16 Архіваріус
«Червоний гірник» №25 (21644)
www.girnyk.com.ua
Четвер, 7 квітня 2016 року
Де б не були криворіжці
Подорож у 17 тисяч миль (Продовження. Початок у №22 (21641) від 29.03.2016 р.) Милостию нашей снисходим Босфорська протока довжиною до 30 км з’єднувала до пожелания ему не токмо ВеЧорне море з Мармуровим. І ось вкотре вона підкорилася тров попутных, а и Удачи велизагону кораблів ЧФ. Тепер через Дарданелли й порти Ча- кой в его делах праведных. наккале та Геліболу вийшли на простори Егейського моря. Дан в 1979 году марта месяца А тут і несподіване рандеву. Хоча про нього в Головно- 26 дня в долготе 00 00’ 00” (Зому морському штабі попереджали, настійливо та кілька лотая точка) в бытность нашу разів. Ось він, перший, небажаний. Розвідувальний літак на борту ТАКр «Минск» ВМС США – чотирьохмоторний «Оріон». Сигнал неприВладыка морей и океанов Неємний. Тепер «Мінськ» йде під контролем. Невдовзі на птун (подпись)». горизонті з’явився атомний крейсер «Південна КароліНастала та пам’ятна мить. Усі на», шмигнув поміж слабкими хвилями приземкуватий кинулися на палубу, крім тих, хто есмінець ВМС Великобританії «Антелоуп». Піднявся в стояв на вахтах. То справа свята. небо італійський вертоліт. На фото чітко видно, що на палубі Нарешті й приємна звістка. Проголосили по холах та кубриках про наступ- На борту вертольота не рандеву. Що за судно або цілий загін, президент Анголи поки не говорили. Команду вишикували на палубах. – Я спочатку, – говорить Володимир Попов, – не повірив. Крейсер «Київ»? Саме так і вийшло. Кілька тижнів тому проходив на ньому стажування. «Київ» встиг подолати тисячі миль. Від Сєвєроморська прибув на простори Середземного моря. Моряки шуткували, мовляв, забажали на південному сонечку погрітися. На півночі ще темна ніч. Цілодобово. Два кораблі-близнюки значну дистанцію йшли паралельним курсом. Біля берегів Тунісу, вкри- яблуку ніде впасти. Командування влаштувало морякам тих розлогими пальмами, крейсери «Мінськ» і «Київ» крейсера передекваторну купіль. А дома у кожного ще гунаблизилися. Майже борт до борту. Знову прогомоніли ляють холодні вітри. На півночі сніги взагалі й гадки не загальний збір на палубах. Проголосили, що маршрути мають, аби починати танути. Склянки пробили. «Нептун» у супроводі почесної варна цьому розходяться. «Київ» має взяти курс на північ, до своїх сєвєроморських берегів, а «Мінськ» – до південної ти оволодіває ситуацією. За давньою морською тради Атлантики. Словом, рандеву тривало до Гібралтару. Там- цією, капітан кожного судна має давньогрецьким мечем тешні лоцмани одержали завдання. Треба провести через розрізати панно з написом «Екватор». На фото – капітан гирло судна великих розмірів. Тому й вибрали найбільшу 2 рангу Віктор Гокінаєв у повній бойовій готовності ви– у 1181 м – глибину. Досить швидко подолали ті 65 леген- конати віковічний морський ритуал. Нептунова варта виносить на світ Божий вітальні дипломи й передає чидарних кілометрів. сельним ад’ютантам капітана «Мінська». Володимир Миколайович і досі пам’ятає ті миттєвості. Їх просто несила забути. А кораблі пішли далі на південь, уздовж африканського берега. Якось вранці з борту піднявся палубний гелікоптер. Крім техніків і стартерів, цього особливо ніхто не помітив або не звернув уваги. Екіпаж «Ка26» невдовзі повернувся. З почесним гостем. Як тільки вертоліт здійснив посадку, корабельна рація сповістила, що всі вільні від варт, вахт і постів запрошуються на головну палубу. Тоді на «Мінськ» прибув ніхто інший, як президент Анголи Агос-
