центрально-Міського райвиконкому на позачерговому засіданні.
Неповторне лиття
Про унікальність паркової огорожі присутнім детально розповів заступник директора з наукової роботи КЗК «Криворізький міський історико-краєзнавчий музей» Олександр Мельник: «Так склалося історично, що Центрально-Міський
район – згусток генетичної пам’яті нашого міста, саме звідси почався Кривий Ріг і тому саме тут відмічається найбільше скупчення історичних пам’яток. Одна з них – металева огорожа парку імені Газети «Правда» з боку вулиці Комуністичної. Це єдиний у місті зразок художнього лиття та кування, який майстри застосували у декоративному оформленні вулиці. Огорожу виготовили на тодішньому заводі
«Комуніст» та встановили ще в 1953 році. Прикро, що сьогодні огорожу розкрадають по частинах та продають як звичайний металобрухт».
Вандалізм
Такі факти недбалого ставлення окремих городян до історії міста, на жаль, непоодинокі в Центрально-Міському районі. Про критичну ситуацію щодо збереження наявної у районі історичної спадщини йшлося у доповіді заступника голови Центрально-Міської районної у місті ради Сергія Логвінова: «Унікальна в своєму роді металева огорожа – далеко не єдиний об’єкт розкрадання, факти вандалізму вражають масштабами. Тільки останнім часом у районі зруйновано два пам’ятники та дві меморіальні дошки, три меморіальні дошки викрадено. Також демонтовано та викрадено елементи металевої огорожі в парку імені Газети «Правда» з боку вулиці Комуністичної, а от огорожу біля МАУП (в минулому – Палацу культури заводу гірничого машинобудування) демонтовано повністю. Замість неї розпочато будівництво бетонного паркану».
У тому, що це справа рук не поодиноких вандалів, а «праця» організованої злочинної групи, впевнені громадські активісти. Адже для демонтажу металевої огорожі, лишень одна секція котрої важить приблизно 350 кг, потрібна спеціальна будівельна та автомобільна техніка. Тож, зважаючи на це, громадські активісти відкрито висловилися щодо бездіяльності криворізьких правоохоронців. У Криворізькій поліції такі звинувачення заперечують. «В поліції є відношення Криворізького міськвиконкому, а саме – управління благоустрою та житлової політики, щодо крадіжки металевої огорожі в парку імені Газети «Правда» з боку вулиці Комуністичної. Всі матеріали внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань ще в середині березня поточного року. Цей злочин розкрито, крадіїв затримано, і вже до кінця квітня справу передадуть до суду. Але це єдине відношення, єдиний документ, згідно з котрим поліція могла порушити кримінальне провадження. Хочу проінформувати, що відповідно до українського законодавства поліція може належним чином відреагувати на факт крадіжок лише за наявності відповідної заяви власника або балансоутримувача з зазначенням суми збитку. Повторю, жодних відношень щодо крадіжок металевої огорожі, окрім згаданого, до поліції не надходило», – наголосив заступник начальника Центрально-Міського відділення поліції Національної поліції Кривого Рогу Віталій Луценко.
