4
СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРА ВАСЯКІНА
29 вересня на 90-му році обірвалося життя заслуженого художника СРСР, Почесного громадянина Кривого Рогу, повного кавалера нагрудного знака «За заслуги перед містом», всесвітньо відомого скульптора, багаторічного головного художника Кривого Рогу, багатогранного митця – Олександра Васильовича Васякіна. Втілені у камінь, бетон, чавун та бронзу творчі задуми скульптора прикрашають вулиці та сквери нашого міста і є невід’ємною частиною міських пейзажів Кривого Рогу.
Зупинилося палаюче серце криворізького Данко Наша розмова з його колегою, художником, упорядником видання «Олександр Васякін. Альбом» Володимиром Токарем стала даниною поваги, пошани та пам’яті Великому Майстру. – Ідея видання цього альбому належала безпосередньо Олександру Васильовичу Васякіну, одному з унікальних художників, не схожих на більшість «нашого брата». Він дуже ретельно збирав усю інформацію, яка стосується його творчості, детально занотовував події кожного дня. Адже дуже відповідально ставився до свого життєвого покликання. Моє перше знайомство з Олександром Васякіним відбулося в 1982 році, а от справжнє творче та ідейне зближення – набагато пізніше. На відкритті посмертної виставки криворізького скульптора Костянтина Козловського, після мого виступу про його творчість, Олександр Васильович підійшов до мене з пропозицією написати про нього книжку. Я погодився, адже це велика вдача – працювати з таким метром. Робота над створенням книги «Олександр Васякін. Альбом» тривала три роки – з травня 2006-го. Книга, без перебільшення, вийшла унікальною, адже більшу її частину займають ілюстрації творінь майстра. І такій подачі матеріалу є логічне пояснення. Олександр Васильович часто повторював: «Упевнений, що читачу цікаво буде подивитися, хто я є. А я все сказав у своїх творах». Це дійсно так. Коли я працював над книгою, довгий час не міг визначитися з провідною ідеєю – що ж головне в характеристиці цієї людини. Потім зрозумів: сила волі, котра допомагала йому доводити всі справи до кінця, вміння акумулювати енергію на вирішення складних завдань. Він був людиною слова, і цього вимагав від інших. – Напевне, з цим була пов’язана неймовірна працездатність Олександра Васильовича, про котру ходять легенди? – Так. Адже він був невеликого зросту, неатлетичної статури, а насправді – людиною із залізною силою волі. У свої майже 90 років він щодня з 6-ї ранку до 12-ї години працював у майстерні, яка знаходилася в художній школі №1, потім його робочий день продовжувався вдома – робота над ескізами, збір інформації… У нього практично не було ні свят, ні вихідних. Вдумайтесь, яку треба мати мужність, нескінченну жагу до творчості, аби, попри проблеми зі здоров’ям, кожного дня працювати і працювати. Впевнено можу сказати, що я навчився у Васякіна головному – безстрашшю братися за будь-яку працю. – У процесі написання книги вам довелося багато спілкуватися з Олександром Васильовичем. Цікаво було б дізнатися про яскраві сторінки його життєвого шляху.
– Олександр Васильович жив у блокадному Ленінграді, пройшов війну. Тому, як і всі люди, котрі пережили такі важкі випробування долі, був певною мірою неговірким, дуже стримано розповідав про себе. Втім, його життя було насиченим на знакові події, які й визначали подальшу долю. 5-річним хлопчиком Васякін переїхав до Ленінграда. Уявіть собі, хлопчик із звичайної селянської хатинки потрапляє в центр Північної Пальміри. Вікна ленінградської квартири виходили на такі шедеври світового зодчества, як Зимовий палац, Ісакіївський собор тощо. Гадаю, що саме тоді на підсвідомому рівні стався той самий переломний момент. Життя в Ленінграді мало свій відбиток – він з дитинства вбирав естетику архітектури й скульптури і тому мав чітке уявлення, якою має бути скульптура. Та щасливе дитинство серед прекрасного обірвала війна. Потім була блокада Ленінграда, рятівне повернення в рідне село, призов до лав Червоної Армії, служба в радіорозвідці, запеклі визвольні бої за Ленінград. До речі, за визволення цього міста Олександр Васякін отримав найціннішу для солдата нагороду – орден Червоної Зірки. По закінченні війни з Німеччиною військову частину, в котрій служив Олександр, ешелонами переправляли до кордону з Японією. Та, на щастя, військове протистояння скінчилося, на той момент ешелони з військовими, серед котрих був і Васякін, знаходилися у Дніпропетровську. Так юнак потрапив в Україну. З 1945 до 1947 року він мешкав у Дніпропетровську при штабі армії, тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною Еммою. Після демобілізації повернувся до Ленінграда, вступив до художнього училища на щойно відкритий факультет скульптури. Закінчивши навчання, перевіз Емму до себе, одружився. Аби утримувати сім’ю, скульптору-початківцю доводилося працювати над створенням інсталяцій у вітринах магазинів – натурально ліпити ковбасу, птицю, фрукти тощо. Це, як через багато років згадував майстер, було дуже гарною практичною школою.