Свято з приводу переходу екватора Тільки-но «Мінськ», а слідом за ним «Київ» вийшли в Атлантичний океан, як одержали радіограму від англійського есмінця «Файф»: «Як себе почуваєте в нашому океані?» Наші з відповіддю не затрималися: «В нашому океані почуваємо себе добре. Чого і вам бажаємо!» Остання фраза напевно особливо збентежила той хоча й віддалений, але небажаний ескорт. Він більше в ефір не виходив… Екіпажі «Мінська» та його супроводу продовжили перехід, ліворуч екзотичні африканські країни змінювали одна одну. Краєвиди вражали серпанком кольорів. То піски виблискували, то вічнозелені паростки засліплювали, то природні урвища вражали зір. Праворуч те ж саме, без змін. Біла піна разом із хвиВсі радіють. І маленькі луандійці, лями плескалася на борти і моряки з «Мінська» велетів. Матроси, тим часом, готувалися до унікальної в їхньому житті події. Вони вперше мають перетнути екватор. Свято організовували самі моряки. Всім турбот через край вистачало. «Місцеві» інвестори корпіли над текстами спеціальних екваторіальних дипломів. І таки вдалося знайти слова, які брали за душу. Слід подати ці рядки мовою оригіналу: «Диплом. Выдан советскому военному моряку Попову В.Н. в честь перехода, с высочайшего соизволения нашего, из широт северных необъятных владений наших в широты южные через границу, Экватором нареченную, принявшему купель соленую и испившему кубок влаги живительной.
Оркестр крейсера готовий виконати гімн Мозамбіку прошення прийняли із задоволенням. Всі стомилися від вахт, небажаних рандеву з іноземними військовими кораблями. На кількох фото, зроблених Володимиром Поповим та його друзями, зображено моменти перебування моряків крейсера «Мінськ» у Луанді. Ось Володимир Попов на фоні столичних новобудов. Тут чорноморці домовилися на вантажівці з африканським палючим вітерцем проїхатися. Маленькі негренята зручно вмостилися на сильних руках нашого матроса. Вражень – через край. Прощавай, Анголо! Знову зустрічай, океане…
Наші готові повести дуже потужну вантажівку Загін продовжив плавання на південь, вздовж африканських краєвидів. Коли підходили до берегів ПівденноАфриканської Республіки, надійшов наказ відійти подалі в океан. Невдовзі команди зрозуміли, чому здійснили такий маневр. Річ у тому, що на ті часи СРСР мав прохолодні стосунки з ПАР. Через тамтешню політику апартеїду. Несподівано пролунали сигнали бойової тривоги. За всіма вимогами флотських похідних статутів. Виявляється, що корабельні локатори помітили цілі, які на великій швидкості рухалися навперейми ескадрі капітана 2 рангу Гокінаєва. Всі члени екіпажу «Мінська» зайняли бойові місця. В тривозі линули миті. Прилади зафіксували, що ті, хто націлювався на курс чорноморців, від нього відхилилися і повернули до своїх берегів. Моряки жваво
Красуня, очей не відвести
Диплом В.М.Попова від Нептуна тіньйо Нето. Поет, політичний діяч, борець проти колонізаторів. Під час походу загону кораблів капітана 2 рангу Віктора Гокінаєва, в Анголі палала кривава громадянська війна. Політ на крейсер «Мінськ» став для президента Нето кількагодинним перепочинком від того жаху, що відбувався в його країні. Президент запросив моряків відвідати столицю Анголи – мирну Луанду. За-
обговорювали ситуацію. Спеціалісти визначили, що в набігу брав участь невеликий загін бронекатерів південноафриканців. Нерви у наших перевіряли. Тільки-но все заспокоїлося й вільні від вахти та постів члени команди розійшлися по кубриках, як знову все повторилося. І так кілька разів. Матроси та старшини з мічманами вирішили залишатися на бойових місцях. Тривоги лунали майже двадцять разів, аж поки не минули парівські берегові обриси. На диво спокійно подолали зазвичай бурхливий мис Горна. І знову основна морська професія Володимира Попова не знадобилася. Тепер загін рушив східним узбережжям Африки. Корабельний оркестр вийшов на головну палубу крейсера «Мінськ». До цього всі наполегливо вивчали акорди державного гімну Мозамбіку. А це вже вулиці острівного містечка на Маврикії. (Далі буде.) Володимир Попов на Володимир БУХТІЯРОВ. фоні новобудов Луанди Телефон 097-280-18-76