Задля збереження пам’ятки
Що ж до власника огорожі, то юридично цей об’єкт знаходиться у підпорядкуванні МАУП. Представник цього навчального закладу озвучив позицію свого київського керівництва: огорожу необхідно зберігати, але треба діяти скоординовано, спільними зусиллями вишу як юридичної особи та міста. Тож, враховуючи особливість ситуації, правоохоронці запровадили нічне патрулювання поруч з парковою огорожею. В такому режимі поліцейські будуть працювати аж до розв’язання питання подальшого збереження цієї історичної пам’ятки. Наразі ж у районі вирішили створити робочу групу для розробки механізму захисту історично-культурної спадщини району. Перший крок – звернення до виконкому Криворізької міської ради з проханням надати дозвіл на демонтаж секцій металевої огорожі для подальшого збереження у Криворізькому історико-краєзнавчому музеї. Замість демонтованої огорожі планують встановити новий паркан. Утім, керівництво району сподівається, що історична металева огорожа отримає нове життя – вже руками сучасних криворізьких майстрів. Світлана НІКІТІНА. Фото Ігоря КВОЧКИ та пресслужби Центрально-Міського району
Людина і природа
Як я зустрічав День птахів На берегах Інгульця йде весна. І нашу 101 школу вона не обминула: річка блищить, калюжниця цвіте, футбольне поле зазеленіло, на деревах
горобці цвірінькають. Добре горобцям у нашому приватному секторі – в’ють собі гнізда під шифером і черепицею. А от іншим птахам, через вирубку дуплястих дерев та нестачу солом’яних стріх, не так легко влаштуватися. Я знав про це, і мені хотілося допомогти пернатим бідолахам. Початкові класи нашої школи підготували концерт на захист птахів, та в моєму віці хочеться чогось суттєвішого. Збирався допомогти пернатим, змайструвати шпаківню. Пошукав удома дошки, та нічого потрібного не знайшов... Аж раптом до мене підійшов учитель праці й запропонував узяти участь у Всеукраїнському конкурсі дитячої творчості «День зустрічі птахів – 2016», присвяченому допомозі птахам. Не довго думаючи, я погодився. Вчитель забезпечив мене дошками, показав креслення пташиних будиночків. Нам сподобалося, що для кожного виду птахів – свої будиночки. Особисто мені дуже шкода узимку синичок, а ще сича, бо його ніхто не любить. Є повір’я, що сич – віщун, накликає лихо. Але ж він не винен, що у нього такий сумний голос і що йому хочеться співати саме уночі! Тому я вирішив, що сичу сподобається будиночок на дереві біля річки, там його ніхто не ганятиме. Ще я обрав креслення пташиних будиночків для горихвісток і мухоловок, хоч ніколи не бачив цих птахів. Можливо, тепер вони оселяться у шкільному парку і я їх колись по-
бачу. Ми з учителем трохи посперечалися, чому такий маленький літок для синиць (2,5 сантиметра в діаметрі). Я думав, що це для того, щоб кицька не видряпала звідти пташенят. А вчитель припустив – щоб, крім синиці, жоден інший птах там не оселився. Я прийшов додому і почав майструвати. На перші три дощок вистачило, а на останній, для сича, тато відшукав темну, стару дошку серед тих, що на дрова. Дошка була не нова, але міцна. Всі хотіли мені допомогти, особливо тато, бо думав, що я не впораюся. Але я хотів робити все сам, тому що такі умови конкурсу. До того ж, мені подобається набувати навички роботи з деревиною. Пташині будиночки мали точно відповідати кресленню. Після того, як виготовив усі, запхнув у щілини вату, тобто законопатив їх. Наступного дня, 27 березня, я поніс їх до школи і показав вчителю. Він сказав, що я зробив усе вчасно. Найоптимальніші дні для розвішування будиночків для пташок – з 15 по 30 березня, коли пернаті шукають місця для гнізд. Важливо розташувати будиночок так, щоб отвір був не на північ. За умовами конкурсу чіпляти його мав учень 10-17 років на висоті 4 метрів. Мама переживала за мене, тому вона сказала, щоб зі мною, про всяк випадок, ліз 16-річний старший брат. Я спробував повправлятися – прив’язати будиночок до дерева, стоячи на землі, і зрозумів, що буде
нелегко. Пташиний будиночок поводився неслухняно, мов Буратіно, а руки зайняті, хоч носом його тримай! Будиночки до дерев я закріплював дротом, бо не можна вбивати у живе дерево цвяхи. Вчитель праці разом із мамою тримали драбину, а завуч фотографувала. Перед кожним деревом мама давала мені стільки порад, наче я не на дерево ліз, а виходив у відкритий космос. На висоті будиночки виявилися важчими, примотувати їх було дуже незручно. Навіть декілька разів впускав пасатижі, якими закручував та обрізав дріт. Вчитель жартував, щоб я не впустив будиночок йому на голову, а завуч тільки сказала кріпити надійніше, бо під деревами ходитимуть люди. Хатинку сича я закріпив, тримаючи її головою, бо на тому дереві було зручніше стояти. Ось так я розвісив пташині будиночки. Хоч цей день приніс усім багато клопоту, але це вийшов справжній День птахів! Після цього я з полегшенням думав про пернатих, які залетять у свій новий дім, і що своїми руками я подарував житло щонайменше чотирьом птахам. Особливо приємно було думати про сича, як він буде дивитися уночі на річку зі свого будиночка і кліпати круглими очима. Цікаво, що він намостить собі у гніздо? Серафим ГАЙДУК, учень 7-го класу КЗШ №101