Пам’ятники авторства Олександра Васякіна стали окрасою нашого міста. Загалом у всіх семи міських районах встановлено біля двох десятків скульптурних творінь майстра. Найвідоміші з них — Данко, Козак Кривий Ріг, Артем, пам’ятники на братській могилі комсомольців-підпільників у парку Комсомольської слави та на братській могилі «Скорботна мати». Багато пам’ятників авторства Олександра Васякіна занесено до державного реєстру і знаходиться під охороною держави.
«Червоний гірник» №71 (21594)
Четвер, 1 жовтня 2015 року
– Які ще відкриття ви зробили в загадковій душі цієї творчої особистості? – Васякіна практично всі сприймають стереотипно – як скульптора численних пам’ятників. Але ж Васякін – неперевершений портретист, у нього ціла галерея портретів, котрі можна побачити в нашому краєзнавчому музеї. Найвища оцінка майстерності художника – в його вмінні зробити портрет. Це не просто намалювати очі, ніс, рот. Ні, мова про характер. І спіймати характер, виразити його, зробити переконливим може тільки майстер. До речі, Олександр Васильович фактично був прийнятий до Спілки художників СРСР завдяки портрету робітниці Армашової. Коли в 1964 році народна художниця України Тетяна Яблонська побачила цей портрет, то наполягла, аби Васякіна прийняли до Спілки художників. Ще мене вразила така риса його характеру: він був справжній стратег, у нього завжди під рукою знаходився перелік рекомендованих пам’ятників на 10 років наперед. Окрім того, Олександр Васильович дуже тонко відчував потребу суспільства. Наприклад, ще в 1990 році почав працювати над ескізом пам’ятника чорнобильцям, котрий встановили лише в 2008 році. Така сама історична інтрига і з Козаком Рогом. Модель цього пам’ятника багато років пролежала в підвалах. Та одного разу до майстерні поздоровити Васякіна з днем народження завітав нинішній міський голова, тоді кандидат на цю посаду, Юрій Вілкул. Він довго і зацікавлено розмовляв з майстром, уважно роздивлявся ескізи, скульптурні заготовки, але найдовше його погляд зупинився саме на скульптурі Козака Рога. Тоді Юрій Григорович зауважив, що за чотири роки його головування в Дніпропетровській обласній раді Дніпропетровськ його приємно вразив кількістю фонтанів, скульптур, архітектурних форм, і тому він прагне, аби і рідний Кривий Ріг змінювався в цьому напрямку на краще. Це перетворення розпочалося з легкої руки Юрія Вілкула – скульптуру Козака Рога таки встановили в місті. Відтоді це яскрава та самобутня візитка міста, улюблене місце криворіжців та численних гостей Кривого Рогу. До речі, «Козак Кривий Ріг» – перший бронзовий пам’ятник у нашому місті, до цього часу використовували лише бетон та чавун... Олександра Васякіна відрізняло дивовижне вміння об’єднувати спільною ідеєю людей. А ідеї його переповнювали постійно. – Олександр Васильович став автором багатьох пам’ятників. Цікаво, а чи був у нього улюблений? – Через відсутність роботи молоде подружжя Васякіних прийняло рішення переїхати до Дніпропетровська. Через деякий час молодому та енергійному скульптору запропонували працювати в Кривому Розі, який динамічно розвивався. Він із задоволенням погодився. Так, з 1955 року його доля нерозривно пов’язана з містом руди та металу, на благо котрого він чесно й плідно працював усі 60 років. Перша творча робота в Кривому Розі – 4-метрова скульптура «Родина-мать» – знаходилась на кінотеатрі «Родина» (назви дано мовою оригіналу, – авт.). Одночасно Васякін працював над створенням пам’ятника Артему, котрий потім став уособленням всієї його творчості та однією з візиток Кривого Рогу. Та мало хто знає, що все ж улюбленим творінням митця був пам’ятник Данко біля кінотеатру «Сучасник». Він асоціював себе з героєм Максима Горького. Олександр Васякін, як і його улюблений літературний герой, віддав своє серце людям. З його смертю закінчилась ціла епоха монументального мистецтва без перебільшення світового масштабу, адже це єдиний у світі скульптор, чиї роботи встановлено одразу в трьох столицях світу. Майстер творив до останнього подиху... Світлана НІКІТІНА. Фото Ігоря КВОЧКИ, Павла ЛІНСЬКОГО, з архіву «ЧГ» та Інтернет-видань